Решение апелляционного суда Черкасской области и ВССУ о признании договора ипотеки с Приватбанком недействительным и отказе в аресте по ст. 1057-1

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Справа № 22-ц/793/1574/13

 

Головуючий по 1 інстанції Євтушенко П.М.

Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І.

 

Категорія : 27 

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

10 червня 2013 року

 

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

 

головуючого Ювшин В. І.

суддів Гончар Н. І. , Корнієнко Н. В.

при секретарі Куцопатра Т.В., Котулуп А.В.

 

представника позивача ОСОБА_7

представників відповідача ОСОБА_8, ОСОБА_9 

представника третьої особи ОСОБА_10

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_11 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ПАТ комерційний банк «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради, ОСОБА_14 про визнання іпотечного договору недійсним,- 

 

в с т а н о в и л а :

 

ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_13, ПАТ комерційний банк «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради, ОСОБА_14 про визнання іпотечного договору недійсним, мотивуючи тим, що 16.09.1995р. на підставі договору дарування квартири ОСОБА_13 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений державним нотаріусом першої Черкаської державної нотаріальної контори за №2-5032.

 

Після цього ОСОБА_13 зі своєю дружиною ОСОБА_14 вселилися до цієї квартири. 14.02.1997р. у них народилася дочка ОСОБА_12, яка з часу свого народження також проживала в цій квартирі.

 

10.08.2007р. між ОСОБА_13 та ПАТ комерційний банк «Приватбанк» було укладено договір іпотеки квартири №CSIPGA00000170, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстраційним №5294, за яким ОСОБА_13 передав банку в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_1, в забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. На день укладення іпотечного договору в квартирі проживала неповнолітня дочка ОСОБА_12, а тому укладенням договору іпотеки без попередньої згоди органу опіки та піклування порушено житлові права неповнолітньої ОСОБА_12, внаслідок чого її мати ОСОБА_11 просила суд визнати недійсним договір іпотеки квартири №CSIPGA00000170 від 10.08.2007р.

 

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 квітня 2013 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12, відмовлено.

 

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08.04.2013 року, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

 

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

 

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

 

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

 

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ПАТ комерційний банк «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради, ОСОБА_14 про визнання іпотечного договору недійсним, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що укладенням іпотечного договору квартири АДРЕСА_1 житлові права неповнолітньої ОСОБА_12 порушено не було, так як на момент укладення даного іпотечного договору вона не проживала в даній квартирі.

 

Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції не є можливим. 

 

Встановлено, що 09 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_13 укладено кредитний договір в вигляді відновлювальної лінії, за яким ПАТ КБ «ПриватБанк» надав, а ОСОБА_13 отримав кошти в сумі 55000 (п'ятдесят п'ять тисяч) доларів США.

 

10.08.2007р. між ОСОБА_13 та ПАТ комерційний банк «Приватбанк» було укладено договір іпотеки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстраційним №5294, за яким ОСОБА_13 передав банку в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_1, в забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Зазначена квартира була отримана ОСОБА_13 в дар і являється власністю виключно іпотекодавця.

 

Відповідно до довідки, наданої ОСОБА_13 при укладення іпотечного договору, на момент укладення іпотечного договору в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_13 та ОСОБА_14

 

Відповідно до п. 44 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року N 2402-III "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

 

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

 

Згідно вимог ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл Органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

 

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї власника житлового приміщення мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.

 

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

 

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. 

 

Судом першої інстанції не перевірено доводи позивача, чи була зареєстрована та чи проживала на момент вчинення іпотечного договорі в квартирі АДРЕСА_1 його неповнолітня дочка ОСОБА_12, 1997 року народження.

 

Апелянт посилається на довідку від 15.01.2013 року за №178, з якої вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані власник квартири ОСОБА_13, дочка ОСОБА_16 з 13.05.2009 року, дружина ОСОБА_17 з 13.05.2009 року , дочка ОСОБА_12 з 21.09.2001 року та бувша дружина піднаймач ОСОБА_14 також з 21.09.2001 року. Зазначені обставини підтверджені ксерокопією поквартирної картки.

 

В судовому засіданні апеляційної інстанції оглянуто оригінал поквартирної картки та допитана в якості свідка паспортист ОСОБА_18, яка підтвердила ту обставину, що неповнолітня ОСОБА_12 була зареєстрована в АДРЕСА_1 21.09.2001 року і з того часу з реєстрації на знімалась і постійно по поточний час являється зареєстрованою за даною адресою. Чому в 2007 році була видана довідка, в якій не зазначена ОСОБА_12 зареєстрованою в АДРЕСА_1 станом на серпень 2007 року, вона пояснити не може.

 

Таким чином, апелянт повністю підтвердив обставину, на яку він посилається в апеляційній скарзі, що починаючи з 21.09.2001 року по поточний час неповнолітня ОСОБА_12 весь час була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає дану обставину повністю доведеною та не спростованою відповідачем.

 

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання їх батьків. Станом на час укладення іпотечного договору батьки неповнолітньої ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були зареєстровані та проживали в АДРЕСА_1, яка являється предметом іпотеки.

 

При цьому судова колегія відхиляє надану Банком копію довідки КП ВЖ РЕУ-6 від 01.08.2007 року про те, що ОСОБА_12 не проживає і не зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, оскільки з огляду на невідповідність цих даних інформації, що міститься у вказаних формах В і А, які є первинними даними обліку, її достовірність викликає сумнів, і тому з цих підстав та відповідно до ст. 59 ЦПК України бере до уваги довідку начальника дільниці №3 КП ССУБ м. Черкаси від 15.01.2013 року № 178, яка узгоджується із первинними даними обліку про місце реєстрації сім'ї ОСОБА_13 та його неповнолітньої дочки ОСОБА_12, на підставі чого вважає встановленим, що на день укладення договору іпотеки, 10 серпня 2007 року, в цій квартирі мешкали і були належним чином зареєстровані мати неповнолітньої дочки та його малолітня донька ОСОБА_12 Однак при укладенні договору іпотеки 10 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_13 згоду чи дозволу органу опіки та піклування не було отримано.

 

Згідно до ст. 17 закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.

 

Стаття 17 закону України «Про охорону дитинства» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За статтею 18 закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

 

Відповідно до ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

 

Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

 

Відповідно до правової позиції, яка міститься у п.п. 4, 5 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статті 215 ЦК ( 435-15 ) необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

 

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

 

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

 

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

 

Частиною 2 ст. 177 СК України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо їх майнових прав, до яких належить й право користування, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації.

 

Таким чином, оскільки всупереч наведених заборон, які викладені у ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та у ч. 2 ст. 177 СК України, договір іпотеки був укладений батьком малолітньої дитини, яка мала право користування предметом іпотеки - квартирою для свого проживання, за відсутності попередньої згоди чи дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину, то відповідно до приписів ст. 215 ЦК України такий договір іпотеки є нікчемним, внаслідок чого та згідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» встановлена таким договором іпотека підлягає припиненню, що вимагає скасування записів, які були внесені у відповідні реєстри на підставі цього договору.

 

Оскільки суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки не відповідають обставинам справи; внаслідок чого були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

 

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати.

 

Під час апеляційного провадження ПАТ КБ «ПриватБанк» заявило про накладення арешту на вказану іпотечну квартиру в порядку ст. 1057-1 ЦК України, за якою визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

 

Однак, оскільки вказаною нормою ЦК був доповнений законом України N5405-VI від 02.10.2012 року, тобто після укладення договору іпотеки №CSIPGA00000170 від 10 серпня 2007 року, то вказаний закон відповідно до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі. Тому передбачений ст. 1057-1 ЦК України арешт у даній справі не може бути застосований і у задоволенні заяви Банку необхідно відмовити.

 

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

 

в и р і ш и л а :

 

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_11 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 квітня 2013 року задовольнити.

 

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 квітня 2013 року - скасувати.

 

Позов ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 до ОСОБА_13, ПАТ комерційний банк «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради, ОСОБА_14 про визнання іпотечного договору недійсним задовольнити, визнавши недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 за №CSIPGA00000170 від 10 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстраційним №5294, за яким ОСОБА_13 передав банку в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_1.

 

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_11 судові витрати, понесені при розгляді справи, в сумі (107,30 + 57,35)= 164,65 грн.

 

У задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про накладення арешту в порядку ст. 1057-1 ЦК України відмовити.

 

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

Головуючий :

 

Судді :

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/31876967

[ANTIRAID]

Державний герб України

 

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

13 вересня 2013 року

 

м. Київ

 

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кузнєцов В.О., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської місткої ради, ОСОБА_5 про визнання іпотечного договору недійним,

 

в с т а н о в и в :

 

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 відмовлено.

 

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 за №CSIPGA00000170 від 10 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним номером №5294, за яким ОСОБА_4 передав банку в іпотеку квартиру за вказаною адресою. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволені заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про накладення арешту в порядку ст. 1057-1 ЦК України відмовлено.

 

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права на порушення норм процесуального права. 

 

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

 

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. 

 

Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного рішення суду апеляційної інстанції. 

 

Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

 

у х в а л и в:

 

Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської місткої ради, ОСОБА_5 про визнання іпотечного договору недійним.

 

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Суддя Вищого спеціалізованого

 

суду України з розгляду цивільних В.О. Кузнєцов

 

і кримінальних справ 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/33609323

[у.zaporozhskiy]

 Чому в 2007 році була видана довідка, в якій не зазначена ОСОБА_12 зареєстрованою в АДРЕСА_1 станом на серпень 2007 року, вона пояснити не може.

 

Понятное дело  не может объяснить, так как на тот момент скорее всего была другой паспортист.

А так решение отличное.

Те, кто сумел добиться -- молодцы.

интересно,  за предоставление неправдивого доказательства, отец ребенка будет нести ответственность?

 

Таким чином, оскільки всупереч наведених заборон, які викладені у ст. 12 закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та у ч. 2 ст. 177 СК України, договір іпотеки був укладений батьком малолітньої дитини, яка мала право користування предметом іпотеки - квартирою для свого проживання, за відсутності попередньої згоди чи дозволу органу опіки та піклування на вчинення такого правочину, то відповідно до приписів ст. 215 ЦК України такий договір іпотеки є нікчемним, внаслідок чого та згідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» встановлена таким договором іпотека підлягає припиненню, що вимагає скасування записів, які були внесені у відповідні реєстри на підставі цього договору.

 

Согласно законодательства необходимы и предварительное согласие и разрешение органов опеки и попечительства.

[ВАВАНчик]

ИТОГ: 1057-1 есть ПОИЗТИВНАЯ практика ВССУ

[Obelix]

Дай Бог...

Респект добившимся!

[vilniy]

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v1293600-13  чекаємо на ВССУ

[valmak]

Браво Василю Ивановичу Ювшину! Правда, до этого момента, практически вся практика по ипотеке и органам опеки - была негативная.

Как по мне, то ссылки на то, что нао изучать - а был ли прописан ребёнок в ипотечной квартире на момент заключения ипотечного договора - высосаны из пальца. Ребёнок имеет права "володиты и  корыстуватысь" не зависомо от от того, где его "прописали" родители. Т.е. - в любом случае: есть квартира ( дом) у родителей , и есть несовершеннолетний - согласие органа опеки на сдеку с недвижимостью ОБЯЗАТЕЛЬНО не зависимо от "надуманого пунктика о регистрации".

[Татьянка]

Ничего подобного. В данном случае имеет ключевое значение был ли прописан ребёнок в момент заключения договора ипотеки или нет. Если после его заключения, никто недействительным такой договор не признает. Имеем негативную практику 3-х инстанций по такому спору.

[valmak]

Негативную практику в ипотечных делах можно найти по любому вопросу.  Я говорю о том, что ТО , чему в суде пытаются придать "ключевое значение" ( то бишь - а была ли прописка?) не имеет никаких правовых оснований.

 

 

Если у родителей ребёнка есть 40 квартир, то любое действие относительно этих квартир ( ипотека,отчуждение и т.п.) должно происходить с согласия органа опеки. Если такого согдласия нет - договора никчемные.

[Obelix]

Ничего подобного. В данном случае имеет ключевое значение был ли прописан ребёнок в момент заключения договора ипотеки или нет. Если после его заключения, никто недействительным такой договор не признает. Имеем негативную практику 3-х инстанций по такому спору.

Да, очень много практики как грит Татьянка.

 

Поэтому лично я вижу 2 варианта возникновения решения.

1- Решение вопроса в апеляшке еще до подачи иска.

2-Глубочайшая порядочность и тщательное исследование всех обстоятельств дела судьей докладчиком.

 

ЗЫ - Точка зрения ВССУ в данном случае была не критичной.

 

В любом случае юристу и судье респект от меня, как стороннего наблюдателя, и клиент наверное тоже получил искомое

Ну а определение ВССУ как бонус.

[Obelix]

Негативную практику в ипотечных делах можно найти по любому вопросу.  Я говорю о том, что ТО , чему в суде пытаются придать "ключевое значение" ( то бишь - а была ли прописка?) не имеет никаких правовых оснований.

 

 

Если у родителей ребёнка есть 40 квартир, то любое действие относительно этих квартир ( ипотека,отчуждение и т.п.) должно происходить с согласия органа опеки. Если такого согдласия нет - договора никчемные.

Согласен на 100%.

Ребенок имеет право пользования любой из этих квартир.

И отчуждение любой из 40 - уменьшение его право пользования, его имущественного права.

Но при наличии 40 квартир опека имеет право дать разрешение на отчуждение, т.к. условия проживания ребенка не ухудшаются.

В противном случае можно дойти до маразма, когда пара с детьми не сможет ничего продать до 18тилетия младшего ребенка

 

А вот отказ в 1057-1 - приятно всем. Хотя старались для одного человека, а почитать приятно многим

[valmak]

Маразмов у нас "против" и позичальников , и против прав детей - с избытком.

 

ПОэтому даже не заморачиваюсь искать "социальный подтекст" разумности подхода. Мне достаточно - что такой подход ( согласие органа опеки в Любом случае) - объективно законен.

 

Что решит орган опеки - это  другой вопрос.

 

для начала - нужно к нему ( к органу опеки) обратиться . ( Я уж не говорю о совсем фантастических вещах - когда ОРГАН ОПЕКИ САМОСТОЯТЕЛЬНО вявит нарушения законнных прав и интересов ребёнка , и ... Не будем пока фантазировать).

[Obelix]

Да, мы уже давно обсуждали этот вопрос, и года 2 тому я высказал свое мнение.

Есть, прописка....нет прописки...

При наличии ребенка любые движения с недвигой только через опеку.

 

До меня дошло сразу

Теперь бы до судейского корпуса дошло...Было бы совсем хорошо

[у.zaporozhskiy]

Ничего подобного. В данном случае имеет ключевое значение был ли прописан ребёнок в момент заключения договора ипотеки или нет. Если после его заключения, никто недействительным такой договор не признает. Имеем негативную практику 3-х инстанций по такому спору.

 

Практика разная, основное нужно доказать не факт регистрации, а факт проживания ребенка в квартире, доме, на момент заключения договора ипотеки, а для этого есть маленькая хитрость...

[у.zaporozhskiy]

Негативную практику в ипотечных делах можно найти по любому вопросу.  Я говорю о том, что ТО , чему в суде пытаются придать "ключевое значение" ( то бишь - а была ли прописка?) не имеет никаких правовых оснований.

 

 

Если у родителей ребёнка есть 40 квартир, то любое действие относительно этих квартир ( ипотека,отчуждение и т.п.) должно происходить с согласия органа опеки. Если такого согдласия нет - договора никчемные.

 

Договора ни ничтожные, если у родителей несколько квартир, тогда нужно доказать, что ребенок проживал в конкретной квартире, и что именно на отчуждение этой квартиры было необходимо согласие органов опеки и попечительства.

[valmak]

Договора ни ничтожные, если у родителей несколько квартир, тогда нужно доказать, что ребенок проживал в конкретной квартире, и что именно на отчуждение этой квартиры было необходимо согласие органов опеки и попечительства.

Это по "понятию" или по какой-то конкрентно норме закона?

[Obelix]

Нет такой нормы закона.

Есть право ребенка пользоваться жилым помещением. 

Жил он там 1 день в году, или 6 мес...или вообще не жил...Это его право.

Право пользования.

 

На предмет проживания...Возможно Ярослав имеет ввиду показания и с правки участковых врачей, ЖЭКа и проч. св-ва, что ребенок фактичски находился там...

 

Но для закона (в его человеческой интерпретации) это не важно.

Главное ребенок и его право.

[alexburko]

http://www.obljust.te.ua/?page=consult&consultid=518⊂= Читайте.

[valmak]

Да тут надо цитировать ( да ещё с учётом того - что Это с сайта Гол Упр Юстици в Тернопольской области): 

Згідно зі статтею 1 Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Українським законодавством, зокрема статтею 6 Сімейного кодексу України, встановлено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Оскільки статус дитини визначається у залежності від досягнення особою повноліття, то ні реєстрація шлюбу, ні надання повної цивільної дієздатності тому, хто займається підприємництвом, не позбавляють особу статусу дитини.

Із набранням чинності з 1 січня 2006 року Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (далі – Закон) у нотаріусів виникла проблема дотримання вимог Закону. Частиною 4 статті 12 Закону встановлено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Необхідно розглянути два основні моменти, що створюють «небезпеку» при застосуванні ст. 12 Закону. Вони стосуються майна, права на яке мають діти (особи у віці до 18 років). Тут виникають два пов’язані між собою питання:

- нерухоме майно в цілому або лише житлові приміщення, що належать дітям на праві власності або користування;

- що таке майно, відносно якого діти мають право користування?

В результаті приватизації державного житлового фонду та враховуючи те, що з 90-х років в Україні розпочалося формування ринку житла, велика кількість дітей стала співвласниками житлових приміщень. Не дивлячись на те, що законодавство України вимагає обов’язкової згоди органів опіки та піклування при вчиненні правочинів щодо майна, яке належить дітям, численні порушення прав дітей залишаються однією з головних причин поширення дитячої безпритульності та бродяжництва.

Але питання, що таке майно, відносно якого діти мають право користування, полягає у визначенні такого майна. Після набрання чинності Цивільним кодексом України, право користування житловим приміщенням членами сім’ї власника отримали назву сервітуту (ст. 401 ЦК). Діти, які не є власниками майна, що належить на праві власності їх батькам (інколи – іншим родичам), набувають права користування таким майном в силу прямого припису Закону (ст. ст. 3, 176 СК, ст. 405 ЦК України). При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин. У ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» прямо вказано, що діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Тоді виникає проблема в необхідності чітко визначити, коли дитина не має права користування майном. Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» щодо будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна згода органів опіки та піклування. Це питання є основним на сьогодні, і воно, на жаль, не має свого легального вирішення. Будь-якого формального способу встановити всіх осіб, які мають право користування певним майном (зокрема житлом) Закон не передбачає. Відомо, що діти мають право користуватися майном батьків, зокрема і житлом, незалежно від реєстрації.

Треба звернути увагу на один нюанс. Власником квартири може бути один з подружжя, який не має своїх дітей. Разом з ним в одному приміщенні може проживати другий з подружжя (не власник) та рідна дитина другого з подружжя. Навіть у такому випадку – за відсутності у власника своїх дітей, є дитина, яка має право на проживання в квартирі. Тому й у випадку відсутності дітей у власника житла не можна виключати можливість того, що є інші діти, які мають право на проживання в квартирі.

Щодо перевірки нотаріусом наявності чи відсутності права користування дитини майном, щодо якого посвідчується правочин, то тут виникає проблема. Оскільки відсутній реєстр фізичних осіб, який би давав можливість перевірити наявність дітей у фізичних осіб – сторін правочину.

У такій ситуації можливий лише один вихід – визначити факт відсутності права користування майном певною дитиною зі слів відчужувача майна. Тобто, відчужувач майна повинен у договорі підтвердити, що дитина (діти) не має права користування майном, яке підлягає відчуженню.

Відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України із змінами і доповненнями (внесені відповідно до Закону України від 02.06.2005 року № 2620-ІV), батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки та піклування вчиняти, а батьки неповнолітньої дитини не мають права давати згоду на вчинення правочинів щодо майнових прав дитини у таких випадках:

- укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) реєстрації, зокрема договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

- видавати письмові зобов’язання від імені дитини;

- відмовлятися від майнових прав дитини.

Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, у разі укладання правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органів опіки та піклування на укладання таких договорів.

Як правило, такий дозвіл надається, коли неповнолітня дитина вже забезпечена житлом відповідно до норм, передбачених житловим законодавством. В деяких випадках органи опіки та піклування без будь-яких переконливих підстав відмовляють батькам у наданні згоди на продаж спільного майна. При цьому порядку оскарження батьками таких відмов законодавство не передбачає. Найчастіше ж органи опіки та піклування дають згоду на відчуження нерухомого майна дітей за умови придбання батьками нового житла, що, в свою чергу, може зробити набувача «заручником» таких недобросовісних батьків та навряд чи захистить права дітей.

Якщо ж продаж здійснено без дозволу органів опіки та піклування, то в інтересах дитини прокурором може бути подано позов до суду про визнання договору недійсним.

Захист права власності на нерухоме майно, що належить дитині як власнику, нотаріусам відомо із раніше прийнятих нормативних актів: Цивільного, Сімейного, Житлового кодексів України, Закону України «Про охорону дитинства». Новела полягає в тому, що раніше згода органу опіки та піклування вимагалася на відчуження майна, право власності на яке мають діти, а зараз така згода потрібна і при набутті права власності дитиною на таке майно.

Слід також звернути увагу на те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування (ст. 177 СК України), є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування житловим приміщенням. Адже відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні житлових приміщень та купівлі нового житла.

На завершення хочеться зазначити, що проблемна ситуація, яка виникла внаслідок прийняття нового Закону «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», може бути вирішена лише на законодавчому рівні. Необхідно прийняти Закон України «Про внесення змін до деяких законів України», спрямований на одночасну зміну кількох Законів – ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. 71 Цивільного кодексу України.

http://www.obljust.te.ua/?page=consult&consultid=518⊂= Читайте.

 

[у.zaporozhskiy]

Это по "понятию" или по какой-то конкрентно норме закона?

 

Насчет того, что они не ничтожные, то это предусмотрено ЦК.

Их недействительность не установлена законом, это оспариваемая сделка.

[valmak]

Насчет того, что они не ничтожные, то это предусмотрено ЦК.

Их недействительность не установлена законом, это оспариваемая сделка.

 234 ЦК правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування є нікчемним.

[у.zaporozhskiy]

 234 ЦК правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування є нікчемним.

Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину

1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

 

Какого года у Вас ЦК?

 

Далее решение, выложенное в топике было оставлено в силе ВССУГУД:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33609323

 

Державний герб України

У х в а л а

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ    

13 вересня 2013 року                                                                                  м. Київ

        Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кузнєцов В.О., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»  на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської місткої ради, ОСОБА_5 про визнання іпотечного договору недійним,

                                              

в с т а н о в и в :

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 квітня 2013 року  в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої           ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах  апеляційного суду Черкаської області від 10 червня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 за №CSIPGA00000170 від 10 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстраційним номером №5294, за яким ОСОБА_4 передав банку в іпотеку квартиру за вказаною адресою. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволені заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про накладення арешту в порядку ст. 1057-1 ЦК України відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права на порушення норм процесуального права.                          

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.                      

Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного рішення суду апеляційної інстанції.                            

Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

Відмовити публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської місткої ради, ОСОБА_5 про визнання іпотечного договору недійним.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних                                            В.О. Кузнєцов

і кримінальних справ            

 

[west11]

Не было ли новой (негативной) практики по ст 1057-1 ЦК ? Если кто-то имеет, буду благодарен :-)