ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании крымских депозитов с Приватбанка и необходимости взыскание по ст. 625 исключительно в гривне

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

4 голоса

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      4
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

50 минут назад, 0720 сказал:

вот видите
оказывается, вы умеете читать


іноземна валюта - іноземні грошові знаки

Ну и что с того, что умею... Что Вы этим хотите сказать, какую связь Вы находите между тем о чём говорим и этой обрезанной фразой... Ведь там имеется ввиду за пределами Украины... А в Украине это товар...

Весь этот Декрет указывает на то, что иностранная валюта это товар, который покупается и продаётся при определённых условиях...

Вы пытаетесь высосать из пальца то, чего вообще в нём нет...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Хорошо, ладно, с Декретом Вы не угадали, какие ещё там Вы говорили законы гражданские почитать... Давайте будем читать вместе...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
19 minutes ago, Bolt said:

Ну и что с того, что умею... Что Вы этим хотите сказать, какую связь Вы находите между тем о чём говорим и этой обрезанной фразой... Ведь там имеется ввиду за пределами Украины... А в Украине это товар...

Весь этот Декрет указывает на то, что иностранная валюта это товар, который покупается и продаётся при определённых условиях...

Вы пытаетесь высосать из пальца то, чего вообще в нём нет...

покажите, пожалуйста, норму, из которой следует что что валюта это товар

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Смотрите, 0720, деньги выполняют определенные функции, такие как мера стоимости, средство платежа, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги. Мировые деньги это не к нам. Все остальные функции и в первую очередь мера стоимости, средство платежа в Украине выполняет гривна. Поэтому только гривна в Украине - деньги. Законов и подзаконных в которых прописывается, что только гривны - законное платежное средство более чем достаточно. 

Идем дальше.

ст.92 Конституции Украины.

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Это Вы мне покажите теперь Закон Украины в котором устанавливается, что иностранная валюта на Украине это средство платежа.

Идем дальше. 

192 ЦК України (Гроші (грошові кошти)) 1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Только в случаях определенных законом иностранная валюта может быть деньгами (денежными средствами). И эти случаи определены Декретом и Правилами использования наличной иностранной валюты на территории Украины...

Боюсь, перечень таких случает не по душе нашим банкирам:))

Так что если хотите деньги, но только очень и очень редко и точно не тогда, когда заключается договор банковского вклада.

 

А то, что валюта товар- легко.

 Стаття 6. Порядок організації торгівлі іноземною валютою 
 1. Торгівля   іноземною  валютою   на    території    України 
резидентами і  нерезидентами  -  юридичними  особами  здійснюється 
через  уповноважені  банки та інші фінансові установи, що одержали 
ліцензію   на   торгівлю  іноземною  валютою  Національного  банку 
України,  виключно  на  міжбанківському  валютному  ринку України. 
Структура  міжбанківського  валютного  ринку,  а  також порядок та 
умови  торгівлі  іноземною  валютою  на  міжбанківському валютному 
ринку визначаються Національним банком України. 

Торгуют товаром. Ну и посмотрите в обменниках, там всегда пишут- Купівля-продаж.


 

 

 

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

Смотрите, 0720, деньги выполняют определенные функции, такие как мера стоимости, средство платежа, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги. Мировые деньги это не к нам. Все остальные функции и в первую очередь мера стоимости, средство платежа в Украине выполняет гривна. Поэтому только гривна в Украине - деньги. Законов и подзаконных в которых прописывается, что только гривны - законное платежное средство более чем достаточно. 


нет таких законов, в которых прописывается, что только гривна — средство платежа, есть законы, в которых прописывается что гривна это средство платежа (одно из средств платежа)

оборот иностранной валюты как средства исполнения обязательств вообще и как средства платежа в частности -- в Украине не запрещен

и уж тем более невозможно оспорить тот факт, что иностранная валюта — мера стоимости, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

всё вышесказанное урегулировано законодательством и более того — подтверждается устоявшейся судебной практикой (как известно, практика это критерий истины)

валютный оборот лицензирован, ограничен регулятором, это верно — но тем не менее является частью денежного оборота, и шире — гражданского оборота в целом
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

ст.92 Конституции Украины.

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Это Вы мне покажите теперь Закон Украины в котором устанавливается, что иностранная валюта на Украине это средство платежа.

Зачем же мне вам что-то показывать, если я и так постоянно и ежедневно использую иностранную валюту в Украине (например, рассчитываюсь в супермаркете картой, привязанной к инвалютному счёту), а вы мне до сих пор не показали ни одного закона, из которого следовало бы что валюта это не деньги. 

Согласитесь, если я ем яблоко, я не должен кому-то объяснять, что это яблоко существует в реальности, а не плод фантазии.

 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

192 ЦК України (Гроші (грошові кошти)) 1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Только в случаях определенных законом иностранная валюта может быть деньгами (денежными средствами). И эти случаи определены Декретом и Правилами использования наличной иностранной валюты на территории Украины...

Боюсь, перечень таких случает не по душе нашим банкирам:))

Так что если хотите деньги, но только очень и очень редко и точно не тогда, когда заключается договор банковского вклада.

я вижу, наметился некоторый прогресс, вы уже заметили что в статьях 192 и 533 ЦК отсутствуют кванторы исключительности (слова "только", исключительно", и им подобные), а также потихоньку начинаете допускать что валюта это деньги

что же касается Правил использования наличной иностранной валюты на территории Украины -- то это не закон, а нормативно-правовой акт Национального банка, эти правила регулируют оборот исключительно наличной валюты, и только в рамках, установленных законами 

учитывая положения  ч.2 ст.37 и ч.4 ст.56 ЗУ "О национальном банке Украины" мы вообще не можем брать во внимание такие подзаконные акты, поскольку они заведомо не могут ограничивать или отменять права и свободы, установленные законом

и главное -- в этом подзаконном акте тоже ничего не сказано о том, что валюта это не деньги, равно как и в Декрете 15-93, да и вообще нигде не сказано
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

А то, что валюта товар- легко.


 Стаття 6. Порядок організації торгівлі іноземною валютою 
 1. Торгівля   іноземною  валютою   на    території    України 
резидентами і  нерезидентами  -  юридичними  особами  здійснюється 
через  уповноважені  банки та інші фінансові установи, що одержали 
ліцензію   на   торгівлю  іноземною  валютою  Національного  банку 
України,  виключно  на  міжбанківському  валютному  ринку України. 
Структура  міжбанківського  валютного  ринку,  а  також порядок та 
умови  торгівлі  іноземною  валютою  на  міжбанківському валютному 
ринку визначаються Національним банком України. 

Торгуют товаром. Ну и посмотрите в обменниках, там всегда пишут- Купівля-продаж.

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

ни одна норма не препятствует продавать и покупать деньги за другие деньги (или за те же самые — например можно продавать и покупать ветхие купюры с дисконтом, торговать налом за безнал, монетами за купюры и наоборот; совершать разменно-комиссионные операции, торговать юбилейными и памятными монетами  и т. д.)

кстати, упомянутый закон  "О национальном банке Украины"  называет валютообмен не торговлей, а конвертацией, вероятно его просто составляли чуть более грамотные люди, чем над подзаконными актами НБУ

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

Смотрите, 0720, деньги выполняют определенные функции, такие как мера стоимости, средство платежа, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги. Мировые деньги это не к нам. Все остальные функции и в первую очередь мера стоимости, средство платежа в Украине выполняет гривна. Поэтому только гривна в Украине - деньги. Законов и подзаконных в которых прописывается, что только гривны - законное платежное средство более чем достаточно. 


нет таких законов, в которых прописывается, что только гривна — средство платежа, есть законы, в которых прописывается что гривна это средство платежа (одно из средств платежа)

оборот иностранной валюты как средства исполнения обязательств вообще и как средства платежа в частности -- в Украине не запрещен

и уж тем более невозможно оспорить тот факт, что иностранная валюта — мера стоимости, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

всё вышесказанное урегулировано законодательством и более того — подтверждается устоявшейся судебной практикой (как известно, практика это критерий истины)

валютный оборот лицензирован, ограничен регулятором, это верно — но тем не менее является частью денежного оборота, и шире — гражданского оборота в целом
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

ст.92 Конституции Украины.

Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Это Вы мне покажите теперь Закон Украины в котором устанавливается, что иностранная валюта на Украине это средство платежа.

Зачем же мне вам что-то показывать, если я и так постоянно и ежедневно использую иностранную валюту в Украине (например, рассчитываюсь в супермаркете картой, привязанной к инвалютному счёту), а вы мне до сих пор не показали ни одного закона, из которого следовало бы что валюта это не деньги. 

Согласитесь, если я ем яблоко, я не должен кому-то объяснять, что это яблоко существует в реальности, а не плод фантазии.

 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

192 ЦК України (Гроші (грошові кошти)) 1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Только в случаях определенных законом иностранная валюта может быть деньгами (денежными средствами). И эти случаи определены Декретом и Правилами использования наличной иностранной валюты на территории Украины...

Боюсь, перечень таких случает не по душе нашим банкирам:))

Так что если хотите деньги, но только очень и очень редко и точно не тогда, когда заключается договор банковского вклада.

я вижу, наметился некоторый прогресс, вы уже заметили что в статьях 192 и 533 ЦК отсутствуют кванторы исключительности (слова "только", исключительно", и им подобные), а также потихоньку начинаете допускать что валюта это деньги

что же касается Правил использования наличной иностранной валюты на территории Украины -- то это не закон, а нормативно-правовой акт Национального банка, эти правила регулируют оборот исключительно наличной валюты, и только в рамках, установленных законами 

учитывая положения  ч.2 ст.37 и ч.4 ст.56 ЗУ "О национальном банке Украины" мы вообще не можем брать во внимание такие подзаконные акты, поскольку они заведомо не могут ограничивать или отменять права и свободы, установленные законом

и главное -- в этом подзаконном акте тоже ничего не сказано о том, что валюта это не деньги, равно как и в Декрете 15-93, да и вообще нигде не сказано
 

11 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

А то, что валюта товар- легко.


 Стаття 6. Порядок організації торгівлі іноземною валютою 
 1. Торгівля   іноземною  валютою   на    території    України 
резидентами і  нерезидентами  -  юридичними  особами  здійснюється 
через  уповноважені  банки та інші фінансові установи, що одержали 
ліцензію   на   торгівлю  іноземною  валютою  Національного  банку 
України,  виключно  на  міжбанківському  валютному  ринку України. 
Структура  міжбанківського  валютного  ринку,  а  також порядок та 
умови  торгівлі  іноземною  валютою  на  міжбанківському валютному 
ринку визначаються Національним банком України. 

Торгуют товаром. Ну и посмотрите в обменниках, там всегда пишут- Купівля-продаж.

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

ни одна норма не препятствует продавать и покупать деньги за другие деньги (или за те же самые — например можно продавать и покупать ветхие купюры с дисконтом, торговать налом за безнал, монетами за купюры и наоборот; совершать разменно-комиссионные операции, торговать юбилейными и памятными монетами  и т. д.)

кстати, упомянутый закон  "О национальном банке Украины"  называет валютообмен не торговлей, а конвертацией, вероятно его просто составляли чуть более грамотные люди, чем над подзаконными актами НБУ

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

не знаю почему глюкнуло и насыпало сразу две копии
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
35 минут назад, 0720 сказал:

Зачем же мне вам что-то показывать, если я и так постоянно и ежедневно использую иностранную валюту в Украине (например, рассчитываюсь в супермаркете картой, привязанной к инвалютному счёту), а вы мне до сих пор не показали ни одного закона, из которого следовало бы что валюта это не деньги. 

Зачем Вы эти глупости пишите, Вы что реально не понимаете, что Вы не расплачиваетесь валютой в супермаркете в Украине, Вы никому этой глупости больше не говорите, не фантазируйте... Если Вы расплачиваетесь валютной картой, то это вовсе не означает, что Вы расплачиваетесь валютой, Вы расплачиваетесь исключительно гривной, супермаркеты не принимают валюту как средство платежа... Зачем Вы эти примеры вообще пишите не понимаю, или Вы действительно очень далеки от реальности...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
39 минут назад, 0720 сказал:

Согласитесь, если я ем яблоко, я не должен кому-то объяснять, что это яблоко существует в реальности, а не плод фантазии.

Да нет, это плод Вашей фантазии, так как не существует такого яблока... Это Вы сами придумали себе... Это же надо рассчитываться в супермаркете валютой, давайте возьмём сейчас 10 долларов и пойдём скупимся в супермаркет... Посмотрю я как Вам это удастся... Вы путаете яхту с бухтой...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
43 минуты назад, 0720 сказал:

нет таких законов, в которых прописывается, что только гривна — средство платежа, есть законы, в которых прописывается что гривна это средство платежа (одно из средств платежа)

оборот иностранной валюты как средства исполнения обязательств вообще и как средства платежа в частности -- в Украине не запрещен

и уж тем более невозможно оспорить тот факт, что иностранная валюта — мера стоимости, функция распределения и перераспределения, функция накопления, мировые деньги

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

всё вышесказанное урегулировано законодательством и более того — подтверждается устоявшейся судебной практикой (как известно, практика это критерий истины)

валютный оборот лицензирован, ограничен регулятором, это верно — но тем не менее является частью денежного оборота, и шире — гражданского оборота в целом

Ну это вообще снова пустые слова ни о чём, даже комментировать нечего... Учитывая, что это Вы ответили на чётко приведённые нормы законодательства Ром-и-Кока-колы... Вы только говорите, что всё урегулировано законодательством, но только ни одного урегулирования законодательством привести так и не смогли... Судебная практика критерий истины, это вообще шедеврально... )) особенно в свете последних реалий и учитывая, что практика нашей страны не есть прецедентом...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
48 минут назад, 0720 сказал:

и главное -- в этом подзаконном акте тоже ничего не сказано о том, что валюта это не деньги, равно как и в Декрете 15-93, да и вообще нигде не сказано

А, что там сказано, что это деньги...)))

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
52 минуты назад, 0720 сказал:

ни одна норма не препятствует продавать и покупать деньги за другие деньги (или за те же самые — например можно продавать и покупать ветхие купюры с дисконтом, торговать налом за безнал, монетами за купюры и наоборот; совершать разменно-комиссионные операции, торговать юбилейными и памятными монетами  и т. д.)

В общем всё в одну кучу навалили... Вы это сами придумали про ветхие купюры и прочее... Нет такого вида торгов ветхими купюрами... Они все имеют один номинал, хоть ветхие хоть новые... Нет можно конечно и наркотики продавать и валюту и людей, много чего можно продавать и покупать, чего только душа пожелает, пока не поймают...))

55 минут назад, 0720 сказал:

кстати, упомянутый закон  "О национальном банке Украины"  называет валютообмен не торговлей, а конвертацией, вероятно его просто составляли чуть более грамотные люди, чем над подзаконными актами НБУ

А то есть Декрет который я с таким трудом научился читать больше уже не аргумент, больше уже не является для Вас самым главным законом и иконой... Быстро же у Вас приоритеты меняются...

56 минут назад, 0720 сказал:

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

А, что тогда это...)))

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
 Из истории мы помним, что давным-давно люди просто обменивались товарами необходимыми для их жизни: соль, зерно, специи, орудия труда и охоты и т.д. Что-то из этих товаров ценилось больше, что-то меньше.
     С развитием отношений между различными племенами стали выделяться какие-то общие ценности – товары, которые одинаково ценились в различных племенах.
     На различных этапах нашей истории эти ценности менялись, но всегда это были товары, которые труднее всего достать или изготовить.
     Деньги – это товар, через которых можно оценить другие товары или стоимость услуг.

Валю́та (от итал. valuta) в широком смысле этого слова представляет собой любой товар, способный выполнять функцию денег при совершении обмена товарами на рынке внутри страны или на международном рынке

Валюта является своеобразным товаром. ... это цена, по которой может быть продана или куплена валюта одной страны, выраженная в валюте другой ...

Мировая валютная система – это форма организации валютных ... участников валютного рынка, для которых валюта  это товар, который они продают ...

Валютный рынок и валютные курсы Обмен одной валюты на другую ... рынка, для которых валюта  это товар, который они продают и покупают

Ликвидность – означает наличие постоянного спроса и предложения на тот или иной товар. Ликвидная валюта – это та, которую вы в любой момент можете обменять на другую денежную единицу

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, 0720 сказал:

нигде не сказано, что если нечто покупается и продаётся за деньги -- то это товар

А это так небольшой ликбез о товаре... Запомните, всё что покупается и продаётся за деньги, а также подлежит обмену, всё является товаром... понимаете, абсолютно всё... и работа за которую платят и услуги... тоже...

http://www.grandars.ru/college/biznes/tovar.html

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, 0720 сказал:

(и да, почему это "мировые деньги" не к нам — Украина пока ещё существует как часть мира)

Вы вообще понимаете, что такое мировые деньги, или мне тоже ликбез провести... Причём здесь мировые деньги до обсуждаемого вопроса это раз, а во вторых, где мировые деньги и где Украина...

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

0720, как об стенку горох! Вам не только не достает знаний для того, чтобы вести дискуссию в научном русле, но так же не хватает воспитания. 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

0720, как об стенку горох! Вам не только не достает знаний для того, чтобы вести дискуссию в научном русле, но так же не хватает воспитания. 

о, уже и воспитывать меня начали, я такое очень люблю :)

поймите простую вещь: нечто вполне может одновременно являться и твёрдым, и холодным, -- ну или например синим и круглым

так и деньги могут одновременно являться и товаром, и средством платежа, одно другому не мешает

то есть когда вы заявляете что валюта это не деньги, потому что валюта это товар, то это идентично заявлению "этот предмет не круглый, потому что он синий"

я вижу, что вы совершенно неспособны к усвоению как логических, так и правовых аргументов, ваша вера в постулат "валюта это не деньги" сродни религиозной (или скорее даже сектантской)

ну что ж, не буду вам мешать молиться вашим богам, продолжайте долбить лбом ваши молельные коврики

а пока что -- и закон, и практика находятся на моей точке зрения

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
25 минут назад, 0720 сказал:

о, уже и воспитывать меня начали, я такое очень люблю :)

поймите простую вещь: нечто вполне может одновременно являться и твёрдым, и холодным, -- ну или например синим и круглым

так и деньги могут одновременно являться и товаром, и средством платежа, одно другому не мешает

то есть когда вы заявляете что валюта это не деньги, потому что валюта это товар, то это идентично заявлению "этот предмет не круглый, потому что он синий"

я вижу, что вы совершенно неспособны к усвоению как логических, так и правовых аргументов, ваша вера в постулат "валюта это не деньги" сродни религиозной (или скорее даже сектантской)

ну что ж, не буду вам мешать молиться вашим богам, продолжайте долбить лбом ваши молельные коврики

а пока что -- и закон, и практика находятся на моей точке зрения

Воспитывать Вас поздно.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 minute ago, Rom-i-Coca-cola said:

Воспитывать Вас поздно.

отчего ж поздно-то?

а вы попробуйте -- в деле воспитания лаской и логикой можно добиться гораздо большего, чем просто лаской :)

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
1 час назад, 0720 сказал:

отчего ж поздно-то?

а вы попробуйте -- в деле воспитания лаской и логикой можно добиться гораздо большего, чем просто лаской :)

Это не входит в сферу моих интересов. Так что не просите.

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
9 minutes ago, Rom-i-Coca-cola said:

Это не входит в сферу моих интересов. Так что не просите.

 


писать надуманную ерунду на форумах — входит в сферу ваших интересов, а воспитывать не входит?

жаль, жаль

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
4 часа назад, 0720 сказал:


писать надуманную ерунду на форумах — входит в сферу ваших интересов, а воспитывать не входит?

жаль, жаль

Не старайтесь- не трогает. 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 05.12.2016 в 00:38, 0720 сказал:

вот и снова опять-таки выходит, что в вышеописанном случае стороны могут прекрасно установить себе в договоре любую валюту обязательства и даже валюту расчёта -- и обязательства по такому договору подлежат исполнению, а в случае нарушения права кредитора на исполнение  валютного обязательства должником -- нарушенное право подлежит защите (в том числе судебной)  

ну и где в этой истории запрет на иностранную валюту?

нигде....

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
47 minutes ago, babaika said:

нигде....

так отож

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
Только что, 0720 сказал:

так отож

в данном споре я вас полностью поддерживаю.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти

  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      13 червня 2018 року
      м. Київ
      справа № 761/22001/15-ц
      провадження № 61-643св17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючий - Червинська М. Є.,
      судді: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), КурилоВ.П.,
      учасники справи:
      позивач за первісним позовом та третя особа 1 за позовом Національного банку України - публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», відповідач 1 за первісним позовом та за позовом третьої особи з самостійними вимогами Національного банку України - Істомінов СергійВікторович,
      відповідач 2 за первісним позовом та за позовом Національного банку України - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
      третя особа 1 за первісним позовом та позивач (третя особа з самостійними вимогами) - Національний банк України,
      третя особа за первісним позовом та за позовом Національного банку України - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
      розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М.,
      ВСТАНОВИВ:
      У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство  «Укргазвидобування (далі - ПАТ «Укргазвидобування) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання правочину недійсним, у якому з урахуванням уточнень, просили визнати недійсним  договір поруки від 28 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк».
      Позовна заява мотивована тим, що у 2013 році між ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» були укладені договори кредитної лінії, відповідно до яких кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти терміном повернення до 31 грудня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № П 2022390-6. У зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами, які передбачені в пунктах 3.3. цих договорів, та з метою погашення заборгованості по цих кредитних договорах, 20 лютого 2015 року банком, на підставі вищезазначеного  пункту 1.3 договору поруки, було здійснено списання з депозитного рахунку ОСОБА_2, який відкритий у ПАТ «Дельта Банк», грошових коштів. Позивач просить визнати договір поруки № П 2022390-6 від 28 листопада 2014 року недійсним, оскільки в основному зобов'язанні передбачений лише один вид  забезпечення - застава.
      02 лютого 2017 року до спільного розгляду з первісним позовом було прийнято  зустрічну позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами Національного банку України до ОСОБА_2, ПАТ «Укргазвидобування», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Укргазвидобування»  про визнання правочину недійсним в якому просили визнати недійсним, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 договір поруки № П 2022390-6 від 28 листопада 2014 року; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати.
      Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що відповідно до умов кредитного договору, Національний банк надав ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а ПАТ «Дельта Банк» зобов'язалося повернути кредит в порядку та строки, передбачені умовами договору, а також сплатити проценти за його користування. Згідно кредитного договору, забезпеченням за ним виступають майнові права за укладеними ПАТ «Дельта Банк» кредитними договорами та фізичними особами. Оформлення забезпечення відбувається шляхом укладення окремого договору застави майнових прав. З метою  забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» своїх зобов'язань за кредитним договором, між Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» у 2013 році було укладено договір застави майнових прав. На підставі договору застави майнових прав, ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу Національного банку України майнові права, за договором кредитної лінії  укладеним з ПАТ «Укргазвидобування», а також усіма забезпечувальними зобов'язаннями до нього. 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № П2022390-6. Таким чином, договір поруки було укладено значно пізніше укладення договорів застави майнових прав з Національним банком України, чим фактично було порушено умову договорів застави майнових прав щодо встановлення заборони відносно внесення змін до договору кредитної лінії № ВКЛ -2022390 від 29 серпня 2013 року та договору кредитної лінії № ВКЛ- 2022390/1 від 30 вересня 2013 року і забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Тому, Національний банк України просить визнати укладений договір поруки недійсним.
      Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28  липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений договір поруки № П2022390-6 від 28 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» жодним чином не порушує законні права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя за зазначеними вище договорами застави так і позивача за первісним позовом, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов'язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов'язань, тому позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом не підлягають задоволенню в повному обсязі.
      Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року апеляційні скарги ПАТ «Укргазвидобування», Національного банку України та ПАТ Дельта Банк» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір поруки № п2022390-6, укладеним 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 Вирішено питання про судові витрати.
      Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторони в основному договорі встановили конкретний вид забезпечення виконання - заставу. Таким чином, оспорюваний договір поруки від 28 листопада 2014 року суперечить положенням статті 548 ЦК України.
      18 грудня 2017 року представник відповідача 1 ОСОБА_2 - ОСОБА_3, подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року.
      ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, в касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм  процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що договір поруки було укладено законно і сторони кредитного договору не можуть в договорі передбачити обов'язок стосовно укладення договору поруки з ОСОБА_2, який не є стороною кредитного договору. Крім того, попереджати боржника про укладення оспорюваного договору поруки було необов'язково.
      Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
      У відзиві на касаційну скаргу від 26 січня 2018 року  ПАТ «Укргазвидобування» зазначило, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги заявника необґрунтовані. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
      У відзиві на касаційну скаргу від 16 лютого 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги заявника необґрунтовані. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
      У відзиві на касаційну скаргу від 16 лютого 2018 року ПАТ «Дельта Банк» зазначило, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги заявника необґрунтовані. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
      У відзиві на касаційну скаргу від 19 лютого 2018 року Національний банк України зазначив, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги скаржника необґрунтовані. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
      Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року справа призначена до судового розгляду.
      Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
      Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Судом установлено, що 29 серпня 2013 року між ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 79 870 000 грн зі сплатою 24% річних та терміном повернення до 31 грудня 2014 року. 30 вересня 2013 року між                              ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 150 000 000 грн зі сплатою 24% річних та терміном повернення до 31 грудня 2014 року.
      Згідно пунктів 1.3 вказаних договорів, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставною (іпотекою) вимогою за цим договором виступає забезпечення, яке не  суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір застави.
      З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № П 2022390-6. У зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами та з метою погашення заборгованості, 20 лютого 2015 року банком, з депозитного рахунку ОСОБА_2, який відкритий у ПАТ «Дельта Банк», було здійсненого списання грошових коштів в сумі, що є еквівалентом 40 388 465 грн 46 коп.
      Статтями 215, 216 ЦК України визначено загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків.
      За змістом статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
      Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
      Отже договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.
      Крім того, положеннями статті 548 ЦК України не передбачено, що забезпечувальне зобов'язання чи його види можуть визначатися виключно самим основним зобов'язанням, а учасники цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов'язання.
      Відповідно до статей 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання для боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Чинним законодавством не передбачено обов'язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов'язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов'язань.
      Зазначений висновок міститься й в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-51цс11.
      Вищезазначені норми не передбачають й обов'язкового визначення основним зобов'язанням видів забезпечення його виконання. Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов'язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне за собою визнання правочину недійсним.
      Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів не може погодитися із висновком апеляційного суду, зробленим з посиланням на статтю 548 ЦК України, про те, що відсутність в основному зобов'язанні такого виду забезпечення його виконання як поручительство може свідчити про недійсність договору поруки.
      Разом із тим, відповідно до статті 52 Закону України «Про заставу», якщо у випадку застави майнових прав боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.
      Таким чином, отримані ПАТ «Дельта Банк» від ОСОБА_2 грошові кошти за договором поруки стали предметом застави майнових прав від 01 листопада 2013 року та 08 листопада 2013 року, про що ПАТ «Дельта Банк» повинен був повідомити Національний банк України, як заставодержателя.
      У частині другій статті 52 Закону України «Про заставу» передбачено, що, одержавши кошти від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум, заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.
      Таким чином правильними є висновки місцевого суду про те, що укладення договору поруки та його виконання ОСОБА_2 жодним чином  не порушує законні права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя за зазначеними вище договорами застави.
      Відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів особи, яка не є його стороною, є підставою для відмови в позові про визнання його недійсним (стаття 215, 216 ЦК України).
      Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.
      Посилання апеляційного суду, про те, що спірний договір було укладено з порушенням постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року не заслуговують на увагу з огляду на таке.
      Так, відповідно до постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року АТ «Дельта Банк» було введено обмеження стосовно погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням з куратором банку).
      Проте вищезазначене обмеження не стосується укладення договору поруки, оскільки порука є новим та додатковим забезпеченням виконання зобов'язання за кредитним договором.
      Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
      Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити.
      Рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року скасувати, та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року.
      Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та Національного банку України на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 487 грн 20 коп. в рівних частинах.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
      З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий М. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко   В. І. Журавель   В. І. Крат   В. П. Курило
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/74842509
    • Автор: 0720
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125138

      АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  МІСТА КИЄВА
       
       
       
                          Справа № 22-ц/796/ 2191/2018                    Головуючий у 1-й інстанції:  Юзькова О.Л.    
                                    761/29233/17-ц                                                        Доповідач: Чобіток А.О.
       
       
                                                                  П О С Т А Н О В А  
                                                          І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
       
      29 березня  2018 року  Апеляційний суд  міста Києва у складі колегії суддів:
       
      головуючого-судді  - Чобіток А.О.
      суддів - Немировської О.В., Соколової В.В.
       
      розглянувши в письмовому провадженні  апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»  на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року  в  справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення пені,-
                                                                   в с т а н о в и в:
      У серпні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що  на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 року на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 року в справі № 761/31065/14-ц про стягнення заборгованості за вкладом  в загальному розмірі 165 433,14 доларів США з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується відповідачем, на його користь у виконавчому провадженні №  49333924. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а відповідачем отримано Платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум №25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача.  Однак, зазначене Платіжне доручення від 22.02.2016 № 1 було виконано відповідачем лише 01 березня 2016 року, тобто з порушенням передбаченого чинним законодавством триденного строку.
      Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за п»ять днів прострочення виконання переказу в розмірі 827,15 доларів США, а також за прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних за вісім днів прострочення, а саме 108,48 доларів США.
      Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року  позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 827,15 доларів США за прострочення виконання платіжного доручення від 22 лютого 2016 року № 1 та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов»язання у розмірі 108,48 доларів США, а також удохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп..  
      В апеляційній скарзі  ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що на час виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, банк керувався  постановою Правління НБУ від 04.12.2015 № 863»Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та листом Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на підставі яких банк зобов'язаний забезпечити здійснення всебічного аналізу документів та інформації про фінансову операцію, їх учасників, а також скласти висновок за результатами аналізу. Згідно із п.п. 17 п. 6 зазначеної Постанови, якщо сума платіжного доручення на перерахування за межі України іноземної валюти була більше еквівалента 50 000,00 доларів США, то уповноважений банк подав до НБУ скановані копії документів для підтвердження можливості його виконання. Підтверджені операції виконувались банком не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про цю операцію в реєстрі «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб'єктів». Після отримання від клієнта платіжного доручення та повного пакета документів  виконавцем ОПЕРУ було вивчено та проаналізовано фінансову операцію, складено висновок та передано до Управління фінансового моніторингу, який 25.02.2016 року у сканованому вигляді було надано до НБУ на погодження. Через відсутність 01.03.2016 року (на четвертий операційний день) повідомлення від НБУ про відмову в здійснені цієї операції, того ж дня виконавцем ОПЕРУ здійснено переказ коштів у сумі 165 430,14 доларів США на користь позивача.
      Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства України, на виконання вимог Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанов Національного банку України, як регулюючого органу діяльності банків України.
       
                 У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 зазначив , що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 не містить приписів щодо збільшення встановлених законом строків здійснення валютних переказів, або щодо звільнення банків від відповідальності за порушення цих строків, а застосування до спірних правовідносин постанови Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - прямо суперечить ст.ст. 4, 14 ЦК України, ст.ст. 37, 56 Закону України «Про Національний банк України», а також усталеній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування цієї Постанови 863 та інших подібних постанов Національного банку України.
      Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління Національного банку України, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
      Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Отже, посилання банків та їх представників на постанови Правління Національного банку України, - є безпідставним, оскільки ці постанови НБУ є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси.
      Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, зокрема, нормативно- правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, - реєструються в Міністерстві юстиції України і вносяться в Єдиний державний реєстр нормативних актів.
      Водночас, постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції України, ця Постанова 863 не подавалась на державну реєстрацію, і інформація щодо неї відсутня в Єдиному державному реєстрі нормативних актів.
      З цього також вбачається, що ця постанова є не нормативним, а саме розпорядчим актом, а відтак не підлягає застосуванню в спірних цивільних правовідносинах сторін.
      Таким чином, посилання на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 №836 не може слугувати правовою підставою звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності.
       
                     При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 761/31065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за вкладом  в загальному розмірі 165 433,14 доларів США.
      09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi  ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання  Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», на користь стягувачаОСОБА_1 у виконавчому провадженні №  49333924 . Дана обставина також не оспорювалась сторонами.
         На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465узакордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь).
      Вимога про перерахунок коштів була виконана банком 01 березня 2016 року, про що свідчить відповідний відбиток штампу відповідача на платіжному дорученні від № 1 та зведеним меморіальним ордером відповідача від 01березня 2016 року 17:59:07.
      Кошти валютного переказу надійшли на рахунок позивача №749115-00031-018465  в банку Приорбанк 03 березня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням, копія якого наявна в матеріалах справи.
       
      Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України в редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
       
      Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право  останнього на своєчасне виконання переказу належних йому коштів порушено відповідачем, а отже підлягає захисту шляхом стягнення з банку передбаченої законом пені за прострочення виконання переказу коштів, відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою встановлено відповідальність банків та інших суб'єктів при здійсненні переказу коштів, а також 3 % відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов»язання.
       
          Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до  п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.
       
      Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження»  (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. В подальшому, за письмовою заявою стягувача, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом. Виплата стягувачу стягнутих сум готівкою не допускається.
      Відповідно до положень Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», для зарахування стягнутих з боржників валютних коштів та їх виплати стягувачам, органи Державної виконавчої служби мають валютні рахунки для обліку депозитних сум в державному банку. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі.  Не допускається видача стягнутих коштів без їх зарахування на рахунок органу ДВС для обліку депозитних сум.
       
      Частиною 1 ст. 1089 параграфу 2 ЦК України  визначено, що за  платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів,  що розміщені на його рахунку цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому  банку  у  строк, встановлений законом або банківськими правилами,  якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
       
      Положення  цього   параграфа   застосовуються   також   до відносин,  пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин ( ч. 2 ст. 1089 ЦК ).
       
      Згідно із ч. 1 ст. 1091 ЦК України, банк,  що прийняв  платіжне  доручення  платника,  повинен перерахувати  відповідну  грошову  суму  банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.
       
      У  разі  невиконання  або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно  до  цього Кодексу та закону ( ч. 1 ст. 1092 ЦК).
       
      Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні» .
       
      Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», суб'єктами   правових   відносин,   що   виникають   при здійсненні  переказу  коштів,  є  учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
       
      Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні» , міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
       
      Отже, отримавши Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов'язаний був виконати міжбанківський переказ в строк до трьох операційних днів, тобто до 25.02.2016 року.
       
          При цьому, п. 32.2. ст.. 32 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів  в Україні»  передбачено, щоу  разі  порушення  банком,  що  обслуговує  платника, встановлених цим Законом строків виконання  доручення  клієнта  на  переказ  цей  банк  зобов'язаний  сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення,  що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
       
      У даній справі встановлено та не заперечувалось відповідачем, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В.  Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), було виконано відповідачем лише 01.03.2016 року, а отримано позивачем 03.03.206 року .
      Тобто, фактично доручення клієнта відповідачем було прострочено на п'ять операційних  днів з 26.02.2016 до 01.03.2016 року.
      Зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки,  передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені, не виключають застосування ст. 625 ЦК.
       
      Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо законності його дій на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», оскільки нормативно-правові акти Національного банку України  не є актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного Кодексу України,  і таке правове регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банківськими установами, які охополюються його наглядовою діяльністю, - а відтак ці акти не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси.
       
      При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів, що суперечить частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
       
      Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити про те, що посилаючись на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», відповідач не зазначив, чому ним порушено  п. 17 ст. 6 вказаної постанови, відповідно до якої уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів про перерахування за межі України іноземної валюти та подають його до Національного банку України в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення.
      Так, зважаючи на вимоги даної постанови відповідач в день отримання платіжного доручення № 1 , тобто 22.02.2016 року повинен був сформувати реєстр операцій та подати його до Національного банку України, проте вказана дія вчинена відповідачем лише 25.02.2016 року.
       
            Крім того, відповідно до листа від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на який посилається відповідач як на обґрунтованість своїх дій щодо невиконанняРозпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу в строк передбачений законом та який діяв на час вказаних вище подій,  Банкам необхідно забезпечити здійснення всебічного аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників (далі - аналіз документів), які є підставою для:
      купівлі іноземної валюти з метою перерахування за межі України;
      перерахування іноземної валюти за межі України;
      перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках;
      перерахування коштів на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав;
            Аналіз документів уключає вивчення суті та мети фінансової операції, інформації про її учасників та здійснюється з метою виявлення індикаторів підозрілої фінансової операції , ознак здійснення банком ризикової діяльності , підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
      У разі наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів банк до проведення фінансової операції (наміру здійснення фінансової операції) має скласти обґрунтований висновок про наявність або відсутність ознак здійснення банком ризикової діяльності та підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - висновок) і засвідчити його підписами керівників (працівників, які виконують їх функції) підрозділів валютного контролю та фінансового моніторингу банку.
       
      Посилаючись на законність своїх дій, відповідач не зазначає з яких мотивів він виходив щодо наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів позивача, зважаючи на те, що Розпорядження № 49333924 / 9 та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу, видані органом Державної виконавчої служби на виконання судового рішення, про що позивачем надано було банку всі необхідні документи, а саме : виконавчий лист №761/31065/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 16.06.2015 року про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованості, постанову про відкриття виконавчого провадження  Вiддiлом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої  служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi   № 49333924 , заяву  позивача від 19.01.2016 року органу ДВС про перерахування на його рахунок коштів у розмірі 165430,14 доларів США, які надійшли від ПАТ «Державний ощадний банк України» на валютний  рахунок ДВС  в якості добровільного виконання Шевченківським районним судом м. Києва від 05.02.2015 року, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 ( а.с.45-51).
      Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії відповідача у затримці виконання платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США позивачу були неправомірними, в зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка   суми   простроченого   платежу   за   кожний   день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК Українияк  компенсація за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу.
       
      Будь-яких  порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  які б призвели до безумовного скасування рішення суду, що ухвалене судом першої інстанції за нормами ЦПК у редакції 2004 року, судом апеляційної інстанції не встановлено.                    
                                         
                   Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції  приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
       
                  Керуючись ст.ст. 367, 369, 371, 374, 375,381-384, 390 ЦПК України,  суд апеляційної інстанції,-  
                                                                 п о с т а н о в и в :
       
      Апеляційну скаргу  Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»  залишити без задоволення.
      Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від  29 листопада 2017 року залишити без змін.
      Постанова набирає законної сили з дня  її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
       
         Головуючий :                                                Судді:
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      20 лютого 2018 року
      м. Київ
      справа № 640/4439/16-ц
      провадження № 61-3274 зпв 18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
      суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
      розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року,
      ВСТАНОВИВ:
      У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Кримське регіональне управління Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308 про розміщення грошових коштів на депозитних рахунках за програмою «Стандарт на 12 місяців», на виконання умов якого він вніс кошти в сумі 34 253,04 доларів США під 9,25 % річних строком на 366 днів - до 4 липня 2014 року включно, з періодом нарахування відсотків за вкладом один місяць. Враховуючи, що банк відмовляється повернути йому вклад і проценти, просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу в сумі 44 502,54 доларів США, з яких: 34 253,04 доларів США - сума вкладу; 24 52,64 доларів США - сума невиплачених відсотків; 5 833,34 доларів США - сума не нарахованих відсотків; 1 963,52 доларів США - три відсотки річних.
      Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що воно є неналежним відповідачем, оскільки на виконання договору кошти вносилися у банківському відділенні на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє банк можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договору.
      Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 42 523,08 доларів США заборгованості за депозитним договором, а також три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1 903,61 доларів США. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_1, відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року залишено без змін.
      У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року. 
      У заяві ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦПК України 2004 року), підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1058-1060 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 1.3 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 05 березня 2008 року № 53 «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування», пункту 1.4 постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд ОСОБА_1 послався на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року, від 8 лютого, 10 лютого, 27 липня 26 жовтня 2016 року.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
      03 січня 2018 року Верховним Судом України передано цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року до Верховного Суду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
      Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним.
      У справі, яка переглядається суди встановили, що 4 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Кримське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308 про розміщення грошових коштів на депозитних рахунках за програмою «Стандарт на 12 місяців, за яким позивач вніс кошти у валюті вкладу в сумі 34 253,04 доларів США під 9,25 % річних на строк 366 днів по 4 липня 2014 року включно, з періодом нарахування відсотків по вкладу один місяць. Рахунок для зарахування процентів за вкладом № 26356620667644.
      Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що стороною укладеного з позивачем договору є ПАТ КБ «ПриватБанк». Згідно із законодавством, яке регулює спірні правовідносини, зобов'язання за договором банківського вкладу має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами. Однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився і касаційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінал чи належним чином завірена копія договору банківського вкладу, а також - платіжний документ, який підтверджує внесення грошової суми, оформлені у встановленому законом порядку.
      В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року та від 27 липня 2016 року, які заявником надані на підтвердження його заяви про перегляд, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені у справах рішення та передаючи справи на новий розгляд, зазначив, що судами неналежним чином з'ясовано обставини справи, не надано оцінки наявним у матеріалах справи доказам, представленим позивачами на підтвердження своїх доводів.
      Порівняння змісту ухвал касаційного суду від 02 грудня 2015 року та від 27 липня 2016 року (№ 6-22116св15 та № 201/1182/15-ц) зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
      Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2016 року суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який, ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що між сторонами укладено договір банківського вкладу у письмовій формі у вигляді заяви на оформлення вкладу та платіжного доручення про внесення первинного внеску, чеку поповнення депозитного рахунку, оригінали вказаних документів були оглянуті судом, однак банком не виконано обов'язку, передбаченого статтею 1060 ЦК України.
      В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції встановив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу, підтвердженням чого є копії заяви та квитанції, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, однак банком всупереч положенням статей 629, 1060, 1074 ЦК України не виконано зобов'язання про повернення вкладу відповідно до договору банківського вкладу.
      У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов про стягнення боргу за договорами банківського вкладу, виходив з того, що банком всупереч положенням статей 629, 1060, 1074 ЦК України не виконано зобов'язання про повернення вкладів за договорами, укладеними між позивачем та банком на тимчасово окупованій території. Факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, які містять всі необхідні реквізити відповідно до Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, позивач зверталася до відповідача з вимогою повернути вклади у зв'язку із закінченням строку дії договорів, проте ці вимоги відповідачем виконані не були.
      Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.
      Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
      Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
      Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
      Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення).
      Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція),в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.
      Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
      Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
      Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
      Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
      Судом першої інстанції встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджується копією квитанції про розміщення коштів у сумі 34 253,04 доларів США на депозитний рахунок № 26356620667644.
      Оригінал договору банківського вкладу та оригінал квитанції про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок судом першої інстанції оглядалися в судовому засіданні, матеріали справи містять їх засвідчені суддею копії, що відповідає вимогам статей 64, 138 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого суду.
      Згідно з пунктом 2 укладеного між сторонами договору виплата відсотків здійснюється на рахунок/карту для зарахування відсотків по закінченню кожного цілого місяця, що пройшов с моменту укладання договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00.
      18 серпня 2016 року позивач звернувся до банку із заяву про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак листом банку від 26 серпня 2014 року йому було відмовлено в повернені коштів у зв'язку із припиненням діяльності українських банківських установ та їх підрозділів на території Криму.
      Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується квитанцією, яка містить всі необхідні реквізити, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, однак ця вимога відповідачем виконана не була, виходив з того, що сторонами дотримана письмова форма договору банківського вкладу та, керуючись статтями 625, 1059, 1060, 1061 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення внесених за договором коштів та нарахованих відсотків, а також - 3 % річних.
      У справі, судові рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували зазначені норми матеріального права - статті 1058-1061 ЦК України, не взяли до уваги відповідних положень вищенаведених нормативно-правових актів Національного банку України, не застосували їх норм, що призвело до ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а це відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, що переглядаються.
      Натомість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права і узгоджується з такими ж по суті висновками, які викладені у вищенаведених ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого, 10 лютого та 26 жовтня 2016 року, на які посилався заявник як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
      За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасоване апеляційним судом.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-2, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною другою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
      Рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року скасувати, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року залишити в силі. 
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: С. О. Карпенко
      В.О. Кузнєцов
      А.О. Олійник
      С.О. Погрібний
       
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/72348795
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      29 листопада 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Сімоненко В.М.,
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу нікчемним за заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а :
      У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому, мотивуючи свої вимоги тим, що банк узятих на себе зобов'язань зі сплати відсотків та з повернення депозитних коштів не виконав, просила стягнути з відповідача на свою користь кошти в розмірі 22500 євро за договором банківського вкладу, 540,04 євро відсотків за вкладом та 85,07 євро - 3 % річних.
      У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу нікчемним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що банк не має жодних даних щодо укладення ОСОБА_1 договору банківського вкладу та внесення до каси банку грошових коштів на виконання умов договору, а документи, якими позивачка підтверджує внесення коштів на вклад, не відповідають нормативно-правовим актам у сфері банківської діяльності та не підтверджують факту дотримання письмової форми правочину між позивачкою та банком. 
      Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено. 
      Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а в задоволенні зустрічного позову АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року залишено без змін.
      У січні 2017 року АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 17 жовтня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права – статті 1059 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 8 глави 2 розділу III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі – Інструкція № 337), пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі – Інструкція № 174).
      На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня, 1 червня та 16 листопада 2016 року й постанови Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року та від 16 листопада 2016 року. 
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 Цивільного ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, чи з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним.
      Під час розгляду справи суди установили, що 5 червня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» укладено договір банківського вкладу, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася внести на вкладний (депозитний рахунок) 22500 євро строком на 13 місяців, а банк зобов’язався повернути депозит 5 липня 2014 року з виплатою 6,5 % річних. 
      Згідно із заявою на внесення готівки від 05 червня 2013 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 внесла кошти в сумі 22500 євро на рахунок НОМЕР_2, відкритий у цьому ж банку.
      Відповідно до заяв про видачу готівки від 08 липня, 6 серпня, 4 вересня, 9 жовтня, 12 листопада та 9 грудня 2013 року ОСОБА_1 отримувала відсотки за депозитним вкладом.
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява на внесення готівки НОМЕР_1 від 5 червня 2013 року не відноситься до прибуткових касових документів, передбачених вимогами Інструкції №174, та не засвідчує факту прийняття банком від відповідача готівки на вклад. Крім того, долучений до позовної заяви договір на вклад «Депозитний» на ім’я фізичної особи, складений за формою, яка не відповідає типовим формам договорів на вклад, що були затверджені постановою правління АТ «Ощадбанк» № 131 від 15 квітня 2008 року і були чинними станом на дату, яка зазначена в договорі.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірний договір відповідає чинному законодавству, що регулює зазначені правовідносини, оскільки має просту письмову форму й містить усі умови, необхідні для такого договору: розмір вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, строк дії договору. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що заяви про видачу готівки відповідають вимогам пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції № 174.
      Натомість у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня, 1 червня та 16 листопада 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, під час розгляду справ в аналогічних правовідносинах виходив з того, що надані позивачами квитанції на підтвердження внесення ними як вкладниками коштів на депозитні рахунки не є належними та допустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам, установленим нормативними актами у сфері банківської діяльності.
      У постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року та 16 листопада 2016 року викладено правовий висновок, згідно з яким письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 
      Отже, існує неоднакове застосування судами статті 1059 ЦК України, пункту 8 глави 2 розділу III Інструкції № 337, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174.
      Усуваючи розбіжності в застосуванні зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
      Висновки щодо правильного застосування статті 1059 ЦК України з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), що наведені в постановах Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які у своїй заяві посилається АТ «Ощадбанк», зводяться до такого.
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 
      Таким чином, суд касаційної інстанції та Верховний Суд України в наданих для порівняння судових рішеннях, зазначали про необхідність перевірки судами нижчих інстанцій у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, доводів і доказів сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні. 
      Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 
      Такі висновки відповідають правовим висновкам щодо застосування зазначених у заяві норм матеріального права, викладеним в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16. 
      У справі, судові рішення в якій переглядаються, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, на положення інших, ніж зазначено у ЦК України, норм матеріального права уваги не звернув та ухвалив помилкове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у зустрічному позові.
      Натомість суд першої інстанції дійшов правильних по суті висновків щодо застосування наведених норм матеріального права під час розгляду цієї справи.
      За таких обставин ухвалені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити.
      Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.М. Сімоненко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
      у справі № 6-109цс17
      Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 
      Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.
      Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. 
      Таким чином, судам нижчих інстанцій необхідно у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, перевіряти доводи і докази сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, досліджувати документи про укладення договорів, перевіряти проведення розрахунків, суми і наводити відповідні результати у судовому рішенні. 
      Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко
      Постанова від 29 листопада 2017 року № 6-109цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A2A36E3B865BF22CC22581ED005B8CF2
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      8 листопада 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
      головуючого Гуменюка В.І.,
      суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними та відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У травні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на тривале невиконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, просили стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 збитків у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_1, у сумі 158 доларів США 83 центи та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди і на користь ОСОБА_2 168 доларів США 49 центів у гривневому еквіваленті на день проведення розрахунку збитків, завданих під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_2, та 8 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. 
      Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 26 січня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2. 
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 жовтня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.
      У заяві ОСОБА_1 порушується питання про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року та ухвалення нового судового рішення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 96, 176, 1174 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 86 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статей 56, 68, 124 Конституції України.
      Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_1 посилається на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року.
      Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
      За статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до суду, у якому просили стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ» «Надра») проценти за банківським вкладом, індекс інфляції, три проценти річних та неодержані доходи за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів за користування коштами. Шосткинський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 11 квітня 2014 року стягнув: на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом – 86 доларів США 86 центів, індекс інфляції – 299 доларів США 53 центи, 3 % річних – 74 долари США 54 центи, неодержані доходи (упущена вигода) – 148 доларів США 89 центів; на користь ОСОБА_2 проценти за банківським вкладом – 92 долари США 19 центів, індекс інфляції – 373 долари США, 3 % річних – 79 доларів США 2 центи, неодержані доходи (упущену вигоду) – 158 доларів США 4 центи. Апеляційний суд Сумської області рішенням від 25 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення індексу інфляції та упущеної вигоди, змінив рішення у частині стягнення процентів за банківськими вкладами, стягнувши на користь ОСОБА_1 84 долари США 29 центів та на користь ОСОБА_2 89 доларів США 47 центів. 
      18 липня 2014 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області на виконання вказаних рішень судів першої та апеляційної інстанцій видав виконавчі листи, що були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі – ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві). На підставі цих виконавчих листів 13 серпня 2014 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2. 12 червня 2015 року старший державний виконавець ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 винесла постанови про закінчення зазначених виконавчих проваджень. 
      За скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Шосткинський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 7 серпня 2015 року визнав незаконними і скасував постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_1 та НОМЕР_2; визнав незаконною бездіяльність начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_3 щодо забезпечення виконання рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 квітня 2014 року, рішення Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2014 року, встановив порушення Закону України «Про звернення громадян» щодо ненадання відповіді на скаргу; визнав незаконними дії та бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_4 щодо забезпечення виконання зазначених виконавчих проваджень. 
      Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статі 1166, 1167, 1172–1174 ЦК України, виходив з того, що Державне казначейство України не порушувало прав та свобод позивачів, а шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала такої шкоди.
      Постановляючи ухвалу про залишення рішення суду першої інстанції без зміни, суд апеляційної інстанції, застосувавши, зокрема, статтю 56 Конституції України, статтю 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», статтю 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», статті 23, 1174 ЦК України, дійшов висновку, що додана до позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копія ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 7 вересня 2015 року не підтверджує спричинення їм збитків та моральної шкоди внаслідок неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві. 
      У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2016 року зазначено, що бездіяльність державної виконавчої служби, яка встановлена судовими рішеннями, призвела не лише до порушення строків виконання судового рішення, а й до спричинення моральної шкоди, передбаченої статтею 56 Конституції України, статями 23, 1167, 1173 ЦК України, статтею 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», що є підставою для її відшкодування за рахунок держави.
      Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Сумської області від 10 березня 2016 року, що надані заявником для порівняння, не можуть бути підтвердженням неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 56 Конституції України, статей 23, 1173 ЦК України, статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» в частині відшкодування моральної шкоди, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
      У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
      Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
      Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. 
      За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
      Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
      Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
      При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. 
      Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).
      Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. 
      Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
      Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
      Крім того, у статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
      На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. 
      Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов’язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід’ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
      У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні
      Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.
      У справі, яка переглядається, суди, розглядаючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві в особі начальника відділу ОСОБА_3, старшого державного виконавця ОСОБА_4 незаконними, відшкодування, зокрема, моральної шкоди та посилаючись на положення статей 1173 та 1174 ЦК України, не з’ясували, кого саме вважають заподіювачем шкоди позивачі та які саме незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу чи його посадової або службової особи, на думку позивачів, завдали їм шкоди.
      Без надання оцінки судом першої інстанції вказаним обставинам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360-2 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360-4 ЦПК України. 
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. 
      Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2016 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий В.І. Гуменюк
      Судді:
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі №6-99цс17
      Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
      У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
      Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
      Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. 
      Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
      Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
      Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
      При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. 
      Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).
      Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. 
      Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
      Здійснивши аналіз, указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного виконавця відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
      Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк 
      Постанова від 8 листопада 2017 року № 6-99цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0C02BAD4B8FB6ABEC22581EE0053ECBA