ANTIRAID

Постановление ВСУ по пересмотру о правомерности проведения зачета встречных однородных требований по кредиту и переуступленному депозиту

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

5 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      4
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      1


Recommended Posts

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В,
тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2015

Справа №910/28919/15

Суддя Плотницька Н.Б.,

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до

1) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"

третя особа-1, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб"

третя особа-2, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар"

третя особа-2, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3

про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог

Представники: від позивача Корнєв В.М.

- представник за довіреністю Коцюба О.В.

- представник за довіреністювід відповідача-1 Мостепанюк В.І. - представник за довіреністю від відповідача-2 Кулак І.О.

- представник за довіреністювід третьої особи-1 ОСОБА_8

представник за довіреністювід третьої особи- 2 не з'явились від третьої особи-3 не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.11.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 № б/н, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458 грн 92 коп., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу № 10004006546754 від 27.03.2014 у розмірі 120 139 доларів США 92 центи, суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму, а зарахування на меншу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2015 порушено провадження у справі № 910/28919/15 та справу призначено до розгляду на 30.11.2015.

18.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про видачу копії ухвали.

30.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

30.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

30.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли відзив на позовну заяву на документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 розгляд справи відкладено на 10.12.2015, у зв'язку з неявкою представників відповідача-2, третьої особи-2 та третьої особи-3.

02.12.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.

09.12.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли довідки.

Представники третіх осіб 2 та 3 у судове засідання 10.12.2015 не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подали, вимоги суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судове засідання 10.12.2015 з'явились представники позивача, відповідачів та третьої особи-1, та надали пояснення по суті справи. Представники позивача в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити.

Представники відповідачів та третьої особи-1 надали пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечують проти заявлених позовних вимог та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 10.12.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-1, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

15.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент за договором) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк за договором) укладено договір № 151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (надалі - договір рахунку-1), відповідно до умов якого банк викриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", № 16000804033 у валютах згідно заяви кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

15.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент за договором) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк за договором) укладено договір №151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (надалі - договір рахунку-2), згідно з яким банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", у українських гривнях (980) №16001804043 та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за вказаними договорами рахунку, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (заставодержателем) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавцем) було укладено ряд договорів, а саме:

- договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293 (надалі - договір застави-1), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору. Пункт 1.2. договору застави-1 передбачає, що вартість предмета застави станом на момент укладення цього договору становить 459 484 167 грн 00 коп.;

- договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 294 (надалі - договір застави-2), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору. Пункт 1.2. договору застави-2 передбачає, що вартість предмета застави станом на момент укладення цього договору становить 1 298 834 955 грн 00 коп.;

- договір застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 (надалі - договір застави ЦП), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу предмет застави, а саме: цінні папери - облігації підприємств відсоткові іменні незабезпечені (звичайні), емітовані ТОВ "ЕСУ", бездокументарна форма існування, серія "С", ISIN UA4000163901, загальна кількість - 160 872 штуки, номінальна вартість одного цінного паперу - 1 000 грн 00 коп. загальна вартість предмета застави становить 160 872 000 грн 00 коп.;

- договір щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 (надалі - договір звернення стягнення на ЦП);

- іпотечний договір від 29.12.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим № 1871 (надалі - договір іпотеки), за яким заставодавець передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності, а саме - 11 земельних ділянок.

29.05.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (позичальник) укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11, відповідно до умов якого надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 206 000 000 грн 00 коп. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 15 % річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01.07.2015, за умови виконання позичальником умов пунктів 3.3.12.7, 3.3.12.8 договору. За умови виконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору та невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.8 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 02.03.2015. За умови невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 20.01.2015.

Майнові права за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 та всіма додатковими угодами до даного договору, а також договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" відповідно до договору застави майнових прав від 25.02.2015, реєстровий № 293, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та забезпечують виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за договорами кореспондентських рахунків.

Договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, майнові права за якими також перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" згідно з договором застави майнових прав від 25.02.2015, реєстровий № 293 є:

- договір застави майнових прав № ВКЛ-2005880/11/S1 від 29.05.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір відступлення прав вимоги від 29.05.2014 за договором купівлі-продажу № 11/PR/2014 від 21.04.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля", що укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір застави майнових прав № ВКЛ-2005880/11/S2 від 17.06.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий дар";

- договір застави майнових прав № ВКЛ-2005880/11/S3 від 12.09.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір відступлення прав вимоги від 12.09.2014 за договором купівлі-продажу № 04/08/2014 від 04.08.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля".

03.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (новий кредитор) та ОСОБА_3 (первісний кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, відповідно до у мов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги у розмірі 134 539,85 доларів США до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27.03.2014 (сума вкладу 136 359,00 доларів США, строк залучення вкладу до 01.04.2015, процента ставка за вкладом - 11,50 % річних), а новий кредитор зобов'язується сплати первісному кредиторові ціну відступлення за права вимоги, що відступаються за цим договором.

20.02.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" були направлені повідомлення від 20.02.2015 про заміну кредитора у зобов'язанні, а саме за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27.03.2014 на підставі укладеного 03.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (новий кредитор) та ОСОБА_3 (первісний кредитор) договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, та заява про дострокове відкликання частини вкладу за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 у сумі 134 539,85 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення у цінний лист № 469175 від 20.02.2015.

Як вбачається з копії опису вкладення у цінний лист № 469124 від 27.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" направило на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, а саме припинення в зобов'язань щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії N ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458 грн 92 коп. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США ), та припинення зобов'язань щодо сплати Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" заборгованості за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 на загальну суму 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458 грн 92 коп.), внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач на те, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015 № б/н, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458 грн 92 коп., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу № 10004006546754 від 27.03.2014 у розмірі 120 139 доларів США 92 центи, суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму, а зарахування на меншу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі статтями 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також, згідно части 2 цієї ж статті, в разі його розірвання або визнання недійсним за рішення суду.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Фактично припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З урахуванням норм статті 601 Цивільного кодексу України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" є боржником Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за кредитним договором № ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 на суму 3 335 458 грн 92 коп. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США), а Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" є боржником Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 на суму 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458 грн 92 коп.), права вимоги за яким відступлені за договором відступлення прав вимоги від 03.08.2014. Отже, зазначені вимоги є зустрічними.

Згідно із положеннями статті 601 Цивільного кодексу України вимоги, що зараховуються мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Як встановлено судом, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за кредитним договором ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 та зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 є грошовими, тобто однорідними.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

За змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Вираження грошового зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, за висновками суду не змінюють самої суті грошового зобов'язання.

Таким чином, на юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання чи курс однієї валюти по відношенню до іншої, а має значення лише природа зобов'язання.

В силу положень чинного законодавства для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим, особа, яка отримала заяву про зарахування може спростувати правомірність такого зарахування, на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Розмір заборгованості, який припиняється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог визначається станом на з'явлення відповідної заяви. Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується представниками відповідачів, на час заявлення вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" по кредиту за кредитним договором № ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 складала 3 335 458 грн 92 коп. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США) та заборгованість Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 становить 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458 грн 92 коп.). Доказів наявності спору щодо розміру заборгованості за вказаними договорами сторонами не надано.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених статтею 203 та статтею 601 Цивільного кодексу України, в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015), з огляду на вищевикладене вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судом не приймаються до уваги твердження відповідача-1 та третьої особи-1 щодо відсутності у позивача права на позов, у зв'язку з нікчемністю, в силу частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293, договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 294, іпотечного договору від 29.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим № 1871, договору щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 та договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015, оскільки дійсність вказаних правочинів не є предметом розгляду у даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 15.12.2015

Суддя Н.Б. Плотницька

http://reyestr.court.gov.ua/Review/54328856

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р.

Справа № 910/28919/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Ільєнок Т.В.
Тарасенко К.В.
секретар судового засідання - Пугачова А.С. 

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.03.2016 року по справі №910/28919/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року

по справі №910/28919/15 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до 1.Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1.Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", 3.ОСОБА_7

про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (далі-відповідач 2) про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. 

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458,92 грн., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу № 10004006546754 від 27.03.2014 у розмірі 120 139 доларів США 92 центи, суперечить приписам ст.601 Цивільного кодексу України та ст.203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму, а зарахування на меншу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2015р. у справі №910/28929/15 в позові відмовлено повністю. 

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 10.12.2015р., позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи; на порушення норм матеріального та процесуального права. 

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 10.12.2015р., відповідач 1 також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину зазначене рішення суду; виключити з мотивувальної частини рішення суду абзац 4 сторінка 8; абзац 8 та 9 сторінка 8; та доповнити мотивувальну частину рішення суду абзацами зазначеними в прохальній частині апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушено норми матеріального та процесуального права. Також, посилається на невідповідність висновків суду фактичним даним. 

Відповідачем 2 подано відзиви на апеляційні скарги, в яких просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Треті особи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційні скарги, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 

Розглянувши доводи апеляційних скарг та відзивів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне: 

15.12.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) був укладений договір №151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (далі - договір рахунку 1), відповідно до умов якого банк викриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", №16000804033 у валютах згідно заяви кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

Крім того, 15.12.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) був укладений договір №151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (далі - договір рахунку 2), відповідно до умов якого банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", у українських гривнях (980) №16001804043 та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за вказаними договорами рахунку, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (заставодержателем) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавцем) було укладено ряд договорів, а саме:

- договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293 (далі - договір застави 1), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору. Пункт 1.2. договору застави 1 передбачає, що вартість предмета застави станом на момент укладення цього договору становить 459 484 167,00 грн.;

- договір застави майнових прав від 25.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 294 (надалі - договір застави 2), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку №1 до цього договору. Пункт 1.2. договору застави 2 передбачає, що вартість предмета застави станом на момент укладення цього договору становить 1 298 834 955,00 грн.;

- договір застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 (далі - договір застави ЦП), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу предмет застави, а саме: цінні папери - облігації підприємств відсоткові іменні незабезпечені (звичайні), емітовані ТОВ "ЕСУ", бездокументарна форма існування, серія "С", ISIN UA4000163901, загальна кількість - 160 872 штуки, номінальна вартість одного цінного паперу - 1 000,00 грн. загальна вартість предмета застави становить 160 872 000,00 грн.;

- договір щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 (далі - договір звернення стягнення на ЦП);

- іпотечний договір від 29.12.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим № 1871 (далі - договір іпотеки), за яким заставодавець передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності, а саме - 11 земельних ділянок.

29.05.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", як позичальником, був укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11, відповідно до умов якого надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 206 000 000,00 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 15 % річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01.07.2015, за умови виконання позичальником умов пунктів 3.3.12.7, 3.3.12.8 договору. За умови виконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору та невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.8 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 02.03.2015. За умови невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 20.01.2015.

Майнові права за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 та всіма додатковими угодами до даного договору, а також договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" відповідно до договору застави майнових прав від 25.02.2015, реєстровий № 293, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та забезпечують виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за договорами кореспондентських рахунків.

Договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, майнові права за якими також перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" згідно з договором застави майнових прав від 25.02.2015, реєстровий № 293 є:

- договір застави майнових прав №ВКЛ-2005880/11/S1 від 29.05.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір відступлення прав вимоги від 29.05.2014 за договором купівлі-продажу №11/PR/2014 від 21.04.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля", що укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір застави майнових прав №ВКЛ-2005880/11/S2 від 17.06.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий дар";

- договір застави майнових прав №ВКЛ-2005880/11/S3 від 12.09.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір відступлення прав вимоги від 12.09.2014 за договором купівлі-продажу № 04/08/2014 від 04.08.2014 (з усіма змінами та доповненнями), укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля".

03.08.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", як новим кредитором, та ОСОБА_7, як первісним кредитором, був укладений договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, відповідно до у мов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги у розмірі 134 539,85 доларів США до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27.03.2014 (сума вкладу 136 359,00 доларів США, строк залучення вкладу до 01.04.2015, процента ставка за вкладом - 11,50 % річних), а новий кредитор зобов'язується сплати первісному кредиторові ціну відступлення за права вимоги, що відступаються за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" були направлені повідомлення від 20.02.2015 про заміну кредитора у зобов'язанні, а саме за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27.03.2014 на підставі укладеного 03.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (новий кредитор) та ОСОБА_7 (первісний кредитор) договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, та заява про дострокове відкликання частини вкладу за договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 у сумі 134 539,85 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення у цінний лист №469175 від 20.02.2015 (а.с.175 т.1).

Як вбачається з копії опису вкладення у цінний лист № 469124 від 27.02.2015 (а.с.198 т.) Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" направило на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, а саме припинення в зобов'язань щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії N ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458,92 грн. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США ), та припинення зобов'язань щодо сплати Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" заборгованості за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 на загальну суму 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458,92 грн.), внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27.02.2015, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11 від 29.05.2014 у розмірі 3 335 458,92 грн., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу №10004006546754 від 27.03.2014 у розмірі 120 139,92 доларів США, суперечить приписам ст.601 Цивільного кодексу України та ст.203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму, а зарахування на меншу.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

В силу норм ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 Господарського кодексу України).

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі ст.514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

У відповідності до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також, згідно части 2 цієї ж статті, в разі його розірвання або визнання недійсним за рішення суду.

Згідно із ч.3 ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ч.1 ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Фактично припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин.

Згідно із ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З урахуванням норм ст.601 Цивільного кодексу України вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Як встановлено судом першої інстанція та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" є боржником Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за кредитним договором №ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 на суму 3 335 458,92 грн. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США), а Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" є боржником Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 на суму 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458,92 грн.), права вимоги за яким відступлені за договором відступлення прав вимоги від 03.08.2014. Отже, зазначені вимоги є зустрічними.

У відповідності до положень ст.601 Цивільного кодексу України вимоги, що зараховуються мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Як свідчать матеріали справи, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за кредитним договором ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 та зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 є грошовими, тобто однорідними.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

За змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Вираження грошового зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, за висновками суду не змінюють самої суті грошового зобов'язання.

Таким чином, на юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання чи курс однієї валюти по відношенню до іншої, а має значення лише природа зобов'язання.

В силу положень чинного законодавства для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим, особа, яка отримала заяву про зарахування може спростувати правомірність такого зарахування, на підставі ст.16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Розмір заборгованості, який припиняється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог визначається станом на з'явлення відповідної заяви.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на час заявлення вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" по кредиту за кредитним договором №ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 складала 3 335 458,92 грн. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.215 складає еквівалент 120 139,92 доларів США) та заборгованість Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 становить 120 139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27.02.2015, складає еквівалент 3 335 458,92 грн.). Доказів наявності спору щодо розміру заборгованості за вказаними договорами сторонами не надано.

Позивачем відповідно до вимог ст.ст.33-34 ГПК України не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених ст.203 та ст.601 Цивільного кодексу України, в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

Посилання сторін на відсутність у позивача права на позов, у зв'язку з нікчемністю, в силу ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293, договору застави майнових прав від 25.02.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 294, іпотечного договору від 29.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A.B. за реєстровим № 1871, договору щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015 та договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки дійсність вказаних правочинів не є предметом розгляду у даній справі.

Стосовно посилань сторін на запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», судова колегія зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, тимчасова адміністрація в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» запроваджено з 03.03.2015р.

При цьому, як зазначалось вище, повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні надіслано Товариством з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» на адресу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 20.02.2015р., а заяву про припинення зобов'язань зарахування зустрічних вимог - 27.02.2015р., тобто до запровадження тимчасової адміністрації. 

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. 

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені позивачем та відповідачем 1 в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни, шляхом виключення та доповнення мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянтів. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року по справі №910/28919/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року по справі №910/28919/15 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/28919/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Т.В. Ільєнок
К.В. Тарасенко
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/56579123

Share this post


Link to post
Share on other sites

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року Справа № 910/28919/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,
Барицької Т.Л.,
Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні

скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року

у справі №910/28919/15

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до відповідачів 1.Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачів 1.Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб"

2.Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"

3.ОСОБА_12

про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог

за участю представників 
позивача - Корнєв В.М. 
відповідача - 1. Мостепанюк В.І.,Ханович К.В.
2. Дудяк Р.А.
третьої особи - 1. Костюков Д.І.
2. не з'явився
3. не з' явився

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. 

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29 травня 2014 року у розмірі 3 335 458,92 грн., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу № 10004006546754 від 27.03.2014 у розмірі 120139 доларів США 92 центи, суперечить приписам ст.601 Цивільного кодексу України та ст.203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму, а зарахування на меншу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року (суддя Плотницька Н.Б.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 березня 2016 року (судді Яковлєв М.Л., Ільєнок Т.В., Тарасенко К.В.) у справі №910/28929/15 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 березня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" також не погоджується з прийнятими у справі рішенням та постановою звернувся з касаційною скаргою в якій просив змінити постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року шляхом виключення обґрунтувань з мотивувальної частини постанови.

23 травня 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"подало заяву про зміну вимог у касаційній скарзі у якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" подав відзиви на касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в яких просив прийняті у справі рішення та постанову залишити без змін, а відповідні касаційні скарги без задоволення.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також подав відзив на касаційні скарги в якому просив задовольнити касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (без урахування заяви від 23 травня 2016 року) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" та касаційна Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) був укладений договір №151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (далі - договір рахунку 1), відповідно до умов якого банк відкриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", №16000804033 у валютах згідно заяви кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

Крім того, 15 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (кореспондент) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) був укладений договір №151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (далі - договір рахунку 2), відповідно до умов якого банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", у українських гривнях (980) №16001804043 та виконує за дорученням і за кошти Кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

У рахунок забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за зазначеними договорами рахунку, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (заставодержателем) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавцем) укладено договір застави майнових прав від 25 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293 (далі - договір застави 1), за яким заставодавець передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, а саме: майнові права - права вимоги від боржників здійснення платежів на користь заставодавця за контрактами в розмірах та в строки, передбаченими контрактами з такими боржниками, та усі належні заставодавцю майнові права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання за контрактами (договорами забезпечення), вичерпний перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору. Пункт 1.2. договору застави 1 передбачає, що вартість предмета застави станом на момент укладення цього договору становить 459 484 167,00 грн.

29 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", як позичальником, укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11, відповідно до умов якого надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 206 000 000,00 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 15 % річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 01 липня 2015 року, за умови виконання позичальником умов пунктів 3.3.12.7, 3.3.12.8 договору. За умови виконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору та невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.8 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 02 березня 2015 року. За умови невиконання позичальником умов пункту 3.3.12.7 договору, кінцевим терміном погашення заборгованості буде не пізніше 20 січня 2015 року.

Майнові права за договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880/11 від 29 травня 2014 року та всіма додатковими угодами до даного договору, а також договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" відповідно до договору застави майнових прав від 25 лютого 2015 року, реєстровий № 293, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та забезпечують виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" за договорами кореспондентських рахунків.

Договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором, майнові права за якими також перебувають в заставі Публічного акціонерного товариству "Державний ощадний банк України" згідно з договором застави майнових прав від 25 лютого 2015 року, реєстровий № 293 є:

- договір застави майнових прав №ВКЛ-2005880/11/S1 від 29 травня 2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір відступлення прав вимоги від 29 травня 2014 року за договором купівлі-продажу №11/PR/2014 від 21 квітня 2014 року (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля", що укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір застави майнових прав №ВКЛ-2005880/11/S2 від 17 червня 2014 року (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ТОВ "Яблуневий дар";

- договір застави майнових прав №ВКЛ-2005880/11/S3 від 12 вересня 2014 року (з усіма змінами та доповненнями), укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар";

- договір відступлення прав вимоги від 12 вересня 2014 року за договором купівлі-продажу № 04/08/2014 від 04 серпня 2014 року (з усіма змінами та доповненнями), укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" та Україно-німецьким спільним підприємством "Агро-Поділля".

03 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", як новим кредитором, та ОСОБА_12, як первісним кредитором, був укладений договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги у розмірі 134 539,85 доларів США до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27 березня 2014 року (сума вкладу 136 359,00 доларів США, строк залучення вкладу до 01 квітня 2015 року, відсоткова ставка за вкладом - 11,50 % річних), а новий кредитор зобов'язується сплати первісному кредиторові ціну відступлення за права вимоги, що відступаються за цим договором.

Судами встановлено, що 20 лютого 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" були направлені повідомлення від 20 лютого 2015 року про заміну кредитора у зобов'язанні, а саме за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" у доларах США від 27 березня 2014 року на підставі укладеного 03 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (новий кредитор) та ОСОБА_12 (первісний кредитор) договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу, та заява про дострокове відкликання частини вкладу за договором №10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27 березня 2014 року у сумі 134539,85 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією опису вкладення у цінний лист №469175 від 20 лютого 2015 року (а.с.175 т.1).

Судами попередніх інстанцій з копії опису вкладення у цінний лист № 469124 від 27 лютого 2015 року (а.с.198 т.) встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" направило на адресу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, а саме припинення зобов'язань щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" суми заборгованості за кредитом за договором кредитної лінії N ВКЛ-2005880/11 від 29 травня 2014 року у розмірі 3335458,92 грн. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року складає еквівалент 120 139,92 доларів США ), та припинення зобов'язань щодо сплати Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" заборгованості за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27 березня 2014 року на загальну суму 120139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року, складає еквівалент 3335458,92 грн.), внаслідок зарахування зазначених зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заява про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року, а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" щодо сплати суми заборгованості за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880/11 від 29 травня 2014 року у розмірі 3335458,92 грн., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" щодо сплати заборгованості за договором банківського вкладу №10004006546754 від 27 березня 2014 року у розмірі 120139,92 доларів США, суперечить приписам ст.601 Цивільного кодексу України та ст.203 Господарського кодексу України, а тому є недійсною, оскільки є необґрунтованою, а також відступлення здійснено на більшу суму ніж зазначено в заяві про зарахування.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги позивача є необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем відповідно до вимог ст.ст.33-34 ГПК України не доведено та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання вимог, встановлених ст.203 та ст.601 Цивільного кодексу України, в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 27.02.2015).

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що на час заявлення вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за кредитом за кредитним договором №ВКЛ-2005880/11 від 25 квітня 2014 року складала 3335458,92 грн. (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року складає еквівалент 120 139,92 доларів США) та заборгованість Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27 березня 2014 року становить 120139,92 доларів США (що за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ станом на 27 лютого 2015 року, складає еквівалент 3 335 458,92 грн.). Доказів наявності спору щодо розміру заборгованості за зазначеними договорами сторонами не надано.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судами попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, однак вважає за необхідне також звернути увагу на наступні обставини, які взагалі унеможливлюють задоволення даного позову.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як зазначалось вище, обґрунтовуючи своє порушене право за захистом якого звернувся позивач, він обґрунтовує укладеними договорами з Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", №151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 15 грудня 2010 року та №151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 15 грудня 2010 року та Застави майнових прав від 25 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 293. (т. 1. ар. 13-18 позовна заява з додатками).

Постановою Національного Банку від 16 серпня 2006 року № 320 "Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті" визначено, що Кореспондентський рахунок це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку, філії іноземного банку для здійснення міжбанківського переказу коштів.

У відповідності до п. 1.1. Договорів №151210-Л1/№151210-Л2 з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України, сторони встановлюють кореспондентські відносини. Для проведення розрахунків позивач відкриває відповідачу 1 мультивалютний/ кореспондентський рахунок ти "Лоро" у валютах/українських гривнях згідно заяви відповідача 1 за дорученням і за кошти відповідача 1 розрахунки на підставі цього договору і здійснює його обслуговування. 

Зі змісту укладених між сторонами договорів про відкриття та ведення кореспондентського рахунку не вбачається можливість залучення власних коштів позивача на здійснення переказів за кореспондентськими рахунками відповідача 1.

Крім того, позивачем не надано доказів неналежного виконання Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" своїх зобов'язань за Договорами №151210-Л1/№151210-Л2 та існування дійсної заборгованості відповідача 1 перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України".

У судовому засіданні, яке відбулось 31 травня 2016 року представником позивача зазначено, що йому не відомо про наявність грошових зобов'язань відповідача 1 перед Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та невідомо про наявність відповідного спору у суді.

Законом України "Про заставу" від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII передбачено що застава це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча вимога, що не суперечить законодавству України. При цьому, застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Оскільки, Договір застави (п. 1.1) укладений з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кожного з Договорів кореспондентського рахунку, а позивачем не доведено неналежного виконання зобов'язань за Договорами №151210-Л1/№151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 15 грудня 2010 року та не зазначив яка саме дійсна вимога існує у позивача до відповідача 1, то в силу ст. 1 Господарського процесуального кодексу України звернення позивача з позовом у цій справі є передчасним.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявників касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року у справі № 910/28919/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Т.Л. Барицька

В. І. Татьков 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/58331133

Share this post


Link to post
Share on other sites

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Ємця А.А., 
суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., 

за участю представників: публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – Мединського М.М., Мостепанюка В.І. та Ханович К.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – Костюкова Д.І., публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» – Карпінського С.В., товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» – Дудяка Р.А. і Кулака І.О., товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» – Дудяка Р.А. та Кулака І.О., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заявy публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року у справі № 910/28919/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ «Державний ощадний банк України») до ПАТ «Дельта Банк» і товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» (далі – ТОВ «Танк Транс»), треті особи – Державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» та ОСОБА_1, – про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Танк Транс» (треті особи – Державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» та ОСОБА_1) про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позовні вимоги мотивовані тим, що заява про припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 27 лютого 2015 року суперечить приписам статті 601 ЦК України і статті 203 ГК України, а тому є недійсною.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 10 грудня 2015 року залишено без змін.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що оскільки договір застави укладено з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з кожного з договорів кореспондентського рахунку, а позивачем не доведено неналежного виконання зобов’язань за договорами №№ 151210-Л1, 151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 15 грудня 2010 року та не зазначено, яка саме дійсна вимога існує у позивача до ПАТ «Дельта Банк», то звернення позивача з позовом у цій справі є передчасним. 

До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Дельта Банк» із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року у справі № 910/28919/15 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 215, 512-514, 516-517, 601, 1066, 1068, 1071 ЦК України, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

В обґрунтування неоднаковості застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 16 грудня 2015 року у справі № 910/9544/15 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі № К/800/40534/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Також заявником додано копію постанови Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г, в якій, на його думку, викладені висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, яким не відповідає судове рішення суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2016 року справу № 910/28919/15 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою ПАТ «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року у цій справі.

У заяві ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року у справі № 910/28919/15, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року і рішення Господарського суду м. Києва від 10 грудня 2015 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. 

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. 

Предметом розгляду в справі, що переглядається, є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, Вищий господарський суд України виходив із передчасності звернення позивача із позовом та недоведеності неналежного виконання зобов’язань за договорами №№ 151210-Л1, 151210-Л2 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 15 грудня 2010 року. 

Водночас із постанов Вищого господарського суду України від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 16 грудня 2015 року у справі № 910/9544/15 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року у справі № К/800/40534/15, на які посилається заявник як на підставу неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, вбачається, що вони є прийнятими внаслідок інших фактичних обставин справи, встановлених судом, та за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, аніж у справі, що переглядається. 

Враховуючи те, що факт подібності правовідносин у наведених заявником випадках не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні. 

Аналіз змісту постанови Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г та оскарженої постанови суду касаційної інстанції, яка є предметом перегляду в цій справі, свідчить, що правовідносини у зазначених справах не є подібними. Відтак, не знайшло підтвердження обгрунтованість посилань ПАТ «Дельта Банк» як на підставу для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року у справі № 910/28919/15, передбачену пунктом 3 частини першої статті 111-16 ГПК України.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 

У зв’язку з викладеним Судова палата у господарських справах Верховного Суду України відмовляє у задоволенні заяви ПАТ «Дельта Банк» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року у справі № 910/28919/15.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 7 червня 2016 року у справі № 910/28919/15 відмовити. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий А.А. Ємець
Судді: І.С. Берднік
Т.Є. Жайворонок 
 
Постанова від 25 січня 2017 року № 3-1162гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/577DA47D70F095D8C22580B9004FB3A3

Share this post


Link to post
Share on other sites

Суды трех инстанций при дальнейшей поддержке ВСУ пришли к выводу о правомерности проведения зачета встречных однородных требований, между кредитными обязательствами и переуступленными должнику банка правами требования по депозитному договору, путем зачета встречных однородных требований.

И это при том, что имущественные права по кредитному договору находились у третьего лица в залоге, речь идет об Ощадбанке.

Изучив все три решения выяснилось, что Дельта банк был прокредитован через Ощадбанк по средством "ЛОРО" счетов еще на почти 2 млрд. грн. о чем был прекрасно осведомлен НБУ выдававший эти деньги Ощадбанку под эту схему. Аналогичные случаи, на сколько мне известно, были и с Укргазбанком, кредитовавшим Дельта банк.

Судя по самому ведению дела и молчаливому согласию представителей ФГВФЛ схема полностью согласована со всеми "заинтересованными" лицами и спор был исключительно для узаконивания схемы выведения средств. 

Это еще одна схема выведения Гонтаревой государственных средств через банк Лагуна. Интересно, а НАБУ и Генпрокуратура на это обратят внимание?

В частности суд указал:

Як встановлено судом, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за кредитним договором ВКЛ-2005880/11 від 25.04.2014 та зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором № 10004006546754 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий з любов'ю on-line" від 27.03.2014 є грошовими, тобто однорідними.

При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

За змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Вираження грошового зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, за висновками суду не змінюють самої суті грошового зобов'язання.

Таким чином, на юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання чи курс однієї валюти по відношенню до іншої, а має значення лише природа зобов'язання.

В силу положень чинного законодавства для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим, особа, яка отримала заяву про зарахування може спростувати правомірність такого зарахування, на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

  • Like 2

Share this post


Link to post
Share on other sites

то есть вкладчикам зачитывать встречку нельзя, а кое-кому всё-таки можно?

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 04.02.2017 в 12:51, ANTIRAID сказал:

Судя по самому ведению дела и молчаливому согласию представителей ФГВФЛ схема полностью согласована со всеми "заинтересованными" лицами и спор был исключительно для узаконивания схемы выведения средств. 

Это еще одна схема выведения Гонтаревой государственных средств через банк Лагуна. Интересно, а НАБУ и Генпрокуратура на это обратят внимание?

Вот здесь и ответ - одним словом: "договорняк". Ну а генпрокуратура уж точно "обратит свое внимание"... в другую сторону. А как иначе деньги на грядущие выборы собрать ? :):):)

 

Share this post


Link to post
Share on other sites
В 13.02.2017 в 13:06, Александр kazna сказал:

Ищу профильного юриста, только Харьков!!!, по этой тематике, но  по физлицу

С этим у Вас будут сложности.

С форумчан-юристом вроде никого нет с Харькова.

А в чем сложность поработать с человеком с другого города?

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Для меня сложности в следущем:

1.представление в суде;

2.невозможность полноценной консультации и построения стратегии дела (скайп и телефон не передают всех нюансов переговорного процесса)

3.в Харькове местный юрист, который брался за дело, вдруг просто пропал, а что говорить об иногороднем?!

вот такое мое имхо

буду рад если переубедите!

Share this post


Link to post
Share on other sites
19 часов назад, Александр kazna сказал:

Для меня сложности в следущем:

1.представление в суде;

2.невозможность полноценной консультации и построения стратегии дела (скайп и телефон не передают всех нюансов переговорного процесса)

3.в Харькове местный юрист, который брался за дело, вдруг просто пропал, а что говорить об иногороднем?!

вот такое мое имхо

буду рад если переубедите!

Тут ніхто нікого не переконує, це є Ваше рішення. + є позиція ВСУ (якщо не помиляюсь), що у фізичних осіб така схема не проходить. 

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      21 серпня 2019 року
      Київ
      справа №826/10581/16
      провадження №К/9901/9615/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Ганечко О.М. Сорочка Є.О. від 15 березня 2019 року,
      УСТАНОВИВ:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив:
      - визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 та застосування наслідків нікчемності правочину;
      - зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
      - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, для здійснення виплати коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 
      Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині не включення ОСОБА_1 Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з договором № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США; з договором № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США та з договором № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      3. Рішення судів мотивовано відсутністю доказів на підтвердження того, що договір банківського вкладу (депозиту), укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", є нікчемним в силу положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тому є правова підстава для визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В силу положень статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в уповноваженої особи після отримання постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 2 жовтня 2015 року № 664 виник обов`язок щодо формування та подачі до Фонду повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, з включенням до такого переліку відомостей про відшкодування коштів позивачу як вкладнику за договором банківського вкладу (депозиту) Проте, такий обов`язок уповноваженою особою виконано не було у зв`язку з безпідставним віднесенням договору до категорії нікчемних правочинів.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернувся із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
      СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
      5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16405088 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 008-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 1500,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16404117 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 1500,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 010-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього Договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму Вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору.
      Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16406279 від 19.02.2015 року, ОСОБА_4 перераховує на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 006-15612-190215 від 19.02.2015 року".
      Постановою правління Національного банку України «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» № 150 від 02.03.2015 року ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
      02.03.2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» № 51, на підставі якого, з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.
      Рішенням виконавчої дирекції Фонду «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» № 147 від 03.08.2015 року строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно.
      15.09.2015 року протоколом засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» від 29.05.2015 року №408, затверджено результати перевірки якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перелік відповідних правочинів викладено в додатку №1 до вказаного протоколу.
      Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. 16.09.2015 року видано наказ № 813 «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями».
      Листами ПАТ «Дельта Банк» від 23.09.2015 року № 8821/2824, № 8821/2331, № 8821/2983 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 року укладених між АТ «Дельта Банк» та позивачем, згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача, звернувся до суду з відповідним позовом.
      ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      6. Касаційна скарга уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мотивована тим, що відповідачем на виконання обов`язків, передбачених частиною 8 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наказом від 29 травня 2015 року № 408 створена комісія з перевірки договорів (правочинів) за вкладними операціями Банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 зазначеного Закону.
      За результатами перевірки комісією виявлено наявність ознак нікчемності у ряді договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між ПАТ "Дельта Банк" і фізичними особами-клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно (тобто, з наступного дня після дня доведення до відома керівників структурних підрозділів банку про обмеження на здійснення певних операцій, встановлених постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
      Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі, й договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
      Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" № 813 від 16.09.2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" згідно переліку, наведеного в додатку № 1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір банківського вкладу (депозиту) договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк".
      Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:
      1) складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру.
      Із матеріалів справи вбачається, що договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", було визнано нікчемними, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з того, що були укладені з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
      7. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      8. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      9. Статтею 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      10. При цьому, у відповідності до частини 6 цієї статті, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      11. Згідно частини 5 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      12. У відповідності до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
      13. Пунктом 6 розділу ІІІ Положення порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
      14. Згідно пунктів 2, 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      15. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
      16. За змістом частини 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
      17. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
      18. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фонду відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.
      19. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      20. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
      21. В силу вимог частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
      22. Підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції до 12 серпня 2015 року, до набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII), яка визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      23. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства".
      Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
      24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що постанова Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", яка є банківською таємницею, доведена до відома населення, в тому числі і до позивача, у порядку, встановленому законом, відповідачем надано не було.
      25. Так, ПАТ "Дельта Банк" віднесений до категорії неплатоспроможних на підставі постанови Правління НБУ від 2 березня 2015 року, тоді як депозитні договори з позивачем були укладені 19 лютого 2015 року, тобто до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочин уже має бути вчинений неплатоспроможним банком.
      26. Окрім того, постанова Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів, а також не містить прямих заборон, право накладання яких визначені статтею 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для Національного банку України.
      27. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      28. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 29 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
      29. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 сформулювала правовий висновок, що перелік передбачених частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
      30. У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
      31. Згідно з положеннями статті 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      32. Водночас, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
      33. При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 826/1476/15), при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення відповідно до закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.
      34. Разом з цим, у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 819/353/16) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Уповноваженої особи у частині визнання правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та позивачем, нікчемним, не можуть бути розглянуті в судовому порядку (у тому числі в господарських судах). За таких обставин, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
      35. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 826/7107/15.
      36. Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      37. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
      38. Згідно із статтею 354 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статей 238, 240 цього Кодексу.
      39. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      40. За наведених обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню, а саме в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», яке оформлено наказом від 16.09.2015 № 81, а провадження у справі в цій частині - закриттю.
      41. В решті рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.
      Керуючись статтями 238, 242, 341, 345, 350, 351, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити частково.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 та застосування наслідків нікчемності правочину, укладених між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», яке оформлено наказом від 16.09.2015 № 813 - скасувати, а провадження у справі у цій частині - закрити.
      В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року - залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
      Суддя Я.О. Берназюк
      Суддя І.В. Желєзний
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83800037
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      УХВАЛА
      18 вересня 2018 року
      м. Київ
      Справа № 826/2184/17
      (К/9901/38724/18, К/9901/38725/18, К/9901/38727/18)
      Провадження № 11-918апп18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Саприкіної І. В.,
      суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
      перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни (далі - ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду Славкіної М.А.), Національного банку України на ухвалу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 826/2184/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо» (далі - ТОВ «Авангард-Експо») до Національного банку України (далі - НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Златобанк» (ПАТ «Златобанк»), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
      ВСТАНОВИЛА:
      У лютому 2017 року ПАТ «Златобанк» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило:
      - визнати протиправною та скасувати постанову НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк»;
      - визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку»;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 18 травня 2015 року № 100 про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку;
      - визнати протиправним та скасувати рішення Фонду від 24 березня 2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» на два роки до 13 травня 2018 року включно;
      - зобов'язати НБУ надати можливість ПАТ «Златобанк» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведення заходів по його ліквідації, відновити роботу органів управління та контролю ПАТ «Златобанк».
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотань НБУ та ПАТ «Златобанк» про залишення цього позову без розгляду з підстав пропуску строку на звернення до суду.
      Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року позов задоволено частково:
      Визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк».
      Визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 18 травня 2015 року № 100 про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
      Визнано протиправним та скасовано рішення Фонду від 24 березня 2016 року № 391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» на два роки до 13 травня 2018 року включно.
      Зобов'язано НБУ надати ПАТ «Златобанк» строк, встановлений ч. 7 ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ «Златобанк» після проведення заходів з його ліквідації.
      В іншій частині позовних вимог, а саме щодо зобов'язання НБУ відновити роботу органів управління та контролю ПАТ «Златобанк» - відмовлено.
      Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року змінено мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року. В решті постанову та ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року залишено без змін.
      Не погодившись із такими судовими рішеннями, Фонд, ПАТ «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду Славкіної М.А. та НБУ подали до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просять: Фонд - скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові; ПАТ «Златобанк» - скасувати ухвалу та постанову суду першої інстанції, а також постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про залишення позову без розгляду; НБУ - скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
      В обґрунтування касаційних скарг, зокрема, Фонд, серед іншого зазначає, ця справа не може розглядатися за правилами КАС України, у зв'язку з відсутністю публічно-правового характеру. Також вказує на те, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, тому спори цієї категорії є підвідомчими господарським судам незалежно від суб'єктного складу, якщо акціонер обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
      Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 08 та 10 листопада 2017 року відкрито касаційні провадження за вказаними скаргами.
      15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції (далі-КАС України).
      Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що учасник справи, зокрема Фонд, серед іншого посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме, що цей позов повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
      Відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      Оскільки у даній справі оскарженню підлягають судові рішення першої та апеляційної інстанцій, в тому числі і з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
      Разом з тим матеріали справи містять клопотання НБУ про розгляд цієї справи у закритому судовому засіданні, яке обґрунтоване необхідністю захисту наявної у справі інформації та документів, які містять банківську таємницю відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
      Відповідно до ч. 8, 9 ст. 10 КАС України розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, визначених законом. Про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або оголосити закритою його частину.
      З огляду на зазначене та приймаючи до уваги доводи НБУ, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення клопотання щодо розгляду даної справи у закритому судовому засіданні.
      Ураховуючи викладене та керуючись ст. 10, 340, 344 - 346 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
      УХВАЛИЛА:
      Прийняти до розгляду справу за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни Національного банку України на ухвалу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі № 826/2184/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард-Експо» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Златобанк», про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
      Призначити справу до касаційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду в судовому засіданні на 27 листопада 2018 року о 12 годині 00 хвилин в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
      Задовольнити клопотання Національного банку України про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
      Здійснити розгляд справи № 826/2184/17 за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «Златобанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни Національного банку України на ухвалу та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у закритому судовому засіданні.
      Повідомити учасників справи про дату, час і місце розгляду справи.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
      Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна Л. І. Рогач
      В. В. Британчук О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська О. С. Ткачук
      О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
      О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
      Л. М. Лобойко 
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/76566482
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834950 - постановление БП-ВС
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      29 травня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 367/2022/15-ц
      Провадження N 14-376 цс 18
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області (далі також - Ірпінська міська рада) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "ОМ-АРТ", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гоменюк Олени Миколаївни, Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ТзОВ "Забудова-Д", треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Ірпінське виробниче управління житлово-комунального господарства, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння
      за заявою заступника Генерального прокурора України (далі також - заявник) про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року (далі також - заява про перегляд).
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради звернувся з позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
      1.1. Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки (далі разом - державні акти):
      1.1.1. Серії ЯМ N 415252 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0183), виданий на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2
      1.1.2. Серії ЯМ N 720185 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0159), виданий на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21
      1.1.3. Серії ЯМ N 942928 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0150), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.4. Серії ЯМ N 942926 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0151), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.1.5. Серії ЯМ N 942927, (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0197), виданий на ім'я ОСОБА_1
      1.2. Визнати недійсними свідоцтва N 26523045 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0202) та N 26523999 (кадастровий номер земельної ділянки 3210900000:01:047:0201) про право власності на нерухоме майно (далі разом - свідоцтва про право власності), видані на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      1.3. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 15964504 від 22 вересня 2014 року, N 21754868 і N 21754911 від 2 червня 2015 року, N 21712411, N 21712152 та N 21712277 від 29 травня 2015 року (далі разом - рішення про державну реєстрацію прав).
      1.4. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      1.5. Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, а з незаконного володіння ОСОБА_3 - земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      2. Позовні вимоги мотивував такими обставинами:
      2.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким:
      2.1.1. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 440-10-VI "Про визнання нечинними рішень Ірпінської міської ради" в частині визнання нечинним рішення Ірпінської міської ради N 3276-72-У від 7 серпня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Ірпінського ВУКГ за адресою: АДРЕСА_1, землі рекреаційного призначення (парк культури та відпочинку "Лісовий")" і визначення цільового призначення земельної ділянки рекреаційного призначення площею 4,1035 га у АДРЕСА_1, як землі для житлової та громадської забудови;
      2.1.2. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 437-10-VI "Про внесення змін до рішення Ірпінської міської ради від 19 червня 2003 року N 337-12-XXIV" у частині виключення з переліку об'єктів благоустрою у сфері земельного господарства, призначених для відпочинку населення, парку культури та відпочинку "Лісовий" (АДРЕСА_1).
      2.1.3. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 14 квітня 2011 року N 444-10-VI "Про надання дозволу громадянам на розроблення проектів землеустрою" у частині надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянам ОСОБА_20, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 (далі разом - набувачі) на АДРЕСА_1.
      2.1.4. Скасував рішення Ірпінської міської ради від 15 листопада 2011 року N 1315-21-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_20 на АДРЕСА_2 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; рішення Ірпінської міської ради від 6 жовтня 2011 року N 1049-19-VI та N 1050-19-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_3 у власність відповідно ОСОБА_19 та ОСОБА_18 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 18 серпня 2011 року N 811-15-VI, N 815-15-VI, N 812-15-VI, N 813-15-VI, N 810-15-VI, N 814-15-VI, N 817-15-VI, N 804-15-VI про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_4 у власність відповідно ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; рішення Ірпінської міської ради від 1 липня 2011 року N 739-13-VI, N 740-13-VI, N 738-13-VI, N 737-13-VI, N 736-13-VI, N 735-13-VI про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на АДРЕСА_5 у власність відповідно ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
      2.1.5. Визнав недійсними державні акти серії ЯК N 210950, серії ЯК N 210953, серії ЯК N 210952, серії ЯК N 210954, серії ЯК N 210951, серії ЯК N 210955, серії ЯМ N 720185, серії ЯМ N 720039, серії ЯМ N 720035, серії ЯМ N 720033, серії ЯМ N 720036, серії ЯМ N 720034, серії ЯМ N 720038, серії ЯМ N 720037, серії ЯМ N 119810 серії ЯМ N 415252, серії ЯМ N 086022, видані на ім'я набувачів (на державних актах були проставлені відмітки про перехід права власності на відповідні земельні ділянки, зокрема, на державному акті серії ЯМ N 415252, виданому на ім'я ОСОБА_20, - про перехід права власності до ОСОБА_2; на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, - про перехід права власності до ОСОБА_21).
      2.1.6. Витребував з незаконного володіння набувачів відповідні земельні ділянки на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.
      2.2. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року в частині витребування земельних ділянок на користь держави й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      2.3. 3 грудня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2014 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року.
      2.4. Спірні земельні ділянки рекреаційного призначення вибули з володіння власника з порушенням вимог законодавства у період дії заборони на їх передання у власність, встановленої у статті 1 Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах". А тому їх слід витребувати від кінцевих набувачів - ТзОВ "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 25 листопада 2015 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
      4. Рішення суд мотивував так:
      4.1. ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" придбали земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радою, а з фізичними особами, та вибули з володіння Ірпінської міської ради, яка приймала рішення про передання земельних ділянок у власність фізичних осіб-продавців, не поза її волею.
      4.2. Договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені з ОСОБА_1 і ТзОВ "ОМ-АРТ" не визнані недійсними, а на час їх укладення були чинними рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких набувачі отримали право власності на земельні ділянки та мали право на їх відчуження.
      4.3. У ТзОВ "ОМ-АРТ" як у добросовісного набувача не можна витребувати згідно з приписами статей 330 і 388 ЦК Україниземельні ділянки, що були придбані за оплатними договорами та вибули з володіння попередніх власників не поза їх волею.
      4.4. Можна витребувати лише індивідуально визначені речі, які фізично існують на момент витребування, зокрема земельні ділянки, які мають індивідуально визначені характеристики, а саме площу та кадастровий номер. Земельні ділянки, надані набувачам на підставі скасованих рішень Ірпінської міської ради, не можна ототожнювати зі спірними земельними ділянками, які просить витребувати позивач, оскільки останні на час розгляду справи мають інші кадастрові номери та площі.
      4.5. Не можна витребувати земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 у ТзОВ "Забудова-Д", оскільки товариство набуло на них право власності за оплатним договором у порядку виконання судового рішення згідно з приписами статті 388 ЦК України.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 16 лютого 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
      6. Мотивував ухвалу так:
      6.1. Земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради не поза її волею.
      6.2. TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули право власності на спірні земельні ділянки згідно з договорами купівлі-продажу, які були укладені не з Ірпінською міською радо, а з фізичними та юридичними особами, право власності яких підтверджене державними актами та свідоцтвами про право власності.
      6.3. На час укладення договорів купівлі-продажу, за якими відповідні земельні ділянки придбали ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, не були скасовані рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких раніше отримали право власності на земельні ділянки набувачі. Вказані договори купівлі-продажу сторони виконали.
      6.4. Придбаваючи земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:015, 3210900000:01:047:0183 та 3210900000:01:047:0159, TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не знали та не могли знати про те, що вказані земельні ділянки відчужують особи, які не мають права розпорядження ними, оскільки право власності ОСОБА_20, ТзОВ "ОМ-АРТ", ОСОБА_21 і ОСОБА_1 було у встановленому порядку зареєстроване. Тому TзOB "Забудова-Д", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок.
      6.5. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що земельні ділянки вибули з володіння Ірпінської міської ради як власника поза її волею. Ця рада приймала рішення про надання земельних ділянок у власність набувачам, але ті рішення надалі були скасовані у судовому порядку. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок немає підстав для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      6.6. Земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:015 ТзОВ "Забудова-Д" придбало у ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 у порядку виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц, що унеможливлює витребування цих ділянок.
      6.7. Рішення про державну реєстрацію прав прийняті на підставах зареєстрованих і не визнаних недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:150 та 3210900000:01:047:0159 та на виконання і з дотриманням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
      6.8. Ірпінський міський суд Київської області у рішенні від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнав недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20, а також державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Вчинення на державних актах серії ЯМ N 720185 і серії ЯМ N 415252 відміток про відчуження земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу не змінює суті таких державних актів як недійсних. А тому вимога про повторне їх скасування є необґрунтованою.
      6.9. Визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів їх купівлі-продажу, не є належним способом захисту права позивача.
      Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
      7. 16 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою залишив без змін рішення судів першої й апеляційної інстанцій.
      8. Суд касаційної інстанції мотивував ухвалу так:
      8.1. На момент вчинення перших правочинів, за якими спірні земельні ділянки були відчужені, рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких фізичні особи набули право власності на ці ділянки, не були скасовані, а відповідні договори сторони повністю виконали.
      8.2. Суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги доводи прокурора про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння власника поза його волею, оскільки саме Ірпінська міська рада прийняла рішення про надання спірних земельних ділянок набувачам, і ці рішення лише у подальшому скасував суд у справі N 1013/4597/2012. У вказаних рішеннях Ірпінської міської ради було її волевиявлення на вибуття земельних ділянок з власності територіальної громади м. Ірпеня та на передання їх у приватну власність. За наявності волі Ірпінської міської ради на відчуження земельних ділянок відсутні підстави для застосування механізму захисту права власності, передбаченого статтею 388 ЦК України.
      8.3. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскільки продаж спірних земельних ділянок на користь ТзОВ "Забудова-Д" відбувся у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні вимоги про витребування цих ділянок у зазначеного відповідача.
      9. Суддя Леванчук А.О. висловив щодо зазначеної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ окрему думку, яку мотивував так:
      9.1. Висновок про відмову у задоволенні позову є помилковим, не ґрунтується на повному та всебічному з'ясуванні обставин у справі і зроблений без належного застосування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 3 червня 2015 року у справах N 6-205цс15, N 6-217цс15, від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16.
      9.2. Суди залишили поза увагою те, що державний акт на право власності на земельну ділянку видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-205цс15).
      9.3. Суди не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 3 червня 2015 року у справі N 6-217цс15, про те, що вчинення на державному акті, визнаному судом недійсним, відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.
      9.4. Для вирішення спору в частині заявлених на підставі статті 388 ЦК України вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння суди також не застосували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2161цс16, відповідно до якого розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади.
      9.5. З огляду на вказане касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області необхідно було задовольнити частково: скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Короткий зміст вимог заяви про перегляд
      10. У лютому 2017 року заявник звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року. Просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      11. 6 березня 2017 року Верховний Суд України ухвалою відкрив провадження у справі.
      12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон України N 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України викладений у новій редакції.
      13. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
      14. У січні 2018 року заява про перегляд разом із доданими до неї матеріалами була передана до Верховного Суду.
      15. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      16. 31 липня 2018 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що заявник оскаржує судові рішення, зокрема, з підстав неоднакового застосування однієї норми матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (господарської та цивільної) у відповідних їхніх рішеннях.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд
      17. Заява подана з передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень (постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15) у подібних правовідносинах, а також - невідповідності оскаржених судових рішень викладеному у постановах Верховного Суду України (від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      18. Заявник мотивує заяву про перегляд так:
      18.1. Власником комунального майна є не відповідна рада як орган місцевого самоврядування, а територіальна громада. Волевиявлення Ірпінської міської ради щодо розпорядження об'єктами комунальної власності має відповідати чинному законодавству.
      18.2. Ірпінська міська рада, ухвалюючи рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови і передаючи її після поділу у приватну власність фізичним особам, діяла всупереч приписам законодавства, що підтверджують судові рішення у справі N 1013/4597/2012.
      18.3. З огляду на викладене право дійсного власника - територіальної громади м. Ірпеня - не припинилося з утратою відповідного майна. А тому це право має бути захищене за віндикаційним позовом на підставі статті 388 ЦК України.
      18.4. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки не внаслідок їх продажу під час примусового виконання судового рішення на публічних (прилюдних) торгах, а під час добровільного виконання судового рішення.
      (2) Позиція ТзОВ "Забудова-Д"
      19. У березні 2017 року ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення на заяву про перегляд, які мотивує так:
      19.1. ТзОВ "Забудова-Д" набуло право власності на спірні земельні ділянки у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
      19.2. Обставини справи N 367/2022/15-ц відрізняються від обставин справи N 911/263/15, за наслідками розгляду якої 10 травня 2016 року Вищий господарський суд України ухвалив постанову, наведену заявником як приклад неоднакового застосування норм права.
      19.3. Немає невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року викладеним у постановах Верховного Суду України, які навів заявник, висновками щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      19.3.1. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15 не може бути підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      19.3.2. У справі N 367/2022/15-ц підставою для відмови в позові була неможливість витребування спірних земельних ділянок від добросовісного набувача у зв'язку із застосуванням частини другої статті 388 ЦК України. Натомість у наведених вище постановах Верховного Суду України й ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не застосована така підстава відмови у витребуванні майна в добросовісного набувача як продаж цього майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      (2) Доводи інших учасників справи
      20. Інші учасники справи заперечення на заяву про перегляд не подали.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів
      (1.1) Щодо підстав для перегляду судових рішень
      21. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах були: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      (1.1.1) Стосовно невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
      22. Обґрунтовуючи невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року у справі N 367/2022/15-ц викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник надав для порівняння копії постанов Верховного Суду України від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц, від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-205 цс 15, від 3 червня 2015 року у справі N 6-217 цс 15.
      23. У постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776 цс 16 судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вказала, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської ради на підставі рішення суду - ухвали про визнання мирової угоди, яка надалі була скасована. Вказане, на думку суду, підтверджує, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, а тому є підстави для витребування цього майна з незаконного володіння відповідача. Отже, у зазначеній справі Верховний Суд України сформулював висновок про застосування припису пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Проте у справі, яка переглядається, суди встановили інші обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а саме те, що земельні ділянки вибули з власності територіальної громади на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування, які пізніше скасував суд, а не на підставі ухвали про визнання мирової угоди, скасованої надалі судом.
      24. Крім того, надані для порівняння постанови Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справах N 6-205 цс 15 і N 6-217 цс 15 не можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, оскільки у зазначених постановах немає висновків про застосування приписів частин першої та другої статті 388 ЦК України, про неправильність застосування яких у справі N 367/2022/15-ц стверджує заявник у заяві про перегляд.
      25. У наданій для порівняння постанові від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15 за позовом Одеської міської ради, від імені якої в інтересах держави його подав заступник прокурора Одеської області, про витребування майна з незаконного володіння кінцевого набувача Верховний Суд України встановив, що Вищий господарський суд України у постанові від 16 жовтня 2014 року у справі N 916/2545/13 визнав недійсним один з пунктів рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року, а також визнав удаваними та недійсними укладені Одеською міською радою у зв'язку з вказаним її рішенням договори дарування і купівлі-продажу.Верховний Суд України у справі N 916/2131/15 дійшов висновку, що оскільки Одеська міська рада розпорядилася комунальним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, це майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, а тому слід залишити в силі рішення суду першої інстанції, який задовольнив позов про витребування майна від кінцевого набувача (аналогічні висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд України сформулював у постановах від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15).
      26. Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави для вирішення питання про усунення невідповідності ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-цвикладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
      (1.1.2) Стосовно неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
      27. Обґрунтовуючи неоднакове застосування судами касаційної інстанції приписів пункту 3 частини першої та частини другої статті 388 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник навів постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15, в яких, на думку заявника, зазначені приписи застосовані інакше, ніж в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 рокуу справі N 367/2022/15-ц.
      28. Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах.
      29. В ухвалі від 18 січня 2016 року у справі N 1522/29456/12 (провадження N 6-11667 ск 15) колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами зазначеної справи Приморський районний суд м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року в іншій справі - N 2/1522/7856/11 - задовольнив позов фізичної особи до Одеської міської ради і визнав за позивачем право власності на реконструйовану квартиру. Надалі ця фізична особа відчужила зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року іншій фізичній особі, а та продала її на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2012 року ще іншій фізичній особі. Апеляційний суд Одеської області 29 лютого 2012 року ухвалив рішення у справі N 2/1522/7856/11 (провадження N 22ц-1590/1371/2012), яким скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року та відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на реконструйовану квартиру. Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2011 року, Одеська міська рада, від імені якої в інтересах держави позов подав заступник прокурора Одеської області, у справі N 1522/29456/12 стверджувала, що рішення Приморського районного суду м. Одеси у рішенні від 22 червня 2011 року у справі N 2/1522/7856/11, яке стало підставою для набуття реконструйованої квартири у власність, було скасоване в апеляційному порядку, а тому відпали підстави відповідно до яких відчужувач набув право власності на відповідне майно.
      30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, які виникли між учасниками справи N 6-11667 ск 15, не є подібними до правовідносин учасників справи N 367/2022/15-ц. А тому в останній не може бути прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2016 року у справі N 6-11667 ск 15.
      31. У наданій для порівняння постанові від 10 травня 2016 року у справі N 911/263/15 Вищий господарський суд України, вирішуючи питання щодо застосування статті 388 ЦК України, вказав, що відповідач відчужив нежитлові приміщення, не маючи на це права, оскільки перед тим набув право власності на відповідне нерухоме майно на підставі судового рішення, скасованого надалі через його незаконність. Майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Згідно з обставинами справи N 911/263/15 позивач просив витребувати нерухоме майно з незаконного володіння відповідача, вказуючи на вибуття майна поза волею власника. Суди двох інстанцій відхилили довід відповідача про продаж спірного нерухомого майна у порядку, встановленому рішенням Господарського суду міста Києва від 14 червня 2010 року у справі N 7/807, оскільки у матеріалах справи N 911/263/15 не було доказів реалізації спірного нерухомого майна на публічних (прилюдних) торгах з продажу арештованого майна. Вищий господарський суд України також дійшов висновку, що частина друга статті 388 ЦК України регулює захист прав осіб, які придбали майно на публічних (прилюдних) торгах, проведених у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      32. Велика Палата Верховного Суду вважає, що предмет спору й обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування частини другої статті 388 ЦК України, у справах N 911/263/15 і N 367/2022/15-ц є подібними. Проте суди касаційної інстанції у цих справах неоднаково застосували частину другу статті 388 ЦК України, що зумовлює необхідність вирішення заяви про перегляд у відповідній частині.
      (1.2) Щодо відсутності волі територіальної громади на вибуття з її володіння земельних ділянок
      33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:
      33.1. 16 серпня 2012 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, згідно з яким у частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, скасував низку рішень Ірпінської міської ради, які уможливили первинне вибуття спірних земельних ділянок з володіння їхнього власника, зокрема рішень надання дозволу набувачам на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення та передання їм цих земельних ділянок і про затвердження зазначених проектів, а також визнав недійсними державні акти, видані набувачам.
      33.2. На підставі договору купівлі-продажу від 7 листопада 2012 року ОСОБА_10 відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159 ОСОБА_21, про що на державному акті серії ЯМ N 720185, виданому на ім'я ОСОБА_10, зроблена відмітка про перехід права власності до ОСОБА_21 Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2014 року ОСОБА_21 відчужив цю земельну ділянку на користь ОСОБА_3
      33.3. ОСОБА_20 на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2012 року відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183 на користь ОСОБА_2. На державному акті, виданому на ім'я ОСОБА_20, зроблена відмітка про перехід прав власності до ОСОБА_2.
      33.4. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 4 листопада 2011 року (реєстрові номери 2401, 2410, 2395, 2416, 2407, 2413 та 2404) ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_17 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, 3210900000:01:047:0170, 3210900000:01:047:0169, 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0167, 3210900000:01:047:0168 на користь TзOB "ОМ-АРТ".
      33.5. Останнє на підставі заяви N 917 від 12 вересня 2012 року об'єднало придбані ним у відповідачів у справі N 1013/4597/2012 зазначені земельні ділянки та земельну ділянку загальною площею 0,1 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0158, придбану на підставі договору купівлі-продажу від 4 листопада 2011 року (реєстровий N 2398), в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га.
      33.6. На підставі заяви TзOB "ОМ-АРТ" про поділ земельних ділянок N 612 від 18 березня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:047:0198 загальною площею 0,8 га була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 загальною площею 0,4 га кожна за адресами: АДРЕСА_4 і АДРЕСА_8 відповідно.
      33.7. 25 вересня 2014 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення у справі N 1013/4597/2012, яким скасував рішення Ірпінського міського суду від 16 серпня 2012 року в частині витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння набувачів, і в цій частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні вимог прокурора про витребування з незаконного володіння набувачів на користь держави спірних земельних ділянок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      33.8. 29 травня 2015 року TзOB "ОМ-АРТ" відчужило земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0203 і 3210900000:01:047:0202 на користь TзOB "Забудова-Д" на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року (реєстрові номери 997 і 996).
      33.9. Відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 15 липня 2011 року та 25 липня 2011 року (реєстрові номери 1354, 1358, 1450, 1458, 1464 і 1446), ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 0,1 га кожна з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 на користь ОСОБА_1
      33.10. Остання на підставі заяви N 920 від 12 вересня 2012 року об'єднала придбані нею земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0149, 3210900000:01:047:0146, 3210900000:01:047:0147, 3210900000:01:047:0148 в одну земельну ділянку загальною площею 0,4 га з кадастровим номером 3210900000:01:047:0197.
      33.11. Надалі на підставі трьох договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2015 року та від 2 червня 2015 року (реєстрові номери 1000, 1007 і 1008 відповідно) ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0150 і 3210900000:01:047:0151 на користь TзOB "Забудова-Д".
      33.12. ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ТзОВ "Забудова-Д" є добросовісними кінцевими набувачами.
      34. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
      35. Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
      36. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
      37. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (частина п'ята статті 60 вказаного Закону).
      38. Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
      39. Виключно на пленарних засіданнях міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).
      40. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі рішень Ірпінської міської ради, скасованих у судовому порядку у справі N 1013/4597/2012 через їх незаконність, волі територіальної громади м. Ірпеня на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі N 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі N 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі N 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі N 916/2129/15.
      41. Отже, у справі N 367/2022/15-ц суди неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України та дійшли помилкового висновку про наявність волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття спірних земельних ділянок. Враховуючи це, земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0183, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_2, 3210900000:01:047:0159, кінцевим набувачем якої є ОСОБА_3, а також 3210900000:01:047: 0197, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0203, 3210900000:01:047:0202, кінцевим набувачем яких є ТзОВ "Забудова-Д", вибули з власності територіальної громади м. Ірпеня поза її волею.
      (1.3) Щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень
      42. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      42.1. На підставі дозволу Центрального відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Чернігівського міського управління юстиції (далі - МУЮ) N 0339/573, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47667710 від 27 травня 2015 року, ТзОВ "ОМ-АРТ" 29 травня 2015 року продало ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047: 0203 і 3210900000:01:047:0202 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 524 938 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем у виконавчому провадженні N 47667710.
      42.2. На підставі дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ N 0339/574, виданого 29 травня 2015 року заступником начальника Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Дмитрієвим С.А. в межах виконавчого провадження N 47677546 від 27 травня 2015 року, ОСОБА_1 29 травня 2015 року та 2 червня 2015 року продала ТзОВ "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0151 та 3210900000:01:047:0150 на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 квітня 2015 року у справі N 750/3033/15-ц і виконавчого листа, виданого цим судом 8 травня 2015 року. Кошти за ці ділянки у сумі 1 275 062 грн ТзОВ "Забудова-Д" перерахувало на рахунок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ в якості погашення заборгованості перед стягувачем за виконавчим провадженням N 47677546.
      43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV) у відповідній редакції.
      45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону N 606-XIV).
      46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п'ята зазначеної статті).
      47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону N 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
      48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      49. Оскільки ТзОВ "Забудова-Д" придбало земельні ділянки не внаслідок їх примусової реалізації на виконання судового рішення, а за домовленістю з ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1 та з дозволу Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ, Велика Палата Верховного Суду вважає висновки судів про неможливість витребування у ТзОВ "Забудова-Д" спірних земельних ділянок помилковими.
      (1.4) Щодо витребування спірних земельних ділянок
      50. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
      51. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), § 166-168).
      52. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
      52.1. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
      52.2. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
      52.3. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07)).
      52.4. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
      53. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      54. Право власника витребувати незаконно, безпідставно відчужені земельні ділянки, які належали до земель рекреаційного призначення (парку культури та відпочинку "Лісовий"), визначене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель, наслідків порушення заборони на зміну їх цільового призначення і регламентування підстав для витребування з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
      55. Враховуючи встановлені у справах N 1013/4597/2012 і N 367/2022/15-ц обставини, висновки судів у справі N 1013/4597/2012 та на наведені вище висновки щодо відсутності волі територіальної громади м. Ірпеня на вибуття з її володіння спірних земельних ділянок і неможливість застосування до вимоги про їх витребування від ТзОВ "Забудова-Д" частини другої статті 388 ЦК України, вимоги прокурора про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів є підставними.
      56. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
      57. До категорій земель за основним цільовим призначенням належать, зокрема, землі рекреаційного призначення (пункт "ґ" частини першої статті 19 ЗК України).
      58. Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
      59. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
      60. Згідно зі статтею 1 Закону України від 17 березня 2011 року N 3159-VI "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", який набрав чинності 13 квітня 2011 року, строком на 5 років запроваджений мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення (земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту) в містах та інших населених пунктах. Завданням цього Закону було запобігання масовим проявам зміни цільового призначення і забудови окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах (зелених зон, зелених насаджень, об'єктів фізичної культури і спорту), що призводить до погіршення санітарно-гігієнічних, рекреаційних та спортивно-оздоровчих умов життя громадян, а також фізичного і естетичного виховання дітей та молоді.
      61. Той факт, що спірні земельні ділянки належали до земель рекреаційного призначення міста Ірпеня (парку культури та відпочинку "Лісовий"), і на зміну їх цільового призначення поширювалася зазначена заборона, встановили суди у справі N 1013/4597/2012. Зокрема, вони вказали, що рекреаційна територія між АДРЕСА_1, Чехова, Українська та АДРЕСА_2 була утворена за рішенням Ірпінської міської ради ще у 2003 році. І ця рада у спосіб, передбачений статтями 20, 50-52, 123 ЗК України, віднесла спірні земельні ділянки до земель рекреаційного призначення шляхом прийняття відповідних рішень.
      62. У цій справі загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, тобто загальний інтерес у збереженні парку культури та відпочинку "Лісовий" на землях рекреаційного призначення, переважає приватний інтерес кінцевих набувачіву збереженні за ними права на спірні земельні ділянки для будівництва й обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на шкоду вказаному загальному інтересу. Менш обтяжливого засобу забезпечення означеного контролю за користування майном в обставинах цієї справи немає.
      63. Крім того, зважаючи на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України, у цій справі неможливо вирішити питання щодо належної компенсації кінцевим набувачам з огляду на те, що останні розпорядилися їхніми процесуальними правами, не заявили відповідні зустрічні позови, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання та самостійно збирати докази для встановлення розміру означеної компенсації. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцеві набувачі, які не заявили зустрічні позови у справі N 367/2022/15-ц, можуть заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, також не позбавлені можливості відновити їхні права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.
      64. У суді першої інстанції до ухвалення рішення у справі ТзОВ "Забудова-Д" подало заперечення, в яких, зокрема, заявило про застосування позовної давності (т. 3, а. с. 1-5). Тоді як відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про застосування позовної давності у суді першої інстанції до винесення ним рішення не заявляли ні у запереченнях на позов (т. 2, а. с. 50-59, 60-66), мотивованих добросовісністю набуття відповідних земельних ділянок і законністю їхнього відчуження Ірпінською міською радою саме як ділянок для житлової та громадської забудови, ні під час судових засідань 11 та 25 листопада 2015 року (т. 2, а. с. 212-213; т. 3, а. с. 24-27), 4 червня та 2 листопада 2015 року (т. 1, а. с. 204-205, т. 2, а. с. 143-144), в яких брали участь представники зазначених відповідачів.
      65. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
      66. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.Успорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      67. Отже, дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок у добросовісних кінцевих набувачів, необхідно дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про витребування таких ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", оскільки воно заявило про застосування позовної давності у суді першої інстанції. Проте останній, вважаючи позов необґрунтованим у цілому, висновків щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не робив, момент, з якого стало чи мало стати відомо про порушення права позивача, не встановлював. Факти, необхідні для вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про витребування спірних земельних ділянок у ТзОВ "Забудова-Д", відсутні і в рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій з огляду на їхні висновки про відмову у позові.
      68. Враховуючи наведені вище помилки, допущені судами у справі N 367/2022/15-ц щодо застосування норм матеріального права, відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати фактита досліджувати докази, Велика Палата Верховного Суду не може перевірити доводи ТзОВ "Забудова-Д" щодо застосування позовної давності, а тому й ухвалити законне та обґрунтоване нове судове рішення у частині вимоги витребувати на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради з незаконного володіння TзOB "Забудова-Д" земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202 і земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      (1.5) Щодо визнання недійсними державних актів і свідоцтв про право власності
      69. Позивач також заявляв вимоги про визнання недійсними державного акта серії ЯМ N 415252, виданого на ім'я ОСОБА_20, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, державного акта серії ЯМ N 720185, виданого на ім'я ОСОБА_10, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_21, державних актів серії ЯМ N 942928, серії ЯМ N 942926 і серії ЯМ N 942927, виданих на ім'я ОСОБА_1, і про визнання недійсними свідоцтв про право власності N 26523045 та N 26523999, виданих на ім'я TзOB "ОМ-АРТ".
      70. Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність всіх заявлених у цій справі вимог. Залишаючи його рішення без змін, суд апеляційної інстанції вказав, що згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 серпня 2012 року у справі N 1013/4597/2012 уже визнані недійсними державні акти серії ЯМ N 720185 та серії ЯМ N 415252, видані на ім'я ОСОБА_10 та ОСОБА_20 (які позивач також просив визнати недійсними у справі N 367/2022/15-ц), а також визнані недійсними державні акти, видані на ім'я фізичних осіб, які відчужили належні їм земельні ділянки на користь ТзОВ "ОМ-АРТ" і ОСОБА_1. Окрім того, апеляційний суд дійшов висновку, що визнання недійсними державних актів та свідоцтв про право власності, виданих на підставі наступних після отримання набувачами земельних ділянок договорів купівлі-продажу земельних ділянок, не є належним способом захисту прав позивача. Вказані висновки суд касаційної інстанції не спростував.
      71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      72. З огляду на вказане, оскільки у справі N 1013/4597/2012 були скасовані первинні підстави вибуття спірних земельних ділянок із володіння територіальної громади м. Ірпеня, а для вирішення питання про задоволення вимоги про їх витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання державних актів і свідоцтв, що посвідчують відповідне право, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не можуть бути задоволені вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності та державних актів.
      (1.6) Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав
      73. Позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав:
      73.1. N 15964504 від 22 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0159.
      73.2. N 21754868 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0150.
      73.3. N 21754911 від 2 червня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000: 01:047:0151.
      73.4. N 21712411 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047: 0197.
      73.5. N 21712152 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01: 047:0202.
      73.6. N 21712277 від 29 травня 2015 року про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Забудова-Д" на земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203.
      73.7. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки рішення про державну реєстрацію прав, які позивач просить скасувати, приймали приватні нотаріуси на підставі посвідчених ними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а ці договори суд не визнав недійсними, немає підстав для скасування вищевказаних рішень про державну реєстрацію прав.
      74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі N 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
      75. Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16).
      76. З огляду на наведене, враховуючи те, що позивач заявив вимоги про витребування із незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровими номером 3210900000:01:047:0159, із незаконного володіння ОСОБА_2 - земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0183, із незаконного володіння ТзОВ "Забудова-Д" - земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди дійшли по суті правильних висновків про те, що не може бути задоволена вимога про скасування рішень про державну реєстрацію прав.
      (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд
      (2.1) Щодо суті заяви про перегляд
      77. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3603 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою про перегляд, за наслідками її розгляду більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про часткове задоволення заяви.
      78. Відповідно до частини першої статті 3604 ЦПК України у вказаній редакції Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього кодексу.
      79. За наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України, суд має право у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) й ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення (підпункт "а" пункту 2 частини першої статі 3604 ЦПК України).
      80. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до 15 грудня 2017 року.
      81. Відсутність у Верховного Суду України можливості встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку при розгляді заяв про перегляд за правилами ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та допущені судами порушення, які не дозволили ухвалити нове рішення у справі, мало наслідком скасування судових рішень та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., зокрема, постанови Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі N 442/8157/15-ц, від 31 травня 2017 року у справі N 638/6982/15-ц, від 16 серпня 2017 року у справі N 6-2667цс16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду заяв про перегляд також скасовувала судові рішення та передавала справи на новий розгляд до суду першої інстанції (див., наприклад, постанови від 22 травня 2018 року у справі N 469/1203/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі N 367/2271/15-ц).
      82. Враховуючи те, що підстави, передбачені пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у зазначеній редакції, підтвердилися, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява про перегляд є частково обґрунтованою. Тому з огляду на відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати факти та досліджувати докази, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року слід: скасувати у частині відмови у задоволенні вимоги про витребування спірних земельних ділянок від ТзОВ "Забудова-Д", а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про застосування позовної давності до зазначеної вимоги; скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову; залишити в силі в іншій частині.
      (3) Висновки щодо застосування норм права
      83. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
      84. На підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
      З огляду на наведене, керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII, пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
      2. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 16 лютого 2016 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2015 року:
      2.1. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про витребування земельних ділянок; у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову:
      витребувати у ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_6) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер 3210900000:01:047:0159, площею 0,1 га;
      витребувати у ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2; адреса: АДРЕСА_7) на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області (ідентифікаційний код юридичної особи 33800777, адреса: вул. Шевченка, 2-А, м. Ірпінь, Київська обл.) земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3210900000:01:047:0183, площею 0,1 га.
      2.2. Скасувати у частині відмови у задоволенні вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" про витребування на користь територіальної громади м. Ірпеня в особі Ірпінської міської ради Київської області із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Д" земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0150, 3210900000:01:047:0151, 3210900000:01:047:0197, 3210900000:01:047:0202, а також земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:047:0164, 3210900000:01:047:0165, 3210900000:01:047:0166, які ввійшли до складу земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:047:0203; справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      2.3. Залишити в силі в іншій частині.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Ж.М. Єленіна Л.І. Рогач О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 липня 2019 року
      Київ
      справа №826/10575/16
      адміністративне провадження №К/9901/12619/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
      головуючого - Бучик А.Ю.,
      суддів: Мороз Л.Л., Рибачук А.І.
      розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року у складі судді Чудак О.М. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у складі колегії суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., Ключковича В.Ю. у справі № 826/10575/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
      УСТАНОВИВ:
      ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
      - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадиров В.В. (надалі по тексту - відповідач, Уповноважена особа) про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 та застосування наслідків нікчемності правочинів;
      - зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта банк" (ПАТ "Дельта Банк") за договорами банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду;
      - зобов`язати Фонд включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, для здійснення виплат коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк", внесених на підставі договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2018 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 та застосування наслідків нікчемності правочинів.
      Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року, зобов`язано Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" на підставі договорів банківського вкладу від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, а саме у розмірі 200000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
      В касаційній скарзі Уповноважена особа просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
      В обґрунтування касаційної скарги вказує, що Комісія з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" дійшла висновку, що умови Договорів банківських вкладів укладені між банком та фізичними особами (в тому числі укладеного між позивачем та АТ "Дельта Банк"), за якими здійснювалися перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, що є одночасно кредиторами банку, надають кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, а отже - такі договори банківського вкладу є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону.
      Крім того, в касаційній скарзі вказано також про нікчемність укладеного Договору, з тих підстав, що в порушення Правил банківського обслуговування фізичних осіб, затверджених рішенням Ради директорів АТ "Дельта банк", кошти на рахунок позивача були перераховані від третьої особи.
      У відзиві на касаційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить її задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати.
      Позивач своїм правом на надання відзиву не скористався.
      Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      У ході розгляду справи судами встановлено, що 19.02.2015 між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 (Вкладник) укладені договори №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США, за умовами яких сума вкладу складає 3000 (три тисячі), 3000 (три тисячі) та 1500 (тисячу п`ятсот) доларів США відповідно (Договори).
      Вклади залучалися на строк із моменту зарахування вкладів на рахунки, вказані в пункті 1.6 Договорів, та по 05.03.2015 (п. 1.3 Договорів).
      Пунктом 1.6 Договорів передбачено, що Банк відкриває Вкладнику відповідні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 (Рахунки).
      При цьому, пунктом 1.8 Договорів встановлено, що зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, Договір вважається таким, що не був укладений.
      19.02.2015 між цими ж сторонами укладено Додаткові угоди №1 до Договорів, за умовами яких Сторони домовилися викласти пункт 1.8 Договорів у наступній редакцій, а саме: "Зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовилися, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не укладений".
      Згідно з даними платіжного доручення в іноземній валюті від 19.02.2015 № 16405987, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_4 що належить третій особі, суму коштів у розмірі 3000 доларів США
      Згідно з даними платіжного доручення в іноземній валюті від 19.02.2015 №16404517, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_5 , що належить третій особі суму коштів у розмірі 3000 доларів США.
      Згідно з даними платіжного доручення від 19.02.2015 №16406279, на рахунок позивача № НОМЕР_2 перераховано з рахунку № НОМЕР_6 , що належить третій особі суму коштів у розмірі 1500 доларів США.
      Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".
      За рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" продовжено до 02.10.2015 включно.
      Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ "Дельта Банк", на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В.
      Судами також встановлено, що наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 застосовано наслідки нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) згідно переліку, в тому числі й до Договорів банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215.
      Листами №8821/2684, №8821/2656, №8821/2330 від 23.09.2015 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 згідно пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
      Отже, не включення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, обумовлене тим, що Уповноваженою особою визнано нікчемними договори банківського вкладу від 19.02.2015 № 009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215, укладені між позивачем та Банком.
      Договори банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у доларах США від 19.02.2015 №009-15612-190215, №007-15612-190215, №011-15612-190215 визнані Уповноваженою особою нікчемними на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, а саме через те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов`язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави.
      Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
      Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Уповноваженою особою допущено протиправну бездіяльність відповідача, оскільки відсутні підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу в розумінні частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки він не підпадає під жодний визначений у вказаній статті випадок, а цей перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
      Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
      Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
      Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;
      вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
      Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
      Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
      Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
      Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
      Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
      Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
      Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
      Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
      1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
      2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
      3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
      4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
      5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
      6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
      8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
      Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
      З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
      Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.
      Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цих договорів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих договорів не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договорів банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитні рахунки, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.
      Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
      Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.
      Суди у межах даної справи правильно відхилили посилання скаржника на порушення при перерахуванні коштів на рахунки позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк", як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку.
      Правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ "Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних" відповідно до положень статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження Уповноваженою особою не надано. При цьому, невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.
      Доводи заявника касаційної скарги відносно того, що переваги від укладення договорів банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов`язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було. 
      Укладення договорів й зарахування коштів на рахунки позивача відбулись до віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).
      Отже, вклади розміщено на рахунках ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, Уповноваженою особою не наведено правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.
      Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.
      Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
      Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
      Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 КАС України, суд
      П О С Т А Н О В И В:
      Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
      Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий А.Ю. Бучик
      Судді: Л.Л. Мороз
      А.І. Рибачук
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82947576
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова 
      Іменем України
      05 червня 2019 року
      м. Київ
      справа № 757/21639/15-ц
      провадження № 61-19063св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1 ,
      представники позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
      відповідач - ОСОБА_5 ,
      представник відповідача - ОСОБА_7,
      треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра»,
      представник третьої особи- Шилець Артем Русланович,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
      ВСТАНОВИВ:
      1. Описова частина
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , Національного банку України (далі - НБУ), треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «КБ «Надра», про стягнення банківських металів.
      Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2013 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу в банківських металах «Золотий», відповідно до умов якого він передав на вкладний рахунок банківський метал - золото 999,9 проби, загальною вагою 1 439,47 гр. або 46,280 тр. ун. золота, відсоткова ставка за вкладом - 1,5 % річних, строк дії вкладу - 18 місяців від дати надходження вкладу. Вклад був внесений ним 04 квітня 2013 року у повному розмірі.
      09 жовтня 2014 року він звернувся до банку з платіжною вимогою про необхідність переведення всього розміру вкладу разом з відсотками на поточний рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві «Укрексімбанк», однак така вимога банком не була виконана.
      Крім того, наступні його вимоги щодо повернення вкладу також були залишені банком без задоволення.
      Постановою Правління НБУ від 06 лютого 2015 року № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, що унеможливлює повернення вкладу.
      Зазначав, що згідно офіційної відкритої інформації, розміщеної на сайті НБУ, найбільш опосередкованим власником банку, а відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» і пов`язаною особою, є ОСОБА_5
      Вказував на те, що ОСОБА_5 під час придбання ПАТ «КБ «Надра» розумів, що на ньому лежить обов`язок відновити нормальний фінансовий стан банку та відповідно підтримувати його на належному рівні. Однак, факт введення тимчасової адміністрації свідчить про те, що ОСОБА_5 не вдалося налагодити діяльність банку, тим більше, нездійснення належного контролю за банком, зокрема мало наслідком невиконання банком взятих на себе зобов`язань та відповідно порушення вимог законодавства, тому згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», останній має нести цивільно-правову відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності.
      Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_5 та НБУ на його користь заборгованість у розмірі 37,30 тр. ун. золота.
      Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до НБУ про стягнення банківських металів залишено без розгляду.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_5 є найбільш опосередкованим власником ПАТ «КБ «Надра» та саме з його вини банк було доведено до стану неплатоспроможності. Крім того, ПАТ «КБ «Надра» є неплатоспроможним та перебуває у стані ліквідації, чинним законодавством чітко визначено, що задоволення вимог кредиторів банку у такому випадку здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку не передбачено. При цьому суд послався на відповідні правові позиції Верховного Суду України.
      Короткий зміст постанови апеляційного суду
      Постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року залишено без змін.
      Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями ОСОБА_5 йому завдано майнової шкоди у розмірі 37,30 тр. ун. золота, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість його позовних вимог є законним та обґрунтованим. Зазначено, що вимоги ОСОБА_1 є передчасними, так як його вимоги включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Суд також послався на відповідні правові позиції Верховного Суду України.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
      У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
      Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності вини ОСОБА_5 у доведенні ПАТ «КБ «Надра» до неплатоспроможності та щодо відсутності підстав для притягнення останнього до цивільно-правової відповідальності згідно зі статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є необґрунтованими, так як відповідальність власників істотної участі є самостійним видом відповідальності та не залежить від здійснення процедури ліквідації банку, встановленої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суди попередніх інстанцій не врахували, що внаслідок дій ОСОБА_5 порушується невід`ємне право позивача володіти та вільно користуватись своїм майном. ОСОБА_5 , як власник істотної участі банку, має нести відповідальність за зобов`язаннями ПАТ «КБ «Надра» перед ОСОБА_1 , оскільки саме відповідач не вжив всіх необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності банку.
      Зазначається, що діяльність банку не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України, була ризиковою та такою, що створювала загрозу інтересам вкладників і кредиторів банку, а також стабільності банківської системи України. Усупереч вимогам статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено обов`язок власників істотної участі в банку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку, власники істотної участі не вжили дієвих і своєчасних заходів з фінансової підтримки банку для приведення його діяльності у відповідність до вимог законодавства України. Акціонери банку не підтвердили готовність надати реальну і оперативну фінансову підтримку установі, у тому числі для погашення боргів, отриманих попереднім акціонером, що призвело до подальшого погіршення фінансових показників діяльності банку та неможливості своєчасного виконання зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
      При цьому зазначено, що преюдиційним судовим рішенням Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року доведено протиправність дій ОСОБА_5 як особи, яка є власником істотної участі банку.
      Касаційна скарга також містить посилання на те, що судами не було досліджено інформацію, розміщену на сайті НБУ, щодо причин неплатоспроможності ПАТ «КБ «Надра» про підстави віднесення банку до неплатоспроможних, та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2015 року, у якій йдеться про кримінальне провадження, розпочате за фактом заволодіння колишніми службовими особами спільно з власниками та керівниками банку державними коштами НБУ в особливо великому розмірі.
      Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Печерського районного суду м. Києва вищезазначену цивільну справу.
      У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
      Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ПАТ «КБ «Надра», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «КБ «Надра», про стягнення банківських металів призначено до розгляду.
      Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною пятою статті 403 ЦПК України.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ПАТ «КБ «Надра», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «КБ «Надра», про стягнення банківських металів повернуто колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги.
      Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
      У травні 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення від уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», в якому заявник посилалась на те, що законодавством регламентовано чіткий порядок звернення кредиторів із вимогами про забезпечення відшкодування коштів за вкладами, зокрема щодо їх включення до реєстру кредиторів на повернення банківських вкладів і відсотків, та правові підстави задоволення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб таких вимог. ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» з заявою кредитора у визначений законом строк. Кредиторська вимога позивача включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів у сьому чергу в сумі 932 891 грн 55 коп. (щодо договору строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий» від 04 квітня 2013 року). Таким чином, враховуючи те, що вимоги ОСОБА_1 включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягають задоволенню в ліквідаційній процедурі, останній має змогу задовольнити свої кредиторські вимоги у черговості, визначеній частиною першою статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
      У травні 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , в якому зазначено про те, що заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року та постанова Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року є законними й такими, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      04 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий», відповідно до умов якого вкладник передав, а банк прийняв на вкладний рахунок наступний банківський метал - золото 999,9 проби, загальною вагою 1 439,47 гр. або 46,280 тр. ун. золота, відсоткова ставка за вкладом - 1,5 % річних, строк дії вкладу - 18 місяців від дати надходження вкладу на вкладний рахунок.
      Відповідно до квитанції від 04 квітня 2013 року № 278 з поточного рахунку № НОМЕР_1 перераховано на депозитний рахунок № НОМЕР_2 суму 46,280 тр. ун. золота.
      09 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з платіжною вимогою про перерахування з поточного рахунку НОМЕР_3 вкладу - золото 999,9 проби, загальною вагою 1 439,47 гр. або 46,280 тр. ун. та проценти за вказаним договором строкового банківського вкладу (депозиту) золото 999,9 проби у розмірі 32,39 гр. або 1,041 тр. ун., а всього 47,321 тр. ун. на його особистий рахунок у ПАТ «Укрексімбанк».
      Постановою Правління НБУ від 06 лютого 2015 № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 червня 2015 року № 113 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до плану врегулювання, з 05 червня 2015 року.
      На момент звернення ОСОБА_1 з позовом до суду у банку розпочата процедура ліквідації.
      ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» із заявою кредитора. Кредиторська вимога включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів у сьому чергу у розмірі 923 891 грн 55 коп.
      2. Мотивувальна частина
      Позиція Верховного Суду
      Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.
      У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
      Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
      Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
      Згідно із частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
      Відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
      Постановою Правління Національного банку України від 06 лютого 2015 № 83 ПАТ «КБ «Надра» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 червня 2015 року № 113 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до плану врегулювання, з 05 червня 2015 року.
      Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
      Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
      Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
      Згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
      Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.
      Залишок невиплаченої суми повинен повертатися в порядку черговості, встановленої статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зокрема вимоги вкладників-фізичних осіб у частині, що перевищує суму, визначену Фондом, погашається у четверту чергу.
      Відповідно до частин четвертої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції закону від 06 лютого 2015 року, чинній на час віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних) власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
      Згідно із частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
      Відповідно до частини третьої статті 10 та частин першої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
      Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов`язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов`язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
      Одним із елементів доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.
      Доведенню підлягає те, що порушення боржником договірного зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, наслідком такого порушення.
      Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди виходили із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_5 є найбільш опосередкованим власником ПАТ «КБ «Надра» та саме з його вини банк було доведено до стану неплатоспроможності, що є його процесуальним обов`язком. Крім того, ПАТ «КБ «Надра» є неплатоспроможним та перебуває у стані ліквідації, чинним законодавством чітко визначено, що задоволення вимог кредиторів банку у такому випадку здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку не передбачена.
      Чинним законодавством не передбачена автоматична відповідальність власників істотної участі за зобов`язаннями банку у випадку визнання його неплатоспроможним. Відповідно до положень статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції закону від 25 січня 2015 року) необхідними умовами покладення відповідальності на акціонера за зобов`язаннями банку є: наявність у нього істотної участі в банку; наявність протиправного діяння; наявність шкоди, завданої таким діянням; причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою; вина учасника істотної участі в банку.
      Позивачем не доведено можливість застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки ним не доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення саме з боку відповідача.
      Отже, надання необґрунтованих переваг одному з кредиторів банку за рахунок стягнення заборгованості з одного з акціонерів банку, вина якого у настанні неплатоспроможності банку не доведена, свідчило б про порушення принципу верховенства права.
      Посилання касаційної скарги на преюдиційність судового рішення Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2016 року, яким доведено протиправність дій ОСОБА_5 як особи, яка є власником істотної участі банку, суд не бере до уваги, оскільки для відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.
      Доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.
      Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
      При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
      Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
      Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
      Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2018 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: О. В. Білоконь
      Б. І. Гулько
      Є. В. Синельников
      С. Ф. Хопта
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/82526287