Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности зачета депозита и кредита в банке с временной администрацией

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії.

Зазначав, що 20 грудня 2013 року він уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума становила 1 146 910 грн.

3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 000 грн. Після закінчення строку дії цього договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп.

9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати 1 312 164 грн 65 коп. готівкою з поточного рахунку НОМЕР_2, але йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів.

28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора зі сплатою 1,01 % річних строком на 37 місяців.

У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку НОМЕР_2.

24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк» на погашення всієї заборгованості за кредитом згідно з договором НОМЕР_4 у повному обсязі в розмірі 17 216 грн 69 коп., проте йому було відмовлено через дію в банку тимчасової адміністрації.

Позивач просив визнати відмову ПАТ «Дельта Банк» в зарахуванні зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення заборгованості за кредитом коштами з його поточного рахунку – такою, що не відповідає вимогам закону, та зобов’язати відповідача здійснити зарахування зустрічних вимог за кредитом і виплатити з належних йому коштів, що перебувають на його рахунку в ПАТ «Дельта Банк», суму 17 216 грн 69 коп. Також просив вважати датою погашення заборгованості за кредитом 24 березня 2015 року та визнати незаконними нараховані після 27 березня 2015 року відсотки за кредит і штрафні санкції за його непогашення.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: зобов’язано ПАТ «Дельта Банк» зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок коштів, розміщених на поточному рахунку НОМЕР_2, відкритому в ПАТ «Дельта Банк» на ім’я ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, судові рішення залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 601, 602 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Дельта Банк» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня та 20 липня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір строкового банківського вкладу НОМЕР_1 строком на один рік, сума вкладу становила 1 млн. 100 тис. грн. Після закінчення дії договору 25 грудня 2014 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, станом на 25 грудня 2014 року сума коштів на рахунку становила 1 146 910 грн.

3 жовтня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_3 про строковий банківський вклад строком на три місяці, сума вкладу становила 128 тис. грн. Після закінчення строку дії договору 6 січня 2015 року суму депозиту було зараховано на його поточний рахунок у ПАТ «Дельта Банк». Ураховуючи поточний залишок, загальна сума на поточному рахунку дорівнювала 1 312 164 грн 65 коп.

9 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького відділення ПАТ «Дельта Банк» з вимогою виплати готівкою всі кошти з його поточного рахунку, проте йому було відмовлено у зв’язку з відсутністю коштів.

28 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір НОМЕР_4 про отримання товарного кредиту на суму 27 698 грн 90 коп. на придбання телевізора під 1,01 % річних строком на 37 місяців.

У погашення кредиту в період із січня 2013 року по лютий 2015 року ним було здійснено платежі, які проводилися в безготівковій формі з його поточного рахунку.

24 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошовий переказ з його поточного рахунку НОМЕР_2 в ПАТ «Дельта Банк» у погашення всієї заборгованості за отриманим кредитом згідно з договором НОМЕР_4 станом на 24 березня 2015 року в повному обсязі – у розмірі 17 216 грн 69 коп., йому було відмовлено через уведення в банк тимчасової адміністрації.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 одночасно є як кредитором на суму 1 312 164 грн 65 коп., так і боржником ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 28 грудня 2013 року (загальна сума отриманого кредиту 27 713 грн 90 коп.), на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку кошти позивача в сумі 1 312 164 грн 65 коп. перебували в банку на поточному рахунку НОМЕР_2, договірне списання з цього рахунку боргу ОСОБА_1 за кредитним договором передбачено умовами договору кредиту та до лютого 2015 року списання здійснювалося банком, а тому на відповідача слід покласти обов’язок зарахувати вимоги за кредитним договором НОМЕР_4 від 28 грудня 2013 року за рахунок поточного рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2.

Надані заявником ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня та 17 червня 2015 року, 20 січня 2016 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, передав справу на новий розгляд у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити й перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, наданій заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог клієнта банку з банком, у якому на час такого звернення введено тимчасову адміністрацію, є неможливим відповідно до вимог статті 36 Закону, у зв’язку із чим відмова банку задовольнити таку заяву позивача є правомірною.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким із 3 березня 2015 року в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію строком до 2 жовтня 2015 року включно.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедуру щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом, який є спеціальним законом, що регулює ці правовідносини.

Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв’язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація – процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у зв’язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами – фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.

Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини п’ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов'язанням банку перед кредиторами.

Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань.

Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

З огляду на наведене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права в справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої й другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктами 1 та 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 3 лютого 2016 року та рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2015 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
Л.І. Охрімчук 
В.М. Сімоненко

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 грудня 2016 року у справі
№ 6-2047цс16

Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов’язанням банку перед кредиторами.

Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань.

Відповідно до частини 3 статі 46 даного Закону вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв’язку з чим припинення зобов’язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Постанова від 21 грудня 2016 року № 6-2047цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DCDDE28193A27D22C2258096004C6F26

[ANTIRAID]

ВСУ принял противоположную правовую позицию к принятой неделю назад. Теперь ВСУ считает, что во время действия временной администрации нельзя проводить зачет депозита и кредита. При том, что и депозит и кредит изначально оформлены одним и тем же физическим лицом.

На мой взгляд это решение не соответствует действующему законодательству и существующей судебной практике того же ВСУ, и создает опасный прецедент нарушения прав клиентов банков.

[Александр kazna]

так.... что то я совсем запутался!

так можно во время ЛИКВИДАЦИИ проводить зачет по 46 ст или нет? или решение ВСУ все таки касается банков с ВА?

[Александр kazna]

Ищу профильного юриста, только Харьков!!!, по этой тематике, но  по физлицу

[west11]

В 31.12.2016 в 22:25, ANTIRAID сказал:

и создает опасный прецедент нарушения прав клиентов банков.

Вряд ли "создает" ... ВСУ уже столько наштамповал прецедентов, нарушающих права клиентом банков, (например валютных позичальников), что это стало уже "доброй" традицией от ВСУ