0720

обжалуйте определение общего гражданского суда, ссылайтесь на постановы ВСУ 6-1521цс15, 6-2309цс16, 6-2735цс16 просите в случае отказа в удовлетворении жалобы указать мотивы отступления от позиций ВСУ важно что спор возник из гражданского договора (договора вклада, договора счета) и потому является частно-правовым (гарантирование тоже гражданские правоотношения, см. ст.ст. 560-569 ЦК), а вот формулировка исковых требований не очень-то и важна, можно заявить и принуждение к внесени в реестры, и взыскание тоже, всё сразу и одновременно, это не взаимоисключающие требования в админке делать нечего, там вкладчиков кидают тока фпуть

Не согласен с вашими пунктами 2, 6. Решение справедливое, но не законное, поскольку вынесено с нарушением правил подсудности 1. В данном споре суд не имел оснований отступать от правовых заключений ВСУ, ссылаясь на пункт 8 статьи 36 ЗУ "О системе гарантирования вкладов..." (о том, что нормы ЗУ "О банкротстве..." на банки не распространяются), — поскольку эта норма не соответствует норме прямого действия и наивысшей юридической силы (а именно, части второй статьи 124 Конституции Украины): Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. То есть дело о банкротстве любого юрлица, и в том числе о банкротстве банка — должно рассматриваться хозяйственным судом в рамках судебной процедуры, а не каким-то там сраным Фондом грабування в рамках внесудебной или квазисудебной непрозрачной процедуры по правилам, установленным не процессуальным законом, а волюнтарными решениями самого же Фонда грабування. Именно это и есть присвоение судебных функций, прямо запрещенное частью второй статьи 124 Конституции. Обращаю ваше внимание, что суду не обязательно ждать решения КСУ о неконституционности для того, чтобы воздержаться от применения нормы, которая не соответствует Конституции. Суд обязан перед выбором норм для применения оценить их на соответствие Конституции, и применять только те нормы, которые ей соответствуют (не противоречат), — именно это указано в разъяснения пункта 2 ПП ВСУ от 01.11.1996 № 9 "О применении Конституции при осуществлении правосудия". Таким образом, в части определения подсудности заключения ВСУ от 16.02.2016, от 15.06.2016 — соответствуют Конституции, а данное решение — не соответствует. 2. Что же касается вашего мнения о том, что приказ о ничтожности договора является решением субъекта властных полномочий и поэтому может быть оспорен в админсуде — то с ним также невозможно согласиться. Дело в том, что Фонд грабування не является субъектом властных полномочий. Он является субъектом публичного права, — но не субъектом властных полномочий. Это не синонимы. Субъекты властных полномочий это органы государственной власти, органы государственного управления, органы государственного контроля, органы местного самоуправления. И всё. Этот перечень исчерпывающий и не подлежит расширенному толкованию. Фонд грабування не является ни органом государственной власти, ни органом государственного управления, ни органом государственного контроля, ни органом местного самоуправления. Он действительно является юридическим лицом публичного права, но это не даёт оснований считать его органом власти и субъектом властных полномочий. Вон у нас и Ощадбанк создан на основании решения кабмина и поэтому соответствует всем признакам юрлица публичного права, — так что ж теперь, споры и с Ощадбанком будем рассматривать в админке? 3. Но в остальном — решение совершенно законное и справедливое. Фонд грабування вкрай офуел и ограбил сотни тысяч вкладчиков (десятки тысяч по одному только Михайловскому) — пора его уже утихомирить, пока он не ограбил миллионы и десятки миллионов. А ведь и десятки миллионов могут случиться — когда и если Фонд возьмётся за дерибан Привата..

при чём тут лицензия? оборот валюты в Украине не запрещен законом, никакое из положений законодательства не препятствует сторонам в гражданском договоре самостоятельно, на собственное усмотрение выбирать валюту обязательства лицензия тут не требуется вообще

да, я тупой, — только одни вы умные специально для умных: оборот валюты в Украине не запрещен законом, никакое из положений законодательства не препятствует сторонам в гражданском договоре самостоятельно, на собственное усмотрение выбирать валюту обязательства

и с ответом никаких сложностей, — я вам на всё уже ответил

я не нуждаюсь в помощи, у меня всё хорошо

не надо обрезать нормы часть первая статьи 3 Декрета 15-93 выглядит так: Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. а в вашем изложении, а также в изложении ВСУ — она выглядит так: Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. разница есть, как думаете?

я считаю что ВСУ высасывает свои позиции уже даже не из пальца..

ну вот, могут же, когда захотят — вспомнить о части третьей статьи 6 ЦК, и о прицнипе свободы договора (ст. 627 ЦК) а когда не хотят — не вспоминают

насчет невозможности начисления индекса инфляции к задолженности привязанной к курсу иностранной валюты — согласен в остальном — хамское и безграмотное решение "відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є ЄДИНИМ законним платіжним засобом на території України" откуда там слово "ЄДИНИМ" взялось? кто его туда вставил? в законе его нет покажите им часть третью этой же статтьи 533 ЦК, часть вторую статьи 192 ЦК, а также весь валютный декрет 15-93 кроме того, покажіите им часть третью статьи 6 ЦК, а также статью 627 ЦК (о свободе договора)

безграмотная и безответственная маячня: Тимчасова адміністрація діє в ПАТ «КБ «Надра» і по сьогодні, оскільки термін ліквідації банку визначено з 5 червня 2015 року по 3 червня 2020 року відповідно до постанови Правління НБУ від 4 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА». Отже, на час звернення позивача до суду (16 березня 2015 року) у ПАТ «КБ «Надра» вже діяла тимчасова адміністрація, порядок повернення вкладів фізичним особам змінився і регулювався нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому заявник має право звернутися до тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Надра» з відповідною заявою, передбаченою наведеними положеннями чинного законодавства, для отримання належних йому коштів. ликвидационная процедура и временная администрация это совсем не одно и то же, и ВСУ было бы неплохо об этом знать во время временной администрации банк имеет лицензию, сохраняет правоспособность и обязан действовать в рамках правового поля, а после отзыва лицензии и открытия ликвидационной процедуры — правоспособность банка частично утрачивается, и возврат вкладов происходит уже совсем в другом порядке, нежели при временной администрации в любом случае, ни введение временной администрации, ни открытие ликвидационной процедуры — не могут быть основаниями для отказа в иске, поскольку спорные правоотношения возникли до признания банка неплатежеспособным я считаю что ВСУ правильно разгоняют — но беда в том, что новый состав гарантированно будет ещё хуже нынешнего

хамское, произвольное, волюнтарное и к тому же безграмотное решение, — напрочь игнорирующее законы, Конституцию, Конвенцию и практику ЕСПЧ такой ВСУ нам не нужен

в порядке ЗУ "Про виконавче провадження" за границей? ну-ну..

А как это решение будет исполняться?

так ведь нету никакого ликвидатора банка, кроме самого Фонда. временным администратором и ликвидатором банка — является Фонд с момента введения временной администрации банк утрачивает деликтоспособность, и с этого момента ответственность за все действия банка — несёт только и именно Фонд поэтому, действительно, Фонд не является полным правопреемником неплатёжеспособного банка и не отвечает по его договорным обязательствам, возникшим до введения временной администрации — но Фонд отвечает по всем обязательствам банка, возникшим с момента введения временной администрации, а главное, Фонд отвечает по своим собственным обязательствам, в том числе и по обязательствам о гарантированной выплате вкладов все эти обязательства (и обязательства банка до ВА, и обязательства банка после ВА, и обязательства Фонда в связи с вводом ВА) — возникли из гражданско-правовых соглашений (договоров вклада, договоров счёта) и споры по ним подлежат рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства, как собственно и указал ВСУ в постановах № 6-1521цс15, № 6-2309цс16, и вот теперь ещё № 6-2735цс16 в этом контексте, в контексте юрисдикционной подсудности — не усматривается никаких отличий между исковыми требованиями о взыскании гарантированного возмещения с Фонда, и исковыми требованиями о принуждении Фонда к совершению определенных действий, это всего лишь разные способы защиты и восстановления нарушенных Фондом прав вкладчиков, и могут применяться на выбор истца, в том числе одновременно, в одном и том же иске но на мой взгляд, более правильным выбором способа защиты нарушенного права является всё же взыскание вклада с Фонда, поскольку вкладчик не обязан разбираться во внутренних регламентах Фонда, распределении функций между работниками и структурами Фонда и в прочей связанной с этим правовой казуистике — закон гарантирует вкладчику именно выплату вклада Фондом (в пределах гарантированной суммы), а не включение его в какие-то там невнятные реестры какими-то там невнятными уполномоченными лицами (которые вообще не имеют самостоятельной правосубъектности и которые не могут быть надлежащими ответчиками ни в административном, ни в гражданском споре) кроме того, иск о взыскании позволяет взыскать не только саму сумму вклада (изрядно похудевшую от инфляции за время судебного разбирательства), но также и суммы, предусмотренные ч.2 ст.625 ЦК, а также возмещение ущерба, нанесенного действиями (бездействием) Фонда, в том числе и морального важно подчеркнуть, что гарантийное обязательство по выплате вклада — это обязательство Фонда, а не банка, хоть оно и возникло из договора клиента с банком, а не с Фондом, поскольку во всех банковских договорах вклада и договорах счета Фонд всегда участвует как гарант вклада в пределах гарантированной суммы отличие такой (законной) гарантии от гарантии договорной только в её источнике, — законная возникает из закона (в данном случае ст.ст. 26-28 ЗУ о СГВ), а договорная из договора, в остальном же гарантийные правоотношения регулируются одинаково (ст.ст. 560-569 ЦК) таким образом, установленная законом обязанность Фонда выплатить вкладчику его вклад — это обязательство в понимании ст.ст. 11, 509, 560-569 ЦК, возникшее из договора вклада (счета) и норм ЗУ о СГВ, — а значит и нарушение Фондом этого обязательства в силу ст.ст. 22, 611 ЦК порождает новое обязательство (уже деликтное) о возмещении нанесенного правонарушением ущерба все такие правоотношения являются частно-правовыми, чисто гражданскими по своей сути, — и поэтому должны рассматриваться по правилам ЦПК поэтому Фонд давно уже надо рвать, — и рвать именно в гражданке, а не в админке, где его внаглую хамски отмазывают на всех уровнях, вплоть до ВАСУ прошу комментариев

Не могу согласиться. Я думаю что теперь и споры о признании неправомерными действий и обязательстве совершить действия тоже подсудны гражданской юрисдикции — поскольку всё равно возникают из гражданско-правовых соглашений.

некоторые замечания к этому постановлению № 6-2735цс16 от 14.12.2016 1. В мотивировочной части судом допущены описки в части указания дат постановлений ВСУ, приведенных заявителем как пример неодинакового применения. 2. В этом кейсе есть ещё одна хитрая юридическая задачка на процессуальную диспозитивность. Обратите внимание, заявитель просил вернуть дело в первую инстанцию на новое рассмотрение, исходил при этом из того, что решение первой инстанции уже отменено апелляционным судом, и определение апелляционного суда в этой части — заявителем не обжалуется. То есть ВСУ здесь немножко перепрыгнул диспозицию, и отменил определение апелляционного суда полностью, — а не в части, как просил заявитель. Интересно мнение процессуалистов, правильно ли поступил ВСУ в этой части? Должен ли был ВСУ выходить за диспозитивные рамки заявления о пересмотре?

этим постановлением ВСУ в очередной раз (после № 6-1521цс15 от 07.10.2015, № 6-2309цс16 от 09.11.2016) указал, что споры клиентов неплатежеспособного банка (вкладчиков, заемщиков) с Фондом гарантирования, возникшие из гражданско-правовых соглашений — подлежат рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства таким образом, к правовым заключениям ВСУ о гражданско-правовом характере правоотношений клиентов неплатежеспособных банков с Фондом гарантирования — добавилось ещё одно: № 6-2735цс16 от 14.12.2016 стоит заметить, что это правовое заключение Судебной палаты в гражданских делах ВСУ полностью согласуется с правовыми заключениями Судебной палаты в административных делах ВСУ по подобным спорам (№ 21-204а13 от 18.06.2013, № 21-4846а15 от 16.02.2016, № 21-286а16 от 15.06.2016)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що 3 липня 2014 року він видав публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Актив-банк» (далі – ПАТ «КБ «Актив-банк») письмове розпорядження про перерахування з його поточного валютного рахунка грошових коштів у сумі 1 тис. 200 доларів США на його рахунок у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (далі – ПАТ «КБ «Хрещатик») (НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року). 4 липня 2014 року позивач видав ПАТ «КБ «Актив-банк» письмові розпорядження про здійснення двох перерахувань грошових коштів по 1 тис. 200 доларів США та одного в розмірі 1 тис. 100 доларів США з його поточного валютного рахунка на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжні доручення НОМЕР_1–3 від 4 липня 2014 року). Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 2 вересня 2014 року № 545 ПАТ «КБ «Актив-банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Фонд запровадив у банку тимчасову адміністрацію. Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив стягнути з Фонду: суму коштів, що надійшли на його рахунок під час здійснення тимчасової адміністрації, у розмірі 1 тис. 200 доларів США; упущену вигоду в розмірі 10,5 % річних з 9 вересня 2014 року на суму невиконаних розпоряджень про здійснення перерахувань грошових коштів відповідно до наданого розрахунку; 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; суму грошових коштів, яку позивач перерахував на свій рахунок з іншого банку, а саме: у розмірі 1 тис. 200 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_ 1 від 3 липня 2014 року; у розмірі 1 тис. 200 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_2 від 4 липня 2014 року; у розмірі 1 тис. 100 доларів США відповідно до платіжного доручення НОМЕР_3 від 4 липня 2014 року, а всього 3 тис. 500 доларів США. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 17 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 9 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року скасував; провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди закрив. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення в частині закриття провадження у справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статті 15 цього Кодексу, статей 17, 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, 14 вересня 2016 року та постанов Верховного Суду України від 18 червня 2013 року, 7 жовтня 2015 року, 16 лютого та 9 листопада 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суд установив, що 3 липня 2014 року ОСОБА_1 видав ПАТ КБ «Актив-банк» письмове розпорядження про перерахування з його поточного валютного рахунка грошових коштів у сумі 1 тис. 200 доларів США на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжне доручення НОМЕР_1 від 3 липня 2014 року). 4 липня 2014 року позивач видав ПАТ «КБ «Актив-банк» письмові розпорядження про здійснення двох перерахувань грошових коштів по 1 тис. 200 доларів США та одного в розмірі 1 тис. 100 доларів США з його поточного валютного рахунка на його рахунок у ПАТ «КБ «Хрещатик» (платіжні доручення НОМЕР_ 1–3 від 4 липня 2014 року). Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 2 вересня 2014 року № 545 ПАТ «КБ «Актив-Банк» банк віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого Фонд запровадив у банку тимчасову адміністрацію. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у цій справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку; Фонд є особою публічного права. При цьому суд вважав, що оскільки спір виник з приводу стягнення коштів з Фонду, тобто зі звернення до суб’єкта владних повноважень у сфері публічно-правових правовідносин, то він підлягає розгляду за правилами КАС України. Разом з тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки: - в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року зазначено, що спір за позовом банку в особі уповноваженої особи Фонду щодо стягнення з фізичної особи – боржника заборгованості за кредитним договором, який укладено між суб’єктом господарювання та фізичною особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; - в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року зауважено, що оскільки спір у справі виник з правовідносин між фізичною особою – вкладником та банком і Фондом щодо стягнення сум за поточним вкладом на підставі цивільно-правової угоди, а в силу вимог закону саме на Фонд покладено обов’язок відшкодувати ці кошти від імені сторони договору (банку), не здійснюючи при цьому владних повноважень, то вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; - у постанові Верховного Суду України від 18 червня 2013 року зазначено, що у спорі між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівської області та Чернігівським обласним військовим комісаріатом щодо визнання протиправною бездіяльності та відшкодування суми зайво сплаченої пенсії відповідач не виконував функцій суб’єкта владних повноважень, а виступав організацією, установою, яка мала надати документи, необхідні для перерахунку пенсії органами, що призначають пенсії, отже, спір не належить до компетенції адміністративних судів; - у постановах Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року та 16 лютого 2016 року висловлено правовий висновок про те, що спір, який виник між фізичною особою та Фондом із цивільних правовідносин, а саме із цивільно-правової угоди (зокрема, кредитного або депозитного договору), підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; - у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року зазначено, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 15 ЦПК України, статей 17, 21 КАС України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Закон установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Відповідно до статті 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується. Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду. Разом з тим згідно зі статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації. У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв’язку з порушенням банком цивільного права позивача, а саме: невиконання банком письмового розпорядження про перерахування з поточного рахунка позивача грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди. Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року, 16 лютого та 9 листопада 2016 року. Саме такий висновок міститься і в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, 14 вересня 2016 року, наданих заявником для порівняння. Таким чином, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, помилково вважав, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, які виникли із цивільних відносин, належать до юрисдикції адміністративних, а не цивільних судів, та закрив провадження у справі, неправильно застосувавши норми статті 15 ЦПК України, статей 17, 21 КАС України, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень цих судів, ухвалених у справі, та передачі справи на розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-2735цс16 Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Відповідно до статті 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується. Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду. Разом з тим згідно зі статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації. У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв’язку з порушенням банком цивільного права позивача, а саме: невиконання банком письмового розпорядження про перерахування з поточного рахунка позивача грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди. Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 14 грудня 2016 року № 6-2735цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FF9629CF0AB77796C225809200398E73

административные суды давно уже утратили моральное право называться судами фактически это что угодно, но не суды

как легко видеть, суд не дал не то что надлежащей, — а и вовсе никакой правовой оценки доводам истца это не правосудие, — это, простите, говно

просто для сведения — извлечение из мотивировочной части иска, как истец мотивировал свои требования: І. Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституцiї України (норма прямої дiї), держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг. Права споживачів встановлено, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів», що відображено в Преамбулі цього Закону. Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів», законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Відповідно до п.п. 5, 7 ч. 1 ст. 1, ст.ст. 3, 4, п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», банківськи та інші фінансові послуги, а також послуги, пов'язані з наданням банківських та інших фінансових послуг, – є об'єктом регулювання Законом України «Про захист прав споживачів». Право споживачів на звернення до суду за захистом порушених прав встановлено п. 6 ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Частиною третьою статті 22 цього Закону (а також відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір») – споживачів звільнено від сплати судового збору за подання позовів, що пов'язані з порушенням їх прав. У відповідності до п.п. 3, 5, 7, 8 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: - при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; - будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію (послугу); - ціну продукції (послуги) визначено неналежним чином; - документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу. Позивач вбачає в діях Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо стягнення з вкладників (кредиторів) Банку комісійної винагороди за послуги з надання довідок про акцептування кредиторських вимог після відкликання банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури в неплатоспроможному банку ознаки порушення прав споживачів, передбачені пунктами 3, 5, 7, 8 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», – а саме, відповідно: 1. Отримання довідки про акцептування кредиторських вимог є послугою, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця (а саме Відповідача_1, який уповноважений Відповідачем_2 на здійснення ліквідаційної процедури в Банку); зазначеними діями відповідачі нав'язують такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої порушенням умов договору (пункт 3 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів»). 2. Зазначеними діями відповідачі обмежують право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну послугу (пункт 5 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів»). 3. Ціну послуги визначено відповідачами неналежним чином, а саме – на підставі втративших чинність рішень тарифного комитета банку, щодо якого банку відкрито процедуру припинення юридичної особи, відкликано банківську ліцензію та якому в силу ч. 9 ст. 17 Закону України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть» взагалі заборонено здійснення банківської діяльності (пункт 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів»). 4. Документ, який підтверджує виконання договору, учасником якого є споживач (а саме – довідку про акцептування кредиторських вимог), відповідачами внаслідок таких дій своєчасно не передано споживачеві (пункт 8 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів»). Отже, права споживача фінансової послуги мають бути захищені шляхом визнання протиправними зазначених дій відповідачів щодо стягнення з вкладників (кредиторів) Банку комісійної винагороди за послуги з надання довідок про акцептування кредиторських вимог після відкликання банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури. ІІ. Вiдповiдно до статтi 19 Конституцiї України (норма прямої дiї), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вiдповiдно до частин першої та п’ятої статтi 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України та законодавством України. Законодавством стягнення комісійної винагороди за надання довiдки про акцептування кредиторських вимог не передбачено, – а відтак зазначені дії відповідачів є протиправними. ІІІ. Статтею 21 Закону України «Про звернення громадян» прямо встановлено безоплатнiсть розгляду звернень громадян. Водночас, статтею 18 цього Закону передбачено право громадянина на отримання письмової відповідi на своє звернення. Довідка про акцептування кредиторських вимог за своєю правовою природою є письмовою відповіддю на звернення (заяву, запит) кредитора банку про стан акцептування його кредиторських вимог суб'єктом публічного права при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства (під час процедури припинення юридичної особи банку), в порядку, встановленому законом (а саме – ч. 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). При цьому здійснення будь-якої комерційної діяльності суб'єктом публічного права при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства – законом не передбачено. Отже, стягнення комісійної винагороди за надання такої довідки є також порушенням вимог ст. 21 Закону України «Про звернення громадян» про безоплатнiсть розгляду звернень громадян. ІV. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку банківська діяльність банку завершується. Отже, надання будь-яких оплатних банківських, фінансових та пов'язаних з ними послуг юридичною особою без відповідної ліцензії та з моменту відкриття процедури припинення (ліквідації) цієї юридичної особи – є по сутi безлiцензiйним здiйсненням банкiвської дiяльностi, яке прямо заборонено законом, а саме ч. 9 ст. 17 Закону України «Про банки i банкiвську дiяльнiсть», ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». З цього також вбачається протиправний характер зазначених дій відповідачів.

Этим неправосудным решением ВАСУ фактически легализовал коммерческую деятельность банков в процессе их ликвидации Фондом гарантирования вкладов. Предметом административного иска было признание противоправным взимание банком в процессе ликвидации (после отзыва лицензии Нацбанком) с вкладчиков банка комиссий за предоставление информации об акцептировании кредиторских требований. В соответствии с правовым заключением ВАСУ, — уполномоченное лицо ФГВ имеет право взимать с вкладчиков комиссионное вознаграждение за сообщение информации об акцептировании кредиторских требований, согласно тарифов ликвидируемого банка (лишенного лицензии). Суд не усматривает в таком взимании денег за предоставление информации, а также в таком оказании принудительных банковских и финансовых услуг без соответствующей лицензии — ни нарушений законодательства о правах потребителей, ни нарушений ЗУ "О банках и банковской деятельности", ни нарушений ЗУ "Об обращениях граждан", и вообще никаких нарушений законов Украины и прав вкладчиков. Мотивировочная часть решения заключается в следующем. "Законом на уповноважену особу Фонду, зокрема частиною п'ятою статті 49 Закону № 4452-VI, покладено лише обов'язок протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів сповістити кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. Після розміщення на сайті вказаної інформації, будь-який кредитор має право звернутися з відповідною заявою до уповноваженої особи Фонду з вимогою про отримання інформації про акцептування поданих ним вимог. Для отримання довідки кредитор має теж можливість звернутись у відділення банку. Розмір комісії встановлюється згідно тарифного пакета обслуговування рахунку, котрий включений до реєстру кредиторських вимог". Таким образом, мы имеем дело с очередным подтверждением того факта, что целью административного судопроизводства ни в коем случае не является защита прав и охраняемых законом интересов физических и юридических лиц — а только защита субъектов публичного права от законных требований этих лиц.

Ухвала ВАСУ від 07.12.2016 у справі № 826/12740/15 (№ в ЄДРСР 63323401) ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2016 року м. Київ К/800/4886/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Смоковича М.І., суддів: Єрьоміна А.В., Калашнікової О.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Актив-Банк» (далі - ПАТ «Актив-Банк») Шевченка Олександра Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, в с т а н о в и л а : У червні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративними позовами до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Актив-Банк» Шевченка О.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій. На думку позивача, в діях уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Актив-Банк» Шевченка О.В. щодо стягнення з вкладників (кредиторів) банку комісійної винагороди за послуги з надання довідок про акцептування кредиторських вимог після відкликання банківської ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури в ПАТ «КБ «Актив-Банк» вбачаються ознаки порушення прав споживачів, передбачені п.п. 3, 5, 7, 8 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів». Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовив. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є кредитором (вкладником) ПАТ «Актив-Банк». Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 грудня 2014 року №838 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Актив-Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 грудня 2014 року №158 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Актив-Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Актив-Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Актив-Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Шевченка О.В. строком на 1 рік з 24 грудня 2014 року по 23 грудня 2015 року включно. 20 січня 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Актив-Банк» Шевченка О.В. із заявою вх. №896/20 про акцептування кредиторських вимог в порядку частини п'ятої статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». У вказаній заяві позивач як кредитор банку повідомив про суму кредиторських вимог в розмірі 20186,41 доларів США та 2656,88 гривень та просив задовольнити ці вимоги шляхом включення їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів в порядку черговості, встановленої п. 4 частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних», у розмірі з урахуванням сплачених сум у валюті зобов'язання 5016 доларів США 27 центів, а також письмово повідомити його про акцептування зазначених вимог. У квітні 2015 року позивач звернувся до уповноваженої особи для отримання відповідної довідки про акцептування кредиторських вимог, однак, в отриманні такої довідки йому було відмовлено, а уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «КБ «Актив-Банк» Шевченком О.В. було обумовлено надання заявникові довідки про акцептування кредиторських вимог сплатою комісійної винагороди на користь Банку ПАТ «КБ «Актив-Банк». Вважаючи такі дії уповноваженої особи протиправними, позивач 12 травня 2015 року звернувся до ФГВФО із скаргою на вищевказані дії уповноваженої особи, в якій просив, зобов'язати уповноважену особу безоплатно надати заявникові довідку про акцептування кредиторських вимог, вжити заходів до припинення неправомірних дій уповноваженої особи щодо стягнення коштів за надання довідок. За результатами розгляду скарги ФГВФО листом від 18 червня 2015 року № 21-036-19898/15 позивача повідомлено про те, що 06 квітня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Актив-Банк» (протокол № 082/15). 13 липня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою вх. № 3061, в якій просив надати письмове підтвердження відмови уповноваженої особи надати йому як вкладнику довідку про акцептування кредиторських вимог без сплати комісійної винагороди на користь «КБ «Актив-Банк». Листом від 15 липня 2015 року №1652/03-4-1 уповноваженою особою зазначено, що довідка про включення або не включення в реєстр кредиторів є платною послугою та буде наданою позивачу після сплати комісії у розмірі 50 гривень згідно тарифів банку від 21 грудня 2014 року за визначеними у листі реквізитами. Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог та зазначає наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4, частини першої статті 26, частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. За змістом статті 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною другою статті 26 Закону № 4452-VI. Повноваження уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону № 4452-VI. Згідно з частинами першою та другою зазначеної норми Закону уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другійстатті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку (частини друга і третя статті 37 Закону № 4452-VI). Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. За нормами частини п'ятої статті 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону (частина шоста статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. У пункті 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Згідно з положеннями статті 2 Закону № 4452-VI, вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з дня призначення уповноваженої особи Фонду:1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Згідно із частиною третьою цієї статті під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Відповідно до статті 77 Закону № 4452-VI процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ФГВФО листом №21-036-19898/15 від 18 червня 2015 року повідомив позивача про те, що 06 квітня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Актив-Банк» (протокол № 082/15) і тому кредитори можуть звернутися за отриманням довідки щодо акцептування їх кредиторських вимог у відділення ПАТ «КБ «Актив-Банк» за адресою: вул. Борисоглібська, 3, 6 поверх, м. Київ, а також повідомлено графік роботи та номери телефонів для надання додаткової інформації ПАТ «КБ «Актив-Банк». Також зауважено, що відповідно до статті 77 Закону № 4452-VI процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до цього моменту Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Крім того, листом №1652/03-4-1 від 15 липня 2015 року уповноваженою особою Фонду повідомлено, що довідка про включення або не включення в реєстр кредиторів є платною послугою та буде наданою позивачу після сплати комісії у розмірі 50 гривень згідно тарифів банку від 21 грудня 2014 року за визначеними у листі реквізитами, а також зазначено про можливість особистого звернення позивача до відділення ПАТ «КБ «Актив-Банк» за інформацією щодо акцептування кредиторських вимог. Статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-III) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно зі статтею 66 Закону № 2121-Ш державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, який є центральним банком України і його правовий статус визначається Законом України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV). Статтею 56 вказаного Закону № 679-XIV закріплено, що Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, вони є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку України видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Відповідно до абз. 6 глави 2 розділу I Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 255 (далі - Правила № 255), доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів). Пунктом 2.1 глави 2 розділу 1 Правил № 255 передбачено, що доходи і витрати, які визнані банком, від здійснення банківських операцій згідно ізЗаконом України «Про банки і банківську діяльність» та від інших операцій, що здійснюються відповідно до законодавства України, з метою відображення їх у фінансовій звітності слід розглядати як доходи і витрати, отримані в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності банку. Згідно до п. 2.2 глави 2 розділу 1 Правил № 255 у результаті операційної діяльності в банку виникають такі доходи і витрати: процентні доходи і витрати; комісійні доходи і витрати; прибутки (збитки) від торговельних операцій; дохід у вигляді дивідендів; витрати на формування спеціальних резервів банку; доходи від повернення раніше списаних активів; інші операційні доходи і витрати; загальні адміністративні витрати; податок на прибуток. Разом з тим у відповідності до п. 2.4 глави 2 розділу 1 Правил № 255 комісійні доходи і витрати (далі - комісії) - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою. Крім того, статтею 52 Закону № 4452-VI передбачено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать:1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії, призначення уповноваженої особи Фонду та інформації про реалізацію майна банку; 2) витрати, пов'язані з утриманням і збереженням активів банку; 3) витрати на оцінку та реалізацію майна банку; 4) витрати на проведення аудиту; 5) витрати на оплату послуг осіб, залучених уповноваженою особою Фонду для забезпечення здійснення покладених на уповноважену особу Фонду функцій; 6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; 7) витрати на охорону майна та приміщень банку. Аналіз наведених норм свідчить, що законом на уповноважену особа Фонду, зокрема частиною п'ятою статті 49 Закону № 4452-VI, покладено лише обов'язок протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів сповістити кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. Після розміщення на сайті вказаної інформації, будь-який кредитор має право звернутися з відповідною заявою до уповноваженої особи Фонду з вимогою про отримання інформації про акцептування поданих ним вимог. Для отримання довідки кредитор має теж можливість звернутись у відділення ПАТ «КБ «Актив-Банк». Розмір комісії встановлюється згідно тарифного пакета обслуговування рахунку, котрий включений до реєстру кредиторських вимог. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про безпідставність та невмотивованість заявлених позивачем вимог, оскільки уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Актив-Банк» та ФГВФО діяли в порядок та спосіб передбачений чинним законодавством, зокрема відповідно до Закону № 4452-VI, що регулює їх діяльність, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Керуючись статтями 222, 223-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає. Головуючий М.І. Смокович Судді А.В. Єрьомін О.В. Калашнікова

если Фонд и в самом деле выплатил вкладчику 445 тысяч (сверх уже выплаченных 200 тысяч в порядке гарантирования) — то это бомба, конечно вот ещё интересные решения в этом деле, для полноты картины: само отказное постановление суда первой инстанции: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46635410 определение об удовлетворении ходатайства истца о привлечении Уполномоченного по правам человека: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/51091177