Постановление 6ААС о признании неправомерной и отмене постановления исполнителя о взыскании исполнительного сбора и возврата оплаченного сбора с ГИС

[ANTIRAID]

Державний герб України

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/16255/19

Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,
суддів: Земляної Г.В., Собківа Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» звернулося до суду з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору, винесену в рамках виконавчого провадження № 45929567.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи та положенням чинного законодавства, позаяк оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена протиправно, а позивач має право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, які з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції від 26.12.2014 відкрито виконавче провадження № 45929567 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 9/293 виданого 08.12.2014 про стягнення з ТОВ «Лелека-колор» на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 270 702,00 грн.

Постановами державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 05.01.2015 накладено арешт на все майно ТОВ «Лелека-колор» та на кошти, що містяться на рахунках товариства.

Постановою державної виконавчої служби Святошинського РУЮ від 26.06.2015 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, та того, що дії державного виконавця щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Надалі, постановою відповідача від 28.01.2019 скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 26.06.2015.

А оскаржуваною постановою від 28.01.2019 стягнуто з боржника - ТОВ «Лелека-колор» виконавчий збір у розмірі 10% від суми стягнення, що становить 27070,20 грн.

Вважаючи вказану постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, позивачем на підставі оскаржуваної постанови від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27070,20 грн., отже оскаржувана постанова вичерпала свою дію фактом її виконання, а відтак скасування такої постанови не матиме правовим наслідком відновлення прав позивача, що вказує на неналежно обраний спосіб захисту прав.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми.

Для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умов, а саме здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у справах № 804/8289/16 (постанова від 19 вересня 2018 року), № 8/39 (постанова від 29 березня 2018 року) та № 908/2356/16 (постанова від 14 травня 2018 року), що в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судами.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до його закінчення будь-які грошові кошти боржником у добровільному порядку на користь стягувача перераховувалися, або в примусовому порядку стягувалися державним виконавцем, що свідчить про відсутність законних підстав для стягнення виконавчого збору.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів вчинення органом державної виконавчої служби будь-яких дій спрямованих на стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» на користь стягувача, що також вказує на безпідставність стягнення виконавчого збору, а відповідно неправомірність дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови від 28.01.2019 № 45929567 та наявність підстав для її скасування.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що сплата «нібито» виконавчого збору була здійснена ТОВ «Лелека Колор» 21.01.2019, що підтверджується копією квитанції 0.0.1245953445.1 від 21.01.2019, а постанова про стягнення виконавчого збору була винесена пізніше - 28.01.2019.

Отже, станом на момент (21.01.2019) внесення грошових коштів директором ТОВ «Лелека Колор» на рахунок виконавчої служби у посадових осіб Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва не було жодних правових підстав на стягнення таких коштів з боржника, як виконавчого збору, оскільки була відсутня відповідна постанова державного виконавця.

Крім того, колегія суддів вказує, що оскільки позивачем було добровільно сплачено відповідну суму виконавчого збору 21.01.2019, то дії відповідача з винесення спірної постанови 28.01.2019, тобто пізніше, ніж була проведена відповідна оплата є неправомірними та суперечать положенням ст.ст. 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Невірно встановлено судом першої інстанції й те, що позивачем платіжним дорученням № 1755 від 28.01.2019 сплачений виконавчий збір в сумі 27 070,20 грн., позаяк платником у зазначеному дорученні вказано Святошинський РВ ДВС м. Київ, а отримувачем УК у Святошинському районі (Казначейство України). Тобто мав місце переказ коштів з рахунку Святошинського РВ ДВС у м. Києві на рахунок Державної казначейської служби України, а не сплата позивачем суми виконавчого збору.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до переконання, що постанова заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567 винесена не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та задоволення позову.

За правилами ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь позивача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 скасувати, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Макаревич Яни Анатоліївни від 28.01.2019 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 45929567.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (код ЄДРПОУ 34999049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лелека Колор» (код ЄДРПОУ 16474846) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4802,50 (чотири тисячі вісімсот дві) грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко 
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Я.М. Собків

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85835413

[ANTIRAID]

Это наше дело. Апелляционный суд указал, что исполнительный сбор по своей правовой природе является сбором, который оплачивается должником за принудительное исполнение исполнительного документа и рассчитывается исходя из фактически взимаемой или возвращенной суммы. Для взыскания исполнительного сбора необходимо наличие двух условий, а именно осуществления государственным исполнителем действий, направленных на принудительное исполнение решения и фактическое взыскание задолженности.

Помимо этого в самом деле сбор был уплачен на неделю раньше вынесенного постановления, что и стало основанием для взыскания этой суммы с исполнительной службы.

[0720]

от же ж бардачелло

[Адвокат Ксюша]

Это моё дело. Тоже по исп.сбору (основной винагороде исп-ля). Хороший прецедент. Постанова ШААС от 08.10.2019 по делу № 640/8886/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/84804976

[Адвокат Ксюша]

в анализируемом кейсе ANTIRAID: ВП было открыто в декабре 2014 - есть нюансы по начислению ИС за отсутствие самостоятельного исполнения (ч. 1 ст. 28 старого закона о ВП); судьи ОАСК это используют; на случай кассации стОит укрепить позицию на этот аргумент 

[Bolt]

2 часа назад, ANTIRAID сказал:

Апелляционный суд указал, что исполнительный сбор по своей правовой природе является сбором, который оплачивается должником за принудительное исполнение исполнительного документа и рассчитывается исходя из фактически взимаемой или возвращенной суммы. Для взыскания исполнительного сбора необходимо наличие двух условий, а именно осуществления государственным исполнителем действий, направленных на принудительное исполнение решения и фактическое взыскание задолженности.

Это уже устаревшие нормы, просто отголоски старого закона 1999 года... Сейчас это уже не работает...

[Bolt]

54 минуты назад, Адвокат Ксюша сказал:

в анализируемом кейсе ANTIRAID: ВП было открыто в декабре 2014 - есть нюансы по начислению ИС за отсутствие самостоятельного исполнения (ч. 1 ст. 28 старого закона о ВП); судьи ОАСК это используют; на случай кассации стОит укрепить позицию на этот аргумент 

Вот именно, это всё действовало до 2016 года... по старому закону о ВП... 

[Bolt]

1 час назад, Адвокат Ксюша сказал:

Это моё дело. Тоже по исп.сбору (основной винагороде исп-ля). Хороший прецедент. Постанова ШААС от 08.10.2019 по делу № 640/8886/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/84804976

Это тоже 2013 года решение на исполнении... 

[Адвокат Ксюша]

1 час назад, Bolt сказал:

Это уже устаревшие нормы, просто отголоски старого закона 1999 года... Сейчас это уже не работает...

отнюдь:) уже в 2019 году ОАСК написал в ухвале (по другому делу  -  тоже насчет исп.сбора), что по состоянию на 2013 (равно как и на 2014) гос. исполнитель имел полномочия принимать решения о начислении/взыскании 10% (по старому закону 1999). По новому же закону 2006 (см. п. 3 ст. 40), - что осталось не-взысканным (исп.сбор), взыскивается в конце ВП (при возврате исп.листа, например). Поэтому я это учитывала для аргументации. Кстати, дело тоже выиграно в 1-й инст. (в т.ч. не было вины должника в отсутствии самост. исполнения).

[Bolt]

44 минуты назад, Адвокат Ксюша сказал:

По новому же закону 2006

Это какой такой закон...? Может быть всётаки 2016...?

[Bolt]

49 минут назад, Адвокат Ксюша сказал:

отнюдь:) уже в 2019 году ОАСК написал в ухвале (по другому делу  -  тоже насчет исп.сбора), что по состоянию на 2013 (равно как и на 2014) гос. исполнитель имел полномочия принимать решения о начислении/взыскании 10% (по старому закону 1999).

Это всё понятно, я согласен, я знаю практику действующую... Многие суды ошибочно принимают такие решения сейчас, но по делам в которых вынесены решения до осени 2016 года... Как я и написал остаточные единичные явления, массовости они не имеют... Уже четвёртый год другой закон и другая практика и эта практика к этим современным делам уже не подходит, не имеет никакого отношения и её никак нельзя сейчас применить...

[Адвокат Ксюша]

17 часов назад, Bolt сказал:

Это какой такой закон...? Может быть всётаки 2016...?

2016, то очепятка

[Адвокат Ксюша]

17 часов назад, Bolt сказал:

Это всё понятно, я согласен, я знаю практику действующую... Многие суды ошибочно принимают такие решения сейчас, но по делам в которых вынесены решения до осени 2016 года... Как я и написал остаточные единичные явления, массовости они не имеют... Уже четвёртый год другой закон и другая практика и эта практика к этим современным делам уже не подходит, не имеет никакого отношения и её никак нельзя сейчас применить...

Мы же как раз и рассматриваем исключения (дела до осени 2016); новый закон выписан так (ч.3 ст.40), чтобы можно было притянуть за уши то, что осталось не взысканным по-старому; удельный вес старых дел мне не известен, но они есть