Решения 3-х инстанций о взыскании с банка Финансы и кредит излишне уплаченных процентов


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

Справа №5011-71/14480-2012 07.11.12

 

За позовом Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ»

 

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

 

про стягнення грошових коштів в розмірі 100 634 571,02 грн.

 

Суддя Нечай О.В.

 

Представники сторін:

 

від позивача: Білявський В.В., довіреність № 92 від 09.04.2012 р.

 

від відповідача: Годлевська С.Й., довіреність № 1-131200/10158 від 25.10.2012 р., Салашний П.М., довіреність № 1-1312200/10168 від 26.10.2012 р., Жаркова Л.К., довіреність б/н від 02.11.2012 р.

 

вільний слухач: Маліневський О.М., паспорт.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 

Публічне акціонерне товариство «АвтоКрАЗ»(далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(далі -відповідач) про стягнення грошових коштів в розмірі 96 204 830,71 грн.

 

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем як позичальником за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 18.02.2008 р. та Кредитним договором № 1270-08 від 03.10.2008 р., укладеними з відповідачем, здійснювалася cплата процентів за користування кредитними коштами в розмірі, що перевищував розмір діючої процентної ставки, введеної на підставі додаткових угод до таких кредитних договорів від 30.04.2010 року. У зв'язку з цим, на думку позивача, існують підстави для стягнення з відповідача коштів, які отримані останнім безпідставно, з перевищенням розміру діючої відсоткової ставки. 

 

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-71/14480-2012, зобов'язано сторони вчинити певні дії, розгляд справи призначено на 26.10.2012 р.

 

У судове засідання 26.10.2012 р. представник позивача з'явився, надав суду пояснення по суті спору та документи для долучення до матеріалів справи.

 

Представники відповідача у судове засідання 26.10.2012 р. з'явились, надали суду пояснення по суті спору та документи для долучення до матеріалів справи.

 

У судовому засіданні 26.10.2012 р. судом оголошено перерву до 07.11.2012 р.

 

05.11.2012 р. представником відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва була подана заява про ознайомлення з матеріалами справи.

 

У судове засідання 07.11.2012 р. представник позивача з'явився, надав документи для долучення до матеріалів справи та заяву про збільшення позовних вимог, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

 

Представники відповідача у судове засідання з'явились, надали свої пояснення по суті спору, проти задоволення позовним вимог заперечували в повному обсязі.

 

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, - 

 

ВСТАНОВИВ:

 

13 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 (Далі -Договір -1), відповідно до якого банк (відповідач) надав позичальнику (позивачу) грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, оплатності та цільового використання (п. 1.1. Договору -1).

 

Відповідно до п. 1.1.1. Договору -1 надання кредитних коштів буде здійснюватись окремими частинами (траншами) на умовах, визначених даним Договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 60 000 000,00 грн., з оплатою за користування кредитними коштами, відповідно до п. 3.1. даного Договору.

 

Надання кредитних коштів за Договором - 1 здійснювалося окремими частинами (траншами) на умовах, визначених Договором - 1 в межах відновлюваної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості та процентів, визначених Договором -1, що підтверджується наявними у матеріалах справи Додатковими угодами до Договору -1, укладеними між сторонами належним чином.

 

03 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 1270-08 (далі -Договір - 2), відповідно до якого банк (відповідач) надає позичальнику (позивачу) кредит в сумі 200 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується провернути отримані грошові кошти до 02 березня 2010 року, та сплатити за користування кредитом відсотки відповідно до пункту 3.1. Договору - 2.

 

В подальшому між позивачем та відповідачем було укладено низку додаткових угод до Договору -1 та Договору - 2, які стосувалися ліміту заборгованості за кредитним договором, строку користування кредитом, порядку та строків сплати відсотків та повернення кредиту, розміру відсоткової ставки за користування кредитом та інших умов.

 

30 квітня 2010 року сторони підписали додаткову угоду до Договору -1. При підписанні вказаної додаткової угоди позивач склав та підписав протокол розбіжностей, в якому засвідчив, що заперечуючи проти положень пункту 1 додаткової угоди в редакції відповідача, підписав додаткову угоду за умови викладення пункту 1 додаткової угоди в редакції позивача, яка, окрім внесення змін до пункту 3.4. Договору -1 (щодо порядку нарахування та сплати відсотків), передбачала доповнення договору про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 13.02.2008 р. новим пунктом 3.8., який передбачає введення з 01 травня 2010 року спеціальної відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 1,0% річних.

 

При цьому наявним у матеріалах справи протоколом розбіжностей визначено, що в період дії спеціальної ставки призупиняється дія будь-яких інших процентних ставок, встановлених договором № 1238м-08 від 13.02.2008 р., включаючи відсоткові ставки, передбачені пунктом 3.1. Договору - 1. 

 

Крім того, 30 квітня 2010 року сторони підписали додаткову угоду до Договору - 2. При підписанні вказаної додаткової угоди позивач склав протокол розбіжностей, в якому засвідчив, що заперечуючи проти положень пункту 1 додаткової угоди в редакції відповідача, підписав додаткову угоду за умови викладення пункту 1 додаткової угоди в редакції позивача, яка, окрім внесення змін до пункту 3.4. (щодо порядку нарахування та сплати відсотків), передбачала доповнення Договору - 2 новим пунктом 3.8., який передбачає введення з 01 травня 2010 року спеціальної відсоткової ставки в розмірі 1,0 річних.

 

При цьому протоколом розбіжностей визначено, що в період дії спеціальної ставки призупиняється дія будь-яких інших процентних ставок, встановлених Договором -2, включаючи відсоткові ставки, передбачені пунктом 3.1. Договору - 2. 

 

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

 

Згідно вимог ч. ч. 2 - 4 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

 

Як вбачається зі змісту ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Таким чином, норми чинного законодавства регламентують порядок, який передбачає обов'язок сторони, що отримала протокол розбіжностей, вчинити дії щодо врегулювання розбіжностей або передання їх до суду. 

 

Відповідно до ч. 6 ст. 181 Господарського кодексу України, у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

 

Згідно з ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

 

Підставою для застосування спеціальних положень ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України щодо порядку прийняття пропозицій, викладених в протоколі розбіжностей, є, зокрема, одна з наступних характеристик договору, щодо якого складено протокол розбіжностей: а) договір заснований на державному замовленні; б) укладення договору є обов'язковим для сторін на підставі закону; в) сторона -виконавець за договором в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

 

У своєму письмовому відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що Договір -1 та Договір -2, а також додаткові угоди до них не були засновані на державному замовленні, їх укладення не було обов'язковим для сторін, а жодна зі сторін в установленому порядку не є монополістом на певному ринку товарів, робіт, послуг.

 

Суд не погоджується з даною позицією відповідача та підтримує позицію позивача з огляду на наступне.

 

Як вбачається з матеріалів справи та положень чинного законодавства України, діючого станом на 30.04.2010 р. (дата укладення додаткових угод до Договорів 1 та 2 з протоколами розбіжностей), укладення додаткових угод до договору про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 р. було обов'язковим для сторін, з огляду на наступне.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 334 Господарського кодексу України банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

 

Згідно з ч. 6 ст. 334 Господарського кодексу України банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами. 

 

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

 

Згідно з ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать:

 

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

 

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

 

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

 

Частиною 3 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлено, що банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Належність операцій з кредитування до банківських послуг відповідно до закону, а кредитних договорів до обов'язкових підстав надання таких послуг відрізняє даний вид договорів від інших договорів, що укладаються банком при здійсненні господарської діяльності, які не пов'язані з безпосереднім здійсненням банком (фінансовою установою) визначених законом функцій та, відповідно, не мають обов'язкового характеру.

 

Таким чином, укладення кредитного договору (змін до нього), є обов'язковим для сторін згідно із законом, оскільки є єдиною законною та обов'язковою підставою для виникнення кредитних відносин між сторонами та здійснення відповідачем як банком (фінансовою установою) своєї виключної функції з розміщення залучених коштів. 

 

При цьому обов'язковість укладення кредитного договору (змін до нього) не позбавляє його сторін необхідності визначення умов такого договору (розмір кредиту, строк, процентна ставка тощо). Водночас обов'язковість укладення такого договору передбачає наявність визначеного законом спеціального порядку погодження розбіжностей щодо таких умов, зокрема визначеного частиною 7 статті 181 Господарського кодексу України, який повинен бути врахований та дотриманий сторонами при його укладенні, в тому числі при внесенні (укладенні) змін до нього.

 

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність тверджень позивача про те, що оскільки відповідач не передав до суду розбіжності щодо додаткових угод до Договорів 1 та 2, пропозиції позивача вважаються прийнятими, а додаткові угоди від 30.04.2010 р. до вказаних договорів -укладеними в редакції позивача на підставі положень частини 7 статті 181 Господарського кодексу України.

 

При цьому суд відхиляє заперечення відповідача щодо необхідності застосування положень частини 6 статті 181 Господарського кодексу України, викладені останнім у своєму письмовому відзиві, оскільки вказана норма регламентує загальний порядок погодження розбіжностей при укладенні договору та не підлягає застосуванню до випадків, визначених в частині 7 статті 181 Господарського кодексу України, положення якої підлягали застосуванню до спірних відносин. За таких обставин, будь-які додаткові письмові підтвердження згоди відповідача з протоколом розбіжностей законом не вимагаються.

 

Суд також вважає необґрунтованими посилання відповідача на положення частини 2 статті 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якої банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, оскільки вказана норма стосується не порядку укладення кредитних договорів (змін до них), а лише щодо вимог до їх умов.

 

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

 

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 

Відповідачем не доведено суду невідповідність спеціальної ставки, встановленої пунктом 3.8. договору про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 р. (в редакції додаткових угод від 30.04.2010 р.) рівню собівартості банківських послуг відповідача. При цьому, виходячи зі змісту наведеної законодавчої норми, така собівартість не може визначатися лише як різниця між вартістю залучення певної суми коштів та їх наступного розміщення, а повинна визначатися щодо послуг банку в цілому. 

 

Незважаючи на те, що додатковими угодами від 30.04.2010 р. до Договорів 1 та 2 були внесені зміни, якими встановлена спеціальна ставка за користування кредитними коштами в розмірі 1% річних, позивачем в період з 01 травня 2010 року сплачувались, а відповідачем отримувались від позивача грошові кошти в розмірі, який перевищує розмір обумовленої сторонами спеціальної ставки. Сплата позивачем та отримання відповідачем коштів в розмірі, який перевищує спеціальну ставку, здійснена без належної правової підстави.

 

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

 

Оскільки в період з 01.05.2010 року по 31.08.2012 року відповідачем безпідставно було отримано від позивача грошові кошти за користування кредитними коштами за Договорами 1 та 2 понад спеціальної відсоткової ставки, визначеної відповідно до додаткових угод від 30.04.2012 р. до вищезазначених договорів, вказані кошти підлягають поверненню відповідачем позивачу на підставі вимог статті 1212 Цивільного кодексу України.

 

У судовому засіданні 07.11.2012 р. представником позивача в порядку, передбаченому ст. 22 ГПК України, було надано суду заяву про уточнення позовних вимог, якою останній фактично збільшив заявлений розмір коштів, який підлягає стягненню з відповідача.

 

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

 

Судом встановлено, що подана представником позивача заява про уточнення позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймається до розгляду судом.

 

Відповідно до заявлених позивачем вимог, які підтверджуються зібраними у справі доказами, за договором про мультивалютну кредитну лінію №1238м-08 від 18.02.2008 р. в період з 01.05.2010 року по 31.08.2012 року відповідачем безпідставно отримано грошові кошти в наступних загальних розмірах: 1) в розмірі 11 222 613,92 російських рублів, що становить 2 865 582,24 гривень згідно офіційного курсу НБУ гривні до російського рубля станом на 25.10.2012 р.; 2) в розмірі 156 907,35 Євро, що становить 1 623 134, 52 гривень згідно офіційного курсу НБУ гривні до Євро станом на 25.10.2012 р.; 3) в розмірі 4 596 942,85 доларів США, що становить 36 743 364,23 гривень згідно офіційного курсу НБУ гривні до долара США станом на 25.10.2012 р.; 4) в розмірі 14 296 949,44 гривень.

 

При цьому, за кредитним договором № 1270-08 від 03.10.2008 р. відповідачем в період з 01.05.2010 року по 31.08.2012 року безпідставно отримано від позивача грошові кошти в національній валюті України - гривні в загальному розмірі 45 105 540,59 грн.

 

Таким чином, загальний розмір грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як безпідставно сплачені позивачем за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитним договором № 1270-08 від 03.10.2008 р. за період з 01.05.2010 року по 31.08.2012 року становить 100 634 571,02 грн. у гривневому еквіваленті, в тому числі за період з 01.05.2010 р. по 30.06.2010 р. -еквівалентно 12 822 414,00 гривень; за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. -еквівалентно 24 576 524,44 гривень; за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. - еквівалентно 42 438 913, 48 гривень; за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. -еквівалентно 10 699 908,09 гривень, за період з 01.04.2012 р. по 31.08.2012 р. -еквівалентно 10 096 811,00 гривень.

 

Суд також вважає необґрунтованими заперечення відповідача проти позову, мотивовані наявністю між сторонами інших додаткових угод, укладених після 30.04.2010 р., в тому числі щодо зміни розміру відсоткових ставок, визначених пунктом 3.1. договору про мультивалютну кредитну лінію №1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 р., на виконання яких, на думку відповідача, позивачем була здійснена оплата коштів, які заявлені позивачем до стягнення. При відхиленні вказаних доводів відповідача суд бере до уваги той факт, що будь-яких змін до пункту 3.8. вказаних договорів сторонами не внесено, водночас, як вбачається зі змісту пункту 3.8. договору про мультивалютну кредитну лінію №1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 р. (в редакції додаткових угод від 30.04.2010 р.) зміна розміру спеціальної ставки або припинення її дії здійснюється на підставі окремої додаткової письмової угоди сторін, що прямо передбачає вказані зміни відносно спеціальної ставки. В період дії спеціальної ставки зупиняється дія будь-яких інших ставок, встановлених договорами, включаючи дію ставки, передбаченої пунктом 3.1. відповідного договору.

 

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача безпідставно сплачених грошових коштів в розмірі, еквівалентному 100 634 571,02 гривень, підлягають задоволенню.

 

Позивачем за подання даної позовної заяви до суду було сплачено судовий збір в розмірі 67 080,00 грн.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

 

Згідно з ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2012 року складає 1 073,00 грн.

 

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі двох відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

 

Судом встановлено, що позивачем за подання даної позовної заяви було переплачено судовий збір на суму 2 700,00 грн.

 

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

 

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу суми надлишково сплаченого судового збору з Державного бюджету України в розмірі 2 700,00 грн.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

 

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд 

 

ВИРІШИВ:

 

1. Позов задовольнити повністю.

 

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) на користь Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ»(39631, м. Кременчук, вул. Київська, буд. 62; ідентифікаційний код: 05808735) грошові кошти в розмірі 11 222 613, 92 російських рублів (одинадцять мільйонів двісті двадцять дві тисячі шістсот тринадцять російських рублів 92 копійки), що становить 2 865 582,24 (два мільйони вісімсот шістдесят п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дві гривні 24 копійки) згідно офіційного курсу НБУ гривні до російського рубля станом на 25.10.2012 р.

 

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) на користь Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ»(39631, м. Кременчук, вул. Київська, буд. 62; ідентифікаційний код: 05808735) грошові кошти в розмірі 156 907,35 Євро (сто п'ятдесят шість тисяч дев'ятсот сім Євро 35 євроцентів), що становить 1 623 134,52 (один мільйон шістсот двадцять три тисячі сто тридцять чотири гривні 52 копійки) згідно офіційного курсу НБУ гривні до Євро станом на 25.10.2012 р.

 

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) на користь Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ»(39631, м. Кременчук, вул. Київська, буд. 62; ідентифікаційний код: 05808735) грошові кошти в розмірі 59 402 490,03 грн. (п'ятдесят дев'ять мільйонів чотириста дві тисячі чотириста дев'яносто гривень 03 коп.).

 

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) на користь Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ»(39631, м. Кременчук, вул. Київська, буд. 62; ідентифікаційний код: 05808735) грошові кошти в розмірі 4 596 942,85 доларів США (чотири мільйони п'ятсот дев'яносто шість тисяч дев'ятсот сорок два долари США 85 центів), що становить 36 743 364,23 грн. (тридцять шість мільйонів сімсот сорок три тисячі триста шістдесят чотири гривні 23 копійки) згідно офіційного курсу НБУ гривні до долара США станом на 25.10.2012 р.

 

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) на користь Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ»(39631, м. Кременчук, вул. Київська, буд. 62; ідентифікаційний код: 05808735) витрати по сплаті судового збору в розмірі 64 380,00 грн. (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят гривень).

 

7. Повернути Публічному акціонерному товариству «АвтоКрАЗ»(39631, м. Кременчук, вул. Київська, буд. 62; ідентифікаційний код: 05808735) надлишкову суму сплаченого судового збору в розмірі 2 700,00 грн. (дві тисячі сімсот гривень) з Державного бюджету України.

 

Повне рішення складено 12.11.2012 р.

 

Суддя О.В. Нечай

 


Link to comment
Share on other sites

Державний герб України

 

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

"10" грудня 2012 р.

 

Справа № 5011-71/14480-2012

 

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф., Мальченко А.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

 

Представники сторін:

 

позивача: Білевський В.В., довіреність № 92 від 09.04.2012;

 

відповідача: Годлевська С.Й., довіреність № 1-132000/11149 від 30.11.2012;

 

Косик С.І., довіреність № 1-132000/99-14 від 18.10.2012;

 

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

 

на рішення господарського суду міста Києва

 

від 07.11.2012

 

у справі № 5011-71/14480-2012 (суддя: Нечай О.В. )

 

за позовом Публічного акціонерного товариства «АвтоКрАз»

 

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

 

про стягнення грошових коштів в розмірі 100 634 571,02 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Публічне акціонерне товариство «АвтоКрАз» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення грошових коштів в розмірі 100 634 571,02 грн. 

 

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2012 у справі № 5011-71/14480-2012 позов задоволено повністю.

 

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" грошові кошти в розмірі 11 222 613, 92 російських рублів, що становить 2 865 582,24 грн. згідно офіційного курсу НБУ гривні до російського рубля станом на 25.10.2012 р.

 

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" грошові кошти в розмірі 156 907,35 Євро, що становить 1 623 134,52 грн. згідно офіційного курсу НБУ гривні до Євро станом на 25.10.2012 р.

 

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" грошові кошти в розмірі 59 402 490,03 грн. 

 

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" грошові кошти в розмірі 4 596 942,85 доларів США, що становить 36 743 364,23 грн. згідно офіційного курсу НБУ гривні до долара США станом на 25.10.2012 р.

 

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" витрати по сплаті судового збору в розмірі 64 380,00 грн. (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят гривень).

 

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2012 у справі № 5011-71/14480-2012 і прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

 

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального права.

 

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 № 5011-71/14480-2012 у справі № 5011-71/14480-2012 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Мальченко А.О.

 

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2012 прийнято до розгляду справу № 5011-71/14480-2012. Розгляд апеляційної скарги призначений на 03.12.2012 об 11:20.

 

03.12.2012 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу.

 

03.12.2012 в судовому засіданні оголошено перерву на 10.12.2012 на 10:20.

 

10.12.2012 представники скаржника в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу і просили суд її задовольнити.

 

10.12.2012 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2012 у справі № 5011-71/14480-2012 залишити без змін.

 

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне. 

 

13.02.2008 між сторонами було укладено Договір про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 (надалі - Договір -1).

 

Відповідно до умов Договору - 1 банк надав позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, оплатності та цільового використання (п. 1.1. Договору -1).

 

Згідно з п. 1.1.1. Договору -1 надання кредитних коштів буде здійснюватись окремими частинами (траншами) на умовах, визначених даним Договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 60 000 000,00 грн., з оплатою за користування кредитними коштами, відповідно до п. 3.1. даного Договору.

 

З матеріалів справи вбачається та підтверджується додатковими угодами до Договору 1, поясненнями представників сторін, що надання кредитних коштів за Договором - 1 здійснювалося окремими частинами (траншами) на умовах, визначених Договором - 1 в межах відновлюваної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості та процентів.

 

03.10.2008 між сторнами було укладено кредитний договір № 1270-08 (надалі -Договір - 2).

 

Відповідно до умов Договору - 2 банк надає позичальнику кредит в сумі 200 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується провернути отримані грошові кошти до 02 березня 2010 року, та сплатити за користування кредитом відсотки відповідно до пункту 3.1. Договору - 2.

 

Як вбачається з матеріалів справи до Договору -1 та Договору - 2 між сторонами були укладені додаткові угоди, які стосувалися ліміту заборгованості за кредитним договором, строку користування кредитом, порядку та строків сплати відсотків та повернення кредиту, розміру відсоткової ставки за користування кредитом та інших умов.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

При цьому обов'язковість укладення кредитного договору (змін до нього) не позбавляє його сторін необхідності визначення умов такого договору (розмір кредиту, строк, процентна ставка тощо). Водночас обов'язковість укладення такого договору передбачає наявність визначеного законом спеціального порядку погодження розбіжностей щодо таких умов, зокрема визначеного частиною 7 статті 181 Господарського кодексу України, який повинен бути врахований та дотриманий сторонами при його укладенні, в тому числі при внесенні (укладенні) змін до нього.

 

30.04.2010 сторони підписали додаткову угоду до Договору -1.

 

Однак, при підписанні вказаної додаткової угоди позивач склав та підписав протокол розбіжностей, в якому засвідчив, що заперечуючи проти положень пункту 1 додаткової угоди в редакції відповідача, підписав додаткову угоду за умови викладення пункту 1 додаткової угоди в редакції позивача, яка, окрім внесення змін до пункту 3.4. Договору -1 (щодо порядку нарахування та сплати відсотків), передбачала доповнення договору про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 13.02.2008 р. новим пунктом 3.8., який передбачає введення з 01 травня 2010 року спеціальної відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 1,0% річних.

 

До того ж, протоколом розбіжностей визначено, що в період дії спеціальної ставки призупиняється дія будь-яких інших процентних ставок, встановлених договором № 1238м-08 від 13.02.2008 р., включаючи відсоткові ставки, передбачені пунктом 3.1. Договору - 1. 

 

Також, 30.04.2010 сторони підписали додаткову угоду до Договору - 2.

 

Однак, при підписанні вказаної додаткової угоди позивач склав протокол розбіжностей, в якому засвідчив, що заперечуючи проти положень пункту 1 додаткової угоди в редакції відповідача, підписав додаткову угоду за умови викладення пункту 1 додаткової угоди в редакції позивача, яка, окрім внесення змін до пункту 3.4. (щодо порядку нарахування та сплати відсотків), передбачала доповнення Договору - 2 новим пунктом 3.8., який передбачає введення з 01 травня 2010 року спеціальної відсоткової ставки в розмірі 1,0 річних.

 

До того ж, протоколом розбіжностей визначено, що в період дії спеціальної ставки призупиняється дія будь-яких інших процентних ставок, встановлених Договором -2, включаючи відсоткові ставки, передбачені пунктом 3.1. Договору - 2. 

 

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

 

Відповідно до ч. 2 - 4 ст. 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

 

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник в зв'язку з тим, що позивачем як позичальником за Договір -1 та Договір -2, здійснювалася cплата процентів за користування кредитними коштами в розмірі, що перевищував розмір діючої процентної ставки, введеної на підставі додаткових угод до таких кредитних договорів від 30.04.2010 року.

 

В зв'язку з зазначеним вище позивач вважає, що у нього існують підстави для стягнення з відповідача коштів, які отримані останнім безпідставно, з перевищенням розміру діючої відсоткової ставки. 

 

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджує, що Договір -1 та Договір -2, а також додаткові угоди до них не були засновані на державному замовленні, їх укладення не було обов'язковим для сторін, а жодна зі сторін в установленому порядку не є монополістом на певному ринку товарів, робіт, послуг.

 

До того ж, заперечує проти позову, відповідач зазначає про наявність між сторонами інших додаткових угод, укладених після 30.04.2010 р., в тому числі щодо зміни розміру відсоткових ставок, визначених пунктом 3.1. договору про мультивалютну кредитну лінію №1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 р., на виконання яких, на думку відповідача, позивачем була здійснена оплата коштів, які заявлені позивачем до стягнення.

 

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів відмічає, що скаржник в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

 

Колегія суддів відмічає, що будь-яких змін до пункту 3.8. Договір -1 та Договір -2 сторонами не внесено, водночас, як вбачається зі змісту пункту 3.8. договору про мультивалютну кредитну лінію №1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 р. (в редакції додаткових угод від 30.04.2010 р.) зміна розміру спеціальної ставки або припинення її дії здійснюється на підставі окремої додаткової письмової угоди сторін, що прямо передбачає вказані зміни відносно спеціальної ставки. 

 

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що в період дії спеціальної ставки зупиняється дія будь-яких інших ставок, встановлених договорами, включаючи дію ставки, передбаченої пунктом 3.1. відповідного договору.

 

Окрім цього, колегія суддів відмічає, що положення чинного законодавства України, на дата укладення додаткових угод до Договорів 1 та 2 з протоколами розбіжностей, було обов'язковим для сторін, з огляду на наступне. 

 

В ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України зазначено, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Таким чином, норми чинного законодавства регламентують порядок, який передбачає обов'язок сторони, що отримала протокол розбіжностей, вчинити дії щодо врегулювання розбіжностей або передання їх до суду. 

 

Відповідно до ч. 6 ст. 181 Господарського кодексу України, у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

 

Згідно з ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

 

З матеріалів справи вбачається, що оскільки відповідач не передав розбіжності щодо додаткових угод до Договорів 1 та 2, то пропозиції позивача вважаються прийнятими, в зв'язку з чим додаткові угоди від 30.04.2010 р. до вказаних договорів -укладеними в редакції позивача на підставі положень частини 7 статті 181 Господарського кодексу України.

 

Підставою для застосування спеціальних положень ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України щодо порядку прийняття пропозицій, викладених в протоколі розбіжностей, є, зокрема, одна з наступних характеристик договору, щодо якого складено протокол розбіжностей: а) договір заснований на державному замовленні; б) укладення договору є обов'язковим для сторін на підставі закону; в) сторона -виконавець за договором в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

 

Так, відповідно до ч. 1 ст. 334 Господарського кодексу України банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

 

Згідно з ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

 

Банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами (ч. 6 ст. 334 Господарського кодексу України). 

 

Кредитний договір регулює кредитні відносини між різними учасниками цивільного обороту. Згідно з ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Зазначена стаття також визначає поняття кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

 

Положення статі 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та виключно банком.

 

Також, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджує про необхідність застосування положень частини 6 статті 181 Господарського кодексу України.

 

Проте, зазначене твердження скаржника є необґрунтованим в зв'язку з тим, що вказана норма регламентує загальний порядок погодження розбіжностей при укладенні договору та не підлягає застосуванню до випадків, визначених в частині 7 статті 181 Господарського кодексу України, положення якої підлягали застосуванню до спірних відносин.

 

Таким чином, господарський суд міста Києва прийшов до обґрунтованого висновку, що будь-які додаткові письмові підтвердження згоди відповідача з протоколом розбіжностей законом не вимагаються.

 

До того ж, необґрунтованим є посилання скаржника на положення частини 2 статті 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність", згідно якої банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, оскільки вказана норма стосується не порядку укладення кредитних договорів (змін до них), а лише щодо вимог до їх умов.

 

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду міста Києва, що скаржником не доведено суду невідповідність спеціальної ставки, встановленої пунктом 3.8. договору про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 18.02.2008 р. та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 р. (в редакції додаткових угод від 30.04.2010 р.) рівню собівартості банківських послуг відповідача.

 

Отже, виходячи зі змісту наведеної законодавчої норми, така собівартість не може визначатися лише як різниця між вартістю залучення певної суми коштів та їх наступного розміщення, а повинна визначатися щодо послуг банку в цілому. 

 

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

 

Однак незважаючи на те, що додатковими угодами від 30.04.2010 р. до Договорів 1 та 2 були внесені зміни, якими встановлена спеціальна ставка за користування кредитними коштами в розмірі 1% річних, позивачем в період з 01 травня 2010 року сплачувались, а відповідачем отримувались від позивача грошові кошти в розмірі, який перевищує розмір обумовленої сторонами спеціальної ставки. Сплата позивачем та отримання відповідачем коштів в розмірі, який перевищує спеціальну ставку, здійснена без належної правової підстави.

 

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

 

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином. 

 

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

 

Отже, факт безпідставно отриманих від позивача відповідачем грошових коштів за користування кредитними коштами за Договорами 1 та 2 понад спеціальної відсоткової ставки в період з 01.05.2010 року по 31.08.2012 року належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно отриманих грошових коштів, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

 

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

 

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2012 у справі № 5011-71/14480-2012 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

 

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2012 у справі № 5011-71/14480-2012 - без змін.

 

2. Матеріали справи № 5011-71/14480-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

 

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

 

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Мальченко А.О.

 


Link to comment
Share on other sites

Державний герб України

 

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

05 червня 2013 року

 

Справа № 5011-71/14480-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

Мирошниченка С.В. (головуючий), Барицької Т.Л., Євсікова О.О.розглянув касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"на постановувід 10.12.2012

 

Київського апеляційного господарського суду

 

у справі№ 5011-71/14480-2012господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "АвтоКрАз"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"простягнення грошових коштів у розмірі 100634571,02 грн.Судове засідання проведено за участю представників:

 

позивача - Білявського В.В.,

 

відповідача - Левківської Н.М., Годлевської С.Й.

 

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2012 (суддя Нечай О.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді Синиця О.Ф., Мальченко А.О.), позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

 

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 07.11.2012, постанову апеляційного суду від 10.12.2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скарга мотивована тим, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

 

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з урахуванням такого.

 

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 13.02.2008 сторонами був укладений договір про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08, згідно з умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, терміновості, платності та цільового використання.

 

Відповідно до п. 1.1.1. вказаного договору надання кредитних коштів буде здійснюватись окремими частинами (траншами) на умовах, визначених цим договором в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 60000000,00 грн., з оплатою за користування кредитними коштами, відповідно до п. 3.1. даного договору.

 

03.10.2008 сторонами було укладено кредитний договір № 1270-08, згідно з умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 200000000,00 грн., а позичальник зобов'язується провернути отримані грошові кошти до 02.03.2010 та сплатити за користування кредитом відсотки відповідно до пункту 3.1. договору.

 

Судами також встановлено, що до вказаних двох договорів сторонами було укладено ряд додаткових угод, які стосувалися ліміту заборгованості за кредитним договором, строку користування кредитом, порядку та строків сплати відсотків та повернення кредиту, розміру відсоткової ставки за користування кредитом та інших умов.

 

30.04.2010 сторони підписали додаткову угоду до договору від 13.02.2008. Однак, при підписанні вказаної додаткової угоди позивач склав та підписав протокол розбіжностей, в якому засвідчив, що заперечуючи проти положень п. 1 додаткової угоди в редакції відповідача, підписав додаткову угоду за умови викладення п. 1 додаткової угоди в редакції позивача, яка, окрім внесення змін до пункту 3.4. договору (щодо порядку нарахування та сплати відсотків), передбачала доповнення договору про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 13.02.2008 новим пунктом 3.8., який передбачає введення з 01 травня 2010 року спеціальної відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 1,0% річних. До того ж, протоколом розбіжностей визначено, що в період дії спеціальної ставки призупиняється дія будь-яких інших процентних ставок, встановлених договором № 1238м-08 від 13.02.2008, включаючи відсоткові ставки, передбачені пунктом 3.1. договору.

 

Також, 30.04.2010 сторони підписали додаткову угоду до договору від 03.10.2008. При підписанні цієї додаткової угоди позивач також склав протокол розбіжностей, в якому засвідчив, що заперечуючи проти положень пункту 1 додаткової угоди в редакції відповідача, підписав додаткову угоду за умови викладення п. 1 додаткової угоди в редакції позивача, яка, окрім внесення змін до пункту 3.4. (щодо порядку нарахування та сплати відсотків), передбачала доповнення договору новим пунктом 3.8., який передбачає введення з 01 травня 2010 року спеціальної відсоткової ставки в розмірі 1,0 річних. До того ж, протоколом розбіжностей визначено, що в період дії спеціальної ставки призупиняється дія будь-яких інших процентних ставок, встановлених договором, включаючи відсоткові ставки, передбачені пунктом 3.1. договору.

 

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що позивачем як позичальником за зазначеними двома договорами здійснювалася оплата процентів за користування кредитними коштами в розмірі, що перевищував розмір діючої процентної ставки, введеної на підставі додаткових угод до кредитних договорів від 30.04.2010. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача кошти, які отримані останнім з перевищенням розміру діючої відсоткової ставки.

 

Сукупності встановлених у справі обставин суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 11, 509, 525, 526, 629, 1054, 1212 ЦК України, ст.ст. 173, 181, 193, 334 ГК України, ст.ст. 2, 47, 49, 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог. При цьому, суди правомірно зазначили про обов'язковість укладення кредитних договорів на підставі закону та застосування у даному випадку спеціального порядку погодження розбіжностей до умов таких договорів. У зв'язку з тим, що відповідач не передав розбіжності щодо додаткових угод до кредитних договорів до суду у двадцятиденний строк, то пропозиції позивача вважаються прийнятими, а додаткові угоди від 30.04.2010 до вказаних договорів є укладеними в редакції позивача на підставі положень ч. 7 ст. 181 ГК України.

 

Таким чином, незважаючи на те, що додатковими угодами від 30.04.2010 до договорів були внесені зміни, якими встановлена спеціальна ставка за користування кредитними коштами в розмірі 1% річних, позивачем з 01.05.2010 по 31.08.2012 сплачувались, а відповідачем отримувались від позивача грошові кошти в розмірі, який перевищує розмір обумовленої сторонами спеціальної ставки.

 

Посилання скаржника у касаційній скарзі на невідповідність спеціальної ставки, встановленої пунктом 3.8. договору про мультивалютну кредитну лінію № 1238м-08 від 18.02.2008 та кредитного договору № 1270-08 від 03.10.2008 (в редакції додаткових угод від 30.04.2010) рівню собівартості банківських послуг відповідача, було досліджено судами попередній інстанцій і правомірно не взято до уваги з огляду на те, що вказані обставини не можуть бути підставою для невиконання договірних зобов'язань між сторонами.

 

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та фактично зводяться до необхідності переоцінки досліджених судами доказів та встановлених обставин, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

 

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

 

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" залишити без задоволення.

 

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 у справі № 5011-71/14480-2012 залишити без змін.

 

Суддя С. Мирошниченко

 

Суддя Т. Барицька

 

Суддя О. Євсіков

 


Link to comment
Share on other sites

Ужеж вроде была темка КрАЗ-Финики!?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5846&page=2#entry76406

 

НО следует учесть, что протокол разногласий может быть только в хозяйственных отношениях!

Link to comment
Share on other sites

  • 1 year later...

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...