ANTIRAID

Подборка правовых позиций ВССУ относительно освобождение истцов от уплаты судебного сбора по спорам о защите прав потребителей

Recommended Posts

Правові позиції щодо необхідності звільнення споживачів від сплати судового збору викладено в таких ухвалах Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ:

- від 01 березня 2017 року у справі № 465/4917/15-ц, ЄДРСР № 65066936,

- від 22 лютого 2017 року у справі № 753/16764/16-ц, ЄДРСР № 65038924,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСР № 65038773,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 739/16734/15-ц, ЄДРСР № 65009198,

- від 08 лютого 2017 року у справі № 760/285/16-ц, ЄДРСР № 64855821,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 404/6390/15-ц, ЄДРСР № 64739928,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 470/264/16-ц, ЄДРСР № 63583267,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 756/5020/16-ц, ЄДРСР № 63715829,

- від 14 грудня 2016 року у справі № 755/5357/16-ц, ЄДРСР № 63511537,

- від 07 грудня 2016 року у справі № 705/1121/15-ц, ЄДРСР № 63511213,

- від 23 листопада 2016 року у справі № 761/38395/14-ц, ЄДРСР № 62960589,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 310/2636/16-ц, ЄДРСР № 62881167,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 761/23294/15-ц, ЄДРСР № 62849071,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 757/8774/15-ц, ЄДРСР № 63049591,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 362/5568/15-ц, ЄДРСР № 62787780,

- від 09 листопада 2016 року у справі № 761/38469/15-ц, ЄДРСР № 62754415,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/931/15-ц, ЄДРСР № 62662351,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/183/16-ц, ЄДРСР № 62524555,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 522/1423/16-ц, ЄДРСР № 62524789,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 755/16234/15-ц, ЄДРСР № 62524791,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 752/1663/16-ц, ЄДРСР № 62524728,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 208/1109/15-ц, ЄДРСР № 62524532,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 758/8916/15-ц, ЄДРСР № 62202025,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 757/29939/14-ц, ЄДРСР № 62136645,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 401/3274/15-ц, ЄДРСР № 62319259,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 522/627/16-ц, ЄДРСР № 61905929,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1606/15-ц, ЄДРСР № 61922130,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1640/15-ц, ЄДРСР № 61830402,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 342/1094/15-ц, ЄДРСР № 61690155,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 289/1895/15-ц, ЄДРСР № 61558985,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 325/1728/15-ц, ЄДРСР № 61559005,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 752/7597/15-ц, ЄДРСР № 61494909,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 759/18939/15-ц, ЄДРСР № 61426127,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/1061/15-ц, ЄДРСР № 61398588,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/34/16-ц, ЄДРСР № 61387042,

- від 09 вересня 2016 року у справі № 753/16296/14, ЄДРСР № 61197556,

- від 07 вересня 2016 року у справі № 565/1617/15-ц, ЄДРСР № 61205518,

- від 27 липня 2016 року у справі № 398/1672/15-ц, ЄДРСР № 59350852,

- від 20 липня 2016 року у справі № 565/559/15-ц, ЄДРСР № 59141887,

- від 06 липня 2016 року у справі № 344/15371/15-ц, ЄДРСР № 58850785,

- від 22 червня 2016 року у справі № 289/95/16-ц, ЄДРСР № 58763623,

- від 15 червня 2016 року у справі № 521/12056/15-ц, ЄДРСР № 58489512,

- від 08 червня 2016 року у справі № 524/3876/15-ц, ЄДРСР № 58400019,

- від 25 травня 2016 року у справі № 520/16633/14-ц, ЄДРСР № 58045384, 

- від 18 травня 2016 року у справі № 405/7915/15-ц, ЄДРСР № 58045164, 

- від 18 травня 2016 року у справі № 565/1557/15-ц, ЄДРСР № 57871292, 

- від 27 квітня 2016 року у справі № 756/13114/15-ц, ЄДРСР № 57616538,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 753/22632/15-ц, ЄДРСР № 57462898.

За цю добірку велика подяка форумчанину 0720.

У разі наявності нових ухвал прошу доповнювати у цій темі.

  • Like 8

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

А подскажите, пожалуйста, а куда надо подавать заявление о возврате "ошибочно" уплоченного СС:

1. Если необоснованно вынудил уплатить СС апелляционный суд.

2. Если необоснованно вынудил уплатить СС суд кассационной инстанции.

Все в 1-ю инстанцию, или туда где было уплачено ошибочно?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 27.03.2017 в 09:38, ais сказал:

А подскажите, пожалуйста, а куда надо подавать заявление о возврате "ошибочно" уплоченного СС:

1. Если необоснованно вынудил уплатить СС апелляционный суд.

2. Если необоснованно вынудил уплатить СС суд кассационной инстанции.

Все в 1-ю инстанцию, или туда где было уплачено ошибочно?

Пробуйте и туда и туда, можно поочерёдно...

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 27.03.2017 в 08:38, ais сказал:

А подскажите, пожалуйста, а куда надо подавать заявление о возврате "ошибочно" уплоченного СС:

1. Если необоснованно вынудил уплатить СС апелляционный суд.

2. Если необоснованно вынудил уплатить СС суд кассационной инстанции.

Все в 1-ю инстанцию, или туда где было уплачено ошибочно?

НИ ТУДА, НИ ТУДА. т.е. они "настояли", вы оплатили, о какой ошибке речь?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
3 часа назад, Alexandr Shapovalov сказал:

НИ ТУДА, НИ ТУДА. т.е. они "настояли", вы оплатили, о какой ошибке речь?

Например, ошибся что согласился с ошибочной позицией судьи и оплатил, а потом понял, что ошибся, не надо было платить, т.к. есть норма закона.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 29.03.2017 в 12:47, Alexandr Shapovalov сказал:

НИ ТУДА, НИ ТУДА. т.е. они "настояли", вы оплатили, о какой ошибке речь?

Мало ли кто на чём настоял... Они ошиблись, и он ошибся... И что теперь нельзя вернуть по Вашему... А если например человек заплатил ошибочно СС не на тот суд или не ту сумму, то он тоже не имеет права её уже вернуть получается...?)

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Державний герб України

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року

м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,
Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, в якому просив визнати кредитний договір від 18 березня 2013 року, укладений між ним та публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», недійсним, застосувати наслідки недійсності правочину та визначити, що грошові кошти, які ним сплачені банку на виконання умов вищевказаного кредитного договоруу розмірі 15 617 грн 01 коп., є достатніми та такими, що повернуті позичальником кредитору.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення районного суду визнано неподаною та повернуто заявнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати й направитисправу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її заявнику, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою суду від 23 вересня 2016 року апеляційну скаргу було залишено без руху для оплати заявником судового збору, але у встановлений строк недоліки скарги ним не усунуто.

Проте такого висновку апеляційний суд дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

Апеляційна скарга за формою й змістом повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу.

Постановляючи ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивачем пред'явлений позов про захист його прав як споживача послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

У п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати», судам роз'яснено, що оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні позову, також звільняються від його сплати й при поданні апеляційних чи касаційних скарг.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув та безпідставно визнав апеляційну скаргу ОСОБА_3 неподаною.

Ураховуючи наведене, ухвала апеляційного суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
В.І.Журавель
О.В.Закропивний
С.П.Штелик
 
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65513738

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Список дополнен.

Правову позицію щодо необхідності та правомірності звільнення споживачів від сплати судового збору  викладено в таких ухвалах Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних та криминальних справ:

- від 19 квітня 2017 року у справі № 404/6714/15-ц, ЄДРСР № 66145502,

- від 12 квітня 2017 року у справі № 752/2074/16, ЄДРСР № 66207312,

- від 12 квітня 2017 року у справі № 761/17118/16-ц, ЄДРСР № 66022071,

- від 03 квітня 2017 року у справі № 759/15091/14-ц, ЄДРСР № 65817287,

- від 29 березня 2017 року у справі № 175/2114/16-ц, ЄДРСР № 65939637,

- від 29 березня 2017 року у справі № 753/12417/16-ц, ЄДРСР № 65895245,

- від 29 березня 2017 року у справі № 357/5526/16-ц, ЄДРСР № 65771411,

- від 29 березня 2017 року у справі № 335/941/16-ц, ЄДРСР № 65707000,

- від 29 березня 2017 року у справі № 363/2273/16-ц, ЄДРСР № 65706848,

- від 29 березня 2017 року у справі № 565/1368/16-ц, ЄДРСР № 65895257,

- від 22 березня 2017 року у справі № 761/35935/15-ц, ЄДРСР № 65818229,

- від 22 березня 2017 року у справі № 372/964/16, ЄДРСР № 65513738,

- від 22 березня 2017 року у справі № 761/19072/16-ц, ЄДРСР № 65895538,

- від 15 березня 2017 року у справі № 361/4645/16-ц, ЄДРСР № 65435327,

- від 15 березня 2017 року у справі № 756/11534/15, ЄДРСР № 65939622,

- від 01 березня 2017 року у справі № 465/4917/15-ц, ЄДРСР №  65066936,

- від 22 лютого 2017 року у справі № 477/991/16-ц, ЄДРСР № 64921680,

- від 22 лютого 2017 року у справі № 753/16764/16-ц, ЄДРСР №  65038924,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 565/1560/15-ц, ЄДРСР № 64830793,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 522/7388/16-ц, ЄДРСР №  65038773,

- від 15 лютого 2017 року у справі № 739/16734/15-ц, ЄДРСР №  65009198,

- від 08 лютого 2017 року у справі № 760/285/16-ц, ЄДРСР №  64855821,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 404/6390/15-ц, ЄДРСР №  64739928,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 398/1923/15-ц, ЄДРСР № 64612015,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 759/2024/16-ц, ЄДРСР № 64534390,

- від 01 лютого 2017 року у справі № 708/1360/15-ц, ЄДРСР № 64534422,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 489/1916/16-ц, ЄДРСР № 63805010,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 470/264/16-ц, ЄДРСР №  63583267,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 756/5020/16-ц, ЄДРСР №  63715829,

- від 21 грудня 2016 року у справі № 489/1916/16-ц, ЄДРСР № 63805010,

- від 14 грудня 2016 року у справі № 755/5357/16-ц, ЄДРСР №  63511537,

- від 07 грудня 2016 року у справі № 705/1121/15-ц, ЄДРСР №  63511213,

- від 23 листопада 2016 року у справі № 761/38395/14-ц, ЄДРСР №  62960589,

- від 23 листопада 2016 року у справі № 522/3788/15, ЄДРСР № 62949237,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 310/2636/16-ц, ЄДРСР №  62881167,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 761/23294/15-ц, ЄДРСР №  62849071,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 757/8774/15-ц, ЄДРСР №  63049591,

- від 16 листопада 2016 року у справі № 362/5568/15-ц, ЄДРСР №  62787780,

- від 09 листопада 2016 року у справі № 761/38469/15-ц, ЄДРСР №  62754415,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/931/15-ц, ЄДРСР №  62662351,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 565/183/16-ц, ЄДРСР №  62524555,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 522/1423/16-ц, ЄДРСР №  62524789,

- від 02 листопада 2016 року у справі № 755/16234/15-ц, ЄДРСР №  62524791,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 752/1663/16-ц, ЄДРСР №  62524728,

- від 26 жовтня 2016 року у справі № 208/1109/15-ц, ЄДРСР №  62524532,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 758/8916/15-ц, ЄДРСР №  62202025,

- від 19 жовтня 2016 року у справі № 757/29939/14-ц, ЄДРСР №  62136645,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 401/3274/15-ц, ЄДРСР №  62319259,

- від 05 жовтня 2016 року у справі № 522/627/16-ц, ЄДРСР №  61905929,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1606/15-ц, ЄДРСР №  61922130,

- від 28 вересня 2016 року у справі № 565/1640/15-ц, ЄДРСР №  61830402,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 342/1094/15-ц, ЄДРСР №  61690155,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 289/1895/15-ц, ЄДРСР №  61558985,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 325/1728/15-ц, ЄДРСР №  61559005,

- від 21 вересня 2016 року у справі № 752/7597/15-ц, ЄДРСР №  61494909,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 759/18939/15-ц, ЄДРСР №  61426127,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/1061/15-ц, ЄДРСР №  61398588,

- від 14 вересня 2016 року у справі № 565/34/16-ц, ЄДРСР № 61387042,

- від 09 вересня 2016 року у справі № 753/16296/14, ЄДРСР № 61197556,

- від 07 вересня 2016 року у справі № 565/1617/15-ц, ЄДРСР №  61205518,

- від 27 липня 2016 року у справі № 398/1672/15-ц, ЄДРСР №  59350852,

- від 20 липня 2016 року у справі № 565/559/15-ц, ЄДРСР №  59141887,

- від 06 липня 2016 року у справі № 344/15371/15-ц, ЄДРСР №  58850785,

- від 22 червня 2016 року у справі № 289/95/16-ц, ЄДРСР №  58763623,

- від 15 червня 2016 року у справі № 521/12056/15-ц, ЄДРСР №  58489512,

- від 08 червня 2016 року у справі № 524/3876/15-ц, ЄДРСР №  58400019,

- від 25 травня 2016 року у справі  № 520/16633/14-ц,  ЄДРСР № 58045384, 

- від 18 травня 2016 року у справі № 405/7915/15-ц,  ЄДРСР  № 58045164,

- від 18 травня 2016 року у справі № 565/1557/15-ц,  ЄДРСР  № 57871292,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 756/13114/15-ц, ЄДРСР № 57616538,

- від 27 квітня 2016 року у справі № 753/22632/15-ц, ЄДРСР № 57462898, та інших.  

  • Like 2

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах
В 30.03.2017 в 23:55, Bolt сказал:

Мало ли кто на чём настоял... Они ошиблись, и он ошибся... И что теперь нельзя вернуть по Вашему... А если например человек заплатил ошибочно СС не на тот суд или не ту сумму, то он тоже не имеет права её уже вернуть получается...?)

А КАК ЕЁ ВЕРНУТЬ? ЧЕРЕЗ ОБЖАЛОВАНИЕ? ТАК ПРОПУЩЕН СРОК!

Своим клиентам (по необходимости и возможности) пишу апелляции/кассации на ухвалы об "обездвиживании по неСЗ" ОДНОВРЕМЕННО с оплатой СЗ...
 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Вот еще одно свежее решение: 

 

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ВСУ продемонстрировал свою полную некомпетентность и грубейшее нарушение, как украинского, так и международного законодательства. ВСУ пришел к выводу, что оказывается законодательством может предусматриваться отдельно право потребителя быть освобожденным от уплаты судебного сбора в суде только первой инстанции, а во всех остальных инстанциях потребитель лишен такого права и соответственно права на защиту.

Это решение должно войти в учебники, как пример заведомо неправосудного, а судьи его принявшие не имеют права осуществлять далее правосудие и должны утратить право на отставку и вознаграждение при выходе на пенсию.

  •  

 

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти


  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения

  • Похожий контент

    • Автор: Канар
      После покупки дома, через 2 года, обнаружил что дом в ипотечном разбирательстве между банком и аферистами. Я ничего и не подозревал пока не привлекли соответчиком. Верю во всех Вас! Дела выкладываю по порядку с самого начала.
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА 
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
       
      15 листопада 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
       
      головуючого Охрімчук Л.І.,
      суддів: 
      Гуменюка В.І.,
      Романюка Я.М.,
      Сімоненко В.М.,
      розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1, третя особа – Приватне підприємство «Фірма «Фармацея», про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2016 року та ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року, 
      в с т а н о в и л а:
      У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі – ПАТ «Сбербанк») звернулось до суду із заявою про видачу виконавчого листа на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» у справі за позовом ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1, третя особа – Приватне підприємство «Фірма «Фармацея» (далі – ПП «Фармацея»), про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. 
      ПАТ «Сбербанк» зазначало, що Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» рішенням від 22 лютого 2016 року стягнув з ОСОБА_1 (поручителя за кредитним договором від 24 жовтня 2013 року) на користь банку 5 млн 851 тис. 308 грн заборгованості за вказаним кредитним договором та витрати зі сплати третейського збору. 
      Посилаючись на зазначене, банк просив видати виконавчий лист на примусове виконання цього рішення. 
      Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою від 26 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2016 року, у задоволенні заяви ПАТ «Сбербанк» відмовив.
       
      Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 квітня 2017 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.
       
      У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2016 року та ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року ПАТ «Сбербанк» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення його заяви про видачу виконавчого листа з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 5, пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.
       
      На обґрунтування заяви ПАТ «Сбербанк» надало копії: ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року, 11 листопада 2015 року та постанов Верховного Суду України від 27 квітня і 24 травня 2017 року. 
       
      Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Сбербанк», перевіривши наведені в заяві банку доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
       
      За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
      Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
       
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 24 жовтня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 укладено договір поруки з подальшим внесенням до нього змін, згідно з яким остання прийняла на себе зобов'язання відповідати за виконання ПП «Фармацея» кредитного договору від 24 жовтня 2013 року з усіма змінами і доповненнями до нього.
      Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» рішенням від 22 лютого 2016 року у справі за позовом ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 (поручителя за кредитним договором від 24 жовтня 2013 року), третя особа ПП «Фармацея» позовні вимоги ПАТ «Сбербанк» задовольнив: стягнув з ОСОБА_1 на користь банку 5 млн 851 тис. 308 грн 70 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором, а також витрати зі сплати третейського збору. 
       
      Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Сбербанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 3 лютого 2011 року № 2983-VІ «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» (далі – Закон № 2983-VІ) справа не підвідомча третейському суду, оскільки оспорюване рішення третейського суду ухвалено після внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», а спір виник у зв’язку зі стягненням заборгованості за споживчим кредитом. 
       
      Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року та 13 червня 2016 року, наданих заявником для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив про те, що поручитель не є споживачем послуг банку в розумінні пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», тому спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому передбачено третейське застереження, підвідомчий третейському суду. 
      У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 27 квітня та 24 травня 2017 року міститься висновок про те, що порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору. Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача. Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії. Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, про виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду. 
      Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5, пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах. 
       
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
       
      Одним зі способів захисту прав суб’єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 17 ЦПК України.
       
      Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. 
      Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу цієї статті доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
      Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
       
      У справі, яка переглядається, Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» ухвалив рішення про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, який поручився за виконання зобов’язань за кредитним договором.
      Порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
      Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника в договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
      Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.
      Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому в цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 
      Такий по суті правовий висновок міститься і в судових рішеннях, наданих заявником для порівняння.
      Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором, про виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду, отже, рішення третейського суду ухвалено в межах його повноважень. 
      За таких обставин, суди у справі, яка переглядається, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ПАТ «Сбербанк» про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду, неправильно застосувавши норми статті 5, пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів у цій справі.
      За змістом статті 3899 ЦПК України заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження до суду в судовому засіданні з викликом сторін. При розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за клопотанням однієї із сторін суд витребовує справу х постійно діючого третейського суду, в якому вона зберігається. 
      За частиною третьою статті 3899 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 38910 цього Кодексу.
       
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
      Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, статтею 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а:
      Заяву Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» задовольнити частково.
      Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 листопада 2016 року та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Л.І. Охрімчук 
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      Я.М. Романюк
      В.М. Сімоненко
      ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
      у справі № 6-1718цс17
      Порука є способом забезпечення зобов’язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.
      Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.
      Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.
      Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». 
      Таким чином, оскільки у справі, яка переглядається, договір поруки містить третейське застереження, то спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов’язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду. 
       
      Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук
      Постанова від 15 листопада 2017 року № 6-1718цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/677C3260EACCE3D6C22581E50052F002
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 листопада 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Сімоненко В.М., 
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., 
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Унікредит банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У липні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Унікредит банк» (далі - ПАТ «Унікредит банк») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що станом на 6 червня 2011 року у відповідачів через неналежне виконання умов кредитного договору виникла заборгованість, яка становила 182 тис. 908 доларів США 51 цент, що еквівалентно 1 млн 458 тис. 421 грн.
      Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2015 року, позов задоволено: стягнуто з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції відхилено, оскаржувані судові рішення залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2012 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах, зокрема, частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
      На підтвердження зазначеної підстави заявник додає постанови Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16 та від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
      Суди розглядали справу неодноразово.
      Під час розгляду суди установили, що 22 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ХФБ Банк Україна», правонаступником якого є ПАТ «Унікредит банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 157 тис. доларів США зі сплатою 11,5% річних строком до 22 лютого 2022 року.
      Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору позичальник отримав кредит на рефінансування витрат, пов'язаних з ремонтом, а також на купівлю земельної ділянки під будівництво будинку для власного проживання і зобов'язався використовувати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені пунктом 1.1 кредитного договору строки.
      За положеннями пунктів 7.1, 7.2 кредитного договору систематична несплата позичальником належних до сплати сум є істотним порушенням виконання умов договору, що дає банку право вимагати усунення порушення шляхом направлення вимоги у визначений у такій вимозі термін (підпункт «а» пункту 7.2) або вимагати дострокового повернення отриманого та непогашеного кредиту разом з нарахованими відсотками та іншими сумами, передбаченими договором.
      Того ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з пунктами 1.1 - 1.3 якого поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник, зокрема за повернення основної суми боргу, відсотків, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, зазначених у кредитному договорі.
      Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій про те, що позичальник належним чином не виконав грошове зобов᾿язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, яку банк просив стягнути з відповідача. Окрім того, суд касаційної інстанції зазначав, що відсутність вимоги про дострокове стягнення заборгованості не може обмежити право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
      Разом з тим, у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року викладено правовий висновок, відповідно до якого суд, вирішуючи питання про застосування строків позовної давності у разі направлення кредитором на адресу вимоги, зазначив, що пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.
      У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року міститься висновок, відповідно до якого за своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, на відміну від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на які положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.
      Наведені заявником судові рішення не свідчать про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки постановлені у справах за інших фактичних обставин (банки направляли вимоги про дострокове повернення коштів) та не містять висновку про те, що направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів є обов’язковою умовою, яка передує зверненню з відповідним позовом до суду.
      Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. 
      Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а:
      У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року відмовити.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий В.М. Сімоненко 
      Судді: 
      В.І. Гуменюк 
      Л.І. Охрімчук 
      Я.М. Романюк 
      Постанова від 15 листопада 2017 року № 6-2970цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F883879A0D34AD60C22581E20042694B
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      8 листопада 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Сімоненко В.М., 
      суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес сувеніри» про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та поруки, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес сувеніри» про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року,
      в с т а н о в и л а:
      У червні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договорів кредиту, іпотеки та поруки недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що кредитні договори суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки укладені сторонами на невигідних для позичальника умовах, що обмежувало волю позивача при укладенні цих договорів та є підставою для визнання його недійсним, відповідно й всі укладені договори на забезпечення кредитного договору також підлягають визнанню недійсними.
      У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, в якій зазначило, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитних договорів виникла заборгованість, а тому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором НОМЕР_1 від 08 травня 2007 року у розмірі 57837,80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 червня 2013 року еквівалентно 462297,54 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес сувеніри» суму заборгованості за кредитним договором НОМЕР_2 від 09 червня 2006 року у розмірі 274158,19 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 червня 2013 року еквівалентно 2191346,41 грн.
      Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2016 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна»: заборгованість за кредитним договором НОМЕР_2 від 09 червня 2006 року в розмірі 273976,22 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 червня 2013 року еквівалентно 2191346,41 грн; заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 08 травня 2007 року в розмірі 57837,80 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 червня 2013 року еквівалентно 462297,54 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.
      У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року і просить скасувати судові рішення у цій справі в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення коштів за кредитним договором НОМЕР_2 від 09 червня 2006 року та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
      На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявниця посилається на дві постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справах № 6-1457цс16 та № 6-2170цс16.
      Оскільки заявниця просить переглянути судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог за зустрічним позовом, справа щодо первісного позову не є предметом перегляду Верховним Судом України.
      Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Справа в апеляційному порядку розглядалась судами неодноразово.
      Під час розгляду справи суди встановили, що 9 червня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), було укладено кредитний договір НОМЕР_2 на суму 330 тис. доларів США.
      Того ж дня на забезпечення виконання умов кредитного договору між тими самими сторонами було укладено договір іпотеки.
      Банк виконав умови договору та надав ОСОБА_1 кредит за кредитним договором НОМЕР_2 від 09 червня 2006 року в розмірі 82990 доларів США, що еквівалентно 419099,5 грн та 247010 доларів США, що еквівалентно 1247400,5 грн, що підтверджується валютними меморіальними ордерами НОМЕР_3, НОМЕР_4 6 від 09 червня 2006 року (а.с.244, т.1). 
      12 грудня 2008 року банк направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов’язань за цим кредитним договором, в якому просив погасити утворену заборгованість протягом 30 днів з дати одержання цієї вимоги, яку позивачка отримала 4 березня 2009 року (а.с. 191, т. 2).
      Таким чином, банк змінив строк виконання зобов’язань за цим кредитним договором, з якого погашення боргу вже не відбувається щомісячними платежами відповідно до графіку платежів, а підлягає сплаті всією сумою у визначений банком строк.
      Суди також установили, що у вересні 2009 року ОСОБА_1 внесла 54,26 доларів США на погашення суми боргу (а. с. 142, т. 3).
      12 листопада 2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, у тому числі за кредитним договором НОМЕР_2 від 09 червня 2006 року, а тому до останнього перейшло право вимоги до відповідачів за цим кредитним договором (а.с.97-110, т.1).
      Задовольняючи вимоги банку щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором НОМЕР_2 від 09 червня 2006 року, суди виходили з того, що перебіг позовної давності за цим кредитним договором перервався сплатою ОСОБА_1 грошової суми на погашення заборгованості у вересні 2009 року, тобто після отримання нею досудової вимоги про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором та після настання визначеного у ній терміну, а товариство звернулось до суду з позовом 19 червня 2012 року. Суди також зазначили, що ОСОБА_1 визнала суму основної заборгованості за цим кредитним договором. 
      Натомість у наданих постановах Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року міститься правовий висновок, відповідно до якого правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. 
      Отже, наведене заявником судове рішення свідчить про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 264 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
      За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. 
      Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. 
      До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
      При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. 
      Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
      Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
      Дійшовши висновку про погашення боржником боргу, суд першої інстанції не встановив: чи було волевиявлення боржника на погашення такого боргу, чи знав боржник про таке погашення та чи схвалив такі дії.
      Таким чином, оскільки суд не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення зустрічних позовних вимог з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
      п о с т а н о в и л а:
      Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року задовольнити частково.
      Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати; справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий В.М. Сімоненко 
      Судді: 
      В.І. Гуменюк 
      Н.П. Лященко
      Л.І. Охрімчук 
      ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
      у справі № 6-2891цс16
       
      Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
      За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. 
      Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
      Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. 
      До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
      При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. 
      Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
      Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
      Суддя Верховного Суддя України В.М. Сімоненко
      Постанова від 8 листопада 2017 року № 6-2891цс16
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9F9803605E4DA79BC22581DF0041992B
    • Автор: ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      27 вересня 2017 року
      м. Київ
      Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
      головуючого Лященко Н.П., 
      суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
       
      розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Віннер ПЦКА», Акціонерне товариство почесного доктора інженерних наук Фердинанда Порше, Приватне акціонерне товариство «Київстар» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 грудня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 9 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року,
      в с т а н о в и л а:
      У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна Лтд» (далі – ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд») про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди.
      ОСОБА_1 зазначав, що він є споживачем послуг ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» та обслуговує належні йому транспортні засоби у сервісному центрі відповідача. У грудні 2014 року йому зателефонували з компанії відповідача та запропонували надати коментарі щодо роботи сервісного центру. При цьому йому було повідомлено про те, що розмова буде записана з метою покращення обслуговування клієнтів у подальшому.
      Проте через деякий час після розмови з ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» у мережі Інтернет з’явилося відео з назвою «Уроки хамства от быдла по фамилии ОСОБА_1», на якому в якості аудіофону використана його розмова з представником ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» та в якості картинки відображено належний позивачу автомобіль, хоча згоди на поширення зазначеної інформації ОСОБА_1 не давав.
      Посилаючись на порушення відповідачем норм Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про захист персональних даних», а також на спричинення йому протиправними діями ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» моральної шкоди, просив суд стягнути з останнього на його користь 12 млн. 627 тис. 400 грн.
      Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 9 березня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
      Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
      У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення свого позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 31 Конституції України, статті 1167 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України «Про захист персональних даних».
      На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року, 17 червня 2015 року та 20 липня 2016 року.
      Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПрАТ «Київстар» ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
      За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
      У справі, яка переглядається, суди встановили, що 16 вересня 2013 року між ТОВ «Голден Телеком» (правонаступник – ПрАТ «Київстар») (оператор) та ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» (абонент) укладено договір НОМЕР_1 про надання телекомунікаційних послуг.
      24 листопада 2014 року представником ПрАТ «Київстар», в інтересах ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд», здійснювалося телефонне опитування клієнта ОСОБА_1, з метою визначення чи задоволений клієнт сервісом, що надають уповноважені дилери, на підставі договору від 16 вересня 2013 року.
      Телефонна розмова з клієнтом ОСОБА_1 збереглася у ПрАТ «Київстар» та на сервері ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд».
      З висновку експертного дослідження комп’ютерної техніки та програмних продуктів НОМЕР_2 від 26 травня 2015 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз вбачається, що в мережі Інтернет наявний відео-файл із записом розмови ОСОБА_1, як клієнта ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд», щодо якості наданих послуг.
      Наказом ТОВ «Віннер Імпортс Україна Лтд» НОМЕР_3 від 2 січня 2014 року затверджено Порядок обробки персональних даних у базі персональних даних товариства «клієнти», до якої входять відомості про фізичних осіб, що придбають товарно-матеріальні цінності та споживають послуги у товариства та офіційних дилерів.
      Пунктом 5.2 вищевказаного Порядку передбачено, що компанія, як володілець, її офіційні дилери та розпорядники персональних даних вживають заходів щодо забезпечення захисту персональних даних на всіх етапах їх обробки, у тому числі за допомогою організаційних та технічних заходів. З метою дотримання вимог Закону України «Про захист персональних даних» щодо нерозголошення у будь-який спосіб персональних даних про будь-якого клієнта у базі персональних даних компанії, працівники компанії, інші особи, уповноважені компанією або іншими суб’єктами відносин, яким довірено такі дані з метою виконання ними службових чи професійних або трудових обов’язків, надають компанії відповідне письмове зобов’язання з цього приводу, підписане особисто кожним таким працівником.
      Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачем не дотримано вимог чинного законодавства щодо таємниці телефонних розмов та розповсюдження персональних даних, в результаті чого розмова з клієнтом ОСОБА_1 та представником ПрАТ «Київстар», від імені ТОВ «Віннер Імпорте Україна Лтд», щодо якості обслуговування опинилась в мережі Інтернет, однак ОСОБА_1 не довів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки сам по собі факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, а Законом України «Про захист персональних даних» не передбачено відшкодування моральної шкоди.
      Разом із тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року та 20 липня 2016 року, суд касаційної інстанції за результатами розгляду справ за позовом про відшкодування моральної шкоди, дійшов висновків про те, що у деліктних зобов’язаннях саме на відповідача покладено обов’язок спростування презумпції вини шляхом доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу (якщо зазначена презумпція в суді не спростована це є підставою для висновку про наявність вини відповідача – заподіювача шкоди).
      Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
      Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
      Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
      Відповідно до положень статей 31, 32 Конституції України, статей 270, 306 ЦК України кожному гарантується право на недоторканість особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
      Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем таємниці телефонних розмов та спричинення йому такими протиправними діями моральної шкоди у вигляді душевних страждань. При цьому позивач посилався на положення статті 23 ЦК України.
      Оцінюючи завдану моральну шкоду, позивач виходив з кількості прослуховувань його телефонної розмови, що була розміщена у вільному доступі в мережі Інтернет.
      Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.
      При цьому, встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.
      Між тим, будь-яких доказів на підтвердження поновлення права позивача щодо таємниці телефонної розмови, зокрема, вжиття заходів з видалення її запису з вільного доступу в мережі Інтернет, матеріали справи не містять.
      Відповідно до частини другої статті 276 ЦК України, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
      Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
      Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.
      У даному випадку суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.
      Отже, неправильне застосування судами вищенаведених норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.
      Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
      Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
      Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
      Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
      п о с т а н о в и л а :
      Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 9 березня 2016 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 5 грудня 2015 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
      Головуючий Н.П. Лященко
      Судді:
      В.І. Гуменюк
      В.М. Сімоненко
      Л.І. Охрімчук 
       
      Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 27 вересня 2017 року у справі
      № 6-1435цс17
      Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
      Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.
      Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.
      Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
      Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.
      Суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.
      Постанова від 27 вересня 2017 року № 6-1435цс17
      http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D4571B1D999A02C1C22581E1002DC9EC