doroshal

Нет смысла тратить деньги и подавать в Верховный Суд так как такое решение нельзя исполнить . Ни один уважающий себя регистратор на такое не пойдет ,так выполнение этого решения -есть преступление. Но меня натолкнуло на одну хорошую мысль : а ни собрать ли мне коллекцию идиотских решений. В моей практике уже апеляционный суд Черновицкой области такие решения как ,например,снести первый этаж ,а второй оставить уже выносил. Вот буду собирать по всей Украине самые идиотские решения .

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96785508

Чернівецький апеляційний суд вирішив ,що можна повернути через багато років все майно боржника ,яке було відчужено їм за його життя назад у його власність ,навіть у разі ,якщо останній не бажає бути його власником ,але колектори дуже просять.https://reyestr.court.gov.ua/Review/96785508

Плохо ,что у многих уже пропущено строк исковой давности . ..тут надо думать как выкручивать .С 2012 года подаю такие заявления в суд и все время был отказ. Тот же Луспеник считал что можно ...и тут нежданчик ....и шо робить ?

КЛЮЧЕВАЯ ФРАЗА : Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг. Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою. Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором. Это то ,о чем мы юристы -адвокаты много раз писали в своих позовах и нам отказывали ! Но что то пошло не так у Луспеника ,ведь это он раньше создал практику

Категорія справи № 461/2900/11 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.12.2020. Оприлюднено: 24.12.2020. Дата набрання законної сили: 16.12.2020 Номер судового провадження: 61-2309ск18 Постанова Іменем України 16 грудня 2020 року м. Київ справа № 461/2900/11 провадження № 61-2309св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» в особі філії Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» у м. Львові, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року у складі судді Юрківа О. Р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Левика Я. А., Шандри М. М., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановлення факту нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником. Позовна заява мотивована тим, що 26 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові та нею укладено кредитний договір № СМ-SME600/022/2007, за умовами якого банк надав їй кредит у сумі 41 725,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 26 лютого 2007 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові укладено іпотечний договір № РМ-SME600/022/2007, відповідно до якого вона передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 46,1 кв. м, розташовані в підвалі будинку на АДРЕСА_1 . 22 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та нею укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № РМ-SME600/022/2007, предметом якого є викладення окремих термінів кредитного договору від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 та пунктів 2.1.1 та 2.1.2 статті 2 договору іпотеки в новій редакції. Під час внесення чергового платежу до каси ПАТ «ОТП Банк» у грудні 2010 року їй стало відомо, що відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» як правонаступника ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», право вимоги за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 ПАТ «ОТП Банк» передало до ТОВ «ОТП Факторинг Україна». На момент укладення оспорюваного договору в ТОВ «ОТП Факторинг Україна» були відсутні генеральна та індивідуальна ліцензії Національного банку України, наявність яких є обов`язковою згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для здійснення юридичною особою фінансових операцій з іноземною валютою. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права використовувати іноземну валюту як засіб платежу. Оскільки оплата за умовами кредитного договору повинна була відбуватись виключно у валюті кредиту - доларам США, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало права виступати стороною оспорюваного договору. Крім того, протягом 2011-2012 років вона продовжувала здійснювати оплату кредитних зобов`язань у валюті кредиту вже на користь нового кредитора, але грошові кошти у розмірі 344,00 доларів США, сплачені нею на погашення кредиту, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зарахувало, а повернуло їй у 2014 році. Також зазначала, що ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» фактично право негрошової вимоги, тоді як статтею 1078 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено предмет договору факторингу як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною частину договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановити факт нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним пункт 769 «Переліку кредитних договорів, що входять до кредитного портфеля» додатка № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що стосується відступлення від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007, зі змінами та доповненнями, з моменту його укладення. Визнано нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання ОСОБА_1 . У задоволенні вимоги про встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині відступлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки, що входять до кредитного портфеля, додатка № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», з моменту його укладення без застосування наслідків недійсності, відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року (факторингу) в частині, що стосується відступлення від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007, із змінами та доповненнями, суперечить вимогам закону. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались ліцензії на право здійснення операцій з іноземною валютою як засобом платежу. Зазначене унеможливлювало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, оспорюваний правочин укладений відповідачами з порушенням вимоги частини третьої статті 512 ЦК України щодо суб`єктного складу сторін оспорюваного правочину. Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (фактор) не могло набути право відступної вимоги до фізичної особи не суб`єкта господарювання, що узгоджується з пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину, укладення договору між клієнтом ПАТ «ОТП Банк» та фінансовою установою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», предметом якого було надання клієнту фінансової послуги факторингу, вважалося законним лише за умови, якщо набуття відступленого права грошової вимоги відбувалося по відношенню до боржників-суб`єктів господарювання, а не фізичної особи - громадянина, якою є позивач. Оскільки з моменту укладення відповідачами оспорюваного правочину ОСОБА_1 була позбавлена можливості виконувати кредитний договір з підстав відмови відповідачів зараховувати сплачені нею кошти у валюті кредиту на відповідний рахунок, то наявні підстави для визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким кредитором, що прострочив виконання зобов`язання боржником. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 у частині встановлення факту нікчемності договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд вважав, що доказів, які б вказували на порушення прав позивача під час укладення договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року в частині відступлення ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки позивачем суду не надано та доводів про це не наведено. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відхилено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 навмисно вносила кошти на поточний рахунок з призначенням платежу «поповнення поточного рахунку», а не «погашення кредиту», що спричинило розбіжність з порядком зарахування коштів. Суди не врахували наданий ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунок заборгованості, відповідно до якого ОСОБА_1 востаннє сплачувала заборгованість за кредитом 12 травня 2010 року, це спростовує доводи позивача про визнання саме ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочило виконання зобов`язання. Умовами кредитного договору не передбачено обов`язок банку зі списання коштів із рахунка клієнта на вимогу ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення оспорюваного правочину ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування. Посилання позивача на положення пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 також не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки зазначеною нормою не обмежено, а конкретизовано фінансову операцію щодо права вимоги до боржників-суб`єктів господарювання. Короткий зміст позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скарги, поданому до суду у березні 2018 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів касаційної скарги, зазначивши, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 461/2900/11. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» у м. Львові, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», встановлення факту нікчемності договору в частині відступлення прав іпотекодержателя (заставодержателя) та визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року касаційне провадження у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18) зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційне провадження у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18) поновлено. Фактичні обставини, встановлені судами 26 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CM-SME600/022/2007, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 41 725,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № CM-SME600/022/2007 26 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено іпотечний договір № РМ-SME600/022/2007, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1039. Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, загальною площею 46,1 кв. м, розташовані в підвалі будинку на АДРЕСА_1 . 22 квітня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № РМ-SME600/022/2007, предметом якого є викладення окремих термінів кредитного договору від 26 лютого 2007 року № СМ-SME600/022/2007 та пунктів 2.1.1 та 2.1.2 статті 2 договору іпотеки в новій редакції. 10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за кредитними договорами, у тому числі, і за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № CM-SME600/022/2007 та договором іпотеки, укладеними між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Відповідно до умов договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року грошова вимога до боржника уступається кредитором (ПАТ «ОТП Банк») в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») зобов`язалося сплатити останньому. Суди встановили, що, починаючи з грудня 2010 року до 2012 року включно, під час внесення ОСОБА_1 до каси ЗАТ «ОТП Банк» грошових коштів у валюті кредиту - доларах США як банк, так і новий кредитор припинили зараховувати ОСОБА_1 такі щомісячні платежі в рахунок погашення кредитного зобов`язання, що підтверджується довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 02 серпня 2013 року № 1132 та роздруківкою руху коштів наданою до суду ЗАТ «ОТП Банк». У вказаних документах зазначено, що від 27 січня 2011 року (абзац другий стор. 4 роздруківки) всі платежі ОСОБА_1 проводилися ЗАТ «ОТП Банк» з призначенням платежу «поповнення поточного рахунку». До 27 січня 2011 року у призначенні платежів, отриманих від ОСОБА_1 , ЗАТ «ОТП Банк» зазначав «внесок готівки на поточний рахунок», «поповнення поточного рахунку для погашення кредиту» або «часткова оплата прострочених відсотків ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № CM-SME600/022/2007». Листом ПАТ «ОТП Банк» від 08 лютого 2011 року вих. № 600-01-11/217 ОСОБА_1 повідомлялась про передачу права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та порядок подальшого обслуговування кредиту шляхом внесення грошових коштів на поточний (транзитний) рахунок, відкритий в банку. З матеріалів справи вбачається, що єдиний поточний рахунок для ОСОБА_1 був відкритий ЗАТ «ОТП Банк» на підставі укладеного між нею та ЗАТ «ОТП Банк» договору від 26 лютого 2007 року № 600/743/07 про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 . Встановлено, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 протягом 2011-2012 років у валюті кредиту в розмірі 344,00 доларів США для погашення кредиту ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняті не були, і 13 травня 2014 року ці кошти були повернуті ОСОБА_1 , що підтверджується заявою про виплату готівки № 600 T0012RK , виданою ЗАТ «ОТП Банк». Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства. Щодо позовної вимоги про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що укладений 10 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договір уступки права вимоги фактично є договором факторингу. Вирішуючи вказаний спір, суди встановили, що оспорюваний правочин є договором факторингу. Правові висновки щодо розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року в справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Таким чином, ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги. Це, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа. У постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором). Вичерпний перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другійстатті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначених висновків. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що оспорюваний правочин є договором факторингу. У цій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються. Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки останнє не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення договору факторингу не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування, то колегія суддів Верховного Суду їх відхиляє. Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг. Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою. Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором. Водночас Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо статусу божника у правовідносинах факторингу, яким обов`язково має бути суб`єкт господарювання. Главою 73 ЦК України не обмежено передачу прав кредитора у зобов`язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за таким договором. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», на недотримання якого посилається позивач як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято на підставі пункту 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг. Підпунктом 2 пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб`єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою). Поняття факторингу не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження. Враховуючи викладене, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні, отже, не може впливати на правомірність вказаних правочинів. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 758/4197/17 (провадження № 61-702св18), від 12 грудня 2018 року в справі № 344/6145/16 (провадження № 61-19981св18), від 09 липня 2018 року в справі № 369/5388/16 (провадження № 61-17154св18), від 24 квітня 2019 року в справі № 461/4267/15-ц (провадження № 61-13734св18), від 30 вересня 2020 року в справі № 522/15949/15-ц (провадження № 61-3074св19) та інших. За таких обставин посилання ОСОБА_1 на неможливість відступлення кредитором права вимоги за кредитним договором з огляду на те, що вона не має статусу суб`єкта господарювання як на одну з підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги не знайшло свого підтвердження. Незважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір у частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Щодо визнання нового кредитора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 613 ЦК України встановлено, що кредитор вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Обґрунтовуючи вимогу про визнання нового кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочив виконання зобов`язання відповідно до статті 613 ЦК України, ОСОБА_1 зазначила, що протягом 2011-2012 років вона продовжувала сплачувати кредит у валюті зобов`язання вже на користь нового кредитора, але грошові кошти у розмірі 344,00 доларів США, сплачені нею, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зарахувало в погашення кредиту, а повернуло їй у 2014 році. Суди попередніх інстанцій погодились з тим, що заявлена позивачем вимога про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» новим кредитором, який відмовився прийняти виконання позивачем зобов`язань у валюті кредиту, таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, дозволяє захистити порушене право та інтерес позивача, які полягають у тому, що позивач має право розраховувати на добросовісне виконання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зобов`язань, покладених на неї кредитним договором та чинним законодавством. Невиконання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» своїх зобов`язань та відмова прийняти виконання зобов`язання позивачем спричинило штучне накопичення заборгованості у позивача перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та завдало шкоди законним інтересам позивача. Пред`явленню зазначеної вимоги передувала вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора. За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. За таких обставин, встановивши недійсність договору про відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», можна дійти висновку про те, що дійсним та єдиним кредитором у цій справі є первісний кредитор ПАТ «ОТП Банк», вимог до якого щодо прострочення зобов`язання ОСОБА_1 не пред`являла. Визначення відповідачів, предмета спору та підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року в справі №308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року в справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19). Підсумовуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги недійсним, однак в частині визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» таким, що прострочило виконання зобов`язання ОСОБА_1 , суди помилково вважали ТОВ «ОТП Факторинг Україна» належним відповідачем у справі і задовольнили позовну вимогу про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково, рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», залишити без змін, а в частині позовної вимоги про визнання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з підстав обрання позивачем неналежного відповідача у справі. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10 грудня 2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», залишити без змін. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 06 грудня 2017 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у частині визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» як нового кредитора таким, що прострочив виконання зобов`язання боржником, відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Ю. В. Черняк

Афера Века .Под этот дом Приват выдал своей компании кредит в размере 52 млн. грн. Это самый дорогой в мире дом ,так как приват оценил его в 100 млн.грн. Тут Естейт Селинг и Приват явно перестарались.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84745908

Куда делось верховентство права ? Верховному суду пофиг : вот так мы считаем и все.

При таком "подходе" Верховного Суда остался не решенным спор : а имеет ли права на часть имущества супруга ?

Причем этот же суд еще недавно говорил иначе : что при разделе имущества права Кредитора не нарушаются. Что произошло ? Поменялось законодательство ? ст.23 Закону України «Про іпотеку» захищено права іпотеко держателя та визначено : У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. От же , Позивач при розподілі майна та визнанні за нею права власності на ½ майна ,яке знаходилось в іпотеці , виходячи з умов ст.23 Закону України «Про іпотеку» набула статус іпотекодавця . Відповідно права Банка ніяк не порушено. Навіть при розподілі майна між подружжям дане майно залишилось в іпотеці і ніяким чином не може бути відчужене. Банк може звернутись з позовом до Позивача як власника ½ будинковолодіння та Відповідача як власника ½ будинковолодіння . Верховний Суд України УХВАЛА 19 травня 2010 р. № 6-17630св09 м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор’євої Л.І., суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М., Косенка В.Й., Луспеника Д.Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, зобов’язання перезаключити іпотечний договір і стягнення вартості 1/2 частини заставленого будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 червня 2009 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що знаходилась із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з жовтня 2006 року до травня 2007 року. За час шлюбу ними набуто рухоме й нерухоме майно, яке є спільним майном подружжя:тентовий навіс із металевим каркасом «УкрТент» вартістю 16 451 грн., набір для ванної кімнати – 2 300 грн. та жилий будинок АДРЕСА_1 вартістю 101 тис. грн., придбаний 29 листопада 2006 року за рахунок кредиту в розмірі 109 786 грн., наданого відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» на підставі кредитного договору. Кредит за час шлюбу частково погашено. Оскільки добровільно дійти згоди щодо поділу майна сторони не можуть, позивачка просила тентовий навіс із металевим каркасом «УкрТент» і набір для ванної кімнати залишити відповідачу, стягнувши на її користь 1/2 частину вартості цього майна, та виділити їй у натурі 1/2 частину жилого будинку. Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом і просив суд визнати спільним сумісним майном гроші, сплачені банку на погашення кредиту, та відсотки в розмірі 12 619 грн. 70 коп. та визнати за ОСОБА_3 право на 1/2 частину вказаної суми. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 червня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Залишено у власності ОСОБА_4 тентовий навіс із металевим каркасом «УкрТент» вартістю 16 451 грн., набір для ванної кімнати – 2 300 грн. й стягнуто з нього на користь ОСОБА_3 1/2 частину вартості зазначеного майна – 9 355 грн. 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано спільним сумісним майном грошові кошти, сплачені банку в рахунок погашення кредиту за період з листопада 2006 року до травня 2007 року, у розмірі 12 619 грн. 70 коп. та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя – грошові кошти в розмірі 6 309 грн. 85 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог і відмову в задоволенні зустрічного позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 про поділ тентового навісу та набору для ванної кімнати, суд першої інстанції виходив із того, що вказане майно було придбане подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю й кожному належить по 1/2 його частині. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ грошових коштів, виплачених за кредитом у розмірі 12 619 грн. 70 коп., суд посилався на те, що вказані кошти були сплачені подружжям за час шлюбу. Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про виділ їй у натурі 1/2 частини жилого будинку, суд виходив із того, що спірний будинок не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки він був придбаний не за кошти сторін, а за кредитні кошти, знаходиться в іпотеці та дозволу на відчуження майна банк не надавав. З таким висновком суду погодився й суд апеляційної інстанції. Проте погодитись із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом установлено, що 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_4 наданий кредит у розмірі 109 786 грн. для придбання житла (термін повернення кредиту – 20 років). У той же день із ним та за нотаріальної згоди ОСОБА_5 укладено договір іпотеки цього будинку для забезпечення виконання кредитних зобов’язань. Таким чином, право власності на спірний будинок, який придбаний подружжям за час шлюбу в кредит, оформлений на ОСОБА_4, виникло 29 листопада 2006 року. У зв’язку із цим висновок суду про те, що будинок не є спільною сумісною власністю подружжя, є необгрунтованим і таким, що не відповідає вимогам закону. Положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець ОСОБА_4 не має права розпоряджатися будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним. Крім того, суди не врахували, що згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Також судами не застосовано положення ст. 65 СК України, згідно з якою договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов’язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов’язань за кредитом. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Таким чином, у результаті придбання подружжям будинку в кредит боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір. У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення належним чином доводів позивача та відповідача не перевірили;не дали оцінки тому, що кредитний договір укладено в інтересах сім’ї для придбання житла та що ОСОБА_3 надавала нотаріальну згоду на передачу будинку в іпотеку й у заяві вказано про передачу в іпотеку будинку, який є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Л.І. Григор’єва Судді: М.І. Балюк В.М. Барсукова В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник

Верховный суд пришел к мысле ,что делить имущество ,которое находиться в ипотеке нельзя ,даже если СК Украины разрешает ,так как нарушаются ,по мнению суда права Кредитора .Теперь ВС ,стараясь угодить Банкирам ,сам того не зная ,создал нехорошую практику для супругов ,которые не смогут поделить имущество. Достаточно в браке одному из супругов взять кредит и передать (например другу) квартиру в ипотеку ,то другой супруг не может заявить про свои права на имущество. http://reyestr.court.gov.ua/Review/80950664

Постанова незаконна з самого початку .

Не знаю почему прятали . Решение я разместил давно уже. Но на протяжении всего рассмотрения дела на меня и А.Гумирова очень "давили" . Приватбанк и Альфа Банк потратили огромные ресурсы. Каждый Банк нанял по адвокатской фирме ,которые работали против нас. Относительно меня за заявление Приватбанка (сфабрикованным) было открыто криминальное провадження .Банк заявлял ,что я дал недостоверные данные суду ,что у меня не кредита в банке и т.д. Когда эта версия отпала ,то была другая о том ,что я суду дал поддельные документы . Но и эта версия отпала у них. Еще сильнее пресовали Гумирова . Банкиры цеплялись за все до последнего . При этом КМУ (их представитель) в судах даже не мог обосновать зачем нужна эта Постанова ,как она принималась. Ответ был простой до ужаса: А так ,говорит ,принесли Яценюку эту Потстанову ,он и подписал неглядя. В судах КМУ вообще не сопротивлялся . Писали для них все жалобы Банкиры . На удивление мы выиграли И слава богу ,есть еще думающие судьи .