АлПет

Приватний нотаріус Кобелєва Алла Михайлівна , Київськиий міський нотаріальний округ, м. Київ. Прийняла рішення про реєстрацію на "Кей-Колект"

Пожалуйста, укажите реквизиты письма МЮ.

К договору об уступке права требования применили ст. факторинга и при этом ни слова не сказали почему этот договор квалифицировали как "факторинг"

ст.11 ЗУ ПЗПС є спеціальним законом про споживче кредитування. Ч.5 ст.11 відсилає до ст.18, де в свою чергу міститься п.5 ч.3. Значить в цьому випадку ми говоримо виключно про пеню за несвоечасне виконання грошових зобовязань в договорі споживчого кредитування, а не будь-яких грошових зобовязань фіз. особи.

В Вашем ИП.дог. совершенно ясно написано "на основании отдельного договора", который Вы естественно не подпишите. КК блефует когда рассылает СВОИ заявления заверенные нотариусом, а вдруг народ дрогнет и запаникует. Кроме судебного взыскания на предмет ипотеки у КК других способов НЕТ. Стаття 84. Передача заяв громадян, підприємств, установ та організацій Нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям, якщо вони не суперечать закону та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви передаються поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви. Стаття 84. Передача заяв громадян, підприємств, установ та організацій (Закон, ВС Украины, от 02.09.1993, № 3425-XII "О нотариате")

Прочитайте письмо внимательно (или выложите форуму для обсуждения). Требования нотариуса или КК, а нотариус только заверил подпись КК? и этим самым ввел Вас в заблуждение. Вопрос: 1. У Вас был суд с банком? Решение вынесено до переуступки КК? Были ли апел. и кас. обжалования и был ли заменен банк на КК? Какое решение суда? 2. Получали ли Вы уведомление о уступке права требования от банка или КК? С уведомлением, рекомедованным, с описью вложения? Если нет то Вы его не получали и ничего не знаете о переходе права требования. Поэтому в ответ на эту писульку КК пишите: мне ничего о ваших правах неизвестно, для подтверждения ваших прав прощу выслать надлежаще заверенные дог.факторинга со ВСЕМИ додатками, дог.уступки залога со ВСЕМИ додатками, генеральную лицензию КК на право проведения валютных операций (ее нет), индивидуальную лиц. на право проведения со мной расчетов в ин. валюте (ее нет), укажите реквизиты СВОЕГО счета в валюте моих обязательств,предоставьте копию Устава КК, выписку из реестра ЕДРПОУ, Нацкомфинуслуг. До получения копий затребованных документов не имею возможности с вами расчитываться и поэтому считаю вас просроченным кредитором. Можете напомнить им о 231 распоряжении Нацкомфинуслуг. Ждите ответа и не переживайте. Если дадите ответы на вопросы, то будут дальнейшие подсказки в зависимости от ситуации.

Зачем Вам обязательно по ОТР? Правоотношения: кредитные, пеня ( с любым кредитором) Правова позиція про несправедливість та недійсність пункту кредитного договору про «підвищену процентну ставку» на підставі п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 р. ( http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39060906 а.с. 13-16) та від 24 квітня 2013р. ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007204 а.с . 17-20) при розгляді тотожних справ з цим же відповідачем. Також такі правові позиції висловлені в ухвалах ВССУ від 19 червня 2013 р.( http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109 а.с.96-99), від 10 грудня 2014 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658 додаток 2 до цієї заяви), від 20 серпня 2014 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40698774 додаток 3 до цієї заяви). Прошу апеляційний суд врахувати практику ВССУ викладену в наведених ухвалах.

Да, верно. Судья отклонила ходатайство "про зупинення виконання постанови апел. суда" http://reyestr.court.gov.ua/Review/33858566 http://reyestr.court.gov.ua/Review/35090803

Банк не явился, заседание перенесли на 06.07, суд хочет выслушать позицию банка..

1. Обґрунтування першої позовної вимоги: визнати несправедливим підпункт 1.3.2 кредитного договору. 31 березня 2008 р. між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №ХХХХ (а.с. 65-70). Відповідно до умов договору відповідач зобов’язувався надати споживчий кредит в розмірі 127800.00 доларів США, а позивач отримати та повернути кредит у терміни та розмірах, що встановлені Графіком погашення кредиту (підпункт.1.2.2 договору) . Пунктом 1.3 зазначеного договору встановлена плата за кредит, причому підпунктом 1.3.1. за користування кредитними коштами у межах строку кредитування встановлено «базову процентну ставку» у розмірі 11,50% річних. Також підпунктом 1.3.2. (а.с.6 або 66) договору при простроченні повернення кредиту встановлена «підвищена процентна ставка» в розмірі 23% річних. Аналіз підпункту 1.3.2 договору у взаємодії з ст.ст.536, 549, 611, ЦК України дає висновок, що платежі обраховані за «підвищеною процентною ставкою» є видом неустойки на користь відповідача у разі несвоєчасного виконання позивачем зобов’язання за договором (порушення термінів погашення кредиту). Такий висновок підтверджується також витягом з виписки по рахунку ( а.с. 12 ), де в позиціях №№50,53,57 операція по списанню з рахунку сум за «підвищеною процентною ставкою» визначається як «Списання штрафних санкцій по кредиту» . Ніяких штрафних санкцій окрім «підвищеної процентної ставки» кредитним договором не передбачено. Приписами ст.549 ЦК України визначено поняття неустойки і зокрема пені, яке повністю відповідає поняттю «підвищена процентна ставка» договору. Це підтверджується також письмовим доказом «Інформаційне повідомленні банка про умови кредитування» від 05 березня 2008 р.( а.с. 102,103 ) де встановлено, що «підвищена процентна ставка» визначена як пеня за несвоєчасне погашення кредиту. (а. 102 виділене червоним фломастером). Ця обставина була доведена позивачем зазначеними доказами в судовому засіданні 17.03.2015р. проте всупереч вимогам ст.215 ЦПКУ суд 1-ї інстанції в оскаржуваному рішенні це не зазначив та не навів ніяких мотивів, з яких суд вважає наявність чи відсутність встановленого факту, чи бере до уваги чи відхиляє наведені докази. Таким чином зобов’язання обраховані за «підвищеною процентною ставкою» по своїй суті не є платою за кредит в сенсі ст.536 ЦК України, а є санкцією за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, а саме пенею. Відповідно до глави 49 ЦК України пеня як вид цивільно-правової відповідальності є різновидністю забезпечення виконання зобов’язань і носить компенсаційний характер за порушення умов основних зобов’язань. В ході дослідження доказів, а саме тексту кредитного договору, встановлено що надання кредиту є фінансовою послугою, яку відповідача надає позивачу. Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник сплачує проценти, розмір яких встановлюється договором. Таким чином вартість фінансової послуги (кредиту) встановлена на рівні 11.50% . Цей висновок відповідач не заперечує. Також встановлено, що за кредитним договором №BLХХХХ від 31.03.2008р. відповідач зобов’язується надати споживчий кредит і відносини позивача та відповідача регулюються в тому числі Законом України «Про захист прав споживачів». Приписами ч. 5 ст.11 вказаного закону встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно нормам п.5 ч.3 ст.18 Закону несправедливим є умови договору, що встановлюють вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості послуги) у разі невиконання ним зобов’язань за договором. Умова пп.1.3.2.кредитного договору встановлює сплату позивачем компенсації відповідачу в розмірі 100% від вартості послуги (11.50% +11.50%=23%) і перевищує межу встановлену законом. Така умова є несправедливою згідно п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» , а значить відповідно ч.5, ч.7 ст.18 Закону сам пп.1.3.2 кредитного договору може бути визнаним недійсним з моменту укладення договору. Законодавець конкретизував норму п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» якою умови підпункту 1.3.2 встановлено несправедливими умовами кредитного договору . Проте всупереч обгрутованим та доведеним належними та допустимими доказами доводам позивача суд 1-ї інстанції не застосував зазначені норми ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», натомість вказав , що до пп. 1.3.2 договору неможна застосовувати норми п.4 ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» на які позивач не посилався. Вважаю, що в ході судового розгляду були повністю доказані обставини що обумовлюють позовні вимоги визнання несправедливим та недійсним підпункт 1.3.2 кредитного договору №BLХХХХ від 31.03.2008р., застосовуючи приписи ч.5 ст.11, п.5 ч.3, ч.5, ч.7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», проте суд 1-ї інстанції це не відобразив в оскаржуваному рішенні, не застосував зазначені норми закону, а тому рішення суду в цій частині є необґрунтованим та незаконним. Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Наявність обставин з яким закон пов’язує визнання угоди недійсною є невідповідність змісту угоди вимогам закону, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15рп/2004), який має за мету забезпечити учасників правовідносин можливістю точно спрогнозувати результати своїх дій, бути впевненими в незмінності свого правового статусу, набутих прав і обов’язків. Цей принцип передбачає гарантування судового захисту, а також прогнозованість судових рішень, які не будуть змінюватися залежно від юрисдикції, регіону чи інших чинників. Принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання та існуючих правовідносин. Елементом верховенства права є також принцип рівності всіх перед законом і судом. У ст. 24 і п. 2 ч. 3 cт. 129 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, закріплено демократично-правовий принцип «всі рівні перед законом і судом». Він міститься і в ст. ст. 5, 10 ЦПК України. Очевидно, що рівність перед судом означає не просто рівний правовий статус всіх учасників процесу, що виступають в однакових правових ролях, не лише створення рівних прав та можливостей для сторін при відстоюванні своїх інтересів у судовому засіданні, але й однакове ставлення суду до вирішення схожих за своїм змістом справ. Відтак, подібні справи мають вирішуватися однаково. Позивач подав даний позов до ХХХХХХ міськрайонного суду коли ознайомився з судовими рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання недійсним пункту кредитного договору про «підвищену процентну ставку» в договорах з тим же відповідачем ПАТ «Універсал Банк» і мав надію на прогнозоване рішення виходячи з принципу правової визначеності що передбачає стабільність правового регулювання та існуючих правовідносин. Правова позиція про несправедливість та недійсність пункту кредитного договору про «підвищену процентну ставку» на підставі п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 р. ( http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39060906 а.с. 13-16) та від 24 квітня 2013р. ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007204 а.с . 17-20) при розгляді тотожних справ з цим же відповідачем. Також такі правові позиції висловлені в ухвалах ВССУ від 19 червня 2013 р.( http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109 а.с.96-99), від 10 грудня 2014 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658 додаток 2 до цієї заяви), від 20 серпня 2014 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/40698774 додаток 3 до цієї заяви). Прошу апеляційний суд врахувати практику ВССУ викладену в наведених ухвалах. Підсумовуючи викладене вважаю, що суд 1-ї інстанції в порушення вимог ст.214 ЦПКУ а) не встановив обставину, що прописане в підпункті 1.3.2 договору поняття «підвищена процентна ставка» є по суті пеня, що підтверджується належними та допустимим доказами (а.с.102,103). Ця обставина має важливе значення для правильного вирішення справи, так як правовідносини по сплаті процентів та пені регулюються різними нормами закону, для них існує різні строки позовної давності, вони регулюються по різному валютним законодавством, а саме: пеня не може обраховуватись та проплачуватись чи стягуватись в іноземній валюті. б) не встановив правовідносини сторін, які полягають у відмінності понять плати за кредит (зобов’язання) та пеня ( санкція за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, що носить компенсаційний характер за порушення умов основних зобов’язань); в) не застосував норми ч.5 ст.11, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до правовідносин що випливають з несправедливих умов пп.1.3.2 договору; г) не застосував норми ч.5, ч.7 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до підпункту 1.3.2 кредитного договору про недійсність несправедливих умов договору; 15.06 апеляція

Это решение обжаловано в ВАСУ, я один из подавших кас. жалобу еще в 2013, решение пока нет, во всяком случае мне не сообщали о дате и месте рассмотрения.

.

Для Siringa http://reyestr.court.gov.ua/Review/44441335 http://reyestr.court.gov.ua/Review/43372083 http://reyestr.court.gov.ua/Review/43372095 http://reyestr.court.gov.ua/Review/43300624

Разрешите мне подбросить дровишек в тему об описках. Сегодня Апел. суд отказал мне в исправлении описки своего решения. История такая: апелляционный суд выносит решение о прекращении поручительства с 10.01.2009г. В исковом ставилось требование признать прекращенным с 26.08.2008 по ч.1 ст.559. В мотивировочной части суд правильно установил, что "26.08.2008 банк повысил %% ставку без согласия поручителя, что является основанием для признания поручительства прекращенным с даты указанной в исковом заявлении", правильно применил норму права ч.1 ст.559 ЦКУ, но в резолютивной части указал "Признать поручительство прекращенным с 10.01.2009". Эта дата никоим образом больше нигде не упоминалась в решении. Банк подал в кассацию и проиграл. Я этой ошибочной дате особое внимание не придал. С февраля 2010 в суде находится иск банк к заемщику и ко мне (поручителю) о досрочном возврате всей суммы кредита. Процесс был остановлен различными другими моими исками. Но в марте 2015 банк подает уточняющие исковые требования солидарно ко мне и заемщику на общую сумму задолженности (включая не просроченную) на 10.01.2009 и отдельно к заемщику с 10.01.2009 по сегодняшний день. На мой вопрос местному представителю банка о глупостях, он ответил, что ноу-хау из Киева. Я подал заявление в суд об исправлении описки, мотивируя, что поручительство прекращается с момента наступления обстоятельств предусмотренных законом и ,что резолютивная не соответствует мотивировочной. Суд отказал в исправлении описки.Полное решение получу через 5 дней.Судья обьявил "Ухвала оскарженню не підлягає". Вопрос в студию : можно ли обжаловать? это будет апел.жалоба в кас.суд или касационная (с учетом того, что заявление об исправлении подавалось в апел.суд как суд 1-й инстанции)? В ЦПКУ очень скудно об этом.Что можно требовать от высшей инстанции? По каким правилам будет рассатриваться жалобам по апел. или касац.? В перечне 293 ЦПКУ эта ухвала не указана, хотя перечень не "виключний" (решение КС) , в 324 не совсем ясно.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення дії договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Аналогічний висновок міститься також у постанові ВС від 4.12.2013 №6-125цс13. ВСУ передергивает. Конечно же факт окончания срока действия КД не есть основанием для прекращения ДИ, НО!!! только при условии, что в ДИ установлен СВОЙ срок действия, больший чем срок действия КД. А так как в нашем случае срок действия ДИ не установлен, то суды совершенно правильно установили, что срок действия ДИ равен сроку действия КД и этот вывод судов ВСУ не опроверг. Поэтому суды совершенно правильно определили , что ДИ прекратился на основании окончания срока действия ДИ (ст. 17 ЗУ "Про 1потеку"), а не КД. А это вообще шедевр!!! Какие новые обязательства возникли после окончания действия договора? Як зазначено в кредитному договорі, він діє з моменту набрання ним юридичної сили до 28.02.2011. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що лишилися невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язань, що випливають із цього договору, також у разі, якщо такі зобов’язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов’язань, що лишилися невиконаними на момент закінчення строку дії договору. Вот например (постанова ВГСУ) 16.05.2013 р. Справа N 5016/2130/2012(9/87) При цьому апеляційний суд виходив з того, що припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом. Это стандартная фраза: НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 598 Цивільного кодексу України Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності. Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язань можна поділити на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно суб'єктами цивільних правовідносин в договорах. Сторони є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторони. Законні підстави припинення зобов'язань в свою чергу можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у Главі 50 ЦКУ, до них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін. Загальні підстави припинення зобов'язань стосуються будь-яких цивільно-правових зобов'язань, якщо дотримуються умови їх настання. Спеціальні умови припинення зобов'язань містяться у главах ЦК, присвячених регулюванню окремих видів зобов'язань. Так ст. 559 ЦКУ встановлює спеціальні випадки припинення поруки. Частина 3 ст. 1126 ЦКУ передбачає підстави припинення договору комерційної концесії, а стаття 1149 ЦКУ - підстави припинення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди тощо. Частина 2 коментованої статті встановлює, що зобов'язання може припинятися також на вимогу однієї із його сторін, але виключно у випадках, встановлених договором або законом. Законодавчі норми, які надають право стороні зобов'язання в односторонньому порядку вимагати його припинення, містяться в Цивільному кодексі, а також в інших актах цивільного законодавства. В якості прикладу можна навести ст. 773 ЦК, яка надає наймодавцеві право вимагати розірвання договору найму та відшкодування збитків в разі, якщо наймач користується річчю не за призначенням або з порушенням умов договору найму. Крім того, сторони вправі визначити додаткові умови одностороннього припинення зобов'язання в договорі. Порядок одностороннього припинення господарського зобов'язання визначається у статті 188 Господарського кодексу України. Авторський колектив коментарю до Цивільного кодексу України

Будем исходить из того, что кред. договором не установлен увеличенный срок ИД. Тогда банк имеет право на взыскание с заемщика часть невозвращенного тела кредита согласно графика погашения с декабря 11 по октябрь 12 в пределах срока ИД ( 3 года до подачи иска, учтите что срок ИД по пене и штрафам 1 год) Если же кроме того заемщику направлялось требование о досрочном возврате всего кредита и %% и указывалась крайняя дата такого возврата (если эта процедура предусмотрена КД), то срок ИД (3 года) начинается с этой даты. Ни %%, ни пеня, ни какие либо комиссии не насчитываются за пределами срока действия КД. Скорей всего срок действия КД не установлен, а есть только срок обязательства (ст.530 ЦКУ) до октября 2012, который в таком случае рассматривается также как срок КД (ст.631 ЦКУ) Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відповідно до п. 1.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1, але в будь-якому випадку не пізніше 25 травня 2035 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін. Судом також було встановлено, що банком було визначено новий строк виконання зобов'язання за кредитним договором - у жовтні 2009 року, що відповідає умовам кредитного договору. Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні заяви відповідачів про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, помилково послався на те, що встановлення нового строку виконання основного зобов'язання має правове значення лише для реалізації права банку на дострокове повернення позичальником всієї суми кредиту, а не для обчислення початку перебігу строку позовної давності, оскільки визначення нового строку виконання зобов'язання передбачено умовами кредитного договору. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39012319 Поэтому для заемщика скорей всего будет небольшая сумма или вообще закончился срок ИД. Згідно з положеннями абзаців 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається не виконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України. Отже, нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору законом не передбачено. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41534889 ВССУ 19.11.14 У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення (судовий наказ) про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено, а вимог згідно ст. 625 ЦК України банк не заявляв. Апеляційний суд зазначене не врахував та скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42008434 ВССУ 24.12.14 У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42421248 ВССУ 21/01/15 Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 8 грудня 2011 року на адресу ОСОБА_5 направлено повідомлення про зміну умов кредитного договору, відповідно до якого строк виконання зобов'язань за кредитним договором настає на десятий календарний день з 8 грудня 2011 року, зі спливом (збігом) якого відповідач зобов'язаний достроково сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, не перевіривши правомірність підстав для нарахування банком відсотків за користування кредитом як на строковий (діючий) договір. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669478 ВССУ 23.04.14 Таким чином, оскільки ухвалено судове рішення (судовий наказ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42369897 ВССУ 14.01.2015 Что касается ипотекодателя, то здесь вообще все предельно ясно: 1. к Вам не предъявлено исковое требование 2. Ипотека прекратилась в силу требований ст.3 ЗУ "Про !потеку" : Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Стаття 17. Підстави припинення іпотеки Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; В Вашем дог. ипотеки скорей всего не установлен срок действия договора в смысле ст.251-254 ЦКУ, поэтому срок ДИ совпадает с сроком КД, который мы определии октябрем 12 или раньше (см. выше). Згідно з п. 7.1. договору іпотеки № 1 від 16.03.2007 та договору іпотеки № 2 від 16.03.2007, договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до п 7.7. договору іпотеки № 1 від 16.03.2007 та договору іпотеки № 2 від 16.03.2007, іпотечні договори є невід'ємною частиною кредитного договору. Отже, судом підтверджено, що умовами іпотечних договорів встановлено відсильну норму до кредитного договору, відповідно до якої, умови кредитного договору є невід'ємним умовами іпотечних договорів. Пунктом 6.4. кредитного договору, враховуючи наступні укладенні додаткові угоди, визначено, що кредитний договір діє з моменту набрання ним юридичної сили та до 28 лютого 2011 року. Проаналізувавши зміст іпотечних договорів, суд приходить до висновку, що умовами іпотечних договорів строк дії їх не встановлено. Тому, застосуванню підлягають положення кредитного договору як основного зобов'язання до іпотечних договорів, які є похідними від кредитного договору, якими встановлено строк дії договору по 28 лютого 2011 року. Отже, строк дії іпотечних договорів відповідає строку дії кредитного договору. Згідно із ст. З Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання. Нормами ст. 598 ЦКУ, встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Разом з тим, умовами кредитного договору, визначено, що закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились не виконаними з будь-яких причин. З преамбули кредитного договору вбачається, що сторонами кредитного договору є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_2. Отже, після спливу строку дії кредитного договору чинними є зобов'язання, що виникли лише між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_2 як сторонами кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом. 1 ч. 1. ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», визначено, що іпотека припиняється у разі закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 3 Закону, іпотека є дійсною до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що станом на 01 березня 2011 року, зобов'язання позивача за іпотечними договорами як Іпотекодавця є такими, що припинилися в зв'язку із закінченням строку їх дії. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37329894 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38692408 аппеляция За умовами кредитного договору від 22.05.2008 року строк його дії сторонами договору - ПАТ «ВТБ Банк» і ПП»СВ» - визначений до 21 листопада 2009 року. З позовом до іпотекодавця ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з заборгованістю, яку допустило ПП «СВ» за кредитним договором строк дії якого сторонами визначена дата 21 листопада 2009 року, ПАТ «ВТБ Банк» звернувся 19.04.2012 року, тобто через два з половиною роки після закінчення строку дії кредитно договору з ПП «СВ». http://reyestr.court.gov.ua/Review/33510053 Исходя из всего вышеизложенного Вам как ипотекодателю нечего волноваться и не стоит предпринимать каких-либо действий, так как договор ипотеки прекращен в силу закона. Кроме того по моему глубокому убеждению обязательства по договору ипотеки также имеют свой отдельный срок ИД, который начинается с момента когда ипотекодержатель узнал о своем нарушенном праве и получил право на взыскание предмета ипотеки: 1. с момента непроплаты обязательств по КД обеспеченых ДИ в феврале 2008г. 2. с момента ЛЮБОГО нарушения ДИ (ст. 12 ЗУ "Про 1потеку", например непроплачена страховка предмета ипотеки или другое нарушение. А заемщик пусть попробует защититься используя срок ИД во взаимодействии с сроком КД на основании изложенного.

Шановна громада! Пропоную до Вашої уваги і обговорення тему «Істотні умови договору споживчого кредитування». Насамперед витяги з законів: ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 628. Зміст договору 1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 638. Укладення договору 1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Стаття 1055. Форма кредитного договору 1. Кредитний договір укладається у письмовій формі. 2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Стаття 631. Строк договору 1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. 2. Договір набирає чинності з моменту його укладення. 3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. 4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Стаття 251. Поняття строку та терміну 1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Стаття 252. Визначення строку та терміну 1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. 2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Приписами ч.1 ст.638 встановлено, що істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( в нашому випадку договору споживчого кредиту) ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист прав споживачів Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; 22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; 23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; Стаття 2. Законодавство про захист прав споживачів 1. Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит 1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Закони: п.7 ч.4 ст.11 ЗУ ПЗПС та ч.1 ст. 628 ЦКУ розширюють визначення істотних умов не тільки законами, а й актами цивільного законодавства (підзаконними актами), що містять положення про захист прав споживачів (ст.2 ЗУ ПЗПС). В нашому випадку це в першу чергу «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Також про обов’язковість застосування НПА НБУ вказує закон: ЗАКОН УКРАЇНИ Про Національний банк України Стаття 56. Нормативно-правові акти Національного банку Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Істотні умови договорів споживчого кредитування визначені наступними законами: ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 1. Предмет регулювання 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Стаття 345. Кредитні операції банків 1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. 2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ЗАКОН УКРАЇНИ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг витяг Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг; 2) кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик; 3) фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент; 4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів; 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; 2. Інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Стаття 3. Законодавство про регулювання діяльності з надання фінансових послуг 1. Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами. Розділ II. УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ Стаття 4. Фінансові послуги 1. Фінансовими вважаються такі послуги: 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; Стаття 6. Договір про надання фінансових послуг 1. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Уповноважений орган, встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність ВИТЯГ Стаття 61. Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати ВИТЯГ Цей Закон встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: договір про іпотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу; іпотечний борг - основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; іпотечне кредитування - правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами; Стаття 2. Договір про іпотечний борг Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити: принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець. ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808 Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту 3. Вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору 3.1. Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). 3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. 3.3. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули: , де d - реальна процента ставка; ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту; S - знак суми; t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день); n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку; Потікt - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 3.4. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. 3.5. Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). 3.6. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 3.7. Якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. 3.8. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Спробую систематизувати істотні умови договору споживчого кредиту. Ретельно проаналізуйте Ваші договори і встановіть відсутність хоча б однієї істотної умови: 1. детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативним вимогам п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимог п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. 2. ГРАФІК ПЛАТЕЖІВ, згідно зі строковістю, зазначеною у договорі (щомісяця), у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов’язань споживача з розписаною сукупною вартістю кредиту за кожним платіжним періодом передбаченого пп.3.2 Правил по формі визначеною у додатку до Правил. 3. Не визначена реальна процентна ставка згідно вимогам пп.3.3 Правил 4. Не визначено абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді відповідно вимогам пп.3.3 Правил шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 5. Не зазначено про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням згідно вимогам пп.3.4 Правил. 6. Не зазначена дата видачі кредиту згідно імперативній вимозі п.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» . 7. Не визначений строк дії кредитного договору відповідно імперативним вимогам п.7 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 8. Не визначений порядок припинення дії кредитного договору згідно імперативним вимогам п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 9. Не визначений порядок повернення кредиту та порядок плати за кредит як того вимагають приписи ч.2 ст.345 Господарського кодексу України та п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». Такий порядок має відповідати вимогам НПА НБУ, а саме Інструкції про касові операції №337 НБУ. 10. Відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у відповідності імперативним вимогам ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 11. Відповідачем не надано і не оприлюднено інформацію про кредитування згідно вимог ст..2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» 12. Відсутнє попередження позичальника про валютні ризики як цього вимагають норми пп.3.8 Правил. 13. Не зазначені вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимог пп.3.4 Правил. 14. Не зазначені види забезпечення зобов’язань позичальника відповідно вимогам ч.2 ст.345 ГКУ ( подивіться чи зазначені в договорі договори поруки та іпотеки або застави) 15. Не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору щодо умов видачі кредиту (наприклад дати видачі, суми наданого кредиту), щодо умов повернення кредиту (наприклад зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми ч.2 ст. 345 ГКУ та п.9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 16. Відсутні умови дострокового розірвання договору (не плутати з достроковим поверненням кредиту), як того вимагають норми п.6 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» 17. Відсутнє правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом згідно пп.3.4. Правил. 18. Відсутній порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; ( методи факт/факт, факт/360, 30/360) відповідно до п.3.1. Правил Добавте інші істотні умови договору, про які Ви знаєте. П О С Т А Н О В А № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення: 14. При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048–1052, 1054–1055), статті 18–19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК). 16. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому суди повинні з’ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов’язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ВИТЯГ З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення: 8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. 28. До окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК). Таким чином матеріали пленумів говорять, що суди встановлюють обставини відсутності істотних умов договорів при розгляді позову про недійсність договору. Андрій Степаненко (Grand-insur) пропонує подавати позов про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотної (-их) умови договору споживчого кредитування. Дивись статтю: http://grand-insur.com/sud-s-bankom-nezaklyuchyonnye-dogovora ЦПК України: Глава 6. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення 1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. З п.4 ст.256 ЦПКУ випливає, що необхідно подавати позов до банку про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотних умов договору. Питання до громади ( випереджуючи питання суддів): 1. Чи є такий спосіб захисту, як встановлення факту в позовному провадженні? Можливо як встановлено ст.16 ЦКУ «Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.» Закон в нашому випадку це ст.256 ЦПКУ? 2. Які права позичальника порушені відсутністю деяких істотних умов договору? Можливо виконувати неіснуючі зобов’язання по неукладеному договору? 3. Може хтось має досвід подачі такого позову? Поділіться досвідом з форумом.

Этот вопрос давно урегулирован п.5 ч.3 ст.18 ЗУ ПЗПС и собственно пеня (размер % пени) не может быть более 0,5 процентной ставки по кредиту. К примеру если процентная ставка по кредиту 20% годовых, то пеня не может быть больше 10% годовых или 0,0274% в день. Приписами ч. 5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно нормам п.5 ч.3 ст.18 Закону несправедливим є умови договору, що встановлюють вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості послуги) у разі невиконання ним зобов’язань за договором. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658 http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007204

Мораторий еще действует?

1.http://reyestr.court...Review/31007204 http://reyestr.court...Review/27924401 http://reyestr.court.gov.ua/Review/25825243 2.http://www.reyestr.c...Review/41986658 3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39060906 http://reyestr.court...Review/37100815 http://reyestr.court...Review/35201580 4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109

Будьте осторожны и внимательны с повышением % ставки. Универсал научился хитрить: когда нет никакого спора , то принимает повышенные %%, как только возникает спор, то сразу объявляет повышение %% ошибочным действием (см. например http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39060906 ) и документально повышение % не оформлялось. Это ложь, так как Универсал всем рассылал письма-уведомления об одностороннем повышении %% согласно условий КД, где прописано это право банка повышать %% самостоятельно без доп. соглашения при определенных условиях. Но банк даже не утруждал себя сослаться на эти условия, а просто сообщал: "в связи с нестабильными экономическими условиями в Украине" , в КД не предусмотрено такого условия повышения %%. Найдите это письмо банка или сделайте запрос на каком основании банк насчитывает больше %, пусть у Вас будет офиц. ответ банка. Врут на каждом шагу, ошибочно брать больше % не могли - комп. не пропустит. Тогда или оставался бы остаток на текущем счету ( если идет зачисление на 2620 и списание с него) или должны были предложить написать заявлении о частичном досрочном погашения тела кредита (такая процедура описана в КД Универсала). Если объявят об ошибке , то поручительство остается. Предлагаю такую последовательность: 1. иск о признании поручительства прекращенным. 2. иск о признании незаконным повышении %%, с требованием пересчитать все платежи и засчитать излишки в доссрочное погашение тела кредита. В моем случае в решении суда этого нюанса не было и банк тупо составил справку , что излишне у плаченные проценты пошли в переплату % и получилось, что заемщик на эту суму кредитовал банк, нонсенс. 3. Потом иск о признании пункта о "п1двищеноЇ %% ставки" недействительным (это по сути пеня) на основании п.5 ч.3 ст.18 ЗУ "ПЗПС" ну и тд.

У меня такая ситуация: КД март 2008г. Я подал иск о недействительности пункта о пене в августе 14. Банк даже не ставил вопрос об иск. давности. Вот Вам в помощь по пене : 1.http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007204 http://reyestr.court.gov.ua/Review/27924401 http://reyestr.court.gov.ua/Review/25825243 2.http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986658 3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39060906 http://reyestr.court.gov.ua/Review/37100815 http://reyestr.court.gov.ua/Review/35201580 4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109

Универсал в 2008 поголовно повышал процентные ставки, вот Вам основание для прекращения поручительства мамы. Первым делом прекратите поручительство. Вы не расписали составные части долга: тело, проценты, двойные проценты (есть такие в Универсале, которые фактически есть пеня и их тоже легко можно признать недействительными), может еще какие-то штрафные санкции, комиссии. С какого времени не платиться? может истек срок исковой давности по каким-то элементам долга? После поручительства можно в судебном порядке вернуть изначальную процентную ставку с пересчетом с 2008 всех платежей с требованием (обязательно!!!) засчитать все переплаченные проценты засчитать в частичное досрочное погашение тела кредита в соответствующем месяце. Посчитайте, может и задолженности не окажется? Далее: 1. Ипотекодатель отвечает только имуществом ипотеки в пределах стоимости этого имущества. 2. Разорвать договор нельзя-- нет оснований (ст .651,652 ЦКУ) 3. Предложить иное имущество можете, но с уверенностью 1000% банк на это не пойдет. 4. Не паникуйте, спокойно изучите материалы форума (если есть желание и время) и попробуйте поискать какие-то нестандартные подходы: очень интересная тема со сроками договоров и сроками обязательств, подача иска о признании КД недействительным с указанием отсутствующих в КД 1стотних умов с целью признания КД не заключенным и тд. Например: в Вашем ДИ вероятно есть пункт о том, что Вы обязаны страховать предмет ипотеки в пользу банка, также есть пункт что у банка возникает право требования досрочного возврата кредита при нарушении ДИ. Вероятнее всего Вы не страховали свою ипотеку, возможно у банка уже 5 лет назад возникло право досрочного возврата, свяжите это право с исковой давностью. Внимательно посмотрите на все подписи на договорах, я обнаружил, что на моем договоре поручительства подпись не совпадает с подписью на КД, а указан один и и тот же руководитель филиала. Вариантов много.

Додаток №2 до заперечення проти позову (в редакції 06.08.2013р.) Відповідач заперечує проти позову повністю з наступних підстав. У позивача ТОВ «Кей-Колект» не виникло ніяких прав вимоги у відповідача ФИО по нікчемному правочину Договору факторингу №1 від 12.12.2011р. укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк». Обґрунтування цієї тези наступне: Об’єктом зазначеного договору факторингу є зокрема набуття фактором (ТОВ «Кей-Колект») права грошової вимоги по зобов’язаннях що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту №ххххххх від 27.хх.20ххр. укладеного між ФИО та ПАТ «УкрСиббанк». Боргові зобов’язання виражені в іноземній валюті, а саме в доларах США. Відповідно ч.1 ст 193 ЦКУ «Валютні цінності»: Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом. Таким законом є Декрет КМУ « Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93, в преамбулі якого зазначено: Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Відповідно ст..1 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93 1)"валютні цінності"- це зокрема: платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; 2) "валютні операції"-це зокрема: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; По змісту термінів, що використовуються в ст..1 Декрету і перелік яких не є вичерпним, до валютних цінностей належать документи, що встановлюють боргові зобов’язання, виражені в іноземній валюті. Зокрема таким є кредитний договір в сукупності з документами, що підтверджують наявність заборгованості в іноземній валюті. Відповідно приписам ч.2 ст.2, ст..5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» для здійснення валютної операції сторонам необхідно отримати ліцензію НБУ— генеральну або індивідуальну. Враховуючи приписи ч.2 ст.178 ЦКУ валютні цінності є об’єктом цивільних прав з обмеженою оборотоздатністю. Відповідно приписам ч.3 ст.91 ЦКУ цивільна правоздатність юридичної особи для здійснення діяльності, що потребує ліцензування, обмежена наявністю ліцензії з вказаними межами такої діяльності. В Постанові № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено: 18. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). Відповідно приписам ст..4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" операція факторингу є фінансовую послугою. ТОВ «Кей-Колект» в договорі факторингу №1 від12.12.2011р. є фактором, тобто стороною, що надає фінансову послугу факторингу іншій стороні. ТОВ «Кей-Колект» є небанківською фінансовою установою. Відповідно приписам п.1.2 «Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій" (Постанова Правління НБУ, від 09.08.2002, № 297 ) : п1.2. Небанківська фінансова установа, національний оператор поштового зв'язку має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", якщо вони є валютними операціями тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету. (Декрет КМУ « Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93) З відповіді Національного Банку України на запит відповідача випливає що позивач ТОВ «Кей-Колект» станом на 01.07.2012р. не отримував ні генеральної, ні індивідуальної ліцензії на право здійснення валютних операцій. Підсумовуючи викладене Договір Факторингу №1 від 12.12.2011р. в частині відступлення прав вимоги по зобов’язаннях що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту №ххххххх від хх.хх.20ххр. (валютна операція з переходом прав власності на валютні цінності—борговий документ виражений в доларах США) є нікчемним, так як вчинений з порушенням правового режиму обмежених в обігу об’єктів цивільного права.(ст.. 228 ЦКУ, ч.18 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від.6.листопада.2009.року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними») Із змісту ч.5 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» випливає, що суд, встановивши під час розгляду справи, що угода, на яку сторони посилаються в обґрунтування своїх цивільних прав та обов’язків, є нікчемною, не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення її недійсності, а повинен дати оцінку таким доводам сторін. Відповідно приписам ч.2 ст.215 ЦКУ нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно приписам ч.1 ст 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином позивач не набув прав вимоги по зобов’язаннях відповідача, отже позов є безпідставним. На підставі ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст..228, ч.3 ст.91, ч.2 ст.178 ЦКУ; ст.1, ч.2 ст.2, ст5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання та систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93; п.1.2 «Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій" (Постанова Правління НБУ, від 09.08.2002, № 297 ; ч.18 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від.6.листопада.2009.року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними») Прошу суд відмовити в задоволені позову. Я это уже выкладывал, правда реакции форума не было. Суд это не принял во внимание, вернее в решении отметил, что действует презумпция действительности договора факторинга и этот договор в установленном порядке не оспаривался, при этом полностью проигнорировав указанное в запереченн1: "з змісту ч.5 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» випливає, що суд, встановивши під час розгляду справи, що угода, на яку сторони посилаються в обґрунтування своїх цивільних прав та обов’язків, є нікчемною, не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення її недійсності, а повинен дати оцінку таким доводам сторін." Я готов подать иск о частичной недействительности дог. факторинга в части уступки права требования по кред.дог. №хххххх. на основании вышеизложенного. Прошу совета по процессуальным вопросам: 1. по подсудности- юр.адрес КК в Киеве, УкрСиба в Харькове, как подать по месту жительства заемщика (месту исполнения обязательства, указанному в КД) ? 2. Заемщик не сторона договора факторинга, но -- заинтересованное лицо, права которого нарушаются ( какие права? понуждением участвовать в незаконных валютных операциях? ).

Згідно з положеннями абзаців 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається не виконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України. Отже, нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору законом не передбачено. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41534889 ВССУ 19.11.14 У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення (судовий наказ) про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено, а вимог згідно ст. 625 ЦК України банк не заявляв. Апеляційний суд зазначене не врахував та скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42008434 ВССУ 24.12.14 У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України. Таким чином, оскільки ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42421248 ВССУ 21/01/15 Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 8 грудня 2011 року на адресу ОСОБА_5 направлено повідомлення про зміну умов кредитного договору, відповідно до якого строк виконання зобов'язань за кредитним договором настає на десятий календарний день з 8 грудня 2011 року, зі спливом (збігом) якого відповідач зобов'язаний достроково сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, не перевіривши правомірність підстав для нарахування банком відсотків за користування кредитом як на строковий (діючий) договір. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669478 ВССУ 23.04.14 З огляду на вище викладене право кредитора нараховувати %%, пені, припиняється з моменту встановлення нового строку повернення (достроково) кредиту, який визначається моментом вказаним у досудовій вимозі про дострокове повернення кредиту (якщо таке право передбачено відповідно до умов договору) або принаймі з дня подання позову про дострокове стягнення всього кредиту згідно 1050 ЦКУ. Як ВССУ привязав цей момент до дати рішення суду про достокове стягнення (тема цього форуму) мені не зрозуміло.