Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности солидарного взыскания с заемщика и поручителей

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

24 червня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого

Сеніна Ю.Л.,

суддів:

Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М, Сімоненко В.М.,

Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Златобанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд», ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про повернення кредитних коштів та сплату відсотків, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Златобанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд», про визнання поруки припиненою та частково недійсними договорів за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі – ПАТ «Златобанк») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 грудня 2011 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Дистриб’юшн» (далі – ТОВ «Гранд Дистриб’юшн») було укладено договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 500 тис. грн. зі сплатою 27 % річних із кінцевим терміном повернення до 28 грудня 2012 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Гранд Дистриб’юшн» своїх зобов’язань за кредитним договором 29 грудня 2011 року банком укладено з ОСОБА_2 договір поруки.

 

28 грудня 2012 року між ТОВ «ТРМ Дистриб’юшн», яке є правонаступником ТОВ «Гранд Дистриб’юшн», ТОВ «Альфатрейд» і ПАТ «Златобанк» укладено договір про заміну боржника в зобов’язанні, за умовами якого ТОВ «Альфатрейд» приймає на себе обов’язки ТОВ «ТРМ Дистриб’юшн» відповідно до умов кредитного договору від 29 грудня 2011 року.

 

Крім того, для забезпечення виконання кредитних зобов’язань, 28 грудня 2012 року було укладено договір поруки між банком і ОСОБА_1.

 

Оскільки ТОВ «Альфатрейд» належно не виконало своїх грошових зобов’язань, ПАТ «Златобанк» просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 399 тис. 951 грн 52 коп. 

 

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним договір поруки в частині солідарної відповідальності поручителів між собою; визнати недійсним договір про заміну боржника в зобов’язанні в частині забезпечення основного зобов’язання договором поруки; визнати припиненою поруку між ним і ПАТ «Златобанк» у зв’язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

 

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 2 грудня 2014 року, позов ПАТ «Златобанк» задоволено в повному обсязі, постановлено: стягнути солідарно з ТОВ «Альфатрейд», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у сумі 399 тис. 951 грн 52 коп.; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій відмовлено на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а також на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 554, частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 наводить постанови Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року, 17 грудня 2014 року, а також рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня, 26 вересня та 12 грудня 2012 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

 

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

 

2) неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;

 

3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом;

 

4) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

 

Суди під час розгляду справи встановили, що 29 грудня 2011 року між банком і ТОВ «Гранд Дистриб’юшн» було укладено договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 500 тис. грн зі сплатою 27 % річних із кінцевим терміном повернення до 28 грудня 2012 року.

 

29 грудня 2011 року ПАТ «Златобанк» уклало договір поруки з ОСОБА_2.

 

28 грудня 2012 року між ТОВ «ТРМ Дистриб’юшн», ТОВ «Альфатрейд» і ПАТ «Златобанк» укладено договір про заміну боржника в зобов’язанні, за умовами якого ТОВ «Альфатрейд» приймає на себе обов’язки ТОВ «ТРМ Дистриб’юшн» відповідно до умов кредитного договору від 29 грудня 2011 року. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Златобанк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки.

 

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Златобанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що позичальник свої грошові зобов’язання за кредитним договором не виконав, у зв’язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

 

Крім того, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання поруки припиненою, суди дійшли висновку про те, що наявність у договорі поруки можливості зміни розміру процентів за основним зобов’язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди є результатом домовленості сторін, а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов’язання.

 

Проте в наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року та рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня, 26 вересня та 12 грудня 2012 року містяться висновки про те, що у випадку укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов’язання не виникає солідарної відповідальності між ними.

 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 554, частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання.

 

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

 

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

 

Закон пов’язує припинення договору поруки за двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

 

У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що між ТОВ «ТРМ Дистриб’юшн», ТОВ «Альфатрейд» і ПАТ «Златобанк» було укладено договір про заміну боржника в зобов’язанні, за умовами якого ТОВ «Альфатрейд» приймає на себе обов’язки ТОВ «ТРМ Дистриб’юшн» відповідно до умов кредитного договору від 29 грудня 2011 року.

 

На підставі цього договору зміни до договору поруки, укладеного з ОСОБА_2, не вносились.

 

Пунктом 2.1.1 застереження договору поруки, укладеного між ПАТ «Златобанк» і ОСОБА_2, погоджено, що порукою забезпечуються зобов’язання боржника за кредитним договором і в разі зміни будь-яких умов цього договору, у тому числі й у випадку збільшення обсягу відповідальності поручителя, без внесення змін до договору поруки.

 

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

 

За змістом пункту 1.1 договору поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники. 

 

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

 

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, а саме стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.

 

Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

 

У справі, яка переглядається, встановлено, що кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред’явити свої вимоги безпосередньо поручителю.

 

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

 

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України та рішеннях суду касаційної інстанції, наданих ОСОБА_2 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. 

 

Стосовно доводів заявника про припинення поруки у зв’язку з тим, що відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя способом відстрочення виконання основного зобов’язання, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитними коштами, то слід зазначити, що суди попередніх інстанцій установили наявність у договорі поруки можливості зміни розміру процентів за основним зобов’язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, що є результатом домовленості сторін, а отже, була отримана згода поручителя на зміну умов кредитного договору та заміну боржника в основному зобов’язанні. 

 

Проте в наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року викладена правова позиція про припинення поруки внаслідок збільшення відповідальності поручителя без його згоди.

 

Наведене вище не свідчить про те, що ухвалені в справі судові рішення в частині відмови в позові про визнання поруки припиненою не відповідають викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 559 ЦК України, тому підстав для задоволення заяви в цій частині судова палата не знаходить.

 

Відповідно до статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається, за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1–4 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. 

 

Ураховуючи викладене, постановлені в справі судові рішення в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з ТОВ «Альфатрейд», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід змінити, сума заборгованості, встановлена судами попередніх інстанцій, підлягає стягненню солідарно з боржника – ТОВ «Альфатрейд» і поручителя ОСОБА_1, а також окремо із цього ж боржника і поручителя ОСОБА_2. 

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. 

 

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 2 грудня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня 2015 року в частині солідарного стягнення з ТОВ «Альфатрейд», ОСОБА_1. та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у сумі 399 тис. 951 грн 52 коп. та 3 тис. 441 грн судового збору змінити.

 

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» (місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52, ідентифікаційний номер 35894495) солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд» (місцезнаходження: 03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, 5-б, код ЄДРПОУ 36685582) та ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість за кредитним договором у сумі 399 тис. 951 грн 52 коп., яка складається із заборгованості за основним боргом в сумі 371 тис. 285 грн 97 коп., заборгованості за процентами в сумі 28 тис. 194 грн 78 коп. та пені в розмірі 470 грн 77 коп. 

 

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд» та ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заборгованість за кредитним договором у сумі 399 тис. 951 грн 52 коп., яка складається із заборгованості за основним боргом у сумі 371 тис. 285 грн 97 коп., заборгованості за процентами в сумі 28 тис. 194 грн 78 коп., пені в розмірі 470 грн 77 коп. 

 

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства «Златобанк» з товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатрейд», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відшкодування сплаченого судового збору по 1 тис. 147 грн з кожного.

 

У задоволені заяви ОСОБА_2 про перегляд зазначених судових рішень у частині відмови в позові про визнання поруки припиненою та частково недійсними договорів відмовити. 

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Ю.Л. Сенін

Судді:

Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

Правова позиція,

висловлена при розгляді справи № 6-255цс15

 

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

 

За змістом договору поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники. 

 

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

 

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, а саме стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.

 

Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

 

У справі, яка переглядається, встановлено, що кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред’явити свої вимоги безпосередньо поручителю.

 

Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1BE0FC24221327ACC2257E7A0023B408