Постанова ВП-ВС про порядок оскарження прокурором бездіяльності ДАБІ


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня2020 року

м. Київ

Справа № 815/6347/17

Провадження № 11-562апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року (судді Потапчук О. В., Семенюк Г. В., Шляхтицький О. І.),

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК), третя особа: ОСОБА_1 , про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення перевірки та нескасування декларації про початок виконання будівельних робіт від 30 травня 2017 року № ОД082171503078 щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнання протиправною та скасування реєстрації вказаної декларації про початок виконання будівельних робіт;

- зобов`язання розглянути питання щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною п`ятою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Позов мотивовано тим, що при проведенні перевірки під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017161470002168 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (далі - КК), виявлено, що в оскаржуваній декларації про початок виконання будівельних робіт містяться завідомо недостовірні відомості. Незважаючи на неодноразові повідомлення місцевої прокуратури на адресу УДАБК щодо недостовірності даних, внесених ОСОБА_1 , відповідачем не вжито заходів реагування та не виявлено порушень вимог містобудівного законодавства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 вересня 2018 року позов задовольнив.

4. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2019 року рішення суду першої скасував та закрив провадження у справі.

5. Судове рішення мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства з огляду на те, що правовідносини виникли в рамках кримінального провадження, тому перевірка скарг на дії, рішення чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень має відбуватися в тому ж порядку й тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки та оцінки доказів у кримінальному провадженні.

6. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1666а15 та на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

8. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства, оскільки його предметом є оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо невиконання вимог законодавства та протиправного нездійснення функцій, на які такий орган уповноважений. Водночас прокурор указує на те, що оскаржуваною бездіяльністю та діями відповідача щодо реєстрації декларації порушено права територіальної громади, оскільки будівництво було проведено у зеленій зоні міста без відповідних дозвільних документів.

Позиція інших учасників справи

9. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2019 року справу за позовом прокурора до УДАБК, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12. ОСОБА_1 подав до УДАБК декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована відповідачем 30 травня 2017 року за № ОД082171503078.

13. 13 вересня 2017 року до керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 надійшла заява ОСОБА_2 , у якій заявник повідомив, що 12 вересня 2017 року на території Малиновського району міста Одеси здійснюється реконструкція нежитлового приміщення у Серединському сквері безпосередньо у зеленій зоні, вказане приміщення заважає вільному проходу по стежкам, які прокладені у цьому сквері. Заявник зазначив, що особи, які проводять будівельні роботи, не мають права на будівництво, оскільки земля у зелених зонах не може виділятись для будівництва об`єкта, зокрема, торгівлі. Зазначені обставини, на думку заявника, свідчать про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК, тому ОСОБА_2 просив внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.

14. За даним фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та за результатами досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 12017161470002168 прокуратурою було встановлено, що 30 травня 2017 року УДАБК зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , подану ОСОБА_1 .

15. При проведенні перевірки Департаментом комунальної власності Одеської міської ради встановлено, що документи, які підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою, у ОСОБА_1 відсутні, що не відповідає вимогам статей 125 та 126 Земельного кодексу України, про що складено акт від 13 вересня 2017 року № 00801.

16. Крім того, у декларації про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 зазначено, що експертиза проекту будівництва проведена філією ДП «Укрдержбудекспертиза» в Одеській області, однак, відповідно до листа

ДП «Укрдержбудекспертиза» в Одеській області від 06 листопада 2017 року експертиза проектної документації щодо об`єкта реконструкції нежитлового приміщення філією не проводилась та експертний звіт не складався.

17. Прокурором зроблено висновок, що у декларації про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 містяться завідомо недостовірні відомості.

18. Прокуратурою на адресу УДАБК надсилались листи з повідомленнями щодо недостовірності даних, внесених ОСОБА_1 до декларації № ОД082171503078, що є підставою для проведення позапланової перевірки.

19. Однак відповідачем не було проведено перевірку відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

20. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. За визначенням пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

22. Згідно зі статтею 46 КАС сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

23. Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

24. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення із цим позовом) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

25. Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

26. У контексті зазначених норм можна зробити висновок, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

27. У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС.

28. Слід повторно наголосити, що за змістом статті 2 КАС метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

29. Однак у спорі, що розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання додержання вимог містобудівного законодавства, відтак - органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.

30. Вирішення адміністративним судом спору, який виник між прокурором та УДАБК, не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.

31. Невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв`язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.

32. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 КАС справами у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, є, зокрема, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

33. Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб`єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади.

34. Однак спір між прокуратурою та УДАБК щодо примусу до виконання УДАБК своїх функцій не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС не передбачена.

35. При цьому у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.

36. Водночас варто зауважити, що зі змісту позовної заяви опосередковано вбачається, що прокурор звертався до суду фактично за захистом прав територіальної громади як власника земельної ділянки, де розташоване побудоване третьою особою майно, дозвільні документи на будівництво якого стали, зокрема, підставою та предметом цього позову.

37. Отже, прокурор, визначивши належне коло учасників спору та обравши відповідний спосіб захисту, має можливість звернутися до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

39. Щодо посилань суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1666а15, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона прийнята за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про визнання незаконними дій відповідача щодо розгляду його скарги на дії працівників прокуратури Оболонського району м. Києва і прокуратури м. Києва та зобов`язання відповідача провести перевірку фактів, викладених у його скарзі, тобто за іншого суб`єктного складу та предмета спору, тому не може вважатися релевантною та застосовною у цій справі.

40. Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зокрема, на пункт 4.3, також є помилковим, оскільки предметом конституційного звернення було надання офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 КПК, статей 3, 4, 17 КАС в аспекті статті 55 Конституції України щодо таких питань:

- чи гарантується кожному право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на підставі статті 55 Основного Закону України, чи Конституцією України надано право оскаржувати в суді не будь-які, а лише певні категорії їхніх рішень, дій чи бездіяльності;

- у якому судовому провадженні (адміністративному чи кримінальному) повинні вирішуватися справи за скаргами фізичної особи, яка не є учасником кримінального судочинства, але повідомила про вчинення злочину, якщо ця особа просить визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, який не прийняв жодного з рішень, передбачених статтею 97 КПК України.

41. Конституційний Суд України вирішив, що положення статті 97 КПК в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв`язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п`ятої статті 234, частини другої статті 236 КПК, частини другої статті 2,

пункту 2 частини третьої статті 17 КАС необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

42. Отже, цим Рішенням розтлумачено право фізичної особи, яка не є учасником кримінального судочинства, але повідомила про вчинення злочину, у разі неприйняття суб`єктом владних повноважень жодного з рішень, передбачених статтею 97 КПК, оскаржити таку бездіяльність у порядку кримінального провадження, тому суд уважає, що застосування до спірних правовідносин виключно пункту 4.3 цього Рішення Конституційного Суду України є неможливим, ураховуючи зміст Рішення та предмет конституційного подання.

43. Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у цій справі.

44. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, неправильно застосував норми процесуального права, виходячи з того, що цей спір має розглядатися за правилами кримінального судочинства.

45. Тому слід змінити мотивувальну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

46. Таким чином, доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

48. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

49. Відповідно до статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Висновки щодо розподілу судових витрат

50. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

51. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні, але виключно щодо мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, в решті рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

В. С. Князєв

Судді:

Н. О. Антонюк

Л. М. Лобойко

Т. О. Анцупова

О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

В. В. Пророк

Ю. Л. Власов

Л. І. Рогач

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 92203837

Link to post
Share on other sites

Велика палата зазначила, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС.

Слід повторно наголосити, що за змістом статті 2 КАС метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однак у спорі, що розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання додержання вимог містобудівного законодавства, відтак - органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.

Вирішення адміністративним судом спору, який виник між прокурором та УДАБК, не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.

Невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв`язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.

Спір між прокуратурою та УДАБК щодо примусу до виконання УДАБК своїх функцій не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС не передбачена.

При цьому у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.

Водночас варто зауважити, що зі змісту позовної заяви опосередковано вбачається, що прокурор звертався до суду фактично за захистом прав територіальної громади як власника земельної ділянки, де розташоване побудоване третьою особою майно, дозвільні документи на будівництво якого стали, зокрема, підставою та предметом цього позову.

Отже, прокурор, визначивши належне коло учасників спору та обравши відповідний спосіб захисту, має можливість звернутися до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Link to post
Share on other sites
  • ANTIRAID changed the title to Постанова ВП-ВС про порядок оскарження прокурором бездіяльності ДАБІ

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 205/4196/18
      Провадження № 14-670 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України (далі - Міністерство), Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод» (далі - ДП «Дніпровський електровозобудівний завод») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
      за касаційною скаргою позивача на постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року, постановлену колегією суддів у складі Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивач працював за контрактом на посаді директора державного підприємства. За порушення умов цього договору Міністерство звільнило позивача із займаної посади під час тимчасової непрацездатності. Він звернувся до суду з вимогами визнати незаконним і скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, вважаючи, що на позивача, з яким трудовий договір припинений з підстав, передбачених у контракті, не поширюється гарантія неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності. Позивач подав касаційну скаргу. Велика Палата Верховного Суду має вирішити дві проблеми: 1) за правилами якого судочинства розглядати такий спір? 2) чи можливо припинити трудовий договір з підстав, передбачених контрактом, під час тимчасової непрацездатності працівника?
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. 15 червня 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
      2.1. Визнати незаконним і скасувати наказ з особового складу Міністерства № 60-п від 17 березня 2017 року (далі - наказ Міністерства) про звільнення позивача з посади директора Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування» (теперішня назва та назва на момент звільнення - ДП «Дніпровський електровозобудівний завод»).
      2.2. Поновити позивача на роботі на посаді директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод».
      2.3. Стягнути з ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18 березня 2017 року до дня ухвалення судового рішення.
      3. Мотивував позов такими обставинами:
      3.1. 8 серпня 2014 року позивач уклав з Міністерством промислової політки України контракт № 8 з керівником підприємства, що є у державній власності (далі - контракт).
      3.2. 17 березня 2017 року позивач був звільнений з посади директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» згідно з наказом Міністерства відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з підстав, передбачених контрактом, а саме «у зв`язку з невиконанням підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотриманням графіка погашення заборгованості із заробітної плати».
      3.3. 11 червня 2018 року позивач ознайомився із наказом Міністерства, отримав засвідчену копію цього наказу й оригінал трудової книжки у відділі кадрів, про що склав розписку. Тому порушений припис частини другої статті 47 КЗпП України про обов`язок видати працівникові оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення з роботи у день такого звільнення.
      3.4. З 13 до 21 березня 2017 року позивач хворів, проходив лікування в умовах стаціонару (з 14 до 21 березня 2017 року), перебував у стані тимчасової непрацездатності згідно з листком непрацездатності серії АДБ № 559772 та випискою із медичної картки хворого № 1687/4467 від 21 березня 2017 року. А відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
      3.5. Видаючи оскаржений наказ, Міністерство вважало, що позивач порушив умови контракту, які полягають у «невиконанні підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотриманні графіка погашення заборгованості із заробітної плати». Однак це не відповідає дійсності, оскільки згідно з довідкою № 7/76 від 13 березня 2017 року ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» станом на 8 серпня 2014 року підприємство мало заборгованість із виплати заробітної плати у сумі 6 800 051,82 грн. За час перебування позивача на посаді директора працівникам підприємства була виплачена заробітна плата: у 2014 році - у сумі 18 974 031,66 грн; у 2015 році - у сумі 25 647 972,28 грн; у 2016 році - у сумі 30 955 329,71 грн; у 2017 році - у сумі 4 948 997,94 грн. Внаслідок цього станом на 2 березня 2017 року сума заборгованості з виплати заробітної плати зменшилась і становила 6 410 972,04 грн. Тому не заслуговує на увагу та спростовується письмовими доказами те, що за час перебування позивача на посаді директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» не виплачувалася заробітна плата працівникам чи не дотримувався графік погашення заборгованості з виплати заробітної плати.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. 3 серпня 2018 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. Мотивував рішення так:
      4.1. Підстави для звільнення позивача з посади директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» підтверджені не були. У суду відсутні докази як того, що саме з вини позивача утворилася заборгованість із заробітної плати перед працівниками ДП «Дніпровський електровозобудівний завод», так і того, що позивач не дотримав графіка погашення заборгованості із заробітної плати.
      4.2. Наказ Міністерства «з підстав, визначених пунктом 8 контракту», не можна вважати законним і обґрунтованим. Тому його слід скасувати з одночасним ухваленням рішення про поновлення позивача на роботі.
      4.3. Оскільки ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» лише 11 червня 2018 року видало позивачу копію наказу Міністерства та трудову книжку, тобто з порушенням порядку та терміну, передбачених чинним законодавством України, на звернення позивача щодо цього порушення не реагувало, то з ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (344 робочі дні), а саме за період з 17 березня 2017 року до 3 серпня 2018 року включно, у розмірі 350 036 (триста п`ятдесят тисяч тридцять шість) гривень 17 коп. без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      5. 5 лютого 2019 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 серпня 2018 року, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував постанову так :
      5.1. На контрактну форму трудового договору не поширюється положення статті 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними. Томуз огляду на особливості зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам контракту встановлювати їхні права, обов`язки, відповідальність (як передбачену КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника) та додаткові підстави розірвання договору.
      5.2. Неодноразові та систематичні порушення трудового законодавства з боку позивача як директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» призвели до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати у період з жовтня 2016 року до січня 2017 року включно перед працівниками підприємства. Це підтверджує Аудиторський звіт про результати проведення планового внутрішнього фінансового аудиту ДП «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування» від 27 вересня 2016 року № 5202-03/12 на тему «Оцінка діяльності установи щодо законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку за період з 01.01.2014 по 30.06.2016» (далі - аудиторський звіт) й обставини, встановлені Ленінським районним судом м. Дніпропетровська у вироку від 10 травня 2018 року у справі № 205/2950/17 (далі - вирок), згідно з яким суд визнав позивача винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 175, частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
      5.3. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за змістом пунктів 4 і 8 частини першої статті 36, частини третьої статті 40, частини третьої статті 41 КЗпП України та враховуючи те, що у сторін є спір щодо припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України), а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, гарантія частини третьої статі 40 КЗпП України на правовідносини сторін не поширюється (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12).
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 13 лютого 2019 року позивач подавкасаційну скаргу. Просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 серпня 2018 року. Скаржиться нанеправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 17 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував, зокрема, тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень частини третьої статті 40 КЗпП України, викладеного у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12, від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12 та від 2 квітня 2014 року у справі № 6-19цс14, через такі причини:
      7.1. Суд апеляційної інстанції вважав дотриманою процедуру звільнення позивача із займаної посади шляхом припинення трудового договору за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом, «у зв`язку з невиконанням підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотриманням графіка погашення заборгованості із заробітної плати». З урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12, вказав, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України на правовідносини сторін не поширюється з огляду на контрактну форму трудового договору та припинення цього договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України), а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічний висновок щодо неправильності застосування припису частини третьої статті 40 КЗпП України до припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом, Верховний Суд України сформулював у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12.
      7.2. Окрім того, у постанові від 2 квітня 2014 року у справі № 6-19цс14, за обставинами якої з працівником був укладений строковий трудовий договір, а звільнення з роботи було проведене через закінчення строку дії трудового договору у період тимчасової непрацездатності працівника, Верховний Суд України вказав, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП Українине застосовуються до таких правовідносин, оскільки вона встановлює таку заборону лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40і 41 КЗпП України (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), а позивач звільнений на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
      7.3. Цей висновок Верховного Суду України застосував Верховний Суд у постановах від 3 жовтня 2018 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-9771св18), від 15 лютого 2019 року у справі № 234/560/18-ц (провадження № 46298св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 221/6617/16-ц (провадження № 61-42263св18). Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що незастосування до працівників, які працюють за контрактом, гарантії частини третьоїстатті 40 КЗпП України щодо неможливості звільнення у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці зумовить нерівність і дискримінацію працівників, яких звільняють не з підстав, передбачених статтями 40і 41 КЗпП України, ускладнить їх становище та знизить рівень гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцієюта Законами України. Крім того, умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України).
      7.4. Аналогічний висновок сформулював Конституційний Суд України (далі - КС України) у рішенні від 4 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018 (6960/18) (далі- рішення КС України). У рішенні КС України вказав, що положення частини третьоїстатті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Позивач мотивував касаційну скаргу так :
      8.1. Він виконав у повному обсязі обов`язок із виплати заробітної плати працівникам ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» у період перебування на посаді директора цього підприємства. Як директор за період з 8 серпня 2014 року до 1 березня 2017 року включно позивач виплатив працівникам нараховану заробітну плату у повному обсязі у загальному розмірі 80 525 331,59 грн, а заборгованість, що залишилась непогашеною, виникла не з вини позивача. Крім того, на ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» не існувало жодного графіка погашення заборгованості із заробітної плати ні до 8 серпня 2014 року, ні у період перебування позивача на посаді директора цього підприємства, ні після 17 березня 2017 року.
      8.2. Наказ Міністерства про звільнення позивача був виданий 17 березня 2017 року, тоді як вирок набрав законної сили лише 12 червня 2018 року, тобто більше, ніж через рік після видання зазначеного наказу. Крім того, в останньому формулювання причин звільнення є нечіткими та неконкретизованими.
      8.3. Рішення про звільнення позивача з посади директора не було погоджене згідно з Порядком погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2013 року № 818.
      8.4. Через тимчасову непрацездатність позивача та вжиття щодо нього у справі № 205/2950/17 визначених Кримінальним процесуальним кодексом України запобіжних заходів у період з 10 березня 2017 року до 12 червня 2018 року позивач не мав можливості отримати Наказ Міністерства й оригінал трудової книжки. Їх він отримав у відділі кадрів ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» лише 11 червня 2018 року.
      8.5. Відповідачі не надали докази, що підтверджують правомірність проведення у ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» аудиторської перевірки, за результатами якої складений аудиторський звіт.
      8.6. 5 лютого 2019 року на судовому засіданні головуюча суддя Дніпровського апеляційного суду відмовила представнику позивача у можливості поставити запитання представнику Міністерства, чим перешкодила у використанні процесуального права, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      (2) Позиції інших учасників справи
      9. У травні 2019 року Міністерство подало відзив на касаційну скаргу позивача. Мотивувало так :
      9.1. Закон надає право сторонам контракту установлювати підвищену у порівнянні із трудовим законодавством відповідальність особи й додаткові підстави для розірвання контракту.
      9.2. Як уповноважений орган управління ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» Міністерство відповідно до закону наділене повноваженнями з призначення на посаду та звільнення з посади керівників державних підприємств.
      9.3. Відповідно до пункту 8.4 контракту позивач зобов`язаний забезпечувати повну та своєчасну сплату поточної заробітної плати, а за наявності заборгованості з її виплати - забезпечити погашення.
      9.4. Фінансовий внутрішній аудит дозволив встановити, що керівництво ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» не вказувало заборгованості з виплати заробітної плати, що зумовило невідповідність даних «Звіту з праці» даним бухгалтерського обліку.
      9.5. Роботодавець звільнив позивача із займаної посади через невиконання останнім умов контракту. Дострокове припинення трудових відносин відбулося з підстав, передбачених контрактом і не передбачених нормами трудового законодавства. Тому приписи останнього, які встановлюють порядок звільнення працівників, не застосовуються до спірних правовідносин.
      9.6. Позивач пропустив місячний строк для звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України.
      10. ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» відзив на касаційну скаргу не подало.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.2) Щодо юрисдикції суду
      11. Позивач оскаржив наказ Міністерства, просив поновити його на посаді директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Підставою позову позивач визначив порушення роботодавцем юридичної гарантії неможливості звільнення працівника за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України у період тимчасової непрацездатності.
      12. Керівник підприємства є його виконавчим органом, що призначається, звільняється власником цього підприємства, від імені якого діють певні органи. За твердженням Міністерства, приписи трудового законодавства, які встановлюють порядок звільнення працівників, не застосовуються до спірних правовідносин. Тому Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про те, чи належить розглядати за правилами цивільного судочинства спір за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстави, передбаченої контрактом, й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, та просить поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
      13. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вона вже вирішувала питання юрисдикції суду щодо спорів у правовідносинах, подібних з тими, які склалися у сторін спору у справі № 205/4196/18 :
      13.1. За обставинами справи № 452/970/17 позивач (директор дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства) звернувся з позовом, у якому, зокрема, просив визнати незаконними та скасувати накази публічного акціонерного товариства про його тимчасове відсторонення (усунення) від виконання повноважень і про тимчасове виконання обов`язків директора іншою особою. Оскільки позивач оскаржив відповідні накази, насамперед, через порушення його трудових прав як працівника публічного акціонерного товариства, і ці вимоги були тісно пов`язані з вимогами про визнання незаконним звільнення позивача за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, яке мало місце після відсторонення позивача, Велика Палата Верховного Суду вважала, що господарський суд не має юрисдикції за вказаними вимогами (постанова від 29 травня 2019 року (пункт 63)).
      13.2. За обставинами справи № 752/10984/14-ц позивачка оскаржувала рішення органів управління акціонерного товариства (загальних зборів і наглядової ради), прийняті на підставі статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та пов`язані, зокрема, з відстороненням її як директора товариства від виконання обов`язків. З огляду на вказане, оскільки розгляд вимог позивачки вимагав оцінювання законності дій органів управління акціонерного товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства, Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства (постанова від 16 жовтня 2019 року (пункти 45, 47)).
      13.3. У справі № 145/1885/15-ц спірні правовідносини стосувалися відсторонення голови правління приватного акціонерного товариства його ж наглядовою радою. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір про визнання незаконним рішення наглядової ради про усунення (відсторонення) голови правління від виконання повноважень і виключення його з числа осіб, які мають право підпису, треба розглядати за правилами господарського судочинства (постанова від 30 січня 2019 року).
      13.4. Крім того, до юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України (постанови від 28 листопада 2018 року № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 рокуу справі № 921/36/18, від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 рокуу справі № 915/540/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц).
      14. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що предмет та підстави позову у справі № 205/4196/18 істотно відрізняються від предмета та підстав позову у справах № 752/10984/14-ц, № 145/1885/15-ц, № 562/304/17, № 510/456/17, № 921/36/18, № 667/1/16, № 915/540/16 і № 361/17/15-ц. Тому сформульовані у перелічених справах висновки щодо юрисдикції господарського суду не можна застосувати для визначення останньої у справі № 205/4196/18.
      15. 1 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 такого змісту «5) припинення повноважень посадових осіб». Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачення такої підстави розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.
      16. З огляду на вказане під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати таке :
      16.1. За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
      16.2. До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.
      17. З огляду на те, що позивач оскаржує його звільнення з посади директора за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не за пунктом 5 частини першої статті 41 цього кодексу, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
      (1.2) Щодо суті спору
      18. Суд апеляційної інстанції виснував, що позивач правомірно звільнений з посади директора з підстав, передбачених контрактом, за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, «у зв`язку з невиконанням підприємством зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам і недотриманням графіка погашення заборгованості із заробітної плати». Позивач заперечив таку правомірність, вважаючи, що він не порушував умови контракту, не міг бути звільненим з посади у період тимчасової непрацездатності та з порушенням процедури. Крім того, на думку позивача, суд для встановлення законності наказу Міністерства не міг брати до уваги вирок у кримінальній справі, а також результати аудиторської перевірки. Велика Палата Верховного Суду з доводами позивача погоджується частково.
      19. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).
      20. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
      21. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      22. Згідно з пунктом 16 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.
      23. Суд апеляційної інстанції встановив, зокрема, таке :
      23.1. Керівник підприємства зобов`язаний забезпечити повну та своєчасну сплату обов`язкових платежів і податків до державного бюджету, позабюджетних та інших фондів, поточної заробітної плати, а за наявності заборгованості із заробітної плати й інших соціальних виплат - їхнє погашення (пункт 8.4 контракту).
      23.2. Міністерство промислової політики України звільняє керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства й умов цього контракту (пункт 11 контракту). Керівник може бути звільнений з посади, а контракт - розірваний з ініціативи Міністерства промислової політики України в односторонньому порядку з дати, вказаної у наказі про звільнення керівника, «у тому числі з пропозицією місцевого органу виконавчої влади до закінчення терміну дії», зокрема, «у разі невиконання підприємством зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом України зі сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, а також невиконання підприємством зобов`язань із виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати» (підпункт «г» пункту 26 контракту).
      (1.2.1) Щодо порушення позивачем умов контракту
      24. Як зазначив суд апеляційної інстанції, позивач належно не виконав умови контракту в частині виплати заробітної плати та погашення заборгованості із заробітної плати. Так, згідно з дослідженим цим судом аудиторським звітом «керівництво підприємства» не відобразило у «Звіті з праці» (форма № 1-ПВ) заборгованість із заробітної плати розміром 3 834 тис. грн. Внаслідок цього виникла невідповідність даних зазначеного звіту даним бухгалтерського обліку.
      25. Апеляційний суд також врахував те, що факт невиплати позивачем заробітної плати працівникам ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» встановлений у вироку. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська визнав позивача винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 367 та частиною першою статті 175 КК України. Згідно з вироком позивачне вжив усіх необхідних заходів, спрямованих на погашення заборгованості з виплати заробітної плати співробітникам ДП «Дніпровський електровозобудівний завод», а перерахував кошти на виробничі потреби та здійснив інші платежі, які не були першочерговими, на загальну суму 752 842,06 грн.
      26. Вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).
      27. З огляду на цей припис Велика Палата Верховного Суду відхиляє як неприйнятний аргумент позивача у касаційній скарзі про те, що вирок суду не міг бути покладений в основу обґрунтування постанови апеляційного суду, оскільки він набрав законної сили лише 12 червня 2018 року, тобто більше, ніж через рік після прийняття рішення про звільнення. Станом на 5 лютого 2019 року, коли прийняв постанову суд апеляційної інстанції, вирок уже набрав законної сили, а тому був обов`язковим для врахування у справі № 205/4196/18 у частині встановлених у кримінальній справі фактів порушення позивачем обов`язку з погашення заборгованості з виплати заробітної плати.
      28. Установивши, що настала подія, яка зумовила наслідки, визначені підпунктом «г» пункту 26 контракту, суд апеляційної інстанції правильно виснував про обґрунтованість звільнення позивача на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.
      (1.2.2) Щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності
      29. Позивач вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності. Суди встановили, що таке звільнення справді було під час означеної непрацездатності. Але суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12, констатував, що на позивача не поширюється гарантія неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, оскільки він звільнений не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі статей 40 і 41 КЗпП України, а за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком апеляційного суду не погоджується.
      30. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України, тобто через нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).
      31. Розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством (пункт 17 Положення).
      32. Верховний Суд України у постановах від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12 сформулював висновок, згідно з яким припис частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тоді як припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом (за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України), не є звільненням з такої ініціативи. Тому на працівника, звільненого за вказаною підставою, не поширюється гарантія, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України.
      33. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, слідуючи підходу КС України, застосованому у рішенні № 6-р(ІІ)/2019 від 4 вересня 2019 року, виснував, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України, яка встановлює гарантію захисту працівника від незаконного звільнення, поширюється на усі трудові правовідносини (див. постанови від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 405/1526/17-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 8 липня 2020 року у справі № 752/11686/18, від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18).
      34. Оскільки позивач звільнений відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а суд апеляційної інстанції встановив факти порушення позивачем умов контракту, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для його поновлення на роботі. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 22 березня 2017 року (аналогічний підхід застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16, від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17, від 8 липня 2020 року у справі № 752/11686/18, від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18).
      35. Натомість у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за подібних правовідносин виснував про те, що, оскільки позивач був звільнений за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України у період його тимчасової непрацездатності, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на роботі.
      36. Консультативна рада європейських суддів у пункті 49 Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      37. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59)).
      38. 4 вересня 2019 року КС України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема, вказав, що положення частини третьоїстатті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).
      39. Враховуючи це та з метою узгодження практики застосування частини третьої статті 40 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
      40. Стосовно висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 2 квітня 2014 року у справі № 6-19цс14, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для відступу від нього відсутні, оскільки цей висновок стосувався припинення контракту за пунктом 2, а не пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.
      41. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов і визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у рішенні помилково включив до відповідного розрахунку день звільнення позивача з роботи.
      (1.2.3) Щодо інших доводів позивача
      42. Обґрунтовуючи у касаційній скарзі порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, позивач вказав не те, що його звільнення не було погоджене в установленому порядку з головою місцевої державної адміністрації. Велика Палата Верховного Суду вважає цей довід неприйнятним:
      42.1. Повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи. У разі коли протягом 5 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою (пункт 6 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2013 року № 818 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади).
      42.2. З огляду на вказаний припис встановлення факту наявності чи відсутності погодження звільнення позивача з головою відповідної місцевої державної адміністрації зумовлюватиме необхідність дослідження наявності повідомлення про погодження (картки погодження) або вмотивованої відмови у погодженні звільнення позивача з посади. Такі докази сторони у судах першої й апеляційної інстанцій не подавали, клопотань про їхнє витребування не заявляли. Тому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду обмежена у можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у судах попередніх інстанцій. Так само немає підстав для передання справи згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України на новий розгляд для дослідження судами тих доказів, які вони зібрали, але не дослідили.
      43. У касаційній скарзі позивач стверджував, що відповідачі не надали «докази, що підтверджують правомірність» проведення у ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» аудиторської перевірки, за результатами якої складений аудиторський звіт. Велика Палата Верховного Суду вважає цей довід неприйнятним з огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України. Крім того, позивач був звільнений з посади за порушення умов контракту щодо виплати заробітної плати та погашення заборгованості за нею. Суд апеляційної інстанції підтвердив законність такого звільнення на підставі сукупності зібраних доказів, які підтверджують факти існування заборгованості з виплати заробітної плати, а не лише на підставі результатів аудиторської перевірки.
      44. Аналогічно з огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України неприйнятними є доводи касаційної скарги про належність виконання позивачем обов`язків із виплати заробітної плати, погашення заборгованості за нею та про відсутність графіка погашення останньої.
      45. Міністерство у відзиві на касаційну скаргу стверджувало, що позивач пропустив строк для звернення до суду. Позивач у касаційній скарзі вказав, що затримка з видачею трудової книжки сталася не з вини роботодавця, а пов'язана з тимчасовою непрацездатністю позивача та із вжитими щодо нього запобіжними заходами у межах кримінального провадження у справі № 205/2950/17. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим зазначений довід Міністерства, оскільки суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач ознайомився з наказом Міністерства лише 11 червня 2018 року, а звернувся до суду 15 червня 2018 року. Тобто не пропустив визначений частиною першою статті 233 КЗпП України строк.
      46. Стосовно твердження у касаційній скарзі про порушення судом апеляційної інстанції процесуальних правпозивача, передбачених пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України, на судовому засіданні 5 лютого 2020 року, Велика Палата Верховного Суду вважає цей аргумент обґрунтованим. Апеляційний суд позбавив учасників судового процесу у можливості ставити запитання один одному, хоча представник позивача таке бажання після всіх виступів сторін і їхніх представників виявив. Вказане підтверджує технічний запис відповідного судового засідання (т. 2, а. с. 148; файл 20190205-093421; час: 00:39:43 - 00:39:46). Однак зазначене процесуальне порушення не знівелювало принципи змагальності та рівності сторін, оскільки позивачеві та його представникові були забезпечені необхідні та достатні можливості для доведення їхніх аргументів, зокрема для вияву недоліків позиції процесуальних опонентів, шляхом надання відзиву на апеляційну скаргу Міністерства (т. 2, а. с. 24-27), письмових пояснень щодо двох апеляційних скарг (т. 2, а. с. 122-141), а також усних пояснень і виступу у судових дебатах на судовому засіданні 5 лютого 2020 року (т. 2, а. с. 149-151; файл технічного запису 20190205-093421). Крім того, встановлене порушення не може тягнути скасування постанови апеляційного суду та задоволення позовних вимог.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      47. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      48. Оскільки касаційну скаргу позивач подав 13 лютого 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року.
      49. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      50. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      51. З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та судовим рішенням Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково: постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 серпня 2018 року скасувати; ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, змінивши дату звільнення позивача з 17 березня 2017 року на 22 березня 2017 року; в іншій частині позову - відмовити.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      52. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      53. До юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).
      54. За правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору (контракту) з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
      55. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).
      56. Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України,усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою і третьою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 серпня 2018 року скасувати й ухвалити нове рішення:
      2.1. Позов ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державного підприємства «Дніпровський електровозобудівний завод» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
      Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, з 17 березня 2017 року на 22 березня 2017 року.
      2.2. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92270735
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      15 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 352/1802/18
      Провадження № 14-72 цс 20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді - доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач, Національне агентство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Нікром Трейд Груп» - про усунення перешкод у користуванні майном
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року, постановлену суддею Хоминець М. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Чоловік, який є підозрюваним у кримінальному провадженні, та його дружина у позові просять суд захистити їхнє право власності на майно, порушене, на їхню думку, безпідставним переданням цього майна Національному агентству для здійснення заходів з управління та перевищенням повноважень цим агентством щодо управління корпоративними правами в юридичних особах. Суди попередніх інстанцій вважали, що вжиті заходи у межах кримінального провадження не можна оскаржувати поза ним. Перед судом касаційної інстанцій постало питання про те, чи мають можливість сторона захисту у кримінальному провадженні й інші особи, майно яких передане відповідачеві для здійснення заходів з управління, отримати захист у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, чи такий захист можливий лише за негаторним позовом, заявленим за правилами цивільного судочинства.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. У вересні 2018 року позивачі звернулися до суду з позовною заявою, у якій просили усунути перешкоди в користуванні майном, що перебуває в режимі спільної сумісної власності, шляхом припинення відповідачем «організації управління таким майном» (далі - майно):
      - земельною ділянкою з кадастровим номером 2625887800:02:006:0196, розташованою за адресою : Івано-Франківська область, Тисменицький район, Черніївська сільська рада;
      - 43/100 частинами домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
      - корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ТзОВ «Водне плесо»;
      - корпоративними правами у вигляді 20 % статутного капіталу ТзОВ «Мережа супермаркетів «Плюс Бонус»;
      - корпоративними правами у вигляді 50 % статутного капіталу ТзОВ «Прикарпатська кераміка»;
      - корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ПП «Плюс 999»;
      - корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ТзОВ «Нікром груп ЛТД»;
      - корпоративними правами у вигляді 49,9 % статутного капіталу ТзОВ «Калуський Бровар».
      3. Мотивували позов так:
      3.1. 21 липня 2017 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні ухвалою наклав арешт на майно, а також на Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_2 (далі - квартира), і на Ѕ нежитлового приміщення № 51 за адресою: АДРЕСА_3 (далі - нежитлове приміщення).
      3.2. 30 травня 2018 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва ухвалою передав в управління відповідачу всі перелічені вище об`єкти.
      3.3. Передання майна відповідачеві є неправомірним, оскільки: в управління помилково перейшли раніше відчужені подружжям об`єкти нерухомості (квартира та нежитлове приміщення); таке передання відбулося без виділення частки ОСОБА_2 , а тому порушує право спільної сумісної власності, обмежує ОСОБА_1 у вільному володінні, користуванні та розпорядженні майном; передані в управління відповідачу активи були набуті подружжям задовго до вчинення дій, які Національне антикорупційне бюро України кваліфікує як кримінальне правопорушення.
      (3) Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      4. 10 вересня 2018 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що спір треба розглядати за правилами кримінального судочинства, бо до майна застосовані такі заходи забезпечення кримінального провадження як арешт та передання в управління відповідачу. Всі питання щодо таких заходів належить вирішувати у межах кримінального провадження.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      5. 6 листопада 2018 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що усунення перешкод у користуванні майном шляхом припинення управління ним слід розглядати у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 3 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 28 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що ОСОБА_1 в апеляційній і касаційній скаргах зазначає про необхідність розгляду спору за правилами цивільного судочинства.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. ОСОБА_1 мотивувала касаційну скаргу так:
      8.1. КПК України не регулює повернення майна власнику у разі незаконного передання цього майна в управління, не захищає прав добросовісних набувачів, майно яких необґрунтовано перейшло в управління, не дозволяє усунути перешкоди у користуванні таким майном співвласнику, який не має стосунку до кримінального провадження.
      8.2. Стаття 174 КПК України стосується виключно арешту майна та не поширюється на передання активів в управління. Чинний КПК України не передбачає перегляд рішення про передання активів в управління ні в апеляційному, ні в іншому порядку, що є порушенням права особи на ефективний засіб юридичного захисту. Заперечення проти ухвали слідчого судді про передання майна в управління відповідачу можна подати лише в суді під час підготовчого провадження у кримінальній справі.
      8.3. Єдиною підставою припинення управління активами згідно зі статтею 174 КПК України є зняття арешту з майна. Вказана стаття не регулює відносини, коли обтяження у державному реєстрі прав на нерухоме майно відсутні, а майно перебуває в управлінні відповідача.
      8.4. Отже, через прогалини у правовому регулюванні відносин щодо скасування передання активів в управління відповідачу для відновлення порушених прав позивачів належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні майном.
      9. 26 березня 2019 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких вказала, що позивачі не оскаржують ухвали про арешт та про передання майна в управління відповідачу, а просять усунути перешкоди, які створені їм у користуванні майном. Тому справу треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
      (2) Позиції інших учасників справи
      10. 27 грудня 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін. Мотивує відзив так:
      10.1. Позов не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, за якими суд вирішує спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється, зокрема, за правилами кримінального судочинства.
      10.2. Предметом спору є активи, на які під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 5201000000000439 від 21 листопада 2016 року накладений арешт, а самі ці активи передані в управління відповідачу. Позивачі вважають, що передання активів в управління відповідачу було безпідставним. Тобто, вони не погоджуються з рішеннями, прийнятими у кримінальному провадженні. Надання їм оцінки у цивільній справі є неможливим.
      11. ОСОБА_2 відзив на касаційну скаргу не подав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      12. Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про визначення юрисдикції суду щодо розгляду позову подружжя, один з членів якого є підозрюваним (обвинуваченим) у кримінальному провадженні, про усунення перешкод у користуванні майном (на яке накладений арешт і яке передане для здійснення заходів з управління арештованим майном) шляхом припинення відповідачем «організації управління таким майном». Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, вважаючи, що, всі питання щодо арешту майна й управління ним належить вирішувати у межах кримінального провадження. ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що у порядку кримінального судочинства позивачі не можуть захистити їхнє право власності, зокрема, через прогалини правового регулювання, а тому тільки цивільне судочинство може забезпечити ефективний захист порушеного права. Велика Палата Верховного Суду з такими доводами не погоджується та вважає правильним висновок судів щодо юрисдикції за вимогами позивачів.
      13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      14. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      15. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      17. Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини:
      17.1. 21 липня 2017 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні у справі № 760/12922/17 постановив ухвалу, за якою наклав арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2
      17.2. 18 вересня 2017 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року.
      17.3. 30 травня 2018 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва постановив ухвалу, за якою передав відповідачу в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 19 і 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», майно підозрюваного ОСОБА_2 , на яке у кримінальному провадженні № 52016000000000439 від 21 листопада 2016 року за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року (провадження № 1-кс/760/10540/17, справа № 760/12922/17) накладений арешт.
      17.4. 23 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, оскільки згідно зі статтею 309 КПК України зазначену ухвалу не можна оскаржити в апеляційному порядку. Аналогічно виснував Київський апеляційний суд, постановляючи 11 березня 2019 року ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 як власника майна, в інтересах якого діяв адвокат Пльотка П. Ю., на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року.
      18. Процесуальними рішеннями, які, на думку позивачів, створюють їм перешкоди у користуванні майном, є ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року про арешт майна ОСОБА_2 і від 30 травня 2018 року про передання майна в управління відповідачу.
      19. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
      20. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
      21. КПК України надає можливість сторонам кримінального провадження, а також іншим особам, прав та інтересів яких стосується процесуальне рішення, оскаржити останнє (зокрема, рішення слідчого судді) в порядку, визначеному цим кодексом (частина перша статті 24 КПК України).
      22. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України).
      23. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства (див. постанову від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (пункти 21, 37)). Так, якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).
      24. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 як сторона кримінального провадження реалізував право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року про арешт майна. Крім того, з клопотанням про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року, ОСОБА_2 як обвинувачений у кримінальному провадженні звернувся до Вищого антикорупційного суду. Останній ухвалою від 2 березня 2020 року у справі № 760/17909/18 відмовив у задоволенні цього клопотання.
      25. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення за правилами КПК України 2012 року питання про скасування арешту, накладеного на майно у межах кримінального провадження, не створює можливості звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні цим майном за правилами цивільного судочинства. Кримінальний процесуальний закон не передбачає обмеження права на повторне подання клопотання про скасування арешту майна. Тому з таким клопотанням ОСОБА_2 може знову звернутися у порядку, визначеному КПК України, аргументувавши необґрунтованість накладення арешту чи відсутність у ньому потреби.
      26. Якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України та є ефективним. Разом з тим чинний ЦПК України не передбачає можливості такого захисту в порядку цивільного судочинства (див.постанови від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).
      27. Отже, ОСОБА_1 теж може звернутись із клопотанням про скасування арешту майна, навівши у порядку, передбаченому КПК України, аргументи щодо порушення її права власності. Стосовно твердження ОСОБА_1 про порушення її прав користуватися та розпоряджатися часткою у спільному майні подружжя Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є спільній сумісній власності. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не є уповноваженою на захист прав на майно третіх осіб, які, за її словами, на момент накладення на нього арешту були його власниками (співвласниками), а саме прав ОСОБА_2 , а також тих осіб, яким подружжя ОСОБА_2 раніше відчужило квартиру та нежитлове приміщення.
      28. У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що КПК України не регулює повернення майна власнику у разі незаконного передання цього майна в управління. А тому через відсутність у КПК України процедури оскарження судового рішення про передання майна в управління відповідачу ОСОБА_1 вважає, що її право власності на майно можна захистити лише за правилами цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає такі доводи необґрунтованими.
      29. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (перше речення частини першої статті 170 КПК України). Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (частина друга статті 170 КПК України).
      30. Зберігання речових доказів є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, й умовою дотримання прав на майно, визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, і на яке слідчий суддя наклав арешт. Таке зберігання регламентується, зокрема, статтею 100 КПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166 (тимчасовий доступ до речей і документів), 170-174 (арешт майна) цього кодексу. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом (абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України).
      31. Управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» у редакції, яка була чинною на час передання майна в управління відповідачеві; близький за змістом припис вказаний пункт має і в чинній редакції).
      32. Управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління (частина перша статті 21 вказаного Закону). Управління цими активами здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості (речення перше частини четвертої зазначеної статті).
      33. Отже, мета передання відповідачеві арештованого майна для здійснення заходів з управління ним - це, зокрема, забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості. Іншими словами, передання арештованого майна в управління має забезпечувати досягнення мети арешту, визначеної у статті 170 КПК України. Проте це не дозволяє ототожнювати арешт майна з переданням такого майна на зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні, у тому числі з переданням майна для здійснення Національним агентством заходів з управління ним (див. постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 758/16546/18).
      34. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 оскаржив ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року про передання майна в управління відповідачу, однак апеляційний суду відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки таку ухвалу не можна оскаржити в апеляційному порядку. Слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва в ухвалі від 30 травня 2018 року на підставі статей 100, 170-173 КПК України визначив порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом їх передання в управління відповідачу. Слідчий суддя вказав, що застосування такого заходу спрямоване на усунення ризику неможливості виконання покарання у вигляді конфіскації майна ОСОБА_2 як підозрюваного у кримінальному провадженні № 5201000000000439 шляхом втрати, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості. Тобто, метою передання майна в управління було забезпечення реалізації завдання та досягнення мети арешту цього майна.
      35. За змістом частини дванадцятої статті 100 КПК України у порядку цивільного судочинства слід вирішувати спір про належність речей, що підлягають поверненню, а не про припинення «організації управління» арештованим майном чи заходів з управління цим майном, вжитих для забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості.
      36. У разі здійснення управління активами у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв управитель під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи зобов`язаний погоджувати свої дії з власником таких активів (абзац п`ятий частини сьомої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).
      37. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість (речення перше частини четвертої статті 100 КПК України). Проте це не означає, що такій втраті чи знищенню під час вжиття заходів з управління арештованим майном неможливо запобігти. Оскільки ці заходи мають забезпечувати досягнення мети арешту, особи, вказані у частині першій статті 174 КПК України, можуть клопотати про скасування арешту, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, зокрема через те, що належні заходи з управління арештованим майном не вживаються, а вжиті - не забезпечують збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості.
      38. У разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, Національне агентство у триденний строк повертає їх законному власнику, а в разі їх реалізації - повертає одержані від цього кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами (частина восьма статті статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). Отже, саме судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном.
      39. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо відсутності у кримінальному судочинстві ефективних юридичних засобів для припинення «організації управління» арештованим майном і заходів з управління цим майном. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства.
      40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
      41. Відсутність у позивачівюридичної можливості за правилами цивільного судочинства усунути створені, на їхню думку, на підставі судових рішень, ухвалених у кримінальному провадженні, перешкоди у користуванні арештованим майном шляхом припинення «організації управління таким майном» відповідачем є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що доводи про неналежність «організації управління» відповідачем арештованим майном або заходів з управління цим майном, вжитих для забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості, може перевірити суд за правилами кримінального судочинства, зокрема під час розгляду клопотання про скасування арешту майна. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним аргумент касаційної скарги про те, що відсутність у КПК України інституту перегляду в апеляційному та касаційному порядку судового рішення про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передання в управління Національному агентству майна, яке є речовим доказом у цьому провадженні і на яке накладено арешт, є порушенням права особи на ефективний засіб юридичного захисту (див. також постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 758/16546/18).
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      42. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      43. Оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу 3 грудня 2018 року, а її розгляд не закінчився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду розглядає цю скаргу за приписами ЦПК України, що діяли до набрання чинності зазначеним Законом.
      44. Суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги маєправо залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      45. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX).
      46. Зважаючи на надану оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає цю скаргу необґрунтованою, а ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року - такими, які ухвалені з додержанням норм права. Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
      47. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
      48. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу 3 грудня 2018 року, а «письмові пояснення», які доповнюють доводи цієї скарги, - 26 березня 2019 року. Тому, враховуючи те, що необхідності у поданні таких пояснень не було, відповідно до статті 126 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду залишає їх без розгляду як такі, що подані зі спливом строку, визначеного частиною першою статті 390 та частиною першою статті 398 ЦПК України.
      (2.2) Щодо судових витрат
      49. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      50. Мета передання Національному агентству арештованого майна для здійснення заходів з управління ним - це, зокрема, забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості (абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України, пункт 4 частини першої статті 1, частина перша, речення перше частини четвертої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). Передання арештованого майна в управління має забезпечувати досягнення мети арешту, визначеної у статті 170 КПК України.
      51. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства. Особи, вказані в абзаці другому частини першої статті 174 КПК України, можуть клопотати про скасування арешту, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, зокрема через те, що належні заходи з управління арештованим майном не вживаються, а вжиті - не забезпечують збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості. Судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном (частина восьма статті статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).
      Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416-419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков
      В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92270697
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      22 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 338/667/19
      Провадження № 14-71 цс 20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Кредитної спілки «Експрес Кредит Юніон» (далі - відповідач, спілка) про захист прав споживачів шляхом стягнення неповернутих сум додаткового пайового внеску та внесків до резервного капіталу і про відшкодування моральної шкоди
      за касаційною скаргою позивача на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2019 року,постановлену суддею Круль І. В., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, постановлену колегією суддів у складі Ясеновенко Л. В., Пнівчук О. В., Томин О. М.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Короткий зміст позовних вимог
      1. 4 червня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 430 000,00 грн неповернутих додаткових пайових внесків, 460 000,00 грн неповернутих внесків до резервного капіталу та 50 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. Як член спілки позивач упродовж 2014 - 2016 років вніс внески до резервного капіталу на загальну суму 460 000,00 грн, а впродовж 2014 - 2017 років - додаткові пайові внески на депозитний рахунок спілки на загальну суму 430 000,00 грн.
      2.2. 28 грудня 2018 року позивач подав до правління та спостережної ради спілки заяву про добровільний вихід, у якій просив вирішити питання про припинення його членства та провести з ним розрахунки у порядку та строки, передбачені статутом і внутрішнім положенням спілки. Крім того, подав заяву про надання інформації про оборот і залишок неповернутих пайових внесків та внесків до резервного капіталу.
      2.3. Відповідач у відповідь на заяви позивача надіслав лист від 28 січня 2019 року № 06/19 (далі - лист № 06/19), в якому повідомив, що членство позивача у спілці було припинене 20 квітня 2018 року на підставі поданої ним заяви про добровільний вихід зі спілки від 11 квітня 2018 року. Крім того, вказав, що всі обов`язкові й інші внески позивача, крім вступного, були повернуті у строки, визначені законом.
      2.4. Заяву від 11 квітня 2018 року про добровільний вихід зі спілки позивач не писав, а розрахунки з ним не проводилися.
      2.5. З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав відповідачеві претензії від 11 лютого 2019 року про повернення додаткового пайового внеску та внесків до резервного капіталу, однак відповідач не надав відповіді, а кошти - не повернув.
      2.6. Вказані неправомірні дії відповідача завдали позивачеві як особі пенсійного віку моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, втраті сну, постійному хвилюванні, душевному неспокої, необхідності позики грошей у знайомих і родичів та в додаткових зусиллях і часі для нормалізації життєвих зв`язків.
      (2) Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      3. 12 червня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки вважав, що спір треба розглядати за правилами господарського судочинства. Мотивував ухвалу тим, що спір виник з корпоративних відносин, а тому його не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
      (3) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      4. 31 липня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, якою залишив без змін ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2019 року. Мотивував постанову так :
      4.1. Позивач звернувся з позовом щодо реалізації ним прав члена спілки та виконання останньою її обов`язку з повернення додаткового пайового внеску та внеску до резервного капіталу після припинення членства у спілці. Тому доводи позивача про відсутність у відносинах сторін ознак, які характеризують корпоративні права, та неможливість віднесення спору до такого, що виник з корпоративних відносин, є безпідставними.
      4.2. Необґрунтованими є доводи позивача про те, що він є споживачем послуг у відносинах із відповідачем, щодо яких виник спір, оскільки відсутні докази укладення сторонами спору договору про надання фінансових послуг згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
      (4) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      5. 29 серпня 2019 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      6. 15 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим що Велика Палата Верховного Суду не розглядала справи з аналогічним предметом і суб`єктним складом, як у справі № 338/667/19, і відсутні підстави, які виключають прийняття такої справи до розгляду відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      7. Позивач мотивує касаційну скаргу так:
      7.1. У спірних правовідносинах з відповідачем він є споживачем відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач. Тому на ці відносини поширюється дія законодавства про захист прав споживачів, а спір треба вирішувати за правилами цивільного судочинства.
      7.2. Спір виник із цивільних відносин, оскільки позивач не є суб`єктом господарювання у розумінні частини другої статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а суб`єктний склад учасників справи відповідає частині першій статті 4 ЦПК України.
      7.3. Член спілки не є носієм корпоративних прав, а його відносини зі спілкою не є корпоративними.
      8. 8 листопада 2019 року позивач подав додаткові пояснення, в яких вказав, що він не оскаржує правочинів щодо корпоративних прав у спілці, а тому відсутні підстави для віднесення спору до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, зазначив, що згідно з листом відповідача № 06/19 корпоративні права позивача у спілці припинені 20 квітня 2018 року на підставі рішення спостережної ради (протокол № 02/04/2018), а тому на час розгляду справи корпоративного спору не могло бути.
      (2) Позиція інших учасників процесу
      9. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      10. Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про визначення юрисдикції суду щодо розгляду спору колишнього члена кредитної спілки з нею про стягнення неповернутих сум додаткового пайового внеску та внесків до резервного капіталу і про відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням цих внесків. Позивач у касаційній скарзі заперечив законність й обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, які виснували, що такий спір треба вирішувати у господарському суді. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок судів щодо юрисдикції за вимогами позивача по суті правильним, оскільки справа стосується спору члена кредитної спілки, який вибув, з цією спілкою щодо її діяльності, зокрема стосовно реалізації прав, пов`язаних із членством у кредитній спілці.
      11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      12. ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      14. Позивач стверджує, що відповідач порушив вимоги частини сьомої статті 10 Закону України «Про кредитні спілки», не повернувши додаткові пайові внески та внески до резервного капіталу після припинення членства позивача у кредитній спілці. Вказує на те, що йому як споживачеві була заподіяна моральна шкоди через неповернення цих внесків і на те, що корпоративні права у спілці були припинені 20 квітня 2018 року на підставі рішення спостережної ради (протокол № 02/04/2018). З огляду на зазначене вважає, що спірні правовідносини не мають ознак корпоративних, є цивільними, а тому і за предметним, і за суб`єктним критеріями, на думку позивача, спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      15. Проте Велика Палата Верховного Суду з цими доводами не погоджується, бо припинення корпоративних відносин не означає відсутність юрисдикції господарського суду щодо спору, який виник з таких відносин. А крім того, член кредитної спілки у відносинах щодо повернення йому додаткових пайових внесків і внесків до резервного капіталу цієї спілки не є споживачем її послуг у розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
      16. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу). Тобто, одним зі спорів, що виникають із корпоративних відносин, є спір члена чи колишнього члена юридичної особи з нею самою, пов`язаний з управлінням і діяльністю останньої.
      17. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (частина перша, речення перше та третє частини другої статті 83 ЦК України). Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом (стаття 85 ЦК України).
      18. Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки (частина перша статті 1 Закону України «Про кредитні спілки» (далі - Закон); близький за змістом припис закріплений у частині другій статті 130 ГК України).
      19. Кредитна спілка є юридичною особою (частина перша статті 3 Закону), що відповідно до наведеної класифікації належить до непідприємницьких товариств, і функціонує, зокрема, на засадах добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки (абзац другий частини першої статті 2 Закону).Членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов`язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки (абзац перший частини п`ятої статті 10 Закону). А днем припинення членства у кредитній спілці вважається день прийняття загальними зборами членів кредитної спілки або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення (частина шоста вказаної статті).
      20. Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із виникненням, здійсненням або припиненням корпоративних прав, зокрема права на участь в управлінні юридичною особою та в її діяльності. Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31), від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц (пункт 33)).
      21. За змістом абзацу другого частини першої статті 21 Закону прийняття вступних і обов`язкових пайових та інших внесків, а тому і повернення певних внесків є частиною господарської діяльності кредитної спілки. Сплативши вступний і обов`язковий пайовий внески, член кредитної спілки набуває права, зокрема на управління справами цієї спілки та на вихід з членів кредитної спілки в порядку, передбаченому Законом і статутом (абзаци другий і сьомий частини першої статті 11 Закону). Повернення обов`язкового пайового та інших внесків, крім вступного внеску, провадиться в порядку, передбаченому статутом кредитної спілки, але не пізніше ніж через один місяць після прийняття загальними зборами або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення (друге речення частини сьомої статті 10 Закону). Отже, спір щодо повернення внесків з майна кредитної спілки (абзац другий частини першої статті 19 Закону) у зв`язку з виходом із членства у цій спілці пов`язаний із припиненням корпоративних прав відповідного члена. Такий спір згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України слід розглядати за правилами господарського судочинства, як правильно встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
      22. Однак Велика Палата Верховного Суду звертає також увагу на те, що суди попередніх інстанцій не зробили жодного висновку щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві неповерненням йому відповідачем додаткових пайових внесків і внесків до резервного капіталу. Оскільки задоволення такої вимоги залежить від того, чи справді відповідач не повернув позивачеві зазначені внески, а тому і від повного чи часткового задоволення вимоги про стягнення з відповідача таких внесків (абзац другий частини першої статті 188 ЦПК України, абзац другий частини першої статті 173 ГПК України), Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимогу про відшкодування позивачеві моральної шкоди теж має розглянути господарський суд.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      23. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      24. Оскільки позивач подав касаційну скаргу у серпні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
      25. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      26. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, друга та четверта статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
      27. Ураховуючи наведені висновки щодо юрисдикції суду за всіма вимогами позивача, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін.
      (2.2) Щодо судових витрат
      28. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      29. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      30. Спір за позовом члена або колишнього члена кредитної спілки щодо повернення йому внесків з її майна у зв`язку з виходом із членства у цій спілці, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням цих внесків, є пов`язаним із припиненням корпоративних прав відповідного члена. Тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 31 липня 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 92270696
       
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 925/756/19
      Провадження № 12-40гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      за участю секретаря судового засідання Чепака І. В.,
      прокурора - Турчина І.А.,
      представника виконавчого комітету Черкаської міської ради - Чернявського А. Л.,
      представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метал інвест» - Сьомки Р. О.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва
      на рішення Господарського суду Черкаської області від 10 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Дорошенко М.В.,
      та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі Євсікова О.О., Корсака В.А., Попікової О.В.,
      у справі за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Черкаської міської ради
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метал інвест»
      про визнання укладеним договору про пайову участь та стягнення 7 163 196 грн.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 18 червня 2019 року заступник прокурора Черкаської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - Виконком) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метал інвест» (далі - ТОВ «Компанія «Метал інвест») про визнання укладеним договору пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в редакції, викладеній у позовній заяві, та про стягнення з останнього на користь Виконкому 7 163 196 грн пайового внеску на розвиток інфраструктури м. Черкаси.
      2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач на порушення вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не забезпечив пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси шляхом укладення відповідного договору та не підписав надісланий йому примірник договору.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      3. 08 червня 2010 року Виконком прийняв рішення № 888 «Про надання ТОВ «Компанія «Метал інвест» містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки по пр. Хіміків, 74», яким вирішив надати ТОВ «Компанія «Метал інвест» містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки площею 1,8551 га на просп. Хіміків, 74 у м. Черкаси для реконструкції цеху регенерації сірковуглецю з добудовою під підприємство обробки металоконструкції згідно з додатком, пункт 12.4 якого містить припис про необхідність укладення договору пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси відповідно до статті 27 Закону України «Про планування і забудову територій» та рішень Черкаської міської ради від 05 червня 2007 року № 2-672 та від 11 грудня 2008 року № 4-719.
      4. 18 квітня 2012 року Інспекція державного архітектурно-будівельною контролю у Черкаській області на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 09 квітня 2012 року видала відповідачу сертифікат серії ЧК №16412059827 про відповідність проектній документації та готовність до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта - реконструкція цеху регенерації сірковуглецю з добудовою під підприємство обробки металоконструкцій (І черга: виробничий корпус, інженерна добудова, сан. побутова добудова, трансформаторна підстанція, зовнішні інженерні мережі, огорожа; адреса: м. Черкаси, просп. Хіміків, 74; площа забудови - 6441,50 кв. м, потужність - 38520 тонн/рік) (далі сертифікат про прийняття об?єкта в експлуатацію).
      5. Акт готовності об`єкта до експлуатації від 09 квітня 2012 року, на підставі якого відповідачу виданий сертифікат про прийняття об`єкта в експлуатацію, містить відомості про кошторисну вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво у сумі 112 263,58 тис. грн, у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи у сумі 71 631,96 тис. грн і витрати на машини, обладнання та інвентар у сумі 40 631,62 тис. грн.
      6. 27 квітня 2012 року відповідач із супровідним листом № 172 направив Виконкому копію сертифіката про прийняття об?єкта в експлуатацію, що позивач не заперечує, тобто поінформував останнього про введення об?єкта в експлуатацію. На цьому ж листі є відмітка Виконкому від 27 квітня 2012 року про його отримання за № 5842-01-14.
      7. Відповідач до отримання цього сертифіката і після його отримання не звертався до позивача за укладенням договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси.
      8. Департамент архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міської ради звертався до відповідача листами від 26 вересня 2013 року № 2791-01-25, від 25 квітня 2014 року № 884-01-25 та від 16 листопада 2017 року № 12828-01-21, якими пропонував останньому на виконання пункту 12.4 містобудівних умов та статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» добровільно у 10-денний термін подати до Виконкому заяву та відповідні документи, у тому числі проект договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси для його укладення.
      9. 25 квітня 2014 року Департамент архітектури, містобудування та інспектування Черкаської міської ради звертався до відповідача (лист № 884-01-25) щодо необхідності укладення договору пайової участі.
      10. 16 листопада 2017 року Департамент економіки та розвитку Виконкому із супровідним листом № 12828-01-21 надіслав відповідачу для підписання три примірники проекту підписаного позивачем договору.
      11. Відповідач відмовився підписати проект договору, пославшись на сплив строку для укладення таких договорів, передбаченого частиною дев`ятою статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (лист від 30 листопада 2017 року № 705).
      12. Договір про пайову участь відповідача у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси між сторонами не був укладений, внаслідок чого 20 червня 2019 року заступник прокурора Черкаської області звернувся до суду з цим позовом.
      13. ТОВ «Компанія «Метал інвест» 17 липня 2019 року подало до суду заяву про застосування позовної давності. Послалося на те, що Виконком, отримавши від відповідача копію сертифіката від 18 квітня 2012 року, довідався про прийняття об?єкта в експлуатацію 27 квітня 2012 року і таким чином у цей день дізнався про своє порушене право, оскільки згідно з нормами абзацу першого частини дев?ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      14. Господарський суд Черкаської області 10 жовтня 2019 року ухвалив рішення у цій справі, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року, про відмову в задоволенні позову. Судові рішення мотивовані пропуском прокурором позовної давності та відсутністю поважних причин її пропуску. Суди вважали, що об`єкт будівництва, щодо якого не був укладений договір про пайову участь і несплачені кошти пайової участі, був прийнятий в експлуатацію 18 квітня 2012 року, про що позивачу стало відомо 27 квітня 2012 року з одержаного від відповідача сертифіката про введення об`єкта в експлуатацію. Відповідно саме з 27 квітня 2012 року почався перебіг трирічної позовної давності, яка спливла 27 квітня 2015 року. А позов у цій справі було подано 18 червня 2019 року.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      15. У лютому 2020 року перший заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      16. Єдиним аргументом прокурора у касаційній скарзі є посилання на триваючість правопорушення відповідачем, що полягає у неукладенні договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
      17. Прокурор вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позовної давності. Посилається на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 362/75/17 від 16 січня 2019 року, у якій суд дійшов висновку про те, що дії відповідача з несвоєчасного укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не обмежуються в часі, оскільки Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містить приписів, згідно з якими замовник звільняється від своїх обов`язків щодо укладання договору про пайову участь у разі незвернення до відповідного органу з відповідною заявою. Тому порушення відповідачем своїх обов`язків є триваючим.
      Доводи інших учасників справи
      18. Відповідач заперечив проти вимог касаційної скарги, посилаючись на те, що використання коштів пайової участі у розвиткуінфраструктури населеного пункту не відноситься до державного інтересу, а тому у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду з цим позовом. Цей випадок не є виключним у розумінні пункту 3 частини першої статті 131? Конституції України для звернення прокурора з вимогами про укладення договору пайової участі та стягнення грошових коштів. Прокурор не надав доказів попереднього повідомлення Виконкому про його звернення до суду в інтересах держави з цього питання.
      19. Також відповідач наголошує на тому, що позивач дізнався про порушення свого права 27 квітня 2012 року після одержання від відповідача сертифіката готовності об?єкта до експлуатації від 18 квітня 2012 року. Департамент архітектури, будівництва та землеустрою Виконкому (на нього згідно з Порядком залучення замовників до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси, затвердженим рішенням Черкаської міської ради № 2-621 від 23 червня 2011 року, були покладені повноваження щодо укладення договорів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури) неодноразово повідомляв відповідача про необхідність укладення договору (листи від 26 вересня 2013 року, 25 квітня 2014 року, 16 листопада 2017 року).
      20. Прокурор також був повідомлений Виконкомом та Департаментом архітектури, будівництва та землеустрою Виконкому про необхідність укладення договору (листи від 02 квітня 2014 року, від 11 травня 2017 року).
      21. Вважає, що зазначена прокурором редакція договору про пайову участь не містить належних істотних умов, оскільки розмір пайової участі визначений з порушенням установленого законом порядку; строк (графік) сплати пайової участі є неналежним і таким, що неможливо виконати у зв`язку зі спливом строку, встановленого для його виконання.
      22. Звернення до суду з підстав невиконання чи неналежного виконання сторонами договору можливе лише після порушення стороною умов договору. На час звернення з позовом не було факту прострочення оплати відповідачем платежу, тому право позивача не порушене і його вимоги про стягнення заявленої суми коштів передчасні.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      23. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 червня 2020 року на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 362/75/17.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      24. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України).
      25. З урахуванням цієї норми перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги. При цьому слід зазначити, що касаційна скарга прокурора не містить доводів щодо надання судами оцінки істотним умовам договору про пайову участь, необхідності встановлення наявності чи відсутності факту прострочення відповідачем оплати платежу та відповідно факту порушення прав позивача, про що наголошував відповідач у відзиві на касаційну скаргу.
      26. За змістом частин першої, другої, восьмої, дев?ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
      27. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний узяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
      28. Отже, на замовника забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті покладено зобов`язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь між замовником та органом місцевого самоврядування, укладення якого є обов`язковим.
      29. За змістом положень частини першої статті 173, частини першої статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, зокрема безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
      30. Згідно із частиною третьою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
      31. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, установлених законом, розглядаються судом (частина перша статті 187 ГК України ).
      32. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що невиконання замовником будівництва обов`язку укласти договір про пайову участь до прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва не звільняє його від такого обов`язку.
      33. Замовник зобов`язаний протягом семи календарних днів з дня прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта письмово поінформувати про це місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням об`єкта будівництва (частина одинадцята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
      34. ТОВ «Компанія «Метал інвест» до ухвалення судом рішення заявило про застосування позовної давності до вимог про визнання договору про пайову участь укладеним, оскільки товариство ще 27 квітня 2012 року із супровідним листом № 172 направило позивачу копію сертифіката серії ЧК № 16412059827 від 18 квітня 2012 року про прийняття об?єкта в експлуатацію, що позивач не заперечує, тобто проінформовано останнього про введення об?єкта в експлуатацію. На цьому ж листі є відмітка Виконкому від 27 квітня 2012 року про його отримання за № 5842-01-14. Це, на думку відповідача, є належним інформуванням позивача про здачу об`єкта в експлуатацію, що надало йому та прокурору можливість звернення з позовом до суду.
      35. Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), ЦК України визначено як позовна давність (стаття 256 цього Кодексу).
      36. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      37. Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
      38. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
      39. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
      40. Суди попередніх інстанцій погодилися з наведеними вище доводами відповідача про те, що позовну давність за вимогами про визнання договору укладеним пропущено.
      41. Отже, враховуючи те, що примірник сертифіката від 18 квітня 2012 року про прийняття об?єкта в експлуатацію відповідач направив Виконкому 27 квітня 2012 року, а звернення до суду з цим позовом відбулося лише у червні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що про введення об`єкту будівництва в експлуатацію позивачу було відомо з 27 квітня 2012 року, і саме з цього часу слід обраховувати перебіг позовної давності щодо вимог про укладення договору.
      42. Суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України, встановивши факт звернення до суду з цим позовом лише у червні 2019 року, тобто поза межами загальної позовної давності у три роки, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, тоді як перебіг позовної давності за позовними вимогами про визнання укладеним договору про пайову участь почався 27 квітня 2012 року.
      43. Правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу обов`язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску, не може бути підставою для висновку про незастосування визначеної у статті 257 ЦК України загальної позовної давності до таких правовідносин.
      44. Наведені у касаційній скарзі аргументи про неправильне визначення судами початку перебігу позовної давності для звернення з такими вимогами відхиляються, оскільки вони спростовуються наведеними вище фактичними обставинами у справі, ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального права.
      45. Як убачається з наведеного, фактичні обставини у справі, встановлені судами під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на пропуск позовної давності. При цьому суди повно та всебічно дослідили обставини справи, а також правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють.
      Щодо відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
      46. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правові висновки, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 362/75/17, вважає за необхідне відступити від них.
      47. У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 362/75/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що дії відповідача щодо несвоєчасного укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який укладається на пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, не є такими, що обмежені в часі, оскільки Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містить приписів, згідно з якими замовник звільняється від своїх обов`язків щодо укладення договору про пайову участь у разі незвернення до відповідного органу з відповідною заявою. Тому порушення відповідачем у цій справі своїх обов`язків є триваючим. Втім, абзацом першим частини дев`ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, чітко встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Відповідно з дати, коли позивач довідався чи мав довідатися про те, що об`єкт введено в експлуатацію, але договір пайової участі не укладений і починає перебіг позовна давність.
      48. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 362/75/17, адже тривале невиконання відповідачем обов`язку щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску не може бути підставою для незастосування визначеної у статті 257 ЦК України загальної позовної давності до таких правовідносин.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      49. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      50. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
      51. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      52. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      53. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
      2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10 жовтня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року у справі № 925/756/19 залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
      В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов Л. І. Рогач
      М. І. Гриців О. М. Ситнік
      Д. А. Гудима О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92270720
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 0740/993/18
      Провадження № 11-1154апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року (суддя Гаврилко С. Є.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (судді Пліш М. А., Шинкар Т. І., Судова-Хомюк Н. М.),
      У С Т А Н О В И Л А :
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
      визнати бездіяльність Ужгородської міської ради (Управління державного архітектурно-будівельного контролю (далі - ДАБК) Ужгородської міської ради) щодо невнесення до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Реєстр) змін до відомостей у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ЗК142132750687, що містяться в Реєстрі, а саме: у розділі «Об`єкт» замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » протиправною;
      зобов`язати відповідача внести зміни до відомостей, що містяться в Реєстрі, а саме: у розділі «Об`єкт» замість «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 » зазначити: «Індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок; АДРЕСА_1 ».
      2. На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона придбала у громадянки ОСОБА_2 дві земельні ділянки та розташований на них житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , відомості про що було внесено до відповідних державних реєстрів.
      3. З метою з`ясування інформації про будівництво цього будинку та введення його в експлуатацію позивачка звернулася до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції (далі - ДАБІ) у Закарпатській області з проханням надати інформацію про будівельні роботи щодо цього об`єкта. З отриманого у відповідь листа позивачка дізналася, що у Реєстрі немає інформації про будівельні роботи стосовно об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , водночас дозвіл на початок будівельних робіт за цим об`єктом видавала Інспекція ДАБК, яку припинено 20 січня 2015 року.
      4. З Реєстру позивачка з`ясувала, що у ньому міститься декларація про готовність об`єкта до експлуатації під № ЗК142132750687, яка стосується будинку АДРЕСА_1 , при цьому в розділі «Проектувальник, підрядник та інформація про земельну ділянку» зазначено відомості про тих осіб, які здійснювали будівельні роботи у належному їй будинку АДРЕСА_2 , що знаходиться на тій же вулиці. Натомість, як стверджує позивачка, за адресою АДРЕСА_1 перебуває недобудова, щодо якої, зі слів її власника, декларація про готовність об`єкта до експлуатації не реєструвалася.
      5. Вважаючи, що наявна в Реєстрі декларація про готовність об`єкта до експлуатації під № ЗК142132750687 стосується належного їй будинку АДРЕСА_2 , а зазначені в ній відомості про будинок АДРЕСА_1 на цій же вулиці є наслідком технічної помилки (описки), допущеної на першій сторінці декларації попередньою власницею будинку ОСОБА_2 , на користь чого свідчать наведені в розділі 11 згаданої декларації відомості щодо місцезнаходження об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , позивачка з метою приведення у відповідність зазначеної у Реєстрі інформації направила Управлінню ДАБК Ужгородської міської ради відповідну заяву та декларацію зі змінами.
      6. У відповідь на цю заяву відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що оскільки декларацію № ЗК142132750687 зареєструвала Інспекція ДАБК у Закарпатській області за заявою ОСОБА_2 , яку вказано як замовника будівництва, та 02 жовтня 2013 року на зазначений об`єкт було оформлено право власності, немає передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» правових підстав для внесення змін у декларацію.
      7. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до Реєстру протиправною, позивачка звернулася до місцевого адміністративного суду із цим позовом.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      8. Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 грудня 2018 року, яку залишив без змін Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2019 року, закрив провадження в адміністративній справі, роз`яснивши позивачці, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
      9. За висновками суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, позивачка звернулася до суду із цим позовом за захистом її речового права, спірні правовідносини стосуються користування належним їй будинком, мають приватноправовий характер і їм передує невирішений спір про право цивільне. Водночас вимоги позивачки не пов`язані із захистом її прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Отже, цю справу належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      10. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
      11. Скаржниця категорично не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що метою звернення до суду є захист її речового права, а також, що спірним правовідносинам передує невирішений приватноправовий спір, оскільки у справі ніким не ставиться під сумнів та не оспорюється право власності позивачки на будинок АДРЕСА_2 . Натомість скаржниця стверджує, що підстави подання позовної заяви обумовлені бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо невнесення змін до Реєстру, внаслідок чого наявна у ньому інформація стосовно відомостей у декларації готовності належного їй будинку до експлуатації не відповідає дійсності. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі має приватноправовий, а не публічно-правовий характер.
      Позиція інших учасників справи
      12. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
      Рух касаційної скарги
      13. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 22 березня та 16 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду справу за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року.
      14. Ухвалою від 17 жовтня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 грудня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      Обставини справи
      16. Відповідно до договорів купівлі-продажу від 23 серпня 2014 року ОСОБА_1 придбала в ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та дві земельні ділянки, на яких він розташований, площею 0,04 га та 0,014 га відповідно (кадастрові номери 2110100000:46:002:0050 та 2110100000:46:002:0196).
      17. Право власності на ці об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за позивачкою. Відомості про це внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      18. У подальшому, у відповідь на адвокатські запити представника ОСОБА_1 , Управління ДАБІ у Закарпатській області листами від 01 березня та 04 червня 2018 року повідомило, що в Реєстрі немає інформації про будівельні роботи щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 , а також надіслало копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ЗК142132750687, зареєстровану Інспекцією ДАБК у Закарпатській області 02 жовтня 2013 року.
      19. На першій сторінці цієї декларації об`єктом зазначено індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок АДРЕСА_1 , замовником - ОСОБА_2 .
      20. Водночас у розділі 11 декларації «Відомості про об`єкт» місцезнаходженням об`єкта указано АДРЕСА_2 , а в її розділі 11-1 «Інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію» є посилання на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:46:002:0196.
      21. У Реєстрі стосовно декларації за № ЗК142132750687 відображено інформацію, що об`єктом є індивідуальний (одноквартирний) житловий будинок АДРЕСА_1 .
      22. Позивачка, посилаючись на те, що внаслідок технічної помилки (описки), зробленої у декларації попередньою власницею, у Реєстрі містяться недостовірні відомості щодо належного їй будинку, з метою приведення їх у відповідність дійсним обставинам звернулася через свого представника до Управління ДАБК Ужгородської міської ради із заявами про внесення до Реєстру відповідних змін.
      23. Управління ДАБК Ужгородської міської ради листом від 23 липня 2018 року № 316-1/16-16 повідомило, що декларацію про готовність об`єкта до експлуатації за № ЗК142132750687 було зареєстровано за заявою ОСОБА_2 , яка зазначена замовником будівництва. Оскільки замовником будівництва є ОСОБА_2 , цей об`єкт зданий в експлуатацію 02 жовтня 2013 року і на нього за замовником зареєстровано право власності, то правових підстав, передбачених статтею 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», для внесення змін немає.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      24. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      27. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      28. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
      29. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      30. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
      31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати.
      32. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      33. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
      34. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      35. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      36. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
      37. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
      38. У справі, яка переглядається, позивачка оскаржує бездіяльність Управління ДАБК Ужгородської міської ради щодо невнесення змін до Реєстру, а саме до відомостей, що стосуються декларації № ЗК142132750687 про готовність об`єкта до експлуатації, у якій, за словами ОСОБА_1 , внаслідок технічної помилки (описки) попередньої власниці неправильно відображено адресу належного позивачці будинку.
      39. Закриваючи провадження в адміністративній справі та роз`яснюючи ОСОБА_1 право на звернення із цим позовом у порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір обумовлений потребою захисту її речового права, спірні правовідносини стосуються користування належним їй будинком і їм передує невирішений спір про право цивільне.
      40. Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок помилковим.
      41. Так, механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено в Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (у відповідній редакції).
      42. Процедуру внесення інформації до Реєстру та змін до нього унормовано Порядком ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 92 (у відповідній редакції), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 липня 2011 року за № 885/19623 (далі - Порядок).
      43. За змістом пунктів 2, 3, 4 цього Порядку Реєстр ведеться з метою забезпечення, зокрема, відкритості, доступності інформації щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
      44. Ведення, адміністрування, функціонування і супроводження програмного забезпечення реєстру, збереження та захист бази даних реєстру, забезпечення доступу до нього органів державного архітектурно-будівельного контролю здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України.
      45. Подання даних для внесення їх Держархбудінспекцією до реєстру здійснюється відповідальними посадовими особами органів державного архітектурно-будівельного контролю, які пройшли підготовку до роботи з реєстром.
      46. Згідно з пунктом 8 Порядку підставами для внесення Держархбудінспекцією поданих органом державного архітектурно-будівельного контролю даних до реєстру є, зокрема, отримання цим органом повідомлення про зміну даних у зареєстрованих деклараціях про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них у зв`язку з виявленими технічними помилками.
      47. Суди попередніх інстанцій, стверджуючи про те, що позивачка як власниця житлового будинку АДРЕСА_2 звернулася із цим позовом з метою захисту її речового права, залишили поза увагою те, що порушене нею питання про зобов`язання відповідача внести зміни до Реєстру, зокрема до відомостей, що містяться у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не впливає на обсяг цих прав, їх виникнення, зміну чи припинення.
      48. Крім цього, суди жодним чином не обґрунтували своїх тверджень стосовно того, який саме існує невирішений спір, що виник із цивільних правовідносин і передує спірним правовідносинам у цій справі, не вказали на предмет та склад учасників такого спору, адже очевидно, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не висуває вимог щодо належного позивачці майна, водночас суди не встановлювали обставин щодо існування майнового інтересу інших осіб на згадане майно у межах цієї справи та до участі у ній їх не залучали.
      49. Також, зазначаючи про те, що за захистом своїх прав позивачка може звернутися в порядку цивільного судочинства, суди не обґрунтували того, у який саме з передбачених нормами ЦПК способів захисту вона може поставити перед судом питання про внесення змін до відомостей, що містяться у Реєстрі, тобто чи можливе взагалі відновлення її прав у порядку, визначеному положеннями ЦПК.
      50. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин у цій справі та дійшли передчасних висновків про те, що її належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      51. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      52. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      53. За правилами частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
      54. Оскільки оскаржувані судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, суди попередніх інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до місцевого адміністративного суду для продовження її розгляду.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      55. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      56. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359КАС, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      2. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року - скасувати.
      3. Справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії направити до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. Р. Кібенко
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      С. В. Бакуліна
      Н. П. Лященко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92270703