ANTIRAID

Подборка правовых позиций ВССУ относительно освобождение истцов от уплаты судебного сбора по спорам о защите прав потребителей

Recommended Posts

Правові позиції щодо необхідності звільнення споживачів від сплати судового збору викладено в таких ухвалах Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ:

- від 01 березня 2017 року у справі № 465/4917/15-ц, ЄДРСР № 65066936,

- від 22 лютого 2017 року у справі № 753/16764/16-ц, ЄДРСР № 65038924,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСР № 65038773,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 739/16734/15-ц, ЄДРСР № 65009198,

- від 08 лютого 2017 року у справі № 760/285/16-ц, ЄДРСР № 64855821,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 404/6390/15-ц, ЄДРСР № 64739928,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 470/264/16-ц, ЄДРСР № 63583267,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 756/5020/16-ц, ЄДРСР № 63715829,

- від 14 грудня 2016 року у справі № 755/5357/16-ц, ЄДРСР № 63511537,

- від 07 грудня 2016 року у справі № 705/1121/15-ц, ЄДРСР № 63511213,

- від 23 листопада 2016 року у справі № 761/38395/14-ц, ЄДРСР № 62960589,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 310/2636/16-ц, ЄДРСР № 62881167,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 761/23294/15-ц, ЄДРСР № 62849071,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 757/8774/15-ц, ЄДРСР № 63049591,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 362/5568/15-ц, ЄДРСР № 62787780,

- від 09 листопада 2016 року у справі № 761/38469/15-ц, ЄДРСР № 62754415,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/931/15-ц, ЄДРСР № 62662351,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/183/16-ц, ЄДРСР № 62524555,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 522/1423/16-ц, ЄДРСР № 62524789,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 755/16234/15-ц, ЄДРСР № 62524791,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 752/1663/16-ц, ЄДРСР № 62524728,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 208/1109/15-ц, ЄДРСР № 62524532,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 758/8916/15-ц, ЄДРСР № 62202025,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 757/29939/14-ц, ЄДРСР № 62136645,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 401/3274/15-ц, ЄДРСР № 62319259,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 522/627/16-ц, ЄДРСР № 61905929,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1606/15-ц, ЄДРСР № 61922130,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1640/15-ц, ЄДРСР № 61830402,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 342/1094/15-ц, ЄДРСР № 61690155,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 289/1895/15-ц, ЄДРСР № 61558985,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 325/1728/15-ц, ЄДРСР № 61559005,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 752/7597/15-ц, ЄДРСР № 61494909,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 759/18939/15-ц, ЄДРСР № 61426127,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/1061/15-ц, ЄДРСР № 61398588,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/34/16-ц, ЄДРСР № 61387042,

- від 09 вересня 2016 року у справі № 753/16296/14, ЄДРСР № 61197556,

- від 07 вересня 2016 року у справі № 565/1617/15-ц, ЄДРСР № 61205518,

- від 27 липня 2016 року у справі № 398/1672/15-ц, ЄДРСР № 59350852,

- від 20 липня 2016 року у справі № 565/559/15-ц, ЄДРСР № 59141887,

- від 06 липня 2016 року у справі № 344/15371/15-ц, ЄДРСР № 58850785,

- від 22 червня 2016 року у справі № 289/95/16-ц, ЄДРСР № 58763623,

- від 15 червня 2016 року у справі № 521/12056/15-ц, ЄДРСР № 58489512,

- від 08 червня 2016 року у справі № 524/3876/15-ц, ЄДРСР № 58400019,

- від 25 травня 2016 року у справі № 520/16633/14-ц, ЄДРСР № 58045384, 

- від 18 травня 2016 року у справі № 405/7915/15-ц, ЄДРСР № 58045164, 

- від 18 травня 2016 року у справі № 565/1557/15-ц, ЄДРСР № 57871292, 

- від 27 квітня 2016 року у справі № 756/13114/15-ц, ЄДРСР № 57616538,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 753/22632/15-ц, ЄДРСР № 57462898.

За цю добірку велика подяка форумчанину 0720.

У разі наявності нових ухвал прошу доповнювати у цій темі.

  • Like 8

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А подскажите, пожалуйста, а куда надо подавать заявление о возврате "ошибочно" уплоченного СС:

1. Если необоснованно вынудил уплатить СС апелляционный суд.

2. Если необоснованно вынудил уплатить СС суд кассационной инстанции.

Все в 1-ю инстанцию, или туда где было уплачено ошибочно?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 27.03.2017 в 09:38, ais сказал:

А подскажите, пожалуйста, а куда надо подавать заявление о возврате "ошибочно" уплоченного СС:

1. Если необоснованно вынудил уплатить СС апелляционный суд.

2. Если необоснованно вынудил уплатить СС суд кассационной инстанции.

Все в 1-ю инстанцию, или туда где было уплачено ошибочно?

Пробуйте и туда и туда, можно поочерёдно...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 27.03.2017 в 08:38, ais сказал:

А подскажите, пожалуйста, а куда надо подавать заявление о возврате "ошибочно" уплоченного СС:

1. Если необоснованно вынудил уплатить СС апелляционный суд.

2. Если необоснованно вынудил уплатить СС суд кассационной инстанции.

Все в 1-ю инстанцию, или туда где было уплачено ошибочно?

НИ ТУДА, НИ ТУДА. т.е. они "настояли", вы оплатили, о какой ошибке речь?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, Alexandr Shapovalov сказал:

НИ ТУДА, НИ ТУДА. т.е. они "настояли", вы оплатили, о какой ошибке речь?

Например, ошибся что согласился с ошибочной позицией судьи и оплатил, а потом понял, что ошибся, не надо было платить, т.к. есть норма закона.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 29.03.2017 в 12:47, Alexandr Shapovalov сказал:

НИ ТУДА, НИ ТУДА. т.е. они "настояли", вы оплатили, о какой ошибке речь?

Мало ли кто на чём настоял... Они ошиблись, и он ошибся... И что теперь нельзя вернуть по Вашему... А если например человек заплатил ошибочно СС не на тот суд или не ту сумму, то он тоже не имеет права её уже вернуть получается...?)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року

м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,
Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, в якому просив визнати кредитний договір від 18 березня 2013 року, укладений між ним та публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину та визначити, що грошові кошти, які ним сплачені банку на виконання умов вищевказаного кредитного договоруу розмірі 15 617 грн 01 коп., є достатніми та такими, що повернуті позичальником кредитору.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення районного суду визнано неподаною та повернуто заявнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати й направитисправу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її заявнику, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою суду від 23 вересня 2016 року апеляційну скаргу було залишено без руху для оплати заявником судового збору, але у встановлений строк недоліки скарги ним не усунуто.

Проте такого висновку апеляційний суд дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

Апеляційна скарга за формою й змістом повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивачем пред'явлений позов про захист його прав як споживача послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

У п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати», судам роз'яснено, що оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні позову, також звільняються від його сплати й при поданні апеляційних чи касаційних скарг.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув та безпідставно визнав апеляційну скаргу ОСОБА_3 неподаною.

Ураховуючи наведене, ухвала апеляційного суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
В.І.Журавель
О.В.Закропивний
С.П.Штелик
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65513738

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Список дополнен.

Правову позицію щодо необхідності та правомірності звільнення споживачів від сплати судового збору  викладено в таких ухвалах Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ:

- від 19 квітня 2017 року у справі № 404/6714/15-ц, ЄДРСР № 66145502,

- від 12 квітня 2017 року у справі № 752/2074/16, ЄДРСР № 66207312,

- від 12 квітня 2017 року у справі № 761/17118/16-ц, ЄДРСР № 66022071,

- від 03 квітня 2017 року у справі № 759/15091/14-ц, ЄДРСР № 65817287,

- від 29 березня 2017 року у справі № 175/2114/16-ц, ЄДРСР № 65939637,

- від 29 березня 2017 року у справі № 753/12417/16-ц, ЄДРСР № 65895245,

- від 29 березня 2017 року у справі № 357/5526/16-ц, ЄДРСР № 65771411,

- від 29 березня 2017 року у справі № 335/941/16-ц, ЄДРСР № 65707000,

- від 29 березня 2017 року у справі № 363/2273/16-ц, ЄДРСР № 65706848,

- від 29 березня 2017 року у справі № 565/1368/16-ц, ЄДРСР № 65895257,

- від 22 березня 2017 року у справі № 761/35935/15-ц, ЄДРСР № 65818229,

- від 22 березня 2017 року у справі № 372/964/16, ЄДРСР № 65513738,

- від 22 березня 2017 року у справі № 761/19072/16-ц, ЄДРСР № 65895538,

- від 15 березня 2017 року у справі № 361/4645/16-ц, ЄДРСР № 65435327,

- від 15 березня 2017 року у справі № 756/11534/15, ЄДРСР № 65939622,

- від 01 березня 2017 року у справі № 465/4917/15-ц, ЄДРСР №  65066936,

- від 22 лютого 2017 року у справі № 477/991/16-ц, ЄДРСР № 64921680,

- від 22 лютого 2017 року у справі № 753/16764/16-ц, ЄДРСР №  65038924,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 565/1560/15-ц, ЄДРСР № 64830793,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСР №  65038773,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 739/16734/15-ц, ЄДРСР №  65009198,

- від 08 лютого 2017 року у справі № 760/285/16-ц, ЄДРСР №  64855821,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 404/6390/15-ц, ЄДРСР №  64739928,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 398/1923/15-ц, ЄДРСР № 64612015,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 759/2024/16-ц, ЄДРСР № 64534390,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 708/1360/15-ц, ЄДРСР № 64534422,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 489/1916/16-ц, ЄДРСР № 63805010,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 470/264/16-ц, ЄДРСР №  63583267,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 756/5020/16-ц, ЄДРСР №  63715829,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 489/1916/16-ц, ЄДРСР № 63805010,

- від 14 грудня 2016 року у справі № 755/5357/16-ц, ЄДРСР №  63511537,

- від 07 грудня 2016 року у справі № 705/1121/15-ц, ЄДРСР №  63511213,

- від 23 листопада 2016 року у справі № 761/38395/14-ц, ЄДРСР №  62960589,

- від 23 листопада 2016 року у справі № 522/3788/15, ЄДРСР № 62949237,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 310/2636/16-ц, ЄДРСР №  62881167,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 761/23294/15-ц, ЄДРСР №  62849071,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 757/8774/15-ц, ЄДРСР №  63049591,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 362/5568/15-ц, ЄДРСР №  62787780,

- від 09 листопада 2016 року у справі № 761/38469/15-ц, ЄДРСР №  62754415,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/931/15-ц, ЄДРСР №  62662351,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/183/16-ц, ЄДРСР №  62524555,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 522/1423/16-ц, ЄДРСР №  62524789,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 755/16234/15-ц, ЄДРСР №  62524791,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 752/1663/16-ц, ЄДРСР №  62524728,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 208/1109/15-ц, ЄДРСР №  62524532,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 758/8916/15-ц, ЄДРСР №  62202025,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 757/29939/14-ц, ЄДРСР №  62136645,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 401/3274/15-ц, ЄДРСР №  62319259,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 522/627/16-ц, ЄДРСР №  61905929,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1606/15-ц, ЄДРСР №  61922130,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1640/15-ц, ЄДРСР №  61830402,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 342/1094/15-ц, ЄДРСР №  61690155,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 289/1895/15-ц, ЄДРСР №  61558985,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 325/1728/15-ц, ЄДРСР №  61559005,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 752/7597/15-ц, ЄДРСР №  61494909,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 759/18939/15-ц, ЄДРСР №  61426127,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/1061/15-ц, ЄДРСР №  61398588,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/34/16-ц, ЄДРСР № 61387042,

- від 09 вересня 2016 року у справі № 753/16296/14, ЄДРСР № 61197556,

- від 07 вересня 2016 року у справі № 565/1617/15-ц, ЄДРСР №  61205518,

- від 27 липня 2016 року у справі № 398/1672/15-ц, ЄДРСР №  59350852,

- від 20 липня 2016 року у справі № 565/559/15-ц, ЄДРСР №  59141887,

- від 06 липня 2016 року у справі № 344/15371/15-ц, ЄДРСР №  58850785,

- від 22 червня 2016 року у справі № 289/95/16-ц, ЄДРСР №  58763623,

- від 15 червня 2016 року у справі № 521/12056/15-ц, ЄДРСР №  58489512,

- від 08 червня 2016 року у справі № 524/3876/15-ц, ЄДРСР №  58400019,

- від 25 травня 2016 року у справі  № 520/16633/14-ц,  ЄДРСР № 58045384, 

- від 18 травня 2016 року у справі № 405/7915/15-ц,  ЄДРСР  № 58045164,

- від 18 травня 2016 року у справі № 565/1557/15-ц,  ЄДРСР  № 57871292,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 756/13114/15-ц, ЄДРСР № 57616538,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 753/22632/15-ц, ЄДРСР № 57462898, та інших.  

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 30.03.2017 в 23:55, Bolt сказал:

Мало ли кто на чём настоял... Они ошиблись, и он ошибся... И что теперь нельзя вернуть по Вашему... А если например человек заплатил ошибочно СС не на тот суд или не ту сумму, то он тоже не имеет права её уже вернуть получается...?)

А КАК ЕЁ ВЕРНУТЬ? ЧЕРЕЗ ОБЖАЛОВАНИЕ? ТАК ПРОПУЩЕН СРОК!

Своим клиентам (по необходимости и возможности) пишу апелляции/кассации на ухвалы об "обездвиживании по неСЗ" ОДНОВРЕМЕННО с оплатой СЗ...
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот еще одно свежее решение: 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВСУ продемонстрировал свою полную некомпетентность и грубейшее нарушение, как украинского, так и международного законодательства. ВСУ пришел к выводу, что оказывается законодательством может предусматриваться отдельно право потребителя быть освобожденным от уплаты судебного сбора в суде только первой инстанции, а во всех остальных инстанциях потребитель лишен такого права и соответственно права на защиту.

Это решение должно войти в учебники, как пример заведомо неправосудного, а судьи его принявшие не имеют права осуществлять далее правосудие и должны утратить право на отставку и вознаграждение при выходе на пенсию.

  •  

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

  • Похожий контент

    • Автор: ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      23 січня 2018 року
      м. Київ
      справа № 202/10128/14-ц
      провадження № 61-1856 св 17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Стрільчука В. А.,
      суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
      учасники справи:
      позивач - ОСОБА_1,
      відповідач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року у складі суддів: Прозорової М. Л., Максюти Ж. І., Макарова М. О.,
      ВСТАНОВИВ:
      У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») про стягнення безпідставно списаних коштів та відшкодування моральної шкоди.
      На обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 20 лютого 2014 року відповідач відкрив їй картковий рахунок НОМЕР_1 (Золота картка для виплат) для отримання соціальних виплат по народженню дитини та догляду за нею до досягнення трирічного віку. Крім того, вона отримала кредитну картку «Gold» НОМЕР_2, зі встановленим кредитним лімітом у розмірі 5 000 грн 00 коп.
      16 вересня 2014 року о 3 год. 35 хв. їй надійшло два sms-повідомлення з номера 10060 про те, що з її особових рахунків НОМЕР_1 (Золота картка для виплат) та кредитної картки «Gold» НОМЕР_2 списано 10 000 грн 00 коп. та 4 000 грн 00 коп., додатково також нараховано комісію у розмірі 160 грн 00 коп. У зв'язку з тим, що списання коштів відбулось несанкціоновано, вона за телефоном гарячої лінії звернулась до ПАТ «КБ «ПриватБанк» з вимогою заблокувати відкриті на її ім'я картки та повідомила про факт шахрайства. Крім того, звернулась з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення до міліції. По даному факту СВ Індустріальним РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області було розпочато кримінальне провадження № 12014040660003376 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України (шахрайство вчинене з використанням електронно-обчислюваної техніки).
      На письмову вимогу до відповідача про повернення списаних з поточних рахунків грошових коштів та проведення службового розслідування за фактом несанкціонованого списання з її рахунків коштів, отримала лист № 20.1.0.0./7-20140916/106 від 2 жовтня 2014 року про відмову в задоволенні її вимог, з підстав несумлінного виконання нею, як клієнтом банку, умов зберігання та використання інформації в каналі зв'язку.
      Посилаючись на те, що жодного розпорядження про списання коштів вона не давала, будь-яких дій, що могли би призвести до списання грошових коштів, не вчиняла, та те, що банк не виконав покладені на нього обов'язки щодо збереження її коштів, просила суд стягнути з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на її користь безпідставно списані кошти у розмірі 14 160 грн 00 коп, а також відповідно до положень статтей 23, 1167 ЦК України, статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» на відшкодування моральної шкоди - 7 000 грн 00 коп.
      Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму безпідставно списаних коштів у розмірі 14 160 грн 00 коп.
      Стягнуто з ПАТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн 00 коп.
      Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що списання коштів відповідачем здійснено незаконно, оскільки ОСОБА_1 не вчинила жодних дій щодо розпорядження на списання грошових коштів зі своїх рахунків, а тому банк порушив взяті на себе зобов'язання в частині збереження коштів клієнта. Розмір відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, суд вважав достатнім у сумі 1 000 грн 00 коп.
      Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 серпня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що списання коштів з рахунків позивача було здійснене через «фітингову» схему шахраїв, яка розрахована на неуважність користувача системи «Приват-24», недостатню захищеність персональних комп'ютерів від вірусів, а тому відповідно до Умов і правил надання банківських послуг саме клієнт несе відповідальність за зберігання картки, пін-коду, а також збитки у разі використання картки третіми особами. Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення безпідставно списаних грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
      У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року, залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 серпня 2015 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
      Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 розпорядження на списання грошових коштів з її рахунків, пін-код чи будь-яку особисту інформацію нікому не надавала, а тому зазначене вище списання грошових коштів є таким, що здійснене банком незаконно та з порушенням обов'язку збереження грошових коштів на рахунках його клієнта.
      Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
      Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
      Відповідно допунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 223 від 30 квітня 2010 року банку разі здійснення недозволеної або некоректно виконаноїплатіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності заздійснення платіжних операцій, якщо и спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
      Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
      Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
      Ураховуючи відсутність обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконно мувикористанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціюватиплатіжні операції, не встановлено, правильним є висновок суду першої інстанції про несанкціоноване списання грошових коштів з рахунків ОСОБА_1, у зв'язку із чим вони підлягають поверненню.
      Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку зазначеного не врахував та помилково вважав, що наявна вина ОСОБА_1 у списанні грошових коштів з її рахунків.
      Висновки апеляційного суду про те, що спірні операції були проведені через систему «Приват-24» із застосуванням «фітингової» схеми шахраїв, яка розрахована на неуважність користувачів системи «Приват-24» та недостатню захищеність персональних комп'ютерів від комп'ютерних вірусів, що виключає вину ПАТ «КБ «ПриватБанк», є помилковими, оскільки ґрунтуються на припущеннях, а не наявних в матеріалах справи доказах, які б підтверджували, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
      Тим більше, як убачається з результатів службового розслідування, проведеного ДБ ГО «фітингова» схема шахраїв розрахована не тільки на неуважність користувачів системи «Приват-24» та недостатню захищеність їх персональних комп'ютерів від комп'ютерних вірусів, а й на наявність особливостей деяких сервісів системи «Приват-24», які шахрай може використовувати для обману користувачів системи.
      Безпідставним є і посилання суду апеляційної інстанції, як на правову підставу відповідальності позивача за несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунків, на положення пунктів 1.1.5.5, 1.1.5.13, 1.1.5.14, 2.7.3.1.13 Умов і правил надання банківських послуг, які в матеріалах справи відсутні. Відповідач на виконання вимог частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, які були чинними на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій) не надав суду зазначених вище Умов та правил надання банківських послуг, які є складовою частиною укладеного між сторонами договору. Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач взяв на себе зобов'язання щодо понесення збитків у зв'язку із несанкціонованим доступом до особистої інформації клієнта при реєстрації у системі «Приват-24», також ґрунтуються на припущенні, а не наявних в матеріалах справи доказах, які б підтверджували зазначене.
      Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення безпідставно списаних грошових коштів, ухваленого згідно із законом, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
      Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
      Стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що між сторонам існують договірні відносини, та не перевірив чи передбачено умовами укладеного договору про надання банківських послуг право клієнта на відшкодування моральної шкоди.
      Згідно з положеннями пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
      Правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання банківських послуг.
      Згідно зі статтею 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
      Правила статті 1167 ЦК України регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.
      Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
      Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1575цс16.
      З наявних в матеріалах справи складових частин договору про надання банківських послуг (заяви позичальника) не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договірних зобов'язань. Відсутні також підстави для відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
      Таким чином, не встановлено обставин, з якими закон пов'язує право позивача на відшкодування моральної шкоди, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди є помилковим.
      Беручи до уваги зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, не урахував договірний характер правовідносин, які виникли між сторонами, та передбачені законом випадки відшкодування моральної шкоди, а тому відповідно до положень статтей 400, 412 ЦПК України рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      ПОСТАНОВИВ:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року скасувати.
      Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 серпня 2015 року в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
      Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди.
      В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 6 серпня 2015 року залишити без змін.
      Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий В. А. Стрільчук
      Судді: С. О. Карпенко
      В.О. Кузнєцов
      С.О. Погрібний
      Г.І. Усик
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      Постанова
      Іменем України
      18 січня 2018 року
      м. Київ
      справа № 565/256/15-ц
      провадження № 61-1504 св 17
      Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Луспеника Д. Д.,
      суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
      учасники справи:
      стягувач - ОСОБА_4
      боржник - публічне акціонерне товариство «Фортуна-Банк»
      особа, дії якої оскаржуються - відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвали апеляційного суду Рівненської області у складі судді Оніпко О. В., від 22 січня 2016 року, 22 лютого 2016 року та 9 березня 2016 року,
      В С Т А Н О В И В :
      Відповідно до пунктів 4 і 14 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
      У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою про визнання протиправними бездіяльності та дій головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Бабенко О. О.
      Скарга мотивована тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 21 вересня 2015 року є незаконною, державний виконавець пропустив триденний строк відкриття виконавчого провадження, не направив виконавчий документ стягувачу в строк визначений законом, вказав недостовірну інформацію у виконавчому провадженні, не вжив заходів до примусового виконання рішення суду.
      З цих підстав просив визнати постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною в частині, що прийнята з порушенням строку, а також щодо не зазначення в постанові резолютивної частини рішення суду так, як вказано у виконавчому документі.
      Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2015 року скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
      Визнано неправомірною постанову про відкриття виконавчого провадження №48769854 від 21 вересня 2015 року головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Бабенко О.О. в частині щодо не зазначення в постанові резолютивної частини рішення суду так, як вказано у виконавчому документі.
      У задоволенні решти вимог скарги відмовлено через їх безпідставність.
      Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2015 року залишено без руху у зв'язку з необхідністю сплати судового збору за подання апеляційної скарги та зазначення поважності причин пропуску строку на подання апеляційної скарги.
      Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 30 грудня 2015 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
      Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4, отримавши копію ухвали суду про залишення його апеляційної скарги без руху, у встановлений строк не усунув в повному обсязі недоліки апеляційної скарги, а саме не сплатив судовий збір за її подання.
      Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 9 березня 2016 року визнано неподаною та повернуто апеляційну скаргу ПАТ «Фортуна-Банк» на ухвалу Кузнецовського міського суду Рівненської області від 4 листопада 2015 року про відкриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги та пропуском строку на подання скарги.
      У касаційній скарзі, поданій у березні 2016 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвали апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року, 22 лютого 2016 року, 9 березня 2016 року та направити справу до апеляційного суду для розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.
      Касаційна скарга на ухвали суду від 22 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року мотивована тим, що законом не передбачена необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, тому висновок суду про необхідність сплати судового збору зроблено з порушенням норм процесуального права.
      Касаційна скарга на ухвалу суду від 9 березня 2016 року мотивована тим, що апеляційна скарга не підлягала розгляду відповідно до вимог закону.
      Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
      27 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.
      Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
      Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
      Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Встановлено, що ОСОБА_4 є стягувачем за виконавчим листом № 565/256/15-ц від 26 серпня 2015 року, за яким 21 вересня 2015 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві Бабенко О. О. відкрито виконавче провадження.
      Постановляючи ухвалу про визнання неподаною апеляційної скарги та повернення її ОСОБА_4, апеляційний суд керувався нормами статей 121, 297 ЦПК України (в редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду) і виходив з того, що заявник не виконав вимоги ухвали апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року в частині вимог про сплату судового збору.
      При цьому, апеляційний суд не взяв до уваги посилання ОСОБА_4 на те, що законом, який діяв на час вирішення справи, не передбачено сплату судового збору за подання скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця.
      Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 14 постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» ураховуючи, що провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід'ємною частиною (стадією) судового провадження по конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви сплачено відповідний судовий збір, ні розділом VII ЦПК, ні Законом України від 8 липня 2011 року "Про судовий збір" (частина перша статті 3) не передбачено необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то за подання скарги судовий збір не сплачується.
      Таким чином не підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
      За таких обставин, висновки апеляційного суду про невідповідність апеляційної скарги ОСОБА_4 вимогам статей 121, 297 ЦПК України у зв'язку з несплатою судового збору є неправильними та такими, що не відповідають вимогам закону, а доводи касаційної скарги в цій частині - обґрунтовані.
      Відповідно до положень частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Частиною четвертої статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
      Враховуючи викладене, апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконних ухвал суду, а тому касаційну скаргу ОСОБА_4 слід задовольнити, ухвали апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
      Безпідставними є доводи касаційної скарги в частині порушення апеляційним судом норм процесуального права під час постановлення ухвали суду від 9 березня 2016 року про повернення апеляційної скарги ПАТ «Фортуна-Банк», поданої з пропуском строку на її подання.
      Згідно із положеннями статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      Таким чином, касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 9 березня 2016 року слід залишити без задоволення, оскільки повернення апеляційної скарги ПАТ «Фортуна-Банк» не порушує права заявника.
      Керуючись статтями 410, 411, 416-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И В :
      Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
      Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 9 березня 2016 року залишити без змін.
      Ухвали апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року та від 22 лютого 2016 року скасувати.
      Справу направити до апеляційного суду Рівненської області для продовження розгляду.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Д. Д. Луспеник
      Судді: О. В. Білоконь
      Б.І. Гулько
      Є.В. Синельников
      С.Ф. Хопта
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/71749954
    • Автор: ANTIRAID
      Державний герб України
      ВЕРХОВНИЙ СУД
      УХВАЛА
      29.12.2017
      м. Київ
      К/9901/2084/17 № 826/11019/15 
      Верховний Суд в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк» «Український фінансовий світ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк» «Український фінансовий світ», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
      в с т а н о в и в:
      19.12.2017р. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк» «Український фінансовий світ» Оберемко Р.А. звернувся до Верховного Суду із вказаною касаційною скаргою, яка не відповідає вимогам статті 330 КАС України, оскільки до касаційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
      Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
      З касаційної скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що позивач є фізичною особою, звернувся до суду у 2015 році та заявив дві позовні вимоги немайнового характеру.
      Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 1948,80 грн. (200% від 974,40 грн. (487,20*2)).
      Сплату судового збору слід здійснювати за реквізитами: отримувач коштів - УДКCУ у Печерському р-ні, рахунок отримувача: 31213207700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, код банку отримувача: 820019, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету: 22030102, призначення платежу - 101; (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), - Верховний Суд.
      Клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволенню не підлягає, оскільки статтею 8 ЗУ «Про судовий збір» передбачено можливість такого звільнення виключно для фізичних осіб.
      В свою чергу, за правилами частини 2 статті 132 КАС України (в редакції після 15.12.2017р.) розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
      За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху.
      Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України,
      у х в а л и в:
      Відмовити у задоволенні клопотання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк» «Український фінансовий світ» про звільнення від сплати судового збору.
      Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк» «Український фінансовий світ» залишити без руху.
      Встановити скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
      У разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
      Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
      Суддя О.П. Стародуб
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/71424933
    • Автор: Zdorov7
      Вітаю!
      Вже 8 місяців не працює ліфт( Звернувся до жеку, вони кажуть що будинок має заборгованість з електроенергії 28500 грн поки не сплатити ее включать. Подав позов. Відповідач прийшов на судове засідання розказав що він всіх знає, все рішає, на наступні не ходив. Заочне рішення, набрало законної сили 12.12.2017.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/70079128
      Але, з 20.09.17 наш будинок передано «Жилкомсервіс». Про що нас офіційно ніхто не повідомив, ну оголошення на під'їзді якесь наче було. Договір з попереднім «мобількомусервіс» не розторгнуто з новим жилкомсервіс не підписано. 
      Я надіслав заяву про добровільне виконання і копії рішення і виконавчого листа мобількомусервіс і жилкомсервіс. Перші отримали 19.12 інші не заберають лист, пошта првторне повідомлення надсилає.
      Підкажіть будь ласка, як змусити виконати рішення, щоб включили ліфт!
      Звернутися до суду із заявою про зміну сторони, а потім до виконавчої служби? Чи і так звернутися до виконавчої а вони потім самі до суду про зміну правонаступник ж є...
      Чи реально виконати рішення суду?
      І ще, відповідач знаходиться в Харківському районі, будинок у Харкові то до якої двс звертатися, адже «3. Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.». Новий жек у Харкові.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      22 листопада 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних правах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Гуменюка В.І., 
      суддів: Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Романюка Я.М.,
       
      розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а: 
      У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши позовні та посилаючись на те, що 22 травня 2012 року між нею та ТОВ «Порше Лізинг Україна» було укладено договір про фінансовий лізинг транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6 на суму 19 тис. 216 доларів США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання їй автомобіля становило 154 тис. 880 грн 96 коп., строком на 60 місяців. За умовами договору авансовий платіж за придбання предмета лізингу становив в еквіваленті 6 тис. 341 долар США 28 центів, обсяг фінансування становив в еквіваленті 12 тис. 874 долари США 72 центи, фіксований щомісячний лізинговий платіж складав 364 долари США 77 центів (викупна вартість, проценти та комісія) та адміністративний платіж складав 288 доларів США 24 центи. Згідно з актом прийому-передачі від 29 травня 2012 року вартість предмета лізингу становила 154 тис. 880 грн 96 коп., обсяг фінансування – 103 тис. 770 грн 24 коп., щомісячний платіж – 2 тис. 940 грн 5 коп., адміністративні витрати – 2 тис. 323 грн 21 коп.
      Позивачка зазначала, що передумовою звернення до суду з позовом був той факт, що відповідач протягом грудня 2014 року – серпня 2015 року, всупереч принципу добросовісності договору і рівноправності сторін, довільно трактуючи умови договору про фінансовий лізинг, виставляв їй рахунки зі сплати лізингових платежів за курсом долара США, який не відповідав жодному курсу національної валюти, що був встановлений у вказаний період. На момент звернення до суду вона сплатила 186 тис. 259 грн 70 коп., що значно перевищує вартість предмета лізингу, а місячний платіж за березень 2015 року взагалі складав 9 тис. 119 грн 25 коп. ОСОБА_1 зазначала, що звернулась із претензією до відповідача як споживач фінансових послуг з вимогою надати у письмовому вигляді інформацію з розшифруванням щомісячно, за яким курсом у 2014 році (Національного банку України, Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний банк «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою, якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, а також надати пояснення, за яким курсом буде визначатися платіж при виконанні договору в майбутньому та в який конкретно день місяця такий курс буде визначатися для виставлення рахунку на сплату. Цю вимогу відповідач не виконав і своєю відповіддю фактично відмовив їй у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки за умовами договору дострокове розірвання угоди з ініціативи споживача розглядається виключно як достроковий викуп, який відповідач дозволяє лише після виконання низки платежів та умов. При зверненні ОСОБА_1 з проханням про таке припинення лізингодавць не визначив непогашеної вартості предмета лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано проханням про дострокове розірвання договору.
      Посилаючись на викладене, а також на положення Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 просила суд: визнати договір про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року, укладений між нею та відповідачем, недійсним; визнати незаконними вимоги про сплату 14 штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 року по 5 січня 2016 року на загальну суму 5 тис. 21 грн 89 коп.; стягнути з відповідача на її користь суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 тис. 341 долар США 28 центів та частини викупної вартості предмета лізингу (сплаченої за 44 місяці помноженої на 364 долари США 77 центів) в еквіваленті 16 тис. 49 доларів США 88 центів; зобов'язати її повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6, реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акта передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року; стягнути із відповідача на її користь суму судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн.
      Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано договір про фінансовий лізинг, укладений 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1, щодо транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6 на суму 19 тис. 216 доларів США недійсним; визнано незаконними вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про сплату 14 штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4 лютого 2015 року по 5 січня 2016 року на загальну суму 5 тис. 21 грн 89 коп.; стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року в еквіваленті 6 тис. 341 долар США 28 центів та частину викупної вартості предмета лізингу (сплачену за 44 місяці і помножену на 364 долари 77 центів США) в еквіваленті 16 тис. 49 доларів США 88 центів. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6, реєстраційний номер НОМЕР_1, на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» зі складанням акта передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року. Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 суму судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 3 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року залишено без змін. 
      У лютому 2017 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 799 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 18 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», пункту 111 статті 4, пункту 4 частини першої статті 34 закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
      На обґрунтування заяви ТОВ «Порше Лізинг Україна» надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня, 2 липня, 1 жовтня та 11 грудня 2014 року, 18 та 11 березня, 14 травня, 10 червня, 3 липня, 1, 11 та 24 вересня, 28 жовтня, 10 та 24 грудня 2015 року та ухвалу Верховного Суду України від 14 липня 2010 року. 
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
      За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
      Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 22 травня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» і ОСОБА_1 було укладено договір про фінансовий лізинг НОМЕР_2, об'єктом якого був транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6 вартістю 19 тис. 216 доларів США, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля позивачу становило 154 тис. 880 грн 96 коп. Строк дії договору визначено у 60 місяців (а.с.5,т.1).
      На виконання умов договору фінансового лізингу відповідно до рахунку-фактури НОМЕР_3 від 22 травня 2012 року ОСОБА_1 сплатила 57 тис. 326 грн 29 коп., з яких: 51 тис. 110 грн 72 коп. – авансовий платіж; 2 тис. 323 грн 21 коп. – адміністративний платіж; 952 грн 32 коп. – реєстраційний платіж, а також перший лізинговий платіж, що складався з: відшкодування частини вартості об'єкта лізингу – 1 тис. 343 грн 60 коп., процентів та комісії – 1 тис. 596 грн 44 коп.
      Відповідно до пункту 2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна» (далі – Загальні комерційні умови) за будь-яких умов сплачені авансовий, реєстраційний, адміністративний та перший платіж, а це 57 тис. 326 грн 29 коп., поверненню не підлягають.
      Дострокове розірвання договору за ініціативою споживача могло розглядатись виключно в ракурсі дострокового викупу, який був можливий лише після сплати споживачем низки платежів та виконання умов лізингодавця, а також сплати одноразової комісії за дострокове закінчення строку лізингу в розмірі 4% від непогашеної вартості об'єкта лізингу (підпункт 12.5 Загальних комерційних умов).
      Згідно з підпунктами 4.5, 4.6 Загальних комерційних умов будь-які несправності, технічні або інші дефекти об'єкта лізингу з вини виробника, постачальника дилера, дилера-продавця або інших осіб складали ризик для лізингоодержувача ТОВ «Порше Лізинг Україна» не несло жодних витрат у зв'язку із зазначеними несправностями. Такі несправності або дефекти не звільняли лізингоотримувача від належного виконання ним своїх зобов'язань за цим контрактом включно зі сплатою лізингових платежів або інших платежів на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відшкодування товариству витрат відповідно до умов контракту. ТОВ «Порше Лізинг Україна» не несло жодної відповідальності за характеристики об'єкта лізингу або збитки, які могли бути понесені у зв'язку із цим.
      Підпунктом 6.3 пункту 6 Загальних комерційних умов визначено, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Національним банком України (обмінний курс), що буде обрано за рішенням ТОВ «Порше Лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховувались у євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягали сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.
      У разі часткової зміни положень цього пункту, ТОВ «Порше Лізинг Україна» мало право вимагати, щоб лізингові платежі та всі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (Національного банку України, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого) замість обмінного курсу зазначеного вище банку. Сторони погоджувались, що таку вимогу ТОВ «Порше Лізинг Україна» може висунути на власний розсуд та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагалось згоди лізингоодержувача.
      З довідки ПАТ «КІБ Креді Агріколь» від 7 грудня 2015 року вбачається, що для клієнтів – юридичних осіб, яким є ТОВ «Порше Лізинг Україна», валютно-обмінні операції банк здійснював через міжбанківський валютний ринок України, курс валют на якому формується залежно від кон'юнктури. Для клієнтів – фізичних осіб, які здійснюють валютно-обмінні операції в касах банку, курс валют установлювався банком. Інформація щодо діяльності клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта, є банківською таємницею і може бути розкритою за наявності письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду.
      Ураховуючи викладене, суди дійшли висновку, що формула визначення грошового еквівалента ціни автомобіля та лізингових платежів у доларах США, наведена у підпункті 6.3 Загальних комерційних умов, є такою, що вводить в оману, оскільки у такий спосіб через комерційну таємницю позбавляє споживача можливості знати обмінний курс безготівкових операцій ПАТ «КІБ Креді Агріколь».
      Крім того, суди визнали, що умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу були несправедливими, призвели до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдали шкоди споживачеві.
      На час розгляду справи в суді заборгованість за лізинговими платежами в позивача була відсутня, що підтвердилось актом звіряння взаємних розрахунків, складеним між сторонами, та зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта ОСОБА_1 від 9 червня 2015 року, наданою представником відповідача до суду. Незважаючи на те позивачці додатково було виставлено рахунки 3 червня 2015 року на суму 1 тис. 633 грн 96 коп., 3 липня 2015 року на суму 2 тис. 396 грн 83 коп., 4 серпня 2015 року на суму 2 тис. 728 грн 40 коп., 8 вересня 2015 року на суму 3 тис. 76 грн 37 коп., 5 жовтня 2015 року на суму 3 тис. 70 грн 63 грн., 4 листопада 2015 року на 3 тис. 786 грн, 16 листопада 2015 року на суму 3 тис. 893 грн 96 коп. як штрафні санкції за невиконання умов договору.
      З урахуванням зазначеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, визнав незаконними нарахування ТОВ «Порше Лізинг Україна» штрафних санкцій позивачці за період з 4 лютого 2015 року по 5 січня 2016 року на загальну суму 5 тис. 21 грн 89 коп.
      Відхиляючи касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна», суд касаційної інстанцій погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову. При цьому суди з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15) та 11 травня 2016 року (справа № 6-65цс16), виходили з того, що за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, чого сторони не виконали, а отже, такий договір фінансового лізингу є нікчемним. Також суди дійшли висновку про те, що умови договору про фінансовий лізинг від 22 травня 2012 року є несправедливими, вводять споживача в оману, оскільки призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, що відповідає положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
      У наданих для порівняння ухвалах від 28 травня 2014 року та 14 травня 2015 року Вищий спеціалізований суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, які з урахуванням положень Закону України «Про фінансовий лізинг», виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами із застосуванням нечесної підприємницької практики, а також доказів на підтвердження підстав для визнання умов договору несправедливими згідно Закону України «Про захист прав споживачів», крім того, нотаріальне посвідчення, укладеного між сторонами договору фінансового лізингу відповідно до вимог Закону України «Про фінансовий лізинг» та параграфу 6 глави 58 ЦК України не є обов'язковим.
      Цей же суд ухвалами від 2 липня, 11 грудня 2014 року та 11 березня 2015 року погодився в рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, про відмову в задоволенні позовів, оскільки відповідачі мали право на надання послуг фінансового лізингу, так як Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, їх було взято на облік як юридичні особи, що мали право надавати послуги з фінансового лізингу, а крім того, ЦК України та Закон України «Про фінансовий лізинг» не передбачають обов'язкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
      Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалами від 1 жовтня 2014 року, 18 березня, 10 червня, 3 липня, 11 та 24 вересня, 28 жовтня, 10 грудня 2015 року дійшов висновків, що положення параграфу 6 глави 58 ЦК України та Закону України «Про фінансовий лізинг» не передбачають обов'язкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
      Ухвалою від 1 вересня 2015 року у справі за позовом про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів цей же суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову і відмовив у відкритті касаційного провадження.
      Ухвалою від 24 грудня 2015 року у справі про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення майнової та моральної шкоди Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, який виходив з недоведеності несправедливості умов договору фінансового лізингу та відмовив у задоволенні позову.
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме Закону України «Про захист прав споживачів».
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та враховуючи правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15) та 11 травня 2016 року (справа № 6-65цс16), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
      Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
      Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
      Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
      Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнане недійсним або змінене, а не сам договір.
      У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
      Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
      Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, вони порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
      Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2 – 4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
      За змістом частини п’ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
      Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.
      За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. 
      Таким чином, підпункти 4.5, 4.6 Загальних комерційних умов щодо усунення лізингодавця від відповідальності у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару суперечать положенням статті 808 ЦК України.
      Окрім того, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. 
      Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 цього Закону).
      Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. 
      Суди не встановили наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам законодавства. 
      Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
      Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
      З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв’язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».
      Ухвала Верховного Суду України від 14 липня 2010 року не є судовим рішенням Верховного Суду України, прийнятим у порядку визначеному главою 3 розділу V ЦПК України, а тому на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 4 частини 1 статті 355 цього кодексу.
      Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Порше Лізинг Україна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року.
      Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а: 
       
      У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальність «Порше Лізинг Україна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 липня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 квітня 2016 року відмовити.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
      Головуючий: В.І. Гуменюк
      Судді:
      Л.І. Охрімчук
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      Постанова від 22 листопада 2017 року № 6-428цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B72F5DD0B15E8EA4C22581FA002F7CA2