Постановление ВСУ по пересмотру о возможности злоупотреблений банками и изъятии предмета залога до его реализации

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави за заявою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі – ПАТ «Ідея Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 1 червня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Плюс Банк» (далі – ПАТ «Плюс Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк», та відповідачем укладено кредитний договір НОМЕР_1, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 48 тис. 624 грн 40 коп. на купівлю транспортного засобу марки GEELY, модель МR-7151А ЗНГ, 2010 року випуску, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1, строком до 1 червня 2015 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком та позичальником того ж дня укладено договір застави транспортного засобу.

Позичальник належним чином не виконував умов кредитного договору, останній платіж був здійснений 8 вересня 2014 року, у зв’язку із чим станом на 9 листопада 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 15 тис. 331 грн 98 коп.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «Ідея Банк» просило суд: вилучити у відповідача або в інших осіб, у яких може знаходитись транспортний засіб, що є предметом застави, передати його в управління банку на період до його реалізації; у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет застави. 

Заочним рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 11 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. 

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 червня 2010 року НОМЕР_1, станом на 9 листопада 2015 року в сумі 15 тис. 331 грн 98 коп. звернуто стягнення на заставлене майно, а саме, на транспортний засіб марки GEELY, модель МR-7151А, ЗНГ, 2010 року випуску, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом продажу транспортного засобу банком будь-якій третій особі – покупцю від імені власника. Надано ПАТ «Ідея Банк» повноваження вчиняти дії, необхідні для здійснення продажу автомобіля (зняття з обліку в органах ДАІ України, отримання дублікатів документів на транспортний засіб, отримання/виготовлення ключів/їх дублікатів, отримання відомостей про транспортний засіб/особу власника). Відмовлено ПАТ «Ідея Банк» у задоволенні позовних вимог про вилучення в ОСОБА_1 або інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, автомобіля марки GEELY, модель МR-7151А, ЗНГ, 2010 року випуску, державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1, та передачу його в управління банку на період до його реалізації. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Ідея Банк» відхилено, рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову про вилучення та передачу транспортного засобу залишено без змін. У решті судові рішення банк не оскаржував.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Ідея Банк» порушує питання про скасування судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позову про вилучення та передачу в управління банку транспортного засобу та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме пункту 3 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Ідея Банк» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, рішення в якій переглядається, суди встановили, що 1 червня 2010 року між ПАТ «Плюс Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк») та відповідачем укладено кредитний договір НОМЕР_1, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 48 тис. 624 грн 40 коп. на купівлю транспортного засобу марки GEELY, модель МR-7151А, ЗНГ, 2010 року випуску, номер кузова ІНФОРМАЦІЯ_2, та на фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 954 грн 40 коп. строком до 1 червня 2015 року. 

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком та позичальником того ж дня укладено договір застави транспортного засобу, згідно з яким заставодавець передав у заставу заставодержателю транспортний засіб марки GEELY, модель МR-7151А, ЗНГ, 2010 року випуску, номер кузова ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований РЕВ 6-го МРВ м. Горлівки УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області 26 травня 2010 року, який належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ІНФОРМАЦІЯ_3.

На підставі вказаного договору застави реєстратором – Івано-Франківською філією Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 21 липня 2010 року за реєстраційним НОМЕР_2 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено реєстраційний запис про обтяження зазначеного автомобіля. 

ОСОБА_1 належним чином умов кредитного договору не виконував, у зв’язку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 9 листопада 2015 року складала 15 тис. 331 грн 98 коп., з яких: прострочена заборгованість – 11 тис. 766 грн 71 коп., прострочені проценти – 3 тис. 499 грн 53 коп., строкові проценти – 65 грн 74 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку в частині вилучення у відповідача або інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, який є предметом застави, та передачі його в управління банку на період до його реалізації, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що повноваження заставодержателя щодо вилучення у відповідача предмета застави та передачі його в управління банку врегульовано пунктом 1 параграфа 3 договору застави, тому у вирішенні цих вимог немає необхідності.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2017 року суд касаційної інстанції, скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у частині вилучення у відповідача або інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, який є предметом застави, та передачі його в управління банку на період до його реалізації, за аналогічних встановлених обставин керувався тим, що відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні. Крім того, щоб державний виконавець при виконанні рішення суду згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» вилучив у боржника транспортний засіб і передав його на зберігання стягувачу, це повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). 

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). 

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 

Відповідно до частини першої статті 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. 

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів те реєстрацію обтяжень» боржник повинен своєчасно повідомляти обтяжувача про загрозу втрати, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета обтяження. 

Проте суди на зазначені положення закону уваги не звернули і не з’ясували, чи надходили обтяжувачу такі повідомлення від боржника. 

Згідно з пунктом 2 параграфу 5 договору застави, укладеного між сторонами у справі, звернення стягнення та предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя одним зі способів: за рішенням суду або в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмета застави третій особі – покупцю. 

За положеннями пункту 3 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду мають зазначатись, зокрема, заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні суду, є одним із заходів примусового виконання цього рішення. 

Однак, суди не врахували, що вимоги банку про вилучення предмета застави та передачу в управління на період до його реалізації є саме такими заходами. Незважаючи на те, що в договорі застави передбачені повноваження заставодержателя щодо вилучення у відповідача предмета застави та передачі його в управління банку, однак, щоб державний виконавець при виконанні рішення суду (відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження») вилучив у боржника транспортний засіб та передав його на зберігання стягувачу, це повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди, ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у частині вилучення у відповідача або інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, який є предметом застави, та передачі його в управління банку на період до його реалізації, неправильно застосували положення законів України «Про виконавче провадження» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень у частині вирішення вимог про вилучення у відповідача або інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, який є предметом застави, та передачу його в управління банку на період до його реалізації.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року, рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про вилучення у відповідача або інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, який є предметом застави, та передачу його в управління банку на період до його реалізації скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до Апеляційного суду Донецької області.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
Л.І. Охрімчук 
В.М. Сімоненко

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі
№ 6-1136цс17

Відповідно до ч. 1 ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. 

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів те реєстрацію обтяжень» боржник повинен своєчасно повідомляти обтяжувача про загрозу втрати, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета обтяження. 

Проте суди на зазначені положення закону уваги не звернули і не з’ясували, чи надходили обтяжувачу такі повідомлення від боржника. 

Згідно з пунктом 2 параграфу 5 договору застави, укладеного між сторонами у справі, звернення стягнення та предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя одним зі способів: за рішенням суду або в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмета застави третій особі – покупцю. 

За положеннями п. 3 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду мають зазначатись, зокрема, заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні суду, є одним із заходів примусового виконання цього рішення. 

Однак, суди не врахували, що вимоги банку про вилучення предмета застави та передачу в управління на період до його реалізації є саме такими заходами. Незважаючи на те, що в договорі застави передбачені повноваження заставодержателя щодо вилучення у відповідача предмета застави та передачі його в управління банку, однак, щоб державний виконавець при виконанні рішення суду (відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження») вилучив у боржника транспортний засіб та передав його на зберігання стягувачу, це повинно бути зазначено в рішенні суду.

Постанова від 6 вересня 2017 року № 6-1136цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B39163BED1F36F69C225819A002FB513

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз вышел за границы своих полномочий и оценил однобоко в интересах банка обстоятельства дела, что не имел права делать в соответствии с нормами законодательства. Так, ВСУ посчитал, что суды якобы не учли, что требования банка об изъятии предмета залога и передаче в управление на период до его реализации являются именно надлежащими мерами. Несмотря на то, что в договоре залога предусмотрены полномочия залогодержателя об изъятии у ответчика предмета залога и передачи его в управление банка, однако, чтобы государственный исполнитель при исполнении решения суда (согласно ст. 10 Закона Украины «Об исполнительном производстве») изъял у должника транспортное средство и передал его на хранение взыскателю, это должно быть указано в решении суда.

При этом ВСУ не учел, что фактически нарушаются права должника, так как предмет изымается без погашения долга и его продажа может не осуществляться длительное время, при этом непосредственно погашение может происходить по цене значительно ниже нежели на момент изъятия. Однако тут судьи ВСУ не вспоминают про справедливость, добросовестность и разумность.

Таким образом данное решение не может быть в дальнейшем применяться судами в связи с его явной незаконностью.

[jacqueline]

Прочитала статью https://antiraid.com.ua/news/bankiram-razreshili-otnimat-u-ukraintsev-imushhestvo-bez-suda/ и постановление ВСУ и не могу понять откуда такие выводы что банкиры могут без суда отнимать имущество. Может кто подскажет и растолкует.

[machinist]

5 часов назад, jacqueline сказал:

Прочитала статью https://antiraid.com.ua/news/bankiram-razreshili-otnimat-u-ukraintsev-imushhestvo-bez-suda/ и постановление ВСУ и не могу понять откуда такие выводы что банкиры могут без суда отнимать имущество. Может кто подскажет и растолкует.

Ни откуда. Статья - пугалка, а выводы надуманные.

[S.Leonidovich]

Немного не понял данное решение. Решение о взыскании задолженности нет и банк сразу переходит к взысканию на предмет заставы. Как такое может быть, если сумма долга не установлена судом.