Решение Шевченковского райсуда о признании исполнительной надписи нотариуса КГНО Чуловского в интересах Альфа банка не подлежащей исполнению


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

Справа № 761/16682/18
Провадження № 2/761/1333/2019

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року

Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Яворській А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

В травні 2018р. позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ПАТ «Альфа Банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., в якому просила суд: визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 21 липня 2017р., вчинений третьою особою, зареєстрований в реєстрі за №14805 про стягнення з позивачки на користь відповідача суми боргу у розмірі 26 101,23 дол. США, шляхом звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,150 гектара/кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що документами, поданими відповідачем третій особі - нотаріусу, які стали підставою для вчинення оскаржуваного виконавчого напису, не доведено факту безспірності заборгованості у зв`язку із наявністю на час вчинення виконавчого напису судового спору щодо розміру заборгованості, неотриманням позивачем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень. Крім того, відповідач включив у суму боргу до стягнення платежі по кредиту, по яким сплинула позовна давність, а сам розрахунок боргу, вчинений відповідачем, є необґрунтованим, фактично, виконавчий напис вчинений за період більший, ніж три роки, що суперечить вимогам закону. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Рибака М.А. від 10 травня 2018р. відкрито провадження по справі.

22 серпня 2018р. відповідачем до суду було подано відзив на позов (а.с. 67-72), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначаючи, що розрахунок заборгованості, який надавався третій особі, є вірним.

Розпорядженням від 31 січня 2019р. за № 01-08-43 здійснено повторний автоматичний розподіл справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2019р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 лютого 2019р. прийнято справу до розгляду та призначено в підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 червня 2019р. закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

До судового засідання стороною позивача було подано до суду заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, яка заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові і не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач та третя особа, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, в судові засідання не завилялись, про поважність причин неявки в судові засідання своїх представників не повідомили, стороною відповідача було подано відзив.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11 вересня 2007р. між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №800001773 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до умов якого позивачу було надано у користування грошові кошти у розмірі 45000,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом 11,75% річних та з остаточною датою повернення - 11 вересня 2012р..

З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 11 вересня 2007р. між сторонами було укладено іпотечний договір №800001773-И, предметом якого відповідно до п. 3.1. є земельна ділянка площею 0,150 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Оскільки, позивач умови кредитного договору належним чином не виконала, утворилася заборгованість, з метою стягнення якої в липні 2017р. відповідач звернувся до третьої особи (нотаріуса) із заявою про вчинення виконавчого напису на кредитному договору.

Третя особа нотаріус Чуловський В. А. на підставі цієї заяви та доданих до неї документів, 21 липня 2017р. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №14805, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» суми боргу у розмірі 26101,23 дол. США, шляхом звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,150 гектара/кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до ст. 18 цього Кодексу, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Порядок вчинення виконавчих написів визначено Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. №296/5 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 гл. 16 Порядку, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 №1172 (далі по тексту - Перелік).

Згідно зі ст. 89 Закону України «Про нотаріат», у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Пунктом 2.3 гл. 16 Порядку визначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05 липня 2017р. у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Водночас, враховуючи те, що в провадженні Южного міського суду Одеської області розглядається по суті спір (цивільна справа № 519/282/17) щодо розміру цієї заборгованості за кредитним договором, спростовується факт безспірності суми заборгованості.

Окрім того, 10 грудня 2014р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Так, варто наголосити на тому, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017р. у справі №826/20084/14, про визнання нечинним і скасування п. 1 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р., визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».

З врахуванням наведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні підтвердилась та обставина, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема, ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Постанові Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999р., оскільки, вчинений не на передбаченому Переліком борговому документі - кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, та відсутні докази безспірності заборгованості, а тому не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 1, 4, 15, 16, 18 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. №296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. №1172, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович (свідоцтво №7425, видане МЮ України 28 травня 2009р., місцезнаходження: м. Київ, провул Музейний, 10, каб. 505) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 21 липня 2017р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №14805, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» суми боргу у розмірі 26101 /двадцять шість тисяч сто один/ дол. 23 центів США, шляхом звернення стягнення на земельну ділянку, площею 0,150 гектара/кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 /сімсот чотири/ грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09 жовтня 2019р.

 Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85225042

Link to comment
Share on other sites

Это наше дело. Суд исходя из отмененного постановления Кабмина №662 от 26 ноября 2014 года касающегося исполнительных надписей указал, что в связи с отменой этого постановления и отсутствием бесспорности задолженности подтвержденной наличием спора в суде у нотариуса отсутствовали права для осуществления исполнительной надписи на кредитном договоре не заверенном нотариально. Коллектора и банки не имеют права обращаться к нотариусам за исполнительными надписями по обычным кредитным договорам.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

у меня тоже позов по поводу виконавчего напису зробленного Чуловским В А только в соломенском районе  но еще был позов по визнанню результатов эл торгов не дийсними та скасуванню права власности  за результатами торгив та поновлення мого права власности и судья Шереметьева Л А ( голова суду соломенского района) не сочла тот факт что   все процесуальны дии по продажу квартиры были проведены на пидстави  незаконного виконавчого напису и з порушенням и проведення оценки и неуведомлением о проведении торгов достаточным  и не взяла до уваги а сказала что это касается иншего позова а то что квартира уже продана ну и что надо платить по кредиту (ее слова) поэтому нет оснований удовлетворить мой позов аппеляция пошла еще дальше они вообще не увидили порушення моих прав а пришли к выводу что я не соглсна с действиями исполнителя и нужно было оспаривать другим способом а разьяснения вер суда им до одного места они сами себе художники подала кассацию но что будет не знаю полное разочарование в судебной системе настолько все прогнило а по Чуловскому суд откладывают уже год с февраля 

Link to comment
Share on other sites

21 час назад, osypianandrey@gmail.com сказал:

у меня тоже позов по поводу виконавчего напису зробленного Чуловским В А только в соломенском районе  но еще был позов по визнанню результатов эл торгов не дийсними та скасуванню права власности  за результатами торгив та поновлення мого права власности и судья Шереметьева Л А ( голова суду соломенского района) не сочла тот факт что   все процесуальны дии по продажу квартиры были проведены на пидстави  незаконного виконавчого напису и з порушенням и проведення оценки и неуведомлением о проведении торгов достаточным  и не взяла до уваги а сказала что это касается иншего позова а то что квартира уже продана ну и что надо платить по кредиту (ее слова) поэтому нет оснований удовлетворить мой позов аппеляция пошла еще дальше они вообще не увидили порушення моих прав а пришли к выводу что я не соглсна с действиями исполнителя и нужно было оспаривать другим способом а разьяснения вер суда им до одного места они сами себе художники подала кассацию но что будет не знаю полное разочарование в судебной системе настолько все прогнило а по Чуловскому суд откладывают уже год с февраля 

нужно обжаловать саму надпись Чуловского

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

иск по Чуловскому подавали еще в феврале 19 года а заседание назначено на февраль 20 года а так как квартира уже продана и нужно было наложить арест на квартиру по подали иск об отмене торгов 

Link to comment
Share on other sites

подавая иск про отмену торгов  указали на то что  уведомление про проведение оценки и результат оценки не получал и подтверждение есть официальный ответ укрпочты  что не вручено и указали что не уведомляли про торги нарушив ст 43 з-н про ипотеку и оценщик не обследовал квартиру нарушение з-н про оценочную деятельность в украине и нац стандарт№1 и №2 где обязательно обстеження обьекта оценки и есть решения ВСУ по этому опросу где сказано что такая оценка не законна все указал а судья в своем решении от отказе мне в позове написала что наведены доказы позывачане береться до уваги бред 

Link to comment
Share on other sites

пока шли суды по торгам "новый владелец" ничего не предпринимал один раз только залили замки клеем но как только аппеляционный суд отказал в удовлетворении моего иска пока меня не было дома срезали замки и поставили сигнализацию  я вечером не смог попасть домой позвонил в полицию ждали три часа потом  дежурный сказал что на такой вызов не приедут а если хотите писать заявление то приезжайте в дежурную часть и пиште  вечером этого не стали делать а утром следующего дня поехал в полицию написал заявление о том что самовольно без моего присутствия проникли в квартиру хотя квартира спорная и идут суды  и спрашиваю что мне делать в квартире все вещи деньги как попасть на что дежурный отвечает ваша квартира ну так открывайте и заходите  мы не поедем приехал домой взломал замки сработала сигнализация приела охрана приехала полиция (через 5 мин) приехал типа новый хозяин через минут15 приехала следственно оперативная группа все мои рассказы что я тут живу что без меня накануне проникли в квартиру что нет решения суда о моем выселении что по квартире идут еще суды в общем продолжался весь цирк три часа и следовательоперативной группы мне открытым текстом сказал даю три минуты оделся и вышел отсюда инече посажу на три года за кражу со взломом  и "поверь мне сейчас заберу в кпз и сделаю так что ты сядешь" это дословно мне пришлось просто одется и выйти потомучто я понял что это реальная угроза все вещи в квартире у мамы шок она до сих пор прийти в себя не может это все произошло 8 ноября соломенский район киев подана кассация  ну и на февраль будет суд по надписи Чуловского в квартире что происходит не знаю у мамы нет сил даже поехать и посмотреть 

Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...
В 24.11.2019 в 09:54, osypianandrey@gmail.com сказал:

пока шли суды по торгам "новый владелец" ничего не предпринимал один раз только залили замки клеем но как только аппеляционный суд отказал в удовлетворении моего иска пока меня не было дома срезали замки и поставили сигнализацию  я вечером не смог попасть домой позвонил в полицию ждали три часа потом  дежурный сказал что на такой вызов не приедут а если хотите писать заявление то приезжайте в дежурную часть и пиште  вечером этого не стали делать а утром следующего дня поехал в полицию написал заявление о том что самовольно без моего присутствия проникли в квартиру хотя квартира спорная и идут суды  и спрашиваю что мне делать в квартире все вещи деньги как попасть на что дежурный отвечает ваша квартира ну так открывайте и заходите  мы не поедем приехал домой взломал замки сработала сигнализация приела охрана приехала полиция (через 5 мин) приехал типа новый хозяин через минут15 приехала следственно оперативная группа все мои рассказы что я тут живу что без меня накануне проникли в квартиру что нет решения суда о моем выселении что по квартире идут еще суды в общем продолжался весь цирк три часа и следовательоперативной группы мне открытым текстом сказал даю три минуты оделся и вышел отсюда инече посажу на три года за кражу со взломом  и "поверь мне сейчас заберу в кпз и сделаю так что ты сядешь" это дословно мне пришлось просто одется и выйти потомучто я понял что это реальная угроза все вещи в квартире у мамы шок она до сих пор прийти в себя не может это все произошло 8 ноября соломенский район киев подана кассация  ну и на февраль будет суд по надписи Чуловского в квартире что происходит не знаю у мамы нет сил даже поехать и посмотреть 

Це наслідки судової і поліцейської реформ... "правова держава". Солом'янський суд унікальний по "вчасному" розгляду позовів. В одній із моїх справ відкривали 6 міс. провадження.  

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 червня 2021 року
      м . Київ
      Справа № 904/3405/19
      Провадження № 12-50гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.,
      суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
      відповідача - Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» (представник - Півень Д. О.),
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Широбокова Л. П., Подобєд І. М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року (суддя Мілєва І. В.)
      у справі № 904/3405/19
      за позовом Обласного комунального підприємства «Електромережі-Південне» (заміненого на правонаступника Приватне підприємство «Асоціація правового захисту»)
      до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі»,
      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Асоціація правового захисту»,
      про стягнення 5 286 985,75 грн.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У серпні 2019 року Обласне комунальне підприємство «Електромережі-Південне» (далі - ОКП «Електромережі-Південне») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго») про стягнення 8 708 607,78 грн, з яких: 5 643 524,04 грн основного боргу (за 2014 та 2016 роки), 1 506 142,99 грн пені, 298 952,47 грн - 3 % річних, 1 259 988,28 грн інфляційних втрат.
      2. 18 жовтня 2019 року позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за 2014 рік у розмірі 5 286 985,75 грн, з яких: 3 324 164,04 грн основного боргу, 887 336,56 грн пені, 213 930,45 грн - 3 % річних, 861 554,70 грн інфляційних втрат.
      3. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 12 квітня 2010 року № 100-СВ/09 у частині оплати витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      4. 12 квітня 2010 року між ОКП «Електромережі-Південне» (власник мереж) та Відкритим акціонерним товариством «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», далі - АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі») (користувач) був укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 100-СВ/09 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого власник мереж зобов`язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб`єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.
      5. Власник мереж зобов`язаний щомісяця до 10 числа після закінчення розрахункового періоду надавати користувачу рахунок на оплату послуг за спільне використання технологічних електричних мереж, два примірники акта прийому-здачі виконаних робіт (додаток 4), оформлених з боку власника мереж (пункт 2.4 договору).
      6. Власник мереж має право на отримання від користувача плати за спільне використання технологічних електричних мереж, визначеної відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12 червня 2008 року № 691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 серпня 2008 року за № 732/15423 (далі - Методика, НКРЕ, постанова НКРЕ № 691 відповідно) (пункт 3.1 договору). Користувач зобов`язується здійснювати оплату за використання електричних мереж власника мереж за розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж власника мереж здійснюється згідно з додатком «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» (пункт 4.1 договору).
      7. Розрахунковим вважається період з першого числа розрахункового місяця до такого самого числа наступного місяця (пункт 7.1 договору).
      8. Вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначена в додатку «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж», розробленому відповідно до Методики (пункт 7.2 договору).
      9. Оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого власником мереж рахунка та оформленого акта прийому-здачі виконаних робіт у десятиденний термін з дати отримання рахунка (пункт 7.3 договору).
      10. Цей договір укладається на строк до 31 грудня 2010 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в іншій термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством. У разі переходу права власності (права господарського відання) на технологічні електричні мережі до іншої особи цей договір втрачає чинність. Умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами з 01 серпня 2009 року з дати закінчення попереднього договору про спільне використання технологічних мереж № 100-СВ/07 від 09 вересня 2008 року (пункт 9.4 договору).
      11. Суди встановили, що сторонами підписувалися додатки до договору та укладалися додаткові угоди до нього. Так, 07 лютого 2011 року укладено додаткову угоду № 1/11-СВ до договору, в якій сторони дійшли згоди присвоїти договору новий номер, у зв`язку з чим за текстом договору, в усіх додатках до нього, а також у додаткових угодах до договору, укладених раніше, викласти номер і дату договору у наступній редакції: № 99С від 12 квітня 2010 року.
      12. Сторонами підписано та скріплено печатками розрахунок граничного рівня річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електричних мереж за базовий період 2013 рік на суму 2 770 136,70 грн з ПДВ, що є додатком до договору.
      13. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач стверджує, що 30 грудня 2014 року начальником відділу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) у Дніпропетровській області було погоджено кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ, і оскільки загальний перелік витрат було затверджено лише 30 грудня 2014 року, то акт прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн за послуги з утримання технологічних електричних мереж спільного використання у 2014 році згідно з договором було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року.
      14. Оскільки відповідач акт прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року не підписав та не повернув, позивач направив відповідачу лист № 30 від 18 серпня 2015 року, в якому просив повернути ОКП «Електромережі-Південне» підписаний та скріплений печаткою підприємства один примірник акта прийому-здачі наданих послуг від 30 січня 2015 року.
      15. Ураховуючи, що відповідачем не сплачено витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати за договором.
      16. Відповідач у відзивах на позов та на уточнену позовну заяву просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за спільне використання технологічних електричних мереж у 2014 році, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за цей період пені, 3 % річних, інфляційних втрат.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      17. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року змінено найменування відповідача у справі з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» на АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі».
      18. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на користь ОКП «Електромережі-Південне» 3 324 164,04 грн основного боргу, 861 554,70 грн інфляційних втрат, 213 930,45 грн - 3 % річних, а також 65 997,45 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
      19. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне підприємство «Асоціація правового захисту» (далі - ПП «Асоціація правового захисту»).
      20. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року залишено без змін. Також цією постановою на підставі пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) апеляційний суд здійснив заміну сторони (позивача) у справі - ОКП «Електромережі-Південне» його правонаступником - ПП «Асоціація правового захисту».
      21. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ було погоджено 30 грудня 2014 року начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області. Позивач відповідно до договору та кошторисів обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та 2015 роках листом № 1 від 30 січня 2015 року направив відповідачу акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік від 30 січня 2015 року та акт прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року.
      22. Ураховуючи підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг від 31 січня 2015 року про утримання технологічних електричних мереж спільного використання за період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2015 року, який разом з актом прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року, суди дійшли висновку, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з актом прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року та не повернуто з обґрунтованими запереченнями. Оскільки акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік вважається прийнятим відповідачем та підписаним 31 січня 2015 року, рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з указаним актом, то господарський суд вважає днем отримання вказаного рахунка день підписання акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік, а саме 31 січня 2015 року. З урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно.
      23. Стосовно позовної давності суди зазначили, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду. 29 липня 2019 року Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/9402/17 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість, яка була предметом спору у справі № 904/9402/17, виникла за періоди з 01 січня по 31 грудня 2014 року та з 01 січня по 31 грудня 2016 року в розмірі 8 708 607,78 грн. Справа № 904/9402/17 розглядалась Господарським судом Дніпропетровської області з 03 листопада 2017 року по 29 липня 2019 року.
      24. При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна давність щодо звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором, що виникла за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, перервалася у зв`язку з пред`явленням позову у справі № 904/9402/17 з дати пред`явлення позову, тобто 03 листопада 2017 року, та спливає 04 листопада 2020 року, тому звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності.
      25. У свою чергу апеляційний господарський суд зазначив, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Посилаючись на правовий висновок, викладений Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 908/828/17, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що залишення позову без розгляду не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про що вирішується на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті. Звідси суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно відхилив заперечення відповідача щодо стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат через сплив позовної давності.
      26. Крім того, врахувавши правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, апеляційний господарський суд указав, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
      27. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки справа № 904/9402/17 фактично розглядалась до 29 липня 2019 року (позов залишено без розгляду), що унеможливлювало подання іншого позову, то тільки після 29 липня 2019 року позивач дізнався про незахищене право на стягнення заборгованості за надані послуги за 2014 рік та відповідно з указаної дати мав можливість звернутися з позовом до суду.
      28. Вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи правонаступником, апеляційний господарський суд врахував висновок, викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16, відповідно до якого за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
      29. Оскільки в договорі відступлення прав від 05 лютого 2020 року, укладеному між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту», сторони домовились, що з моменту набрання чинності договору кредитор (ОКП «Електромережі-Південне») є таким, що відступив та передав, а новий кредитор (ПП «Асоціація правового захисту») таким, що прийняв та набув права вимоги за договором № 99С, вказаний договір є укладеним з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками (за наявності), набирає чинності відповідно до пункту 4.4 цього договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у встановленому порядку договір відступлення прав не визнаний недійсним (відповідних доказів суду не подано), суд апеляційної інстанції здійснив заміну сторони (позивача) у справі - ОКП «Електромережі-Південне» його правонаступником - ПП «Асоціація правового захисту».
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      30. У березні 2020 року до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      31. Касаційний господарський суд ухвалою від 18 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», призначив касаційну скаргу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та відмовив АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення суду.
      32. 09 липня 2020 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 904/3405/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      33. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що на розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) перебували справи № 335/2402/16-ц та № 572/1056/15-ц, у яких суд дійшов висновку, що в силу положень статті 265 ЦК України залишення позовної заяви без розгляду не може зупинити перебіг позовної давності, як і не може її перервати.
      34. Натомість Касаційний цивільний суд у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18 сформулював протилежний висновок про те, що перебіг позовної давності перервався пред`явленням позивачем позову до суду, який у подальшому було залишено без розгляду.
      35. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 713/1548/18, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2020 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      36. Згідно з касаційною скаргою підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 265 ЦК України щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах, а також щодо неможливості заміни кредитора в зобов`язанні відповідно до частини третьої статті 512 цього Кодексу.
      37. При цьому скаржник стверджує, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, щодо стягнення заборгованості за 2014 рік є ідентичними заявленим у справі № 904/9402/17, у якій позовна заява була залишена судом без розгляду ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року, залишеною в силі постановою Касаційного господарського суду від 26 квітня 2019 року. Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи заяви щодо застосування позовної давності та з посиланням на положення статті 264 ЦК України вказали, що звернення з позовом до суду перериває перебіг позовної давності. На переконання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», суди фактично проіґнорували положення статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин. Крім того, апеляційний господарський суд послався на постанови Касаційного господарського суду від 24 квітня 2018 року у справі № 908/828/17 та Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, правовідносини в яких є відмінними від правовідносини у цій справі.
      38. Також АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи щодо підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та надання відповідачу обґрунтованого кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж у 2014 році.
      39. Щодо неможливості заміни кредитора у спірному зобов`язанні скаржник посилається на незастосування судом апеляційної інстанції постанови НКРЕ № 691, згідно з якою кошти, отримані власником електричних мереж як плата за спільне використання технологічних електричних мереж, обліковуються окремо та використовуються виключно на утримання цих мереж у належному технічному стані та на їх експлуатацію. Тобто нормативно-правовим актом у галузі електроенергетики, яким регламентовані правовідносини між власником мереж та користувачем мереж, встановлено цільове використання грошових коштів, отриманих як оплату за спільне використання технологічних електричних мереж, у зв`язку із чим, на переконання АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», заміна кредитора у таких зобов`язаннях неможлива.
      40. Відповідач припускає, що між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту» фактично укладено договір факторингу, а не договір цесії, оскільки пунктами 3.3.5 та 5.1 договору відступлення прав від 05 лютого 2020 року передбачено, що згідно з умовами цього договору новий кредитор (ПП «Асоціація правового захисту») сплачує кредитору (ОКП «Електромережі-Південне») суму фінансування у строки та порядку, що визначені додатковою угодою до цього договору.
      41. Крім того, скаржник указує на те, що договір відступлення прав від 05 лютого 2020 року зі сторони ОКП «Електромережі-Південне» підписаний Заболотною Ю. О. на підставі договору доручення від 07 листопада 2017 року, проте неможливо визначити повноваження ліквідатора ОКП «Електромережі-Південне» Чабана Я. І. на укладання вказаного договору доручення, оскільки у матеріалах справи відсутній статут цього підприємства.
      42. Також АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» вважає договір відступлення прав таким, що порушує публічний порядок, оскільки ОКП «Електромережі-Південне» є бюджетним підприємством, засновником якого є Дніпропетровська обласна рада, а кошти, передані за цим договором, призначені для утримання в належному стані комунальних електричних мереж та належать територіальній громаді Дніпропетровської області, тобто зазначений договір спрямований на незаконне заволодіння майном, що належить територіальній громаді.
      43. У судовому засіданні представник відповідача підтримав аргументи, зазначені в касаційній скарзі.
      Позиція ОКП «Електромережі-Південне»
      44. У відзиві на касаційну скаргу ОКП «Електромережі-Південне» погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн, отримані відповідачем 30 січня 2015 року, не повернуті з мотивованою відмовою від підписання та не оплачені, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості та нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
      45. Також ОКП «Електромережі-Південне»вважає, що позов подано в межах позовної давності, апри укладенні договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2020 року не було допущено порушень вимог частини третьої статті 512 ЦК України.
      46. З урахуванням викладеного ОКП «Електромережі-Південне» просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року у цій справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      47. У судовому засіданні представник ОКП «Електромережі-Південне» підтримав зазначені у відзиві заперечення на касаційну скаргу.
      Позиція ПП «Асоціація правового захисту»
      48. У відзиві на касаційну скаргу ПП «Асоціація правового захисту» вказує, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 05 лютого 2020 року не було порушені вимоги частини третьої статті 512 ЦК України.
      49. Вважає, що оскільки відповідач сплатив на користь нового кредитора заборгованість, яка стягнутав цій справі, то відповідач тим самим визнав заміну кредитора у зобов`язанні.
      50. ПП«Асоціація правового захисту» проситькасаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення в цій справі - без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо суті касаційної скарги
      51. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      52. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 265 ЦК України щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах.
      53. З приводу вказаних доводів касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      54. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      55. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      56. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
      57. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).
      58. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2019 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог просило стягнути з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» 3 324 164,04 грн основного боргу, 887 336,56 грн пені, 213 930,45 грн - 3 % річних, 861 554,70 грн інфляційних втрат за неналежне виконанням відповідачем умов договору в частині оплати витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання.
      59. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що кошторис обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році на суму 2 770,1 тис. грн без ПДВ було погоджено 30 грудня 2014 року начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області.
      60. Позивач відповідно до договору та кошторисів обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та 2015 роках направив відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік від 30 січня 2015 року та акт прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року.
      61. Ураховуючи підписання сторонами акта прийому-здачі наданих послуг від 31 січня 2015 року про утримання технологічних електричних мереж спільного використання за період з 01 по 31 січня 2015 року, який разом з актом прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік було направлено відповідачу листом № 1 від 30 січня 2015 року, суд дійшов висновку, що акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік та рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з актом прийому-здачі наданих послуг за січень 2015 року від 31 січня 2015 року, направлені листом № 1 від 30 січня 2015 року, та не повернуто з обґрунтованими запереченнями.
      62. Акт прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік вважається прийнятим відповідачем та підписаним 31 січня 2015 року, оскільки рахунок № 30/01-15 від 30 січня 2015 року на суму 3 324 164,04 грн було отримано відповідачем разом з указаним актом, то господарський суд вважає днем отримання вказаного рахунка день підписання акта прийому-здачі наданих послуг за 2014 рік, а саме 31 січня 2015 року. З урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно.
      63. Крім того, матеріалами справи підтверджується, що НКРЕКП рекомендувало відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області розглянути та погодити до 31 грудня 2014 року відповідні кошториси ОКП «Електромережі-Південне» на 2014 рік (в повному обсязі) та на 2015 рік.
      64. Начальником відділу НКРЕКП у Дніпропетровській області 30 грудня 2014 року були погоджені кошториси обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 та у 2015 роках.
      65. Звідси позивач отримав погодження кошторису обґрунтованих річних витрат ОКП «Електромережі-Південне» на утримання технологічних електромереж у 2014 році в установленому законом порядку, в тому числі й з урахуванням рекомендацій НКРЕКП.
      66. Апеляційний господарський суд вказав, що позивачем зазначено у поясненнях на апеляційну скаргу, що відповідач не припиняв користуватися обладнанням технологічних мереж позивача та не забезпечив сплати наданих послуг.
      67. За таких обставин апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення суми основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат, 213 930,45 грн - 3 % річних та відмову в задоволенні позову в частині стягнення 887 336,56 грн пені, оскільки позивачем при її розрахунку не враховано приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
      68. Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
      69. Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
      70. Згідно із частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
      71. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      72. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
      73. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
      74. Ураховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат та 213 930,45 грн - 3 % річних.
      75. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про неможливість заміни кредитора у спірному зобов`язанні з посиланням на норми постанови НКРЕ № 691, згідно з якими кошти, отримані власником електричних мереж як плата за спільне використання технологічних електричних мереж, обліковуються окремо та використовуються виключно на утримання цих мереж у належному технічному стані та на їх експлуатацію.
      76. Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
      77. Проте, норми постанови НКРЕ № 691 та положення договору про спільне використання технологічних електричних мереж не передбачають обмежень щодо заміни кредитора у спірному зобов`язанні, тому доводи скаржника про неможливість заміни кредитора є необґрунтованими.
      78. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про те, що між ОКП «Електромережі-Південне» та ПП «Асоціація правового захисту» фактично укладено договір факторингу, а не договір цесії, оскільки за своїми суттєвими умовами укладений договір відступлення прав від 05 лютого 2012 року відноситься до договорів відступлення прав вимоги, передбачених статтями 512, 513 ЦК України, а не договорів факторингу, що було встановлено апеляційним судом у цій справі. При цьому термін «сума фінансування», на який посилається скаржник, означає грошові кошти, сплачені новим кредитором первинному кредитору на умовах договору (розділ 1 «Визначення термінів» договору), а не фінансування під відступлення права грошової вимоги, передбачене статтею 1077 ЦК України як ознака договору факторингу.
      79. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані аргументи скаржника про те, що договір відступлення прав порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном, що належить територіальній громаді Дніпропетровської області.
      80. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та установлених обставин справи, що не входить до повноважень Великої Палати Верховного Суду згідно зі статтею 300 ГПК України, а тому оцінка їм не надається.
      Щодо строку позовної давності
      81. Як було зазначено вище, відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за спільне використання технологічних електричних мереж у 2014 році, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання за цей період пені, 3 % річних, інфляційних втрат.
      82. Суди попередніх інстанцій установили, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в розмірі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Матеріалами цієї справи підтверджується, що заборгованість, яка була предметом спору у справі № 904/9402/17, виникла в тому числі й за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року.
      83. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність щодо звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором, що виникла за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, перервалася у зв`язку з пред`явленням позову у справі № 904/9402/17 з дати пред`явлення позову, тобто 03 листопада 2017 року, та спливає 04 листопада 2020 року, тому звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності.
      84. Місцевий господарський суд також зазначив, що необхідно відрізняти два поняття: зупинення перебігу позовної давності (стаття 263 ЦК України) та його переривання (стаття 264 ЦК України). У першому випадку Кодексом передбачено чотири обставини, при настанні яких позовна давність зупиняється і після припинення яких цей строк продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. У другому випадку після настання певних подій перебіг позовної давності починається заново, а не продовжується. Перша подія - вчинення боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку. Друга подія - пред`явлення позову до боржника, навіть якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
      85. З викладеного вбачається, що відповідно до положень частини першої статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Господарський суд наголошує, що в даному спірному випадку мало місце переривання строку позовної давності, а не його зупинення, у зв`язку із чим положення частини першої статті 265 ЦК України застосуванню не підлягають.
      86. Апеляційний господарський суд зазначив, що оскільки справа № 904/9402/17 фактично розглядалась до 29 липня 2019 року (позов залишено без розгляду), що унеможливлювало подання іншого позову, то тільки після 29 липня 2019 року позивач дізнався про незахищене право на стягнення заборгованості за надані послуги за 2014 рік та відповідно із указаної дати мав можливість звернутися з позовом до суду.
      87. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів з огляду на таке.
      88. Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      89. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      90. Запроваджений нормами ЦК України від 16 березня 2003 року інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних відносин у суспільстві.
      91. Зміст інституту позовної давності, запроваджений нормами ЦК України від 16 березня 2003 року, суттєво відрізняється від інституту позовної давності, який існував за попередньо діючим Цивільним кодексом Української РСР від 18 липня 1963 року, яким позовна давність визначалась як строк для захисту права за позовом особи, а не як строк для звернення такої особи до суду з позовом.
      92. Згідно з нормами статей 71, 76, 79 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року перебіг строку позовної давності починався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, переривався пред`явленням особою позову до суду в установленому порядку, після чого починався спочатку.
      93. На відміну від зазначених норм Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, перебіг позовної давності за нормами чинного ЦК України від 16 березня 2003 року починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред`явленням особою позову не встановлено.
      94. Відповідно до частин першої, четвертої статті 227 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
      95. За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 227 ГПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.
      96. Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).
      97. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з посиланням судів на норми частин другої, третьої статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності у зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом, який у подальшому був залишений без розгляду.
      98. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи скаржника про те, що суди помилково не застосували норми статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин, з огляду на таке.
      99. Відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
      100. Згідно зі статтею 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
      101. З наведених норм статей 263 та 264 ЦК України вбачається, що переривання перебігу позовної давності відрізняється від зупинення перебігу позовної давності тим, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
      102. Зупинення перебігу позовної давностімає тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов`язку.
      103. Отже, норма статті 265 ЦК України регулює відносини зупинення перебігу позовної давності в разі залишення позову без розгляду та не регулює відносин переривання або непереривання позовної давності у такому випадку, тому не підлягає застосування до спірних правовідносин.
      104. Водночас Касаційним цивільним судом 03 липня 2019 року ухвалено постанову у справі № 639/9642/14-ц, за змістом якої Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як установили суди у цій справі, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», зверталося до суду з позовом з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 травня 2008 року № CM-SME700/175/2008 у сумі 774 662,99 грн (вимога про стягнення суми боргу у повному обсязі). Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року, зазначений позов Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» залишено без розгляду через повторну неявку представника позивача. Касаційний цивільний суд зробив висновок, що позовна давність у справі перервалася 22 квітня 2010 року (зверненням до суду з позовом).
      105. Крім того, на розгляді Касаційного цивільного суду перебувала справа № 713/1548/18, у якій ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору. Суди у цій справі встановили, що позивач про порушення свого права, а саме незаконне збільшення банком відсоткової ставки, дізнався 22 січня 2009 року. У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», Хмельницької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», Вижницького відділення АКБ «Укрсоцбанк» про визнання бездіяльності неправомірною та визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та умов договору, який ухвалою цього суду від 31 серпня 2009 року у справі № 2-806/09 залишено без розгляду. Касаційний цивільний суду зазначив, що оскільки позивач про порушення свого права дізнався 22 січня 2009 року, останнім днем закінчення перебігу позовної давності є 22 січня 2012 року. Зазначений строк перервався пред`явленням позивачем позову до суду, який ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2009 року було залишено без розгляду, після чого перебіг позовної давності розпочався заново і сплив 31 серпня 2012 року.
      106. Ураховуючи вищевикладене тлумачення статей 256, 264, 265 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18, щодо переривання перебігу позовної давності у разі пред`явлення позову, який судом було залишено без розгляду, та відступає від них.
      107. Як уже вказувалося, судами у цій справі встановлено, що 03 листопада 2017 року ОКП «Електромережі-Південне» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в розмірі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду.
      108. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року у справі № 904/9402/17 позовну заяву залишено без розгляду. Після скасування зазначеної ухвали постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року справу № 904/9402/17 передано для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області, в межах якої судом першої інстанції вчинялися відповідні процесуальні дії.
      109. Надалі постановою Касаційного господарського суду від 26 квітня 2019 року у справі № 904/9402/17 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17 січня 2019 року скасовано, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року залишено в силі. Після цього ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29 липня 2019 року у справі № 904/9402/17 позовну заяву залишено без розгляду.
      110. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що з урахуванням приписів пункту 7.3 договору відповідач повинен був сплатити кошти за надані у 2014 році послуги за договором у строк до 10 лютого 2015 року включно.
      111. Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду щодо перебігу позовної давності у разі звернення до суду з позовом та залишення його без розгляду (див. пункти 89, 92, 93 цієї постанови), перебіг позовної давності за позовною вимогою позивача розпочався з 11 лютого 2015 року, тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 11 лютого 2018 року.
      112. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що звернення позивача з позовом 06 серпня 2019 року відбулося в межах позовної давності, є помилковими, оскільки були зроблені з неправильним застосуванням наведених норм матеріального права.
      113. Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
      114. За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
      115. Разом із позовною заявою ОПК «Електромережі-Південне» подало до суду заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав (т. 1, а. с. 125, 126). Обґрунтовуючи вказану заяву, ОПК «Електромережі-Південне» вважає, що строк позовної давності в цьому випадку був перерваний, а тому підлягає поновленню.
      116. Позивач зазначає, що він звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн за неналежне виконання договору. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2017 року порушено провадження у справі № 904/9402/17 та прийнято позовну заяву до розгляду. 29 липня 2019 року Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/9402/17 постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду. ОПК «Електромережі-Південне» зазначає, що про наявність постанови суду касаційної інстанції та ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 904/9402/17 дізналось з Єдиного державного реєстру судових рішень лише 05 серпня 2019 року.
      117. Оскільки, на думку позивача, строк позовної давності був перерваний з причин відкриття господарським судом провадження у справі за позовом ОКП «Електромережі-Південне» до ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» про стягнення заборгованості в сумі 8 708 607,78 грн та не обчислювався до часу постановлення ухвали від 29 липня 2019 року про залишення позову без розгляду, ОКП «Електромережі-Південне» просить визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними, поновити позивачу процесуальний строк для звернення до суду з цим позовом.
      118. З приводу зазначених доводів Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).
      119. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).
      120. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи поважність зазначених причин пропущення позивачем строку звернення до суду, зазначає таке.
      121. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.
      122. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
      123. Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні.
      124. Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній на момент пред'явлення позову, за яким порушено провадження у справі № 904/9402/17) та пункту 3 частини першої статті 226 цього ж Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду.
      125. Ураховуючи викладене, зважаючи на факт порушення 06 листопада 2017 року Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі № 904/9402/17 та її тривалий розгляд до 29 липня 2019 року, і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення позивача до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою у цій справі 06 серпня 2019 року, тобто через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову без розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
      126. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 3 324 164,04 грн, 861 554,70 грн інфляційних втрат та 213 930,45 грн - 3 % річних та задоволення позову в цій частині є правильним, проте суди виходили з інших мотивів, аніж викладені в цій постанові.
      Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду
      127. Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      128. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37) наведено такий висновок щодо застосування вказаної норми права: «Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається».
      129. Задля забезпечення правової визначеності та єдності судової практики щодо однакового застосування норми частини другої статті 264 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, сформульованого у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункт 6.37).
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      130. Частиною першою статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      131. Згідно з положеннями статті 311 ГПК України суд змінює судове рішення, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      132. З огляду на наведене касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні в їх мотивувальних частинах щодо висновків про застосування позовної давності до спірних правовідносин з викладенням їх в цій частині у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
      Щодо судових витрат
      133. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      134. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
      135. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень попередніх інстанцій із залишенням без змін їх резолютивних частин у частині задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» задовольнити частково.
      2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 змінити в їх мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
      3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04 березня 2020 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2019 року у справі № 904/3405/19 залишити без змін.
      4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      Д. А. Гудима
      О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська
      В
      . В. Пророк
      Ж. М. Єленіна
      Л. І. Рогач
      Л. Й. Катеринчук
      В. М. Сімоненко
      Г. Р. Крет
      І. В. Ткач
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98327543
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      14 травня 2021 року
      м. Київ
      справа № 640/16646/19
      адміністративне провадження № К/9901/28048/20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      судді-доповідача - Желєзного І. В.,
      суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
      розглянувши у попередньому судовому засіданні
      касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
      на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В., Земляної Г. В. від 12 жовтня 2020 року
      у справі № 640/16646/19
      за позовом ОСОБА_1
      до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича,
      третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
      про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії
      ВСТАНОВИВ:
      І . РУХ СПРАВИ
      1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі також - відповідач), за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - ФГВФО), у якому просила:
      - визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невключення додаткової інформації щодо позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" на підставі договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-20516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США;
      - зобов`язати відповідача надати до ФГВФО додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами, розміщеними у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №003-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 6000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №004-0516-270115 від 27 січня 2015 року на суму 2000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №005-20516-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США; договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" №006-2051-270115 у доларах США від 27 січня 2015 року на суму 1000,00 доларів США.
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача в частині не подання до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО щодо включення позивача, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. Зобов`язано відповідача подати до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про включення ОСОБА_1 , яка має право на відшкодування коштів за вкладом у межах гарантованої суми відшкодування у розмірі 200000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
      3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
      4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у цій справі повернуто особі, яка її подала, оскільки така підписана особою, яка не має права її підписувати.
      5. 15 вересня 2020 року відповідачем повторно подано апеляційну скаргу.
      6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків, а саме: надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку протягом 10 днів з моменту отримання ухвали.
      7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження відмовлено та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі №640/16646/19.
      8. 27 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у цій справі.
      9. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
      II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      10. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що апелянтом не надано до суду заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Апелянтом пропущено строк на апеляційне оскарження без поважних на те причин. Вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
      ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
      11. Касаційна скарга обґрунтована тим, що пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги зумовлено обставинами, які унеможливлювали вчасне звернення до суду апеляційної інстанції, оскільки на загальнонаціональному рівні впроваджено карантин, що і стало поважною підставою такого пропуску.
      ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
      13. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      14. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      15. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
      16. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
      17. Згідно з частиною 3 статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статті 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
      18. Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
      19. Тобто, вказаною законодавчою нормою встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
      20. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 420/5137/18 та від 27 лютого 2020 року у справі № 826/9915/18.
      21. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
      22. Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
      23. Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, копію рішення суду першої інстанції отримано відповідачем 09 липня 2020 року.
      24. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків шляхом надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням належних та допустимих доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку.
      25. 29 вересня 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання, в якому відповідач посилався на вчасну первинну подачу апеляційної скарги та просив суд поновити строк на апеляційне оскарження.
      26. Такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема, повторна подача апеляційної скарги у зв`язку з поверненням апеляційної скарги не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.
      27. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 826/11839/17 від 21 грудня 2020 року у справі № 580/1020/19, від 04 березня 2021 року у справі №160/2538/19.
      28. Згідно з частиною 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
      29. Пунктом 6 частини 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
      30. Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
      31. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
      32. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судових рішень у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
      33. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року).
      34. В свою чергу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури. Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
      35. Особа, яка має намір подати скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги.
      36. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
      37. Значний проміжок часу з моменту отримання повернутої апеляційної скарги (27 серпня 2020 року) та її повторним поданням (15 вересням 2020 року) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у апеляційному перегляді судового рішення у даній справі.
      38. Така бездіяльність/дії скаржника, на думку колегії суддів, можуть бути спрямовані на свідоме, невиправдане затягування судового процесу, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом.
      39. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вперше апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, оскільки така не підтвердила належним чином свої повноваження, що не є об`єктивно непереборною обставиною чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій, а за своєю суттю є суб`єктивною обставиною, що також свідчить про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.
      40. З огляду на викладене, особа, яка подала апеляційну скаргу, з пропуском строку, передбаченого статтею 295 КАС України, мала навести чіткі та обґрунтовані поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження рішення суду, які б виправдовували втручання у принцип res judicata (принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами).
      41. Щодо посилання скаржника на пропуск строку на повторну подачу апеляційної скарги у зв`язку із впровадженням на загальнонаціональному рівні карантину, колегія суддів зазначає наступне.
      42.Відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
      43. При цьому, саме посилання на існування карантину та запроваджених у зв`язку із цим обмежень, без аргументованих та обґрунтованих доказів, не може вважатись поважною причиною пропуску строку для оскарження судового рішення.
      44. Скаржником на підтвердження своїх доводів не надано належних доказів поважності причин такого пропуску, зокрема, але не виключно: наказів щодо вжиття організаційних заходів по запобіганню поширенню «COVID-19», накази про переведення апарату на дистанційну роботу, в тому числі підписанта апеляційної скарги, про встановлення графіку роботи під час дії карантину тощо.
      45. Поновлення судом строку на апеляційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.
      46. В даному випадку, колегія суддів не знаходить підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
      47. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
      48. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
      49. Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
      50. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
      51. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
      52. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
      53. У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
      54. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
      55. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).
      56. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33).
      57. Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
      58. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
      59. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 350 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
      60. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
      Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року - без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І. В. Желєзний
      Судді: Я. О. Берназюк
      Н. В. Коваленко
      Джерело: ЄДРСР 96907297
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 квітня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 640/3393/19
      Провадження № 11-24апп21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» (далі - ТОВ «Аскоп-Україна») до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення
      за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року (судді Ключкович В. Ю., Парінов А. Б., Беспалов О. О.),
      УСТАНОВИЛА:
      У лютому 2019 року ТОВ «Аскоп-Україна» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 20 лютого 2019 року № 0007431409.
      Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 16 липня 2019 року позов задовольнив.
      Ухвалою від 4 вересня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишив без руху та надав скаржнику строк для сплати судового збору; ухвалою від 31 жовтня 2019 року продовжив строк для виконання вимог попередньої ухвали, а ухвалою від 28 листопада 2019 року - повернув апеляційну скаргу внаслідок неусунення зазначеного вище недоліку.
      27 грудня 2019 року відповідач удруге подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 16 липня 2019 року.
      27 січня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишив без руху відповідно до частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а також внаслідок невиконання апелянтом вимог пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС.
      Ухвалою від 20 лютого 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року.
      На обґрунтування ухвали апеляційний суд зазначив, що станом на 20 лютого 2020 року Головним управлінням ДФС у м. Києві недоліки апеляційної скарги не усунуто, а саме: не сплачено судовий збір у розмірі 6259,11 грн та не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року, що є перешкодою для відкриття апеляційного провадження.
      Не погодившись із цією ухвалою, Головне управління ДПС у м. Києві (як правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу.
      Відповідач у касаційній скарзі наводить доводи щодо обмеження фінансування судового збору, у зв`язку із чим він не зміг виконати вимоги ухвали суду та сплатити судовий збір вчасно.
      У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Аскоп-Україна» просить залишити касаційну скаргу без задоволення та звертає увагу на те, що відповідач протягом тривалого часу не сплатив судовий збір та стверджує, що його доводи про неможливість сплатити судовий збір у встановлений судом строк є безпідставними. Крім того, позивач зазначає про те, що Головне управління ДПС у м. Києві в касаційній скарзі наводить доводи лише щодо неможливості сплати судового та не спростовує встановлені судом обставини неподання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження як підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження.
      Касаційний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві в зазначеній справі.
      19 січня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини п`ятої статті 346 КАС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
      Зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду обґрунтовано наявністю виключної правової проблеми у зв`язку із суперечністю у правозастосуванні судами передбачених статтями 298 та 299 КАС наслідків недоліків апеляційної скарги як у межах однієї юрисдикції, так і в межах різних юрисдикцій.
      На думку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС є невідповідність апеляційної скарги вимогам КАС лише в частині невиконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху внаслідок неподання заяви про поновлення строку або ненаведення інших поважних причин його пропуску.
      Наслідком же неусунення скаржником інших недоліків (зокрема, у разі несплати судового збору) є повернення апеляційної скарги, а не відмова у відкритті апеляційного провадження.
      При цьому за наявності в апеляційній скарзі вад, які перешкоджають її руху, на думку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, питання поважності причин пропуску строку її подання вирішуватися судом не може.
      Перехід суду до з`ясування обставин, встановлення яких може бути підставою для відмови у відкритті провадження, стає можливим лише внаслідок попереднього усунення недоліків апеляційної скарги, які можуть бути підставою для її повернення відповідно до частини четвертої статті 298 КАС, для чого й надавався строк.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Частиною першою статті 13 КАС передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
      Право на апеляційне оскарження закріплено також у статті 293 КАС і реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
      Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено статтею 296 КАС, строки подання скарги - статтею 295 цього Кодексу.
      Статтею 298 КАС передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (частина друга).
      Положеннями статті 169 КАС визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання встановлених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, встановлюється спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
      Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (пункт 1 частини четвертої, частина восьма статті 169КАС)
      Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
      Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 298 КАС).
      Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі. Також підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення (пункти 3, 4 статті 299 КАС).
      За відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи відмови у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі (стаття 300 КАС).
      Таким чином процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Як у випадку невиконання вимог статті 296 КАС щодо форми та змісту скарги, так і вимог щодо дотримання строку апеляційного оскарження, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - апеляційна скарга залишається без руху.
      Водночас неусунення певних недоліків скарги передбачають різні правові наслідки, а саме:
      - повернення судом апеляційної інстанції скарги - у разі неусунення недоліків щодо її форми та змісту, визначених у статті 296 КАС (пункт 1 частини четвертої статті 169КАС), при цьому скаржник не позбавлений права знову подати апеляційну скаргу з дотриманням встановлених до неї законом вимог;
      - відмова судом апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження - у разі неусунення недоліків, пов`язаних із недотриманням вимог щодо дотримання строку та ініціюванням перед судом питання про його поновлення, що також є передумовою для відмови в подальшому у відкритті провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення (пункти 3, 4 частини першої статті 299КАС).
      На переконання Великої Палати Верховного Суду, до поданої з пропуском строку скарги (без клопотання про його поновлення чи з визнанням судом вказаних у ньому підстав неповажними),яка, крім цього, має інші недоліки, і ці недоліки скарги після залишення її судом без руху не усунуто, зокрема й не подано відповідного клопотання із зазначенням інших причин для його поновлення, слід застосовувати наслідки, передбачені пунктом 4 частини першої статті 299КАС.
      Приписи пункту 4 частини першої статті 299 КАС є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
      Наявність передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС підстави для повернення скарги, а саме неусунення її окремих недоліків щодо форми та змісту (не пов`язаних з недотриманням процесуального строку) після залишення скарги без руху, поряд з відсутністю передумов для поновлення строку, не виключає відмову у відкритті провадження за такою скаргою саме з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 299КАС.
      Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.
      Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
      Так, усунення певних недоліків скарги (у тому числі й удруге поданої після повернення), не пов`язаних з дотриманням процесуальних строків, як от сплата судового збору, за відсутності підстав для поновлення строку подання скарги однаково виключає можливість відкриття апеляційного провадження за такою скаргою.
      З матеріалів справи, що розглядається, убачається, що копію оскаржуваного рішення від 16 липня 2019 року представником відповідача отримано 26 липня 2019 року (підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення), отже, удруге подана 27 грудня 2019 року апеляційна скарга (через п`ять місяців з дня отримання оскаржуваного рішення), подана з пропуском встановленого частиною першою статті 295 КАС 30-денного строку на апеляційне оскарження цього рішення. До скарги не було додано доказів сплати судового збору. Матеріали апеляційної скарги містили клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якому скаржник просив визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне скарження та зазначив, що Головне управління ДФС у м. Києві пропустило строк на апеляційне оскарження у зв`язку з недостатнім фінансуванням.
      Суд апеляційної інстанції з огляду на те, що з моменту отримання відповідачем оскаржуваного судового рішення минуло п`ять місяців, дійшов висновку, що Головне управління ДФС у м. Києві мало достатньо часу для сплати судового збору, однак апелянтом не надано жодних доказів, які підтверджували б неможливість оплати судового збору в установлений КАС строк та поважність пропуску строку для подачі апеляційної скарги,
      Тому ухвалою від 27 січня 2020 року суд надав контролюючому органу строк для усунення недоліків вдруге поданої апеляційної скарги у спосіб надання доказів сплати судового збору, а також обґрунтованого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження з наведенням інших поважних причин пропуску такого строку з доданням доказів на їх підтвердження.
      10 лютого 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду Головним управлінням ДФС у м. Києві подано заяву про усунення недоліків, у якій скаржник просив продовжити строк на сплату судового збору або відстрочити сплату до вирішення справи по суті.
      Необхідність відстрочення сплати судового збору або продовження строку для цього скаржник обґрунтував відсутністю у Головного управління ДФС у м. Києві можливості сплатити судовий збір.
      Суд відмовив у задоволенні такого клопотання й оскаржуваною ухвалою відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою Головного управління ДФС у м. Києві.
      Велика Палата погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, адже особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
      Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
      У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
      Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
      У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «...підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».
      Тобто виходячи з принципу «належного урядування» державні органи зобов`язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у цьому випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).
      Відповідачем не було надано суду належних доказів поважності причин пропуску строку, які не дозволяли останньому подати апеляційну скаргу в розумний строк без невиправданих зволікань, і суд апеляційної інстанції надав йому достатній строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору та обґрунтованого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження з наведенням інших поважних причин пропуску такого строку з доданням доказів на їх підтвердження.
      Однак скаржником у заяві про усунення недоліків таких причин (інших ніж ті, що суд умотивовано визнав неповажними)не наведено та не подано заяву про поновлення такого строку.
      Таким чином, оскільки Головним управлінням ДПС у м. Києві, крім того, що не усунуто недолікиапеляційної скарги щодо сплати судового збору, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року з наведенням підстав для поновлення такого строку, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.
      Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права і не спростований доводами касаційної скарги.
      Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року - без змін.
      Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      О. Б. Прокопенко
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      В. С. Князєв
      В. В. Британчук
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор`єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков
      І. В. Ткач
      Л. Й. Катеринчук
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 96694993
    • By ANTIRAID
      печерський районний суд міста києва
      Справа № 757/45649/20-ц
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      18 лютого 2021 року Печерський районний суд м. Києва
      суддя Волкова С.Я.
      секретар Топал А.І.
      справа № 75745649/20-ц
      учасники справи:
      позивач: ОСОБА_1
      відповідач : Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
      третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович
      третя особа: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
      установив:
      20.10.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис 8045, вчинений 12.07.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм чинного законодавства, а саме: за обставин пропущення строків позовної давності, оскільки на документах, за якими у кредитора з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.
      Матеріали позовної заяви передано судді 21.10.2020 р. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями).
      Ухвалою суду від 26.10.2020 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
      30.10.2020 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про усунення недоліків позовної заяви.
      Ухвалою суду від 10.11.2020 р. відкрито провадження у справі.
      Відповідачем Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» відзив на позовну заяву не подано.
      Третьою особою: приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем пояснення щодо позову або відзиву не подано.
      Третьою особою: Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) пояснення щодо позову або відзиву не подано.
      Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
      Судом установлено, що 21.02.2007 р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк») укладено кредитний договір № б/н.
      12.07.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. вчинено виконавчий напис, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» кошти у сумі 10 574,00 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.03.2017 р. складає 285 244,73 грн, з урахуванням 1 994,58 долари США заборгованості за тілом кредиту, 7 658,24 доларів США заборгованості за відсотками, 400,00 доларів США заборгованості з пені та комісії, 18,53 доларів США заборгованості по штрафам (фіксована частина), 502,64 долари США заборгованості по штрафам (відсоток від суми заборгованості), 1 800,00 грн витрат за вчинення виконавчого напису. Строк, за який проводиться стягнення, становить 10 років 1 місяць 10 днів, а саме: з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р.
      За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
      При цьому згідно статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р. (далі - «Порядок»).
      Згідно статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі - «Перелік документів»).
      За змістом статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Згідно підпункту 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
      У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
      Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку, а лише їх конкретизує.
      Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
      За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
      Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та, виходячи з системного аналізу статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
      Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 р. у справі № 6-887цс17, постанові Верховного Суду від 19.09.2018 р. у справі № 207/1587/16.
      Таким чином нотаріус перш ніж вчинити виконавчий напис повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису. Аналогічну позицію викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2017 р. у справі № 201/1662/16-ц.
      З матеріалів справи слідує і дана обставина була встановлена в судовому засіданні, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності заборгованості відповідача перед банком, у виконавчому написі нотаріуса зазначено період стягнення, який перевищує загальний строк позовної давності, тобто включає вимоги, з дня виникнення яких минуло більше трьох років. Аналізуючи вищезазначене, виконавчий напис може бути вчинений за наявності одночасно двох умов, а саме: з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років та підтверджено безспірність заборгованості.
      Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
      За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
      Враховуючи, що стягнення заборгованості за виконавчим написом провадиться за період з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р., означене свідчить, що боржник не сплачував борг з цієї дати і банк був обізнаний про порушення свого права та у нього виникло право вчиняти дії для захисту порушеного права.
      Суд звертає увагу, що частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), втім в порушення вищезазначеної норми виконавчим написом нотаріуса поза межами річного строку спеціальної позовної давності з позивача стягнуто заборгованість за період з 21.02.2007 р. по 31.03.2017 р., отже у даному випадку нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку, а тому приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог. За встановлених обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
      Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір за подання позову у розмірі 840,80 грн підлягає стягненню з відповідача.
      Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях № 13-рп/2000 від 16.11.2000 р., № 23-рп/2009 від 30.09.2009 р., зокрема, у рішенні № 23-рп/2009 від 30.09.2009 р. зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
      Згідно статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність -це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
      Договір про надання правової допомоги -домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
      Згідно статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
      Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
      Згідно частин першої, третьої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
      Відповідно до частин першої-п`ятої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
      Отже при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
      Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
      Так, представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснювалося адвокатом Василевською К.М. відповідно до договору про надання правової допомоги № 172 від 30.09.2020 р. та на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1059429 від 16.10.2020 р. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 позивачем до матеріалів справи долучено рахунок на оплату № 558 від 06.10.2020 р., фіскальний чек 0.0.1860240151.1 від 06.10.2020 р., у договору про надання правової допомоги сторони визначили фіксований розмір вартості послуг (гонорару): заява про забезпечення позову, клопотання про витребування доказів, позовна заява.
      Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
      При вирішенні питання про розмір означених судових витрат, суд вважає, що всі дії, вчинені представником позивача в межах розгляду цивільної справи № 755/45649/20-ц, є правничою допомогою в розумінні вимог закону в межах саме даної цивільної справи, а тому витрати на професійну правничу допомогу адвоката Василевської К.М. у розмірі 7 500,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
      На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України суд,
      вирішив:
      Позов - задовольнити.
      Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 8045, вчинений 12.07.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Русланом Олеговичем, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», грошових коштів за кредитним договором № б/н від 21.02.2007 р. сумі 10 574,00 доларів США, що за курсом 26,98 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.03.2017 р. складає 285 244,73 грн.
      Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 840,80 грн сплаченого судового збору, 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
      Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.
      Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
      Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
      Відповідач: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського,1-Д, ЄДРПОУ: 14360570).
      Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович (01001, м. Київ, вул. Лютеранська, 3, нежилі прим. З № 1 по № 5 (рупа прим. № 31) (в літ. А), офіс 31).
      Третя особа: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ЄДРПОУ: 34967593).
      Суддя Волкова С.Я.
      Джерело: ЄДРСР 94961984
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 січня 2021 року
      м. Київ
      справа № 761/45251/16-ц
      провадження № 61-13054 св 19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів : Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
      учасники справи:
      позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк»,
      відповідач - ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 ,
      третя особа - ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруйко Альона Юріївна,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. від 30 травня 2019 року,
      ВСТАНОВИВ:
      Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» , правонаступником якого є акціонерне товариство«ВТБ Банк» (далі - АТ «ВТБ Банк», Банк, товариство), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дочки - ОСОБА_2 , 2011 року народження, треті особи: ОСОБА_3 , служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Загоруйко А. Ю., про визнання договору дарування недійсним, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації та звернення стягнення на нерухоме майно.
      Позовна заява мотивована тим, що між товариством та ОСОБА_1 06 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № 435/060208, відповідно до умов якого останній отримав на умовах, визначених кредитним договором, грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 132 000 доларів США, з процентною ставкою 6,21 % річних та остаточним терміном повернення кредитних коштів до 03 лютого 2023 року.
      На забезпечення виконання вказаних зобов`язань між ними було укладено договір застави від 06 лютого 2008 року із подальшими змінами, згідно з умовами якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено. Після завершення будівництва будинку 01 листопада 2011 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на вказану квартиру. У подальшому відповідач відчужив належну йому на праві власності спірну квартиру, уклавши договір дарування, що був направлений не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором, а на незаконний перехід права власності на квартиру до його малолітньої дочки - ОСОБА_4 .
      У зв`язку з відчуженням без згоди банку спірної квартири на користь малолітньої ОСОБА_2 банк позбавлений права задовольнити свої вимоги за рахунок єдиного майна відповідача, тому просив позов задовольнити.
      У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «БМ Банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С. В., про визнання договору застави недійсним.
      Зустрічний позов мотивований тим, що 06 лютого 2008 року  між ПАТ «БМ Банк» та ним було укладено кредитний договір та договір застави № 435/060208, відповідно до якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено.
      ОСОБА_1 вважав, що договір застави має бути визнаний судом недійсним з тих підстав, що на момент укладення спірного договору відповідно до законодавства майнові права на об 'єкт незавершеного будівництва немогли бути предметом іпотеки.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов.
      Під час розгляду справи сторони звернулись до суду із заявами про застосування позовної давності до первісних та зустрічних позовних вимог.
      Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Осаулова А. А. від 16 січня 2019 року позов ПАТ «БМ Банк» задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування від 22 травня 2013 року, укладений ОСОБА_1 про передачу в дар ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.
      У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
      Стягнуто на користь ПАТ «БМ Банк» з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280,00 грн.
      У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим,що укладення спірного договору дарування ОСОБА_1 на користь своєї малолітньої дочки свідчить про фіктивний перехід права власності до близького родича з наміром ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком, що є порушенням частини п`ятої статті 203 та статті 215 ЦК України.
      Також суд зазначив, що немає підстав для застосування позовної давності до позовних вимог Банку, оскільки порушення прав банку вже відбулось при виникненні у нього права вимоги щодо погашення кредитної заборгованості за рахунок застави, тобто в ході виконання судового рішення про стягнення заборгованості, тобто після набрання законної сили рішенням суду від 27 січня 2014 року.
      Вирішуючи питання щодо зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що відсутні підстави для визнання договору застави недійсним, оскільки в Законі України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наділено особу правом передати в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, який вона набуде у власність у майбутньому, пославшись на відповідну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 522/13615/15-ц, провадження № 61-3599 св 18.
      Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ «БМ Банк» скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
      У решті рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року залишено без змін.
      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про визнання договору дарування недійсним є вірним, оскільки свідомий намір невиконання зобов`язання за кредитним договором, приховування справжніх намірів учасників правочину є ознаками фіктивного правочину. При цьому, сам ОСОБА_1 підтвердив свої наміри ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком у листі від 27 травня 2013 року, направленому на адресу Банку, де зазначено що він подарував квартиру своїй дитині, його дії обумовлені неможливістю домовитись з банком і тепер Банк буде сам зацікавлений найти компромісне рішення щодо перерахування заборгованості.
      Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що немає підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог Банку, так як про існування оспорюваного договору дарування позивача повідомив сам ОСОБА_1 , направивши до Банку лист від 27 травня 2013 року, який ним у цей день було отримано, де повідомив про укладення договору дарування спірної квартири, що Банком не спростовано.
      Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, оскільки на час укладення спірного договору застави від 06 лютого 2008 року відповідно до пункту 1.3 договору передбачено, що право власності на об`єкт нерухомості, будівництво якого не завершено, виникає у заставодавця в майбутньому після завершення будівництва та введення його в експлуатацію, що не суперечить положенням Закону України «Про іпотеку».
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» просить постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати і залишити в силі рішенняШевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      У частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.
      У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
      19 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі в якості правонаступника АТ «ВТБ Банк», маючи намір відмовитися від касаційної скарги.
      Заява обґрунтована тим, що 14 серпня 2019 року між АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір № 14-РБ про відступлення (купівлі- продажу) прав вимоги, згідно з яким банк відступив шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором права вимоги за кредитним договором № 435/060208 від 06 лютого 2018 року зі змінами до нього та договором застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року, укладеними між ПАТ «БМ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 .
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про залучення правонаступника АТ «ВТБ Банк» у цій справі відмовлено.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16 цс 20).
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року відновлено касаційне провадження у цій справі, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.
      Аргументи учасників справи
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга Банку мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив всі обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що призвело, на думку заявника, до ухвалення незаконного судового рішення.
      Зазначає, що суд апеляційної інстанції, досліджуючи лист-повідомлення від 27 травня 2013 року, яким ОСОБА_1 повідомив Банк про відчуження заставного майна-квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , та про укладення договору дарування від 22 травня 2013 року не містив жодної ідентифікуючої ознаки певної події, на які можна посилатися як на конкретний факт при вирішенні даного спору та використовувати його як доказ, на підставі якого можна застосувати строк позовної давності.
      Вказує, що про порушення своїх прав Банк дізнався під час виконавчого провадження, яке було відкрито з метою погашення кредитної заборгованості, у тому числі за рахунок заставного майна, 28 листопада 2014 року, коли постановою державного виконавця було повернуто виконавчий лист у зв`язку з відсутністю майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення. Отже, суд апеляційної інстанції невірно застосував положення статті 264 ЦК України, оскільки строк позовної давності ОСОБА_1 було перервано, так як він неодноразово направляв у період з 2013 по 2015 роки листи для врегулювання заборгованості, що свідчить про визнання ним свого боргу.
      Відзиви на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції, не надійшли.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      06 лютого 2008 року між ПАТ «БМ банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 435/060208, зі змінами та доповненнями до нього Додатковою угодою № 1 від 12 лютого 2008 року та Додатковою угодою №2 від 29.07.2009 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав на умовах, визначених кредитним договором, грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 132 000 доларів США, з цільовим призначенням придбання нерухомості, з кінцевою процентною ставкою у розмірі 16,21% річних та остаточним терміном повернення кредитних коштів до 03 лютого 2023 року (а. с. 9-20, т. 1)
      На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір застави № 435/060208 від 06.02.2008 року, з відповідними змінами та доповненнями до нього, згідно умов якого в заставу було передано майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено, із відповідним кадастровим номером земельної ділянки (а. с. 22-27, т. 1).
      Згідно з пунктом 5.1.10 кредитного договору після отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що є предметом договору застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року, позичальник протягом місяця має оформити договір іпотеки нерухомого майна.
      У пункті 1.6 договору застави № 435/060208 від 06 лютого 2008 року передбачено, що в разі закінчення будівництва і одержання заставодавцем свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, майнові права на який є предметом застави за цим договором, до виконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором, збудований об`єкт нерухомості передається в якості забезпечення виконання зобов`язань, про що сторони укладають відповідний договір іпотеки та реєструють обтяження прав заставодавця на збудовану нерухомість в установленому законом порядку.
      02 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на збудовану квартиру АДРЕСА_2 , виданого 02 серпня 2011 Виконавчим органом Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення (КМДА), на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 895-С/КІ від 27 липня 2011 року, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 01 листопада 2011 року, номер запису - 46308, у книзі 661-27, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 35036169, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 31878046.
      22 травня 2013 року ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру відповідно до договору дарування квартири у власність обдарованої малолітньої ОСОБА_2 , 2011 року народження, законним представником якої була ОСОБА_3 (а. с. 242-244, т.1).
      У січні 2012 року Банк звертався до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості.
      У ході судового розгляду справи № 2610/1302/2012, ОСОБА_1 було погашено прострочену заборгованість по кредиту, тому ухвалою суду від 10 січня 2013 року позовну заяву банку та зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 19 березня 2012 року, а саме: арешт, накладений на спірну квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 47-49, т. 2).
      У червні 2013 року Банк повторно звернувся до суду про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 за договором кредиту від 06 лютого.2008 року, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2014 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року, позов ПАТ «БМ Банк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 158 637,82 доларів США, що еквівалентно складає 1 267 992,00 грн. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 36-44, т. 1).
      Постановою ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 28 листопада 2014 року (ВП № 43376729) виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що майно, належне боржникові, відсутнє (а. с. 45, т. 1).
      Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)(тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга АТ «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ «ВТБ Банк» задоволенню не підлягає.
      Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
      для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
      Свідомий намір невиконання зобов`язань по договору, приховування справжніх намірів учасників правочину є ознаками фіктивного правочину, а відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , п`ятоюта шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
      При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що ОСОБА_1 сам підтвердив свої наміри ухилитися від виконання кредитних зобов`язань перед банком у листі від 27 травня 2013 року, направленому на адресу Банку, якого приєднано до справи, де зокрема зазначено що він подарував квартиру своїй дитині, його дії обумовлені неможливістю домовитись з банком і тепер банк буде сам зацікавлений найти компромісне рішення щодо перерахування заборгованості (а. с. 183, т.1).
      Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що в даному випадку предметом спору, як зазначено у позові, є порушення прав Банку, пов`язаних невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором та договором застави, оскільки у позові Банк посилався, що ОСОБА_1 , діючи з метою ухилення від виконання своїх договірних зобов`язань, не надав позивачу, як заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставному праві, не виконав необхідні дії для забезпечення дійсності заставного майна, не уклав з Банком відповідний договір іпотеки та, як наслідок, не було зареєстровано обтяження прав заставодавця на збудовану нерухомість в установленому закону порядку, що в подальшому дало змогу ОСОБА_1 укласти оспорюваний договір дарування збудованої за кредитні кошти квартири, без згоди Банку, що призвело до неможливості примусового виконання рішення суду від 27 січня 2014 року за рахунок предмета заставного майна.
      При цьому, судом установлено, що про існування оспорюваного договору дарування Банк повідомив сам ОСОБА_1 , направивши йому 27 травня 2013 року лист, який Банком в цей день було отримано, де повідомив про укладення ним договору дарування спірної квартири через те, що Банк не погоджується узгодити з ним розмір заборгованості. Зазначені обставини Банком не спростовані.
      Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
      Таким чином, Банк, звернувшись із даним позовом до суду 16 грудня 2016 року, пропустив строк на звернення до суду.
      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
      ОСОБА_1 у суді першої інстанції, заявляв клопотання про застосування строків позовної давності (а. с. 123, т.1).
      Таким чином, задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи рішення районного суду в задоволеній частині, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов Банку був обґрунтований, проте пропущено строк позовної давності.
      Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
      Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд
      у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ Банк» залишити без задоволення.
      Постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
      94525172