Постановление ВСУ по пересмотру о правомерности увольнения без предоставления всех вакантных должностей

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
1 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І., 
Лященко Н.П.,
Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Національної школи суддів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року, 

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національної школи суддів України (далі – НШСУ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 

Позивачка зазначала, що згідно з наказом від 23 листопада 2011 року вона була прийнята на посаду начальника відділу науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції НШСУ. 

16 березня 2015 року позивачка отримала лист-повідомлення за підписом ректора про скорочення посади, яку вона обіймає, у зв’язку із затвердженням структури та штатного розпису НШСУ на 2015 рік. 

ОСОБА_1 також зазначала, що їй було запропоновано посаду старшого наукового співробітника відділу науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та бібліотечно-видавничої діяльності НШСУ і попереджено про звільнення після перебігу двомісячного терміну в разі відмови від запропонованої посади. Вона відмовилась від запропонованої посади, і наказом ректора НШСУ ІНФОРМАЦІЯ_1 її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). 

На думку позивачки, вказаний наказ є незаконним, оскільки роботодавець не виконав вимог трудового законодавства та не запропонував їй усіх наявних вакантних посад, які вона могла займати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду тощо, незалежно від того, в якому структурному підрозділі позивачка працювала.

Натомість їй було відмовлено в наданні повної інформації щодо вакантних посад, тоді як наказом від 27 квітня 2015 року відповідач оголосив конкурс на заміщення шести вакантних посад. 

Зі змісту цього наказу вбачається, що для заміщення посад провідного наукового співробітника, старшого наукового співробітника, молодшого наукового співробітника наявність наукового ступеня не вимагається, на відміну від посади головного наукового співробітника відділу науково-методичного забезпечення підготовки суддівського корпусу. 

Позивачка зазначала, що має науковий ступінь кандидата юридичних наук, вчене звання доцента, значний досвід роботи у Верховному Суді України, понад 50 наукових праць, понад 30 років педагогічного стажу роботи у вищих навчальних закладах, але посаду головного наукового співробітника їй запропоновано не було. Натомість запропонована посада старшого наукового співробітника не відповідає рівню її кваліфікації.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визнати незаконним та скасувати наказ ректора НШСУ ІНФОРМАЦІЯ_1, поновити її на посаді начальника відділу науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції з 15 травня 2015 року та стягнути на її користь 39 тис. 107 грн 25 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 25 вересня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Апеляційний суд м. Києва 10 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: визнав незаконним та скасував наказ ректора НШСУ ІНФОРМАЦІЯ_1; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції з 15 травня 2015 року; стягнув з НШСУ на користь ОСОБА_1 80 тис. 793 грн середньомісячної заробітної плати з вирахуванням обов’язкових платежів за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 6 липня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року скасувала, залишила в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 року.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати цю ухвалу та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала копії постанов Верховного Суду України від 1 квітня та 1 липня 2015 року. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 з 23 листопада 2011 року перебувала у трудових відносинах з НШСУ та займала посаду начальника відділу науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції.

У 2015 році в НШСУ відбулася реорганізація відповідно до затвердженого 25 лютого 2015 року штатного розпису, у зв’язку з чим ліквідовано окремі структурні підрозділи, в тому числі й відділ науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, посаду начальника якого заміщувала позивачка.

16 березня 2015 року ОСОБА_1 була повідомлена про скорочення займаної посади. Одночасно з попередженням про звільнення відповідач запропонував їй іншу роботу, – вакантну посаду старшого наукового співробітника відділу науково-методичного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та бібліотечно-видавничої діяльності НШСУ, на заміщення якої ОСОБА_1 згоду не дала. 

Наказом ректора ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що звільнення позивачки було проведено з дотриманням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України. 

Разом з тим, суди встановили, що роботодавець запропонував позивачці для заміщення усі наявні вакантні посади за відповідною спеціальністю, та що у конкурсі на заміщення вакантних посад у сфері науково-дослідної діяльності НШСУ, який проводився згідно з наказом ректора від 27 квітня 2015 року, позивачка участі не приймала.

Такий висновок ґрунтується на встановлених судом першої інстанції обставинах справи при правильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За положеннями частини першої та третьої статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з вимог статті 492 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.

Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.

У справі, яка переглядається, установивши, що відбулося скорочення посади, яку обіймала позивачка, та що їй було запропоновано відповідну вакантну посаду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачку звільнено з дотриманням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України. 

Такий висновок суду щодо застосування частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 цього Кодексу не суперечить відповідному правовому висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права, викладеному у постановах Верховного Суду України від 1 квітня та 1 липня 2015 року, наданих заявницею для порівняння.

Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року немає.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
 
постановила:
 
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко 
Я.М. Романюк 

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2485цс16
 
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За положеннями частини першої та третьої статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з вимог статті 492 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.

Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.

У справі, яка переглядається, установивши, що відбулося скорочення посади, яку обіймала позивачка, та що їй було запропоновано відповідну вакантну посаду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачку звільнено з дотриманням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України. 
 
Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 1 березня 2017 року № 6-2485цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7E557877594B4175C22580EA0053903C

[ANTIRAID]

Читая это решение сразу видна его "непредвзятость" и "объективность". ВСУ пришел к довольно странному выводу, что работодатель может не сообщать о всех вакансиях при сокращении штата. А отказ сотрудника в переводе на предложенную должность при наличии вакансий и не участие в конкурсе на эти должности является правомерным основанием для его увольнения.

[Вячеслав1]

Позорное, абсурдное решение! Позивачу не останавливаться и оскаржить в ЕСПЧ!

[Bolt]

10 часов назад, ANTIRAID сказал:

Читая это решение сразу видна его "непредвзятость" и "объективность".

Может они просто злые на неё, может она им двойки ставила или зачёт не приняла))) Ну не им, так их детям)))

[Вячеслав1]

10 часов назад, Bolt сказал:

Может они просто злые на неё, может она им двойки ставила или зачёт не приняла))) Ну не им, так их детям)))

Да точно! А кроме этого судьи деградируют)))))

[Bolt]

В 26.03.2017 в 11:56, Вячеслав1 сказал:

Да точно! А кроме этого судьи деградируют)))))

К сожалению в основном да, это так...