Постановление ВС-КХС о взыскании исполнительного сбора пропорционально взысканной сумме и отсутствии оснований для его взыскания при отсутствии фактического взыскания


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Верховний Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/1587/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017

(суддя - Демидов В.О.),

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017

(головуючий - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О.)

за скаргою Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

про стягнення 13 317 917, 88 грн.

та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення заборгованості у розмірі 13 317 917, 88 грн., в тому числі: 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624, 72 грн. 3 % річних, 165 495,86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 прийнято до розгляду з первісним позовом зустрічний позов Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про спонукання укласти договір реструктуризації на основну суму боргу за договором № 320886 від 14.11.2003 на постачання теплової енергії в гарячій воді на термін 60 місяців з затвердженням відповідного графіку платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі №910/1587/13 первісний позов задоволено повністю, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820,00 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13 залишено без змін.

На примусове виконання вказаного судового рішення 09.07.2015 Господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) видано наказ.

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 17.11.2016 звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просить визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, винесену в межах виконавчого провадження № 48838866.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Суд визнав дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016 неправомірними. Суд визнав недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення виконавчого збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі № 910/1587/13 залишено без змін.

При розгляді справи місцевим господарським судом встановлені такі обставини:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13, яке набрало законної сили, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат по сплаті судового збору;

- Господарським судом міста Києва 09.07.2015 видано наказ про примусове виконання вказаного судового рішення;

- виконавче провадження № 48838866 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 було відкрито старшим державним виконавцем 25.09.2015;

- відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.11.2016 винесено постанову ВП № 48838866 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 279 761,73 грн.;

- постановою державного виконавця від 07.12.2016 виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача);

Задовольняючи скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону; 

- постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем 07.12.2016, тому станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору.

Судові рішення обґрунтовані нормами статей 27, 37, 39, 40, 42 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VII від 02.06.2016, статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, статей 115, 116, 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову задоволенні скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби. При цьому, єдиною умовою стягнення виконавчого збору є невиконання боржником самостійно виконавчого документу.

У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що: державний виконавець під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору керувався нормами не чинного на той момент законодавства; після повернення виконавчого документа стягувачу, не пізніше наступного робочого дня, виконавцем не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за наказом сум не відбулось;

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 12.01.2018 передано касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13.

Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 11.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

З 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон від 02.06.2016 № 1404-VІІІ).

Відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ вказано порядок виконання та правового регулювання саме "виконавчих дій", а не "виконавчого провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, так і Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.

Враховуючи Прикінцеві та Перехідні положення Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що положення попереднього Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV застосовується не щодо всього виконавчого провадження № 48838866, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV. Кожна виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

Постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 48838866 винесена виконавцем 04.11.2016, тобто вже в період дії Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ.

Як вірно зазначено господарськими судами, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (далі по тексту - Закон від 21.04.1999 № 606-ХІV). Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 1 279 761,73 грн. виконавчого збору (10 % від суми, яка підлягала стягненню згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015).

Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно статті 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Тобто, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Проте, як встановлено судами з матеріалів виконавчого провадження № 48838866, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом № 910/1587/13 від 09.07.2015.

При цьому, приписами Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частиною 4 статті 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, після набрання чинності Законом від 02.06.2016 № 1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.

Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 04.11.2016 (станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем пізніше, а саме 07.12.2016, відтак, станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору.

Статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент подачі скарги на дії державного виконавця) передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься відповідна ухвала.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про задоволення скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії (бездіяльність) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України.

Посилання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на те, що частини перша та друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів не може визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи таке.

Відповідно до частини 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми. 

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово. 

Таким чином, доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, колегія визнає помилковими.

Відповідно до частини першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017у справі постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець, Вронська Г.О.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72403101

Link to comment
Share on other sites

ВС-КХС указал, что анализ норм Закона Украины "Об исполнительном производстве" № 1404-VIII дает возможность сделать вывод о том, что обязательными условиями взыскания исполнительного сбора являются: 1) фактическое выполнение судебного решения; 2) принятие государственным исполнителем мер принудительного исполнения решений. Кроме того, законодатель четко определил, что исполнительный сбор взимается с фактически взимаемой суммы; размер исполнительного сбора рассчитывается также с фактически взимаемой суммы.

По своему назначению исполнительный сбор является своеобразной наградой государственному исполнителю за совершение мер принудительного исполнения решения, при условии, что такие меры привели к выполнению решения. В противном случае исполнительный сбор не взыскивается.

  • Like 3
Link to comment
Share on other sites

  • 4 weeks later...

еще одно

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73081619

Державний герб України

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

29 березня 2018 року

м. Київ

Справа №  8/39

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О.О. Мамалуй - головуючий, Г.О. Вронська, І.В. Ткач

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р.

у складі колегії суддів: Н.М. Дучал - головуючий, Т.Д. Геза, Н.В. Будко

та на ухвалу господарського суду Донецької області від 22.06.2017р.

суддя: Г.В. Левшина

за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Ерлайт" на дії (бездіяльність) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за позовом публічного акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України"

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерлайт";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатех";

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор";

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Блеск - Авто"

про стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно

 

ВСТАНОВИВ:

 

1. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що передували прийняттю оскаржуваних судових рішень

 

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2009р. у справі № 8/39 задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"), до товариства з обмеженою відповідальністю "Ерлайт" (далі - ТОВ "Ерлайт"), товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатех",  товариства з обмеженою відповідальністю "Кондор", товариства з обмеженою відповідальністю "Блеск-Авто", стягнуто з ТОВ "Ерлайт", заборгованість в сумі 33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, з ТОВ "Мегатех" заборгованість в сумі  33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з ТОВ "Кондор" заборгованість в сумі                   33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з ТОВ "Блеск-Авто", заборгованість в сумі 33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, з ТОВ "Ерлайт"- державного мита в сумі  837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн., з ТОВ "Мегатех" державного мита в сумі 837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн., з ТОВ "Кондор" державного мита в сумі 837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн., з ТОВ "Блеск-Авто" державного мита в сумі 837 дол. США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн.

 

18 вересня 2009 р. на виконання судового рішення у справі № 8/39, судом першої інстанції видано відповідні накази, зокрема, накази: про стягнення з ТОВ „Ерлайт" на користь ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України" заборгованості в сумі  33 116 280,24 дол. США та 353 244,21 грн., шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки за договорами: - договором застави №18106Z139 від 06.10.2006р., предмет застави - обладнання промислового призначення вітчизняного та імпортного виробництва, заставна вартість - 50 000 000,00 грн.; - іпотечним договором №18106Z169 від 12.12.2006р., предмет іпотеки - нерухоме майно - будівлі загальною площею 1672,3 кв.м, що знаходиться за адресою:  м. Донецьк, вул. Купріна, 327, заставна вартість - 2 228 000,00 грн.; - іпотечним договором №151107Z58 від 01.06.2007р., предмет іпотеки - земельна ділянка площею 2,3043 га та будівля цеху гумово-технічних виробів загальною площею 7684,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Купріна, 327, заставна вартість - 87 969 886,35 грн.; - договором застави №151107Z59 від 01.06.2007р., предмет застави - виробниче обладнання, заставна вартість - 6 600 000,00 грн.; - договором застави №151107Z116 від 14.09.2007р., предмет застави - сировина та товари в обороті (готова продукція), заставна вартість - 6 228 500,00 грн.; про стягнення з ТОВ „Ерлайт" на користь                 ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України"  витрат по сплаті державного мита в сумі 837 доларів США, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,12 грн.

 

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31.07.2013р. розстрочено сплату залишку простроченої заборгованості в сумі 26 154 780,24  дол. США, стягнутої за рішенням господарського суду Донецької області № 8/39 від 03.09.2009р., наступним чином: вересень 2012р. - грудень 2013р. включно - по 160 000,00 дол. США щомісяця, січень 2014р. - грудень 2014р. включно - по 200 000,00 дол. США щомісяця, січень 2015р. - грудень 2015р. включно - по 250 000,00 дол. США щомісяця, січень 2016р. - грудень 2016р. включно - по 350 000,00 дол. США щомісяця, січень 2017р. - грудень 2017р. включно - по 400 000,00 дол. США щомісяця, січень 2018р. - грудень 2018р. включно - по 450 000,00 дол. США щомісяця, січень 2019р. - червень 2019р. включно - по 550 000,00 дол. США щомісяця, липень 2019р. - 494 780,24 дол. США.

 

24 листопада 2016р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) винесено постанову  про відкриття виконавчого провадження  ВП № 52959445 щодо виконання ТОВ "Ерлайт" судового рішення у справі № 8/39, зобов'язано боржника протягом 5 робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати декларацію про доходи та майно. Крім того, у вказаній постанові державним виконавцем стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 3  108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.

 

28 листопада 2016р. державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову ВП № 52959445 про повернення виконавчого документа стягувачеві, на підставі п. 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

 

Крім того, 28.11.2016р. державним виконавцем Відділу ДВС прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 52959445, якою стягнуто з ТОВ "Ерлайт" виконавчий збір у розмірі 3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.

 

01 грудня 2016р. постановою державним виконавцем Відділу ДВС відкрито виконавче провадження ВП №53010242 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 52959445.

 

Також, 01.12.2016р. постановою державним виконавцем Відділу ДВС накладено арешт на все майно, що належить ТОВ "Ерлайт" в межах суми звернення стягнення            3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.

 

26 січня 2017 р. державним виконавцем Відділу ВДВС прийнято постанову ВП №53010242 про  накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках                ТОВ "Ерлайт" в межах суми звернення стягнення 3 108 150,00 доларів США та                      35 324,42 грн.

ТОВ "Ерлайт" звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою № 25 від 15.04.2017р. на дії Відділу ДВС щодо виконання рішення у справі № 8/39, в якій просило визнати незаконними та скасувати постанови: державного виконавця Відділу ДВС від 28.11.2016р. про стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі              3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн. по виконавчому провадженню                            № 52959445; від 01.12.2016р. про відкриття виконавчого провадження №53010242 щодо стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі  3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.; від 01.12.2016р. про арешт майна боржника по виконавчому провадженню №53010242; від 26.01.2017р. про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №53010242; зобов'язати головного державного виконавця внести відповідні відомості про скасування арешту рухомого майна                 ТОВ "Ерлайт" до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

2. Короткий зміст ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

 

Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.06.2017р. у справі № 8/39, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р., скаргу ТОВ "Ерлайт" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання рішення у справі №8/39 задоволено частково. Визнано незаконними постанови головного державного виконавця Відділу ДВС від 28.11.2016р. про стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі  3 108 150,00 доларів США та               35 324,42 грн. по виконавчому провадженню № 52959445; від 01.12.2016р. про відкриття виконавчого провадження № 53010242 щодо стягнення з ТОВ "Ерлайт" виконавчого збору в сумі 3 108 150,00 доларів США та 35 324,42 грн.; від 01.12.2016р. про арешт майна ТОВ "Ерлайт" по виконавчому провадженню № 53010242; від 26.01.2017р. про арешт коштів ТОВ "Ерлайт" по виконавчому провадженню №53010242. В задоволенні решти вимог, викладених у скарзі № 25 від 15.04.2017р. відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що виконавчою службою не надано доказів виконання рішення суду, фактичного стягнення коштів або передачі майна стягувачу за виконавчим документом.

 

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

 

Суд вказує на те, що підставою для початку виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору є саме постанова про стягнення виконавчого збору, ухвалена не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження), тобто, на момент, коли державний виконавець має можливість визначити дійсний розмір стягнутих сум та, відповідно, розмір виконавчого збору.

 

Судом першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, відмовлено скаржнику в частині вимог про зобов'язання головного державного виконавця внести відомості про скасування арешту рухомого майна ТОВ "Ерлайт" до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, оскільки визнання незаконними оспорюваних постанов є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

 

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

 

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 22.06.2017р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р. у справі № 8/39 в частині задоволення вимог скарги та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ "Ерлайт" у задоволенні скарги.

 

Скарга мотивована тим, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусового виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі встановленому статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження".

 

Тобто, вже після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем вказується розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника.

 

Скаржник вказує на те, що державний виконавець на майбутнє не може передбачити суму, яка буде стягнута з боржника за виконавчим документом.

 

Виконавче провадження завершено відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

 

Відповідно до ч. 3 ст. 40 вказаного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

 

4. Позиції інших учасників справи

 

Відзиви чи заперечення на касаційну скаргу учасниками справи не подані.

 

5. Норми права та мотиви, з яких виходить суд касаційної інстанції при прийнятті постанови

 

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції на момент прийняття оспорюваних постанов), рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

 

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

 

Ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закону, в редакції на момент прийняття оспорюваних постанов Відділу ДВС) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

 

У ч. 1 ст. 5 Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

 

П. 9 ч. 1 ст. 37 Закону встановлено, що  виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

 

28 листопада 2016р. державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову ВП         № 52959445 про повернення виконавчого документа стягувачеві, на підставі п. 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

 

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

 

Відповідно до ст. 42 Закону кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

 

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

 

П. П. 1-3 ч 1, ч. 2 ст. 45 Закону розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

 

Судами не встановлено, а Відділом ДВС не підтверджено  здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання судового рішення у справі № 8/39, в т.ч. у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом.

 

Оскільки виконавчий збір стягується у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, доказів повернення/передання стягувачу у виконавчому провадженні певної суми або майна матеріали справи не містять, виконавчий збір, у розмірі 10% від суми заборгованості, визначений Відділом ДВС неправомірно.

 

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підставою для початку виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору є постанова про стягнення виконавчого збору, ухвалена не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа, тобто, на момент, коли державний виконавець має можливість визначити дійсний розмір стягнутих сум та, відповідно, розмір виконавчого збору.

 

Враховуючи викладене, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у постанові від 28.11.2016р. про стягнення виконавчого збору, тому така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону.

 

Оскільки підставою для відкриття виконавчого провадження ВП №53010242 та подальшого ухвалення постанов про накладення арешту на майно та кошти боржника від 01.12.2016р. та від 26.01.2017р., була постанова про стягнення виконавчого збору від 28.11.2016р., яка є незаконною, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність ухвалених постанов Відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження від 01.12.2016р., про накладення арешту на майно боржника від 01.12.2016р. та про накладення арешту на кошти боржника від 26.01.2017р.

 

Аргументи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення скарги                   ТОВ "Ерлайт" на дії Відділу ДВС щодо прийняття постанов про стягнення виконавчого збору, відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно та кошти боржника.

 

6. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги  

 

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

 

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та ухвала місцевого господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

 

7. Судові витрати

 

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі ст. 129  ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.  

 

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315  ГПК України, Верховний Суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

 

Ухвалу господарського суду Донецької області від 22.06.2017р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2017р. у справі № 8/39 залишити без змін.

 

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий суддя                                                                      О. О. Мамалуй

 

Суддя                                                                                          Г. О. Вронська

 

Суддя                                                                                              І. В. Ткач    

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By Андрей_С
      Добрий день! ОТП-факторинг продав (через ТОВ "Амбер") моє майно та відступив право вимоги фізичній особі, яка звернулась до суду, щоб замінити стягувача у виконавчому повадженні. Ріщення суду ще не було. Чи можна якось цьому перешкодити та які для цього можуть буть підстави? Дякую. З повагою, Андрій
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/14693/21
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 вересня 2021 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      Головуючого судді: Бужак Н. П.
      Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
      За участю секретаря: Шевченко Е.П.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, суддя Літвінова А.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,-
      У С Т А Н О В И В:
      ОСОБА _1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021.
      В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, проте, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача суми коштів у розмірі, який би становив 200 846,96 грн. як 10% від стягнутої суми за виконавчим листом №753/5337/14, виданого 25.11.2015.
      Також позивачем зазначено, що жодних інших документів, які б вказували на стягнення коштів при виконанні виконавчого листа №753/5337/14, виданого 25.11.2015, матеріали виконавчого провадження не містять. На думку позивача, державний виконавець вираховує суму виконавчого збору не з фактично стягнутої суми боргу, а із загальної суми, яка підлягала стягненню з боржника, що суперечить нормативно-правовим вимогам, які регулюють порядок стягнення виконавчого збору.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року адміністративний позов задоволено.
      Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      Вважаючи постанову про стягнення виконачого збору протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
      Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
      В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
      1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
      2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
      3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
      4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
      5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
      1.1. за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
      1.2. у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
      1.3. якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
      1.4. за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
      1.5. у разі виконання рішення приватним виконавцем;
      1.6. за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
      За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
      Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
      З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Як убачається із матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника, а також те, що державним виконавцем реального стягнення суми боргу з боржника не було, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 200 846,96 гривень.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 1340/5053/18.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про скасування постанови старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021 підлягають задоволенню.
      Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, то колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат, оскільки вони підтвердженні належними доказами: договір про надання правничої допомоги від 06.03.2019 №50; рахунок на оплату від 21.05.2021 №549; акт наданих послуг від 21.05.2021 №342; квитанцію від 21.05.2021 №1141058618810551 на суму 9300,00 грн. Відповідно до акту наданих послуг від 21.05.2021 №342 виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): складання заяви про забезпечення позову - 1000,00 грн; складання позовної заяви - 5000,00 грн; участь в судовому засіданні - 3300,00 грн.
      Окрім того, в апеляційні скарзі Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не наводить доводів та міркувань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу або відсутності підстав для стягнення таких витрат.
      Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
      Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
      Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 287, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
      Суддя -доповідач: Бужак Н.П.
      Судді : Костюк Л.О.
      Кобаль М.І.
      Постанову виготовлено: 21 вересня 2021 року.
      Джерело: ЄДРСР 99795704
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 липня 2021 року м. Київ № 640/8434/21
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
      за позовом
      ОСОБА_1
      до третя особа:
      Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Акціонерне товариство «Універсал Банк»
      про
      визнання незаконною та скасування постанови
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «Універсал Банк» про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позову.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
      24.06.2021 суд на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2021 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтуном Володимиром Володимировичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №51738055) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову про стягнення виконавчого збору (ВП №51738055) про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 266 363,08 грн. Позивачка вважає дії державного виконавця незаконними, а постанову про стягнення виконавчого збору від 10.03.2021 протиправною, з огляду на те, що Святошинським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не було стягнуто в рамках виконавчого провадження №51738055 боргу у розмірі 89 596,50 швейцарський франків
      Відповідач та третя особа правом на подання відзиву не скористалися, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними документами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства.
      Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015, зміненого рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03.03.2016 позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 056-2008-1259 від 22.04.2008 року та договором поруки у розмірі 89 596,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 2 044 592 (два мільйони сорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві) грн. 13 (тринадцять) коп.
      20.05.2016 Святошинським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист №759/10467/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 89 596,50 швейцарських франків та судового збору.
      21.07.2016 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа, ВП №51738055.
      Як встановлено судом, 10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м.Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»
      10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесена постанова про стягнення виконавчого збору №51738055 у розмірі 266 636, 08 грн.
      Вважаючи вказану постанову протиправною, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
      Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
      Відповідно до статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
      Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
      Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
      Згідно з статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Положеннями ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, передбачалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Проте суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, були внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження".
      Згідно внесених згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 змін до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Крім того, внесеними змінами передбачено прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
      Так, згідно ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Частинами 1 та 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 року).
      Згідно ч. 4 ст. 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
      Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що після внесення Законом від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018 року, змін до Закону України "Про виконавче провадження", умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, початок примусового виконання рішень Закон України "Про виконавче провадження" у такій редакції пов`язує саме з відкриттям виконавчого провадження.
      В свою чергу, редакція Закону України "Про виконавче провадження" до внесення зазначених змін передбачала можливість стягнення виконавчого збору саме у разі фактичного виконання виконавчого документу.
      Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
      Статтею 40 цього Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
      Так, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону N1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за N1302/29432; в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, далі - Інструкція).
      Згідно з пунктом 8 розділу III Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
      Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
      Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
      Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
      У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
      Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
      Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
      Вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.
      В свою чергу, з аналізу норм ч.2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018 слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як зазначалось вище, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Отже, враховуючи те, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника, а виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, оскільки доказів зворотного відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в такому розмірі.
      Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №1340/5053/18, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 14.05.2020 у справі №640/685/19 та від 15.10.2020 у справі №280/5959/19.
      Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
      Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
      Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Керуючись вимогами ст.ст.2,5 - 11,19,72 - 77,90,139,241 - 246,250,255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      ВИРІШИВ:
      Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, код ЄДРПОУ 34999049) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн. 63 коп.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
      Суддя А.С. Мазур
      Джерело: ЄДРСР 98517116
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 червня 2021 року
      м. Київ
      справа №640/12321/20
      адміністративне провадження №К/9901/23723/20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Кашпур О.В.,
      суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
      розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», провадження в якій відкрито
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену суддею Шевченко Н.М., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Горяйнова А.М., суддів Чаку Є.В., Черпіцької Л.Т.,
      У С Т А Н О В И В :
      І. Короткий зміст вимог заяви
      1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції») звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, будинок №7, код ЄДРПОУ 37356981).
      3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.
      ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Пушок С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовити.
      5. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      6. У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25 квітня 2018 року в справі №295/5011/15-ц та від 17 грудня 2019 року в справі №61-11618св19, якими справи були направлені на новий розгляд через неповідомлення належним чином про дату, час і місце їхнього розгляду учасників справ.
      7. Скаржник також звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили і не надали належної уваги тій обставині, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» вже зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва із аналогічною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку ухвалою від 11 березня 2020 року (справа №640/5678/20) було повернуто без розгляду із посиланням на те, що вона не підлягає розгляду адміністративним судом. Проте заявник такий факт приховав, посилаючись на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року в справі №754/3382/20, якою закрито провадження у справі.
      8. Скаржник заперечує наявність правових підстав для задоволення заяви, вказуючи на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано належних документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ «Дельта Банк». Наголошує на тому, що за умовами договору право вимоги переходить до нового кредитора після перерахування коштів, проте ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано доказів здійснення відповідної оплати.
      IV. Позиція інших учасників справи
      9. ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
      V. Рух справи у суді касаційної інстанції
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 18 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 червня 2021 року.
      VІ. Висновки Верховного Суду
      12. Суд касаційної інстанції за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      13. Касаційна скарга, з-поміж іншого, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви.
      14. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      15. Як слідує із матеріалів справи, 04 червня 2020 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва заява ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: заміну стягувача - ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      16. Судове засідання з розгляду вказаної заяви було призначене на 12 червня 2020 року о 09 год 40 хв ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення.
      17. Приписами частин першої та другої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      18. Отже, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Водночас неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      19. Згідно із довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва, складеною 12 червня 2020 року, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку представників сторін.
      20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено і замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      21. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представники учасників справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце, що не перешкоджає розгляду заяви по суті.
      22. Водночас будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а також доказів направлення ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2020 року, судової повістки чи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, матеріали справи не містять.
      23. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
      24. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був повідомити ОСОБА_1 про дату, час і місце вирішення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, проте визнав за можливе застосувати абзац другий частини другої статті 317 КАС України (порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи) та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Водночас таке порушення норм процесуального права з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
      25. За приписами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
      26. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
      VІІ. Судові витрати
      27. Ураховуючи результат касаційного розгляду і те, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, задовольнити частково.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року в справі №640/12321/20 скасувати.
      3. Справу №640/12321/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
      4. Судові витрати не розподіляються.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: О. В. Кашпур
      Судді: О. Р. Радишевська
      С. А. Уханенко
      Джерело: ЄДРСР 97880993
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      16 червня 2021 року
      м. Київ
      справа № 361/1335/20
      провадження № 61-15507св20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
      суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
      учасники справи:
      заявник - ОСОБА_1 ,
      суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець Вадим Валентинович,
      заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
      розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В.
      Свої вимоги обґрунтовував тим, що визначена приватним виконавцем у ході виконавчого провадження за результатами висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки ринкова вартість об`єкта оцінки майна суттєво занижена та не відповідає реальним ринковим цінам.
      Згідно звіту про оцінку нерухомого майна від 27 січня 2020 року вартість об`єкта оцінки становить 450 327,00 грн, а згідно оцінки, яка на його замовлення була проведена товариством з обмеженою відповідальністю «Канзас Ріал Естейт» у 2015 році, - 778 400 грн.
      Вважає, що ціна, визначена у двох звітах про оцінку нерухомого майна, суттєво відрізняється, що суперечить положенням частин першої-четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
      Враховуючи наведене, просив:
      - визнати неправомірними дії приватного виконавця Кравця В. В., що полягали в передачі до державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») на реалізацію арештованого нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ;
      - визнати незаконним звіт про оцінку за 2020 рік, здійснений у ході виконавчого провадження № 61072714;
      - зобов`язати приватного виконавця Кравця В. В. не використовувати зазначений звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам».
      Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року у складі судді Радзівіл А. Г. скаргу задоволено частково.
      Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В., пов`язані з оцінкою нерухомого майна про передачу на реалізацію ДП «Сетам» майна, а саме: двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
      Визнано недійсним та скасовано звіт про оцінку за 2020 рік, виготовлений ТОВ «Оціночна компанія ВВК».
      В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
      Суд першої інстанції виходив із того, що реалізацію арештованого майна здійснено за ціною нижчою ніж реальна ринкова вартість такого майна, у зв`язку з чим дійшов висновку про неправомірність дій приватного виконавця.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2020 року скасовано.
      В задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Апеляційний суд виходив із того, що приватний виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо передачі нерухомого майна на реалізацію, зокрема під час визначення суб`єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна, діяв в межах наданих йому повноважень, у порядок та спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
      Крім того, суд зазначив, що оскільки реалізація арештованого майна вже відбулося, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову про стягнення компенсації із залученням стягувача та приватного виконавця.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      20 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Назаренко М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
      Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
      Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що оскаржене судове рішення в частині вимог про зобов`язання приватного виконавця не використовувати оспорюваний звіт під час реалізації майна на ресурсі системи електронних торгів «Сетам» не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається частина перша статті 400 ЦПК України.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга аргументована тим, що суд не звернув увагу на те, що визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.
      За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
      Відзив/заперечення на касаційну скаргу
      ТОВ «Кредитні ініціативи» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року
      Відкрито касаційне провадження у даній справі.
      Витребувано з Броварського міськрайонного суду Київської області справу № 361/1334/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, зобов`язання не вчиняти дій.
      Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року справу № 361/1334/20 призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
      Обставини справи
      Суди встановили, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. перебувало виконавче провадження № 61072714 з примусового виконання виконавчого листа № 361/2580/14-ц, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 1 140 965,99 грн та судового збору у розмірі 3 654,00 грн.
      24 січня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 . Накладено арешт на все майно, що належить боржнику, зокрема в межах звернення стягнення в сумі 1 259 381,99 грн.
      Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В. від 24 січня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні ВП № 61072714 - товариство з обмеженою відповідальністю «Оціночна компанія ВВК» (далі - ТОВ «Оціночна компанія ВВК») та зобов`язано провести оцінку майна боржника, описаного відповідно до постанови, надати письмовий висновок, звіт щодо ринкової вартості майна.
      27 січня 2020 року ТОВ «Оціночна компанія ВВК» складено висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки, відповідно до якого ринкова вартість об`єкта оцінки - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 27 січня 2020 року (без ПДВ) становить 450 327,00 грн.
      05 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав лист від приватного виконавця, в якому було повідомлено боржника про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 з ціною, визначеною у висновку про вартість об`єкта незалежної оцінки від 27 січня 2020 року.
      Окрім того, заявником надано звіт про оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , складений 08 грудня 2015 року ТОВ «Канзас Ріал Естейт», згідно якого ринкова вартість об`єкта оцінки станом на дату оцінки (08 грудня 2015 року) становить 778 400,00 грн.
      Відповідно до протоколу про проведені електронні торги від 02 березня 2020 року щодо лоту № 405896, виданого ДП «Сетам», електронні торги з реалізації двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , відбулись. Квартиру реалізовано за ціною 450 327,00 грн.
      Звертаючись до суду зі скаргою, заявник посилався на те, що дії державного виконавця з визначення вартості вищезазначеного нерухомого майна є неправомірними, а результати оцінки цього майна є незаконними, оскільки оцінювачем не проводився візуальний огляд об`єкта оцінки, а дані отримані зі слів замовника, який зацікавлений у результатах такої оцінки.
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Назаренко М. В., на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року є посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справи № 308/12150/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 521/357/19.
      Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
      Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
      Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
      У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
      Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
      Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
      Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14, судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.
      Частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
      У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) зроблено висновок про те, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
      Звернувшись до суду 21 лютого 2020 року, заявник просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо оцінки арештованого майна, проведеної 27 січня 2020 року та отриманої заявником 05 лютого 2020 року, проте у скарзі не наводив причин пропуску строку на оскарження дій (та/або бездіяльності) державного виконавця та не заявляв клопотання про поновлення строку.
      Розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця по суті, апеляційний суд не з`ясував, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України.
      Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
      Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України зазначені обставини є підставою для скасування оскарженого судового рішення та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та направити справу в цій частині на новий апеляційний розгляд.
      Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Назаренко Мар`яною Володимирівною, задовольнити частково.
      Постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року в частині вимог скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравець Вадима Валентиновича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання дій протиправними, визнання незаконним звіту, скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська
      Судді: С. Ю. Бурлаков
      В. С. Жданова
      А. Ю. Зайцев
      Є. В. Коротенко
      Джерело: ЄДРСР 97903475