ANTIRAID

Постановление БП-ВС о невозможности в судебном порядке признать права собственности на ипотеку и прекращении ипотеки в связи со смертью заемщика и отсутствием наследников

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа N 520/7281/15-ц

Провадження N 14-49 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" до ОСОБА_13 (далі також - майновий поручитель), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності,

за зустрічним позовом майнового поручителя до ТзОВ "Кей-Колект" про визнання припиненим договору поруки, визнання припиненим іпотечного договору, скасування заборони відчуження на квартиру,

за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Суворова В.О., Артеменка І.А., Черевка П.М.

Учасники справи:

позивач (за первісним позовом): ТзОВ "Кей-Колект";

відповідач (за первісним позовом): ОСОБА_13;

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (за первісним позовом): Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 19 травня 2015 року ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом, в якому на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 5 (іпотечне застереження) договору іпотеки від 9 листопада 2006 року (реєстровий N 4575) (далі - договір іпотеки) через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту N 942-11 ДОУ 1 П від 9 листопада 2006 року (далі - кредитний договір) просило:

1.1. Для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складає 65 234,99 доларів США, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України на дату розрахунку 1 410 119,54 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (далі також - квартира), шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності;

1.2. Вирішуючи питання про звернення стягнення на квартиру, ухвалити рішення про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у квартирі;

1.3. Зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

2. Мотиви позову пов'язані з такими обставинами:

2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_14 (далі - позичальник) та Акціонерний комерційний банк "УкрСиббанк" (далі - банк) уклали кредитний договір;

2.2. Того ж дня позичальник і майновий поручитель як іпотекодавці та банк уклали договір іпотеки. Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках;

2.3. 11 червня 2012 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ "Кей-Колект" право вимоги за кредитним договором, а також уклали договір про відступлення на користь ТзОВ "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки;

2.4. ТзОВ "Кей-Колект" зверталося з позовом про стягнення заборгованості до позичальника та майнового поручителя через невиконання умов кредитного договору, але 29 липня 2014 року Київський районний суд міста Одеси залишив цей позов без розгляду;

2.5. У жовтні 2014 року ТзОВ "Кей-Колект" довідалося про смерть позичальника й отримало копію його свідоцтва про смерть.

3. 27 жовтня 2015 року майновий поручитель подала зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати припиненим договір поруки, визнати припиненим договір іпотеки, скасувати заборону відчуження на квартиру (реєстраційний N 4027853) та "скасувати іпотеку реєстраційний N 4028059", зареєстровані 9 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В.

4. Мотивувала зустрічний позов тим, що порука є особистим зобов'язанням, яке нерозривно пов'язане з особою. Стверджувала, що основне зобов'язання припинене через смерть позичальника, а тому іпотека (похідне зобов'язання) також припинена.

5. 27 жовтня 2015 року Київський районний суд міста Одеси прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. 3 лютого 2016 року Київський районний суд міста Одеси ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

7. Суд вважав, що банк, знаючи про смерть позичальника, не звертався до спадкоємців з відповідними вимогами більш ніж півтора роки, порушуючи вимогу частини другої статті 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Оскільки позивач втратив право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, то і договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за кредитним договором, мають бути припинені.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. 7 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги за первісним позовом частково, а саме щодо звернення стягнення на квартиру шляхом визнання права власності на неї та зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект". У задоволенні іншої частини первісного позову та у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції відмовив.

9. Мотивував постанову тим, що якщо позичальник є іпотекодавцем, то після його смерті до спадкоємців у разі порушення позичальником його зобов'язань переходять обов'язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Стаття 1281 ЦК України регулює порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед його кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність глави 19 ЦК України. Суд вважав, що аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі N 6-1286цс15.

10. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції необґрунтовано застосував припис статті 1281 ЦК України до спірних правовідносин, а позивач не звертався до суду із заявою про застосування позовної давності. Факт смерті позичальника за наявності заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору спадкоємцем (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10 лютого 2016 року у справі N 6-216цс14). Вимоги про виселення майнового поручителя з квартири не можуть бути задоволені, оскільки у кредитному договорі вказано, що кошти надавалися не на придбання квартири, а на її ремонт. Крім того, позивач не обґрунтував вимоги про виселення приписами житлового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. 20 квітня 2016 року майновий поручитель подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року та залишити без змін рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

13. 16 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

14. Обґрунтував ухвалу тим, що майновий поручитель оскаржує рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Майновий поручитель вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона фактично прийняла спадщину, оскільки проживала зі спадкодавцем-позичальником, є помилковим і не ґрунтується на доказах. Спадкодавець-позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, - що підтверджує довідка Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року.

16. Іпотекодержатель не пред'являв відповідну вимогу до іпотекодавця у позовному провадженні; позов про звернення стягнення на квартиру раніше до суду не заявлявся, а вимоги про звернення стягнення на квартиру на адресу майнового поручителя не надсилались. Оскільки іпотекодержатель втратив право вимоги до спадкоємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, то договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за основним договором, мають бути припинені.

17. У рішенні апеляційний суд вказав, що майновий поручитель не подавав заяву про застосування позовної давності. Проте у запереченні на позовну заяву майновий поручитель про сплив позовної давності зазначав.

18. Суд апеляційної інстанції з порушенням статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом ТзОВ "Кей-Колект", розглянув за правилами цивільного судочинства вимогу про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру.

19. 26 травня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких вказала, що ТзОВ "Кей-Колект" 4 квітня 2016 року (ще до ухвалення 7 квітня 2016 року рішення апеляційним судом) зареєструвало право власності на квартиру, що підтверджує Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14 травня 2016 року N 59082284.

20. 6 липня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначила, що ТзОВ "Кей-Колект" як факторингова компанія не має права нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки не отримувало ліцензії на здійснення валютних операцій на території України і не є банківською або кредитною установою.

(2) Позиції інших учасників справи

21. ТзОВ "Кей-Колект", Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиціївідзиви на касаційну скаргу не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

22. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

23. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

(1.1) Щодо юрисдикції суду

24. Майновий поручитель у касаційній скарзі вказала, що суд апеляційної інстанції помилково визначив юрисдикцію щодо вимоги про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру.

25. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час звернення до суду з вказаною вимогою, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Близькі за змістом завдання адміністративного судочинства сформульовані у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги.

26. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади, його посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

27. Близьке за змістом визначення адміністративної справи сформульоване у КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

28. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги.

29. З огляду на вказане юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій).

30. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у пунктах 5.7-5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17).

31. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ТзОВ "Кей-Колект" до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

32. ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

33. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тому, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з'ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

34. Спір за первісним позовом виник з приводу реалізації ТзОВ "Кей-Колект" як іпотекодержателем прав на квартиру та реєстрації за ним права власності на неї. Отже, спірні правовідносини пов'язані з виконанням договору іпотеки. А тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

35. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі N 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі N 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі N 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі N 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року N 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі N 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 21 листопада 2018 року у справі N 814/1017/16.

36. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи майнового поручителя щодо відсутності юрисдикції суду стосовно розгляду вимоги ТзОВ "Кей-Колект" про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

(1.2) Щодо позовних вимог за первісним позовом

(1.2.1) Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності

37. ТзОВ "Кей-Колект" заявило, зокрема, вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру. Суд апеляційної інстанції вважав зазначену вимогу обґрунтованою.

38. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку").

39. Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

40. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

41. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України).

42. Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

43. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку").

45. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку"): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.

46. Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки:

46.1. Передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону;

46.2. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.

47. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16).

48. ТзОВ "Кей-Колект" у позовній заяві вказувало на те, що у договорі іпотеки сторони погодили іпотечне застереження. Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору (зокрема, неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором; порушення іпотекодавцями будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою) іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні, про яке йдеться у пункті 5.1, іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення його вимог, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем. У разі законодавчої можливості застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку") право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, вказаного у пункті 5.1 іпотечного договору.

49. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку"), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16).

50. ТзОВ "Кей-Колект'як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Натомість, ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотекишляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

51. Передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 цього Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З огляду на приписи статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (пункти 6.1-6.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 916/5073/15).

52. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи первісний позов у частині зазначеної вимоги, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини (аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі N 369/238-15-ц).

(1.2.2) Щодо вимоги про зобов'язання внести запис про реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки

53. ТзОВ "Кей-Колект" просило суд зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суд апеляційної інстанції цю вимогу задовольнив.

54. Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовні вимоги звертаються до відповідачів у справі, а не до третіх осіб. А тому суд не може задовольняти позовну вимогу про зобов'язання третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вчинити певні дії, зокрема і про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

(1.2.3) Щодо вимоги про виселення мешканців з предмета іпотеки

56. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

57. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").

58. У частинах 2 і 3 зазначеної статті встановлений порядок дій банку з метою виселення мешканців з їх житла, що є предметом іпотеки. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України "Про іпотеку").

59. Аналогічний порядок виселення з житлових приміщень, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачений і у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР.

60. Зазначена у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку".

61. Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки.

62. З урахуванням викладеного, а також висновків щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект" слід відмовити і у задоволенні пов'язаних вимог про зобов'язання внести запис про реєстрацію такого права, а також про виселення мешканців квартири.

(1.3) Щодо позовних вимог за зустрічним позовом

63. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини:

63.1. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник і майновий поручитель передали в іпотеку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках.

63.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

63.3. У зв'язку зі смертю позичальника було відкрито спадщину, до складу якої ввійшло, зокрема, право на Ѕ частку предмета іпотеки, що належала на праві власності позичальникові.

63.4. З приводу прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався, але майновий поручитель на момент смерті позичальника постійно з ним проживала, відмову від спадщини не подавала.

64. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з дослідженими судами доказами позичальник і майновий поручитель зобов'язалися відповідати перед іпотекодержателем за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором у межах вартості частини предмета іпотеки, що належить кожному з них.

65. Аргумент касаційної скарги про припинення майнової поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.

65.1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 цього Закону).

65.2. Згідно зі статтями 546, 553, 572, 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов'язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки.

66. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

66.1. Майновий поручитель у касаційній скарзі стверджує, що суди на підставі неналежних доказів встановили, що вона є єдиним спадкоємцем позичальника і з ним постійно проживала на момент його смерті. Також зазначає, що позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, і згідно з довідкою Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року спадкоємцями є він і майновий поручитель.

66.2. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі N 6-18цс13, висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі N 2-2519/11).

66.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди, зазначаючи майнового поручителя єдиним спадкоємцем позичальника, яка постійно проживала з ним на час відкриття спадщини, не вказали доказів, на підставі яких ця обставина була встановлена. Отже, суди на підставі зібраних доказів неналежно визначили коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ частки у квартирі, що необхідно як для встановлення факту заміни боржника в основному зобов'язанні й осіб, на яких за визначених у законодавстві умов може бути покладена відповідальність за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, так і для визначення меж такої відповідальності.

67. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).

67.1. Оскільки спадкодавець був і позичальником за кредитним договором, й іпотекодавцем за договором іпотеки, після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно (у цій справі - частку у квартирі). Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

68. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (частина перша статті 523 ЦК України).

68.1. Зобов'язання ОСОБА_13 як власника Ѕ частки у квартирі та майнового поручителя за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем Ѕ квартири після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов'язання новим боржником.

69. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України; тут і далі - у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті).

69.1. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи вимоги за зустрічним, вважав, що оскільки ТзОВ "Кей-Колект" пропустило строк звернення до спадкоємців з вимогою відповідно статті 1281 ЦК України, то воно втратило право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. З огляду на це, на думку суду першої інстанції, припинилося і забезпечувальне зобов'язання договором іпотеки. Натомість, суд апеляційної інстанції у задоволенні зустрічного позову відмовив.

69.2. Майновий поручитель стверджує, що ТзОВ "Кей-Колект" відповідно до частин третьої і четвертої статті 1281 ЦК України позбавлене права вимоги до спадкоємців, оскільки йому було відомо про смерть боржника значно раніше, аніж у жовтні 2014 року. На думку майнового поручителя, вказане підтверджують ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року (Т. 1, а. с. 282-283) та від 13 травня 2014 року у справі N 520/1392/13-ц (Т. 1, а. с. 186, 284), які не були належно досліджені судами першої й апеляційної інстанцій.

69.3. Суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення тим, що у спірних правовідносинах стаття 1281 ЦК України не застосовується, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України).

69.4. Такі аргументи апеляційного суду є помилковими з огляду на те, що приписи статті 1281 ЦК України застосовуються до вимог кредитора за кредитним договором, для забезпечення якого укладений договір іпотеки.

69.5. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (див. пункти 55-62 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц).

70. З огляду на викладене вище, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини справи, які є необхідними для правильного вирішення справи, справу за зустрічним позовом майнового поручителя необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов повністю, не обґрунтував підстави для визнання припиненим договору поруки N 942-11 від 9 листопада 2006 року та для скасування обтяження за іпотекою з реєстраційним N 4028059, відомості про які у матеріалах справи відсутні.

72. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

73. Під час нового розгляду справи за зустрічним позовом суди повинні дослідити виконання ТзОВ "Кей-Колект" обов'язку за статтею 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті позичальника, з урахуванням пунктів 55-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц; на підставі належних доказів встановити: коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ його частки у квартирі; обставини заміни боржника за кредитним договором після смерті позичальника; обсяг відповідальності спадкоємців Ѕ частки позичальника у квартирі; наявність згоди ОСОБА_13 як власника іншої Ѕ частки у квартирі на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов'язання новим боржником-спадкоємцем після смерті позичальника.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

74. Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

75. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

76. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

77. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)

78. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

79. З огляду на висновки щодо вимог за первісним і зустрічним позовами касаційна скарга є частково обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року слід скасувати повністю; рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року слід скасувати у частині задоволення вимог за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателемі про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру; у частині цих вимог - ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; у частині відмови у задоволенні вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців квартири рішення апеляційного суду слід залишити без змін; у частині зустрічних позовних вимог справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2.2) Щодо судових витрат

80. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої та частиною четвертою статті 411, частинами першою - третьою статті 412, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргуОСОБА_13 задовольнити частково.

2. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року скасувати.

3. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про:

звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності;

зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У частині відмови у задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у зазначеній квартирі, Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року залишити без змін.

4. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року в частині позовних вимог за зустрічним позовом скасувати; справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Большая палата в очередной раз со ссылками на ранее принятые правовые позиции указала на невозможность обращения взыскания на предмет ипотеки путем признания права собственности, невозможность выселения и снятия с регистрации без предоставления другого жилья, если имущество не приобреталось за кредитные средства, отсутствием оснований заявлять требования о снятии с регистрации к третьим лицам и проведении регистрации права собственности.

Кроме того, Большая Палата уже отмечала, что статья 1281 ГК Украины, которая определяет преклюзивные сроки предъявления кредиторских требований к наследникам, применяется и к кредитным обязательствам, обеспеченным ипотекой. Окончание определенных статьей 1281 ГК Украины сроков предъявления кредитором требования к наследникам влечет лишение кредитора права требования по основному и дополнительному обязательствам, а также прекращения таких обязательств (см. Пункты 55-62 постановления от 17 апреля 2018 по делу N 522/407/15-ц).

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 19.05.2019 в 19:11, ANTIRAID сказал:

Большая палата в очередной раз со ссылками на ранее принятые правовые позиции указала на невозможность обращения взыскания на предмет ипотеки путем признания права собственности, невозможность выселения и снятия с регистрации без предоставления другого жилья, если имущество не приобреталось за кредитные средства, отсутствием оснований заявлять требования о снятии с регистрации к третьим лицам и проведении регистрации права собственности.

Кроме того, Большая Палата уже отмечала, что статья 1281 ГК Украины, которая определяет преклюзивные сроки предъявления кредиторских требований к наследникам, применяется и к кредитным обязательствам, обеспеченным ипотекой. Окончание определенных статьей 1281 ГК Украины сроков предъявления кредитором требования к наследникам влечет лишение кредитора права требования по основному и дополнительному обязательствам, а также прекращения таких обязательств (см. Пункты 55-62 постановления от 17 апреля 2018 по делу N 522/407/15-ц).

Тобто, іпотека в такому випадку є припиненою, і можливий позов спадкоємця про звільнення майна з-під іпотеки?

Share this post


Link to post
Share on other sites

Тобто, іпотека в такому випадку є припиненою, і можливий позов спадкоємця про звільнення майна з-під іпотеки?

Интересно мнение специалистов форума по этому вопросу.

Share this post


Link to post
Share on other sites

Я придерживаюсь позиции о прекращение ипотеки, если кредитор не предъявил требование. Находил противоречивые решения судов 2 инстанции и каждый постановление ВС трактуют по разному

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites
On 5/24/2019 at 7:46 PM, Николай Михайлович said:

Я придерживаюсь позиции о прекращение ипотеки, если кредитор не предъявил требование. Находил противоречивые решения судов 2 инстанции и каждый постановление ВС трактуют по разному

Позиция правильная, но беда в том, что закон об ипотеке писался под диктовку банкиров...

Преклюзионный строк банк профукал, права требования нет и возобновить его невозможно, но ипотека не прекращается. Собака на сене...

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

В двух Постановлениях ВС вроде однозначно указывается на прекращение основного и дополнительного (ипотека) обязательств в случае пропуска сроков по ст. 1281:

Думаю, что можно через суд снимать ограничение по ипотеке.

У меня возможно такое предстоит в ближайшее время

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 299/451/19
      Провадження № 14-725цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» до ОСОБА_1 про стягнення вартості донарахованого об`єму природного газу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» на ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року, постановлену суддею Надопта А.А., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, ухвалену у складі суддів Кожух О.А., Кондора Р.Ю., Фазикош Г.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У лютому 2019 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» (далі - ПАТ «Закарпатгаз») звернулося до суду із позовом, посилаючись на те, що до приміщення по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , здійснювалося постачання природного газу. При цьому за результатами експертизи лічильника природного газу, проведеної 23 серпня 2018 року, встановлено непридатність цього лічильника до експлуатації через несанкціоноване втручання. На підставі цього оператором ПАТ «Закарпатгаз» перераховано об`єм спожитого газу за номінальною потужністю газового обладнання споживача за 12 місяців з 09 липня 2017 року по 08 липня 2018 року.
      2. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача вартість донарахованого об`єму спожитого природного газу у розмірі 198 435 грн 52 коп.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, відмовлено ПАТ «Закарпатгаз» у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      4. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, відтак спір між сторонами повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
      5. Апеляційний суд також послався на те, що природний газ використовувався відповідачем для підприємницької діяльності, оскільки подавався до приміщення магазину.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. У серпні 2019 року ПАТ «Закарпатгаз» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вищевказані судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      7. Касаційна скарга мотивована тим, що даний позов повинен розглядатись в порядку цивільного, а не господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання, заборгованість за нею виникла не за період здійснення підприємницької діяльності, відтак, на думку заявника, дана заборгованість не пов`язана із здійсненням нею підприємницької діяльності.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      8. 24 вересня 2019 року Верховний Суд відкрив провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.
      9. 25 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      10. 04 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      11. Відповідно до ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      12. 18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      13. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      14. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      15. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      16. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
      17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
      18. При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
      19. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      20. Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
      21. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).
      22. З аналізу вказаних норм права убачається, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.
      23. Пред`являючи позов, ПАТ «Закарпатгаз» посилалося на те, що ОСОБА_1 приєдналася до умов договору розподілу природного газу і цей газ подавався до приміщення по АДРЕСА_1 . За фактом перевірки лічильника газу, проведеної оператором позивача, встановлено непридатність цього лічильника до експлуатації через несанкціоноване втручання, на підставі чого відповідачеві пред`явлено вимогу оплатити донарахований об`єм природного газу, яка залишена останнім без виконання.
      24. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, про що зазначено в акті про демонтаж лічильника газу від 09 липня 2018 року, акті про порушення від 20 серпня 2018 року та акті експертизи лічильника газу від 23 серпня 2018 року. Відтак, районний суд вважав, що за суб`єктним складом справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.
      25. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки суд не встановив приєднання ОСОБА_1 до умов договору розподілу природного газу як суб`єктом підприємницької діяльності.
      26. Крім того, суд першої інстанції послався на роз`яснення норм процесуального права, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», не врахувавши при цьому, що з 15 грудня 2017 року до ГПК України та ЦПК України були внесені зміни, які, зокрема, стосувалися визначення юрисдикційної приналежності справ.
      27. Залишаючи без змін ухвалу районного суду, апеляційний суд виходив із того, що картка фактичного споживання природного газу зареєстрована за ФОП ОСОБА_1 , акт обстеження газовикористовуючого обладнання та приладів обліку підприємств-споживачів природного газу складено у присутності ФОП ОСОБА_1 , акт про демонтаж лічильника було складено щодо ФОП ОСОБА_1 , інформація про засідання комісії щодо несанкціонованого втручання до лічильника направлялась ФОП ОСОБА_1 , акт-розрахунок необлікованого об`єму та обсягу природного газу від 13 листопада 2018 року було складено щодо споживача - ФОП ОСОБА_1 ; вимога про компенсацію вартості необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу була надіслана ФОП ОСОБА_1
      28. З огляду на зазначені документи, апеляційний суд вважав доведеним, що споживачем природного газу є ФОП ОСОБА_1 і припинення її підприємницької діяльності з 19 травня 2014 року не змінює її статусу як суб`єкта підприємницької діяльності у спірних правовідносинах.
      29. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із такими твердженнями апеляційного суду, оскільки спірні правовідносини виникли за період, коли ОСОБА_1 не була суб`єктом підприємницької діяльності. При цьому апеляційний суд не встановив здійснення нею у зазначений період підприємницької діяльності у приміщенні магазину, до якого здійснювалося постачання природного газу.
      30. Отже, висновок судів про приналежність спору між сторонами до господарської юрисдикції є помилковим.
      31. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ПАТ «Закарпатгаз», скасування ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року і постанови Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      32. Згідно з ч. 6 ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Щодо судових витрат
      33. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      34. Оскільки справа передана до суду першої інстанції для вирішення процесуального питання на стадії відкриття провадження у справі, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись ст. ст. 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Закарпатгаз» задовольнити.
      Ухвалу Виноградівського районного суду Закарпатської області від 18 лютого 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 липня 2019 року скасувати, справу направити до Виноградівського районного суду Закарпатської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376290
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      04 березня 2020 року
      м. Київ
      справа № 682/3112/18
      провадження № 14-580цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Пророка В.В., Ситнік О.М.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і постанови державного виконавця та виконуючого обов`язки начальника Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, постановлену Шевчуком В.В., ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року, прийняті у складі суддів Талалай О.І., Корніюк А.П., П`єнти І.В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Славутського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - державний виконавець, ДВС) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про накладення на нього штрафу за невиконання рішення суду, а також визнання незаконними дій в.о. начальника ДВС щодо визначення суми заборгованості по сплаті аліментів.
      2. Скарга мотивована тим, що він сплачував аліменти належним чином, проте це не було враховано при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів. Крім того, при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів в.о. начальника ДВС виходив із невірного розміру відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також заявник посилався на те, що неврахування державним виконавцем фактичної сплати аліментів та невірного визначення суми заборгованості зі сплати аліментів стало підставою для необґрунтованого обмеження його у праві виїзду за межі України.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
      4. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не знав та не міг знати про сплату боржником аліментів на користь стягувача, тому дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості та винесення постанов про встановлення для боржника тимчасових обмежень відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» і підстав для їх скасування немає.
      5. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження дій щодо визначення суми заборгованості за та постанов про встановлення тимчасових обмежень залишено без змін.
      6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постанови державного виконавця про встановлення для боржника тимчасових обмежень прийняті 16 березня 2018 року, проте квитанції про сплату аліментів ОСОБА_1 пред`явив державному виконавцю лише у вересні 2018 року. Тобто у державного виконавця станом на момент прийняття оскаржених постанов не було відомостей про сплату останнім аліментів, відтак, ці постанови не можуть бути скасовані як незаконні.
      7. Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова про накладення на боржника штрафу підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не може бути предметом перегляду в порядку ЦПК України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      9. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його скарги.
      10. Касаційна скарга мотивована тим, що постанову про накладення на боржника штрафу державний виконавець прийняв у межах примусового виконання рішення суду у цивільній справі, тому і її оскарження повинно відбуватися у порядку цивільного судочинства. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням суду із нього стягнули аліменти у розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, проте розрахунок в.о. начальника ДВС проведено із застосуванням 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що призвело до збільшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
      Позиція Верховного Суду
      11. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
      12. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
      13. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
      14. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
      15. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      16. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      17. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
      18. Судами встановлено, що постановою державного виконавця від 16 березня 2018 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 9 433 грн 50 коп. у зв`язку з несплатою останнім аліментів на суму 18 876 грн.
      19. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
      20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      21. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
      22. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      23. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
      24. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається.
      25. Враховуючи викладене вище, скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      26. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      27. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року задоволенню не підлягає, а зазначену ухвалу слід залишити без змін.
      28. Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та винесення державним виконавцем постанов про накладення на боржника тимчасових обмежень Велика Палата Верховного суду зазначає наступне.
      29. Судами встановлено, що в провадженні Славутського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Хмельницькій області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 21 вересня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина в розмірі 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
      30. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      31. Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанов) порядок стягнення аліментів визначається законом.
      32. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
      33. Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
      34. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
      35. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
      36. Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
      37. Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
      38. Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
      39. Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
      40. У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
      41. Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.
      42. У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
      43. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
      44. Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.
      45. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець, розраховуючи заборгованість по аліментам, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
      46. Відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанов: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
      47. Судами встановлено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень.
      48. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині встановлення йому тимчасових обмежень, визначених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
      49. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      50. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без задоволення.
      Ухвалу Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2019 року (у незміненій апеляційним судом частині), ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2019 року залишити без змін.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков
      Т .О. Анцупова О.Р. Кібенко
      С.В. Бакуліна В.С. Князєв
      В.В. Британчук Л.М. Лобойко
      Ю.Л. Власов Н.П. Лященко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 88376289
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 березня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 803/1485/17
      Провадження № 11-739апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» (далі - ТОВ «Вестера груп», ТОВ відповідно) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Держдепартамент ДВС) про оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргоюТОВ «Вестера груп» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (судді Сеник Р. П., Попка Я. С., Хобор Р. Б.),
      УСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2017 року ТОВ «Вестера груп» звернулося до адміністративного суду з позовом, уякому просиловизнати протиправними та скасувати:
      - постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про арешт майна боржника від 9 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 54868496 (далі - ВП № 54868496);
      - постанови відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області про опис та арешт майна (коштів) боржника від 23 та 24 жовтня 2017 року у ВП № 54868496;
      - зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС зняти арешти з майна, що належить позивачу.
      На обґрунтування позовних вимоги ТОВ «Вестера груп» посилається на те, що 26 вересня 2017 року протоколом № 01/17 установчих зборів засновників ТОВ «Вестера груп» вирішено, створити ТОВ «Вестера груп» унаслідок виділу вказаного товариства зі Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі ТОВ (далі - СП «Західна нафтова група»), яке буде правонаступником СП «Західна нафтова група» в частині виділеного майна, прав та обов`язків згідно з розподільчим балансом СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року.
      26 вересня 2017 року приватним нотаріусом проведено реєстраційну дію «Державну реєстрацію юридичної особи шляхом виділу (в т. ч. за судовим рішенням)» та зареєстровано ТОВ «Вестера груп» як юридичну особу. Відповідно до акта передачі (переходу) основних засобів, що є додатком № 1 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у власність ТОВ «Вестера груп» перейшли основні засоби в кількості 153 найменувань.
      При цьому відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС, в процесі здійснення ВП № 54868496 накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно СП «Західна нафтова група» на підставі постанови від 9 жовтня 2017 року.
      Державними виконавцями відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області у ВП № 54868496 23 та 24 жовтня 2017 року винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до яких описано та накладено арешт на майно СП «Західна нафтова група».
      Позивач вважає, що винесені відповідачами постанови про арешт майна боржника є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки дії державних виконавців були вчинені щодо примусового виконання наказу № 910/6706/17, виданого 6 жовтня 2017 року Господарським судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 8 червня 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року про стягнення із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос капітал» заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL.
      Разом з тим відповідно до акта передачі (переходу) кредиторської заборгованості, що є додатком № 3 до розподільчого балансу СП «Західна нафтова група», складеного станом на 25 вересня 2017 року, у переліку кредиторської заборгованості, що перейшла до ТОВ «Вестера груп» відсутня кредиторська заборгованість перед ТОВ «Сантос Капітал» за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 0041/06/22-KL, а також відсутня заборгованість за рішенням Господарського суду м. Києва від 8 червня 2017 року у справі № 910/6706/17. Таким чином, дії відповідачів у процесі здійснення ВП № 54868496 стосуються іншої юридичної особи, а саме СП «Західна нафтова група», а позивач не відповідає за зобов`язаннями останнього в частині вищевказаного кредитного договору.
      На підставі зазначеного позивач звернувся до адміністративного суду за захистом порушених прав.
      Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року позов задоволено.
      Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, вказавши на те, що справа підлягає розгляду у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), оскільки в цьому випадку виникає спір про цивільне право, а саме спір про право власності.
      Не погодившись з указаним судовим рішенням, ТОВ «Вестера груп» звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
      У касаційній скарзі ТОВ «Вестера груп» оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушень правил предметної юрисдикції, обґрунтовуючи це тим, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження дій та бездіяльності державного виконавця, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання всіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.
      Зокрема , зазначає, що з урахуванням того, що ТОВ «Вестера груп» не може здійснити захист своїх прав у ВП № 54868496 у господарському суді, зважаючи на предмет позову (оскарження рішень та зобов`язання вчинити дії суб`єкта владних повноважень), суб`єктний склад спірних правовідносин та підстави позову (обґрунтування неправомірності дій органів державної виконавчої служби), то своє звернення саме до адміністративного суду вважає правомірним.
      Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 червня 2018 року відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 25 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.
      Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
      Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      Під час розгляду справи суди встановили, що наказом Господарського суду м. Києва від 6 жовтня 2017 року № 910/6706/17 стягнуто із СП «Західна нафтова група» на користь ТОВ «Сантос Капітал» заборгованість за кредитним договором.
      Суди також установили, що на виконання зазначеного наказу Господарського суду м. Києва старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Башіловим В. О. 9 жовтня 2017 року винесено постанови про відкриття ВП № 54868496 та постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника - СП «Західна нафтова група».
      23 та 24 жовтня 2017 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Самчуком О. П. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      24 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Новосадом О. Ю. у ВП № 54868496 винесено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника.
      Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Пунктами 1 і 7 частини першої статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) визначено, що справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Частиною першою та пунктом 5 частини другої статті 17 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції та редакції на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      У частині першій статті 181 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      Отже, якщо закон встановлює інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, юрисдикція адміністративних судів на розгляд спорів зазначеної категорії не поширюється.
      Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі -рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VІІІ передбачено, щоособа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
      За правилами статті 1212 ГПК (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом) суди розглядають у порядку господарського судочинства справи щодо оскарження дії чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів.
      Як убачається з матеріалів справи, спір виник між позивачами та органом державної виконавчої служби з приводу опису й арешту майна, яке, за твердженням позивача, належить йому, а не боржникові - СП «Західна нафтова група».
      Таким чином, спір який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби, з приводу опису та арешту майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб`єктний склад учасників судового процесу має розглядатися судами за правилами господарського судочинства.
      Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 5 червня 2019 року (справа № 805/1569/17; провадження № 11-302апп19).
      Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовимта не належить до юрисдикції адміністративних судів.
      За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      З огляду на викладене касаційну скаргуТОВ «Вестера груп» слід залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестера груп» залишити без задоволення.
      2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      Ю. Л. Власов
      Н. П. Лященко
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 88376718