Решение Шевченковского райсуда о признании недействительным кредитного договора со Сведбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2610/18194/2012
Провадження №2/761/1527/2013

Р І Ш Е Н Н Я
іменем України

08 квітня 2013 року

Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Гайдук С.В.
при секретарі Назаренко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про визнання недійсним договору споживчого кредиту,

в с т а н о в и в:

в липні 2011 року позивачка звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору №1226-Ф від 25.06.2008 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 2001 року вона знайома з ОСОБА_2 У 2008 році ОСОБА_2 звернувся до неї з пропозицією взяти для нього кредит на її ім'я, під заставу його нерухомого майна. ОСОБА_2 запевнив її, що за будь-яких обставин банк не буде мати претензій до неї, оскільки працівникам банку відомо, що кредит отримує він, а не вона, і такий не буде мати для неї жодних правових наслідків. 25.06.2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» було підписано кредитний договір № 1226-Ф від 25.06.2008 року. Зазначила, що ціллю спірного договору було надання банком кредиту не їй, а ОСОБА_2, який не є стороною спірного договору. У червні 2009 року їй стало відомо, що ОСОБА_2 було вбито. Вважає, що вказаний договір є фіктивним тобто таким, що вчинений без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином. На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та зазначили, що доказами фіктивності та безгрошовості договору кредиту є те, що під час укладання договору кредиту банк навіть не мав документів, які підтверджували б платоспроможність позичальника. Заробітна плата позивачки у 2008 році становила 18012,98 грн., що еквівалентно 3721,69 доларів США, в той час як оплата одного місяця користування кредитними коштами становить 23333,33 доларів США. Також, на момент укладення договору кредиту у позивачки не було у власності предмету іпотеки, а саме нежитлової будівлі по АДРЕСА_1. Власником даної будівлі був ОСОБА_2, який отримав у банку грошові кошти по спірному договору кредиту. Всупереч вимог вказаного договору, ОСОБА_2 за час його дії, жодного разу не сплатив заборгованості за кредитом та проценти за його користування. За висновком експертизи в справі за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в заяві на відкриття кредитної лінії, інформації про умови кредитування, додатку № 3 до договору були виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням її підпису.Зазначили, що спірний договір вчинений без наміру створити правові наслідки, а тому є фіктивним. З цих підстав просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Сведбанк» в судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, а тому суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутності, на підставі наявних у справі доказів.

За клопотанням представника позивача до участі у справі було залучено співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», як особи до якої перейшло право вимоги за договором про відступлення права вимоги.

У судовому засіданні представник співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» при вирішення даного спору покладається на розсуд суду.

Вислухавши пояснення представників позивача, представника співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Відповідно до частини третьої ст.61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 25.06.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» було підписано кредитний договір № 1226-Ф (а.с.20-25).

Згідно п.1.1 цього договору, банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США на умовах, передбачених Договором, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти у строки, визначені у Графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, передбачені договором.

В п. 1.2. даного договору передбачено, що загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 2000000 доларів США (а.с.20).

Позивачка просила визнати недійсними кредитний договір №1226-Ф від 25.06.2008 року, укладений між нею та відповідачем, на що слід зазначити наступне.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому, такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Як зазначено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, за своєю правовою природою, правочин, який визнано фіктивним не є підставою для застосування реституції, як то притаманно іншим правочинам, визнаним недійсними, та що створює для його учасників правові наслідки.

Викладена правова позиція стосується тих правочинів, сторони яких дійсно мали на меті досягти відповідного правового результату.

Проте, до спірних правовідносин відновлення первинного стану сторін не може бути застосовано.

Отже, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

У відповідності до положень п.5.1.1. та п.5.1. оспорюваного договору виконання зобов'язань по договору забезпечувалось іпотекою нежитлової будівлі, заг. пл. 4245,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно рішення постійно діючого Третейського суду, право власності на вказану будівлю 22.04.2008 року було визнано за ОСОБА_2 (а.с.103-106). Передання в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань майна, яке належало ОСОБА_2, підтверджує ту обставину, що при вчиненні оспорюваного договору сторони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені умовами правочину. Ціллю оспорюваного договору було надання банком кредиту не позивачу, а особі, яка не є стороною оспорюваного договору .

Для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Проте, позивачка довела, що не намагалася створити для себе правових наслідків, укладаючи оспорюваний правочин, а відповідач не надав доказів того, що діяв з метою отримати правовий результат.

При фіктивному правочині у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин взагалі може не мати правової мети. Будь-який правочин може бути визнаний фіктивним, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Фіктивний правочин є нікчемним, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на увазі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу.

Сторони, укладаючи договір кредиту від 25.06.2008 року, заздалегідь знали, що договір позивачкою виконано не буде, що він не спрямований на настання будь-яких правових наслідків. Відповідно до п.24 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а також ту обставину що сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, з пояснень сторін та з матеріалів справи випливає, що договір кредиту, укладений 25.06.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1, не був спрямований на настання правових наслідків, сторонами не вчинялися дії по виконанню цього договору. Доказів протилежного суду не представлено.

Таким чином, у суду є всі підстави вищеназваний договір кредиту визнати недійсним.

Керуючись ст.ст.10, 27, 31, 60, 208, 209, 212, 214-216, 218 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 234, 626-628, 1051, 1054 ч.2, ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» про визнання недійсним договору споживчого кредиту - задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 1226-Ф, укладений 25 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк».

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31474765