ANTIRAID

Лист ДФС від 14.12.2017 № 16785/К/99-95-42-02-14 щодо оподаткування спадщини, отриманої фізичною особою – резидентом за кордоном

Recommended Posts

Державна фіскальна служба України розглянула лист …… щодо оподаткування спадщини, отриманої фізичною особою – резидентом за кордоном, і повідомляє таке.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України (далі – Кодекс), п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого встановлено, що платниками податку є, зокрема фізичні особи – резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Іноземні доходи – це доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України, які є об’єктом оподаткування резидента (п.п. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід, отриманий з джерел за межами України – це будь-який дохід, отриманий резидентами за межами митної території України, зокрема у вигляді спадщини.

Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів (п. 164.4 ст. 164 Кодексу).

Порядок оподаткування іноземних доходів передбачено п. 170.11 ст. 170 Кодексу, п.п. 170.11.1 якого визначено, у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку – отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою 18 відсотків, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Абзацом першим п.п. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 Кодексу встановлено, що у разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.

Відповідно до п.13.4 ст.13 Кодексу суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими Кодексом.

Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України (п. 13.5 ст. 13 Кодексу).

Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу (п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).

Отже, дохід, отриманий фізичною особою – резидентом з джерел за межами України у вигляді спадщини, включається такою особою до загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи як іноземний дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Перший заступник Голови С.В. Білан

http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-fizichnih-osib/72647.html

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      11 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 392/1213/17
      Провадження № 14-292цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ткачука О.С.,
      суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, постановлену колегією суддів Суровицькою Л.В., Авраменко Т.М., Письменним О.А.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
      1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк», товариство), ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними та скасувати рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк», викладене в протоколі від 05 березня 2017 року; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо зміни складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, визнати за позивачем у порядку спадкування право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» станом на 18 травня 2017 року.
      2. Позов мотивований тим, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ( ОСОБА_2 ) прийняв одноособове рішення про виключення із цього товариства інших учасників у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті, який прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_1 (позивач).
      2.2. Посилаючись на те, що виключення ОСОБА_6 зі складу учасників було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також на те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 просив задовольнити позов.
      Короткий зміст судових рішень
      3. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» від 05 березня 2017 року та затвердження нової редакції статуту СТОВ «Агрофірма Маяк». Визнано протиправною і скасовано державну реєстрацію внесення змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, яка була проведена державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області Руденком В.І. Визнано за ОСОБА_1 право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
      4. Судове рішення першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для виключення батька позивача зі складу засновників СТОВ «Агрофірма Маяк» та порушенням з боку ОСОБА_2 порядку скликання загальних зборів товариства, що є підставою для скасування державної реєстрації внесення змін до установчих документів. Спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , спір між ними про поділ спадщини відсутній. Статутом товариства передбачено, що правонаступники та спадкоємці засновників мають переважне право вступу до нього, а у разі відмови про вступ йому видається частка в майні, відтак спадкоємець має право на захист свого права на частку у товаристві.
      5. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів.
      6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку існує корпоративний спір, який має розглядатись в порядку господарського судочинства зважаючи на те, що позов батька позивача - ОСОБА_6 не вирішено через смерть останнього і провадження у господарській справі закрито з цих підстав.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки право на участь у СТОВ «Агрофірма «Маяк» було особистим немайновим правом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відтак позивач, як спадкоємець, не набув статусу учасника товариства, а успадковує лише право на частку у майні товариства. Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства Законом України «Про господарські товариства» та положеннями статуту товариства. Метою звернення з цим позовом є реалізація права на спадкування, а тому підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції.
      Доводи інших учасників справи
      8. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикційності спору не спростовують, а ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального закону.
      9. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      10. 11 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
      11. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.
      12. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
      14. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Верховного Суду
      15. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
      16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні 2017 року ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ОСОБА_2 прийняв одноособове рішення про виключення інших учасників, у тому числі й ОСОБА_6 , у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого ним рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників.
      17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після його смерті є його син - ОСОБА_1 (позивач) та дружина - ОСОБА_3 Спору про спадкове майно між ними немає.
      18. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що виключення його батька, ОСОБА_6 , зі складу учасників товариства було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року, яке набрало законної сили, провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва у господарському процесі.
      19. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      21. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      22. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.
      23. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
      24. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України).
      25. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      26. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
      27. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.
      28. Пунктом 1.11 Статуту СТОВ «Агрофірма Маяк» визначено, що склад засновників товариства, порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення цього товариства.
      29. Відповідно до п. 12.1 установчого договору СТОВ «Агрофірма Маяк» при реорганізації юридичної особи, або у зв`язку зі смертю учасника, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства (т. 1 а.с. 119-124).
      30. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи.
      31. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві.
      32. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві.
      33. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.
      34. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
      35. З аналізу наведених вище положень чинного законодавства та установчих документів ТОВ «Агрофірма Маяк» можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються.
      36. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19).
      37. Хоча ОСОБА_1 не був учасником товариства та відповідно до положень статей 1218, 1219 ЦК України і не успадкував цього статусу після смерті батька, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року фактично встановлено відсутність корпоративних правовідносин між СТОВ «Агрофірма Маяк» та спадкоємцем ОСОБА_6 ОСОБА_1 , а також визначено, що у даному випадку останній може захистити свої права в порядку цивільного судочинства.
      38. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець (правонаступник) ОСОБА_6 має перешкоди у захисті своїх прав та інтересів у порядку господарського судочинства.
      39. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
      40. Згідно з частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      Щодо судових витрат
      41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      42. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.
      Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
      Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Кропивницького апеляційного суду.
      Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя -доповідач О.С. Ткачук
      Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв
      Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко
      С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов В.В. Пророк
      М.І. Гриців Л.І. Рогач
      Д.А. Гудима О.М. Ситнік
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська
      О.Р. Кібенко
      Джерело: ЄДРСР 84975970
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
      01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
      РІШЕННЯ
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      м. Київ
      02 квітня 2019 року № 826/14889/18
       Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
      головуючого судді Шейко Т.І.,
      за участю секретаря судових засідань Гарбуз К.С.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
      за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача:
      - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2;
      за участю представників:
      - від позивача - Волкодав І.Ю., Кравець Р.Ю.;
      - від відповідача - Щуренко Ю.С.;
      В С Т А Н О В И В:
      Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило:
      - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 серпня 2018 року №0008414208, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві;
      - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 серпня 2018 року №0008404208, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві;
      - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 28 серпня 2018 року №Ю-256;
      - визнати протиправним та скасувати рішення №0008394208 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 28 серпня 2018 року, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
      В якості підстав позову позивач посилається на те, що оскаржувані рішення прийнято необґрунтовано, без врахування первинних документів, наданих платником податків та всіх обставин справи, а тому мають бути скасовані.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
      Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог, виходячи з того, що згідно з інформацією, отриманою під час проведення перевірки відповідач дійшов висновку, що відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (третя особа) фактично є трудовими, а тому оскаржувані рішення прийняті відповідно до норм чинного законодавства України.
      Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
      В судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
      Представник відповідача проти позову заперечив, виходячи з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
      Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
      У період з 23 липня 2018 року по 03 вересня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01 березня 2015 року по 31 березня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2018 року.
      За результатами вищезазначеної перевірки складено акт від 10 серпня 2018 року №014/26-15-42-08/25944645 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95».
      Як вбачається зі змісту акту перевірки під час перевірки контролюючим органом встановлені порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95»:
      - підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, статті 167, пункту 168.1 статті 168, підпункту 171.1 статті 171, із врахуванням підпункту 14.1.180, підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» занижено податкове зобов'язання зі сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2018 року на суму 558000,00 грн.;
      - підпунктів 1.1, 1.3, 1.5 пункту 16-1 підрозділу ХХ, підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164, статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» занижено податкове зобов'язання зі сплати до бюджету військового збору за період з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2018 року на суму 46500,00 грн.;
      - пункту 1 частини 1 статті 6, пункту 1 частини 1 статті 7 та пункту 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» занижено зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальну суму 73872,70 грн.
      Вищезазначені висновки, що слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень відповідача, зроблені на підставі наступних господарських операцій позивача.
      Як зазначено в акті перевірки, 07 вересня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95», як замовником, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як виконавцем, укладений договір №РК-0709 про надання рекламно-інформаційних послуг, відповідно до умов якого позивач доручає, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 бере на себе зобов'язання виконати рекламно-інформаційні послуги, а саме комплекс робіт з підготовки та проведення рекламної кампанії Конференцій, організатором яких є позивач, а позивач в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити виконаний Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 обумовлений цим договором комплекс робіт.
      Також пунктом 1.2 вказаного договору сторони погодили, що кожне конкретне доручення позивача оформлюється у вигляді двостороннього додатка до цього договору. У додатку вказуються умови виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 конкретного доручення позивача, термін його виконання, вартість і терміни оплати, а також інші додаткові умови.
      Відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 вказаного договору, замовник зобов'язується прийняти роботи, виконанні належним чином, і підписати акти виконаних робіт, в іншому випадку представити виконавцю свої мотивовані претензії в письмовому вигляді протягом 3-х календарних днів після закінчення строків, передбачених для виконання робіт за цим договором.
      Додатком №1 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення сьомої конференції «LPG Ukraine 2016» 11-12 жовтня 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме здійснює розробку концепції рекламної кампанії конференції «LPG Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 03 жовтня 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 250000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 30 грудня 2016 року.
      Додатком №2 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення сьомої конференції «LPG Ukraine 2016» 11-12 жовтня 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме здійснює: розробку фірмового бланка конференції «LPG Ukraine 2016»; розробку блокнотів та брошури конференції «LPG Ukraine 2016»; розробку рекламної афіші конференції «LPG Ukraine 2016»; розробку макетів рекламних буклетів конференції «LPG Ukraine 2016»; розробку макетів рекламних банерів конференції «LPG Ukraine 2016»; розробку фірмових прапорців конференції «LPG Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 07 жовтня 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 680000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 30 грудня 2016 року.
      Додатком №3 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення сьомої конференції «LPG Ukraine 2016» 11-12 жовтня 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме здійснює рекламну підтримку інтернет сайту конференції «LPG Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 12 жовтня 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 320000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 30 грудня 2016 року.
      Додатком №4 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення сьомої конференції «LPG Ukraine 2016» 11-12 жовтня 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме здійснює проведення рекламної кампанії конференції LPG Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 12 жовтня 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 300000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 30 грудня 2016 року.
      Додатком №5 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення сьомої конференції «LPG Ukraine 2016» 11-12 жовтня 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме здійснює розробку концепції рекламної кампанії конференції «LPG Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 01 жовтня 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 250000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 30 грудня 2016 року.
      Додатком №6 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення восьмої міжнародної конференції «Petroleum Ukraine 2016» 15-16 листопада 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме здійснює: розробку фірмового бланка конференції «Petroleum Ukraine 2016»; розробку блокнотів та брошури конференції «Petroleum Ukraine 2016»; розробку рекламної афіші конференції «Petroleum Ukraine 2016»; розробку макетів рекламних буклетів конференції «Petroleum Ukraine 2016»; розробку макетів рекламних банерів конференції «Petroleum Ukraine 2016»; розробку фірмових прапорців конференції «Petroleum Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 10 листопада 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 680000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 01 квітня 2017 року.
      Додатком №7 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення восьмої міжнародної конференції «Petroleum Ukraine 2016» 15-16 листопада 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме здійснює проведення рекламної кампанії конференції «Petroleum Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 16 листопада 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 320000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 01 червня 2017 року.
      Додатком №8 від 07 вересня 2016 року до договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг сторони домовились, що виконавець здійснює послуги з підготовки проведення восьмої міжнародної конференції «Petroleum Ukraine 2016» 15-16 листопада 2016 року, організатором якої виступає замовник, а саме рекламну підтримку інтернет сайту конференції «Petroleum Ukraine 2016».
      Обумовлені цим додатком послуги виконавець зобов'язується виконати не пізніше 16 листопада 2016 року. Вартість послуг, які виконавець надає замовнику згідно з цим додатком становить 300000,00 грн. без ПДВ, які мають бути виплачені виконавцю не пізніше 01 серпня 2017 року.
      Вищезазначені зобов'язання, обумовлені Договором №РК-0709 від 07 вересня 2016 року, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 виконані у повному обсязі, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: №ОУ-00006 від 03 жовтня 2016 року, №ОУ-0000027 від 07 жовтня 2016 року, №ОУ-0000028 від 12 жовтня 2016 року, №ОУ-0000029 від 12 жовтня 2016 року, №ОУ-0000030 від 01 листопада 2016 року, №ОУ-0000031 від 10 листопада 2016 року, №ОУ-0000032 від 16 листопада 2016 року, №ОУ-0000033 від 16 листопада 2016 року.
      Також, факт надання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 позивачу послуг, обумовлених договором №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг, підтверджується і складеним у 2016 році Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 звітом про проведення рекламних кампаній конференцій «Petroleum Ukraine 2016» та «LPG Ukraine 2016».
      Проте відповідач дійшов висновку, що надані позивачу послуги Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який одночасно являється працівником (директором) Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95», згідно договору №РК-0709 від 07 вересня 2016 року про надання рекламно-інформаційних послуг, фактично надані ним в рамках його трудової діяльності та відносяться до функцій та обов'язків директора підприємства, а не за цивільно-правовою угодою, у зв'язку з чим, сплачені позивачем на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3100000,00 грн. являються його заробітною платою, яка підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, військовим збором, та з якої має бути утримано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
      На підставі висновків, зроблених в акті перевірки 28 серпня 2018 року відповідачем прийнято:
      - податкове повідомлення-рішення №0008414208, яким збільшено грошове зобов'язання на загальну суму 961425,00, з яких 558000,00 грн. - податок на доходи фізичних осіб та 403425,00 грн. - штрафні санкції;
      - податкове повідомлення-рішення №0008404208, яким збільшено грошове зобов'язання на загальну суму 80118,75 грн., з яких 46500,00 грн. - військовий збір та 33618,75 грн. - штрафні санкції;
      - вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-256, в якій відповідач вимагає від позивача сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 73872,70 грн.;
      - рішення №0008394208 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску, яким позивачу донараховані штрафні санкції в розмірі 36700,51 грн.
      Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують права та законні інтереси позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
      Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
      Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
      Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
      Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
      Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
      Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки, позивачем надані відповідачу всі первинні документи, які підтверджують фактичне надання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 позивачу рекламно-інформаційних послуг, та з яких можливо встановити зміст та обсяг наданих послуг.
      Приймаючи ж оскаржувані рішення, відповідачем не взята до уваги та обставина, що між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладений цивільно-правовий договір, який у відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковий до виконання.
      Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
      Частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
      Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
      Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
      Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
      Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
      Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
      Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
      При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
      Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
      Натомість, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року в справі №6-48369св14, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
      Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
      У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
      З наведеного слідує, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
      Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
      Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 року у справі №127/21595/16-ц.
      З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
      Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства стосовно наданих позивачем цивільно-правових угод і актів виконаних робіт суд дійшов переконання, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 надавав послуги, а не здійснював трудову функцію, як директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95», оскільки предметом угоди, яка укладена між уповноваженою особою позивача та фізичною особою, є надання певних послуг за винагороду, яка сплачується на підставі актів виконаних робіт, тобто праця за цими угодами з боку громадян є юридично самостійною.
      Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, може бути встановлений тільки в судовому порядку.
      При цьому, обставин, які вказували на нікчемність договору, укладеного позивачем з виконавцем, третьою особою, не встановлено.
      Як зауважив у судовому засіданні представник позивача Кравець Р.Ю., ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець вже досить тривалий час надає такого виду послуги і іншим суб'єктам господарювання. Водночас, чинним законодавством не встановлено заборони надавати послуги за цивільно-правовими угодами і підприємству, яке очолює ця фізична особа-підприємець.
      Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
      Також вказане положення зазначене в пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, зокрема встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
      Отже, в даному випадку існувало неоднозначне трактування прав та обов'язків позивача, як платника податку, через те, що відповідачем через неможливість однозначно визначити які послуги надані Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 трудові чи за цивільно-правовим договором, відповідачем зроблено висновок не на користь платника податків, що в свою чергу суперечить вищенаведеним нормам законодавства.
      Крім цього, відповідно до матеріалів справи Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є суб'єктом господарювання, який застосує спрощену систему оподаткування та відноситься до третьої групи платників єдиного податку.
      За визначенням пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
      Пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на прибуток підприємств; податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - четвертої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою; податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи; податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва; рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.
      Відповідно до підпункту 1 пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України Доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
      Підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
      Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
      Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом (пункт 164.1 статті 164 Податкового кодексу України).
      Матеріалами справи підтверджується, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за отриманий від позивача дохід у розмірі 3100000,00 грн. сплачений єдиний податок у розмірі 155000,00 грн, який відповідно до статті 297 Податкового кодексу України, включає у тому числі податок на доходи фізичних осіб.
      Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
      Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
      У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
      На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджуються протиправні рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
      Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
      Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
      В И Р І Ш И В:
      1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» задовольнити.
      2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 серпня 2018 року №0008414208, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
      3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 серпня 2018 року №0008404208, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
      4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 28 серпня 2018 року №Ю-256.
      5. Визнати протиправним та скасувати рішення №0008394208 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 28 серпня 2018 року, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.
      6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «А-95» (02095, м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 1, кв. 269, код ЄДРПОУ 35944645) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені судові витри у вигляді судового збору у розмірі 17281,76 грн.
      Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
      Суддя Т.І. Шейко
      Повний текст рішення складено 19 квітня 2019 року.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/81332108
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      4 вересня 2019 року
      м. Київ
      Справа № 750/7865/18
      Провадження № 14-392 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді -доповідача Гудими Д. А.,
      суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач) про зобов`язання виплатити пенсію як спадкоємцю
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 січня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 1 серпня 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив зобов`язати відповідача виплатити йому відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 лютого 2018 року нараховану, але не виплачену пенсію у сумі 6 706,3 грн, що належала за життя батьку позивача - ОСОБА_2 .
      2. Мотивував позов такими обставинами :
      2.1. ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова, правонаступником якого є відповідач.
      2.2. 26 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив постанову у справі № 2-а/2506/18620/11, якою зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова перерахувати пенсію за шкоду, завдану здоров`ю ОСОБА_2 , відповідно до вимог статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком, що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, за період з 20 березня до 22 липня 2011 року включно, та здійснити відповідні виплати.
      2.3. На виконання вказаної постанови ОСОБА_2 була нарахована, але не була виплачена, пенсія у розмірі 5 697,72 грн.
      2.4. 27 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м. Чернігова прийняв постанову у справі № 2-а/2506/18205/11, якою зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова перерахувати і виплатити ОСОБА_2 додаткову пенсію за період з 9 березня до 22 липня 2011 року за шкоду, завдану здоров`ю, відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, що обчислюється, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
      2.5. На виконання вказаної постанови ОСОБА_2 була нарахована, але не була виплачена, додаткова пенсія у розмірі 1 008,51 грн.
      2.6. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
      2.7. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20 лютого 2018 року, виданим державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори, позивач є спадкоємцем сум пенсії у розмірі 6 706,23 грн, які не отримав ОСОБА_2
      2.8. 14 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому пенсії, нарахованої ОСОБА_2 , але відповідач залишив цю заяву без задоволення.
      2.9. Такі дії відповідача порушують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції, оскільки успадковані позивачем кошти є майном.
      3. До позовної заяви позивач долучив ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року про закриття провадження у справі № 825/2344/18 за позовом позивача до відповідача про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3.1. 3 січня 2019 року Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
      4. Мотивував рішення так :
      4.1. Відповідач незаконно утримує належне позивачеві спадкове майно, а саме: суми недоотриманої пенсії в розмірі 6 706,23 грн, що була нарахована ОСОБА_2 на підставі рішення суду і не виплачена спадкодавцеві за життя.
      4.2. Відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном, передбачене статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції.
      4.3. Позовні вимоги слід задовольнити, зважаючи на принцип захисту легітимних очікувань особи, що є одним із загальновизнаних способів захисту прав особи в національному законодавстві України та полягає у примусовому виконанні обов`язку в натурі, а також на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у його рішеннях від 25 червня 1996 року у справі «Амюр проти Франції» («Amuur v. France», заява № 19776/92), від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»(«The Former King of Greece and Others v. Greece», заява № 25701/94), від 1 березня 2001 року у справі «Малама проти Греції» («Malama v. Greece», заява N 43622/98), від 23 листопада 1983 року у справі «Ван дер Мюсель проти Бельгії» («Van Der Mussele v. Belgium», заява № 8919/80), від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» («Kopecky v. Slovakia», заява № 44912/98).
      4.4. Відсутність у відповідача бюджетних коштів не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 21 березня 2019 року Чернігівський апеляційний суд прийняв постанову, якою залишив рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 січня 2019 року без змін.
      6. Мотивував постанову так :
      6.1. Суд першої інстанції правильно вважав, що відповідач порушує право позивача на отримання сум пенсії, успадкованих після смерті його батька, а тому це право суд має захистити шляхом стягнення коштів у примусовому порядку.
      6.2. Не можна взяти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не зобов`язаний виплачувати нараховані суми за судовими рішеннями.
      6.3. Безпідставними є доводи апеляційної скарги стосовно того, що рішення суду на користь позивача призведе до подвійного стягнення з держави одних і тих самих сум. З позовом про стягнення пенсійних виплат звернувся син померлого ОСОБА_2 , якому за життя ці кошти належали згідно з рішеннями судів і не були йому виплачені. Позивач має право звернутися з позовом про примусове стягнення коштів, набутих у порядку спадкування.
      6.4. Спір не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки підставою звернення з цим позовом до суду стала відмова відповідача виплатити позивачу кошти, які є частиною спадщини, внаслідок чого позивач був позбавлений права власності на майно.
      6.5. Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. 24 квітня 2019 року відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 січня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 3 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржив рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 січня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Відповідач мотивує касаційну скаргу так :
      10.1. Рішення про нарахування та виплату нарахованих сум пенсії є рішеннями відповідача як суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      10.2. Відповідач не порушував права й інтереси позивача. Згідно з судовими рішеннями у справах № 2-а-2506/18620/11 і № 2-а-2506/18205/11 суми недорахованих основної та додаткової пенсій вже були донараховані відповідачем ОСОБА_2 Питання їх виплати уповноважене вирішувати Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, а не відповідач. В останнього немає обов`язку виплачувати нараховані суми за вказаними судовими рішення.
      10.3. Наявність свідоцтва про право на спадщину не тягне для відповідача будь-яких юридичних наслідків, оскільки відповідач не здійснює виплату нарахованих сум пенсії. Така виплата можлива лише шляхом заміни сторони виконавчого провадження з примусового виконання ухвалених на користь ОСОБА_2 судових рішень, і цим правом позивач не скористався.
      10.4. Задоволення позовних вимог позивача призведе до подвійного стягнення з держави одних і тих самих сум.
      (2) Позиції інших учасників справи
      11. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      12. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
      13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
      14. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
      15. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
      16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
      17. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
      18. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
      19. Позовні вимоги не стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання особою пенсійних виплат. Позивач мотивував позовну заяву порушенням приписів цивільного законодавства та права власності на успадковані кошти. Предметом позовних вимог є зобов`язання відповідача виплатити позивачу нараховані, але не отримані спадкодавцем за життя суми пенсії, що ввійшли до складу спадщини. Вказані вимоги є майновими. Тому спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства, а доводи касаційної скарги про належність спору до юрисдикції адміністративного суду є необґрунтованими.
      20. Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 808/1346/18 і від 26 червня 2019 року у справі № 284/252/17.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
      21.1. 26 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м. Чернігова прийняв постанову у справі № 2-а/2506/18620/11, якою зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова перерахувати пенсію за шкоду, завдану здоров`ю ОСОБА_2 , відповідно до вимог статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком, що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, за період з 20 березня до 22 липня 2011 року включно, та здійснити відповідні виплати.
      21.2. На виконання вказаної постанови ОСОБА_2 була нарахована, але не була виплачена, пенсія у розмірі 5 697,72 грн.
      21.3. 27 жовтня 2011 року Деснянський районний суд м. Чернігова прийняв постанову у справі № 2-а/2506/18205/11, якою зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Чернігова перерахувати і виплатити ОСОБА_2 додаткову пенсію за період з 9 березня до 22 липня 2011 року за шкоду, завдану здоров`ю, відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, що обчислюється, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
      21.4. На виконання вказаної постанови ОСОБА_2 була нарахована, але не була виплачена, додаткова пенсія у розмірі 1 008,51 грн.
      21.5. Відповідач підтверджує факт нарахування ОСОБА_2 пенсії на підставі вказаних судових рішень у розмірі 6 706,23 грн.
      21.6. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджує копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 6 лютого 2017 року.
      21.7. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 лютого 2018 року позивач успадкував після смерті ОСОБА_2 спадщину, до якої ввійшли недоотримані спадкодавцем суми пенсії у розмірі 6 706,23 грн, яка йому належала на підставі повідомлення відповідача № 18586/07 від 27 червня 2017 року.
      21.8. На виконанні Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції перебували виконавчі листи № 2а-2506/18620/11 і № 2а-2506/18205/11, видані відповідно 26 жовтня та 12 грудня 2011 року на підставі рішень Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 та 27 жовтня 2011 року.
      21.9. На підставі вказаних виконавчих листів 15 грудня 2011 року та 5 березня 2012 року державний виконавець виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень, які згодом були закінчені на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на той час.
      22. Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
      23. Згідно зі статтею 1227 ЦК України суми пенсії, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
      24. Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
      25. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну (частина друга статті 52 Закону № 1058-IV).
      26. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій зазначеної статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини (частина третя статті 52 Закону № 1058-IV).
      27. Отже, оскільки ОСОБА_2 за життя була нарахована, але не виплачена сума пенсії в розмірі 6 706,23 грн, і цю суму у встановленому законом порядку успадкував позивач, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц і від 3 квітня 2019 року у справі № 808/1346/18).
      28. Доводи касаційної скарги про необхідність звернення позивача до органу державної виконавчої служби згідно з Порядком погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440, є необґрунтованими. Постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2011 року у справі № 2-а/2506/18620/11 і від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-а/2506/18205/11 позивача не стосуються, а виконавчі провадження з їх примусового виконання закінчені через неможливість їх виконання без участі боржника. Тому звернення із заявами про заміну стягувача правонаступником у цих виконавчих провадженнях після їх закінчення не призведе до захисту порушеного права позивача.
      29. Позивач звернувся до суду не через невиконання судових рішень у справах № 2-а/2506/18620/11 і № 2-а/2506/18205/11, а через відмову відповідача виплати йому як спадкоємцю успадковані суми пенсії, нарахованої, але невиплаченої за життя спадкодавцеві. Тобто спір виник саме з відповідачем, а не з Головним управлінням Державної казначейської служби України в Чернігівській області, як про це зазначив відповідач у касаційній скарзі.
      30. Позивач не міг скористатися передбаченим статтею 382 КАС України, механізмом судового контролю за виконанням судових рішень у справах № 2-а/2506/18620/11 і № 2-а/2506/18205/11, оскільки це питання могло вирішуватися виключно за клопотанням ОСОБА_2 (а не його спадкоємця), на користь якого були ухвалені відповідні судові рішення, або ж за ініціативою судді.
      31. Велика Палата Верховного Суду вважає, що за обставинами цієї справи зобов`язання відповідача на підставі відповідних рішень суду нарахувати та виплатити спадкодавцю суму пенсії без визначення її конкретного розміру, а також стягнення спадкоємцем у судовому порядку нарахованої на підставі вказаних рішень, але невиплаченої спадкодавцю за життя суми пенсії, не уможливить подвійне стягнення з держави одних і тих самих сум.
      32. Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач неуповноважений виплатити суми пенсії, щодо яких виник спір, спростовують приписи частини першої статті 58 Закону № 1058-IV, згідно з якою саме органи пенсійного фонду зобов`язані забезпечувати своєчасне і повне фінансування та виплату пенсій.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      33. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
      34. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
      35. Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 січня 2019 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
      (2.2) Щодо судових витрат
      36. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
      2. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 3 січня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач
      Д. А. Гудима
      Судді:
      Н. О. Антонюк
      Н. П. Лященко
      Т. О. Анцупова
      О. Б. Прокопенко
      С. В. Бакуліна
      В. В. Пророк
      В. В. Британчук
      Л. І. Рогач
      Ю. Л. Власов
      О. М. Ситнік
      М. І. Гриців
      О. С. Ткачук
      О. Р. Кібенко
      В. Ю. Уркевич
      О. Г. Яновська
      Джерело: ЄДРСР 84274314
    • By E.Radzakes
      Добрый день, несколько дней назад умерла моя мама. У нее остался непогашенный долг в ПриватБанке ( просроченная кредитная карта ) несколько лет она не гасила кредит, в результате чего наросли проценты, штрафы, имущество арестовали, кредит брался не под залог,после чего она договорилась с банком о гашении минимальных сум, чтобы дело не перешло в исполнение, часть штрафов ей все же списали. Я единственный наследник в доме. Подскажите чем грозит данная ситуация? Какие претензии банк может предъявить? Что нужно предпринять?
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      26 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 591/4543/16-ц
      Провадження N 14-251цс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О.М.,
      суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      учасники справи:
      позивач - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс),
      відповідач - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Бурбика Тамара Анатоліївна (далі - Приватний нотаріус),
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Офісу
      на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2017 року у складі судді Грищенко О.В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І., Хвостика С.Г.
      у цивільній справі за позовом Офісу до Приватного нотаріуса про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У вересні 2016 року Офіс звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: скасувати постанову Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 травня 2016 року; зобов'язати Приватного нотаріуса вчинити протест податкових векселів у неплатоспроможності, що були видані Товариством з обмеженою відповідальністю "Горобина" (далі - ТОВ "Горобина") та авальовані Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк"), а саме: від 09 лютого 2016 року серії АА N 1462653 у неплатежі у розмірі 55 824,80 грн. серії АА N 1462656 у неплатежі у розмірі 443 018,78 грн. серії АА N 1462657 у неплатежі у розмірі 443 018,78 грн. серії АА N 1462658 у неплатежі у розмірі 442 923,56 грн. серії АА N 1462659 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462660 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462662 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462794 у неплатежі у розмірі 452 923,56 грн. серії АА N 1462795 у неплатежі у розмірі 452 934,14 грн. серії АА N 1462796 у неплатежі у розмірі 452 786,02 грн. серії АА N 1462797 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн. серії АА N 1462798 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн. серії АА N 1462799 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн. серії АА N 1462800 у неплатежі у розмірі 452 796,60 грн.
      Позов обґрунтовано тим, що ТОВ "Горобина" включено до реєстру великих платників податків, тому відповідно до критеріїв, визначених підпунктом 14.1.24 пункту 14.1 статті 14 розділу І Податкового кодексу України (далі - ПК України), це товариство з 01 січня 2016 року перебувало на обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України (далі - Спеціалізована ДПІ), правонаступником якого є Офіс.
      ТОВ "Горобина" видало податкові векселі з терміном погашення до 08 травня 2016 року, які Спеціалізована ДПІ постановила на облік.
      Відповідно до листа ТОВ "Горобина" від 06 травня 2016 року у зв'язку зі здійсненням експорту продукції на підставі пункту 225.6 статті 225 ПК України зменшено суму податку за податковим векселем серії АА N 1462653 на 399 193,98 грн. У подальшому платіжними дорученнями від 06 травня 2016 року частково погашено спірні податкові векселі. Інших надходжень у рахунок погашення податкових векселів не надходило.
      Спеціалізована ДПІ з метою виконання своїх повноважень як органу виконавчої влади відповідно до вимог пункту 225.7 статті 225 ПК України звернулась до нотаріуса із заявою про вчинення протесту податкових векселів.
      Позивач додержався всіх необхідних умов щодо часу подання заяви, місця та переліку необхідних документів. Між податковим органом та векселедавцем відсутній спір щодо сум за податковими векселями, проте нотаріус на порушення вимог закону відмовив у вчиненні нотаріальної дії - протесту податкових векселів.
      Позивач вважає дії нотаріуса протиправними і такими, що порушують чинне законодавство, оскільки спір щодо скоригованої суми акцизного збору, яка підлягає сплаті за вказаним векселем - відсутній, а податкові органи подали всі документи, які необхідні для вчинення протесту податкових векселів (виданих підприємством з метою забезпечення зобов'язання щодо сплати суми акцизного збору).
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2017 року у задоволенні позову Офісу відмовлено.
      Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постанова Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні протесту простих податкових авальованих векселів, виданих ТОВ "Горобина", відповідає вимогам законодавства і підстав для її скасування не вбачається. Приватний нотаріус дотримався встановленої законом процедури та вчинив усі необхідні дії.
      Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 19 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що протест векселя - це нотаріальна дія, яка офіційно засвідчує факт повної несплати за векселем, а за векселями, у вчиненні протесту яких звернувся позивач, була здійснена часткова оплата, тому Приватний нотаріус обґрунтовано відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      У касаційній скарзі Офіс просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що при поданні нотаріусу заяви про вчинення протесту векселів було додержано всіх необхідних умов щодо часу подання цієї заяви, місця та переліку необхідних документів та інші вимоги, передбачені законом.
      Також суди не врахували, що між податковим органом та векселедавцем відсутній спір про суми, які підлягають погашенню за векселями.
      Нотаріус зобов'язаний був вчинити нотаріальну дію - протест векселів, тому його дії є протиправними і суперечать чинному законодавству.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 04 квітня 2019 року справу призначено до розгляду.
      Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статті 402, 404, підпункт 7 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
      Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 28 березня 2012 року у справі N 6-11цс12, від 18 липня 2012 року у справі N 6-75цс12, від 07 листопада 2012 року у справі N 6-111цс12, від 14 листопада 2012 року у справі N 6-138цс12, від 26 грудня 2012 року у справі N 6-155цс12, від 16 січня 2013 року у справі N 6-160цс12, від 13 лютого 2013 року у справі N 6-159цс12, про те, що спір за позовом податкових інспекцій до нотаріуса щодо протесту податкового векселя, який по суті є податковою розпискою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, який має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
      Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
      Суди встановили, що 10 травня 2016 року Офіс звернувся до Приватного нотаріуса із заявою про вчинення протесту чотирнадцяти податкових векселів, що були видані ТОВ "Горобина" та авальовані ПАТ "КБ "Приватбанк" 09 лютого 2016 року на загальну суму 5 913 386,72 грн.
      Вказані векселі частково погашені, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями та визнано позивачем.
      Постановою від 12 травня 2016 року Приватний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії - протесту зазначених простих податкових авальованих векселів, виданих ТОВ "Горобина".
      Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії слугувало те, що протест векселя - це нотаріальна дія, яка офіційно засвідчує факт повної несплати за векселем. У зв'язку з частковою оплатою за векселями, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями, Приватний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії.
      У постанові нотаріуса вказано, що вона підлягає оскарженню відповідно до статей 107, 109, 118 ЦПК України (у редакції, чинній на час відмови у вчиненні нотаріальної дії) за правилами позовного провадження.
      Згідно зі статтею 50 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
      З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
      Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
      Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
      Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
      Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
      Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
      У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява N 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви N 29458/04 та N 29465/04, § 24).
      Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
      За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
      За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
      Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
      Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
      Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
      Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 3 КАС України (у зазначеній редакції) позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
      Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
      Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
      Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
      Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
      Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
      Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
      У позовній заяві Офіс просив:
      - скасувати постанову Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 травня 2016 року;
      - зобов'язати Приватного нотаріуса вчинити протест низки векселів у неплатоспроможності, що були видані ТОВ "Горобина" та авальовані ПАТ "КБ "Приватбанк".
      Згідно зі змістом позовної заяви Офісу підставою вимоги про зобов'язання скасувати постанову Приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії стало невиконання ТОВ "Горобина" як платником податків податкових векселів, а позивач з метою виконання своїх повноважень як орган виконавчої влади відповідно до вимог пункту 225.7 статті 225 ПК України звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення протесту податкових векселів, оскільки контролює своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів, а також здійснює контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, здійснює контроль за їх цільовим використанням.
      Спір у справі виник у зв'язку з незгодою позивача з відмовою Приватного нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії - протесті податкових векселів у неплатоспроможності, що видані ТОВ "Горобина" та авальовані ПАТ "КБ "Приватбанк".
      Згідно зі статтею 92 Закону N 3425-XII протест векселів про неоплату, неакцепт або недатування акцепту провадиться нотаріусами відповідно до законодавства України про переказний і простий вексель.
      Відповідно до підпунктів 4, 14 пункту 4 глави 17 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок N 296/5), при прийнятті векселя до опротестування нотаріус повинен: перевірити наявність усіх необхідних реквізитів векселя та правильність їх заповнення, наявність підписів і печаток та послідовність індосаментів; переконатися, що вексель поданий для протесту в установлені законом строки, встановити місце здійснення протесту; перевірити факт пред'явлення векселя до оплати.
      Згідно з пунктом 4.1 глави 17 Порядку N 296/5 протест векселя - це нотаріальна дія, яка офіційно засвідчує факт повної несплати за векселем.
      Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, який і за суб'єктним складом і за характером спірних правовідносин має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236, Державна фіскальна служба України (далі - ДФС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
      Згідно з підпунктом 40 пункту 4 указаного Положення ДФС України відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду у випадках, передбачених законом.
      Право контролюючих органів на звернення до суду також передбачено у статті 20 ПК України (пункти 20.1.30 - 20.1.40-2).
      Наказом ДФС України від 26 квітня 2016 року N 377 реорганізовано Спеціалізовану ДПІ шляхом приєднання до Офісу.
      Відповідно до пункту 1 Положення про Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, затвердженого наказом ДФС України від 14 червня 2018 року N 374 (далі - Положення N 374), Офіс є територіальним органом ДФС України, який підпорядковується ДФС України. Офіс є органом доходів і зборів.
      Офіс забезпечує повноваження ДФС України у взаємовідносинах з великими та іншими платниками та здійснює їх податкове супроводження.
      Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення N 374 Офіс контролює своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
      Підпунктом 20 пункту 4 Положення N 374 передбачено право Офісу на звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.
      У статті 19-1 ПК України визначено функції, які виконують контролюючі органи, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу.
      У межах функцій, визначених статтею 19-1 ПК України, контролюючі органи, зокрема, контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального, тощо.
      Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 3 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок" (далі - Закон N 3480-IV) в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів, зокрема, боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться, зокрема векселі.
      Відповідно до статті 14 Закону N 3480-IV вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.
      У силу вимог статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" переказні і прості векселі видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
      Одним із видів векселів є податкові векселі.
      Відповідно до підпункту 14.1.176 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий вексель, авальований банком (податкова розписка) - простий вексель, авальований банком, що видається векселедавцем: до отримання з акцизного складу спирту етилового, до отримання з нафтопереробного підприємства нафтопродуктів або до ввезення нафтопродуктів на митну територію України і є забезпеченням виконання ним зобов'язання сплатити суму акцизного податку у строк, визначений статтями 225, 229 цього Кодексу.
      Тобто податковий вексель є податковою розпискою, яка підтверджує податкове зобов'язання векселедавця сплатити акцизний збір.
      До загальнодержавних податків та зборів згідно зі статтею 9 ПК України відноситься акцизний податок.
      Згідно зі статтею 225 ПК України суб'єкт господарювання зобов'язаний сплатити податок або подати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на алкогольні напої (крім виноматеріалів та вермутів), податковий вексель, який є забезпеченням виконання зобов'язання такого платника у строк до 90 календарних днів, починаючи з дня видачі податкового векселя, сплатити суму податку, розраховану за ставками для цієї продукції.
      Під час отримання спирту етилового неденатурованого підприємство-векселедавець за участю представника контролюючого органу на акцизному складі складає акт про фактично отриману кількість спирту та розрахунок акцизного податку виходячи з фактично отриманої кількості спирту. Цей акт є коригуванням вже сплаченої суми податку або наданого податкового векселя із зазначенням остаточної суми податку, яка підлягає сплаті.
      Скоригована сума податку в податковому векселі сплачується частково у разі придбання марок акцизного податку в період дії такого векселя.
      Податковий вексель вважається погашеним векселедавцем у разі сплати суми податку в повному обсязі та в зазначений у податковому векселі строк.
      У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель не погашається у визначений строк, векселедержатель вчиняє протест такого векселя у неплатежі згідно із законодавством та звертається протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту до банку, який здійснив аваль цього векселя, з опротестованим векселем. Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму, зазначену в цьому векселі, векселедержателю. Забороняється часткове погашення податкового векселя після закінчення строку, на який він виданий.
      У разі якщо податковий вексель, строк сплати за яким настав, не погашений, наступний вексель не може бути виданий таким суб'єктом.
      Відповідно до Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб'єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року N 1257 (далі - Порядок N 1257), що діяв на час виникнення спірних правовідносин, він визначає механізм випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються суб'єктами господарювання до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу.
      Відповідно до пункту 14 Порядку N 1257 у разі коли податковий вексель не погашено в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем.
      Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати векселедержателю суму, зазначену в податковому векселі.
      З урахуванням вказаного за своєю правовою природою погашення податкового векселя є виконанням обов'язку зі сплати податку, одним із видів якого є акцизний збір.
      У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом з метою реалізації передбачених вказаними нормами матеріального права повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням податкового законодавства. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 183-3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду, в адміністративному порядку здійснювалося провадження у справах за зверненням органів податків і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень і здійснювалося на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
      З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме з приводу сплати акцизного збору, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
      Такий висновок відповідає і вимогам пункту 5 частини першої статті 283 КАС України щодо особливостей провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 28 березня 2012 року у справі N 6-11цс12, від 18 липня 2012 року у справі N 6-75цс12, від 07 листопада 2012 року у справі N 6-111цс12, від 14 листопада 2012 року у справі N 6-138цс12, від 26 грудня 2012 року у справі N 6-155цс12, від 16 січня 2013 року у справі N 6-160цс12, від 13 лютого 2013 року у справі N 6-159цс12, про те, що спір за позовом податкових інспекцій до нотаріуса щодо протесту податкового векселя, який по суті є податковою розпискою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Таке ж положення міститься у пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
      Частиною першою статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
      Велика Палата Верховного Суду вважає, що провадження у справі необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      При цьому Велика Палата Верховного Суду роз'яснює позивачу право на звернення до суду з таким позовом у порядку адміністративного судочинства.
      Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
      Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
      Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір"). Такого клопотання матеріали справи не містять.
      Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 414, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргуОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.
      Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 19 жовтня 2017 року скасувати.
      Провадження у справі за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Бурбики Тамари Анатоліївни про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання вчинити дії - закрити.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О.М. Ситнік
      Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко
      Т.О. Анцупова В.С. Князєв
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук Н.П. Лященко
      Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко
      М.І. Гриців В.В. Пророк
      Д.А. Гудима Л.І. Рогач
      В.І. Данішевська О.С. Ткачук
      Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич
      О.С. Золотніков О.Г. Яновська