sirota88

Розмір кредиту, проценти, строк якщо він визначений договором.

А де ж написано, що це загальні умови і, що їх можна не дотримуватись при укладенні кредитного договору? Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ч. 2 ст. 638 ЦК). Крім того, п. 3. ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" містить визначення кредиту: "фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент". Ваша правова позиція щодо істотних умов кредитного договору формується лише на тому, що немає прямої вказівки про те які саме умови кредитного договору є істотними а які ні. Але нагадаю, що ч. 2 ст. 638 ЦК, говорить також, що істотними умовами є і ті які: "є необхідними для договорів даного виду" А оскільки у вищезазначених нормах закону мова йде про те що: "за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти", то відповідно перелічені умови є істотними. P.S.: Скільки не говоріть, що чорне це біле, а все ж від того воно не побілішає. Жодні постанови судів вищих інстанцій цього не змінять.

Чому ж не прописаний? Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В продовження теми вважаю необхідним додати: Відповідно до ст. 1054 ЦК України розмір відсотків є істотною умовою кредитного договору. Відповідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 11.03.2015 р. у справі №6-16цс15: «Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором». Таким чином, у разі недотримання вимог щодо письмового оформлення кредитного договору(не зазначення розміру кредитного ліміту, відсотків, строку кредитування) застосуванню підлягають положення ст. 1055 ЦК України. P.S.: Фактично при відсутності в заяві-анкеті істотних умов кредитного договору(розмір кредитного ліміту, відсотків, строк кредитування та ін.) та непідписанні клієнтом Умов і правил банку відбувається недотримання письмової форми кредитного договору, а в такому випадку кредитний договір є нікчемним(ст. 1055 ЦК) навіт якщо кредитні кошти були отримані від банку і відбувалось їх повернення.

Дійсно формулювання дуже суперечливе. За змістом постанови для того щоб встановити що кредит споживчий потрібно встановити факт отримання кредиту і його використання для задоволення особистих потреб. Споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника(дане визначення міститься в ч. 22 ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів"). Тобто, споживачем є навіть та особа, яка мала намір придбати чи замовити продукцію, навіть якщо вона не реалізувала такий намір.

Подскажите, а судебная практика в таких случаях есть. У меня по одному делу такая же ситуация. На момент выдачи ИНН решение суда об отказе во взыскание задолженности в полном объеме не вступило в силу(банк подал апелляцию) и позже дело рассматривалось в апелляции(решение устояло).

Однозначно нужно подавать иск на признание исполнительной надписи не подлежащей исполнению+заявление об обеспечение иска(остановление взыскания) если открыто исполнительное производство. Основания могут быть: отсутствие задолженности, обязательство по кред. договору на момент выдачи исполнительной надписи нотариуса прекращены в силу надлежащего выполнения должником. В частности можно применять вышеуказанное постановление ВСУ, цитирую: " чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі". Также существуют следующие правовые позиции ВСУ по исполнительным надписям нотариуса: "Згідно зі ст. 88 Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями — не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника" (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 4 березня 2015 р. у справі № 6-27цс15; від 11 березня 2015 р. у справі № 6-141цс14). Возможно эта судебная практика также будет полезна при выборе правовой позиции(в зависимости от того на каких основаниях отказано во взыскание задолженности и других обстоятельств дела). P.S.: "Все индивидуально, нужно исходить с материалов дела и ситуации которая сложилась и выстраивать правовую позицию"

P.S.: Чорне не може стати білим навіть якщо його довго назвати таким.

Згідно ст.369 Цивільного кодексу України, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Відповідно до статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі. Зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі(ст. 203 ч.ч.1,3 ЦК України). Згідно зі ст. 215, ч.3 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., ШтеликС.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у сумі 265 тис. доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9 % річних, унаслідок чого станом на 2 липня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора, яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 2 липня 2010 року у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., з яких: кредитна заборгованість у розмірі 257 637 доларів 37 центів США, що еквівалентно 2 037 576 грн 67 коп., заборгованість по процентах у розмірі 41 764 доларів 36 центів США, що еквівалентно 330 301 грн 79 коп., пеня у розмірі 36 502 грн 51 коп. і 500 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовити. Отже, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, допустила кредитну заборгованість. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не довела, що кредит не отримувала, оскільки згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи саме нею підписано договір про надання споживчого кредиту, отже, договір є укладеним з цієї дати, а не з моменту передачі грошей, у зв'язку з чим цей же висновок експертизи про те, що вона не підписувала додаткову угоду до кредитного договору та заявку на видачу готівки у графі «отримувач коштів» значення немає, оскільки вона як позичальник частково виконувала умови договору. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 тис. доларів США зі сплатою 12,9 % річних із кінцевим терміном повернення - 26 грудня 2014 року. Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора (ст. 512 ЦК України), яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 13 серпня 2014 року зазначив про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів.При цьому також вказував на необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з урахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредит вона мала намір взяти для розвитку бізнесу її батька, уклала договір, проте її батько помер, тому в подальшому кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявках про їх отримання та квитанціях їй не належать, кредит не погашала. Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня 2015 року, призначеної після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції, експертами встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у договорі про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року виконані самою ОСОБА_3, а підписи від її імені в додатковій угоді до кредитного договору від 10 березня 2009 року та в заявках на видачу готівки і графах «підпис отримувача» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу; висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу висновок експертизи лише в частині підписання кредитного договору, проте правових висновків в іншій частині висновку експертизи належним чином не зробив, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків та основаних на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору. Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України має довести саме позивач. Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала. Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_3 не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько О.В.Закропивний С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311

Категорія справи Начало формы №6-12547св13 Конец формы : не визначено. У Х В А Л А іменем україни 26 червня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_3, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Елітком», ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», товариством з обмеженою відповідальністю «Елітком» (далі - ТОВ «Елітком») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за яким їм було відкрито кредитну лінію з лімітом у розмірі 450 тис. доларів США терміном до 22 квітня 2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних. У цей же день на забезпечення виконання зобовґязань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку банку належну їй чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позичальники зобовґязання за кредитним договором належним чином не виконували, унаслідок чого у них виникла заборгованість, яка станом на 15 лютого 2011 року складала 4 958 119 грн 19 коп. Незважаючи на вимоги банку щодо погашення заборгованості за кредитним договором та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки, позичальники та майновий поручитель у добровільному порядку її не погасили. У звґязку з цим позивач просив звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження для задоволення вимог банку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року, позов ПАТ «Сведбанк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23 квітня 2008 року на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 134,7 кв. м, жилою площею 77 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 28 травня 2004 року, право власності зареєстровано у реєстровій книзі № 375-232 за реєстровим № 43666 від 04 червня 2004 року. Встановлено спосіб реалізації вказаного предмету іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмету іпотеки на рівні ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної субґєктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчого провадження. За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеної вище квартири, вирішено задовольнити вимоги ПАТ «Сведбанк» за кредитним договором від 23 квітня 2008 року в розмірі 4 958 119 грн 19 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальники не виконують зобов’язання за кредитним договором про щомісячне погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, а іпотекодавцем отримана вимога про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання боржниками зобов’язань за кредитним договором, відтак банк має право не лише на стягнення заборгованості, а і на дострокове стягнення всієї суми кредиту. Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом встановлено, що 23 квітня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», ТОВ «Елітком» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за яким їм було відкрито кредитну лінію з лімітом у розмірі 450 тис. доларів США терміном до 22 квітня 2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних. У цей же день на забезпечення виконання зобовґязань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку банку належну їй чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Унаслідок неналежного виконання умов договору ТОВ «Елітком» та ОСОБА_4 мають заборгованість за кредитним договором, яка згідно розрахунку банку станом на 15 лютого 2011 року складала 4 958 119 грн. 19 коп. Про наявність вказаної заборгованості за кредитним договором, необхідність її погашення банк повідомив ОСОБА_3 та попередив її про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку непогашення заборгованості. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України, залишаючи без змін рішення районного суду, належним чином не перевірив доводів представника відповідача стосовно визначення розміру заборгованості за кредитним договором, його посилань на рішення господарського суду м. Києва від 20 лютого 2012 року, яким заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 25 січня 2012 року встановлена в сумі 1 337 493 грн. 17 коп., тоді як за рішенням суду розмір заборгованості за кредитним договором визначено в сумі 4 958 119 грн 19 коп. При цьому, відхиливши як доказ надану незавірену копію рішення господарського суду м. Києва, апеляційний суд не виконав вимоги ст. 303 ЦПК України, фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків, не усунув недоліків суду першої інстанції, не виконав вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України. Причини такої значної розбіжності у розмірі кредитної заборгованості суди не усунули. Крім того, в силу положень ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківської районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року за клопотанням представника ОСОБА_5 було призначено судово-економічну експертизу для визначення розміру заборгованості за кредитним договором станом на 26 березня 2012 року, яка не була проведена в зв’язку з ненадходженням коштів за її проведення до експертної установи. Ухвалюючи рішення про задоволення вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог банку, районний суд на підставі положень ст. 146 ЦПК України визнав, що заборгованість позичальника за кредитним договором станом на 15 лютого 2011 року становить 4 958 119 грн 19 коп., так як сторона відповідача відмовилася здійснити попередню сплату вартості проведення експертизи. Разом з тим, суд не врахував роз’яснень, наданих в постанові Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» про те, що під час обговорення в попередньому судовому засіданні питання про призначення експертизи, а також в ухвалі про її призначення суд повинен роз'яснити наслідки ухилення від участі в експертизі (стаття 146 ЦПК України). Застосування таких наслідків можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі(ч. 2 п. 17 вказаної постанови). Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від участі в експертизі. Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212 - 214 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32147446

Категорія справи № 6-2019ск14 : не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.02.2014. Оприлюднено: 18.02.2014. У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в: У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов'язано публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» подати реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення приватного обтяження № 4477855 (контрольна сума:896318АГВД) і виключення його з реєстру, боржник - ОСОБА_2, підстава обтяження - договір застави 490021407-3, 8 лютого 2007 року, об'єкт обтяження - легковий автомобіль Mitsubishi Lancer 1.6, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Зобов'язано державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про приватне обтяження № 4477855 (контрольна сума:896318АГВД) і виключення його з реєстру, боржник - ОСОБА_2, підстава обтяження - договір застави 490021407-3, 8 лютого 2007 року, об'єкт обтяження - легковий автомобіль Mitsubishi Lancer 1.6, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2013 року в частині зобов'язання державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про приватне обтяження № 4477855 (контрольна сума:896318АГВД) і виключення його з реєстру, боржник - ОСОБА_2, підстава обтяження - договір застави 490021407-3, 8 лютого 2007 року, об'єкт обтяження - легковий автомобіль Mitsubishi Lancer 1.6, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити публічному акціонерному товариству «Альфа Банк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37194681

Категорія справи № 761/16001/13-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.09.2013. Оприлюднено: 19.09.2013. Справа № 761/16001/13-ц Провадження №2/761/6249/2013 Р І Ш Е Н Н Я іменем України 30 серпня 2013 року м.Київ Шевченківський районний суд м.Києва в складі: головуючого - судді: Гриньковської Н.Ю. при секретарі: Подмазко О.Д. за участю представників сторін: від позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відповідача-1 Готіна А.П. від відповідача-2 Сваволя В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії, - в с т а н о в и в: У червні 2013р. позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.08.2013, поставлено питання про зобов'язання ПАТ «Альфа-Банк» вчинити певні дії, а саме, подати реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення приватного обтяження №4477855 і виключення його з реєстру. Також позивач просив зобов'язати ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про приватне обтяження №4477855. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08.02.2007 між ОСОБА_5 (далі-Позивач) та закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», (далі-Відповідач 1) був укладений кредитний договір №490021407 (далі-Кредитний договір). З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 08.02.2007 між Позивачем та Відповідачем 1 укладено Договір застави рухомого майна №490021407-З (далі-Договір застави), відповідно до умов якого, Позивачем, як заставодавцем, було передано в заставу Відповідачу1 рухоме майно, належне Позивачеві, а саме: транспортний засіб MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007р. випуску, колір - чорний, тип -легковий седан, номер кузову НОМЕР_2, номер держаної реєстрації: НОМЕР_3. При цьому, як вказує Позивач, рішенням Апеляційного суду м.Києва від 10.05.2012р., у справі №22-ц/2690/7417/12 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за цим самим Кредитним договором №490021407, апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_2 задоволено, скасовано рішення Оболонського районного суду м.Києва від 14.03.2012р. та ухвалено по справі нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Позивач вказує, що у рішенні Апеляційного суду м.Києва від 10.05.2012р. по справі №22-ц/2690/7417/12 судом встановлено відсутність поточної заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_5 всієї суми кредиту. Однак, не зважаючи на те, що вищевказаним рішеннями суду встановлено відсутність заборгованості Позивача за Кредитним договором, а також не зважаючи на повне виконання Позивачем своїх кредитних зобов'язань, Відповідач 1 наполягає на необхідності погашення неіснуючої заборгованості та відмовляється виконувати прийняті на себе за умовами Договору застави зобов'язання. Отже, Позивач вказує на те, що після припинення забезпеченого заставою кредитного зобов'язання, а також припинення у зв'язку з цим права застави, Відповідач 1 не вчинив покладеного на нього умовами Договору застави обов'язку щодо звернення до реєстратора з відповідною заявою про припинення обтяження. Зважаючи на викладене, Позивач стверджує, що такими діями Відповідач 1 перешкоджає Позивачеві вільно розпоряджатися належним йому на праві власності майном, що зумовило звернення до суду за захистом порушених прав. Представники Позивача в судовому засіданні підтримали позов з вищевикладених підстав та просили його задовольнити. Представник Відповідача 1 проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що під час сплати позивачем обумовленої Кредитним договором суми у листопаді 2009р. позивачем було пропущено платіж, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 79,89грн., та, в подальшому, нарахована пеня в сумі 20146,84грн. Таким чином, представник Відповідача 1 вказала, що станом на 08.07.2013 за Позивачем по Кредитному договору №490021407 рахується заборгованість в розмірі 3098,52 Доларів США, що за курсом НБУ становить 24694,54грн., а отже, у зв'язку з цим підстав для припинення обтяжень за договором застави не має. Представник Відповідача 2 також заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що ДП «Інформаційний центр» лише здійснює реєстраційні дії шляхом внесення до Реєстру обтяжень відповідних відомостей. Отже, оскільки реєстраційні дії є похідними від виникнення чи припинення обтяження, яке залежить від взаємовідносин обтяжувача та боржника, ДП «Інформаційний центр» жодним чином не порушував прав Позивача, оскільки заяв від обтяжувавча (Відповідача 1 у справі) до реєстратора не поступало, а інших правових підстав для зняття обтяження не існувало. Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, перевіривши доводи позовної заяви, доводи заперечень проти позову, вислухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.02.2007 між ОСОБА_5 та закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір №490021407 (а.с.8-10), на підставі якого Відповідач 1 надав Позивачеві кредит у сумі 12937,43 доларів США на придбання транспортного засобу, зазначеного у п. 1.3. Кредитного договору (транспортний засіб MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007р.). Відповідно до п.1.1. Кредитного договору Позивач повинен був сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12% річних та повернути Відповідачу 1 кредит рівними частинами у терміни, визначені у графіку повернення не пізніше 08.02.2013. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 08.02.2007 між Позивачем та Відповідачем 1 укладено Договір застави рухомого майна №490021407-З, відповідно до умов якого Позивачем, було передано в заставу Відповідачу 1 рухоме майно, а саме: транспортний засіб MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007р. випуску, колір - чорний, тип - легковий седан, номер кузову НОМЕР_2, номер держаної реєстрації: НОМЕР_3 (а.с.11-13). Відповідно до п.3.2. Договору застави предмет застави належить Позивачу на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданим УДАІ ГУ МВС України у м.Києві 07.02.2007. Як вбачається з пояснень Позивача та не спростовано запереченнями Відповідача 1, Позивачем з моменту укладення Кредитного договору, своєчасно та в повному обсязі виконувалися прийняті у відповідності до його положень зобов'язання, зокрема, щодо сплати кредиту та процентів за користування ним (а.с.45-47). Проте, Відповідачем 1 з 01.09.2008, в односторонньому порядку було підвищено відсоткову ставку за користування кредитом до 14,5% річних. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 11.06.2012р., яке набрало законної сили, у справі №2-9712/11 позов ОСОБА_5 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання дій незаконними та зобов'язання перерахувати незаконно нараховані проценти за кредитним договором задоволено частково. Визнано незаконними дії ПАТ «Альфа-Банк» щодо збільшення з 01.09.2008р. процентної ставки за користування кредитом до 14,5% річних за Кредитним договором №490021407 від 08.02.2007р., в іншій частині позовних вимог-відмовлено. (а.с.19). Зазначене не заперечувалось Відповідачами у справі та підтверджується листом Відповідача 1 від 02.01.2013 №88-23-б/б про добровільну відміну застосування підвищеної відсоткової ставки (а.с.30). Також, з матеріалів вбачається справи, що, рішенням Апеляційного суду м.Києва від 10.05.2012 у справі №22-ц/2690/7417/12 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №490021407 від 08.02.2007 скасовано рішення Оболонського районного суду м.Києва від 14.03.2012 та ухвалено по справі нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитним договором відмовлено. При цьому, у справі №22-ц/2690/7417/12 установлено, що ОСОБА_5 з часу отримання кредиту в ПАТ «Альфа-Банк» вносив на погашення грошові кошти відповідно до узгодженого графіку рівними платежами по 253 Долари США. Водночас, судом установлено, що в січні 2008 р. ОСОБА_5 було двічі внесено суму на погашення кредиту, а саме: 08.01.2008р. та 22.01.2008р., однак другий платіж банком зарахований не був, хоча підтверджується копією квитанції №24658. Таким чином, у справі №22-ц/2690/7417/12 встановлено відсутність у ОСОБА_5 заборгованості перед ПАТ «Альфа-Банк» за Кредитним договором №490021407 станом на 10.05.2012, що стало підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення на користь банківської установи суми боргу. Приймаючи до уваги вказане рішення Апеляційного суду м.Києва від 10.05.2012 у справі №22-ц/2690/7417/12, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку про відсутність поточної заборгованості за кредитом, а також відсутність підстав для дострокового стягнення всієї суми кредиту. Як встановлено в ході судового розгляду справи, Позивач, в подальшому, після ухвалення рішення Апеляційного суду м.Києва від 10.05.2012р. в судовій справі №22-ц/2690/7417/12, належним чином продовжував виконувати свої зобов'зання за Кредитним договором №490021407, відповідно до встановленого графіку повернення кредиту, що є додатком до Кредитного договору (а.с.10). Зазначені обставини підтверджуються копіями квитанцій про сплату заборгованості за договором за період з 05.07.2012 по 08.02.2013 (а.с.20-24). Втім, листом від 14.11.2012р. №82634-102-б/б за підписом директора заставного стягнення ПАТ «Альфа-Банк» - Грачова Ю.Л., Позивача було проінформовано, що станом на 09.11.2012р. його заборгованість за кредитом складає 2488,52 доларів США. (а.с.25-26). Пізніше, Відповідачем 1 Позивачеві направлено лист від 02.01.2013р. за №88-23-б/б, в якому банком пропонувалося погасити існуючу заборгованість, а також зазначалося, що наявність рішень судів про відмову в задоволенні позову банку не свідчить про відсутність простроченої заборгованості Позивача, а також нарахованих штрафних санкцій (а.с.30). Після цього, згідно вимоги про досудове врегулювання спору від 09.01.2013 №000059, загальна сума заборгованості Позивача станом на 09.01.2013р. становила 794,92 дол. США, а згідно з позовною заявою ПАТ «Альфа-Банк» до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнський громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 12.03.2013р. за вих.№000111, що була направлена Позивачу поштою, сума заборгованості складає 547,28 дол. США (а.с.32). Доказів про розгляд справи про стягнення заборгованості за Кредитним договором Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнський громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» Відповідачем1 суду не надано. Таким чином, судом установлено наявність істотної розбіжності щодо суми заборгованості Позивача та свідчить про недоведеність Відповідачем 1 наявності такої заборгованості. Розрахунок заборгованості, долучений Відповідачем 1 до письмових заперечень проти позову не підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, що свідчили б про існування заборгованості Позивача перед Відповідачем1 за Кредитним договором. Натомість, як вже зазначалося вище, належне виконання Позивачем зобов'язань за Кредитним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних документів про внесення Позивачем плати за кредитом та відсотками з моменту винесення рішення апеляційного суду м.Києва від 10.05.2012р. в судовій справі №22-ц/2690/7417/12 до закінчення строку дії Кредитного договору (а.с.20-24) та рішенням Апеляційного суду м.Києва від 10.05.2012р. в судовій справі №22-ц/2690/7417/12 яким встановлено факт відсутності поточної заборгованості Позивача за Кредитним договором, а також відсутність підстав для стягнення з Позивача кредитної заборгованості. Відповідно до п.3 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідачем 1 не надано будь-яких додаткових доказів існування на дату розгляду даної справи заборгованості Позивача за Кредитним договором, а тому суд вважає твердження Відповідача 1 про невиконання Позивачем Кредитного договору та існування заборгованості за ним недоведеним. Відповідно до п.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно із ст.599 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За таких обставин, суд дійшов висновку, що правовідносини за Кредитним договором №490021407 від 08.02.2007р. між Позивачем та Відповідачем 1 є припиненими. Відповідно до положень Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 №2654-XII, застава це один із способів забезпечення виконання зобов'язання, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторам. Застава виникає, в тому числі, на підставі договору. Як вже було встановлено судом, з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань Позивача перед Відповідачем 1 був укладений Договір застави рухомого майна № 490021407-З від 08.02.2007 р. У відповідності до п.7.1. Договору застави цей договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та скріплення їх підписів печатками і діє до припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Відповідно до ч.1 ст.593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Також, згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про заставу», встановлено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання. Пунктом 4.2.3. Договору застави встановлено, що заставодержатель зобов'язаний не пізніше 5 (п'яти) днів після припинення застави, що виникла згідно з цим Договором, подати реєстратору Реєстру належним чином складену заяву про припинення застави та виключення з Реєстру відповідного запису. Однак, Відповідач 1 умови Договору застави щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна об'єкту обтяження за договором не виконав, що підтверджено Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №40936920 від 12.06.2013р. (а.с.35). Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Доводи Відповідача 2, що викладені в письмових запереченнях проти позову, про те, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004р. №830 із змінами та Інструкції про порядок ведення Державного реєстру та заповнення заяв, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 №73/5 вилучення відомостей стосовно обтяження відповідного рухомого майна повинен подати лише ПАТ «Альфа-Банк» не можуть бути взяті судом до уваги з наступних підстав. Відповідно до ст.43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 №1255-IV із змінами, підставою для реєстрації держателем або реєстратором Державного реєстру відомостей про припинення обтяження є наряду з заявою обтяжувача, рішення суду, в якому зазначається реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №57/5 від 07.07.2006р. Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України є реєстратором Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №40936920 від 12.06.2013 вбачається, що обтяження легкового автомобіля MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007р. випуску, колір-чорний, тип-легковий седан, номер об'єкта: НОМЕР_2, номер держаної реєстрації: НОМЕР_3, є приватним. Відповідно до ч.3, 4 ст.4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. З матеріалів справи вбачається та підтверджується сукупністю належних доказів, що зобов'язання за Кредитним договором №490021407 від 08.02.2007р. між Позивачем та Відповідачем 1 є припиненими в силу закону, а саме шляхом виконання, проведеного належним чином. Відповідно до ст.593 Цивільного кодексу України право застави має похідний характер від основного зобов'язання і припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Таким чином Договір застави №490021407-з від 08.02.2007р. припинив чинність в наслідок припинення основного зобов'язання за Кредитним договором №490021407 від 08.02.2007р. Враховуючи викладене суд критично ставиться до тверджень Відповідача 2 про те, що заяву про вилучення спірного обтяження повинен подати ПАТ «Альфа-Банк» та не приймає їх до уваги, оскільки це є правом, а не обов'язком ПАТ «Альфа-Банк». Аналогічна позиція суду викладена в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.03.2012р. по справі №6-47209св11 (а.с.69-71). Положеннями ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а також визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Також зазначено, що суд може захистити цивільне права або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст.3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно із ст.4 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне забезпечувальне обтяження припинилося та має бути виключене на підставі ст. 43 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а отже, позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 57-60, 88,179, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в: Позов ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю. Зобов'язати публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) подати реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення приватного обтяження №4477855 (контрольна сума:896318АГВД) і виключення його з реєстру, боржник - ОСОБА_5, (ідентифікаційний код боржника - НОМЕР_1, підстава обтяження: Договір застави 490021407-З, 08.02.2007р., об'єкт обтяження: легковий автомобіль MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007р. випуску, колір-чорний, тип-легковий седан, номер об'єкта: НОМЕР_2, номер держаної реєстрації: НОМЕР_3). Зобов'язати Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (04050, м.Київ, вул. Мельникова, 81 літ.А) виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис про приватне обтяження №4477855 (контрольна сума:896318АГВД), боржник - ОСОБА_5, (ідентифікаційний код боржника - НОМЕР_1, підстава обтяження: Договір застави 490021407-З, 08.02.2007р., об'єкт обтяження: легковий автомобіль MITSUBISHI LANCER 1.6, 2007р. випуску, колір-чорний, тип-легковий седан, номер об'єкта: НОМЕР_2, номер держаної реєстрації: НОМЕР_3. Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: повний текст рішення складений 04.09.2013р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33565833

Категорія справи № Начало формы 761/27887/15-ц Конец формы : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання. Надіслано судом: 11.02.2016. Зареєстровано: 16.02.2016. Оприлюднено: 19.02.2016. Справа № 761/27887/15-ц Провадження №2/761/1815/2016 Р І Ш Е Н Н Я іменем України 03 лютого 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Сіромашенко Н.В., при секретарі Мурга О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Потапчук Зої Анатоліївни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Потапчук Зої Анатоліївни, в якому просила визнати виконавчий напис вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоєю Анатоліївною, зареєстрованого в реєстрі за № 351 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 133, 2 кв.м., житловою площею 74,40 кв.м., складається із трьох кімнат, що знаходить по вулиці Артема в м. Києві та належить ОСОБА_1 таким, що не підлягає. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що виконавчий напис було вчинено нотаріусом із порушенням вимог законодавства, оскільки заборгованість за кредитним договором, в погашення якої був вчинений спірний виконавчий напис, не є безспірною. За захистом свої прав позивачка звернулась до суду. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача - ПАТ «Фідобанк» проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що виконавчий напис було вчинено відповідно до вимог закону. Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоя Анатоліївна, в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не сповіщала, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача - приватного нотаріуса КМНО Потапчук Зої Анатоліївни. Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного. Судом встановлено, що 04.10.2007 р. між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «СЕБ банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ФІДОБАНК») укладено Кредитний договір № 677. Відповідно до п. 2 Кредитного договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його в розмірі 330 000 доларів США, для придбання нерухомості, а саме: трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, кредит надається до 04 жовтня 2027 року, з плаваючою відсотковою ставкою. В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ОСОБА_1 та Банком був укладений договір іпотеки № 677/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко В.В., відповідно до якого позивачка передала у іпотеку: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133, 2 кв.м., житловою площею 74,40 кв.м., яка складається із трьох кімнат, що знаходить по АДРЕСА_1 Відповідно до п. 2.2. Іпотечного договору звернення стягнення на Предмет іпотеки може здійснюватися, зокрема, на підстав виконавчого напису нотаріуса. 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. було вчинено нотаріальний напис, відповідно до якого звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133, 20 кв. м., житловою площею 74,40 кв. м., що знаходиться по АДРЕСА_1 У виконавчому написі запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ПАТ «ФІДОБАНК» за кредитним договором № 677 від 04.10.2007 р. у розмірі суми заборгованості за період з 19 червня 2014 р. по 18 червня 2015 р., а саме: суми основного боргу за кредитом - 303432,60 (триста три тисячі чотириста тридцять два) долари США, 60 центів, що станом на 18 червня 2015 р. становить 6569387,10 (шість мільйонів п'ятсот шістдесят дев'ять тисяч триста вісімдесят сім) грн. 10 коп. по курсу НБУ, за період з 19 червня 2014 р. по 18 червня 2015 р. суми пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по погашенню основного боргу та по сплаті відсотків - 85619, 60 (вісімдесят п'ять тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн. 60 коп., за період з 19 червня 2014 р. по 18 червня 2015 р. суми простроченої заборгованості за відсотками за користування кредитом - 66 319, 28 (шістдесят шість тисяч триста дев'ятнадцять) доларів США, 28 центів, що станом на 18 червня 2015 р. становить 1 435 928,00 (один мільйон чотириста тридцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 00 коп. по курсу НБУ, за період з 19 червня 2014 р. по 18 червня 2015 р. 26 серпня 2015 року постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 351, виданого 22 липня 2015 року. Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. У відповідності до ч.1 ст. 20 ЗУ «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Частино 7 вказаної статті встановлено, що реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» унормовано, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів. Відповідно до зазначеного Закону одним із виконавчих документів є виконавчий напис нотаріуса, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. Як вбачається з виконавчого напису, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. діяла на підставі ст.ст. 87,89 ЗУ «Про нотаріат» та з урахуванням п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Проте, матеріалами справи встановлено, що заочним рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 27 листопада 2013 року було задоволено позов ПАТ «ФІДОБАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 та стягнуто з них солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 658 998 грн. 94 копійки. Ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 26 грудня 2013 року за заявою ОСОБА_1 було скасовано заочне рішення від 27.11.2013 року, а справа призначена до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 березня 2014 року у вказаній вище справі за клопотанням ОСОБА_1 було призначеного судово-економічну експертизу, оскільки остання не погоджувалась з розміром кредитної заборгованості, процентам, пені, штрафом за кредитним договором № 677. Ухвалою вищевказаного суду від 17 квітня 2014 року, зокрема, було зупинено провадження в даній справі до проведення експертизи. Доказів відносно того, що експертиза була проведена і спір між вказаними сторонами був вирішений судом, надано не було. Доводи представника ПАТ «Фідобанк» відносно того, що станом на 26 травня 2015 року справа не надходила до Новопсковського районного суду Луганської області, якому у порядку виконання ч.1 ст.1 ЗУ «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» та розпорядження голови ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року №2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ», повинні були передаватися Краснолуцьким міським судом Луганської області справи, розгляд яких не закінчено і які перебували в провадженні суду, не спростовують існування спору між сторонами щодо заборгованості і того, що вищевказаний спір про стягнення заборгованості не було остаточно вирішено в судовому порядку, оскільки доказами підтверджується те, що справа в 2014 році була передана судом до експертної установи, а дані щодо проведення експертизи і того, що справа була повернута до суду, відсутні. Разом з тим, відповідно до правової позиції постанови Верховного Суду України від 11 травня 2014 року у справі 6-141цс14 та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч.1 ст.360-7 ЦПК України). Таким чином, розгляд справи в суді, свідчить про наявність спору та обставин, які перешкоджають вчиненню виконавчого напису від 22 липня 2015 року відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат», у зв'язку з чим в цій частині доводи позивача суд вважає обґрунтованими. Крім того, відповідно до п.п. "в" п.1-1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису подаються засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. У відповідності до п.п. 2.3. п. 2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за N 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за N 282/20595, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. При цьому суду не було надано доказів у порядку ст. 58 ЦПК України щодо належного повідомлення боржника і майнового поручителя у відповідності до ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», вищевказаного Порядку та Переліку. Посилання представника відповідача на те, що повідомлення було надіслано на вказану в іпотечному договорі адресу, а саме: АДРЕСА_1, не може свідчити про дотримання вимог закону, оскільки адресою реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2, що зазначено і у вказаному договорі. Доказів щодо зворотного суду не надано. В той же час адреса, за якою за твердженням представника відповідача направлялося повідомлення позивачці і яка зазначена у виконавчому написі, як адреса проживання останньої, є місцезнаходженням предмету іпотеки. При цьому відповідачем не було підтверджено належними, допустимими доказами в суді те, що позивачка проживає саме в квартирі, яка була передана в іпотеку. Також суд вважає, що неможливість направлення такої вимоги на адресу позивачки, у зв'язку із призупиненням діяльності ЦДППЗ «Укрпошта» в м. Красний Луч, не може вплинути на сутність вирішення спору, оскільки в будь-якому разі передбачено направлення іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушень при виконанні зобов'язання у порядку, визначеному законом, і положень, які б це виключали або обмежували, законодавство не містить. З письмових заперечень відповідача, що не заперечувалося і представником в судовому засіданні слідує, що під час звернення до нотаріуса за виконавчим написом банком було надано розрахунок суми заборгованості за кредитним договором №677. При вчиненні виконавчого напису нотаріус прийняв вказаний розрахунок як документ, що свідчить про безспірність вимоги банку, відповідно до вищевказаного Переліку. Проте розрахунок не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (Закон N 996-XIV). Таким чином, виходячи вищевикладеного, суд приходить до висновку, що виконавчий написи вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому його необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Потапчук Зої Анатоліївни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити. Визнати виконавчий напис, вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук Зоєю Анатоліївною та зареєстрований в реєстрі за №351 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 133,20 кв.м, житловою площею 74,40 кв.м, яка складається із трьох кімнат, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1, таким, що не підлягає виконанню. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. СУДДЯ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55764710

У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2016 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Потапчук Зої Анатоліївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати виконавчий напис, вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. та зареєстрований у реєстрі за № 351 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 74,4 кв. м, що складається із трьох кімнат та належить ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог законодавства, оскільки заборгованість за кредитним договором, на погашення якої був вчинений спірний виконавчий напис, не є безспірною. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року, позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. та зареєстрований у реєстрі за №351 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 74,4 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Суди обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_2, оскільки на час вчинення виконавчого напису в суді існував спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, що спростовує безспірність заборгованості боржника. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству «Фідобанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Потапчук Зої Анатоліївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року. Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.М.Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57402877#

И как же вы узнали когда будет судебное заседание по вашему делу?

Что-то есть в этом зловещее. У меня тоже по другому делу эта же судья и тоже приват. Совпадение?, сомневаюсь

Назначена к рассмотрению, есть определение суда об этом, звонил у ВССУ, дата пока неизвестна. Буду писать запрос о предоставление информации. http://reyestr.court.gov.ua/Review/65286841

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ НАКАЗ 22.02.2012 м. Київ N 296/5 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за N 282/20595 Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України 5. Зняття заборони відчуження майна 5.1. Нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом. Якщо заборону знімає нотаріус, який її не накладав, він направляє за місцем зберігання справи, що містить відомості про накладання заборони, повідомлення про зняття заборони. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 лютого 2015 року м. Київ Юридичним наслідком належного виконання зобов’язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов’язання. Таким чином з моменту виконання боржником зобов’язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов’язків сторін, що складають зміст конкретного зобов’язального правовідношення. Відповідно до частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов’язання, забезпеченого заставою або порукою, припиняється порука і право застави. За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення поруки та права іпотеки у разі належного виконання основного зобов’язання, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Справа № 6-243цс14 МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ЛИСТ від 02.06.2009 р. N 31-32/189 Начальникам Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головним управлінням юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі Роз'яснення щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації Нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, за заявою: • установи банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту); • заставодавця (іпотекодавця) та заставодержателя (іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки) або лише заставодавця (іпотекодавця) у разі подання ним безспірних доказів виконання зобов'язання; • заставодавця (іпотекодавця) у разі визнання рішенням суду договору застави (іпотеки) недійсним; До заяви додаються примірники правочинів, свідоцтв, що містять запис про накладені заборони щодо відчуження. На примірниках документів, що містять запис про накладання заборони щодо відчуження, нотаріусом вчиняється напис про зняття заборони відповідно до форми, передбаченої додатком 7 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року N 2368/5, після чого про вчинення нотаріальної дії вноситься запис до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Якщо нотаріус, яким було накладено заборону щодо відчуження, позбавлений можливості вчинити нотаріальну дію щодо зняття заборони, така нотаріальна дія може бути вчинена іншим нотаріусом. У такому разі цей нотаріус залишає у своїх справах копію документа, на якому вчинено напис про зняття заборони щодо відчуження, а також направляє повідомлення про зняття заборони щодо відчуження за місцем зберігання примірника документа, на підставі якого була накладена заборона. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0002323-09 Пропоную обговорити питання можливості зняття заборони відчуження рухомого майна нотаріусом у разі відмови в позові про стягнення заборгованості за кредитним договором в звязку з відсутністю заборгованості (рішенням встановлена відсутність заборгованості, переплата).

Все новое хорошо забытое старое)

Измором берут, надеются, что сдадитесь и не будете оспаривать незаконное решение. Нужно просто подняться после неудачного второго раунда и нанести ответный удар. Вы сильнее потому что правда на вашей стороне, нужно просто не останавливаться и продолжать бороться.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., ШтеликС.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у сумі 265 тис. доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9 % річних, унаслідок чого станом на 2 липня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора, яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 2 липня 2010 року у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., з яких: кредитна заборгованість у розмірі 257 637 доларів 37 центів США, що еквівалентно 2 037 576 грн 67 коп., заборгованість по процентах у розмірі 41 764 доларів 36 центів США, що еквівалентно 330 301 грн 79 коп., пеня у розмірі 36 502 грн 51 коп. і 500 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовити. Отже, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, допустила кредитну заборгованість. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не довела, що кредит не отримувала, оскільки згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи саме нею підписано договір про надання споживчого кредиту, отже, договір є укладеним з цієї дати, а не з моменту передачі грошей, у зв'язку з чим цей же висновок експертизи про те, що вона не підписувала додаткову угоду до кредитного договору та заявку на видачу готівки у графі «отримувач коштів» значення немає, оскільки вона як позичальник частково виконувала умови договору. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 тис. доларів США зі сплатою 12,9 % річних із кінцевим терміном повернення - 26 грудня 2014 року. Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора (ст. 512 ЦК України), яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 13 серпня 2014 року зазначив про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів. При цьому також вказував на необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з урахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредит вона мала намір взяти для розвитку бізнесу її батька, уклала договір, проте її батько помер, тому в подальшому кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявках про їх отримання та квитанціях їй не належать, кредит не погашала. Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня 2015 року, призначеної після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції, експертами встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у договорі про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року виконані самою ОСОБА_3, а підписи від її імені в додатковій угоді до кредитного договору від 10 березня 2009 року та в заявках на видачу готівки і графах «підпис отримувача» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу; висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу висновок експертизи лише в частині підписання кредитного договору, проте правових висновків в іншій частині висновку експертизи належним чином не зробив, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків та основаних на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору. Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України має довести саме позивач. Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала. Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_3 не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько О.В.Закропивний С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311

Категорія справи № Начало формы 6-6015св15 Конец формы : не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.07.2015. Оприлюднено: 15.07.2015. Ухвала іменем україни 10 червня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гончара В.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року, в с т а н о в и л а: У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 03 вересня 2008 року, щодо своєчасного та повного його погашення, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість в розмірі 235 641, 80 швейцарських франків, яка підлягає стягненню на користь банку. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 235 641, 80 швейцарських франків, що еквівалентно 3 080 123 грн 21 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Вирішуючи спір й задовольняючи позов банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з вини відповідача ОСОБА_1, який належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь банку. Однак з такими висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом установлено, що 03 вересня 2008 року між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24/8/030908, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 250 687 швейцарських франків із сплатою 8,99% річних строком до 01 вересня 2028 року. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань утворилася кредитна заборгованість, розмір якої, за розрахунком позивача, станом на 06 травня 2014 року складає 235 641, 80 швейцарських франків, що еквівалентно 3 080 123 грн 21 коп., з яких 185 462, 88 швейцарських франків - заборгованість за кредитом, 19 003,14 швейцарських франків - прострочена заборгованість по кредиту, 1 820,89 - заборгованість по строкових процентах, 24 985,68 швейцарських франків - заборгованість по прострочених процентах, 4 369,21 швейцарських франків - пеня. Відповідно до ст. ст. 526 , 527 , 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Разом з тим, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Одним із документів, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковим для пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника за кредитом у судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання банком умов кредитного договору № 24/8/030908 від 03 вересня 2008 року, позивачем надано заяву ОСОБА_1 про видачу готівки за іншим кредитним договором, а саме договором № 24/8/020908. Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи уваги не звернули, з урахуванням відсутності оригіналу заявки про видачу готівки не перевірили наявність у позивача права вимоги повернення суми кредиту, не з'ясували належним чином чи був наданий кредит за зазначеним вище договором саме відповідачеві ОСОБА_1 Крім того, згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1, 3 статті 533 ЦК України ). Положеннями ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету . Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на викладене, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, суд має установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. Суди першої та апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернули, не з'ясували питання про правомірність видачі кредиту в іноземній валюті, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку, що сума заборгованості в іноземній валюті має бути переведена в українську за курсом, установленим Національним банком України. При цьому, розглянувши справу у відсутності відповідача ОСОБА_1, який вказує на неналежне його повідомлення про час і розгляд справи, суд першої інстанції допустив суттєву неповноту у з'ясуванні дійсних обставин справи й позбавив відповідача права на належний захист та реалізацію права заперечення проти позову, а також права на заявлене клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення пені. Зазначене залишилося й поза увагою суду апеляційної інстанції. Отже, суди у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою що підлягає застосуванню до них, й у порушення вимог ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, висновки судів ґрунтуються на припущеннях. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.П. Гончар Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко В.О. Савченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46699588

Возможно вам будет полезна эта судебная практика: Ухвала іменем україни 17 лютого 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року, вс т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитними договорами від 28 квітня 2006 року, 25 квітня 2008 року та від 23 травня 2008 року, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника так і з поручителя - ОСОБА_2 Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 140-28/04-2006И від 28 квітня 2006 року в розмірі 56 631, 09 доларів США, що еквівалентно 733 372 грн 96 коп.; заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11340205000 від 25 квітня 2008 року в розмірі 120 246, 14 доларів США, що еквівалентно 1 557 188 грн 23 коп.; заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11350647000 від 23 травня 2008 року в розмірі 29 459, 30 доларів США, що еквівалентно 381 498 грн 13 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача ОСОБА_1, яким належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя. Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду, зазначивши про відповідність рішення суду вимогам матеріального та процесуального права. Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна. За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом установлено, що 28 квітня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 140-28/04-2006И, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 83 800 доларів США з цільовим використанням - придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_1, зі сплатою 11,8% річних строком до 28 квітня 2027 року. 25 квітня 2008 року між банком та відповідачем було укладено договір споживчого кредиту № 11340205000, за яким ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 140 000 доларів США зі сплатою 13% річних строком до 26 квітня 2038 року. 23 травня 2008 року між сторонами також було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11350647000, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 89 000 доларів США зі сплатою 15% річних строком до 23 травня 2018 року. У забезпечення зазначених кредитних договорів, між банком та ОСОБА_2 28 квітня 2006 року, 25 квітня 2008 року та 23 травня 2008 року були укладені відповідні договори поруки, за умовами яких відповідач зобов'язалася відповідати в повному обсязі за зобов'язаннями боржника перед банком. Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами виникли заборгованості, а саме за договором № 140-28/04-2006И від 28 квітня 2006 року в розмірі 56 631, 09 доларів США, за договором № 11340205000 від 25 квітня 2008 року - 120 246, 14 доларів США, за договором № 11350647000 від 23 травня 2008 року - 29 459, 30 доларів США. Разом з тим, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Одним із документів, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковим для пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника за кредитом в судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначав про відсутність у нього будь-яких зобов'язань перед банком через неотримання кредитних коштів за кредитними договорами від 28 квітня 2006 року, 25 квітня 2008 року та від 23 травня 2008 року. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експерта. Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Проте, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України на вищевказані положення закону уваги не звернув, не встановив усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для її вирішення, заперечень відповідача належним чином не перевірив, не витребував та не дослідив оригінали заяв відповідача про видачу кредитних коштів (готівки), унаслідок чого дійшов передчасного висновку щодо залишення рішення суду першої інстанції без змін та наявності правових підстав для задоволення позову. Крім того, встановивши, що договори кредиту укладено в іноземній валюті, суд апеляційної інстанції не перевірив наявність у банка ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, а відтак правильність нарахування боргу з урахуванням вимог ст. ст. 192 , 553 ЦК України, Закону України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», правового висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 24 вересня 2014 року, у справі № 6-145цс14, щодо порядку визначення суми боргу за договором кредиту в іноземній валюті. При цьому не враховано, що положення ч. 2 ст. 192 ЦК України та ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення неустойки. Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: В.П. Гончар Т.П.Дербенцева Д.О.Остапчук В.О.Савченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56161065

Интересная судебная практика.