Постанова ВП-ВС про порядок оскарження прокурором бездіяльності ДАБІ


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня2020 року

м. Київ

Справа № 815/6347/17

Провадження № 11-562апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року (судді Потапчук О. В., Семенюк Г. В., Шляхтицький О. І.),

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК), третя особа: ОСОБА_1 , про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення перевірки та нескасування декларації про початок виконання будівельних робіт від 30 травня 2017 року № ОД082171503078 щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнання протиправною та скасування реєстрації вказаної декларації про початок виконання будівельних робіт;

- зобов`язання розглянути питання щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого частиною п`ятою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Позов мотивовано тим, що при проведенні перевірки під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017161470002168 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (далі - КК), виявлено, що в оскаржуваній декларації про початок виконання будівельних робіт містяться завідомо недостовірні відомості. Незважаючи на неодноразові повідомлення місцевої прокуратури на адресу УДАБК щодо недостовірності даних, внесених ОСОБА_1 , відповідачем не вжито заходів реагування та не виявлено порушень вимог містобудівного законодавства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 вересня 2018 року позов задовольнив.

4. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2019 року рішення суду першої скасував та закрив провадження у справі.

5. Судове рішення мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства з огляду на те, що правовідносини виникли в рамках кримінального провадження, тому перевірка скарг на дії, рішення чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень має відбуватися в тому ж порядку й тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки та оцінки доказів у кримінальному провадженні.

6. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1666а15 та на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

8. Скаржник зазначає, зокрема, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства, оскільки його предметом є оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо невиконання вимог законодавства та протиправного нездійснення функцій, на які такий орган уповноважений. Водночас прокурор указує на те, що оскаржуваною бездіяльністю та діями відповідача щодо реєстрації декларації порушено права територіальної громади, оскільки будівництво було проведено у зеленій зоні міста без відповідних дозвільних документів.

Позиція інших учасників справи

9. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 червня 2019 року справу за позовом прокурора до УДАБК, третя особа: ОСОБА_1 , про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12. ОСОБА_1 подав до УДАБК декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована відповідачем 30 травня 2017 року за № ОД082171503078.

13. 13 вересня 2017 року до керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 надійшла заява ОСОБА_2 , у якій заявник повідомив, що 12 вересня 2017 року на території Малиновського району міста Одеси здійснюється реконструкція нежитлового приміщення у Серединському сквері безпосередньо у зеленій зоні, вказане приміщення заважає вільному проходу по стежкам, які прокладені у цьому сквері. Заявник зазначив, що особи, які проводять будівельні роботи, не мають права на будівництво, оскільки земля у зелених зонах не може виділятись для будівництва об`єкта, зокрема, торгівлі. Зазначені обставини, на думку заявника, свідчать про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК, тому ОСОБА_2 просив внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.

14. За даним фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та за результатами досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 12017161470002168 прокуратурою було встановлено, що 30 травня 2017 року УДАБК зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 щодо реконструкції нежитлового приміщення без змін геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: АДРЕСА_1 , подану ОСОБА_1 .

15. При проведенні перевірки Департаментом комунальної власності Одеської міської ради встановлено, що документи, які підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою, у ОСОБА_1 відсутні, що не відповідає вимогам статей 125 та 126 Земельного кодексу України, про що складено акт від 13 вересня 2017 року № 00801.

16. Крім того, у декларації про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 зазначено, що експертиза проекту будівництва проведена філією ДП «Укрдержбудекспертиза» в Одеській області, однак, відповідно до листа

ДП «Укрдержбудекспертиза» в Одеській області від 06 листопада 2017 року експертиза проектної документації щодо об`єкта реконструкції нежитлового приміщення філією не проводилась та експертний звіт не складався.

17. Прокурором зроблено висновок, що у декларації про початок виконання будівельних робіт № ОД082171503078 містяться завідомо недостовірні відомості.

18. Прокуратурою на адресу УДАБК надсилались листи з повідомленнями щодо недостовірності даних, внесених ОСОБА_1 до декларації № ОД082171503078, що є підставою для проведення позапланової перевірки.

19. Однак відповідачем не було проведено перевірку відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

20. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

21. За визначенням пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

22. Згідно зі статтею 46 КАС сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

23. Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

24. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення із цим позовом) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

25. Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

26. У контексті зазначених норм можна зробити висновок, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

27. У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС.

28. Слід повторно наголосити, що за змістом статті 2 КАС метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

29. Однак у спорі, що розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання додержання вимог містобудівного законодавства, відтак - органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.

30. Вирішення адміністративним судом спору, який виник між прокурором та УДАБК, не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.

31. Невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв`язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.

32. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 КАС справами у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, є, зокрема, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

33. Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб`єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади.

34. Однак спір між прокуратурою та УДАБК щодо примусу до виконання УДАБК своїх функцій не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС не передбачена.

35. При цьому у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.

36. Водночас варто зауважити, що зі змісту позовної заяви опосередковано вбачається, що прокурор звертався до суду фактично за захистом прав територіальної громади як власника земельної ділянки, де розташоване побудоване третьою особою майно, дозвільні документи на будівництво якого стали, зокрема, підставою та предметом цього позову.

37. Отже, прокурор, визначивши належне коло учасників спору та обравши відповідний спосіб захисту, має можливість звернутися до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

39. Щодо посилань суду апеляційної інстанції на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1666а15, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона прийнята за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України про визнання незаконними дій відповідача щодо розгляду його скарги на дії працівників прокуратури Оболонського району м. Києва і прокуратури м. Києва та зобов`язання відповідача провести перевірку фактів, викладених у його скарзі, тобто за іншого суб`єктного складу та предмета спору, тому не може вважатися релевантною та застосовною у цій справі.

40. Посилання суду апеляційної інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зокрема, на пункт 4.3, також є помилковим, оскільки предметом конституційного звернення було надання офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 КПК, статей 3, 4, 17 КАС в аспекті статті 55 Конституції України щодо таких питань:

- чи гарантується кожному право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на підставі статті 55 Основного Закону України, чи Конституцією України надано право оскаржувати в суді не будь-які, а лише певні категорії їхніх рішень, дій чи бездіяльності;

- у якому судовому провадженні (адміністративному чи кримінальному) повинні вирішуватися справи за скаргами фізичної особи, яка не є учасником кримінального судочинства, але повідомила про вчинення злочину, якщо ця особа просить визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, який не прийняв жодного з рішень, передбачених статтею 97 КПК України.

41. Конституційний Суд України вирішив, що положення статті 97 КПК в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв`язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п`ятої статті 234, частини другої статті 236 КПК, частини другої статті 2,

пункту 2 частини третьої статті 17 КАС необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

42. Отже, цим Рішенням розтлумачено право фізичної особи, яка не є учасником кримінального судочинства, але повідомила про вчинення злочину, у разі неприйняття суб`єктом владних повноважень жодного з рішень, передбачених статтею 97 КПК, оскаржити таку бездіяльність у порядку кримінального провадження, тому суд уважає, що застосування до спірних правовідносин виключно пункту 4.3 цього Рішення Конституційного Суду України є неможливим, ураховуючи зміст Рішення та предмет конституційного подання.

43. Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у цій справі.

44. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне рішення, неправильно застосував норми процесуального права, виходячи з того, що цей спір має розглядатися за правилами кримінального судочинства.

45. Тому слід змінити мотивувальну частину постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

46. Таким чином, доводи скаржника щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

48. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

49. Відповідно до статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Висновки щодо розподілу судових витрат

50. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

51. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні, але виключно щодо мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, в решті рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

В. С. Князєв

Судді:

Н. О. Антонюк

Л. М. Лобойко

Т. О. Анцупова

О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

В. В. Пророк

Ю. Л. Власов

Л. І. Рогач

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна

О. С. Ткачук

О. С. Золотніков

В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 92203837

Link to post
Share on other sites

Велика палата зазначила, що в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС.

Слід повторно наголосити, що за змістом статті 2 КАС метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однак у спорі, що розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання додержання вимог містобудівного законодавства, відтак - органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.

Вирішення адміністративним судом спору, який виник між прокурором та УДАБК, не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.

Невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв`язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.

Спір між прокуратурою та УДАБК щодо примусу до виконання УДАБК своїх функцій не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом КАС не передбачена.

При цьому у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.

Водночас варто зауважити, що зі змісту позовної заяви опосередковано вбачається, що прокурор звертався до суду фактично за захистом прав територіальної громади як власника земельної ділянки, де розташоване побудоване третьою особою майно, дозвільні документи на будівництво якого стали, зокрема, підставою та предметом цього позову.

Отже, прокурор, визначивши належне коло учасників спору та обравши відповідний спосіб захисту, має можливість звернутися до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Link to post
Share on other sites
  • ANTIRAID changed the title to Постанова ВП-ВС про порядок оскарження прокурором бездіяльності ДАБІ

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      28 жовтня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 826/12819/18
      Провадження № 11-711апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року (суддя Кармазін О. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року (судді Кучма А. Ю., Аліменко В. О., Безименна Н. В.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 03 серпня 2018 року № 38-0 про звільнення позивача з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою від 30 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження в цій справі.
      3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2018 року ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року залишив без змін.
      4. Судові рішення мотивовано тим, що спір у цій справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у сфері трудових відносин, має приватноправовий характер - між працівником та роботодавцем, а його суттю є перевірка законності припинення трудових відносин у зв`язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного наказу.
      Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
      5. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу для розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, зокрема, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії відповідача як суб`єкта владних повноважень і перевірці підлягає наявність чи відсутність у відповідача повноважень щодо прийняття такого акта.
      Позиція інших учасників справи
      6. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
      Рух касаційної скарги
      7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 18 липня 2019 року призначив її до розгляду.
      8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
      10. Суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) Міністерство охорони здоров`я України є засновником Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України», яке зареєстровано в ЄДР 13 серпня 1993 року.
      11. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12 грудня 2012 року № 281-о на умовах контракту, який є особливою формою трудового договору, ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      12. Відповідно до умов контракту від 05 грудня 2016 року № 882 позивача призначено на посаду строком до 12 грудня 2019 року.
      13. Пунктом 2 загальних положень контракту визначено, що на підставі цього контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та Міністерством охорони здоров`я України.
      14. Згідно з пунктом 3 контракту керівник, який уклав цей контракт, є повноваженим представником підприємства під час реалізації повноважень, функцій, обов`язків підприємства, передбачених актами законодавства, статутом підприємства, іншими нормативними документами.
      15. Відповідно до пункту 5 загальних положень контракту керівник підзвітний Міністерству охорони здоров`я України в межах, установлених законодавством, статутом підприємства та цим контрактом.
      16. Положеннями підпункту б пункту 34 контракту визначено, що керівник може бути звільнений з посади у разі одноразового грубого порушення ним законодавства чи обов`язків, передбачених контрактом, в результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т. п.).
      17. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 2018 року № 38-0 ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до підпункту б пункту 34 контракту та пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
      18. Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      19. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      20. Положеннями пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
      21. Крім того, відповідно до пункту 17 частини першої вказаної статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
      22. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
      23. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      24. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні й у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      25. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
      26. Так, позивач оскаржує наказ Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 2018 року № 38-0 про звільнення його з посади генерального директора Державного підприємства «Укрвакцина» Міністерства охорони здоров`я України».
      27. Разом з тим після укладення контракту між Міністерством охорони здоров`я України і ОСОБА_1 виникли трудові відносини, тобто фактично позовні вимоги стосуються підстав та умов звільнення позивача з посади генерального директора державного підприємства на підставі пункту 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
      28. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
      29. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин та має вирішуватись судами за правилами ЦПК.
      30. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 806/2808/16, від 23 січня 2019 року у справі № 822/160/16.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      31. Згідно зі статтею 242 КАС рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      32. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      33. Переглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які, ухвалюючи судові рішення, не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      34. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      35. Отже, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      С. В. Бакуліна
      О. С. Золотніков
      В. В. Британчук
      О. Р. Кібенко
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців
      О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима
      В. В. Пророк
      В. І. Данішевська
      Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна
      О. М. Ситнік
      Джерело: ЄДРСР 92747339
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      04 листопада 2020 року
      м. Київ
      Справа № 825/478/16
      Провадження № 11-387апп19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Князєва В. С.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії
      за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (суддя Добрянський В. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.),
      У С Т А Н О В И Л А:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. 10 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, ПАТ «КБ «Південкомбанк» відповідно), у якому просив зобов`язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію щодо виплати позивачу відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      2. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є вкладником згаданого банку в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з початком процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» набув право на отримання гарантованої суми відшкодування коштів за своїм вкладом. Вважає, що відповідач позбавив його права на отримання цієї суми протиправно, за відсутності передбачених законом підстав.
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою 29 березня 2016 року позов задовольнив. Зобов`язав відповідача надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_1 відшкодування в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладом, встановленого на дату прийняття такого рішення, за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф.
      4. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
      5. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
      6. Скаржник зазначає, зокрема, що позивач утратив право вимагати відшкодування суми свого вкладу за рахунок Фонду з огляду на те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» став предметом договору застави майнових прав, укладеного між цими ж сторонами на забезпечення виконання договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія» (далі - ТОВ «Чернігівська чайна компанія») та ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      7. У подальшому ПАТ «КБ «Південкомбанк» відчужило право вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Некстджен Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс»).
      8. У результаті укладеного між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» та позивачем договору відступлення права вимоги за кредитним договором позивач набув права кредитора ТОВ «Чернігівська чайна компанія», у подальшому право вимоги позивач відчужив ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      9. Відповідач з посиланням на положення статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 1049 Цивільного кодексу України
      (далі - ЦК) та договору застави, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «Південкомбанк» зазначає, що зобов`язання за кредитним договором перед банком ані позичальником, ані позивачем як заставодавцем не виконані, вважає, що відступлення банком права вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами не є належним виконанням зобов`язання позичальника та заставодавця перед банком.
      10. Уповноважена особа зазначає, що оскільки виконання зобов`язання за кредитним договором не відбулося, то і підстав для відшкодування позивачу суми вкладу, яка є предметом забезпечувального договору, немає.
      11. Крім того, уповноважена особа Фонду вважає, що спір у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, при цьому посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 лютого 2016 року № 21-484а15.
      Позиція інших учасників справи
      12. У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наголошує на безпідставності викладених у касаційній скарзі тверджень відповідача, зокрема, зазначає про те, що у зв`язку з відчуженням банком права вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами (у тому числі і договором банківського вкладу позивача) та з подальшим набуттям ТОВ «Чернігівська чайна компанія» права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 став заставодавцем та заставодержателем в одній особі.
      13. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що договір застави припинив свою дію, а депозитний вклад втратив обтяження, тому має бути відшкодований за рахунок Фонду.
      14. ОСОБА_1 наголошує на протиправній бездіяльності відповідача, яка виразилась у неподанні Фонду додаткової інформації про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      Рух касаційної скарги
      15. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
      16. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
      17. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 05 квітня 2019 року прийняв справу до провадження та призначив її до розгляду.
      19. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою
      від 10 квітня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС (у чинній редакції) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      20. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
      Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
      21. 12 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу № 2538Д-60Ф «Стандарт», за умовами якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на строк 370 днів, дата початку строку розміщення вкладу - 12 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 17 червня 2014 року, з процентною ставкою за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      22. Згідно з квитанцією від 12 червня 2013 року № 956495 ОСОБА_1 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 перераховано кошти в сумі 200 000,00 грн.
      23. 13 червня 2013 року між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (позичальник) та ПАТ «КБ «Південкомбанк» (кредитор) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 54К-60Ю, згідно з яким банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти (ліміт кредитування 360 000,00 грн).
      24. Крім того, 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю, який забезпечує вимоги заставодержателя за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеним між заставодержателем та ТОВ «Чернігівська чайна компанія», за умовами якого, зокрема, на забезпечення виконання зобов`язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, що розміщений на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      25. Також 13 червня 2013 року між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу № 2538Д-60Ф від 12 червня 2013 року, за умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю в частині виконання ТОВ «Чернігівська чайна компанія» своїх зобов`язань за кредитним договором встановлюється в розмірі 200 000,00 грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором.
      26. Постановою Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року № 305 ПАТ «КБ «Південкомбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
      27. Постановою Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Південкомбанк» з 26 вересня 2014 року.
      28. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 24 листопада 2014 року № 126 «Про призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» та наказу Фонду від 24 листопада 2014 року № 235 призначено з 24 листопада 2014 року уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк».
      29. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28 серпня 2015 року № 157 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» строком на один рік по 26 вересня 2016 року включно.
      30. Відповідно до протоколу від 07 вересня 2015 року № 07/09-02 засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «КБ «Південкомбанк» (повторний конкурс по лоту № 1368 з продажу права вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеного з ТОВ «Чернігівська чайна компанія», та договором забезпечення виконання зобов`язань - застави майнових прав на депозитний вклад № 54З-60Ю ОСОБА_1 ) переможцем повторного конкурсу по лоту № 1368 визначено ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» із ціновою конкурсною пропозицією 118 750,00 грн.
      31. На підставі вказаного протоколу між ПАТ «КБ «Південкомбанк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (новий кредитор) 11 вересня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги № А-09/03-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_2 .
      32. Відповідно до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги
      від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договорів забезпечення, в обсязі і на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      33. У подальшому 14 вересня 2015 року між ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» (кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 49, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ПАТ «КБ «Південкомбанк» договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, і стає кредитором за договорами про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія»; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ; договором застави майнових прав на депозитний вклад
      від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю/1, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_2 .
      34. Відповідно до пункту 1.2 указаного договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      35. 14 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 (кредитор) та ТОВ «Чернігівська чайна компанія» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 2, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «Чернігівська чайна компанія».
      36. Відповідно до пункту 1.2. договору від 14 жовтня 2015 року № 2 до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов`язаннях, що виникли з основного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору за основним договором, починаючи з дня передачі новому кредитору права грошової вимоги.
      37. 08 жовтня 2015 року позивач звернувся з листом до Фонду, у якому просив включити його до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів, та відшкодувати кошти, у межах суми граничного розміру відшкодування коштів, за вкладами, які були розміщені позивачем у ПАТ «КБ «Південкомбанк» згідно з договором банківського вкладу «Стандарт» від 12 червня 2013 року № 2538Д-60Ф у сумі 200 000,00 грн та договором банківського вкладу «Стандарт» від 07 червня 2013 року № 2539Д-60Ф у сумі 215 000,00 грн.
      38. Листом від 11 січня 2016 року № 21-036-432/16 Фонд повідомив ОСОБА_1 про те, що з вимогою про включення до переліку вкладників слід звернутися до уповноваженої особи Фонду.
      39. 20 січня 2016 року позивач звернувся з листом до уповноваженої особи Фонду з аналогічною вимогою, додатково повідомив про те, що у зв`язку з укладенням позивачем з ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року № 49 договори застави майнових прав на депозитні вклади від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю та № 54З-60Ю/1 слід вважати припиненими.
      40. Листом від 16 лютого 2015 року № 09/397 уповноваженою особою Фонду повідомлено позивача про те, що в результаті проведеного аукціону з продажу активів банку ПАТ «КБ «Південкомбанк» відступило своє право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю та договорами забезпечення небанківській фінансовій установі відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03КЮ, при цьому зобов`язання позичальника перед банком, що передбачені умовами кредитного договору від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, повністю не виконані. Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      41. Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та з метою зобов`язання відповідача вчинити дії щодо такого включення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Релевантні джерела права й акти їх застосування
      42. Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення позивача із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      43. За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      44. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
      45. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      46. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      48. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      49. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      50. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      51. Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      52. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      53. На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      54. Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      55. У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
      56. Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      57. Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо порушення правил предметної юрисдикції
      58. Щодо посилань скаржника на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, слід зазначити таке.
      59. Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
      60. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладник та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки.
      61. Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме - організації виплат відшкодувань за вкладами.
      62. Перевірка законності дій (бездіяльності) та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави є предметом перевірки судом саме в межах адміністративного процесу, відтак - підстав для розгляду цієї справи в порядку цивільного чи господарського судочинства немає.
      63. Зокрема, правова позиція щодо належності цих спорів до юрисдикції адміністративних судів була неодноразово висловлена в постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 20 червня 2018 року у справі № 820/3664/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 27 березня 2019 року у справі № 826/6930/15,
      від 03 липня 2019 року у справі № 813/576/15 та інших.
      64. Щодо посилань уповноваженої особи Фонду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2016 року № 21-484а15, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, про що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, відтак суд вважає недоцільним надавати оцінку цьому доводу скаржника.
      Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи щодо суті оскаржуваного рішення
      65. Як уже було зазначено, статті 26 та 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають набуття вкладником права на одержання гарантованої суми відшкодування за вкладом, а також порядок визначення уповноваженою особою Фонду вкладників, які мають право на таке відшкодування за рахунок Фонду.
      66. Крім того, відповідно до пунктів 2 та 5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду: перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно положень статті 26 Закону. Протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.
      67. Пунктами 2 - 4 розділу ІV Положення визначено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (з урахуванням обмежень, визначених уповноваженою особою Фонду відповідно до частини другої статті 38 Закону), за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду Переліку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування за Загальним Реєстром (частинами Загального Реєстру) та/або за Реєстром переказів, що є частиною Загального Реєстру, сформованим за результатами розгляду індивідуальних звернень до Фонду. Виплати здійснюються через банки-агенти на підставі укладених з ними договорів.
      68. Таким чином, уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями на формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також і на внесення додаткової інформації щодо вкладників до такого переліку.
      69. Відповідно до пунктів 3 та 4 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      70. Як встановлено судами, позивач внаслідок укладення депозитного договору набув статусу вкладника банку в розумінні зазначених вище норм.
      71. Як на підставу невключення позивача до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відповідач посилається на пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за змістом якої Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.
      72. Суд уважає безпідставним таке твердження відповідача з огляду на те, що під час процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду відчужило право вимоги за кредитним договором від 13 червня 2013 року № 54К-60Ю, укладеним між ТОВ «Чернігівська чайна компанія» та ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також за забезпечувальним договором (договором застави майнових прав на депозитний вклад від 13 червня 2013 року № 54З-60Ю, укладеним між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ОСОБА_1 ) на підставі договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ, укладеного між ПАТ «КБ «Південкомбанк» та ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      73. Відповідно до статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
      74. Статтею 514 ЦК визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
      75. Таким чином, як убачається з договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року № А-09/03-КЮ та положень ЦК, ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс» набуло права вимоги як за кредитним договором, так і за забезпечувальними договорами (у тому числі і за договором банківського вкладу позивача).
      76. Твердження скаржника про те, що обтяження банківського вкладу позивача продовжує діяти у зв`язку з невиконанням ТОВ «Чернігівська чайна компанія» зобов`язання за кредитним договором, судом до уваги не приймаються, оскільки при укладенні згаданого договору про відступлення права вимоги ПАТ «КБ «Південкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду ПАТ«КБ «Південкомбанк» втратило право вимоги як до позичальника, так і до заставодавця за забезпечувальним договором в силу приписів статті 514 ЦК внаслідок відчуження такого права на користь ТОВ «ФК «Некстджен Фінанс».
      77. Відтак відповідач не мав правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та застосування положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      78. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 825/3598/15-а.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      79. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність спору стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, до юрисдикції адміністративних судів правильними, а також погоджується з необхідністю задоволення вимог про зобов`язання подати до Фонду інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
      81. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      82. За змістом частини першої статті 350 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Висновки щодо розподілу судових витрат
      83. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС (у чинній редакції) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
      84. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС (у чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» залишити без задоволення.
      2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      В. С. Князєв
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова
      О. Р. Кібенко
      С. В. Бакуліна
      О. Б. Прокопенко
      В. В. Британчук
      В. В. Пророк
      Ю. Л. Власов
      Л. І. Рогач
      М. І. Гриців
      В. М. Сімоненко
      Д. А. Гудима
      О. С. Ткачук
      В. І. Данішевська
      В. Ю. Уркевич
      Ж. М. Єленіна
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 92731996
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 295/6656/14-ц
      Провадження № 14-507цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Пророка В. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
      на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року, постановлену суддею Лєдньовим Д. М.,
      та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
      за скаргою ОСОБА_1
      на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Присяжнюк Ельвіри Юріївни
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
      до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
      про стягнення 139 330,22 грн
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування скарги
      1. У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду міста Житомира зі скаргою на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - державний виконавець), у якій указав, що рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року скасовано рішення Богунського районного суду міста Житомира від 17 квітня 2015 року, ухвалено нове рішення, яким з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 139 330,22 грн.
      2. У скарзі ОСОБА_1 зазначає, що 03 березня 2016 року суд першої інстанції видав ТОВ «Кредитні ініціативи» виконавчий лист на примусове виконання зазначеного судового рішення від 15 лютого 2016 року. 17 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» пред`явило його до виконання.
      3. 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      4. ОСОБА_1 вважає зазначені постанови державного виконавця незаконними, оскільки, на його думку, був пропущений строк пред`явлення відповідного виконавчого документа до виконання. Він просив скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      5. Ухвалою від 18 квітня 2019 року Богунський районний суд міста Житомира відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, оскільки встановив, що заява ТОВ «Кредитні ініціативи» про відкриття виконавчого провадження та зазначений виконавчий лист подані товариством до установи поштового зв`язку 12 лютого 2019 року, тобто в межах визначеного законодавством трирічного строку, а тому зауваження ОСОБА_1 про порушення вимог чинного законодавства є безпідставними.
      6. Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково; ухвала Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимоги про скасування постанови державного виконавця від 19 лютого 2019 року про стягнення виконавчого збору скасована, закрите провадження в цій частині вимог; у решті ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
      7. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що останнім днем пред`явлення зазначеного виконавчого документа до виконання є 16 лютого 2019 року, однак це був вихідний день, тому останнім днем пред`явлення відповідного виконавчого листа є 17 лютого 2019 року. Отже, ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог скарги щодо скасування зазначених постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт майна боржника є законною та обґрунтованою. Але оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору має відбуватись у порядку адміністративного судочинства, що відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      8. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі про задоволення вимог його скарги в повному обсязі, а саме скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та стягнення виконавчого збору, а також зобов`язати державного виконавця вилучити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      9. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив кінцеву дату для пред`явлення зазначеного виконавчого листа до виконання, не став повно і всебічно з`ясовувати обставини справи та досліджувати докази. Зокрема, кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом, на думку ОСОБА_1 , має бути 15 лютого 2019 року, однак апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року з посиланням на те, що 16 лютого 2019 року є неділею - вихідним днем, тоді як це була субота.
      Доводи інших учасників справи
      10. Державний виконавець подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення через необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення - без змін.
      Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      11. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі.
      12. 28 серпня 2019 року ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі доводів щодо порушення правил предметної юрисдикції, передбачених частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, якою, зокрема, закрите провадження у справі в частині скасування постанови про стягнення виконавчого збору з мотивів необхідності розгляду відповідної вимоги в порядку адміністративного судочинства.
      13. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку пред`явлення виконавчого документа до виконання
      14. Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
      15. Таким чином перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язується його початок, та спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
      16. Як установили суди попередніх інстанцій, рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, набрало законної сили 15 лютого 2016 року. Отже, строк пред`явлення виконавчого документа розпочався 16 лютого 2016 року і сплив у відповідне число та місяць останнього третього року - 15 лютого 2019 року.
      17. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням скаржника про те, що кінцевою датою звернення до державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом є 15 лютого 2019 року.
      18. Апеляційний суд неправильно встановив кінцевим днем такого звернення 17 лютого 2019 року, помилково також указавши, що 16 лютого 2019 року є неділею, а не суботою.
      19. Однак ця помилка не вплинула на загалом правильний висновок суду апеляційної інстанції про те, що стягувач не пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки, як досліджено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, представник стягувача склав заяву про відкриття виконавчого провадження 11 лютого 2019 року, а згідно з відомостями Укрпошти поштове відправлення прийнято від відправника 12 лютого 2019 року, тобто в межах трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
      Щодо юрисдикції
      20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      21. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
      22. Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      23. Суди встановили, що 19 лютого 2019 року постановою державного виконавця відкрите виконавче провадження, того ж дня прийняті постанови державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 14 072,33 грн та про арешт його майна у межах 154 995,63 грн (сума стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження).
      24. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
      25. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
      26. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
      27. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
      28. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
      29. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
      30. Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та з його примусовим виконанням.
      31. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
      32. Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
      33. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
      34. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
      35. Таким чином, Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
      36. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 20 січня 2019 року у справі № 161/8267/17 (провадження № 14-604цс18) та інші).
      37. Отже, у частині закриття провадження у справі апеляційний суд дотримався висновку Верховного Суду щодо правильного застосування норми права, вказавши, зокрема, на відповідний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/4842/17 (провадження № 14-186цс19).
      38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір у частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору ґрунтуються на правильному застосуванні норм права.
      39. Інші викладені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 були повною мірою та належним чином оцінені судами попередніх інстанцій.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Щодо суті касаційної скарги
      40. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      41. Оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у червні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом №460-IX.
      42. Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
      43. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
      44. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції (у не зміненій постановою частині) - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      Щодо судових витрат
      45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 141 ЦПК України покладається на скаржника.
      Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
      2. Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року та ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 18 квітня 2019 року у не зміненій постановою частині у справі № 295/6656/14-ц залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач В. В. Пророк
      Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков
      Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко
      В. В. Британчук В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
      Д. А. Гудима Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформлено суддею Кібенко О. Р.
      Джерело: ЄДРСР 92732461
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 712/5476/19
      Провадження № 14-62цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді - доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради - про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення
      за касаційною скаргою позивача на постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Храпка В. Д., Бондаренка С. І. та Новікова О. М.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивач оскаржив до суду відмову у призначенні йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав. Суд першої інстанції задовольнив позов, а суд апеляційної інстанції скасував це рішення та відмовив у такому задоволенні. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, має вирішити питання про юрисдикцію суду за відповідною позовною вимогою.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. 18 квітня 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним і скасувати рішення комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі - Комісія) від 12 грудня 2018 року № 41 (далі - оскаржене рішення). Згідно з цим рішенням Комісія відмовила позивачеві у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних із перебуванням у таких державах.
      3. Мотивував позовну заяву такими обставинами :
      3.1. З 1 лютого 1985 року до 1 серпня 1986 року він брав участь у бойових діях під час виконання інтернаціонального обов`язку у Демократичній Республіці Афганістан, де у квітні 1986 року отримав поранення.
      3.2. 12 грудня 1995 року виконавчий комітет Придніпровської районної ради народних депутатів м. Черкаси прийняв рішення № 563 «Про заселення вільних квартир та квартир поточного звільнення», відповідно до якого на підставі подання житлової комісії при комітеті ветеранів війни в Афганістані про надання вільних квартир позивачу надали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з чотирьох осіб у складі позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
      3.3. 12 червня 2018 року Центральна військово-лікарська комісія зі встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України провела засідання, згідно з витягом із протоколу № 1656 про яке захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби під час перебування у країнах, де велись бойові дії.
      3.4. 6 червня 2018 року медико-соціальна експертна комісія (далі - МСЕК) склала довідку серії 12 ААБ № 124207 до акта огляду МСЕК, згідно з яким позивачеві встановили ІІ групу інвалідності безтерміново, а 25 червня 2018 року він отримав посвідчення ветерана війни (інваліда війни) серії НОМЕР_1 .
      3.5. 28 серпня 2018 року Черкаська міська рада прийняла рішення № 726, відповідно до якого з 28 серпня 2018 року позивача як інваліда війни ІІ групи з сім`єю у складі позивача, його дружини ( ОСОБА_5 ) та доньки від другого шлюбу ( ОСОБА_6 ) зарахували на квартирний облік за місцем проживання та включили до списку позачерговиків за № 113. Це підтверджує довідка Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради від 4 вересня 2018 року № 59678-ЖК.
      3.6. У листопаді 2018 року позивач звернувся до Комісії з письмовою заявою про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав.
      3.7. 5 грудня 2018 року в акті обстеження матеріально-побутових умов деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і потребують поліпшення житлових умов, було зафіксовано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей» (далі - постанова № 214) позивач потребує надання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
      3.8. 12 грудня 2018 року Комісія прийняла оскаржене рішення, згідно з яким відмовила позивачеві у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, оскільки він вже отримав раніше житло як особа, яка брала участь у бойових діях на території інших держав.
      3.9. Позивач не отримував житло з підстав, передбачених пунктом 15 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей (далі - Порядок), затвердженого постановою № 214, а тому відмова відповідача є неправомірною.
      (3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      4. 9 серпня 2019 року Соснівський районний суд м. Черкаси ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позовні вимоги. Мотивував рішення так :
      4.1. Інвалідність ІІ групи позивачеві встановили лише 5 червня 2018 року.
      4.2. Позивач не отримував житло та грошову компенсацію як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, й особа з інвалідністю І-ІІ групи із числа учасників бойових дій на території інших держав.
      4.3. Позивач перебував на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Рішення Черкаської міської ради від 28 серпня 2018 року № 726 про взяття позивача на квартирний облік за місцем проживання та включення до списку позачерговиків за № 113 не було скасоване. Тому Комісія не мала законних підстав відмовляти позивачу у виплаті грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
      4.4. Скасування оскарженого рішення є підставою для повторного розгляду заяви позивача та прийняття відповідного рішення з урахуванням встановлених судом обставин і в межах компетенції Комісії.
      (4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 31 жовтня 2019 року Черкаський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року та відмовив у задоволенні позову. Мотивував постанову так :
      5.1. За змістом підпункту 7 пункту 15 Порядку відмова у призначенні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення можлива у будь-якому з двох випадків: 1) заявнику вже надавалось житло; 2) заявнику вже виплачувалась грошова допомога.
      5.2. Оскільки позивач вже отримував житло раніше, Комісія обґрунтовано відмовила йому у наданні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. 29 листопада 2019 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року та залишити в силі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року. Скаржиться на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права.
      (5) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 1 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував так:
      7.1. Необхідно відступити від висновку щодо адміністративної юрисдикції суду, сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 135/617/17 за позовом фізичної особи до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області про визнання протиправними дій відповідача з відмови у виплаті грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення та зобов`язання відповідача виплатити таку компенсацію. Залишення рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду мотивував тим, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини під час участі в антитерористичній операції, взятий на квартирний облік як інвалід війни, потребує поліпшення житлових умов з 10 квітня 2017 року, набув право на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення особам з інвалідністю І-ІІ груп з числа військовослужбовців, які брали участь в антитерористичній операції та потребують поліпшення житлових умов.
      7.2. Справа № 712/5476/19 стосується реалізації позивачем права на отримання компенсації за житлове приміщення, а тому цей спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Такий підхід підтверджують висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2019 року у справах № 688/2940/16-ц та № 695/500/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справах № 369/1228/17-ц та № 757/37024/15-а, від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18, від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 360/148/19, а також висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульовані у постанові від 2 квітня 2019 року у справі № 826/20130/15.
      7.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 червня 2019 року в справі № 135/617/17 не ініціював питання про відступ від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції суду, викладених у постановах від 13 березня 2019 року у справах № 688/2940/16-ц та № 695/500/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справі № 757/37024/15-а, від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18 та від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      8. Позивач мотивував касаційну скаргу так :
      8.1. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував підпункт 7 пункту 15 Порядку, який передбачає два випадки, коли заявнику можна відмовити у наданні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а саме, коли: 1) заявник вже отримував житло саме як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та особа з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав; 2) заявник вже отримував грошову компенсацію саме як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та особа з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав.
      8.2. Позивач ніколи не отримував житло та грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення як член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та особа з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав. Тобто, жодний з двох вказаних вище випадків не є застосовним до позивача.
      8.3. Комісія відмовила позивачеві у наданні грошової компенсації з підстави, що не передбачена пунктом 15 Порядку. Тому рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.
      8.4. Те, що позивач приватизував квартиру на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів м. Черкаси від 19 квітня 1995 року № 163, не могло бути підставою для відмови у наданні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, оскільки вказану квартиру позивач отримав не як особа з інвалідністю внаслідок війни з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах (пункт 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
      8.5. Суд апеляційної інстанції не врахував, що «статус інваліда війни ІІ групи позивач набув лише у 2013 році», а рішення Черкаської міської ради від 28 серпня 2018 року № 726 про зарахування позивача на квартирний облік і включення до списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень,є чинним. Вказане підтверджує неможливість прийняття оскарженого рішення.
      (2) Позиції інших учасників справи
      9. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу суду не надали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      10. Суд касаційної інстанції має вирішити, за правилами якого судочинства - цивільного чи адміністративного - слід вирішувати цей спір. Суди обох інстанцій вирішили його за правилами цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір з таким предметом належить до юрисдикції адміністративного суду.
      11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      12. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
      13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      14. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
      15. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
      16. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
      17. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
      18. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      19. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Зогляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21)).
      20. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      21. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      22. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      22.1. З 1 лютого 1985 року до 1 серпня 1986 року позивач перебував у діючій армії та брав участь у бойових діях під час виконання інтернаціонального обов`язку в Демократичній Республіці Афганістан. Там у квітні 1986 року він отримав поранення та йому було встановлено ІІІ групу інвалідності.
      22.2. 12 грудня 1995 року виконавчий комітет Придніпровської районної ради народних депутатів м. Черкаси прийняв рішення № 563 «Про заселення вільних квартир та квартир поточного звільнення». Відповідно до цього рішення на підставі подання житлової комісії при комітеті ветеранів війни в Афганістані про надання вільних квартир позивачу надали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з чотирьох осіб у складі позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказану квартиру вони надалі приватизували.
      22.3. 23 квітня 2011 року позивач відповідно до договору дарування подарував належну йому ј частину зазначеної квартири в рівних частках синам - ОСОБА_4 і ОСОБА_3
      22.4. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та ОСОБА_5 народилася донька ОСОБА_6 , що підтверджує свідоцтво про народження від 17 жовтня 2018 року серії НОМЕР_2 .
      22.5. 29 листопада 2016 року позивач зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 , що підтверджує свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .
      22.6. 5 червня 2018 року Обласна МСЕК № 1 м. Черкаси встановила позивачеві ІІ групу інвалідності безтерміново (причина інвалідності - поранення, отримане при виконанні інтернаціонального обов`язку).
      22.7. 28 серпня 2018 року Черкаська міська рада прийняла рішення № 726, згідно з яким включила позивача до списку позачерговиків-осіб з інвалідністю внаслідок війни. Разом із донькою та дружиною ( ОСОБА_5 ) позивач перебуває на квартирному обліку за місцем проживання.
      22.8. 5 грудня 2018 року складений акт обстеження матеріально-побутових умов деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей та потребують поліпшення житлових умов, згідно з яким позивач, його дружина ( ОСОБА_5 ) і донька ( ОСОБА_6 ) проживають у двокімнатній квартирі з житловою площею 28 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Власником цієї квартири є ОСОБА_7 . У вказаному акті також зазначено, що відповідно до постанови № 214 позивач потребує надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
      22.9. 12 грудня 2018 року Комісія прийняла рішення № 41, згідно з яким відмовила позивачу у призначенні грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення на підставі підпункту 7 пункту 15 Порядку через те, що позивач вже отримав житло як особа, яка брала участь у бойових діях на території інших держав.
      23. До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних із перебуванням у цих державах (пункт 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
      24. Особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надається пільга у вигляді позачергового забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року (пункт 18 частини першої статті 13 зазначеного Закону).
      25. За змістом частини першої статті 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом. А згідно зі статтею 48-1 вказаного кодексу порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.
      26. Умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей регулює Порядок. Право на таку виплату зумовлене наявністю у відповідних осіб спеціального статусу.Так, відповідно до пункту 3 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)право на отримання грошової компенсації мають особи з інвалідністю I-II групи, визначені пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням в інших державах, які перебувають на квартирному обліку.
      27. Згідно з пунктом 5 Порядку за поданням структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, міських, районних у містах рад за рішенням виконавчого комітету міської, районної в місті (в разі її утворення) ради або за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюються комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації. До складу комісії входять представники виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, структурних підрозділів районних, районних у м. Києві держадміністрацій з питань соціального захисту населення, економіки, фінансів, квартирного обліку, капітального будівництва, всеукраїнських громадських об`єднань ветеранів (за їх згодою).
      28. 1 червня 2017 року відповідач прийняв рішення № 432 «Про комісію з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення», яким затвердив Положення про вказану комісію.
      29. Заява про призначення грошової компенсації подається, зокрема, особою з інвалідністю (далі - заявник) або його (її) законним представником чи уповноваженою особою до органу соціального захисту населення за місцем перебування на квартирному обліку (далі - орган соціального захисту населення) особисто (пункт 7 Порядку). Перелік документів, які мають бути додані до заяви визначений у пункті 8 Порядку.
      30. Орган соціального захисту населення протягом п`яти робочих днів з дати прийняття заяви з усіма необхідними документами обстежує матеріально-побутові умови заявника, про що складає акт за формою, встановленою Мінсоцполітики. Після складення акта обстеження матеріально-побутових умов заявника орган соціального захисту населення не пізніше ніж через три робочі дні (у випадку, визначеному в пункті 22 цього Порядку, - не пізніше ніж через 10 робочих днів) вносить комісії подання про виплату грошової компенсації. Комісія протягом п`яти робочих днів з дня надходження подання розглядає його по суті та в присутності заявника або його законного представника чи уповноваженої особи приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової компенсації (пункти 10, 11, 12 Порядку).
      31. Підстави для прийняття Комісією рішення про відмову в призначенні грошової допомоги заявнику визначені у пункті 15 Порядку.
      32. У разі відмови в призначенні грошової компенсації комісія надсилає заявнику копію відповідного рішення із зазначенням підстав для його прийняття не пізніше ніж через три робочі дні з дати його прийняття (пункт 17 Порядку). Вказану відмову заявник може оскаржити до суду (пункт 18 Порядку).
      33. Отже, у спірних правовідносинах відповідач у межах та у порядку, встановленому Порядком, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем права на соціальну гарантію - пільгу, надану йому в силу особливого статусу, визначеного Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, однією з умов застосування приписів Порядку до визначених у ньому категорій осіб є внесення інформації про останніх до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги(пункт 1 Порядку).
      34. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
      35. Крім того, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу проходження публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України). А за змістом пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба належить до служби публічної.
      36. Позивач, мотивуючи позов приписами Конституції України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Порядку, оскаржив відмову у призначенні йому як особі з інвалідністю ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення. Така гарантія соціального захисту як вказана компенсація є однією з передбачених зазначеним законом пільг для осіб, які проходили військову, тобто публічну службу та набули статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений спір є публічно-правовим, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      37. З огляду на наведене відсутні підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 року у справі № 135/617/17, щодо віднесення до адміністративної юрисдикції спору про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області з відмови учаснику бойових дій у виплаті грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а також про зобов`язання виплатити таку компенсацію.
      (1.2) Щодо підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду
      38. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на її висновок, сформульований у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини А0281 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі вимоги треба розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки позов спрямований на поновлення прав у сфері житлових відносин.
      39. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      40. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59)).
      41. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
      42. З огляду на наведені у цій постанові висновки немає підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 року у справі № 135/617/17. Крім того, відсутні підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13 березня 2019 року у справах № 688/2940/16-ц і № 695/500/17, від 3 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 3 жовтня 2018 року у справах № 369/1228/17-ц та № 757/37024/15-а, від 7 листопада 2018 року у справі № 358/460/16-ц, від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 360/148/19, про які згадав в ухвалі від 1 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. У зазначених справах були відмінні від справи № 712/5476/19 обставини, що впливають на застосування норм права, зокрема відмінний предмет спору.
      43. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      44. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
      45. Оскільки позивач подав касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року.
      46. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року). Тому доводи касаційної скарги позивача, спрямовані на встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції досліджувати не може.
      47. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).
      48. Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
      49. Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
      50. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року).
      51. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково: рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року скасувати, а провадження у справі - закрити.
      (2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
      52. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частини третя та четверта статті 258 ЦПК України).
      53. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».
      54. Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
      55. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
      (2.3) Щодо судових витрат
      56. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
      57. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      58. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 КАС України).
      59. Спори про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Тому такі спори слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, частинами першою та третьою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      2. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року скасувати.
      3. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Черкаської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради - про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення закрити.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 92571173
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      29 вересня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 368/561/19
      Провадження № 14-118цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Дарницького районного суду м. Києва, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди
      за касаційною скаргою Дарницького районного суду м. Києва на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      (1) Вступ
      1. Позивачка звернулася з позовом проти суду, з посади помічника судді в якому її звільнили. Суди першої й апеляційної інстанцій мали різну думку щодо того, за правилами якого судочинства - цивільного чи адміністративного - розглядати спір. Відповідач у касаційній скарзі заперечив висновок апеляційного суду про необхідність вирішення спору за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, до юрисдикції якого суду належить розгляд вимог про скасування виданого після 15 грудня 2017 року наказу про звільнення з посади помічника судді, поновлення на цій посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку зі звільненням.
      (2) Короткий зміст позовних вимог
      2. У травні 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням заяви про усунення недоліків від 29 травня 2019 року просила:
      2.1. Скасувати наказ № 32-ОС/К керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 15 квітня 2019 року про звільнення позивачки з посади помічника судді Дарницького районного суду м. Києва (далі - наказ про звільнення).
      2.2. Поновити позивачку на посаді помічника судді Дарницького районного суду м. Києва, допустивши у цій частині негайне виконання рішення суду.
      2.3. Стягнути з Дарницького районного суду м. Києва на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 16 квітня 2019 року і до дня винесення судового рішення, допустивши у частині стягнення такого платежу за один місяць негайне виконання рішення суду.
      2.4. Стягнути з Дарницького районного суду м. Києва на користь позивачки 3 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди.
      3. Мотивувала позов такими обставинами:
      3.1. З 8 травня 2015 року за поданням судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_2 позивачка призначена тимчасово (на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5 ) помічником цього судді, про що керівник апарату вказаного суду ОСОБА_6 12 травня 2015 року видав наказ № 51-ОС/К.
      3.2. 28 вересня 2018 року за наказом № 97-ОС/К в. о. керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 позивачку перевели з тимчасової посади помічника судді ОСОБА_2 на постійну посаду.
      3.3. 25 березня 2019 року в. о. голови Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 видала наказ № 30-В, згідно з яким суддя ОСОБА_2 , за яким закріплена позивачка, з 2 до 24 квітня 2019 року перебував у щорічній відпустці.
      3.4. 11 квітня 2019 року Вища рада правосуддя прийняла рішення № 1124/0/15-19 про звільнення судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_2 із займаної ним посади.
      3.5. 11, 12 і 15 квітня 2019 року позивачка повний робочий день до 18:00 год перебувала на робочому місці за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 5-А, каб. 115, і виконувала покладені на неї обов`язки, що підтверджує витяг із журналу виходу на роботу, порядок ведення якого затверджений згідно з пунктом 6 розпорядження № 51 керівника апарату Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року.
      3.6. 15 квітня 2019 року приблизно о 17:40 год в. о. голови Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 викликала позивачку до кабінету № 207 і в присутності кількох осіб, зокрема і керівника апарату цього суду ОСОБА_4 , без будь-яких пояснень сказала поставити підпис про ознайомлення з документом про звільнення з посади. Позивачка цей документ не підписала, оскільки не була ознайомлена з його текстом. Крім того, станом на той день її безпосередній керівник - суддя ОСОБА_2 - продовжував перебувати у відпустці, тобто був у штаті Дарницького районного суду м. Києва, і не вносив керівнику апарату цього суду подання про звільнення позивачки з посади.
      3.7. 15 квітня 2019 року з метою збереження безперервного трудового стажу в майбутньому (після виходу судді ОСОБА_2 з відпустки та припинення з ним трудових відносин) і за згодою судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_8 позивачка зареєструвала в загальній канцелярії цього суду заяву з вимогою покласти на неї обов`язки додаткового помічника зазначеного судді та відповідне його подання (вх. № 22594/19).
      3.8. В. о. голови Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 письмово відмовила у задоволенні вказаного подання (лист № 1/166/2019-Вих. від 15 квітня 2019 року). Вона вказала, що 12 квітня 2019 року видала наказ № 11-ОС «Про відрахування зі штату судді ОСОБА_2 », і що позивачка ще не припинила трудові відносини з її безпосереднім керівником. Проте позивачка вважає, що оскільки суддя ОСОБА_2 був відрахований зі штату Дарницького районного суду м. Києва ще 12 квітня 2019 року, то не міг бути її безпосереднім керівником 15 квітня 2019 року.
      3.9. 16 квітня 2019 року суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_8 повторно подав і зареєстрував у загальній канцелярії цього суду подання про покладення на позивачку обов`язків додаткового помічника судді. Того ж дня позивачку було госпіталізовано до Київської міської клінічної лікарні № 18.
      3.10. В. о. голови Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_3 письмово відмовила в задоволенні вказаного подання (лист № 23261 від 17 квітня 2019 року). Вона вказала, що до виконання повноважень додаткового помічника судді можна залучати виключно працівників патронатної служби зі штату суду, а позивачка не належить до цих осіб, оскільки була відрахована зі штату суду 15 квітня 2019 року на підставі наказу № 32-ОС/К.
      3.11. 25 квітня 2019 року - у перший день приходу до Дарницького районного суду м. Києва після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - позивачка ознайомилася з текстом листа № 23261 від 17 квітня 2019 року, а також із прикріпленою до нього копією наказу про звільнення. Тоді ж позивачка зареєструвала у загальній канцелярії Дарницького районного суду м. Києва заяву з вимогою покласти на неї обов`язки додаткового помічника судді цього суду ОСОБА_8 , а останній зареєстрував відповідне подання. Проте станом на день звернення з позовом до суду відповіді на заяву та подання не було.
      3.12. 25 квітня 2019 року керівник апарату Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_4 зобов`язала позивачку передати до канцелярії цього суду справи, які були у провадженні судді ОСОБА_2, для подальшого їх перерозподілу. Тому до 8 травня 2019 року позивачка як помічник судді виконувала роботу з підготовки вказаних справ для їх передання до канцелярії.
      3.13. Позивачка вважає, що її звільнили без дотримання гарантії переведення на іншу посаду та за поданням судді не призначили на посаду додаткового його помічника всупереч частині третій статті 157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII і пункту 11 Положення про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України від 18 травня 2018 року № 21.
      3.14. Оскільки звільнення з посади позивачка вважала незаконним, просила з 16 квітня 2019 року до дня винесення судового рішення про поновлення на роботі стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу із суми середньоденного заробітку за два останні місяці у розмірі 780,93 грн. (згідно з довідкою про її заробітну плату від 22 травня 2019 року № 323).
      3.15. Щодо моральної шкоди, завданої у зв`язку зі звільненням з посади помічника судді через опублікування у відкритому доступі інформації з обмеженим доступом, яку не можна було опубліковувати (повідомлення про звільнення із зазначенням у ньому прізвища, імені, по батькові й адреси проживання, яка є і адресою місця реєстрації позивачки). Відкритість інформації з обмеженим доступом створює загрозу для позивачки, а також для близьких їй осіб, які були невдоволені результатами судових рішень і висловлювали погрози.
      (3) Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
      4. 20 грудня 2019 року Кагарлицький районний суд Київської області постановив ухвалу про закриття провадження у справі, вказавши, що з огляду на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17, спір є адміністративним і «відноситься до юрисдикції Шостого апеляційного адміністративного суду». Мотивував ухвалу тим, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, підпадає під визначення особи, яка перебуває на публічній службі.А на спори з приводу прийняття на таку службу, її проходження та звільнення з цієї служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      (4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
      5. 26 лютого 2020 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу позивачки задовольнив: ухвалу суду першої інстанції скасував і направив справу для продовженнярозгляду до цього ж суду. Мотивував постанову так:
      5.1. На час виникнення спірних правовідносин посада помічника судді належала до патронатної, а не до державної служби. Тому на ці відносини поширювалися гарантії, передбачені Кодексом законів про працю України, а не приписи Закону України «Про державну службу». З огляду на вказане, враховуючи висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17, спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
      5.2. Суд першої інстанції порушив право позивачки на захист, передбачене статтею 55 Конституції України, та право на розгляд справи у розумний строк, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не розглянув справу в розумний строк і закрив у ній провадження.
      (5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
      6. У березні 2020 року Дарницький районний суд м. Києва подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
      (6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      7. 15 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, за якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу так:
      7.1. Необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах шляхом конкретизації тих висновків, які Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17 і від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17. Причини для відступу полягають у такому:
      7.1.1. Суд першої інстанції врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17. Згідно з цим висновком помічник судді підпадає під визначення особи, яка перебуває на публічній службі. Тому у разі виникнення спору за її участю, зокрема з приводу звільнення з публічної служби, на такий спір поширюється юрисдикція адміністративного суду. Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 640/293/19.
      7.1.2. Суд апеляційної інстанції врахував іншу постанову Великої Палати Верховного Суду - від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17, - вважаючи, що відповідний спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки станом на час звільнення позивачки посада помічника судді належала до патронатної, а не державної служби.
      7.2. У справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо юрисдикції суду у спорах щодо оскарження звільнення з посади помічника судді.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      8. Дарницький районний суд м. Києва мотивував касаційну скаргу так:
      8.1. Суд першої інстанції врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17, і правильно закрив провадження у справі, вважаючи спір адміністративним. А суд апеляційної інстанції прийняв постанову з порушенням частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Висновок апеляційного суду про те, що спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки на спірні правовідносини не поширювалася дія Закону України «Про державну службу», є помилковим.
      8.2. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17-ц Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що суди під час вирішення аналогічних спорів мають враховувати саме останній висновок Великої Палати Верховного Суду.
      (2) Позиція інших учасників процесу
      9. Позивачка відзив на касаційну скаргу не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції
      10. 16 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у межах вимоги скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції та у межах доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (щодо необхідності застосування останнього висновку Великої Палати Верховного Суду, зробленого у подібних правовідносинах) і від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17 (щодо розгляду відповідного спору за правилами адміністративного судочинства).
      11. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
      12. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
      (1.2) Щодо юрисдикції суду
      13. Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про визначення юрисдикції суду для розгляду спору про звільнення особи з посади помічника судді.Суд першої інстанції вважав, що такий спір слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, а суд апеляційної інстанції - за правилами судочинства цивільного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції.
      14. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      15. ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
      18. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
      19. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
      20. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
      21. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
      22. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21)).
      23. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
      24. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
      25. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
      26. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що поняття «публічна служба» охоплює поняття державної служби (див. постанови від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц (пункт 20), від 4 липня 2018 року у справі № 310/66/14-ц (пункт 20), від 22 серпня 2018 року у справі № 766/10783/16-ц (пункт 24), від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (пункт 36), від 23 січня 2019 року у справі № 752/2922/17 (пункт 23), від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц). Крім того, поняття «публічна служба» включає також діяльність у патронатній службі у державних органах. А тому саме до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник з приводу прийняття на посаду у патронатну службу, її проходження та звільнення з патронатної служби.
      27. Кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника (помічників) судді, затвердженим Радою суддів України (частина перша статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII).
      28. Посади помічників суддів належать до посад патронатної служби (частина перша статті 92 Закону України «Про державну службу»), на які не поширюється дія Закону України «Про державну службу», крім статті 92 цього Закону (абзац другий пункту 1 Положення про помічника судді, затвердженого рішенням Ради суддів України від 18 травня 2018 року № 21).
      29. Помічник судді - це працівник патронатної служби у суді, який забезпечує виконання суддею повноважень щодо здійснення правосуддя (абзац четвертий пункту 2 вказаного Положення).
      30. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивачка з 8 травня 2015 року до 15 квітня 2019 року включно перебувала на посаді помічника судді Дарницького районного суду м. Києва. Станом на день звільнення позивачки ця посада належала до патронатної служби. Тому відповідно до пункту 17 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 19 КАС України ініційований після 15 грудня 2017 року спір щодо звільнення позивачки з посади помічника судді, а саме вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді помічника судді та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу треба розглядати за правилами адміністративного судочинства. Стосовно вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, згідно з частиною п`ятою статті 21 КАС України цю вимогу також слід розглядати в адміністративному суді, якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
      31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду, вважав цей спір цивільним, і вважає аргументи касаційної скарги обґрунтованими.
      (1.3) Щодо підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду
      32. В ухвалі від 15 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав про необхідність відступу від сформульованих у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17 і від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17 висновків щодо юрисдикції суду. Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави відступити від висновку, викладеного в її постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17.
      33. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      34. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справі №264/5957/17 (пункт 41) та у справі № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59)).
      35. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що на визначення юрисдикції суду щодо розгляду спорів про прийняття на посаду помічника судді, проходження служби на цій посаді та звільнення з неї вплинули зміни до Закону України «Про державну службу» та до КАС України. Хронологію вказаних змін можна окреслити трьома періодами: 1) до 30 квітня 2016 року включно; 2) з 1 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно; 3) з 15 грудня 2017 року.
      (1.3.1) Стосовно юрисдикції суду для розгляду спорів, ініційованих до 30 квітня 2016 року включно
      36. За змістом частини першої статті 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у період до 30 квітня 2016 року включно статус і умови діяльності помічника судді визначалися вказаним Законом, Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII і Положенням про помічника судді, затвердженим рішенням Ради суддів України від 25 березня 2011 року № 14. Відповідно до цього Положення порядок перебування на державній службі помічника судді регулювався Законом України «Про державну службу» й іншими нормативно-правовими актами України (пункт 14).
      37. Отже, до набрання 1 травня 2016 року чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIIIпомічник судді був державним службовцем. А тому за змістом пункту 15 частини першої статті 3, пункту 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, ініційовані до 30 квітня 2016 року спори щодо призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї належали до юрисдикції адміністративного суду.
      (1.3.2) Стосовно юрисдикції суду для розгляду спорів, ініційованих з 1 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно
      38. 1 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень якого Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII за винятком деяких приписів втратив чинність.
      39. За змістом частини першої статті 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, який був чинним до 30 вересня 2016 року, частини першої статті 157 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, що набрав чинності 30 вересня 2016 року, у період з 1 травня 2016 року до 15 грудня 2017 року статус і умови діяльності помічника судді визначалися відповідними Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.
      40. Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначив, що його приписи не поширюються на працівників патронатних служб, до яких належать, зокрема, помічники суддів (пункт 18 частини третьої статті 3, частина перша статті 92). Іншими словами, з 1 травня 2016 року посада помічника судді перестала належати до посад державної служби, тоді як пункт 15 частини першої статті 3 і відповідно пункт 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, для цілей визначення юрисдикції адміністративного суду не поширював поняття публічної служби на службу патронатну. Саме тому ініційовані з 1 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно спори щодо призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї слід розглядати за правилами цивільного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17, у якій позивачка у травні 2017 року звернулася до суду щодо її звільнення з посади помічника судді у березні того року, а також від 13 березня 2019 року у справі № 815/2546/17, у якій позивач у травні 2017 року звернувся до суду щодо його звільнення з такої ж посади у квітні того року).
      41. Натомість у постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17 Велика Палата Верховного Суду залишила в адміністративній юрисдикції спір за позовом, поданим у березні 2017 року щодо накладення на помічника судді дисциплінарного стягнення у листопаді 2016 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
      42. З огляду на наведені вище мотиви задля забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в її постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1594/17, вказавши, що такі спори належить вирішувати за правилами цивільного судочинства, якщо їхній розгляд ініційований у суді в період з 1 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно.
      43. У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17(пункт 43)).
      (1.3.3) Стосовно юрисдикції суду для розгляду спорів, ініційованих з 15 грудня 2017 року
      44. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, згідно з яким КАС України викладений у новій редакції. У юрисдикції адміністративного суду залишився розгляд спорів про прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19). Однак перелік видів діяльності, які охоплюються поняттям публічної служби, був розширеним, зокрема, за рахунок патронатної служби в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
      45. Тому спори про призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї, розгляд яких ініційований з 15 грудня 2017 року, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 640/293/19, у якій позивачка у січні 2019 року звернулася до суду щодо її звільнення з посади помічника судді 21 грудня 2017 року). З огляду на це висновок суду першої інстанції у справі № 368/561/19 про необхідність розгляду спору в адміністративному суді є правильним.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      46. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
      47. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 цього кодексу).
      48. З огляду на викладені у цій постанові висновки щодо юрисдикції суду постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року слід скасувати. Велика Палата Верховного Суду погоджується з викладеним в ухвалі від 20 грудня 2019 року висновком Кагарлицького районного суду Київської області про закриття провадження у справі через необхідність вирішення спору за правилами адміністративного судочинства, але з огляду на приписи статей 20, 21, 22 і 25 КАС України звертає увагу на помилковість роз`яснення позивачці належності цього спору «до юрисдикції Шостого апеляційного адміністративного суду» замість «до юрисдикції адміністративного суду».
      49. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Оскільки висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі правильний по суті та законний, є підстави залишити ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року в силі. Суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки (частина перша статті 269 ЦПК України).
      (2.2) Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
      50. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до ЦПК України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).
      51. Зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з підпунктом 8 пункту 2 розділу І Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».
      52. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишила в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України в редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачці її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду, який закрив провадження у справі, із заявою про її направлення до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      53. За змістом пункту 15 частини першої статті 3, пункту 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, ініційовані до 30 квітня 2016 року спори щодо призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      54. З огляду на приписи пункту 18 частини третьої статті 3, частини першої статті 92 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, пункту 15 частини першої статті 3, пункту 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, ініційовані з 1 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно спори щодо призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
      55. Спори про призначення на посаду помічника судді, перебування на цій посаді та звільнення з неї, розгляд яких ініційований з 15 грудня 2017 року, слід розглядати відповідно до пункту 17 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з вказаної дати, за правилами адміністративного судочинства.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 4 частини першої статті 409, статтею 413, статтями 416, 418 і 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Дарницького районного суду м. Києва задовольнити.
      2. Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати, а ухвалу Кагарлицького районного суду Київської області від 20 грудня 2019 року залишити в силі.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      В. С. Князєв
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      О. Б. Прокопенко
      Ю. Л. Власов
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. С. Ткачук
      Ж. М. Єленіна
      В. Ю. Уркевич
      О. С. Золотніков
      О. Г. Яновська
      О. Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 92571174