ANTIRAID

Это старый комментарий к КК. Вот статья в новом виде благодаря этому "горе борцу" Полунееву: Стаття 388. Незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації ( Назва статті 388 в редакції Закону N 3795-VI від 22.09.2011 ) 1. Розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт, - ( Абзац перший частини першої статті 388 в редакції Закону N 3795-VI від 22.09.2011 ) караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, - караються штрафом від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. ( Стаття 388 в редакції Закону N 2456-IV від 03.03.2005 ) http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1011.18.102&nobreak=1

За найденное решение спасибо Tavrija77

№ 2-1368/2011 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.12.2011 року Старобешівський районний суд Донецької області в складі: головуючого Моцного В.В. при секретарі Даніловій О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Старобешеве цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживачів В С Т А Н О В И В: Позивачі звернулись до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів посилаючись на те, що 06.08.2007 року відповідач уклав з ОСОБА_2 кредитний договір № 337 pv-08-07 та договір поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відповідно до п. 2.1. кредитного договору відповідач був зобов’язаний надати ОСОБА_2 кредитні ресурси у сумі 49504 доларів США. У п.п. 3.2, 3.7, 4.2, 4.3, 7.10 кредитного договору від 06.08.2007 року № 337 pv-08-07 зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу в строки та на умовах, встановлених договором тобто у доларах США. У відповідача на момент укладення спірного договору не було індивідуальної ліцензії, виданої НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту, що передбачено декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно розділу 2 кредитного договору банк здійснює видачу кредиту шляхом відкриття позичкового рахунку. Згідно з квитанцією від 06.08.2007 року ОСОБА_2 ніби то було видано суму кредиту у доларах США. Того ж дня 06.08.2007 року відповідно до квитанції № 12 було здійснено обмін іноземної валюти на національну. І згідно квитанції № 444/90 знову від 06.08.2007 року ОСОБА_2 отримав у відповідача від самого себе 250000 гривень. Таким чином, гроші відразу були отримані не у іноземній валюті, а в національній валюті України, а долари США з власності банку фактично не виходили. Договір купівлі-продажу автомобілю № 30/07/07-2 від 30.06.2007 року був укладений ОСОБА_2 з ПП «Лекс» до укладення кредитного договору між ОСОБА_2 та відповідачем № 337 pv-08-07 та договору поруки, тобто до 06.08.2007 року. Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору купівлі-продажу загальна вартість товару складає 250000 гривень. Про оплату автомобіля іноземною валютою або її грошовим еквівалентом у гривні в цьому договору навіть не згадується. Навпаки п. 3.1 договору визначає, що валютою договору є гривня. При цьому п. 3.1.1 договору купівлі-продажу встановлює, що вартість товару погашається за рахунок наданих покупцю кредитних коштів укладеного між відділенням № 20 «ДРУ»«Банка «Фінанси та кредит»ВАТ м. Донецьк та покупцем по програмі «Реалізація автомобілів з використанням банківського кредиту». Відповідно до акту приймання-передачі ОСОБА_2 навіть отримав товар, на придбання якого брав кредит, ще до укладення кредитного договору, тобто до 30.07.2007 року. За таких умов у ОСОБА_2 після укладення договору купівлі-продажу, з одного боку, не було жодної потреби в отриманні саме валютного кредиту, а з іншого –виникло зобов’язання укладення кредитного договору саме з відповідачем. З огляду на зміст п.п. 3.2.1, 4.2.1, 4.2.2, 7.2.1, 7.2.2 договору купівлі-продажу № 30/07/07-2 від 30.07.2007 року позивач був змушений погодитись з будь-якими умовами кредитного-договору. ОСОБА_2 в свою чергу використовував готівкову національну валюту як засіб платежу при виконання своїх зобов’язань за спірним кредитним договором, вносячи її готівкою в касу відповідача, про що свідчать відповідні квитанції. З викладеного свідчить, що обидві сторони кредитного договору заздалегідь знали про неминучість конвертування валют та заздалегідь мали її на увазі при укладенні кредитного договору. Таким чином, іноземна валюта для сторін кредитного договору при його укладанні була не засобом платежу, а засобом її обміну на національну валюту України, тобто доларовим еквівалентом гривні. Таким чином, в договорі сторони вказали одне –кредит в іноземній валюті, а насправді мали на увазі інше –кредит у гривні. При цьому, кредитний договір у валюті вони уклали для того, щоб прикрити цією угодою дійсний договір – в гривні. За таких умов, відповідач, при визначенні суми боргу за кредитом та при нарахуванні відсотків повинен виходити з розміру фактично наданого кредиту у гривнях. Зміна курсу долару США жодного відношення до кредитного договору в цьому конкретному випадку мати не може. З умовами кредитного договору та договору поруки. До їх підписання відповідач позивачів не ознайомив. Умови кредитного договору свідчить про нерівність у відносинах позичальника з банком. Зокрема. п.4.7 договору передбачає одностороннє збільшення відсотків за кредитом в разі неналежного його повернення. Відповідач порушив вимоги ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів». Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту не повідомив позивача у письмовій формі про обставини вказані в ч.2 ст.11 цього закону. Відповідно до п.7.10 кредитного договору ОСОБА_2 був зобов’язаний застрахувати отриманий автомобіль у конкретній страховій компанії –ЗАО АСК «Омега», або погодити з банком особу страховика. Це є прямим порушенням права споживача на вільне обрання партнера для укладення договору страхування. Просить встановити, що кредитний договір між ВАТ «Фінанси та кредит»в особі філії Донецьке РУ «Банк ВАТ «Фінанси та кредит»та ОСОБА_2 № 337 pv-08-07 від 06.08.2007 року в іноземній валюті був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили – кредитного договору в національній валюті України, застосувати до кредитного договору правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили, визнати недійсними п.п. 4.8, 7.10 кредитного договору та зобов’язати Донецьке РУ “Банк ВАТ «Фінанси та кредит»зробити перерахунок всіх платежів ОСОБА_2, залишків та процентів, виходячи з розміру кредиту 2500000 гривень, без урахування зміни курсу долару США, а за наслідками –провести звірку розрахунків з ОСОБА_2 В своїй письмовій заяві позивачі позовні вимоги змінили, посилаючись на те що, відповідач змінив своє найменування з ВАТ на ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»то просять встановити, що правочин - кредитний договір між ПАТ «Фінанси та кредит»в особі філії Донецьке РУ «Банк ПАТ «Фінанси та кредит»та ОСОБА_2 № 337 pv-08-07 від 06.08.2007 року в іноземній валюті був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили –кредитного договору в національній валюті України, застосувати до кредитного договору правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили, визнати недійсними п.п. 4.8, 7.10 кредитного договору та зобов’язати Донецьке РУ “Банк ПАТ «Фінанси та кредит»зробити перерахунок всіх платежів ОСОБА_2, залишків та процентів, виходячи з розміру кредиту 2500000 гривень, без урахування зміни курсу долару США, а за наслідками –провести звірку розрахунків з ОСОБА_2, а справу розглянути за їх відсутності. Представник відповідача з позовом не згодна і надала до суду пояснення на позовну заяву у яких зазначила, що дійсно 06 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 337-pv-08-07 відповідно до умов якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 49504 доларів США з оплатою за процентними ставками, встановленими в кредитному договорі. Відповідно до п. 5.1 кредитного договору забезпеченням виконання зобов’язань за ним є порука фізичної особи ОСОБА_1, оформлена договором поруки від 06.08.2007 року. Позивачі вимагають визнати кредитний договір удаваним та застосувати до нього правила щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте данні вимоги є безпідставними оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Отримання позивачем кредитних коштів саме у сумі 49504 доларів США підтверджується заявою про видачу готівки № 450/62651 від 06.08.2007 року, де загальна сума отриманих коштів зазначена в доларах США. Отримавши 49504 доларів США, позивач здійснив самостійну та незалежну від кредитного договору банківську операцію - обмін грошових коштів 49504 доларів США на гривні відповідно до квитанції №12 від 06.08.2007 року. Ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, згідно із ч. 5 ст. 203 ЦК правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Отже позивач сам звернувся до банку з заявою про надання кредиту в іноземній валюті та отримав суму обумовлену договором в іноземній валюті, правилами статті 1054 ЦК не встановлена заборона на надання кредиту в іноземній валюті. Та обставина, що банк, відповідно до вимог закону та договору перерахував кредитні кошти на рахунок автодилера в національній валюті не дає підстав для визнання цієї кредитної угоди удаваної та можливості застосування таких наслідків, як встановлення кредитної угоди такої, що укладена у національній валюті. Окрім того, на час видачі кредиту відповідач мав банківську ліцензію №28 від 17.07.2007 року, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених ст.47 Закону «Про банки і банківську діяльність», в тому числі і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та дозвіл №28-2 від 17.07.2007 року, яким передбачено право здійснення валютних операцій, в тому числі операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. При цьому основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету. Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ. Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Щодо вимог пп. «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України. За вкачаним кредитним договором було підвищено відсоткову ставку саме згідно п. 4.8 кредитного договору. Згідно п.4.8 кредитного договору сторони підписанням цього договору домовилися, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених п. 5.2 цього договору (Позичальник не уклав з страховиком договір страхування предмету застави на наступний рік кредитування або позичальник уклав договір страхування на не погоджених з банком умовах), за користування кредитними ресурсами застосовується процента ставка у розмірі 16 % річних та подальше нарахування процентів проводиться за вказаною новою процентною ставкою, починаючи з наступного дня після дня, який визначений у п 5.2 цього договору як останній день строку, у який позичальник був зобов'язаний укласти договір страхування на наступний рік кредитування, але не здійснив такого переукладення або уклав договір страхування предмету застави на не погоджених з банком умовах. При цьому позичальник підписанням цього договору підтверджує, що для вказаного вище застосування нової процентної ставки не вимагається підписання сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього договору. Отже банк не змінював умови кредитного договору, а лише скористався ними. Отже дії банку відповідають вимогам законодавства України, тому немає підстав визнавати п.п. 4.8., 7.10 кредитного договору недійсними та зобов’язувати його здійснювати перерахунок заборгованості. Слід зазначити, що кредитний договір було укладено в 2007 році, тоді як позов пред’явлено лише у 2011 році. Таким чином, просить суд звернути увагу на те, що до оспорювання кредитного договору з цих підстав слід застосувати вимоги щодо позовної давності, оскільки він сплив ще у серпні 2010 року, а справу розглянути без неї. Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 06.08.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ»ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»був укладений кредитний договір № 337 pv-08-07, за яким банк надав йому 49504 доларів США для придбання автомобіля, та розрахунки між ним та відповідачем мають здійснюватися в тій самій валюті. У п.п. 3.2, 3.7, 4.2, 4.3, 7.10 кредитного договору від 06.08.2007 року № 337 pv-08-07 зазначено, що усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу в строки та на умовах, встановлених договором тобто у доларах США. Згідно з квитанцією від 06.08.2007 року ОСОБА_2 ніби то було видано суму кредиту у доларах США. Того ж дня 06.08.2007 року відповідно до квитанції № 12 було здійснено обмін іноземної валюти на національну в гривнях. І згідно квитанції № 444/90 знову від 06.08.2007 року ОСОБА_2 отримав у відповідача від самого себе 250000 гривень. Таким чином, гроші відразу були отримані не у іноземній валюті, а в національній валюті України, а долари США з власності банку фактично не виходили. Договір купівлі-продажу автомобілю № 30/07/07-2 від 30.06.2007 року був укладений ОСОБА_2 з ПП «Лекс»до укладення кредитного договору між ОСОБА_2 та відповідачем № 337 pv-08-07 та договору поруки, тобто до 06.08.2007 року. Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору купівлі-продажу загальна вартість товару складає 250000 гривень. Про оплату автомобіля іноземною валютою або її грошовим еквівалентом у гривні в цьому договору не згадується. В п. 3.1 договору визначено, що валютою договору є гривня. При цьому п. 3.1.1 договору купівлі-продажу встановлює, що вартість товару погашається за рахунок наданих покупцю кредитних коштів договору укладеного між відділенням № 20 «ДРУ»«Банка «Фінанси та кредит»ВАТ м. Донецьк та покупцем по програмі «Реалізація автомобілів з використанням банківського кредиту». Відповідно до акту приймання-передачі ОСОБА_2 отримав товар, на придбання якого брав кредит, ще до укладення кредитного договору, тобто до 30.07.2007 року. За таких умов у ОСОБА_2 після укладення договору купівлі-продажу, з одного боку, не було жодної потреби в отриманні саме валютного кредитку, а з іншого – виникло зобов’язання укладення кредитного договору саме з відповідачем. З огляду на зміст п.п. 3.2.1, 4.2.1, 4.2.2, 7.2.1, 7.2.2 договору купівлі-продажу № 30/07/07-2 від 30.07.2007 року позивач був змушений погодитись з будь-якими умовами кредитного-договору. ОСОБА_2 в свою чергу використовував готівкову національну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним кредитним договором, вносячи її готівкою в касу відповідача, про що свідчать відповідні квитанції. З викладеного свідчить, що обидві сторони кредитного договору заздалегідь знали про неминучість конвертування валют та заздалегідь мали її на увазі при укладенні кредитного договору.. При цьому, кредитний договір у валюті вони уклали для того, щоб прикрити цією угодою дійсний договір –в гривні. За таких умов, відповідач, при визначенні суми боргу за кредитом та при нарахуванні відсотків повинен виходити з розміру фактично наданого кредиту у гривнях. Зміна курсу долару США жодного відношення до кредитного договору в цьому конкретному випадку мати не може. Відповідно до п.2 ст.13 Декрету КМУ, уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, зокрема відповідач, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Отже, здійснення позивачем, резидентом України, розрахунку з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали ані він, ані продавець –було порушенням підпункту «г»пункту 4 ст.5 Декрету. Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права, згідно п.2 ст.13 Декрету КМУ, надавати позивачу кредит в іноземній валюті для здійснення згаданої вище операції. Тому суд вважає доведеним та обґрунтованим твердження позивача про те, що спірний договір, в його теперішньому вигляді, явно суперечить діючому законодавству України. Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, що передбачена мета кредитування є невід’ємною частиною цього договору. Умовами спірного кредитного договору була передбачена єдина фінансова операція, яку мав здійснити позивач: отримати через банківську установу відповідача іноземну валюту та розрахуватися нею на території України з резидентом України без будь яких ліцензій НБУ. Це свідчить про те, що договір, в його теперішньому вигляді, укладений з метою порушення валютного законодавства. Тому відповідач, як сторона договору, знаючи про це, ще на стадії переговорів про укладення такого договору мав здійснити свої обов’язки агента валютного контролю та відмовитися від його укладення. Більше того, як агент валютного контролю він мав би попередити позивача про незаконність вказаних вище дій з іноземною валютою для запобігання їх в майбутньому. Натомість відповідач, підписав незаконний договір, та видав позивачу кредитні гроші в іноземній валюті, провокуючи його на порушення підпункту «г»пункту 4 ст.5 Декрету КМУ. Таким чином, якщо б суд взяв до уваги твердження відповідача про те, що «позивач та відповідач уклали договір кредитування в іноземній валюті, та тим самим досягли мети, якої прагнули», то дії відповідача мали б бути визначені як безумовне порушення його обов’язків як агента валютного контролю, передбачених п.2 ст.13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», за яке банк мав би нести відповідальність, передбачену ст.16 п.2 абз.4 того ж Декрету у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного Банку України на право здійснення валютних операцій або штрафу у розмірі, що встановлюється НБУ. Як вбачається з заперечень відповідача, він заздалегідь усвідомлював неминучість здійснення позивачем конвертації отриманої ним валюти в гривню. Саме таку ж операцію позивач міг би здійснити у іншій банківській установі, але відповідач провів конвертацію кредитних коштів. Тому суд вважає за необхідне проведену відповідачем валютно-обмінну операцію, визнати не законною. Через вище вказані обставини суд вважає доведеним твердження позивача про те, що відповідач усвідомлював, що акт видачі в кредит готівкою іноземної валюти носить формальний характер, а насправді ця валюта виступає не як засіб платежу, а як еквівалент Національній валюті України, необхідної для використання кредиту за цільовим призначенням. Це підтверджено квитанцією банку про проведення конвертації валюти, та квитанціями які сплачував позивач щомісячно в рахунок погашення кредиту, в яких вказано, що сума в доларах США еквівалентна сумі в гривнях. Суд вважає доведеним, що спірний договір є удаваним правочином, бо сторони насправді уклали між собою договір кредитування в Національній валюті України, що не суперечить законодавству України, але відповідач замаскував його під договір кредитування в іноземній валюті, який суперечить Декрету Кабінету Міністрів України. Суд вважає доведеним, що ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»на момент укладення спірного договору, маючи дозвіл та ліцензію НБУ, мало право надавати кредити в іноземній валюті, але це право відповідача носить загальний характер. Воно не може поширюватися на випадки, коли такі операції суперечать законодавству України, а саме Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»№ 15-93 від 1993 року. Суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що його права порушуються спірним договором, бо, через коливання курсу долару до національної валюти України він в теперішній час вимушений сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримав від банку, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором. Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. У зв’язку з задоволенням позову в повному обсязі суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави держмито в сумі 188 гривень 20 коп. Керуючись ст.ст.10,60,212-215, 218 ЦПК України, ст.235 ЦК України, суд – В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»про захист прав споживачів –задовольнити. Визнати кредитний договір № 377 pv-08-07 від 06.08.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»- удаваним правочином. Визнати кредитний договір № 377 pv-08-07 від 06.08.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»- укладеним в Національній валюті України. Визнати недійсними п.п. 4.8, 7.10 кредитного договору укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит» № 377 pv-08-07 від 06.08.2007 року. Зобов’язати ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»провести перерахування всіх платежів ОСОБА_2, залишків та процентів, виходячи з розміру 250000 гривень без урахування зміни курсу долару США, а за наслідками провести звірку розрахунків з ОСОБА_2 Стягнути з ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»в особі філії «Донецьке РУ ВАТ “Банк «Фінанси та кредит»на користь держави держмито у розмірі 188 гривень 20 коп. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Старобешівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: 06.03.2012 http://reyestr.court.gov.ua/Review/21755842

Недавно такая ответственность была внесена в уголовный кодекс благодаря "борцу за права потребителей" Полунееву. Это статья 388 УК.Им нужно доказать умышленность, Вы же предупредили банк и своими действиями пытались спасти объект. Рекомендую найти хорошего адвоката. Нужна будет помощь, звоните.

Человек не может быть СПД на предприятии. ГИС арестует р/с СПД и все. ВЫ никогда не докажете, что это Ваша зарплата.Т.е. Вам необходима официальная зарплата.

Необходимо видеть иск и материалы дела. Не совсем понятно, что именно хочет администрация.

Попытаться можно, однако даже в случае признания иска, суд может отказать в его удовлетворении. Вы пробовали договориться с банком?

Полностью согласен, не дочитал вопрос

Ну раз судья такая "умная" подавайте на нее жалобу с указанием всех Ваших приключений. Снимите копию с материалов дела и посмотрите какие основания для возобновления сроков, если конечно она их возобновляла.А дальше уже исходя из ситуации.

Двойная ответственность тут только в части - "неустойка за порушення зобов'язнь- 500 грн." и " пеня за прострочення кредиту - 1 598.91 грн. пеня за прострочення відсотків - 9 666 .21 грн."Сама резулятивная часть выписана не правильно и ВСУ с ВССУ уже не раз на это указывали. Должна быть указана начальная цена продажи и то, что возврат задолженности происходит путем обращения взыскания. Подавайте заявление о пересмотре по неодинаковому применению, таких решений в реестре и у нас на сайте довольно много. Желаю удачи.

Абсолютно реально признать такой договор ипотеки недействительным. Судебная практика на Вашей стороне. Можете почитать здесь: http://antiraid.com.ua/articles/7987-sudov...vidnosinah.html

Если на квартиру не наложен арест, то можете квартиру дарить. Признать такой договор дарения недействительным, крайне тяжело.

По последней практики в судах, подавайте иск по месту нахождения недвижимого имущества.

Україна АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 22ц-10375/11 Головуючий у 1 й інстанції - Ткаченко Н.В. Категорія 26 Доповідач - Петешенкова М.Ю. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - Петешенкової М.Ю., суддів: - Басуєвої Т.А., Демченко Е.Л., при секретарі: - Качур Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави , посилаючись на те, що 28 серпня 2008 року між позивачем та ОСОБА_5 був укладений кредитно-заставний договір № DNК0АR00160287, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 13332,87 доларів США з терміном повернення до 27 серпня 2013 року, та зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених умовами договору. На забезпечення виконання умов кредитно –заставного договору відповідачем був переданий в заставу легковий автомобіль марки Geely, державний номер НОМЕР_1. Зі свого боку позивач виконав, передбачені кредитно - заставним договором умови та передав відповідачу грошові кошти в розмірі 13332,87 доларів США, проте відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов’язання у зв’язку з чим, у нього виникла заборгованість перед банком. Станом на 03 червня 2009 року відповідач мав загальну заборгованість у розмірі 9476,97 доларів США, яка складається із заборгованості за: кредитом у розмірі 8911,07 доларів США; по процентам за користування кредитом у розмірі 79,94 доларів США; крім того, відповідачу за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором були нараховані пеня в розмірі 3,42 доларів США, та штрафні санкції в розмірі 482,54 доларів США. 16 березня 2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» уточнило позовні вимоги, збільшив суму заборгованості до 13745,20 доларів США, в рахунок якої позивач просить звернути стягнення на предмет застави автомобіль Geely, державний номер НОМЕР_1. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2011 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк»відмовлено / а.с. 147-148 /. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк»просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що при ухваленні рішення судом не повно з’ясовані обставини, які мають значення для справи, судом не досліджено в повному обсязі надані докази та рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права / а.с. а.с. 150-154 /. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено процедуру, яка передбачена Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме: позивач зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Даний висновок суду є законним та обґрунтованим і з ним погоджується судова колегія виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28 серпня 2008 року між сторонами був укладений кредитно-заставний договір про надання кредиту в сумі 13332,87 доларів США строком до 27 серпня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених умовами договору. Відповідно до п. 17.9 кредитно –заставного договору, з метою забезпечення його виконання, відповідачем в заставу був переданий легковий автомобіль марки Geely, державний номер НОМЕР_1. Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачене Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу»застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Згідно ст.ст.11, 25 вищезазначеного Закону обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Позивач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов’язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Як встановлено витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна в матеріалах цивільної справи відсутній. Доказів письмових повідомлень всіх обтяжувачів позивачем також не надано. З урахуванням наведено, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення, щодо звернення стягнення на заставне майно. Приведені в апеляційній скарзі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права. Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить. Керуючись ст.ст.303,307,308ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»–відхилити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2011 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу. Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/20007839

Вас вызывали в заседание по пересмотру решения?

Какое решение было принесено паспортистке? Вы что-то не договариваете. Вы же сказали, что было заочное решение и пока назначено заседание о рассмотрении заявления о пересмотре заочного решения. Т.е. пока решение никто не отменил.

Справа № 2-458/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2012 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у у складі: головуючого –судді Шелест І.М. За участю секретаря – Вождаєвої Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк», треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки недійсними; за зустрічним позовом АТ „ УкрСиббанк ” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому неодноразово уточнював та доповнював і в остаточно просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007 р. та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., визнати недійсним договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007 р укладений з ОСОБА_2, та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, припинити взаємні права та обов’язки сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 подвійну суму завданих збитків, а саме 1156460,06 грн відповідно до наданого розрахунку, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 15000,00 грн моральної шкоди, витрати пов’язані з проведенням судово-економічної експертизи, у сумі 4935,00 грн., витрати пов’язані з правовим обслуговуванням справи у сумі 8000,00 грн., зобов’язати відповідача провести взаємозаліки по зустрічних зобов’язаннях з позивачем, зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. про заборону відчуження майна: житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га. У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, пояснила, що ПАТ «УкрСиббанк»навмисно ввів в оману позичальника при прийнятті рішення про отримання кредиту та під час підписання кредитного Договору №11248925000 від 09.11.2007р. Не повідомив позичальника про реальну процентну ставку та суму абсолютного значення подорожчання кредиту. Ці покажчики згідно Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»є істотними умовами кредитного договору. Позичальник не мав достовірну та повну інформацію про істотні умови кредитування про сукупну вартість кредиту до та під час підписання кредитного договору. Крім того, відповідач вніс оманну інформацію у графік погашення платежів до кредитного договору про залишки за кредитом кожного платіжного періоду у результаті чого позичальник повинен сплатити значно більшу суму, ніж це зазначено у тексті самого договору; навмисно ввів в оману ОСОБА_1 про необхідність сплати комісії у розмірі 29 329,98 грн., чим порушив Постанову НБУ №168, положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»та положення ст.203 Цивільного Кодексу України. Також, введення в оману позичальника ОСОБА_1 виявилося у тому, що згідно п.п.1.1 та 1.5 Договору №11248925000 ПАТ «УкрСиббанк» зобов’язався надати кредит у сумі 328 710,00 шв. франків, яка дорівнювала еквіваленту 1466498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2, який було відкрито на ім’я ОСОБА_1 у шв. франках. Згідно договору 878-283Ф вказаний рахунок не є мультивалютним. Відповідно до виписки банку по рахунку НОМЕР_2 за 09.11.2007 року на цей рахунок було перераховано кредит у сумі 1466498,00 грн., але за квитанцією №27 від 09.11.2007 року готівкою було видано кредит з поточного рахунку НОМЕР_2 в іншому розмірі - у сумі 1 416 740,10 грн. Крім того, у процесі виконання своїх зобов’язань банк ввів його в оману щодо продажу 328 710,00 шв.франків на Міжбанковському Валютному Ринку (далі МВР) України, в результаті чого позивач недоотримав кредитних коштів у сумі 49757,90 грн. Проте, відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010 року ПАТ «УкрСиббанк»09.11.2007 року не виходив на торги МВРУ з вищезазначеною сумою шв.франків. Зазначеними діями, банк оманним шляхом заволодів так званими курсовими різницями у розмірі 49 757,90 грн., чим завдав позичальникові збитків на цю суму. Відповідач АТ „УкрСиббанк”, який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» позовні вимоги не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322 267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення суду, та понесені ним судові витрати: судовий збір у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду - 120 грн. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач зазначив, що 09.11.2007 р. між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11248925000, згідно з яким відповідач надав кредит у сумі 328 710 швейцарських франків. Вказані грошові кошти було надано строком до 08.11.2024 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,49 % річних. Позичальник зобов’язався, щомісячно сплачувати кредит та відсотки шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 3 255 шв.франків 09 числа кожного календарного місяця. Відповідно до умов додаткової угоди №1 від 16.02.2009р. було змінено схему погашення кредиту, метод нарахування процентів і кінцевий термін повернення кредиту на 06.11.2026р. Проте, у зв’язку із неналежним виконанням умов договору саном на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8 896, 81 шв.франків, з яких 6 244, 48 шв. франків –прострочення заборгованість за кредитом; 2 652, 33 шв.франків –прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Станом на 11.06.2010р. частина кредиту, що залишилася до виплати, становить 313 224, 31 шв. Франків, які ОСОБА_1 до теперішнього часу не повернув. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором було укладено договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р та додаткову угоду від 16.02.2009р. з ОСОБА_2, яка згідно з п. 1.3. договору поруки, зобов’язалася відповідати перед банком в тому ж обсязі, що і позичальник. Пунктом 1.4 договору поруки встановлена солідарна відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Тому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом 322 267 шв. франків. У судовому засіданні представник відповідача АТ «УкрСіббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» проти позову ОСОБА_1 заперечувала та пояснила, що банк отримав комісію за отримання кредиту у розмірі 29329,98грн. законно, відповідно до умов договору №878-283ф від 09.11.2007р. про відкриття поточного рахунку №НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий». Відповідач вважає, що на підставі ст.ст.229,1048-1052,1054ЦК України сукупна вартість кредиту не є істотною умовою кредитного договору. Крім того, на підставі п.2 ст.604 ЦК України після підписання додаткової угоди №1 від 16.02.2009 року, зобов’язання між сторонами щодо «Графіку погашення платежів та визначення сукупної вартості кредиту», який було підписано 09.11.2007 року, припинилися. Банк свій обов’язок за кредитним договором виконав у повному обсязі, шляхом зарахування на поточний рахунок позивача обумовленої договором суми кредиту 328710,00 швейцарських франків, що підтверджується даними меморіального ордеру №0609292194, який оформлено належним чином, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Вказані кредитні кошти позивач на власний розсуд вирішив обміняти на гривню, надавши відповідну заяву про продаж валюти. Банк належним чином провів продаж безготівкової валюти у шв. франках у розмірі 328710,00 на МВР України 09.11.2007р. за заявою Позивача. Гривневий еквівалент від такого продажу було видано Позивачу за заявкою на отримання готівки №27 від 09.11.2007 року у сумі 1 416 740,10 грн. з рахунку №НОМЕР_2. Меморіальний ордер №0609292194, на думку Відповідача, оформлений належним чином та містить усі необхідні реквізити та підписи, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Третя особа за позовом ОСОБА_1, відповідач за зустрічним позовом -ОСОБА_2 позов свого чоловіка підтримала, проти зустрічного позову заперечувала, пояснила суду що до укладання кредитного договору банк не повідомив її та її чоловіка ОСОБА_1 про утримання комісії у розмірі 2% від виданої суми, не повідомив про неможливість видачі грошів безпосередньо у валюті - шф. франках та про необхідність здійснення валюто обмінної операції. У результаті чого при підписанні договору купівлі –продажу домоволодіння їм не вистачило грошів у сумі 80 000 грн. щоб розрахуватися з продавцем будинку. Крім того, лише після укладання договору вона та чоловік дізналися про необхідність розміщення депозиту у сумі 20 тисяч доларів США. Цю суму родина вимушена була позичати у сторонніх осіб під відсотки. В момент укладання кредитної угоди позивач та вона зрозуміли, що їх обібрали, але не мали будь-якої можливості відмовитися від угоди та змінити умови кредитування, оскільки внесли завдаток за будинок. До 16.02.2009р. позивач виконував свої зобов’язання належним чином за графіком не допускаючи будь-якого відхилення. Але, після підписання додаткової угоди №1 до договору 16 лютого 2009р. йому надали новий графік погашення платежів, до якого як вхідний залишок була внесена інша сума ніж та, що лишилася до сплати за попереднім договором, а саме 319 552,11 шв. франків, замість 283 015,82 шв.франків. Додаткове збільшення складало 36 536,29 шв.франків, але це не було передбачено додатковою угодою, вважає, що проведений розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсності, не враховано всі внесені суми щодо погашення боргу. У зв’язку з такими обставинами ОСОБА_2 та її чоловік неодноразово зверталися до АТ «УкрСиббанк» з проханням роз’яснити графік та виправити помилку. У ході отримання інформації позивач зрозумів, що його обманули не лише при укладанні кредитного договору, а й ще продовжували обманювати протягом всього часу, коли він виконував зобов’язання. Третя особа за первісним позовом ОСОБА_1 - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до судового засідання не з’явилась, надала до суду лист № 64 від 23.09.2010р., у якому повідомила, що вона посвідчувала договор іпотеки від 09.11.2007р.,. у зв’язку з чим нотаріусом було включено в реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. Сторони прибули до нотаріальної контори з паспортами, кодами та належними повноваженнями. Просила справу слухати за її відсутності. Вислухавши сторони та вивчивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного. Судом встановлено і не заперечувалося сторонами у справі, що 09.11.2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11248925000 та додаткові угоди до нього. (том а.с. 9-18, 19 ) Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 11248925000 АКІБ зобов’язався надати позивачу кредит у іноземній валюті у сумі 328 710 швейцарських франків, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит та сплатити проценти за його використання 9,49% річних та наступним порядком погашення суми: шляхом внесення ануїтетних платежів щомісяця строком до 09.11.2024 р. Як зазначено у п. 1.1 вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 466 498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання договору. Цільове призначення кредиту –придбання нерухомості. Відповідно до п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням .(том а.с. 9-18, 83-92 ). Для забезпечення виконання умов боргових зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк»був укладений договір іпотеки від 09.11.2007 р. (а.с. 37-38), а також був укладений Договір поруки за №П/11248925000 від 09.11.2007 р. з дружиною ОСОБА_2 (том а.с. 39 ). Відповідно до п.4 Постанови НБУ №254 від 18.06.2003р. «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України»вказано, що операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані; підставою для відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи; первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення в паперовій та в електронній формі; незалежно від виду операцій та типу контрагентів одним з первинних документів банку є меморіальні ордери (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньо банківських операцій); у первинних документах мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом та кредитом, сума операції у грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера, підпис уповноваженої особи. Первинні документи складаються на бланках форм, відповідно до законодавства України, на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов’язкові реквізити: назву документу (форми), дату та місце складання, назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис, та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. До обов’язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків, крім перелічених вище, також належать: назва одержувача коштів, сума операції, номери рахунків, назва банку (одержувача та платника коштів). Судом встановлено, що відповідно до даних про заяви про видачу готівки від 09.11.2001 року , посвідченою підписом працівників АКІБ «.УкрСиббанк»(ОСОБА_1 отримав готівкою 1 416 740,10 грн. (том 1 а.с. 49 ). Так, на підтвердження виконання Договору споживчого кредиту позивачем надано копію документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» відповідно до якого на розрахунковий рахунок позивача зараховано 328 710 шв. франків (том 1 а.с. 186). Суд вважає, що зазначений документ - «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» не відповідає вимогам Постанови № 254, оскільки не містить: назви платника та одержувача коштів, підпису відповідальних осіб за здійснення операції, відмітку банку про виконання операції. Крім того, на момент укладання Договору і зарахування коштів банк мав назву АКІБ «УкрСиббанк», проте платником та одержувачем коштів у наданому суду на підтвердження належного виконання умов договору міститься назва платника та одержувача коштів - АТ «УкрСиббанк» (назва банку з 2010р). (том 1 а.с. 186). Відповідно до виписки банку про рух грошових коштів на рахунку № НОМЕР_2, що відкритий на ім’я ОСОБА_1, та на який зі слів представника відповідача була зарахована вказана сума, зазначений інший номер первинного документу (меморіальний ордер 644296). Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. «в межах наданих на дослідження документів, встановити яку саме операцію по банківських рахунках ОСОБА_1 у АТ «УкрСиббанк», зарахування валюти у сумі 328 710 шв. франків чи зняття готівки у національній валюті у сумі 1 424 072, 50 грн. вважати за фактичне отримання Позичальником кредиту не надається за можливе».(а.с. 24-39 том 2). Таким чином, відсутність відмітки про виконання операції, підписів відповідальних осіб, не зазначення належних реквізитів операції, відсутність документу у виписці з рахунку, свідчить, що копія документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» була складена штучно для пред’явлення до суду. Оригіналу доказу до суду надано не було. Тому суд, при вирішені питання про суму та валюту отриманого ОСОБА_1 кредиту керується іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Судом встановлено, що відповідно до заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів №1 від 09.11.2007р.» ОСОБА_1 доручив уповноваженому банку здійснити від його ім’я продаж валюти у сумі 328 710 шф. франків та перерахувати на той же рахунок отримані від продажу гривні. Строк дії заяви - 1 день. (а.с. 185 том 1) Відповідно до Постанови Правління НБУ №435 від 18.12.2002р. та Постанови Правління НБУ №281 від 10.08.2005р., Постанови НБУ №40 від 10.02.2005р. встановлено, що уповноважені банки зобов’язані здійснювати операції з купівлі та/або продажу безготівкової іноземної валюти за гривні протягом часу функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ з дотриманням нижчезазначених вимог: - Банк здійснює валютні операції у першу чергу безпосередньо зі своїми клієнтами (крім банків) в межах самого банку з 10-00 до 14- 00 години за Київським часом; - Банк від власного імені здійснює купівлю іноземної валюти від своїх клієнтів (крім банків) за узгодженим з ними курсом та продає її власним клієнтам (крім банків) також за узгодженим з ними курсом. Подання банками заявок, підтвердження угод між банками, між банком і НБУ, а також операції за заявами чи дорученнями клієнтів (крім банків), які банком фактично здійснені в межах самого банку, здійснюються під час функціонування Системи підтвердження угод з використанням її засобів з 12-00 до 16-00 годин за київським часом. Суб’єкт ринку зобов’язаний виставити за дорученням клієнта на купівлю та /або продаж на прямому міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту з використанням засобів Системи підтвердження угод: виключно у сумі та за курсом, що визначені клієнтом у його заяві або дорученні; у той самий день, якщо заява або доручення клієнта отримано суб’єктом ринку не пізніше ніж за годину до часу закінчення функціонування Системи підтвердження угод, або на наступний робочий день, якщо заяву або доручення клієнту отримано після зазначеного часу. Якщо за курсом, що визначений клієнтом, іноземна валюта не була куплена або продана, то зазначена сума іноземної валюти виставляється суб’єктом ринку на купівлю або продаж, починаючи з наступного дня функціонування Системи підтвердження угод до дня її купівлі або продажу, або до зміни клієнтом заявленого курсу. Такі вимоги повністю підтверджуються роз’ясненнями Управління НБУ у Харківській області листом №06-042/8366 від 31.08.2010 р. (а.с. 228-229 том 1) Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів від 09.11.2007р. реєстрація договору купівлі- продажу житлового будинку АДРЕСА_1 відбулася 15 год.47 хв. (а.с. 73 т. 1). Кредитні кошти можуть бути видані банком лише для розрахунку по реальному зобов’язанню. Таким чином, перерахувати кошти у сумі 328 710 шф.франків раніше ніж був зареєстрований договор купівлі- продажу банк не міг. З таких обставин суд вважає, що з урахуванням часу реєстрації угоди - 15 год. 47 хв., та дотримання вимог Постанови НБУ № 435 банк не мав можливості своєчасно подати заявку на продаж валюти на МВР та здійснити такий продаж. Доказів на підтвердження обставин, викладених у запереченні представника відповідача за первісним позовом, які свідчать, що продаж фактично відбувся - суду не надано. Відповідно до с. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010р. інформація про здійснення 09.11.2007 р. продажу іноземної валюти АТ «УкрСиббанк»в інтересах ОСОБА_1 відсутня. (а.с. 232 том 1). Таким суд вважає, що видавши кредитні кошти у гривневому еквіваленті у меншому розмірі, ніж зазначено у договорі споживчого кредиту на 49 757,90 грн. із посиланням на курсові різниці при виконанні його доручення про продаж іноземної валюти, відповідач ввів позивача ОСОБА_1 в оману, завдавши йому збитки на вказану суму.. Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий право чин визнається судом недійсним. Омана має місце , якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність зазначення обставин, що яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення. Посилання позивача у позовній заяві про неправомірність отримання банком комісії за видачу кредитних коштів у розмірі 29 329,98 грн. також знайшла своє підтвердження у судовому розгляді з наступних підстав. Відповідно до «Квитанції №11 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 29 329,98 грн. призначення платежу: погашення нарахованих комісій. (том 1 а.с. 29) Відповідно до «Квитанції №16 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 111,53 грн. призначення платежу: погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором №0000011248925 . Відповідно до Додатку №2 «Тарифи банку»до кредитного договору №11248925000 від 09.11.2007р. встановлено, що комісія за надання кредиту у CHF (шв. франки) становить еквівалент 25 CHF (а.с. 28) Відповідно до Додатку №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту»графа «комісія за надання кредиту», стовбець 5, рядок 3 вказана сума 111, 54 грн. (а.с. 20-28 ) З наведений документів вбачається, що позивач сплатив належну за договором комісію у сумі 111,54 грн. (а.с. 50), перерахуванням суми 29 329,98 грн. умовами договору передбачено не було. Посилання відповідача, на те, що вищевказана комісія було утримана з позивача не з приводу отримання ним кредиту, а як комісія, яка вживається за перерахування безготівкових коштів до поточного рахунку НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий»по договору№878-283 від 08.11.2007 р. не знайшло свого підтвердження матеріалами справи. Відповідно Договору 878-283Ф про відкриття рахунку від 08.11.2007 р., шляхом підписання Додаткової угоди №1 від 08.11.2007 р., банк сам змінив вказаний у договорі тариф «Базовий»на тариф «Офсет». Згідно тарифу «Офсет»безготівкове зарахування коштів на поточний рахунок у іноземній валюті здійснюється безкоштовно, що також підтверджується даними заяви про продаж валюти. . (а.с 171 том 1.) Висновки суду про необґрунтоване стягнення з позивача комісії у сумі 29 329,98 грн. також зазначено у висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р., де по п’ятому питанню зазначено, що «в межах наданих для дослідження документів, у відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р. розмір комісії за видачу кредиту складає 111,53 грн. Надлишкова сплата комісії позивачем у сумі 29 329,98 грн. суд вважає збитками позивача. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що за змістом ст.216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст.11 ЦПК України. Вирішуючи зазначений спір щодо визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, суд виходить також знаступного. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч.3 ст.і 22 Закону України „Про захист прав споживачів“ у взаємозв’язку з положеннями ч.4 ст.і 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10.11. 2011 р. № 15-рп/2011 встановлено, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об’єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно п. 2. ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" , перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови. Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. (далі Постанова НБУ № 138). Вказана інформація і розрахунок сукупної вартості кредиту мають бути надані споживачу в письмовій формі до укладення ним кредитного договору. Ця інформація в більшій частині обсягу не була надана позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту. Згідно частині 2 п. 4 ст. 11 Закону україни "Про захист прав споживачів" , у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній. Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України ). Згідно п. 6 ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Суд вважає, що Графік №1 не відповідає вимогам умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. та Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. в частині нарахування процентів за користування кредитом. Істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і якими сторони керувались при укладенні Договору кредиту, - підтверджується висновком судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. встановити чи вірно розрахована реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту не надається за можливе, оскільки за проведеним розрахунком у таблиці у відповідності до п.3.3 цього положення, наявне неспівпадіння врахованих сум на певну дату і тих що наведені у Графіку. Отже не зрозуміло які саме і грошові зобов'язання за кредитом бралися банком до розрахунку чи в повній відповідності до вимог Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. чи ні. Суд вважає, що складання графіку платежів таким чином, що навіть спеціаліст у галузі банківської справи не може вирахувати суму реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту є порушенням Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». На підставі викладеного, суд вважає доведеним факт обману збоку АКІБ «УкрСіббанк», який полягає у повідомленні відомостей, які не відповідають дійсності, видачі суми кредиту у меншому розмірі, ніж встановлено договором за рахунок нібито курсових коливань від продажу валют, безпідставного стягнення комісії, замовчувавання обставин, щодо мають істотне значення –дійсної сукупної вартості кредиту, тому знаходить зустрічний позов в частині визнання Договору про надання споживчого кредиту недійсним та укладених щодо нього додаткових угод таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочинів, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. З таких обставин підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки від 09.11.2007р., засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, визнання недійсним договору поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2, зобов’язання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис про заборону відчуження майна. Позовні вимоги позивача про припинення взаємних прав та обов’язків сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк»не підлягають задоволенню, оскільки на відповідно до абз.3 п.5 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що «вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги». Обставини, що викладені у позову про заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 з боку ПАТ «УкрСиббанк»належним чином доведені не були, у судовому засіданні підтвердження не знайшли, тому задоволенню не підлягають. Суд вважає правильним відмовити у задоволенні зустрічного позову ПАТ «УкрСиббанк», виходячи з наступного. Відповідно до оригіналів квитанцій, що залучені до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з дати укладання кредитного договору № 11248925000 від 09.11.2007 р. щомісяця перераховував на користь банку у погашення кредитних зобов’язань грошові кошти. Загальна сума коштів, що була перерахована складає: 27 796,40 шв.франків, 34 995 дол США та 179 504,88 грн. На дату звернення до суду заборгованості за кредитом позивач не мав, тому не є обґрунтованим твердження відповідача про намагання ОСОБА_1 ухилитися від виконання зобов’язань шляхом звернення до суду. Заборгованість за кредитом утворилася у позивача вже у період перебування справи у суді. Відповідач у зустрічній позовній заяві вказує на те, що станом на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8 896, 81 шв. франків, з яких 6 244, 48 шв. франків –прострочення заборгованість за кредитом; 2 652, 33 шв. франків –прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи не виконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК). Статтею 22 ЦК України надає визначення тих збитків, на відшкодування яких має право особа, право якої порушено, а саме: якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір збитків, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Згідно зі ст. 4 Законом України «Про оподаткування прибутку»№334/94-ВР до складу валових доходів фінансової установи входять комісії, пені, відсотки по виданих кредитах, курсові різниці, отримані у зв’язку із купівлею-продажем іноземної валюти. Отже, доходами відповідача, які він отримав у зв’язку з порушенням норм права є: - комісія у розмірі 29 329,98 грн - курсові різниці,отримані відповідачем внаслідок фіктивного продажу іноземної валюти, у розмірі 49 757,90 грн Відсотки, отримані за кредитним договором становлять 499 141, 61 грн., що містяться у розрахунку відповідача та підтверджені квитанціями позивача, які додано до матеріалів справи, за курсом НБУ на дату зарахування кожного платежу, який вказано у виписках по рахункам позивача . Отже, згідно ст. 230 ЦК України розмір збитків, який повинен відшкодувати відповідач, як особа яка застосувала обман дорівнює:(29 329,98 грн. + 49 757,90 грн. + 499 141,61 грн.)х2=1 156 458,98 грн. У відповідності до ст.216 ЦК у разі недійсності кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Також, у відповідності п.2 ст.216 ЦК України якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні, або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. У справі проведено заміну відповідача: притягнуто замість Публічного акціонерного товариства «УкрСіббанк» його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», оскільки у зв’язку з укладанням 08 грудня 2011 року мід АТ «УкрСіббанк»і АТ «Дельта банк»договору купівлі –продажу прав вимог за кредитами від 08.12.2011 року за зобов’язаннями, яке виникло на підставі Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007 року та заміною кредитора у зобов’язанні. Застосування судом реституції, яка є наслідком недійсності правочину, та з урахуванням норм ст. 230 ЦК України, щодо недійсності правочину вчиненого під впливом обману, поверненню підлягає: стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», –1 424 072,60 грн., які позивач отримав від відповідача згідно квитанцій №27 від 09.11.2007р. та №27 від 22.11.2007 р. стягнення з ПАТ «Дельта Банк», на користь ОСОБА_1 –1 156 458,98 грн, що є подвійним розміром завданих збитків, та підлягає поверненню сума погашення позивачем основного тіла кредиту, а саме 47 470,26 грн ( відповідно до квитанцій, які додані до матеріалів справи). Щодо проведення взаємозаліку, позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставні. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПАТ «Дельта Банк» підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у сумі 12 972 грн., які складаються з витрат, понесених на оплату судово –економічної експертизи у розмірі 4935,00 грн. та на правову допомогу у розмірі 8000 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 212, 214-215 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», треті особи ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р., додаткову угоду №1 від 09.11.2007р., додаткову угоду б/н від 09.12.2008р., додаткову угоду №1 від 16.02.2009р., що укладені між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину: - визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., укладений між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1, реєстрацій №10900, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3; договор поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2; - зобов’язати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки, а саме – житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,100 га за адресою : АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1, які були передані у іпотеку за іпотечним договором від 09.11.2007 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 за реєстраційним № 10901. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою - стягнути з ОСОБА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1 424 072,60 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 1 203 929, 24 грн, Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 12 972 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити. У задоволені зустрічної позовної заяви Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322 267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату постановлення рішення суду на користь ПАТ «УкрСиббанк», стягнення державного мита у 1700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у сумі 120 грн. відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня проголошення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду Харківської області через Червоно заводський районний суд м. Харкова. Суддя І.М.Шелест http://reyestr.court.gov.ua/Review/21694127

Не переживайте, суд обязан отказать в рассмотрении заявления в связи с пропуском сроков. Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків 1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. 2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку. Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення 1. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. 2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

За найденное решение спасибо форумчанину Tavrija77

Шевченківський районний суд м.Львова Справа № 1328/1102/2012 УХВАЛА 16 лютого 2012 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі: головуючого – судді Едера П.Т. при секретарі Карпин Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 08.07.2010р. у зв’язку з нововиявленими обставинами, в с т а н о в и в : заочним Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08.07.2010р. по цивільній справі №2-1785/10 задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» та стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «УкрСиббанк» 607 639,56 грн. 56 коп. заборгованості, з яких: несплачена частина кредиту – 546 459 грн. 62 коп.; - прострочений борг - 8 439 грн.45 коп.; - заборгованість по відсотках – 48 334 грн. 29 коп.; - пеня за несплату кредитних коштів – 503 грн. 36 коп.; - штраф – 1 000 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «УкрСиббанк» 1700 грн.00 коп. сплаченого при поданні заяви до суду судового збору та 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. 22.07.2011року Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова залишено без задоволення заяву про перегляд вищезгаданого заочного рішення. 07.02.2012р. відповідач ОСОБА_1 подав заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Яку мотивує тим, що основним аргументом в позовній заяві Позивача - ПАТ «УкрСиббанк» є факт не виконання ним своїх зобов’язань за Кредитними договорами, а тому Позивач достроково вирішив стягнути з Відповідача суму боргу. Кредит був виданий на споживчі цілі в доларах США, а Суд не звертав увагу на порушення як при укладенні так і при виконанні Кредитних договорів норм ЗУ "Про захист прав споживачів". Зазначив, що 07.02.2012 року при ознайомленні із судовою практикою на сайті Державного реєстру судових рішень, йому стало відомо про рішення від 06.02.2012року Вижницького районного суду Чернівецької області по цивільній справі № 8-4/12 в якому йде посилання на лист-відповідь Верховного Суду України від 12.12.2011 року, в якому зазначено, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливо лише в спорах, в яких предметом та підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини - в «Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки)» від 7 жовтня 2010 р., дійсно не відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 10.11.2011 року, яким дано офіційне тлумачення положень пунктів 22,23 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з наступними змінами у зв’язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України, а тому не може враховуватися судами під час розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин. Також у листі-відповіді Верховний суд України зазначав, що відповідно до ст.361 ЦПК України, рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. З часу коли заявник дізнався про обставини – в даному випадку 07.02.2012р. Також, в своїй заяві ОСОБА_1 зазначав про те, що оскаржуваним рішенням стягнено з нього і пеню і штраф, що є порушенням ч.1 ст.61 Конституції України, ч.3 ст.509 ЦК України і рішенням Конституційного суду України від 10.11.2011р., в якому зазначено: «Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту, зокрема не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах», що мало місце в даному випадку. В судовому засідання представник заявника ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності надала пояснення аналогічні викладеним в заяві, просила заяву задоволити. Представник ПАТ «УкрСиббанк» Романова Ю.Л. проти задоволення заяви заперечила вважає, що заявником не наведено підстав для перегляду рішення суду у зв’язку з ново виявленими обставинами. Заслухавши пояснення представників сторін дослідивши матеріали заяви, суд вважає, що заява є такою що підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів. Відповідно до ч. 2 ст.361 ЦПК України встановлено чіткий перелік підстав для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, зокрема: в п.1 передбачено, що ними є « істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи» та в п.4 - ними є: «встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане». Так, в «Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки)» від 7 жовтня 2010 р. (Вісник Верховного Суду України, 2010, № 11), зазначено, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливо лише в спорах, в яких предметом та підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення кредитного договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання кредитного договору цей Закон не може застосовуватися, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування. В обґрунтування зазначеної позиції ВСУ посилався на статтю 11 Закону, за приписами якої договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере на себе зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. На думку ВСУ, оскільки в Законі чітко врегульовано процедуру укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування, а також встановлена відповідальність суб’єкта господарювання за ненадання такої інформації, відтак, дія Закону поширюється лише на правовідносини, що виникають на стадії укладення кредитного договору. Однак, в рішенні від 10 листопада 2011 року Конституційного суду України, щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачено, що їх треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. При цьому, Конституційний Суд України зазначив про необхідність обмеження дії принципу свободи договору споживчого кредиту критеріями добросовісності, справедливості, пропорційності та розумності, підтримання державою на засадах пропорційності розумного балансу між публічним інтересом, комерційними інтересами банків і охоронюваними правами та інтересами споживачів кредитних послуг, забезпечення особливого захисту саме прав споживача як більш "слабкого" учасника кредитних правовідносин, а також забезпечення фактичної, а не формальної рівності сторін. Конституційний Суд України послався також і на норми статті 11 Закону, на які посилався в своїх Узагальненнях і Верховний Суд України, але прийшов до зовсім протилежного висновку. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що положення частин четвертої – одинадцятої статті 11 Закону передбачають деякі права позивача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання кредитного договору: відкликати згоду на укладення договору без пояснення причин, не бути примушеним на етапі виконання договору сплачувати незаконні платежі, достроково повернути кредит, не бути примушеним достроково повернути кредит у разі незначних порушень договору тощо. Відтак, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв’язку зі статтею 42 Конституції України поширюються на правовідносини сторін кредитного договору не тільки під час укладання, як раніше наголошував Верховний Суд України, а й під час виконання такого договору. Приймаючи Рішення, Конституційний Суд спирався, в тому числі, на європейське законодавство. Так, у Директиві 2005/29/ЄС від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту. У Директиві 2008/48/ЄС відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди. В резолютивній частині Рішення Конституційний суд зазначив, що «Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене». Отже, прийняттям вищезазначеного Рішення, Конституційний Суд встановив «неконституційність … іншого правового акта чи їх окремого положення», в даному випадку Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010роки)» від 7 жовтня 2010 р., застосованого судом при вирішенні цієї справи, що у відповідності до п.4 ч.2 ст.361 ЦПК України є підставою для перегляду рішення, у зв'язку з нововиявленими обставинами. Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом при його винесенні не було перевірено дотримання норм Закону України «Про захист прав споживача», хоча як і в самому рішенні так і у назвах Кредитних договорів зазначено, про «Договір про надання споживчого кредиту №11207390000 від 30.08.2007р.» та «Договір про надання споживчого кредиту №112073540000 від 31.08.2007р.» Беручи до уваги роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.1981 року «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили», як нововиявленими можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановления рішення, але про них не знали і не могли знати заявник і суд. Відповідно, наявність вищезазначеного Рішення Конституційного суду буде виступати підставою для перегляду оскаржуваного рішення за нововиявленими обставинами згідно п.1 ч.2 ст.361 ЦПК України, з огляду на те, що на час винесення оскаржуваного рішення – 08.07.2010р.(22.07.2011р.) вже діяв Закон України «Про захист прав споживача», однак ні суду, ні сторонам не було відомо, що його дія поширюється на правовідносини сторін договору споживчого кредиту не тільки на стадії його укладення, а й на стадії виконання. Зважаючи на вищевикладене, суд вбачає необхідність переглянути рішення Шевченківського районного суду м. Львова про стягнення заборгованості за споживчими кредитами в зв’язку з нововиявленими обставинами. З огляду на викладене, керуючись ч.2 ст.61 Конституції України, ч.3 ст.509 ЦК України, ст.361, 364, 365 ЦПК України, Рішення Конституційного суду України від 10.11.2011року, Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.1981 року «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили», «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010роки)» від 7 жовтня 2010 р. суд, - у х в а л и в: Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2010 року по цивільній справі №2-1785/10 у зв”язку з нововиявленими обставинами задоволити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2010 року по цивільній справі №2-1785/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасувати. Справу призначити до судового розгляду на 24 лютого 2012 року на 12.00 год. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя: П. Т. Едер http://reyestr.court.gov.ua/Review/21538708

По поводу нотариуса - обратитесь с жалобой в Минюст и требованием отменить свидетельство о праве на занятие нотариальной деятельностью. Также можете обратиться в прокуратуру с заявлением о преступлении нотариусом.

Согласно п.6 ст. 28 ЗУ "Об истполнительном производстве":6. У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові. Поэтому, письменно обратитесь к начальнику ГИС взыскавшего исполнительный сбор с требованием вернуть исполнительный сбор.

В рамках уголовного дела прокуратура могла изъять оригиналы документов, при этом КС не ограничивают в снятии с них копий. Судья правильно указал, что в протоколе выемки обязательно должно быть указано об изъятии именно Вашего договора. Однако Вы можете сослаться, что у кредитного союза есть база данных и они имели возможность подать иск на основании копий документов, кроме того обратите внимание на даты изъятия и дату возврата документов. Но не смотря на это, деньги необходимо вернуть. Рекомендую переговорить с КС и договорится о сроках и конкретной сумме возврата средств.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Сімоненко В.М. суддів: Лесько А.О., Наумчука М.І., Фаловської І.М., Мостової Г.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Кам’янка-Бузького району Львівської області в інтересах держави в особі уповноваженого органу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на ухвалу судді Кам’янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року, в с т а н о в и л а: В березні 2010 року прокурор Кам’янка-Бузького району Львівської області в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В позові зазначав, що 26 травня 2008 року між Кам’янка-Бузьким відділенням № 6327 Ощадбанку та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2203-2541 про видачу кредиту в розмірі 15 000 грн. на споживчі цілі. В забезпечення виконання даного договору було укладено договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов’язання по поверненню кредиту, прокурор просив стягнути з відповідачів солідарно 12 785,51 грн. заборгованості по кредиту на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кам’янко-Бузького відділення № 6327 ВАТ «Ощадбанк». Ухвалою судді Кам’янка- Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року, позовну заяву прокурора Кам’янка-Бузького району в інтересах держави в особі уповноваженого органу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості повернуто позивачу. В касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати вищезгадані ухвали і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалюючи згадані судові рішення, суди виходили з того, що прокурор не має повноважень на представництво інтересів держави в спірних правовідносинах. Відповідно до п.3 ч.3 с.121 ЦПК України позовна заява повертається, коли заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 (Справа №1-1/99) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету , територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємства та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Та обставина , що засновником господарського товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України та володіє відповідною частиною статутного фонду ВАТ «Державний ощадний банк України» не є визначальною при вирішенні питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах. Оскільки предметом спору є повернення грошових коштів за договором № 2203-2541, укладеним 26 травня 2008 року між Кам’янка-Бузьким відділенням № 6327 Ощадбанку та ОСОБА_1 про надання кредиту в розмірі 15 000 грн. на споживчі цілі, прокурор не визначив, в чому полягає порушення інтересів держави внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань по кредитному договору про надання кредиту на споживчі цілі в сумі 15 000 грн., суди вірно вважали, що підстав для представництва прокурором інтересів в даній справі не має. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права і підстав для їх скасування не встановлено. Керуючись ст.ст. 336, 342, 345 ЦПК України, судова колегія у х в а л и л а : Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області відхилити. Ухвалу судді Кам’янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: А.О.Лесько М.І. Наумчук І.М. Фаловська Г.І. Мостова http://reyestr.court.gov.ua/Review/16149030

Получите решение Днепровского суда о выдаче исполнительного листа и подайте на него апелляционную жалобу, если решение заочное то подайте заявление об отмене заочного решения.