AntiBank

Что еще интересно, так это тот факт, что редакция 8 статьи начиная от 92 года имеет несколько расширенную формулировку в части лиц, имеющих право приватизации. 2. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Т.е. необязательно они должны проживать там, они могли даже прописаны в другом месте, во временном жилье. Их право на жилье все равно отнять никто не может теоретически. Что касается мотивации реприватизации: То здесь все просто, на мой взгляд. Просто указать, что мол, ОСОБА-1 (родственник-1) приватизировала жилье неправомерно, возможно, ошибочно, т.е.под действием ошибки или тяжких обстоятельств, ввиду незнания действующего на тот момент законодательства, а именно ст. 8 ЗУ " Про приватизацію державного житлового фонду ", чем самым причинила моральный и физический ущерб ОСОБЕ-2 (родственнику 2), лишив последнего реализации права на жилье, а именно права на частичную, совместную собственность и проживания в данной квартире (доме). Ведь защита данного права предусмотрено Конституцией Украины. На этом основании ОСОБА-2 просит суд "поновити" данное право, скасувавши акт приватизации от такого то числа. Ну и т.д.

Я склоняюсь к мысли, что решение было в пользу ипотекодателей, потому что заинтересовали , более, чем банки.... Думаю, если бы на их месте были простые смертные, то было бы как в случае с mermaidi. Но бороться все равно надо.

Вот и я к этому. Вот, все козыри на руках , а им по-фигу. Но ничего, может еще касация скажет слово?

Спасибо за ссылки. Я тоже думал такой вариант. Будем крутить тему.

А кто говорит о завладении имуществом банка? Нет. В данном случае набуття права собственности на имущество, иными словами, как Вы выражаетесь, "пациент" несколько неправомерно приобрел право на имущество (квартиру), путём обмана или злоупотреблением доверием банка, т.к. банк дал деньги на эту квартиру. "Пациент" умышленно или неумышленно скрыл факт, что на приобретение этой квартиры деньги выделил не только банк, а еще кто-то. Тот, кто также может в последствии претендовать на эту квартиру, или на ее часть, таким образом создав препятствия для возможного дальнейшего обеспечения требований кредитора - банка. Или Вы считаете, что банк не должен знать о других претендентах на предмет ипотеки? А передавать в залог один и тот же предмет залога одновременно, - это уж точно влечет за собой негативные последствия. Передавать многократно, как Вы говорите, то можно, но ведь не одновременно. А в данном случае есть официально зарегистрированный (нотариально заверенный) кредитор и есть еще неофициальный незарегистрированный . Могут бортануть неофициального. Если даже с решениями суда бортуют...

Ну во- первых, зря Вы так воспринимаете. При чем здесь "завладение" постом? Просто Вы отвечаете на посты, при этом не понятно на какой именно. Скорее это связано с отсутствием опыта интернет пользователя, и не более. Трудно уловить взаимосвязь, теряется нить. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=37078 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=37080 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=37081 А вопрос о мошенничестве очень даже актуален и может встать. Т.к. Вы сами привели пример, что был прецедент, пусть даже и отказной. Смысл в чем. Заемщик знал или не знал, что кто-то, третье лицо может претендовать на право собственности, на будущую ипотеку? Ведь мошенничество это не только факт завладения имуществом, но и приобретение права на имущество, путём обмана или злоупотреблением доверием (мошенничество)... Конечно знал. Значит он приобрел право собственности на квартиру путем обмана. Может он не знал, что это преступление и явного умысла у него не было, обмануть. Но факт остается фактом. В нашей стране ведь доказывать свою невиновность должен гражданин, это по факту. А Ваш случай отказа в возбуждении уголовного дела можно ведь аргументировать и этим http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=37025 Там, где речь идет о миллионных оборотах, купить какого-то старшего следователя прокуратуры, как два пальца об асфальт. А мы ведем речь о простых заемщиках, которые не имеют таких денег и зачастую не имеют каких-то рычагов в прокуратуре и милиции. Просто как бы не навредить. Так Вы не ответили на вопрос. Вышеуказанная схема реальна или нет, на Ваш взгляд? Т.к. для mermaidi она оказалась пока не совсем реальна http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=37041

Итого, что я понял. Какую схему я вижу... А насколько она реальна, Просьба прокомментировать. 1. Есть ипотечный договор, укладений банком с ОСОБОЙ_1. 2. Есть кредитный договор, укладений банком с ОСОБОЙ_1 или еще с кем-то, согласно которому банк выделил допустим 80 процентов на покупку квартиры. Эта же квартира стала предметом ипотеки в дальнейшем, т.е. согласно п.1. 3. Спустя некоторое время появляется какой-нибудь родственник, назовем его ОСОБА-2 и предъявляет истекшие по сроку исполнения расписки, согласно которым ОСОБА-1 взяла на такой -то срок 20 процентов суммы на квартиру. Срок, указанный там больше, чем исковая давность, например 5 лет. Также возможно показывает договор между ОСОБА_1 и ОСОБА_2 неоформленный нотариально и в нем не прописано обязательство нотариального заверения. 4. ОСОБА_1 пожимает плечами, мол не может выполнить обязательства. Но признает их. 5. ОСОБА-2 подает в суд с исковым требованием ареста квартиры. Стягнення суммы долга. ОСОБА-1 опять пожимает плечами и не возражает от исковых требований. 5.1 (как альтернатива п.5.) . ОСОБА_2 подает в суд на признание права собственности на часть квартиры. Но не будет ли в этом случае квалифицироваться это как мошенничество? Тоже самое при постройки недвижимости, только там ОСОБА-2 выделила деньги на строительство, а не на покупку. Насколько это реально? А банк нужно делать третьим лицом? Ведь суд может забить на право ОСОБА-2 мотивируя: Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки." Скажет, не зарегистрировано право, значит в сад. Я то понимаю, что это неконституционно. Но все ведь знают какие у нас суды. Тем более есть уже случаи, который описала mermaidi Уважаемый tortuga, при ответе, просьба нажимать на кнопку "ОТВЕТИТЬ" прямо под этим постом (ответить прямо в этом сообщении). А то не понятно, на какой пост Вы отвечаете?

Я думаю, что нужно оспаривать право собственности, а не ипотечный договор. Мол, собственность должна быть 50 на 50. Таким образом и делите.

Но одно "НО". У Вас то там был договор паевого участия. А как быть простым заемщикам? У них то нет таких договоров. Расписки проканают? Или сделать договор задним числом???? :P :rolleyes:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12204004http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11127914 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13650295 СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Постанова Іменем України 1 листопада 2010 року С права № 5020-2/086 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Борисової Ю.В., суддів Видашенко Т.С., Гоголя Ю.М., за участю представників сторін: представник позивача - ОСОБА_2, довіреність № 3636 від 02.09.10 - фізична особа-підприємець ОСОБА_3; відповідач - не з'явився - фізична особа - підприємець ОСОБА_4; представник третьої особи - Висоцький Анатолій Олегович, довіреність № 13293 від 08.09.10 - публічне акціонерне товариство "Банк "Форум" в особі АКБ "Форум"; розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 26 серпня 2010 року у справі № 5020-2/086 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, Севастополь,99011) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2) 3-тя особа Публічне акціонерне товариство "Банк "Форум" в особі АКБ "Форум" (вул. Верховної Ради, 7, Київ, 02100) (вул. Вороніна, 10, Севастополь, 99011) про визнання права власності на 1/12 частки нерухомого майна ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/12 частки об'єкту нерухомого майна. В процесі розгляду справи, позивачем були уточнені позовні вимоги, відповідно до яких позивач просила визначити та виділити в натурі 1/12 частки об'єкту нерухомого майна - торгівельно-складського комплексу за адресою: АДРЕСА_3 яка складається з вбудованих торгівельних приміщень: літ."А" торгівельне приміщення №10 площею 278,6кв.м., торгівельне приміщення №11 площею 91,6кв.м., а всього - площею 370,2кв.м. Свої вимоги позивач обґрунтовував положеннями статті 367 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Однак, відповідач у порушення вказаної норми Закону, відмовляється від узгодження поділу в натурі майна, яке перебуває у спільній власності. Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 26.08.2010 позов задоволено. Визнано за позивачкою право власності на 1/12 частки об'єкту нерухомого майна - торгівельно-складського комплексу за адресою: АДРЕСА_3 Припинено право спільної часткової власності на об'єкт нерухомості - торгівельно-складський комплекс, розташований по АДРЕСА_3 Виділено в натурі 1/12 частки об'єкту нерухомого майна - торгівельно-складського комплексу за адресою: АДРЕСА_3 яка складається з вбудованих торгівельних приміщень: літ. "А" торгівельне приміщення №10 площею 278,6кв.м., торгівельне приміщення №11 площею 91,6кв.м., а загальною площею 370,2кв.м. Не погодившись з рішенням господарського суду, публічне акціонерне товариство "Банк Форум" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Доводи заявника апеляційної скарги полягають в тому, що прийнятим рішенням порушені його права як іпотекодержателя: виділення в натурі 1/12 частки предмету іпотеки зробить неможливим звернення стягнення на нього. Також, публічне акціонерне товариство "Банк "Форум" посилається на недійсність договору між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, оскільки сторони договору не мали законних підстав для його укладення з огляду на вже існуючий нотаріальний договір про дольову участь у будівництві торгово-складського комплексу між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_6 З посиланням на приписи статті 321 Цивільного кодексу України заявник скарги стверджував, що укладення сторонами у справі договору про дольову участь у будівництві призвело до передання однакових прав ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на об’єкт нерухомості. Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 публічне акціонерне товариство "Банк "Форум" залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідно до розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.11.2010, суддю Плута В.М. у зв'язку з перебуванням його у відпустці було замінено у складі колегії на суддю Видашенко Т.С. В судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник заявника скарги підтримав її вимоги, надавши письмові обґрунтування. Представник позивача з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не погодився. Надав суду заперечення проти скарги та просив оскаржене рішення господарського суду залишити без змін. Відповідач в судові засідання апеляційної інстанції жодного разу не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих осіб не перешкоджає вирішенню спору. Приймаючи до уваги, що заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причин неявки до суду від зазначеної сторони на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило, втім, як апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність відповідача, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі. Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступні обставини. Встановлено, що між сторонами у справі (позивачем та відповідачем) 07.07.2006 укладено договір про дольову участь у будівництві об'єкту нерухомого майна, відповідно до пункту 1.1 якого фізична особа-підприємець ОСОБА_3 доручає фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 укласти договір з підрядниками на будівництво об'єкту дольової власності або об'єкту, розташованого по АДРЕСА_3 в місті Севастополі (а.с.8-9). Пунктом 2.4 вказаного договору передбачено, що після вводу в експлуатацію, при повній оплаті дольової участі, згідно пункту 2.2 договору, позивач отримує у власність відповідно до його частки приміщення першого поверху об'єкту згідно довідки БТІ у розмірі 1/12 частки, окрім приміщень загального користування. З матеріалів справи вбачається, що Фондом комунального майна Севастопольської міської ради відповідачці ОСОБА_4 видано свідоцтво від 28.12.2007 на право приватної власності на торгівельно-складський комплекс по АДРЕСА_3 об'єкт 99/100 часток, що складається з: будівлі літ. "А" з цокольним поверхом (загальною площею 4434,3кв.м ), ганками та естакадами (а.с.11). Крім того, 6 березня 2008 року, між ОСОБА_7 (діючою від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності) та ОСОБА_4 був укладений договір куплі-продажу, згідно пункту 1 якого, продавець (ОСОБА_4) продала, а покупець (ОСОБА_7 від імені ОСОБА_6) купила 1/100 частку торгово-складського комплексу з цокольним поверхом, загальною площею 4434,30кв.м., ганками та естакадою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 Підставою для звернення з позовом до суду послугувало невизнання відповідачем права власності на 1/12 частку спірного майна. З висновку експертного будівельно-технічного дослідження №567 (а.с.22-31) вбачається, що об'єкт нерухомості, якій розташований за адресою: АДРЕСА_3, є складним об'єктом нерухомості, технічний розподіл якого можливий. В результаті поділу вказаного об'єкту можуть бути виділені два самостійних об'єкти нерухомості. До одного самостійного об'єкту нерухомості (відособлений експлуатаційний нежитловий об'єкт нерухомості) на 11/12 часток можуть бути виділені приміщення у цокольному поверсі загальною площею 115,4кв.м., на першому поверсі загальною площею 1768,7кв.м., на другому поверсі загальною площею 2143,1кв.м. До іншого самостійного об'єкту нерухомості (відособлений експлуатаційний нежитловий об'єкт нерухомості) на 1/12 частки можуть бути виділені наступні приміщення: торгівельне приміщення 1-10 площею 278,6кв.м. та торгівельне приміщення 1-11 площею 91,6кв.м. Крім того, з експлікації БТІ та ДРОНМ вбачається, що за технічними показниками об'єкт нерухомого майна може бути поділений (а.с.42-45). На підставі статей 316, 356, 358, 361, 364, 367 Цивільного кодексу України місцевим господарським судом зроблено висновок про обгрунтованість вимог позову, можливість визнання об’єкту спільною частковою власністю сторін, можливість поділу спільного майна та можливість виділу в натурі часток спільної власності. Звертаючись до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою, заявник звертає увагу суду на такі обставини: Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" є іпотекодержателем предмета іпотеки - торгівельно-складського комплексу по АДРЕСА_3 у місті Севастополі згідно іпотечного договору, укладеного між банком та ОСОБА_4, та який нотаріально посвідчено 06.05.2009. Згідно свідоцтву, виданому 28 грудня 2007 року Фондом комунального майна й договору купівлі-продажу від 06.03.2008 одноособовим власником зазначеного комплексу є ОСОБА_4 Випискою від 06.05.2009 про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна на торгівельно-складський комплекс по АДРЕСА_3 у місті Севастополі накладена заборона відчуження 06.05.2009. У відповідності до пункту 3.1.7 іпотечного договору, іпотекодавець зобов’язаний не відчужувати предмет іпотеки та не обтяжувати його зобов’язаннями з боку третіх осіб без отримання попередньої згоди на це іпотекодержателя, яким є банк. З огляду на те, що у разі порушення певних обов’язків іпотекодавця банк має право вимоги дострокового виконання основного зобов’язання й відшкодування іпотекодавцем спричинених збитків (стаття 6 Закону України "Про іпотеку"), банк звернувся до Ленінського районного суду міста Севастополя з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - торгівельно-складський комплекс по АДРЕСА_3 Районним судом 07.09.2010 за даним позовом відкрито провадження у цивільній справі. Таким чином, за переконанням банку, визнання права власності за позивачем і відповідачем й виділ в натурі часток торгівельно-складського комплексу, який знаходиться в іпотеці банку, права і вимоги якого зареєстровані у Державному реєстрі іпотек із накладенням заборони на відчуження, є незаконним і необґрунтованим. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги на вимогу суду апеляційної інстанції, скаржник зазначив, що оскарженим рішенням господарського суду першої інстанції порушені права банку на задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачені частиною 1 статті 589 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку". Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія не вбачає підстав для задоволення вимог скарги і скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного. Пункт 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначає поняття права власності, відповідно до якого правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Стаття 361 Цивільного кодексу України передбачає право співвласника самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Пунктом 1 статті 364 Цивільного кодексу України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Як на підставу для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши можливість розподілу спільного майна та виділення в натурі часток спільної власності сторін за договором, послався на положення статті 367 Цивільного кодексу України, згідно якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому, суд врахував, що домовленості між сторонами стосовно розподілу майна досягнуто не було. Погоджуючись із висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, і залишаючи його без змін, судова колегія апеляційної інстанції виходить з наступного. І позивач, і відповідач у справі є самостійними суб’єктами підприємництва – фізичні особи-підприємці, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Аналізуючи укладений цими сторонами договір на дольову участь у будівництві від 07.07.2006, слід враховувати, що у відповідності до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, а статтею 6 цього кодексу передбачена можливість укладати договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Критикуючи зазначений вище договір, укладений сторонами у справі у липні 2006 року, заявник апеляційної скарги так і не навів правових підстав вважати його недійсним, посилаючись лише на порушення відповідачкою положень іпотечного договору та законодавства про іпотеку. Втім, приймаючи до уваги приписи статті 204 Цивільного кодексу України, згідно яких правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, судова колегія, встановивши, що досліджений договір ніким не оспорюваний, не визнаний в судовому порядку недійсним, не вбачає підстав для застосування положень пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України для визнання цього договору таким, що суперечить законодавству. Посилання заявника скарги на наявність договору іпотеки, як на підставу для відмови в задоволенні позову, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки, згідно частини 1 статті 27 Цивільного кодексу України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. У даному випадку, договором іпотеки, учасником якого фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не є, не може бути обмежене її, передбачене статтями 361, 364 Цивільного кодексу України право розпоряджатися своєю часткою майна та вимагати виділу її в натурі. Крім того, доводи банку про те, що ухваленим рішенням порушені його права як іпотекодержателя, спростовуються нормами Закону України "Про іпотеку". Згідно статті 1 вказаного Закону, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Отже, банк має право за договором іпотеки звернути стягнення на предмет іпотеки. Це право не припиняється у разі прийняття рішення суду про виділення частки співвласнику, оскільки, відповідно до статті 3 Закону, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. За цим, судова колегія погоджується із доводами представника ОСОБА_3 що іпотека на виділену частку майна позивачці виникає на підставі статті 23 Закону України "Про іпотеку": у разі переходу права власності, у даному випадку на 1/12 частку предмету іпотеки, іпотека є дійсною для набувальника нерухомого майна. А особа, до якої перейшло право власності, у даному випадку на 1/12 частки за ОСОБА_3, набуває статусу іпотекодавця, і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором ( частина 2 статті 23 Закону "Про іпотеку"). Таким чином, під час переходу права власності на 1/12 частки предмету іпотеки, обсяг прав іпотекодержателя, передбачений договором, не зменшується і жодним чином не обмежується наявністю другого співвласника. Отже, посилання заявника апеляційної скарги на те, що виділення в натурі 1/12 частки предмету іпотеки зробить неможливими звернення стягнення на нього, є необґрунтованими і спростовуються вищевикладеними положеннями статті 23 Закону України "Про іпотеку". З цього приводу також слід зазначити, що у відповідності до частини 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації, що також спростовує твердження заявника апеляційної скарги про порушення його прав іпотекодержателя. Доводи скаржника щодо недійсності договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за відсутності його нотаріального посвідчення, суд не може визнати підставними, оскільки договір був укладений між двома суб'єктами господарської діяльності (тобто з правами юридичних осіб - стаття 51 Цивільного кодексу України), а предметом договору була сумісна пайова участь в будівництві об'єкту нерухомого майна, що, у свою чергу, виключає необхідність його нотаріального посвідчення, оскільки права власності на нерухоме майно зареєстровано не було в силу відсутності самого майна. Також суд наголошує, що статтею 328 Цивільного кодексу України, про порушення якої в оскарженому рішенні вказує скаржник, встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У даному випадку відсутня норма закону, що свідчить про нікчемність вищезгаданої угоди і не існує доказів оскарження чи визнання даної угоди недійсною або незаконною. На підставі вищевикладеного, визнавши, що інтереси банку не порушені ані угодою сторін у справі, ані оскарженим судовим рішенням, судова колегія вважає апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" такою, що не підлягає задоволенню, оскільки заявником не доведено, що його законні і передбачені іпотечним договором права порушені рішенням господарського суду, а визнання права власності на 1/12 частку об'єкту іпотеки за іншою особою будь-яким чином зменшує права іпотекодержателя або передбачені законом гарантії можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, з огляду на збереження обтяжування цього майна і неможливість його відчуження власниками. На підставі висловленого, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим, підстав для скасування рішення суду або його зміни не вбачається. Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" залишити без задоволення. 2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 серпня 2010 року у справі № 5020-2/086 залишити без змін. Головуючий суддя Ю.В. Борисова Судді Т.С. Видашенко Ю.М. Гоголь

Совершенно верно. Правильно рассуждаете. Давайте обсудим... В теме идет речь о том, что ипотекодатель имеет право передать только собственную часть предмета ипотеки. В этом случае, действительно, все кто имеет право на его собственную часть предмета ипотеки имеют низший приоритет, чем ипотекодержатель. Например, наследники или правоприемники (дети, муж, жена), если их право наследства еще не зарегистрировано, т.е. не зарегистрировано до передачи в ипотеку или собственник еще не умер и спадщина не открылась автоматически до заключения договора ипотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 6, ст. 23 Закону України „Про іпотеку” від 05 червня 2003 року № 898-ІУ майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як окремий об”єкт нерухомості. У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі і в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Кроме того, мы ведь пытаемся оспорить не сам договор ипотеки, а предыдущий правочин, от которого и договор ипотеки становится недействительным. Какой правочин? Например, договор купли-продажи, или приватизация, а от этого становится недействительным и договор ипотеки. Т.к. незаконная приватизация, дает полное основание для признания незаконного укладання ипотечного договора. Вот пример по наследству: Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала однокімнатна кооперативна квартира № 56 в багатоквартирному жилому будинку АДРЕСА_1 У квартирі постійно проживали подружжя та їх неповнолітній син ОСОБА_2. 16 лютого 2001 року померла ОСОБА_6 і після її смерті відкрилась спадщина на 1\2 частину зазначеної квартири, яку фактично прийняли чоловік ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які разом із спадкодавцем проживали в зазначеній квартирі. 13 липня 2007 року ОСОБА_3 незаконно оформив своє право власності на всю квартиру, отримав свідоцтво про право власності і зареєстрував це право. 27 листопада 2007 року ОСОБА_3 уклав без відома та згоди ОСОБА_2 кредитний іпотечний договір із ВАТ „Державний ощадний банк України”, за яким отримав в банку кредит в сумі 128 000 гривень та передав банку в іпотеку зазначену квартиру вартістю 183 000 гривень. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 лютого 2010 року, яке набрало чинності і має преюдиційне значення, за позовом ОСОБА_2 визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 і визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 на 1\4 частину зазначеної квартири. Відповідно до положень Закону та зазначеного рішення ОСОБА_2 вважається власником 1\4 зазначеної квартири з дня відкриття спадщини із 16 лютого 2001 року. Право власності ОСОБА_2 зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно. Наведені обставини фактично визнаються сторонами та підтверджуються дослідженими судом належними та допустимими доказами: технічним паспортом на квартиру, свідоцтвом про право власності на неї, копією рішення Хмельницького міськрайонного суду, іпотечним кредитним договором, іншими доказами (а.с.6-15, 21-24, 27-30). Так як ОСОБА_2 є власником 1\4 частини переданої в іпотеку квартири із 16 лютого 2001 року, то незалежно від того, що право власності на цю частку квартири ним оформлене лише в лютому 2010 року, ОСОБА_3 не вправі був без його згоди укладати договір іпотеки із ВАТ „Державний ощадний банк України”, так як це суперечить положенням Закону України „Про іпотеку” та положенням Цивільного кодексу України. Такий іпотечний договір укладено з порушенням цих норм права та права власності позивача на квартиру і суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог позивача, ухвалив законне та обгрунтоване рішення, підстави до скасування якого в межах доводів апеляційної скарги апелянта відсутні. Право власності на 1\4 частину квартири перейшло до ОСОБА_2 не від іпотекодавця ОСОБА_3, а від спадкодавця ОСОБА_6 задовго до укладання договору іпотеки. Тому ОСОБА_2 не може нести обов”язки за даним іпотечним договором. Внимательно посмотрите на хронологию событий. 1.Умер собственник. 2. Автоматически открылась спадщина, причем пока не зарегистрированная. 3. Один из наследников на себя оформил собственность, других наследников, соответственно, кинул. Т.е. оформил незаконно. 4. Затем он отдает эту (всю, т.е. не свою часть выделенную в натуре) собственность в ипотеку; других наследников, соответственно кинул опять. Не спросил его. Т.е. после одного незаконного действия совершил другое незаконное. 5. Другой наследник подает в суд, признают неправомерными действия. 6. банк нервно курит в сторонке. В этом случае указанная Вами статья, если ее применять как хочет банк, может противоречить Конституции, в части права на частную собственность. Если же ее применять правильно, то можно сделать вывод, что речь в ней идет именно о собственном предмете ипотеки, или о собственной его части выделенной в натуре. Т.к. Відповідно до ст.ст.203, ч. 1, 215, ч. 1; 317, 355, ч.1 та ч. 4, 356, 358, 361,366, 387, 392, 1216, 1268, ч.ч. 1, 3 та ч.5 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цих вимог. Лише власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласник має право самостійно розпорядитись лише своєю часткою у праві спільної часткової власності. Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке можна звернути стягнення, може пред”явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов”язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку. Власник вправі вимагати витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також має право вимагати усунення будь-яких перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник має право пред”явити позов про визнання його права власності на майно, якщо це право не визнається чи оспорюється іншою особою.

Во-во, я о том же.вариантов судебных тяжб между родственниками, компаньонами может быть уйма. Здесь и возвратившийся из мест лишения свободы: приходит, а его родственники уже передали в ипотеку. 100% выигрышный вариант. Оспаривания купли-продажи для нас не очень подходящий вариант, разве если купили -продали между собою родственники, как в Вашем случае.

Так давайте. Для начала, думаю, необходимо выложить его или дать ссылку в реестре. если переживаете за конфиденциальную информацию, можно ведь затереть. Вот как бы похожее гражданское решение из этой области, но там были ущемлены права наследника. Как бы смысл тот же, - появилось третье лицо с претензией. В Вашем случае предъявили претензию из-за вложения денег, мол как это так за мои бабки тут еще и распоряжаются, а здесь из-за права наследования, как это так, моя часть собственности и отдали в ипотеку? Или без меня меня женили... . Да и какая разница, наследник, инвестор, родственник - главное, чтобы результат был. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як окремий об”єкт нерухомості. ... У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі і в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Так як ОСОБА_2 є власником 1\4 частини переданої в іпотеку квартири із 16 лютого 2001 року, то незалежно від того, що право власності на цю частку квартири ним оформлене лише в лютому 2010 року, ОСОБА_3 не вправі був без його згоди укладати договір іпотеки із ВАТ „Державний ощадний банк України”, так як це суперечить положенням Закону України „Про іпотеку” та положенням Цивільного кодексу України. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2150 Устояло в трех инстанциях. Давайте крутить тему. Ударим беспределом по беспределу. Их же методами. Как у них: Бакс - это гроши, а гроши це кошти (или наоборот), а значит можно все что угодно с баксом творить.

Надо раскручивать эту тему. Я уже где-то писал, что подобную ситуацию возможно перенести практически к любому заемщику. Например, при наличии родственников, которые внезапно появляются, вспоминают о том, что акт приватизации недействителен, т.к. они также имеют право на часть предмета ипотеки. Они также вложили свои деньги, например, в ремонт квартиры. Т.е. мало того, что родственники, и имеют право, так еще и деньги были вложены. Как результат приватизация незаконна, соответственно как следствие предмет ипотеки вообще можно вывести из залога, договор ипотеки недействителен или прекращен. Банк нервно курит в сторонке. Это даже нужно применять, когда банкиры уже наезжают с целью отобрать имущество. Надо крутить. Надо готовые решения, желательно по гражданским искам. Но и по хозяйственному тоже подойдет.

А они скажут, что тогда генеральной лицензией считался дозвил, а сейчас будет отдельным документом. Закон ведь дышло для них. Помните, вчера... по пять, а сегодня... но по три...

В том то и дело, что может. Вы думаете, почему они так часто отмазываются когда их берут за одно место. Сразу же становится такой фактор как "не знал", "так и было", "мне сказали", "а я так думал", "я не умышленно", "забыл"... и т.д. и все подводится к халатности или к менее тяжкому взысканию. Как я пытаюсь доказать обман со стороны банка... Банк в договоре якобы "забыл", "не знал", "не думал", "считал иначе" и т.д.... В общем он не указал цену договора. Расчет был на то, что они потом будут просто извещать заемщика о необходимых суммах к оплате. Я то понимаю, что это явно противоречит 11 статье потребителей. Т.е. сокрытие важной инфы можно смело отождествить с обманом. Но вот загвоздка, банк то сказал, что 11 статья вообще не распространяется на наши отношения, мол от этого они и не должны были указывать цену в договоре. Как бы не знание закона не освобождает от ответственности , но мне этого мало. я ведь хочу доказать умысел. Я пишу запрос в нбу с просьбой ответить мне, так знал банк о том, что надо руководствоваться 11 статьей при заключении договора или нет? Извещал ли НБУ банк о том что "ай-я-яй, руководствуйтесь, обозначайте цену договора". НБУ написал четко о том, что он (НБУ) извещал банки о необходимости соблюдения 11 статьи потребителей и что банк знал об этом. Показываю ответ НБУ в суде, - банк "падает на попу".... Ну как же, только что говорил, что знать не знает об 11 статье, а тут ему в лоб : "Нате получите". Отмазка банка уже не проконала. Потому что я доказал письменно документом, что банк знал о необходимости обозначать цену в договоре, но этого не сделал. И тут банк, как неопытное дите начинает путаться в показаниях и уже на другом заседании говорит о том, что в законе просто не определено понятие совокупной стоимости.... мол от этого и нет ее в договоре. Дешевая отмазка и очень слабая. Но мы ведь знаем как в судах.... Там такая дешевая отмазка проканала. Вот такое вот нелегкое дело доказать умысел...

Обман можно доказать только тогда, когда Вы докажите умысел.Вот в чем загвоздка. Понятно, что он очевиден - это желание обогащение со стороны банка. Но желание это относится к категории чувств, а на этом нельзя строить доказательную базу. А то будет клоунада из области Тимошенковского суда, мол из-за желания создания позитивного имиджа она затеяла все это.... А может они не специально Вас обманули, значит это уже не обман , а ошибка с их стороны. Вообще по валютным основаниям доказать обман нереально, по 11 статье Потребителей (цена и другая важная инфа) реальней, но в наших судах даже там очень-очень тяжело, почти нереально. Здесь нужно доказывать, знал банк или не знал, что надо так то делать (уведомлять, разъяснять, иметь лицензию, выражать обязательство и т.д.).? Если банк знал, но не сделал, вот он умысел, т.е. сделал это умышленно, а мотив понятен - бабулесики. А если не знал? тогда ошибся, неумышленно обманул. а неумышленный обман уже не может считаться обманом, т.к. обман обязательно должен содержать в себе умысел. Умысел доказывать надо письменными документами, записанными словами, видео, аудио записями, показаниями свидетелей (и то последнее недостаточно). Ну самое идеальное- это признание. Может стоит подвести просто их под признание? Но только грамотно, чтобы они не заподозрили. Хотя они не всегда ведь дураки. Пока дураки все мы (заемщики)....

, оскільки у позові оскаржується не право банку надавати валютні кредити, чи навіть виражати кредит в іноземній валюті, не право банку на отримання валюти у якості повернення позики і не право Позичальника отримувати кредити у іноземній валюті. У позовній заяві оскаржується умова договору, розробленого саме Відповідачем, за яким встановлюється обов’язок Позичальника здійснювати оплату фінансової послуги банку у вигляді процентів за користування позикою саме в іноземній валюті, - у доларах США, порушуючи тим самим валютне законодавство і унеможливлюючи законне виконання договору уже з моменту його підписання. А они все равно подменят п.г на п. В. негодяи А последний абзац написал бы так: Окрім того, твердження Відповідача про те, що ринкова вартість автомобіля зменшилась більше, ніж на 25 % - не підтверджено жодним нормативним документом або експертним висновком. Жодної фахової оцінки рухомого майна, проведення відповідної експертизи на предмет його реальної ринкової вартості, фізичного або морального зносу не відбувалось. Таким чином це твердження може сприйматися судом виключно як припущення Відповідача і не можуть бути прийнято до уваги, оскільки згідно п.4. ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Да, вон же внизу написано * Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України Д.Д. ЛУСПЕНИКОМ та головним консультантом відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики З.П. МЕЛЬНИК, к.ю.н., затверджене суддями Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України. Просто робята решили контент себе пополнить, вот и скопировали с ворда себе на сайт. Тоже самое.

Думаю, если договором предусмотрено такое условие как изменение процентной ставки, тогда нет. Изменяется только объем обязательств. А если не предусмотрено, тогда и условия и объем изменились однозначно.

Да, может и не поможет сразу. мне помогло только в апелляции., т.е. до этого все по Вашему сценарию, все по фигу. Суд первой инстанции так и сказал, что раз в суд не подавал по сумме задолженности, значит она бесспорная. но ничего- превозмогли в апелляшке, а если бы и в апелляшке проиграл, тогда в вышке, а если и вышке тогда в еспч Но писать надо все равно, может потом, но стрельнет.

Обама попередив американців про можливий дефолтhttp://www.pravda.com.ua/news/2011/07/26/6420828/ Так что , -кому верить?

А у нас бы сказали судьи: "Это к делу не относится, пожалуйста, давайте по существу...."

Детский сад какой-то. А потом скажете: не получилось- не все копии удалось получить. Вы представляете сколько банков и сколько лицензий? Зайдите на их сайты и там есть информация о их лицензиях. В разделах о банке, в контактах, реквизитах и пр. В конце концов можно сделать простой запрос. Это не секретная информация. Вам дадут все копии. Мотивацию напишите, мол желаете депозит открыть на длительный срок и значительную сумму, но сомневаетесь. Дайте, пожалуйста, такие то документы для пущей уверенности. вот например по Пумбу Свидетельство регистрации НБУ № 73 от 23 декабря 1991 года БАНКОВСКАЯ ЛИЦЕНЗИЯ: № 8 от 04 августа 2009 года Свидетельство о регистрации в едином государственном реестре юридических и физических лиц - предпринимателей № 12661050031005678 от 16.07.2009 года, номер регистрации (код в ЕГРПОУ): 14282829 Свидетельство о регистрации плательщика налогов (НДС) № 100237313, ИНН 142828205097 Их копии ничем не отличаются друг от друга только датами и номерами. Вот по альфе картинки http://www.alfabank.com.ua/uploaded_files/..._notarized).pdf http://www.alfabank.com.ua/uploaded_files/..._notarized).pdf http://www.alfabank.com.ua/about/licenses/statutory Вот их сайты http://aub.org.ua/index2.php?option=com_co...0&Itemid=91

Нет. Этого суда даже нет в реестре. Странно как то. Ап. суд донецкой обл (г. мариуполь)А раньше был по моему.