ANTIRAID

Вышлите пожалуйста решения вышестоящих инстанций и мы их тоже разместим. Реквизиты стороны можете сами затереть или я их уберу. Буду признателен.И на будущее, если у Вас есть подобные решения - делитесь ими.

Справа № 2-1736-2009 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2009 року Замостянський районний суд м. Вінниці в складі : головуючого судді Луценко Л.В. при секретарі Мамошук І.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Хрещатик» про стягнення коштів за договором банківського вкладу, - В С Т А Н О В И В : Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Замостянського районного суду м. Вінниці з позовом до ВАТ КБ «Хрещатик» про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору банківського вкладу №41-12559Д від 05.09.2008 року та квитанцією № 1 від 05.09.2008 року, позивач ОСОБА_1 передав до Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» готівкові кошти в сумі 100 000 доларів США. Відповідно до п. 1.2. договору, процентна ставка на вклад встановлена у 12 % річних. Нарахування процентів здійснюється банком щомісячно, виходячи фактичної кількості днів в місяці та році. В перший робочий день кожного місяця, наступного за місяцем нарахування, нараховані проценти приєднуються до суми вкладу і в подальшому нарахування процентів здійснюється на збільшену суму вкладу. Згідно розрахунку позивача ОСОБА_1, сума процентів складає 3 030.1 доларів США. На вимогу вкладника, банк суму вкладу та нараховані проценти не повернув, а отже не виконав своїх зобов’язань за договором банківського вкладу чим порушив права позивача ОСОБА_1. 24.02.2009 року позивач ОСОБА_1 передав згідно договору про відступлення права вимоги та додатку до цього договору на користь позивачки ОСОБА_2 право вимоги від боржника (відповідача) за договором банківського вкладу № 41-12559Д від 05.09.2008 року, частини суми вкладу в розмірі 20 000 доларів США. Позивачі вважають, що договір про відступлення права вимоги коштів за договором банківського вкладу №41-12559Д від 05.09.2008 року укладений у повній відповідності із ст. ст. 512, 513, 514, 516 ЦК України, тому позивачка ОСОБА_2 правомірно звернулася до суду з вимогою стягнути з відповідача на її користь відступлену їй за договором від 24.02.2009 року частку в сумі 20 000 доларів США. В судовому засіданні позивач та представник позивачки збільшили позовні вимоги та просили стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» або з Вінницької філії відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 80 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 616 000 грн., нараховані проценти в сумі 3030.1 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 23331.77 грн., проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 3924.08 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 30215.41 грн., інфляційні втрати в сумі 6799.99 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 52359.92 грн., упущену вигоду в сумі 128 696.66 грн. та 20 000 грн.. моральної шкоди, на користь позивачки ОСОБА_2 стягнути 20 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 154 000 грн., проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 276.16 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 2126.43 грн. та 31 000 грн. упущеної вигоди. Представник відповідача позов не визнала, суду пояснила, що договір банківського вкладу №41-12559Д від 05.09.2008 року на балансі Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» не обліковується. Кошти згідно цього договору в касу банку внесено не було, оскільки ними шахрайським способом заволодів керуючий Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Цимбалюк Віталій Іванович, якого згодом було звільнено з посади, таким чином представник відповідача вважає, що стягнення повинно бути з Цимбалюка В.І., яким підроблено договір банківського вкладу та квитанцію про внесення готівки в касу банку. Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справ, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Договір банківського вкладу «накопичувальний» на 3 місяці із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу № 41-12559Д від 05.09.2008 року укладено між ВАТ КБ «Хрещатик» та ОСОБА_1 строком на 3 місяці, із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу. Кожну сторінку договору скріплено печаткою Липовецького відділення ВАТ КБ «Хрещатик» та підписом керуючого Липовецьким відділенням Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Цимбалюк В.І.. Відповідно до п. 2.3.2 договору банківського вкладу «накопичувальний» на 3 місяці із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу № 41012559Д від 05.09.2008 року, вкладник зобов’язався здійснити внесок коштів на вкладний рахунок в сумі, зазначеній в п. 1.1. даного договору, готівкою через касу банку або шляхом перерахування коштів з іншого власного вкладного (депозитного), поточного або карткового рахунку. Відповідно до розділу ІІІ глави 2 пункту 8 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України № 337 від 14.08.2003 року, після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Квитанція № 1 від 05.09.2008 року відповідає вимогам Інструкції про касові операції в банках України, скріплена штампом Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» та двома підписами, і є належним доказом приймання готівки банком. Враховуючи викладене, суд прийшов висновку, що вкладник за договором банківського вкладу «накопичувальний» на 3 місяці із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу № 41-12559Д від 05.09.2008 року, виконав свої зобов’язання за договором банківського вкладу в повному обсязі, передав готівкові кошти у визначеній в п. 1.1. договору сумі працівнику банку про що отримав квитанцію № 1 від 05.09.2008 року. Відповідно до листа Вінницької філії відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» № 10/524 від 10.02.09 року, підписаного директором Л.П. Тимчук, яким дано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 06.02.2009 року, договір № 41-12559Д банківського вкладу «накопичувальний» від 05.09.2008 року на балансі Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» не обліковується, тому сума вкладу та сума процентів вкладнику не повернена. Відповідно до п. 2.1. Положення про здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України за № 516 від 03.12.2003 року, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті. Тому, ведення обліку вкладних (депозитних) договорів організовується безпосередньо банком, отже, відсутність договору № 41-12559Д банківського вкладу «накопичувальний» на обліку Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» є внутрішньою проблемою організації обліку юридичної особи банку і не може бути підставою відмови у виконанні зобов’язань. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог встановленими даним нормативним актом. Відповідно до п. 2.1.4. договору № 41-12559Д банківського вкладу «накопичувальний» від 05.09.2008 року, банк зобов’язався в останній день терміну розміщення вкладу повернути вкладнику внесену суму та суму нарахованих процентів. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. В останній день терміну розміщення вкладу, відповідач внесену суму та суму нарахованих процентів не повернув вкладнику, чим порушив умови договору та відповідні положення цивільного законодавства. 24.02.2009 року за договором про відступлення права вимоги позивач ОСОБА_1 передав на користь позивачки ОСОБА_2 право вимоги частини суми вкладу в розмірі 20 000 доларів США за договором банківського вкладу № 41-12559Д від 05.09.2008 року . Договір про відступлення права вимоги від 24.02.2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає вимогам ст. 512, 513 та 516 ЦК України. З цього договору та додатку до нього від 31.01.2009 року вбачається, що ОСОБА_2 набула права кредитора щодо частини вкладу за договором № 41-12559Д банківського вкладу «накопичувальний». Оскільки позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 є достатньо обґрунтованими та підтверджені належними і допустимими доказами, суд приходить висновку про їх задоволення. Позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 80 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 616 000 грн., підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки викладені в позовній заяві обставини підтверджено належними й допустимими доказами і доведено в судовому засіданні. Відповідно до абз. 2, ч. 5 ст. 1061 ЦК України, у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Сума вкладу згідно п. 1.1. договору банківського вкладу «накопичувальний» на 3 місяці із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу № 41-12559Д від 05.09.2008 року і квитанції № 1 від 05.09.2008 року складає 100 000 доларів США. Сума процентів за три місяці складає 3030.1 доларів США, виходячи з розрахунку 12% річних за три місяці вкладу із щомісячним приєднанням нарахованих процентів до основної суми вкладу ( п. 1.2. договору). В договорі банківського вкладу «накопичувальний» на 3 місяці із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу № 41012559Д від 05.09.2008 року в п. 1.2. встановлено процентну ставку на вклад в розмірі 12% річних, а в скобках викладено (вісім цілих 00 сотих), таким чином мають місце суперечності щодо розміру процентної ставки. Відповідно до ч.8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Таким чином за основу розрахунку судом взято процентну ставку в розмірі 12 % річних. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунком, який провели позивачі керуючись рекомендаціями Верховного Суду України (лист ВСУ від 03.04.97 р. № 62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»), інфляційні втрати, що належить стягнути на користь позивача ОСОБА_1 складають 6799.99 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 52 359.92 грн.. Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 Цивільного Кодексу України). Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Розмір процентів, які зобов’язаний сплатити відповідач за прострочення виконання зобов’язання договором не встановлений, однак відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 1061 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Згідно постанови Національного Банку України № 107 від 21.04.2008 року «Про регулювання грошово-кредитного ринку», яка набрала чинності з 22 квітня 2008 року, облікова ставка з 30 квітня 2008 року, встановлена в розмірі 12 % річних. Згідно розрахунку, розмір процентів за прострочення у виконанні грошового зобов’язання, що належить стягнути на користь ОСОБА_1 складає 3924.08 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 30215.41 грн., а на користь ОСОБА_2 належить стягнути 276.16 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ 2126.43 грн.. Позовні вимоги про стягнення з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» на користь ОСОБА_1 упущену вигоду в сумі 128 696.66 грн. та стягнення на користь ОСОБА_2 упущену вигоду в сумі 31 000 грн. підлягають задоволенню. Відповідно до п. 2.4.1 договору № 41-12559Д від 05.09.2008 року, вкладник має право на отримання суми вкладу та процентів по ньому згідно з умовами договору. Відповідно до п. 2.1.4 договору № 41-12559Д від 05.09.2008 року, банк зобов’язався в останній день терміну розміщення вкладу повернути вкладнику внесену суму та суму нарахованих процентів. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. В зазначений договором строк відповідач зобов’язання не виконав, суму вкладу та суму нарахованих відсотків не повернув, чим порушив п. 2.1.4 договору № 41-12559Д від 05.09.2008 року. На першу вимогу вкладника відповідач не видав суму вкладу та нараховані відсотки, чим порушив положення ч. 2 ст. 1060 ЦК України. У зв’язку з порушенням умов договору № 41-12559Д від 05.09.2008 року, позивач ОСОБА_1 та позивачка ОСОБА_2 понесли значні збитки, оскільки з вини банку, що полягала у неправомірній бездіяльності щодо виконання зобов’язання з повернення вкладу, ОСОБА_1 не зміг провести обмін належної йому іноземної валюти, в сумі 83030.1 американських доларів США за найбільш вигідним, для нього комерційним курсом, який згідно довідки ВАТ КБ «Надра» станом на 25 лютого 2009 року, складав 9.25 грн. за один долар США, тобто позивач ОСОБА_1, якби його право не було порушено отримав би: 768 028. 42 грн., а позивачка ОСОБА_2 - 185 000 грн. Оскільки через судовий спір, що виник у зв’язку з порушенням зобов’язання відповідачем, стягуватиметься еквівалент 83030.1 доларів США за офіційним курсом НБУ, що складає 770 грн. за 100 доларів США, а загалом 639331.77 грн., відповідно позивач ОСОБА_1 недоотримає кошти в сумі (768028.43 грн. – 639331.77 грн.) 128 696.66 грн., а позивачка ОСОБА_2 (185000 грн. – 154 000 грн.) 31 000 грн.. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання, а отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 вживав заходи щодо повернення внесених за договором банківського вкладу коштів, неодноразово звертався до відповідача з відповідними листами та заявами, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог про стягнення упущеної вигоди та наявність достатніх підстав стягнення з відповідача відповідних сум на відшкодування збитків. У позовній вимозі ОСОБА_1 про стягнення з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» на його користь 20 000 грн. моральної шкоди слід відмовити. В пункті 5-му постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року) Верховний Суд України наголосив, що обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою та протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено зокрема, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих відносинах і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. Зазначені вище обставини позивачем ОСОБА_1 не доведено, будь-які докази моральних страждань суду не надані. Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. За таких обставин, коли позивач ОСОБА_1 не довів обставини на які посилається в позовній заяві, не надав будь-яких доказів моральної шкоди, суд прийшов висновку, що в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити. Посилання представника відповідача на обставини, що керуючий Липовецьким відділенням Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Цимбалюк В.І. незаконним способом привласнив готівкові кошти (вклад) ОСОБА_1, та відповідати перед вкладником має безпосередньо керуючий Липовецьким відділенням Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Цимбалюк В.І. є необ’єктивними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. За таких обставин, порушення керуючим Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Цимбалюком В.І. своїх обов’язків може призвести лише до негативних наслідків у внутрішніх відносинах юридичної особи - банку. Порушення обов’язків, установлених абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України, не є підставою для визнання недійсним правочинів, вчинених цими органами від імені юридичної особи з третіми особами. У відносинах з останніми обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Керуючий Липовецьким відділенням Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» Цимбалюк В. І. не може відповідати перед позивачами за позовом про стягнення коштів за договором банківського вкладу, оскільки договір банківського вкладу укладено з юридичного особою – банком, а Цимбалюк В. І. діяв від імені банку, як його уповноважений орган. Так, в договорі, виконано підпис В.І. Цимбалюка після слів: «Керуючий Липовецьким відділенням ВФ ВАТ КБ «Хрещатик»». Висновком спеціаліста від 30.03.2009 року № 105-п, встановлено, що договір № 41-12559Д банківського вкладу «накопичувальний» від 05.09.2008 року підписано тією ж особою, що виконала підпис на третій сторінці паспорта громадянина України з серійним номером НОМЕР_1 в рядку «Підпис власника паспорта / Подпись владельца паспорта» виданого на ім’я Цимбалюка В.І., таким чином суд прийшов висновку, що договір підписано безпосередньо Цимбалюком В.І., який на час укладення договору перебував на посаді керуючого Липовецьким відділенням Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик», і діяв від імені відповідача, як уповноважена особа (працівник) банку. Крім того, відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями. За таких обставин, коли договір підписано керуючим Липовецького відділення Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» від імені банку, коли договір скріплено печаткою банку, коли видано вкладнику квитанцію з штампом банку про внесення готівки, коли керуючий на момент укладення договору та внесення готівки був уповноважений підписувати документи від імені, і на користь банку, суд приходить висновку, що відповідати за позовом має саме відповідач ВАТ КБ «Хрещатик». Згідно ст. 88 ЦПК України на користь держави слід стягнути з відповідача судовий збор в сумі 1 700 грн. та інформаційно-технічний збір в розмірі 30 грн. на користь позивачів. На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 11, 92, 96, 509, 526, 623, 625, 629, 1060, 1061, ч.8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», розділу ІІІ глави 2 пункту 8 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України № 337 від 14.08.2003 року, пункту 2.1. Положення про здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України за № 516 від 03.12.2003 року, пунктів 5-го та 9-го постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року), керуючись ст.ст. 10, 60, 212 – 217 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, Вінницька область, АДРЕСА_1) кошти в сумі 80 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 616 000 грн., а також нараховані за договором проценти в сумі 3030.1 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 23 331 грн. 77 коп., проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 3924.08 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 30 215 грн. 41 коп., інфляційні втрати в сумі 6799.99 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 52 359 грн. 92 коп. та упущену вигоду в сумі 128 696 грн. 66 коп. Відмовити ОСОБА_1 у стягненні з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259) 20 000 грн. моральної шкоди. Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, Вінницька область, Козятинський р-н, АДРЕСА_2) 20 000 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 154 000 грн., проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 276.16 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного Банку України 2126 грн. 43 коп. та упущену вигоду в сумі 31 000 грн. Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Хрещатик» (код ЄДРПОУ 19364259, адреса м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а) на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 витрати пов’язані зі сплатою інформаційно-технічного збіру в розмірі 30 грн. та судовий збір в розмірі 1700 грн. на користь держави. На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, а на протязі 20 –ти днів може бути подана апеляційна скарга після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5497987 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі : головуючого Патрюка М.В., суддів: Костенка А.В., Перепічая В.С., Мазурка В.А., Прокопчука Ю.В., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про стягнення коштів за договором банківського вкладу за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Хрещатик» ( далі - ВАТ КБ «Хрещатик») на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2009 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за договором банківського вкладу № 41-12559Д від 5 вересня 2009 року ОСОБА_6 передав Липовецькому відділенню Вінницької філії ВАТ КБ «Хрещатик» строком до 5 грудня 2008 року готівкові кошти в сумі 100 тис. доларів США під 12 % річних. Зазначав, що в установлений строк відповідач суму вкладу та нараховані проценти відмовився повернути. Указував, що 24 лютого 2009 року він на підставі договору передав право вимоги 20 тис. доларів ОСОБА_7 Позивачі просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_6 80 тис. доларів США, що еквівалентно 616 тис. грн., нараховані проценти в сумі 3 030, 1 доларів США, що еквівалентно 23 331 грн. 77 коп., проценти за прострочення грошового зобов’язання в сумі 3 924, 08 доларів США, що еквівалентно 30 215 грн. 41 коп., інфляційні витрати 6 799, 99 доларів США, що еквівалентно 52 359 грн. 92 коп., упущену вигоду в сумі 128 696 грн. 66 коп. та 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_7 20 тис. доларів США, що еквівалентно 154 тис. грн., проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання 276, 16 доларів США, що еквівалентно 2 126 грн. 43 коп., та 31 тис. грн. упущеної вигоди. Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_6 кошти в сумі 80 тис. доларів США, що еквівалентно 616 тис. грн., а також нараховані за договором проценти в сумі 3 030, 1 доларів США, що еквівалентно 23 331 грн. 77 коп., проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 3 924 грн. 08 доларів США, що еквівалентно 30 215 грн. 41 коп., інфляційні витрати в сумі 6 799, 99 доларів США, що еквівалентно 52 359 грн. 92 коп., та упущену вигоду в сумі 128 696 грн. 66 коп. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ВАТ КБ «Хрещатик» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 тис. грн. відмовлено. Стягнуто з ВАТ КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_7 20 тис. доларів США, що еквівалентно 154 тис. грн., проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання в сум276, 16 доларів США, що еквівалентно 2 126 грн. 43 коп., та упущену вигоду в сумі 31 тис. грн. Вирішено питання судових витрат. У касаційній скарзі ВАТ КБ «Хрещатик» просить скасувати постановлені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що внаслідок невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за укладеним договором строкового банківського вкладу (депозиту) позивач має право на відшкодування збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди), стягнення встановленого індексу інфляції за час прострочення виконання зобов’язання та отримання процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання. З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини сторін. Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (ч. 1 ст. 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти (ч.ч. 1, 5 ст. 1061 ЦК України). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року (далі – Закон), індексація – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності громадян. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії, соціальна допомога (сім’ям з дітьми, по безробіттю, тимчасовій непрацездатності тощо), стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування у разі втрати годувальника тощо. (ст. 3 Закону). З огляду на вищезазначені вимоги законодавства, суди дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивачів упущеної вигоди та інфляційних витрат і в цій частині постановлені судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню. Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 338 ЦПК України колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в и р і ш и л а : Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Хрещатик» задовольнити частково. Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року у частині задоволення позову про стягнення інфляційних витрат та упущеної вигоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про стягнення інфляційних витрат в сумі 6 799, 99 доларів США, що еквівалентно 52 359 грн. 92 коп. та 128 696 грн. упущеної вигоди відмовити. У задоволенні позову ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про стягнення упущеної вигоди в сумі 31 тис. грн. відмовити. У решті рішення залишити без змін. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Патрюк Судді: А.В. Костенко В.А. Мазурок ОСОБА_3 ОСОБА_5 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9793117

Справа № 2-2102/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2010 року м.Чернігів Деснянський районний суд м. Чернігова у складі: головуючого: судді Кулініча Ю.П., за участю: секретаря судового засідання Костюк Ю.Г., позивача ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2, представника відповідача Корабельнікової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк”, про відшкодування шкоди, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача збитки (упущену вигоду), заподіяні неналежним виконанням договору банківського вкладу в сумі 5273,97 грн. У судовому засіданні позивач позов підтримав. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на оголошений у банку мораторій на задоволення вимог кредиторів та передачу зобов’язань банку до ПАТ „Родовід Банк”. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. У судовому засіданні встановлено, що 27.10.2008 між сторонами укладено договір банківського вкладу № 1/0305248002309001, за умовами якого відповідач прийняв від позивача 25000 грн. під 20 % річних на строк до 25.02.2009. Додатковим договором від 27.10.2008 визначено, що в період з 01.11.2008 по 30.11.2008 процентна ставка складатиме 21,5 % річних. По закінченню строку внесення вкладу кошти позивачеві виплачені не були, незважаючи на його письмові звернення від 25.02.2009 та 13.04.2009. Згідно копії заяви на видачу готівки № 2685_12, сума вкладу виплачена 29.09.2009 позивачеві у ПАТ „Родовід Банк”, з яким 10.11.2009 було укладено договір про передачу активів і зобов’язань ТОВ „Укрпромбанк”. Відповідно до ст.1060 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу банк зобов’язаний видати вклад зі спливом встановленого договором строку, а також на першу вимогу вкладника, окрім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлено договором. Затримка у видачі вкладу виникла з вини відповідача, що має нести відповідальність за весь час затримки розрахунку. Постановою Національного Банку України «Про призначенню тимчасової адміністрації в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» № 19/БТ введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців – з 21.01.2009 до 21.07.2009. Збитки, які просить стягнути позивач, є упущеною вигодою – відсотками за банківським вкладом, які позивач отримав би за звичайних обставин. Відповідно до п.2 ч.1 ст.85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Право на відшкодування збитків передбачено ст.22 ЦК України. Зобов’язання відшкодувати упущену вигоду не належить до неустойки (штрафу, пені), інших фінансових (економічних) санкцій, тому дія мораторію на це зобов’язання не поширюється. Відповідно до копії договору банківського вкладу „Скарбничка” від 12.06.2009 та умов прийняття депозитних вкладів ВАТ КБ „Хрещатик”, у період затримки розрахунку позивач міг отримати прибуток у розмірі 25 % річних, або 5273,97 грн. Таким чином, позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню. Керуючись викладеним вище та ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” на користь ОСОБА_1 5273,97 грн. упущеної вигоди та 120 грн. у відшкодування судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” на користь держави 52,74 грн. судового збору. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10077258

Если договором такое действие не предусмотрено, то эти действия банка не законы.Вы можете просить возместить моральный ущерб, а также требовать возбудить уголовное дело в отношении сотрудников банка за раскрытие конфиденциальной информации.

Справа №22 -487/10 Головуючий в суді першої інстанціі Бутельська Г.В. Категорія: 27 Доповідач: Савченко С.О. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі: Головуючого судді: Гайсюка О.В. Суддів: Чорнобривець О.С., Савченко С.О. при секретарі: Донець А.Ю. за участю представників філії публічного акціонерного товариства «Імексбанк» та представника позивача розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Імексбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі філії ПАТ «Імексбанк» в м. Кіровограді про захист прав споживача, розірвання договору банківського вкладу ВСТАНОВИЛА : В лютому 2009 року ОСОБА_2» звернулась до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача та розірвання банківського вкладу. В обґрунтування позову позивачка вказала, що 05 лютого 2008 року між нею та відповідачем укладено договір №ДС-3614 строкового банківського вкладу в сумі 11500 грн. терміном до 08 лютого 2010 року з 16% річних. 15 лютого 2008 року вона поповнила депозитний вклад сумою 2000 грн, про що була укладена додаткова угода. В листопаді 2008 року на фінансовому ринку банківських послуг суттєво зросли ставки банківських вкладів. Як приклад позивачка назвала банк «Дельта Банк», який пропонував розмістити вклад під 26% річних. Вона зверталась неодноразово до банку з вимогою змінити умови депозитного вкладу шляхом переведення депозиту у гривнях в депозит в іншій валюті або повернути вклад, але Кіровоградське відділення банку переадресувало її вимоги головній конторі банку, звідки їй відмовили в переоформленні вкладу та у повернені вкладу. Вважає, що через такі дії банку вона втратила можливість розмістити кошти на більш вигідних умовах, а саме під 26% річних, в зв’язку з цим просила розірвати договір строкового банківського вкладу, стягнути 13500 грн. вкладу з процентною надбавкою 16% річних та упущену вигоду в сумі 1109грн.59 коп., а також судові витрати по справі. Крім цих вимог позивачка зазначила, що 06 червня 2008 року між нею та відповідачем укладавсь ще один договір № ДС-3614/1 строкового банківського вкладу (депозиту) на 5000 грн під 18% річних з терміном повернення 09.07.2009 року. За два дні до закінчення строку дії договору вона заявою повідомила банк про намір отримати всю суму вкладу через касу банку, але 10 липня 2009 року сума вкладу була переведена на картку МЕП, з якої всю суму вкладу отримати неможливо через щоденний ліміт у 500 грн. На день закінчення терміну договору вона отримала 500 грн. Просила стягнути 1000 грн. моральної шкоди, залишок вкладу 4500 грн, пеню у розмірі 990 грн, упущену вигоду 585 грн., 450 грн. інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми у розмірі 67 грн.50коп. В доповненнях до позову ОСОБА_2 просила розірвати договір строкового банківського вкладу від 05.02.2008 року та стягнути з відповідача 13500 грн. разом з нарахованими процентами на час розірвання договору, стягнути 4500 грн. за договором від 06.06.2009 року як прострочення боржником зобов’язання, відшкодувати упущену вигоду в сумі 201.39 грн. за договором вкладу 5000грн. та стягнути як окремий самостійний вид відповідальності за порушення грошового зобов’язання інфляційні втрати в сумі 45 грн. та 3% річних від простроченої суми 23.2 грн., а також вирішити питання стягнення судових витрат. В уточнених позовних вимогах ОСОБА_2 просила розірвати договір строкового банківського вкладу від 05.02.2008 року і стягнути 13500 грн., стягнути 4500 грн. за договором банківського вкладу від 09.07.2009 року та відповідно до умов договору 990 грн. пені, упущену вигоду в сумі 585 грн., інфляційні нарахування 450 грн. і 3% річних в сумі 67.5 грн., а також стягнути судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 грудня 2009 року позов задоволено частково. Судом розірвано договір строкового банківського вкладу від 05.02.2008 року за № ДС-3614 укладений між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_2, стягнуто з банку на користь позивачки 13500 грн. За договором № ДС-3614/1 від 06.06.2009 року на користь позивачки стягнуто 4500 грн. залишку вкладу, упущену вигоду в сумі 585 грн, заборгованість з урахуванням індексу інфляції за час прострочення 450 грн., 67.5 грн. 3% річних від простроченої суми, а також в доход держави судовий збір в сумі 186 грн. і 30 грн. ІТЗ. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство «Імексбанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким розірвати договір строкового банківського вкладу від 05.02.2008 року та зобов’язати банк виплатити ОСОБА_2 9840 грн.14 коп. В решті позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовано неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зокрема в апеляції зазначено, що строковий договір банківського вкладу є публічним договором і його умови однакові для всіх споживачів. ОСОБА_2 не подала жодної заяви про дострокове припинення договору строкового вкладу. При достроковому розірванні договору перераховуються відсотки виходячи зі ставки 1%. Банк не чинив перешкод в отриманні позивачкою вкладу за договором від 06.06.09 року. Судові витрати присуджені не пропорційно задоволенню позову. Заслухавши доповідача, пояснення представника банку, який підтримав апеляційну скаргу, представника позивача, який заперечував доводи скарги, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню. Колегією суддів встановлено, що між позивачкою та відповідачем 05 лютого 2008 року був укладений договір №ДС – 3614 строкового банківського вкладу 11500 грн. терміном до 08.02.2010р. зі сплатою 16% річних. Додатковою угодою від 15.02.2008 року вклад був поповнений сумою в 2000 грн., а всього позивачка стала власником строкового банківського вкладу в сумі 13500 грн. (а.с.4-6). Відповідно вимогам ст..ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, розпоряджається, користується своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, не заборонені Законом, право власності є непорушним, ніхто не може бути обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 1058 (ч.ч.1,3) ЦК України за договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку, якщо інше не випливає із суті договору банківського вкладу. Стаття 1074 ЦК України забороняє обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, крім випадків, встановлених Законом. В листопаді, грудні 2008 року позивачка через стрімке падіння курсу гривні, неодноразово зверталась з заявами до відповідача з вимогою переведення депозиту в гривнях в депозит в іншій валюті і збереження депозитних ресурсів, пропонуючи банку, що в разі незгоди на її пропозиції вона має намір забрати кошти (а.с.7-9)., але банк 13 січня 2009 року відповів відмовою (а.С.10). Згідно ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад на першу вимогу вкладника. Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність дострокового розірвання договору банківського вкладу за № ДС-3614 від 05.02.08 року і стягнення з банку суми банківського вкладу, але не погоджується з сумою стягненого вкладу. Відповідно п.4.2 зазначеного договору вкладник має право достроково припинити договір з письмовим повідомленням про це за три банківські дні. При цьому відсотки по вкладу за фактичний термін зберігання коштів на депозитному рахунку перераховуються та сплачуються, виходячи зі ставки 1% річних, а п.4.3 договору зазначає, що у випадку виникнення обставин, передбачених п.4.2 цього договору, різниця між раніше нарахованими та сплаченими відсотками та відсотками, які належить сплатити вкладнику у разі дострокового розірвання договору з його ініціативи, утримується із суми вкладу, яка обліковується на депозитному рахунку вкладника (а.с.4-5). Як пояснили сторони та підтверджує довідка від 28.12.09р. за № 1769 вкладнику було виплачено відсотки в сумі 3916 грн.07 коп. з розрахунку 16% з 13500 грн.. При достроковому розірванні договору відсотки перераховуються під 1% , що становить 256 грн.21 коп. Різниця у виплачених відсотках підлягає утриманню із суми вкладу. До виплати позивачці підлягає 9840 грн. 14 коп. вкладу (13500-(3916.07-256.21)=9840.14).В цій частині рішення суду сума стягнення підлягає зміні. Ст.. 611 ЦК України передбачає настання правових наслідків у разі порушення зобов’язання, а відповідно вимогам ч.1 ст.612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним битки – ч.1 ст.623 ЦК України, ч.4 цієї ж норми говорить, що при визначені неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ст.. 625 ЦК України не звільняє боржника від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. ВІДПОВІДНО Ч.3 СТ 88 ЦПК України в разі звільнення позивача, на користь якого ухвалено рішення, від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини чи відхиленої частини вимог. З відповідача підлягає стягненню 15443 грн. 1% від цієї суми становить 154.43 грн. судового збору. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем порушено зобов’язання щодо виконання умов договору 3 ядс-3614/1 від 06.06.2008 року, по виплаті банківського вкладу, а тому банк повинен відшкодовувати завдані збитки, оскільки з вини банку позивачка не змогла розмістити свої кошти в інших банківських установах з вищим відсотком річних. Безпідставними є доводи апеляційної скарги в відношенні виконання умов другого договору банківського вкладу, вони були предметом розгляду в судовому засіданні апеляційного суду, їм дана належна оцінка, висновків суду вони не спростовують. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ч1 п3, 313-314, 317 ЦПК України, колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Імексбанк» задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 грудня 2009 року в частині стягнення суми вкладу 13500 грн. та суми за розірваним договором строкового вкладу від 05.02.2008 року за № ДС-3614, а також суму судового збору змінити. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Імексбанк» на користь ОСОБА_2 9840 грн. 14 коп. та в доход держави154 грн. 43 коп. судового збору. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8565252

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор'євої Л.І., суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г., Барсукової В.М., Косенка В.Й.,- розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Логістик-Центр “А” (далі - ТОВ “Логістик-Центр “А”) про стягнення заборгованості та збитків за договорами купівлі-продажу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду Київської області від 14 листопада 2008 року, встановила: У липні 2007 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14 грудня 2005 року між ним та відповідачем було укладено договори купівлі-продажу 22-х земельних ділянок за загальною ціною 1 млн. 137 тис. грн. Указував, що відповідно до п. 4 кожного із зазначених договорів відповідач зобов'язався сплатити обумовлену договором ціну до 1 січня 2006 року, проте оплати не здійснив. Позивач просив суд стягнути з відповідача борг у сумі 1 млн. 137 тис. грн., індекс інфляції в сумі 153 608 грн. 70 коп. та 3 % річних від заборгованої суми - 51 024 грн. 80 коп. Посилаючись на те, що невчасною сплатою грошових коштів йому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, просив стягнути 113 млн. 737 тис. 387 грн. 68 коп. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Логістик-Центр “А” 3 % річних від суми основного боргу в розмірі 51 024 грн. 80 коп. та індекс інфляції в сумі 153 608 грн. 70 коп. Рішенням апеляційного суду апеляційного суду Київської області від 14 листопада 2008 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати рішення Макарівського районного суду в частині відмови в позові та рішення апеляційного суду Київської області й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 10 ЦПК України). Судами встановлено, що 14 грудня 2005 року між сторонами укладено договори купівлі-продажу 22-х земельних ділянок, що розташовані на території Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, за загальною ціною 1 млн. 137 тис. грн. (а.с. 11-32). Відповідно до п. 4 кожного договору (договори №№ 11039-11046 від 14 грудня 2005 року) ТОВ “Логістик-Центр “А” зобов'язане до 1 січня 2006 року сплатити ОСОБА_1 обумовлену цими договорами ціну. Повний розрахунок за договорами повинен бути підтверджений розпискою продавця про одержання грошей (а.с. 11-32 т. 1). До 1 січня 2006 року ТОВ “Логістик-Центр “А” обумовлене договором зобов'язання не виконало. Лише після отримання копії позовної заяви від представника позивача ТОВ “Логістик-Центр “А” 7 вересня 2007 року відкрило в ТОВ “КБ “Актив-банк” поточний рахунок, на який внесло 1 млн. 137 тис. грн. для виконання грошових зобов'язань за договорами купівлі-продажу земельних ділянок № 11039-11060 від 14 грудня 2005 року (а.с. 76, 77-83, 85 т. 1). Задовольняючи позов ОСОБА_1. в частині позову про стягнення індексу інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції виходив із того, що в порушення вимог ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України ТОВ “Логістик-Центр “А” у встановлений строк не виконало зобов'язання зі сплати коштів за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, тому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України повинно нести відповідальність за порушення грошового зобов'язання. При цьому суд виходив із того, що ТОВ “Логістик-Центр “А” не надало доказів ухилення ОСОБА_1. від отримання грошових коштів за цими договорами, яке б відповідно до ст. ст. 614, 616 ЦК України могло бути підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання або зменшення розміру збитків та неустойки. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частина 1 ст. 530 ЦК України передбачає обов'язок виконання зобов'язання у строк (термін), який встановлений цим зобов'язанням. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Факт порушення прав позивача підтверджується матеріалами справи. Таким чином, установивши факт порушення боржником виконання грошового зобов'язання у строк, зазначений у договорах, та відсутність передбачених ст. ст. 614, 616, 617 ЦК України підстав для звільнення боржника від відповідальності за порушення цього зобов'язання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, ухвалене згідно із законом, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність вини боржника в невиконанні ним грошового зобов'язання. За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції в цій частині, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції. Відмовляючи ОСОБА_1у задоволенні вимог про відшкодування збитків, завданих порушенням боржником грошових зобов'язань, у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), і заявлено у зв'язку з неможливістю реалізації ним свого бізнес-плану, суд виходив із недоведеності позову в цій частині. Погоджуючись із таким висновком, апеляційний суд, разом з тим, скасував рішення суду першої інстанції та в цій частині й ухвалив нове рішення про відмову в позові. Проте з судовими рішеннями в цій частині не можна погодитися, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Так, ст. 22 ЦК України передбачає право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на відшкодування як реальних збитків, так і на отримання доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Завдані збитки відшкодовуються боржником, який порушив зобов'язання, які визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора або у день пред'явлення позову, чи судом - на день ухвалення рішення (чч. 1, 2 ст. 623 ЦК України). Частина 2 ст. 623 ЦК України покладає на кредитора обов'язок по доказуванню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, а ч. 4 цієї норми передбачає, що при визначенні розміру неодержаних доходів необхідно враховувати заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині стягнення упущеної вигоди, суди належним чином не перевірили й не дали оцінки його доводам і наданим доказам на підтвердження цих вимог, зокрема протоколу про наміри від 24 грудня 2005 року, за яким позивач отримані від продажу кошти повинен був інвестувати у створення спільного українсько-австрійського підприємства (а.с. 45. 60, 103-128 т. 1). Враховуючи положення ст. 623 ЦК України при застосуванні цієї норми суди повинні встановити як розмір упущеної вигоди виходячи з розміру доходу, який би позивач міг реально одержати за звичайних обставин у разі своєчасного отримання ним коштів від боржника, так і реально вжиті позивачем заходи для його отримання. Оскільки судами при ухваленні рішень у цій частині положення ст. 623 ЦК України не враховані, доводам сторін і наданим доказам оцінка не дана, ці рішення не можна вважати законними та обґрунтованими. На підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 338, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 14 листопада 2008 року в частині позову ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції і 3 % річних скасувати, залишити в цій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2007 року. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду Київської області від 14 листопада 2008 року в частині позову ОСОБА_1 про стягнення неодержаного доходу (упущеної вигоди) скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до Макарівського районного суду Київської області. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Л.І. Григор'єва Судді: М.І. Балюк В.М. Барсукова В.Г. Данчук В.Й. Косенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3268553

2-1268/10 РІШЕННЯ Іменем України 17 червня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва В складі головуючого судді Чередніченко Н.П. При секретарі Чигир Т.Ф. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція « , треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Західінкомбанк» , Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» про стягнення суми ,- Встановив : Позивачка звернулася з вказаним позовом до відповідача мотивуючи свої вимоги тим , що 04 жовтня 2006 року між позивачем і ВАТ «АК «Київреконструкція» , який діява в інтересах Управителя ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк», було укладено Договір № 251 про участь у Фонді фінансування будівництва . Відповідно до умов Договору № 251, Позивач зобов’язався надати певну визначену суму грошових коштів в довірче управління Управителю Фонду Фінансування будівництва ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» з метою отримання у власність Об’єкту інвестування – квартири № 251, загальною площею 115,2 кв.м., в житловому будинку по АДРЕСА_1 Вартість об’єкту інвестування – 691 200,00 грн. Вказаний Договір № 251 був укладений на підставі та в підтвердження умов, визначених в Правилах Фонду фінансування будівництва за програмою Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція», затверджених Рішенням Правління ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» 30 травня 2005 року, протокол № 166 , а також в підтвердження зобов’язань, взятих Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» та ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» згідно з укладеною між ними Угодою про організацію спорудження об’єкту будівництва за рахунок коштів ФФБ від 30.05.2005 р. за № 30/05 Згідно з умов укладених правочинів, Відповідач зобов’язався самостійно збудувати та ввести в експлуатацію об’єкт будівництва, оформити та передати установникам ФФБ Свідоцтва про право власності на проінвестовані ними об’єкти – квартири, а Управитель фонду - ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» зобов’язався передати Відповідачу кошти, отримані Управителем на умовах довірчої власності, для спорудження закріплених за довірителями об’єктів інвестування – квартир, та зобов’язався проконтролювати з боку Відповідача процес використання залучених коштів на будівництво об’єкту. На Відповідача було покладено зобов’язання щодо будівництва об’єкту, введення його в експлуатацію та передачі об’єктів інвестування установникам ФФБ – Довірителям. Таке зобов’язання було передбачено Правилами , ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а саме ч. 1, 9 ст. 9, тощо, та умовами Угоди п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 4.1.. Позивачем належним чином було сплачено грошові кошти у сумі 691 200,00 грн.. Незважаючи на повне виконання зі сторони Позивача умов укладених Договорів, Відповідач своїх зобов'язань щодо будівництва об’єкта та здачі об’єкта в експлуатацію не пізніше І кварталу 2008 р. не виконав, чим порушив законом охоронювані права та інтереси Позивача на отримання у власність, шляхом виготовлення та державної реєстрації на Позивача Свідоцтва про право власності на квартиру, передбаченої умовами Договору № 251. В судовому засіданні позивач підтримала заявлені вимоги та просить суд стягнути з відповідача ВАТ «АК «Київреконструкція» з врахуванням 3% річних за весь строк простроченого зобов»язання в пеню в розмірі 9123840 грн. Представник відповідача ВАТ «АК «Київреконструкція» в судове засідання повторно не з»явився . Судом про дату судового розгляду повідомлений належним чином та у встановлений законом порядок . Причина їх неявки суду невідома . Представники третіх осіб ТОВ «Комерційний банк «Західінкомбанк» та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» в судовому засіданні позовні вимоги визнали та не заперечили проти їх задоволення в повному обсязі . Вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне . 04 жовтня 2006 року між позивачем і ВАТ «АК «Київреконструкція» , який діява в інтересах Управителя ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк», було укладено Договір № 251 про участь у Фонді фінансування будівництва . Відповідно до умов Договору № 251, Позивач зобов’язався надати певну визначену суму грошових коштів в довірче управління Управителю Фонду Фінансування будівництва ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» з метою отримання у власність Об’єкту інвестування – квартири № 251, загальною площею 115,2 кв.м., в житловому будинку по АДРЕСА_1 Вартість об’єкту інвестування – 691 200,00 грн. Вказаний Договір № 251 був укладений на підставі та в підтвердження умов, визначених в Правилах Фонду фінансування будівництва за програмою Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція», затверджених Рішенням Правління ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» 30 травня 2005 року, протокол № 166 , а також в підтвердження зобов’язань, взятих Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київреконструкція» та ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» згідно з укладеною між ними Угодою про організацію спорудження об’єкту будівництва за рахунок коштів ФФБ від 30.05.2005 р. за № 30/05 Згідно з умов укладених правочинів, Відповідач зобов’язався самостійно збудувати та ввести в експлуатацію об’єкт будівництва, оформити та передати установникам ФФБ Свідоцтва про право власності на проінвестовані ними об’єкти – квартири, а Управитель фонду - ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» зобов’язався передати Відповідачу кошти, отримані Управителем на умовах довірчої власності, для спорудження закріплених за довірителями об’єктів інвестування – квартир, та зобов’язався проконтролювати з боку Відповідача процес використання залучених коштів на будівництво об’єкту. На Відповідача було покладено зобов’язання щодо будівництва об’єкту, введення його в експлуатацію та передачі об’єктів інвестування установникам ФФБ – Довірителям. Таке зобов’язання було передбачено Правилами , ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а саме ч. 1, 9 ст. 9, тощо, та умовами Угоди п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 4.1.. Позивачем належним чином було сплачено грошові кошти у сумі 691 200,00 грн.. Позивачем було укладено з Міжрайонним відділенням Київської міської філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» кредитний договір від 26.10.2006 р. № 08-038/521к, згідно з яким було отримано кредит на виплату частини суми грошових коштів згідно Договору № 251 . Також між Позивачем та Банком було укладено Іпотечний Договір від 26.10.2006 р. № 02-038/928і, згідно з умовами якого Іпотекодержателю в іпотеку було передано майнові права на незакінчену будівництвом квартиру АДРЕСА_1 На підтвердження належного виконання з боку Позивача умов щодо перерахування грошових коштів, ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» згідно з п.п. 4 п. 2.1.1 Договору № 251 відступив Позивачу майнові права на закріплений Об’єкт інвестування - квартиру, що підтверджується укладеним між Позивачем та ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» Договором про уступку майнових прав від 25 жовтня 2006 р. № 251. Крім того, ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк» належним чином передав Позивачу, в дотримання умов п.п. 3 п. 2.1.1 Договору № 251, Свідоцтва про участь у ФФБ за сплачену кількість вимірних одиниць Об’єкту інвестування - квартири. Згідно з умовами п. 2 Договору № 251 про уступку майнових прав від 25 жовтня 2006 р., п. 1.5. Договору № 251 було встановлено зобов’язання спорудити Об’єкт будівництва та ввести його в експлуатацію не пізніше І кварталу 2008 р. Згідно з ст. 4.4. Угоди, ст. 15 Правил ФФБ, та ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» ТОВ «Комерційний Банк «Західінкомбанк», здійснює контроль за виконанням зобов’язань Забудовника (Відповідача), а також здійснювати заходи щодо виконання Відповідачем своїх зобов’язань за Угодою. В зазначений в Договорі № 251 строк, Відповідачем , Об’єкт будівництва в експлуатацію введено не було, на даний момент роботи на будівництві зупинені, обґрунтованих повідомлень від Відповідача про перенесення строків введення Об’єкта будівництва в експлуатацію та їх мотивів не надходило. Незважаючи на неодноразові звернення, в тому числі і письмові, жодної мотивованої та зрозумілої відповіді з приводу затягування строків будівництва від Відповідача не надійшло. Згідно ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»,Управитель укладає із забудовником договір, за яким забудовник (Відповідач) зобов'язується збудувати один або декілька об'єктів будівництва, ввести їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку та передати об'єкти інвестування установникам цього фонду у строки та на умовах, визначених цим Законом, Правилами фонду та договором управління майном. Договір між забудовником та управителем ФФБ має обов'язково містити зобов'язання забудовника після закінчення будівництва передати об'єкти інвестування у власність довірителям ФФБ на умовах цього Закону та Правил ФФБ. Згідно ч. 7 ст. 19 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», Забудовник (Відповідач) передає довірителеві паспорти, сертифікати, гарантійні документи на обладнання, встановлене на об'єкті інвестування, яке переходить у власність довірителя. Згідно п. 5.6. Правил ФФБ, Забудовник (Відповідач) зобов’язаний виконати свої зобов’язання за Угодою щодо організації спорудження об’єкту будівництва та своєчасного введення його в експлуатацію незалежно від обсягу фінансування. Згідно ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідачем не було належним чином виконано умови (порушення зобов’язання) укладених правочинів щодо введення Об’єкта будівництва в експлуатацію, передачі права власності Позивачу на Об’єкт інвестування – квартиру. Згідно ч. 1 ст. 610 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). На час подання позовної заяви Відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здачі в експлуатацію Об’єкта інвестування та передачі Об’єкта інвестування - квартири у власність Позивача, ніяких дій на виконання своїх зобов’язань не вчинив, будівництво на об’єкті незалежно від волі Позивача, без жодних пояснень, призупинено на невизначений термін, - отже, порушуються законні права та інтереси Позивача. Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно умов укладених договорів, та умов чинного законодавства вбачається що Відповідачем було порушено права Позивача, охоронювані державою та законом. Згідно п. 6.1. Договору № 251, Сторони погодили, що за невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов’язань за укладеним Договором, несуть відповідальність відповідно до законодавства України. Згідно ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Зважаючи на викладене, суд вважає вимоги позивача законними, обґрунтованими, та вважає що його порушене право підлягає захисту шляхом зобов’язання Відповідача сплатити пеню за несвоєчасне виконання зобов’язання. Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Оскільки до теперішнього часу відповідач не виконав взяті на себе зобов»язання за договором , з вини відповідача порушено строк виконання договору на 440 днів , то вказане порушення з боку відповідача тягне за собою , відповідно до ч.5 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів « , відповідальність у вигляді пені в розмірі 3% загальної вартості робіт/послуг за кожний день прострочення . Однак , виходячи з вимог ч.3ст.551 ЦК України та керуючись принципами об»активності , реальності та справедливості , суд приходить до висновку , що з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню в розмірі вартості робіт(послуг , результатом яких є квартира, ціна якої визначена за Договором № 251 , що становить 691200 ,00 грн. Підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1700 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом . На підстав викладеного та керуючись ст..ст. 212-215 ЦПК України ,- Вирішив : Позов задовольнити частково . Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція» ( м. Київ, вул.. Горького ,5 р/р 26006201595 в КФ ТОВ КБ « Західінкомбанк» в м. Києві , МФО 320951 , ЄДРПОУ 03335623, ідентифікаційний код 033356226507, номер свідоцтва 37090594 ) на користь ОСОБА_1 691200,00 грн. ( шістсот дкв»яносто одна тисяча двісті гривень ) . Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київреконструкція» ( м. Київ, вул.. Горького ,5 р/р 26006201595 в КФ ТОВ КБ « Західінкомбанк» в м. Києві , МФО 320951 , ЄДРПОУ 03335623, ідентифікаційний код 033356226507, номер свідоцтва 37090594 ) на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору в розмірі 1700 грн. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом . Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9926343

Уголовная - вынесение заведомо не правосудного решения.

Я считаю, что теперь можно поставить жирный крест на исполнительных надписях нотариуса на движимое имущество. Дойдет до ВСУ и придется им отменять не правильные решения. Сами внесли такие изменения в ЦПК.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2011 р. № 19/164 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Остапенка М.І., суддів Гончарука П.А., Стратієнко Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року у справі № 19/164 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Рівненської обласної дирекції за участю третьої особи на стороні відповідача приватного нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про визнання договору застави частково недійсним та скасування виконавчого напису участю представників сторін: від позивача –не з’явився відповідача –Черноуз Б.І. третьої особи – не з’явився ВСТАНОВИВ: У листопаді 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Наола" звернулось до господарського суду із позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Рівненської обласної дирекції про визнання недійсним пункту 2.12 договору застави транспортного засобу № 014/52/940-з3 від 15 жовтня 2008 року, укладеного сторонами з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 014/52/940 від 26 липня 2006 року, укладеного між банком і ОСОБА_2, та скасування виконавчого напису нотаріуса № 319, вчиненого 27 серпня 2009 року на договорі застави приватним нотаріусом Рівненського МНО. Рішенням господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року (суддя –О.Тимошенко) позов задоволено. Визнано недійсним пункт 2.12 договору застави транспортного засобу № 014/52/940-з3 від 15 жовтня 2008 року, скасовано виконавчий напис нотаріуса № 319, вчиненого 27 серпня 2009 року на договорі застави приватним нотаріусом Рівненського МНО. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року (головуючий –В.Кузь, судді –М.Юркевич, М.Городечна), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року (головуючий –Н.Кочерова, судді –В.Студенець, М.Черкащенко), рішення місцевого господарського суду скасовано, а у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року постанову Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року, залишивши в силі рішення господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року. Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15 жовтня 2008 року між TOB "Наола" і банком (заставодержатель) укладено нотаріально засвідчений договір застави транспортного засобу № 014/52/940-зЗ з метою забезпечення вимог заставодержателя за кредитним договором № 014/52/940 від 26 липня 2006 року, укладеного між банком і ОСОБА_2. Пунктом 2.12 договору застави передбачено, що у випадку невиконання заставодавцем зобов'язань по кредитному договору заставодержатель, на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно, реалізує його самостійно або через третіх осіб за власним розсудом. Якщо суму, отриманої від реалізації заставленого майна недостатньо для повного задоволення Заставодержателя, він має право отримати суму, якої недостатньо для повного погашення заборгованості, за рахунок звернення стягнення на інше майно заставодавця у першочерговому порядку. Підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" до господарського суду стало те, що на думку позивача спірний пункт договору суперечить діючому законодавству, а саме статтям 24, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якими передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом, яким, при цьому, не передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як вчинення виконавчого напису. І з цих підстав виконавчий напис № 319 від 27.08.2009 є безпідставним та підлягає скасуванню. Із доводами позивача місцевий господарський суд погодився і рішенням від 21 грудня 2009 року позов задовольнив. Однак, суд апеляційної інстанції дане судове рішення скасував з огляду на те, що Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не містить жодних заборон щодо звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення виконавчого напису. Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину, згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-2, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Предметом договору застави від 15 жовтня 2008 року є рухоме майно заставодавця. Відповідно до частини 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 6 статті 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачене Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині , що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Відповідно до частини 1 статті 24 Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено. Наведене свідчить про незаконність ухваленої Львівським апеляційним господарським судом постанови від 6 квітня 2010 року з огляду на помилкове застосування норм матеріального права при її прийнятті, що є підставою для її скасування і залишення в силі законного і обґрунтованого рішення господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року. На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" задовольнити. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2010 року у справі за № 19/164 скасувати, залишивши у силі рішення господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року. Головуючий, суддя М.Остапенко Суддя П.Гончарук Суддя Л.Стратієнко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13650408

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2010 року м.Київ Верховний Суд України у складі: головуючого Гуля В.С., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вовка І.В., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Данчука В.Г., Драги В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Мазурка В.А., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Перепічая В.С., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Селівона О.Ф., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю ”Наола” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року у справі №19/164 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ”Наола” до відкритого акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” в особі Рівненської обласної дирекції; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський Олександр Васильович про визнання частини договору недійсним та скасування виконавчого напису №319, в с т а н о в и в : В листопаді 2009 року ТОВ "Наола" звернулась до господарського суду Рівненської області з позовом до ВАТ "Райфайзен Банк Аваль" в особі Рівненської обласної дирекції Райфазен Банк Аваль" (далі Банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський Олександр Васильович (далі - Приватний нотаріус) про визнання частини договору застави недійсним та скасування виконавчого наказу № 319 від 27 серпня 2009 року. Обгрунтовуючи позов позивач вказав, що п. 2.12 договору застави транспортного засобу № 014/52/940-з3 від 15 жовтня 2008 року (далі – Договір), укладеного між ТОВ "Наола" та Банком, не відповідає вимогам ст.ст. 24, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів, та реєстрацію обтяжень" (далі Закон), оскільки не передбачає такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження за виконавчим написом нотаріуса. Рішенням господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним пункт 2.12 Договору застави транспортного засобу № 014/52/940-з3 від 15 жовтня 2008 року, укладеного між ТОВ "Наола" та Банком і скасовано виконавчий напис № 319 від 27 серпня 2009 року вчинений Приватним нотаріусом щодо звернення стягнення на предмет застави. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 липня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року, рішення господарського суду Рівненської області від 21 грудня 2009 року скасовано і в позові відмовлено. В основу постанов судів апеляційної і касаційної інстанцій покладено висновок про те, що перелік позасудових способів звернення стягнення на заставлене майно визначених статтею 26 Закону не є вичерпним і не містить заборони щодо звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення виконавчого напису, передбаченого п. 6 ст. 20 Закону України ”Про заставу”. ТОВ "Наола", в порядку ст. 11119 ГПК України, подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року у справі № 19/164 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 24, 26 Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та ст. 20 Закону України "Про заставу". В обгрунтування неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах заявником надані постанови Вищого господарського суду України від 11 лютого 2009 року у справі № 6-113/-08 та від 14 березня 2009 року у справі № 22/228/07. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи заяви ТОВ ”Наола”, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав. Господарськими судами встановлено, що 15 жовтня 2008 року між ТОВ "Наола" і Банком (Заставодержатель) укладено нотаріально засвідчений договір застави транспортного засобу № 014/52/940-з3 з метою забезпечення вимог Заставодержателя за кредитним договором № 014/52/940 від 26 липня 2006 року. Пунктом 2.12 договору застави передбачено, що у випадку невиконання Заставодавцем зобов’язань по кредитному договору Заставодержатель, на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно, реалізує його самостійно або через третіх осіб за власним розсудом. Якщо суму, отриманої від реалізації заставленого майна недостатньо для повного задоволення Заставодержателя, він має право отримати суму, якої недостатньо для повного погашення заборгованості, за рахунок звернення стягнення на інше майно Заставодавця у першочерговому порядку. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину, згідно з частиною 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-2, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Предметом договору застави від 15 жовтня 2008 року визначено рухоме майно заставодавця. Відповідно до частини 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішеням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачене Законом України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України ”Про заставу” застосовуються лише в частині , що не суперечать Закону України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”. Відповідно до ч.1 ст.24. Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено. При вирішенні спору суди апеляційної і касаційної інстанцій зобов’язані були керуватися не Законом України ”Про заставу”, а нормами спеціального закону. Внаслідок неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, наведених заявником у судових рішеннях, касаційним судом було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Керуючись статтями 11123–11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України, п о с т а н о в и в : заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 19 серпня 2010 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.С. Гуль Судді: М.І. Балюк Є.Ф. Левченко В.П. Барбара Л.М. Лихута І.С. Берднік Д.Д. Луспеник І.В. Вовк Н.П. Лященко Л.Ф. Глос В.А. Мазурок Т.В. Гошовська В.Л. Маринченко Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук М.І. Гриців М.В. Патрюк В.І. Гуменюк В.С. Перепічай М.Б. Гусак В.Ф. Пивовар В.Г. Данчук П.П. Пилипчук В.П. Драга О.І. Потильчак А.А. Ємець Б.М. Пошва Т.Є. Жайворонок О.Б. Прокопенко В.В. Заголдний А.І. Редька Г.В. Канигіна О.Ф. Селівон М.Р. Кліменко Ю.Л. Сенін Є.І. Ковтюк А.М. Скотарь П.І.Колесник Т.С. Таран М.Є. Короткевич О.О. Терлецький О.А. Коротких Ю.Г. Тітов В.І. Косарєв О.А. Шаповалова О.В. Кривенда І.Б. Шицький В.В. Кривенко В.Ф. Школяров О.Т. Кузьменко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13485919

Справа № 19/164 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "21" грудня 2009 р. за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Наола" до відповідача Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" Рівненська обласна дирекція "Райффайзен Банк Аваль" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Бештинарський Олександр Васильович про визнання частини договору застави недійсним та скасування виконавчогонапису №319 Суддя Представники: Від позивача : Шевчук О.А. Від відповідача : Тітковець Ж.В. Від третьої особи: не з'явився В судовому засіданні 09.12.2009 року оголошено перерву до 21.12.2009 року для виготовлення та оголошення повного тексту рішення. СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача про визнання частини договору застави № 014/52/940-зЗ від 15.10.2008 року недійсним та скасування виконавчого напису № 319 від 27 серпня 2009 року. В обгрунтування вимог зазначає, що п. 2.12. договору застави № 014/52/940-зЗ від 15.10.2008 року суперечить положенням Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 року, який є спеціальним законом і його норми підлягають переважному застосуванню. Зокрема, положеннями даного Закону не передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як стягнення за виконавчим написом нотаріуса. Відтак, просить визнати недійсним вказаний пункт договору застави та скасувати вчинений виконавчий напис нотаріуса. В судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Відповідач у поданому відзиві проти вимог заперечує, мотивуючи тим, що хоча Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” і не передбачається такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як стягнення за виконавчим написом нотаріуса, однак і не вказується про пряму заборону його вчинення. Оскільки чинним цивільним законодавством передбачено, що сторони в договорі можуть відступитися від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, вважає вимоги позивача безпідставними та просить відмовити в задоволенні позову. Третя особа в судове засідання не з'явилась, пояснень по суті спору не подала. Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд ВСТАНОВИВ: “15” жовтня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Наола” та Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль” (Заставодержатель) був укладений договір застави транспортного засобу №014/52/940-33 посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарською Н. О. Згідно цього договору ТОВ “Наола” з метою забезпечення вимог Заставодержателя, що витікають з кредитного договору №014/52/940 від 26 липня 2006 року, укладеного між Обревським Віталієм Васильовичем (являється боржником до Заставодержателя) та Заставодержателем, передало в заставу транспортні засоби; а саме: - напівпричіп бортовий марка SСНМІТZ, модель SРR 24, номер шасі (кузова, рами) WSМS6080000489136, реєстраційний номер ВК2133ХХ, рік випуску: 2001, сірого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС 022763, видане 1-е МРВ ДАI м. Рівне 10.05.2007 року; - вантажний -С сідловий тягач, марка SCANIA, модель R124GА4, номер шасі (кузова, рами) YS2R4Х20001272954, реєстраційний номер ВК1686АЕ, рік випуску: 2001, зеленого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС 022803, видане 1-е МРВ ДАІ м. Рівне 10.05.2007 року; - напівпричіп бортовий, марка SСНМІТZ, модель SРR 24, номер шасі (кузова, рами) WSMS6080000489135, реєстраційний номер ВК2134ХХ, рік випуску: 2001, сірого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ВКС 022802 видане 1-е МРВ ДАІ м. Рівне 10.05.2007 року; і - вантажний -С сідловий тягач, марка SСАNIA модель R124GА4, номер шасі (кузова, рами) YS2R4X20001272947, реєстраційний номер ВК1687АЕ, рік випуску: 2001, зеленого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС 022934, видане 1-е МРВ ДАІ м. Рівне 12.05.2007 року; - вантажний -С сідловий тягач, марка SСАNІА модель R124GА4, номер шасі (кузова, рами) YS2R4Х20001272953, реєстраційний номер ВК1689АЕ, рік випуску: 2001, зеленого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС 022624 видане 1-е МРВ ДАІ м. Рівне 10.05.2007 року; - напівпричіп бортовий, марка SСНМІТZ, модель SРR 24, номер шасі (кузова, рами) WSMS6080000489146 реєстраційний номер ВК2131ХХ, рік випуску: 2001, сірого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС 022625 видане 1-е МРВ ДАІ м. Рівне 05.05.2007 року; - напівпричіп бортовий, марка SСНМІТZ, модель SРR 24, номер шасі (кузова, рами) WSMS6080000489145, реєстраційний номер ВК2132ХХ, рік випуску: 2001, сірого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС 022805 видане 1-е МРВ ДАІ м. Рівне 10.05.2007 року; - вантажний -С сідловий тягач, марка SСАNІА модель R124GА4, номер шасі (кузова, рами) YS2R4Х20001272982, реєстраційний номер ВК1685АЕ, рік випуску: 2001, зеленого кольору, зареєстрований згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВКС 022804 видане 1-е МРВ ДАІ м. Рівне 10.05.2007 року. Відповідно до п. 1.3. договору застави сторони оцінили предмет застави в сумі 1 172 228,00 грн. (один мільйон сто сімдесят дві тисячі двісті двадцять вісім гривень 00 копійок). 27 серпня 2009 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О. В. був вчинений виконавчий напис № 319, згідно якого для задоволення вимог ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” пропонується звернути стягнення на вищезазначені транспортні засоби. Внаслідок цього, 06 листопада 2009 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом № 319, вчиненим 27.08.2009 року приватним нотаріусом Бештинарським О. В. про стягнення боргу в сумі 1 643 409 грн. 51 коп. за рахунок заставного майна згідно договору застави № 014/52/940-зЗ від 15.10.2008 року з боржника ТзОВ “Наола”. Пункт 2.12 договору застави викладено таким чином: “У випадку невиконання Заставодавцем зобов'язань по кредитному договору Заставодержатель, на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставлене майно, реалізує його самостійно або через третіх осіб за власним розсудом. Якщо суми, отриманої від реалізації заставленого майна недостатньо для повного задоволення вимог Заставодержателя, він має право отримати суму, якої недостає для повного погашення заборгованості, за рахунок звернення стягнення на інше майно Заставодавця у першочерговому порядку.” Формулювання цього пункту договору суперечить діючому законодавству з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України: “ Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу”. А саме ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України передбачено: “ Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.” Положення ч. 3 ст. 215 Цивільного Кодексу України передбачає можливість визнання судом недійсним правочину у разі заперечення його дійсності стороною або зацікавленою особою. Як вбачається із спірного договору, предметом застави є рухоме майно. На момент укладення договору застави (15.10.2008 р.) діяв Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 року. Згідно ст. 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" - цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Закону до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору. Таким чином при вирішенні даного спору в першу чергу слід керуватись положеннями Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, який є спеціальним законом і його норми підлягають переважному застосуванню. Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Частиною 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Окрім того, частинами 1, 3 розділу IX "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який набрав чинності з 1 січня 2004 р., визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Частина 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. Але законом встановлено інше, а саме: ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Вказаний закон не передбачає такий позасудовий засіб звернення, як стягнення на підставі виконавчого напису. В зв'язку з тим, що положення договору, щодо здійснення примусового звернення стягнення на підставі виконавчого напису суперечить положенням ст. ст. 24, 26 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, п. 2.12. договору застави від 15.10.2008 року є недійсним. За цих підстав виконавчий напис № 319 від 27 серпня 2009 року вчинений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським О. В. є безпідставним та підлягає скасуванню. Викладені у відзиві на позовну заяву заперечення відповідача є безпідставними та спростовуються вищезазначеним. Зважаючи на вищевикладене, вимоги позивача обгрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат згідно ст. 49 ГПК України. Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задоволити. 2. Визнати недійсним пункт 2.12 договору застави транспортного засобу № 014/52/940-зЗ від 15.10.2008 року укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТзОВ "Наола". 3. Скасувати виконавчий напис № 319 від 27 серпня 2009 року вчинений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарським Олександром Васильовичем щодо звернення стягнення на предмет застави на підставі договору застави транспортного засобу № 014/52/940-зЗ від 15.10.2008 року. 4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" Рівненська обласна дирекція (33013, м. Рівне, вул. С.Петлюри, 35, код ЄДРПОУ 13983837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Наола" (33000, м. Рівне, вул. Є.Коновальця, 9/4, код ЄДРПОУ 32089357), р/р 260018052 в РОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 333227 - 170 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Суддя підписано "21" грудня 2009 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9008440

Інформаційний лист від 22.04.2011 № 571/11/13-11 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ 22.04.2011 № 571/11/13-11 Головам апеляційних адміністративних судів На доповнення до інформаційного листа від 2 лютого 2011 року № 149/11/13-11 Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне повідомити таке. 1. Відповідно до частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом внесення подання податкового органу може бути ініційовано розгляд в адміністративному суді питання про стягнення коштів за податковим боргом. Судам слід мати на увазі, що стягнення коштів за податковим боргом є одним із видів процедур стягнення податкового боргу, що встановлені Податковим кодексом України. Згідно з пунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. При цьому відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку – фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Таким чином, для стягнення податкового боргу з платника податку, що є фізичною особою, необхідне відповідне рішення суду. Зазначене рішення з урахуванням вимог пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України підлягає виконанню державною виконавчою службою. При цьому, як випливає з аналізу норм Податкового кодексу України, зміст вимоги про стягнення суми податкового боргу з фізичної особи не тотожний змісту вимоги про стягнення коштів за податковим боргом, передбаченого статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому вирішення справ за позовом податкового органу про стягнення податкового боргу з платника податків – фізичної особи повинно здійснюватися за загальними правилами позовного провадження. Звернутися з поданням у порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України в розглядуваному випадку податковий орган не має права. У разі пред’явлення органом державної податкової служби подання про стягнення податкового боргу з платника податків – фізичної особи у порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у прийнятті такого подання на підставі частини четвертої вказаної статті. 2. Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95–99 Податкового кодексу України. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України). Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги. При цьому відповідно до пункту 59.1 Податкового кодексу України порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення. У свою чергу, відповідно до пункту 58.3 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Відповідно подання органу державної податкової служби про стягнення коштів за податковим боргом у порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України може бути внесено протягом двадцяти чотирьох годин з моменту спливу 60 днів, наступних за днем надіслання платникові податків податкової вимоги. Для встановлення зазначеного факту та підтвердження обставин, що зумовлюють внесення відповідного подання, суди повинні з’ясовувати день надіслання податкової вимоги платникові податків. Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України подання податкового органу повинно містити, зокрема, підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами. Таким чином, податковий орган зобов’язаний долучити до подання про стягнення коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку строку в 60 днів, який повинен минути з дня надіслання відповідного подання. Строк у 24 години, протягом яких згідно з частиною другою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України до суду повинно бути внесено подання про стягнення коштів за податковим боргом, починає перебіг з нуля годин дня, наступного за тим, у який сплинули 60 днів із дня надіслання податкової вимоги. Подання про стягнення коштів за податковим боргом, внесене раніше, ніж минуть 60 днів із дня надіслання податкової вимоги платникові податків, підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку не більше ніж 24 години для усунення недоліків, як це передбачено частиною третьою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому невиконання вимог суду, тобто ненадання податковим органом доказів спливу 60 днів з дня направлення податкової вимоги, є підставою для повернення подання заявникові згідно з частиною третьою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначене зумовлено тим, що подання підлягає поверненню в разі недотримання заявником вимог частини другої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі вимог щодо настання строку внесення подання, встановленого цією частиною розглядуваної статті. Повернення подання не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення його недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду. Строк у 48 годин слід розраховувати з дня фактичного виникнення відповідних обставин (тобто спливу 60 днів з моменту надіслання податкової вимоги), незалежно від дати внесення раніше повернутого подання з тим самим змістом вимог. 3. У разі залишення без розгляду подання податкового органу внаслідок відсутності поважних причин для поновлення встановленого статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України строку податковий орган не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження. 4. Судам варто мати на увазі, що в порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України може бути внесено подання про стягнення коштів за податковим боргом, який виник внаслідок несплати як самостійно визначених платником податків грошових зобов’язань, так і грошових зобов’язань, визначених податковим органом відповідно до статті 54 Податкового кодексу України. 5. Згідно з частиною четвертою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання в разі, якщо, зокрема, із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Наявність спору про право в окремих випадках може бути виявлена також і після відкриття провадження у справі за відповідним поданням. У такому разі судам необхідно закривати провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за поданням податкового органу. При цьому судам слід мати на увазі, що закриття провадження у справі за поданням податкового органу не позбавляє заявника права звернутися до суду з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження. Закриваючи провадження у справі за поданням податкового органу у зв’язку з виявленням спору про право суд, згідно з частиною другою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Тому в ухвалі про закриття провадження у справі в розглядуваних випадках суд повинен роз’яснити, що відповідні вимоги підлягають розгляду в адміністративних судах України, але в загальному порядку позовного провадження. 6. Оскільки статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено інше, податковий орган не позбавлений права збільшувати розмір вимог за внесеним ним поданням, а також об’єднувати в одному поданні декілька пов’язаних між собою вимог, тобто реалізовувати права, передбачені статтями 51 та 116 Кодексу адміністративного судочинства України. Єдиною необхідною умовою цього є належність відповідних вимог до тих, що підлягають розгляду в порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому судам необхідно враховувати, що збільшення вимог у разі внесення подання про стягнення коштів за податковим боргом має місце в тому разі, коли збільшується сума заявленого до стягнення боргу, що виник у той самий податковий період із тих самих підстав (наприклад, за тією самою податковою декларацією чи на підставі того самого податкового повідомлення-рішення). Якщо ж податковим органом заявлені вимоги про стягнення коштів за податковим боргом, який виник із різних підстав (у різних податкових періодах, на підставі різних процедур узгодження тощо), у цьому разі має місце об’єднання однорідних позовних вимог. Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України суд може своєю ухвалою об’єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до того ж відповідача чи до різних відповідачів або за позовними заявами різних позивачів до одного й того самого відповідача, а також роз’єднати одну чи декілька поєднані в одне провадження позовні вимоги у самостійні провадження, якщо їхній спільний розгляд ускладнює чи сповільнює вирішення справи. Отже, декілька однорідних вимог можуть бути об’єднані в одному поданні і розглянуті судом в одному провадженні в тому разі, якщо це не призводить до сповільнення вирішення справи, зокрема, за рахунок необхідності додаткового ознайомлення сторін із матеріалами справи тощо. Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні правосуддя. Голова суду О. Пасенюк http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_c...rec&id=1785

Это решение уже есть на сайте и есть еще одно:http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1079 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1080

От желания работника это не зависит. Законом предусмотрена обязанность работодателя.

Пожалуйста, будьте толерантными.

Более подробно, эти никому не нужные изменения я прокомментировал здесь: http://antiraid.com.ua/news/9376-u-kredito...aemschikov.html

Формы запросов в прикрепленном файле. dod_1434_5_20110603_2.doc

Специально переложил этот уникальный ответ на YouTube, чтобы не стерли:

Прекратите устно общаться. Если Вам действительно надоело, направьте в ККГ официальное письмо с просьбой больше Вас не беспокоить. А также попросите предоставить документы на основании которых они вас терроризируют. Если ответа не будет, а звонки продолжаться, смело пишите заявление в прокуратуру.

Наконец-то разместили видеоответы. Правда из 10 вопросов ответил товарищ только на 3, но ответы все равно получились яркими. Интересно в печатном варианте будут ответы на все вопросы или так три и оставят. Ответы здесь: http://conference.finance.ua/ua/index/answ...05-tymonkin/160 http://conference.finance.ua/ua/index/answ...05-tymonkin/158 http://conference.finance.ua/ua/index/answ...05-tymonkin/159

Как появится протокол, обязательно размещу. Но в целом могу сказать что круглый стол был посвящен очень сырому и недоработанному законопроекту Полунеева №7351, который пианисты планируют проголосовать в четверг.

После решения апелляционного суда в случае Вашего проигрыша банк сможет получить исполнительный лист и передать его в исполнительную службу для принудительного исполнения. Ваш новый иск не приостановит исполнительное производство. Однако если Вы выиграете новый спор, то сможете пересмотреть данное решение по нововыявленным обстоятельствам.

В апелляционном суде Вы уже не сможете поменять основания иска. Необходимо будет подавать новый иск по новым основаниям. И с 03.08.2010 апелляция уже не возвращает на новое рассмотрение, решение будет принято по сути.

31.05.2011 о 12:00 відбудеться засідання «круглого столу» на тему: «Валютне кредитування в Україні: врегулювання правових відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» (м. Київ, вул. Липська, 3, великий зал засідань № 2). У роботі «круглого столу» візьмуть участь народні депутати України, представники виконавчої влади (Міністерства фінансів України, Національного банку України), правоохоронної системи (зокрема, Генеральної прокуратури України), керівники всеукраїнських, обласних, міських громадських організацій, що займаються захистом прав споживачів фінансових послуг. Запрошені також представники Асоціації Українських Банків та Асоціації «Український Кредитно-Банківський Союз», голови правлінь комерційних банків, що мали практику видачі валютних споживчих кредитів. Питання, що обговорюватимуться: Аналітика та аналіз конфлікту інтересів, що виник між фінансовими установами та споживачами фінансових послуг - фізичними особами-резидентами, які отримали валютні кредити на споживчі потреби внаслідок фінансової кризи 2008 року. Шляхи пошуку балансу інтересів між кредиторами та їх клієнтами та відповідних зустрічних векторів порозуміння. Захист прав споживачів фінансових послуг у сфері іпотечного кредитування і шляхи реформування нормативно-правової бази, що регулює діяльність банківських установ у цій сфері. Світова практика посилення контролю державних органів за діяльністю комерційних банків в умовах кризи. Можливість застосування успішних механізмів в Україні. Обговорення положень Проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання правових відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг (реєстр. №7351 від 06.04.2011 р.). Акредитація: 067-209-64-50, 097-946-16-00, 067-342-42-82