А был ли мальчик? (Наличный швейцарский франк в кредит)

[maggain]

26 минут назад, Сергій Малина сказал:

ну, - родил. 
Стягнути в солідарному порядку .. Короче, - в пользу банка.

Ну, ну, Волошин С.О. ! На хую я тебя вертел. 2 года, 2 экспертизы, неплохие, и это чучело-не разобрался, якобы. Поглядим, ху из хуй, ещё ))
Далее:
1. Апелляция.
2. Скаргы на этого урода судью, в ВР, и ВС юстиции )). 
Я долбанутый, и е ервничаю. Всё будет хорошо, т.к. я прав. 
А по таким судьям-плачет люстрация, только-настоящая, которая однажды всё-равно произойдёт в Украине, имха

 

Все правильно! нужно таких тварей наказывать! главное бороться, иной раз апелляция или кассация пишут очень не плохие решения:

Це підтверджують Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 06.07.2016 року у справі №1512/2-1288/11 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58903361 ;

- від 29.06.2016 року у справі №553/1325/14-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58763617 ;

- від 17.02.2016 року у справі №6-29188ск15 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56161065;

- від 10.02.2016 року у справі № 6-35152ск15 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311;

- від  08.10.2015 року  у справі № 6-22805св15 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52411714;

- від 30.09.2015 року у справі № 6-15872св15 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52411589;

- від 10.06.2015 року у справі № 6-6015св15 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46699588.

[Сергій Малина]

В 04.09.2017 в 21:13, maggain сказал:

Все правильно! нужно таких тварей наказывать! главное бороться, иной раз апелляция или кассация пишут очень не плохие решения:

Спасибо. 

Вот лично я отчаянный парень, но не настолько же-чтобы жизнь положить, на этих уродов-то. Проиграю, уступлю конечно же квартиру. Драться не стану. И, съебусь в другую Гадурасию. А, хату, по подоконник залью бетоном, замешанном на силикатном клее, пусть удавятся. Не отдерут. Благо, она у меня на первом этаже, одной из самых центральных улиц города. Вот прикольно будет, и-смешно )).

НО, попить крови, и пройти все круги ада-их коррумпированные суды-не поленюсь. И, вот-чё думаю, по факту-писать на суку-судью куда-только можно, или положено. В НАБУ тоже. Примерно такого содержания, - что работал 4 года на должности ревизора в Державному ощадному банку Украины, и что-как специалисту, мне очевидно, что судья проигнорировал все мои Заперечення щодо наданих банком доказів-первинних документів. Судді вистачало часу розібратися. Майже 2 роки суду, дві экпертизи, що на мою користь. Та, які доводять що належі докази банком не представлені, взагалі. Та, що фактично усі "документи", що були надані банком, як докази-намальовані, та не відповідають вимогам НБУ, законодавства. Та, протирічать інформації, що було надано Національим банком України. В Системі підтвердженн угод на МВР України - немає інформації щодо продажу Банком франків. Що спростовує інформацію, що в наданих банком виписках та в меморіальних ордерах, які не є оригіналами, та не засвідчені підписами уповноважених осіб, та, на такі докази спирається суддя у своєму рішенні. Ігноруючи всі мої заперечення, та висновки експерта щодо наданих доказів Банком.

Шо скажите ?? Может-кто посоветует-куда конкретно лучше писать на этого урода Волошина С.О. Я ещё за здавие на этого пидараса ставил .. Приехала новенькая юрист со Львова, без жодных письмових Заперечень, або пояснень, порешала, и уехала. Через три дня-решение, купленное, ИМХО

Апелляция-то само собой.

Куда писать? Я не юрист. Подскажите. 

 

[Bolt]

В 06.09.2017 в 07:56, Сергій Малина сказал:

Куда писать? Я не юрист. Подскажите. 

ВРП и ГРД...

[Сергій Малина]

20 часов назад, Bolt сказал:

ВРП и ГРД...

Вища рада правосуддя? Шо такое ГРД? 

 

[Bolt]

1 час назад, Сергій Малина сказал:

Вища рада правосуддя?

Да...

[Bolt]

1 час назад, Сергій Малина сказал:

Шо такое ГРД? 

Громадська Рада Доброчесности...

https://grd.gov.ua

[Сергій Малина]

Спасибо, вам. Обязательно и туда стукну =),
Получил Решение на руки сегодня, вникаю в бред судейской лажи. (Про експертизи-нічогісенько. Хоча, були 2 ухвали, 2 експертизи. Висновки-банком не надані належні документи для з'ясування продажу валюти, та суми виплачених коштів гривнею .. ) Короче, въезжаю-как изъе%%% от этого.  

[Сергій Малина]

Вот. Родил. Кто-что думает, где поправить, подскажите ??
Налепил-поверх зразка.

ЗАТВЕРДЖЕНО

рішенням Вищої ради юстиції

14 листопада 2016 року № 3029/0/15-16

 

ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ

вул. Студентська, 12-а, м. Київ, 04050

 

Скарга щодо дисциплінарного проступку судді (суддів)

(дисциплінарна скарга)

 

1. Інформація про скаржника:

1.1. Скаржник* Кісилевич Сергій Леонідович

1.2. Адреса місця проживання (перебування) фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи*: 58000, м. Чернівці, вул. Комарова, 28-а, кв. 120

1.3. Номери засобів зв’язку*: +380957770010, ra27@bk.ru

1.4. Статус скаржника:  Відповідач-2

2. Інформація про суддю (суддів)*: Волошин С.О.,

суддя Шевченківського районного суду, м. Чернівці

3. Інформація у судовій справі: Позов ПАТ «УкрСиббанк» (надалі Банк) щодо стягнення 44628,24 швейцарських франків, солідарно з Кісилевич А.В., Кісилевич С.Л, та Лавриненко Н.Л., за Договором про надання споживчого кредиту № 11117053000, від 13.02.2007,  Справа  № 727/9156/15-Ц, Провадження №2/727/4/17, РІШЕННЯ, від 31.09.2017. Позов Банку задоволений.

4. У чому полягає неналежна поведінка судді (суддів)? Зазначте одну або декілька підстав дисциплінарної відповідальності судді (суддів) відповідно до частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон України № 1402-VIII)*:

ð умисне або внаслідок недбалості:

ð незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору;

1) Суддею не враховані заперечення представника Відповідача-1, Відповідача-2, щодо фактично наданої банком суми кредитних коштів, та валюти кредиту. Відповідачем-2, було представлено Заявку на видачу готівки №72, від 13.02.2007, в сумі 190275,49 гривень.

 2) Суддею не прийнято до уваги  Лист-відповідь від Національного банку України (надалі НБУ), за №40-0004/43225, від 23.09.2016, який спростовує продаж 50000,00 швейцарських франків 13.02.2007, за дорученням розпорядника рахунку №26208098920001, Акціонерним комерційним інвестиційним банком-на той час-скорочена назва АКІБ, на Міжбанківському валютному ринку України (надалі МВРУ). Відповідно, до наданої НБУ інформації  «в Системі підтвердження угод на Міжбанківському валютному ринку України 13.02.2007 - не було зареєстровано інформації щодо купівлі-продажу АКІБ «УкрСиббанк» швейцарських франків. Разом з тим, суддя у своєму рішенні посилається на розрахунок заборгованості у швейцарських франках, по наданій Банком виписці, по рахунку №26208098920001, яка не відповідає дійсності, та, в якій відображено реалізацію за гривні 50000,00 швейцарських франків 13.02.2007, нібито за Заявою Відповідача-1, начебто на МВРУ. Виходячи із винесеного суддею рішення по справі, та виходячи із логіки, суддя вважає, що виписка по поточному рахунку фізичної особи - є доказом здійснення операції, а дані Системи підтвердження угод на МВРУ - ні. Суддя посилається на Додаткову угоду №1, від 11.06.2014, до кредитного Договору. Однак, обставини, які з’ясувались, внаслідок наданих та ненаданих документів Банком, та по отриманні інформації НБУ, - стало відомо, що на МВРУ ніяких франків не було, і не було ніяких франків-кредитних коштів Банку. Про що, Відповідач дізнався тільки по отримані даної інформації від НБУ, лише в жовтні 2016 рок. Тобто, через 2 роки та 3місяці, після підписання Додаткової угоди, а яку посилається суддя. Відповідачем-2, по отримані,- відразу було пред’явлено зазначений Лист в Суді.

3) Суддею проігноровано вимогу Представника Відповідача-1, від Позивача – представити Заяву на продаж швейцарських франків на МВРУ, від 13.02.2007, в існуванні якої стверджує Позивач, по операції, що відображено у наданих виписках, та розрахунках Банком. Заяву – не було представлено в Суді. Та, Банком не представлений жоден інший документ, на підставі якого Банком здійснено списання 50000,00 швейцарських з рахунку №26208098920001, для їх нібито подальшого продажу на МВРУ. Такий документ повинен бути відповідно складений у відповідності із вимогами НБУ та законодавства,  засвідчений належними підписами, відповідальних осіб Банку, що діяли станом на 13.02.2007 . Разом з тим, підпис Відповідача, або підпис його довіреної особи - відсутній на будь-якому з представлених Банком документів. Таких документів не існує, і не може бути, про що неодноразово заявлялось в Суді. Відповідно, до наданої Банком виписки, 50000,00 швейцарських франків начебто зараховувались на поточний рахунок №26208098920001, та, через 12 хвилин вже списані з цього рахунку, нібито по заявці на продаж на МВРУ, та начебто реалізовані. Заявки немає, інформація НБУ спростовує продаж валюти, але – суддею залишені такий суттєві докази поза увагою.

4) Суддею проігноровані всі Заперечення Представника Відповідача-1, Відповідача-2, щодо представлених Банком «меморіальних ордерів», які не відображають дійсності, та не є оригіналами, заповнені з багатьма порушеннями вимог НБУ та законодавства, та мають розбіжності по балансових рахунках. Судді вказувалось й на те, що жоден з представлених Банком документів - не засвідчений підписами уповноважених на то працівників Банку, які діяли станом на 13.02.2007. Разом з тим, суддя приймає такі докази належними. У своєму рішенні, суддя посилається на виконання умов Договору про надання споживчого кредиту №11117053000, а саме на п.1.5. «Кредит надається шляхом зарахування Банків коштів на поточний рахунок №26208088920001 Позичальника у Банку, для подальшого використання за цільовим призначенням», та приймає-як доказ «меморіальний ордер», який нібито підтверджує зарахування 50000,00 швейцарських франків на поточний рахунок №26208098920001. Але, навіть якщо дана операція й проводилась Банком, то ніякі франки таким чином у власність Відповідача-1 не переходили. Згідно представленої Банком виписки, вже через 12 хвили вони були списані з рахунку №26208098920001, «по Заяві на продаж на МВРУ», Відповідача-1. Фактично, переходу права власності на швейцарські франки із власності Банку, у власність Відповідача - не відбулось. Навіть, якщо зарахування й проводилось Банком. В подальшому були списані з поточного рахунку. Меморіальний ордер - це внутрішньобанківський документ, та Відповідач-1 жодного стосунку до його оформлення - не має. Але, на підставі такого "меморіального ордеру ” суддею виноситься рішення по Позову, на користь Позивача, стягнути неіснуючу заборгованості валюті, якої не було.

5) Суддею, при вирішенні справи по суті, не враховано представлений Відповідачем-2 Лист-відповідь від Національного банку України, щодо строків зберігання первинних документів Банками. Так, відповідно до вимог НБУ, що викладено в Листі, від 15.03.2017, за №61-0018/19415, - термін зберігання документів таких документів становить 5 років, після погашення кредиту. Однак, первинні документи, на підставі яких складені численні розрахунки та виписки - Баком не були представлені, а кінцевий термін повернення кредиту ще не настав.

6) Суддею проігнорований Лист-відповідь від Національного банку України, щодо простроченої заборгованості Відповідача перед Банком по кредиту в ЄІС «Реєстрі позичальників». За даними Листа, що за №20-0009/17845, від 09.03.2017 - такої заборгованості за Відповідачем перед Банком не існує. Отже, Банк не показує НБУ неіснуючий валютний кредит.

7) Суддею проігноровані висновки судового експерта, що були поставлені по суттєвих питаннях. Так, відповідно до висновків судової експертизи, від 22.12.2016, та висновків додаткової експертизи, до першої, від 25.07.2017, - Банком не були представлені належні підтверджуючі документи щодо реалізації 50000,00 швейцарських франків 13.02.2007 на МВРУ. Експерт у своєму Дослідженні посилається на те, що Банком не представлено Заяву на продаж швейцарських франків на МВРУ від  Відповідача-1. Разом з тим, за представленими Банком документами, у своєму Дослідженні експерт не може визначити походження 190275,49 гривень, що були отриманих 13.02.2007 через касу Банка, згідно Заявки на видачу готівки №72, та, з іншого поточного рахунку №26209098920000. Отримання кредитних коштів через рахунок №26209098920000 не передбачено. Та, отримана сума є значно меншою, ніж зазначена в кредитному Договорі у п. 1.1., що за офіційним курсом станом на 13.02.2007 становила 201465,10 гривень, та, є нижчою, ніж граничний-нижній, що було встановлено на МВРУ, станом на 13.02.2007. Саме тому, у своїх виписах відображає нібито реалізацію швейцарських франків, за найнижчим курсом МВРУ, за  курсом 389,00 гривень, за 100,00 швейцарських франків, начебто на загальну суму 194500,00 гривень, та яку Відповідач-1 – теж не отримувала. В Дослідженні експерта зазначено «що в наданих на дослідження матеріалах справи відсутні банківські документи, що підтверджують продаж швейцарських франків на МВРУ, згідно наданої виписки по рахунку №26208098920001», - відповідь, що по Першому питанню, у Висновках додаткової експертизи. Та, «що між рахунками №26209098920000 та №26208098920001 фінансові операції не проводились», зазначено у висновках по Другому питанню. Тобто, ці рахунки не пов’язані жодними представленими Банком документами. За висновками експерта, від 22.12.2016, по Першому питанню,  «що наявний у справі розрахунок заборгованості по Договору надання споживчого кредиту №11117053000, від 13.02.2007 та Додаткової угоди №1 до цього Договору - не відповідає умовам укладеного Договору надання споживчого кредиту №11117053000, в частині тіла кредиту, відсоткової ставки, та пені». Разом з тим, суддя в повному обсязі задовольняє Позовні вимоги Банку, на суму у швейцарських фраках, як було зазначено у Позові. По Четвертому питанню, згідно висновку експерта, від 22.12.2016, - було збільшено тіло кредиту. Але, суддею цей факт теж залишено поза увагою при ухваленні рішення.  

ð порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

8) Суддею відмовлено у залучені до справи свідків Руснак О.М., що теж є клієнтом ПАТ «УкрСиббанк» , та який теж, без оформлених належно документів, отримав 12.02.2007 кредитні кошти теж гривнями, теж за Договором споживчого кредиту у швейцарських франках, теж у сумі значно нижчій на день отримання, що за офіційним курсом, та, менше, що за курсом граничним-нижнім, що діяв 12.02.2007 на МВРУ. Руснаком так само отримано Лист-відповідь від НБУ, що 12.02.2007 Банк з продажем швейцарських франків на МВРУ – не виходив.

9) Мною, Відповідачем-2, в судовому засіданні зазначено, що я 4 роки працював на посаді ревізора відділу ревізій та контролю за операційними ризиками, та, що звертаю увагу Суду на тому, що представлені Банком докази - намальовані, та, що численні виписки, розрахунки, меморіальні ордери - не відображають дійсності, та не відповідають вимогам Положень та Інструкцій НБУ, та законодавства.  В підтвердження своїх Заперечень, я пропонував запросити до Суду в якості свідків - Ковальського А.А. начальника ревізійного відділу та Гаврилюка Ф.М. начальника аудиту ПАТ “Ощадбанк”, з Чернівецької філії, яким я довіряю, та знаю їх професійний рівень, як спеціалістів з фінансів, щоб вони дали свою оцінку представленим Банком документам. Суддя не погодився в їх залучені.  Та, спирається на представлені Баком таких  «доказів», у своєму рішенні, посилається на ст.ст. 59, 60 Цивільно-процесуального кодексу України.

10) Позивач не повідомив своєчасно ні Відповідача-2, ні Відповідача-3, з якими укладено Договори поруки, про істотні зміни після підписання Додаткової угоди №1, до Договору про надання споживчого кредиту. Ануітетний платіж, внаслідок Додаткової угоди №1 було збільшено. Внаслідок, з 2015 року Відповідачем-1 було припинено платежі. За Позовом «УкрСиббанку» 14.01.2016 було відкрито провадження по справі про стягнення боргу за кредитним Договором. Лише наприкінці січня 2016 року Відповідачу-2 стало відомо про невиконання зобов’язань за кредитним Договором, та, Відповідача-3 ніяким чином не було повідомлено, ні Банком, ні Судом, як про це зазначає суддя у своєму рішенні – «належним чином». У наданих письмових Запереченнях, що від 03.02.2016, Позивачем-2 заперечені вимоги банку, та повідомлено про пропущені строки прав вимоги. Банком не повідомлено поручителів своєчасно про невиконання зобов’язань за Договором споживчого кредиту, та про зміну графіку платежів, в сторону збільшення. Суддею, також, вказане письмове Заперечення – залишено без уваги, при прийняті рішення по справі.

ð незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу;

Суддею не прийняті до уваги жодні документи, які були представлені стороною Відповідача, жодні Пояснення, жодні Заперечення. Фактично, рішення судді винесено на недостовірних доказах, представлених Банком. Отже, продажу франків 13.02.2007 на МВРУ не підтверджено НБУ. Разом з тим, Банк відображає таку операцію, із розходженнями по балансових рахунках. В наданих документах, що у виписці  «рух коштів по рахунку №262080989200001»,  та який відображено в представленому Банком меморіальному ордері, не оригіналі, який начебто на зарахування 50000,00 швейцарських франків, на вказаний поточній рахунок. Відповідно, у виписці «рух коштів» зазначений кореспондентський рахунок №3739600005, а в меморіальному ордері  №2233900000. Слід відзначити, що крім усіх інших невідповідностей, що містяться в представлених Банком «меморіальних ордерах», «меморіальний ордер» на зарахування начебто кредитних коштів - не відповідає вимогам НБУ, та законодавства, та, який складений, та подається за доказ - як гривневий меморіальній ордер, а не як валютний меморіальний ордер, що є грубим порушенням.

ð безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень;

11) Провадження по справі розпочато 14.01.2016, та 31.08.2017 винесено рішення – задовольнити вимоги Банка у повному обсязі, за Позовом. Понад 20 місяців розгляду справи в першій інстанції, надані численні Пояснення та Заперечення представником Відповідача-1, та Відповідачем-2, в тому числі письмові: від 03.02.2016, від 03.02.2016, від 19.02.2016, від 20.02.2016, від 28.08.2017, та від 31.08.2017, висновків судово-економічної експертизи від 22.12.2016, та висновків додаткової судової-експертизи від 25.07.2017, по матеріалах справи, та представлених Банком документів, та, наданих в Суді відповідей  від Національного банку України, що від 23.09.2016, за №40-0004/43225, від 09.03.2017, за №20-0009/17845, та від 15.03.2017, за №61-0018/19415, але, при прийняті рішення по суті суддею до уваги не прийнято. Разом з тим, поза увагою судді залишилось Клопотання Про витребування доказів, в тому числи від 03.02.2016, а саме: витребування кредитної справи, первинних документів, на підставі яких отримані кредитні кошти, оригінали всіх Договорів, в тому числі на відкриття всіх зазначених у справі рахунків, оригінал Заяви на продаж валюти від 13.02.2007 на МВРУ, та оригінали меморіальних ордерів, по всіх видаткових операція, оригінали усіх інших розпорядчих документів, що в наявності у Банка, які засвідчені підписом позичальника, або його довіреної особи.       

5. Конкретні відомості про наявність у поведінці судді (суддів) ознак дисциплінарного проступку, який може бути підставою дисциплінарної відповідальності судді (суддів)*:

31.08.2017, суддею без участі зазначеного в рішенні Представника Позивача Гамбузь-Малецька М.В. було винесено судове рішення на користь банку. Представник Позивача, а саме Гамбузь-Малецька М.В. вперше з’явилась у судовому засіданні лише 28.08.2017, та не надала своїх жодних заперечень на надані письмово заперечення Відповідача-2. Також, Представником Банку не було надано Суду жодних інших документів по справі, в тому числі таких, які вимагали сторона Відповідача, щоб доводити власні Пояснення та Заперечення, та, документів, що витребувала судовий експерт, необхідних для Досліджень, та Відповідей, по поставленим перед експертом питаннях, за ухвалою Суду від 22.03.2016, та ухвалою суду від 20.03.2017. Та, за відсутністю необхідних документів-первинних, бухгалтерських, Договорів по відкритих рахунках, по яких начебто проводилась ціла низка безготівкових операцій із валютними цінностями, та, які заперечує Сторона відповідача – суддя виніс рішення у задоволені позову Банку, у повному обсязі.    

6. Посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують викладені у дисциплінарній скарзі відомості*:

(зокрема, судові рішення судів вищої інстанції, які свідчать про порушення норм права суддею нижчої інстанції, інші документи, що підтверджують викладені у дисциплінарній скарзі факти)

Суддею не враховано Лист-відповідь від Національного банку України (надалі НБУ), за №40-0004/43225, від 23.09.2016, який спростовує продаж 13.02.2007  АКІБ «УкрСиббанк» 50000,00 швейцарських франків на Міжбанківському валютному ринку України. Відповідно, до наданої НБУ інформації  «в Системі підтвердження угод на Міжбанківському валютному ринку України 13.02.2007 не було зареєстровано інформації щодо купівлі-продажу АКІБ «УкрСиббанк» швейцарських франків». Разом з тим, суддя у своєму рішенні посилається на розрахунок заборгованості у швейцарських франках, по наданій Банком виписці, по поточному рахунку №26208098920001, яка не відповідає дійсності, в якій відображено реалізацію за гривні 50000,00 швейцарських франків 13.02.2007, нібито за Заявою Відповідача-1.

За своєю правовою природою всі представлені Банком довідки, виписками по рахунках, якими Банк намагається довести свої Позовні вимоги, із розрахунками по них  - не відповідають вимогам належності та допустимості доказів, які закріплені в ст.ст. 57-59 Цивільно-процесуального кодексу України, а також ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності».

Так, відповідно до ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності» зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування обробки даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, облік може бути первинним і зведеним, кожна операція (дія) суб'єкта господарювання повинна підтверджуватися відповідними документами бухгалтерського обліку. Довідка, розрахунок, за підписом особи, повноваження якого не підтверджені, не може свідчити про здійснення бухгалтерської операції.

Це прямо узгоджується з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року, де зазначено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні і відхиляючи інші докази, Суд має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 Цивільно-процесуального кодексу України).

Сама по собі довідка і розрахунок - це документ, який ґрунтується виключно на припущеннях.

Зазначена позиція чітко відображена у рішенні Вищого господарського суду України від 28 вересня 2011 року по справі 10/52 пд від 28.09.2011 р. (щодо переліку документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують здійснення господарської операції). Де чітко зазначено, що: «Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності", а відповідачем на підтвердження безспірності своїх вимог, як встановлено судами, не було подано нотаріусу первинних документів, за видачу кредиту і його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, зазначені у виконавчому написі, були безперечними».

На вимоги Постанови НБУ «Про затвердження Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів», №82, від 05.03.2003, операцію з продажу валюти на Міжбанківському валютному ринку України повинно бути належним чином задокументовано, та здійснюється виключно з рахунків клієнтів, та за їх Заявою, Додаток 5, наведеного Положення.

Главою 4, наведеного Положення, встановлено «Порядок подання клієнтами до уповноважених банків платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, Заяв на купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів на МВРУ та їх виконання», в редакції Постанови НБУ, за №493, від 12.11.2003,

«п.4.1 Клієнт подає платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах, заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноваженого банку, що його обслуговує, не менше ніж у двох примірниках.  Примірники цих документів нумеруються клієнтом у правому верхньому куті (наприклад: "примірник 1", "примірник 2")»,

 «п.4.2. Уповноважений банк, що обслуговує клієнта, має забезпечувати фіксування дати прийняття та дати виконання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв  про купівлю або продаж іноземної  валюти або банківських металів. На всіх примірниках платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів, що прийняті для виконання, відповідальний працівник уповноваженого банку, що обслуговує клієнта, проставляє в правому верхньому куті дату надходження цих документів до уповноваженого банку, що обслуговує клієнта, засвідчуючи її підписом відповідального виконавця та відбитком штампа уповноваженого банку, що обслуговує  клієнта. Якщо дата надходження платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю  або  продаж  іноземної  валюти  або банківських   металів до  уповноваженого  банку, що обслуговує клієнта,  збігається  з  датою  їх  виконання, то дату надходження можна не проставляти. Після виконання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів уповноважений банк, що обслуговує клієнта, у правому нижньому куті проставляє дату виконання, засвідчуючи її підписом відповідального виконавця та  відбитком штампа уповноваженого банку»,

«п.4.8. Уповноважені банки, що обслуговують клієнтів, перевіряють відповідність заповнення реквізитів платіжних доручень в іноземній валюті або банківських  металах,  заяв про купівлю іноземної валюти або банківських металів вимогам глав 2 та 3 цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів є підставою для купівлі іноземної валюти або банківських металів на МВРУ та перерахування іноземної валюти або банківських металів з рахунку клієнта, повні поштові та платіжні реквізити контрагентів. Крім того, продаж іноземної валюти або банківських металів виконується уповноваженим банком, що обслуговує клієнта,  лише на підставі його заяви про продаж іноземної валюти  (крім  обов'язкового  продажу)  або банківських металів», 

«п.4.15. Уповноважений  банк,  що  обслуговує  клієнта,  після здійснення  операцій  з  переказу  коштів  в  іноземній валюті або банківських  металів,  купівлі  або  продажу  іноземної валюти або банківських металів зобов'язаний надавати клієнтам інформацію в письмовій або електронній формі, у якій має міститися таке: первісна сума переказу в іноземній валюті або маса банківських металів в тройських унціях, сума купленої або проданої іноземної валюти або маса куплених або проданих банківських металів в тройських унціях, сума всіх  витрат,  що сплатив  клієнт за проведення цих операцій, тощо. Ця інформація надається клієнтам під час здійснення зазначених операцій за кожним рахунком і за кожним видом валют або банківських металів окремо. Періодичність надання такої інформації обумовлюється з клієнтами в договорах банківського  рахунку»,

Розділом 7, вказаного Положення, «7.2. Уповноважені банки самостійно визначають порядок формування та зберігання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів на МВРУ, забезпечуючи їх сувору схоронність. Строки зберігання  платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів та супровідних документів до них уповноважені банки мають установлювати відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань строків зберігання  документів та валютного контролю». 

У «Положенні про організацію операційної діяльності в банках України», що затверджено Постановою НБУ №254, від 18.06.2003, є визначення «внутрішньобанківської операції», «первинний документ», «сторно» операції тощо.

Так, відповідно до п.1.10, Положення, «внутрiшньобанкiвськi операції-операцiї банку, що не пов'язанi з виконанням доручень клiєнтiв; первинний документ-документ, який мiстить вiдомостi про операцiю та пiдтверджує її здiйснення; сторно-спосiб виправлення помилок у регiстрах бухгалтерського облiку шляхом зворотного запису на величину помилки та одночасного зазначення правильної суми. Виправлення вносяться до облiкового регiстру в тому звiтному перiодi, у якому виявленi помилки, що можуть виникати пiд час математичних пiдрахункiв, застосування облiкової полiтики, неправильної iнтерпретацiї фактiв, помилкового зарахування та/або списання коштiв за рахунками, неналежного виконання посадових обов’язків».

Та, відповідно до Положення, Розділом 4, встановлені вимоги, щодо «4. Документування операцій у банках», Так,

«4.1. Операцiї, якi здiйснюють банки, мають бути належним чином задокументовані»,  

«4.2. Підставою для вiдображення операцiй за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського облiку є первиннi документи»,

 «п.4.4. Залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками: а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій)»,

«п.4.5. «Касовими документами оформляються операції з готівкою. Вони поділяються на прибуткові та видаткові. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку з організації касової роботи в банках України». Та,

«Загальні вимоги до оформлення касових операцій», встановлені Розділом ІІІ, Главою 1, «Інструкцією про касові операції в банках України», затвердженої  Постановою НБУ, №337, від 14.03.2003.

Відповідно, до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів Україні», в редакції Закону №2056-IV, від 06.10.2004, а саме, Розділом І, Статтею 1, «Визначення термінів»,

«п.1.19) міжбанківський розрахунковий документ-документ на переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого документа»,

«п. 1.19-1)  меморіальний  ордер-розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України».

Таким чином, Меморіальні ордери складаються без участі клієнтів банку, та за ініціативою Банку. Але, первинні документи, на підставі яких були складені представлені в Суді «меморіальні ордери»  – не представлені Банком.

Рахунки, що зазначені в неналежно оформлених «меморіальних ордерах», та по яких нібито Банком проводились безготівкові операції, відкривались не у відповідності із «Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постанови НБУ, №492 від 12.11.2003. Також, Баком не представлені Договори, по всіх рахунках, на які Банк посилається в своїх численних «виписках», та «довідках-розрахунках». Відповідно, до вказаної Інструкції:

«п.1.5. Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції»,

«п.1.6. Порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо)»,

«п.1.8. Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України»,

«п.1.18. У разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку»,

 «п.1.22. З документів, які вимагаються від клієнта в разі відкриття рахунків цією Інструкцією, формується справа з юридичного оформлення рахунку», «п.1.23. Банки та їх клієнти зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України з питань відкриття та ведення рахунків і цієї Інструкції. За порушення зазначених вимог банки та їх клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України». Та,

Главою 6, та Главою 7, відповідно, вказаної Інструкції, встановлено «Порядок відкриття, та порядок використання рахунків-фізичних осіб», та, встановлено зразки: «Заява на відкриття рахунків на користь фізичних осіб», наведені в Додаток 6, та «Картка із зразками підписів», Додаток 5, до цієї Інструкції.

У відповідності, з квитанцією, що в матеріалах справи, платіж 50,00 гривень, від 13.02.2007, від Кісилевич Алли Вікторівни, - нею здійснено оплату за відкриття лише одного рахунку 26205098920004. Який зазначений у Договорі про надання споживчого кредиту №11117053000, - як «поточний рахунок Позичальника в національній валюті», п.11.2.1, Розділ 11, Договору, «Про договірне списання». Та, який, за висновками експертизи – ніяких фінансових операцій не мав із зазначеним у договорі, п.1.5.

З огляду на викладене прошу притягти суддю (суддів) *___Волошина О.С.______________

до дисциплінарної відповідальності.

До скарги додаю:

1.___Копію паспорта, Відповідач-2, та Копію судового рішення_______________________

(документи, які посвідчують повноваження адвоката, копії судових рішень та інших документів (за їх наявності), що підтверджують зазначені відомості)

2.___Копію квитанцію на отримання готівки, за 13.02.2007 __________________________

3.___Копію «Меморіального ордеру», що було представлено банком в Суді  _____________

4.___Копію «виписки», «рух коштів», перша сторінка _______________________________

5.___Копію Договору про надання споживчого кредиту_______________________________

6. ___Копію, Лист НБУ від 23.09.2016, за №40-0004/43225_____________________________

7.___Копію, Лист НБУ  від 09.03.2017, за №20-0009/17845_____________________________

8.___Копію, Лист НБУ, від 15.03.2017, за №61-0018/19415_____________________________

Усі зазначені мною відомості та подані матеріали є правдивими. Я обізнаний із тим, що у разі поширення неправдивої інформації мене може бути притягнуто до встановленої законом відповідальності.

“___” ____________ 20___ року* ____________

(підпис скаржника

або його представника)*

* обов’язково для заповнення

 

[Сергій Малина]

юристы, пидкажить

 

[Сергій Малина]

Вот, так, зайдёшь к юристам, и .. Ну, ладно, значит-таку маляву и отправляем )). Нам, не юристам трудно во всём разбираться, вы хоть в двух словах что-ли, с не юристами-то. А то, нам тяжело с действующей хфэмидой-гиеной бороться, с их всеми пакостями, сроками, мутками. С уважением, к публике. Сегодня ночью рожу Скаргу апеляційну, выложу здеся. Я боец, и пройду все круги ада-их правосудия. Неужели они все скоты, как этот Волошин О.С. ?? Он вообще дважды-сволочь, потому-что во всём за 2 года разобрался. Цену  только себе набивал, получается, полагаю. Обидно, что чтобы отбиваться от Иска дальше-приходится уже мне платить-их ёбанный-судовий збір, из-за этого урода Волошина О.С. Ладно, пру дальше .. Ежели шо, то моя жена (Відповідач-1) сдавала экзамены английского языка в Нью-Йорке, владеет-на уровне, и вполне сможет в Эуропэйскам объясниться, а тама-глядишь, и 2 барана платить, за неубитого-то, кому-то )))).    

[Ирина kkkkkk]

On ‎14‎.‎09‎.‎2017 at 11:01 PM, Сергій Малина said:

Вот, так, зайдёшь к юристам, и .. Ну, ладно, значит-таку маляву и отправляем )). Нам, не юристам трудно во всём разбираться, вы хоть в двух словах что-ли, с не юристами-то. А то, нам тяжело с действующей хфэмидой-гиеной бороться, с их всеми пакостями, сроками, мутками. С уважением, к публике. Сегодня ночью рожу Скаргу апеляційну, выложу здеся. Я боец, и пройду все круги ада-их правосудия. Неужели они все скоты, как этот Волошин О.С. ?? Он вообще дважды-сволочь, потому-что во всём за 2 года разобрался. Цену  только себе набивал, получается, полагаю. Обидно, что чтобы отбиваться от Иска дальше-приходится уже мне платить-их ёбанный-судовий збір, из-за этого урода Волошина О.С. Ладно, пру дальше .. Ежели шо, то моя жена (Відповідач-1) сдавала экзамены английского языка в Нью-Йорке, владеет-на уровне, и вполне сможет в Эуропэйскам объясниться, а тама-глядишь, и 2 барана платить, за неубитого-то, кому-то )))).    

 Сергей, очень за Вас болею, да и сама третий год бьюс с Укрсибом. К сожалению,помощи  или просто подсказки  здесь от юристов ,кажется, не дождаться... Да, Антирейд теперь не тот, еще три года назад здесь были другие люди,которые действительно помогали нам хотя бы советом. К сожаление, все изменилось.В любом случае, удачи,  сил, уверенносим и победы!

[Сергій Малина]

В 16.09.2017 в 15:03, Ирина kkkkkk сказал:

.. и победы!

Спасибо, вам на добром слове )).

Вот:

по Справі №727/9156/15-Ц

Апеляційна скарга

/на Рішення Шевченківського районного Суду м. Чернівці від 31.08.2017/

 

31.08.2017, Шевченківським районним Судом м. Чернівці було винесено Рішення по справі №727/9156/15-ц, відповідно до якого позов АТ «Укрсиббанк» до Кісилевич А.В., Кісилевич С.Л., Лавриненко Н.Л. про стягнення боргу за договором кредиту було задоволено в повному об’ємі.

04.09.2017, було постановлено Ухвалу Шевченківського районного Суду м. Чернівці по справі №727/9156/15-ц про виправлення описки.

При проголошені судового рішення мій представник (куртовська Н.М.), інші відпвідачі по справі (Кісилевич С.Л., Лавриненко Н.Л.), присутніми не були.

08.09.2017, моїм представником було отримано мотивований текст судового Рішення від 31.08.2017, відповідно до положення ст. ст. 69, 292-294 ЦПК України, вважаю, що маю повне право на подання апеляційної скарги до 18.09.2017, включно.

Вважаю, що вказане судове Рішення порушує наші права та інтереси, оскільки його винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 292 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо Суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку Рішення Суду першої інстанції повністю або частково.

Межі оскарження: Рішення Шевченківського районного Суду м. Чернівці від 31.08.2017 та Ухвала Шевченківського районного Суду м. Чернівці від 04.09.2017 – в повному об’ємі.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний Cуд перевіряє законність і обґрунтованість Рішення Суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Також, Суд досліджує докази, які Судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Однак, Апеляційний Суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що Рішення Суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким Суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виклад обставин справи:

Позивач Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору про надання споживчого кредиту №11117053000 від 13.02.2007, банк надав Кісилевич А.В. кредит в розмірі 50000,00 швейцарських франків, строком до 02.08.2028, зі сплатою відсотків в розмірі 7,99% річних.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала.

11.06.2014 між Банком та Кісилевич А.В. укладено додаткову угоду № 1 щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації.

Зобов’язання за даним кредитним договором забезпечено договором поруки №95863 від 13.02.2007 укладений з поручителем Кісилевич С.Л. та договором поруки №95830 від 13.02.2007 укладений з поручителем Лавриненко Н.Л.

Вказував, що Відповідачі станом на 11.11.2015 мають заборгованість по кредиту та процентах в розмірі 44628,24 швейцарських франки; та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 19028,60 грн.

Відтак просив стягнути солідарно з Відповідачів на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11117053000 від 13.02.2007 в розмірі 44 628,24 швейцарських франків заборгованість по кредиту та відсотках за користування кредитом; 19028,60 гривень – пеню за несвоєчасне погашення заборгованості, та стягнути судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з’явилась будучи належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, та надіслала на адресу суду клопотання про розгляд справи у її відсутності, позов підтримує та просить задовольнити посилаючись на викладене в позові, на відзив на заперечення (а.с. 126-128 том №1), на письмові пояснення (а.с. 16-21 том №2, а.с. 135-140 том №2).

Представник відповідача-Кісилевич А.В. (Кутровська Н.М.) в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні посилаючись на письмові заперечення (а.с. 91-93 том №1).

Відповідач-Кісилевич С.Л. в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні посилаючись на заперечення (а.с. 115-119 том №1, а.с. 65-68 том №2), письмові пояснення (а.с.74-76 том №2, а.с. 122-127 том №2, а.с. 141-144 том №2).

Відповідач-Лаврененко Н.Л. в судове засідання не з’явилась, про місце, день та час розгляду справи була повідомлена завчасно і належним чином повістками, про поважні причини неявки суд не повідомила, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, представника відповідача, прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

11.06.2014 між Банком та Кісилевич А.В. укладено додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту №11117053000 щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації, що підтверджується копією даної угоди (а.с. 12-13), то суд прийшов до висновку, що Позичальник укладаючи договір про реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту визнала факт наявної заборгованості та підтвердила факт погодження з умовами нарахування згідно умов договору про надання споживчого кредиту. Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою. Боржник і поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

11.06.2014 між Банком та поручителям укладено додаткові угоди №1 до договорів поруки, що підтверджується копіями даних угод (а.с. 16-18).

Відтак суд приходить до висновку, що укладаючи дані Додаткові угоди поручителі дали згоду забезпечити змінене зобов’язання, а відтак підстав для припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України немає.

09.09.2015 Позивач направив на адресу відповідачів вимогу щодо погашення наявної заборгованості, в якій також повідомляється про те, що у разі не усунення порушень у визначені п.п. 12.1, 12.2 Договору строків, Банк буде вимушений вимагати повернення суми кредиту в повному обсязі (а.с. 19-24).

Відповідно до п.12.2 Договору про надання споживчого кредиту та п.5.7. Договорів поруки повідомлення (вимога) Банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) на адресу Позичальника, що вказана у п. 13 Договору (м. Чернівці, вул. Комарова, 25А/14), та на адресу поручителів вказаних у розділі 6 Договорів (м. Чернівці, вул. Комарова, 28А/120, м. Чернівці, вул. Л. Толстого, 4/12), Банк повідомив позичальника та поручителів про дострокове повернення кредиту, у визначений договором спосіб.

Відтак, суд прийшов до висновку, що Кредитор пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання й зобов’язаний пред’явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (ч. 4 ст. 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту гашення (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27.01.2016 у справі №6-990цс15).

Вимогу про дострокове стягнення боргу Банк направив боржнику та поручителям 09.09.2015 року, з даним позовом звернувся до суду 23.11.2015 року, тому позов подано з дотриманням строків визначених ст. 257, ст. 559 ч. 4 ЦК України, тому твердження відповідача Кісилекич С.Л. про припинення договору поруки на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, є безпідставним.

Посилаючись на розрахунок заборгованості, станом на 11.11.2015, Суд вважає, що за Відповідачами обліковується заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №11117053000 від 13.02.2007, а саме по кредиту та процентах в розмірі 44628,24 швейцарських франки; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в розмірі 19028,60 гривень, яка нарахована з дотриманням вимог ст. 258 ч.2 п.1 ЦК України, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку (а.с. 25-37, 152-157). З метою правового обґрунтування судового рішення посилаючись на положення ст. ст. 627, 629, 638, 1048, 1049, 1050 ЦК України та п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.12.2012, вважає, що позов є обґрунтований та підлягає до задоволення в повному об’ємі.

Однак, вважаю, що при вирішенні справи по суті, судом першої інстанції не було враховано наступне:

І. Щодо безпідставного стягнення боргу за кредитом з позичальника:

Вважаю, що Позивачем (Банком) не було доведено належними та допустимими доказами факти видачі кредиту в іноземній валюті в розмірі 50000,00 швейцарських франків, відтак відсутні підстави для стягнення такого боргу, та ще й у валюті.

Адже, за своєю правовою природою довідки з розрахунками, які Банк та Суд вважає за належні докази:

- не відповідають первинним документам, які були предметом дослідження в Суді, в тому числі судовим експертом,

- не відповідають умовам кредитного Договору, що встановлено висновком судового експерта,

- не підтвердженні первинними документами.

Більше того, Позивачем в суді зазначено, що нібито Банком знищенні первині документи, що не ґрунтується на Законі та суперечить його вимогам, адже первині документи повинні зберігатися, по кредитному Договору, кінцевий термін по якому ще не настав. Відтак, є не належними та допустимими доказами по справі в розумінні ст. ст. 57-59 ЦПК України, а також ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності».

Відповідно, до ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності» зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування обробки даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, облік може бути первинним і зведеним, кожна операція (дія) суб'єкта господарювання повинна бути підтверджена відповідними документами бухгалтерського обліку.

Така правова позиція узгоджується з п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009, де зазначено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, ч. 4 ст. 60 ЦПК України. Тобто Довідка-розрахунок, яку Банк подає в якості належного доказу, та суд ставить такий доказ в основу рішення є документом, який ґрунтуються виключно на припущеннях, а відповідно до положення ст. 54-91 ЦПК України, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначена позиція чітко відображена у рішенні Вищого господарського суду України від 28.09.2011 по справі 10/52 пд від 28.09.2011 (щодо переліку документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують здійснення господарської операції). Де чітко зазначено:

«Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності».

Разом з тим, у своєму Рішенні Суд першої інстанції посилається на ст. 59 ЦПК України – обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами, та, посилається на ч.1, ч.4, ст. 60 ЦПК України, у відповідності до якої – кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, в Рішенні Суду не були враховані документи (докази), надані Кісилевич С.Л. та представником Кісилевич А.В., які спростовують заявлені вимоги АТ «УкрСиббанк» у швейцарських франках, спростовують існування заборгованості в валюті, а відповідно і розрахунок такої заборгованості.

Суду в оригіналі було представлено:

- квитанцію за №8, Заявка на видачу готівки №72, в сумі 190 275,49 гривень, від 13.02.2007, з поточного рахунку №26209098920000.

- лист Національного банку України, за №40-0004/43225, від 23.09.2017;

- лист Національного банку України, за №20-0009/17845, від 09.03.2017;

- лист Національного банку України, за №61-0018/19415, від 15.03.2017.

Але, Суд чомусь надав перевагу доказам Банку, які не оформлені належним чином, та залишив поза увагою оригінал-банківську квитанцію, із якої вбачається, що фактично 13.02.2007 Кісилевич А.В. в банку було отримано 190275,49 гривень, що на мій погляд є процесуальним порушенням.

Відповідно, до умов Договору про надання споживчого кредиту №11117053000, від 13.02.2007 (далі кредитний Договір), а саме:

«п.1.1. Банк зобов’язується надати, а Позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 50000,00 швейцарських франків та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Вказана сума кредиту дорівнює 201465,10 гривень за курсом Національного банку України (далі НБУ) на день укладення цього Договору».

«п.1.5. Кредит надається шляхом: зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника №26208098920001 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням»,

«п.10.15. Місце виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором є: м. Чернівці, вул. Головна, буд. 219».

За даними, представленими Позивачем у власних виписках «рух коштів» по рахункам, та даними представлених меморіальних ордерів-не оригіналів, Банком, 13.02.2007 начебто було здійснено зарахування на поточній рахунок №26208098920001, та з якого через 12 хв. здійснено списання, згідно виписки, нібито за заявою на продаж 50000,00 швейцарських франків на Міжбанківському валютному ринку України (далі МВР України).

Разом з тим, Позивачем не представлено заяву на продаж валюти, в підтвердження даним власних виписок, та представлених меморіальних ордерів, які складені та заповнені з численними невідповідностями та порушеннями вимог НБУ, законодавства.

Так, у представленому меморіальний ордері, який нібито відображає операцію на зарахування 50000,00 швейцарських франків на поточний рахунок №26208098920001 за 13.02.2007, та на який посилається Позивач, нібито у виконанні Банком своїх зобов’язань за кредитним Договором, а саме п.1.5, наступні невідповідності на ньому:

-в верхньому правому куті відмітка «Примірник №1», що не відповідає дійсності. Отже, представлений меморіальний ордер не є оригіналом, та друкований, за даними прямокутного штам помпу, від 02.03.2016, по операції, нібито за 13.02.2007. Крім того,

-на ордері відсутні підписи відповідальних працівників Банку, які здійснювали контроль за проведенням та виконанням таких операції, даної конкретної операції, які були на то уповноважені станом на 13.02.2007 року, та діяти на той час, за адресою, вказаною в п. 10.15 кредитного Договору,

-в графі «Банк платника» вказано «АТ «УкрСиббанк»», що теж не правильно.

Договір про надання споживчого кредиту №11117053000, укладався з АКІБ «УкрСиббанк», станом на 13.02.2007, тоді скороченою назвою банку було АКІБ «УкрСиббанк»», як й мало би бути відображено в даному ордері. Також,

-в графі «Призначення платежу» вказано «надання кредиту згідно угоди за №11117053000 від 13.02.2007». Однак, відображення даної операції – є відображення безготівкової внутрішньо-банківської операції, яка, якщо й дійсно проводилась, то без участі, та за відсутністю підпису розпорядника рахунку №26208098920001 на будь-якому з представлених Позивачем документів.

За відображенням даного меморіального ордеру-не оригіналу, швейцарські франки із власності Банку у власність позичальника фактично не переходять, та, мали би зайти на вказаний в ордері поточний рахунок, що відкритий в АКІБ «УкрСиббанку», але не отримувались з ньго.

Це безготівкова операція. Тому, в графі «Призначення платежу» правильно було би зазначити: «ЗАРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ КОШТІВ», якщо таке зарахування дійсно проводилось.

В наступному меморіальному ордері, Банк відображає списання 50000,00 швейцарських франків, з поточного рахунку №26208098920001, нібито за заявою Кісилевич А.В. на продаж валюти на МВР України, та за даними виписки по вказаному рахунку, начебто банк здійснює їх продаж.

В даному ордері, що на списання швейцарських франків – всі невідповідності, що й в ордері на зарахування, який теж – не може бути примірником №1, теж не засвідчений належним чином, та не відображає дійсності.

У «Положенні про організацію операційної діяльності в банках України», що затверджено Постановою НБУ, за №254 від 18.06.2003, є визначення «внутрішньо-банківської операції», «первинний документ», «сторно» операції тощо. Так, відповідно до п.1.10, Положення,

-внутрiшньобанкiвськi операції-операцiї банку, що не пов’язані з виконанням доручень клiєнтiв;

-первинний документ-документ, який мiстить вiдомостi про операцiю та пiдтверджує її здійснення;

-сторно-спосiб виправлення помилок у регiстрах бухгалтерського облiку шляхом зворотного запису на величину помилки та одночасного зазначення правильної суми. Виправлення вносяться до облiкового регiстру в тому звiтному перiодi, у якому виявленi помилки, що можуть виникати пiд час математичних пiдрахункiв, застосування облiкової полiтики, неправильної iнтерпретацiї фактiв, помилкового зарахування та/або списання коштiв за рахунками, неналежного виконання посадових обов’язків».

Та, відповідно до Розділу 4, Положення, встановлені вимоги щодо «4. Документування операцій у банках». Так, відповідно, до встановлених НБУ вимог:

«п.4.1. Операцiї, якi здiйснюють банки, мають бути належним чином задокументовані»,

«п.4.2. Підставою для вiдображення операцiй за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського облiку є первиннi документи»,

«п.4.4. Залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками: а) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); б) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій)»,

«п.4.5. «Касовими документами оформляються операції з готівкою. Вони поділяються на прибуткові та видаткові. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку з організації касової роботи в банках України»,

Розділом ІІІ, Главою 1, «Інструкцією про касові операції в банках України», затвердженої Постановою НБУ за №337 від 14.03.2003, в «Загальні вимоги до оформлення касових операцій», встановлені вимоги по оформленню таких документів.

Виходячи із наведених вимог НБУ, меморіальні ордери складаються без участі клієнтів. Тобто, Кісилевич А.В. (Відповідач-1), не має жодного стосунку до їх оформлення та проведення. Але, здійснюються та проводяться на підставі первинних документів, що містять вичерпну інформацію про операцію, про клієнта, та підтверджує її здійснення.

Вимогами Постанови НБУ «Про затвердження Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів» №82 від 05.03.2003, операцію з продажу валюти на Міжбанківському валютному ринку України повинно бути належним чином задокументовано, та здійснюється виключно з рахунків клієнтів, та за разпорядженням клієнтів, за їх заявою, наведеного у Додаток 5, до Положення.

Гл. 4, даного Положення, встановлено «Порядок подання клієнтами до уповноважених банків платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв на купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів на МВР України та їх виконання», в редакції Постанови НБУ, за №493 від 12.11.2003. Так, відповідно,

«п.4.1 Клієнт подає платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах, заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноваженого банку, що його обслуговує, не менше ніж у двох примірниках. Примірники цих документів нумеруються клієнтом у правому верхньому куті ("примірник 1", "примірник 2")»,

«п.4.2. Уповноважений банк, що обслуговує клієнта, має забезпечувати фіксування дати прийняття та дати виконання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів. На всіх примірниках платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів, що прийняті для виконання, відповідальний працівник уповноваженого банку, що обслуговує клієнта, проставляє в правому верхньому куті дату надходження цих документів до уповноваженого банку, що обслуговує клієнта, засвідчуючи її підписом відповідального виконавця та відбитком штампа уповноваженого банку, що обслуговує клієнта. Якщо дата надходження платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноваженого банку, що обслуговує клієнта, збігається з датою їх виконання, то дату надходження можна не проставляти. Після виконання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів уповноважений банк, що обслуговує клієнта, у правому нижньому куті проставляє дату виконання, засвідчуючи її підписом відповідального виконавця та відбитком штампа уповноваженого банку»,

«п.4.8. Уповноважені банки, що обслуговують клієнтів, перевіряють відповідність заповнення реквізитів платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю іноземної валюти або банківських металів вимогам глав 2 та 3 цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів є підставою для купівлі іноземної валюти або банківських металів на МВР України та перерахування іноземної валюти або банківських металів з рахунку клієнта, повні поштові та платіжні реквізити контрагентів. Крім того, продаж іноземної валюти або банківських металів виконується уповноваженим банком, що обслуговує клієнта, лише на підставі його заяви про продаж іноземної валюти (крім обов'язкового продажу) або банківських металів»,

«п.4.15. Уповноважений банк, що обслуговує клієнта, після здійснення операцій з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів, купівлі або продажу іноземної валюти або банківських металів зобов'язаний надавати клієнтам інформацію в письмовій або електронній формі, у якій має міститися таке: первісна сума переказу в іноземній валюті або маса банківських металів в тройських унціях, сума купленої або проданої іноземної валюти або маса куплених або проданих банківських металів в тройських унціях, сума всіх витрат, що сплатив клієнт за проведення цих операцій, тощо. Ця інформація надається клієнтам під час здійснення зазначених операцій за кожним рахунком і за кожним видом валют або банківських металів окремо. Періодичність надання такої інформації обумовлюється з клієнтами в договорах банківського рахунку»,

Розділом 7, вказаного Положення, «7.2. Уповноважені банки самостійно визначають порядок формування та зберігання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів на МВР України, забезпечуючи їх сувору схоронність. Строки зберігання платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів та супровідних документів до них уповноважені банки мають установлювати відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань строків зберігання документів та валютного контролю».

Однак, Позивачем не представлені оригінали документів – доручень, заяв, від розпорядника рахунку №26208098920001, щодо переказу з цього рахунку 50000,00 швейцарських франків на продаж на МВР України, за 13.02.2007.

Разом з тим, у жовтні 2016, від Національного банку України отримано лист-відповідь, за №40-0004/43225 від 23.09.2016, який спростовує продаж 50000,00 швейцарських франків банком 13.02.2007, про що нам стало відомо лише за час розгляду справи у Суді.

Так, відповідно до листа НБУ, «за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України 13.02.2007 не було зареєстровано інформації щодо купівлі та продажу АКІБ «УкрСиббанк» безготівкового швейцарського франка за гривню».

Отже, представлені Банком меморіальні ордери, виписки по рахунку №26208098920001, та розрахунок заборгованості на їх підставі – не відображають дійсності. Фактично, надана інформація НБУ протрічить наданій Позивачем інформації. Разом з тим, Позивач жодними, будь-якими, належними первинними документами не підтверджує представлені власні виписки по рахунках, та власні розрахунки по них.

Документи, що за підписом Кісилевич А.В., що на отримання, або на переказ, або на продаж швейцарських франків 13.02.2007, не були представлені Позивачем. Де поділися швейцарські франки з поточного рахунку №26208098920001, теж не доводиться первинними документами, касовими, або будь-якими іншими, розпорядчими по них.

Фактично, виконання умов кредитного Договору, а саме п.п. 1.1, 1.2.1, 1.5, 10.9 та 10.15 – не підтверджується жодними представленими Позивачем документами. Жоден швейцарський франк на підставі представлених Банком доказів не перейшов у власність Кісилевич А.В.

Якщо, й дійсно, відповідно до п.1.5 кредитного Договору, проводилось зарахування швейцарських франків на поточний рахунок №26208098920001, то, Кісилевич А.В. ними не скористалась. Відповідно, до наданої Банком виписки – вони були списані, в межах рахунків Банку, не поточних рахунків Кісилевич А.В., Відповідача-1.

Відповідно, до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів Україні», в редакції Закону №2056-IV, від 06.10.2004, а саме, Розділом І, Статтею 1, «Визначення термінів»,

«п.1.19) міжбанківський розрахунковий документ-документ на переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого документа»,

«п.1.19-1) меморіальний ордер-розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України».

Таким чином, меморіальні ордери складаються без участі клієнтів банку, та за ініціативою Банку, однак первинні документи, на підставі яких Банком складені представлені меморіальні ордери-не оригінали, Банком – не представлено, не представлено документу на переказ.

Відповідно, до Розділу ІІІ, Статті 9, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», належними доказами, що підтверджують наявність, або відсутність заборгованості – можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку цієї Статті.

Відповідно, до умов Договору про надання споживчого кредиту №11117053000, а саме «п.10.9. Банк самостійно веде облік і здійснює розрахунки заборгованості Позичальника відповідно до вимог НБУ та умов Договору. У випадку наявності суперечок між Сторонами в якості письмових доказів невиконання зобов’язань Позичальника, що мають пріоритетне значення, приймаються виписки про стан, первинні документи (платіжні доручення Позичальника), дані балансу, надані Банком і т.д., якщо Позичальник не доведе недійсність наданих Банком документів або не надасть інших доказів виконання за цим договором».

Кісилевич А.В. належно виконувала взяті за кредитним Договором зобов’язання за впродовж 8 років. Але, починаючи з 2015 року поточні платежі за кредитом стали не помірними, були безпідставно завищені, та такими, що суперечать вимогам кредитного Договору, та здоровому глузду.

Разом з тим, надана Інформація НБУ спростовує операції, що відображає Банк в наданих документах, та на які посилається Позивач у своїх вимогах.

Відповідно, до п.10.9 кредитного Договору, Банк зобов’язаний представити первині документи – платіжне доручення, на підставі якого здійснено 13.02.2007 списання 50000,00 швейцарських франків з рахунку №26208098920001, та показати належними доказами де поділася валюта з вказаного поточного рахунку.

Але, Банк не може представити такі документи. Тому, що їх не існує.

Національний Банк України, відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», регулює діяльність підзвітних їм комерційних банків в Україні. Та, дані Системи погодження угод на МВР України не відповідають даним, що відображені в виписках та розрахунках Банку, представлених в Суді. Отже, Банк 13.02.2007 не продавав франки на МВР України, але свідомо намагається це довести неналежними доказами, та, Суд першої інстанції влаштовують – такі неправдиві докази.

Від Національного банку України, 13.03.2017 отримано лист-відповідь, за №20-0009/17845 від 09.03.2017, щодо інформації ЄІС «Реєстр позичальників». Відповідно наданої інформації:

«станом на 02.03.2017 в реєстрі ЄІС «Реєстр позичальників» відсутня інформація про прострочену заборгованість Кісилевич А.В. за кредитом».

Тобто, банк не показує Національному банку неіснуючу заборгованість у валюті, по неіснуючому валютному кредиту.

Щодо термінів зберігання первинних документів:

Від Національного банку України, 20.03.2017 отримано лист-роз’яснення, №61-0018/19415 від 15.03.2017 щодо термінів зберігання документів по кредитних справах Банків. Так,

«відповідно до ст. 676 «Переліку документів, що утворюються в діяльності банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання», затвердженого постановою Правління НБУ, за №601 від 08.12.2004, строки зберігання первинних документів 5 років після погашення кредиту». «Строки зберігання документів, що визначені в цьому Переліку, є мінімальними та зменшенню не підлягають».

Однак, належні-первинні документи Банком не представлені, тоді, як кінцевий термін за умовами Договору про надання споживчого кредиту №111170530000, та Додаткової угоди №1 до цього Договору – ще не настав. Та, настане лише в 2028 році.

Разом з тим, слід зауважити, що рахунки, по яких представлені Банком виписки, та по яких Банок здійснено власний розрахунок заборгованості за кредитним Договором, та які зазначені в неналежно оформлених меморіальних ордерах, та по яких нібито Банком проводились безготівкові операції – відкривались не у відповідності із «Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою НБУ, №492 від 12.11.2003.

Баком не представлені Договори, по всіх поточних рахунках, на які Банк посилається в своїх виписках, та довідках-розрахунках, та які не відображають дійсності. Так, відповідно до вказаної Інструкції:

«п.1.5. Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції»,

«п.1.6. Порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо)»,

«п.1.8. Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України»,

«п.1.18. У разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку»,

«п.1.22. З документів, які вимагаються від клієнта в разі відкриття рахунків цією Інструкцією, формується справа з юридичного оформлення рахунку»,

«п.1.23. Банки та їх клієнти зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України з питань відкриття та ведення рахунків і цієї Інструкції. За порушення зазначених вимог банки та їх клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України».

Главою 6, та Главою 7, відповідно, вказаної Інструкції, встановлено «Порядок відкриття, та порядок використання рахунків-фізичних осіб», та, встановлено зразки: «Заява на відкриття рахунків на користь фізичних осіб», наведені в Додаток 6, та «Картка із зразками підписів», у Додаток 5, до цієї Інструкції.

Документи, з юридичного оформлення Договорів на відкриття рахунків, на які посилається Позивач – ним не було представлено в Суді.

Разом з тим, відповідно до вимог НБУ та законодавства, продаж валюти на МВР України здійснюється виключно з рахунків клієнтів, та за їх дорученням, уповноваженими на то банками.

У відповідності, з представленої квитанції, від 13.02.2007 року, здійснено платіж 50,00 гривень, від Кісилевич А.В., як оплату за відкриття лише одного поточного рахунку, за  №26205098920004. Який зазначений у Договорі про надання споживчого кредиту №11117053000 - як «поточний рахунок Позичальника в національній валюті», п.11.2.1, Розділ 11, кредитного Договору, «Про договірне списання».

Отже, всі поточні рахунки Кісилевич А.В., які були відкриті, якщо вони відкривались у Банку, були відкриті із порушенням вищевказаної Інструкції НБУ. Яким чином Банк здійснював зарахування та списання по них валюти – не відомо. Не підтверджено первинними документами.

Також, Позивачем представлено не оригінал-меморіальний ордер на списання 30,00 гривень, «за відкриття рахунку №26209098920000», складений та проведений лише 26.03.2007.

На якій підставі, за чиїм розпорядженням, ким відкривався даний рахунок, де юридична справа та що це за рахунок, та як пов’язаний даний рахунок із отриманням Кісилевич А.В. кредитних коштів – такі документи Позивачем не представлені.

По суттєвих питаннях, що виникли в судових засіданнях, судом першої інстанції 28.03.2016 винесено Ухвалу щодо призначення судово-економічної експертизи. Та, в подальшому, було призначено додаткову судово-економічної експертизи до першої, Ухвалою Суду від 20.03.2017.

Так, відповідно, до Висновків проведеної експертизи, від 22.12.2016, по першому питанню:

«наявний розрахунок заборгованості Кісилевич Алли Вікторівни по Договору надання споживчого кредиту №111170533000 від 13.02.2007 – не відповідає умовам укладеного кредитного Договору, та Додаткової угоди №1 від 11.06.2014, в частині тіла кредиту, відсоткової ставки, та тіла кредиту»,

Відповідно, до Висновків експерта, по другому питанню:

«дослідженням наданих документів встановлено, що сума заборгованості за Договором надання споживчого кредиту №1111709793000 від 13.02.2007, станом на 11.11.2015 – становить 44461,94 швейцарських франків по тілу та відсотках, та 12701,05 гривень – по пені. Своє дослідження експерт здійснила на підставі розрахунків та виписок по рахунках, що були надані Позивачем. Та, разом з тим, по яких були встановлено розбіжності в розрахунках.

 У висновку по четвертому питанню: «експертом встановлено, що відсоткова ставка не змінювалась, проте змінювалось тіло кредиту, та його було збільшено», безпідставно.

По третьому питанню, «дослідженням наданих документів, встановлено, що фактичний розмір отриманого кредиту за Договором про надання споживчого кредиту №11117053000 від 13.02.2007, становить 50000,00 швейцарських франків».

У дослідженні експерт посилається на виконання умов п.1.5 кредитного Договору. Але, свої висновки експерт робить на підставі не оригіналу-меморіального ордеру, що на зарахування швейцарських франків, та складений з порушеннями вимог.

Разом з тим, експертом не було враховано інформацію НБУ, щодо продажу швейцарських франків 13.02.2007 на МВР України, якого не було. Розрахунки експертом проведені на підставі наданих Банком власних довідок «про рух коштів», «виписках» по рахунках із власними «розрахунками», та на підставі не оригіналів-меморіальних ордерів, на зарахування, та на списання 50000,00 швейцарських франків по поточному рахуноку №2620809890001, та нібито подальший їх продаж на МВР України. Експерт, у судовому засіданні 20.03.2017 пояснила, що Лист НБУ, який спростовує продаж швейцарських франків на МВР України 13.02.2007 - не було представлено на дослідження. 

Відпоідачем-2, у судовому засіданні в присутності експерта, було зауважено на численні невідповідності в наданих Банком документах, та Ухвалою суду від 20.03.2017 поставлені більш чіткі питання до судового експерта. Та, разом із матеріалами справи, представлено Лист НБУ, за №40-0004/43225, від 23.09.2016, який спростовує продаж 50000,00 швейцарських франків банком 13.02.2007 на МВРУ, як то відображено Банком у неналежно складеному-не оригіналі, та такому, що не відповідає дійсності-меморіальному ордері на списання валюти, нібито за заявою Кісилевич А.В. на продаж на МВРУ, за 13.02.2007.

Так, відповідно до висновків додаткової експертизи, що від 25.07.2017, що по першому питанню:

«дослідженням наданих документів, судовим експертом встановлено, що в наданих на дослідження матеріалах справи відсутні банківські документи, що підтверджують продаж швейцарських франків на Міжбанківському валютному ринку України, згідно виписки по рахунку №26208098930001»;

По другому питанню, «дослідженням наданих документів, судовим експертом встановлено, що фінансові операції між рахунками №26208098920001 та рахунком №26209098920000, з якого Кісилевич А.В. отримала в касі банку 190275,49 гривень – не проводились». Та,

«Згідно даних Банківської виписки по поточному рахунку №26209098920000 за 13.02.2007 з рахунку №290030005 було зараховано 194500,00 гривень, з призначенням платежу – еквівалент продажу 50000,00 швейцарських франків на МВР України 13.02.2007 року, згідно заявки клієнта, курс 389,00. Первинні документи, які б підтверджували походження даної суми (194 500,00 грн.) відсутні». Разом з тим, у дослідженні експерт посилається на те, що:

«Слід зазначити, що ні Договір банківського рахунку №989200 від 12.02.2007, ні Додаток №1 до нього – не містять підписів Кісилевич А.В.»

У своєму дослідженні, судовий експерт посилається й на те, що «оформлення заяв на продаж валюти або банківських металів та вимоги щодо її заповнення визначні у «Положенні про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», затвердженого постановою Правління НБУ, №281 від 10.08.2005 (зі змінами та доповненнями)».

Зокрема, відповідно до вказаного Положення, продаж валюти на МВР України за дорученням клієнтів-фізичних осіб, здійснюються виключно з рахунків клієнтів. Однак, усі рахунки в Банку на ім’я Кісилевич А.В. (Відповідач-1), відкривались із порушеннями вимог НБУ та діючого законодавства, а пердставлені Банком документи по операціям по них – не належно складені та оформеленні, за відсутністю первинних документів, містять наявні розбіжності, та не відповідають дійсності, по нібито проведених, та начебто відображених у обліку операціях.

Облік операцій із валютою, що здійснюються за дорученням клієнтів банків, встановлено «Інструкція з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України», затверджена постановою Правління НБУ, №555 від 17.11.2004, із змінами та доповненнями.

Зокрема, у представленому меморіальному ордері Банком, який начебто на зарахування 50000,00 швейцарських франків на поточний рахунок №26208098920001, зазначений балансовий рахунок №2233900000. Але, у наданій Банком власній виписці «рух коштів», що по вказаному поточному рахунку №26208098920001, зазначений інший кореспондентський рахунок №3739600005.

Відтак, вочевидь присутня невідповідність, або розбіжність у відображенні в обліку. Можна припустити, що, можливо, по зазначених безготівкових операція відбувались виправні проводки, здійснювались негайне «сторно» операції тощо. Не відомо.

Слід відзначити, що крім усіх інших невідповідностей, що містяться в представлених Банком меморіальних ордерах, «меморіальний ордер», який на зарахування начебто кредитних коштів-швейцарських франків, на поточний рахунок №2620808920001 - не відповідає вимогам НБУ, та законодавства. Даний ордер складений - як гривневий меморіальній ордер, а не як валютний меморіальний ордер, як то мало би бути - по безготівковій операції з валютними цінностями, що є грубим порушенням вимог НБУ.

Вимоги щодо складання валютних меморіальних ордерів зазначені в «Положення про оформлення та використання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів», затвердженного постановою Правління НБУ, №82 від 05.03.2003, та у Додатку №6 наведений зразок – валютного меморіального ордеру.

У відповідності до вимог НБУ та законодавства, влютні меморіальні ордери зберігаються окремо, від гривневих, та на яких у відповідності до вказаного вище Положення, повинно міститися «МЕМОРІАЛЬНИЙ ВАЛЮТНИЙ ОРДЕР», та підписи відповідальних осіб банку, на яких покладені обов’язки по складанню, проведенню та контролю за безготівковою валютною операцією.

Вимоги щодо оформлення заяв на продаж валюти за дорученням клієнтв-фізичних осіб, наведено у Додатку №5, зазначеного вище Положення.

Разом з тим, за висновками експерта, по результатах додаткової експертизи, що від 25.07.2017, що по першому питанню - відсутні банківські документи, що підтверджують продаж швейцарських франків на МВР Укрїни, згідно виписки по рахунку №26208098920001», та «Банком не представлено заяву на продаж франків на МВРУ»,

По третьому питанню, додаткової експертизи, по представлених оригіналах платіжних документів-квитанцій, по заявкам на зарахування коштів по рахунках, по заявам про обмін (конвертацію) іноземної валюти на підсаві платіжних доручень в іноземній валюті, які в начебто направлялись Банком на погашення кредиту, експертом пораховані фактичні платежі, здійснені Кісилевич А.В. через касу Банку, за вказаною в кредитному Договорі адресою: м. Чернівці, вул. Головна, 119, п.10.15 Договору. Експертом пораховано, що в погашення кредиту фактично сплачено: 4020,00 евро, 792 долари США, 20566,66 швейцарських франків, та 82265,53 гривень.

Таким чином, підсумовуючи, Банк не доводить виконання своїх зобов’язань за Договором про надання споживчого кредиту у валюті жодними належними документами, що були представлені Банком. Та, виходячи з усіх вище викладених підстав, та, із розрахунком заборгованості в швейцарських франках, на який посилається Банк у позові, та який було задоволено судом, погодитись з таким Рішенням – категорично не можу.

Фактично, Кісилевич А.В., 13.02.2007 в Банку отримано 190275,49 гривень, з рахунку, з якого за Договором про надання споживчого кредиту №1117053000 – не передбачено.

Отримання 50000,00 швейцарських франків, на умовах визначених у кредитному Договорі – не доведено Позивачем жодними належними доказами.

Разом з тим, надана інформація НБУ спростовує продаж 13.02.2007 швейцарських франків на МВР України, нібито за дорученням розпорядника рахунку №2620809890001

Відповідно, до п.1.5, Договору про надання споживчого кредиту №11117053000, кредиті кошти повинні зараховуватися на рахунок №26208098920001, швейцарськими франками.

Відповідно, до п.1.1 кредитного Дговору – еквівалент кредиту в гривнях за офіційним курсом НБУ, станом на 13.02.2007 дорівнює 201465,10 гривень.

Але, отримана сума є значно меншою, та меншою, ніж 194500,00 гривень, як то відібражає Банк у власній виписці, що відповідає у разрахунку до граничного-нижнього, за курсом, встановленим, за даними Системи підтвердження угод на МВР України, станом на 13.02.2007.

Аналізуючи вищевказані обставин справи, докази та пояснення, які в письмовому вигляді подавалися у Суді представником Кісилевич А.В. та Кісилевич С.Л., та які судом не були враховані, вважаю, що відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення боргу за кредитом.

ІІ. Щодо стягнення боргу з поручителів:

Керуючись положенням ст. 128 ЦПК України Кісилевич С.Л. було подано письмові заперечення по справі відповідно до яких позов не визнає, та з метою обґрунтування та викладення своєї правової позиції вказував наступне:

Як вбачається з пред’явленого позову, сума стягуваного боргу становить 44628,24 швейцарські франки, еквівалент у гривнях 1010702,80 гривень (станом на 11.11.2015), та 19028,60 гривень – заборгованості по пені;

Заперечуючи на пред’явлений позов та керуючись вимогами чинного законодавства, умовами Договору поруки, при вирішенні справи прошу Суд врахувати наступне:

Як видно з матеріалів справи, то Кісилевич А.В., отримала кредитні кошти на термін з 13.02.2007 по 02.08.2028, згідно Кредитного договору в розмірі 50000,00 швейцарських франків.

Кредит отриманий на умовах згідно кредитного договору, а саме: із сплатою відсотків за користування кредитом 7,99 % річних.

Забезпечення виконання зобов’язань за даним Договором є Договор іпотеки №47262, Договір поруки №95863 з Кісилевич С.Л. та Договір поруки №95930 з Лавриненко Н.Л., всі від 13.022007.

11.06.2014 між сторонами Кредитного договору (АТ «Укрсиббанк» та Кісилевич А.В.) було укладено Додаткову угоду за №1, відповідно до якої було змінено істотні умови кредитного договору та розмір оплати.

11.06.2014 між сторонами Договорів поруки (АТ «Укрсиббанк» та Кісилевич С.Л., Лавриненко Н.Л.) було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчго кредиту №11117053000, від 13.02.2007, відповідно до якої було змінено істотні умови кредитного Договору та розмір оплати.

В той же час щодо зміни відсоткової ставки нічого не зазначено.

У мотивувальній частині позову зазначено посилання що мною, Кісилевичем С.Л., 13.02.2007 було укладено Договір поруки, відповідно до якого я несу солідарну відповідальність по вищевказаних кредитних зобов’язаннях.

Дійсно, за отримані кредитні кошти в розмірі 50000,00 швейцарських франків, за Договором про надання споживчого кредиту, я, Кісилевич С.Л., виступив Поручителем за Кісилевич А.В., у відповідності до підписаного мною Договору поруки №95863 від 13.02.2007, , копія якого міститься у матеріалах справи.

Як мені було відомо, Позичальником кредит погашався і до мене, як до Поручителя, жодних листів та вимог від Банку з приводу погашення боргу не надходило, а на момент пред’явлення позову я дізнався про той факт, що фінансова установа подала цивільний позов до Суду про стягнення з Позичальника та з мене, як з Поручителя, боргу в солідарному порядку.

Щодо строку пред’явлення вимоги:

Однак, не можливо залишити поза увагою, договірні умови та вимоги чинного законодавства, щодо строку пред’явлення вимоги Банку до Поручителя.

Як передбачено умовами укладеного договору, який є обов’язковим для виконання кожною з сторін відповідно до ст. 526 ЦК України, Позивач зобов’язаний був мене повідомити про наявну прострочену заборгованість, і тільки тоді у мене виникає обов’язок виконувати відповідні дії.

Оскільки, Позивач такого обов’язку не виконав, тобто мене належним чином не повідомив, тому вважаю, що останній втрачає право такої вимоги від мене, як Поручителя. Вважаю, що Банком грубо порушено умови Договору поруки, не повідомивши мене вчасно про наявність заборгованості, та на сьогодні позбавлена такого права.

Не менш важливу увагу слід звернути на сам Договір поруки, а саме істотні умови даного правочину – строк дії Договору, який відсутній взагалі.

Наявний лише термін виконання грошових зобов’язань, що має іншу правову природу, хоча Банк використовує підміну понять і тим самим їх ототожнює.

Відповідно до ст. ст.  251, 252, 253 ЦК України, є визначення поннять, а саме:

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Також, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Важливо зазначити, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, тобто з моменту укладення Договору поруки.

Відповідно до п. 2.2 укладеного Договору поруки, Позивач зобов’язаний мене попередити про наявність заборгованості за кредитним договором, та я, як Поручитель, зобов’язаний вжити певних дій, передбачених зазначеним Договором. Оскільки тільки за належного повідомлення і у визначений законом строк у мене, як поручителя, виникає обов’язок вживати ті чи інші дії щодо погашення боргу по кредитних зобов’язаннях.

Жодного повідомлення (усного чи письмового) від Банку я не отримував,  відповідно не вживав, та не міг вжити жодних дій щодо погашення боргу.

Як вбачається з самого Договору поруки – такий строк не встановлено, і якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, а вимоги такої пред’явлено не було, відповідно такий правочин припиняється у відповідності до п. 4, ст. 559 ЦК України, та Договору поруки.

Керуючись тією ж статтею, зрозуміло, вразі якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення Договору поруки.

Виходячи з вищевказаних вимог Закону, вбачається наступне:

Як вбачається з дати укладення Договору поруки, то такий договір укладено 13.02.2007,  Позов банку про стягнення заборгованості за кредитом подано 13.11.2015, (дата поданої позовної заяви), про що я дізнався 23.01.2016 повісткою, отриманим листом від 15.01.2016, тобто майже через 9 років. Відповідно, керуючись вищевказаною статтею, Позивач втрачає право вимоги від мене, як Поручителя, у зв’язку з припинення договору поруки.

Аналізуючи «розрахунок заборгованості» представлений Банком – як доказ, видно, що перша прострочка виникла у січні 2014 року, але Банк до мене, як до Поручителя, жодних вимог не направляв.

Відтак вважаю, що останній пропустив строк та право пред’явлення такої вимоги передбаченої п. 4, ст. 559 ЦК України.

Також, відповідно до УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики Верховного Суду України розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2014-2017 рр.), Верховний Суд України погодився з висновками судів про те, що БАНКИ пропустили строк пред’явлення вимоги до поручителів, оскільки він відповідає вимогам закону (ч. 1, п. 4 ст. 559 ЦК України) і в цій частині заперечення Позивача (Банку) є безпідставним. З договору поруки вбачається, що у такому не встановлено строку, а лише термін виконання зобов’язань (що є іншим по своїй правовій природі, та не є тотожним поняттям) після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов’язання перед банком або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов’язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України.

Згідно з цією нормою права, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Такі строки у Договорі поруки не встановлено.

Оскільки, стягнення з мене, як Поручителя, боргу у відповідності до умов кредитного Договору недопустима, оскільки кредитний Договір я не укладав та не підписував, і такий не може стосуватися моїх прав та обов’язків.

Саме тому, вважаю, що слід відмовити у задоволені позову Банку, щодо солідарного боргу, виходячи з того, що в Договорі поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Обставини, за яких припиняється порука, чітко визначені у ст. 559 ЦК України. Із положень ст. 554 ЦКУ випливає, що хоча поручитель і пов’язаний із боржником певними зобов’язальними відносинами, він є самостійним суб’єктому відносинах із кредитором.

Також, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 17.09.2014 ухвалив постанову у справі № 6-53цс14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, де визначено, що Суд зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:

-протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої ст. 559 ЦК України);

-протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);

-протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за Договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки, слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку, протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4. ст. 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено:

-у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами);

-або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Також, Банк не повідомив про труднощі у реалізації свого права, та що заважало йому завчасно повідомити мене, як поручителя, про існування заборгованості, а не очікувати такий великий проміжок часу, та нараховувати відсотки та пеню.

Тому вважаю, що наявні правові підстави для відмови у стягненні з мене, як з поручителя, боргу за договором поруки, а саме:

-невиконання Позивачем умов Договору поруки, зокрема п.2.2, хоча договір є обов’язковим для виконання для кожної із сторін, у відповідності до Цивільного Кодексу України, та, як наслідок, неповідомлення мене, як поручителя, про стан заборгованості.

Вважаю, що Позивач втратив права такої вимоги, оскільки останній не надав належного попередження вимоги чи претензії щодо сплати такого боргу, а лише звернувся з позовом до Суду, з метою солідарного стягнення такого боргу, що грубо порушує умови укладеного Договору поруки, де зазначено, що мій обов’язок виконання зобов’язань, як поручителя, виникає з дати направлення відповідної письмової вимоги, а такої вимоги не було направлено.

Відсутність строку дії Договору поруки, як однієї з істотних умов договору (203 ЦК України), що не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Адже, згідно з цією нормою права, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Відповіно така порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, а така вимога не була пред’явлена.

Керуючись тією ж статтею, зрозуміло, вразі якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення Договору поруки. Як вбачається з матеріалів справи, то позову протягом року від дати оформлення Договору поруки – пред’явлено не було.

Згідно ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Ст.15 ЦПК України покладає на суд обов'язок, зберігати об'єктивність і неупередженість, створювати необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

З урахуванням вищенаведеного та керуючись ст. ст. 41, 99 Конституції України, ст. 3, ч.3 ст. 13, ст. ст. 192, 203, 215, 216, 217, 227, 229, 230, 321, ч. 1 ст. 524, ч. 2 ст. 524, ст. ст. 628, 638 Цивільного Кодексу України, 3, 6, 9, 12, 16, 57-61, 5 ст. 110, ст. ст. 119, 120 Цивільного Процесуального Кодексу України,

ПРОШУ:

1. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. За наслідками розгляду апеляційної скарги, ухвалити нове Рішення відповідно до якого:

Рішення Шевченківського районного Суду м. Чернівці від 31.08.2017 та Ухвалу Шевченківського районного Суду м. Чернівці від 04.09.2017 – скасувати.

Постановити нове Рішення Суду, відповідно до якого у задоволені позову АТ «Укрсиббанк» до Кісилевич А.В., Кісилевич С.Л., Лавриненко Н.Л. про стягнення солідарно боргу за договором кредиту – відмовити.

3. Про час та дату судових засідань повідомляти на адресу представника:

58018, м. Чернівці, вул. В.Комарова, №3

Додаток:

Копія Рішення Шевченківського районного Суду м. Чернівці, від 31.08.2017;

Копія Ухвали Шевченківського районного Суду м. Чернівці, від 04.09.2017;

Копія заяви на видачу готівки, за 13.02.2007;

Копія-лист Національного банку України, за №40-0004/43225, від 23.09.2016;

Копія-лист Національного банку України, за №20-0009/17845, від 09.03.2017;

Копія-лист Національного банку України, за №61-0018/19415, від 15.03.2017;

Копія апеляційної скарги для сторін у справі, від 14.09.2017.

14.09.2017 року.

 

 

 

[Ирина kkkkkk]

Добрый вечер всем, кто сейчас на форуме. Во-первых, огромная благодарность за советы, критику непрофессионально поставленных вопросов ( я не юрист), но только благодаря всем вам получилось выиграть суд  у Укрсиба  в первой инстанции по признанию договора недействительным. Особых надежд не питаю, впереди аппеляция...... А вдруг все будет по закону? И поэтому нужна консультация  по такому вопросу: В иске ничего не указывали про реституцию, в которой мы очень заинтересованы, считая, что при признании дог. недействительным автоматически происходит возврат в натуре полученного по договору. Подскажите, пожалуйста, кто знает и захочет прояснить ,так  ли это?

[Bolt]

1 час назад, Ирина kkkkkk сказал:

Во-первых, огромная благодарность за советы, критику непрофессионально поставленных вопросов ( я не юрист), но только благодаря всем вам получилось выиграть суд  у Укрсиба  в первой инстанции по признанию договора недействительным.

Поздравляю, от души!! Не хотите поделиться радостью и показать решение...

1 час назад, Ирина kkkkkk сказал:

Особых надежд не питаю, впереди аппеляция......

А зря...

1 час назад, Ирина kkkkkk сказал:

А вдруг все будет по закону?

А по другому и не может быть, если бороться и сопротивляться...

[Ирина kkkkkk]

 Спасиб

Категорія справи № Начало формы 754/12675/16-ц Конец формы : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.

Надіслано судом: 27.09.2017. Зареєстровано: 28.09.2017. Оприлюднено: 02.10.2017.

---

Номер провадження 2/754/1376/17

Справа №754/12675/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді             Таран Н.Г.

за участю секретаря судового засідання           Яремус-Байсанової А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту, -

                             В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року позивачі звернулись до Деснянського районного суд м. Києва із вказаним позовом, в якому просили: припинити зобов'язання по договору поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», (далі по тексту - ПАТ «УкрСиббанк»); припинити зобов'язання по договору поруки №104369 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_3. та ПАТ «УкрСиббанк»; зобов'язати відповідача зарахувати суму 329,59 дол. США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредита та відсоткам за користування кредитом; визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №111334002000 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ«УкрСиббанк».

В обґрунтування вказаних вимог посилалися на те, що 27.03.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», був укладений Договір про надання споживчого кредиту №1113340200, згідно з яким позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 28920.00 дол. США , що на день укладення Кредитного договору еквівалентно сумі 146045,00 грн. строком до 27.03.2014 року зі сплатою відсотків в розмірі 12%. Сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором, про зміну відсотків з 12% на 12,5%, а також про нарахування процентів у подвійному розмірі у випадку несвоєчасної сплати кредиту з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором. Того ж дня з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором між відповідачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено Договори поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року. В даний час позивачем сплачено 35827,49 дол. США, сплата по кредиту була зупинена з 01.01.2015 року у зв'язку з різким підвищенням курсу долара та неможливістю сплачувати кредит в умовах фінансової і політичної кризи в Україні, на які позивачі не могли вплинути. 10.10.2015 року ПАТ «УкрСиббанк» подав позов про стягнення заборгованості солідарно з усіх позивачів, але ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.09.2016 року вказаний позов було залишено без розгляду. Згідно п. 1.5 Кредитного договору кредитні кошти (долари США) були надані позивачу шляхом зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1, код банка 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням, тобто 28920 дол. США повинні були зараховані на вищевказаний рахунок, так як цей рахунок -валютний. Але, згідно умов Кредитного Договору, з цього ж рахунку повинна була проведена сплата за автомобіль на рахунок ТОВ «НІКО-УКРАЇНА» по договору №0703-14016 від 14.03.2007 року, в сумм і 146046,00 грн., отже це означає, що цей рахунок - гривневий. Зарахувати на поточний рахунок долари США та з цього ж рахунку перерахувати гривню на автосалон неможливо. Конвертація валюти в гривню не здійснювалась, позивач і не підписував ніяких касових документів, не отримував ніяких грошей. До того ж, порядок конвертації не передбачений у кредитному договорі. Отже, позивачі має усі підстави вважати, що відповідач використовуючи його необізнаність, фактично ввів позивача в оману, що цей правочин був вчинений відповідачем для приховання іншого правочину, а саме «надання кредиту у сумі 146045,00 гривень», який насправді і був вчинений, і є удаваним правочином в пасивній формі, коли відповідачем навмисно замовчувалися дійсні факти, не надавалась повна документація, приховувалась інформація та ін., приховувалися істотні умови правочину. Позивач не мав достатнього досвіду в укладанні подібних договорів, він не повинен був знати про обов'язковість наявності у однієї зі сторін такого правочину індивідуальної ліцензії Нацбанку України на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідач в свою чергу будучи юридичною особою, яка має тільки на підставі ліцензії Нацбанку України здійснювати Банківську діяльність, та володіючи достатньою інформацією про умови здійснення цієї діяльності, зокрема про необхідність індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти як засобу платежу не повідомив про це належним чином позивача та поручителів за Кредитним договором і ця обставина має суттєве значення, адже позивач, враховуючи вимоги чинного законодавства, не може виконувати свої зобов'язання за кредитним договором використовуючи долари США на території України як засіб платежу. Крім того, розрахунками заборгованості підтверджується те, що позивачем в позові по стягненню заборгованості, за несвоєчасну сплату кредиту з 31.07.2007 року зараховано відсотки у розмірі подвійної ставки (24-25%), але кредитному договорі немає пунктів по їх нарахуванню до підписання Додатка №2 «04» липня 2012 року». Тобто відповідач умисно, користуючись своїм положенням, без попередньої згоди позивача, на власний розсуд, в односторонньому порядку змінив істотні умови Кредитного договору, а саме підвищив у два рази розмір процентної ставки по простроченим платежам, тим самим спрявши погіршенню фінансового стану позивача, а отже створював істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на - шкоду позивача, всупереч принципу добросовісності, визначеного в ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Замовчування факту покладення усіх валютних ризиків на позивача при укладенні Кредитного договору, замовчування необхідності, а на факті відсутності індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, та підвищення в два рази процентної ставки є нечесною підприємницькою практикою відповідача, що заборонена Законом. Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач не попереджав позивача про зміну нарахування процентів позивач в свою чергу здійснював платежі за зобов'язанням по кредиту не знаючи ,що ці суми йдуть в першу чергу на оплату таких подвійних відсотків, що не зазначені в договорі, а отже є незаконними. Так, для позивача залишається неузгодженою сума в розмірі 329,51 дол. США, яку відповідач нарахував та утримав у вигляді підвищених відсотків. Отже, незважаючи на платежі здійснені позивачем, тіло кредиту на цю суму не зменшено, тобто відповідач таким чином сприяв штучному підвищенню боргу позивачів.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та посили їх задовольнити у повному обсязі.  Проти винесення заочного рішення не заперечували.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином. Жодних заперечень на позовну заяву представником відповідача до суду не надійшло та матеріали справи таких не містять.

Відповідно до положень ст.224 ЦПК України суд за умови належно повідомленого представника відповідача, який в судове засідання не з`явився, та враховуючи позицію позивача щодо ухвалення заочного рішення, приходить до висновку про можливість винесення рішення на підставі наявних доказів у справі в порядку заочного провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачів, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 27.03.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», був укладений Договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №1113340200, згідно з яким позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 28920,00 дол. США, що на день укладення Кредитного договору еквівалентно сумі 146045,00 грн. строком до 27.03.2014 року зі сплатою відсотків в розмірі 12% (а.с.13-22).

27.03.2009 року між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1, відповідно до умов якої змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж в розмірі 380,00 доларів США, зі строком сплати 25-го числа кожного місяця.

Сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11133402000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме №11133402001. Кінцевий термін повернення кредиту був змінений на 28 березня 2016 року (а.с.26,27).

04.07.2012 року укладено між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №2. Сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11133402000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме №11133402002.

Сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором на 189,70 доларів США, про зміну відсотків з 12% на 12,5%, а також про нарахування процентів у подвійному розмірі у випадку несвоєчасної сплати кредиту (а.с.28).

Також 27.03.2017 року з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором між відповідачем та позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №104363 від 27.03.2007 року та договір поруки №104363 від 27.03.2007 року (а.с. 32, 36).

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За змістом ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет КМУ № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно з ст. 2 Закону № 2121-III «Про банки та банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач має генеральну ліцензію на право здійснення валютних операцій.

Крім того, судом неодноразово за клопотанням позивачів витребовувались вказані документи, однак ухвали суду не виконані відповідачем.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Згідно з ч. 1 ст. 11 цього Закону договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011).

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Положеннями п. 2 ч. 1, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема таких як: її наявність, склад, методи використання, метод і дата надання, кількість, специфікація, очікувані результати споживання тощо (п. 1 ч. 2 ст. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до пункту п. 1.5 Кредитного договору кредитні кошти (долари США) були надані позивачу шляхом зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1, код банка 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням, тобто 28920 дол. США повинні були зараховані на вищевказаний рахунок, так як цей рахунок є валютний. Однак, згідно умов Кредитного Договору, с цього ж рахунку повинна була проведена сплата за автомобіль на рахунок ТОВ «НІКО-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 301 13927) по договору №0703-14016 від 14.03.2007 року в сумм і 146046,00 грн., отже це означає, що цей рахунок - гривневий.

В процесі розгляду справи позивач стверджував, що не підписував жодних касових документів та не отримував грошових коштів. До того ж, умови кредитного договору не містять в собі порядку конвертації іноземною валюти в гривню.

Отже, можна вважати, що відповідач використовуючи необізнаність позивача фактично ввів його в оману та приховував дійсну інформацію стосовно дійсних умов правочину.

Положення ст. 230 та ч. 1 ст. 236 ЦК України передбачають, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним; правочин визнаний судом недійним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частинами 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Одним з таких нормативно-правових актів Національного банку України є Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постанова Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 (далі Правила).

Відповідно до п.3.1. та п.3.3. зазначених Правил банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з    урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги законодавчих норм банком не виконані.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. А у її п. 8 зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Тому, вказаний правочин, є таким, що суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 203 ЦК України, крім того, на думку суду відповідачем введено в оману позивачів при укладанні договору щодо його умов, що також є підставою для визнання його недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Ч.1 ст.216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, порука є видом (способом) забезпечення виконання зобов'язання. Порука виникає на підставі договору поруки. Стаття 559 ЦК України визначає спеціальні підстави припинення поруки, як виду забезпечення виконання зобовязання, що виник на підставі договору поруки. Тобто, вказана норам матеріального права регулює припинення поруки як виду (способу) забезпечення виконання зобов'язання, а не припинення договору як правочину, на підставі якого порука виникла.

Таким чином, у трактуванні положень статті 559 ЦК України правильним є визнання припиненою поруки.

В порядку перевірки наявності вказаної підстави припинення поруки встановлено наступне.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором №11133402000 від 27.03.2017 року між відповідачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено Договори поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року.

Згідно п.1.4. вказаних договорів відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.

За змістом позовних вимог позивачі просили припинити зобов'язання по договорам поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року у в'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності за кредитним договором.

Для здійснення аналізу розрахунку заборгованості за кредитом та у зв'язку із ігноруванням відповідачем неодноразових ухвал суду щодо необхідності надання розширеної інформації про наявність договірних відносин між позивачами та відповідачем, содом з архіву Деснянського районного суду м. Києва була витребувана справа за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним.

З досліджених матеріалів вищевказаної справи, а саме з довідки - розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором вбачається, що відповідачем збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами (кредитним договором процентна ставка становлена в розмірі 12% річних та була збільшена до 24%, 25% річних) (а.с.29-37 Том ІІ).

Відповідно до п. 2.1 договору поруки №104363 від 27.03.2007 року та договору поруки №104363 від 27.03.2007 року кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Отже, чітко прослідковується, що вказані договори визначають порядок і умови виконання цього договору та встановлють, зокрема, заборону без згоди поручителя на зміну умов основного договору, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів «згоди поручителів», отриманої відповідно до вимог пункту 2.1 договору поруки №104363 від 27.03.2007 року та договору поруки №104363 від 27.03.2007 року, на зміну розміру процентної ставки в сторону збільшення з 12% річних до 24%, 25% річних

Таким чином, суд виходить з того, що зміна зобов'язання внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів, мала місце без їхньої згоди, оскільки доказів отримання такої згоди не надано. Зазначені обставини згідно частини 1 статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки ОСОБА_2 за договором поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» та поруки ОСОБА_3 за договором поруки №104369 від 27.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».

Також позивачі вказували на те, що внаслідок збільшення розміру процентної ставки в сторону збільшення з 12% річних до 24%, 25% річних вони здійснювали платежі за зобов'язанням не знаючи, що кошти йдуть в першу чергу на оплату таких подвійних відсотків, внаслідок чого неузгодженою є сума в розмірі 329,51 дол. США, які відповідач нарахував та утримав у вигляді підвищених відсотків.

На підтвердження вказаних доводів позивачами надано відповідний розрахунок.

Суд у свою чергу не може не брати до уваги наданий позивачами розрахунок, оскільки відповідач не скористався своїм правом спростувати його, у зв'язку з чим також підлягають до задоволення позовні вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача зарахувати суму 329,59 дол. США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту є необґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Отже, у відповідності до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачі при поданні позовної заяви звільнені від сплати судового збору.

Враховуючи, що позов задоволено, а позивачі за даною категорією справи були звільнені від сплати судового збору, з відповідач на користь держави підлягає стягнення судовий збір в сумі 2204,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 216, 230, 236, 526, 626, 627, 1050, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 56-60, 64, 79, 84, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 224 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту - задовольнити.

Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №111334002000 (з додатками) від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».

Визнати припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк».

Визнати припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки №104369 від 27.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» зарахувати суму 329,59 доларів США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь держави судові витрати по справі зі сплати судового збору в сумі 2204,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                

    Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

    Повний текст рішення суду виготовлено 22.09.2017 року.                 

Суддя:                                                 Н.Г. Таран

 

о, особенно именно Вам, всегда читаю Ваши заметки и учусь. 

[Bolt]

2 минуты назад, Ирина kkkkkk сказал:

о, особенно именно Вам, всегда читаю Ваши заметки и учусь. 

Спасибо, приятно слышать что то доброе от благодарных адекватных пользователей, сейчас это дефицит...))

[Bolt]

2 часа назад, Ирина kkkkkk сказал:

впереди аппеляция......

Почему решили, что впереди апелляция... Они не могут подать на апелляцию сейчас, у Вас ведь заочное решение...

[Ирина kkkkkk]

Они подали заяву на перегляд, а там такая чушь, что судья точно откажет в задоволенні, значит, будут аппелировать, Сумма немаленькая, мы выплатили 42 тис дол, а получили по факту 146046 грн (автокредит).

[Bolt]

5 минут назад, Ирина kkkkkk сказал:

Они подали заяву на перегляд, а там такая чушь, что судья точно откажет в задоволенні, значит, будут аппелировать, Сумма немаленькая, мы выплатили 42 тис дол, а получили по факту 146046 грн (автокредит).

Ну если так, то да... Вы уже как я вижу просчитали наперёд исход... Значит надо готовиться к апелляции... Апелляция города Киева не простая и очень хитромудрая... Хотя это может только моё ошибочное предвзятое мнение из личного опыта...

[Bolt]

22 минуты назад, Ирина kkkkkk сказал:

 Спасиб

Категорія справи № Начало формы   754/12675/16-ц Конец формы : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.

Надіслано судом: 27.09.2017. Зареєстровано: 28.09.2017. Оприлюднено: 02.10.2017.

---

 

Номер провадження 2/754/1376/17

Справа №754/12675/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді             Таран Н.Г.

за участю секретаря судового засідання           Яремус-Байсанової А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту, -

                             В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року позивачі звернулись до Деснянського районного суд м. Києва із вказаним позовом, в якому просили: припинити зобов'язання по договору поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», (далі по тексту - ПАТ «УкрСиббанк»); припинити зобов'язання по договору поруки №104369 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_3. та ПАТ «УкрСиббанк»; зобов'язати відповідача зарахувати суму 329,59 дол. США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредита та відсоткам за користування кредитом; визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №111334002000 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ«УкрСиббанк».

В обґрунтування вказаних вимог посилалися на те, що 27.03.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», був укладений Договір про надання споживчого кредиту №1113340200, згідно з яким позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 28920.00 дол. США , що на день укладення Кредитного договору еквівалентно сумі 146045,00 грн. строком до 27.03.2014 року зі сплатою відсотків в розмірі 12%. Сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором, про зміну відсотків з 12% на 12,5%, а також про нарахування процентів у подвійному розмірі у випадку несвоєчасної сплати кредиту з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором. Того ж дня з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором між відповідачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено Договори поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року. В даний час позивачем сплачено 35827,49 дол. США, сплата по кредиту була зупинена з 01.01.2015 року у зв'язку з різким підвищенням курсу долара та неможливістю сплачувати кредит в умовах фінансової і політичної кризи в Україні, на які позивачі не могли вплинути. 10.10.2015 року ПАТ «УкрСиббанк» подав позов про стягнення заборгованості солідарно з усіх позивачів, але ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.09.2016 року вказаний позов було залишено без розгляду. Згідно п. 1.5 Кредитного договору кредитні кошти (долари США) були надані позивачу шляхом зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1, код банка 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням, тобто 28920 дол. США повинні були зараховані на вищевказаний рахунок, так як цей рахунок -валютний. Але, згідно умов Кредитного Договору, з цього ж рахунку повинна була проведена сплата за автомобіль на рахунок ТОВ «НІКО-УКРАЇНА» по договору №0703-14016 від 14.03.2007 року, в сумм і 146046,00 грн., отже це означає, що цей рахунок - гривневий. Зарахувати на поточний рахунок долари США та з цього ж рахунку перерахувати гривню на автосалон неможливо. Конвертація валюти в гривню не здійснювалась, позивач і не підписував ніяких касових документів, не отримував ніяких грошей. До того ж, порядок конвертації не передбачений у кредитному договорі. Отже, позивачі має усі підстави вважати, що відповідач використовуючи його необізнаність, фактично ввів позивача в оману, що цей правочин був вчинений відповідачем для приховання іншого правочину, а саме «надання кредиту у сумі 146045,00 гривень», який насправді і був вчинений, і є удаваним правочином в пасивній формі, коли відповідачем навмисно замовчувалися дійсні факти, не надавалась повна документація, приховувалась інформація та ін., приховувалися істотні умови правочину. Позивач не мав достатнього досвіду в укладанні подібних договорів, він не повинен був знати про обов'язковість наявності у однієї зі сторін такого правочину індивідуальної ліцензії Нацбанку України на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідач в свою чергу будучи юридичною особою, яка має тільки на підставі ліцензії Нацбанку України здійснювати Банківську діяльність, та володіючи достатньою інформацією про умови здійснення цієї діяльності, зокрема про необхідність індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти як засобу платежу не повідомив про це належним чином позивача та поручителів за Кредитним договором і ця обставина має суттєве значення, адже позивач, враховуючи вимоги чинного законодавства, не може виконувати свої зобов'язання за кредитним договором використовуючи долари США на території України як засіб платежу. Крім того, розрахунками заборгованості підтверджується те, що позивачем в позові по стягненню заборгованості, за несвоєчасну сплату кредиту з 31.07.2007 року зараховано відсотки у розмірі подвійної ставки (24-25%), але кредитному договорі немає пунктів по їх нарахуванню до підписання Додатка №2 «04» липня 2012 року». Тобто відповідач умисно, користуючись своїм положенням, без попередньої згоди позивача, на власний розсуд, в односторонньому порядку змінив істотні умови Кредитного договору, а саме підвищив у два рази розмір процентної ставки по простроченим платежам, тим самим спрявши погіршенню фінансового стану позивача, а отже створював істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на - шкоду позивача, всупереч принципу добросовісності, визначеного в ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Замовчування факту покладення усіх валютних ризиків на позивача при укладенні Кредитного договору, замовчування необхідності, а на факті відсутності індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, та підвищення в два рази процентної ставки є нечесною підприємницькою практикою відповідача, що заборонена Законом. Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач не попереджав позивача про зміну нарахування процентів позивач в свою чергу здійснював платежі за зобов'язанням по кредиту не знаючи ,що ці суми йдуть в першу чергу на оплату таких подвійних відсотків, що не зазначені в договорі, а отже є незаконними. Так, для позивача залишається неузгодженою сума в розмірі 329,51 дол. США, яку відповідач нарахував та утримав у вигляді підвищених відсотків. Отже, незважаючи на платежі здійснені позивачем, тіло кредиту на цю суму не зменшено, тобто відповідач таким чином сприяв штучному підвищенню боргу позивачів.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та посили їх задовольнити у повному обсязі.  Проти винесення заочного рішення не заперечували.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином. Жодних заперечень на позовну заяву представником відповідача до суду не надійшло та матеріали справи таких не містять.

Відповідно до положень ст.224 ЦПК України суд за умови належно повідомленого представника відповідача, який в судове засідання не з`явився, та враховуючи позицію позивача щодо ухвалення заочного рішення, приходить до висновку про можливість винесення рішення на підставі наявних доказів у справі в порядку заочного провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачів, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 27.03.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», був укладений Договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №1113340200, згідно з яким позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 28920,00 дол. США, що на день укладення Кредитного договору еквівалентно сумі 146045,00 грн. строком до 27.03.2014 року зі сплатою відсотків в розмірі 12% (а.с.13-22).

27.03.2009 року між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1, відповідно до умов якої змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж в розмірі 380,00 доларів США, зі строком сплати 25-го числа кожного місяця.

Сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11133402000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме №11133402001. Кінцевий термін повернення кредиту був змінений на 28 березня 2016 року (а.с.26,27).

04.07.2012 року укладено між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №2. Сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11133402000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме №11133402002.

Сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором на 189,70 доларів США, про зміну відсотків з 12% на 12,5%, а також про нарахування процентів у подвійному розмірі у випадку несвоєчасної сплати кредиту (а.с.28).

Також 27.03.2017 року з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором між відповідачем та позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №104363 від 27.03.2007 року та договір поруки №104363 від 27.03.2007 року (а.с. 32, 36).

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За змістом ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет КМУ № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно з ст. 2 Закону № 2121-III «Про банки та банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач має генеральну ліцензію на право здійснення валютних операцій.

Крім того, судом неодноразово за клопотанням позивачів витребовувались вказані документи, однак ухвали суду не виконані відповідачем.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Згідно з ч. 1 ст. 11 цього Закону договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011).

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Положеннями п. 2 ч. 1, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема таких як: її наявність, склад, методи використання, метод і дата надання, кількість, специфікація, очікувані результати споживання тощо (п. 1 ч. 2 ст. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до пункту п. 1.5 Кредитного договору кредитні кошти (долари США) були надані позивачу шляхом зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1, код банка 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням, тобто 28920 дол. США повинні були зараховані на вищевказаний рахунок, так як цей рахунок є валютний. Однак, згідно умов Кредитного Договору, с цього ж рахунку повинна була проведена сплата за автомобіль на рахунок ТОВ «НІКО-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 301 13927) по договору №0703-14016 від 14.03.2007 року в сумм і 146046,00 грн., отже це означає, що цей рахунок - гривневий.

В процесі розгляду справи позивач стверджував, що не підписував жодних касових документів та не отримував грошових коштів. До того ж, умови кредитного договору не містять в собі порядку конвертації іноземною валюти в гривню.

Отже, можна вважати, що відповідач використовуючи необізнаність позивача фактично ввів його в оману та приховував дійсну інформацію стосовно дійсних умов правочину.

Положення ст. 230 та ч. 1 ст. 236 ЦК України передбачають, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним; правочин визнаний судом недійним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частинами 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Одним з таких нормативно-правових актів Національного банку України є Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постанова Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 (далі Правила).

Відповідно до п.3.1. та п.3.3. зазначених Правил банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з    урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги законодавчих норм банком не виконані.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. А у її п. 8 зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Тому, вказаний правочин, є таким, що суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 203 ЦК України, крім того, на думку суду відповідачем введено в оману позивачів при укладанні договору щодо його умов, що також є підставою для визнання його недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

Ч.1 ст.216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, порука є видом (способом) забезпечення виконання зобов'язання. Порука виникає на підставі договору поруки. Стаття 559 ЦК України визначає спеціальні підстави припинення поруки, як виду забезпечення виконання зобовязання, що виник на підставі договору поруки. Тобто, вказана норам матеріального права регулює припинення поруки як виду (способу) забезпечення виконання зобов'язання, а не припинення договору як правочину, на підставі якого порука виникла.

Таким чином, у трактуванні положень статті 559 ЦК України правильним є визнання припиненою поруки.

В порядку перевірки наявності вказаної підстави припинення поруки встановлено наступне.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором №11133402000 від 27.03.2017 року між відповідачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено Договори поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року.

Згідно п.1.4. вказаних договорів відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.

За змістом позовних вимог позивачі просили припинити зобов'язання по договорам поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року у в'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності за кредитним договором.

Для здійснення аналізу розрахунку заборгованості за кредитом та у зв'язку із ігноруванням відповідачем неодноразових ухвал суду щодо необхідності надання розширеної інформації про наявність договірних відносин між позивачами та відповідачем, содом з архіву Деснянського районного суду м. Києва була витребувана справа за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним.

З досліджених матеріалів вищевказаної справи, а саме з довідки - розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором вбачається, що відповідачем збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами (кредитним договором процентна ставка становлена в розмірі 12% річних та була збільшена до 24%, 25% річних) (а.с.29-37 Том ІІ).

Відповідно до п. 2.1 договору поруки №104363 від 27.03.2007 року та договору поруки №104363 від 27.03.2007 року кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Отже, чітко прослідковується, що вказані договори визначають порядок і умови виконання цього договору та встановлють, зокрема, заборону без згоди поручителя на зміну умов основного договору, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів «згоди поручителів», отриманої відповідно до вимог пункту 2.1 договору поруки №104363 від 27.03.2007 року та договору поруки №104363 від 27.03.2007 року, на зміну розміру процентної ставки в сторону збільшення з 12% річних до 24%, 25% річних

Таким чином, суд виходить з того, що зміна зобов'язання внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів, мала місце без їхньої згоди, оскільки доказів отримання такої згоди не надано. Зазначені обставини згідно частини 1 статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки ОСОБА_2 за договором поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» та поруки ОСОБА_3 за договором поруки №104369 від 27.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».

Також позивачі вказували на те, що внаслідок збільшення розміру процентної ставки в сторону збільшення з 12% річних до 24%, 25% річних вони здійснювали платежі за зобов'язанням не знаючи, що кошти йдуть в першу чергу на оплату таких подвійних відсотків, внаслідок чого неузгодженою є сума в розмірі 329,51 дол. США, які відповідач нарахував та утримав у вигляді підвищених відсотків.

На підтвердження вказаних доводів позивачами надано відповідний розрахунок.

Суд у свою чергу не може не брати до уваги наданий позивачами розрахунок, оскільки відповідач не скористався своїм правом спростувати його, у зв'язку з чим також підлягають до задоволення позовні вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача зарахувати суму 329,59 дол. США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту є необґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Отже, у відповідності до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачі при поданні позовної заяви звільнені від сплати судового збору.

Враховуючи, що позов задоволено, а позивачі за даною категорією справи були звільнені від сплати судового збору, з відповідач на користь держави підлягає стягнення судовий збір в сумі 2204,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 216, 230, 236, 526, 626, 627, 1050, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 56-60, 64, 79, 84, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 224 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту - задовольнити.

Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №111334002000 (з додатками) від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».

Визнати припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк».

Визнати припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки №104369 від 27.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» зарахувати суму 329,59 доларів США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь держави судові витрати по справі зі сплати судового збору в сумі 2204,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                

    Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

    Повний текст рішення суду виготовлено 22.09.2017 року.                 

Суддя:                                                 Н.Г. Таран

 

о, особенно именно Вам, всегда читаю Ваши заметки и учусь. 

Решение довольно таки неплохое...

[Ирина kkkkkk]

В Деснянском суде сейчас проскакивают такие решения, но у меня 7 томов всяких расчетов,сделанных именно на основании их  расчетов, не думаю, что именно их оспорят,но может быть обычный факт влияния банков, как они это умеют и имеют  на это средства...

[Bolt]

Только что, Ирина kkkkkk сказал:

В Деснянском суде сейчас проскакивают такие решения, но у меня 7 томов всяких расчетов,сделанных именно на основании их  расчетов, не думаю, что именно их оспорят

7 томов... Это 1750 листов... Ничего себе... Это титанический труд... Это правда, или преувеличиваете...

[Bolt]

2 минуты назад, Ирина kkkkkk сказал:

но может быть обычный факт влияния банков, как они это умеют и имеют  на это средства...

Вот вот и в Киевской городской апелляции это проходит влияние...

[Ирина kkkkkk]

 Сужусь  с  октября 2015, всего 5 толстенных папок, если все сложить, будет высота 4-5 пачек  бумаги. А при касации тоже влияние бывает?

[Bolt]

1 минуту назад, Ирина kkkkkk сказал:

Сужусь  с  октября 2015, всего 5 толстенных папок, если все сложить, будет высота 4-5 пачек  бумаги.

Это каких папок... Вы о каких томах говорите... Тома дела, один том это 250 листов и начинается следующий потом...