АлПет

Все правильно: нотарь-регистратор должен руководствоваться законами и нормативно-правовыми актами (инструкциями, порядками и т.д) принятыми в установленном порядке, а не письмами, разъяснениями, устными вказ1вками и личным мнением работника минюста. Чем руководствовался Каплун? В этом случае не надо говорить о справедливости, что мол если перерегистрацию отменили, то справедливым следствием будет восстановление ипотеки. Коллектор сам инициировал незаконную перерегистрацию, законного возврата ипотеки нет. В нашем случае ипотекодатель-собственник должен ознакомиться с материалами регистрационного дела ( вопрос к форумчанам: каким образом?) и , возможно, обнаружит письмо-уведомление коллектора перерегистратору Кобелевой о прекращении ипотеки, ведь не по собственной инициативе она прекратила ипотеку. Это будет "козырем" в суде с Каплуном.

В обсуждаемом решении Каплуна в госреестре есть решение Кобелевой о прекращении ипотеки после перерегистрации за коллекторами. Также Кобелевой погашена запись в старом реестре ипотек в связи с переносом записи в новый госреестр. Нет сведения об основании прекращения ипотеки ( например в моем случае Кобелева прекратила ипотеку на основании письма КК, правда при этом сохранила запись "обтяження: заборона на нерухоме майно на ФИО ипотекодателя" на основании уже прекращенного дог.ипотеки). В случае прекращения ипотеки прекращаются обязательства, а сам договор становится не действующим (не чинним). Договор прекращенной ипотеки и зарегистрированной Каплуном один и тот же, поэтому он зарегистрировал ипотеку по не чинному дог. ипотеки по которому прекращены обязательства. Законом не предусмотрено такое понятие как возобновление ипотеки после ее прекращения. Как видно из ст.17 есть 2 основания для прекращения ипотеки по закону, не говоря уже если было письмо-уведомление ипотекодержателя. Стаття 17. Підстави припинення іпотеки Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавствомпорядку. Стаття 3. Виникнення, застосування і пріоритет іпотеки Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. В нашем случае договор не чинний, решения суда об установлении ипотеки также нет. Каплун незаконно зарегистрировал ипотеку

Банки приносят справки (расчеты) задолженности. У меня в деле 3 таких расчета по мере уточнения (увеличения) исковых требований. 1-я подписана Кер1вник групи з обслуговування кредитних рахунк1в 2-я подписана управляющей отделением, но без указания должности, просто ФИО и подпись 3-я подписана : директор департаменту малого б1знесу. Вопрос: Какие требования к НАДЛЕЖАЩЕМУ локументу расчета задолженности? Является ли этот документ ВНЕШНИМ (не внутренним) финансовым документом изданный банком? Кто имеет право подписи ВНЕШНИХ финансовых документов от имени банка? Есть ли по этим вопросам какая-либо нормативка?

Согласно ПКУ налог на недвижимость физ.лиц начисляетн ДПИ, юрлица самостоятельно обсчитывают свои обязательства. Вот только размеры налога на недвигу устанавливают органы местного самоуправления на местах самостоятельно: ставки, льготы и другие элементы налога.У нас, например, ставка для юрлиц местной регистрации в два раза меньше чем для юрлиц иногородней регистрации. Кроме того налог уплачиваетя по месту нахождения недвиги и для физлиц налоговая по месту прописки физлица присылает ППР с указанием счета казначецства по месту нахождения недвиги (я честно не знаю как справляется налоговая с этим гемором, ведь если у физлица 5 объектов в разных концах Украины, то для вычисления ППР по каждому объекту необходимо иметь решение местного совета об установлении налога на недвигу, могут быть разные льготы, разные ставки, потом подбивается общий налог и определяется "удельный вес" каждого объекта. А если еще объект в Крыму или в АТО, а человек зарегистрирован в Киеве?!!!). Какая методика у юрлиц не знаю, но вероятно при проверке налоговой будет с чем поработать.

Суд 1-й инстанции не вытребовал рег. дело? У меня в материалах рег. дела было доверенность КК заявителю, письмо КК на прекращение ипотеки, дог. ипотеки, заявление на регистрацию, решение нотаря-регистратора о регистрации, решение о прекращении ипотеки. После всех действий по регистрации предмета ипотеки за КК на ипотекодателе остался запрет на отчуждение именно этого имущества (????). Заявление на регистрацию не является нотариальным действием, это действие регистратора. Помимо того, что не было нотариального действия с недвигой, нотарь-регистратор не имел полномочий регистрировать по ипотечной оговорке -- это полномочны осуществлять только гос.регистраторы минюста (порядок 607/5 ), в деле нет уведомления ипотекодержателя ипотекодателю, оценки имущества и др. Поэтому в апел. жалобе они несут всякую чушь лишь бы за что-то зацепиться.

Вопрос к суду. Обременением была ипотека КК, запрет на отчуждение в связи с удостоверением дог. ипотеки.

29.06.16 была апел., ухвалу получили позавчера. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58628264 Решение 1-й инст. http://reyestr.court.gov.ua/Review/55131251 Я уже сообщал, что после суда 1-й инст., мы выкупили предмет ипотеки у КК за 33% тела кредита на дочь ипотекодателя. Это было связано в том числе и с решением в другом процессе с другим банком с этим же заемщиком по другому кредиту. Если кассация оставит в силе решение по Кобелевой, то у нас возникают варианты, о которых пока не буду говорить, кто хочет может догадаться. Добавлю, что ипотека уже прекращена, все аресты с ипотекодателя КК снял, оригинала дог. ипотеки у КК уже нет и ипотека не восстанавливается после восстановлении записи о собственности первоначального владельца-ипотекодателя.

Конечно же платил: в первую очередь тело и %%. Хорошее решение с моей позиции как заемщика, но тысячи решений на тех же основаниях не в пользу заемщиков. Поэтому справедливость в общем не восторжествовал, ну а в этом отдельном конкретном случае можно только предполагать мотивы судей.

Ищите свой договор поручительства, кредитный договор и все дополнения и изменения к нему(важно!!!). Возможно в этих дополнениях менялись какие либо условия, повлекшие увеличение ответственности поручителя, например: увеличение %%ставки, увеличение каких-либо штрафных санкций, продление срока кр. договора, какая-либо реструктуризация и т.д. Если найдется такой повод для признания поручительства прекращенным, то подавайте иск о прекращении поруки по ч.1 ст.559 ЦКУ (гражданский кодекс). Возможно заемщику и Вам банк или новый кредитор высылал требования о досрочном возврате кредита с указанием конкретной даты возврата, а иск в суд был предьявлен (не важно кем банком или фактором) по истечении 6-ти месяцев с этой даты, то порука прекращена на основании ч.4 ст.559. Также можете написать в суд 1-й инстанции заявление на ознакомлением с делом, там увидите все перечисленные договора, посмотрите отсылалось ли Вам решение суда письмом с уведомлением о вручении, если нет то пишите о выдаче решения и в течении 10=ти дней с момента получения подавайте апел. жалобу на это решение с ходатайством о возобновлении срока на апел. обжалование. Как только получите определение апел. суда оботкрытии апел. производста, то быстренько подаете заявление в исполнительную вместе с этим определением о возврате исполнительного листа в суд на основании ст.48 ЗУ "Про исполн. производство" и снятии всех мер, в т.ч. арестов с Вас и Вашего имущества на основании ст.50. Далее поторопите исполнителя к этим действиям, и когда аресты будут сняты перепишите имущество на близких. Если у Вас ничего не останется, то можете спокойно прекращать поруку дальше, а если нет оснований для прекращения и Вы находитесь за границей, то линяйте . Предварительно можно поменять ФИО и отказаться от налогового номера по религиозным соображениям, тогда найти Вас будет затруднительно и препятсвий для въезда-выезда не должно быть. А если хотите побороться за справедливость , то изучайте материалы форума, есть много способов борьбы: от признание недействительным договора факторинга по переуступке Вашего кр.дог. как заемщика физ.лица, прекращение поруки, и т.д. Кстати по переуступке Тас-комерц -- Свед - вектор - кред. иниц. было не все правильно и были интересные решения. Ищите и найдете.

Посмотрите мое сообщение в теме І.Ф, 412.12.Універсал хор!!!Скас Ап.docx Почтительно отклоняю приглашение.docx НАУКОВО пр комент ст 638.docx Б.Церква 23.07.12 + апеляція.docx ВССУ погодився з Подільським 27.09.10 (б.а).docx Голосіївський 20.06.11неукладений 2.docx Біляєвський 02.07.13 УкрСиб.docx Біляєвський 27.06.13 Райфайзен.docx Біляєвка 22.1012 Ерсте Банк.docx АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА.doc Луцьк 5.08.13+ Апел!!.docx Ухвала Київського апел.суду неукладений.docx

Куди Ви посилали запит? В якій формі (електронній, письмовій)? З самої постанови №245 випливає, що інформацію може отримати лише банк-учасник системи, і він може надати своєму клієнту і нформацію про цього клієнта в системі на запит клієнта (п.2 типова форма Договору).

Если два ответчика, то может ли подаваться одна апел. жалоба? Если подаются две апел. жалобы, то как уплачивается СС-- чтобы в сумме он равнялся оплаченому СС при подаче иска х110%?

Если в иске на ипотеку указывалось: в счет погашения задолженности по кредитному договору: а) текущая задолженность по телу; б) задолженность по %%; в) остаток не возвращенного тела кредита то, вероятно можно.

Юридический адрес КК 04071 м.Київ вул. Межигірська буд.22

«Відповідно до змісту ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення , при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.» (Кінець цитати) Такий правовий висновок висловлений в текстах постанов ВСУ від 21.05.2012р. в справі №6-69цс11 , від 21.05.2012р. в справі №6-18цс11, від 21.05.2012р. в справі №6-20цс11, від 10.10.2012р. в справі №6-112цс12 , який є обов’язковим для застосування всіма судами України згідно вимог ст.360-7 ЦПК України.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 598 Цивільного кодексу України Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності. Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язань можна поділити на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно суб'єктами цивільних правовідносин в договорах. Сторони є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторони. Законні підстави припинення зобов'язань в свою чергу можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у Главі 50 ЦКУ, до них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін. Загальні підстави припинення зобов'язань стосуються будь-яких цивільно-правових зобов'язань, якщо дотримуються умови їх настання. Спеціальні умови припинення зобов'язань містяться у главах ЦК, присвячених регулюванню окремих видів зобов'язань. Так ст. 559 ЦКУ встановлює спеціальні випадки припинення поруки. Частина 3 ст. 1126 ЦКУ передбачає підстави припинення договору комерційної концесії, а стаття 1149 ЦКУ - підстави припинення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди тощо. Частина 2 коментованої статті встановлює, що зобов'язання може припинятися також на вимогу однієї із його сторін, але виключно у випадках, встановлених договором або законом. Законодавчі норми, які надають право стороні зобов'язання в односторонньому порядку вимагати його припинення, містяться в Цивільному кодексі, а також в інших актах цивільного законодавства. В якості прикладу можна навести ст. 773 ЦК, яка надає наймодавцеві право вимагати розірвання договору найму та відшкодування збитків в разі, якщо наймач користується річчю не за призначенням або з порушенням умов договору найму. Крім того, сторони вправі визначити додаткові умови одностороннього припинення зобов'язання в договорі. Порядок одностороннього припинення господарського зобов'язання визначається у статті 188 Господарського кодексу України. Авторський колектив коментарю до Цивільного кодексу України Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН www.ligazakon.ua

ais говорит, что судья прямо заявляет о не правильной формулировки требования. Тогда зачем усложнять ситуацию, проще уточнить исковые требования в этом иске и не искать лишних приключений.

Вот мое решение. В иске я указал: "Визнати поруку припиненою" http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783768 Ухвала Іменем України 14 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Ткачука О.С. Висоцької В.С. Колодійчука В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 31 березня 2008 року на забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного того ж числа між публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_6, він уклав із банком договір поруки. З 26 серпня 2008 року банк без його письмової згоди збільшив відсоткову ставку за кредитом. Ураховуючи викладене, позивач просив відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України визнати договір поруки припиненим. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 грудня 2013 року у позові ОСОБА_4 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 29 квітня 2014 року рішення місцевого суду скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано поруку ОСОБА_4 за договором поруки від 31 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «Універсал Банк», такою, що припинена з 10 січня 2009 року. Розподілено судові витрати. У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що банк без згоди поручителя, що є порушенням п. 2.1 договору поруки, з 26 серпня 2008 року збільшив відсоткову ставку за кредитом з 11,5 % до 13,5 %, що згідно з ч. 1ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим. Посилання касаційної скарги на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2011 року таке підвищення відсоткової ставки визнано незаконним, а банк зобов'язано перерахувати відсоткову ставку є підтвердженням порушення ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки порука припиняється з дня підвищення відсоткової ставки без згоди поручителя. Визнання незаконними дій банка із цього приводу правового значення не має. Твердження касаційної скарги про дотримання банком п. 5.1 кредитного договору щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки може бути обґрунтуванням лише щодо позичальника, але не фінансового поручителя. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Ткачук О.С. Висоцька В.С. Колодійчук В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783768

aisЛучше подайте новый иск ( Если нельзя изменить исковые требования в старом, подав уточняющий иск о признании поруки припиненою). Почитайте приведенные ниже решения и обратите внимание на коллегию в 1-м и 3-м решении. Так вот, в 1-м решении отказали по причине "нема такого способу захисту як визнання договору поруки припиненим", а в 3-м решении все ОК. Поэтому они умничают и сами не знают к чему придраться. По поводу исковой давности. Порука прекращается автоматически в силу закона ( как всходит Солнце в силу законов небесной механики). Если кредитор не согласен с Вашим утверждением о прекращении поруки, то Вы обращаетесь в суд для подтверждения факта прекращения поруки по причине наступления обстоятельств обусловленных законом для прекращения поруки (как за справкой в гидрометеоцентр о том что вчера Солнце взошло в 7ч.43 мин.). За подтверждением свершившегося факта прекращения поруки Вы можете обратиться и через 20 лет. На всякий случай можете написать банку заявление о том, что в силу таких-то обстоятельств Вы считаете поруку прекращенной и просить дать ответ с подтверждением этого в течении 10-ти дней. Если банк не согласен, то у Вас возник спор о котором Вы узнали из ответе банка. Пусть с этого момента судья отсчитывает ИД если ему так хочется. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л. І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі – ПАТ КБ) «Приватбанк», товариства з обмеженою відповідальністю ( далі – ТОВ) «Россель», ОСОБА_4 про визнання договору поруки припиненим, в с т а н о в и л а : У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 червня 2007 року ним було укладено з банком договір поруки, за умовами якого він зобов’язався відповідати у повному обсязі за виконання ТОВ «Россель» зобов’язань за кредитним договором від 26 червня 2007 року на суму 2 520 000 грн., 31 грудня 2008 року було укладено додаткову угоду до договору поруки щодо розміру процентів та відповідальності за порушення зобов’язань за цим договором. У липні 2009 року йому стало відомо про те, що 4 липня 2007 року додатковою угодою між банком та ТОВ «Россель» було змінено графік погашення кредиту, внаслідок чого збільшився розмір процентів за кредитним договором на 867 462 грн. Позивач просив визнати припиненим укладений між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» договір поруки від 26 червня 2007 року та додаткову угоду від 31 грудня 2008 року до зазначеного договору поруки. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим задоволено, у задоволенні позову до ТОВ «Россель» та ОСОБА_4 відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову і ухвалити нове рішення , посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк», суд виходив із того, що за додатковою угодою від 4 липня 2007 року до кредитного договору від 26 червня 2007 року відбулася зміна забезпеченого порукою зобов’язання, і такі обставини є підставою для припинення договору поруки. Проте з такими висновками погодитись не можна. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором. Проте такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, законодавством України не передбачено. Не передбачає такого способу й укладений між сторонами договір поруки. В іншому суді на розгляді знаходиться справа за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором поруки. Однак суд наведене не врахував і ухвалив помилкове рішення. В порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення закону і залишив рішення без змін. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині визнання договору поруки припиненим та відшкодування судових витрат підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові на підставі статті 341 ЦПК України. Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України в и р і ш и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року в частині задоволення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим та стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» судових витрат скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим відмовити. Рішення оскарженню не підлягає. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів Григор'євої Л.І., Данчука В.Г., Балюка М.І., Охрімчук Л.І.,- розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Банк Кредит Дніпро”, товариства з обмеженою відповідальністю “Східнафтогаз” про припинення правовідносин поруки, договору поруки та визнання договору неукладеним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, встановила: У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що товариство з обмеженою відповідальністю “Східнафтогаз” (далі – ТОВ “Східнафтогаз”) та закрите акціонерне товариство “Комерційний банк “Кредит-Дніпро” (далі – ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро”) уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів. Для забезпечення кредитного зобов’язання ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” цього ж дня уклав із позивачем договір поруки, відповідно до якого зобов’язувався солідарно відповідати перед банком за зобов’язаннями ТОВ “Східнафтогаз”. 13 березня 2009 року укладено договір про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року. Під час підписання цього договору йому стало відомо, що раніше – 1 жовтня 2008 року – ТОВ “Східнафтогаз” та ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” без погодження з ним внесені зміни до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до яких плата за користування кредитом збільшувалася до 26 %, а у разі прострочення повернення кредиту – до 52 %. Посилаючись на те, що ці зміни не погоджувались з ним, просив на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України визнати припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1 між ним, ТОВ “Східнафтогаз” та публічним акціонерним товариством “Банк Кредит Дніпро”, визнати припиненим договір поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1, неукладеним договір від 13 березня 2009 року № 1 про внесення змін до договору поруки від 6 березня 2008 року № 060308-11/1; стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 6 березня 2008 року ТОВ “Східнафтогаз” і ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” уклали договір про надання кредитної лінії в сумі 8 млн. грн. на закупівлю нафтопродуктів строком до 5 березня 2009 року (а.с. 15-19). Пунктами 1.3, 1.4 цього договору передбачено плату за користування кредитними ресурсами в розмірі 18 % річних та 36 % річних у разі прострочення повернення кредиту. 6 березня 2008 року ОСОБА_3, ТОВ “Східнафтогаз” і ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” уклали договір поруки № 0603008-11/1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов’язувався солідарно і в повному обсязі відповідати за виконання зобов’язань боржником – ТОВ “Східнафтогаз” – за договором про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року (а.с. 13-14). Так, відповідно до пп. 1.1, 1.3 договору в разі невиконання боржником указаних зобов’язань поручитель повинен погасити заборгованість за договором у тому самому обсязі та на тих самих умовах, що й боржник. Одночасно пунктом 2.2.1 договору поруки передбачено обов’язок сторін погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості. Однак, як установлено судом, 1 жовтня 2008 року ТОВ “Східнафтогаз” та ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” уклали договір про внесення змін до договору про надання кредитної лінії від 6 березня 2008 року, відповідно до якого плата за користування кредитом збільшується до 26 %, а в разі прострочення повернення кредиту – до 52 % (а.с. 11). 13 березня 2009 року ТОВ “Східнафтогаз”, ЗАТ “КБ “Кредит-Дніпро” та ОСОБА_3 підписали договір про внесення змін до договору поруки з урахуванням договору про внесення змін до кредитного договору від 1 жовтня 2008 року (а.с. 12). Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що внесення 1 жовтня 2008 року змін до кредитного договору, які збільшували розмір плати за користування кредитними коштами й обсяг відповідальності поручителя без погодження цих змін із позивачем, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинило договір поруки та правовідносини сторін щодо поруки. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з матеріалами справи й вимогами закону. Так, згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Обсяг відповідальності поручителя визначається договором поруки. Судами встановлено, що поручитель згідно з п. 1.3 договору поруки від 6 березня 2008 року прийняв на себе повну відповідальність за виконання боржником зобов’язання. Згідно з п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року кредитор зобов’язується погоджувати з поручителем можливі зміни, доповнення, які вносяться в кредитний договір, що стосуються збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині суми заборгованості. Оскільки 1 жовтня 2008 року боржник і кредитор без погодження з поручителем (п. 2.2.1 договору поруки від 6 березня 2008 року) змінили зобов’язання боржника в бік збільшення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення із цього часу поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України. Порука при цьому не зберігається й у тій частині зобов’язання, яка була забезпечена порукою до зміни зобов’язання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення поруки ОСОБА_3 з 1 жовтня 2008 року у зв’язку з відсутністю доказів про погодження з ним цих змін до їх внесення до договору від 6 березня 2008 року, ураховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України сам факт зміни умов поруки без згоди з поручителем є самостійною підставою припинення правовідносин поруки, яка не вимагає укладення договору. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки повідомлення ОСОБА_3 про зміни до договору від 6 березня 2008 року листами від 16 жовтня 2008 року, з якими він був ознайомлений 30 жовтня 2008 року, не свідчить про попереднє – до 1 жовтня 2008 року погодження з ним змін договору поруки, як того вимагає закон. Крім того, висновок апеляційного суду про те, що, підписуючи договір від 13 березня 2009 року, ОСОБА_3 погодився зі збільшенням відсоткової ставки за користування кредитними коштами за договором від 6 березня 2008 року та зі змінами до договору поруки, внесеними договором від 1 жовтня 2008 року, не можна визнати обґрунтованим, оскільки зміни можуть бути внесені до чинного правочину, у той час як порука за договором від 6 березня 2008 року на час підписання договору була припинена. Так, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. За таких обставин підписання 13 березня 2009 року ОСОБА_3 змін до договору поруки від 6 березня 2008 року, укладеного на строк до 5 березня 2009 року, дія якого фактично припинена 1 жовтня 2008 року на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, не свідчить про відновлення дії договору поруки від 6 березня 2008 року зі змінами від 1 жовтня 2008 року. За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в позові ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції. Що стосується судових рішень у частині позову ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору № 1 від 13 березня 2009 року, то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, заявляючи вимоги про визнання договору неукладеним, позивач фактично посилався на його невідповідність вимогам ст. ст. 203, 628, 553 ЦК України, які регулюють питання недійсності правочинів. За таких обставин з урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України та виходячи з диспозитивності судового процесу, суд, сприяючи всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, повинен був уточнити зміст і підстави позовних вимог у цій частині та ухвалити відповідні рішення. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року в частині відмови в позові ОСОБА_3 про припинення поруки за договором від 6 березня 2008 року скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року в частині визнання неукладеним договору від 13 березня 2009 року скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Печерського районного суду м. Києва. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.І. Балюк В.Г. Данчук Л.І. Охрімчук У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор'євої Л.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк”, відкритого акціонерного товариства “Санаторій Аквадар”, товариства з обмеженою відповідальністю “Регламент”, третя особа – ОСОБА_4, про припинення дії договору поруки та скасування обтяжень з майна, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2010 року, встановила: У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що закрите акціонерне товариство “Внєшторгбанк (Україна)”, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство “ВТБ Банк” (далі – ВАТ “ВТБ Банк”), уклав з відкритим акціонерним товариством “Санаторій Аквадар” (далі – ВАТ “Санаторій “Аквадар”) та товариством з обмеженою відповідальністю “Регламент” (далі – ТОВ “Регламент”) договори про надання мультивалютної відкличної кредитної лінії. 30 червня 2006 року та 25 липня 207 року уклав з ВАТ “ВТБ Банк” договори іпотеки, за якими для забезпечення виконання зазначених кредитних договорів передав в іпотеку земельні ділянки площею 0, 08 га, 0, 6 га, 0, 5246 га та розташований на цих земельних ділянках будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Вказував, що ТОВ “Регламент” виконав свої зобов’язання за кредитним договором, однак банк не зняв обтяження на предмет іпотеки. Крім того, без погодження з ним, як з майновим поручителем, ВАТ “ВТБ Банк” уклав з ВАТ “Санаторій “Аквадар” додаткові угоди до кредитного договору від 27 червня 2006 року, за якими збільшувалась сума кредитної угоди та відсотки за користування кредитом, у зв’язку з чим збільшився обсяг його відповідальність як майнового поручителя. Просив визнати припиненими правовідносини за договором іпотеки від 30 червня 2006 року та звільнити від обтяження заставне майно. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів” касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом. У зв’язку із цим справа підлягає розгляду у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року . Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 27 червня 2006 року ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)”, правонаступником якого є ВАТ “ВТБ Банк” та ВАТ “Санаторій Аквадар” укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної лінії відкличної кредитної лінії № 10-0604/250К, (а.с. 23-27), до якого вносилися такі зміни: - до п. 1.3.1 і п. 1.3.2 щодо заставної вартості трьох земельних ділянок та будинку, які належать ОСОБА_3 (договір № 1 від 11 січня 2007 року) (а.с. 28); - збільшено термін погашення кредиту з 24 червня 2011 року до 29 червня 2012 року (договір № 2 від 25 липня 2007 року) ; - збільшені відсотки за користування кредитом з 17% до 20% річних у гривні та з 13% до 13,5% річних у доларах США (договір № 4 від 25 вересня 2007 року) (а.с. 31); - збільшена сума кредиту з 9 090 000 грн. до 1 500 000 доларів США та 922 500 грн. 79 коп. (договір № 5 від 18 листопада 2008 року) (а.с. 32-33). 27 червня 2006 року між ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”) та ТОВ “Регламент” укладено договір про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/251К. 30 червня 2006 року між ЗАТ “Внєшторгбанк (Україна)” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”) та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за яким останній виступає майновим поручителем ВАТ “Санаторій Аквадар” та ТОВ “Регламент” за виконання зобов’язань, передбачених кредитними договорами № 10-0604/250К і № 10-0604/251К від 27 червня 2006 року (а.с. 13-19). Цим договором забезпечувалось виконання зобов’язань в межах максимального ліміту заборгованості за договором № 10-0604/251К – 6 565 000 грн. з кінцевим терміном повернення до 26 червня 2007 року та за договором № 10-0604/250К – у межах ліміту 9 090 000 грн. зі строком повернення до 24 червня 2011 року. Для забезпечення виконання кредитних зобов’язань боржниками – ВАТ “Санаторій Аквадар” та ТОВ “Регламент” ОСОБА_3 передав в іпотеку три земельні ділянки площею 0, 08 га, 0, 60 га та 0, 5246 га, розташовані в с. Хотів Києво-Святошинського району Київської області та будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 25 липня 2007 року ЗАТ “Внєшторгбанк” (нині – ВАТ “ВТБ Банк”) та ТОВ “Регламент” укладено договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/308К, для забезпечення виконання, якого Банк та ОСОБА_3 уклали 25 липня 2007 року іпотечний договір в межах максимального ліміту заборгованості 7 075 000 грн. зі троком погашення до 1 липня 2010 року, за яким в іпотеку передане те ж саме нерухоме майно (а.с. 36-77). ТОВ “Регламент” свої зобов’язання за кредитним кредитними договорами № 10-0604/251К від 27 червня 2006 року та № 10-0604/308К від 25 липня 2007 року виконало. ВАТ “Санаторій Аквадар” своїх зобов’язань за договором № 10-0604/250К від 27 червня 2006 року не виконало. Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу припинення договору поруки від 30 червня 2006 року за зобов’язаннями ВАТ “Санаторій Аквадар” та ТОВ “Регламент”. Пунктом 9.2 договору іпотеки від 30 червня 2006 року передбачено, що всі зміни та доповнення до нього можуть бути оформлені за погодженням сторін та підлягають нотаріальному посвідченню. Встановлено, що зміни чи доповнення до зазначеного договору сторонами не вносилися. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. За правилами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі збільшення розміру плати за кредитом, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо. Порука припиняється в тому випадку, коли поручитель не надав згоди на такі зміни основного зобов’язання. Задовольняючи позов ОСОБА_3 про припинення договору поруки від 30 червня 2006 року в частині боржника ВАТ “Санаторій Аквадар” та звільнення майна від обтяжень, передбачених цим договором, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту зміни основного зобов’язання без згоди майнового поручителя, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності. Що стосується договору поруки в частині зобов’язання ТОВ “Регламент”, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв’язку з виконанням товариством основного зобов’язання, забезпеченого порукою, припиняється дія поруки. Так, судом правильно встановлено, що додаткові угоди до кредитного договору № 10-0604/250К щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом, збільшення строку погашення кредиту та суми кредиту укладалися банком з боржником – ВАТ “Санаторій Аквадар”, без участі поручителя, в той час як зазначені зміни збільшують обсяг відповідальності поручителя, що, враховуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, є підставою для припинення поруки. Дані про те, що ОСОБА_3 як майновий поручитель, повідомлявся про зміни умов договору кредиту і давав на це згоду, в матеріалах справи відсутні. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд неправильно витлумачив норму ч. 1 ст. 559 ЦК України, дійшов помилкового висновку про те, що зміна умов договору кредитування не призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя. За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення ухвалене згідно із законом, відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2010 року скасувати, залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2009 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14223008

В постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі 6-134 цс12 визначена правова позиція ВСУ: ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ У разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов’язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/92a099015538b35ac2257ac300517668?OpenDocument Така ж правова позиція визначена в постанові ВСУ від 12.10.2012р. в справі №6-112цс12. де ВСУ робить висновок: Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/63f253f3e4435187c2257aad00266a53?OpenDocument ВССУ константує: Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вірно виходив з того, що при збільшенні обсягу відповідальності поручителя без його згоди, в силу ч.1 ст. 559 ЦК України, договір поруки вважається припиненим з моменту збільшення обсягу відповідальності і вказане не потребує судового підтвердження. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21116219 Ухвала ВССУ 14.12.2011 ВССУ визначає: Зі змісту ч. 1 ст. 559 ЦК України випливає, що у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, порука припиняється безпосередньо в силу закону та не потребує додаткового підтвердження з боку кредитора, боржника або суду. Ухвала ВССУ від 14.09.2011р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18247255 В Постанові ВСУ від 7 листопада 2012р. в справі 6-129цс12 визначено: Згідно із ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/4820b8f53a405feec2257ab5002b11cf?OpenDocument Судова практика про визнання поруки припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦКУ в разі підвищення розміру процентів без згоди поручителя також однозначно визначена: -Ухвала ВССУ від 11.07.2012р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/25482261 -Постанова ВСУ від 05.12.2012р. в справі 6-147цс12 http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/2866855b22abd915c2257ad3004672f7?OpenDocument -Ухвала ВСУ від 14.12.2011р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21116219 -Ухвала ВСУ від 23.02.2011р http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14223008 -Ухвала ВССУ від 22.03.2012р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/22463637 -Рішення ВССУ від 12.04.2012р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23828661

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК Українипередбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42478230

Правова позиція (постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6-69цс11) У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 – 5, 11, 15, 31 ЦПК України) Суд обгрунтовано виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього; збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає, зокрема у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в сторону збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним. Разом з тим, помилковим є висновок суду про те, що право поручителів підлягають захисту шляхом припинення договору поруки, тобто за п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, оскільки це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу. Таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою.

Огромное спасибо!!! Я понимаю так,что после открытия апел. производства и возврата ИЛ нет необходимости признавать ИЛ таким, что не подлежит исполнению.

Спасибо.

Что такое ЗВП?