Recommended Posts

В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления.

Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать.

Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.

Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем.

Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"

Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.

Share this post


Link to post
Share on other sites
25 минут назад, Mercato® сказал:

Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"

Законом установлен порядок открытия банковского счета. Счет открывается на основании заключенного сторонами и оформленного в письменной форме договора. Один экземпляр договора хранится в банке, а второй банк обязан предоставить клиенту под подпись (ст.ст. 207, 208, 1067, 1068, 1071 ГКУ, ст.ст. 1, 6 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п.п. 1.23, 1.4, 1.5, 1.7, 1.8, 1.14, 1.9, 8.1  Инструкции НБУ № 492), по заявлению клиента.

Исходя из вышеизложенного необходимо понимать, выполнен порядок определенный законом, инструкцией НБУ или нет.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 hours ago, Mercato® said:

В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления.

Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать.

Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.

Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем.

Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"

Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.

В комплексе по аналогии - это яйца (не детище) Прихвата только в профиль. 

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
15 часов назад, Mercato® сказал:

В теме Михайловского, который в ликвидации с 2016 года, и переуступке в пользу ООО " ФК "Плеяда", а потом в пользу ООО "ФК "Фагор", разбираюсь давно. Ситуация там мутная и запутанная. Фонд гарантирования судится с новымии кредиторами еще с 2016, и просвета не видно. Однозначного решения нет, а деньги по кредитам требует и Михайловский (в лице ликвидатора) и ООО "Фагор". Ну как у нас все делается. Но, собсна, я не об этом. Это в качестве вступления.

Начал изучать сам процесс оформления и выдачи кредитов Михайловским. Основной документ, который подписал заемщик, - Заявка-офферта. По сути, это предложение в понимании ст.ст.638-646 ГКУ. Данная Заявка банком даже не подписана. Есть только подпись некого работника в том, что он проверил данные заявителя. Т.е. Банк должен еще рассмотреть данную Заявку-офферту и принять решение - выдавать кредит (установить кредитный лимит) или нет. Другими словами Банк для выдачи кредита должен данную Заявку акцептировать.

Вот тут начинается самое интересное. Акцептированием Заявки о заключении договора являются "действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.

Но согласно ст.ст.1066-1076 ГКУ банк обязан заключить договор банковского счета. А таковой, по сути, отсутствует. Как и подпись клиента на нем.

Возникает вопрос: "Является ли в данном случае открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"

Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор.

Заявитель где нибудь в письменном виде оставил замечания об этом парадоксе?

Если нет, то пусть будет готов к тому, что для суда существенным аргументом для оценки спора будут  реальные взаимоотношения сторон, т.е. счет открыт или не открыт, заявленные суммы получены или не получены и т.д..Подписанные или неподписанные бумаги, конечно, тоже, не останутся без внимания, если Вы будете на этом акцентировать внимание суда. но в большинстве случаев они вторичны. И Вам придется немало потрудиться чтобы доказать суду обратное.

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 hour ago, juri_rv said:

Заявитель где нибудь в письменном виде оставил замечания об этом парадоксе.

Если нет, то пусть будет готов к тому, что для суда существенным аргументом для оценки спора будут  реальные взаимоотношения сторон, т.е. счет открыт или не открыт, заявленные суммы получены или не получены и т.д..Подписанные или неподписанные бумаги, конечно, тоже, не останутся без внимания, если Вы будете на этом акцентировать внимание суда. но в большинстве случаев они вторичны. И Вам придется немало потрудиться чтобы доказать суду обратное.

Я как раз думаю наоборот - т.н. кредитору придётся немало потрудится, если в суде постоянно акцентировать (настаивать)  на предоставлении кредитором оригинала кредитного дела. Ну там многое зависит от того, какой судья попадётся. А вот реальные правоотношения либо их отсутствие и есть краеугольным камнем.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, centurion сказал:

Я как раз думаю наоборот - т.н. кредитору придётся немало потрудится, если в суде постоянно акцентировать (настаивать)  на предоставлении кредитором оригинала кредитного дела. Ну там многое зависит от того, какой судья попадётся. А вот реальные правоотношения либо их отсутствие и есть краеугольным камнем.

Кредитору достаточно будет предоставить документы подтверждающие факт перечисления денег на счет боржника, факт отримання денег и факт проплат со стороны боржника. Это и будет для суда подтверждением реальности отношений.

Это боржнику придется постоянно требовать в суде от кредитора предоставления оригинала кредитного договора. так как именно на факте отсутствия, належним чином оформленных документов, хочет строиь свою линию поведения в суде.

 И да, Вы правы, многое будет зависить от того, какой судья попадется и что для него будет первично. а что вторичню.  

Share this post


Link to post
Share on other sites
44 минуты назад, juri_rv сказал:

Кредитору достаточно будет предоставить документы подтверждающие факт перечисления денег на счет боржника, факт отримання денег и факт проплат со стороны боржника. Это и будет для суда подтверждением реальности отношений. 

Вангую, что выписку по счету банк предоставит, первичку - нет.

Но опять же, банк предоставит выписку по счету, который открыт/использовался без договора банковского счета.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites
42 минуты назад, juri_rv сказал:

Кредитору достаточно будет предоставить документы подтверждающие факт перечисления денег на счет боржника, факт отримання денег и факт проплат со стороны боржника. Это и будет для суда подтверждением реальности отношений.

Это боржнику придется постоянно требовать в суде от кредитора предоставления оригинала кредитного договора. так как именно на факте отсутствия, належним чином оформленных документов, хочет строиь свою линию поведения в суде.

 И да, Вы правы, многое будет зависить от того, какой судья попадется и что для него будет первично. а что вторичню.  

Если кредитор предоставит документы подтверждающие факт перечисления денег, отримання денег и проплат, то каким образом он сможет доказать, что все эти действия совершены согласно именно этого договора, если договора в сущности нет? Разве у ответчика не может быть других договорных отношений, кроме оспариваемого договора?

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
41 minutes ago, juri_rv said:

Кредитору достаточно будет предоставить документы подтверждающие факт перечисления денег на счет боржника, факт отримання денег и факт проплат со стороны боржника. Это и будет для суда подтверждением реальности отношений.

С обеих сторон это можно считать материальной помощью. Основанием для оплаты по кредиту служит сам кредитный договор с его существенными условиями, в том числе и график платежей.

Quote

Это боржнику придется постоянно требовать в суде от кредитора предоставления оригинала кредитного договора. так как именно на факте отсутствия, належним чином оформленных документов, хочет строиь свою линию поведения в суде.

Я об этом как раз и писал

Quote

Я как раз думаю наоборот - т.н. кредитору придётся немало потрудится, если в суде постоянно акцентировать (настаивать)  на предоставлении кредитором оригинала кредитного дела.

По смыслу написанного естественно настаивает сторона заёмщика.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 minute ago, anna.mixalkova87@mail.ru said:

Если кредитор предоставит документы подтверждающие факт перечисления денег, отримання денег и проплат, то каким образом он сможет доказать, что все эти действия совершены согласно именно этого договора, если договора в сущности нет? Разве у ответчика не может быть других договорных отношений, кроме оспариваемого договора?

Мы втроём одновременно написали об одном и том же !!! :)

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
1 час назад, Mercato® сказал:

Вангую, что выписку по счету банк предоставит, первичку - нет.

Но опять же, банк предоставит выписку по счету, который открыт/использовался без договора банковского счета.

Оспаривайте отдельно договор банковского счета.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 минут назад, babaika сказал:

Оспаривайте отдельно договор банковского счета.

В смысле? В рамках отдельного производства? А какой предмет иска?

  • Like 1
  • Confused 1

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, Mercato® сказал:

Вангую, что выписку по счету банк предоставит, первичку - нет.

Но опять же, банк предоставит выписку по счету, который открыт/использовался без договора банковского счета.

Точно также ванговал заемщик. назовем его так, которому сейчас помогаем . Однако банк предоставил все документы. Поэтому я не был бы таким категоричным в этом.  Это Ваша цитата

Акцептированием Заявки о заключении договора являются"действия Банка по открытию заемщику Счета Карты". Номер счета указан в Заявке-офферте, но по ее условиям банк может даже не уведомлять заемщика об акцептировании. Т.е. открыли счет - и все тут, типа договор подписан.  Что Вы  будете объяснять судье?

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, anna.mixalkova87@mail.ru сказал:

Если кредитор предоставит документы подтверждающие факт перечисления денег, отримання денег и проплат, то каким образом он сможет доказать, что все эти действия совершены согласно именно этого договора, если договора в сущности нет? Разве у ответчика не может быть других договорных отношений, кроме оспариваемого договора?

Существует заявка в рамках договора оферты.

Вот пусть сторона , отрицающая существование договора, и доказывает, что договора не существует .

Или, пусть напряжет свою фантазию и предложит альтернативную версию отношений, в которую поверил бы суд и принял бы к сведению

Share this post


Link to post
Share on other sites
11 minutes ago, juri_rv said:

Существует заявка в рамках договора оферты.

Вот пусть сторона , отрицающая существование договора, и доказывает, что договора не существует .

Или, пусть напряжет свою фантазию и предложит альтернативную версию отношений, в которую поверил бы суд и принял бы к сведению

А что тут доказывать - ст. 207 ЦК и ст. 6 ЗУ "О финансовых услугах..." и сейчас не вспомню  какая Постанова НБУ о требованиях к кредитному договору. Это материальная часть. 

Ст. 84 ЦПК - это процессуальная часть.

Смысл слова "заявка" - желание получить что-либо и не более. А законное основание в данном случае это кредитный договор.

  • Like 3

Share this post


Link to post
Share on other sites
30 минут назад, centurion сказал:

А что тут доказывать - ст. 207 ЦК и ст. 6 ЗУ "О финансовых услугах..." и сейчас не вспомню  какая Постанова НБУ о требованиях к кредитному договору. Это материальная часть. 

Ст. 84 ЦПК - это процессуальная часть.

Смысл слова "заявка" - желание получить что-либо и не более. А законное основание в данном случае это кредитный договор.

Прекрасно , надеюсь, упомянутые Вами,  статьи станут  хорошим подспорьем для автора темы в предполагаемом судебном разбирательстве. А то предложение babaika оспорить договор банковского счета явно поставил его в тупик

Единственное , что беспокоит, так это перечисленные денежные суммы на счет. указанный в заявке, снятые с этого же счета боржником эти же денежные средства, а также ежемесячные проплаты со стороны боржника в рахунок погашення заборгованости.

Еще раз обращаю внимание на мой вопрос, заданный в моем первом комментарии по этой теме:

Заявитель где нибудь в письменном виде оставил замечания об этом парадоксе?

Под пардоксом автор темы, не я, понимал "открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"

Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор."

Или все замечания  и чудесное прозрение возникли у боржника  только после того как были потрачены все ,полученные, по лично им ,подписанной заявке, денежные средства.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
11 minutes ago, juri_rv said:

Прекрасно , надеюсь, упомянутые Вами,  статьи станут  хорошим подспорьем для автора темы в предполагаемом судебном разбирательстве. А то предложение babaika оспорить договор банковского счета явно поставил его в тупик

Единственное , что беспокоит, так это перечисленные денежные суммы на счет. указанный в заявке, снятые с этого же счета боржником эти же денежные средства, а также ежемесячные проплаты со стороны боржника в рахунок погашення заборгованости.

Еще раз обращаю внимание на мой вопрос, заданный в моем первом комментарии по этой теме:

Заявитель где нибудь в письменном виде оставил замечания об этом парадоксе?

Под пардоксом автор темы, не я, понимал "открытие счета клиенту/заемщику (без оформления договора банковского счета) акцептом предложения и заключением кредитного договора?"

Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор."

Или все замечания  и чудесное прозрение возникли у боржника  только после того как были потрачены все ,полученные, по лично им ,подписанной заявке, денежные средства.

Бабайка тоже по-своему прав. Если нет договора банковского счёта, нет и перечисления денег. Это ведь тоже правоотношения. 

Quote

Если ответ "Да", то возникает парадоксальная ситуация - банк не подставил ни одной подписи и печати, но успешно заключил кредитный договор."

Я же и написал, что яйца Привата, только в профиль. 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
6 минут назад, centurion сказал:

Бабайка тоже по-своему прав. Если нет договора банковского счёта, нет и перечисления денег. Это ведь тоже правоотношения. 

Я же и написал, что яйца Привата, только в профиль. 

Рекомендую автору темы озвучить в суде  эту  Вашу цитату:

" Если нет договора банковского счёта, нет и перечисления денег. ."  

А потом , пусть расскажет, здесь на форуме, про реакцию судьи.

В комментарии  babaika   четко подчеркивается необходимость соблюдения законодательства и  банковских инструкций не более того.

Присутствует в комментарии babaika  и рекомендация автору темы попытаться оспорить договор

банковского счета.

Фразы :" Если нет договора банковского счёта, нет и перечисления денег" я, к сожалению, не заметил. 

По поводу яиц в профиль полностью с Вами согласен. .Добавлю ,от себя , что это касается не только яиц, но и остальных частей тела.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
2 часа назад, juri_rv сказал:

Существует заявка в рамках договора оферты.

Вот пусть сторона , отрицающая существование договора, и доказывает, что договора не существует .

Доказательства обязана предъявлять требующая сторона. В данном случае банк по иску о взыскании задолженности. Никто не обязан доказывать, что он не верблюд. Другое дело - возразить в суде, что предосставленные истцом документы не являются доказательством наличия сделки/договора.

1 час назад, juri_rv сказал:

Или все замечания  и чудесное прозрение возникли у боржника  только после того как были потрачены все ,полученные, по лично им ,подписанной заявке, денежные средства.

Даже если так. На каких условиях были предоставлены средства, если нет кредитного договора в натуре?

1 час назад, juri_rv сказал:

Прекрасно , надеюсь, упомянутые Вами,  статьи станут  хорошим подспорьем для автора темы в предполагаемом судебном разбирательстве. А то предложение babaika оспорить договор банковского счета явно поставил его в тупик

Оспаривать то, чего нет в природе? Это как доказывать недействительность незаключенного договора.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
29 minutes ago, Mercato® said:

Доказательства обязана предъявлять требующая сторона.  

 

Обязана то обязана, но на практике надлежащие доказательства могут быть представлены по клопотанню противоположной стороны. И то далеко не всегда. Даже ухвалы суда игнорируют.

Quote

Никто не обязан доказывать, что он не верблюд.

В гражданском производстве ответчик как раз и является тем самым верблюдом. Здесь не презумпции невиновности.

Quote

Другое дело - возразить в суде, что предосставленные истцом документы не являются доказательством наличия сделки/договора.

Так документов, судя из топика, никаких и нет. А так не только возражать, а настаивать на отсутствии каких-либо правоотношений.. 

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В Tuesday, September 25, 2018 в 17:14, Mercato® сказал:

Доказательства обязана предъявлять требующая сторона. В данном случае банк по иску о взыскании задолженности. Никто не обязан доказывать, что он не верблюд. Другое дело - возразить в суде, что предосставленные истцом документы не являются доказательством наличия сделки/договора.

Даже если так. На каких условиях были предоставлены средства, если нет кредитного договора в натуре?

Оспаривать то, чего нет в природе? Это как доказывать недействительность незаключенного договора.

Только вот откуда нам знать было кто требующая сторона. Вы в своем первом комментарии ничего об этом не указали . 

Так возражайте. По Вашему мнению, доказательством сделки доументы, предоставленные банком , кстати мы даже не имеем перечня этих документов,  не являются. Тогда, предложите суду  свою версию взаимоотношений банка и боржника.  

Я же написал, что, по моему мнению, суд скорее всего встанет на сторону истца. В своем решении будет полагаться ра реальные факты перечисление денег на счет боржника. указанный в заявке, документах про отримання боржником  перерахованих на вказаний рахунок денежных средств, а также

на факты проплат со стороны боржника денежных средств на погашення заборгованости.

Существует маленькая вероятность что Вы сможете убедить суд в своей правоте, хотя бы частично. Но и в этом случае , боржнику придется вернуть банку, полученные от него денежные, средства. Правда без ожидаемых банкирами части начислений.

Share this post


Link to post
Share on other sites
13 минут назад, centurion сказал:

Обязана то обязана, но на практике надлежащие доказательства могут быть представлены по клопотанню противоположной стороны. И то далеко не всегда. Даже ухвалы суда игнорируют.

В гражданском производстве ответчик как раз и является тем самым верблюдом. Здесь не презумпции невиновности.

Так документов, судя из топика, никаких и нет. А так не только возражать, а настаивать на отсутствии каких-либо правоотношений.. 

Поддерживаю полностью, в топике отсутствует перечень документов, позволяющий оценить. хотя частично. шансы сторон. А вот в материалах справы . скорее всего этот перечень присутствует.

Иначе,  чем .тогда, юристы банка обоосновывают свой позов. 

Share this post


Link to post
Share on other sites
10 минут назад, juri_rv сказал:
21 минуту назад, centurion сказал:

Так документов, судя из топика, никаких и нет. А так не только возражать, а настаивать на отсутствии каких-либо правоотношений.. 

При отсутствии договора на открытие счета может ли банк предоставить "Довідку про відкриті рахунки"? И может ли эта Довідка являться доказательством в суде? (в том случае, если в заявке не указан счет).

 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я в топе и не говорил, что уже есть дело в суде. В переуступке было передано 111 тыс . договоров. Между банком и Фагором продолжается драка в судах. Мои клиенты вообще никому не платят, ибо врут обе стороны спора. Но рано или поздно случится, в суд обратятся, хотя исковая давность тикает.

Меня интересует именно вопрос акцепта офферты путем открытия счета банком без уведомления заемщика и подписания договора банковского счета.

Кому интересно, вот скан текстовки офферты. Обратите внимание на п.1, 1.5.2, 3.1.

Как у нас в судах, мне рассказывать не нужно) На каждое дело подаю десятки заявлений и ходатайств.

 

Заява оферта.jpg

Share this post


Link to post
Share on other sites
16 минут назад, anna.mixalkova87@mail.ru сказал:

 

Доказательством  будет, А вот как ее оценит суд . За суд ответить не могу.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 жовтня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 911/2129/17
      Провадження № 12-45гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
      представників позивача - Стельмащука А. В., Шкелебея О. В.,
      представників третьої особи - Авраменка С. В., Мілютіна А. Є., Саковця А. О., Тарасенкова В. В.,
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року (судді Іоннікова І. А., Тарасенко К. В., Куксов В. В.) та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року (суддя Кошик А. Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (далі - ТОВ «ТЛК «Арктика») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагваль-Фіш» (далі - ТОВ «Нагваль-Фіш») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Крупенія» (далі - ТОВ «Крупенія») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання договорів недійсними та витребування майна.
      УСТАНОВИЛА
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У липні 2017 року ТОВ «ТЛК «Арктика» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Нагваль-Фіш» і ТОВ «Крупенія» про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 23/05-КП1 і договору від 1 червня 2016 року № 1/06-1КП-ОБ, за яким відчужене майно позивача, та з урахуванням заяви від 22 серпня 2017 року про уточнення позовних вимог, відповідно до якої ТОВ «ТЛК «Арктика» змінило предмет позову в частині позовних вимог щодо витребування майна, просило витребувати від ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика»: майно, що забезпечує функціонування (постачання електроенергії) комплексу «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», а саме: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 №05014948); кабельну лінію від комірки № 1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч), що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46 -А; холодильне обладнання на базі компресорних станцій, розміщене в рибному ярмарку та комплексі по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв. м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв. м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв. м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв. м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв. м, та внутрішньо майданчикову мережу 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46 -А.
      1.2. Мотивуючи позов, ТОВ «ТЛК «Арктика» навело доводи щодо укладення спірних договорів з порушенням приписів матеріального права, а саме статей 92, 232, 237, 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін (виведення активів та потужностей товариства, при тому, що позивач будь-яких коштів за наслідками вчинення договорів не отримав), а отже, спірні правочини призвели до втрати підприємством позивача можливості отримати прибуток. Вказані обставини позивач назвав підставою для визнання таких правочинів недійсними відповідно до вимог статті 215 ЦК України та повернення набутого в силу неправомірних правочинів майна його законному власнику.
      1.3. Представники відповідача та позивача заявили спільне клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України».
      1.4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 7 вересня 2017 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Нагваль-Фіш» - ПАТ «Державний ощадний банк України», яке за наслідками звернення стягнення на підставі договору іпотеки на час розгляду справи набуло права власності на об`єкт нерухомості - комплекс «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія».
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним укладений 23 травня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Нагваль-Фіш» договір купівлі-продажу № 23/05-КП1; визнано недійсним укладений 1 червня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Крупенія» договір № 1/06-1КП-ОБ, за якими відчужене майно позивача; витребувано від ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» відповідне майно. Стягнуто з ТОВ «Нагваль-Фіш» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» 1 600,00 грн витрат зі сплати судового збору; стягнуто з ТОВ «Крупенія» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» 5 400,00 грн витрат зі сплати судового збору.
      2.2. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року.
      2.3. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірні договори укладено з порушенням приписів статей 13, 92, 203, 237, 238 ЦК України і статей 6, 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що свідчить про наявність правових підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 215, 232 ЦК України. Зміст цих правочинів не відповідав справжньому волевиявленню позивача як суб`єкта господарювання та був спрямований на задоволення особистих інтересів представників позивача, які діяли в інтересах особи, на користь якої виводились виробничі потужності товариства позивача, тобто зловмисної домовленості (навмисної дії) сторін. Тобто суди дійшли висновку, що керівники позивача виступали від імені юридичної особи у відносинах з третіми особами і згідно з положеннями статті 237 ЦК України здійснювали функції представництва на підставі акта органу юридичної особи. Крім того, суди дійшли висновку про доведеність решти позовних вимог.
      3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      3.1. У лютому 2018 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року, в якій просило скасувати ці судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
      3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ПАТ «Державний ощадний банк України» вказало, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 232 ЦК України, оскільки органи юридичної особи - загальні збори та виконавчий орган (стаття 97 ЦК України) не підпадають під визначення представника в контексті статті 232 ЦК України, з огляду на що ця норма не може застосовуватися у випадку, коли правочин вчиняється органом юридичної особи, що відповідає усталеній судовій практиці Вищого господарського суду України. У випадку порушення членами органу юридичної особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, своїх обов`язків щодо представництва вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі, у межах внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу.
      3.3. Скаржник також вказав, що суди не встановили самого факту зловмисної домовленості представників сторін та настання несприятливих наслідків у вигляді збитків, ґрунтуючи свої висновки на припущеннях, як і те, чи дійсно укладення оспорюваних договорів суперечило волі позивача та чи було вчинено позивачем дії щодо повернення отриманого ним за цими договорами або навпаки - вчинено дії, що свідчать про схвалення таких правочинів.
      3.4. На думку скаржника, під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час відкриття апеляційного провадження були допущені порушення норм процесуального права.
      3.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 911/2129/17 за касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
      3.6. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу № 911/2129/17 разом із касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      3.7. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав на наявність правової проблеми та неоднакове застосування судами норм матеріального права, а саме щодоможливості застосування приписів статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, та на наявність суперечностей щодо застосування положень статті 92 цього Кодексу у контексті статей 237, 232 ЦК України. Вирішення такої правової проблеми необхідне для дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі, а також для забезпечення задекларованого у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завдання господарського судочинства щодо справедливого вирішення судом спору. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про те, що визнання судом правочину недійсним можливо лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом, правова невизначеність у питаннях представництва органу юридичної особи, у тому числі її керівника, у контексті положень як статті 237 ЦК України, так і змісту глави 17 цього Кодексу загалом, а відтак і можливості застосування положень статті 232 ЦК України до правочину, який вчинено органом юридичної особи, може вплинути на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики наведених норм права.
      3.8. Ухвалою від 2 квітня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 911/2129/17 разом з касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України» та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
      4. Позиція учасників справи у судовому засіданні
      4.1. Представники позивача у судовому засіданні заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі рішення - без змін.
      4.2. Представники третьої особи підтримали доводи касаційної скарги та просили задовольнити скаргу, а скасувавши судові рішення у справі, прийняти нове рішення про відмову у позові.
      5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      5.1. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 23 травня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» як продавець і ТОВ «Нагваль-Фіш» як покупець, уклали договір купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 23/05-КП1 (далі - договір № 23/05-КП1), відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельну лінію від комірки № 1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч).
      5.2. 1 червня 2016 року ТОВ «ТЛК «Арктика» як продавець і ТОВ «Крупенія» як покупець, уклали договір від 1 червня 2016 року № 1/06-1КП-ОБ (далі - договір № 1/06-1КП-ОБ), відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність: холодильне обладнання на базі компресорних станцій та внутрішньомайданчикову мережу 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор.
      5.3. У подальшому, на підставі договору від 21 липня 2016 року № 28/07-16-ОЗ (далі - договір № 28/07-16-ОЗ), ТОВ «Нагваль-Фіш» (продавець) продав ТОВ «Крупенія» (покупець) дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 №0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельну лінію від комірки №1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельну лінію від комірки № 13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч).
      5.4. Суди встановили, що, укладаючи оспорювані договори, від імені ТОВ «ТЛК «Арктика» правочини вчиняли директор ОСОБА_1. , який діяв на підставі Статуту, та виконуючого обов`язки директора Грушко В. Ю. , який діяв на підставі наказу від 16 травня 2016 року № 03-в.
      5.5. Оспорюваними договорами відчужено на користь відповідачів обладнання, а саме: дві комірки з масляними вимикачами 10 кВ (КВ 2001-13), які знаходяться в ОЗТП-2325 і встановлені на І-й секції шини 10 кВ (К1 № 0502009) та ІІ секції шини 10 кВ (К13 № 05014948); кабельна лінія від комірки №1 - Л-ТП-2323-І (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); кабельна лінія від комірки №13 - Л-ТП-2323-ІІ (3хАПвЭгп 1х120 1,6 км); світлофорний об`єкт на заїзді-виїзді біля автомобільної дороги 0101304 Київське півкільце - Крюківщина - Боярка, км 4+430 (ліворуч), холодильне обладнання на базі компресорних станцій та внутрішньо майданчикової мережі 3ТП/РП-4ч 1000 кВа трансформатор, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А.
      5.6. Відповідне обладнання було налагоджено і запущено для забезпечення електропостачання комплексу споруд «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв. м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв. м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв. м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв. м. та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв. м., та розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А, з розробленою потужністю для можливості безперервного забезпечення електропостачання холодильних камер і логістичного центру, здача в оренду яких є основним видом діяльності ТОВ «ТЛК «Арктика».
      5.7. Позивач вважає, що, укладаючи спірні договори від імені ТОВ «ТЛК «Арктика», ОСОБА_1. та Грушко В. Ю. вчинили спірні правочини, які фактично зумовили позбавлення позивача права власності на майно, безпосередньо задіяне у його господарській діяльності, що спричинило необхідність у подальшому нести додаткові витрати для забезпечення провадження своєї підприємницької діяльності. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду із вимогами про визнання недійсними договорів № 23/05-КП1 та № 1/06-1КП-ОБ та витребування спірного майна у власність позивача.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      6.2. За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
      6.3. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
      6.4. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
      6.5. Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
      6.6. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
      6.7. Частина третя статті 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
      6.8. Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
      6.9. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
      6.10. Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
      6.11. Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
      6.12. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).
      6.13. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (частина четверта статті 92 ЦК України).
      6.14. Згідно з частинами першою та другою статті 89 ГК України (у редакції станом на момент укладення оспорюваних договорів) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
      6.15. За пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
      6.16. За частиною першою статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
      6.17. Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.
      6.18. Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.
      6.19. При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
      6.20. Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
      6.21. За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.
      6.22. Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.
      6.23. Наведеними вище положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.
      6.24. Отже, між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
      6.25. Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до застосування до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність із відповідним законодавчим регулюванням представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
      6.26. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до договору про спільну діяльність від 26 липня 2016 року, укладеного ТОВ «ТЛК «Арктика» і ТОВ «Крупенія», відчужене за спірними договорами обладнання в подальшому було використано ТОВ «Крупенія» як його внесок у створену з ТОВ «ТЛК «Арктика» спільну діяльність у сфері надання логістичних послуг без створення юридичної особи на базі належного ТОВ «ТЛК «Арктика» комплексу «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія». Позивач як власник вказаного комплексу нерухомості, маючи штат професійних та досвідчених працівників, здійснював на його базі свою господарську діяльність, отримуючи від цього постійний дохід, однак в липні 2016 року учасники товариства встановили, що діяльність колишнього керівництва товариства в особі директора та його заступника була спрямована на виведення активів товариства на пов`язаних осіб, що і стало підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади директора за рішенням учасників з 28 липня 2016 року.
      6.27. Також суди встановили, що з наявних у матеріалах справи банківських виписок з рахунків сторін вбачається, що найбільшими споживачами відповідних послуг (орендарями належного ТОВ «ТЛК «Арктика» майна) як до укладення договору про спільну діяльність, так і після, залишилися одні й ті ж самі особи, які щомісячно до 26 липня 2016 року (дата укладення договору про спільну діяльність) перераховували кошти як оплату орендних платежів та оплату супутніх послуг на користь ТОВ «ТЛК «Арктика», а після вказаної дати (з кінця серпня 2016 року) почали перераховувати відповідні кошти з аналогічними призначеннями вже на користь ТОВ «Крупенія». Тобто, за наслідками вчинення наведених дій не змінилися правовідносини, пов`язані з наданням/отриманням послуг на базі комплексу нерухомості «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», адже функціонування такого комплексу забезпечує те ж саме обладнання, його обслуговування здійснюють ті ж самі працівники, а споживачами залишилися ті ж самі наймачі, однак фактичним володільцем такої діяльності стало ТОВ «Крупенія», частка прибутку якого згідно з положеннями договору про спільну діяльність була визначена у розмірі 90 %, а ТОВ «ТЛК «Арктика» - 10%.
      6.28. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що оскаржувані позивачем правочини (договори) вчинялись від імені ТОВ «ТЛК «Арктика» посадовими особами ОСОБА_1 та Грушком В. Ю. від імені позивача, проте всупереч його інтересам. Зміст таких правочинів не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ «ТЛК «Арктика» як суб`єкта господарювання, а був спрямований на задоволення особистих інтересів вказаних представників, які фактично діяли в інтересах іншого товариства, на користь якого виводились виробничі потужності.
      6.29. Отже, як правильно встановлено судами, наведені вище обставини вказують на наявність умислу, домовленості представників сторін під час укладення спірних договорів щодо переслідування власних інтересів всупереч інтересам позивача, що стало підставою для задоволення позову, визнання недійсними договорів № 23/05-КП1 та № 1/06-1КП-ОБ та повернення позивачу майна, відчуженого за такими договорами.
      6.30. Ураховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
      6.31. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права Велика Палата зазначає, що суд апеляційної інстанції, надаючи обґрунтовану оцінку кожному із заявлених доводів апеляційних скарг, правомірно зазначив про відсутність підстав для скасування рішення, керуючись приписами частини другої статті 277 ГПК України.
      6.32. Крім того, вказані у касаційній скарзі порушення норм процесуального права не вплинули на правильність висновків судів попередніх судових інстанцій у вирішенні спору по суті позовних вимог, і в силу передбаченого частиною другою статті 311 ГПК України застереження не можуть бути підставою для скасування або зміни прийнятих у справі обґрунтованих судових рішень.
      7. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду
      7.1. Щодо питання про застосування частини першої статті 232 ЦК України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування вказаної норми у подібних правовідносинах з огляду на таке.
      7.2. Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
      7.3. Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.
      7.4. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
      7.5. Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.
      7.6. Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність до встановленого законодавчого регулювання представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
      7.7. За вказаних підстав Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статті 232 ЦК України.
      8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      8.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      8.2. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      8.3. Ураховуючи викладене, постанова та рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
      9. Щодо розподілу судових витрат
      9.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.
      ПостановуКиївського апеляційного господарського суду від 16 січня 2018 року та рішення Господарського суду Київської області від 21 вересня 2017 року у справі № 911/2129/17 залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      С. В. Бакуліна
      О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      Д. А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 85743713
    • By Mercato®
      Вот, на досуге написал статью.
      Еще 2 года назад обращения ко мне касательно кредитов в небанковских финансовых учреждениях (микрофинансовых организациях, МФО) составляли не более 20% от общего числа. Сегодня эта цифра на уровне 75-85%.
      МФО (будем использовать эту аббревиатуру для удобства) отличаются использованием крайне наглых и противозаконных коллекторских методов и приемов. Кроме того, как стало уже всем очевидно, сознательно идут на нарушение законодательства, пытаясь "выжать" из заемщика по максимуму.
      Такое положение вещей вызывает у "клиентов", как и практикующих кредитных юристов, крайнее обоснованное негодование и желание дать ответный бой. Еще большее непонимание вызывает бездействие Нацкомфинуслуг, хотя этот государственный орган обязан контролировать такие организации, защищать заемщиков и применять законные механизмы воздействия на вымогателей.
      Но обо всем по порядку.
      Читать дальше >>>
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
      Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
      Єдиний унікальний номер справи № 761/27932/15-ц
      Апеляційне провадження № 22-ц/824/8811/2019
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      06 серпня 2019 року м. Київ 
      Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
      головуючого судді - Мережко М.В.,
      суддів - Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
       секретар -Тютюнник О.І.,
      Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором.
      Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
      в с т а н о в и в :
      У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до Апеляційного суду міста Києва позов до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів за договорами.
      В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155 538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно, за умовами якого банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані відсотки заховуються на рахунок № НОМЕР_2 .
      На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 доларів США. В подальшому 19 лютого 2013 року позивач через касу Банку вніс 10 000 доларів США в рахунок поповнення вкладу. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_2 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN80000730541037 станом на 13 лютого 2014 року становить 183 774,12 доларів США. Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року.
      Крім цього, 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір №SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн. по 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення Договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов Договору, Позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн., 12 грудня 2012 року - 60 000 грн., 14 грудня 2012 року - 116000 грн., 18 грудня 2012 року - 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 100 000 грн., 21 січня 2013 року - 51 500 грн., 15 травня 2013 року - 150 000 грн., 21 січня 2014 року - 40 000 грн. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_4 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN01000730954856 станом на 28 лютого 2014 року становить 927 914,26 грн.
      Пунктом 7 договору передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк. Договір пролонгував ся неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації Договору №SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року. Отже, між позивачем та банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вказаних договорів завершується відповідно 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року.
      ОСОБА_1 вказував, що 5 березня 2014 року звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено без пояснення будь-яких причин.
      В червні 2015 року позивач звернувся до банку вже з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу.
      У відповідь від банку на дану заяву прийшов лист від 05 червня 2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з припиненням Банком своєї діяльності на території Автономної республіки Крим.
      Згідно з наданою банком Довідкою №1290759 станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      ОСОБА_1 зазначав, що 21 серпня 2015 року направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів, але відповіді від банку до цього часу так і не було отримано. Тобто, на даний час, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000730541037 та за Договором №SAMDN01000730954856 залишаються невиплаченими відповідачем. Позивач вважає, що в порушення умов, визначених депозитними договорами, банк не виконав своїх зобов`язань, грошові кошти не повернув і не сплатив відсотки за користування вкладом, вимоги позивача про повернення коштів були залишені без задоволення.
      На підставі викладеного позивач, з урахуванням подальшого збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача кошти:
      за депозитним Договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме: 927 914,26 грн. - сума вкладу, 249 073,59 грн. - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 93 274,45 грн. - 3% річних, 351 943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289,74 грн., а саме: 183 774,12 доларів США - сума вкладу, 28 042,54 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків, 18 473,45 доларів США - 3% річних;
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
      Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року визначено підсудність позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договорами Шевченківському районному суду м. Києва.
      Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 18 жовтня 2018 року подав заяву про збільшення позовних вимог. Просив стягнути з відповідача на його користь за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 1 622 206,39 грн., а саме:
      927914,26 грн - сума вкладу,
      217 855,97 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року ( 456 днів , 17 % ),
      31 218 ,59 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 01 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (1 229 днів, 1%),
      93 274,45 грн. - 3% річних за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, 1224 дні, 3 %) ,
      351943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року заборгованість у розмірі 230289,74 грн, а саме:
      183 774,12 доларів США - сума вкладу,
      21 784 ,15 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 14 лютого 2014 року по 16 травня 2015 року (456 днів, 9 %),
      6258,39 доларів США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 17 травня 2015 року по 11 жовтня 2018 року ( 1 244 дні , 1 %),
      18 473,45 доларів США - 3% річних; (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року , 1224 дні , 3 % ),
      стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.(т.2 а.с. 33-36).
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні .
      Рішенням Шевченківського районного суду Київської області від 26 березня 2019 року позов задоволено частково.
      Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206,39 грн.
      Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено
      Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2019 року виправлено описку в тексті вступної та резолютивної частини проголошеного та повного тексту рішення.
      Викладено резолютивну частину проголошеного та повного тексту рішення наступного змісту «Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення грошових коштів за договорами - задовольнити частково.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1622206,39 грн.
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230289,74 доларів США .
      Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судові витрати в розмірі 6890,00 грн.
      В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.»
      Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції відповідач АТ КБ « ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      В апеляційній скарзі вказує, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для вирішення справи, що суд не перевірив та не відобразив у рішенні суду результати оцінки договорів, квитанцій про внесення грошових коштів, встановив обставини без належної перевірки та надання правової оцінки.
      Зазначає, що строки дії договорів закінчились ще до моменту припинення роботи Кримської філії на території АР Крим, і наявність оригіналів договорів та квитанцій на руках у позивача, на думку апелянта, не доводить факт порушення відповідачем умов договору щодо повернення грошових коштів.
      Крім того апелянт вважає безпідставним нарахування відсотків, та трьох процентів річних . 
      У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р.Ю. вказує, що апеляційна скарга є безпідставною. Рішення суду ухвалене на підставі належних та допустимих доказів, є законним та обґрунтованим. Тому підстави для його скасування чи зміни відсутні. Просить залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення
      Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
      За правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:
      1) керує ходом судового процесу;
      2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
      3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
      4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
      5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
      Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
      До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. 
      Як встановлено судом першої інстанції,12 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті - Договір №SAMDN80000730541037 про банківський строковий вклад депозит) «Депозит VIР на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 155538,95 доларів США по 12 травня 2013 року включно. За умовами договору банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць (т.1, а.с. 13).
      Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно з п. 2 договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_2 . На виконання умов договору, позивач вніс кошти на депозит у сумі 155 538,95 доларів США.
      В подальшому 19 лютого 2013 року позивач через касу Банку вніс 10 000 доларів США в рахунок поповнення вкладу. Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_2 та вносились на рахунок основної суми вкладу.
      Отже, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN80000730541037 станом на 13 лютого 2014 року становить 183 774,12 доларів США. Вказані обставини підтверджуються випискою щодо руху коштів на рахунку за період з 01 березня 2007 року по 12 березня 2014 року та довідкою ПриватБанку №1290759 від 12 березня 2014 року (т.1, а.с. 15, 19).
      Останній строк пролонгації розпочався 17 травня 2015 року.
      Також встановлено, що 27 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір №SAMDN01000730954856 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIР» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 237 000 грн по 27 травня 2013 року включно, за яким банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_3 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних, відсотки по вкладу зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 , період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць (т.1, а.с. 14).
      Пунктом 3 договору передбачено право позивача здійснювати поповнення вкладу.
      Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. По закінченню кожного повного місяця з моменту укладення договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення Договору, після 15:00 нараховані відсотки зараховуються на рахунок № НОМЕР_4 .
      На виконання умов Договору, Позивач вніс кошти на депозит у сумі 237 000 грн. В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн., 12 грудня 2012 року - 60 000 грн., 14 грудня 2012 року - 116000 грн., 18 грудня 2012 року - 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 100 000 грн., 21 січня 2013 року - 51 500 грн., 15 травня 2013 року - 150 000 грн., 21 січня 2014 року - 40 000 грн.
      Крім того позивачем знімались нараховані відсотки по вкладу з рахунку № НОМЕР_4 та вносились на рахунок основної суми вкладу. Таким чином, сума коштів, внесених позивачем на депозит за Договором №SAMDN01000730954856 станом на 28 лютого 2014 року становить 927 914,26 грн.
      Вказані обставини підтверджуються випискою щодо руху коштів на рахунку за період з 01 березня 2007 року по 12 березня 2014 року та довідкою ПриватБанку №1290759 від 12 березня 2014 року (т.1, а.с. 17, 19).
      Пунктом 7 договорів передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк.
      Договір пролонгувався неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації Договору №SAMDN80000730541037 розпочався 01 червня 2015 року.
      Отже, між позивачем та банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вищезазначених договорів завершується 17 листопада 2015 року та 01 листопада 2015 року відповідно.
      У своєму позові ОСОБА_1 вказував, що 05 березня 2014 року звернувся до банку з проханням перевести обслуговування його вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але йому було відмовлено без пояснення будь-яких причин.
      В червні 2015 року позивач звернувся до банку з письмовою заявою, в якій просив надати йому можливість користуватися належними йому грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу (т. 1, а.с. 20).
      У відповідь на дану заяву від банку надійшов лист від 05 червня 2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв`язку з припиненням Банком своєї діяльності на території Автономної республіки Крим (т. 1, а.с. 21).
      Як вбачається з наданої банком Довідки №1290759 станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн (т.1, а.с. 19).
      Відомості щодо будь-яких подальших операцій із вказаними банківськими рахунками в матеріалах справи відсутні.
      В подальшому, 21 серпня 2015 року позивач направив до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних йому коштів (т. 1, а.с. 22-23).
      Позивач зазначав, що на час звернення із позовом, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000730541037 та за Договором №SAMDN01000730954856 залишаються невиплаченими відповідачем. Докази на підтвердження протилежного в матеріалах справи відсутні.
      Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
      Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      За правилом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа є публічним договором.
      Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
      Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
      Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
      Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
      Отже, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки.
      Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
      У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
      Загальний порядок залучення банками України банківських вкладів від юридичних і фізичних осіб на їх вкладні (депозитні) рахунки регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577.
      Згідно із цим Положенням договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].
      Договором банківського вкладу (депозиту) може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення. Умови цього договору не можуть суперечити законодавству України. ( п. 1.2. Положення).
      У пункті 1.6. Положення передбачено, що банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті; у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - у національній валюті.
      Виплата процентів за вкладом депозитом здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.
      Згідно п. 3.3. Положення банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.
      На підставі досліджених у судовому засіданні судом першої інстанції письмових доказів встановлено, що відповідач у порушення умов договору про банківський вклад не повернув позивачеві вклади, внесення коштів за якими відбувалось в іноземній валюті - долари та в національній валюті - гривні.
      Як на підставу заперечень представник відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції посилався також на те, що у відповідності до положень ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
      Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 06 травня 2014 року №260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - Постанова НБУ № 260).
      Рішенням Центрального банку Російської Федерації № РН-33/I від 21 квітня 2014 року, було припинено ще з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
      За законодавством України чинність на окупованій території Автономної Республіки Крим нормативних актів Російської Федерації не визнається, та вони не підлягають виконанню. В той же час, наявність вказаного рішення Банку Росії щодо припинення діяльності на території АРК ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» унеможливлювало діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та міста Севастополя - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
      Відповідач зазначав, що окупаційна влада у травні 2014 року фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у тому числі - банківських документів, договорів, касових документів, приміщень банку, банкоматів, терміналів, транспортних засобів та т.і. Також були арештовані права за зобов`язаннями банку, у тому числі і права вимоги, борги за всіма зобов`язаннями, відповідно до судових постанов Державної Ради РФ. Таким чином, відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя.
      Суд звертає увагу, що, згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
      Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Філія в АРК є відокремленим структурним підрозділом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», не має статусу юридичної особи і здійснює свою діяльність від імені Банку, в межах повноважень, наданих їй Банком, та закріплених в цьому Положенні, а тому в межах чинного законодавства Банк несе відповідальність за діяльність Філії, що є однією з вирішальних обставин по цій справі для задоволення позовних вимог в частині повернення вкладу.
      Оскільки стороною договору є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» яке, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями та зобов`язаннями Філії, зокрема за договором, який є предметом спору, в межах чинного законодавством України, заперечення відповідача в цій частині є також безпідставними та необґрунтованими.
      Аналогічна правова позиція Верховного Суду України висловлена у справі № 6-118цс14 від 29 жовтня 2014 року.
      Так, аналіз статті 1059 Цивільного кодексу України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, дозволяє дійти такого висновку.
      Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
      Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
      Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року (справа №6-118цс14), від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
      Згідно із ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
      Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
      В матеріалах справи містяться копії та надавались суду для огляду в судових засіданнях (як першої, так і апеляційної інстанції) оригінали квитанцій, які є документом первинної бухгалтерської звітності у відповідності зі до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є належними доказами на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем.
      Про правові наслідки порушення зобов`язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, які передбачають відповідальність боржника.
      На відміну від процентів, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов`язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
      Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
      Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
      Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
      Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
      Відповідно до положень частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року № 520, та іншими документами.
      Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Зважаючи на зазначене, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет № 15-93).
      При цьому стаття 625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні.
      Крім того, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, так само слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.
      Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (справа №6-1286цс16).
      Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
      Вкладник є споживачем і у випадку прострочення повернення вкладу має право стягнути пеню з банку у розмірі 3% суми депозиту за кожен день прострочення, але є винятки.
      Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
      Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.
      Однак, пунктом 9 постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
      Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань.
      Тому, на час дії постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 2 вересня 2014 року по 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.
      Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносин у поєднанні з постановою Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540.
      Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (справа №6-37цс16).
      Станом на 27 грудня 2017 року офіційний курс гривні до долару США становить: 1 дол. США = 26,36 грн.
      Таким чином, 90000,00 доларів США * 26,36 грн. = 2 372 400,00 грн.
      Судом було встановлено, що станом на 12 березня 2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 183 774,12 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 927 914,26 грн.
      Як вбачається із наданих позивачем розрахунків, за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року заборгованість складає 1 622 206,39 грн., з яких: 927914,26 грн - сума вкладу,
      217 855,97 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року ( 456 днів , 17 % ),
      31 218 ,59 грн - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 01 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (1 229 днів, 1%),
      93 274,45 грн. - 3% річних за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, 1224 дні, 3 %) ,
      351943,12 грн. - інфляційні втрати;
      за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року заборгованість складає 230 289,74 доларів США, з яких:
      183 774,12 доларів США - сума вкладу,
      21 784 ,15 доларів США - сума ненарахованих та невиплачених відсотків з урахуванням щомісячної капіталізації за цілу кількість мінімальних строків до подачі позовної заяви за період із 14 лютого 2014 року по 16 травня 2015 року (456 днів, 9 %),
      6258,39 доларів США - сума не нарахованих та невиплачених відсотків за період із 17 травня 2015 року по 11 жовтня 2018 року ( 1 244 дні, 1 %),
      18 473,45 доларів США - 3% річних (з наступного дня після відмови Банку у видачі коштів, за період із 06 червня 2015 року по 11 жовтня 2018 року, 1224 дні, 3%).
      Вказаного розрахунку відповідач не спростував, власного розрахунку суду не надав.
      Приклад орієнтовного розрахунку за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року, наданий банком суду першої інстанції та наведений у апеляційній скарзі не може бути врахований колегією суддів, оскільки не охоплює весь період нарахування відсотків за договором, а базова сума нарахування, зазначена у ньому, не узгоджується з усіма наявними у матеріалах справи доказами.
      Посилання апелянта на постанову правління Національного банку України №260 від 06 травня 2014 року та Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є необґрунтованим, оскільки це не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання ним умов Договорів банківського вкладу та повернення депозитів за ними та суперечить ст.ст. 1058-1065, 1066-1076 ЦК України та умовам укладених сторонами Договорів банківського вкладу.
      Згідно зі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України.
      У справі Zolotas проти Греції (№ 2) Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі ст. 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.
      Суд звертає увагу, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави.
      Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
      Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та наявність поза розумним сумнівом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів за депозитним Договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року та за депозитним Договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року.
      Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що законом передбачені чіткі вимоги щодо форми та змісту судового рішення.
      Так, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст.ст. 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні.
      Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки судом не визначено, з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів, тобто не вказані складові заборгованості.
      Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.
      У ній, зокрема, має бути зазначено:
      висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено);
      висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено;
      розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;
      розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК України;
      строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;
      у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов`язаний або має право його допустити.
      При об`єднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.
      Суд першої інстанції не врахував вказані положення, резолютивна частина рішення не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобов`язаннях, оскільки судом не визначено з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача сума грошових коштів за депозитними договорами, тобто не вказані складові заборгованості, а відтак рішення необхідно змінити, резолютивну частину рішення слід викласти в іншій редакції, з зазначенням складових частин заборгованості, а саме:
      «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206 (один мільйон шістсот двадцять дві тисячі двісті шість) гривень 26 копійок, з яких:
      927 914 (дев`ятсот двадцять сім тисяч чотирнадцять) гривень 26 копійок - сума вкладу;
      249 073 (двісті сорок дев`ять тисяч сімдесят три) гривні 59 копійок - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      93 274 (дев`яносто три тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 45 копійок - 3% річних;
      351 943 (триста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) гривні 12 копійок - інфляційні втрати.
      Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289 (двісті тридцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) доларів США 74 центи, з яких:
      183 774 (сто вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят чотири) долари США 12 центів - сума вкладу;
      28 042 (двадцять вісім тисяч сорок два) долари США 54 центи - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      18 473 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят три) долари США 08 центів - 3% річних.»
      Доводи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог оцінюються колегіє суддів критично, адже позивач надав суду оригінали договорів, укладених між сторонами, квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки, виписки про рух коштів на рахунку та довідку про залишок коштів, видані йому відповідачем у встановленій банком формі для відповідних документів. Ненадання банком з будь-яких підстав доказів на спростування позиції позивача не доводить необґрунтованість вимог позивача, а відсутність у банку первинних бухгалтерських документів не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язань за укладеними договорами.
      Посилання апелянта на неможливість нарахування 3% річних у гривні також відхиляються судом з таких підстав.
      Так, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
      Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
      Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
      Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
      При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
      3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
      Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
      Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди з таких підстав.
      Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.
      Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статті 23 ЦК України.
      Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
      Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.
      Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
      Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
      Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
      У даному спорі правовідносини сторін виникають з договірних відносин, виникли на підставі укладених між сторонами договорів, в яких не передбачено права позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із невиконанням відповідачами умов договору.
      Враховуючи надані у справі докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у виплаті моральної шкоди відповідачем, у зв`язку з тим, що правила статті 1167 ЦК України на спірні відносини не поширюються, оскільки вони регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.
      З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення грошових коштів за депозитними договорами, однак, не врахував вимоги закону щодо форми та змісту судового рішення, а тому рішення підлягає зміні в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
      Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 376, 382, 383, 384 України, колегія суддів,
      п о с т а н о в и л а :
      Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог змінити. Викласти резолютивну частину рішення у цій частині в такій редакції:
      «Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN01000730954856 від 27 листопада 2012 року у розмірі 1 622 206 (один мільйон шістсот двадцять дві тисячі двісті шість) гривень 26 копійок, з яких:
      927 914 (дев`ятсот двадцять сім тисяч чотирнадцять) гривень 26 копійок - сума вкладу;
      249 073 (двісті сорок дев`ять тисяч сімдесят три) гривні 59 копійок - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      93 274 (дев`яносто три тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 45 копійок - 3% річних;
      351 943 (триста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сорок три) гривні 12 копійок - інфляційні втрати.
      Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором №SAMDN80000730541037 від 12 листопада 2012 року у розмірі 230 289 (двісті тридцять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) доларів США 74 центи, з яких:
      183 774 (сто вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят чотири) долари США 12 центів - сума вкладу;
      28 042 (двадцять вісім тисяч сорок два) долари США 54 центи - сума ненарахованих та невиплачених відсотків;
      18 473 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят три) долари США 08 центів - 3% річних.»
      В іншій частині рішення залишити без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
      Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .
      Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 09 серпня 2019 року. 
      Реквізити сторін:
      ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ;
      Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д,, ЄДРПОУ: 14360570
      Головуючий М.В. Мережко
      Судді Т.Ц. Кашперська
      В.О. Фінагеєв
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83511722
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      03 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 342/180/17
      Провадження N 14-131цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк),
      відповідач - ОСОБА_1,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року у складі судді Ничик Г.І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів Васильковського В.М., Горейко М.Д., Проскурніцького П.І.
      у цивільній справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 18 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
      Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
      ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 02 лютого 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 47 325,26 грн. з яких: 16 058,07 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 071,87 грн - проценти за користування кредитними коштами, та нарахованих за порушення умов кредитного договору 23 465,55 грн - пені, а також 500,00 грн - штрафу (фіксована частина), 2 229,77 грн - штрафу (процентна складова).
      Посилаючись на викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2011 року.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2011 року у розмірі 37 188,94 грн. в тому числі: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 16 058,07 грн. несплачені проценти за користування кредитними коштами у розмірі 5 071,87 грн та 16 059,00 грн - пеня за порушення умов договору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь банку. У анкеті-заяві позичальника зобов'язання зі сплати штрафів відсутні. Умови та Правила не є складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Пеня нарахована банком у межах річного строку спеціальної позовної давності, а тому заява про її застосування до вказаних вимог не може бути задоволена. Оскільки нарахована банком пеня значно перевищує розмір основної суми боргу, тому на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сума пені підлягає зменшенню.
      Суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі N 6-2320цс16.
      Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року залишено без змін.
      Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення вказаної суми кредитної заборгованості.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували її доводів про те, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів нею не підписувались. Цей документ також не містить дати його підписання представником позивача.
      Зауважила, що судами попередніх інстанцій не встановлено підтверджень того, що ці Умови та Правила були додатком до підписаної нею анкети-заяви.
      Крім того, вказувала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна" не містить підпису позичальника, не датований як документ.
      Вважала, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", а також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" не можна вважати складовими частинами укладеного між нею та позивачем кредитного договору.
      При цьому посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).
      Також зазначала, що невід'ємною частиною кредитного договору згідно з пунктами 2.1.1.2., 2.1.1.12.13 витягу з Умов та Правил є Пам'ятка клієнта, яка видається позичальнику, визначає, зокрема умови кредитування, вид кредитної картки. Така Пам'ятка у матеріалах справи відсутня, нею не підписувалась, що підтверджує відсутність між сторонами відносин кредитування.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2017 відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 27 лютого 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі N 6-144цс14.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, також вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України з огляду на таке.
      Суди установили, що 18 лютого 2011 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договірз ОСОБА_1, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку таперсональний ідентифікаційний номер для авторизації.
      У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
      До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
      Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 02 лютого 2017 року становить 47 325,26 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту - 16 058,07 грн. заборгованості за процентами за користування кредитними коштами - 5 071,87 грн. нарахованих пені за несвоєчасне виконання умов договору - 23 465,55 грн. а також 500 грн - штраф (фіксована частина), та 2 229,77 грн - штраф (процентна складова).
      Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
      За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
      Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
      У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
      Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
      Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
      Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
      Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена.
      Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
      Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
      Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
      При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
      Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
      При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII (частина шоста статті 81).
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
      Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
      Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).
      Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
      У постанові від 24 вересня 2014 року у справі N 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (стандарт).
      У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження N 6-144цс14), що було обов'язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.
      У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що суди попередніх інстанцій безпідставно взяли уваги при визначенні розміру заборгованості Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, включивши у платіж за кредитом, згідно із ставками, розміром та порядком нарахуванням визначені цими документами 5 071,87 грн несплачених процентів за користування кредитними коштами і 16 059,00 грн пені за порушення умов договору.
      Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява N 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява N 76943/11, § 123).
      ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92, § 36).
      З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження N 6-144цс14).
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
      Вказані обставини правильно встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ "ПриватБанк" штрафів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, де суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 2 229,77 грн (процентна складова) у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідачки по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 18 лютого 2011 року, вказавши, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
      Однак, суди попередніх інстанцій зробили суперечливий, та такий, що ґрунтується на припущеннях висновок про наявність правових підстав для стягнення на користь банку 5 071,87 грн процентів за користування кредитом і 16 059,00 грн пені за недотримання умов кредитного договору як таких, що передбачені договором. Суди погодилися, що їх розмір та підстави стягнення визначені сторонами в самому договорі, за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачкою цих умов, що є неприпустимим, фактично визнавши Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, складовою частиною спірного кредитного договору в частині права банку здійснювати такі нарахування.
      Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
      В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
      Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
      Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
      Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
      Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
      Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
      Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
      У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
      У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII).
      Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-ХІІспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
      У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
      Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
      З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
      Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону N 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
      Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
      Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Отже, що рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення 5 071,87 грн процентів за користування кредитними коштами та пені у розмірі 16 059,00 грн за невиконання умов кредитного договору, відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.
      Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
      Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
      Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд обґрунтовано зазначили про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 16 058,07 грн.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 406, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 18 лютого 2011 року у розмірі 5 071,87 грн - проценти за користування кредитними коштами та 16 059,00 грн - пеня за порушення умов кредитного договору, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.
      В іншій частині рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Т.О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців О.Б. Прокопенко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська