Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности переуступки долга страховой компании по факторингу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

25 травня 2016 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Берднік І.С.,
суддів: Барбари В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 
Колесника П.І., Потильчака О.І., –

за участю представників:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/6279/15-г за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс", товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром", третя особа – публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "Констар", про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,

в с т а н о в и л а: 

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі – ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" (далі – ПрАТ "СК "Мега-Поліс") і товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (далі – ТОВ "Енерготехпром") про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 1 серпня 2014 року № 0108 (далі – договір № 0108), укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що договір № 0108 було укладено між відповідачами з порушенням положень частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), без необхідного обсягу цивільної дієздатності ПрАТ "СК "Мега-Поліс" як страховика, оскільки страхова компанія має обмежену цивільну дієздатність і може вести виключно діяльність, передбачену статтями 2, 31 Закону України "Про страхування".

При цьому позивач зазначав, що хоча він – не сторона оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою у розумінні статті 216 ЦК, оскільки оспорюваний правочин спрямований на штучне збільшення кредиторів у справі № 904/5722/14 про банкрутство третьої особи – публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" (далі – ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар") та на усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень у справі про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 березня 2015 року залучено до участі у справі як третю особу ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. 

Вищий господарський суд України постановою від 2 грудня 2015 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року. 

Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, а також про відсутність порушення прав позивача цим договором. 

При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що оспорюваний договір не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої встановлено статтею 2 Закону України "Про страхування", а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері страхування; оспорюваний договір не містить ознак кредитної діяльності, забороненої статтею 31 Закону України "Про страхування", а є лише підставою для виникнення правовідносин між його сторонами, суб'єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними нормами цивільного законодавства, ні спеціальними. Тому відсутні обмеження цивільної дієздатності ПрАТ "СК "Мега-Поліс" на укладення оспорюваного позивачем договору.

Крім того, Вищий господарський суд України зазначив про відсутнність порушення оспорюваним договором прав та інтересів банку як кредитора у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", оскільки договір було укладено відповідачами 1 серпня 2014 року, а справу про банкрутство цього товариства було порушено Господарським судом Дніпропетровської області пізніше – 12 серпня 2014 року. Заборгованість ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", право стягнення якої відступалось за оспорюваним договором, існувала тривалий час і факт її наявності визнано Господарським судом Дніпропетровської області. При цьому згідно з укладеним договором не змінювався розмір заборгованості третьої особи, а лише замінено особу кредитора. Позивач, будучи кредитором у справі № 904/5722/14 про банкрутство третьої особи, в разі порушення своїх кредиторських прав не позбавлений можливості їх захистити в межах зазначеної справи про банкрутство.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ "Укрсоцбанк", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 216 ЦК, положень статті 207 Господарського кодексу України (далі – ГК) та положень Закону України "Про страхування", внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, просить скасувати цю постанову і прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів ПАТ "Укрсоцбанк" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13, від 28 липня 2014 року у справі № 910/21647/13, від 28 серпня 2014 року у справі № 925/19/14, від 29 січня 2015 року у справі № 910/12983/14, від 20 жовтня 2015 року у справі № 922/1207/15 та від 8 грудня 2015 року у справі № 910/5927/15-г, та копію постанови Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 5016/1284/2012(5/45). 

Постановами Вищого господарського суду України від 29 січня 2015 року у справі № 910/12983/14 і від 8 грудня 2015 року у справі № 910/5927/15-г рішення судів попередніх інстанцій скасовані з направленням справ на новий розгляд у зв'язку з неповним з'ясуваванням обставин справи.

Отже, зі змісту зазначених постанов Вищого господарського суду України, копії яких додано до заяви, а також оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Разом із тим у постановах від 28 липня 2014 року у справі № 910/21647/13 і від 20 жовтня 2015 року у справі № 922/1207/15 Вищий господарський суд України акцентував, що господарське зобов’язання, укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), з прямим порушенням цілей юридичної особи, зазначених у законі або в установчих документах, може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині на підставі статті 207 ГК.

У постановах від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13 та від 28 серпня 2014 року у справі № 925/19/14 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що включення господарським судом до реєстру вимог кредиторів штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує цивільні права та майнові інтереси кредиторів у справі про банкрутство на задоволення їх вимог за результатами проведення судових процедур банкрутства боржника, у зв'язку з чим кредитором може бути заявлено позовну вимогу про визнання такого правочину недійсним. 

У постанові від 20 травня 2015 року у справі № 5016/12384/2012(5/45) Верховний Суд України зазначив, що включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів, що відповідають чинному законодавству. Посилання на нікчемність правочинів, на підставі яких кредитор здійснив відступлення права вимоги, мають бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. Тільки на підставі такого рішення господарський суд у справі про банкрутство може зробити висновок щодо дійсності (недійсності) відповідного зобов’язання боржника.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

При вирішенні справи судами встановлено, що 1 серпня 2014 року між ТОВ "Енерготехпром" (кредитор) і ПрАТ "СК "Мега-Поліс" (новий кредитор) укладено договір № 0108, відповідно до якого ТОВ "Енерготехпром" передало ПрАТ "СК "Мега-Поліс" право вимоги за договором оренди нежитлового приміщення від 14 травня 2013 року № 6-128/90, згідно з яким ТОВ "Енерготехпром" передало у тимчасове платне користування нежитлове приміщення ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар". Одночасно новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, встановленій у пункті 3.9 цього договору. 

Згідно з пунктом 2.2 договору № 0108 загальний розмір заборгованості, право вимоги якої за ним відступлено, становить 51 408,00 грн.

Зі змісту умов договору № 0108 вбачається, що кредитор (ТОВ "Енерготехпром") уступив грошову вимогу до боржника (ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар") в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ПрАТ "СК "Мега-Поліс") зобов’язався сплатити кредитору, тобто за умовами оспорюваного договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). 

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК. 

Так, частиною першою статті 1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). 

При цьому якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК).

Аналогічні положення наведено і в пунктах 3.2 і 3.7 договору № 0108, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги у останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника у погашення заборгованості за виконання зобов’язань за договором оренди нежитлового приміщення. Кредитор (ТОВ "Енерготехпром") не відповідає перед новим кредитором (ПрАТ "СК "Мега-Поліс") у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим договором. 

Разом із тим щодо суб’єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. 

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі – Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. 

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою. 

У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов’язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Фінансову діяльність, пов’язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням визначена статтею 31 Закону України "Про страхування".

Згідно зі статутом ПрАТ "СК "Мега-Поліс" предметом діяльності цієї компанії є страхування, перестрахування та фінансова діяльність пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. 

Отже ПрАТ "СК "Мега-Поліс", хоч і здійснює фінансово-господарську діяльність з надання певних послуг, однак при вирішенні справи суди не з'ясували ту обставину, чи є ПрАТ "СК "Мега-Поліс" фінансовою установою у розумінні Закону, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу.

Крім того, поза увагою судів залишилася та обставина, що розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 25 червня 2015 року № 1546, за результатами розгляду справи про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, ПрАТ "СК "Мега-Поліс" зобов’язано вжити заходів для недопущення у подальшому порушення законодавства про фінансові послуги, оскільки договір № 0108 є договором факторингу, за яким було фактично сплачено грошові кошти, що підтверджується, зокрема, банківськими виписками. Отже, ПрАТ "СК "Мега-Поліс" порушило вимоги законодавства про фінансові послуги, оскільки частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України "Про страхування", пунктом 2.11 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 року № 805/8126, визначено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. 

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК, якою передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення оспорюваного договору, не з’ясували правової природи цього правочину та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, а відтак дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним. 

Інший висновок Вищого господарського суду України у постанові від 2 грудня 2015 року про відсутність порушення прав позивача також не ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи. 

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 року у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого внесено, зокрема, вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" на суму основного боргу у розмірі 48 316 829,63 грн, що віднесені до 4 черги задоволення; пеню у сумі 10 365 963,65 грн – до 6 черги задоволення; інфляційні витрати у сумі 2 177 763,14 грн – до 4 черги задоволення; судовий збір у сумі 1 218,00 грн – до 1 черги задоволення вимог кредиторів та вимоги, забезпечені заставою, у сумі 29 379 707,86 грн – позачергово.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 1 ГПК установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. 

За змістом частин першої, другої та дев’ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку. 

Частинами четвертою, п’ятою і шостою статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, що має двадцять п’ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

Враховуючи, що ПАТ "Укрсоцбанк" визнано кредитором у провадженні про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує майнові інтереси позивача. 

З огляду на викладене ПАТ "Укрсоцбанк" вправі звернутися із позовом про визнання договору № 0108 недійсним, а висновок Вищого господарського суду України про те, що позивач не довів в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням спірного договору, не відповідає встановленим судами фактичним обставинам справи та суперечить вимогам матеріального закону.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 – 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. 

Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК.

Ураховуючи наведене, заява ПАТ "Укрсоцбанк" підлягає частковому задоволення, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Керуючись статтями 11114, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частковою.

Постанову Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року, рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року у справі № 910/6279/15-г скасувати.

Справу № 910/6279/15-г передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 11116 ГПК.

Головуючий І.С. Берднік
судді:
В.П. Барбара
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
П.І. Колесник
О.І. Потильчак

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7BFC40F8A96912FDC2257FCB002D7A79

[ANTIRAID]

ВСУ указал на возможность оспаривания договора факторинга не стороной этого договора, если нарушаются ее права. Кроме того указано на необходимость изучения возможности представлять услуги факторинга страховой компанией .