Постанова КМУ №662 від 26.11.2015 р. признана незаконной

alex_s_2000 · March 24, 2015

Если должник "залёг на дно" и кредит не возвращает, то виноват только он (рисковать его никто не заставлял). А когда к нему придёт гос. исполнитель с "напоминанием" о долге, вот пусть тогда должник идёт в суд и оспаривает. Чего ждал-то?

Послушай, дорогуша, а имел ли, априори, право банк вообще выдавать валюту на руки? А расскажи ка нам, о умнейший и справедливейший, о обороте чужих денег в своей стране. А еще о том, какой ягодицей образуется валютная выручка на территории Украины по твоему валютному вкладу? Не рискованный ты наш!

alex_s_2000 · March 24, 2015

Уважаемая Анфисса, там даже не лобби. Там просто БАНДЮГАНЬЕ, с купленными дипломами и проданной с потрохами совестью. А данный (по моей версии) "умнейший" либо из них, либо из тех, кто обзавидовался на почве своей нравственной неполноценности.

Bolt · March 25, 2015

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2015 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Григор'євої Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Романюка Я.М.,

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

Охрімчук Л.І.,

Сімоненко В.М.-,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі їхнього законного представника ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, орган опіки та піклування Шевченківської районної державної адміністрації Запорізької міської ради, Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ ««Державний ощадний банк України») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 березня 2008 року між ним і ОСОБА_7 укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 1 696 800 грн. Цього самого дня між банком і ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок АДРЕСА_1. Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_7 не виконав, сума його боргу складає 3 217 962 грн 53 коп.

Посилаючись на невиконання ОСОБА_7 зобов’язань, позивач просив суд з метою погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 3 217 962 грн 53 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки за договором від 27 березня 2008 року, а саме житловий будинок АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом його реалізації на прилюдних торгах за початковою ціною, визначеною суб’єктом оціночної діяльності незалежним експертом, і виселити всіх мешканців зі зняттям їх із реєстраційного обліку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 2 липня 2014 року, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. У рахунок погашення суми боргу ОСОБА_7 за кредитним договором від 27 березня 2008 року в розмірі 3 217 962 грн. 53 коп., а саме: заборгованості за кредитом – 1 624 711 грн 44 коп., заборгованості за відсотками 1 204 299 грн 13 коп., пені за прострочення відсотків – 191 884 грн 18 коп., пені за прострочення кредиту – 73 057 грн 07 коп., заборгованості 3% річних від простроченої суми відсотків за кредитом – 64 281 грн 85 коп., заборгованості 3% річних від простроченої суми кредиту – 24 755 грн 95 коп., суми індексації простроченого боргу з урахуванням індексу інфляції – 34 972 грн 91 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 березня 2008 року, який укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_1, шляхом продажу житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 426, 5 кв. м, житловою площею 237, 1 кв. м, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, згідно з оцінкою, проведеною суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом. У задоволенні позову про виселення мешканців і зняття їх із реєстрації відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 2 липня 2014 року залишено без змін.

У заяві про перегляд ПАТ «Державний ощадний банк України» порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення мешканців із підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми матеріального права, а саме частини другої статті 109 ЖК Української РСР, що потягло ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви заявник додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року, від 23 квітня 2014 року та від 30 квітня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосована зазначена норма права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 березня 2008 року ПАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_7 уклали кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 1 696 800 грн зі сплатою 17% річних із кінцевим терміном повернення не пізніше 27 березня 2018 року.

27 березня 2008 року для забезпечення кредитних зобов’язань ОСОБА_7, ПАТ «Державний ощадний банк України» уклало з ОСОБА_1 договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку переданий житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 426, 5 кв. м, житловою площею 237, 1 кв. м, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2004 року та зареєстрований 6 березня 2008 року. Житловий будинок, що є предметом іпотеки, придбаний ОСОБА_1 не за рахунок коштів, які отримані ОСОБА_7 за кредитним договором, а одержаний за договором дарування.

Судом установлено, що на час вирішення спору в будинку, крім власника ОСОБА_1, проживають і зареєстровані його дружина – ОСОБА_5, племінниця, ОСОБА_6, та неповнолітні діти: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Крім того, судом зазначено, що відповідачами не доведено факту проживання на час укладення договорів іпотеки неповнолітніх дітей, які разом зі своєю матір’ю, ОСОБА_5, не були зареєстровані в цьому будинку. Натомість під час укладення договору іпотеки ОСОБА_1 надав довідку від 16 березня 2008 року про те, що в спірному будинку проживає він та його племінниця, ОСОБА_6, і власною заявою підтвердив банку, що предмет іпотеки є його особистою власністю, якою він має право розпоряджатися без будь-яких обмежень, а у складі його сім’ї відсутні особи, які перебувають на його утриманні (а.с. 32, 19, 27-29).

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_7 зобов’язань за кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 3 127 962 грн 53 коп.

Згідно з пунктом 6.1. договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо після настання строку платежу зобов’язання позичальника за кредитним договором не буде виконане.

Судом установлено, що позичальник порушив умови кредитного договору, зокрема, не здійснював погашення кредиту та процентів за його користування в установлені кредитним договором строки. У зв’язку з виникненням простроченої заборгованості банк повідомив позичальника та іпотекодавця про наявну заборгованість шляхом направлення листів - вимог про усунення порушень. Прострочену заборгованість позичальник у добровільному порядку не сплатив, що стало підставою для звернення банку 14 червня 2012 року до відповідачів із письмовими вимогами про звільнення житлового будинку, що є предметом іпотеки, які були отримані ОСОБА_1, ОСОБА_5 – 26 червня 2012 року; ОСОБА_6 – 29 червня 2012 року. Однак позичальник та іпотекодавець не вжили заходів для погашення заборгованості й звільнення житлового будинку.

Установивши зазначені обставини та ухвалюючи рішення про відмову в позові про виселення відповідачів – мешканців будинку, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, застосував норму частини другої статті 109 ЖК України й виходив із відсутності правових підстав для їх виселення без надання іншого житлового приміщення.

Разом із тим у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року, від 23 квітня 2014 року та від 30 квітня 2014 року вбачається інше застосування судом касаційної інстанції тієї самої норми матеріального права в подібних правовідносинах, оскільки в одному випадку (судове рішення, яке є предметом перегляду) суд вважав, що без надання іншого житлового приміщення не можна виселяти мешканців із будинку у разі звернення стягнення на предмет іпотеки - будинок, який був придбаний не за рахунок отриманого кредиту, повернення якого забезпечено іпотекою, а в інших випадках (рішення, на які заявник посилається як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права) суд касаційної інстанції виходив із того, що у разі придбання будинку не за рахунок кредитних коштів при виселенні мешканців із будинку, який є предметом іпотеки, немає підстав для надання їм іншого постійного жилого приміщення за рахунок банку, як це передбачено частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, оскільки такі правовідносини регулюються Законом України від 5 червня 2003 року № 898 –IV «Про іпотеку» (далі – Закон України «Про іпотеку»).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 109 ЖК Української РСР у поєднанні з нормами Закону України «Про іпотеку» при вирішенні спорів про виселення мешканців із будинку, який є предметом іпотеки й був придбаний не за рахунок кредитних коштів.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Таким чином, у справі, яка переглядається, судами правильно застосована частина друга статті 109 ЖК Української РСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення касаційної інстанції є законним, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то відповідно до статті 360⁵ ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

(у справі № 6-39 цс15)

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР).

Суддя

Верховного Суду України Л.І. Григор’єва

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2590710C8326BAD5C2257E130032F40A

Anfissa · March 25, 2015

Уважаемая Анфисса, там даже не лобби. Там просто БАНДЮГАНЬЕ, с купленными дипломами и проданной с потрохами совестью. А данный (по моей версии) "умнейший" либо из них, либо из тех, кто обзавидовался на почве своей нравственной неполноценности.

Дамы и господа! Не будем терять выдержки, она нам еще пригодится. Запасемся терпением и дождемся того момента, когда "умнейший" будет стоять под N-банком и ждать своей очереди, чтобы получить свои 500 грн при депозите, ну допустим 100 тысяч грн или даже 10 тысяч. А потом настанет тот момент, когда он опять появится здесь и будет просить о помощи.

у.zaporozhskiy · April 6, 2015

Я вижу, что ни-и-и-икто не осудил заёмщика (боржника. См. ст. 510 ЦКУ и др.).

ЛИКБЕЗ(-ом) тут заниматься не буду.

Скажите, долг должен быть возвращён?

Статус боржника дается кредитором позичальнику, а суд уже подтверждает или не подтверждает это.

Левые документы, о которых говорит "maggian", так же опротестовываются в судах.

А по какой логике (принципу) банки выбират себе жертву-должника?

Долг - платежём красен.

Если денег не брал - какие к тебе претензии ?

Так что будем возвращать себе долги БОРЖНИКОВ по застереженням в ипотечных договорах, как-то: продажа от имени и придбання себе в собственность (тут тоже есть определённая процедура, которую нужно соблюсти). Это пока не отменено.

Зачем в нашей стране вообще быть вкладчиком,ведь деньги можно же вобще не забрать и даже не из-за заемщиков,а из-за собственников,которые присваивают деньги все тех же вкладчиков.

Статус должника дается явно не кредитором.

Вы переработали в банке?

От чего появляется понятие должника и кредитора в обязательстве?

doroshal · May 16, 2015

РЕБЯТА ,устояли в апелляции !!!! !4 мая 2015 года , Киевский апелляционный адмимнистративный суд оставил Постановление суда первой инстанциии в силе !!! Итак Постановление КМУ №662 от 26.11.2014 года НЕЗАКОННОЕ !!!! Яйценюк нервно стоит в сторонке и чешит ...яй.. Отклонили апелляционные жалобы КМУ , ПАТ "Приватбанка" , ПАТ "Альфа-Банка" .

Bolt · May 16, 2015

РЕБЯТА ,устояли в апелляции !!!! !4 мая 2015 года , Киевский апелляционный адмимнистративный суд оставил Постановление суда первой инстанциии в силе !!! Итак Постановление КМУ №662 от 26.11.2014 года НЕЗАКОННОЕ !!!! Яйценюк нервно стоит в сторонке и чешит ...яй.. Отклонили апелляционные жалобы КМУ , ПАТ "Приватбанка" , ПАТ "Альфа-Банка" .

Примите мои искренние поздравления!.. Молодцы!..

Что там они в кассацию обещают идти...

Obelix · May 16, 2015

:wub: :wub: :wub:

Мое почтение

maggain · May 16, 2015

РЕБЯТА ,устояли в апелляции !!!! !4 мая 2015 года , Киевский апелляционный адмимнистративный суд оставил Постановление суда первой инстанциии в силе !!! Итак Постановление КМУ №662 от 26.11.2014 года НЕЗАКОННОЕ !!!! Яйценюк нервно стоит в сторонке и чешит ...яй.. Отклонили апелляционные жалобы КМУ , ПАТ "Приватбанка" , ПАТ "Альфа-Банка" .

Огромный Респект!

Bolt · May 16, 2015

Нам бы почитать, чего там написали судьи...

doroshal · May 16, 2015

Примите мои искренние поздравления!.. Молодцы!..

Что там они в кассацию обещают идти...

Думаю ,что пойдут...и не просто с пустыми руками... честь мундира запятнана ...

Bolt · May 17, 2015

Думаю ,что пойдут...и не просто с пустыми руками... честь мундира запятнана ...

Значит борьба продолжается...

Obelix · May 18, 2015

Думаю ,что пойдут...и не просто с пустыми руками... честь мундира запятнана ...

Происхождение пятна на мундире известно? ДНК экспертизу делали? :blink: :unsure:

Bolt · May 18, 2015

Происхождение пятна на мундире известно? ДНК экспертизу делали?

"Это не молоко" ))))

(из анекдота)

doroshal · May 25, 2015

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20084/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

14 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Артюхіній М.А.,

розглянувши в судовому засіданні в м.Києві апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Кабінету Міністрів України та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Нотаріальної палати України, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України за участю третіх осіб - Нотаріальної палати України, ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваною постановою доповнено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що суперечить вимогам чинного законодавства України щодо доведеності безспірності заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання. Крім того, позивачі зазначили, що оскаржувані положення постанови прийняті з перевищенням повноважень відповідача та із порушенням порядку прийняття постанов Кабінету Міністрів України, а чинність оскаржуваних положень акта Кабінету Міністрів України призвела до порушення існуючого необхідного балансу прав та інтересів суб'єктів правовідносин, до яких застосовується цей акт, та призводить до несприятливих наслідків прав та інтересів осіб, що є позичальниками, зокрема і позивачів.

В позовній заяві ОСОБА_3 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просить суд визнати незаконними пункти 1 та 2Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (затвердж. 26.11.2014 року прем'єр-міністром України Яценюком А.) та у зв'язку з цим нечинними з моменту набрання законної сили рішенням адміністративного суду.

Позивач ОСОБА_4 в уточненому адміністративному позові просив суд: визнати незаконними і, як наслідок, нечинними, окремі положення Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме -

а) Пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині:

«а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)» та

доповнити розділ пунктом 11 такого змісту:

« 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.».

б) Пункт 2 Змін, а саме -

« 2. Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Позивачі в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме:

п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»;

доповнити розділ пунктом 11 такого змісту:

« 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.».

п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:

«Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинноюПостанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Кабінет Міністрів України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

25 березня 2015 року на адресу суду надійшла заява особи, яка приєдналася до апеляційної скарги, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк».

20 квітня 2015 року на адресу суду надійшла заява особи, яка приєдналася до апеляційної скарги, яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк».

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України видав Постанову №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Як вбачається з оскаржуваної постанови, якою затверджено Зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Зміни), у розділі «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами»: після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1 1 такого змісту:

« 11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.».

Крім того, п. 2 Змін доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Позивачі, вважаючи зазначені положення змін незаконними та такими, що суперечать законам України, звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із принципів діяльності Кабінету Міністрів України є здійснення виконавчої влади на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України визначено ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», відповідно до якої Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.18 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-ХІІ для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року №3425-ХІІ визначено умови вчинення виконавчих написів, згідно якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У відповідності до п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, нотаріус вчиняє виконавчі написи:

- якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

- за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У відповідності до п. 3.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, з системного на налізу норм чинного законодавства вбачається, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку №1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою, яка оскаржується позивачами, внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції в своїй постанові, Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлено перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя.

Слід врахувати, що згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Параграфом 1 встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору(шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечність та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону.

Разом з тим, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведене свідчить, що зазначеною нормою Закону забезпечено право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення, водночас оскаржувані положення Змін не містять обов'язку доведення факту та/або обов'язку надання нотаріусу доказів того, що боржник отримав вимогу кредитора і що після цього минули законодавчо визначені строки погашення заборгованості, що є порушенням прав боржника.

Доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати односторонній розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності спору, його суми та факту прострочення.

Крім того, судом першої інстанції звернуто увагу на ту обставину, що згідно п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, а відповідно Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не містять жодних заборон чи застережень щодо включення у розрахунок платежів по кредиту, строк давності яких сплинув, що суперечить наведеній нормі Закону.

Зі змісту ст.ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» від 06.06.2003 року №898-ІV вбачається, що предметом іпотеки може бути майно, зокрема житло. Так, згідно ч.ч. 1, 3 Закону України «Про іпотеку» від 06.06.2003 року №898-ІV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі, зокрема, виконавчого напису нотаріуса.

Втім, п. 1 Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених оскаржуваною постановою, надає можливість іпотекодержателю задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на житло, яке є предметом іпотеки, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса всупереч вимог ст. 47 Конституції України, якою встановлено заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

При цьому, стаття 109 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Положеннями Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, Перелік доповнено п. 11 «Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання».

Так, для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, з вказаного переліку необхідних документів для одержання виконавчого напису вбачається відсутність документів, які можуть підтверджувати безспірність заборгованості боржника і встановлювати прострочення виконання зобов'язання, що фактично нівелює зміст безспірності заборгованості.

Проте, документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості є виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». З наведеного є відповідна судова практика: постанова ВГСУ від 28.09.2011 року у справі №10/52д, постанова ВГСУ від 27.10.2011 року, у справі №5015/1965/11, ухвала ВССУ від 15.06.2011 року у справі №6-4882св11.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятої оскаржуваної постанови в частині.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», Кабінету Міністрів України та особи, яка приєдналася до апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», яка не брала участі у справі, щодо якої суд вирішив питання про її права та законні інтереси Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 19.05.2015 року.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б.Глущенко

С.Б.Шелест

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Шелест С.Б.

Глущенко Я.Б.

Bolt · August 31, 2017

В 17.05.2015 в 00:32, doroshal сказал:

Думаю ,что пойдут...и не просто с пустыми руками... честь мундира запятнана ...

К сожалению пошли... Эти постановы скасованы...(((

http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/v2482760-15/paran2#n2

Цитата

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України і Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2015 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

west11 · August 31, 2017

Мда-а-а... Система "своих" не сдает,

остается понять кем мы являемся для системы ?

Bolt · September 1, 2017

18 часов назад, west11 сказал:

Мда-а-а... Система "своих" не сдает,

остается понять кем мы являемся для системы ?

Была бы интересно система без нас... Сами же и создали эту систему...

Bolt · September 1, 2017

18 часов назад, west11 сказал:

Мда-а-а... Система "своих" не сдает,

Дальше как я понял первая инстанция отказала...

http://reyestr.court.gov.ua/Review/62574891

Цитата

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити повністю.

Bolt · September 1, 2017

Затем апелляция снова удовлетворила...

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65037659

http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/v2008805-17/paran2#n2

Цитата

Апеляційні скарги Дорошенка Олександра Олександровича та Гумірова Олександра Ігоровича - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року - скасувати.

Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме:

п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1цього переліку)";

доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту:

"1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;

б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;

в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;

г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;

ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу".

п. 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:

"Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:

"Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.".

Зобов'язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Bolt · September 1, 2017

И теперь снова дело в кассации...

http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/v7651760-17/paran2#n2

http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/v6492760-17/paran2#n2

http://reyestr.court.gov.ua/Review/66534833

Bolt · September 1, 2017

Жаль, что автор молчит, так может быть узнали больше информации...

west11 · September 1, 2017

14 часов назад, Bolt сказал:

Была бы интересно система без нас... Сами же и создали эту систему...

Может это слишком громко: "мы создали систему", -начинаешь чувствовать себя очень значительным :-)

Bolt · September 1, 2017

Только что, west11 сказал:

Может это слишком громко: "мы создали систему", -начинаешь чувствовать себя очень значительным :-)

Мы - это люди, народ... Система не сама себя создала и не родилась из ничего... Её создали простые люди, чтобы потом ей и поклоняться...

west11 · September 1, 2017

38 минут назад, Bolt сказал:

чтобы потом ей и поклоняться...

Думаю, что такие как Вы, я, и большинство Форумчан нельзя считать поклонниками системы: "Есть такая профессия - людей от Родины защищать, и эта профессия называется адвокат"

Войти

Постанова КМУ №662 від 26.11.2015 р. признана незаконной

Recommended Posts

Top Posters In This Topic

Popular Days

Top Posters In This Topic

Popular Days

Popular Posts

doroshal

doroshal

Bolt

Posted Images

Join the conversation

Пользователи

Темы