Постанова ВСУ по ипотеке .УЖАС!


doroshal

Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

     

 22 жовтня  2014 року

 

                                 м. Київ

   

           Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

                     

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,-

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк”, третя особа – ОСОБА_2, про визнання договорів іпотеки припиненими за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року,

                                                  

                                                      в с т а н о в и л а :

 

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 березня 2007 року між публічним акціонерним товариством акціонерного банку “Укргазбанк” (далі – ПАТ АБ “Укргазбанк”) і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США на строк до 28 лютого 2008 року зі сплатою 16% річних. 16 березня     2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ним (ОСОБА_1) укладено два договори іпотеки, за якими було передано в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку. Оскільки строк дії іпотечного договору не визначено,  він є невід’ємною частиною кредитного договору, строк дії якого закінчився 28 лютого 2011 року, позивач просив визнати договори іпотеки припиненими.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 травня         2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано припиненими з 1 березня 2011 року договори іпотеки від 13 травня 2014 року, що укладені між ОСОБА_1 і ПАТ АБ “Укргазбанк”, з усіма змінами та доповненнями.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року відмовлено ПАТ АБ “Укргазбанк” у відкритті касаційного провадження на підставі пункту п’ятого частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 3, 17 Закону України “Про іпотеку”, статей 530, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 21 вересня 2011 року та від 9 жовтня 2013 року, рішення Верховного Суду України від 22 червня 2011 року, постанову Верховного Суду України             від 4 грудня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 11 серпня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників   ПАТ АБ “Укргазбанк” та представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 1 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк”, правонаступником якого є ПАТ АБ “Укргазбанк”, і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальникові відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США зі сплатою 16% річних на строк до 28 лютого 2008 року.

16 січня 2008 року між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_2 була укладена додаткова угода НОМЕР_1 до кредитного договору від 1 березня 2007 року, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США зі сплатою 16% річних на строк до 28 лютого 2009 року.

19 лютого 2009 року між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду НОМЕР_2 до кредитного договору від 1 березня 2007 року, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 2 млн доларів США, на строк до 18 лютого 2009 року, 19 лютого 2009 року банк установив позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію з лімітом 2 927 300 доларів США, 20 лютого 2009 року банк установив позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 11 760 210 грн на строк з 20 лютого 2009 року до 28 лютого 2010 року зі сплатою 16% річних за користування кредитними коштами в доларах США, виходячи з 16% річних, та 18% річних за користування кредитними коштами в гривні.

16 березня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_1 було укладено два договори іпотеки, за якими позивач передав в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У цих договорах зазначено, що вони є невід’ємною частиною кредитного договору.

Як зазначено у кредитному договорі, він діє з моменту набрання ним юридичної сили до 28 лютого 2011 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язань, що випливають із цього договору, також у разі, якщо такі зобов’язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов’язань, що лишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що строк дії іпотечних договорів не встановлено, а оскільки іпотечні договори є невід’ємною частиною кредитного договору, то строком закінчення дії іпотечних договорів є строк закінчення дії кредитного договору, тобто             28 лютого 2011 року.

Разом із тим у наданих для порівняння: рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня         2013 року, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року та від 9 жовтня 2013 року й рішенні Верховного Суду України від 22 червня 2011 року суди касаційної інстанції дійшли висновку, що у разі невиконання грошових зобов’язань за основним договором  підстави для припинення дії договору іпотеки відсутні.

           Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини першої статті 17 Закону України “Про іпотеку”, статті 599 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотекою визнається  вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

           Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

           Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека має  похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною  до  припинення  основного  зобов’язання або до закінчення строку  дії  іпотечного  договору. 

           Статтею 17 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що іпотека припиняється у разі:

          припинення  основного  зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного  договору; 

           реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

           набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

           визнання іпотечного договору недійсним;

           знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля  (споруда),  в  разі знищення  (втрати)  будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

           з інших підстав, передбачених цим Законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року № 6-125цс13.

Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що закінчення строку дії кредитного договору є підставою для припинення договорів іпотеки, без урахування належного виконання грошових зобов’язань за основним договором, є помилковим.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604  ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

           Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої         статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                           А.Г. Ярема     

Судді:                                                                                      Л.І. Григор`єва

   В.І. Гуменюк

   Н.П. Лященко

   Я.М. Романюк

   Ю.Л. Сенін

 

 

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Правова позиція,

висловлена ВСУ під час розгляду

справи № 6-153 цс 14

 

Відповідно до статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотекою визнається  вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

           Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

           Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека має  похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною  до  припинення  основного  зобов’язання або до закінчення строку  дії  іпотечного  договору. 

           Статтею 17 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що іпотека припиняється у разі:

          припинення  основного  зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного  договору; 

           реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

           набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

           визнання іпотечного договору недійсним;

           знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля  (споруда),  в  разі знищення  (втрати)  будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

           з інших підстав, передбачених цим Законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

 

 

 

Link to comment
Share on other sites

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

     

 22 жовтня  2014 року

 

                                 м. Київ

   

           Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

                     

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Григор’євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

 

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,-

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк”, третя особа – ОСОБА_2, про визнання договорів іпотеки припиненими за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року,

                                                  

                                                      в с т а н о в и л а :

 

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 березня 2007 року між публічним акціонерним товариством акціонерного банку “Укргазбанк” (далі – ПАТ АБ “Укргазбанк”) і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США на строк до 28 лютого 2008 року зі сплатою 16% річних. 16 березня     2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ним (ОСОБА_1) укладено два договори іпотеки, за якими було передано в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку. Оскільки строк дії іпотечного договору не визначено,  він є невід’ємною частиною кредитного договору, строк дії якого закінчився 28 лютого 2011 року, позивач просив визнати договори іпотеки припиненими.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 травня         2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано припиненими з 1 березня 2011 року договори іпотеки від 13 травня 2014 року, що укладені між ОСОБА_1 і ПАТ АБ “Укргазбанк”, з усіма змінами та доповненнями.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року відмовлено ПАТ АБ “Укргазбанк” у відкритті касаційного провадження на підставі пункту п’ятого частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 3, 17 Закону України “Про іпотеку”, статей 530, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 21 вересня 2011 року та від 9 жовтня 2013 року, рішення Верховного Суду України від 22 червня 2011 року, постанову Верховного Суду України             від 4 грудня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 11 серпня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників   ПАТ АБ “Укргазбанк” та представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 1 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк”, правонаступником якого є ПАТ АБ “Укргазбанк”, і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальникові відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США зі сплатою 16% річних на строк до 28 лютого 2008 року.

16 січня 2008 року між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_2 була укладена додаткова угода НОМЕР_1 до кредитного договору від 1 березня 2007 року, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США зі сплатою 16% річних на строк до 28 лютого 2009 року.

19 лютого 2009 року між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду НОМЕР_2 до кредитного договору від 1 березня 2007 року, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 2 млн доларів США, на строк до 18 лютого 2009 року, 19 лютого 2009 року банк установив позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію з лімітом 2 927 300 доларів США, 20 лютого 2009 року банк установив позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 11 760 210 грн на строк з 20 лютого 2009 року до 28 лютого 2010 року зі сплатою 16% річних за користування кредитними коштами в доларах США, виходячи з 16% річних, та 18% річних за користування кредитними коштами в гривні.

16 березня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_1 було укладено два договори іпотеки, за якими позивач передав в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У цих договорах зазначено, що вони є невід’ємною частиною кредитного договору.

Як зазначено у кредитному договорі, він діє з моменту набрання ним юридичної сили до 28 лютого 2011 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язань, що випливають із цього договору, також у разі, якщо такі зобов’язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов’язань, що лишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що строк дії іпотечних договорів не встановлено, а оскільки іпотечні договори є невід’ємною частиною кредитного договору, то строком закінчення дії іпотечних договорів є строк закінчення дії кредитного договору, тобто             28 лютого 2011 року.

Разом із тим у наданих для порівняння: рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня         2013 року, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року та від 9 жовтня 2013 року й рішенні Верховного Суду України від 22 червня 2011 року суди касаційної інстанції дійшли висновку, що у разі невиконання грошових зобов’язань за основним договором  підстави для припинення дії договору іпотеки відсутні.

           Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини першої статті 17 Закону України “Про іпотеку”, статті 599 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотекою визнається  вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

           Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

           Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека має  похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною  до  припинення  основного  зобов’язання або до закінчення строку  дії  іпотечного  договору. 

           Статтею 17 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що іпотека припиняється у разі:

          припинення  основного  зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного  договору; 

           реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

           набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

           визнання іпотечного договору недійсним;

           знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля  (споруда),  в  разі знищення  (втрати)  будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

           з інших підстав, передбачених цим Законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року № 6-125цс13.

Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що закінчення строку дії кредитного договору є підставою для припинення договорів іпотеки, без урахування належного виконання грошових зобов’язань за основним договором, є помилковим.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604  ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

           Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої         статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                           А.Г. Ярема     

Судді:                                                                                      Л.І. Григор`єва

   В.І. Гуменюк

   Н.П. Лященко

   Я.М. Романюк

   Ю.Л. Сенін

 

 

 

          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Правова позиція,

висловлена ВСУ під час розгляду

справи № 6-153 цс 14

 

Відповідно до статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотекою визнається  вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

           Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

           Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека має  похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною  до  припинення  основного  зобов’язання або до закінчення строку  дії  іпотечного  договору. 

           Статтею 17 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що іпотека припиняється у разі:

          припинення  основного  зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного  договору; 

           реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

           набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

           визнання іпотечного договору недійсним;

           знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля  (споруда),  в  разі знищення  (втрати)  будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

           з інших підстав, передбачених цим Законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

 

 

 

 

Link to comment
Share on other sites

Фактически  банкиры купили заст. прокурора ну и ВСУ. Теперь тем ,кто не выполняет обязательство по кредиту   невозможно будет снять обтяження ипотекой после окончания действия договора ипотеки  ,а значит ипотека будет вечной . Это не правильно ,не законно что думают форумчане?

Link to comment
Share on other sites

капец..... простите мой французский.....

это что?
изменение восприятия закона....
а как ........же бо закінчення строку дії іпотечного  договору; 

и че делать?!

Link to comment
Share on other sites

сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки

Link to comment
Share on other sites

Саша, все нормально. Они про кредитный говорят, а не про ипотечный. Ипотечный закончится, - снимай по закону.

Наверно я чего то недорубаю... Я так понял , что если строк действия кредитного договора закончился и строк действия договора ипотеки закончился ,но по кредитному договору  обязательства  остались невыполненными  ,то  выходит ипотека  не припинилась... и действует до полного исполнения обязательства ,а если обязательство не будет никогда выполнено ,то ипотека  будет действовать вечно...

Link to comment
Share on other sites

Да ,я сам не понимаю ...Или я такий дурний ,а ВСУ такий вумний   або навпаки... Выходит ,если обязательство за кредитным договором невыполнено ,хотя строк действия кредитного договора и договора ипотеки закончился ,то ипотека продолжает действовать  (вопреки ст.17 Закону про ипотеку) .А если обязательство никогда не будет выполнено,то ипотека по мнению ВСУ действует вечно ... Тоесть обтяження снять никогда не будет возможно с имущества ....

Link to comment
Share on other sites

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.


 


Саша , они четко сказали ,что факт окончания действия кредитного договора не е пидставою для припинення договору ипотеки (похидного) пока не выполнено обязательство


Link to comment
Share on other sites

... что не исключает самостоятельного прекращения договора ипотеки по окончании его действия. Зарубили зависимость от кредитного.

 

На практике если взыскать не могут (в т.ч. согласно ст.12 ЗУ Про ипотеку), то невозможность снятия ипотеки сильно не огорчает. Тем более, что (повторюсь), прекращение ипотечного договора на основании окончания срока его (ипотечного договора) действия, - оставили.

 

А вообще, - надо в КСУ заходить...

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Нет, окончание действия ипотечного договора, как самостоятельное основание для его прекращения, - они оставили. Рубанули зависимость от кредитного.

 

 А как выудить это самостоятельное основание, если в ипотечном договоре срок его действия не указан?

Link to comment
Share on other sites

Не приятно, но не ужас.

Конец срока кд ещё не значит, что по нему нельзя начать взыскание.

Нет установленного судом факта, что кредитор уже потерял право на взыскание по основному ( кд) договору.

Соответственно нельзя его лишать обеспечения, и нальзя его лишать возможности обратить взыскание на залог.

В принципе верно.

Ужаса ни какого нет. Хотя да, неприятный осадочек остался )

Link to comment
Share on other sites

а если банк еще и пропустил сроки давности после окончания срока действия кредитного договора, о чем есть вступившее в силу решение суда? Можно ли это обстоятельство как-то привязать к самостоятельному основанию для прекращения ипотеки?  

Link to comment
Share on other sites

Не приятно, но не ужас.

Конец срока кд ещё не значит, что по нему нельзя начать взыскание.

Нет установленного судом факта, что кредитор уже потерял право на взыскание по основному ( кд) договору.

Соответственно нельзя его лишать обеспечения, и нальзя его лишать возможности обратить взыскание на залог.

В принципе верно.

Ужаса ни какого нет. Хотя да, неприятный осадочек остался )

в развитие этой темы и уже поднятой мной ранее: 

А если существует вступившее в силу решение суда об отказе банку во взыскании по кредитному договору в связи с пропуском сроков давности? Как это обстоятельство можно привязать к утрате права кредитора на взыскание и соответственно к прекращению ипотеки? 

Link to comment
Share on other sites

Да ,я сам не понимаю ...Или я такий дурний ,а ВСУ такий вумний   або навпаки... Выходит ,если обязательство за кредитным договором невыполнено ,хотя строк действия кредитного договора и договора ипотеки закончился ,то ипотека продолжает действовать  (вопреки ст.17 Закону про ипотеку) .А если обязательство никогда не будет выполнено,то ипотека по мнению ВСУ действует вечно ... Тоесть обтяження снять никогда не будет возможно с имущества ....

Именно так и судьи будут трактовать.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

капец..... простите мой французский.....

это что?

изменение восприятия закона....

а как ........же бо закінчення строку дії іпотечного  договору; 

и че делать?!

Срок, как правило, в договоре ипотеки не установлен.

Link to comment
Share on other sites

в развитие этой темы и уже поднятой мной ранее: 

А если существует вступившее в силу решение суда об отказе банку во взыскании по кредитному договору в связи с пропуском сроков давности? Как это обстоятельство можно привязать к утрате права кредитора на взыскание и соответственно к прекращению ипотеки? 

У Вас уже есть решение суда о отказе во взыскании суммы долга.

Применение ИД к основному обязательству влечет за собой применение ИД  к дополнительному требованию, в данном случае к взысканию предмета ипотеки , ч.1 ст.266 ЦКУ

Link to comment
Share on other sites

Перечитал решение, думаю написали правильно, окончание срока действия КД, не есть основанием для прекращения ДИ, думаю в данном случае нужно искать другую схему.

Link to comment
Share on other sites

Перечитал решение, думаю написали правильно, окончание срока действия КД, не есть основанием для прекращения ДИ, думаю в данном случае нужно искать другую схему.

Да.

Ничего страшного.

Теперь нужно установить факт пропуска ИД, (решением суда) по взысканиию по долгу, и , если будет попытка взыскания на предмет ипотеки, притянуть сюда 266-ю.

Но для прекращения ипотеки этого мало. Это только невозможность взыскания ипотечного имущества, но не прекращение ипотеки.

Ипотеку нужно будет прекращать после двух решений судов, которы установят факт невозможности взыскания по КД и ИД.

Подавать иск о прекращении ипотеки и снятии обремений исходя из 391-й ЦКУ. ))

Детотак )))

Link to comment
Share on other sites

У Вас уже есть решение суда о отказе во взыскании суммы долга.

Применение ИД к основному обязательству влечет за собой применение ИД  к дополнительному требованию, в данном случае к взысканию предмета ипотеки , ч.1 ст.266 ЦКУ

Но прекращает ли это ипотеку по ст.17 ЗУ "Об ипотеке"?  там такого нет..

Link to comment
Share on other sites

Да.

Ничего страшного.

Теперь нужно установить факт пропуска ИД, (решением суда) по взысканиию по долгу, и , если будет попытка взыскания на предмет ипотеки, притянуть сюда 266-ю.

Но для прекращения ипотеки этого мало. Это только невозможность взыскания ипотечного имущества, но не прекращение ипотеки.

Ипотеку нужно будет прекращать после двух решений судов, которы установят факт невозможности взыскания по КД и ИД.

Подавать иск о прекращении ипотеки и снятии обремений исходя из 391-й ЦКУ. ))

Детотак )))

Опять же, ст.17 ЗУ "Об ипотеке" не дает такой возможности. А ведь судьи упрямо только на нее и ссылаются при вопросах прекращения ипотеки. И никакие усунення перешкод тут не проходят

Link to comment
Share on other sites

Опять же, ст.17 ЗУ "Об ипотеке" не дает такой возможности. А ведь судьи упрямо только на нее и ссылаются при вопросах прекращения ипотеки. И никакие усунення перешкод тут не проходят

Давайте по-порядку, ИД к взысканию задолженности применили, молодец.

Второй шаг, если будет иск по ипотеке - добиться применения ИД,

Если попытаются наложить ИНН - доказать, что не подлежит исполнению, т.к. с момента требования прошло более 3-х лет, т.е. опять ИД.

А дальше смотреть и думать, и еще раз думать. Но вам мешает жить это обременение не мешает, если мешает думайте. В принципе Обеликс прав, нужен отдельный иск о признании ипотеки преращенной, сам вот думаю, что можно и как писать.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...