Опрелеление ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об удовлетворении требований ОТП Факторинг к поручителю

[у.zaporozhskiy]

у кредитора было полгода для того, что бы обратится с иском к поручителю

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44484078

 

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ            

27 травня 2015 року                                                                          м. Київ  

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого                       Луспеника Д.Д.,

суддів:                                             Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «ОТП Факторинг Україна» (далі - ПАТ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 1 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», а правонаступником останнього - ПАТ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 60 900 доларів США на строк до  3 червня 2023 року включно зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 1 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, як вона, так і поручитель на вимоги не реагували, у зв'язку з чим станом на 10 січня 2014 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 082 433 грн 16 коп.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі                           2 082 433 грн 16 коп. та 3 654 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року, позов ПАТ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 1 липня 2008 року в розмірі                         1 141 059 грн 26 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.  

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4  просять оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга за доводами ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а за доводами ОСОБА_3 - відхиленню, з таких підстав.  

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ПАТ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив із того, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник, позичальник, не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню, разом з тим суд застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір неустойки. При  цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також, що розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону, умовам договору та враховано сплачені позичальником суми.    

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду щодо позовних вимог до поручителя ОСОБА_4 не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 1 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», а правонаступником останнього - ПАТ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого їй надано кредит у розмірі                               6 900 доларів США на строк до 3 червня 2023 року включно зі сплатою процентів у порядку та розмірах, встановлених договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 1 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.            У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-172цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом установлено, що 26 грудня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 1 липня 2008 року без погодження з поручителем.

Відповідно до п. 2.1.5 указаного додаткового договору передбачено додаткову відповідальність боржника, де зазначено, що процентна ставка боржника підвищується на 4 % за умови порушення позичальником будь-яких зобов'язань за кредитним договором.

При цьому п. 1.4.1.5.1 кредитного договору від 1 липня 2008 року передбачав збільшення процентної ставки на 4 % тільки у випадку порушення пп. 2.3.6, 2.3.7 договору, а не будь-яких порушень.

Таким чином, апеляційний суд не врахував, що укладенням додаткового договору від 26 грудня 2008 року без погодження з поручителем, ОСОБА_4, та нарахуванням цих сум, було змінено основне зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_4    

Також апеляційний суд не врахував, що прострочення заборгованості за кредитним договором відбулось з грудня 2008 року, тобто з цього часу у ПАТ «ОТП Факторинг Україна» виникло право звернутися з вимогою до поручителя                   ОСОБА_4 протягом наступних шести місяців.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 8 жовтня 2014 року № 6-128цс14, від 29 січня 2014 року № 6-155 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.  

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.  

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не врахував, що основне зобов'язання було змінено без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_4 (ч. 1 ст. 559 ЦК України), не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог банку до ОСОБА_4 без змін.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, ухвала апеляційного суду в частині вимог ПАТ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга за доводами ОСОБА_3 підлягає відхиленню з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в частині вимог ПАТ «ОТП Факторинг Україна» до позичальника,  ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд правильно визначив заборгованість за кредитним договором згідно з умовами договору, вимогами закону та з урахуванням сплачених сум, застосувавши положення ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Крім того, доводи ОСОБА_3 у касаційній скарзі щодо незастосування судами строку позовної давності є безпідставними, оскільки нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені  випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-25цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте у матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_3 про застосування позовної давності як до позовних вимог про стягнення тіла кредиту, так і до вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336 - 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу за доводами ОСОБА_4 задовольнити частково, за доводами - ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                           Д.Д. Луспеник                                                                    

Судді:                                                                                                            В.І. Журавель

                                                                                                                                

С.Ф. Хопта

                                                                                                                                В.А. Черненко

                                                                                                                                С.П. Штелик