Постановление ВХСУ о прекращении имущественного поручительства устранения препятствий в осуществлении права собственности

[ANTIRAID]

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

13 квітня 2011 р. № 10/227-10 

 

Вищий господарський суд України у складі колегії: 

 

головуючого – судді Козир Т.П.,

суддів: Малетича М.М.,

Мамонтової О.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №10/227-10 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” до Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED”, треті особи: Компанія “Kozinskaya River Limited”, Державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України, про усунення перешкод у здійсненні права власності,

 

за участю представників:

 

Позивача: Жовнеренко Г.К., дов. б/н від 01.10.2010р.,

Відповідача: Лясковський В.В., Трощенко І.О., дов. б/н від 20.12.2010р.,

Третіх осіб: Олексюк Я.Я., дов. № 01-01/2785 від 23.12.2010р.

 

В с т а н о в и в :

 

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” (далі –ТОВ “Ко Компані”, Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED” (далі –Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED”, Відповідач), треті особи: Компанія “Kozinskaya River Limited” (далі –Компанія “Kozinskaya River Limited”, Третя особа 1), Державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України (далі –ДП “Інформцентр”, Третя особа 2), про усунення перешкод у здійсненні права власності.

 

Рішенням господарського суду Київської області від 14.12.2010р. позовні вимоги ТОВ “Ко Компані” задоволено повністю: усунуто перешкоди у здійсненні права власності ТОВ “Ко Компані” на цілісний майновий комплекс бази відпочинку “Сонячна”, розташований в Обухівському районі Київській області, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів цього нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, реєстратором якого є ДП “Інформцентр”, записів про його обтяження, на підставі іпотечного договору, 4896 від 16.06.2006р. та повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, від 16.06.2006р.

 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. рішення господарського суду Київської області було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, а судові витрати по справі покладено на Позивача.

 

Не погоджуючись з прийнятою апеляційною інстанцією постановою, Позивач, у поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 216, 546, 628 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 43, 49 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), просить скасувати вказану постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

 

Відповідач, у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, вважаючи доводи та вимоги Позивача безпідставними, просив залишити скаргу останнього без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду у даній справі –без змін.

 

Представник Третьої особи, у своїх поясненнях, вирішення касаційної скарги Позивача залишив на розсуд суду касаційної інстанції.

 

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та розглянувши касаційну скаргу, колегія суддів прийшла до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

 

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами господарської справи, 15.06.2006р. між Компанією “KLCC HOLDINGS I LIMITED” та Компанією “Kozinskaya River Limited” було укладено кредитну угоду (далі –Кредитна угода), доповнену в наступному 14.12.2007р. додатковою угодою № 1.

 

Для забезпечення зобов’язань Компанії “Kozinskaya River Limited” за вказаною Кредитною угодою, 16.06.2006р. між ТОВ “Ко Компані” та Компанією “KLCC HOLDINGS I LIMITED” було укладено договір іпотеки (далі –Договір іпотеки), зареєстрований в реєстрі за № 4896, за яким Позивач передав в іпотеку Відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку “Сонячна”, що в с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, Обухівського району Київській області.

 

Крім того, для забезпечення зобов’язань Третьої особи за Кредитною угодою, між Позивачем та Відповідачем 16.06.2006р. було також окремо укладено договір гарантії.

 

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності, Позивач вказує на те, що спірний Договір іпотеки за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить як елементи поруки, так і елементи застави, що відповідає положенням статті 628 ЦК України та, у зв’язку з цим, на його думку, є підставою для застосування до спірного договору, норм цивільного законодавства, як тих, що регулюють заставу, так і тих, що регулюють поруку.

 

Суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин справи, а також положень статей 546, 553, 583, 627, 628 ЦК України, статті 1 Закону України “Про іпотеку”, надавши при цьому правовий аналіз умовам укладених договорів і, зокрема, Договору іпотеки, погодився з доводами Позивача про те, що вказаний Договір є за своєю правовою природою змішаним договором, який, водночас, містить ознаки договорів поруки та застави, у зв’язку з чим, з урахуванням приписів ст. 559 ЦК України і обставин даної справи, дійшов висновку про те, що спірний Договір іпотеки є припиненим з 16.06.2007р., а вимоги Позивача, які ґрунтуються на положеннях ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України, визнав такими, що підлягають задоволенню.

 

Разом з тим, апеляційний господарський суд, з посиланням на статті 546, 553, 554, 575 ЦК України, ст.ст. 1, 11 Закону України “Про іпотеку”, умови укладеного Договору іпотеки, та додаткової угоди № 1 від 17.12.2007р. до договору гарантії від 16.06.2006р., вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірний Договір є за своєю природою змішаним договором та припиненим, в силу положень ст. 559 ЦК України, а тому, дійшов висновку про необхідність скасування рішення останнього та прийняття нового рішення –про відмову в позові.

 

Проте, такі висновки апеляційного господарського суду не відповідають в повній мірі обставинам справи та були зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

 

Крім зазначених вище договорів, в матеріалах справи наявний також договір гарантії від 16.06.2006р. (далі –Договір гарантії), який був укладений між Позивачем, як гарантом, та Відповідачем, як кредитором.

 

При цьому, як правильно встановив місцевий господарський суд, за своїм суб’єктним складом вказаний Договір гарантії суперечить вимогам статті 560 ЦК України, оскільки в даному випадку гарант не є фінансовою установою. Тому, такий договір є нікчемним і прийматися до уваги не може.

 

Щодо посилання апеляційного господарського суду на додаткову угоду № 1 від 17.12.2007р. до Договору гарантії, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

 

Відповідно до приписів абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

 

Також, згідно ч. 4 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

 

З огляду на це, вказана додаткова угода № 1 від 17.12.2007р. до Договору гарантії прийматися до уваги не може.

 

Крім того, посилання апеляційного господарського суду на те, що текст Договору гарантії є перекладом з англійської мови, у якому було допущено помилку, тоді як з його тексту вбачається намір сторін укласти саме договір поруки, в матеріалах справи підтвердження не знайшло.

 

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

 

В даному випадку, спірний Договір іпотеки, згідно правового аналізу його умов, за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору поруки (майнового поручительства).

 

Правові терміни “порука”, “поручительство”, згідно правового аналізу норм актів цивільного законодавства, що регулюють заставу, та іпотеку, як різновид застави, в контексті майнового поручительства та поруки, застосовуються законодавцем в рівній мірі як тотожні для зобов’язання сторони, яка взяла на себе відповідальність перед кредитором за борг третьої (іншої) особи –боржника (ст.ст. 512, 523, 553-559 ЦК України).

 

Згідно ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

 

В той же час, частиною 1 статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

 

Тобто, за правилами вказаної статті Закону, виконання зобов’язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи –поручителя.

 

Крім того, Закон України “Про іпотеку” (далі –Закон), як спеціальний закон, визначає окремий вид застави –іпотеку

 

За правилами ст. 1 вказаного Закону, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

 

Вказана стаття 1 Закону розкриває поняття “майнового поручителя” –майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника.

 

Тобто, відмінність поручителя від майнового поручителя в цивільному обороті полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном, у той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. В решті, ці поняття тотожні за своєю правовою природою та змістом.

 

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

 

Після всебічного аналізу норм наведених актів цивільного законодавства в контексті даної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як змішаного договору, необхідно застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки (ст.ст. 553-559 ЦК України).

 

Так, за спірним Договором Позивач передав в іпотеку Відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку “Сонячна” (Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12) для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника –Компанії “Kozinskara River Limited”.

 

Тобто, Позивач не є боржником за основним зобов’язанням, а є майновим поручителем, в розумінні ст. 583 ЦК України, ст. 1 Закону України “Про іпотеку” та ст. 553 ЦК України, а відносини між Позивачем та Відповідачем за своєю суттю є змішаними і містять, як елементи застави (іпотеки), так і елементи поруки (поручительства).

 

Згідно вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

 

Як видно із спірного Договору, у ньому не визначено строк виконання основного зобов’язання. Відповідно, вимоги Відповідача могли бути пред’явлені Позивачу за цим Договором протягом одного календарного року з моменту укладення такого договору. У матеріалах справи відсутні докази пред’явлення позову до майнового поручителя протягом одного року від дня укладення Договору іпотеки (фактично –майнового поручительства), а тому, він є припиненим з 16.06.2007р.

 

Відповідно до припису статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

 

При цьому, частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

 

Згідно абз. 2 статті 55 Закону України “Про нотаріат”, при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

 

Відповідно до положень пункту 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004р., договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

 

Таким чином, існування обтяжень щодо цілісного майнового комплексу бази відпочинку “Сонячна”, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, за відсутності належних правових підстав, створює Позивачу перешкоди у реалізації ним права власності щодо зазначеного цілісного майнового комплексу.

 

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду і вважає, що вимоги Позивача, які ґрунтуються на положеннях норм цивільного законодавства, є такими, що підлягають задоволенню.

 

При цьому, колегія суддів вважає також за потрібне зазначити і про наступне.

 

З урахуванням правил статті 83 ГПК України, а також Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р., матеріалами справи не підтверджується наявність дійсного основного зобов’язання –Кредитного договору між двома іноземними суб’єктами іноземного права, в забезпечення якого було укладено та нотаріально посвідчено Договір іпотеки від 16.06.2006р. всупереч вимогам ст. 3 Закону України “Про іпотеку”.

 

Відповідно до статті 12 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004р., документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї Договірної Сторони, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони.

 

Виходячи з положень ст. 1115 ГПК України щодо перевірки юридичної оцінки обставин справи, з огляду на відсутністьскріплення вказаного Кредитного договору належною офіційною печаткою та на відсутністьйого офіційної легалізації,такий договір не може прийматися на території України,як офіційний документ, який має юридичну силу, у тому числі –для підтвердження дійсності основного зобов’язання.

 

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про іпотеку”, за відсутності належного процесуального підтвердження існування дійсного основного зобов’язання не може бути підтверджено належне існування похідного зобов’язання –спірного Договору іпотеки.

 

Відповідно до правил статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

 

З урахуванням наведеного вище, існування на даний час у відповідних реєстрах записів, які б обмежували права Позивача, як власника щодо розпорядження цілісним майновим комплексом бази відпочинку “Сонячна”, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, є безпідставним.

 

З урахуванням наведеного, постанова апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у даній справі підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню без змін.

 

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

 

П О С Т А Н О В И В :

 

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” задовольнити.

 

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №10/227-10 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010р. залишити без змін.

 

Головуючий – суддя Козир Т.П.

Судді Малетич М.М.

Мамонтова О.М.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/14951620

[logoped]

Браво!