0720

вот прямо завтра у меня заседание в первой инстанции по такому же делу, посмотрим как первая инстанция правовые заключения ВСУ на практике применяет а в четверг — апелляция по подобному делу (там пеню суд удовлетворил, но очень сильно уменьшил — до 0.25%, то есть простил банку 99,75% из начисленной суммы), — вот тоже посмотрим как оно пойдёт..

а ведь работает моя шарманка-то..

злоупотребление правом может быть и есть, но даже если оно есть, то и тогда заявление не несёт последствий кроме того, если оно не несет последствий это еще не значит что не надо его подавать

речь идёт о том, что можно заявить о злоупотреблении правом (в данном случае процессуальным), кторое используется другой строной в целях затягивания процесса тут проблема в том, что заявить-то оно конечно можно, но скорее всего такое заявление последствий иметь не будет никаких

Может. Составляете процессуальный документ под названием "пояснення" и подаёте через канцелярию суда или непосредственно в заседании.

так получается что теперь и все прочие договора Порше лизинг надо признавать ничтожными? так это перемога

в ВССУ и подавать в переходных положениях ясно сказано, что высшие спецсуды продолжают действовать до создания кассационных судов в составе Верховного

среди ограбленных таких 0.1%, не более я уже даже и не говорю, что это ограбление всё равно в нарушение законов, и нарушенные права всё равно подлежат защите, даже если это права распоследних кондомов тот кто думает, что права кондомов могут быть нарушаемы и это нормалььно для правового государства -- тот не юрист, а краснопузый шариков, желающий "всё взять и поделить" и неважно, приркывается он при этом коммунячиной или парасюковщиной, или любой другой популистской хернёй видите ли, в европейских правовых системах -- собственость неприкосновенна в принципе (см., например, статью 41 Конституции Украины, статью 1 Первого протокола Конвенции о правах человека) если вкладчики свои деньги заработали нечестно -- откройте дела и конфискуйте эти средства в судебном порядке если не можете в судебном и отбираете в любом другом кроме судебного -- это уже не правовое государство, а популистская толпа противоправных злобных гоблинов-парасюков любое вменяемое государство (и в первую очередь европейское государство) просто обязано такую толпу разогнать и наказать а вот Украина вместо этого напихала этих гоблинов в парламент, отже маємо те що маємо

"экономика была больна поэтому нужно ограбить вкладчиков" если это не оголтелый краснопузый коммунизм, тогда я даже и не знаю что это

и вы явно на его стороне

как я погляжу, в Украине коммунистическая идеология не только никуда не делась, но даже расцвела махровым цветом

Вы ерунду говорите полную. Во-первых, потеряли все, и те кто держал на депозите, и те кто держал на текущем. Во-вторых, потеряли не только физлица, а в гораздо большей степени юрлица и ФОПы, им даже жалкую косточку 200 тыс от фонда грабування не дали. В-третьих, потеряли в основном те, кто копил на крупные покупки: на квартиру, на машину, а кто и на похороны. И это как раз работяги, а не халявщики. И пенсионеры. У вас родители есть? Сколько им лет?

грабят-то как раз не столько банки, сколько клиентов банков -- как юрлиц, так и физлиц

всё гораздо хуже, это не шило на мыло, это шило на сломанное шило под видом судебной реформы происходит уничтожение судебной системы, она конечно несовершенна и нуждается в улучшении но её не улучшают, -- её уничтожают и заменяют муляжом, картонной дурилкой и так во всех сферах: под видом очищения банковской системы идёт её уничтожение и грабеж банков, под видом реформы полиции идёт имитация полиции, под видом антикорупционной реформы идёт легитимизация коррупции революция имитаторов и уничтожателей

до создания кассационных судов в составе ВС, кассационные дела всё равно рассматриваются высшими спецсудами

текущие процессы будут заканчивать по старому процессуальному законодательству

я десь бачив правову позицію чи то ВССУ, чи то навіть ВСУ, що у разі якщо судове рішення про стягнення заборгованості набрало законної сили, — то таку заборгованість стягувач відступати третій особі не може, а повинен сам отримати борг у вашому випадку це може бути дуже корисна позиція

а що, право вимоги за рішенням суду тепер підлягає переуступці? наскільки мені відомо, якщо є рішення суду, то такий борг переуступити не можна в принципі і була постанова ВСУ з цього приводу, якщо не помиляюсь

судебное решение может порождать обязательство для третьей стороны, это можно сделать путем установления порядка и способа исполнения

так вчера я уже выкладывал же

так ведь если в иске отказано, то нечего исполнять, а раз нечего исполнять, то нечего и приостанавливать исполнение

Это очень важное решение суда кассационной инстанции в контексте нечёткости, конфликтности и коллизионности норм украинского законодательства вообще и норм банковского законодательства в частности (особенно в части выведения банков с рынка и выплат гарантированных сумм вкладчикам). Но и не только в этом контексте. Например, исходя из такого толкования, суды теперь просто обязаны освобождать потребителей от судебного сбора за подачу заявлений и жалоб в делах, связанных с нарушением прав потребителей. Обратите внимание на следующий фрагмент мотивировочной части: Таким чином, приписи частин шостої, восьмої та дев'ятої статті 75 Закону є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, зокрема передбачуваності (прогнозованості) законодавчої політики в соціальній сфері та стабільності правових норм як відсутності частого внесення змін до нормативно-правових актів. Тож правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають. Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням. Правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням використовується у публічно-правовій галузі фінансового права, під дію якого підпадає й діяльність НБУ у частині здійснення банківського нагляду. Кроме того, особая ценность этого судебного решения состоит ещё и в том, что оно даёт прочные основания для подачи заявлений о пересмотре Верховным Судом дел, в которых иначе (противоположно) истолкованы принцип правовой определенности и правило приоритета невластного лица. В том числе в гражданских (и хозяйственных) спорах, не только в административных. Примером неодинакового применения норм судом кассационной инстанции может быть и решение суда иной юрисдикции, не обязательно той же, в которой рассматривается дело, о котором подаётся заявление о пересмотре. Полный текст судебного решения: адміністративна справа: № 826/1162/16 касаційне провадження: № К/800/11692/16, № К/800/11245/16, № К/800/11968/16 ухвала ВАСУ від 31.08.2016 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/60759224 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 серпня 2016 року м. Київ К/800/11692/16 К/800/11245/16 К/800/11968/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого судді: Стрелець Т.Г. суддів: Васильченко Н.В. Горбатюка С.А. секретаря судового засідання - Яроша Д.В. за участю представників позивача - ОСОБА_16, ОСОБА_5, відповідача - 1- Ліпова С.Л., відповідача - 2- Білої І.В., Шевченка Ю.А., Заплішної О.Д., Кустової Т.В., третьої особи - 1 - Дмітрішина Д.М., Андрусяка В.П., Ільюченка А.М., третьої особи - 2 - ОСОБА_14. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" Білої Ірини Володимирівни, 2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 3) Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у справі №826/1162/16 за позовом ОСОБА_15 до 1) Національного банку України, 2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи 1) Публічне акціонерне товариство "УКРІНБАНК", 2) ОСОБА_14 про визнання протиправними та скасування постанови від 24.12.2015 року №934 та рішення від 24.12.2015 року №239, зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2016 року ОСОБА_15 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа Публічне акціонерне товариство "УкрІнБанк" про визнання протиправними та скасування постанови від 24.12.2015 №934 та рішення від 24.12.2015 №239, зобов'язання вчинити дії. Позивач просив суд - визнати незаконною та скасувати постанову Правління НБУ №934 від 24.12.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УкрІнБанк» до категорії неплатоспроможних»; - визнати незаконним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УкрІнБанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку»; - зобов'язати Національний банк України надати термін в 95 днів для відновлення платоспроможності ПАТ «УкрІнБанк»; - звернути рішення до негайного виконання. Окружним адміністративним судом м.Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_14. Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову Правління Національного банку України №934 від 24.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УкрІнБанк" до категорії неплатоспроможних". Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УкрІнБанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" Зобов'язано Національний банк України надати термін в 95 днів для відновлення платоспроможності Публічного акціонерного товариства "УкрІнБанк". В решті позовних вимог відмовлено. Окружний та апеляційний адміністративні суди мотивували свої рішення тим, що Національним банком України при прийнятті постанови №934 від 24.12.2015 не було дотримано строку для віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних та прийнято вказане рішення за 95 днів до спливу строку наданого чинним законодавством банку віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльність у відповідність із вимогами законодавства. В частині позовних вимог щодо допуску постанови до негайного виконання, суди керувались положеннями статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено вичерпний перелік постанов суду, що підлягають негайному виконанню та постанов, які суд може звернути до негайного виконання. Рішення за результатами розгляду даної справи до вказаного переліку не віднесено, з огляду на що у суду відсутні підстави для звернення постанови до негайного виконання. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" Біла І.В., звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вищезазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами та просили вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На адресу Вищого адміністративного суду України надійшли письмові заперечення від представника ОСОБА_15 - ОСОБА_5, в яких він просив залишити касаційні скарги без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третіх осіб, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_15 є акціонером ПАТ «Український інвестиційний банк» та власником простих іменних акцій ПАТ «УКРІНБАНК». 22.09.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №622/БТ «Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРІНБАНК» та призначення куратора», відповідно до якої запроваджено особливий режим контролю до 21.11.2015 та призначено куратора. 01.10.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних», якою віднесено ПАТ «УКРІНБАНК» до категорії проблемних до 180 днів, та встановлено з дня цієї постанови та до закінчення зазначеного строку обмеження відповідно до переліку викладеного в пункті 2 резолютивної частини постанови. 24.12.2015 Правлінням НБУ прийнято постанову №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «УКРІНБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних та визнано такими, що втратили чинність постанови Правління НБУ №622/БТ від 22.06.2015 року та №659/БТ від 01.10.2015 року. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правлінням НБУ прийнято постанову №934 від 24.12.2015 року прийнято рішення №239 від 24.12.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким розпочато процедуру виведення ПАТ «УКРІНБАНК» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 25.12.2015 по 24.03.2014, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «УКРІНБАНК» провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Білій Ірину Володимирівну строком на три місяці з 25.12.2015 по 24.03.2014. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційних скарг, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного. Згідно статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. НБУ не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Відповідно до статті 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання здійснюється щодо реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків. Згідно абзаців 19 та 25 частини 1 статті 15 зазначеного Закону Правління Національного банку приймає рішення про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України; про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних. Пунктом 12 частини 1 статті 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, у томі числі, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного. Частинами 6-9 статті 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Скаржник - Національний банк України касаційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавством не передбачено право акціонера звертатися до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства. Зазначена постанова була прийнята виключно у відношенні Публічного акціонерного товариства "УкрІнБанк", тому у позивача відсутня адміністративна процесуальна дієздатність для оскарження в порядку адміністративного судочинства зазначених рішень. На його думку, постанова №934 від 24.12.2015 була прийнята Національним банком України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" та Публічне акціонерне товариство "УКРІНБАНК" вказали, що Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення Банку до категорії проблемних має право прийняти рішення при визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Наголошували, що вказана норма не містить імперативного припису стосовно того, що те чи інше рішення може бути прийнято Національним банком України виключно після спливу 180-денного строку. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до пункту 1 постанови Правління НБУ №659/БТ від 01.10.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» ПАТ «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів. Законодавством регламентовано повноваження Національного банку України здійснювати нагляд за банками та в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних та визнання банку неплатоспроможним. При цьому, правовою підставою для віднесення банку до категорії проблемних є встановлення Національним банком України факту вчинення ним ризикової діяльності, а підставою для визнання банку неплатоспроможним - невиконання ним у межах установленого законодавством семиденного строку свого обов'язку щодо повідомлення Національного банку України про заходи, які він вчинятиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, та невжиття ним таких заходів. Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «УКРІНБАНК» здійснювались заходи з метою приведення своєї діяльність у відповідність із вимогами законодавства. ПАТ «УКРІНБАНК» листом від 08.10.2015 №4228/0/2-15 надав НБУ План заходів щодо приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства та План фінансового оздоровлення/програму капіталізації ПАТ «УКРІНБАНК» на період з 01 жовтня 2015 року по 01 квітня 2016 року, яким передбачалось введення від інвестора Radical Ventures LTD коштів в сумі 21 млн. дол. США для підтримання ліквідності банку. На виконання плану заходів щодо приведення діяльності ПАТ «УКРІНБАНК» у відповідність до вимог законодавства та Плану фінансового оздоровлення/програми капіталізації, ПАТ «УКРІНБАНК» було укладено з інвестором договір позики від 24.11.2015, який 30.11.2015 був поданий до НБУ для реєстрації. Листом від 30.11.2015 №5131/1/2-15 ПАТ «УКРІНБАНК» звернувся до НБУ щодо перенесення строків залучення коштів від інвестора в сумі 500 млн. грн. та усунення порушення значення нормативу миттєвої ліквідності (Н4) до 01.01.2016 в зв'язку з необхідністю реєстрації Договору позики від 24.11.2015. Національний банк України зареєстрував 14 грудня 2015 року за №18891 Договір позики від 24 листопада 2015 року №б/н щодо залучення ПАТ «УКРІНБАНК» від Radical Ventures LTD коштів у сумі 21 млн. доларів США. НБУ посилається на те, що згідно з договором датою одержання ПАТ «УКРІНБАНК» коштів є 23 грудня 2015 року. Враховуючи, що станом на 24 грудня 2015 року кошти від інвестора до ПАТ «УКРІНБАНК» не надійшли, НБУ прийнято постанову № 934 від 24.12.2015 року. Повідомлення про вказаний договір міститься в матеріалах справи. Однак, вказаний документ не містить тексту договору чи його копії з підписами сторін, що позбавляє можливості перевірити інформацію що згідно договору датою одержання ПАТ «УКРІНБАНК» коштів є 23 грудня 2015 року. (а.с. 119-123 том 2) Проте, відповідачі не надали доказів, які б підтверджували наявність порушень банківського законодавства ПАТ «УКРІНБАНК» і доказували правомірність прийнятої НБУ постанови №934. Стаття 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що 180 днів - це максимально можливий строк, у межах якого НБУ зобов'язаний вирішити питання щодо неплатоспроможності банку. Вказаний строк надається банку для приведення своєї діяльність у відповідність із вимогами законодавства. Слід зауважити, що нормативна конструкція частини 6 статті 75 Закону, яка виражена у словосполученні «у строк до 180 днів» означає, що зобов'язання проблемного банку привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства повинно бути виконано ним у будь-який момент, але не пізніше дня спливу шестимісячного строку. Наведений строк є законодавчою гарантією для проблемного банку від потенційних протиправних дій та рішень Національного банку як державного владного суб'єкта. Натомість частинами 8-9 статті 75 цього Закону допускають протилежну фактичну і правову ситуацію, оскільки нормативні конструкції цих приписів, які виражені у словосполученнях «протягом 180 днів з дня...» та «не пізніше ніж через 180 днів», передбачають прийняття НБУ рішень щодо проблемного банку ще до того, як він приведе свою діяльність у відповідність до вимог законодавства. Таким чином, приписи частин шостої, восьмої та дев'ятої статті 75 Закону є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, зокрема передбачуваності (прогнозованості) законодавчої політики в соціальній сфері та стабільності правових норм як відсутності частого внесення змін до нормативно-правових актів. Тож правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають. Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням. Правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням використовується у публічно-правовій галузі фінансового права, під дію якого підпадає й діяльність НБУ у частині здійснення банківського нагляду. Таким чином, Національним банком України при прийнятті постанови №934 від 24.12.2015 не було дотримано законодавчо визначеної процедури, а саме, строку, для віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних та прийнято вказане рішення за 95 днів до спливу строку наданого чинним законодавством банку віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльність у відповідність із вимогами законодавства. З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання постанови №934 від 24.12.2015 протиправною, її скасування, та зобов'язання Національного банку України надати термін в 95 днів для відновлення платоспроможності ПАТ "УкрІнБанк". Рішення №239 від 24.12.2015 було прийнято Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правлінням національного банку України прийнято постанову №934 від 24.12.2015. Враховуючи, що рішення №239 від 24.12.2015 було прийнято Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Національного банку України №934 від 24.12.2015, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав про визнання незаконним та скасування рішення №239 від 24.12.2015. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України щодо посилань скаржника на відсутність у позивача адміністративно процесуальної дієздатність для оскарження в порядку адміністративного судочинства постанови Правління Національного банку України №934 від 24.12.2015 та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 зазначає наступне. Частинами 1, 2 статті 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи. Таким чином, наявність в особи корпоративних прав не обмежується поняттям істотної участь, а охоплює поняття права всіх осіб, частка яких визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації Факт того, що позивач є акціонером Публічного акціонерного товариства "Український інвестиційний банк" та власником простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства "УкрІнБанк" підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки про стан рахунків в цінних паперах станом на 21.01.2016. (а.с. 12 том 1) Скаржник, обґрунтовуючи відсутність у позивача адміністративно процесуальної дієздатності посилається на пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", в якому зазначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. Щодо зазначеного доводу скаржника судова колегія Вищого адміністративного суду України звертає увагу на пункт 51 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України в якій вказано, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав. Таким чином, у випадку обґрунтування позовних вимог наявністю факту порушення корпоративних прав акціонера (учасника) господарського товариства, останній наділений правом на звернення до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. Позивач зазначаючи про протиправність оскаржуваних рішень, вказує на факт порушення його прав передбачених статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства" на отримання дивідендів, участь в управлінні справами банку, розпорядження своїми акціями, отримання у разі ліквідації банку частини його майна або вартості частини його майна тощо, тобто порушення його корпоративних прав акціонера (учасника) господарського товариства. Також, скаржник обґрунтовуючи відсутність у позивача права на звернення до суду посилається на рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за №18-рп/2004 у справі №1-10/2004. В пунктах 1 та 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. В аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом." Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 за №18-рп/2004 у справі №1-10/2004 не тільки не обмежено право акціонера товариства на звернення до суду, а й викладено положення щодо того, що порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. З огляду на зазначене, посилання скаржника на відсутність у позивача адміністративно процесуальної дієздатність для оскарження в порядку адміністративного судочинства постанови Правління Національного банку України №934 від 24.12.2015 року та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 року є безпідставним. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, - У Х В А Л И Л А: Касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" Білої Ірини Володимирівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у справі №826/1162/16 - залишити без змін. Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді

ну, НБУ вообще всё считает БТ, от них ничего другого и не ожидается

кроме того, этими же награбленными деньгами вкладчиков Фонд грабування оплачивает и судебный сбор (причём в конских размерах — теперь Фонд обжалует все нежелательные для него решения и в апелляции, и в кассации), и нотариальные услуги (доверенности, регистрации договоров и т. п.), и конские зарплаты уполномоченных (от $5000 в месяц), и даже медиапроекты и пиарпроекты появилась (пока не подтвержденная) информация о группе ангажированных Фондом "троллей", которые защищают позиции Фонда в соцсетях, блог-платформах и на профильных форумах (banki.ua, kurs.ua, finance.ua, minfin.ua и т. п.) хорошо бы сделать запрос к Фонду по поводу размеров зарплат уполномоченных и бюджетов пиар-кампаний по отбеливанию репутации Фонда

вот вам ещё одна позиция ВССУ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57462898 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року, в с т а н о в и л а : Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року зазначену позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам ч. 5 ст. 119 ЦПК України, оскільки до позовної заяви не додано документа на підтвердження сплати судового збору. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року позовну заяву ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто позивачу. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року залишено без руху, оскільки заявником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до Закону України «Про судовий збір». Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року визнано неподаною та повернуто заявнику. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року та апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Згідно із п. 2 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі також у випадках, якщо справа не переглядалася в апеляційному порядку. Так, із матеріалів справи вбачається, що справа за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року не переглядалася в апеляційному порядку на предмет законності й обґрунтованості, адже апеляційний суд постановив процесуальну ухвалу про визнання неподаною та повернення вказаної апеляційної скарги, тому касаційне провадження в зазначеній частині відкрито помилково, у зв'язку із чим колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю. Щодо законності й обґрунтованості оскаржуваної ухвали апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року слід зазначити наступне. Залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року, суддя апеляційного суду виходив із того, що заявником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до Закону України «Про судовий збір». Визнаючи неподаною та повертаючи вказану апеляційну скаргу, суддя апеляційного суду виходив із того, що заявником не усунуто недоліків апеляційної скарги, при цьому вважав відсутніми підстави для звільнення заявника від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. На обґрунтування свого висновку суддя зазначив, що пунктом 7 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції від 08 липня 2011 року) від сплати судового збору звільнялися споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, проте відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) споживачі не відносяться до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору. Також суддя зазначив, що подання апеляційної скарги є процесуальною дією, оплата судового збору за подачу апеляційної скарги передбачена Законом України «Про судовий збір», який у даному випадку, є спеціальним законом; положення вказаного закону не тільки передбачають необхідність сплати судового збору, а також встановлюють порядок та способи оплати судового збору, його розмір, визначають платників судового збору та об'єкти справлення судового збору, а також категорію осіб, які звільнені від сплати судового збору. Крім того, суддя виходив із того, що оплата судового збору передбачена ст. 297 ЦПК України, а тому, враховуючи вищевикладене, застосуванню підлягає редакція спеціального закону, яка діяла на момент подання апеляційної скарги. Разом із тим суддя в ухвалі зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 08 листопада 2011 року) споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав; вказані зміни були внесені до Закону України «Про захист прав споживачів» саме Законом України «Про судовий збір», норми якого змінені законом від 22 травня 2015 року, зокрема, у частині визначення кола осіб, які звільнені від сплати судового збору, а за загальним правилом, у разі конкуренції двох норм права, застосуванню підлягає норма, яка була прийнята пізніше. Однак із вказаними висновками погодитися не можна з огляду на наступне. Згідно з ч. 5 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст.119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» установлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2015 року № 10), згідно зі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору, відповідно до якої від його сплати звільняються позивачі за подання окремих позовів, а також деякі категорії осіб, визначені законом, незалежно від виду позову. При цьому позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні окремих позовів, і деякі категорії осіб незалежно від виду позову звільняються від сплати судового збору не лише при пред'явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України. Разом із тим у п. 7 вищевказаної постанови зазначено, що оскільки ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 14 Закону України від 01 грудня 1994 року № 226/94/ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду», ст. 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 22 Закону України від 22 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». Виходячи з вищевикладеного помилковими є висновки апеляційного суду про те, що позивач не звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Вказані помилки призвели до неправильного застосування ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та порушення норм процесуального права та не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на захист порушених прав, свобод та інтересів, оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин та відповідно до вимог ч. 2 ст. 342 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала суду апеляційної інстанції – скасуванню з передачею на новий розгляд до апеляційного суду питання про відкриття провадження у справі. Керуючись ст.ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року скасувати, питання про відкриття апеляційного провадження у справі передати на новий розгляд до апеляційного суду. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: А.О. Леванчук А.В.Маляренко І.К.Парінова О.В.Ступак Єдиний державний реєстр судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57462898