Постановление ВСУ по пересмотру о юрисдикции дел об оспаривании действий регистраторов по переоформлению имущества на ипотекодержателя

[ANTIRAID]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., 

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., 

за участю представників: позивача – ОСОБА_1, 
третьої особи – ОСОБА_3, – 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі – держреєстратор) Державної реєстраційної служби України (далі – ДРСУ) Молдованової Галини Миколаївни, держреєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, ДРСУ, Головного управління юстиції у м. Києві (далі – ГУЮ у м. Києві), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Кей-Колект», ТОВ «Сол-Істейт», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення держреєстратора ДРСУ Молдованової Г.М. від 26 січня 2015 року № 18860992 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру загальною площею 156,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1, – за ТОВ «Кей-Колект» (далі – рішення № 18860992, спірне майно відповідно), визнати протиправними дії держреєстратора реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу К.М., що полягають у внесенні запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) на підставі рішення № 18860992; скасувати запис про право власності № 8655321 в Реєстрі, який був внесений на підставі рішення № 18860992. 

Суди встановили, що 23 листопада 2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБОЮ_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257382000 (далі – Кредитний договір), за умовами якого останній отримав на строк до 23 листопада 2027 кошти у сумі 458 000 доларів США зі сплатою 12,4 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором позичальник та позикодавець уклали договір іпотеки від 23 листопада 2007 року № 70847 (далі – Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.О. за реєстраційним № 5948.

Згідно з умовами Договору ОСОБА_2 передав в іпотеку спірне майно.

За умовами договору факторингу від 13 лютого 2012 року та додатка № 1 до нього приватного акціонерного товариства «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі і за Договором.

На підставі договору факторингу між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про відступлення права вимоги за певною кількістю договорів іпотеки, до переліку яких входить Договір.

28 лютого 2014 року ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБІ_2 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яким поінформувало позивача про свій намір набути право власності на предмет іпотеки або звернути стягнення на заставлене майно шляхом його продажу від власного імені, а також запропонувало погасити заборгованість за кредитним договором протягом 30-ти днів з моменту отримання повідомлення.

22 січня 2015 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно – спірне майно.

Разом із заявою ТОВ «Кей-Колект» подало: договір про надання споживчого кредиту та його копію, Договір та його копію, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та його копію, копію договору факторингу, копію договору про відступлення права вимоги.

26 січня 2015 року держреєстратор Молдованова Г.М. прийняла рішення № 18860992.

На підставі зазначеного рішення держреєстратор реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу К.М. внесла відповідний запис до Реєстру.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 2 червня 2015 року в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення № 18860992, в іншій частині позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання згідно з умовами Договору необхідним є укладення окремого договору між ОСОБОЮ_2 і ТОВ «Кей-Колект». Оскільки такий договір не укладено, суд дійшов висновку про протиправність рішення № 18860992.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2015 року, рішення суду апеляційної інстанції скасував, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року залишив у силі, вказавши, що за змістом положень статті 36 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) відповідне застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 «Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя» Договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Тобто сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом № 898-IV.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), представник ОСОБИ_2 – ОСОБА_4, посилаючись на неоднакове застосування статей 36, 37 Закону № 898-IV, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року залишити в силі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2014 року № К/800/27837/14, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року та Вищого господарського суду України від 15 серпня 2012 року № 5011-62/568-2012.

У рішенні від 22 липня 2014 року Вищий адміністративний суд України виходячи з відсутності виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки, направлення повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки дійшов висновку, що, здійснюючи державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, держреєстратор діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а саме не перевірив наявність всіх документів, передбачених договором, необхідних для переходу у власність іпотекодержателя предмета іпотеки.

У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року цей суд, вирішуючи спір про погашення заборгованості за договором позики грошових коштів шляхом звернення стягнення на квартиру, яка є приватною власністю позичальника, та визнання за ним права власності на зазначену квартиру, дійшов висновку, що оскільки договором іпотеки передбачено можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок основного зобов’язання на підставі окремого договору, а іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору не реалізував, то позивач обрав неправильний спосіб захисту порушених прав.

У рішенні Вищого господарського суду України від 15 серпня 2012 року цей суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось у договорі іпотеки, та незаконність дій держреєстратора з огляду на те, що положення пункту 5.2.2 договору іпотеки не є застереженням у розумінні Закону № 898-IV, а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. 

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву представника ОСОБИ_2 – ОСОБИ_4 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков
Судді:
В.П. Барбара
І.С. Берднік 
М.І. Гриців
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
П.І. Колесник 
О.А. Коротких
О.В. Кривенда 
Н.П. Лященко
В.Л. Маринченко
Л.І. Охрімчук
П.В. Панталієнко
О.І. Потильчак
Я.М. Романюк
І.Л. Самсін
О.О. Терлецький
І.Б. Шицький
А.Г. Ярема

Постанова від 14 червня 2016 року № 21-41а16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6DCD3250E71A1296C2257FFD00352C12

[ANTIRAID]

Три палаты Верховного суда Украины на совместном заседании приняли решение о неподведомственности административным судам споров связанных с оспариванием действий госрегистратора по переоформлению права собственности на предмет ипотеки на ипотекодержателя.

В частности в постановлении указано:

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. 

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

[Obelix]

Херня какая-то...

Т.е. раньше вопрос подсудности был ясен и однозначен.

Когда массово пошли оспаривания действий рукожопых нотаров, вдруг подсудность поменялась...

Уже не знали как заказ отработать, поменяли подсудность )

Ну так бляди, сэр! (с)

[0720]

Лично я  усматриваю в этом решении только позитив.

По такой логике и споры вкладчиков с Фондом грабування тоже подлежат рассмотрению в гражданской юрисдикции, там тоже спор с субъектом властных полномочий возник из договора с третьей стороной (банком).

Кроме того, гражданские обязательства возникают не только из договоров, а по всяким разным основаниям, определенным в статье 11 ЦК.

Как по мне, такие дела в гражданской юрисдикции слушать сподручнее.

Была б моя воля, — я вообще бы отменил административную юрисдикцию как таковую, это искусственная конструкция, все споры надо рассматривать в общей (гражданской или хозяйственной), а из КАС можно позаимствовать только одну статью 71, больше никаких отличий между правилами административного и гражданского судопроизводства быть не должно.

[samuraj]

Я переглянув всі рішення по справі. Єдиний спірний момент - зміст іпотечного застереження. Тому, як на мене, підвідомчість визначається предметом доказування. Якщо процедурні моменти (наявність арештів, повноваження реєстратора, достатість документів і т.д.) адмінсуд; якщо спір про право (сума боргу, оцінка тощо) - госп і цив суди.

Але побачимо як піде практика, - суди можуть сприйняти постанову буквально - ЦПК і ГПК. Тоді іпотекодержатель - відповідач, реєстратор - ІІІ особа.

[Wizir]

On 28.07.2016 at 1:32 PM, 0720 said:

Лично я  усматриваю в этом решении только позитив.

По такой логике и споры вкладчиков с Фондом грабування тоже подлежат рассмотрению в гражданской юрисдикции, там тоже спор с субъектом властных полномочий возник из договора с третьей стороной (банком).

Кроме того, гражданские обязательства возникают не только из договоров, а по всяким разным основаниям, определенным в статье 11 ЦК.

Как по мне, такие дела в гражданской юрисдикции слушать сподручнее.

Была б моя воля, — я вообще бы отменил административную юрисдикцию как таковую, это искусственная конструкция, все споры надо рассматривать в общей (гражданской или хозяйственной), а из КАС можно позаимствовать только одну статью 71, больше никаких отличий между правилами административного и гражданского судопроизводства быть не должно.

....  По такой логике , когда  Вы отсудите у Фонда Г.  всё  Вам положенное,  на 4  м этаже   решат,   что Ваш спор был  подведомствен ..  ну,  например,   Торгово-промышленной палате. Или  участовому миллиционеру.    

[0720]

9 minutes ago, Wizir said:

....  По такой логике , когда  Вы отсудите у Фонда Г.  всё ВАм положенное,  ТриКоллегия   решит,   что Ваш спор был  подведомствен ..  ну,  например,   Торгово-промышленной палате. Или  участовому миллиционеру.    

а поздно уже, решение вступило в законную силу и исполнено в полном объеме

[Wizir]

23 hours ago, samuraj said:

Я переглянув всі рішення по справі. Єдиний спірний момент - зміст іпотечного застереження. Тому, як на мене, підвідомчість визначається предметом доказування. Якщо процедурні моменти (наявність арештів, повноваження реєстратора, достатість документів і т.д.) адмінсуд; якщо спір про право (сума боргу, оцінка тощо) - госп і цив суди.

Але побачимо як піде практика, - суди можуть сприйняти постанову буквально - ЦПК і ГПК. Тоді іпотекодержатель - відповідач, реєстратор - ІІІ особа.

Ага  ... и  кого  будет  касаться  обязующая часть  решения ?    ".. обязать  ответчика , попросить  третью  сторону  исключить   записи   из Реестра..?   

Согласен  с  Obelix,  -  к  чему то такому  шло. Стройную   и   обоснованную  практику,  по целой   группе споров ,  нужно  было  превратить в  хаос.   Заметьте, что   ОСОБА 2 и 4  не  ссылались  на  практику  вроде :  ...рішення від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» .  

Выводы делайте сами.

[samuraj]

WIZIR

це постанова ВГСУ, на яку йде посилання. 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25646368.

десь так і буде.

хоча постанова ВСУ чумова. 

[0720]

9 minutes ago, samuraj said:

WIZIR

це постанова ВГСУ, на яку йде посилання. 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25646368.

десь так і буде.

хоча постанова ВСУ чумова. 

постанова дійсно чумова, але містить цілком зрозумілий месадж до вкрай втратившого берега Фонду Грабування (бо банк Киівська Русь  давно втратив дієздатність, там сидить ліквідатор Фонду)

маю надію що суди колись прикрутять фітільок Фонду, бо дуже сумно і соромно бачити той дерібан що вони там витворяють

[Wizir]

5 hours ago, 0720 said:

а поздно уже, решение вступило в законную силу и исполнено в полном объеме

...  Ну, тут инструментов хватит.  Поворот исполнения, например,  или  сразу - нанесение  (Вами)  ущерба  бюджету  в .... размерах. Чем не повод ? Впрочем, не дай Бог., шучу. Вернемся к теме.

[Wizir]

On 28.07.2016 at 0:01 PM, Obelix said:

Херня какая-то...

Т.е. раньше вопрос подсудности был ясен и однозначен.

Когда массово пошли оспаривания действий рукожопых нотаров, вдруг подсудность поменялась...

Уже не знали как заказ отработать, поменяли подсудность )

Ну так бляди, сэр! (с)

...  не будем торопиться.

[у.zaporozhskiy]

В 28.07.2016 в 12:01, Obelix сказал:

Херня какая-то...

Т.е. раньше вопрос подсудности был ясен и однозначен.

Когда массово пошли оспаривания действий рукожопых нотаров, вдруг подсудность поменялась...

Уже не знали как заказ отработать, поменяли подсудность )

Ну так бляди, сэр! (с)

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

 

Ну и бред.

а заявитель в заявлении в ВСУ вообще ссылался на неоднаковое применение ст. 6 Конвенции?

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/44872626

 

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 червня 2015 року                               № 826/4858/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Шулежка В.П., судді Іщука І.О., судді Погрібніченка І.М.,  розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, за участю третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-Істейт», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни № 18860992 від 26.01.2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 156,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - за ТОВ «Кей-Колект»;

визнати протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, що полягають у внесенні запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни №18860992 від 26.01.2015 року;

скасувати запис про право власності № 8655321 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який був внесений на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, № 18860992 від 26.01.2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 156,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - за ТОВ «Кей-Колект».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М. та Головного управління юстиції в м. Києві проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованова Г.М. проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити у задоволенні позову.

Представник ТОВ «Кей-Колект» проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову.

З урахуванням не прибуття усіх учасників які беруть участь у розгляді справи та відсутністю необхідності заслухати свідка та експерта, колегія суддів ухвалила розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступне.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдовановою Г.М. 26.01.2015 року за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.01.2015 року № 9878273 для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та документів, поданих для проведення такої реєстрації, керуючись ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 20 Порядку реєстрації прав на нерухоме та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868, прийнято рішення № 18860992 щодо проведення державної реєстрації права власності на вказане майно за ТОВ «Кей-Колект».

На підставі вказаного рішення державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М. внесла відповідний запис про право власності.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2007 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257382000 (далі - Кредитний договір).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позивача перед АКІБ «УкрСиббанк» за Кредитним договором, 23.11.2007 року між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки (нерухомого майна) № 70847, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.О. та зареєстрований у реєстрі за № 5948 (далі - Договір іпотеки).

Згідно з п. 1.1 Договору іпотеки Іпотекодавець (позивач) передає в іпотеку Іпотекодержателю (АКІБ «УкрСиббанк») наступне нерухоме майно (далі - Предмет іпотеки): квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю Іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу Предмету іпотеки.

Між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 2 від 13.02.2012 року, відповідно до п.п.1.1, 1.4 якого, за цим договором Клієнт (АКІБ «УкрСиббанк») зобов'язується передати у власність Фактору (ТОВ «Кей-Колект»), а Фактор - прийняти Права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клєінта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Одночасно з відступленням Прав Вимоги до Фактора переходять усі права Клієнта за усіма Договорами Забезпечення.

Також, 13.02.2012 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до п. 1.1 якого, у зв'язку з укладенням між Цедентом (АКІБ «УкрСиббанк») та Цесіонарієм (ТОВ «Кей-Колект») договору факторингу від 13.02.2012  № 2, Цедент передає, а Цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки.

В подальшому, ТОВ «Кей-Колект» звернувся до позивача з повідомленням від 28.02.2014 року вих. № 135-12660 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, отримане позивачем 18.03.2014 року, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відповідним відтиском поштового штемпеля, в якому повідомляв, що борг за Кредитним договором станом на 01.12.2013 року складає 523998,91 доларів США. На виконання Кредитного договору, за умовами Іпотечного договору та на підставі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель, яким є ТОВ «Кей-Колект», має право самостійно обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»); продажу від свого імені предмета іпотеки (ст. 38 Закону України «Про іпотеку»). Враховуючи існуючу заборгованість, а також з огляду на те, що вартість предмета іпотеки відповідно до висновку експертної вартості нерухомого майна становить 4677420 грн., ТОВ «Кей-Колект» має намір набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від власного імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу. Даним листом ТОВ «Кей-Колект» надало позивачу можливість погасити заборгованість за Кредитним договором та така пропозиція була дійсна протягом 30-ти днів з моменту отримання позивачем листа.

За таких умов, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача, як на підставу для скасування спірного рішення, визнання протиправними дій та скасування запису, на те, що позивач не отримував повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 28.02.2014 року вих. № 135-12660.

Колегією суддів також не приймається до уваги посилання позивача на те, що наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення не підтверджує надсилання вимоги та є неналежним доказом, оскільки, позивачем не надано, а матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

В подальшому, як видно з матеріалів справи, 22.01.2015 року представник ТОВ «Кей-Колект» - ОСОБА_5 звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка зареєстрована за № 9878273, для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, разом з якою подав відповідні документи, зокрема, довіреність, копію повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, Кредитний договір, технічний паспорт, Договір іпотеки.

Колегією суддів не приймається до уваги твердження позивача про те, що із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулась неналежна особа, яке обґрунтоване тим, що заяву подав ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від 24.12.2014 року № 60-ППД, виданої ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до якої останній мав право вчиняти дії щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з огляду на наступне.

Частиною 11 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи реєстраційної справи, а саме: картки прийому № 18783328, вчинено напис: «Донесення! Довіреність /оригінал+копія/ 27.01.2015р. ОСОБА_6».

При цьому, в самих матеріалах реєстраційної справи, копії яких залучені до матеріалів справи, наявна довіреність від 23.01.2015 року № 453, видана ТОВ «Кей-Колект» на ім'я ОСОБА_5 для здійснення представництва, зокрема, останньому надані такі права: підписувати, подавати та отримувати від органів нотаріату та/або органів державної реєстрації прав заяви щодо реєстрації прав на рухоме майно чи нерухоме майно, в тому числі, але не виключно, виникнення, переходу прав власності на нерухоме майно та вчиняти усі пов'язані з цим дії щодо іпотечного договору від 23.11.2007 року № 70847.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Водночас, згідно з пп. 1 п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (далі - Порядок № 868), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено випадки відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

При цьому, ч. 4 зазначеної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 46 Порядку № 868, встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Колегією суддів не приймається до уваги посилання позивача на те, що представником ТОВ «Кей-Колект» не подано звіт про оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки в силу вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виключний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку № 868, втім вказаним Порядком не передбачено необхідність подання такого звіту для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Також хибними є посилання позивача на те, що працівники ПП «Форвард-В», які виготовили технічний паспорт, поданий представником ТОВ «Кей-Колект» разом з зазначеною заявою, не здійснювали обстеження приміщення та обміру площ, оскільки позивачем не надано колегії суддів жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.

Отже, як встановлено колегією суддів, заявник надав всі документи, передбачені Порядком № 868, необхідні для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, відповідно до змісту ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з п. 5.2 Договору іпотеки позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки: передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Частина 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки (до набрання чинності Законом України від 25.12.2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»), передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог, а статтею 37 зазначеного Закону, в цій же редакції, передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого відповідно до частини другої статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ Перехідних положень Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.10.2011 року у справі № 21-131а11.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 року у справі № К/800/38143/14, від 25.09.2014 року у справі № К/800/31572/14, від 22.07.2014 року у справі № К/800/27837/14, в постанові Вищого адміністративного суду України від 05.06.2014 року у справі № К/9991/79381/12.

За таких умов, колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на те, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки вимагає укладення окремого договору між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідачі довели суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А НО В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя                                                                                                     В.П. Шулежко

Суддя                                                                                                                                              І.О. Іщук

Суддя                                                                                                                   І.М. Погрібніченко

 

 

[у.zaporozhskiy]

В этом деле было и отсутствие требования, и отсутствия оценки, и отсутствие полномочий у лица, которое обратилось за регистрацией в пользу коллектора.

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/48064597

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   826/4858/15                                                   Головуючий у 1-й інстанції:  Шулежко В.П.

Суддя-доповідач:  Лічевецький І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2015 року                                                                                                            м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2015 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», товариство з обмеженою відповідальністю «Сол-Істейт», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Г.М. № 18860992 від 26.01.2015 р. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі за текстом - «ТОВ «Кей-Колект») та про визнання протиправними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М. щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису на підставі цього рішення. Позивач просив також скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 8655321.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про задоволення позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 листопада 2007 р. між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257382000 за умовами якого останній отримав на строк до 23.11.2027 р. кошти у сумі 458 000 доларів США зі сплатою 12,4 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник та позикодавець уклали договір іпотеки № 70847 від 23.11.2007 р.

23 листопада 2007 р. названий договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.О. за реєстраційним № 5948.

Згідно цьому договору ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_2.

За умовами договору факторингу від 13 лютого 2012 р. та додатку № 1 до нього ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі ряду кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі і за договором про надання споживчого кредиту № 11257382000 від 23.11.2007 р. укладеним з позивачем.

На підставі договору факторингу між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про відступлення права вимоги за певною кількістю договорів іпотеки до переліку яких входить і договір № 70847 від 23.11.2007 р.

28 лютого 2014 р. ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_2 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яким поінформувало позивача про свій намір набути право власності на предмет іпотеки або звернути стягнення на заставлене майно шляхом його продажу від власного імені , а також запропонувало погасити заборгованість за кредитним договором протягом 30-ти днів з моменту отримання повідомлення.

22 січня 2015 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до Реєстраційної служби Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2.

Разом із заявою ТОВ «Келект-Колект», серед іншого, також було подано: договір про надання споживчого кредиту та його копію, договір іпотеки та його копію, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та його копію, копію договору факторингу, копію договору про відступлення права вимоги.

26 січня 2015 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдовановою Г.М. прийнято рішення № 18860992 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект».

На підставі зазначеного рішення державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М. внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення № 18860992 від 26.01.2015 р., суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» була здійснена відповідно до приписів чинного законодавства з огляду на те, що у договорі іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

На думку колегії суддів, зазначений висновок суду є наслідком неповного з'ясування судом обставин справи та неналежного застосування нормативно-правових актів, що регулюють ці правовідносини.

Спеціальним Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 р. №1952-IV (надалі за текстом - «Закон № 1952-IV»).

Стаття 2 названого Закону визначає державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 15 Закону № 1952-IV прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень є однією із стадій державної реєстрації.

Згідно абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону № 1952-IV перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 р. (надалі за текстом - «Порядок»).

Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

          Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

          Стаття 575 Цивільного кодексу України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV установлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 названої статті Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За приписами частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.          Із матеріалів справи вбачається, що до договору іпотеки № 70847 від 23.11.2007 р. акціонерний комерційний інноваційний банк «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 внесли статтю 5 «Застереження про задоволення вимог іпотекодерожателя», якою передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»;

- отримання іпотекодерджателем права продати предмет іпотеки будь якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Тобто, сторони за договором дійшли згоди, що право на продаж заставленого майна виникає на підставі окремого договору.

Разом з тим, сторонами не заперечується, що такий договір між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 не укладався.

За таких обставин, у державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Г.М. були відсутні правові підстави для прийняття рішення № 18860992 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект», оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Що стосується вимог про визнання протиправними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М. щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності та про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цього запису, то у цій частині судова колегія зазначає наступне.

Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб затверджено наказу Міністерства юстиції України № 607/5 від 02.04.2013 р. та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 р. за № 534/23066.

За змістом пункту 1 цього наказу у разі подання до територіальних органів Мін'юсту заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, що виникають на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.

Згідно пункту 5 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, тут та далі у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор прав на нерухоме майно Укрдержреєстру з дотриманням процедури, визначеної Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, розглядає заяву, подані до неї електронні копії документів, поданих для державної реєстрації прав, та приймає відповідне рішення.

Відповідно до пункту 6 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб орган державної реєстрації прав, який прийняв відповідну заяву, після прийняття рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, забезпечує внесення запису про державну реєстрацію на підставі рішення, прийнятого державним реєстратором прав на нерухоме майно Укрдержреєстру.

Таким чином, вносячи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності, державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М. відповідно до покладених на неї повноважень, а відтак дії останньої не можуть бути визнанні протиправними.

Згідно частини 2 статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Порядок прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затверджено наказом Міністерства юстиції України № 3502/5 від 12.12.2011 р. та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 р. за № 1429/20167 (надалі за текстом - «Порядок розгляду заяв»).

Згідно пункту 2.1 Порядку розгляду заяв для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком.

Відповідно до пункту 2.6 Порядку розгляду заяв для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.

За змістом пунктів 2.10, 2.11 Порядку розгляду заяв за результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав. Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав вносить зміни до записів, вносить записи про скасування державної реєстрації прав або скасовує записи Державного реєстру прав.

          Із наведеного випливає, що у спірних правовідносинах поновлення порушених прав має здійснюватись не шляхом скасування судом запису про право власності, а шляхом внесення державним реєстратором запису про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру.

          При цьому, таким діям державного реєстратора має передувати певна процедура.

          Оскільки позивачем не витримано цю процедуру, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову у цій частині.

          Враховуючи наведене, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 160, 198, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2015 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18860992 від 26.01.2015 р.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий        суддя                                                      І.О.Лічевецький

                                      суддя                                                      Т.М.Грищенко

                                          суддя                                                      В.Е.Мацедонська

Постанова складена в повному обсязі 04 серпня 2015 р.

Головуючий суддя                                                                                                           Лічевецький І.О.

          

Судді:                                                                                                                                        Грищенко Т.М.

                                                                                                                                                         Мацедонська В.Е.

                                                                                                                                                      

 

[у.zaporozhskiy]

Апел суд не обратил внимание на другие нарушения и посчитал нарушением лишь первопричину - отсутствие договора между ипотекодателем и ипотекодержателем.

В данном случае, в исках, пояснениях, возражениях, апелляционных жалобах необходимо дополнительно ссылаться на то, что это Постановление касается лишь случаев, когда отсутствует ипотечная оговорка или отдельный договор об удовлетворении требований ипотекодержателя.

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/54052434

 

Державний герб України

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2015 р.                               м. Київ                  К/800/37845/15, К/800/38737/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої:                    Гончар Л.Я.,

Суддів:                    Конюшка К.В.,

                              Калашнікової О.В.,

при секретарі:           Зубенка Д.В.,

за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, від третьої особи: Нікіпелової К.Є., Орлова П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сол-Істейт" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", товариство з обмеженою відповідальністю "Сол-Істейт", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни від 26.01.2015 №18860992 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 156,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»;

визнати протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, що полягають у внесенні запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни від 26.01.2015 №18860992;

скасувати запис про право власності №8655321 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який був внесений на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни від 26.01.2015 №18860992про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 156,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 року скасовано; прийнято нову, якою позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18860992 від 26.01.2015; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

У поданих касаційних скаргах товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та товариство з обмеженою відповідальністю "Сол-Істейт" із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23.11.2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_6  укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257382000, за умовами якого останній отримав на строк до 23.11.2027 кошти у сумі 458 000 доларів США зі сплатою 12,4 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник та позикодавець уклали договір іпотеки від 23.11.2007 №70847, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.О. за реєстраційним №5948.

Згідно з умовами договору іпотеки від 23.11.2007 №70847 ОСОБА_6 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

За умовами договору факторингу від 13.02.2012 та додатку №1 до нього ПАТ «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі і за договором про надання споживчого кредиту від 23.11.2007 №11257382000, укладеного з позивачем.

На підставі договору факторингу між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про відступлення права вимоги за певною кількістю договорів іпотеки, до переліку яких входить договір від 23.11.2007 №70847.

28.02.2014 ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБА_6 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яким поінформувало позивача про свій намір набути право власності на предмет іпотеки або звернути стягнення на заставлене майно шляхом його продажу від власного імені , а також запропонувало погасити заборгованість за кредитним договором протягом 30-ти днів з моменту отримання повідомлення.

22.01.2015 представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до Реєстраційної служби Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Разом із заявою ТОВ «Кей-Колект» подано: договір про надання споживчого кредиту та його копію, договір іпотеки та його копію, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та його копію, копію договору факторингу, копію договору про відступлення права вимоги.

26.01.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдовановою Г.М. прийнято рішення №18860992 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ТОВ «Кей-Колект».

На підставі зазначеного рішення державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу К.М. внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказуючи на протиправність рішення про державну реєстрацію права власності від 26.01.2015 №18860992 на квартиру АДРЕСА_1, за ТОВ «Кей-Колект» та, відповідно, протиправність дій із внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_6 звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності рішення державного реєстратора від 26.01.2015 №18860992 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно як такого, що вчинено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, за наявності факту подання ТОВ "Кей-Колект" необхідного пакету документів, що підтверджує перехід права на нерухоме майно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного  зобов'язання згідно з умовами договору іпотеки від 23.11.2007 №70847 необхідним є укладення окремого договору між ОСОБА_6 та ТОВ "Кей-Колекс". У той же час, зважаючи на те, що такий договір не укладено, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність рішення державного реєстратора від 26.01.2015 №18860992 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та вказує на помилкове скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони за договором іпотеки від 23.11.2007 №70847 домовилися про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору шляхом викладення у договорі іпотеки  розділу 5 "Застережень про задоволення вимог іпотекодержателя".

Згідно з частиною другою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки від 23.11.2007 №70847 позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку"; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Не погоджуючись із позицією суду апеляційної інстанції щодо протиправності рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки з мотивів ненадання іпотекодержателем державному реєстратору окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом положень статті 36 Закону України "Про іпотеку" відповідне застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 "Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя" договору іпотеки від 23.11.2007 №70847 сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Той факт, що сторони домовилися про застосування позасудового порядку  звернення стягнення на предметом іпотеки свідчить про те, що сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом України "Про іпотеку".

При цьому, можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки.

Відсутність факту реалізації домовленості сторін щодо укладення окремої угоди про задоволення вимог іпотекодержателя за наявності відповідного застереження в іпотечному договорі, наявність якого прирівнюється до угоди про задоволення вимог іпотекодержателя, та яке за змістом вимог Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що сторони домовилися про позасудовий порядок врегулювання спору, не є обставиною, яка обмежує державного реєстратора у здійсненні відповідної реєстраційної дії. Так, в матеріалах справи відсутні докази оспорення договору про іпотеку від 23.11.2007 №70847 повністю або ж у частині розділу 5 "Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя".

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10. 2013 №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Судом першої інстанції встановлено та зазначеного не спростовано судом апеляційної інстанції, що разом із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру загальною площею 156,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ТОВ «Кей-Колект» подано, зокрема, довіреність, копію повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, Кредитний договір, технічний паспорт, Договір іпотеки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 1 пункту 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено випадки відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Частиною четвертою зазначеної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

З урахуванням викладеного, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів вказує на обґрунтованість позиції суду першої інстанції щодо правомірності рішення державного реєстратора від 26.01.2015 №18860992 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 156,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - за товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», як такого, що прийнято за наявності факту надання заявником всіх документів, передбачених Порядком №868, необхідних для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційні скарги  товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" та товариства з обмеженою відповідальністю "Сол-Істейт" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку статей 235-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

 

[у.zaporozhskiy]

Для того, что бы в целом выиграть в этом деле человеку, ему необходимо заявлять ходатайство о назначении почерковедческой экспертизы, если подпись на уведомлении действительно не его.

[у.zaporozhskiy]

В 28.07.2016 в 16:50, samuraj сказал:

Я переглянув всі рішення по справі. Єдиний спірний момент - зміст іпотечного застереження. Тому, як на мене, підвідомчість визначається предметом доказування. Якщо процедурні моменти (наявність арештів, повноваження реєстратора, достатість документів і т.д.) адмінсуд; якщо спір про право (сума боргу, оцінка тощо) - госп і цив суди.

Але побачимо як піде практика, - суди можуть сприйняти постанову буквально - ЦПК і ГПК. Тоді іпотекодержатель - відповідач, реєстратор - ІІІ особа.

Спорный момент, если выходит из того, что установлено апелляционным судом.

Но также ссылались на отсутствие требования, оценки, полномочий у представителя ипотекодержателя.

[у.zaporozhskiy]

17 часов назад, samuraj сказал:

WIZIR

це постанова ВГСУ, на яку йде посилання. 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25646368.

десь так і буде.

хоча постанова ВСУ чумова. 

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст. 19 якого (в редакції, чинній на дату проведення реєстраційних дій) відносила до підстав проведення державної реєстрації прав договори, укладені у порядку, встановленому законом; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтва про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішення судів, що набрали законної сили; інші документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до вимог п. 1.2, п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом  № 7/5 від 07.02.2002 Міністерства юстиції України, державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/23676666

В свою чергу, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції що, дії відповідачів стосовно проведення державної реєстрації права власності на майновий комплекс за ПАТ "Банк "Київська Русь" є неправомірними, та такими, що не відповідають умовам укладеного між АБ "Київська Русь" та ВАТ "Київське автотранспортне підприємство -2240" Договору іпотеки та нормам Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006р. виходячи з наступного.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суду приходить до висновку, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006р. передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Законодавство, яке діяло на момент укладення договору іпотеки від 28.09.2007р., не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі. За висновками суду, таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні висновки суду викладені у постановах Вищого господарського суду України у справах №11/2268 та №5023/4165/11.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, колегія суду приходить до висновку про відсутність у відповідачів правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пункті 5.2.2 Договору іпотеки, та незаконність рішення відповідача 2 щодо реєстрації права власності на майновий комплекс по вул. Павла Усенка, 8 в м. Києві за відповідачем 1. При цьому, за висновками суду, положення п. 5.2.2 Договору іпотеки не є застереженням у розумінні Закону України "Про іпотеку", а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

[у.zaporozhskiy]

12 часов назад, Wizir сказал:

...  не будем торопиться.

А с чем не будем торопиться?

[у.zaporozhskiy]

В 28.07.2016 в 09:01, ANTIRAID сказал:

Три палаты Верховного суда Украины на совместном заседании приняли решение о неподведомственности административным судам споров связанных с оспариванием действий госрегистратора по переоформлению права собственности на предмет ипотеки на ипотекодержателя.

В частности в постановлении указано:

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. 

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Ростислав, интересно услышать Ваше мнение о такое применении норм материального права.

[0720]

1 hour ago, y.voronizhskiy said:

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

 

Ну и бред.

а заявитель в заявлении в ВСУ вообще ссылался на неоднаковое применение ст. 6 Конвенции?

я же говорю, админсуды не хотят терять клиентов, очень уж им выгодно рассматривать такие дела

[Wizir]

2 hours ago, y.voronizhskiy said:

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

 

Ну и бред.

а заявитель в заявлении в ВСУ вообще ссылался на неоднаковое применение ст. 6 Конвенции?

.. не ссылался.  ВСУ помогли  осознать сие  другие участники  процесса.