ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании крымских депозитов с Приватбанка и необходимости взыскание по ст. 625 исключительно в гривне

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

4 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

50 минут назад, 0720 сказал:

вот видите
оказывается, вы умеете читать


іноземна валюта - іноземні грошові знаки

Ну и что с того, что умею... Что Вы этим хотите сказать, какую связь Вы находите между тем о чём говорим и этой обрезанной фразой... Ведь там имеется ввиду за пределами Украины... А в Украине это товар...

Весь этот Декрет указывает на то, что иностранная валюта это товар, который покупается и продаётся при определённых условиях...

Вы пытаетесь высосать из пальца то, чего вообще в нём нет...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Хорошо, ладно, с Декретом Вы не угадали, какие ещё там Вы говорили законы гражданские почитать... Давайте будем читать вместе...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
19 minutes ago, Bolt said:

Ну и что с того, что умею... Что Вы этим хотите сказать, какую связь Вы находите между тем о чём говорим и этой обрезанной фразой... Ведь там имеется ввиду за пределами Украины... А в Украине это товар...

Весь этот Декрет указывает на то, что иностранная валюта это товар, который покупается и продаётся при определённых условиях...

Вы пытаетесь высосать из пальца то, чего вообще в нём нет...

покажите, пожалуйста, норму, из которой следует что что валюта это товар

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Смотрите, 0720, деньги выполняют определенные функции, такие как мера стоимости, средство платежа, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги. Мировые деньги это не к нам. Все остальные функции и в первую очередь мера стоимости, средство платежа в Украине выполняет гривна. Поэтому только гривна в Украине - деньги. Законов и подзаконных в которых прописывается, что только гривны - законное платежное средство более чем достаточно. 

Идем дальше.

ст.92 Конституции Украины.

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Это Вы мне покажите теперь Закон Украины в котором устанавливается, что иностранная валюта на Украине это средство платежа.

Идем дальше. 

192 ЦК України (Гроші (грошові кошти)) 1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Только в случаях определенных законом иностранная валюта может быть деньгами (денежными средствами). И эти случаи определены Декретом и Правилами использования наличной иностранной валюты на территории Украины...

Боюсь, перечень таких случает не по душе нашим банкирам:))

Так что если хотите деньги, но только очень и очень редко и точно не тогда, когда заключается договор банковского вклада.

 

А то, что валюта товар- легко.

 Стаття 6. Порядок організації торгівлі іноземною валютою 
 1. Торгівля   іноземною  валютою   на    території    України 
резидентами і  нерезидентами  -  юридичними  особами  здійснюється 
через  уповноважені  банки та інші фінансові установи, що одержали 
ліцензію   на   торгівлю  іноземною  валютою  Національного  банку 
України,  виключно  на  міжбанківському  валютному  ринку України. 
Структура  міжбанківського  валютного  ринку,  а  також порядок та 
умови  торгівлі  іноземною  валютою  на  міжбанківському валютному 
ринку визначаються Національним банком України. 

Торгуют товаром. Ну и посмотрите в обменниках, там всегда пишут- Купівля-продаж.


 

 

 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

Смотрите, 0720, деньги выполняют определенные функции, такие как мера стоимости, средство платежа, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги. Мировые деньги это не к нам. Все остальные функции и в первую очередь мера стоимости, средство платежа в Украине выполняет гривна. Поэтому только гривна в Украине - деньги. Законов и подзаконных в которых прописывается, что только гривны - законное платежное средство более чем достаточно. 


нет таких законов, в которых прописывается, что только гривна — средство платежа, есть законы, в которых прописывается что гривна это средство платежа (одно из средств платежа)

оборот иностранной валюты как средства исполнения обязательств вообще и как средства платежа в частности -- в Украине не запрещен

и уж тем более невозможно оспорить тот факт, что иностранная валюта — мера стоимости, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

всё вышесказанное урегулировано законодательством и более того — подтверждается устоявшейся судебной практикой (как известно, практика это критерий истины)

валютный оборот лицензирован, ограничен регулятором, это верно — но тем не менее является частью денежного оборота, и шире — гражданского оборота в целом
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

ст.92 Конституции Украины.

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Это Вы мне покажите теперь Закон Украины в котором устанавливается, что иностранная валюта на Украине это средство платежа.

Зачем же мне вам что-то показывать, если я и так постоянно и ежедневно использую иностранную валюту в Украине (например, рассчитываюсь в супермаркете картой, привязанной к инвалютному счёту), а вы мне до сих пор не показали ни одного закона, из которого следовало бы что валюта это не деньги. 

Согласитесь, если я ем яблоко, я не должен кому-то объяснять, что это яблоко существует в реальности, а не плод фантазии.

 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

192 ЦК України (Гроші (грошові кошти)) 1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Только в случаях определенных законом иностранная валюта может быть деньгами (денежными средствами). И эти случаи определены Декретом и Правилами использования наличной иностранной валюты на территории Украины...

Боюсь, перечень таких случает не по душе нашим банкирам:))

Так что если хотите деньги, но только очень и очень редко и точно не тогда, когда заключается договор банковского вклада.

я вижу, наметился некоторый прогресс, вы уже заметили что в статьях 192 и 533 ЦК отсутствуют кванторы исключительности (слова "только", исключительно", и им подобные), а также потихоньку начинаете допускать что валюта это деньги

что же касается Правил использования наличной иностранной валюты на территории Украины -- то это не закон, а нормативно-правовой акт Национального банка, эти правила регулируют оборот исключительно наличной валюты, и только в рамках, установленных законами 

учитывая положения  ч.2 ст.37 и ч.4 ст.56 ЗУ "О национальном банке Украины" мы вообще не можем брать во внимание такие подзаконные акты, поскольку они заведомо не могут ограничивать или отменять права и свободы, установленные законом

и главное -- в этом подзаконном акте тоже ничего не сказано о том, что валюта это не деньги, равно как и в Декрете 15-93, да и вообще нигде не сказано
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

А то, что валюта товар- легко.


 Стаття 6. Порядок організації торгівлі іноземною валютою 
 1. Торгівля   іноземною  валютою   на    території    України 
резидентами і  нерезидентами  -  юридичними  особами  здійснюється 
через  уповноважені  банки та інші фінансові установи, що одержали 
ліцензію   на   торгівлю  іноземною  валютою  Національного  банку 
України,  виключно  на  міжбанківському  валютному  ринку України. 
Структура  міжбанківського  валютного  ринку,  а  також порядок та 
умови  торгівлі  іноземною  валютою  на  міжбанківському валютному 
ринку визначаються Національним банком України. 

Торгуют товаром. Ну и посмотрите в обменниках, там всегда пишут- Купівля-продаж.

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

ни одна норма не препятствует продавать и покупать деньги за другие деньги (или за те же самые — например можно продавать и покупать ветхие купюры с дисконтом, торговать налом за безнал, монетами за купюры и наоборот; совершать разменно-комиссионные операции, торговать юбилейными и памятными монетами  и т. д.)

кстати, упомянутый закон  "О национальном банке Украины"  называет валютообмен не торговлей, а конвертацией, вероятно его просто составляли чуть более грамотные люди, чем над подзаконными актами НБУ

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

Смотрите, 0720, деньги выполняют определенные функции, такие как мера стоимости, средство платежа, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги. Мировые деньги это не к нам. Все остальные функции и в первую очередь мера стоимости, средство платежа в Украине выполняет гривна. Поэтому только гривна в Украине - деньги. Законов и подзаконных в которых прописывается, что только гривны - законное платежное средство более чем достаточно. 


нет таких законов, в которых прописывается, что только гривна — средство платежа, есть законы, в которых прописывается что гривна это средство платежа (одно из средств платежа)

оборот иностранной валюты как средства исполнения обязательств вообще и как средства платежа в частности -- в Украине не запрещен

и уж тем более невозможно оспорить тот факт, что иностранная валюта — мера стоимости, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

всё вышесказанное урегулировано законодательством и более того — подтверждается устоявшейся судебной практикой (как известно, практика это критерий истины)

валютный оборот лицензирован, ограничен регулятором, это верно — но тем не менее является частью денежного оборота, и шире — гражданского оборота в целом
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

ст.92 Конституции Украины.

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Это Вы мне покажите теперь Закон Украины в котором устанавливается, что иностранная валюта на Украине это средство платежа.

Зачем же мне вам что-то показывать, если я и так постоянно и ежедневно использую иностранную валюту в Украине (например, рассчитываюсь в супермаркете картой, привязанной к инвалютному счёту), а вы мне до сих пор не показали ни одного закона, из которого следовало бы что валюта это не деньги. 

Согласитесь, если я ем яблоко, я не должен кому-то объяснять, что это яблоко существует в реальности, а не плод фантазии.

 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

192 ЦК України (Гроші (грошові кошти)) 1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Только в случаях определенных законом иностранная валюта может быть деньгами (денежными средствами). И эти случаи определены Декретом и Правилами использования наличной иностранной валюты на территории Украины...

Боюсь, перечень таких случает не по душе нашим банкирам:))

Так что если хотите деньги, но только очень и очень редко и точно не тогда, когда заключается договор банковского вклада.

я вижу, наметился некоторый прогресс, вы уже заметили что в статьях 192 и 533 ЦК отсутствуют кванторы исключительности (слова "только", исключительно", и им подобные), а также потихоньку начинаете допускать что валюта это деньги

что же касается Правил использования наличной иностранной валюты на территории Украины -- то это не закон, а нормативно-правовой акт Национального банка, эти правила регулируют оборот исключительно наличной валюты, и только в рамках, установленных законами 

учитывая положения  ч.2 ст.37 и ч.4 ст.56 ЗУ "О национальном банке Украины" мы вообще не можем брать во внимание такие подзаконные акты, поскольку они заведомо не могут ограничивать или отменять права и свободы, установленные законом

и главное -- в этом подзаконном акте тоже ничего не сказано о том, что валюта это не деньги, равно как и в Декрете 15-93, да и вообще нигде не сказано
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

А то, что валюта товар- легко.


 Стаття 6. Порядок організації торгівлі іноземною валютою 
 1. Торгівля   іноземною  валютою   на    території    України 
резидентами і  нерезидентами  -  юридичними  особами  здійснюється 
через  уповноважені  банки та інші фінансові установи, що одержали 
ліцензію   на   торгівлю  іноземною  валютою  Національного  банку 
України,  виключно  на  міжбанківському  валютному  ринку України. 
Структура  міжбанківського  валютного  ринку,  а  також порядок та 
умови  торгівлі  іноземною  валютою  на  міжбанківському валютному 
ринку визначаються Національним банком України. 

Торгуют товаром. Ну и посмотрите в обменниках, там всегда пишут- Купівля-продаж.

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

ни одна норма не препятствует продавать и покупать деньги за другие деньги (или за те же самые — например можно продавать и покупать ветхие купюры с дисконтом, торговать налом за безнал, монетами за купюры и наоборот; совершать разменно-комиссионные операции, торговать юбилейными и памятными монетами  и т. д.)

кстати, упомянутый закон  "О национальном банке Украины"  называет валютообмен не торговлей, а конвертацией, вероятно его просто составляли чуть более грамотные люди, чем над подзаконными актами НБУ

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

не знаю почему глюкнуло и насыпало сразу две копии
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
35 минут назад, 0720 сказал:

Зачем же мне вам что-то показывать, если я и так постоянно и ежедневно использую иностранную валюту в Украине (например, рассчитываюсь в супермаркете картой, привязанной к инвалютному счёту), а вы мне до сих пор не показали ни одного закона, из которого следовало бы что валюта это не деньги. 

Зачем Вы эти глупости пишите, Вы что реально не понимаете, что Вы не расплачиваетесь валютой в супермаркете в Украине, Вы никому этой глупости больше не говорите, не фантазируйте... Если Вы расплачиваетесь валютной картой, то это вовсе не означает, что Вы расплачиваетесь валютой, Вы расплачиваетесь исключительно гривной, супермаркеты не принимают валюту как средство платежа... Зачем Вы эти примеры вообще пишите не понимаю, или Вы действительно очень далеки от реальности...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
39 минут назад, 0720 сказал:

Согласитесь, если я ем яблоко, я не должен кому-то объяснять, что это яблоко существует в реальности, а не плод фантазии.

Да нет, это плод Вашей фантазии, так как не существует такого яблока... Это Вы сами придумали себе... Это же надо рассчитываться в супермаркете валютой, давайте возьмём сейчас 10 долларов и пойдём скупимся в супермаркет... Посмотрю я как Вам это удастся... Вы путаете яхту с бухтой...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
43 минуты назад, 0720 сказал:

нет таких законов, в которых прописывается, что только гривна — средство платежа, есть законы, в которых прописывается что гривна это средство платежа (одно из средств платежа)

оборот иностранной валюты как средства исполнения обязательств вообще и как средства платежа в частности -- в Украине не запрещен

и уж тем более невозможно оспорить тот факт, что иностранная валюта — мера стоимости, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

всё вышесказанное урегулировано законодательством и более того — подтверждается устоявшейся судебной практикой (как известно, практика это критерий истины)

валютный оборот лицензирован, ограничен регулятором, это верно — но тем не менее является частью денежного оборота, и шире — гражданского оборота в целом

Ну это вообще снова пустые слова ни о чём, даже комментировать нечего... Учитывая, что это Вы ответили на чётко приведённые нормы законодательства Ром-и-Кока-колы... Вы только говорите, что всё урегулировано законодательством, но только ни одного урегулирования законодательством привести так и не смогли... Судебная практика критерий истины, это вообще шедеврально... )) особенно в свете последних реалий и учитывая, что практика нашей страны не есть прецедентом...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
48 минут назад, 0720 сказал:

и главное -- в этом подзаконном акте тоже ничего не сказано о том, что валюта это не деньги, равно как и в Декрете 15-93, да и вообще нигде не сказано

А, что там сказано, что это деньги...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
52 минуты назад, 0720 сказал:

ни одна норма не препятствует продавать и покупать деньги за другие деньги (или за те же самые — например можно продавать и покупать ветхие купюры с дисконтом, торговать налом за безнал, монетами за купюры и наоборот; совершать разменно-комиссионные операции, торговать юбилейными и памятными монетами  и т. д.)

В общем всё в одну кучу навалили... Вы это сами придумали про ветхие купюры и прочее... Нет такого вида торгов ветхими купюрами... Они все имеют один номинал, хоть ветхие хоть новые... Нет можно конечно и наркотики продавать и валюту и людей, много чего можно продавать и покупать, чего только душа пожелает, пока не поймают...))

55 минут назад, 0720 сказал:

кстати, упомянутый закон  "О национальном банке Украины"  называет валютообмен не торговлей, а конвертацией, вероятно его просто составляли чуть более грамотные люди, чем над подзаконными актами НБУ

А то есть Декрет который я с таким трудом научился читать больше уже не аргумент, больше уже не является для Вас самым главным законом и иконой... Быстро же у Вас приоритеты меняются...

56 минут назад, 0720 сказал:

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

А, что тогда это...)))

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
 Из истории мы помним, что давным-давно люди просто обменивались товарами необходимыми для их жизни: соль, зерно, специи, орудия труда и охоты и т.д. Что-то из этих товаров ценилось больше, что-то меньше.
     С развитием отношений между различными племенами стали выделяться какие-то общие ценности – товары, которые одинаково ценились в различных племенах.
     На различных этапах нашей истории эти ценности менялись, но всегда это были товары, которые труднее всего достать или изготовить.
     Деньги – это товар, через которых можно оценить другие товары или стоимость услуг.

Валю́та (от итал. valuta) в широком смысле этого слова представляет собой любой товар, способный выполнять функцию денег при совершении обмена товарами на рынке внутри страны или на международном рынке

Валюта является своеобразным товаром. ... это цена, по которой может быть продана или куплена валюта одной страны, выраженная в валюте другой ...

Мировая валютная система – это форма организации валютных ... участников валютного рынка, для которых валюта  это товар, который они продают ...

Валютный рынок и валютные курсы Обмен одной валюты на другую ... рынка, для которых валюта  это товар, который они продают и покупают

Ликвидность – означает наличие постоянного спроса и предложения на тот или иной товар. Ликвидная валюта – это та, которую вы в любой момент можете обменять на другую денежную единицу

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, 0720 сказал:

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

А это так небольшой ликбез о товаре... Запомните, всё что покупается и продаётся за деньги, а также подлежит обмену, всё является товаром... понимаете, абсолютно всё... и работа за которую платят и услуги... тоже...

http://www.grandars.ru/college/biznes/tovar.html

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, 0720 сказал:

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

Вы вообще понимаете, что такое мировые деньги, или мне тоже ликбез провести... Причём здесь мировые деньги до обсуждаемого вопроса это раз, а во вторых, где мировые деньги и где Украина...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

0720, как об стенку горох! Вам не только не достает знаний для того, чтобы вести дискуссию в научном русле, но так же не хватает воспитания. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

0720, как об стенку горох! Вам не только не достает знаний для того, чтобы вести дискуссию в научном русле, но так же не хватает воспитания. 

о, уже и воспитывать меня начали, я такое очень люблю :)

поймите простую вещь: нечто вполне может одновременно являться и твёрдым, и холодным, -- ну или например синим и круглым

так и деньги могут одновременно являться и товаром, и средством платежа, одно другому не мешает

то есть когда вы заявляете что валюта это не деньги, потому что валюта это товар, то это идентично заявлению "этот предмет не круглый, потому что он синий"

я вижу, что вы совершенно неспособны к усвоению как логических, так и правовых аргументов, ваша вера в постулат "валюта это не деньги" сродни религиозной (или скорее даже сектантской)

ну что ж, не буду вам мешать молиться вашим богам, продолжайте долбить лбом ваши молельные коврики

а пока что -- и закон, и практика находятся на моей точке зрения

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
25 минут назад, 0720 сказал:

о, уже и воспитывать меня начали, я такое очень люблю :)

поймите простую вещь: нечто вполне может одновременно являться и твёрдым, и холодным, -- ну или например синим и круглым

так и деньги могут одновременно являться и товаром, и средством платежа, одно другому не мешает

то есть когда вы заявляете что валюта это не деньги, потому что валюта это товар, то это идентично заявлению "этот предмет не круглый, потому что он синий"

я вижу, что вы совершенно неспособны к усвоению как логических, так и правовых аргументов, ваша вера в постулат "валюта это не деньги" сродни религиозной (или скорее даже сектантской)

ну что ж, не буду вам мешать молиться вашим богам, продолжайте долбить лбом ваши молельные коврики

а пока что -- и закон, и практика находятся на моей точке зрения

Воспитывать Вас поздно.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 minute ago, Rom-i-Coca-cola said:

Воспитывать Вас поздно.

отчего ж поздно-то?

а вы попробуйте -- в деле воспитания лаской и логикой можно добиться гораздо большего, чем просто лаской :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, 0720 сказал:

отчего ж поздно-то?

а вы попробуйте -- в деле воспитания лаской и логикой можно добиться гораздо большего, чем просто лаской :)

Это не входит в сферу моих интересов. Так что не просите.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

Это не входит в сферу моих интересов. Так что не просите.

 


писать надуманную ерунду на форумах — входит в сферу ваших интересов, а воспитывать не входит?

жаль, жаль

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, 0720 сказал:


писать надуманную ерунду на форумах — входит в сферу ваших интересов, а воспитывать не входит?

жаль, жаль

Не старайтесь- не трогает. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 05.12.2016 в 00:38, 0720 сказал:

вот и снова опять-таки выходит, что в вышеописанном случае стороны могут прекрасно установить себе в договоре любую валюту обязательства и даже валюту расчёта -- и обязательства по такому договору подлежат исполнению, а в случае нарушения права кредитора на исполнение  валютного обязательства должником -- нарушенное право подлежит защите (в том числе судебной)  

ну и где в этой истории запрет на иностранную валюту?

нигде....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
47 minutes ago, babaika said:

нигде....

так отож

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, 0720 сказал:

так отож

в данном споре я вас полностью поддерживаю.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      13 вересня 2018 року № 826/14402/16
      Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
      за позовом ОСОБА_1до треті особи: про Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
      ВСТАНОВИВ:
      ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1;
      - зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_2 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" було укладено договір банківського рахунку, згідно з яким банк відкрив йому поточний рахунок у гривні. Зазначив, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на його поточний рахунок були перераховані грошові кошти у розмірі 137179,02 грн як повернення коштів згідно з договорами від 14.03.2016 № 980-025-000203347, від 21.03.2016 № 980-025-000207333, від 05.05.2016 № 980-025-000233275. Проте, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних, відкликання ліцензії та початку процедури його ліквідації, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Банк Михайлівський" його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, позивач зазначив, що рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу.
      Ухвалою суду від 19.09.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1440216, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
      Відповідно до ухвали суду від 14.12.2016 провадження в адміністративній справі № 826/14402/16 зупинено до 28.01.2017.
      27.01.2017 представником відповідача Кобцем О.В. подано до суду клопотання, у якому останній просить суд долучити до матеріалів справи докази включення позивача до Переліку фізичних осіб ПАТ "Банк Михайлівський", кошти яких підлягають виплаті.
      Ухвалами суду від 10.08.2017 прийнято адміністративну справу № 826/14402/16 до провадження судді Келеберди В.І. та поновлено провадження у справі.
      Відповідно до ухвали суду від 17.11.2017 адміністративну справу № 826/14402/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 12.12.2017.
      Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити. З приводу доданого представником відповідача до матеріалів справи витягу з додатку до листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих. пояснив, що відповідачем включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу в межах гарантованої законом суми лише частину коштів позивача.
      Відповідач у судове засідання 12.12.2017 не забезпечив явку уповноваженого представника, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
      Треті особи у судове засідання 12.12.2017 не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
      У зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача та третіх осіб, суд на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.
      Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень пункту 10 частини першої статті 4, частини четвертої та частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017.
      Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      Як зазначає позивач у позовній заяві, 24.10.2014 між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім'я поточний рахунок НОМЕР_3.
      14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1
      Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн".
      Згідно квитанцій від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір № 980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1
      Згідно квитанції від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору.
      05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір № 980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору).
      Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_4 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935.
      При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1
      Згідно платіжного доручення від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.
      На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016.
      13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П.
      Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018.
      Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_3, 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_3 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр":
      в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";
      в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".
      Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_3 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_5 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський".
      Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_3, що належить ОСОБА_1, є нікчемними.
      Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
      Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
      За визначенням частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Згідно з пунктами 1.24, 1.30 статті 1 Закону України Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачу йому у готівковій формі; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
      З довідки про стан рахунку позивача вбачається, що 19.05.2016 ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зі свого рахунку НОМЕР_5, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", здійснив переказ коштів на рахунок позивача НОМЕР_3, відкритому в ПАТ "Банк Михайлівський", на підставі платіжних доручень:
      № 5617 на суму 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      № 5620 на суму 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016";
      № 5621 на суму 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016";
      № 5619 на суму 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016".
      Таким чином, ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 відповідними платіжними дорученнями зі свого розрахункового рахунку, який відкритий в ПАТ "Банк Михайлівський", ініціював переказ коштів та сплату процентів на повернення позивачу на підставі відповідних договорів, укладених між ними.
      Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Згідно з частинами першою, другою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":
      вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
      вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Частинами другою, четвертою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
      Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
      9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
      З аналізу наведених правових норм вбачається, що перевірка правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом відносно правочинів (у тому числі договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного правочину.
      При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на підставі листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих. відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_1 на суму 87466,72 грн.
      Представник позивача пояснив, що вказані кошти були зараховані на рахунок його довірителя з виконання договорів № 980-025-000207333 від 21.03.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський".
      Таким чином, відповідачем не включено до Переліку вкладників інформацію стосовно позивача щодо решти коштів, які надійшли на рахунок останнього на виконання договору № 980-025-000233275 від 05.05.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр". 
      Суд звертає увагу, що договір № 980-025-000233275 від 05.05.2016 був укладений між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ОСОБА_1 і 19.05.2016 спірні транзакції були вчинені саме на умовах цього договору.
      При цьому, ПАТ "Банк Михайлівський", виконуючи розрахункові документи ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на переказ коштів на користь позивача, не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ "Банк Михайлівський" не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку перед ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.
      Списання та зарахування коштів за банківськими рахунками здійснюється відповідно до договорів обслуговування банківських рахунків та Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, згідно пункту 1.4 якої, розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
      Таким чином, договір, який був укладений між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", за своєю природою та змістом не є розрахунковим документом.
      При цьому, суд звертає увагу, що договір про обслуговування банком банківського рахунку передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень і строків їх подання до банку.
      19.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" при проведенні розрахункових операцій зазначених фактів не було встановлено, а отже операції по перерахунку коштів є правомірними та такими, що відповідають діючому законодавству України.
      Також суд звертає увагу, що умовами договору № 980-025-000233275 від 05.05.2016, укладеного між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ОСОБА_1, передбачено можливість дострокового повернення коштів.
      У спірному випадку, Відповідач вважає нікчемними саме правочини між фізичною та юридичною особами від 19.05.2016 з перерахування коштів юридичною особою на рахунок позивача, посилаючись при цьому на пункти 7- 9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI та ст. 215 Цивільного кодексу України.
      Так, відповідно до пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
      9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
      Втім, платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку однієї особи на рахунок позивача не є правочинами між Банком та Позивачем згідно зі статтею 202 ЦК України.
      Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку. 
      Відповідно до частин 1-3 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
      Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
      За таких обставин суд приходить до висновку про те, що операція з перерахування коштів на рахунок позивача не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону №4452-VI, які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.
      Факт перерахування вказаних вище коштів на рахунок позивача підтверджується довідкою про стан рахунку від 25.07.2016 № 3Г3/236, довідкою від 25.07.2016 № 3Г3/236/1, не заперечувався відповідачем.
      Крім того, вказаний факт додатково підтверджується листом від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих., згідно якого відповідачем було подано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію, якою внесено зміни до Переліку фізичних осіб, кошти яких підлягають виплаті, щодо ОСОБА_1 на суму 87466,72 грн.
      За таких обставин суд дійшов висновку, що у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" були відсутні підстави для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо повернення коштів з розрахункового рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок позивача.
      Посилання ж відповідача на те, що фактично повернення коштів відбулось за рахунок Банку, оскільки ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мав достатніх коштів, в даному випадку є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин не мають відношення до предмету спору.
      Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визнання нікчемними правочинів (транзакцій) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунок ОСОБА_1, що є підставою для задоволення позову у цій частині.
      Згідно з пунктом 6 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (в редакції, чинній станом на час розгляду справи), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку такі переліки:
      1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 4 до цього Положення;
      2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 5 до цього Положення;
      3) переліки рахунків за формою, визначеною у додатку 6 до цього Положення:
      за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку;
      осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане;
      вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;
      вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону.
      Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум.
      Переліки на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) складаються в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та засвідчуються підписами уповноваженої особи Фонду, головного бухгалтера банку та відбитком печатки банку (за наявності), в електронному вигляді - у csv-файлах. Дані на паперових носіях та в електронному вигляді повинні бути ідентичними.
      Інформація про вкладника в переліках має забезпечувати можливість його ідентифікації відповідно до законодавства.
      Переліки в електронному вигляді можуть бути передані до Фонду засобами електронної пошти Національного банку України.
      Перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, формується на підставі файла "N" та включає інформацію тільки про осіб, які були вкладниками (мали вклади у банку) та поіменовані у файлі "N".
      Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною у додатку 7 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону, а також про рахунки, здійснення банком операцій за якими обмежено.
      Протягом дії тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та/або доповнення до переліків.
      Зміни та/або доповнення до переліків надаються неплатоспроможним банком до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.
      Таким чином, у разі наявності підстав для включення даних про рахунок вкладника, який раніше не був включений до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом, Уповноважена особа має подати до Фонду відповідне доповнення до переліку.
      Враховуючи викладене та те, що судом встановлено відсутність у відповідача підстав для визнання нікчемними правочинів (транзакцій) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунок ОСОБА_1, вимога позивача про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку щодо останнього - як вкладника ПАТ "Банк Михайлівський", який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
      У частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1, суд зазначає наступне.
      За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
      Також, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує прав позивача.
      З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право позивача в частині даної позовної вимоги може бути захищене шляхом визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1
      Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
      Керуючись вимогами статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      В И Р І Ш И В:
      Адміністративний позов ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити.
      Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у частині не включення ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
      Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (01001, м. Київ, пров. Рильський, 10-12/3, ідентифікаційний код 38619024) подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб доповнення до переліку щодо ОСОБА_1 (04074, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які обліковуються на рахунку позивача НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", з урахуванням поданої інформації згідно листа від 14.12.2016 № 14.12.16/13-вих.
      Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
      Суддя В.П. Катющенко
      http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76471778
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      12 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 825/3598/15-а
      Провадження N 11-148апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Золотнікова О.С.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" (далі - уповноважена особа; Фонд; ПАТ "КБ "Південкомбанк" або Банк відповідно) на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року (суддя Падій В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року (судді Вівдиченко Т.Р., Гром Л.М., Міщук М.С.) у справі N 825/3598/15-а за позовом ОСОБА_3 до Фонду та уповноваженої особи Штогріної Ірини Вікторівни про визнання протиправною бездіяльності й зобов'язання вчинити певні дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, в якому просила:
      - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи щодо невнесення відомостей про ОСОБА_3 до переліку вкладників ПАТ "КБ "Південкомбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
      - зобов'язати уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення, за рахунок коштів Фонду;
      - зобов'язати Фонд внести відомості про ОСОБА_3 до реєстру вкладників ПАТ "КБ "Південкомбанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
      На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначила, що уклала з ПАТ "КБ "Південкомбанк" договір банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі та додаткову угоду від 12 червня 2013 року, за умовами яких кошти в розмірі 240 тис. грн вона внесла на відповідний рахунок на строк 370 днів. На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року N 305 "Про віднесення ПАТ "КБ "Південкомбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 травня 2014 року N 37 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Південкомбанк", згідно з яким з 26 травня по 25 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу. 08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернуласядо Фонду із заявоюпро включення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. Листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 уповноважена особа повідомила ОСОБА_3про те, що оскільки зобов'язань позичальника перед банком, передбачених умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю, у повному обсязі вона не виконала, то з огляду на норми пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. На думку позивача, таке рішення уповноваженої особи є безпідставним, необґрунтованим і таким, що порушує її конституційні права.
      Чернігівський окружний адміністративний суд постановоювід 09 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнив частково. Суд зобов'язав уповноважену особу надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 за рахунок коштів Фонду відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття такого рішення. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
      Не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи, а також суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а саме частину другу статті 16, частини першу та другу статті 27, статтю 28 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу", пункт 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI, статті 526, 527, 599, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      На думку скаржника, укладення договору між первісним та новим кредиторами про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором застави, а також зняття обтяження з договору застави первісним кредитором на підставі укладення вказаного вище договору про відступлення права вимоги не припиняють дії самого договору застави. Зобов'язання позичальника перед Банком, передбачені умовами кредитного договору від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, в повному обсязі не виконані, а відтак кошти вкладника в межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом. Крім того, скаржник указує на те, що цей спір не є публічно-правовим, а тому справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зв'язку з викладеним уповноважена особа просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2016 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
      25 липня 2016 року уповноважена особа подала заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
      Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 лютого 2018 року прийняв до провадження справу, а ухвалою від 13 лютого 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
      У запереченнях на касаційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи з урахуванням клопотання уповноваженої особи про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 10 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Південкомбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт" N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі, згідно з умовами якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 240 тис. грн на строк 370 днів. Дата початку строку розміщення вкладу - 10 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 15 червня 2014 року, процентна ставка за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      11 червня 2013 року ОСОБА_3 на депозитний рахунок N НОМЕР_1 перерахувала грошові кошти в розмірі 240 тис. грн. що підтверджується квитанцією N 955599.
      12 червня 2013 року укладено такі правочини:
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська чайна компанія" (позичальник; далі - ТОВ "Чернігівська чайна компанія") - договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії N 53К-60Ю, згідно з умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на таких умовах: ліміт кредитування - 225 тис. грн. кінцевий строк дії кредитної лінії - 10 червня 2014 року; ціль використання коштів - поповнення обігових коштів; процентна ставка - 25,2 % річних; комісія за підготовку та оформлення договору - 360 грн;
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_3 (заставодавець) - договір застави майнових прав на депозитний вклад N 53З-60Ю, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", за умовами якого позичальник зобов'язаний до 10 червня 2014 року повернути заставодержателю кредитні кошти, отримані за кредитним договором у межах відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 225 тис. грн. сплатити 25,2 % річних за його користування, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. З метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, розміщений на рахунку N 2635.3.027861.021, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ "КБ "Південкомбанк";
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" та ОСОБА_3 (вкладник) - додаткову угоду N 1 до договору банківського вкладу N 2532Д-60Ф "Стандарт", згідно з умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю в частині виконання ТОВ "Чернігівська чайна компанія" своїх зобов'язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 240 тис. грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між Банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 року N 305 "Про віднесення ПАТ "КБ "Південкомбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 травня 2014 року N 37 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Південкомбанк", згідно з яким з 26 травня по 25 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу.
      Рішенням Фонду від 15 серпня 2014 року N 71 дію тимчасової адміністрації продовжено до 25 вересня 2014 року.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року N 598 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 вересня 2014 року N 101 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначено уповноважену особи Фонду на ліквідацію цього банку.
      У зв'язку з невиконанням ТОВ "Чернігівська чайна компанія" зобов'язань за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю уповноважена особа за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду прийняла рішення про реалізацію прав вимоги за кредитним договором шляхом відступлення права вимоги.
      Протоколом засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ "КБ "Південкомбанк" від 07 вересня 2015 року N 07/09-03 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен фінанс" (далі - ТОВ "ФК Некстджен фінанс") визнано переможцем повторного конкурсу за лотом N 1369 з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між Банком і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", та договором забезпечення виконання зобов'язання з ціновою конкурсною пропозицією 74 тис. 100 грн.
      11 вересня 2015 року між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N А-09/02-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ОСОБА_3, згідно з пунктом 1.2 якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року.
      14 вересня 2015 року між ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N 48, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного ним і ПАТ "КБ "Південкомбанк" договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року N А-09/02-КЮ, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ОСОБА_3На підставі пункту 1.2 цього договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору.
      Того ж дня між ОСОБА_3 (кредитор) та ТОВ "Чернігівська чайна компанія" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N 1, відповідно до умов якого кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить кредитору на підставі укладеного між кредитором і ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" договору про відступлення права вимоги від 14 вересня 2015 року N 48, і стає кредитором за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "Чернігівська чайна компанія". Згідно з пунктом 1.2 цього договору до нового кредитора переходять права кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору, в обсязі та на умовах, що існують станом на день укладання цього договору.
      08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернуласядо Фонду із заявоюпро включення її до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. які вона розмістила в ПАТ "КБ "Південкомбанк" згідно з договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф.
      Уповноважена особа листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 повідомила позивача про те, що оскільки зобов'язання позичальника перед банком, передбачені умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю, у повному обсязі позивач не виконав, то з урахуванням положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом.
      Вважаючи відмову відповідача включити її до переліку вкладників Банку, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, протиправною й такою, що порушує її права, ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом.
      Установлених судами попередніх інстанцій обставин справи її учасники не оспорюють.
      Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, Чернігівський окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і Київський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та при цьому наявні підстави для зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення, за рахунок коштів Фонду.
      Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованимиці висновки судів попередніх інстанції з огляду на таке.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
      Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
      Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи, направленим на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду, шляхом зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, укладеним з ПАТ "КБ "Південкомбанк", але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом N 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
      Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
      За змістом статті 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
      Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
      На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
      За приписами частини першої статті 54 Закону N 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
      Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
      Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
      Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
      Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону N 4452-VI вирішує виключно Фонд.
      Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
      У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону N 4452-VI).
      Нормами статті 27 Закону N 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
      - уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
      - уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
      - виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
      - Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
      Відповідно до частини першої статті 28 Закону N 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
      Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII), що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону N 4452-VI.
      Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, але процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.
      Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону N 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
      З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону N 2343-XII відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону N 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
      При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
      Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 820/3770/16.
      Щодо висновків судів попередніх інстанції по суті вирішення справи Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
      Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Як зазначено вище, частинами першою та другою статті 26 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.
      На підставі частини першої статті 27 вказаного Закону уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно - правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
      Як установлено матеріалами справи, 10 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "Південкомбанк" укладено договір банківського вкладу "Стандарт" N 2532Д-60Ф з поповненням та виплатою процентів щомісяця в готівковій формі, згідно з умовами якого вкладник передає, а Банк приймає на депозитний вклад на умовах цього договору грошові кошти в сумі 240 тис. грн на строк 370 днів. Дата початку строку розміщення вкладу - 10 червня 2013 року, дата повернення вкладу - 15 червня 2014 року, процентна ставка за вкладом - 22,2 % річних з виплатою процентів щомісячно.
      11 червня 2013 року ОСОБА_3 перерахувала на депозитний рахунок N НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 240 тис. грн. що підтверджується квитанцією N 955599.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24 вересня 2014 року N 598 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 26 вересня 2014 року N 101 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "Південкомбанк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію цього банку.
      08 жовтня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Фонду із заявою про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, та просила відшкодувати їй кошти в сумі 200 тис. грн. які вона розмістила в ПАТ "КБ "Південкомбанк" згідно з договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф.
      Уповноважена особа листом від 23 жовтня 2015 року N 14/4258 повідомила ОСОБА_3 про те, що оскільки зобов'язань позичальника перед банком, передбачених умовами кредитних договорів від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю та від 13 червня 2013 року N 54К-60Ю вона в повному обсязі не виконала, то з урахуванням положень пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI кошти вкладника у межах гарантованої суми відшкодування не підлягають відшкодуванню Фондом.
      Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.
      Суди попередніх інстанцій установили, що 12 червня 2013 року укладено такі правочини:
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська чайна компанія" (позичальник; далі - ТОВ "Чернігівська чайна компанія") - договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії N 53К-60Ю, згідно з умовами якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на таких умовах: ліміт кредитування - 225 тис. грн. кінцевий строк дії кредитної лінії - 10 червня 2014 року; ціль використання коштів - поповнення обігових коштів; процентна ставка - 25,2 % річних; комісія за підготовку та оформлення договору - 360 грн;
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (заставодержатель) та ОСОБА_3 (заставодавець) - договір застави майнових прав на депозитний вклад N 53З-60Ю, відповідно до умов якого цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, а також усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, укладеного між заставодержателем і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", за умовами якого позичальник зобов'язаний до 10 червня 2014 року повернути заставодержателю кредитні кошти, отримані за кредитним договором у межах відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 225 тис. грн. сплатити 25,2 % річних за його користування, а також повністю сплатити штрафні санкції (пеню) у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором, інші витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги. З метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу заставодержателю майнові права на депозитний вклад, розміщений на рахунку N 2635.3.027861.021, відкритому в Чернігівському відділенні ПАТ "КБ "Південкомбанк";
      - між ПАТ "КБ "Південкомбанк" та ОСОБА_3 (вкладник) - додаткову угоду N 1 до договору банківського вкладу N 2532Д-60Ф "Стандарт", згідно з умовами якої незнижувальний залишок на вкладному (депозитному) рахунку на період дії договору про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю в частині виконання ТОВ "Чернігівська чайна компанія" своїх зобов'язань за кредитним договором встановлюється у розмірі 240 тис. грн. Майнові права на вклад, що є предметом цього договору, є предметом застави згідно з договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між Банком та вкладником на забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
      У зв'язку з невиконанням ТОВ "Чернігівська чайна компанія" зобов'язань за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю уповноважена особа за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду прийняла рішення про реалізацію прав вимоги за кредитним договором шляхом відступлення права вимоги.
      Протоколом засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ "КБ "Південкомбанк" від 07 вересня 2015 року N 07/09-03 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Некстджен фінанс" (далі - ТОВ "ФК Некстджен фінанс") визнано переможцем повторного конкурсу за лотом N 1369 з продажу права вимоги за кредитним договором від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між Банком і ТОВ "Чернігівська чайна компанія", та договором забезпечення виконання зобов'язання з ціновою конкурсною пропозицією 74 тис. 100 грн.
      11 вересня 2015 року між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги N А-09/02-КЮ, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за: договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Чернігівська чайна компанія"; договором застави майнових прав на депозитний вклад від 12 червня 2013 року N 53З-60Ю, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_3, згідно з пунктом 1.2 якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора в грошових та майнових зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору забезпечення, в обсязі та на умовах, що існують станом на 11 вересня 2015 року. Цей договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно із цим договором у повному обсязі (пункт 7.1 договору).
      Отже, з моменту укладення ПАТ "КБ "Південкомбанк" і ТОВ "ФК "Некстджен фінанс" договору про відступлення права вимоги від 11 вересня 2015 року N А-09/02-КЮ вклад ОСОБА_3 за договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф перестав використовуватися позивачем перед ПАТ "КБ "Південкомбанк" як засіб забезпечення виконання зобов'язання за договором про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії від 12 червня 2013 року N 53К-60Ю.
      Таким чином, на момент звернення ОСОБА_3 до уповноваженої особи із заявою від 08 жовтня 2015 року про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, була відсутня передбачена пунктом 8 частини четвертої статті 26 Закону N 4452-VI підстава для відмови Фондом у відшкодуванні коштів позивачу за договором банківського вкладу "Стандарт" від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф.
      Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимог позивача, а саме зобов'язання уповноваженої особи надати Фонду додаткову інформацію щодо виплати ОСОБА_3 за рахунок коштів Фонду відшкодування в розмірі вкладу за договором банківського вкладу від 10 червня 2013 року N 2532Д-60Ф, але не більше суми граничного розміру такого відшкодування, установленого на дату прийняття відповідного рішення.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
      Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, Велика Палата Верховного Суду залишає касаційну скаргу уповноваженої особи без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
      Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" залишити без задоволення.
      2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.С. Золотніков
      Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
      В.В. Британчук Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
      В.С. Князєв О.Г. Яновська
       
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України 
      19 вересня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/46145/16-ц
      провадження № 61-20558 св 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1,
      представник позивача - ОСОБА_2,
      відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
      представник відповідача - Тузова Владислава Олександрівна,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
      ВСТАНОВИВ:
      У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу.
      Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2011 року між нею та банком укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000716770824, відповідно до якого вона внесла на депозит 90 000 доларів США строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по 25 травня 2012 року включно, під 8,5 % річних. Договір було укладено, а також передано кошти, у відділенні банку, яке знаходилося на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим).
      06 травня 2014 року Національним банком України (далі - НБУ) прийнято постанову № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і м. Севастополя», відповіднодо якої банки зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цієї постанови забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.
      Після припинення банком діяльності на території АР Крим вона не змогла отримати свої грошові кошти у відділеннях, які розташовані в АР Крим та зверталася до відділень на материковій частині України, проте банк кошти не повернув.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з банку на її користь банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що еквівалентно 2 434 500 грн, та пеню у розмірі 82 675 620 грн.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 2 434 500 грн.
      Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 2 434 500 грн.
      У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      Вирішено питання розподілу судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не виконано своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, тому він має повернути позивачу, вкладнику, грошові кошти. Суд прийняв до уваги надану позивачем квитанцію щодо внесення коштів на депозитний рахунок та вважав, що вона відображає розмір заборгованості банку перед позивачем на момент її вимоги. Крім того, суд дійшов висновку, що на користь позивача з банку підлягає стягненню пеня за прострочення надання фінансових послуг, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому суд вважав за можливе зменшити заявлений розмір пені (82 675 620 грн) відповідно до положення частини третьої статті 551 ЦК України до розміру банківського вкладу (2 434 500 грн).
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вказав, що підтвердженням укладення вказаного договору банківського вкладу є надана позивачем квитанція, яка містить усі реквізити, визначені пунктом 2.9 розділу 4 Постави Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, та електронна ощадна книжка у вигляді картки НОМЕР_1, видана ОСОБА_1 на підтвердження укладення договору.
      Апеляційний суд відхилив доводи банку про недоведеність наявності коштів на депозитному рахунку на час звернення з позовом та вказав, що у разі заперечень щодо укладення договору банківського вкладу, саме на відповідача покладається обов'язок довести, що на депозитному рахунку, який зазначений на квитанції про зарахування коштів, такі кошти відсутні.
      Також апеляційний суд, пославшись на практику Верховного Суду України, вказав про правомірність стягнення з банку пені, яка передбачена положенням частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.
      Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду.
      Крім того зазначає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання банківських послуг, яка обчислена відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки стаття 625 ЦК України є спеціальною нормою, яка регулює правовідносини з приводу виконання фінансового зобов'язання, у той час, як положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є загальною нормою, яка застосовується у випадку коли спеціальними положеннями законодавства не передбачено відповідальності за порушення.
      Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.
      Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
      Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Судами встановлено, що 25 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000716770824, за умовами якого позивач внесла на депозит 90 000 доларів США, строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по 25 травня 2012 року включно, під 8,5% річних. Договір було укладено у відділенні банку, яке знаходилося на території АР Крим (а.с. 9, 11).
      25 травня 2011 року на виконання умов договору, ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 25 травня 2011 року (а.с. 10).
      14 лютого 2014 року позивач зверталася до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору та виплатою грошових коштів.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Частиною другою статті 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
      Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
      Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
      Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а відтак не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов'язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном.
      Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду, є безпідставними.
      Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час звернення до суду з позовом, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
      Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
      Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 10 ЦПК України у редакції 2004 року, чинні на час розгляду справи судом першої інстанції.
      Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
      Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
      Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Аналогічні норми містяться й у статтях 10, 60 ЦПК України 2004 року.
      Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
      Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 надала суду оригінали договору банківського вкладу від 25 травня 2011 року та квитанції про внесення коштів на депозитний рахунок (а. с. 154-155), які судами досліджені, про що зазначено в судових рішеннях, тобто достовірно довела факт виконання своїх зобов'язань за вказаним договором.
      За таких обставин, саме на відповідача покладається обов'язок довести належне виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитному рахунку позивача. Проте, банком таких доказів надано не було.
      При цьому, апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
      Не заслуговують на увагу й доводи банку про незаконне стягнення судами пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
      Апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо неправомірного стягнення пені, пославшись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі №6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі №6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі 6-2128цс16, відповідно до яких вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
      Особа, яка подала касаційну скаргу не навела доводів щодо відступлення від вказаного правового висновку Верховного Суду України. Не знаходить підстав для відступлення від нього й колегія суддів Верховного Суду.
      Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.
      Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1, так як ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу від 25 травня 2011 року.
      Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
      Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76746305
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      27 червня 2018 року
      м. Київ
      Справа N 755/543/16-ц
      Провадження N 14-175 цс 18
      ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача - Гудими Д.А.,
      суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" (далі також - відповідач; ПАТ "УПБ"), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1" (далі також - третя особа), про визнання зобов'язань за договором поруки припиненими шляхом їх повного належного виконання
      за заявою відповідача про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Прокопчук Н.О., Лапчевської О.Ф. і Саліхова В.В., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелика С.П. (далі також - заява про перегляд судових рішень).
      Учасники справи:
      позивач: ОСОБА_3,
      відповідач: Публічне акціонерне товариство "Український Професійний Банк",
      третя особабез самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик-Сервіс 1".
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 30 грудня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивував його тим, що 3 листопада 2008 року третя особа уклала з відповідачем договір про відкриття мультивалютної траншевої кредитної лінії N 75 (далі - кредитний договір). Згідно з цим договором відповідач відкрив позичальнику кредитну лінію у межах суми 2 442 520 доларів США терміном до 17 жовтня 2016 року зі сплатою 10 процентів річних.
      2. Відповідно до кредитного договору виконання третьою особою зобов'язань забезпечувалось порукою позивача згідно з договором поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року (далі - договір поруки), а також порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендблокінвестмент". Після того як позивач здійснив повне дострокове погашення кредиту, а кредитний договір був розірваний, відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), повідомив позивача про нікчемність договору поруки, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості третьої особи за кредитним договором.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 30 травня 2016 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
      4. Мотивував тим, що 29 травня 2015 року в ПАТ "УПБ" строком на три місяці запроваджено тимчасову адміністрацію. Станом на 27 травня 2015 року залишок коштів на кореспондентських рахунках відповідача становив значно менше, аніж сума коштів, про переказ якої на рахунок третьої особи стверджував позивач. Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази проходження платежів з погашення кредитної заборгованості через кореспондентський рахунок відповідача, відкритий у Національному банку України (далі також - НБУ). А умовами підписаного договору поруки взагалі не передбачена можливість дострокового повернення кредитних коштів. Вказане в сукупності стало підставою для висновку суду про відсутність фактичного погашення заборгованості за кредитним договором і для відмови у задоволенні позову.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 4 серпня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким скасував рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року й ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги.
      6. Мотивував тим, що наявність на кореспондентських рахунках відповідача, відкритих в інших установах, коштів у розмірі, меншому ніж внесені позивачем для сплати кредиту, не дають підстав для висновку про те, що зобов'язання є невиконаним. Кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, а договір поруки, укладений з позивачем, не містив заборон з цього приводу. На думку суду апеляційної інстанції, правочини щодо перерахування коштів з рахунку на рахунок є банківськими операціями, а тому не можуть визнаватися нікчемними. Також суд зазначив, що дії позивача не суперечать вимогам пункту 8 частини другої статті 46 Закону, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів 27 травня 2015 року, і того ж дня такий перерахунок був проведений, тобто до початку процедури ліквідації відповідача, що розпочалася наступного робочого дня.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 25 серпня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу відповідача, залишивши в силі рішення суду апеляційної інстанції.
      9. Мотивував, зокрема, тим, що кредитний договір передбачав можливість дострокового погашення кредиту, і позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування коштів до початку процедури його ліквідації, що відповідає приписам пунктів 1 і 8 частини другої статті 46 Закону. Також суд касаційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні відомості, про те, що внаслідок укладення угод, про нікчемність яких стверджував відповідач, останній став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень
      10. 17 вересня 2017 року відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на той час, відповідач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень.
      11. Підставами для такого перегляду вважає неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 38 Закону та норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      13. 4 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      14. Обґрунтував тим, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції з посиланням на відповідні рішення цих судів. А тому заява про перегляд судових рішень згідно з приписами підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
      15. Відповідач вказує про те, що суди по-різному визначали правові наслідки укладення договорів неплатоспроможним банком, неоднаково застосували норми процесуального права, а також звертає увагу на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у цій справі висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.
      16. На підтвердження підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, відповідач надав як зразки для порівняння копії:
      16.1. Постанов Вищого господарського суду України від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 12 грудня 2016 року у справі N 922/2337/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16;
      16.2. Постанов судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16;
      16.3. Постанови судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 761/37555/15-ц.
      Доводи інших учасників справи
      17. 25 травня 2018 року на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача, мотивовані висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 16 квітня 2018 року у справі N 755/7502/16-ц. Позивач вказав на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд за результатами перегляду аналогічної до його справи підтвердив правильність рішень судів попередніх інстанцій про правомірність повного погашення кредиту поручителями позичальника до введення в банку тимчасової адміністрації.
      18. 26 червня 2018 року позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 21 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц. Вказує на те, що обставини у згаданій справі та справі, яка переглядається, є аналогічними, і при вирішенні цих справ суди попередніх інстанцій застосували одні і ті самі норми права.
      19. Третя особа пояснення щодо заяви про перегляд судових рішень не подала.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
      (1.1) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
      20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      21. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у різному тлумаченні судами змісту норм права, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання одних і тих самих відносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
      22. На підтвердження неоднакового застосування судами пункту 7 частини третьої статті 38 Закону відповідач надав копії постанов Вищого господарського суду України від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16, від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16, від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16, від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16 та від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16.
      23. У справі, яка переглядається, суди встановили:
      23.1. 3 листопада 2008 року між третьою особою та відповідачем був укладений кредитний договір в межах суми 2 442 520 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 18 жовтня 2016 року зі сплатою 10 % річних.
      23.2. 30 квітня 2015 року Правління НБУ прийняло Постанову N 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку".
      23.3. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа уклали додатковий договір, яким пункт 2.1 кредитного договору виклали у новій редакції, зазначивши, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань перед банком є порука та застава майна ТзОВ "Лендблокінвестмент" (договір поруки N 75-4 від 29 червня 2010 року й іпотечний договір від 29 червня 2010 року), а також порука позивача (договір поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року).
      23.4. Згідно з пунктом 1.1 договору поруки від 27 травня 2015 року N 75-6 непогашена частина кредиту станом на 27 травня 2015 року становила 2 429 520 доларів США.
      23.5. Позивач як поручитель достроково погасив залишок кредиту третьої особи у день укладання договору поруки: відповідно до платіжних доручень від 27 травня 2015 року N 5 і N 6 з його поточного рахунку у ПАТ "УПБ" було перераховано 2 429 520 доларів США та 20 635, 92 доларів США на погашення кредитних зобов'язань третьої особи.
      23.6. Погашення кредиту третьої особи відбулося шляхом перерахування коштів з рахунку позивача N 262055072840, відкритого у ПАТ "УПБ", на позичковий рахунок третьої особи N 20680214020075, відкритий в цьому ж банку.
      23.7. 27 травня 2015 року відповідач і третя особа підписали договір про розірвання кредитного договору.
      23.8. 28 травня 2015 року правління НБУ прийнято Постанову N 348 "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 28 травня 2015 року N 107 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29 травня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 29 травня по 28 серпня 2015 року) та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "УПБ" Пантіну Л.О.
      23.9. Листом від 11 серпня 2015 року N 01-10/3840 відповідач, керуючись пунктами 5 і 7 частини третьої статті 38 Закону, повідомив позивача про нікчемність договору поруки N 75-6 від 27 травня 2015 року, додаткового договору від 27 травня 2015 року, договору про розірвання кредитного договору від 27 травня 2015 року та всіх документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, пов'язаних з укладенням договору поруки та погашенням позивачем заборгованості за кредитним договором.
      24. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вважав, що договір поруки укладався з позивачем у період віднесення банку до категорії проблемних; умови договору поруки прямо передбачають передачу позивачу, який є одночасно кредитором банку, права кредитора (майнових прав), зокрема, за кредитним договором, а отже, надають позивачу переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що неприпустимо і згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону є ознакою нікчемності правочину.
      25. Суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року, яким було скасовано рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач виконав зобов'язання за договором поруки шляхом перерахування коштів на погашення кредитної заборгованості у повному обсязі до початку процедури ліквідації банку. Даючи оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, суд касаційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що внаслідок укладення вказаних договорів відповідач став неплатоспроможним або частково неплатоспроможним; навпаки, останній отримав кошти в якості повернення кредиту за кредитним договором.
      26. У наданих для порівняння судових рішеннях суд касаційної інстанції зробив такі висновки:
      26.1. У постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 910/8953/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" зобов'язане було сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 259 456,56 грн без ПДВ. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" було запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відступлення ПАТ "УПБ" права вимоги за договором від 26 травня 2015 року було безоплатним, оскільки кошти за таке відступлення на кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ" не надходили, а постанова Правління НБУ N 293/БТ передбачала обов'язок проводити всі розрахунки у національній валюті через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ. Крім того, суди встановили, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" є кредитором ПАТ "УПБ" за депозитним договором, а тому, уклавши договір від 26 травня 2015 року, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", які не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду, який визнав нікчемним договір від 26 травня 2015 року на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;
      26.2. У постанові від 14 березня 2017 року у справі N 910/10365/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги. За цим договором ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі 71 823,66 грн без ПДВ. На підставі Постанови Правління НБУ N 348 від 28 травня 2015 року з 29 травня по 28 серпня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині визнання нікчемним договору від 26 травня 2015 року, апеляційний суд вважав, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс", яке водночас є кредитором ПАТ "УПБ" за укладеним депозитним договором, отримало переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ", що не встановлені законодавством чи внутрішніми документами останнього. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість рішення апеляційного суду про визнання договору від 26 травня 2015 року нікчемним на підставі пунктів 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону;
      26.3. У постанові від 5 квітня 2017 року у справі N 910/10369/16 Вищий господарський суд України вказав, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" уклали договір про відступлення права вимоги, на підставі якого ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було зобов'язане сплатити ПАТ "УПБ" кошти у сумі, визначеній цим договором. Втім, наявне у матеріалах справи платіжне доручення фактично виконане не було. 28 травня 2015 року у ПАТ "УПБ" запроваджено тимчасову адміністрацію. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ТзОВ "ФК Аурум Фінанс" було кредитором банку за депозитним договором і внаслідок уступки йому права вимоги до третьої особи за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором набуло переваг щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами ПАТ "УПБ". Суд вказав, що коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань не може свідчити про оплатність спірного договору відступлення. На підставі викладеного касаційний суд дійшов висновку, що договір від 26 травня 2015 року є нікчемним з підстав передбачених у пунктах 1 і 7 частини третьої статті 38 Закону.
      27. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у вказаних судових рішеннях і в ухвалі суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не є подібними предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.
      28. Зважаючи на відмінність фактичних обставин у наведених справах і у справі, що переглядається, суди касаційних інстанцій не допустили неоднакового застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону.
      29. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N 755/7957/16-ц.
      30. Постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2017 року у справі N 910/12327/16, від 10 травня 2017 року у справі N 910/10371/16, від 16 березня 2017 року у справі N 914/1316/16 також не є прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки у цих справах суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд у зв'язку з порушенням цими судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
      (1.2) Щодо неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права
      31. Неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм процесуального права відповідач обґрунтував висновками Вищого господарського суду України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі N 922/2337/16.
      32. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, така заява може бути подана, зокрема, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
      33. Тобто, перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції норми процесуального права був можливий у чітко визначених законом випадках.
      34. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 липня 2017 року, яку відповідач просить переглянути, відхилив його касаційну скаргу та залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року через відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні цим судом рішення у справі.
      35. Отже, зазначена ухвала суду касаційної інстанції не є судовим рішенням, яке може бути переглянуте з підстави неоднакового застосування норм процесуального права, оскільки вона не пов'язана ні з перешкоджанням подальшому розгляду справи, ні з порушенням правил підсудності чи встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
      36. Таким чином, підстава для перегляду судових рішень, передбачена пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення, відсутня.
      (1.3) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
      37. У касаційній скарзі відповідач, не конкретизуючи норму матеріального права, вказує про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції у його справі висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.
      38. У постанові від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16 Верховний Суд України зазначив, що за оспорюваними договорами про розірвання договорів застави й уступки права вимоги, укладеними сторонами, банк (кредитор) відмовився від майнових прав, переданих у заставу на забезпечення виконання зобов'язання боржника за кредитними договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом року до запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Імексбанк". Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, встановлено законом: такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
      39. У постанові від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 Верховний Суд України керувався тим, що згідно з договорами про внесення змін до договору іпотеки, укладеними ПАТ "Златобанк" (кредитором) і ТзОВ "ТД "Агрохімхолдинг" (боржником), кредитор відмовився від 7 квартир, переданих в іпотеку для забезпечення зобов'язання за кредитним договором, тобто відмовився від власних майнових вимог. Така відмова відбулася протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк". Верховний Суд України вказав про помилковість висновку судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що частина друга та пункт 1 частини третьої статті 38 Закону не застосовуються до спірних правовідносин і не є підставою для визнання спірних договорів недійсними.
      40. У постанові від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16 Верховний Суд України вказав, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону містить ознаки нікчемності правочину, а тому застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.
      41. З огляду на вказане у наданих для порівняння постановах Верховний Суд України вважав, що за оспорюваними договорами банки відмовилися від майнових вимог за договорами про забезпечення виконання зобов'язань боржників за кредитними договорами і від майнових вимог за договором про депозитний вклад. Натомість, у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що позивач погасив залишок кредиту третьої особи в день укладення договору поруки. Суд вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості, що внаслідок укладення договору з позивачем відповідач став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
      42. З огляду на те, що обставини у порівнюваних справах не є подібними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі N 914/1318/16, від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 та від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16.
      43. Відповідач також вказує на невідповідність висновків суду касаційної інстанції у його справі в частині застосування приписів пункту 2 частини третьої статті 38 Закону висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі N 910/501/16, від 9 серпня 2017 року у справах N 914/1318/16 і N 761/37555/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 910/1576/16, а також постанові Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".
      44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказані постанови Верховного Суду України від 5 липня, а також від 9 і від 16 серпня 2017 року не є прикладами неоднакового застосування пункту 2 частини третьої статті 38 Закону, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд України не робив висновків, щодо правильного застосування норми права, на яку посилається у заяві про перегляд судових рішень відповідач.
      45. Надана для порівняння постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" не є постановою Верховного Суду України, прийнятою у порядку, визначеному главою 3 розділу V ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень. А тому ця постанова не може підтверджувати підставу для перегляду судових рішень, визначену пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
      (2.1)Щодо суті заяви про перегляд судових рішень
      46. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3603ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою, за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова про відмову у задоволенні заяви.
      47. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      48. Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у задоволенні заяви про перегляд судових рішень слід відмовити.
      (2.2) Щодо судових витрат
      49. З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судових рішень судові витрати покладаються на відповідача.
      Керуючись пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд судових рішень, пунктом 2 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", ВеликаПалата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 19 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 4 серпня 2016 року відмовити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.
    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      08 серпня 2018 року
      м. Київ
      справа N 711/10205/16-ц
      провадження N 61-19095св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С., Лесько А.О., Пророка В.В. (суддя-доповідач), Фаловської І.М., Штелик С.П.,
      учасники справи:
      позивач-ОСОБА_7, відповідач-публічне акціонерне товариство "Акціонерно-комерційний банк "Капітал",
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас у складі судді Демчик Р.В. від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Ювшина В.І., від 15 серпня 2017 року,
      ВСТАНОВИВ:
      У листопаді 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" (далі - ПАТ "АКБ "Капітал") про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
      Позовні вимоги ОСОБА_7 мотивував тим, що 28 лютого 2013 року між ним та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, за умовами якого банк прийняв від позивача грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол. США на строк 28 днів, з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року, та зобов'язався повернути вклад і сплатити проценти на умовах і в порядку, встановлених договором.
      Заборгованість відповідача перед позивачем становить 15 000,00 дол. США основного боргу та 3 375,61 дол. США процентів на суму вкладу за період з 28 лютого 2013 року до 21 листопада 2016 року.
      ОСОБА_7 неодноразово звертався до відповідача з вимогою про видачу відповідних коштів за договором, однак йому безпідставно у цьому відмовлено. Вказані обставини стали підставою звернення ОСОБА_7 до суду з позовом.
      На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_7 просив суд стягнути з ПАТ "АКБ "Капітал" на свою користь заборгованість за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15 000,00 дол. США, що в еквіваленті станом на 28 листопада 2016 року становить 385 860,00 грн. та 3 412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87 785,72 грн.
      Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року позов задоволено.
      Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь ОСОБА_7 за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578 в сумі 15 000,00 дол. США заборгованість, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 385 860,00 грн. та 3 412,60 дол. США процентів, що в еквіваленті на 28 листопада 2016 року становить 87 785,72 грн.
      Стягнуто з ПАТ "АКБ "Капітал" на користь Держави судовий збір в розмірі 4 736,45 грн.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при розгляді справи позивач довів і відповідач не спростував того, що після закінчення строку дії депозитного договору ПАТ "АКБ "Капітал" не виконало своїх договірних зобов'язань щодо повернення позивачу внесених ним коштів та нарахованих процентів, а тому суд вважав за необхідне задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача відповідну заборгованість з використанням правового механізму статей 533, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року відхилено і залишено без змін заочне рішення районного суду.
      Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті, законних і обґрунтованих висновків щодо доведеності та обґрунтованості вимог позову.
      У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Фонд, крім іншого, просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.
      Касаційна скарга Фонду обґрунтована тим, що при вирішені цього спору суди порушили права Фонду, оскільки Фонд здійснює керування діяльністю ПАТ "АКБ "Капітал" відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") який підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначених обставин суди попередніх інстанцій не врахували при розгляді справи.
      Крім того, Фонд, звертає увагу касаційного суду на те, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявності між сторонами у справі зобов'язальних правовідносин, оскільки належні докази про внесення грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/057Н у вигляді квитанції або іншого платіжного документа про внесення готівки в касу банку позивач не надав, і це виключає можливість стягнення судом з відповідача на користь позивача грошових коштів у межах цього позову.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, роз'яснено учасникам справи право на подання відзиву на касаційну скаргу, зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
      У квітні 2018 року ОСОБА_7 подав до касаційного суду заперечення на касаційну скаргу Фонду, у яких просив суд відхилити касаційну скаргу і залишити без змін ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій.
      Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій належним чином встановили характер правовідносин між сторонами у справі на підставі поданих позивачем і не спростованих відповідачем доказів на підтвердження існування відповідних зобов'язальних правовідносин і невиконання відповідачем умов договору банківського вкладу, та ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення про задоволення позову.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Положеннями статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      20 квітня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що справа містить виключну правову проблему, оскільки виникла правова ситуація, коли особа наділена правом захисту свого права в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" що встановлено при розгляді цивільного позову, не може таким правом скористатися, оскільки це встановлено при розгляді іншої справи, розглянутої в порядку адміністративного судочинства.
      Велика Палата Верховного Суду розглянула вказану справу та ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року справу за позовом ОСОБА_7 до ПАТ "АКБ "Капітал" про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу повернула на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
      Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний вимір відбиває той факт, що вона є не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже є, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
      У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
      Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Касаційна скарга Фонду підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
      За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
      Відповідно до частин першої та другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
      Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
      Судами попередніх інстанцій правильно і обґрунтовано встановлено, що 28 лютого 2013 року між ОСОБА_7 та ПАТ "АКБ "Капітал" укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, строком на 28 днів, а саме з 28 лютого 2013 року до 28 березня 2013 року. Відповідно до умов договору банк прийняв кошти в сумі 15 000,00 дол. США від ОСОБА_7 та зобов'язався повернути вклад вкладнику та сплачувати проценти за вкладом на умовах і в порядку, встановлених договором.
      Ці обставини встановлено судом першої інстанції на підставі наданого позивачем оригіналу його примірника договору строкового банківського вкладу (депозиту) N 3/03/ВФЛ/0578, відсутністю будь-яких доказів відповідача у справі на спростування цих обставин.
      Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем зі сплати грошових коштів за договором строкового банківського вкладу (депозиту) від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578.
      Слід зазначити, що посилання в касаційній скарзі на відсутність доказів про внесення позивачем грошових коштів за договором і відсутність обов'язку відповідача щодо їх повернення, були предметом дослідження апеляційного суду, який обґрунтовано визнав такі посилання Фонду безпідставними. Зокрема апеляційний суд встановив, що за цим вкладом позивачу в березні 2013 року виплачувались проценти з вказівкою змісту операції - оплата відсотків згідно з договором вкладу від 28 лютого 2013 року N 3/03/ВФЛ/0578, що підтверджує наявність у позивача з банком відповідних депозитних правовідносин.
      Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки касаційним судом зібраних у справі доказів, що не відповідає положенням статті 400 ЦПК України, а тому висновки судів попередніх інстанцій про доведеність підстав позову є правильними по суті та обґрунтованими.
      Водночас, частиною першою статті 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.
      Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.
      Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом, що унормовує ці правовідносини.
      У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
      Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним стосовно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
      Статтею 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
      Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
      У пункті 1 частини шостої статті 36 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
      Відповідно до частини другої статті 46 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
      Згідно з частиною п'ятою статті 45 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
      При розгляді цієї справи суди встановили, що з 20 липня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "АКБ "Капітал", а також встановили, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року в справі N 805/3464/15-а визнано протиправною та скасовано постанову Національного банку України від 20 липня 2015 року "Про віднесення ПАТ "АКБ "Капітал" до категорії неплатоспроможних"; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року N 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Капітал". Також постановою Донецького окружного адміністративного суду України від 25 грудня 2015 року скасовано постанову Національного банку України від 29 жовтня 2015 року N 753 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал", зобов'язано Національний банк України повернути ПАТ "АКБ "Капітал" банківську ліцензію ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операції ПАТ "АКБ "Капітал" від 24 жовтня 2011 року N 122; скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 29 жовтня 2015 року N 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку", зобов'язано Фонд повернути ПАТ АКБ "Капітал" свідоцтво учасника фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 березня 2011 року N 26, скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 листопада 2015 року N 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку".
      Таким чином, на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій ліквідаційна процедура ПАТ "АКБ "Капітал" скасована в судовому порядку, і підстав для застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" немає.
      На час розгляду справи в суді касаційної інстанції постановами Верховного Суду України від 24 жовтня 2017 року (справи N N 805/3464/15-а, 805/4956/15-а) було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нові рішення суду, якими підтверджено законність, правомірність та обґрунтованість рішень Національного банку України, в тому числі щодо виведення з ринку неплатоспроможного банку ПАТ "АКБ "Капітал".
      За таких обставин, на час розгляду цієї справи касаційним судом до спірних правовідносин положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підлягають застосуванню, однак ця обставина не є підставою, обов'язковою для скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвали апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року.
      Як зазначено вище, запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Проте, цим Законом питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється.
      Дійсно, статтею 36 цього Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку.
      Результат системного аналізу норм вказаного Закону свідчить про те, що нездійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункті 1 частини шостої статті 36 Закону, стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (статті 36, 37 Закону).
      Порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України "Про виконавче провадження", якими передбачено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду.
      Саме таким чином і в такий спосіб може бути реалізовано положення ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо неможливості стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, на стадії виконання оспорюваних у касаційному порядку судових рішень у справі за цим позовом ОСОБА_7
      Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 липня 2018 року зазначила про те, що Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
      При визначенні того, чи суперечить наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.
      Крім того, положеннями пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України визначено правовий механізм перегляду за нововиявленими або виключними обставинами рішення, постанови або ухвали суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, у разі скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Таким правовим механізмом особа, яка подала касаційну скаргу, не обмежена у праві скористатися.
      Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і такі судові рішення є правильними по суті, законними і обґрунтованими, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
      Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції немає підстав для зміни розподілу судових витрат визначених судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
      Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2016 року у справі N 711/10205/16-ц було зупинено виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 12 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження, то його необхідно поновити.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України,
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
      Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін.
      Поновити виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2017 року.
      Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Судді: Висоцька В.С.
      Лесько А.О.
      Пророк В.В.
      Фаловська І.М.
      Штелик С.П.