Решения 3-х инстанций о признании недействительным ипотечного договора с Укрэксимбанком

[ANTIRAID]

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2010 р.

Справа № 19/87-10

вх. № 4533/2-19

Головуючий суддя

суддя Суярко Т. Д.

суддя Хотенець П. В.

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

Позивача : АТЗТ «Харківський канатний завод» в особі Уркевича В.Ю., дор. від 02.07.2010р.

1-го відповідача –ПАТ «Державний експортно –імпортний банк України, м. Київ в особі представника Сизова Л.В., дор. № 010-01/4900 від 03.07.2009р.

2-го відповідач - не з’явився

розглянувши справу за позовом: АТВТ "Харківський канатний завод" м. Харків

до: 1-й відповідач ПАТ «Державний експортно – імпортний банк України м. Київ

2-й відповідач Концерн «Харківський канатний завод»

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Враховуючи складність виготовлення повного тексту рішення по справі, суддя за згодою сторін оголошує вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст. 85 ГПК України,-

ВИРІШИЛА:

У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відмовити.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між акціонерним товариством відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112).

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з концерну «Харківський канатний завод» (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Міньковський С.В.

суддя Суярко Т. Д.

суддя Хотенець П.В.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10462892

[ANTIRAID]

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2010 р.

Справа № 19/87-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя Гончар Т. В. , суддя Кравець Т.В.

при секретарі Горбачовій О.А.

за участю представників сторін:

прокурора – Тузова Є.Ю., посвідч. №110 від 25.06.2010 р.

позивача – Халабурдіна С.В., дов.б/н від 25.05.2010 р. (у справі)

1-го відповідача – Сизової Л.В., дов. від 03.07.2009 р. № 010-01/4900 (копія у справі), Козир Ю.В., дов.№068-02/7170 від 18.10.2010 р. (копія у справі)

2-го відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії в м.Харкові (вх. №2193Х/2-5)

на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 р. по справі №Б-19/87-10

за позовом Акціонерного товариства відкритого типу ”Харківський канатний завод”, м.Харків

до

1. Публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України”, м.Київ

2. Концерн ”Харківський канатний завод”, м.Харків

про визнання недійсним договору -

встановила:

Позивач, АТВТ ”Харківський канатний завод”, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” та до Концерну ”Харківський канатний завод” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладеного між позивачем та 1-им відповідачем. Також позивач просив стягнути з відповідачів 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Перший відповідач, ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, звернувся до господарського суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України в Харківській області для надання письмових та усних пояснень щодо скасування свідоцтва про право власності ФДМУ від 24.05.1993 р. №П-14.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2010 року (суддя Міньковський С.В.) у задоволенні клопотання ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області відмовлено. Позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладений між АТВТ ”Харківський канатний завод” та ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”. Стягнуто з ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” на користь АТВТ ”Харківський канатний завод” 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Концерну ”Харківський канатний завод” на користь АТВТ ”Харківський канатний завод” 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Перший відповідач, ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії у м.Харкові, з рішенням господарського суду не погодився та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТВТ ”Харківський канатний завод” до ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладеного між ними та стягнути з позивача судові витрати у повному обсязі. При цьому 1-й відповідач посилається на те, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права та неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи.

16.08.2010 року через канцелярію суду надійшла заява заступника прокурора Київського району м. Харкова в порядку ст. 29 ГПК України, в якій зазначено, що оскільки рішення суду по даній справі може вплинути на інтереси держави в особі Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»є підстави для вступу прокуратури Київського району м. Харкова у зазначену справу. З урахуванням викладеного прокурор просив повідомити про час та дату розгляду вказаної справи.

07.09.2010 р. перший відповідач ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» надав пояснення по справі, в яких зазначив, що, на його думку, господарський суд дійшов невірного висновку відносно того, що неповідомлення позивача про укладення додаткових угод щодо зміни процентної ставки за кредитним договором, збільшило обсяг відповідальності майнового поручителя без його згоди, оскільки позивачу були відомі умови генеральної угоди, щодо механізму перегляду процентної ставки і він погодився на ці умови підписав іпотечний договір. Висновок суду щодо неможливості відповідальності позивача по зобов’язанням другого відповідача за кредитним договором, який було укладено 20.08.2008 р., оскільки іпотекою має забезпечуватися реальне зобов’язання, а не те, що має відбутися в майбутньому без визначення розміру основного зобов’язання, не відповідає нормам законодавства.

13.10.2010 р. АТВТ «Харківський канатний завод» надав апеляційному суду з метою обґрунтування позиції позивача пояснення, в яких висловив свою думку стосовно відсутності повноважень особи, яка підписала спірний договір зі сторони позивача та зазначив, що спірний договір підписано неповноважною особою, оскільки особа, яка підписала договір не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому він суперечить вимогам Цивільного кодексу України (ст. ст. 92, 97, 161) та іншим актам цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Спірний договір було укладено внаслідок зловмисної домовленості колишнього голови правління позивача і відповідачем, а тому він підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 232 ЦК України. Крім того, позивач зазначив, що представництво органами прокуратури інтересів держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» у справі №19/87-10 є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру». В зв’язку з вищевикладеним позивач вважає що місцевий господарський суд прийняв законне та обґрунтоване рішення, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Другий відповідач, Концерн «Харківський канатний завод» 13.10.2010 р. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що на його думку місцевий господарський суд вірно встановив фактичні обставини справи, у зв’язку з чим просив апеляційний господарський суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Перший відповідач, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що позивач у доповненнях до позовної заяви в обґрунтування своїх вимог посилався на практику Вищого господарського суду України, зокрема постанови ВГС України від 07.10.2009 р. по справам №№30/90, 30/91, 30/92, 30/93, 30/95, але 22.12.2009 р. Верховним судом України були винесенні постанови по вказаних справах про скасування вищезазначених постанов ВГС України. Тобто, рішення господарського суду Харківської області по справі №19/87-10 від 05.07.2010 р. прийнято із неоднаковим застосуванням судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Позиція позивача, яка підтримана судом першої інстанції, що відносини майнової поруки (іпотека та застава) відносяться до правовідносин поруки, спростовуються практикою, а саме постановою Верховного суду України від 10.06.2003 р. по справі №6/2/16 та постановою Верховного суду від 25.02.2002 р. №17-2-2/412 (02/034).

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Другий відповідач - Концерн «Харківський канатний завод» в судове засідання знову не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи, в зв’язку з чим колегія суддів вирішила розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора та представників присутніх сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Як свідчать матеріали справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.08.2008 року між АТВТ «Харківський канатний завод» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» було укладено іпотечний договір №68108Z137 у якому зазначено, що за ним забезпечуються всі вимоги, які випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008 на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, яку укладено між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Концерном «Харківський канатний завод».

У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Статтею 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Відповідно до пункту 5.2. статуту підприємства позивача рішення про відчуження майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи безоплатне користування основних засобів товариства, приймається на сумісному засіданні правління та спостережної ради та оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів правління та спостережної ради.

У спірному іпотечному договорі зазначено, що голова правління Щупак М.Ю. діє на підставі протоколу №74 спільного засідання правління АТВТ «Харківський канатний завод» та спостережної ради від 21.04.2008 року.

Протокол №74 свідчить про надання згоди на передачу в заставу нерухомого майна у забезпечення виконання Концерном «Харківський канатний завод» зобов’язання з повернення кредиту, який мав бути виданий з травня по липень 2008 року, з відсотковою ставкою не більше 9% річних.

Таким чином, повноваження голови правління Щупака М.Ю., їх межі та умови реалізації, з укладання договору іпотеки були визначені у протоколі №74.

Абзацом 1 частини 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Однак, обставини справи свідчать про порушення положень ст. 92 ЦК України та перевищення головою правління Щупаком М.Ю. наданих йому повноважень.

Так, 20.08.2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»та Концерном «Харківський канатний завод» було укладено кредитний договір № 68108К 52, за яким 2-му відповідачу було відкрито кредитну лінію у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 10,5%.

Після цього, додатковою угодою від 17.12.2008 р. процентну ставку встановлено на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5% річних, а додатковою угодою від 19.06.2009 р. –на рівні: для заборгованості у гривні –18,5% річних.

Додатковою угодою від 20.08.2008 року до переліку кредитних договорів, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди, віднесено кредитний договір від 20.08.2008 р.

Отже, спірним іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредиту, який було видано в серпні 2008 року з відсотковою ставкою у розмірі від 10,5% до 18,5% річних.

Проте, як свідчать матеріали справи, зокрема протокол сумісного засідання правління та спостережної ради №74, на який міститься посилання у спірному іпотечному договорі, уповноважені органи управління позивача не приймали рішення про передачу в іпотеку нерухомого майна АТВТ «Харківський канатний завод» під забезпечення вказаних кредитів.

Крім того, 17.12.2008 року 1-м відповідачем та 2-м відповідачем було складено додаток 1 до додаткової угоди до генеральної угоди, в якому визначено такий перелік кредитних договорів, укладених між 1 відповідачем та 2 відповідачем, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди:

- кредитний договір від 20.08.2008 р. про відкриття кредитної лінії у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5%, та 18,5 % у гривні (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008);

- кредитний договір № 68108К43 від 24.06.2008 р. на відкриття кредитної лінії у розмірі 600000,00 доларів США з відсотковою ставкою (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008 р.) у розмірі 13,0% річних за рахунок власних коштів 1-го відповідача та не менше 11,58% річних за рахунок коштів Landesbank Berlin AG Germany;

- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V15 від 03.10.2008 р. про надання 500000,00 гривень з відсотковою ставкою 20,5% річних;

- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V16 від 03.10.2008 р., у розмірі 90000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 13,5% річних.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що сумісне засідання спостережної ради та правління позивача не приймали рішення, як того вимагає п. 5.2. статуту позивача, про передачу в іпотеку майна у забезпечення всіх наведених кредитів, а тому матеріалами справи підтверджується, що голова правління позивача, при укладанні спірного іпотечного договору, діяв не на підставі протоколу №74, а всупереч його положенням та вийшов за межі наданих йому повноважень.

У матеріалах справи відсутні докази надання голові правління позивача повноважень укладати договір іпотеки під забезпечення виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень 2008 року під відсоткову ставку у розмірі від 10,5 % до 20,5% річних.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що голова правління Щупак М.Ю. не мав повноважень на підписання спірного договору щодо передачі в іпотеку нерухомого майна від імені АТВТ «Харківський канатний завод», а останній укладено в порушення ст.ст. 92, 203, 207, 238 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Зі змісту спірного договору та основного зобов’язання, встановленого генеральною кредитною угодою та кредитними договорами, стає очевидним, що спірний іпотечний договір укладено в інтересах 2-го відповідача, що не оспорюється сторонами.

Виходячи з того, що Щупак М.Ю. одночасно був головою правління АТВТ «Харківський канатний завод» та генеральним директором Концерну «Харківський канатний завод» зміст та обсяг його повноважень також визначалися ст. 238 ЦК України.

Отже, голова правління позивача не мав права, з огляду на обмеження, що містяться у ст. 238 ЦК України, підписувати спірний договір у забезпечення виконання зобов’язань 2-го відповідача представником за статутом (генеральним директором), якого він був.

Проте, з матеріалів справ вбачається, що спірний договір підписано представником позивача в інтересах 2-го відповідача, представником якого він одночасно був, тобто у порушення вимог ст. 238 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В абзаці 2 частини 3 статті 92 ЦК України зазначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Враховуючи обов’язки банку, встановлені Законом України «Про банки та банківську діяльність», колегія суддів вважає, що за всіма обставинами представники 1-го відповідача не могли не знайомитися з положеннями статуту АТВТ «Харківський канатний завод», який не передбачає повноважень голови правління передавати в заставу та іпотеку основні фонди позивача.

Крім того, 1-му відповідачеві було відомо, що Щупак М.Ю. одночасно є керівником позивача та 2-го відповідача, про що свідчать договори про надання кредиту у формі овердрафту від 03.10.2008 року, які підписувалися від імені Концерну «Харківський канатний завод»Щупаком М.Ю.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 2 - 5 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У матеріалах справи відсутні докази наявності у Щупака М.Ю. повноважень на підписання спірного договору, які були б надані у відповідності до положень статуту та вимог закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спірні договори підписано неповноважною особою, він суперечить вимогам статей 92, 97, 161 ЦК України, його укладено у порушення вимог ст. 238 ЦК України, та інших актів цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Також апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що спірні договори іпотеки та застави порушують положення ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 79 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Частиною 1 статті 79 Господарського кодексу України встановлено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, аналогічні положення містить статут АТВТ «Харківський канатний завод», зокрема у п. 2.1. статуту.

Колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства не передбачають можливості існування іншої мети створення і діяльності господарських товариств, ніж одержання прибутку.

Відповідачами не надано жодних доказів того, що укладання АТВТ «Харківський канатний завод»спірних договорів переслідувало мету отримання прибутку або ж досягнення будь-якої економічної, підприємницької доцільності.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про невідповідність спірного договору положенням ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»та ст. 79 Господарського кодексу України, що згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання спірних договорів недійсними.

Оцінюючи висновки місцевого господарського суду та доводи позивача про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 232 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Апеляційним господарським судом встановлено, що генеральна угода від 18.08.2008 р., кредитний договір від 20.08.2008 р. (основні договори щодо спірних договорів) підписані заступником генерального директора 2-го відповідача Ярошевською Ганною Миколаївною.

Як вже зазначалося вище, спірний договір був підписаний головою правління позивача Щупаком Миколою Юхимовичем.

З матеріалів справи вбачається, що Щупак Микола Юхимович є батьком Ярошевської Ганни Миколаївни.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Колегія суддів вважає доведеною ту обставину, що спірний іпотечний договір укладено всупереч інтересам позивача, оскільки місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивач ані прямо, ані безпосередньо не отримав економічної вигоди від виданого 2-му відповідачеві кредиту, колегіальні органи управління позивача та 2-го відповідача не залучалися до участі в організації господарської діяльності 2-го відповідача і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, так і від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди.

Доказів, які б спростовували зазначене 1-м відповідачем не надано, 2-й відповідач визнав наявність зазначених обставин.

Проте, колегія суддів зазначає про правильність висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 232 ЦК України.

Водночас, висновки місцевого господарського суду про те, що відносини майнової поруки є комплексними, а тому регламентуються приписами законодавства України як про заставу (іпотеку), так і про поруку колегія суддів вважає помилковими.

Так, враховуючи різницю у способах забезпечення виконання зобов’язань шляхом поруки та застави, відповідно до ст. 546 ЦК України порука і застава є окремими видами забезпечення виконання зобов’язання.

Проте, згідно з ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, тому зазначене не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Апелянтом не надано доказів, які б спростовували висновок про відсутність у представника позивача повноважень на укладання спірного договору, укладання представником позивача спірного договору в інтересах 2-го відповідача, керівником якого він одночасно був.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним іпотечного договору № 68108Z137 від 18.08.2008 року, укладеного між АТВТ «Харківський канатний завод»та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання договору недійсним.

Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б стали підставою для скасування рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв’язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Твердження ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»в особі філії м. Харкова, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, що не підтверджені документально та спростовуються наявними у справі доказами.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 22, 33, 36, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 року по справі №19/87-10 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Кравець Т.В.

Повний текст постанови підписано 25.10.2010 року.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/12456546

[ANTIRAID]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2010 р.

№ 19/87-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Удовиченка О.С.

суддів: Заріцької А.О., Міщенка П.К.

розглянувши матеріали

касаційної скарги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"

на рішення та на постанову господарського суду Харківської області від 05.07.2010

Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 року

у справі № 19/87-10 господарського суду Харківської області

за позовом АТВТ "Харківський канатний завод"

до

1. ПАТ " Державний експортно-імпортний банк України "

2. Концерну "Харкіський канатний завод"

про визнання недійсним договору

в судовому засіданні взяли участь представники :

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Сизова Л.В.(дов. від 17.09.2010 №016-80/6259)

АТВТ "Харківський канатний завод" Халабурдін С.В. (дов. від 25.05.2010)

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся 18.05.2010 до господарського суду з позовом до ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” та концерну ”Харківський канатний завод” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, укладеного між АТВТ "Харківський канатний завод" та ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю умов іпотечного договору приписам ч.1 ст.559, 215, 203 ЦК України, ч.1 ст.11 Закону України "Про заставу".

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2010 (судді: Міньковський С.В., Суярко Т.Д., Хотенець П.В.) позов задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між АТВТ "Харківський канатний завод" та ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 (судді: Фоміна В.О., Гончар Т.В., Кравець Т.В.) рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 залишено без змін.

Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008 укладений з порушенням вимог чинного законодавства.

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 та рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010, прийняти нове рішення, яким позивачу відмовити у позові повністю.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального та процесуального права, зокрема:ч.3 ст.92, ч.5 ст.49 ЦК України, ст.79 ГК України, ст.101 ГПК України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.08.2008 між позивачем та ВАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, правонаступником якого є ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, укладено іпотечний договір №68108Z137, згідно якого позивач виступає майновим поручителем Концерну "Харкіський канатний завод".

Пунктом 1.1. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 передбачено, що іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги Іпотекодержателя (ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”), що випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008, укладеної між ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” та Концерном "Харкіський канатний завод" (боржник), відповідно до якої Іпотекодержатель при виконанні боржником певних його умов, відкриває боржнику ліміт заборгованості на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що голова правління АТВТ "Харкіський канатний завод" Щупак М.Ю. при підписанні спірного договору діяв на підставі Статуту АТВТ "Харкіський канатний завод", протоколу №74 сумісного засідання Правління та Спостережної ради від 21.04.2008 року. Зазначеним протоколом надано згоду на передачу в заставу нерухомого майна в забезпечення виконання Концерном "Харкіський канатний завод" зобов'язання з повернення кредиту, який мав бути виданий з травня по липень 2008 року з відсотковою ставкою не більше 9% річних.

З матеріалів справи вбачається, що в межах Генеральної угоди між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений кредитний договір №68108К52 від 20.08.2008, згідно п. 3.1. якого відповідач 1 відкриває позичальникові (відповідачу 2) невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання. Пунктом 3.2.5. кредитного договору передбачено, що процентна ставка за кредитом встановлена на рівні LIBOR USD (12m) + 5%, але не менше ніж 10,5% річних.

Надалі між відповідачами, укладалися додаткові угоди до кредитного договору №68108К52 від 20.08.2008. Зокрема, додатковою угодою №68108К52-1 від 17.12.2008 п. 3.2.5. кредитного договору було викладено у наступній новій редакції: ”Процентна ставка за кредитом: на рівні LIBOR USD (12m) + 5%, але не менше ніж 11,5% річних”, а додатковою угодою №68108К52-4 від 26.11.2009 п. 3.2.5. кредитного договору було викладено у такій новій редакції: ”3.2.5. Процента ставка за Кредитом: 18,75% річних”.

Таким чином, спірним іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов'язань Концерну "Харкіський канатний завод" про повернення кредиту з відсотковою ставкою у розмірі від 10,5% до 18,5 % річних.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.12.2008 між відповідачами було укладено додаток до додаткової угоди до генеральної угоди, в якому було зазначено перелік кредитних договорів, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази надання голові правління АТВТ "Харкіський канатний завод" повноважень укладати договори іпотеки під забезпечення виконання зобов'язань Концерну "Харкіський канатний завод" про повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень 2008 року під відсоткову ставку у розмірі від 10,5% до 20,5% річних.

Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з абз.2 ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ч.5 ст.49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Отже, до підписання кредитного договору та надання кредиту службами банку ретельно перевіряється платоспроможність та кредитоспроможність позичальників, обсяг їх повноважень. При видачі кредиту обов'язком банку є перевірка всіх необхідних документів позичальників, у тому числі статуту позичальників та їх поручителів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що статут АТВТ "Харківський канатний завод" не передбачає повноважень голови правління передавати в заставу та іпотеку основні фонди позивача.

Таким чином, при укладанні спірного договору голова правління АТВТ "Харківський канатний завод" не мав відповідних повноважень, тому договір іпотеки укладено з порушенням ч.3 ст.92 ЦК України.

Частиною 3 статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання кредиту у формі овердрафту від 03.10.2008, укладено між ВАТ "Укрексімбанк" та Конценрном "Харківський канатний завод" в особі генерального директора Щупака М.Ю. (т.2 а.с. 102).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Щупак М.Ю. одночасно був головою правління АТВТ "Харківький канатний завод" та генеральним директором Концерну "Харківький канатний завод".

Таким чином, спірний договір іпотеки укладено в порушення приписів ст.238 ЦК України.

Згідно ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Стаття 1 Закону України ”Про господарські товариства” встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно ст. 1 Закону України ”Про господарські товариства” товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України ”Про господарські товариства” передбачено, що акціонерні товариства створюються і діють на підставі статуту.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 статуту позивача, метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів позивача, а також його працівників.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами не надано жодних доказів того, що укладення оспорюваного іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 спрямовувалося на отримання прибутку позивачем. Укладення спірного правочину було позбавлене для позивача будь-якого економічного сенсу і підприємницької доцільності. Кредитні кошти за генеральною угодою, укладеною між відповідачами, отримувалися відповідачем 2 - Концерном ”Харківський канатний завод” і спрямовувалися виключно на фінансування підприємницьких проектів відповідача 2, який же одноосібно отримував вигоду від їх реалізації. Колегіальні органи управління позивача не залучалися до участі в організації господарської діяльності концерну ”Харківський канатний завод” і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, так і від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди.

Відповідач 2 у відзиві зазначив, що грошові кошти за кредитними договорами отримувалися та використовувалися виключно концерном ”Харківський канатний завод”, прямої чи опосередкованої вимоги позивач від отримання Концерном ”Харківський канатний завод” кредитних коштів не отримував (т.2 а.с. 108)

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що укладання спірного договору не відповідає статутним цілям діяльності АТВТ "Харківський канатний завод", а тому цей договір не відповідає положенням ст.1 Закону України "Про господарські товариства", ст.79 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій зроблено правомірний висновок, що оскільки спірний іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008 укладено з порушеннями ст.ст. 92, 203, 207, 238 ЦК України, ст.1 Закону України "Про господарські товариства", ст.79 ГК України, то згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є підстави для визнання його недійсним.

Доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі повноважень, встановлених ст.101 ГПК України, не приймаються колегією суддів виходячи з того, що предметом позовних вимог і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції було визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 року.

Відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 у справі №19/87-10 залишити без змін.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді А.О. Заріцька

П.К. Міщенко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/13401058

[ANTIRAID]

В дальнейшем решения были отменены, а дело передано на новое рассмотрение:

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2011 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Колесника П.І., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григорєвої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., Шицького І.Б., Яреми А.Г., за участю представників: акціонерного товариства відкритого типу ”Харківський канатний завод” Халабурдіна С.В., публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” Беседіна В.І., Сизової Л.В., Кабінету Міністрів України Станецької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” (далі АТ ”Укрексімбанк”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року у справі № 19/87-10 за позовом акціонерного товариства відкритого типу ”Харківський канатний завод” (далі Товариство) до АТ ”Укрексімбанк”, концерну ”Харківський канатний завод” (далі Концерн) про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в:

У січні 2011 року АТ ”Укрексімбанк” звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України вищезазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень статей 203, 215 та 238 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України: від 24 липня 2008 року у справі № 2-21/7834-2007, від 1 червня 2010 року у справі № 14/361, від 10 листопада 2010 року у справі № 4/15, а також від 17 листопада 2010 року у справі № 34/233.

Посилаючись на зазначені судові рішення, АТ ”Укрексімбанк” у своїй заяві дійшло висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вищезазначених норм матеріального права.

Ухвалою від 9 березня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження зазначену справу для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року.

Постанови Вищого господарського суду України від 1 червня 2010 року у справі № 14/361 та від 17 листопада 2010 року у справі № 34/233, на які посилався заявник, дійсно свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 203, 215 та 238 ЦК України у подібних правовідносинах.

У той же час, допускаючи дану справу до провадження Верховного Суду України, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку про те, що оскаржувана постанова та постанова суду касаційної інстанції від 24 липня 2008 року, прийнята у справі № 2-21/7834-2007 за позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю ”ФеоСофт” про розірвання договору оренди обладнання, витребування майна, а також стягнення заборгованості, на яку здійснюється посилання, не є такими, що ухвалені у подібних правовідносинах, оскільки ці справи є різними за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами.

Крім того, Вищий господарський суд України цілком мотивовано відхилив посилання заявника на постанову суду касаційної інстанції від 10 листопада 2010 року у справі № 4/15, якою було скасовано попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки така постанова остаточно не вирішує спір у справі, а тому на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 серпня 2008 року між Товариством та відкритим акціонерним товариством ”Державний експортно-імпортний банк України” (далі Банк), правонаступником якого є АТ ”Укрексімбанк”, укладено іпотечний договір № 68108Z137, за умовами якого позивач, виступаючи поручителем Концерну, передав в іпотеку Банку належне йому нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Китаєнка, 1.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору іпотекою забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної угоди від 18 серпня 2008 року № 68108N13, укладеної між Концерном та Банком, згідно з якою останній за певних умов відкриває Концерну ліміт заборгованості на здійснення певних операцій в сумі, що не перевищує 1 800 000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року.

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним спірний іпотечний договір, суди нижчих інстанцій, зокрема, виходили з того, що дана угода суперечить статті 1 Закону України ”Про господарські товариства” (далі Закон) та статті 79 Господарського кодексу України (далі ГК України), оскільки цей правочин у порушення вимог пункту 2.1 статуту Товариства є для нього неприбутковим та позбавлений будь-якого економічного сенсу.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, виходячи з нижченаведеного.

За частиною 1 статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші субєкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом обєднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Аналогічна норма була закріплена у частині 2 статті 1 Закону, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Частиною 1 статті 4 вказаного Закону передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту.

Судами було встановлено, що відповідно до пункту 2.1 статуту позивача метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів товариства, а також його працівників.

У той же час судами було проігноровано положення статті 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, пунктом 2.2 статуту позивача прямо передбачено, що предметом його діяльності, зокрема, є видача поручительств, гарантій та інших зобовязань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі. Також вказаним пунктом Товариству дозволено здійснювати благодійницьку діяльність, що надає позивачу право укладати безвідплатні договори.

За таких обставин висновок судів нижчих інстанцій про те, що спірний договір не відповідає положенням статуту Товариства, є безпідставним та суперечить вимогам чинного законодавства.

Також не можна погодитися з твердженням Вищого господарського суду України про те, що вказаний іпотечний договір суперечить вимогам частини 3 статті 238 ЦК України, оскільки даний правочин був підписаний від імені позивача Щупаком Миколою Юхимовичем, який на той момент був головою правління Товариства та одночасно обіймав посаду генерального директора Концерну, в інтересах якого і було укладено спірну угоду.

Так, відповідно до зазначеної статті представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Отже, вказана норма встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів. Водночас судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що спірний договір хоч і був укладений в інтересах Концерну, проте сторонами у ньому є Банк та позивач. У звязку з цим висновок суду касаційної інстанції про те, що спірна угода не відповідає вказаним положенням ЦК України, є безпідставним.

Задовольняючи позов, суди нижчих інстанцій також виходили з того, що Щупак М.Ю., підписуючи від імені Товариства іпотечний договір, перевищив надані йому повноваження, оскільки протоколом спільного засідання Правління та Спостережної Ради позивача від 21 квітня 2008 року № 74, на підставі якого діяла вказана особа, не було надано згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна позивача в забезпечення належного виконання зобовязань Концерну щодо повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень під відсоткову ставку, що перевищує 10,5 процента річних.

Проте даний висновок є передчасним, оскільки зі змісту вказаного протоколу вбачається, що станом на квітень 2008 року між Банком та Концерном існувала лише попередня домовленість про надання останньому в травні липні 2008 року кредиту в сумі 2 000 000 доларів США з відсотковою ставкою 9 процентів річних. У той же час у самій резолютивній частині рішення про передачу в заставу Банку нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Харків, вулиця Китаєнка, 1, жодним чином не було визначено, за яких умов та в якому порядку повинна здійснюватися така передача.

Слід також зазначити, що за частиною 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з частиною 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Судами було встановлено, що відповідно до пункту 5.2 статуту Товариства рішення про відчуження його майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи у безоплатне користування основних засобів виробництва приймається на спільному засіданні Правління та Спостережної Ради і оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів Правління та Спостережної Ради.

На виконання цього пункту статуту вказаними колегіальними органами Товариства було прийнято рішення про передачу в заставу належного йому майна під забезпечення кредитних зобовязань Концерну, а також прямо зобовязано голову правління Товариства Щупака М.Ю. підписати з Харківською філією Банку договір застави. При цьому даним рішенням не було визначено ні дату надання такого кредиту, ні його відсоткову ставку.

Враховуючи викладене, голова правління Товариства Щупак М.Ю., підписуючи від імені позивача спірний договір, діяв виключно в межах повноважень, наданих йому рішенням, ухваленим на спільному засіданні колегіальних органів Товариства, уповноважених вирішувати питання про відчуження майна вказаного підприємства, проте суди на дану обставину уваги не звернули та не надали їй належної правової оцінки.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов хибного висновку про обґрунтованість позовних вимог, у звязку з чим оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123, 11124 та 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий П.І. Колесник

Судді: М.І. Балюк В.В. Кривенко В.П. Барбара О.Т. Кузьменко І.С. Берднік Н.П. Лященко С.М. Вус В.Л. Маринченко Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук Т.В. Гошовська П.В. Панталієнко Л.І. Григорєва М.В. Патрюк М.І. Гриців В.Ф. Пивовар В.С. Гуль П.П. Пилипчук В.І. Гуменюк О.І. Потильчак М.Б. Гусак Б.М. Пошва А.А. Ємець А.І. Редька Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк Г.В. Канигіна Ю.Л. Сенін М.Р. Кліменко А.М. Скотарь Є.І. Ковтюк О.О. Терлецький М.Є. Короткевич Ю.Г. Тітов О.А. Коротких О.А. Шаповалова В.І. Косарєв І.Б. Шицький О.В. Кривенда А.Г. Ярема

http://reyestr.court.gov.ua/Review/15968269

[ANTIRAID]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2011 р.

Справа № 19/87-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Коваленка В.М.,

суддів Білошкап О.В.,

Катеринчук Л.Й.,

за участю представників сторін:

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Беседіна В.І., Сизової Л.В.,

Генеральної прокуратури України Попенка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. по справі №19/87-10 за позовом Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", Концерну "Харківський канатний завод" про визнання договору недійсним,-

в с т а н о в и в:

АТВТ «Харківський канатний завод»звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», Концерну «Харківський канатний завод»про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137, укладеного між позивачем та відповідачем ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Рішенням господарського суду Харківської області від 05 липня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між АТВТ «Харківський канатний завод»та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 та постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09 березня 2011 року справу № 19/87-10 допущено до провадження Верховного суду України.

Постановою Верховного суду України від 16 травня 2011 року постанову Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Переглянувши в касаційному порядку винесені у справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов про визнання іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, укладеного між АТВТ «Харківський канатний завод»та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»недійсним, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, виходив з того, що спірний договір укладено в порушення вимог ст.ст. 92, 203, 207, 238 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про господарські товариства», ст. 79 Господарського кодексу України, що на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Скасовуючи постанову суду касаційної інстанції та на направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України послався на те, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зроблені без належної правової оцінки всіх суттєвих обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18 серпня 2008 року між АТВТ «Харківський канатний завод»та відкритим акціонерним товариством ”Державний експортно-імпортний банк України” (далі Банк), правонаступником якого є АТ ”Укрексімбанк”, укладено іпотечний договір № 68108Z137, за умовами якого позивач, виступаючи поручителем Концерну «Харківський канатний завод», передав в іпотеку Банку належне йому нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Китаєнка, 1.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору іпотекою забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної угоди від 18 серпня 2008 року № 68108N13, укладеної між Концерном та Банком, згідно з якою останній за певних умов відкриває Концерну ліміт заборгованості на здійснення певних операцій в сумі, що не перевищує 1 800 000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року.

Задовольняючи позов та визнаючи недійсним спірний іпотечний договір, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що даний правочин суперечить статті 1 Закону України ”Про господарські товариства” та статті 79 Господарського кодексу України, оскільки він укладений у порушення вимог пункту 2.1 статуту АТВТ «Харківський канатний завод», є для нього неприбутковим та позбавлений будь-якого економічного сенсу.

Однак, з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції повністю погодитись не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші субєкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом обєднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Стаття 1 Закону України ”Про господарські товариства” встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом обєднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно зі ст. 1 Закону України ”Про господарські товариства” товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України ”Про господарські товариства” передбачено, що акціонерні товариства створюються і діють на підставі статуту.

Разом з тим, суди не врахували, що частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Більше того, пунктом 2.2 статуту позивача передбачено, що предметом його діяльності, зокрема, є видача поручительств, гарантій та інших зобовязань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі.

За таких обставин суди дійшли до хибного висновку про невідповідність спірного договору статті 1 Закону України ”Про господарські товариства” та статті 79 Господарського кодексу України.

Також колегія суддів не може повністю погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про порушення при укладанні спірного договору вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України.

Так, частиною 3 статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Спірний іпотечний договір від імені АТВТ «Харківський канатний завод»підписано головою правління ОСОБА_1

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 одночасно був головою правління АТВТ "Харківський канатний завод" та генеральним директором Концерну "Харківський канатний завод".

Визнаючи іпотечний договір недійсним, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір від імені АТВТ «Харківський канатний завод»укладено головою правління ОСОБА_1 в інтересах Концерну «Харківський канатний завод», представником якого (генеральним директором) він одночасно був.

Разом з тим, у порушення ст.ст. 34, 43 ГПК України, суди належним чином не перевірили доводів ПАТ «Укрексімбанк» про укладання спірного договору не в інтересах Концерну «Харківський канатний завод», а в інтересах банку, не перевірили напрямків використання отриманих кредитних коштів, у повному обсязі не дослідили відповідність укладання спірного договору від імені позивача головою правління ОСОБА_1 вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України.

Таким чином, суди дійшли до передчасного висновку про порушення ч.3 ст. 238 ЦК України при укладанні спірного договору.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій також виходили з того, що ОСОБА_1, підписуючи від імені АТВТ «Харківський канатний завод» іпотечний договір, перевищив надані йому повноваження, оскільки протоколом спільного засідання Правління та Спостережної Ради позивача від 21 квітня 2008 року № 74, на підставі якого діяла вказана особа, не було надано згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна позивача в забезпечення належного виконання зобовязань Концерну щодо повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень під відсоткову ставку, що перевищує 10,5 процента річних.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок передчасним, а також таким, що зроблений при неповному зясуванні всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Судами було встановлено, що відповідно до пункту 5.2 статуту позивача рішення про відчуження його майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи у безоплатне користування основних засобів виробництва приймається на спільному засіданні Правління та Спостережної Ради і оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів Правління та Спостережної Ради.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Таким чином, статутом позивача встановлені обмеження повноважень голови правління на передачу в іпотеку майна АТВТ «Харківський канатний завод», згідно з якими рішення про передачу в іпотеку майна приймається на спільному засіданні Правління та Спостережної Ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

На підставі ч. 5 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства»питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Частиною 2 ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»встановлено, що виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи з того, що за статутом позивача рішення про передачу в іпотеку нерухомого майна приймається Спостережною радою та Правлінням, то саме ці органи уповноважені визначати умови укладання цього договору, які є обовязковими для голови правління.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили, чи свідчить протокол Сумісного засідання Спостережної ради та правління АТВТ «Харківський канатний завод» № 74 від 21 квітня 2008 року про рішення позивача передати нежитлові приміщення в іпотеку, як того вимагає п. 5.2. статуту позивача.

Також суди не перевірили, чи уповноважувався голова правління ОСОБА_1 укладати договір іпотеки на умовах, які б визначалися ним самостійно.

Тобто, суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували, чи мав голова правління повноваження самостійно визначати умови спірного договору, якщо вони не визначені у відповідності до п. 5.2. статуту позивача та ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку".

У звязку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції надали неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в звязку з чим дійшли до передчасного висновку про наявність підстав для визнання іпотечного договору недійсним.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач АТВТ «Харківський канатний завод» перебуває в процедурі банкрутства, а позовна заява підписана керуючим санацією АТВТ «Харківський канатний завод» Куманецьким О.М., призначеним ухвалою господарського суду Харківської області від 19.02.2009 р.

Однак, суди першої та апеляційної інстанції не перевірили повноважень керуючого санації у контексті ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо підписання даної позовної заяви, оскільки в самій позовній заяві керуючий санацією не послався на відповіді норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" .

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції та вказівки, що містяться в постанові Верховного суду України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарському суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. по справі №19/87-10 скасувати.

Справу №19/87-10 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий: Коваленко В.М.

Судді:Білошкап О.В.

Катеринчук Л.Й.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17143963

[kredo]

Есть уже решение суда первой инстанции (новое расмотрение)?

[Obelix]

...

[Obelix]

Думаю ЭкСим банк порешал в вышке ...Типо "Караул, государство грабят"...ну и может ручку кому позолотил.

ИМХО - превышение полномочий налицо. Ипотеку должны признать недействительной. Все остально от лукавого.

[perevidin]

Есть уже решение суда первой инстанции (новое расмотрение)?

ЕСТЬ РЕШЕНИЕ !!!

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2012 р.

Справа № 5023/6244/11 (н.р. 19/87-10)

вх. № 6244/11 (н.р. 4533/2-19)

Колегія суддів господарського суду Харківської області у складі:

Головуючий суддя Рильова В.В.

судді: Жиляєв Є.М. , Бринцев О.В.

при секретарі судового засідання Бобрової Д.О.

за участю представників сторін:

прокурора - Якимчук О.О., посвідчення №152 від 17.05.2012р.;

позивача - Халабурдін С.В. за довіреністю від 07.06.2012р.;

першого відповідача - Сизова Л.В. за довіреністю №010-00/6259 від 17.09.2010р.;

другого відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод", м. Харків;

до 1) Публічного акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України", м. Київ;

2) Концерн "Харківський канатний завод", м.Харків;

про визнання недійсним договору

за участю Генеральної прокуратури України

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - АТВТ "Харківський канатний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України " та Концерну "Харківський канатний завод" про визнання недійсним іпотечного договору № 68108Z137 від 18.08.2008р., укладеного між АТВТ"Харківський канатний завод" і ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. у справі № 19/87-10 позов задоволено повністю, визнано недійсним іпотечний договір № 68108Z137 від 18.08.2008р., укладений між АТВТ "Харківський канатний завод" і ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".

Вказане рішення залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.12.2010р.

Постановою Верховного суду України від 16.05.2011р. постанову Вищого господарського суду України від 28.12.2010р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. у справі № 19/87-10 скасовано, а справу передано на новий розгляд до гоподарського суду Харківської області.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справі №19/87-10 присвоєно новий номер №5023/62/44-10 та призначено для розгляду судді Рильовій В.В.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області призначено колегіальний розгляд справи №5023/62/44-10 (н.р.№19/87-10), у складі: головуючий суддя Рильова В.В., судді Бринцев О.В. та Жиляєв Є.М.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.08.2011р. справу №5023/62/44-10 (н.р.№19/87-10) призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.09.2012 року було призначено проведення будівельно-технічної та судово-економічної експертиз та зупинено провадження у справі.

12 червня 2012 року справа № 5023/6244/11 (н.р. 19/87-10) була повернута до господарського суду Харківської області.

Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса проведено судово-економічну експертизу, складено висновок № 1051 від 23.04.2012.

У повідомленні Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса від 28.03.2012 зазначено про неможливість надання висновку стосовно судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.06.2012р. провадження у справі було поновлено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.07.2012р. о 15:00.

16.07.2012р. позивач надав через канцелярію суду посянення (вх.№9671), які суд долучив до матеріалів справи.

16.07.2012р. представник першого відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв"язку з необхідністю надання письмових пояснень та доказів проти наданого письмового пояснення позивача, та можливістю ознайомлення з матеріалами справи.

Клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено та судом було оголошено перерву у судовому засіданні 16.07.2012р. до 12 годині 30 хвилин 17.07.2012р.

Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2012р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд позов задовольнити повністю. Крім того, представник позивача зазначив, що змінено назву позивача - з Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" на Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод"; 17.07.2012р. надав через канцелярію суду на підтвердження зміни найменування позивача, які суд долучив до матеріалів справи. Представник позивача в судовому засіданні 17.07.2012р. підтримав свої пояснення, в яких зазначив про підписання спірного договору неповноважною особою, навів свої доводи, які, на його думку, свідчать про наявність підстав для визнання договору недійсним.

Представник першого відповідача в судовому засіданні 17.07.2012р. проти позову заперечував в повному обсязі, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю; наголосив, що спірний договір укладено у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначила, що після підписання спірного договору відповідач звертався до голови правління Щупака М.Ю. із запитом про підтвердження його повноважень на підписання цього договору. У відповідь було отримано інформацію за підписом, на той час голови правління, Щупака М.Ю. про те, що наглядова рада самостійно переобрала новий свій склад, а після цього надала повноваження на підписання спірного договору голові правління. Тому, на думку представника відповідача, підстави для визнання спірного договору відсутні. 17.07.2012р. перший відповідач надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, які долучаються судом до матеріалів справи.

Прокурор в судовому засіданні 17.07.2012р. проти позову заперечував у повному обсязі, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю, проте доказів на підтвердження своєї позиції по суті спору не надав.

Представник другого відповідача не з"явився в судове засідання ані 16.07.2012р. ані 17.07.2012р., документи на виконання ухвали суду від 27.06.2012р. не надав, причини нез"явлення в судове засідання суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (том 5-ий, арк. спр. 103).

Розглянувши документи надані позивачем на підтвердження зміни типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до п.1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р., господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

З огляду на вищевказане, суд змінює назву позивача з Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" на Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод".

Колегія суддів, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об"єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням приписів Постанови Верховного суду України від 16.05.2011р. та Постанови Вищого господарського суду України від 13.07.2011р. у справі №19/87-10, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та прокурора, встановила наступне.

В Постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2011р. у справі №19/87-10 зазначено, що суди першої та апеляційної інстанції, під час розгляду справи №19/87-10, не перевірили повноважень керуючого санації у контексті ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо підписання даної позовної заяви, оскільки в самій позовній заяві керуючий санацією не послався на відповіді норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява у даній справі підписана керуючим санацією АТВТ "Харківський канатний завод" Куманецьким О.М. (ліц. серія АВ № 397370 від 17.12.2008 р.), призначеним Ухвалою про санацію боржника від 19.02.2009р. у справі №Б-39/118-08 (том 1-ий, арк. спр. 47-50).

Частиною 5 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що керуючий санацією має право: розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Жодних інших доказів на спростування повноважень представника позивача, що підписав позовну заяву, сторонами до матеріалів справи надано не було.

А тому колегія суддів дійшла висновку, що представник позивача - Куманецький О.М., на час подання позову, у відповідності до норм чинного законодавства, мав повноваження на підписання позовної заяви.

З матеріалів справи вбачається, що 18.08.2008р. між Акціонерним товариством відкритого типу "Харківський канатний завод" (Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод", іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір №68108Z137 (том 1-ий, арк. спр. 14-17), у якому зазначено, що за ним забезпечуються всі вимоги, які випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008р. (том 1-ий, арк. спр. 20-28) на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, яку укладено між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та Концерном "Харківський канатний завод".

20.08.2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Концерном «Харківський канатний завод» було укладено кредитний договір № 68108К 52, за яким 2-му відповідачу було відкрито кредитну лінію у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 10,5%.

Після цього, додатковою угодою від 17.12.2008 р. процентну ставку встановлено на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5% річних, а додатковою угодою від 19.06.2009 р. –на рівні: для заборгованості у гривні –18,5% річних.

17.12.2008 року 1-м відповідачем та 2-м відповідачем було складено додаток 1 до додаткової угоди до генеральної угоди, в якому визначено такий перелік кредитних договорів, укладених між 1 відповідачем та 2 відповідачем, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди:

- кредитний договір від 20.08.2008 р. про відкриття кредитної лінії у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5%, та 18,5 % у гривні (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008);

- кредитний договір № 68108К43 від 24.06.2008 р. на відкриття кредитної лінії у розмірі 600000,00 доларів США з відсотковою ставкою (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008 р.) у розмірі 13,0% річних за рахунок власних коштів 1-го відповідача та не менше 11,58% річних за рахунок коштів Landesbank Berlin AG Germany;

- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V15 від 03.10.2008р. про надання 500000,00 гривень з відсотковою ставкою 20,5% річних;

- договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V16 від 03.10.2008 р., у розмірі 90000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 13,5% річних.

Додатковою угодою від 20.08.2008 року до переліку кредитних договорів, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди, віднесено кредитний договір від 20.08.2008 р.

Отже, спірним іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредиту, який було видано в серпні 2008 року з відсотковою ставкою у розмірі від 10,5% до 18,5% річних.

Верховний суд України, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України, зазначив, що висновок судів нижчих інстанцій про те, що Щупак М.Ю., підписуючи від імені Товариства іпотечний договір, перевищив надані йому повноваження є передчасним.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення та постанову, вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили, чи свідчить протокол Сумісного засідання Спостережної ради та правління АТВТ «Харківський канатний завод» № 74 від 21 квітня 2008 року про рішення позивача передати нежитлові приміщення в іпотеку, як того вимагає п.5.2. статуту позивача.

На підставі ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Судом встановлено, що 18 серпня 2008 року між АТВТ «Харківський канатний завод» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» було укладено іпотечний договір №68108Z137 у якому зазначено, що за ним забезпечуються всі вимоги, які випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008 на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, яку укладено між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Концерном «Харківський канатний завод».

Пунктом 1.3. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно – нежитлові будівлі, які є власністю позивача, а саме: нежитлова будівля (вентцех) літ. «Т-1», загальною площею 654,0 кв.м, нежитлова будівля (РМЦ) літ. «2Г-2», загальною площею 5442,4 кв.м, нежитлова будівля (склад готової продукції) літ. «С-1», загальною площею 1318,3 кв.м, нежитлова будівля (РСЦ), літ. «2А-1», загальною площею 606,7 кв.м, нежитлова будівля (склад сировини) літ. «У-1», загальною площею 1177,7 кв. м, нежитлова будівля (компресорна) літ. «2Б-1», загальною площею 93,1 кв.м, нежитлова будівля (котельня) літ. «Р-1», загальною площею 666,4 кв.м, нежитлова будівля (підстанція) літ. «2В-2», загальною площею 561,8 кв.м, загальною площею 10520,4 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Китаєнко, 1.

У відповідності до ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Зі спірного договору вбачається, від імені позивача він підписаний головою правління Щупаком М.Ю.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 5.2. статуту АТВТ «Харківський канатний завод» (чинного на момент укладання спірного договору) рішення про відчуження майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи безоплатне користування основних засобів товариства, приймається на сумісному засіданні правління та спостережної ради та оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів правління та спостережної ради.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Таким чином, статутом позивача встановлені обмеження повноважень голови правління на передачу в іпотеку майна АТВТ «Харківський канатний завод», згідно з якими рішення про передачу в іпотеку майна приймається на спільному засіданні правління та спостережної ради.

У спірному договорі зазначено, що голова правління Щупак М.Ю. діє на підставі протоколу № 74 від 21 квітня 2008 року сумісного засідання правління та спостережної ради АТВТ «Харківський канатний завод».

В матеріалах справи міститься протокол № 74 від 21 квітня 2008 року (том 2, а. с. 19) сумісного засідання правління АТВТ «Харківський канатний завод» та спостережної ради.

На підставі ч. 5 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства» питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Згідно з п. 9.2.1. статуту позивача спостережна рада є органом управління Товариства, що складається з числа акціонерів та представляє їх інтереси у перерві між проведенням загальних зборів та, в межах своєї компетенції, контролює і регулює діяльність виконавчого органу Товариства – правління.

Пунктом 9.2.3. статуту Товариства визначено, що спостережна рада обирається загальними зборами акціонерів з числа акціонерів або їх представників (якщо акціонер – юридична особа) у кількості 3 (трьох) осіб, терміном на 5 (п’ять) років.

Як свідчить протокол № 10 загальних зборів акціонерів АТ «Харківський канатний завод» від 02 вересня 2003 року (п. 7), (том 3-ій, арк.спр. 58-64) до спостережної ради обрано Чумака Володимира Анатолійовича, Споживче товариство «Текстильпром», Шишкіну Ніну Яківну.

На загальних зборах акціонерів АТ «Харківський канатний завод» від 15 вересня 2005 року (протокол № 12, питання порядку денного 6) (том 3-ій, арк.спр. 65-68) підтверджено повноваження чинної спостережної ради, тобто Чумака В.А., СТ «Текстильпром» та Шишкіної Н.Я.

Вказаний склад наглядової ради було змінено лише рішенням загальних зборів акціонерів, які відбулися 03 січня 2009 року, так у п. 11 протоколу вказано про виведення зі складу наглядової ради Чумака В.А., Шишкіної Н.Я., СТ «Текстиль-Пром».

До складу наглядової ради обрано Чумака В.А., Сухорукову М.В. та СТ «Спецприбор».

Таким чином, у період часу з 02 вересня 2003 року до 03 січня 2009 року членами наглядової ради були: Чумак Володимир Анатолійович, Споживче товариство «Текстильпром», Шишкіна Ніна Яківна.

Водночас, з протоколу № 74 від 21 квітня 2008 року спільного засідання правління та наглядової ради (том 2, а. с. 19) вбачається, що останній підписаний нібито членами наглядової (спостережної) ради Яковлевим Р.А., Шишкіною Н.Я. та Закосаренко Д.Н.

У відповідності до п. «в» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів належить обрання і відкликання членів наглядової ради.

Отже, вказаний протокол № 74 від 21 квітня 2008 року спільного засідання правління та спостережної ради підписаний лише одним членом спостережної ради, а саме Шишкіною Н.Я.

У той же час, на підставі п. 9.2.14. статуту позивача спостережна рада правомочна приймати рішення, якщо на її засіданні присутні не менш як 2/3 її членів, рішення з усіх питань приймаються простою більшістю голосів присутніх членів спостережної ради (п. 9.2.17. статуту).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що наглядова рада рішення про передачу в іпотеку майна позивача за спірним іпотечним договором не приймала.

Більше того, з листа за підписом на той час голови правління Щупака М.Ю. від 23.12.2008, наданого представником відповідача, вбачається, що Яковлев Р.А. не був акціонером позивача.

Водночас, з п. 9.2.3. статуту позивача вбачається, що членом спостережної ради може бути обрано акціонера або представника акціонера – юридичної особи.

Протокол № 74 від 21 квітня 2008 року не містить вказівок на те, що Яковлев Р.А. діяв в якості представника іншої особи, довіреностей на його ім’я матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується з позицією позивача про те, що підписання документу сторонніми особами, який ці ж особи називають «протоколом сумісного засідання правління та наглядової ради» не надає цьому документу юридичного значення рішення саме наглядової ради, оскільки наглядова рада такого рішення не приймала.

Представником відповідача надано протокол засідання спостережної ради АТВТ «Харківський канатний завод» від 17 березня 2008 року, в якому зазначено про виведення зі складу спостережної ради Пашнєва Є.Ю. та введення до складу спостережної ради представників від СТ «Текстиль-Пром» Яковлева Р.А. та Закосаренко Д.Н.

З цього приводу судова колегія зазначає про те, що вказаний документ не свідчить про зміни у складі наглядової ради, виходячи з наступного.

У відповідності до п. «в» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів належить обрання і відкликання членів наглядової ради.

Згідно з пунктом 9.2.3. статуту Товариства спостережна рада обирається загальними зборами акціонерів з числа акціонерів або їх представників (якщо акціонер – юридична особа) у кількості 3 (трьох) осіб, терміном на 5 (п’ять) років.

Таким чином, виключні повноваження щодо зміни (введення та відкликання) членів наглядової ради належать загальним зборам акціонерів.

Отже, протокол №1 засідання наглядової ради від 17 березня 2008 року (який було надано першим відповідачем для доручення до матеріалів справи 17.07.2012р.) не може створювати жодних правових наслідків в частині зміни складу спостережної ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У розумінні вимог ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України протокол засідання наглядової ради від 17 березня 2008 року, яка за жодних умов та обставин не має права та можливості самостійно змінювати свій же склад, не є доказом надання повноважень членів наглядової ради Яковлеву Р.О. та Закосаренко Д.Н.

Належним та допустимим доказом змін у складі спостережної ради позивача може бути протокол загальних зборів акціонерів АТВТ «Харківський канатний завод», який ПАТ «Укрексімбанк» та прокурором, які заперечували проти позову, не надано. І саме на протокол загальних зборів акціонерів, у випадку його існування, за наведених обставин, розповсюджувалося б правило про дійсність такого рішення, якщо у судовому порядку не було б встановлено інше.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням прокурора про те, що вказаний протокол засідання наглядової ради є належним свідченням змін у її складі на тій підставі, що судом він не скасовувався.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників товариства, а не протокол загальних зборів. Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 Господарського кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів не може, в порушення вимог ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, вважати протокол засідання спостережної ради від 17 березня 2008 року про самостійну зміну власного складу доказом зміни складу спостережної ради.

Відповідно до частини першої та третьої ст. ст. 92, 154 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; установчим документам акціонерного товариства є його статут; статут акціонерного товариства крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити, зокрема, відомості про склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

Нормами ст. ст. 97, 99, 161 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи (загальні збори і виконавчий орган); виконавчий орган створюють загальні збори в складі однієї або кількох осіб і він діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом товариства і законом; виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зі змісту наведених положень чинного законодавства України вбачається, що від імені юридичної особи договір має бути підписаний особою, яка діє відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Матеріали справи свідчать про недотримання вказаних вимог законодавства при підписанні спірного іпотечного договору. Заперечуючи проти позову, відповідач та прокурор не надали належних та допустимих доказів уповноваження колишнього голови правління Щупака М.Ю. на підписання спірного іпотечного договору, а саме прийняття повноважним складом сумісного засідання правління та спостережної ради рішення про передачу в іпотеку ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

На підставі ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Ч. 1 ст. 9 Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських Співтовариств про координацію гарантій (застережних заходів), які вимагаються країнами-членами від компаній в рамках контексту другого абзацу Статті 58 Договору для захисту інтересів членів та інших з перспективою зробити такі гарантії однаковими в усьому Співтоваристві встановлено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбачену або дозволену законодавством.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 Директиви межі повноважень органів компанії, що випливають з статутів або рішення компетентного органу, ніколи не можуть розглядатись як шкідливі для третіх сторін, навіть якщо вони були оголошені.

Згідно з ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

З огляду на обов’язкову перевірку банком повноважень осіб, які підписують кредитні договори, договори застави, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» за всіма обставинами не могло не знати про обмеження повноважень голови правління на підписання договору іпотеки, оскільки таке обмеження міститься безпосередньо у статуті позивача, який надавався співробітникам банку.

Тобто, банк, за умови виконання ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мав беззаперечні можливості визначити відсутність у Щупака М.Ю., який на той час був головою правління, відсутність повноважень на підписання спірного договору.

Матеріали справи свідчать, що у майбутньому укладання спірного договору товариством (його уповноваженими органами) не визнавалося, що підтверджується подальшими діями та рішеннями акціонерів та наглядової ради.

Так, загальні збори акціонерів 03 січня 2009 року (п. 13 протоколу б/н) прийняли рішення усі кредитні угоди та угоди застави, які самовільно укладало правління, з травня 2008 року не затверджувати, ініціювати перепідписання або визнання недійсними угод, які укладені головою правління, підписаних колишнім головою правління Щупаком М.Ю.

Після цього, на підставі повноважень визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», керуючий санацією Куманецький О.М. звернувся з позовом у цій справі.

Отже, за таких обставин, суд вважає, що спірний договір зі сторони позивача укладений неповноважною особою, в подальшому АТВТ «Харківський канатний завод» не схвалювало його укладання, договір не відповідає вимогам закону.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний договір підписано неповноважною особою, особа, яка підписала спірний договір не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому він суперечить вимогам Цивільного кодексу України (ст.ст. 92, 97, 161), та іншим актам цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Оцінюючи доводи позивача про те, що протокол сумісного засідання спостережної ради та правління АТВТ «Харківський канатний завод» № 74 від 21 квітня 2008 року не свідчить про рішення позивача передати нежитлові приміщення в іпотеку, як того вимагає п. 5.2. статуту, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи з того, що за статутом позивача рішення про передачу в іпотеку нерухомого майна приймається спостережною радою та правлінням, то саме ці органи уповноважені визначати умови укладання цього договору, які є обов’язковими для голови правління.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

Судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що названим протоколом № 74 від 21 квітня 2008 року голова правління Щупак М.Ю. не уповноважувався укладати договір іпотеки на умовах, які б визначалися ним самостійно. При цьому даним рішенням не було визначено ні дату надання такого кредиту, ні його відсоткову ставку.

Проте, оскільки протокол № 74 не свідчить про прийняття уповноваженим органом Товариства рішення про передачу майна в іпотеку, тобто таке рішення не приймалося взагалі, що виключає, з огляду на положення пункту 5.2. статуту та ст. 6 Закону України «Про іпотеку», наявність повноважень у голови правління Щупака М.Ю. на підписання спірного договору в цілому.

Враховуючи викладене, колегія суддів задовольняє позовні вимоги ПАТ "Харківський канатний завод" про визнання недійсним іпотечного договору № 68108Z137 від 18.08.2008 року, укладеного між АТВТ «Харківський канатний завод»та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів.

На підставі ст. ст. 15, 16, 80, 92, 97, 154, 161, 203, 215, 241, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 41, 46, 47 Закону України «Про господарські товариства», ст. 6, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Змінити назву позивача з Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" на Публічне акціонерне товариство "Харківський канатний завод".

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між Акціонерним товариством відкритого типу "Харківський канатний завод" (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський канатний завод" (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2820,00грн. витрат на проведення судової експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Концерну "Харківський канатний завод" (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський канатний завод" (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2820,00 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23 липня 2012 року.

Головуючий суддя Рильова В.В.

суддя Жиляєв Є.М.

суддя Бринцев О.В.

Справа №5023/6244/11