Решение Апелляционного суда Киевской области об отказе банку Финансы и кредит в признании права собственности и выселении в связи с невозможнсотью в судебном порядке признать собственность за собой

[ANTIRAID]

Державний герб України

Справа № 359/6108/15-ц

Головуючий у І інстанції Журавський В. В.

Провадження № 22-ц/780/2763/16

Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 01.08.2016

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії суддів Журби С.О., Мережко М.В., із участю секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 та Кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на майно та виселення з будинку,

В С Т А Н О В И Л А :

06 липня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» звернулося до суду з позовом, де, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором просить звернути стягнення на домоволодіння №41, що знаходиться в Київській області, Бориспільський район, с. Гора, вул. Гоголя, шляхом визнання права власності на майно за Публічним акціонерним товариством «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна та виселити житла, осіб, які там проживають - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Обґрунтовує заявлені вимоги тим, що 16 березня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_5 «ОСОБА_5 та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_5 та Кредит», уклало з ОСОБА_2 кредитний договір №41-07-Ид/23.

За умовами правочину Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» надало кредит у розмірі 137 680 доларів США, а ОСОБА_2 - зобовязалась повернути кредит до 15 березня 2025 року та сплатити проценти у розмірі 11,6 % річних.

У разі прострочення повернення кредитних ресурсів та сплати процентів ОСОБА_2 зобовязалась сплачувати пеню у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочки.

Крім того, для забезпечення належного виконання грошових зобовязань за кредитним договором, 16 березня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_5 «ОСОБА_5 та Кредит» уклало з ОСОБА_2 іпотечний договір, за яким остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: домоволодіння №41, що по вул. Гоголя в с. Гора, Бориспільського району, Київської області.

Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_5 «ОСОБА_5 та Кредит» виконало своє зобовязання за кредитним договором та перерахувало ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 137 680 доларів США.

ОСОБА_2 неналежним чином виконувала грошові зобовязання, а тому в Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» виникло право достроково вимагати повернення боргу за кредитним договором в повному обсязі, сплати відсотків, пені та штрафу.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2012 року стянуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» заборгованість у розмірі 1 179611,50 грн. та судові витрати у розмірі 1820 грн.

Дане рішення набрало законної сили, проте виконано не було, заборгованість за кредитним договором не погашена.

Таким чином, станом на 21 травня 2015 року, розмір заборгованості ОСОБА_2 становить 9 161167,85 грн.

Відповідачі ж ухиляються від добровільного повернення грошових коштів.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством "Банк "ОСОБА_5 та Кредит" за кредитним договором №41-07-Ид/23 від 16 березня 2007 року в сумі 9 161 167,85 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння під номером 41, що знаходиться в селі Гора, Бориспільського району, Київської області по вулиці Гоголя, загальною площею 105,3 кв.м., житловою площею - 71,8 кв. м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством "Банк "ОСОБА_5 та Кредит" за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Виселено з домоволодіння під номером 41, що знаходиться в селі Гора, Бориспільського району, Київської області по вулиці Гоголя, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_5 та Кредит" судовий збір у розмірі 243,60 грн.

На обґрунтування рішення про задоволення позову суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 належним чином свої зобовязання щодо повернення боргу за кредитним договором не виконала, тому відповідно до вимог ч. 1. ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно, а саме: домоволодіння №41, що знаходиться в с. Гора, Бориспільського району, Київської області по вул. Гоголя, шляхом визнання права власності за позивачем.

Що ж до позовних вимог про виселення місцевим судом зазначено, що з листів Гірського сільського голови ОСОБА_7 №79 від 10 лютого 2016 року та №142 від 03 березня 2016 року вбачається неможливість надати довідку ф.3 про склад сімї у звязку з відсутністю інформації щодо реєстрації осіб за запитуваною адресою.

Разом з тим, відповідно до довідок адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Київській області від 27 липня 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Судом встановлено, що ПАТ «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» у передбаченому ч. 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» порядку направив відповідачам повідомлення про виселення від 02 квітня 2014 року.

Вказана обставина підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Незважаючи на це, в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачі протягом одного місяця з дня отримання вказаного повідомлення добровільно виселилися з квартири.

Зважаючи на викладене, суд вважає за допустиме виселити з домоволодіння №41, що знаходиться в Київській області, с. Гора, вул. Гоголя, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 без надання іншого житла.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення матеріального та процесуальногоправа при його ухваленні.

Просять рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року скасувати та у задоволені позову відмовити повністю.

Суд, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи із наступного.

Відповідно дост. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 16 березня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Банк «ОСОБА_5 та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_5 та Кредит», уклало з ОСОБА_2 кредитний договір №41-07-Ид/23, за яким позивач зобовязався надати кредит у розмірі 137 680 доларів США, а ОСОБА_2 - щомісячно до 15 березня 2025 року повертати кредит по частинам, шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1540,37 доларів США та сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 11,6% річних ( 8-12, 14 ).

Крім цього, щомісяця ОСОБА_2 зобовязалась сплачувати комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 1321,04 грн.

У разі прострочення повернення кредитних ресурсів та сплати процентів ОСОБА_2 зобовязалась сплачувати пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочки ( там же ).

Для забезпечення належного виконання грошових зобовязань за кредитним договором, 16 березня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_5 «ОСОБА_5 та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_5 та Кредит», уклало із ОСОБА_2 іпотечний договір ( а.с. 15-18 ).

За іпотечним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю ОСОБА_5 «ОСОБА_5 та Кредит» нерухоме майно, а саме: домоволодіння №41, що знаходиться по вул. Гоголя в с. Гора, Бориспільського району, Київської області.

Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_5 «ОСОБА_5 та Кредит» належним чином виконало свої зобовязання за кредитним договором та надало ОСОБА_8 кредит у розмірі 137 680 доларів США ( а.с. 13 ).

ОСОБА_2, при цьому, неналежним чином виконувала свої грошові зобовязання, унаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором і рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» заборгованість у розмірі 1 179611,50 грн. ( 19-21).

Рішення набрало законної сили, однак виконане не було і заборгованість за кредитним договором не погашена ( там же ).

Відтак, Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_5 та Кредит» 06 липня 2015 року звернулося до суду із названим позовом ( а.с. 1-6 ).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, викладеного у повній мірі не врахував, як і положень ст.ст. 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" та ст. 16 ЦК України, унаслідок чого передчасно та необгрунтовано задовольнив позовні вимоги, виходячи із наступного.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові за результатами розгляду справи №6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, яка згідно положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України Про іпотеку договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Відповідно, іпотекодержатель, на переконання апеляційного суду, та згідно положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Окрім цього, іпотечний договір, зокрема, його п.п. 10, 11.3.1 передбачають позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, а відтак, суд, у даному випадку, не наділений повноваженнями вирішувати спір у названий позивачем спосіб.

Зазначене узгоджується і з положеннями п. 38 постанови №5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року згідно якого у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання ( стаття 37 Закону України "Про іпотеку" ), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Окрім цього, не можуть бути виселені відповідачі із займаного жилого приміщення у відповідності до положень ст. 39 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, оскільки вимоги позивача про звернення стягнення на житловий будинок не ґрунтуються на положеннях зазначеного матеріального права і не підлягають до задоволення.

Зазначене також залишилось поза увагою місцевого суду, що є правовою підставою для скасування рішення і в цій частині заявлених позовних вимог.

За таких обставин, місцевий суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, відтак - ухвалив рішення без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 10, 11, 57-60, 213-214 ЦПК України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне також вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України за мотивами не зазначеними у апеляційній скарзі та скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити по справі нове про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог на підставі положень ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 16, 392 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 213-214 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині посилання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення матеріального та процесуальногоправа при його ухваленні, зокрема, ст.ст.37, 39 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК Української РСР знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про сплив строку позовної давності, що, на переконання апеляційного суду, не відповідає дійсності та спростовується зверненням позивача із заявою про стягнення кредитної заборгованості, належність частини спірного будинку іншому співвласнику, заміну способу виконання судового рішення, яке вступило в законну силу, незастосування судом положень ст. 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на переконання апеляційного суду, у даному випадку, не мають правового значення для правильного вирішення справи, а відтак, не є підставою для задоволення апеляційних вимог за вказаними мотивами.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 та Кредит" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на майно та виселення з будинку скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в позові.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: А.С. Сержанюк
Судді: С.О. Журба
ОСОБА_9
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59611100

[ANTIRAID]

В данном случае апелляционный суд сославшись на правовой вывод ВСУ в деле №6-1851цс15 от 30.03.2016 отказал банку Финансы и кредит в признании права собственности, снятии с регистрации и выселении в связи с тем, что законодательством не предусмотрено в судебном порядке признание права собственности на ипотеку. Такое возможно только во внесудебном порядке. Ну а в части отказа в выселении и снятии с регистрации опять же прямо указано, что в связи с тем, что имущество находящееся в ипотеке не приобреталось в кредит, а было только обеспечение, то выселение возможно исключительно при предоставлении нового жилья.

Таким образом сотни отобранных банками квартир путем признания на них права собственности на самом деле отобраны и перепроданы не законно. Новые же собственники купившие по дешевке такие квартиры вероятнее всего их в ближайшее время потеряют и будут теперь судиться с банками о возврате средств.

[0720]

2 hours ago, ANTIRAID said:

...и будут теперь судиться с банками о возврате средств.

особенно с ликвидируемыми банками..

[у.zaporozhskiy]

4 часа назад, ANTIRAID сказал:

В данном случае апелляционный суд сославшись на правовой вывод ВСУ в деле №6-1851цс15 от 30.03.2016 отказал банку Финансы и кредит в признании права собственности, снятии с регистрации и выселении в связи с тем, что законодательством не предусмотрено в судебном порядке признание права собственности на ипотеку. Такое возможно только во внесудебном порядке. Ну а в части отказа в выселении и снятии с регистрации опять же прямо указано, что в связи с тем, что имущество находящееся в ипотеке не приобреталось в кредит, а было только обеспечение, то выселение возможно исключительно при предоставлении нового жилья.

Таким образом сотни отобранных банками квартир путем признания на них права собственности на самом деле отобраны и перепроданы не законно. Новые же собственники купившие по дешевке такие квартиры вероятнее всего их в ближайшее время потеряют и будут теперь судиться с банками о возврате средств.

Во втором абзаце Вы имеете в виду случаи, когда право собственности признавалось на основании решения суда, а не договора об уступке права требования?

[Vladimir AB]

18 часов назад, y.voronizhskiy сказал:

Во втором абзаце Вы имеете в виду случаи, когда право собственности признавалось на основании решения суда, а не договора об уступке права требования?

Саме так