Определение Апелляционного суда Ровенской области о недействительности продажи долгов физлиц Проминвестбанком в пользу Кредитных инициатив

[ANTIRAID]

Державний герб України
 
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року

м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шеремет А.М.
секретар судового засідання: Деркач І.М.

за участі: представників осіб, які беруть участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; про визнання частково недійсними договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року та договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено:

Визнано частково недійсним договір відступлення прав вимоги (факторингу) від 17.12.2012 року, який укладено між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), в частині відступлення права вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1

Визнано частково недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", в частині відступлення прав вимоги за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Дідовець А.Г. і зареєстрованим у реєстрі за №140.

На рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення норм матеріального і процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості. Вважав, що позивачем не доведено тих обставин, що оспорювані договори порушують його права. При цьому посилається на вимоги ст. 512 ЦК України щодо переходу до нового кредитора усіх прав та обов'язків первісного кредитора, які існували на момент їх переходу.

Станом на день ухвалення оскаржуваного рішення іпотечне майно - 3-кімнатна квартира АДРЕСА_1 уже була реалізована Державним підприємством "Сетам" Міністерства юстиції України з електронних торгів. Тобто вважає, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уже не були його власниками.

Помилковими, на його думку, є і висновки суду про існування на момент 17 грудня 2012 року обмежень на укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору відступлення права вимоги до фізичної особи. Позивачем не було надано, а судом не було здобуто належних і допустимих доказів про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Вважає, що оспорювані правочини укладено з додержанням положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України, а покликання суду на допущені порушення при їх укладенні щодо застосування підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг спростовуються тим, що її норми до спірних правовідносин не можуть застосовуватися через те, що контрагенти за договорами господарської діяльності на території інших держав не здійснювали. Також не заслуговують на увагу, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, і твердження суду про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг та міжнародний факторинг, що підтверджено відповідними Законами України.

Окрім того, при пред'явленні зустрічного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір не в повному обсязі.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та стягнення понесених судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ТОВ "Кредитні ініціативи", колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності та обґрунтованості позову, оскільки на момент укладення договору факторингу існували обмеження щодо виникнення договірних зобов'язальних відносин між сторонами в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб.

Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення, то суд обґрунтовано врахував недійсність основного договору і визнав недійсним правочин на забезпечення права вимоги за договором факторингу.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини особами, які беруть участь у справі, не заперечуються, 22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Промінвестбанк" укладено кредитний договір №432\07, за яким позивачу надано 130 000 гривень кредиту на умовах, передбачених договором. 22 серпня 2008 року між ними укладено додатковий договір №432\07-1, яким змінено графік погашення заборгованості за кредитом (а.с. 5-8; 10, т. 1).

З метою повернення одержаних кредитних коштів того ж дня укладено іпотечний договір №433\07, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали як співвласники належну 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку як забезпечення права вимоги кредитодавця за даним кредитним договором (а.с. 15-18; 19; 20; 21, т. 1).

17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги, яким передбачено позивач зобов'язався передати за плату грошові кошти в розпорядження ПАТ "Промінвестбанк", а останній зобов'язався відступити на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких зазначено в додатку №1 до цього договору, в т.ч. і за кредитним договором №432\07, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ОСОБА_1 (а.с. 25-35, зв.; 36, т. 1).

Того ж дня між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, що укладені між ПАТ "Промінвестбанк" і клієнтами банку, в т.ч. і за іпотечним договором №433\07 від 22 серпня 2007 року, який укладений між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 37-40; 41, т. 1).

Як правильно з'ясовано судом, умови договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, що укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТОВ "Кредитні ініціативи", містить безумовні ознаки договору факторингу і відповідає визначенню, даному у ст. 1077 ЦК України.

Так, згідно із частиною першою цієї статті за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078, ст. 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 року №352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року №231" фінансову послугу факторингу визначено сукупністю таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як:

-фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

-набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

-отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Норми ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" вказують на право щодо здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Згідно зі ст. 23 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Тобто правильним є те, що виняткове право та\або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг визначається законами та нормативно-правовими актами державного органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року №157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінспослуг №231 від 3 квітня 2009 року, встановлює, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Отже, на час укладення між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договору про відступлення права вимоги існували обмеження щодо укладення договорів факторингу, які встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінпослуг №231 від 3 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб.

Оскільки твердження суду про це ґрунтується на обставинах справи і вимогах закону, тому з ними погоджується й колегія суддів.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин позов про визнання частково недійсним договору відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року судом задоволено правильно.

Щодо оспорювання договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17.12.2012 року в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором №432\07 від 22.08.2007 року і передачу прав за іпотечним договором №433\07 від 22.08.2007 року, то колегія суддів ураховує, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Таким чином, обґрунтовано задоволено і позов про визнання частково недійсним договору про передачу прав за договорами забезпечення.

Доводи апеляційної скарги про відсутність обставин, які порушують права позивача, а тому і безпідставність вимог ОСОБА_1, на увагу не заслуговують.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. п'ятому п. 5 своєї постанови від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вбачається, що відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки позивач не був стороною оспорюваних правочинів, проте сам факт їх укладення очевидно стосується його цивільних прав та обов'язків, а порушено їх під час судового розгляду справи тим, що належне йому іпотечне майно було ТОВ "Кредитні ініціативи" було відчужене на користь третьої особи.

Спростовуються правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції покликання ТОВ "Кредитні ініціативи" на додержання положень ст.ст. 1077, 1079, 1081 ЦК України при укладенні оспорюваних договорів та відсутність підстав для визнання їх недійсними.

Не можна погодитися і з твердженнями особи, яка подала апеляційну скаргу, про недодержання норм процесуального права.

Так, згідно із ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Між тим, доказів про такі процесуально-правові порушення, які потягли би помилкове розв'язання цивільно-правового спору, відповідачем не надано, а апеляційним судом не було здобуто.

Не заслуговують на увагу й посилання ТОВ "Кредитні ініціативи" на помилковий розмір судового збору, що сплачений позивачем. Дана обставина жодним чином не впливає на судовий розгляд і ухвалення оскаржуваного рішення.

Окрім того, положення п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України передбачають у разі залишення без вирішення питання про судові витрати можливість суду ухвалити додаткове рішення.

Колегія суддів погоджується лише з доводами автора скарги про неправильне застосування при вирішенні правовідносин підпункту "а" п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, оскільки там не міститься вказівки про придбання товарів для особистого, сімейного або домашнього користування виключно фізичними особами.

Однак з урахуванням того, що ця обставина сама по собі не впливає на правильність вирішення справи, тому посилання суду на дану норму матеріального права не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а є просто зайвим.

Решта тверджень апеляційної скарги є необґрунтованими і до уваги колегією суддів не беруться.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права позивача, є неприйнятними для апеляційного суду.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є його ухвалення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:
Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/65416132

[ANTIRAID]

Апелляционный суд поддержал решение районного суда о недействительности договора факторинга по продаже кредита физического лица и переоформлению договора ипотеки в связи с запретом на момент заключения договора передавать по факторингу задолженность физических лиц.

[ais]

Может ли это решение служить основанием для подачи заяви по нововыявленным обстоятельствам в аналогичном деле, которое ранее было проиграно?
 

[ais]

Кто то знает, чем этот процесс закончился?

[Bolt]

В 08.03.2019 в 13:03, ais сказал:

Кто то знает, чем этот процесс закончился?

Вроде пока ничем... Подана кассация...

[doroshal]

я проходил по єтим трем основаниям . Тогда ВССУ порубал мои позова . Основания біли такие же как єти слово в слово.

[ais]

3 часа назад, doroshal сказал:

я проходил по єтим трем основаниям . Тогда ВССУ порубал мои позова . Основания біли такие же как єти слово в слово.

тоже самое было и у меня, и все 3 инстанции минус.