Recommended Posts

АКТ описи и ареста имущества, а именно автомобиля,даёт ли право изымать автомобиль и увозить его в неизвестном направлении....в этом документе описывается автомобиль и его внешний вид снаружи...речи о том что он изымается  там нету...но  авто было изъято на основании этой бумаги...и не было предъявлено ни одного акта  именно на изъятие ,в акте описи есть только приписка о том что авто будет передано на реализацию не раньше  срока  (число,месяц,год),я знаю что его не продали ,так как до сих пор звонят из банка  и  спрашивают когда будет погашен долг....

можно ли в этом случае судиться с ИС на предмет незаконного изъятия авто или изъятия с нарушениями норм и законов

 

 

Link to comment
Share on other sites

АКТ описи и ареста имущества, а именно автомобиля,даёт ли право изымать автомобиль и увозить его в неизвестном направлении....в этом документе описывается автомобиль и его внешний вид снаружи...речи о том что он изымается  там нету...но  авто было изъято на основании этой бумаги...и не было предъявлено ни одного акта  именно на изъятие ,в акте описи есть только приписка о том что авто будет передано на реализацию не раньше  срока  (число,месяц,год),я знаю что его не продали ,так как до сих пор звонят из банка  и  спрашивают когда будет погашен долг....

можно ли в этом случае судиться с ИС на предмет незаконного изъятия авто или изъятия с нарушениями норм и законов

в акте описи должно быть обозначено что он отдается на хранение кому-либо

Link to comment
Share on other sites

в акте описи должно быть обозначено что он отдается на хранение кому-либо

есть приписка что описаное майно принял на ответственное сберегание такой то и такой...и всё....конкретного акта об изъятии нету...причём юнец это 1992 г.р то естьэто изъятие было  3 года назад,моё авто забрало  на хранение 20 тилетнее чмо....должен ли быть конкретный акт об изъятии???или достаточно этой приписочки?  понятые тоже обозначены только фамилиями и подписями...никаких паспортных данных...

я имею в виду что акт на изъятие должен быть?или достаточно этой припски..потому что акт по сути своей на опись и арест..но не на изъятие....должно ли быть судебное решение на изъятие? или это всё на усмотрение исполнителей  и ухвалы на изъятие суда им не требуется?

Link to comment
Share on other sites

есть приписка что описаное майно принял на ответственное сберегание такой то и такой...и всё....конкретного акта об изъятии нету...причём юнец это 1992 г.р то естьэто изъятие было  3 года назад,моё авто забрало  на хранение 20 тилетнее чмо....должен ли быть конкретный акт об изъятии???или достаточно этой приписочки?  понятые тоже обозначены только фамилиями и подписями...никаких паспортных данных...

я имею в виду что акт на изъятие должен быть?или достаточно этой припски..потому что акт по сути своей на опись и арест..но не на изъятие....должно ли быть судебное решение на изъятие? или это всё на усмотрение исполнителей  и ухвалы на изъятие суда им не требуется?

4.2. Опис та арешт майна боржника здійснюються в такій послідовності:

4.2.1. Після виявлення майна боржника державний виконавець проводить опис та арешт цього майна, про що складає акт. В акті опису та арешту майна боржника повинні бути вказані:

а) назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

б) якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

в) якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

г) прізвище, ім’я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);

ґ) відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

д) якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;

е) зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.

4.2.2. Акт опису та арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також може бути підписаний іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті.

4.2.3. Якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання.

4.2.4. Якщо опис і арешт майна здійснюються за участю боржника або його представника, акт опису та арешту майна складається в двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

4.2.5. Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові чи його представнику, а іншій особі, то акт опису та арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку на першому примірнику акта.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12/print1455525979871627

никакой акт изъятия  не составляется

Link to comment
Share on other sites

моей подписи  в этом акте нету и  приписки на этот счёт так же нету

 

 

4.2.3. Якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання.

 

 

я была  на месте,дома..они даже не удосужились зайти и предупредить об этом...я среагировала на сигнализацию,когда они грузили на эвакуатор,поэтому я не отказывалась хранить авто,так как меня даже не спросили....и про судебное решение о том что должен кто тот принять авто на хранение мне не известно...у меня его нету такого решения и никто не предоставлял....я думаю что его и не было....

Link to comment
Share on other sites

АКТ описи и ареста имущества, а именно автомобиля,даёт ли право изымать автомобиль и увозить его в неизвестном направлении....в этом документе описывается автомобиль и его внешний вид снаружи...речи о том что он изымается  там нету...но  авто было изъято на основании этой бумаги...и не было предъявлено ни одного акта  именно на изъятие ,в акте описи есть только приписка о том что авто будет передано на реализацию не раньше  срока  (число,месяц,год),я знаю что его не продали ,так как до сих пор звонят из банка  и  спрашивают когда будет погашен долг....

можно ли в этом случае судиться с ИС на предмет незаконного изъятия авто или изъятия с нарушениями норм и законов

В акте указано, кому он передан на хранение?

Link to comment
Share on other sites

моей подписи  в этом акте нету и  приписки на этот счёт так же нету

 

 

4.2.3. Якщо опис і арешт майна здійснюються на виконання рішення про забезпечення позову, державний виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику. Іншій особі майно на зберігання може бути передано лише у випадку відсутності боржника чи його відмови від прийняття майна на зберігання, а також у випадку, якщо судовим рішенням визначено іншу особу, якій необхідно передати майно на зберігання.

 

 

я была  на месте,дома..они даже не удосужились зайти и предупредить об этом...я среагировала на сигнализацию,когда они грузили на эвакуатор,поэтому я не отказывалась хранить авто,так как меня даже не спросили....и про судебное решение о том что должен кто тот принять авто на хранение мне не известно...у меня его нету такого решения и никто не предоставлял....я думаю что его и не было....

Вы сделали то, что я Вам сказал?

Link to comment
Share on other sites

Вы сделали то, что я Вам сказал?

решение третейки у меня на руках,я спрашивала в другой ветке ,наверное не видели,куда писать и подавать заявление на отмену этого решения?какие основания указать?что должно быть указано,что бы не последовал отказ в принятии аппеляции..я читала что несмотря на  УКАЗ о запрете на  решения третейского суда в кредитных спорах,не смотря на это   часто отказывают в аппеляциях...решение было вынесено ещё в 2011 году....

вы мне написали что делать..писать и подавать,но что писать конкретно что бы не отказали?какие должны быть причины указаны...я не могу себе позволить ходить постоянно поговорить с юристами..час поговорить  стоит нынче дорого,и как мне подсказывала моя предидущая практика многие из них даже не упомянули о таком законе о третейских судах...поэтому приходится копаться во всём самой....

Link to comment
Share on other sites

решение третейки у меня на руках,я спрашивала в другой ветке ,наверное не видели,куда писать и подавать заявление на отмену этого решения?какие основания указать?что должно быть указано,что бы не последовал отказ в принятии аппеляции..я читала что несмотря на  УКАЗ о запрете на  решения третейского суда в кредитных спорах,не смотря на это   часто отказывают в аппеляциях...решение было вынесено ещё в 2011 году....

вы мне написали что делать..писать и подавать,но что писать конкретно что бы не отказали?какие должны быть причины указаны...я не могу себе позволить ходить постоянно поговорить с юристами..час поговорить  стоит нынче дорого,и как мне подсказывала моя предидущая практика многие из них даже не упомянули о таком законе о третейских судах...поэтому приходится копаться во всём самой....

Основания в решениях по этим тегам: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?app=core&module=search&do=search&search_tags=%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F%2B%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BA%D0%B0&search_app=forums

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?app=core&module=search&do=search&search_tags=%D1%80%D0%B5%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5%2B%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%2B%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0&search_app=forums

 

Сами заявления, это работа для профильного юриста, к которому Вы обратитесь.

Я думаю, дал Вам достаточное количество советов, что бы Вы не ходили на консультации за разговорами, а выбрали себе юриста, в том числе с форума, на форуме есть более 10 профильных юристов, в том числе Антирейд (организатор форума).

Выбор за вами.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Основания в решениях по этим тегам: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?app=core&module=search&do=search&search_tags=%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F%2B%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BA%D0%B0&search_app=forums

 

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?app=core&module=search&do=search&search_tags=%D1%80%D0%B5%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5%2B%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%2B%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0&search_app=forums

 

Сами заявления, это работа для профильного юриста, к которому Вы обратитесь.

Я думаю, дал Вам достаточное количество советов, что бы Вы не ходили на консультации за разговорами, а выбрали себе юриста, в том числе с форума, на форуме есть более 10 профильных юристов, в том числе Антирейд (организатор форума).

Выбор за вами.

спасибо

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      09 листопада 2021 року
      м. Київ
      Справа № 320/5115/17
      Провадження № 14-133цс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
      учасники справи:
      позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
      відповідач -Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Ковальової Ю. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів Онищенка Е. А., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
      у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», банк відповідно) про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів,
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - позивачі) звернулися до суду з указаним позовом, у якому просили стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк»:
      на користь ОСОБА_1 - проценти за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за вказаними договорами банківських вкладів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 5 281,74 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) за цими договорами відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) у сумі 734 510,34 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      на користь ОСОБА_4 - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946 та від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 4 716,50 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 655 905 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      на користь ОСОБА_3 - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 8 346,41 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 1 160 700 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      на користь ОСОБА_5 - проценти за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 за ставкою 1 % за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 3 150,47 долара США з конвертацію цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, три проценти річних за цими договорами за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 9 451,43 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, а також неустойку (пеню) відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ - 1 314 371,09 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
      Позов обґрунтований тим, що між позивачами та банком укладено ряд договорів банківського вкладу.
      04 грудня 2014 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у справі № 320/9186/14-ц ухвалив рішення, що набрало законної сили, яким визнано неправомірною відмову ПАТ «КБ «Приватбанк» достроково розірвати укладені з позивачами договори банківських вкладів, розірвано договори банківських вкладів, стягнуто грошові кошти, внесені за цими договорами.
      Це рішення на час звернення позивачів до суду з указаним позовом не виконано, кошти не повернуто. Позивачі вважали, що з відповідача на їх користь підлягають стягненню проценти за договорами банківських вкладів після закінчення строку їх дії на підставі статей 1061, 1070 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та неустойка (пеня) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      18 жовтня 2017 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 :
      - проценти за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % у сумі 1 760,58 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 5 281,74 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 у сумі 67 078,57 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 :
      - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 за ставкою 1 % у сумі 1 572,16 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 4 716,50 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 у сумі 59 900 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 :
      - проценти за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 за ставкою 1 % у сумі 2 782,13 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 8 346,41 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 в сумі 106 000 доларів США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 :
      - проценти за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 за ставкою 1 % у сумі 3 150,47 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - три проценти річних (частина друга статті 625 ЦК України) за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року в сумі 9 451,43 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу;
      - неустойку (пеню) за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за договорами банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200 у сумі 120 033,89 долара США з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.
      В іншій частині позову відмовлено.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Судові рішення аргументовані тим, що умови договору банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом, а тому до стягнення підлягають проценти за ставкою «на вимогу».
      При цьому суди зазначили, що відповідно до розділу 2.8 «Інше» Умов та правил надання банківських послуг ПАТ «КБ «Приватбанк» розмір процентів за користування коштами на вкладному рахунку «до запитання» («на вимогу») становить 1 % річних. Оскільки умовами договору не визначено інший розмір процентів, які нараховуються на суму вкладу, що розміщений на вкладному рахунку «до запитання», то після закінчення строку дії договорів та їх розірвання розмір процентів підлягає обчисленню за процентною ставкою 1 % згідно зі статтею 1070 ЦК України. Проценти, визначені статтями 1061, 1070 ЦК України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення. При цьому за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, зокрема, у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
      Суди виснували, що з урахуванням різної правової природи процентів, визначених статтями 1061, 1070 ЦК України, і процентів, що стягуються за нормами статті 625 ЦК України, а також з огляду на відсутність у чинному законодавстві відповідних обмежень одночасне стягнення процентів за статтями 1061, 1070 ЦК України та трьох процентів річних від простроченої суми за статтею 625 ЦК України є правомірним.
      Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.
      Крім того, суди вказували на те, що право на стягнення неустойки (пені) у позивачів виникло з наступного дня після 04 грудня 2014 року, а до суду вони звернулися лише 19 липня 2017 року, тому неустойка (пеня) підлягає стягненню лише в межах одного року до дня пред`явлення позову.
      При цьому суди дійшли висновку про зменшення розміру неустойки до суми основної заборгованості кожному з позивачів на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У червні 2018 року ПАТ «КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі докази і не звернули уваги на те, що спірні договори банківського вкладу розірвані за рішенням суду, яке набрало законної сили, тому зобов`язання за такими договорами є припиненими, а вимоги позивачів - безпідставними.
      ПАТ «КБ «Приватбанк» зазначало, що позивачами надано неправильні розрахунки заборгованості у зв`язку з тим, що на підставі наказу голови правління банку від 05 січня 2004 року № 07 встановлена відсоткова ставка за вкладами «на вимогу» у розмірі 1 %, а відповідно до протоколу комітету управління активами і пасивами ПАТ «КБ «Приватбанк» від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року - за вкладами «до запитання» у розмірі 0,01 % річних. Однак позивачами наведено розрахунок процентів за період з 04 грудня 2014 року по 20 липня 2017 року за ставкою 1 % річних, який суди не перевірили.
      Відповідальність, передбачена за статтею 625 ЦК України поширюється на прострочення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
      Період невиконання боржником рішення суду обчислюється з дати набрання цим рішенням законної сили.
      Тому ПАТ «КБ «Приватбанк» вважало безпідставним стягнення трьох процентів річних, оскільки їх нарахування на суму заборгованості за виплату процентів, передбачених договорами банківського вкладу не є правомірним. Вони мають нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами.
      На думку заявника, розмір нарахованої пені є неспівмірним із сумою вкладів, суди мали застосувати наслідки спливу спеціальної позовної давності.
      Крім того, банк посилався на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 759/13827/15-ц, згідно з яким пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.
      До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.
      Банк указував, що за положенням частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ усі розрахунки пені за іншими договорами банківського вкладу підлягають перерахунку.
      Позиція інших учасників справи
      Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      06 липня 2018 року ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
      28 травня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
      02 липня 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду, а 19 серпня 2020 року - справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
      Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зробила висновок про наявність підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обґрунтувавши цей висновок тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. При цьому Велика Палата Верховного Суду на підставі частини третьої статті 551 ЦК України змінила рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року в частині визначення розміру пені за прострочення виконання зобов`язання в сумі 295 459,43 грн, зменшивши цей розмір до 100 000 грн.
      Отже, у вказаній постанові зазначено, що вартість послуги, на яку нараховується пеня в розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення, співпадає з розміром утримуваних банком коштів (у контексті вирішуваної справи - сума неповернутого банківського вкладу з нарахованими на нього відсотками, який після закінчення строку дії відповідного договору трансформувався у банківський рахунок).
      Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що такий висновок не ґрунтується на положеннях частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ та не відповідає наведеним нормам Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ), Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ).
      На думку колегії суддів, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) взагалі не наведено тлумачення вжитого в законі терміна «вартість послуги», не роз`яснено, у чому вона полягає і з чого складається.
      Однак як за договором банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України), так і за договором банківського рахунка (стаття 1066 ЦК України) виконавцем відповідних банківських послуг, які полягають у прийнятті від вкладника (клієнта) грошових коштів та виконанні його розпоряджень щодо проведення операцій з ними, включно з їх поверненням є банк, а споживачем таких послуг є вкладник (клієнт). Тому за змістом частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ особою, яка оплачує надані їй банком послуги (сплачує вартість таких послуг) є їх споживач (вкладник, клієнт). З огляду на викладене визначення вартості вказаних послуг є ключовим для вирішення питання про розмір відповідальності банку.
      У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.
      При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.
      Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.
      На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) спосіб визначення обсягу відповідальності банку за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі не лише не відповідає положенням частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливості незаконного збагачення значної кількості осіб - споживачів банківських послуг.
      Колегія суддів вважала, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ відповідальність банку як виконавця фінансових послуг у вигляді сплати споживачеві пені в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення виконання надання послуги настає лише у випадку, коли у відповідному договорі (банківського вкладу або банківського рахунка) сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. В іншому випадку необхідно застосовувати положення вказаної правової норми про те, що в разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (при цьому законодавець не вказує вид неустойки - штраф чи пеню, що підлягає сплаті).
      На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, три відсотки обчислюються від загальної вартості замовлення одноразово, а не за кожний день прострочення, тобто є штрафом, а не пенею, що цілком узгоджується з положеннями статей 549-552 ЦК України, якими врегульовано питання застосування неустойки як виду забезпечення виконання зобов`язання, зокрема, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 цього Кодексу).
      У контексті частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ під загальною вартістю замовлення можна розуміти суму грошових коштів, які банк безпідставно не повертає вкладнику (клієнту), оскільки вказане словосполучення, зазначене в цій правовій нормі, стосується як виконання оплачених споживачем робіт, так і надання замовлених ним послуг. Разом з тим тлумачення наведеної правової норми свідчить, що вжиті в ній поняття «загальна вартість замовлення» та «вартість роботи (послуги)» не є тотожними і передбачають різні бази (розміри грошових коштів), на які нараховується неустойка.
      З огляду на вказане колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), про можливість застосування в подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
      15 вересня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
      Судами встановлено, що на підставі договорів-анкет між ОСОБА_5 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:
      від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, за умовами якого на її особовий рахунок № НОМЕР_1 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховані грошові кошти в сумі 50 000 доларів США;
      № SAMDNWFD0070021390100, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_2 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховано 50 000 доларів США;
      № SAMDNWFD0070021392200, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_3 (тип вкладу «Депозит плюс») зараховано 20 033,89 доларів США.
      На підставі договорів-анкет між ОСОБА_4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:
      від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, за умовами якого на її особистий рахунок № НОМЕР_4 (тип вкладу «Стандарт») зараховано грошові кошти в сумі 10 000 доларів США;
      № SAMDN25000717275886, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_5 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;
      № SAMDN25000717276090, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_6 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;
      від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_7 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 9 900 доларів США;
      від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064, за умовами якого на її рахунок № НОМЕР_8 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 20 000 доларів США.
      На підставі договорів-анкет між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:
      від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_9 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 49 999,98 долара США;
      від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_10 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 17 078,59 долара США.
      На підставі договорів-анкет між ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено договори банківських вкладів, а саме:
      від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_11 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;
      № SAMDN25000717276937, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_12 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;
      № SAMDN25000717277019, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_13 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;
      від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_14 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;
      № SAMDN25000720405021, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_15 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 10 000 доларів США;
      від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_16 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 18 000 доларів США;
      № SAMDN25000727539013, за умовами якого на його особовий рахунок № НОМЕР_17 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 18 000 доларів США;
      від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494, за умовами якого на його рахунок № НОМЕР_18 (тип вкладу «Стандарт») зараховано 20 000 доларів США.
      Факт внесення коштів на депозитні рахунки підтверджується квитанціями про внесення на рахунок та платіжними дорученнями.
      04 грудня 2014 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області (справа № 320/9186/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2015 року, а 21 жовтня 2015 року залишеними без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ПАТ «КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів, про визнання неправомірною відмову достроково розірвати договори банківських вкладів, про зобов`язання вчинення певних дій та про стягнення грошових коштів задоволено частково.
      Визнано неправомірною відмову ПАТ «КБ «Приватбанк» в достроковому розірванні укладених з ОСОБА_1 договорів банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576; укладених з ОСОБА_4 договорів банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, № SAMDN25000717275886, № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064; укладених з ОСОБА_3 договорів банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, № SAMDN25000717276937, № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494; укладених з ОСОБА_5 договорів банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, № SAMDNWFD0070021390100, № SAMDNWFD0070021392200.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу № SAMDN25000732524362 від 28 січня 2013 року в розмірі 49 999,98 долара США, за договором банківського вкладу від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576 - 17 078,59 долара США.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, в розмірі 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275886 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276090 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946 - 9 900 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064 - 20 000 доларів США.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, в розмірі 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276937 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717277019 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405021 - 10 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156 - 18 000 доларів США, за договором банківського вкладу № SAMDN25000727539013 від 31 липня 2012 року - 18 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494 - 20 000 доларів США.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_5 грошові кошти, внесені за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, в розмірі 50 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021390100 - 50 000 доларів США, за договором банківського вкладу від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021392200 - 20 033,89 долара США.
      Розірвано укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договори банківських вкладів від 28 січня 2013 року № SAMDN25000732524362 та від 27 січня 2014 року № SAMDN25000740327576; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 договори банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275968, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717275886, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276090, від 01 березня 2012 року № SAMDN01000724036946, від 14 березня 2012 року № SAMDN25000724293064; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 договори банківських вкладів від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276850, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717276937, від 14 червня 2011 року № SAMDN25000717277019, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405235, від 07 жовтня 2011 року № SAMDN25000720405021, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539156, від 31 липня 2012 року № SAMDN25000727539013, від 20 березня 2013 року № SAMDN25000733924494; укладені між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 договори банківських вкладів від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021389000, від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021390100, від 25 листопада 2013 року № SAMDNWFD0070021392200.
      Тобто, зі змісту вказаних судових рішень установлено та не заперечувалося сторонами у справі, що 05 серпня 2014 року позивачі зверталися до ПАТ «КБ «Приватбанк» про розірвання договорів банківського вкладу, проте банк посилався на неможливість повернення вкладів на першу вимогу у зв`язку з невизначеністю правового статусу території Кримського півострову, її правового режиму та відсутністю можливості в банку здійснити розблокування рахунків позивачів
      06 травня 2015 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області видав виконавчі листи у справі № 320/9186/14-ц, а 27 травня 2015 року Соборним відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Соборний ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) за заявами позивачів відкрито виконавчі провадження.
      Після закінчення строку для добровільного виконання банком цих виконавчих листів 04 червня 2015 року виконавчі провадження приєднані до зведеного виконавчого провадження ВП №11355726, яке відкрито Соборним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо боржника ПАТ «КБ «Приватбанк».
      Згідно з інформацією, наданою стягувачам в. о. начальника Соборного ВДВС м. Дніпра ГУТУЮ у Дніпропетровській області у листі від 10 липня 2017 року № 32448, борг за вказаними виконавчими листами не сплачений боржником та не стягнутий державною виконавчою службою.
      Правова позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договорами банківських вкладів Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Між сторонами справи існували зобов`язальні правовідносини з договорів банківських вкладів.
      Звертаючись до суду, позивачі з посиланням на статтю 1070 ЦК України просили стягнути проценти за договорами банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 25 березня 2015 року (з дня набрання рішенням від 04 грудня 2014 року законної сили) по 20 липня 2017 року (по день звернення позивачів з позовом).
      Судами досліджено договори банківського вкладу, відповідно до яких банк на підставі заяви позивачів відкрив їм рахунки, які містять умови щодо тарифів банку для щомісячного нарахування процентів на кошти, розміщені на них.
      З пункту 1 договорів банківського вкладу вбачається, що процентна ставка на вклад складала 8 % , 8,5 %, 10 %, 9,75 %, 7,5 % річних.
      Судами установлено, що у розділі 2.8 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ «КБ «Приватбанк» визначено, що розмір процентів за користування коштами на вкладному рахунку «до запитання» («на вимогу») становить 1 % річних.
      Ці Умови поширюються лише на діючі договори.
      Водночас рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року у справі № 320/9186/14-ц розірвано договори та стягнуто грошові кошти, внесені позивачами за договорами банківського вкладу. Отже, договірні зобов`язання на майбутнє, після набрання чинності судовим рішенням, між сторонами припинилися.
      Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
      Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.
      Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
      Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.
      Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються.
      Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України.
      З наведених підстав судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення процентів за користування вкладами за вказаний у позові період з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
      При вирішенні питання про нарахування трьох процентів річних за частиною другою статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
      За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
      Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
      Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
      За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
      Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
      Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
      Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
      Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
      Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      У такому випадку Велика Палата Верховного Суду визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 04 грудня 2014 року (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 25 березня 2015 року) х 848 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році).
      При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій, рішення суду набирало законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
      А згідно із частиною першою статті 319 ЦПК України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
      Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.
      Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
      При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
      Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
      Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
      У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
      Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
      Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.
      Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.
      З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.
      Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.
      Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
      Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.
      Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
      Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
      Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
      Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
      З наведених підстав вказівка в резолютивній частині рішення суду першої інстанції про стягнення відповідних сум з конвертацією цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу є помилковою, тому з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід виключити слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» у всіх випадках їх застосування.
      Так, три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 67 078,57 долара США, помноженого на кількість днів прострочення, з дня набрання судового рішення від 04 грудня 2014 року законної сили - 25 березня 2015 року до дати вказаної в прохальній частині позовної заяви - 20 липня 2017 року, що становить 848 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році).
      Тобто 67 078,57 х 3 х 848 : 365 : 100 = 4675,28 долара США (період з 25 березня 2015 року по 20 липня 2017 року).
      Щодо розрахунку трьох процентів річних перед ОСОБА_4 : 59 900 х 3 х 848 : 365 : 100 = 4 174,95 долара США.
      Стосовно розрахунку трьох процентів річних перед ОСОБА_3 : 106 000 х 3 х 848 : 365 : 100 = 7 388,05 долара США;
      Розрахунок трьох процентів річних перед ОСОБА_5 : 120 033,89 х 3 х 848 : 365 : 100 = 8 366,20 долара США.
      Тому, ураховуючи визначений період прострочення та формулу розрахунку процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, судові рішення в частині стягнення трьох процентів річних за невиконання грошового зобов`язання необхідно змінити, зменшивши суму стягнення з банку на користь позивачів, а саме на користь:
      ОСОБА_1 з 5 281,74 долара США до 4 675,28 долара США;
      ОСОБА_4 з 4 716,50 долара США до 4 174,95 долара США;
      ОСОБА_3 з 8 346,41 долара США до 7 388,05 долара США;
      ОСОБА_5 з 9 451,43 долара США до 8 366,20 долара США.
      Щодо можливості застосування до вказаних правовідносин норм Закону № 1023-ХІІ та нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 цього Закону Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами № 2664-ІІІ, № 2121-ІІІ, № 1023-XII.
      Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.
      У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
      Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
      Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
      У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
      У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
      Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).
      Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.
      За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.
      Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).
      Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
      У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.
      У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
      Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача.
      Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
      Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.
      Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
      Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується.
      Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року.
      Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
      Стосовно необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
      У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону № 2121-ІІІ банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.
      Таким чином, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунка сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
      Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вважала можливим зменшити розмір неустойки до 100 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності в цивільному судочинстві, оскільки висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивачки пені в розмірі, що більше ніж удвічі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи.
      Разом з тим з обставин справи, що розглядається, вбачається, що договори банківського вкладу між сторонами були розірвані за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року, яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, що свідчить про те, що споживчі правовідносини між кожним із вкладників та банком припинилися, а отже, до них не застосовується Закон № 1023-ХІІ, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у її постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), фактичні обставини якої відмінні від обставин цієї справи.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
      З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково та скасувати судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу за ставкою «на вимогу» в розмірі 1 % та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року і ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні вказаних вимог.
      У частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - змінити в частині розміру стягуваної суми.
      Також із резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» виключити у всіх випадках їх застосування.
      В іншій оскаржуваній частині рішення судів попередніх інстанцій прийнято по суті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України їх необхідно залишити без змін.
      Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      При зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
      Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору.
      Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2017 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (640 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановлено обмеження - 8 000 грн).
      Згідно із Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про державний бюджет на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 1 600 грн.
      Ціна позову становила 3 902 547,85 долара США.
      За результатами касаційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено в силі лише в частині стягнення з відповідача на користь позивачів трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 24 604,48 долара США, тобто позов задоволено на 0,6 % (24 604,48 * 100 % / 3 902 547,85).
      Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 48 грн судового збору за подання позовної заяви, враховуючи обмеження по сплаті судового збору на час подачі позову, а саме не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 8 000 грн, та відсоток задоволених вимог - 0,6 % (8 000 * 0,6 % / 100 %).
      Інша частина судового збору за подання позовної заяви в сумі 7 952 грн підлягає стягненню з позивачів у дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог кожного з позивачів, тобто з ОСОБА_1 , вимоги якого задоволено на суму 4 675,28 долара США або на 19 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (4 675,28 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 1 510,80 грн (19 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_4 , вимоги якої задоволено на суму 4 174,95 долара США або на 17 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (4 174,95 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 1 351,84 грн (17 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_3 , вимоги якого задоволено на суму 7 388,05 долара США або на 30 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (7 388,05 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 2 385,60 грн (30 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви. З ОСОБА_5 , вимоги якої задоволено на суму 8 366,20 долара США або на 34 % від задоволених вимог всіх позивачів у розмірі 24 604,48 долара США (8 366,20 * 100 % / 24 604,48), в дохід держави підлягає стягненню 2 703,68 грн (34 % * 24 604,48 / 100 %) судового збору за подачу позовної заяви.
      Таким чином, за подання позовної заяви в дохід держави слід стягнути з ОСОБА_1 1 510,80 грн судового збору, з ОСОБА_4 - 1 351,84 грн, з ОСОБА_3 - 2 385,60 грн, з ОСОБА_5 - 2 703,68 грн та з ПАТ «КБ «Приватбанк» - 48 грн.
      Також ПАТ «КБ «Приватбанк» сплатило за подання апеляційної скарги (8 000 * 110 %) - 8 800 грн та за подання касаційної скарги (8 000 * 200 %) - 16 000 грн.
      Касаційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції, яким вимоги позивачів задоволено на суму 390 073,88 долара США, скасовано в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ і відмовлено в цій частині на суму 9 265,34 долара США (1 760,58 +1 572,16+ 2 782,13+3 150,47) процентів та на суму 353 012,46 долара США (67 078,57 + 59 900 + 106 000 + 120 033,89) пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а також змінено судові рішення в частині періоду стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, зменшено розмір трьох процентів річних, стягнутих з банку на користь позивачів, - на суму 3 191,60 долара США, тобто скаргу задоволено на 93,7 %.
      Отже, з позивачів на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 8 245,60 грн (8 800 грн * 93,7 % : 100) та за подання касаційної скарги - 14 992 грн (16 000 грн * 93,7 % : 100).
      Ураховуючи відсоток задоволення вимог кожного з позивачів від загальної суми задоволених вимог (24 604,48 долара США), а саме ОСОБА_1 - 19 %, ОСОБА_4 - 17 %, ОСОБА_3 - 30 %, ОСОБА_5 - 34 %, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягає стягненню 1 566,67 грн (8 245,60 * 19 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 2 848,48 грн (14 992 * 19 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_4 - 1 401,75 грн (8 245,60 * 17 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 2 548,64 грн (14 992 * 17 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_3 - 2 473,68 грн (8 245,60 * 30 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 4 497,6 грн (14 992 * 30 % / 100 %) за подачу касаційної скарги, з ОСОБА_5 - 2 803,5 грн (8 245,60 * 34 % / 100 %) за подачу апеляційної скарги та 5 097,28 грн (14 992 * 34 % / 100 %) за подачу касаційної скарги.
      Таким чином, на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій в такому розмірі: з ОСОБА_1 - 4 415,15 грн, з ОСОБА_4 - 3 950,39 грн, з ОСОБА_3 - 6 971,28 грн, з ОСОБА_5 - 7 900,78 грн.
      Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
      З огляду на те, що ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2020 року було зупинено виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі, то згідно зі статтею 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню в незміненій частині.
      Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 412, 416, 417, 419, 436 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року скасувати в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» і ухвалити в цій частині нове рішення.
      У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» у частині стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовити.
      Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року в частині стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України змінити, стягнувши з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України за період з 25 березня 2015 року по 20 липня 2017 року на користь: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) у розмірі 4 675,28 долара США; ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) - 4 174,95 долара США; ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) - 7 388,05 долара США; ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) - 8 366,20 долара США.
      Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року змінити, виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова «з конвертацією цієї суми у національну валюту на день здійснення платежу» у всіх випадках їх застосування.
      В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року залишити без змін.
      Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 510,80 грн.
      Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 351,84 грн.
      Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 385,60 грн.
      Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2 703,68 грн.
      Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в сумі 48 грн.
      Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 4 415,15 грн.
      Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 3 950,39 грн.
      Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 6 971,28 грн.
      Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 7 900,78 грн.
      Поновити виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року в незміненій частині.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук
      В. В. Британчук В. С. Князєв
      Ю. Л. Власов Г. Р. Крет
      Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
      В. І. Данішевська Л. І. Рогач
      Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
      О. С. Золотніков І. В. Ткач
      Джерело: ЄДРСР 101424464
    • By Андрей_С
      Добрий день! ОТП-факторинг продав (через ТОВ "Амбер") моє майно та відступив право вимоги фізичній особі, яка звернулась до суду, щоб замінити стягувача у виконавчому повадженні. Ріщення суду ще не було. Чи можна якось цьому перешкодити та які для цього можуть буть підстави? Дякую. З повагою, Андрій
    • By ANTIRAID
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 640/14693/21
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 вересня 2021 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      Головуючого судді: Бужак Н. П.
      Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
      За участю секретаря: Шевченко Е.П.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, суддя Літвінова А.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,-
      У С Т А Н О В И В:
      ОСОБА _1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила скасувати постанову старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021.
      В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум, проте, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача суми коштів у розмірі, який би становив 200 846,96 грн. як 10% від стягнутої суми за виконавчим листом №753/5337/14, виданого 25.11.2015.
      Також позивачем зазначено, що жодних інших документів, які б вказували на стягнення коштів при виконанні виконавчого листа №753/5337/14, виданого 25.11.2015, матеріали виконавчого провадження не містять. На думку позивача, державний виконавець вираховує суму виконавчого збору не з фактично стягнутої суми боргу, а із загальної суми, яка підлягала стягненню з боржника, що суперечить нормативно-правовим вимогам, які регулюють порядок стягнення виконавчого збору.
      Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року адміністративний позов задоволено.
      Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
      Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
      Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
      Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
      Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      Вважаючи постанову про стягнення виконачого збору протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
      Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
      В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
      1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
      2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
      3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
      4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
      5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
      1.1. за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
      1.2. у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
      1.3. якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
      1.4. за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
      1.5. у разі виконання рішення приватним виконавцем;
      1.6. за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
      Частиною дев`ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
      За правилами частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
      Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
      Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
      Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.
      З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону № 1404 - VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      Як убачається із матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову від 22.02.2016 ВП №50222133 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №753/5337/14 виданого 25.11.2015 Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 2 990 022,74 грн.
      Старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 30.04.2021 ВП №50222133 про стягнення виконавчого збору у розмірі 200 846,96 грн з боржника ОСОБА_1 .
      В подальшому, старшим державним виконавцем Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову від 05.05.2021 ВП №50222133 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
      З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника, а також те, що державним виконавцем реального стягнення суми боргу з боржника не було, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 200 846,96 гривень.
      Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 1340/5053/18.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про скасування постанови старшого державного виконавця Дарницького районного Відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича про стягнення виконавчого збору у ВП №50222133 від 30.04.2021 підлягають задоволенню.
      Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, то колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат, оскільки вони підтвердженні належними доказами: договір про надання правничої допомоги від 06.03.2019 №50; рахунок на оплату від 21.05.2021 №549; акт наданих послуг від 21.05.2021 №342; квитанцію від 21.05.2021 №1141058618810551 на суму 9300,00 грн. Відповідно до акту наданих послуг від 21.05.2021 №342 виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): складання заяви про забезпечення позову - 1000,00 грн; складання позовної заяви - 5000,00 грн; участь в судовому засіданні - 3300,00 грн.
      Окрім того, в апеляційні скарзі Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не наводить доводів та міркувань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу або відсутності підстав для стягнення таких витрат.
      Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
      Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
      Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
      Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
      Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 287, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 року - без змін.
      Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
      Суддя -доповідач: Бужак Н.П.
      Судді : Костюк Л.О.
      Кобаль М.І.
      Постанову виготовлено: 21 вересня 2021 року.
      Джерело: ЄДРСР 99795704
    • By ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      22 липня 2021 року м. Київ № 640/8434/21
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
      за позовом
      ОСОБА_1
      до третя особа:
      Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Акціонерне товариство «Універсал Банк»
      про
      визнання незаконною та скасування постанови
      ВСТАНОВИВ:
      До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Акціонерне товариство «Універсал Банк» про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позову.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
      24.06.2021 суд на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2021 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтуном Володимиром Володимировичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №51738055) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову про стягнення виконавчого збору (ВП №51738055) про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 266 363,08 грн. Позивачка вважає дії державного виконавця незаконними, а постанову про стягнення виконавчого збору від 10.03.2021 протиправною, з огляду на те, що Святошинським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не було стягнуто в рамках виконавчого провадження №51738055 боргу у розмірі 89 596,50 швейцарський франків
      Відповідач та третя особа правом на подання відзиву не скористалися, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними документами, згідно вимог ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства.
      Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015, зміненого рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03.03.2016 позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 056-2008-1259 від 22.04.2008 року та договором поруки у розмірі 89 596,50 швейцарських франків, що за курсом НБУ на день розгляду справи становить 2 044 592 (два мільйони сорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дві) грн. 13 (тринадцять) коп.
      20.05.2016 Святошинським районним судом м. Києва виданий виконавчий лист №759/10467/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 89 596,50 швейцарських франків та судового збору.
      21.07.2016 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа, ВП №51738055.
      Як встановлено судом, 10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м.Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»
      10.03.2021 державним виконавцем Святошинського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві винесена постанова про стягнення виконавчого збору №51738055 у розмірі 266 636, 08 грн.
      Вважаючи вказану постанову протиправною, позивачка звернулася із даним позовом до суду.
      Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
      Відповідно до статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
      Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
      Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
      Згідно з статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
      Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
      Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Положеннями ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, передбачалось, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
      Проте суд звертає увагу, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018, були внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження".
      Згідно внесених згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 змін до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Крім того, внесеними змінами передбачено прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
      Так, згідно ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
      У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
      Частинами 1 та 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
      Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 року).
      Згідно ч. 4 ст. 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
      Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
      Зміст викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що після внесення Законом від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28.08.2018 року, змін до Закону України "Про виконавче провадження", умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, початок примусового виконання рішень Закон України "Про виконавче провадження" у такій редакції пов`язує саме з відкриттям виконавчого провадження.
      В свою чергу, редакція Закону України "Про виконавче провадження" до внесення зазначених змін передбачала можливість стягнення виконавчого збору саме у разі фактичного виконання виконавчого документу.
      Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
      Статтею 40 цього Закону передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.
      Так, згідно ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
      Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону N1404-VIII підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 N 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за N1302/29432; в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, далі - Інструкція).
      Згідно з пунктом 8 розділу III Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
      Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
      Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
      Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
      У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
      Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
      Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
      Вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.
      В свою чергу, з аналізу норм ч.2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28.08.2018 слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
      Як зазначалось вище, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
      Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
      Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
      Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
      При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
      Отже, враховуючи те, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника, а виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, оскільки доказів зворотного відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в такому розмірі.
      Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №1340/5053/18, від 29.07.2020 у справі №1340/5050/18, від 14.05.2020 у справі №640/685/19 та від 15.10.2020 у справі №280/5959/19.
      Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
      Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
      Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
      Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
      Згідно вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Керуючись вимогами ст.ст.2,5 - 11,19,72 - 77,90,139,241 - 246,250,255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      ВИРІШИВ:
      Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
      Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №51738055 від 10.03.2021 про стягнення виконавчого збору.
      Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, код ЄДРПОУ 34999049) понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн. 63 коп.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
      Суддя А.С. Мазур
      Джерело: ЄДРСР 98517116
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      24 червня 2021 року
      м. Київ
      справа №640/12321/20
      адміністративне провадження №К/9901/23723/20
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Кашпур О.В.,
      суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
      розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
      за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк», провадження в якій відкрито
      за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, постановлену суддею Шевченко Н.М., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Горяйнова А.М., суддів Чаку Є.В., Черпіцької Л.Т.,
      У С Т А Н О В И В :
      І. Короткий зміст вимог заяви
      1. У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції») звернулося до суду із заявою, у якій просило замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), а саме: замінити стягувача - Приватне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» (04112, м. Київ, вул. Жамбила Жабаєва, будинок №7, код ЄДРПОУ 37356981).
      3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін.
      ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, адвокат Пушок С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовити.
      5. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій із порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
      6. У касаційній скарзі зазначено про те, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25 квітня 2018 року в справі №295/5011/15-ц та від 17 грудня 2019 року в справі №61-11618св19, якими справи були направлені на новий розгляд через неповідомлення належним чином про дату, час і місце їхнього розгляду учасників справ.
      7. Скаржник також звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили і не надали належної уваги тій обставині, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» вже зверталося до Окружного адміністративного суду міста Києва із аналогічною заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, яку ухвалою від 11 березня 2020 року (справа №640/5678/20) було повернуто без розгляду із посиланням на те, що вона не підлягає розгляду адміністративним судом. Проте заявник такий факт приховав, посилаючись на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року в справі №754/3382/20, якою закрито провадження у справі.
      8. Скаржник заперечує наявність правових підстав для задоволення заяви, вказуючи на те, що ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано належних документів, які підтверджують перехід права вимоги за кредитним договором від ПАТ «Дельта Банк». Наголошує на тому, що за умовами договору право вимоги переходить до нового кредитора після перерахування коштів, проте ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» не надано доказів здійснення відповідної оплати.
      IV. Позиція інших учасників справи
      9. ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
      V. Рух справи у суді касаційної інстанції
      10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 18 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
      11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 22 червня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 червня 2021 року.
      VІ. Висновки Верховного Суду
      12. Суд касаційної інстанції за правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
      13. Касаційна скарга, з-поміж іншого, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції, відстоювати свої інтереси та висловлювати позицію щодо обставин справи, оскільки судове засідання з розгляду заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні було призначене на 12 червня 2020 року ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року і ОСОБА_1 не був повідомлений про дату, час і місце розгляду заяви.
      14. Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      15. Як слідує із матеріалів справи, 04 червня 2020 року надійшла до Окружного адміністративного суду міста Києва заява ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І.В. від 03 липня 2013 року №1569 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: заміну стягувача - ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      16. Судове засідання з розгляду вказаної заяви було призначене на 12 червня 2020 року о 09 год 40 хв ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення.
      17. Приписами частин першої та другої статті 379 КАС України закріплено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      18. Отже, суд розглядає питання про заміну сторони виконавчого провадження в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або заінтересованої особи, які звернулися з поданням (заявою), та учасників справи. Водночас неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
      19. Згідно із довідкою Окружного адміністративного суду міста Києва, складеною 12 червня 2020 року, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку представників сторін.
      20. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» задоволено і замінено стягувача у виконавчому провадженні №52054471 із ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції».
      21. У вказаній ухвалі зазначено, що у судове засідання представники учасників справи не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце, що не перешкоджає розгляду заяви по суті.
      22. Водночас будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, а також доказів направлення ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції від 11 червня 2020 року, судової повістки чи повідомлення про дату, час і місце судового засідання, матеріали справи не містять.
      23. Таким чином, суд першої інстанції порушив право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.
      24. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був повідомити ОСОБА_1 про дату, час і місце вирішення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, проте визнав за можливе застосувати абзац другий частини другої статті 317 КАС України (порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи) та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Водночас таке порушення норм процесуального права з огляду на вимоги пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
      25. За приписами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
      26. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
      VІІ. Судові витрати
      27. Ураховуючи результат касаційного розгляду і те, що ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пушком Сергієм Володимировичем, задовольнити частково.
      2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року в справі №640/12321/20 скасувати.
      3. Справу №640/12321/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні Інвестиції» про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання напису про звернення стягнення на квартиру із боржника - ОСОБА_1 на користь стягувача - Приватного акціонерного товариства «Дельта Банк» направити до Окружного адміністративного суду міста Києва на новий розгляд.
      4. Судові витрати не розподіляються.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий: О. В. Кашпур
      Судді: О. Р. Радишевська
      С. А. Уханенко
      Джерело: ЄДРСР 97880993