Постановление БП-ВС по пересмотру о невозможности удовлетворения исков в случае введения ВА в банк

[ANTIRAID]

Державний герб України

ПОСТАНОВА
Іменем України

13 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/23398/16
Провадження № 12-20гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача БакуліноїС.В. ,
суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І. Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.,

розглянуласправу за позовом фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення суми банківського вкладу за договором № 300131/166785/14-15 у національній валюті в розмірі 30000,00 грн та залишку коштів на рахунку № 2600.0.008926501 за договором № 16/50815-08 у розмірі 68405,72 грн, а всього 98405,72 грн за заявою фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року, постановленої колегією суддів Шевчук С.Р., Барицької Т.Л., Демидової А.М.,

Учасники справи:

позивач - не з'явився

відповідач - не з'явився

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У грудні 2016 року фізична особа - підприємець Щербина Валерій Юхимович (далі - ФОП Щербина В.Ю., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», відповідач) про стягнення суми банківського вкладу за договором № 300131/166785/14-15 у національній валюті в розмірі 30000,00 грн та залишку коштів на рахунку № 2600.0.008926501 за договором № 16/50815-08 у розмірі 68405,72 грн, а всього 98405,72 грн.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП Щербина В.Ю. посилається на обставини, відповідно до яких відповідач, усупереч умовам укладених з позивачем договорів, не виконав свого обов'язку щодо повернення грошових коштів, розміщених на рахунках ФОП Щербини В.Ю.

1.3. Як на правові підстави позову ФОП Щербина В.Ю. посилається на статтю 41 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 15, 16, 526, 1058, 1060, 1061, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункти 3.1, 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516.

1.4. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на такі обставини:

1.5. На час розгляду справи в суді першої інстанції щодо ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було розпочато процедуру ліквідації та відкликано банківську ліцензію, а отже, вимоги позивача підпадають під обмеження, встановлені пунктами 1 - 3 частини п'ятої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

1.6. 30 грудня 2015 року ФОП Щербина В.Ю. скористався своїм правом на звернення до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із кредиторською вимогою на суму 98405,72 грн. Вказану заяву було зареєстровано за вх. № 7856 та включено до реєстру кредиторів банку (7 черга) відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

1.7. Як на правові підстави заперечень проти позову відповідач посилається на статтю 1074 ЦК України, пункти 1 - 3 частини п'ятої статті 36, частину п'яту статті 49, статтю 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 02 лютого 2015 року між ФОП Щербиною В.Ю. (клієнт) та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (банк) було укладено договір № 300131/166785/14-15 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Зручний» в національній валюті. (а.с. 14).

2.2. За умовами зазначеного договору клієнт вносить, а банк приймає кошти в гривнях на депозитний рахунок № 2610.9.089265.007 у сумі 30000,00 грн (вклад).

2.3. Грошові кошти, що розміщуються клієнтом на депозитному рахунку, перераховуються з власного поточного рахунку № 2600.0.008926501, відкритого в банку. За час користування коштами вкладу протягом строків, визначених договором, банк нараховує і сплачує клієнту проценти.

2.4. Пунктом 2.10. договору передбачено, що після закінчення строку, визначеного підпунктом 1.1.12 договору (по 08 травня 2015 року), кошти з депозитного рахунку № 2610.9.089265.007 повертаються клієнту. Клієнт підписанням договору уповноважує банк після закінчення строку, визначеного підпунктом 1.1.12 договору, перерахувати на власний поточний рахунок клієнта № 2600.0.008926501, відкритий у банку, кошти вкладу; після чого дія договору припиняється.

2.5. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до банку з кредиторською вимогою про отримання коштів, які знаходяться на його рахунку, у розмірі 98405,72 грн (а.с.16).

2.6. Згідно з виданою позивачу банківською довідкою № 220/38 на 16 грудня 2015 року залишок коштів на депозитному рахунку за договором № 300131/166785/14-15 про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К «Зручний» у національній валюті складав 30000,00 грн, та по договору № 16/50815-08 залишок коштів на рахунку № 2600.0.008926501 становив 68405,72 грн.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2017 року в справі № 910/23398/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 травня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

3.2. Рішення судів умотивовані посиланням на встановлені обставини перебування ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на час розгляду справи в суді першої інстанції у процедурі ліквідації, що зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків:

- виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, передбаченого приписами частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

4. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень

4.1. 08 листопада 2017 року ФОП Щербина В.Ю. звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, а саме з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

4.2. Заявник просить скасувати рішення місцевого, постанови апеляційного та касаційного господарських судів, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

5. Наведені в заяві доводи

5.1. Заявник вважає, що:

- відмовляючи повернути належні позивачу грошові кошти, відповідач та суди порушили гарантоване положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача на мирне володіння майном.

- питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не регулюється.

5.2. На обґрунтування неоднакового застосування судами касаційних інстанції одних і тих самих норм матеріального права ФОП Щербина В.Ю. додав до заяви копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року в справі 6-30668ск15, від 23 березня 2016 року в справі 6-34921ск15, від 24 лютого 2016 року в справі 6-25751ск15.

5.3. У наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, як суд касаційної інстанції зазначив таке:

5.4. справа 6-30668ск15

- запровадження тимчасової адміністрації і ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) набуває лише право кредитора банку на відшкодовані вкладникам кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов'язаннями відповідає банк;

- при відсутності в законі заборони на подання позову і його вирішення в суді відмова в задоволенні вимог до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, до внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, є порушенням права особи на судовий захист;

- системний аналіз норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 цього Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду, на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку. Суд також зазначив, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання;

5.5. справа 6-34921ск15

- Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється;

- системний аналіз норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 цього Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку. При цьому, суд зазначив, що належним відповідачем у справі є саме банк між яким та вкладником існують матеріально-правові відносини з приводу виконання укладеного між цими особами договору та його виконання;

5.6. справа 6-25751ск15

- Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлено підстав припинення майнових прав вкладників на внесені до банку кошти;

- за наявності неприпиненого зобов'язання між сторонами, порушення зобов'язаною стороною майнових прав вкладника щодо користування та розпорядження грошима, які були передані банку на виконання умов договору банківського вкладу, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу 1 Конвенції, статті 3 Цивільногго процесуального кодексу України і статті 15 ЦК України, виключається відмова судом у захисті порушених прав.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду по справі

6.1. Щодо наявності підстав для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів, слід зазначити таке.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 111-16 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення ФОП ЩербиниВ.Ю. до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень у цій справі) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

6.3. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6.4. Проаналізувавши правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року та в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року в справі 6-30668ск15, від 23 березня 2016 року в справі 6-34921ск15, від 24 лютого 2016 року в справі 6-25751ск15, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували норми статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

6.5. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

6.6. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

6.7. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

6.8. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

6.9. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

6.10. Суди встановили, що ФОП Щербина В.Ю. звернувся до ПАТ Банк «Фінанси та кредит» із кредиторською вимогою про повернення коштів у розмірі 98405,72 грн 30 грудня 2015 року, тобто після відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит».

6.11. Ураховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів стосовно того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

6.12. Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суди застосували правильно, судові рішення у справі, які переглядаються, є законними, а тому в задоволенні заяви слід відмовити.

6.13. Доводи заявника про порушення судами гарантованого положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на мирне володіння майном Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки судовими рішеннями у цій справі не було порушено майнових прав позивача, а лише вказано на визначену Законом процедуру відновлення порушених банком прав.

7. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права

7.1. Згідно з системним аналізом норм пункту 6 статті 2, пункту 16 статті 2, підпунктів 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою.

Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. У задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Щербини Валерія Юхимовича про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 08 серпня 2017 року у справі №910/23398/16 відмовити.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

4. Повний текст постанови складено 19 березня 2018 року.

Головуючий-суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач С.В. БакулінаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д.А. ГудимаІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. Р. КібенкоО. С. Ткачук Л. М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич Н. П. ЛященкоО. Г. Яновська 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72909655

[ANTIRAID]

Большая палата сделала ошибочный вывод о невозможности принятия судами решения о взыскании суммы с банка после введения в него временной администрации.

При этом сделан довольно расплывчатый вывод, что согласно системному анализу норм пункта 6 статьи 2, пункта 16 статьи 2, подпунктов 1, 2 части пятой статьи 36 Закона Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц» во время действия временной администрации и / или введения процедуры ликвидации, требования вкладчиков и других кредиторов банка не удовлетворяются. При этом средства по вкладам, срок действия которых истек, и по договорам банковского счета, выплачиваются в пределах предельной суммы возмещения Фондом гарантирования вкладов физических лиц по определенной Законом Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц» процедурой.

[0720]

зміст цього правового висновку не заперечує і не унеможливлює стягнення коштів з неплатоспроможного банку, а лише вказує на те, що таке стягнення повинно бути здійснено виключно у спосіб, встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

 

цей правовий висновок не забороняє судам стягувати кошти з таких банків, а лише зобов'язує суди узгоджувати спосіб такого стягнення з приписами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

[Сагайдак Владимир]

У провадженні Конституційного Суду України знаходиться справа за конституційним поданням Верховного Суду України «Щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України», яка розглядається з 26.04.2016.

У поданні Верховний Суд України зазначив, що Пленум Верховного Суду України наголошує на тому, що Закон № 4452-VI, виходячи із системного аналізу його положень та практики застосування, має бути визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Верховний Суд України у постанові від 03.03.2016 у справі № 5-347кс15 (ЄДРСР № 56939749) дійшов висновку, що поняття «забезпечення права» за своїм змістом є більш широким поняттям, ніж поняття «право», <…> бо воно передбачає, крім самого «права», ще й гарантований державою механізм його реалізації.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 4452-VI метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 4452-VI відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

У п. 58 остаточного рішення від 22.01.2016 у справі «Савінов проти України» (заява № 5212/13) ЄСПЛ зазначив, що Суд вказує на те, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення у життя суті конвенційних прав і свобод незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. З посиланням на свою попередню практику (див. серед інших джерел згадане рішення у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), пп. 113-16, та рішення у справі «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, п. 72, від 12 жовтня 2006 року), на свої нещодавні висновки (див. згадане рішення у справі «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), пп. 104-105) та на обставини цієї справи Суд доходить висновку, що Уряд не довів, що у заявника була практична можливість отримати у зв'язку зі своєю скаргою будь-які ефективні засоби юридичного захисту, тобто засоби, які могли б запобігти виникненню або продовженню порушень, або могли забезпечити заявнику належне відшкодування.

У п. 77 остаточного рішення від 12.02.2007 у справі «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02) ЄСПЛ зазначив, що обсяг зобов'язань Договірних держав за статтею 13 змінюється в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (див. рішення в справі «Кудла проти Польщі» (Kudła v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Такий засіб має бути достатньою мірою гарантовано не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, ухвалу щодо прийнятності в справі «Міфсуд проти Франції» (Mifsud v. France) [ВП], заява № 57220/00, ECHR 2002-VIII).

Конституційний принцип непорушності права власності проявляється насамперед як засада впевненості власника в незмінності того становища (забезпечення його прав), у якому він перебуває і яке йому гарантовано державою з усім комплексом відповідних засобів, які остання для цього застосовує.

Фонд не вжив ефективних заходів для забезпечення реальних можливостей здійснення прав вкладників на відшкодування коштів за вкладами, внаслідок чого на практиці система гарантування вкладів виявилася ілюзорною.

Фонд не забезпечив на національному рівні ефективний механізм реалізації закріпленого у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» права вкладників на відшкодування коштів за їх вкладами, відповідно, було порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг вкладників на порушення права на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Висновок: Так звана, судова реформа провалилася, оскільки Велика Палата Верховного Суду не виконала (а може і не здатна виконати) завдання, покладене на судову владу Законом України № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а саме, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

[0720]

саме так, і навіть більше того — фонд гаранутвання сам привласнив собі функції суду, в порушення норми прямої дії ч.2 ст.124 Конституції України, вирішуючи питання припинення банку як юридичної особи (акцептування кредиторських вимог, визнання проавочинів банку недійсними), а судова влада "не помічає" цього грубого порушення Конституції

все це називається "неналежне урядування" (bad governance)