ANTIRAID

Постановление ВС-КХС о прекращении обязательств по кредиту в ликвидируемом банке путем зачета встречных однородных требований

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15361/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Кузьміної О.М.

за участю представників : ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" - адвоката Абросімова С.С., ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" - адвоката Волкодава І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О.

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018

та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017

у справі № 910/15361/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький завод дорожніх машин"

до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"

про визнання зобов'язання припиненим,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "ДІАМАНТБАНК" про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між сторонами.

Позов обґрунтовано тим, що відносини сторін врегульовані кредитним договором №048 від 18.04.2017 за умовами, якого банк з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкриває позичальнику - ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" "відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000грн., ці кошти позичальник зобов'язується повернути 17.05.2017 з урахуванням процентів за користування кредитом у розмірі 15,1%, на забезпечення якого укладено між ними і договір застави на майновий вклад (депозит) від 18.04.2017, також між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 на суму -2 000 000 грн., за яким банк зобов'язується повернути вкладнику цю суму вкладу з відсотками 18.05.2017, таким чином коли у сторін настав строк зобов'язання виконання за цими договорами та посилаючись на наявність підстав для припинення зобов'язань, шляхом зарахування зустрічним однорідних вимог, на підставі ст. 601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просив задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 (суддя Смирнова Ю.М.) позов задоволено. Визнано припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, укладеного між ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" та ПАТ "ДІАМАНТБАНК". 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 у справі № 910/15361/17 (судді : Алданова С.О., Мартюк А.І., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 залишено без змін.

В касаційній скарзі ПАТ "ДІАМАНТБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна О.О. просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити. 

Не погоджуюсь з прийнятими судовими рішеннями щодо задоволення позову щодо визнання припиненими зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, скаржник посилається на порушення судом вимог п. 26.4. ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за якою у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг, оскільки кредитний договір не містить такої умови, як надання банку права на списання коштів клієнта з іншого його рахунку, тоді як зазначена умова у договорі застави майнових прав на вклад, укладеного між цим ж сторонами, щодо права банку на звернення стягнення на депозит позивача не можна вважати, на думку відповідача, достатньою підставою для ініціювання переказу в порядку договірного списанні згідно вимог законодавства.

У відзиві ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки суди задовольняючи позовні вимоги правомірно керувались Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 14.03.2018 для розгляду вказаної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Жукова С.В., Білоуса В.В. та Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження і розгляд справи призначено на 24.05.2018 о 09 год. 45 хв.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень та прийняті нового рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

Задовольняючи позов та припиняючи зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 у сумі 1 900 000 грн., суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (банк) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, за умовами якого вкладник розміщує банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № 2610537012651.021.170, відкритому вкладнику згідно генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 12-02-03-000021 від 03.02.2012, сума вкладу - 2 000 000 грн., нарахування відсотків за вкладом становить 13.6 %, строк вкладу - 51 день, з 28.03.2017 по 17.05.2017 включно.

Пунктами 1.2.1, 2.1, 2.1.3, 2,4, зазначеного договору передбачено, що дата повернення вкладу 18.05.2017, банк зобов'язаний повернути вкладнику суму вкладу в порядку та на умовах, встановлених цим договором, здійснити примусове списання коштів, у випадках передбачених чинним законодавством України, вкладник має право : на отримання суми вкладу та нарахованих процентів в порядку та на умовах, встановлених цим договором, на повернення вкладу після спливу строку вкладу в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (в т.ч. нормативно-правовими актами Національного банку України). 

В подальшому, між сторонами укладено договір кредитної лінії №048 від 18.04.2017, за яким ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (кредитодавець) зобов'язується з 18.04.2017 по 17.05.2017 включно відкрити ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (позичальник) відновлювальну" кредитну лінію у розмірі 1 900 000 грн., кредитні кошти надаються позичальнику в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 15,1% процентів річних, в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник в день укладання цього договору забезпечує надання кредитодавцю в заставу визначене нижче майно, а також забезпечує надання кредитодавцю поруки відповідно до викладеного нижче: позичальник в день укладення цього договору надає в заставу кредитодавцю майнові права на суму 2 000 000 грн., що випливають з договору банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" № 12-02-03-000021.170 від 28.03.2017, укладеного між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та позичальником, які (майнові права) полягають у праві вимагати від кредитодавця повернення грошових коштів в сумі 2 000 000 грн., розміщених позичальником у кредитодавця терміном до 17 травня 2017 року включно; порука відсутня (п.2.1).

За змістом додаткової угоди №1 від 18.04.2017 до договору кредитної лінії №048 від 18.04.2017 передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у розмірі 1 900 000 грн., в межах кредитної лінії, відкритої згідно кредитного договору, кредитодавцю кредитний транш в 1 900 000 грн.

Із наявних у справі матеріалів вбачається та як встановлено судами обох інстанцій, 18.04.2017 між ПАТ "ДІАМАНТБАНК" (заставодержатель) та ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1, відповідно до умов якого заставодавець в забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання зобов'язання заставодавця за кредитним договором передає заставодержателю в заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права вимоги за договором банківського вкладу, що укладений між заставодавцем та боржником (відповідачем), предметом застави за цим договором є належні заставодавцю майнові права вимоги за договором банківського вкладу.

За п.2.2. цього договору встановлено, що за згодою сторін вартість майнових прав, що належать заставодавцю за договором банківського вкладу та виступають предметом застави за цим договором, складає - 2 000 000 грн., при цьому своїм підписом на договорі застави заставодавець надає доручення заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку №2610537012651.021.170 в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854.

Згідно п. 2.8 договору, заставодавець доручає заставодержателю без отримання окремих платіжних документів та заяв здійснити від імені заставодавця купівлю/обмін/продаж списанних коштів з метою отримання необхідної валюти за визначеним заставодержателем курсом іноземної валюти, що діятиме на дату здійснення цієї операції. Всі витрати, пов'язані з проведенням валютно-обмінних операцій (у тому числі курсові різниці), покладаються на заставодавця. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться заставодержателем без додаткових погоджень із заставодавцем з урахуванням наступних умов; обставини за яких заставодержатель має право здійснити договірне списання коштів: заставодавець не виконав зобов'язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором строки та (або) заставодавець порушив будь - які обов'язки чи запевнення (гарантії) за цим договором та предмета застави; реквізити рахунка платника, з якого має здійснюватися договірне списання - вкладний (депозитний) рахунок № 2610537012651.021.170. в ПАТ "ДІАМАНТБАНК", МФО 320854.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ "Про віднесення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.04.2017 №1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким було розпочато процедуру виведення ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації.

Листом №42/698 від 17.05.2017 позивач направив на адресу відповідача, у зв'язку із настанням строку виконання зобов'язання з повернення кредиту за кредитним договором, платіжне доручення №6 від 17.05.2017, яке банком виконано не було.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ДІАМАНТБАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 23.06.2017 №2663 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно якого була розпочата процедура ліквідації ПАТ "ДІАМАНТБАНК" за період з 24.06.2017 до 23.06.2019 включно.

Листом від 29.06.2017 ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" просив ПАТ "ДІАМАНТБАНК" здійснити погашення кредитної заборгованості за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 коштами, які надані в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме: коштами згідно договору банківського вкладу(депозиту) №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 у сумі 2 000 000 грн., на що відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для заліку зустрічних однорідних вимог до моменту настання обставин, передбачених ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно листа листа №316/01л від 19.07.2017.

За таких обставин, коли строк виконання за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 настав 17.05.2017, а за договором банківського вкладу (депозиту) "Терміновий" №12-02-03-000021.170 від 28.03.2017 настав -18.05.2017, грошові зобов'язання за зазначеними договорами є зустрічними однорідними вимогами, при цьому за договором кредитної лінії заміна застави не здійснювалась, грошові кошти за договором банківського вкладу перебувають на рахунках банку на дату початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з ринку, що підтверджується належними доказами, договірне списання коштів з депозитного рахунку позивача передбачено п. 2.8. договору застави майнових прав на вклад (депозит) №048/1 від 18.04.2017, який є дійсним, позивачем направлено відповідачу заяву про зарахування зустрічних вимог, враховуючи лист, оскільки чинним законодавством не встановлено вимог щодо форми та змісту заяви, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" перед ПАТ "ДІАМАНТБАНК" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017 на підставі ст.601 ЦК України та ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає предмет та мету цього Закону, за якою визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

При цьому у зазначеній статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлені цим пунктом (8), не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: 1) за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; 2) кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Відтак, з огляду на наведені вище норми права, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненим зобов'язання ПАТ "Кременчуцький завод дорожніх машин" з повернення кредитного траншу в розмірі 1 900 000 грн. за договором кредитної лінії №048 від 18.04.2017, оскільки наявні всі необхідні умови, передбачені п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог сторін по кредитному договору та договору банківського вкладу (депозиту) та для припинення взаємних грошових зобов'язань сторін шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,- -

ПО СТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ПАТ "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна О.О. залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/15361/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий - Ткаченко Н.Г.
Судді - Білоус В.В.
Жуков С.В.
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74570926

Share this post


Link to post
Share on other sites

Это наше решение. Поражает с каким упорством ФГВФЛ сопротивляется исполнению прямых норм законодательства и нарушает возложенные на него обязанности.

ВС-КХС согласился с решениями предыдущих инстанций прекративших обязательства по кредитному договору в связи с зачетом встречных однородных требований по депозитному договору размещенному в этом же банке и служившем обеспечением исполнения полученного кредита.

Суд указал, что в статье 46 Закона Украины "О системе гарантирования вкладов физических лиц" предусмотрено, что ограничения, установленные настоящим пунктом (8), не распространяются на обязательства банка по зачету встречных однородных требований, кроме ограничений, прямо предусмотренных законом, в случае , если должник банка одновременно является кредитором этого банка и денежные средства направляются на погашение обязательств по кредиту этого должника перед этим банком по кредитным договорам и / или по эмитированным этим должником долговыми ценными бумагами, исключительно с учетом того, что: 1) по кредитному договору не производится замены залога, а именно не происходило изменения любого из предметов залога на предмет залога, которым выступают имущественные права на получение средств должника, которые размещены на соответствующих счетах в неплатежеспособных банках, в течение одного года, предшествующего дате начала процедуры вывода Фондом банка с рынка; 2) средства находились на текущих и / или депозитных счетах такого должника на дату начала процедуры вывода Фондом банка с рынка и договорное списание с этих счетов предусмотрено условиями договоров, заключенных между должником и банком.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

Create an account or sign in to comment

You need to be a member in order to leave a comment

Create an account

Sign up for a new account in our community. It's easy!

Register a new account

Sign in

Already have an account? Sign in here.

Sign In Now

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 березня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 904/9713/17
      Провадження N 12-247гс18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
      учасників справи:
      позивача - Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (представник Зубченко П.Л.),
      відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" (представник Павленко С.П.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" та ОСОБА_5 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року (головуючий Пархоменко Н.В., судді Коваль Л.А., Чередко А.Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року (суддя Кеся Н.Б.) у справі N 904/9713/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива- 2000" про стягнення 1680869,24 грн.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" (далі - ТОВ "Нива-2000") про стягнення 1680869,24 грн. в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом в сумі 720000,00 грн. строкова заборгованість за відсотками в сумі 20712,30 грн. прострочена заборгованість за відсотками в сумі 561967,43 грн та пеня за прострочення платежів по кредитному договору в розмірі 378459,51 грн.
      1.2. Позов мотивований невиконанням відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 2502/1, укладеним з позивачем 25 лютого 2014 року, та додатковою угодою, оформленою у вигляді кредитного договору від 12 травня 2014 року N 1205/2.
      1.3. Як на правові підстави позову позивач посилається на норми статей 526, 549, 530, 611, 625, 629, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 37, 38 Закону України від 6 вересня 2005 року N 2806-IV "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 2806-IV).
      1.4. Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на необґрунтований розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум.
      1.5. У поданому до суду клопотанні про закриття провадження у справі відповідач також зазначає про обставини направлення 28 травня 2015 року на адресу позивача пропозиції майнового поручителя відповідача - ОСОБА_5 про зарахування суми її депозиту у цьому банку в рахунок погашення наявної заборгованості відповідача за кредитним договором.
      1.6. На думку відповідача, в силу частини третьої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частин першої, другої статті 601 ЦК України зобов'язання останнього припинилися за фактом взаємозаліку, тому спору немає, що зумовлює закриття провадження у справі.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. 25 лютого 2014 року між ПАТ "Імексбанк" (як кредитором) і ТОВ "Нива-2000" (як позичальником) укладено кредитний договір N 2502/1 (далі - договір N 2502/1), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 720000,00 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 27,5 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 8 травня 2014 року.
      2.2. Видача траншів кредиту проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника або оплати з позичкового рахунку позичальника N НОМЕР_1, відкритого у кредитора. Моментом (днем) надання кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку позичальника розрахункових документів позичальника в сумі відповідного траншу або день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника (пункти 2.1, 2.2 договору N 2502/1).
      2.3. Відповідно до пункту 2.4 цього договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно по останній календарний день поточного місяця у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році та сплачуються позичальником щомісячно в останній робочий день поточного місяця в період дії цього договору.
      2.4. Кредитор зобов'язаний для обліку розрахунків за кредитною лінією відкрити позичковий рахунок N НОМЕР_1 в АТ "Імексбанк" та перераховувати кошти на поточний рахунок позичальника або сплачувати з нього розрахункові документи позичальника в межах ліміту заборгованості за кредитом в порядку, визначеному цим договором. Для обліку нарахованих процентів за кредитом відкривається рахунок N НОМЕР_2 в АТ "Імексбанк" (пункт 3.1 договору N 2502/1).
      2.5. Судами встановлено, що на виконання умов договору N 2502/1 позивачем у період з 26 лютого по 3 березня 2014 року було перераховано із зазначеного вище позичкового рахунку на рахунки контрагентів відповідача 720000,00 грн.
      2.6. У подальшому - 12 травня 2014 року між ПАТ "Імексбанк" і ТОВ "Нива-2000" було укладено кредитний договір N 1205/2 (т. 1, а. с. 14 - 18; далі - договір N 1205/2), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 720000,00 грн зі сплатою фіксованої процентної ставки - 30 % річних. Кінцевим терміном повернення коштів є 12 червня 2015 року (включно).
      2.7. Видача кредиту проводиться шляхом перерахунку кредитних коштів на поточний рахунок позичальника або сплати з позичкового рахунку позичальника N НОМЕР_3 в АТ "Імексбанк" (пункт 2.1 договору N 1205/2).
      2.8. Кредитор зобов'язаний відкрити позичальнику в АТ "Імексбанк" позичковий рахунок N НОМЕР_3, а для обліку нарахованих процентів за кредитом відкрити рахунок N НОМЕР_2 (пункт 3.1 договору N 1205/2).
      2.9. З метою забезпечення своєчасного та повного виконання боржником зобов'язань по договору N 1205/2, між ПАТ "Імексбанк" (як заставодержателем) і ТОВ "Нива-2000" (як боржником) 12 травня 2014 року укладено договір застави майнових прав за договором банківського вкладу N 1205/2-З (т. 1, а. с. 119 - 120; далі - договір застави).
      2.10. Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору заставодавець (майновий поручитель) передає в заставу заставодержателю майнові права - право вимоги на одержання грошових коштів у сумі 800 000,00 грн. що випливають з договору банківського вкладу, відкритого в АТ "Імексбанк" на ім'я ОСОБА_5
      2.11. На виконання умов договору N 1205/2 позивач перерахував грошову суму у розмірі 720000,00 грн на позичковий рахунок відповідача N НОМЕР_3, з якого 15 травня 2014 року її було перераховано на позичковий рахунок за договором N 2502/1 (N НОМЕР_1), також відкритий на ім'я відповідача. Ці обставини підтверджено копією виписки по рахунку N НОМЕР_3 за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 21).
      2.12. Суди встановили, що внаслідок отримання грошових коштів за договором N 1205/2 і подальшого їх перерахування на позичковий рахунок за договором N 2502/1 відповідачем погашена заборгованість по кредитній лінії в сумі 720000,00 грн за договором N 2502/1, однак утворилась заборгованість на таку ж суму за договором N 1205/2.
      2.13. У подальшому відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року N 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Імексбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 27 травня 2015 року прийнято рішення N 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк".
      2.14. З огляду на умови пункту 1.1 договору N 1205/2 строк повернення кредиту у сумі 720000,00 грн настав 13 червня 2015 року.
      2.15. 28 травня 2015 року фізична особа ОСОБА_5 як майновий поручитель звернулась до уповноваженого Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" із заявою про зарахування суми, що знаходиться на її депозитному рахунку в установі неплатоспроможного банку, для погашення кредитного боргу ТОВ "Нива-2000", тобто після початку процедури ліквідації неплатоспроможного банку.
      2.16. Відповідач в установлений кредитним договором строк суму основного боргу не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення 720000,00 грн основного боргу, а також строкової заборгованості зі сплати відсотків за період з 8 серпня по 11 вересня 2017 року у сумі 20712,30 грн. простроченої заборгованості зі сплати відсотків за період з 25 лютого 2014 року по 11 вересня 2017 року у сумі 561697,43 грн. пені за прострочення оплати кредиту за період з 15 червня по 14 грудня 2015 року в сумі 187712,88 грн та пені, нарахованої за прострочені проценти за період з 2 січня 2015 року по 11 вересня 2017 року, в сумі 98784,01 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 8 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року, позов задовольнив повністю.
      3.2. Рішення судів мотивовано невиконанням відповідачем умов кредитних договорів N 2502/1 і N 1205/2, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.
      3.3. Суди відхилили доводи відповідача щодо відсутності спірної заборгованості внаслідок проведення взаємозаліку між майновим поручителем (фізичною особою) за кредитним договором N 1205/2 і банком, оскільки з початком процедури ліквідації банку, відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі -Закон N 4452-VI), не допускається зарахування грошових коштів за депозитним рахунком в рахунок погашення боргу за кредитним договором.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. 9 липня 2018 року ТОВ "Нива-2000" та ОСОБА_5 звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуз касаційними скаргами, у яких просили скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
      4.2. На обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_5 і ТОВ "Нива-2000" зазначають, що ОСОБА_5 була майновим поручителем по спірному кредиту та з 12 червня 2015 року обґрунтовано вважала, що виконала своє солідарне зобов'язання перед позивачем (банком) за кредитним договором шляхом надання банку доручення (частина перша статті 1000 ЦК України) в депозитному договорі на договірне списання грошових коштів з її депозитного рахунку в сумі, що повністю покривала суму кредиту та відсотків, на дату закінчення строку, на який був виданий кредит.
      4.3. ТОВ "Нива-2000" також вказує на те, що суди попередніх інстанцій кваліфікували спірні правовідносини (в частині спору між сторонами щодо факту виконання договору кредиту) на підставі положення статті 601 ЦК України, що виключає можливість виконання зобов'язань за кредитом в такий спосіб під час ліквідації банку. Тоді як фактично між сторонами мали місце правовідносини з договірного припинення зобов'язання, що врегульовано частиною першою статті 604 ЦК України та не було заборонено законом станом на час настання строку повернення кредиту, та виникнення у банку обов'язку перерахувати грошові кошти з депозиту поручителя та розрахункового рахунку відповідача в рахунок погашення кредиту та відсотків на кінцевий строк повернення кредиту.
      4.4. Таким чином, на переконання ТОВ "Нива-2000", спір у цій справі стосується прав та обов'язків фізичної особи, яка не є підприємцем, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Імексбанк" зазначає про безпідставні посилання скаржників на можливість зарахування зустрічних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк.
      5.2. ПАТ "Імексбанк" вказує на те, що скаржниками подано до банку заяви про зарахування зустрічних вимог 28 травня 2015 року, тобто в період, коли в банку вже було розпочато процедуру ліквідації.
      5.3. ПАТ "Імексбанк" наголошує на тому, що в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону N 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що не припускає задоволення вимог окремих кредиторів поза межами ліквідаційної процедури.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Оскільки ТОВ "Нива-2000" оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судами правил суб'єктноїюрисдикції, справа разом із касаційними скаргами була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України.
      Щодо підстав для припинення зобов'язання шляхом договірного списання коштів з депозитного рахунку майнового поручителя.
      6.2. Частинами першою та шостою статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" (далі - Закон N 2654-XII) визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
      6.3. Відповідно до статті 23 Закону N 2654-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
      6.4. Згідно з частиною першою статті 32 Закону України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права.
      6.5. Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить, що набуте заставодержателем внаслідок невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання право звернення стягнення на предмет застави - майнові права реалізується шляхом відступлення заставодавцем права майнової (грошової) вимоги заставодержателю, тобто таке відступлення права вимоги і є безпосередньо способом звернення стягнення на вказаний предмет забезпечення.
      6.6. При цьому положення статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним нормативним актом у регулюванні правовідносин неплатоспроможного банку, у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_5 із заявою до банку, не містили обмежень для задоволення власних вимог банку як кредитора, у тому числі шляхом відступлення права вимоги.
      6.7. Посилаючись на статтю 602 ЦК України, положення якої визначають випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що у спірному випадку реалізація набутого банком права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна мала бути задоволена шляхом звернення стягнення на заставне майно внаслідок відступлення заставодавцем на користь заставодержателя права вимоги отримання грошових коштів за договором банківського вкладу.
      6.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду визнає помилковим застосування судом апеляційної інстанції пункту 8 частини другої статті 46 Закону N 4452-VI щодо заборони здійснювати припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (шляхом договірного списання) з дня початку процедури ліквідації банку, оскільки цієї норми не існувало як на час звернення 28 травня 2015 року ОСОБА_5 до банку про зарахування предмета застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, так і на час настання кінцевого терміну повернення кредиту - 12 червня 2015 року (включно).
      6.9. Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідач наголошував на тому, що позивач, ухиляючись від реалізації набутого ним права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна, незважаючи на відсутність заборони на час вчинення таких дій спеціальним законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб, одночасно утримуючи у себе належні заставодавцю кошти на депозитному рахунку, діє у такий спосіб з порушенням меж здійснення цивільних прав. Проте належної оцінки зазначеним доводам в оскаржуваних судових рішеннях немає.
      6.10. Відповідно до приписів статті 572 ЦК України всилу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
      6.11. З урахуванням вказаної норми закону суду необхідно було дати належну правову оцінку положенням пунктів 1.5, 4.1, а також пункту 4.3 договору застави щодо дотримання порядку відступлення права майнової (грошової) вимоги заставодержателю в разі порушення позичальниками умов кредитного договорута можливості задоволення банком своїх вимог одним зі способів на його вибір.
      6.12. Тобто звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
      6.13. Водночас під час розгляду справи як у суді першої, так і в апеляційній інстанціях відповідач наголошував на достатності депозитних коштів заставодавця у розмірі 800000,00 грн для погашення кредитної заборгованості відповідача на момент настання відповідного строку.
      6.14. Матеріали справи, з яких убачаються наведені вище обставини, попередніми судовими інстанціями не досліджувались, оскільки суди виходили виключно з обставин неповернення відповідачем грошових коштів та посилання на відсутність підстав для зарахування грошових коштів за депозитним рахунком в рахунок погашення боргу за кредитним договором.
      6.15. Попередні судові інстанції мали б перевірити зазначені вище доводи та встановити дійсний розмір заборгованості відповідача на час настання кінцевого терміну повернення кредиту, а відтак і обґрунтованість заявленої позивачем суми боргу.
      6.16. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі зібрані у справі докази, чим припустилися порушень норм процесуального та матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      6.17. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
      6.18. За таких обставин відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо юрисдикції спору
      6.19. Доводи ТОВ "Нива-2000" про порушення судами правил суб'єктної юрисдикції, з огляду на те, що фізична особа ОСОБА_5 не є підприємцем, визнаються Великою Палатою Верховного Суду необґрунтованими, оскільки ОСОБА_5 не є стороною кредитного договору та позовні вимоги до неї не заявлялись, а відтак вирішення спору у цій справі відноситься до юрисдикції господарських судів.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.20. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
      6.21. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      6.22. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ТОВ "Нива-2000" та ОСОБА_5 слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Щодо судових витрат
      6.23. З огляду на висновок щодо суті касаційних скарг судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
      Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива-2000" та ОСОБА_5 задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2018 року у справі N 904/9713/17 скасувати.
      3. Справу N 904/9713/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      13 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 826/19414/16
      Провадження N 11-1381апп18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року (суддя Катющенко В.П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року (судді Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кузьмишина О.М.) у справі N 826/19414/16 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - уповноважена особа, Фонд, ПАТ "КБ "Хрещатик", Банк відповідно) Костенка Ігоря Івановича, Фонду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення гарантованої суми відшкодування та
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи та Фонду, в якому просив:
      - визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      - зобов'язати уповноважену особу включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню позивачу, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      - зобов'язати Фонд скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу;
      - стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантовану суму відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      - визнати протиправними дії уповноваженої особи, Фонду щодо неакцептування та невключення вимог ОСОБА_3 у сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. до четвертої черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" згідно із Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-IV "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-IV);
      - зобов'язати уповноважену особу та Фонд акцептувати й включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимоги ОСОБА_3 на суму 319 тис. 603 грн 67 коп. як такі, що підлягають задоволенню відповідно до четвертої черги кредиторів згідно із Законом N 4452-IV, та подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик", пов'язані із акцептуванням та включенням до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимог позивача на суму 319 тис. 603 грн 67 коп.
      Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 03 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
      Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої, серед іншого, зазначив, що спори, які виникають за участю Фонду та його уповноваженої особи у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Крім того, скаржник вказує на неправильне вирішення спору по суті заявлених позовних вимог судом першої інстанції. У зв'язку з викладеним ОСОБА_3 просить скасувати рішення окружного адміністративного суду та постанову суду апеляційної інстанції й прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити заявлені позовні вимоги або направити справу на новий розгляд.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 23 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі "Екбатані проти Швеції").
      Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 25 вересня 2014 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" і ОСОБА_3 укладено договір N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах.
      За умовами договору Банк прийняв від позивача зливки банківських металів (золота) на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1 у сумі 13,004977 унції (404,5 грама) на термін з 25 вересня 2014 року по 23 вересня 2016 року.
      Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено нарахування процентної ставки на вклад у розмірі 3,5 % річних, сплата яких повинна здійснюватись одночасно з поверненням основної суми вкладу в кінці терміну дії договору.
      Того ж дня між позивачем і ПАТ "КБ "Хрещатик" укладено договір НОМЕР_2 банківського рахунку фізичної особи, за умовами якого Банк відкрив клієнту рахунок НОМЕР_2 у валюті UAN.
      28 березня 2016 року ОСОБА_3 надіслав на адресу ПАТ "КБ "Хрещатик" заяву про дострокову вимогу суми вкладу, в якій просив достроково розірвати і повернути банківський вклад в банківських металах за договором N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах у повному обсязі відповідно до пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 4.4, 4.5 договору.
      ПАТ "КБ "Хрещатик" повернув позивачу мірні зливки золота в сумі 2,716738 унції (84,5 грама). При цьому частину мірних зливків золота в сумі 10,288238 унції (320 грам) Банк не повернув.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року N 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 05 квітня 2016 року N 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", якою запроваджено тимчасову адміністрацію строком на один місяць з 05 квітня по 04 травня 2016 року включно та призначено уповноважену особу.
      Постановою Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року N 46-рш відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "КБ "Хрещатик".
      ОСОБА_3 неодноразово звертався до ПАТ "КБ "Хрещатик" із заявами про повернення вкладу.
      Листом від 13 травня 2016 року N 4117-10/1835 уповноважена особа повідомила ОСОБА_3 про те, що Фонд не відшкодовує кошти, розміщені у банківських металах, та роз'яснила процедуру подання заяви про кредиторські вимоги для отримання вкладу.
      21 червня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи з заявою, в якій просив включити його кредиторські вимоги до загального реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" на загальну суму 338 тис. 539 грн 17 коп., серед яких: 329 тис. 176 грн 95 коп. - основний борг, 9 тис. 362 грн. 22 коп. - проценти.
      Згідно з довідкою від 05 жовтня 2016 року N 2-3/3/9748 кредиторські вимоги позивача акцептовані в сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. та підлягають задоволенню за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна Банку, у сьому чергу кредиторів відповідно до положень частини першої статті 52 Закону N 4452-IV.
      Не погодившись з діями відповідачів, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що дії (бездіяльність), пов'язані з ненарахуванням на рахунок ОСОБА_3 відсотків за договором від 25 вересня 2014 року N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах, мали місце до введення в ПАТ "КБ "Хрещатик" тимчасової адміністрації. При цьому уповноважена особа не несе відповідальність за дії, які повинен був вчинити Банк, у тому числі за нарахування відсотків на поточний металевий рахунок позивача, а не на банківський рахунок фізичної особи (позивача). Оскільки договір N 153D-1838 було розірвано до введення Фондом тимчасової адміністрації й саме Банк порушив умови договору банківського вкладу, суд, за аналогією закону, застосував норму статті 1073 Цивільного кодексу України щодо визначення правових наслідків неналежного виконання банком операцій за рахунок клієнта.
      Водночас суд першої інстанції вказав, що до четвертої черги вимог кредиторів відповідно до статті 52 Закону N 4452-IV відносяться вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, в частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. Ураховуючи, що Фонд жодних виплат позивачу не здійснював, суд дійшов висновку про правомірне віднесення кредиторських вимог позивача до сьомої черги кредиторів.
      Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір, який виник між сторонами, стосується питання невиконання договірних зобов'язань, є цивільно-правовим, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду частково не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи й Фонду, заявивши, серед інших, вимоги про визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання Фонду скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу; стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що між сторонами виник цивільно-правовий спір, обумовлений наявністю майнових вимог ОСОБА_3 до Фонду та уповноваженої особи з приводу невиконання умов договору від 25 вересня 2014 року N 153D-1838 банківського вкладу "Золотий стандарт" у банківських металах.
      Проте за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
      У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
      - уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
      - уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
      - Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
      Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI).
      При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі у вказаній частині позовних вимог з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, є помилковим.
      Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 (провадження N 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16 (провадження N 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі N 820/4270/16 (провадження N 11-1351апп18).
      Водночас правильним є висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи, Фонду щодо неакцептування та невключення вимог ОСОБА_3 у сумі 319 тис. 603 грн 67 коп. до четвертої черги Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" та зобов'язання уповноваженої особи й Фонду акцептувати та включити до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимоги ОСОБА_3 на суму 319 тис. 603 грн 67 коп. як такі, що підлягають задоволенню відповідно до четвертої черги кредиторів згідно із Законом N 4452-IV, а також подати на затвердження виконавчій дирекції Фонду зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик", пов'язані із акцептуванням та включенням до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Хрещатик" вимог позивача на суму 319 тис. 603 грн 67 коп.
      Як зазначалося вище, згідно із частиною першою статті 4 Закону N 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 вказаного Закону, серед яких, зокрема: акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      На підставі частини п'ятої статті 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
      Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      Правовідносини у вказаній вище частині заявлених позовних вимог обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону N 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна Банку.
      Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення Реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього Реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону N 4452-VI.
      Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
      Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
      Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини у вказаній частині випливають з укладеного між Банком і фізичною особою договору, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
      Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до Реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі у вказаній частині заявлених позовних вимог з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, є обґрунтованим.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та 23 травня 2018 року у справі N 811/568/16.
      Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
      Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      Отже, викладений в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції висновок про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.; зобов'язання Фонду скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на підставі поданого уповноваженою особою переліку рахунків, із визначенням суми у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню позивачу; стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_3 гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп. - ґрунтується на неправильному застосуванні норм права.
      З огляду на викладене на підставі частини першої статті 353 КАС України постанова апеляційного суду підлягає у зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      Водночас указане судове рішення в іншій частині заявлених позовних вимог підлягає залишенню без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
      2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3
      про визнання протиправними дій відповідачів щодо відмови у виплаті гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладом у сумі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.;
      зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скласти та затвердити зміни та доповнення до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі поданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" переліку рахунків, із визначенням суми в розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп., що підлягає відшкодуванню ОСОБА_3;
      стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на користь ОСОБА_3 гарантованої суми відшкодування за його вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 9 тис. 314 грн 36 коп.
      - скасувати, а справу в цій частині направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
      3. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
      В.І. Данішевська О.М. Ситнік
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
      01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98,
      E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04.03.2019
      Справа № 910/9095/18
      Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук'янчук Д.Ю., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
      за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія"
      до Національного банку України
      про відшкодування шкоди в розмірі 128 942 532, 00 грн.
      за участю представників:
      від позивача: Різник О.О. - предст. за свідоцтвом № 4053 від 29.06.10, Коломоєць М.І. - предст. за ордером № 472710 від 18.09.2018 р.
      від відповідача: Янко І.О. - предст. за дов. № 18-0014/16228 від 22.03.18;
      ВСТАНОВИВ:
      Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" (далі - ТОВ "Промислова інноваційна компанія", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач) про стягнення майнової шкоди у розмірі 128 942 532 грн., завданої відповідачем в результаті прийняття неправомірного рішення - Постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      Позов обґрунтований тим, що позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (далі - ПАТ "Радикал Банк"), була завдана майнова шкода шляхом незаконного позбавлення його корпоративних прав, що стало наслідком прийняття відповідачем неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2915 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних". Протиправність указаної постанови була встановлена судовими рішеннями в межах розгляду адміністративної справи № 826/24203/15 за адміністративним позовом ТОВ "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_4 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" про визнання протиправними та скасування рішень.
      У позові ТОВ "Промислова інноваційна компанія" просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 128 942 532 грн. 00 коп. у якості відшкодування майнової шкоди, завданої НБУ шляхом прийняття неправомірного рішення.
      Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2018 р. (суддя Маринченко Я. В.) за вказаною позовною заявою було відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
      У зв'язку зі зміною складу суду ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 р. (суддя Васильченко Т. В.) справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання.
      За результатами повторного автоматичного розподілу ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 р. вказану позовну заяву було прийнято до розгляду суддею Головіною К.І., у справі призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
      У строк, встановлений судом, відповідач надав відзив на позов, у якому він проти доводів позивача заперечив, вважав їх необґрунтованими.
      У судовому засіданні представник позивача під час розгляду справи по суті підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.
      Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, зазначив, що посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/24203/15 про визнання протиправним та скасування рішення про віднесення банку до неплатоспроможних є безпідставним, оскільки введення процедур тимчасової адміністрації та ліквідації банку позивачем не оскаржувались. Також вказав, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям відповідачем постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" та спричиненням останньому майнової шкоди у вигляді позбавлення належних йому корпоративних прав вартістю 128 942 532, 00 грн., а також вини Національного банку України. Просив відмовити у задоволенні позову.
      Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
      Установлено, що 09.07.2015 року Правлінням Національного банку України була прийнята постанова № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 09.07.2015 р. № 452/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) було прийняте рішення № 130 від 09.07.2015 р. "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Радикал Банк", згідно з яким з 10.07.2015 р. в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Радикал Банк". Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Радикал Банк" запроваджено строком на 3 місяці з 10.07.2015 р. до 09.10.2015 р. включно.
      12.10.2015 року Фондом гарантування був продовжений строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк" до 9 листопада 2015 р. включно.
      Відповідно до постанови Правління НБУ № 769 від 9 листопада 2015 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 203 від 9 листопада 2015 р. "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
      25.10.2017 року Фондом гарантування було прийнято рішення про продовження процедури ліквідації ПАТ "Радикал Банк" строком на один рік до 9 листопада 2018 року включно.
      Також встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року у справі № 826/24203/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" та ОСОБА_4, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 року, визнана протиправною та скасована постанова Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2016 року у вказаній справі касаційні скарги ТОВ "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_4, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року - без змін.
      4 липня 2018 року постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у задоволенні заяви Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2016 року у справі № 826/24203/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія", ОСОБА_4 до Національного банку України, треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Радикал Банк" про визнання протиправними та скасування рішень - відмовлено.
      Крім того, судом встановлено, що станом на день прийняття постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" (09.07.2015 року) Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія" володіло акціями ПАТ "Радикал банк " у кількості 85200 шт., що становить 71 % статутного капіталу товариства.
      Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦК України акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
      Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.
      Частиною 1 ст. 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Підпункт "а" п. 1 ч. 5 ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" відносить акції до окремої групи цінних паперів, які можуть бути в цивільному обороті - до пайових цінних паперів, які засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством, а також проспектом цінних паперів або рішенням про емісію цінних паперів. Відповідно до положень ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, майнові права є неспоживною річчю.
      Таким чином, акції як цінні папери, є окремим об'єктом цивільного обороту, які, у свою чергу, засвідчують участь власника таких цінних паперів (інвестора) у статутному капіталі та/або активах емітента (у тому числі активах, які знаходяться в управлінні емітента) та надають власнику зазначених цінних паперів (інвестору) право на отримання частини прибутку (доходу), зокрема у вигляді дивідендів, та інші права, встановлені законодавством.
      Майнові права, володіння якими засвідчується акціями, є окремим об'єктом і складаються, відповідно до положень ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства", з наступної сукупності прав, перелік яких не є вичерпним:
      1) участь в управлінні акціонерним товариством;
       2) отримання дивідендів;
      3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;
      4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
      Позивач вважає, що прийняття Національним банком України постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком запровадження процедур тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ "Радикал Банк" і призвело до позбавлення позивача його корпоративних прав, посвідчених акціями ПАТ "Радикал Банк", тобто завдало майнової шкоди ТОВ "Промислова інноваційна компанія".
      Суд, вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, виходив з такого.
      Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
       Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
      Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
      Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
      Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
       Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
       Відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
       Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
       1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
       2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
       Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
       Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
       Крім того, згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
       Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
       З урахуванням наведених норм слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
       У даному спорі неправомірність дій відповідача - Національного банку України підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року по справі № 826/24203/15.
      Так, при визначенні змісту і правових наслідків постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" судом у вказаній справі було встановлено наступні обставини:
      Частиною першою статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
      1) письмове застереження;
      2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку;
      3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
      4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
      5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
      6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
      7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами;
      8) заборона надавати бланкові кредити;
      9) накладення штрафів;
      10) тимчасова, до усунення порушення або скасування заходів впливу, передбачених цією статтею, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);
      11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
      12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
      13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
      Таким чином, враховуючи подальше прийняття постанови про ліквідацію банку, відповідачем було застосовано до банку найсуворіший засіб впливу, з усіх можливих, передбачених відповідною правовою нормою.
      Тобто зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що прийняття постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком застосування до ПАТ "Радикал Банк" найсуворішого засобу впливу, а саме - відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
      Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
      Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
      Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
      Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
      Таким чином, з огляду на наявність судового рішення у адміністративній справі № 826/24203/15, яке набрало законної сили, обставини, встановлені у даному рішенні, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
      Щодо заподіяної позивачу шкоди суд вважає за необхідне зазначити таке.
      Наявність корпоративних прав (згідно з положеннями Закону України "Про акціонерні товариства") доводиться фактом володіння акціями і такі права є окремим об'єктом (в силу ч. 2 ст.190 ЦК України). У спірних правовідносинах позивача було позбавлено саме майнових (корпоративних) прав, які включають в себе, в тому числі правомочності на участь в управлінні господарюючим суб'єктом, отримання певної частки прибутку (дивідендів) ПАТ "Радикал Банк" та активів у разі ліквідації банку відповідно до закону, а також інших правомочностей, передбачених законом та статутними документами ПАТ "Радикал Банк", володіння якими посвідчується акціями, що перебували у володінні позивача на дату прийняття відповідачем незаконної постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      Усі вказані правомочності за наслідками прийняття зазначеної вище протиправної постанови НБУ були передані Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому вартість корпоративних прав позивача станом на момент їх порушення складала 128 942 532 грн. 00 коп.
      Зазначена обставина доводиться наявним у справі Висновком про вартість майна від 05.07.2018 року, виконаним ТОВ "Консалтинг РМ", що діє на підставі Статуту та Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 934/16, виданого Фондом державного майна України від 24.11.2016р. Дата оцінки - 09.07.2015 року.
      Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні. Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.
      З наданого позивачем звіту, виконаного на його замовлення, вбачається, що ринкова вартість об'єкту оцінки (без урахування ПДВ) складає 181 609 200, 00 грн. Відповідно вартість майнових (корпоративних) прав ТОВ "Промислова інноваційна компанія", володіння якими засвідчується акціями у розмірі 71% від статутного капіталу товариства, становить 128 942 532, 00 грн.
      Відповідач у своєму відзиві та у судовому засіданні не заперечив вказану суму, не оскаржив її у встановленому законом порядку та не надав жодних доказів, які б свідчили про іншу вартість майнових прав позивача. У той же час, приписами ч. 4 ст.165 ГПК України встановлено, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
      За таких обставин суд приймає наданий позивачем висновок про вартість майна від 05.07.2018 р. у якості належного доказу в розумінні ст.ст. 74-79 ГПК України для визначення розміру заподіяної ТОВ "Промислова інноваційна компанія" шкоди неправомірним рішенням відповідача.
      Отже, розмір шкоди, завданої позивачу протиправним рішенням НБУ відповідає вартості корпоративних прав на дату прийняття відповідного протиправного рішення і така вартість визначена відповідно до положень Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" в розмірі 128 942 532 грн. 00 коп.
      Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками у даному спорі характеризується наступним.
      Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Положеннями ч. 1 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - в редакції Закону на час спірних правовідносин) встановлено, що після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день.
      Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
      За приписами ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку відповідно до плану врегулювання, у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання, в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
      Як вже встановлено судом, тимчасова адміністрація в ПАТ "Радикал Банк" припинена 9 листопада 2015 року та була розпочата процедура ліквідації ПАТ "Радикал Банк". Таким чином, прийняття Національним банком України постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" мало своїм наслідком запровадження процедури тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк", а у подальшому - ліквідації, що призвело до позбавлення позивача його корпоративних прав, посвідчених акціями ПАТ "Радикал Банк".
      Всі норми, якими описано процедуру виведення банку з ринку є імперативними і не передбачають будь-яких інших рішень Фонду гарантування та Національного банку України, ніж ті, які спрямовані на виведення банку з ринку.
      Так, положеннями ст. ст. 34, 36, 44, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якості одного з прямих наслідків прийняття рішення про віднесення банку та категорії неплатоспроможних визначено - позбавлення акціонерів корпоративних прав (права на управління товариством, на отримання дивідендів) без можливості їх наступного поновлення після подальшого прийняття постанови про ліквідацію банку.
      Відповідно до ч. 7 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається Фонду, що позбавляє права акціонерів на отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства і також є наслідком застосування до ПАТ "Радикал Банк" неадекватного заходу впливу.
      Отже, прийняття відповідачем постанови № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" ініціювало механізм виведення неплатоспроможного банку з ринку у відповідності до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У свою чергу, вказаний механізм позбавив акціонерів банку їхніх корпоративних прав (право на управління акціонерним товариством через участь у загальних зборах, право контролю, отримання дивідендів та право на отримання майна банку у разі його ліквідації), не передбачаючи можливості виплати грошових коштів акціонерам банку, та призвів до ліквідації цього банку в силу закону.
      З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач своїм протиправним рішенням шляхом ініціювання відносно позивача процедури виведення з ринку, незаконно позбавив власників акцій їхніх корпоративних прав. При цьому таке позбавлення відбулося саме як наслідок прийняття протиправної постанови НБУ. Подальші процедури, які були застосовані до банку, та рішення НБУ (введення тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії і т.д.) не призвели до відновлення майнових (корпоративних) прав позивача, незважаючи на визнання в судовому порядку протиправною та скасування постанови Правління Національного Банку України № 452/БТ від 09.07.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних".
      При розгляді даної справи суд також враховує норми міжнародного законодавства, ратифікованого Україною, та практику розгляду справ Європейського суду з прав людини.
      Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
      У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (рublіс іпterest, gепегаl іпterest, gепегаl іпterest of the соmmunity); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable геlationship of ргороrtionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
      У справі "Еаst/West Аllians Limited проти України" (рішення ЄСПЛ від 02.06.2014) ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Протоколу та вказав, що підприємство було позбавлене належного йому майна у надзвичайно свавільний спосіб, всупереч принципові верховенства права. Втручання держави носило не короткостроковий характер, а позивач був позбавлений доступу до свого майна тривалий час та в результаті протиправних дій державних органів втратив його. Аналогічну позицію висловлено судом у справі "Рисовський проти України" (рішення ЄСПЛ від 20.10.2011).
      У справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (рішення ЄСПЛ від 22.05.2018) суд констатував порушення ст. 1 Протоколу, яке полягало в протиправному обмеженні державою прав позивачів на розпорядження майном, що належало їм на праві власності, в умовах постійного продовження строку дії мораторію до створення відповідної інфраструктури ринку.
      Справа "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (рішення ЄСПЛ від 09.10.2018), в якій суд встановив непропорційність втручання держави в здійснення права власності, а саме: позбавлення цього права призвело до порушення справедливого балансу між публічними та приватними інтересами. Такі ж порушення судом констатовано у справах "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (рішення ЄСПЛ від 23.09.1982), "Прессос Компанія Навєра С. А. та інші проти Бельгії" (рішення ЄСПЛ від 20.11.1995), «Україна-Тюмень проти України» (рішення ЄСПЛ від 22.11.2007).
      Отже, за висновком суду у даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним рішенням.
      Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не доведена наявність вини НБУ у спричиненні збитків позивачу з огляду на наступне.
      Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
      Також статус Національного банку України визначений в Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").
      У той же час, слід зазначити, що у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, Національний банк України виступив як державний орган, оскільки відповідач здійснював банківське регулювання та нагляд з використанням адміністративних методів та санкцій такого регулювання до комерційних банків, віднесених до компетенції Національного банку України згідно зі статтями 7, 66 Закону України "Про Національний банк України". Так, віднесення банку до категорії неплатоспроможних з подальшою його ліквідацією є процедурою, визначеною законом, зокрема Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому Національний банк України при прийнятті відповідних рішень щодо віднесення ПАТ "Радикал Банк" до категорії неплатоспроможних, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку також діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України", тобто як державний орган, а не як сторона цивільно-правової угоди.
      Правові висновки про належність Національного банку України до державних органів були наведені також в постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 910/12226/16, від 03.07.2018 у справі № 910/3057/16.
      З огляду на викладене та з урахуванням наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації, згідно з якою НБУ за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Національний банк України є суб'єктом відповідальності в розумінні ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України незалежно від вини державного органу.
      Перевіряючи доводи відповідача стосовно того, що всі інші процедури виведення ПАТ «Радикал Банк» з ринку, як неплатоспроможного банку, позивачем не оскаржувалось та не визнавались судом протиправними (зокрема постанова Правління НБУ № 769 від 9 листопада 2015 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк", рішення виконавчої дирекції Фонду № 203 від 9 листопада 2015 р. "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку"), а тому посилання позивача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року по справі № 826/24203/15 про визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" є безпідставним, суд виходив з наступного.
      За змістом ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.
      Відповідно до преамбули Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Згідно з визначенням виведення неплатоспроможного банку з ринку, наданим у ст. 2 цього Закону, ним є заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 цього Закону.
      За змістом ст. 34 Закону Фонд запроваджує тимчасову адміністрацію банку та розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (ст. 36 Закону).
      Відповідно до ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації затверджує план врегулювання з обов'язковим дотриманням принципу найменших витрат для Фонду.
      План врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів:
      1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;
      2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку;
      3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;
      4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;
      5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.
      Згідно зі ст. 44 вказаного Закону Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: відповідно до плану врегулювання; у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; в інших випадках, передбачених цим Законом.
      Отже, із системного аналізу наведених правових норм випливає, що і тимчасова адміністрація, і ліквідація є складовими та послідовними етапами єдиної процедури - процедури виведення банку з ринку. Указане кореспондується також із пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону, відповідно до якого тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      Таким чином суд приходить до висновку, що віднесення ПАТ "Радикал Банк" до неплатоспроможних банків стало наслідком запровадження тимчасової адміністрації у вказаному банку, а у подальшому - його ліквідації, що складає єдиний процес виведення ПАТ "Радикал Банк" з ринку у визначеному законом порядку.
      Так само, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі № 826/24203/15 встановлено, що постанова НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" приймалася відповідачем в якості одного з заходів впливу, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" і ця постанова має своїм наслідком прийняття постанови про ліквідацію банку.
      За таких обставин доводи відповідача щодо законності інших неоспорених рішень НБУ та Фонду, прийнятих під час процедури виведення ПАТ "Радикал Банк" з ринку, суд відхиляє, оскільки визнання адміністративним судом постанови Правління НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" протиправною має своїм наслідком визнання протиправною всієї процедури виведення неплатоспроможного ПАТ "Радикал Банк" з ринку в цілому. 
      У той же час, судом вже встановлено, що постанова Правління НБУ № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних" запустила процедуру виведення цього банку з ринку, яка позбавила власників акцій їхніх корпоративних прав, які згідно з вимогами чинного законодавства переходять до Фонду, при цьому жоден з можливих способів виведення банку з ринку не передбачає повернення корпоративних прав власникам акцій, що свідчить про порушення прав позивача.
      На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Промислова інноваційна компанія" про стягнення матеріальної шкоди у сумі 128 942 532, 00 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
      Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
      Отже, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
      ВИРІШИВ:
      Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" до Національного банку України про відшкодування шкоди в розмірі 128 942 532, 00 грн. задовольнити.
      Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вулиця Інститутська, будинок 9, ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" (08130, Київська обл.. Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Леніна, будинок 2-В, ідентифікаційний код 37768837) відшкодування майнової шкоди в сумі 128 942 532 (сто двадцять вісім мільйонів дев'ятсот сорок дві тисячі п'ятсот тридцять дві) гривні 00 копійок, завданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова інноваційна компанія" шляхом прийняття неправомірного рішення - постанови Правління Національного банку України № 452/БТ від 09.07.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до неплатоспроможних", а також судовий збір в сумі 616 700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) гривень 00 копійок.
      Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні у присутності представників сторін 4 березня 2019 року.
      Повний текст рішення підписаний 14 березня 2019 року.
      Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
      Суддя Головіна К.І.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/80460833
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 826/8273/16
      Провадження N 11-775ас18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд судових рішень у справі N 826/8273/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка ЮріяПетровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження,
      УСТАНОВИЛА:
      У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" (далі - ТОВ "ФК "Плеяда", Товариство) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило:
      1) визнати протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П. (далі - Уповноважена особа) щодо: встановлення нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року N 1905 (далі - договір факторингу), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський, Банк відповідно) з ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу;
      2) скасувати наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними";
      3) скасувати розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      На обґрунтування позовних вимог ТОВ "ФК "Плеяда" зазначило, що відсутні будь-які підстави вважати договір факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI), оскільки внаслідок укладення такого договору ПАТ "Банк Михайлівський" не стало неплатоспроможним та виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами не стало неможливим, навпаки Банк отримав прибуток, який міг бути використаний для розрахунків з кредиторами, вартість права вимоги, відчужена за договором факторингу, відповідає ринковій вартості (звичайним цінам). Договір факторингу не передбачає платежу чи передачу Банком іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), укладення такого договору відбулось без порушення норм законодавства та не призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням Банку з ринку.
      Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 серпня 2016 року позов ТОВ "ФК "Плеяда" задовольнив. Визнав протиправними дії та рішення Уповноваженої особи про: встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда"; поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу. Скасував наказ Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними", та розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку".
      Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року залишена без змін.
      Не погодившись з рішенням касаційного суду, 11 квітня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року з підстав, установлених п. 5 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Крім того, 11 квітня 2017 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд відповідно) також подав до Верховного Суду України заяву про перегляд зазначеного вище судового рішення на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).
      Верховний Суд України ухвалою від 19 квітня 2017 року відкрив провадження за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО у цій справі.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
      Згідно з підп. 1 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
      На підставі розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року N 20/0/19-18 вказані заяви разом зі справою передано до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 червня 2018 року зазначену адміністративну справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) та на підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII).
      За приписами підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Оскільки справа за заявами ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО згідно із ч. 2 ст. 241 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України в адміністративних та господарських справах, то її відповідно до підп. 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який за приписами підп. 1 п. 1 зазначеного розділу КАС України здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 06 липня 2018 року прийняла до розгляду заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року і призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Дослідивши наведені в заявах доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
      19 травня 2016 року між ТОВ "ФК "Плеяда" та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір факторингу, відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов'язався передати грошові кошти (суму фінансування позивачем Банку) у розпорядження Банку за плату (винагорода Банку), а Банк зобов'язався відступити позивачу право вимоги, визначене у реєстрі (-ах) прав вимоги. Разом з правом вимоги до позивача перейшли всі інші права та обов'язки Банку, як кредитора за кредитним договором.
      Пунктом 4.1 договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить від Банку до позивача з моменту підписання між сторонами відповідного реєстру прав вимоги.
      19 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда" підписаний реєстр прав вимоги N 1, згідно з яким Банк відступив позивачу права вимоги до боржників на суму 679 861 696,07 грн. оціночною вартістю 479 814 366,00 грн. за що позивач сплачує Банку 480 600 001,70 грн. Розмір дисконту склав 199 261 694,37 грн. Така сума фінансування позивачем Банку за права вимоги, відступлені згідно з реєстром N 1, визначена сторонами з урахуванням оціночної ринкової вартості прав вимоги, визначеної у звіті від 18 травня 2016 року N 05/57 суб'єкта оціночної діяльності - Приватного підприємства "Дельта-Консалтінг".
      Також 20 травня 2016 року на виконання умов договору факторингу між позивачем та Банком підписаний реєстр прав вимоги N 2, згідно з яким ПАТ "Банк Михайлівський" відступив ТОВ "ФК "Плеяда" права вимоги до боржників на суму 2 436 158,80 грн. за що товариство сплачує Банку 2 436 158,80 грн. У зв'язку з відсутністю дисконту при відчуженні прав вимоги за реєстром N 2 проведення незалежної оцінки майнових прав не проводилось.
      Як убачається з актів приймання-передачі документів, що підтверджують право вимоги від 20 травня 2016 року N 1 та N 2, сторони виконали зобов'язання за цим договором.
      Відповідно до наявних у матеріалах справи виписок від 19 та 20 травня 2016 року з поточного рахунку позивача N 26505300589101, відкритого в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснено оплату обумовленої договором факторингу суми грошових коштів.
      У подальшому, на підставі рішення Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року N 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 23 травня 2016 року N 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", згідно з яким розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року включно (у подальшому цей строк неодноразово продовжувався), призначено Уповноважену особу, якій делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені статтями 37-39 Закону N 4452-VI.
      25 травня 2016 року Фонд на своєму офіційному веб-сайті розмістив інформацію, відповідно до якої ПАТ "Банк Михайлівський" залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, і де зазначено, що 19 травня 2016 року відбулося переуступлення прав вимоги за кредитами від первісного кредитора ПАТ "Банк Михайлівський" іншим фінансовим компаніям, проте таке відступлення відбулося за значно нижчою ціною, що дає усі підстави відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI вважати ці правочини нікчемними. Також зазначено, що Банк залишається єдиним дійсним кредитодавцем за укладеними раніше договорами, у зв'язку з чим погашення усіх кредитів, виданих ПАТ "Банк Михайлівський", має здійснюватися на рахунки Банку за реквізитами, які наведені у такій інформації.
      З матеріалів справи також убачається, що Уповноважена особа наказом від 30 травня 2016 року N 37 затвердила результати проведеної перевірки, викладені в акті N 1, та вирішила застосувати до договору факторингу наслідки нікчемності на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, зазначеним актом перевірки встановлено, що зазначений договір є нікчемним відповідно до п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, а саме: банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      01 червня 2016 року Уповноваженою особою прийнято розпорядження N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", відповідно до якого відновлено в ПО АБС Б2 Банку облік зазначених угод.
      Вважаючи неправомірними дії та рішення Фонду щодо встановлення нікчемності договору факторингу, позивач звернувся до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
      Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в заявах доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що заяви ПАТ "Банк Михайлівський" та ФГВФО про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
      За правилами п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є:
      - неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
      - неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів;
      - невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ПАТ "Банк Михайлівський" зазначило невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14. За позицією заявника, Верховний Суд України у зазначених постановах зробив висновок, що спори цієї категорії не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
      Однак зазначені постанови Верховного Суду України ухвалені у правовідносинах щодо оскарження рішень Уповноваженої особи, які були прийняті в період здійснення ліквідації банків. Натомість спір у справі N 826/8273/16 виник на стадії здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" до запровадження процедури ліквідації Банку, яка розпочалась з 13 липня 2016 року.
      Крім того, у зазначених постановах Верховного Суду України вирішувались спори щодо включення позивачів до реєстру кредиторів (вкладників) та ґрунтувались на вимогах щодо виплати (повернення) позивачам коштів, розміщених ними у неплатоспроможних банках.
      Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цій справі (N 826/8273/16) не є подібними до правовідносин у справах N 826/2043/15 та N 826/20410/14, а тому відсутні підстави вважати, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, у зв?язку з чим заява ПАТ "Банк Михайлівський" у цій частині не підлягає задоволенню.
      Також підставою звернення до суду із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року ФГВФО зазначив про неоднакове, на його думку, застосування Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 38 Закону N 4452-VI.
      На підтвердження вказаного Фонд додав до заяви постанови Вищого господарського Суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16.
      Дослідивши зазначені судові рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
      У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком щодо протиправності та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, а саме: наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження Уповноваженої особи від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку". Суди зазначили про відсутність правових підстав визнання договору факторингу нікчемним на підставі п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. В оскаржуваному рішенні Уповноваженої особи про нікчемність договору факторингу не визначено, які саме обставини свідчать про порушення сторонами договору п. 2, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI, зокрема, щодо взяття банком на себе зобов'язань, внаслідок чого банк став неплатоспроможним, про відчуження банком прав вимоги за цінами, нижчими від звичайних, про надання позивачу переваг, про збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Натомість у судових рішеннях, які надані Фондом на підтвердження наведених у заяві доводів (у постановах Вищого господарського суду України від 06 вересня 2016 року у справі N 914/3494/14, від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16), не оскаржувалися рішення Фонду чи їх уповноважених осіб щодо віднесення укладених правочинів до категорії нікчемних.
      У постановах Вищого господарського суду України від 29 листопада 2016 року у справі N 910/3819/16; від 06 вересня 2017 року у справі N 910/6052/16; від 14 лютого 2017 року у справі N 910/10163/16; від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 підставами для звернення до суду стали інші правовідносини, а саме позови Уповноважених осіб Фонду на здійснення ліквідації банків до різних фінансових компаній про визнання договорів недійсними та щодо застосування наслідків недійсності правочинів. Так, у справі N 910/3819/16 касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги згідно з п. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI і визнав такий правочин недійсним, оскільки банк здійснив відчуження майнових прав за ціною, що більш ніж на 99 % відрізняється від вартості майнових прав, а у справі N 910/10163/16 - більш ніж на 95 % від балансової вартості майнових прав. У справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України зазначив, що уклавши правочин з кредитором за укладеним кредитним договором, відповідач отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами банку.
      Справа N 910/6052/16 стосується безпідставності надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами. У цій справі набувач прав вимоги (новий кредитор) був кредитором банку за договором банківського рахунку, а укладені з новим кредитором правочини ставили інших кредиторів банку з аналогічними вимогами у невигідне становище, у зв'язку з чим судом такі правочини були визнані недійсними.
      У справі N 914/3494/14 спір виник між банком (первісним кредитором) та боржником за кредитним договором, а ухвалене судове рішення стосується стягнення кредитної заборгованості. При цьому учасниками справи не оспорювалось рішення Фонду про віднесення договору відступлення прав вимоги до нікчемних.
      Натомість у справі N 826/8273/16, яка є предметом цього судового розгляду, Товариством оскаржуються дії та рішення Уповноваженої особи щодо віднесення договору про відступлення прав вимоги до нікчемних. Тобто правовідносини у цій справі та у справах N 914/3494/14, N 910/3819/16, N 910/10163/16, N 910/10365/16, N 910/6052/16, які розглядались Вищим господарським судом України, є відмінними, а підстави, з яких позивачі в зазначених справах звернулись до суду за захистом своїх порушених прав, відрізняються від цього спору.
      Надані для порівняння рішення Вищого господарського суду України не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які зазначено в заяві Фонду, оскільки неоднакове застосування норм матеріального права зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені судами при їх розгляді. Перевірка правильності встановлення таких обставин не входила до компетенції Верховного Суду України, й, відповідно, не є компетенцією ВеликоїПалати Верховного Суду.
      Таким чином, заява ФГВФО в частині наявності, на його думку, неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
      При цьому, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставою перегляду Верховним Судом України (Великою Палатою Верховного Суду) ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року може бути неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
      Водночас суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у порядку адміністративного судочинства та задовольнивши вимоги ТОВ "ФК "Плеяда", залишили поза увагою питання про предметну юрисдикцію цього спору.
      Тому, ураховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2019 року у справі N 803/1273/16 та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), суд вважає за необхідне переглянути судові рішення у цій справі з підстав порушення судами попередніх інстанції правил предметної юрисдикції.
      З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує слідуюче.
      Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ "ФК "Плеяда" звернулося до суду за визнанням протиправними дій та рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу.
      Стаття 124 Конституції України (у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали суду) закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
      Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
      Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
      Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
      Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
      Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у ст. 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого, - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
      У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про віднесення правочину до нікчемних.
      Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону N 4452-VI Фонд (Уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
      За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону N 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
      Правочин є нікчемним не за рішенням Уповноваженої особи, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону N 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято Уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
      Така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі N 819/353/16 та від 05 грудня 2018 року у справі N 826/23064/15.
      Оскільки наказ (рішення) про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому внаслідок прийняття цього рішення не можуть порушуватися будь-які права таких осіб.
      Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
      Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним, а тому вимога про визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, укладеного між ПАТ "Банк Михайлівський" та ТОВ "ФК "Плеяда", не може бути розглянута у судах (у тому числі господарських).
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вимоги позивача про поновлення відображення обліку у балансі ПАТ "Банк Михайлівський" кредитних договорів, права вимоги за якими були відступлені Банком на користь
      ТОВ "ФК "Плеяда" на підставі договору факторингу та скасування наказу Уповноваженої особи від 30 травня 2016 року N 37 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" і розпорядження від 01 червня 2016 року N 9 "Про відновлення договорів в ПО АБС Б2 Банку", є похідними від вимог про скасування рішення Уповноваженої особи щодо встановлення нікчемності договору факторингу, а тому також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Водночас позивач як контрагент банку має інтерес у досягненні правової визначеності у питанні щодо того, кому саме належать вимоги до боржників - позивачу чи банку. Повідомлення банку означає, що банк оспорює права вимоги позивача до боржників, визначених у реєстрах права вимоги, і вважає їх належними банку. Належним способом захисту інтересу позивача у цьому разі є звернення до суду з вимогою про визнання його права вимоги до боржників (п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, абзац 2 ч. 2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).
      З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу, відповідно до підп. "б" п. 1 ч. 2 ст. 243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.
      ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне також зазначити, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243 КАС України (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підп. 1, 2 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Заяви Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
      Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_4, про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження закрити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
      Судді:
      Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      Кібенко О.Р.
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      27 лютого 2019 року
      м. Київ
      Справа N 442/7753/16-ц
      Провадження N 14-35цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Лященко Н.П.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року (у складі суддів Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта-Банк") Кадирова ВладиславаВолодимировича та Фонду про зобов'язання вчинити дії,
      ВСТАНОВИЛА:
      У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є вкладником ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору, укладеного між ними 20 лютого 2015 року. Сума вкладу становила 4000,00 доларів США під 5,5 % річних з датою повернення банківського кладу -19 серпня 2015 року. У зв'язку з початком процедури ліквідації банку, ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" із заявою про виплату коштів за депозитним договором. Натомість банк повідомив йому про нікчемність зазначеного договору на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI). Ухвалою адміністративного суду у справі з аналогічним предметом позову ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" та Фонду провадження закрито у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач вичерпав усі способи захисту своїх прав та інтересів як вкладника банку, він звернувся з цивільним позовом до місцевого суду як споживач банківських послуг. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" включити його до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) від 20 лютого 2015 року N 008-13525-200215 (далі - Договір) у сумі 4000,00 доларів США, та зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати за рахунок цієї установи відшкодування ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до згаданого договору у сумі 4000,00 доларів США.
      Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 грудня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити ОСОБА_3 до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до Договору у сумі 4000,00 доларів США. Зобов'язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати відшкодування за рахунок цієї установи ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з безпідставності розпорядчого рішення про визнання Договору нікчемним, оскільки віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних банків на підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) протягом року до укладення позивачем цього договору становило банківську таємницю і ОСОБА_3 не міг знати її змісту та про встановлені обмеження, що вказує на добросовісність його дій у спірних правовідносинах. Крім того, з дати визнання банку проблемним не було встановлено заборон на укладення депозитних договорів із фізичними особами. З огляду на наведене уповноважена особа Фонду зобов'язана була надати до Фонду інформацію щодо позивача як вкладника, стосовно якого необхідно здійснити виплату на відшкодування коштів за його вкладом за рахунок цієї установи.
      Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_3 право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
      Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що правовідносини між Фондом і вкладниками банку, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і стосується виконання Фондом функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому його розгляд належить до компетенції адміністративних судів.
      У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд.
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач звертався з аналогічним позовом у порядку адміністративного судочинства, проте ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі N 813/209/16 провадження у справі було закрито з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, яким визначено, що такі спори підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. 7 жовтня 2016 позивач звернувся до господарського суду з аналогічними вимогами, проте ухвалою Господарського суду міста Києвавід 26 жовтня 2016 року у справі N 910/19307/16у прийнятті його позовної заяви відмовлено з тих підстав, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах N 813/921/16 та N 820/3770/16 відступила від зазначеного висновку Верховного Суду України, вказавши, що такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оскільки позивач вичерпав усі можливі способи реалізації свого права на судовий захист, він позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства. У постанові від 4 липня 2018 року у справі N 461/519/17 в аналогічній ситуації Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечити позивачці право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважала за можливе розглянути за правилами цивільного судочинства справу, яка переглядалась у касаційному порядку в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПAT "Дельта Банк" надати Фонду на затвердження додаткову інформацію про вкладника стосовно включення його до загального реєстру вкладників цього банку.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву.
      У відзиві на касаційну каргу уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на те, що за сталою практикою Великої Палати Верховного Суду справи такої категорії підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 грудня 2018 року призначив справу до судового розгляду, а ухвалою від 16 січня 2019 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
      Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2015 року між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_3 (вкладник) укладено Договір, згідно з умовами якого позивач вніс на депозитний рахунок банку 4000,00 доларів США під 5,5 % річних з датою повернення банківського кладу - 19 серпня 2015 року.
      2 березня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року за N 51, згідно з яким з 3 березня до 2 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк", розпочато процедуру виведення цього банку з ринку та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 8 квітня 2015 року N 71 продовжено строк запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" до 2 вересня 2015 року.
      3 серпня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 2 жовтня 2015 року.
      21 липня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" із заявою про виплату коштів за депозитним договором.
      Натомість ПАТ "Дельта Банк" листом від 23 вересня 2015 року N 8821/2192 повідомило позивачу про нікчемність Договору на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону N 4452-VI.
      Постановою Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року N 664 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк".
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 2 жовтня 2015 року N 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 5 жовтня 2015 року до 4 жовтня 2017 року та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації цього банку Кадирова В.В.
      20 лютого 2017 року рішенням виконавчої дирекції Фонду N 619 продовжено строк процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" до 4 жовтня 2019 року.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      Разом із тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС України). Термін "публічно-правовий спір" охоплює в тому числі спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій) (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України).
      З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
      Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      Законом N 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема: здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами; акумулювання коштів, отриманих з джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
      Крім того, відповідно до статті 6 Закону N 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI (у редакції, чинній до 12 серпня 2015 року) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, і покладено на уповноважену особу Фонду обов'язок складати перелік вкладників та визначати розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду, а також перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Здійснення виплати гарантованих сум відшкодування покладено на Фонд та визначено порядок здійснення розрахунків з вкладниками (стаття 28 цього Закону).
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, за змістом наведених правових норм Фонд є державною спеціалізованою установою, юридичною особою публічного права, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня у справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16, від 6, 13 та 20 червня 2018 року у справах N 813/6392/15, N 820/12122/15 та N 813/5250/15 відповідно.
      Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 уже звертався до адміністративного суду (справа N 813/209/16) з позовними вимогами зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити позивача до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду за вкладами в ПАТ "Дельта Банк", відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США, та зобов'язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати за рахунок цієї установи відшкодування ОСОБА_3 як вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до Договору в сумі 4000,00 доларів США.
      Однак ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, яка набрала законної сили, провадження у справі N 813/209/16 було закрито, оскільки суд, урахувавши правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, дійшов висновку про те, що цей спір виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      7 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернувся з аналогічним позовом до Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 26 жовтня 2016 року у справі N 910/19307/16 відмовив у прийнятті позовної заяви з тих підстав, що вона не підлягає розгляду в господарських судах України.
      Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14, про що зазначено в її постановах від 18 квітня у справі N 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16, від 6, 13 та червня 2018 року у справах N 813/6392/15, N 820/12122/15 та N 813/5250/15 відповідно.
      Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
      У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява N 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява N 36760/06, § 230).
      Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
      ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява N 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
      Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду, не відступаючи від правових висновків, викладених нею у наведених постановах, з метою забезпечити позивачу право на судовий захист та справедливий судовий розгляд вважає за можливе розглянути цю справу за правилами цивільного судочинства.
      Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      Оскільки постанова апеляційного суду про закриття провадження у справі перешкоджає провадженню у справі, рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного розгляду щодо фактичних обставин, від установлення яких залежить правильне визначення характеру спірних правовідносин, застосування відповідних їм норм матеріального права та вирішення позовних вимог, то постанова Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки в цьому випадку справа направляється на розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
      Керуючись статтями 141, 402-404, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
      Постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2018 року скасувати, справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко