Постановление ВСУ по пересмотру о незаконности исполнительной надписи на движимое имущество по кредитным договорам заключенным ранее

[ANTIRAID]

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

9 липня 2014 року

 

м. Київ

 

Головуючого Яреми А.Г.

Суддів: Патрюка М.В.,

Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Закарпатського обласного управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ «Державний ощадний банк України»), третя особа – приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позивач зазначав, що 26 жовтня 2007 року уклав з ПАТ «Державний ощадний банк України» кредитний договір, згідно якого банк надав йому в кредит 106 920 грн. зі сплатою 10,5 % річних, а він зобов’язався повернути кредит не пізніше 25 жовтня 2014 року. Із метою забезпечення вказаного кредиту 26 жовтня 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ним було укладено договір застави, за яким він передав у заставу належний йому автомобіль KIA Magentis 2.0 16 V, реєстраційний номер НОМЕР_1. 

 

20 серпня 2012 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинила виконавчий напис за НОМЕР_2, яким запропонувала звернути стягнення на предмет застави – автомобіль KIA Magentis 2.0 16 V, реєстраційний номер НОМЕР_1, який на праві власності належить йому, позивачу, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, задовольнити вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 63 714 грн. 84 коп. 

 

Посилаючись на те, що вищевказаний виконавчий напис вчинений з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позивач просив визнати його таким, що не підлягає виконанню.

 

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 23 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року рішення апеляційного суду скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі. 

 

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 24, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень».

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

 

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. 

 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходили із того, що п. 6.4 договору застави передбачено такий вид звернення стягнення на предмет застави як виконавчий напис нотаріуса, що не суперечить вимогам ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції від 16 жовтня 2011 року, чинної на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса. Виконавчий напис нотаріуса вчинено з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

 

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 24, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень» посилається заявник, касаційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (6 квітня 2006 року), а тому такий виконавчий напис нотаріуса необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню. 

 

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

 

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми матеріального права Верховний Суд України виходить із такого. 

 

Згідно із ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

За змістом ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

 

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

 

У ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наведено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме:

 

передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

 

продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

 

відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

 

переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

 

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено.

 

Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

 

Таким чином, норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальними відносно Закону України «Про заставу».

 

Пункт 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яким передбачено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом реалізації заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса було доповнено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

 

У пункті 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» зазначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

 

Отже, положення Закону України «Про заставу» у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що суперечать нормам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

 

У справі, яка переглядається, судом установлено, що на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент укладення кредитного договору (26 жовтня 2007 року) у ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому вчинений виконавчий напис нотаріуса не може підлягати виконанню.

 

Встановивши такі обставини суд касаційної інстанції не врахував, що звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, і безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми зазначеного Закону, що призвело до неправильного вирішення справи.

 

Таким чином, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. 

 

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року скасувати і направити справу на новий касаційний розгляд.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

 

Судді

М.В. Патрюк

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко 

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

(справа № 6-89 цс14)

 

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-ІV є спеціальним Законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, у зв’язку з чим Закон України «Про заставу» та ст. 590 ЦК України підлягає застосуванню лише в частині, що йому не суперечить.

 

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому Законом, або в позасудовому порядку.

 

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом у зазначеній редакції не передбачалось. 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/34F5B7C49B9EAF81C2257D15001D1960

[ANTIRAID]

Т.е. по старым договорам нельзя осуществлять исполнительную надпись.

[mississ]

А якщо в КД передбачено було стягнення за ВНН?

[у.zaporozhskiy]

А якщо в КД передбачено було стягнення за ВНН?

Это не законно, так как не предусмотрено законом.

[mississ]

А по нерухомому майну підходить?

[у.zaporozhskiy]

А по нерухомому майну підходить?

Нет.

По недвижимому имуществу отсутствие бесспорности, несоответствие в надписи и в досудебном требовании ли отсутствие досудебного требования.

Если это жилье, то проживание детей.

А так нужно анализировать детали конкретного дела.