ANTIRAID

Определение Верховного суда Украины оставившее в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1860

Определение Верховного суда Украины оставившее в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1860

Решение суда первой инстанции и апелляционного суда, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=917 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=955

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Костенка А.В., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,- розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, до закритого акціонерного товариства "ОТП Банк", ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Годований О.В., про визнання правочину недійсним , за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року, в с т а н о в и л а : Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року, позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 задоволено частково. У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк" просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" відхилити. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 2 листопада 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 3 березня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.В. Костенко Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10800199

Справа № 2- 3052/10 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2010 року Київський районний суд міста Донецька Донецької області у складі: головуючого судді – Попревича В.М, при секретарі – Коломак Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особи приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Я.О. про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними. В позовній заяві позивачка зазначила, 03 вересня 2008 року між мною Позичальником ОСОБА_4, та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № 917-08-МК. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору позивачкою Банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Відповідно до п. 2.1., 2.2. кредитного договору Банк відкриває Позичальнику позичковий рахунок та шляхом перерахування на позичковий рахунок Позичальника кредитних ресурсів сумі 150 000 доларів США з оплатою за процентною ставкою 17 % (сімнадцять) відсотків річних. Термін погашення по 02 вересня 2018 року включно. У п. 3.2 кредитного договору зазначено, що Позичальник зобов’язується щомісячно в термін з 1-го по 15-е число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту, розмір якого за цим Договором становить згідно додатку № 1. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором № 917-08-МК від «03» вересня 2008 року між позивачкою та Банком був укладено Договір іпотеки № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, ОСОБА_4 передала Банку в іпотеку нерухоме майно — трьох кімнатну квартиру номер 57 загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 40,40 кв. м., яка розташована в будинку АДРЕСА_1 Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті (доларах США) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Відповідно до п.1.1 договору Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 63000 (шістдесят три тисячі) доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі. Відповідно до п.2.2 договору Позивач отримав з каси Відповідача суму іноземної валюти готівкою у розмірі, вказаному у п.1.1 договору. Відповідно до п.4.2 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 150 000 доларів США були надані банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачкою в доларах США, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті (додатки до позовної заяви). За період з «03» вересня 2008 р. по «30» березня 2010 р. позивачка сплатила відповідачу 36002,9 доларів США (сума складається з тіла кредиту, процентів). Оплата позивачем боргу та інших платежів також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Вищезазначена індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 917-08-МК від 03.09.2008 р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 4,85 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 8,0 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку мені необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивача. Крім того, під час розгляду справи представником позивача – ОСОБА_6 було ще пояснено, що кредит виданий позивачки відповідачем є споживчим кредитом в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» який вступив в законну силу 06.01.2006 року. Всупереч актам цивільного законодавства відповідачем не виконані вимоги Постанови НБУ № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до яких банки зобов’язувалися у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, варіанти повернення кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, внаслідок чого не досягнуто згоди з нею по всіх істотних умовах договору. Крім того, згідно п.3.8 Постанови НБУ №168 у разі надання кредиту у іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч закону відповідач про валютні ризики її не попередив. В дійсний час відповідачем фактично покладений на неї ризик подорожчання долару США, тобто вона змушена нести ризики, які не передбачені умовами договору та закону. Подальше виконання нею кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України – принципу справедливості. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Позивач, на виконання цього правочину, отримав від відповідача 150000 доларів США, що на день отримання становило 727 500 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 03.09.2008 р. 1 долар США = 4,85грн. Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від позивача 36002,09 доларів США, що на день отримання становило 277 409,61 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Загалом відповідач отримав від позивача 277 409,61 грн. Різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 450090,39 грн. Позивач вважає, що за таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 917-08-МК9 від 03.09.2008 року, недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором нею було укладено договір іпотеки вищевказаного нерухомого майна № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Кобєлєвою Яною Олександрівною Донецького міського нотаріального округу зареєстрованим в реєстрі за № 2020, який у відповідності до вимог ст.548 ч.2 ЦК України повинний бути визнаний недійсним. В судовому засіданні представник позивача –ОСОБА_6 позов підтримала, наполягаючи на обставинах та підставах викладених у позовній заяві, додавши, що всупереч актам цивільного законодавства відповідачем не виконані вимоги Постанови НБУ № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до яких банки зобов’язувалися у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, варіанти повернення кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, внаслідок чого не досягнуто згоди з нею по всіх істотних умовах договору. Крім того, згідно п.3.8 Постанови НБУ №168 у разі надання кредиту у іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч закону відповідач про валютні ризики її не попередив. В дійсний час відповідачем фактично покладений на неї ризик подорожчання долару США, тобто вона змушена нести ризики, які не передбачені умовами договору та закону. Просить позовні вимоги задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 03 вересня 2008 року між Позичальником ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № 917-08-МК. відповідно до умов якого Банк зобов’язувався надати їй грошові кошти в сумі 150000 доларів США на споживчі цілі. 03 вересня 2008 року між Позичальником ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір іпотеки № 917-08-МКЗ, предметом якого є нерухоме майно: трьох кімнатна квартира номер 57 загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 40,40 кв. м., яка розташована в будинку АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Яною Олександрівною та зареєстрованим в реєстрі за № 2020. Згідно змісту ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладанням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та інші кредитні умови. Згідно до вимог п.3.1.- 3.3. Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, якою затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов’язані в Кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу; перелік, розмір та базу нарахування комісій; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі); сукупну вартість кредиту, як у процентному так в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді: реальної процентної ставки (у процентах річних, яка розраховується відповідно до формули) та абсолютного значення подорожчання кредиту. Укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, а також умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для укладання договорів. В зв’язку з викладеним, суд вважає, що між сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Крім того, відповідно до п.3.8 вищезазначеної постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Доказів попередження позивача відповідачем не надано. Крім того, згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Як зазначено у ч.1.ст. 192 ЦК України, зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені в гривні та підлягають оплаті в гривні. Згідно ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражено у національній валюті України – гривні. Згідно 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися у випадках і в порядку, встановлених законом. Нормативними актами, які встановлюють режим здійснення валютних операцій на території України, визначають права та обов’язки суб’єктів валютних відносин є: Декрет Кабінету Міністрів України № 1593 від 19.02.1993 року, зі змінами та доповненнями; Закон України «Про здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94 від 23.09.1994 року (далі Закон № 185). Вказаними нормативними актами не передбачений порядок використання іноземної валюти для встановлення зобов’язань між резидентами та мають місцем виконання територію держави України. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України допускається лише у випадках, порядку та на умовах встановлених законом. У відповідності із пунктами «а», «в» та «е» пп. 6.1.,6.2, 6.3.,п. 7.1 Правил НБУ про використання готівкової іноземної валюти на території України № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як спосіб платежу у наступних випадках: сплата державного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплата платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплата товарів та послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків; як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на виїзд (в’їзд) до цих країн; як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України на транспортних засобах, що їм належать ( орендовані, зафрахтовані або ті що формуються в Україні) у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень. Тобто, використання фізичними особами – резидентами України готівкової іноземної валюти для повернення суми кредиту та здійснення інших платежів по ньому Правилами НБУ не передбачено. Крім того, згідно ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право здійснювати банківські операції, у тому числі з валютними цінностями виключно на підставі ліцензій. Згідно ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України № 1593 від 19.02.1993 передбачено, що на здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Відповідно до п. в, г ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти в Україні, як засобу платежу. Згідно п.1.10 Положення «Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу», одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Докази отримання індивідуальної ліцензія на надання кредиту в іноземній валюті відповідачем на не надано. Проведення розрахунків по кредитному договору також потребує індивідуальної ліцензії на підставі п. в, г ч. 4 ст. 5 вищезазначеного Декрету. В зв’язку з викладеним, суд вважає, що кредитний договір проти речіть чинному цивільному та валютному законодавству, не відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч.1 ст.215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Суд вважає, що відповідачем при укладенні кредитного договору порушено вимоги закону щодо істотних умов кредитного договору; визначив валюту зобов’язання, засіб виконання зобов’язань та спосіб платежу всупереч Конституції та чинному законодавству України; здійснював діяльність, яка підлягає обов’язковому ліцензуванню, без наявності відповідної ліцензії, тому кредитний договір № 917-08-МК укладений 03.09.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 необхідно визнати недійсним. Згідно ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Гривневий еквівалент 150 000 доларів США фактично отриманих позивачем від відповідача за офіційним курсом НБУ на дату видачі кредиту складав 727 500 грн. Гривневий еквівалент 36 002,09 доларів США фактично сплачених позивачем відповідачу складає 277 409,61 грн. Таким чином, на позивача необхідно покласти обов’язок повернути відповідачу грошові кошти в розмірі 450 090,39 грн. Крім того, відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі вищезазначеної статті необхідно визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 917-08-МКЗ, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Яною Олександрівною та зареєстрованим в реєстрі за № 2020. Крім того, у відповідності до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати: судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн.. Керуючись ст.ст.203, 215, 216, 227, 548 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особи приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 917-08-МК від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит». Зобов’язати ОСОБА_4 повернути Відкритому акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в сумі 450551 (чотириста п’ятдесят тисяч п’ятсот п’ятдесят одна гривен 00 коп.) з розстрочкою платежів на 96 місяців. Визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Кобєлєвою Яною Олександрівною Донецького міського нотаріального округу зареєстрованим в реєстрі за № 2020. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління» на користь ОСОБА_4 судові витрати: судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 гривень. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12473435

Справа №2-6072/10р. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2010 року місто Суми Ковпаківський районний суд м. Суми в складі: головуючого - судді Котенко О.А., при секретарі – Чайка Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі Регіональнього відділення «ОТП Банк» в м.Суми, треті особи – ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання кредитного договору частково недійсним, - В С Т А Н О В И В : Позивачі звернулись до суду з позовом і свої вимоги обґрунтовують тим, що 15 серпня 2008 року між відповідачем з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, у відповідності п. 2 Частини №1 кредитного договору за №МL-С00/525/2008, був наданий кредит на споживчі цілі у сумі 49 735 доларів США на термін до 15 серпня 2023 року. Поручителями кредитного договору, згідно договорів поруки за №ЗК-С00525/2008/2, №8К-С00525/2008/3 стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Обов’язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Всупереч п.5 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів. Договором передбачена плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99% річних + FIDR. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою Кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без згоди позичальника. Позивачі посилаються на п.п. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, які вказують, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. На думку позивачів Кредитним договором передбачений такий порядок визначення розміру процентів, який грубо суперечить Законодавству. Законодавство дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору банком за власним бажанням, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати відвоелвиявлення інших фізичних осіб – клієнтів банку, що розмістили кошти на строкових депозитах у валюті. Спожива фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Позивачі вважають, що порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. З Частини № 1 та п. 1.4. Частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, що позичальник не має можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Позивачі вважають, що положення п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 Кредитного договору є несправедливими і просять суд визнати ці положення недійсними. В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та представник позивачів ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали у повному обсязі з зазначених підстав. В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову у зв’язку з тим, що згідно кредитного договору № МL-С00/525/2008 від 15.08.2008 року ЗАТ «ОТП Банк» в особі філії ЗАТ «ОТП Банк» м. Суми гр. ОСОБА_1 був наданий кредит, на споживчі цілі в сумі 49 735,00 доларів США на термін до 15.08.2023 року, згідно п. 4 ч. 1 кредитного договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка. Підписанням Кредитного договору сторони домовилися, що у договорі використовується Плаваюча процентна ставка, яка складається із перемінної частини (FIDR) та фіксованого відсотка - така ставка може змінюватися (збільшуватися чи зменшуватися) шляхом зміну розміру ставки FIDR. Підписанням Кредитного договору сторони домовились, що у разі використання Плаваючої процентної ставки -14.49%, яка складається із перемінної частини (FIDR) -8.5% та фіксованого відсотка - 5.99%, така ставка може змінюватись (як у сторону, збільшення чи зменшення) шляхом зміни розміру ставки FIDR в порядку, передбаченому сторонами кредитного договору, та в залежності від вартості строкових депозитів фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів 1.4.1.1.-1.4.1.5. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов кредитного договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення вищезазначеного 11/12 (одинадцяти/дванадцяти) місячного періоду дії попереднього розміру плаваючої процентної ставки. З зазначених дат, проценти нараховуються виходячи із ставок FIDR (фактично діюча на дату корегування) + Фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів (360/365 календарних днів у році). Сторони цим висловили свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту, без укладення будь-яких додаткових договорів до кредитного договору. Отже, отримавши кредит на умовах сплати плаваючої процентної ставки та підписавши кредитний договір, клієнт висловлює свою цілковиту згоду на корегування клаваючої процентної ставки, в порядку, передбаченому сторонами Кредитного договору, що цілком відповідає вимогам ч. 1 ст. 1056-1 ЦКУ. Таким чином, зміна відсоткової ставки у зв'язку зі зміною розміру ставки FIDR не може бути розцінена, як збільшення розміру процентів, встановлених кредитним договором, в односторонньому порядку і не суперечить ч. 2 ст. 1056-1 ЦКУ. Відповідно до ч. 2. п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміну обліку ставки Національного банку України або в інших випадках. Саме такий випадок передбачений умовами кредитного договору, а саме зміна ставки FIDR у зв'язку зі зміною кредитних ресурсів банку. Відповідно до умов кредитного договору про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом ( в разі її збільшення) споживач повідомляється протягом семи календарних днів з дати її зміни. Однак протягом дії вищевказаного кредитного договору плаваюча процентна ставка з 03.08.2009р. по АТ «ОТП Банк» зменшилася в зв'язку з зменшенням FIDR ( з 8.5% на 7.5% ) і становить по даному клієнту 13.49%. Крім того, відповідно до Застереження п.1.4. кредитного договору: сторони також підтверджують, що вони повністю ознайомлені та цілком згодні з порядком визначення плати за кредит та окремими елементами цього порядку. Відповідачем виконані всі зобов'язання перед позивачем. З врахуванням викладеного, просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В судовому засіданні інтереси третьої особи – ОСОБА_4, яка є іпотекодавцем за договором іпотеки (а.с.42-45), укладеним в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, представляв їх представник ОСОБА_7 Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився. Суд, заслухавши пояснення позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, представника позивачів та третьої особи – ОСОБА_7, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що 15 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, у відповідності з п. 2 Частини №1 кредитного договору за №МL-С00/525/2008, був наданий кредит на споживчі цілі у сумі 49 735 доларів США на термін до 15 серпня 2023 року (а.с. 6-13). Поручителями Кредитного договору, згідно договорів поруки за №SR-С00525/2008/2, №SR-С00525/2008/3 стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.34-37). Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом. Предметом судового розгляду є незаконність положення п. 3 частини № 1 та п. 1.4 частини № 2 кредитного договору - так звана плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 5,99 % річних та FIDR. FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, можна дійти висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. Таким чином, порядок обчислення процентів встановлений Кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є нічим іншим, як умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника. У відповідності до пп. Є п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі. У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить законодавству. Законодавство дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Саме письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки. Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини - ст. 1056-1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», пп. 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. З огляду на зазначене, суд вважає, що положення п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 Кредитного договору є несправедливими. Ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що коли положення договору визнано несправедливим таке положення може бути замінено або визнане недійсним. Оскільки умови кредитного договору викладені в п. 3 частини № 1 та п.1.4. частини № 2 кредитного договору є несправедливими умовами договору в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», ці вищевказані пункти підлягають визнанню недійсними. З врахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є обгрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі. Керуючись ст.ст.3, 13, 216, 236, 526, 1056-1 ЦК України, ст. ст.3, 10, 11 та 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління НБУ №168 від. 10.05.2007року, ст.ст. 10,11, 57-60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити. Визнати недійсними положення п.3 частини №1 та п.1.4 частини №2 Кредитного договору № ML-C00/525/2008 від 15.08.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1. На рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м.Суми. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. СУДДЯ О.А.КОТЕНКО http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12556117

Решение суда первой инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1046 Определение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060

Данное решение апелляционный суд г. Киева оставил в силе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1857 Определение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2060

Справа №22-14931 УКРАЇНА Апеляційний суд міста Києва МСП - 03680, м. Київ – 680, площа Солом’янська, 2-а Головуючий у 1-й інстанції: Литвинова І.В. Доповідач Корчевний Г.В. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі : Головуючого Корчевного Г.В., Суддів Шиманського В.Й., Горелкіної Н.А. при секретарі Приходько З.М. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргаю представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційною скаргаю ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки - в с т а н о в и л а : Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_3, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, Кирчатий Євген Володимирович про визнання недійсним кридитного договору та договору іпотеки було задоволено. Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_3, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року. Визнано недійсним Договір іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року. В порядку застосування недійсності Договору іпотекі (майнової поруки) № РМL 700\1198\2008, укладений між ОСОБА_4, та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» 17.06.2008 року, виключино з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію Договору іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року; виключено з Єдиного оеєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17.06.2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотекі № МL 700\1198\2008 від 17.06.2008 року. Не погодившись з рішенням суду представник Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амелін Артем Олександрович та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційни скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно з»ясовани обставини по справі, а саме, що між ОСОБА_3, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір споживчого кредиту № ML 700\1198\2008, згідно п. 1.1. частини 2 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов»язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом і виконати всі інші зобов»язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2 ч. 1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту – 155 000; валюта кредиту – долари США; цільове призначення кредиту – споживчі цілі. У забезпечення виконання ОСОБА_3, своїх зобов»язань перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, між ОСОБА_4, та ЗАТ «ОТП Банк» 17.06.2008 року було укладено договір іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, за яким ОСОБА_4, виступив майновим поручителем ОСОБА_3 за зобов»язаннями останнього перед банком та передав в іпотеку ЗАТ «ОТП Банку» трикімнатну квартиру № 37 загальною площею 61,30 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 129. Після укладання договору іпотекі (майнова порука) № PML 700\1198\2008, ОСОБА_4, дізнався про порушення своїх прав з боку ЗАТ «ОТП Банку», так як у банку не було законних підстав для укладання ні кредитного договору, ні договору іпотекі в зв»язку з відсутністю індівідуальній та генеральній ліцензії Національного Банку України, та звернувся до суду за захистом своїх законних прав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд вірно послався на ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Судом було вірно встановлено, що ЗАТ «ОТП Банк» не мав законного права на укладання споживчого кредиту в іноземній валюті з ОСОБА_3, а відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України та укладати договір іпотекі з ОСОБА_4, так як банк не мав ні індівідуальній ні генеральній ліцензії на здійснення валютних операцій. Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Банківську ліцензію № 191 від 08 листопада 2006 року, колегія суду не приймає до уваги, так як ця ліцензія не є ні індівідуальною та ні генеральною на здійснення валютних операцій. Згідно ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний Банк України видає індівідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Також колегія суду надала правову оцінку дозвілу № 191-1 та додаток до дозволу № 191 – 1 від 08 листопада 2006 року, яки надав представник апелянта банку, де чітко зазначено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ «ОТП Банк», дє відсутне право відповідача надавати валютні кредити фізичної особі. Посилання представника апелянта Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на Висновок науково-правової експертизи щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 09 листопада 2006 року, колегія суду прийняла до уваги і вважає, що цей висновок не стосується правовідносин котрі склалися у 2008 році між позивачем та відповідачами. Доводи зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_3, що задовольняючи позов ОСОБА_4, суд порушив його права, як позичальника, колегія суду не приймає до уваги, так як вони не доведени та не обгрунтовани. Відповідно до ч. 2 , 3, 6 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.... Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Інші доводи апеляційних скарг висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях. Таким чином, колегія суду вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, суд ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 308 ЦПК Украіни, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила : Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - Амеліна Артема Олександровича та апеляційную скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – відхилити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року – залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12267631

Напишите сейчас заявление о преступлении согласно ст. 94 КПК. Распишите свою ситуацию. Заявление направьте в Главное следственное управление МВД в г. Киеве и копию в Аккорд.

Учитывая возраст продавцов, перед заключением сделки можно еще взять справку и психо-неврологического диспансера о вменяемом состоянии. Проверьте, чтобы в договоре было указано об отсутствии отягощений и внесении квартиры или ее части в уставной фонд предприятий.

Если физлицо официально не получало решения третейского суда и уведомления о заседаниях в третейском суде, то Вы можете восстановить срок и попытаться обжаловать решение третейского суда. Также товарищ который приобрел по доверенности имущество может попытаться подать иск в суд об исключении имущества из акта описи и ареста.

Справа № 2-3862/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Бірси О.В. при секретарі - Бушура Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» про розірвання генерального договору про пайову участь у будівництві, визнання недійсним кредитного договору та розірвання договору іпотеки,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, ТОВ «Марс-1» про розірвання генерального договору про пайову участь у будівництві, визнання недійсним кредитного договору та розірвання договору іпотеки посилаючись на те, що 10 серпня 2005 року між нею та відповідачем ТОВ «Марс-1» було укладено Генеральний Договір про пайову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9, відповідно до якого відповідач за рахунок коштів позивач зобов’язувався побудувати та передати їй у власність однокімнатну квартиру загальною площею 64,05 кв.м на 7 поверсі будинку № 15-в по вул. П.Запорожця в м. Києві. Термін закінчення будівництва було встановлено ІІ квартал 2006 року. У зв’язку з відсутністю всієї суми, яку необхідно було внести в якості інвестиції на будівництва зазначеної квартири, 08 вересня 2005 року між нею та АППБ «Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, правонаступником якої є відповідач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, був укладений кредитний договір № 014/2080/74/18158, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 22606 доларів США строком на 60 місяців зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. З метою забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань 08 вересня 2005 було укладено договір іпотек і майнових прав, згідно якого вона передала в іпотеку іпотекодержателю ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції нерухомість, що стане її власністю у майбутньому за генеральним договором про дольову участь у будівництві від 10 серпня 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Марс-1» та додатково внесено зміни до генерального договору про пайову участь у будівництві щодо забезпечення виконання умов договору іпотеки майнових прав. Свої зобов’язання за генеральним договором вона виконала повністю, сплативши 100 відсоткову вартість квартири. Відповідач ТОВ «Марс-» свої зобов’язання не виконав, при цьому відносно посадових осіб ТОВ «Марс-1» порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України шахрайство, по якій вона визнана потерпілою. Враховуючи те, що відповідач ТОВ «Марс-1» до виконання умов генерального договору не приступив, це є підставою для його розірвання. Разом з тим, у неї існують договірні зобов’язання за кредитним договором, який вона також просить визнати недійсним посилаючись на те, що кредит було надано в іноземній валюті у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 22606 доларів США строком на 60 місяців, та саме в доларах США вона зобов’язана сплачувати щомісячні платежі по поверненню кредиту. Визначення умовами договору суми договору лише у доларах США, на думку позивача, суперечить актам цивільного законодавства. Оскільки єдиним законним платіжним засобом на території України є лише гривня. Порушення відповідачем вимог чинного законодавства України щодо укладення кредитного договору лише в іноземній валюті є підставою для визнання правочину недійсним у зв’язку з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог цивільного законодавства. Тому позивач просить визнати зазначений кредитний договір недійсним з моменту укладання, а також розірвати договір іпотеки, стягнути з ТОВ «Марс-1» на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 224175 гривень сплачені за генеральним договором та 51560 гривень 25 копійок неустойки. Зобов’язати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» після отримання платежів від ТОВ «Марс-1» повернути їй сплачену нею частині коштів у розмірі 112051 гривню, неустойку у розмірі 51560 гривень 25 копійок та суму сплачених нею коштів за кредитним договором розмірі 17871 гривню 58 копійок. А також відшкодувати понесені нею судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_5 пзовні вимоги підтримали в повному обсязі з підтав вкладених в позовній заяві, просили їх задовольнити. Представник відповідача ТОВ «Марс-1» в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені. Представники відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, посилаючись на те, що дійсно 08 вересня 2005 року між позивачем та ПАТ «райффайзкн Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 014/2080/74/18158 про надання кредиту у розмірі 22606 доларів США на строк 60 місяців з 08 вересня 2005 року по 08 вересня 2010 року зі сплатою 13,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Факт виконання відповідачем зобов’язань по кредитному договору в частині надання позивачу кредитних коштів у сумі 22606 доларів США сторонами у справі не оспорюється. У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Підписавши кредитний договір сторони фактично підтвердили свою згоди щодо усіх умов зазначеного договору. Крім того, представник відповідача звернув увагу суду на те, що позивач протягом певного часу виконувала умови договору, що також підтверджує її згоду з умовами договору. Тому в задоволенні позовних вимог просили відмовити. Вислухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного. Як встановлено в судовому засіданні, 10 серпня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Марс-1» укладено Генеральний Договір про пайову участь в будівництві № ПЗ-15В-7-1-9, згідно якого ОСОБА_1 надала ТОВ «Марс-1» грошові кошти з метою участі в будівництві жилого торгівельно-офісного комплексу за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Петра Запорожця, 15в, а ТОВ «Марс-1» по закінченню будівництва передає ОСОБА_1 частину збудованого приміщення на умовах і в обсягах, встановлених цим Договором, а саме 1-но кімнатну квартиру загальною площею 64,05 кв.м, жилою площею 23,83 кв.м, розташовану на 7-му поверсі, будівельний номер ПЗ-15В-7-1-9, в жилому будинку за адресою: м. Київ, вул. Петра Запорожця, 15в (а.с.16-18). Пунктом 2.2. Генерального договору встановлено строк закінчення будівництва та сдачі об’єкта в експлуатацію ІІ квартал 2006 року. 08 вересня 2005 року між позивачем та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є відповідач, укладено кредитний договір № 014/2080/74/18158, згідно якого відповідач надав позивачу ОСОБА_1 кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та плати за користування у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 22606 доларів США строком на 60 місяців з 08 вересня 2005 року по 08 вересня 2010 року та встановлено процентну ставку на користування кредитом у розмірі 13,5% річних (а.с.14). В забезпечення виконання позивачем взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, 08 вересня 2005 року між позивачем та АППБ «Аваль» укладено договір іпотек і майнових прав, предметом якого є майнові права на квартиру за Генеральним Договором про дольову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, плановий термін введення якої в експлуатацію другий квартал 2006 року, та яка перейде у власність Інвестора після вводу будинку в експлуатацію (а.с.15). На виконання умов Генерального договору позивач сплатила на користь ТОВ «Марс-1» 11 серпня 2005 року власні кошти у розмірі 112051,80 гривень, та 09 вересня 2005 року ще 112123,20 гривень за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором від 08 вересня 2005 року, тим самим сплативши 100% вартості квартири ( а.с.20). Проте, у визначений строк ТОВ «Марс-1» взятих на себе зобов’язань за Генеральним Договором не виконало, квартиру збудовано не було, а відносно посадових осіб ТОВ «Марс-1» було порушено кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України шахрайство та позивача ОСОБА_1 було визнано потерпілою по справі (а.с.22). У зв’язку з тим, що відповідач ТОВ «Марс-1» фактично не приступило до виконання своїх зобов’язань за договором та строк виконання минув, позивач ОСОБА_1 просить розірвати зазначений Генеральний Договір та застосувати наслідки розірвання договору. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За нормою ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. В судовому засіданні встановлено, і не спростовано відповідачем ТОВ «Марс-1» що позивач ОСОБА_1 виконала свої зобов’язання за договором в повному обсязі. Відповідач в порушення умов Генерального договору до будівництва не приступив. Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Таким чином, враховуючи те, що ТОВ «Марс-1» не приступило до будівництва квартири, 100 відсоткова вартість якої сплачена позивачем, позивач ОСОБА_1 фактично позбавлена можливості отримати у власність квартиру, яка була предметом договору, що є істотним порушенням умов Генерального Договору та підставою для його розірвання. Згідно ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. За таких обставин, враховуючи те, що Генеральний Договір про пайову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 підлягає розірванню внаслідок істотного порушення його умов, з відповідача ТОВ «Марс-1» слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 суму сплаченого пайового внеску у розмірі 224175 гривень. Внаслідок розірвання Генерального Договору про пайову участь у будівництві у позивача ОСОБА_1 припиняються майнові права на квартиру за Генеральним Договором про дольову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, плановий термін введення якої в експлуатацію другий квартал 2006 року, та яка мала перейти у власність інвестора після вводу будинку в експлуатацію, тому внаслідок розірвання Генерального Договору про пайову участь у будівництві повинен бути розірваний і договір іпотек і майнових прав, предметом якого є майнові права на квартиру за Генеральним Договором про дольову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, у зв’язку припиненням майнових прав позивача ОСОБА_1 внаслідок розірвання Генерального Договору. Звертаючись до суду позивач також просила визнати недійсним кредитний договір посилаючись на те, що при укладенні оспорюваного договору відповідачем було порушено вимоги щодо валюти кредитування. Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до ст. 203 ЦК України під час підписання кредитного договору 08 вересня 2005 року позивач, підписавши кредитний договір фактично виявила власне волевиявлення та вільну внутрішню волю на укладення даного договору. Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Як зазначено в ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Аналіз приведених норм свідчить про безумовне зобов’язання позивача повернути відповідачу позику - грошові кошти саме в іноземній валюті (доларах США) в розмірі 22606 доларів США з врахуванням відсотків, в строки та на умовах, визначених сторонами в кредитному договорі. Крім того, за нормою ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті. Судом встановлено, що видача споживчих кредитів банком в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству та відбувається на підставі ліцензії Національного банку України № 10, яка була видана Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» 03 грудня 2001 року (а.с.116) та дозволу з додатками № 10-1 – 10-3 від 03 грудня 2001 року (а.с.117-121). На заслуговують на увагу й посилання представника позивача на ч.1 ст. 524 ЦК України та на ч.1 ст. 533 ЦК України, оскільки представник позивача при цьому ігнорує положення інших частин цих статей Цивільного кодексу України, а саме ч.2 ст. 524 ЦК України, згідно якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що і було зроблено сторонами при укладенні кредитного договору. За ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо що інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. У відповідності до ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порідку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлений Законом України «Про банки та банківську діяльність», на підставі якого діяв банк при укладенні кредитного договору. Під час укладання сторонами у справі кредитного договору інший порядок визначення грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був. Таким чином, зазначені вище положення вимог діючого законодавства спростовують твердження позивача та її представника щодо незаконності визначення у кредитному договорі зобов’язань по валютному кредитному договору лише в іноземній валюті. На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, про обґрунтованість позовних вимог в частині розірвання Генерального Договору та застосування наслідків розірвання договору – повернення сторін до попереднього стану, який існував до укладення Генерального Договору від 10 серпня 2005 року, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, пропорційно до задоволених вимог. Тобто, з відповідач ТОВ «Марс-1» слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 51 гривня та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави стягнути суму недоплаченого судового збору з позовної вимоги майнового характеру у розмірі 1649 гривень. Керуючись ст.ст.203, 215-217, 229,230, 232, 236, 524, 533, 548, 549-552, 587, 626, 627, 628, 629, 651, 653, 1046, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» про розірвання генерального договору про пайову участь у будівництві, визнання недійсним кредитного договору та розірвання договору іпотеки – задовольнити частково. Розірвати Генеральний Договір про пайову участь у будівництві № ПЗ-15В-7-1-9 від 10 серпня 2005 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Марс-1» та ОСОБА_1. Розірвати договір іпотек і майнових прав до кредитного договору № 014/2080/74/18158 від 08 вересня 2005 року, укладений між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 224175 гривень, судовий збір у розмірі 51 гривня та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 224376 (двісті двадцять чотири тисячі триста сімдесят шість) гривень. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс-1» на користь держави судовий збір у розмірі 1649 (одна тисяча шістсот сорок дев’ять) гривень. В задоволення решти позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня оголошення рішення суду в судовому засіданні, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. С у д д я: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12426848

Справа №2-12777/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «09» листопада 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого - судді Нікітіної С.Й. при секретарі – Віноградовій І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Лукічни до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за участю третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсними угод ,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з зазначеним позовом в якому просять визнати недійсним договір кредиту № 014/0077/82/68966 від 28 грудня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль»; визнати недійсним іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі під № У-288, згідно якого було передано наступне майно: земельна ділянка, площею 0,1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, з місцезнаходженням: місто Одеса, Французький Бульвар, 54/23 (п’ятдесят чотири дріб двадцять три), та належить ОСОБА_1 на праві власності; виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна № 116, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 29 грудня 2006 року, а саме: - земельну ділянку, площею 0,1000(нуль цілих, одна десята) гектара, що знаходиться: м. Одеса, Французький бульвар, 54/23; визнати недійсним, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 договір поруки № 014/0077/82/68966/1 від 28 грудня 2006 та визнати недійсним, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 Лукічною договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28 грудня 2006. Крім цього Позивачі просять зобов’язати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 залишок тіла кредиту з урахуванням сплачених раніше платежів та з урахуванням курсу іноземної валюти до національної, а саме сума залишку тіла кредиту повинна стягуватися за курсом 5,05 гривень. Позов обґрунтований тим, що між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого на сьогоднішній день є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» 28 грудня 2006 року був укладений кредитний договір № 014/0077/82/68966. Відповідно до п.1.1. кредитного договору, Райффайзен Банк Аваль надає Позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 297 000,00 (двісті дев’яносто сім тисяч) дол. США. що за офіційним курсом НБУ, який діяв на момент отримання кредиту (5,05 доларів США за 1 гривню), становить 1499850 (один мільйон чотириста дев’яносто дев’ять тисяч вісімсот п’ятдесят) гривень. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між Відповідачем та ОСОБА_3 Лукічною був укладений договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28 грудня 2006 року, а також такий самий за змістом договір поруки від 28 грудня 2006 року було укладено відповідачем і з ОСОБА_2 за № 014/0077/82/68966/1. Крім цього, 29 грудня 2006 року, між ОСОБА_1 та Відповідачем було укладено договір іпотеки, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № У-288, відповідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку земельну ділянку, площею 0, 1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 54/23. ОСОБА_1 та Відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Відповідачем містить положення, які значно погіршили становище ОСОБА_1, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме надавши кредит у долларах США Відповідач порошив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного рпегулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає що використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросровісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становищще Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає дає право Позивачу відповідно до п. 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредтного договору недійсним. А також ОСОБА_1 зазаначив, що спірний кредитний договір укладено з порушеннями вимог діючого законодавства України в частині недотримання істотних умов, які обовязкові для кредитних договорів, чим були порушені його права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів» та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного ОСОБА_5 України за № 168 від 10 травня 2007 року (далі по тексту –Правила НБУ № 168). Також Позивачами було підкреслено, що порушення вимог діючого законодавства України та порушення його законних прав та інтересів полягають у невиконанні вимог, передбачених в п. 3.2 та підпункті (б) пункту 3.3 розділу Правил НБУ № 168 в частині визначення обовязкових умов в спірному договорі, які є необхідними для кредитних договорів. Крім цього, ОСОБА_1 наполягав на тому, що в момент укладання вказаного кредитного договору він вважала, що положення вказані у договорі не є завідомо йому невигідними, а також що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідальності до чинного законрдавства України, оскільки він повністю довіряла Відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування. Позовні вимоги у частині зобовязання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 залишок тіла кредиту з урахуванням сплачених раніше платежів та з урахуванням курсу іноземної валюти до національної, а саме сума залишку тіла кредиту повинна стягуватися за курсом 5,05 гривень. то це призвело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін, а саме ОСОБА_1 Позовні вимоги щодо визнання недійсним договорів поруки та іпотечного договору обгрунтовані Позивачами на підставі ст. 548 ЦК України. Позивачі в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Відповідач та третя особа у судове засідання без поважних причин не з'явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені судом належним чином, шляхом направлення повісток, про причини нявки суд не повідомили, тому суд розглядає справу у відповідності до ст.169 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Судовим розглядом встановлено, що дійсно між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого на сьогоднішній день є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (28 грудня 2006 року був укладений кредитний договір № 014/0077/82/68966. Зазначений кредитний договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Відповідачем для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. Відповідно до п.1.1. кредитного договору, Райффайзен Банк Аваль надає Позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії з лімітом 297 000,00 (двісті дев’яносто сім тисяч) дол. США. що за офіційним курсом НБУ, який діяв на момент отримання кредиту (5,05 доларів США за 1 гривню), становить 1499850 (один мільйон чотириста дев’яносто дев’ять тисяч вісімсот п’ятдесят) гривень. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між Відповідачем та ОСОБА_3 Лукічною був укладений договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28грудня 2006 року. Також, 28 грудня 2006 року, в якості виконання боргових зобов’язань між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 014/0077/82/68966/1. Для забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між Позивачем та ОСОБА_5 був укладено іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № У-288,відповілно якого Позивач передав ОСОБА_5 в іпотеку нерухоме майно – земельну ділянку, площею 0, 1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Французький бульвар 54/23. Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими акиами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтами та банками. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенніф умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням умов діючого законодавства України. У відповідності до ст. 99 України, грошовою одиницею України є гривня, у звязку з чим грошове зобовязання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобовязання повинно бути виражене у грошовій одиниці України-гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюжти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобовязаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК Україниможе використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповівдно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобовязань грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюєтьсяі відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (націрнальна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який усановлює режим здійснення валюних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних аперацій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3 , валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплаті будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та підпункту 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року №200, фізичні особи- резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: -сплата мита, інших податків і зборів (обовязкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства україни; -сплата платежів за охорону та супроводженяня підакцизних і транзитних товарів митними органами; -оплата товарі і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита і податків. Згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплатм дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на вїзд (виїзд) до цих країн фізичним особам, які виїзджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 вказаних Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-субєкти підприємницької діяльності можуть використовуватим готівкову іноземну валюту, яка засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на траспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, в разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декретку екртету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в які вказано, національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Згідно з п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, повязаних з торгівлею іноземної валюти з правом відкривати на території Укрпаїни пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами- резидентами. Підпунктами «В», «Г» ч. 4 ст. 5 Декртету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує така операція як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на тїї здійснення іншою стороною або тетьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не предбачено умовами індивідуальної ліцензії. Така умова передбачена законодавством не була виконана Відповідачем, про що можна зробити висновок, що у Відповідача не була необхідного обсягу повноважень на здійснення такої операції. Ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець забовязаний повідомити споживача у письмовій формі про:1)особу та місце знаходження кредитодавця; 2)кредитні умови, зокрема:а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Таким чином Суд, приходить до висновку, що при наданні Відповідачем та отримання ОСОБА_1 кредиту у долларах США, а також здійснення останнім платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за його користування у долларах США були порушені наступні норми закону:статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобовязання повинно бути визначено в грошовій одиниці України-гривні; статтю 3 Закону Украхни №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні№, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без тбудь-яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко всановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України; статтю 3 Декркту Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень, для оплати будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено валютни законодавством; статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контрролю», яка передбачає надання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, а також ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правовиз норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обовязків. Розумність- це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже пожальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України-принципу справедливості. Умови спірного кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у долларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у долларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач, як субєкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на ОСОБА_1-позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України. Таким чином, використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище ОСОБА_8, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разітнастання певних подій, що дає право для позивача відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. В судовому засіданні встановлено, що Відповідачем було грубо порушено умови діючого в Україні законодавства при укладенні спірного кредитного договору. Ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,-відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлене цим Кодексом. За таких обставин суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 216, 524, 548, 593 ЦК України, ст. ст. 5, 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 99 Конституції України, п. 2.1, 3.2 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного ОСОБА_5 України № 168 від 10 травня 2007 року, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-III, ст. ст. 16, 203, 215, 216, 192, 524, 533 ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства»,ЗУ «Про іпотеку», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223 ЦПК України, - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Лукічни до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за участю третьої особи - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсними угод задовольнити. Визнати недійсним договір кредиту № 014/0077/82/68966 від 28 грудня 2006 року укладений між ОСОБА_1 та Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль». Визнати недійсним іпотечний договір від 29 грудня 2006 року, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі під реєстровим № У-288, визначивши, що це рішення суду є підставою для виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження запису про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна № 116, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 29 грудня 2006 року, а саме: земельну ділянку, площею 0,1000 (нуль цілих, одна десята) гектара, що знаходиться в м. Одеса, Французький бульвар, 54/23 і належить на праві приватної власності ОСОБА_1. Визнати недійсним, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 договір поруки № 014/0077/82/68966/1 від 28 грудня 2006 року. Визнати недійсним, укладений між Відкритим Акціонерним Товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 Лукічною договір поруки № 014/0077/82/68966/2 від 28 грудня 2006 року. Зобов’язати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 залишок тіла кредиту з урахуванням сплачених раніше платежів та з урахуванням курсу іноземної валюти до національної, а саме сума залишку тіла кредиту повинна стягуватися за курсом 5,05 гривень. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк апеляційної скарги або в порядку ст. 294 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12421906

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 53/314 18.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Суддя Грєхова О. А. Представники сторін: від позивача: Синявська О.В.- представник по довіреності від 30.09.2009р. від відповідача-1: Лиштва Ю.В.- представник по довіреності від 07.04.2010р. від відповідача-2: не з’явились СуТЬ СПОРУ: Заявлено позов про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не було надано індивідуальної ліцензії на право надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; момент виникнення права позичальника на отримання кредиту (траншу) не виник, оскільки предмет застави розташований на земельній ділянці є комунальною власністю. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2010р. порушено провадження по справі № 53/314, розгляд справи призначено на 25.10.2010р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову. В судовому засіданні 25.10.2010р. представник відповідача 1 надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті резидентами не потребує одержання індивідуальної ліцензії, натомість відповідач 1 отримав банківську ліцензію на право здійснення банківських операцій, серед переліку якої передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями; відповідач 1 також зазначає про схвалення кредитних договорів; щодо іпотечних договорів, то їх підписав директор, який діє від імені підприємства та набуває відповідних повноважень у відповідності до чинного законодавства України та статутних документів підприємства. У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 25.10.2010р. представника відповідача 2 розгляд справи було відкладено на 15.11.2010р. В судове засідання 15.11.2010р. представник позивача з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача 1 в судове засідання 15.11.2010р. з’явився та заперечив на позов. Представник відповідача 2 в судове засідання 15.11.2010р. не з’явився, проте через відділ Діловодства Господарського суду міста Києва подав пояснення на позовну заяву, в якому зазначив, що при винесенні рішення по справі повністю покладається на розсуд суду та просить розглянути справу без участі представника відповідача 2. На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи. У судовому засіданні 15.11.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, Господарський суд міста Києва В С Т А Н О В И В: Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-014/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-014/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-015/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-015/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 13.02.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-19/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-19/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, будинок 86. 17.04.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-20/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-20/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79. Згідно зі ст. 202, ст. 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України. Відповідно до ст.ст. 1055, 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі –ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить , що має бути досягнуто згоди щодо певної умови. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що сторони у справі погодили обов’язкову умову для видачі кредиту у відповідності до статті 638 ЦК України. Позивач, як власник майна за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79, що являється предметом спірних іпотечних Договорів зазначив, що вказана власність знаходиться на земельних ділянках, які є комунальною власністю, що підтверджується Договором земельної ділянки за адресою у м. Дніпропетровську по вул. Молодогвардійскій, 79. Таким чином, враховуючи, що обов’язкова умова (погоджена сторонами) для настання виникнення права позичальника на отримання кредиту не була виконана, то суду приходить до висновку, що при укладанні спірних кредитних Договорів є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. З огляду на вищенаведене, суд задовольняє вимоги позивач про визнання недійсними Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Щодо позовної вимоги про визнання недійсними Іпотечних Договорів № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. необхідно зазначити наступне. Статтею 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки. Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Як раніше було встановлено Іпотечні Договори № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. були укладені на виконання Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Таким чином, встановлена недійсність Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" тягне за собою недійсність похідних Іпотечного Договору № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" та Іпотечного Договору укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Враховуючи, що позивачем заперечується дійсність спірних договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р., судом визнається, що підстава щодо недодержання обов’язкової вимоги встановленої сторонами на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог свідчать про їх недійсність, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню. Щодо інших підстав визнання спірних договорів недійсними суд не приймає їх до уваги за недоведеністю. В зв’язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. Враховуючи те, що позивач, при поданні позовної заяви не доплатив державне мито за кожну позовну вимогу окремо, то сума недоплаченого державного мита в розмірі 255 грн. стягується з відповідачів в доход Державного бюджету України. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним Договір про надання кредиту № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 3. Визнати недійсним Договір про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.2008 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 4. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр". 5. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив –центр».6. 6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 8. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. 9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. Суддя Грєхова О.А. Повне рішення складено 22.11.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12385507

Справа № 2 – 232/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2010 року Теофіпольський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого судді: ДРУЧКОВОЇ С.П. при секретарі: ДОНДЕЛЬ Т.В. з участю ОСОБА_1, ОСОБА_3., ОСОБА_2, представника третьої особи - служби справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Теофіполі цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно, позовом ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, служба у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави В С Т А Н О В И В: ПАТ КБ „ПриватБанк” (далі Банк) звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки – земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_1 Теофіпольського району, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3., шляхом продажу Банком предмета іпотеки з укладанням від імені Банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання Банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, Банк просив виселити ОСОБА_3., з цього будинку, зі зняттям її з реєстрації, і стягнути судові витрати. Банк мотивував свої вимоги тим, що 8 серпня 2008 року з ОСОБА_1, укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит в сумі 43 568,08 доларів США з періодом його погашення до 8.08.2023 року, із сплатою 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3., передала в іпотеку належне їй житло та земельну ділянку, для обслуговування жилого будинку, розміщені за вказаною вище адресою. Відповідач не виконує умов кредитного договору, допустила виникнення заборгованості в розмірі 42 311,69 доларів США. Тому Банк вважає, що є підстави звернути стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1., звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними кредитний договір та договір іпотеки від 8.08.2008 року за якими Банк просить звернути стягнення на майно. В обґрунтування таких вимог позивач посилається на те, що кредитний договір є недійним, так як укладений в порушення вимог ст. 524 ЦК України за якою передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Крім того, зазначила, що на час укладення кредитного договору та договору іпотеки в житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 проживали та проживають малолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, договір іпотеки був укладений без згоди органу опіки та піклування, що є порушенням чинного законодавства. Представник Банку в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно, надав суду заяву в якій просить відкласти розгляд справи в зв’язку з зайнятістю представника в іншій справі. Під час розгляду справи, 5 листопада 2010 року, представник позивача був присутній в судовому засіданні, при оголошенні перерви заперечень про неможливість з’явитися в судове засідання на 16 листопада 2010 року від нього не поступило. За вказаних обставин, суд рахує можливим проводити розгляд без участі представника Банку. Під час розгляду справи 5 листопада 2010 року представник Банку вимоги позову Банку підтримав, проти вимог позову ОСОБА_1, заперечив. Вказуючи, що ОСОБА_1., не виконує зобов’язання за кредитним договором, в зв’язку з чим виникла необхідність проведення стягнення на житловий будинок, що перебуває в заставі. Пояснив, що Банк має всі дозволи та ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою в тому числі, видачу кредитів. При оформленні договору іпотеки відповідачем було надано довідку про склад осіб, що проживають в будинку, у довідці не було зазначено, що в будинку проживають малолітні діти. Представник ОСОБА_1, - ОСОБА_2, позов Банку не визнала, позов ОСОБА_1, підтримала в повному обсязі вказавши, що договір іпотеки слід визнати не недійсним, а нікчемним, оскільки він укладений без погодження з органом опіки й піклування, а кредитний договір підлягає визнанню недійсним, із підстав викладених у позові. ОСОБА_1., ОСОБА_3., позов Банку не визнали, пояснили, що на час укладення договору іпотеки у будинку проживали та проживають малолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Тому на їхню думку укладення договору іпотеки без врахування обставин, що в будинку проживають малолітні діти суперечить закону. Представник третьої особи служби у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації заперечила проти позову Банку, зазначивши, що оскільки в будинку належному ОСОБА_3., проживають малолітні діти, тому договір іпотеки предметом якого є вказане житло, укладений в порушення вимог закону – без згоди органу опіки і піклування. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази суд вважає, що позов Банку задоволенню не підлягає, а позов ОСОБА_1, слід задовольнити частково. Судом встановлено, що 8.08.2008 року між Банком та ОСОБА_1, укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримала кредит в сумі 43 568,08 доларів США з періодом його погашення до 8.08.2023 року, із сплатою 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня, було укладено договір іпотеки за яким ОСОБА_3., передала в іпотеку, належний їй житловий будинок та земельну ділянку, для обслуговування будинку, що розміщені по АДРЕСА_1 Теофіпольського району. В судовому засіданні знайшли своє підтвердження обставини, що на день укладення договору іпотеки, 8.08.2008 року, в житлому будинку проживали та продовжують проживати малолітні діти ОСОБА_1: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н . Наведені обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_1, ОСОБА_3., представника органу опіки і піклування, даними свідоцтва про народження ОСОБА_4, ОСОБА_5, довідок виконкому Новоставецької сільської ради. Згода органу опіки та піклування при укладенні між Банком та ОСОБА_3., договору іпотеки отримана не була. Посилання представника Банку на те, що згідно довідки наданої ОСОБА_3., малолітні діти не були зареєстровані у будинку, суд не може визнати обґрунтованими, в зв’язку з тим, що відповідно до ст. 156 ЖК України неповнолітні діти мають право користуватися жилим приміщенням нарівні з його власником. П. 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10-річного віку, є місцем проживання його батьків, а відповідно до ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей ” від 02.06.2005 року, який набрав чинності з 1.01.2006 року, передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Відповідно до ч.1 ст. 224 ЦК правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним. За вказаних підстав суд відмовляє у задоволенні позову Банку, та задовольняє вимогу ОСОБА_1, про визнання нікчемним договору іпотеки. Суд не вважає законною вимогу ОСОБА_1, щодо визнання недійсним кредитного договору з підстав викладених нею у позовній заяві з наступних підстав. Посилання позивача на зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Тобто, Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Керуючись ст. ст. 10, 60, ч. 3 ст. 209, ст. ст. 212-215 ЦПК України, районний суд В И Р І Ш И В: В задоволенні позову ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно відмовити. Позов ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, служба у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави задовольнити частково. Визнати нікчемним договір іпотеки від 8 серпня 2008 року укладений між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приват Банк», посвідчений приватним нотаріусом Теофіпольського районного нотаріального округу Сурмою Г.Ф., 8 серпня 2008 року за № 3310. В решті вимог позову ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, служба у справах дітей Теофіпольської райдержадміністрації до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору застави відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Теофіпольський районний суд до апеляційного суду Хмельницької області. Особами, які не були присутні при проголошенні рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Головуючий: підпис З ОРИГІНАЛОМ ВІРНО . Суддя Теофіпольського районного суду С.П. Дручкова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12379827

Справа № 2-2372/2010р. ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2010 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді : Середа А.В.; при секретарі : Музера В.Б.; розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, де просить винести рішення, яким визнати такими, що порушують Закон України «Про захист прав споживача і не відповідають чинному законодавству п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року та скасувати їх. Зобов’язати Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» укласти новий кредитний договір, яким врахувати зміни викладені в п.1 позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідача. В судовому засіданні позивач позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав та наполягав на їх задоволенні. Відповідач та його представники до судового засідання не з’явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, зі згоди позивача, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України. Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків: Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 2938/12/07-К. Згідно з п.1.1 вищевказаного кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 45 778.44 доларів США. Термін погашення по 12.12.2032 року в сумі 75278.80 доларів США з оплатою відсотків 12,99% річних. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується за ч.1 ст.192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України . Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом. Відповідно до ч.2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях .Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 с. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 , Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів ( обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб’єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті , що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п.2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу . Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливої добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушення цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моральні суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність-це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року не відповідають вимогам діючого законодавства щодо порядку використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України. Отже подальше виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачом фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання недійсним кредитного договору як в цілому, так і окремих його пунктів. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та підлягають до скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року – підлягають до задоволення. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ЦПК України, до судових витрат віднесені затрати на сплату судового збору, послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Частиною 3 статті 88 ЦПК України, встановлено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Враховуючи, що позивача у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позовні вимоги позивача задоволенні в повному обсязі. Разом з позовною заявою позивачем надано квитанції №25 від 04.02.2010 року про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 37,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 59, 60,79, 88, 208, 209, 212,213, 218, 223 ЦПК України, 99 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», суд , - В И Р І Ш И В: Позов фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України - задовольнити. Визнати такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасувати п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1 . Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство КБ «Надра» укласти новий кредитний договір між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1, з урахуванням прийнятого судом рішення про скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 37,00 грн. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12368821

Справа № 2-1445/2010 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська, у складі: головуючого судді – Запорожченко О.О., при секретарі – Макаровій Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною, – В С Т А Н О В И В: У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Луганська з позовною заявою до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною. Позивачка у своєму позові посилається на те, що 14.11.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 1660650,00 (сто шістдесят шість тисяч шістсот пятдесят) гривень 00 коп., а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використати, та повернути кредит в сумі 166 650,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних, а також інші платежі в порядку на умовах та в строки, визначені цим Договором. Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надано строком до 14.11.2022 року, на поліпшення якості окремої квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1. В позові зазначено, що у вересні 2008 року Позивачка прибула до Луганської філії банку для здійснення чергової оплати за Договором, але співробітники банку висунули ультиматум – або відразу ж погасити залишок за Договором в повному обсязі, або погодитись на змінення умов шляхом переведення гривневого кредиту у валюту долари США. У зв"язку з юридичною необізнаністю, та з неможливістю виконати вимогу Банку про повернення в повному обсязі залишку кредиту за Договором Позивачка почала сплачувати на р/р НОМЕР_1, наданий співробітниками Банку, в доларах США. Також, співробітниця Банку повідомила, що додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 14.11.2007 року можна бути отримати пізніше, але до цього часу Позивачка оригіналу додаткової угоди не отримала. Після неодноразових звернень, отримавши від співробітників Банку сканувальну копію додаткової угоди до кредитного договору, ознайомившись з умовами договору Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом. Згідно з доповненнями до позовної заяви свої вимоги Позивачка обґрунтовує тим, що зміст додаткової угоди від 10.09.2008 року, яким встановлено обов'язок Позичальника сплачувати кредит та проценти за користування кредитом в доларах США, суперечить ч. ч. 1-2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , ЗУ «Про Національний банк України» , ЗУ «Про банки і банківську діяльність», тому додаткова угода до кредитного договору має бути визнана недійсною. В ході розгляду справи позивачка позовні вимоги підтримала повністю, та пояснила суду, що оскільки у ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за додатковою угодою від 10.09.2008 року до кредитного договору від 14.11.2007 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті кредиту та відсотків за вказаним договором суперечить приписам Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Оспорювана додаткова угода до кредитного договору суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та ін., та вважають, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови яка є такою, що суперечить принципу добросовісності , має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому додаткової угоди до кредитного договору недійсною. Також Позивачка просить зобов’язати Відповідача зробити перерахунок і оплачені нею кошти за неправомірно зміненими умовами Договору, зарахувати на р/р НОМЕР_3, зазначений у первісному Договорі, в рахунок погашення тіла кредиту. В подальшому просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі. Також просила у зв"язку з неодноразовою неявкою представника відповідача у судове засідання розглянути справу по суті та постановити у справі заочне рішення. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та дату слухання справи був сповіщений належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності, або про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України. Суд, дослідивши представлені докази по справі, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 14.11.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти в сумі 1660650,00 (сто шістдесят шість тисяч шістсот пятдесят) гривень 00 коп., а Позичальник зобовязується прийняти, належним чином використати, та повернути кредит в сумі 166 650,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних, а також інші платежі в порядку на умовах та в строки, визначені цим Договором. Відповідно до п. 1.3 Договору кредит надано строком до 14.11.2022 року, на поліпшення якості окремої квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з п. 1.5 Договору погашення платежів за Кредитом здійснюється Позичальником виключно у національній валюті України – гривні. Відповідно до п. 10.2 цей Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін. П. 10.3 передбачено, що всі зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками сторін. Відповідно до п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладенням договору (або додаткової угоди, яка суттєво змінює умови основного договора) про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про всі істотні умови. В пункті 8.3 Договору зазначено, що будь-які повідомлення, які направляються Позичальнику в рамках цього договору, повінні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу Позичальника. Позивачка зазначила в позові та надала пояснення в засіданні, що будь-яких повідомлень про зміну умов договору вона не отримувала, та оригіналу спірної додаткової угоди до кредитного договору надати не має можливості, тому як не отримала його від співробітників банку. Пунктом 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Судом було витребувано у Відповідача оригінал додаткової угоди від 10.09.2008 року до кредитного договору від 14.11.2007 року, також зобовязано Відповідача надати індівідуальну ліцензію на здійснення валютної операції та використання іноземної валюти на терріторії України, як засобу платежу. Відповідач (його представник) у судове засідання жодного разу не з’явився, заперечень на позовну заяву не надавав, документів витребуваних судом також не надав. Судом встановлено, що Позивачка згідно з умовами договору про іпотечний кредит від 14.11.2007 року здійснювала погашення кредиту та сплачувала нараховані відсотки (п. 2.4 Договору) на рахунок НОМЕР_2, у національній валюті України - гривні. За час існування кредитних зобов’язань Позивачкою жодного разу не були допущені затримки погашення відсотків чи основної суми кредиту, або інші порушення умов договору. Починаючи з вересня 2008 року Позивачка здійснювала погашення кредиту у валюті долар США (560 $ США) на рахунок № НОМЕР_1. Зазначений рахунок передбачений п. 8.2 додаткової угоди до кредитного договору від 14.11.2007 року. Судом встановлено, що відповідно додаткової угоди від 10.09.2008 року, умови кредитного договору від 14.11.2007 року були істотно змінені, а саме: сума кредиту за додатковою угодою (167 413,75 грн.) превищує отриману Позивачкою суму кредиту за сновним договором (166 650,00 грн.), отримавши кредит у національній валюті України – гривні, повертати та сплачувати відсотки за отриманий кредит Позивачка повинна у валюті – долари США, крім того додатковою угодою передбачено винагороду за резервування ресурсів, яка істотно збільшує суму повернення кредиту. Чинний Цивільний Кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статті 2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності „ ліцензування, в тому числі, банківської діяльності , професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність ” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території україни як засобу платежу або як застави; таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії; відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” пункту 1.10. Положення „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу ” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачене умовами ліцензії. Грошові зобов’язання можуть бути вираженні в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 527 Цивільного кодексу України. Крім того, на день укладання додаткової угоди до Договору іноземний курс валюти відносно до гривні був майже вдвічі нижчий за теперішній. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шанування прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного Договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за додатковою угодою до кредитного Договору та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становище Позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів ”, суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови Договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Таким чином, додаткова угода до кредитного договору має бути в цілому на вимогу споживача визнана недійсною. Згідно із статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, відповідно до ст. 88 ЦК України, враховуючи результат вирішення цієї справи судові витрати підлягають стягненню з відповідача . 17 грудня 2009 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб, та взяла призвище чоловіка - ОСОБА_1. До матеріалів справи додані відповідні документи про зміну призвища , зокрема копія паспорту з відповідною відміткою. Також відповідачем було здійснено зміну назви, а саме з Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк". На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 203, 215, 236, 524, 527, 548 ЦК України, ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів ”, ст. 35 Закону України „Про Національний Банк України”, Закону України „Про банки і банківську діяльність ”, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд – В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі. Визнати додаткову угоду від 10.09.2008 року до договору про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553 від 14.11.2007 року, укладену між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 - недійсною. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зробити перерахунок і оплачені ОСОБА_1 кошти за додатковою угодою від 10.09.2008 року до договору про іпотечний кредит № LGH1GI0000001553 від 14.11.2007 року, зарахувати на р/р НОМЕР_3, зазначений у первісному Договорі, в рахунок погашення тіла кредиту. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 51 гривня 00 копійок, та витрати, пов"язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи в сумі 37 гривень 00 копійок. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження шляхом подачі до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська апеляційної скарги. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя О.О.Запорожченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12368217

Очень грамотно расписанный отказ банку в досрочном взыскании. Учтено также и невозможность досрочного взыскания в связи с отсутствием страховки.

Цивільна справа №2-1879-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2010 року Солом’янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Зінченко С.В. при секретарі Шолудченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, в с т а н о в и в : Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило звернути стягнення на заставлене майно належне останній, а саме будинок АДРЕСА_2 в м. Києві та земельну ділянку кад. №8000000000:69:269:0012, на якій розташований вказаний будинок. В обґрунтування поданого позову позивач вказує, що 02.02.2007 року між ним та третьою особою у справі – ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання останньому кредиту в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. В забезпечення виконання вказаного кредитного договору між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки від 22.10.2007 року, за яким іпотекодавець (відповідач) передала, а іпотекодержатель (позивач) прийняв в іпотеку наступне нерухоме майно: земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Як вказує позивач, відповідачем та третьою особою неналежним чином виконуються умови кредитного та іпотечних договорів в частині своєчасного погашення чергової суми кредиту та відсотків (з 30.10.2007 року), погашення відсотків, нарахованих за користування кредитом, взагалі не здійснюється з 29.04.2009 року та не поновлена дія договорів страхування предмету іпотеки та позичальника від нещасних випадків. Також позивач зазначає, що відповідач та третя особа залишили без належного реагування неодноразові листи-вимоги позивача щодо усунення порушень кредитного та іпотечного договорів, а тому згідно умов укладеного кредитного та іпотечного договорів та на підставі Закону України «Про іпотеку» позивач має право вимагати задоволення за рахунок заставленого майна всіх своїх вимог, які з урахуванням поданих позивачем уточнень до позову (а.с. 239-246) становлять 6 683 123,24 гривень. Крім того позивач просить визначити спосіб реалізації предмету іпотеку шляхом проведення прилюдних торгів, визначити початкову ціну предмету іпотеки в розмірі 4420058,00 гривень та пріоритет позивача, як єдиного іпотекодержателя, зобов’язати відповідача надати довідку про склад сім’ї та зареєстрованих осіб в будинку та виселитися з нього разом з усіма залежними особами, а також зобов’язати третю особу повернути оригінали документів на предмет іпотеки для забезпечення можливості реалізації предмету іпотеки. В свою чергу відповідач під час попереднього розгляду справи пред’явила до ПАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зустрічний позов, в якому просила визнати недійсними кредитний договір разом з додатковими угодами до нього та договір іпотеки із застосуванням наслідків щодо недійсності правочинів, передбачених цивільним законодавством. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 вказала, що кредитний договір від 02.02.2007 року укладений в іноземній валюті, сторони в момент його укладання не мали відповідної індивідуальної валютної ліцензії, що в сукупності суперечить вимогам чинного на території України законодавства, а також кредитний договір містить несправедливі умови в частині того, всі ризики пов’язані зі зміною курсу валюти, у якій укладений договір, несе позичальник, що на думку ОСОБА_1 суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». В подальшому до початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та врешті остаточно просила визнати кредитний договір від 02.02.2007 року разом з додатковими угодами та договір іпотеки від 22.10.2007 року недійсними також у зв’язку з тим, що вона як дружина позичальника не давала своєї згоди на укладення договору кредиту, просила спонукати приватного нотаріуса КМНО Авдієнко В.В. зняти заборону відчуження майна та виключити з державного реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи про обтяження майна іпотекою та заборону його відчуження, а також просила стягнути з ПАТ «Ерсте Банк» 1 527 713,01 гривень сплачених банку відсотків в якості безпідставно набутого майна. Вказані вимоги представники ОСОБА_1 підтримали в судовому засіданні в повному обсязі та просили про їх задоволення, посилаючись на обставини викладені в зустрічному позові та уточненнях до нього. Представник ПАТ «Ерсте Банк» в судовому засіданні підтримала власні вимоги за первісним позовом, просила про задоволення первісного позову в повному обсязі. Проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, надавши письмові заперечення щодо цього (а.с. 95-100), які приєднані до матеріалів справи. Третя особа за первісним позовом та співвідповідач за зустрічним – ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованою адресою проживання, а тому з урахуванням того, що ОСОБА_2 є чоловіком ОСОБА_1 і відповідно обізнаний про розгляд справи в суді, суд вважає його повідомленим про розгляд справи належним чином та про можливість розгляду справи за його відсутності. Співвідповідач за зустрічним позовом – приватний нотаріус Авдієнко В.В. в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, а також письмові пояснення по суті позову, в яких проти позовних вимог заперечував повністю, вказавши, що оспорювані ОСОБА_1 договори укладені у повній відповідності до чинного законодавства, а тому жодних правових підстав для визнання таких договорів недійсними не має. Заслухавши пояснення представника ПАТ «Ерсте Банк», представників ОСОБА_1 та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків. Так, судом встановлено, що 22 лютого 2007 року між ВАТ «АКБ «Престиж», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014-71/734, за яким останній отримав кредит в сумі 950000,00 доларів США на придбання будинку АДРЕСА_1 в м. Києві з кінцевим терміном повернення кредиту до 01.02.2017 року зі сплатою 12% річних. Факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у вказаному розмірі сторонами не оспорюється. Згідно з п. 2.1 вказаного кредитного договору кредитні кошти призначені на/для придбання будинку, загальною площею 1024,5 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1 га, що знаходяться за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Бабушкіна, 24. Зазначене нерухоме майно згідно п. 3.5 кредитного договору мало бути використане в якості забезпечення кредитного договору на підставі відповідного договору іпотеки. Проте додатковими угодами від 23 липня 2007 року та 22 жовтня 2007 року змінено забезпечення кредитного договору та зазначено забезпеченням кредитного договору – договір іпотеки житлового будинку загальною площею 341,60 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею0,0457 га, за адресою: м. Київ, вул. постова, 49. Вказані зміни набули чинності з дня підписання додаткової угоди від 22.10.2007 року. Відповідно до вказаних змін основного договору між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності, було укладено договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року. Згідно п. 1.1 договору іпотеки, ним забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014-71/743 від 02.02.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та ОСОБА_2, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого іпотекодержатель зобов’язується перед ОСОБА_2 надати йому кредит на умовах його забезпечення, строковості, платності та плати за користування, в сумі 950000,00 доларів США, а ОСОБА_2 в свою чергу зобов’язується повернути цей кредит до 01 лютого 2017 року, сплатити проценти за його користування в розмірі 12% річних, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати всі інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. Предметом іпотеки за вказаним договором іпотеки є земельна ділянка кад. №8000000000:69:269:0012, площею 0,0457 га, та житловий будинок із спорудами загальною площею 341,60 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Загальна вартість предмета іпотека визначена договором в розмірі 4420058,00 гривень. Згідно абзацу другого п. 1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах даного договору. В позовній заяви (а.с. 7) позивач, посилаючись на пп. 3.1.4 договору іпотеки, вказує, що у випадку невиконання відповідачем, як іпотекодавцем, зобов’язань за договором іпотеки, а позичальником – за кредитним договором, позивач, як іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки. Проте судом встановлено, що згідно п.п 3.1.4 розділу 3 договору іпотеки, що регламентує права та обов’язки іпотекодержателя, і на який посилається позивач, іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим або за кредитним договорами звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, комісій, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат пов’язаних з реалізацією предмета іпотеки. Тобто, виходячи з вимог вказаного пункту договору іпотеки, право позивача на саме дострокове звернення стягнення на заставлене майно, як про те зазначає позивач, не передбачається, а натомість передбачено лише певний порядок звернення стягнення на заставлене майно, визначений пунктом 5 договору. Як зазначено вище та згідно пункту 1.3 кредитного договору визначено кінцевий термін повернення кредиту позичальником, а саме 01 лютого 2017 року. Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави, за якою заставлене нерухоме майно залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Також згідно ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. З наведеного вбачається, що право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає лише в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання у кінцевий строк, визначений таким зобов’язанням. Таким чином, оскільки вказаними вище пунктами кредитного договору (1.2, 1.3), а також п. 1.1 договору іпотеки, визначено строк виконання основного зобов’язання ОСОБА_2 за кредитним договором, і який на момент звернення позивача до суду із вимогою про звернення стягнення на заставне майно не настав, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки до настання строку виконання основного зобов’язання позичальника. Вказане підтверджується також положеннями п. 6.5 кредитного договору, згідно з якими кредитор має право спочатку вимагати дострокового погашення заборгованості позичальника за кредитом у певних випадках, передбачених договором, і яке здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, тобто в певній черговості. Суд критично ставиться до посилань позивача про порушення відповідачем умов страхування предмету іпотеки, як на підставу позовних вимог, оскільки згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов’язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті (вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки), або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов’язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв’язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки. На переконання суду порушення іпотекодавцем іпотечного договору в частині страхування предмету іпотеки не можна оцінювати як істотне порушення умов зобов’язання, таке порушення не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», а тому суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, з цих підстав. Слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 договору іпотеки у разі порушення основного зобов’язання, умов кредитних договорів або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менше ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на майно. Також згідно п. 5.3 іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання за кредитним договорами, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених цим договором або кредитними договорами. Як встановлено з матеріалів справи, позивачем було направлено листи №4.К.1.5-34-09-404 від 23.12.2009 року (а.с. 41) на адресу ОСОБА_2 та №4.К.1.5.34-09-405 від 23.12.2009 року (а.с. 46) на адресу ОСОБА_1, в яких позивачем зазначалось про порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором, запропоновано достроково здійснити погашення заборгованості за кредитним договором та попереджено про стягнення заборгованості в судовому порядку з ОСОБА_2 та можливість звернення стягнення на заставне майно ОСОБА_1. Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Як вбачається з наведеного чинним законодавством передбачений обов’язок іпотекодержателя надати іпотекодавцю та боржнику, якщо він відмінний від іпотекодавця, строк на добровільне виконання порушеного зобов’язання і такий строк не може бути меншим за тридцять днів. Як встановлено судом, в обох вищевказаних листах-вимогах про усунення порушень зазначається тридцятиденний строк, але не вказується від чого такий строк необхідно відраховувати, що на думку суду не дає підстав вважати, що така вимога залишена без задоволення іпотековдацем чи боржником, оскільки такою вимогою не встановлено конкретного строку (його початку) протягом якого вимоги іпотекодержателя мають бути задоволені. Крім того, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі отримувались такі листи-вимоги, в той час як на переконання суду строк, протягом якого мають бути усунені порушення зобов’язання, має відраховуватись саме з моменту отримання боржником чи іпотекодавцем такої вимоги. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що боржником та іпотекодавцем залишені без розгляду листи-вимоги про усунення порушень, оскільки позивачем не доведений факт отримання боржником та іпотекодавцем таких вимог, а зі змісту самих вимог неможливо встановити протягом якого строку боржник та іпотекодавець мали їх виконати. Суд критично ставиться до пояснень позивача щодо інших листів, які направлялись позивачем на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки такі листи стосуються лише питань наявності поточної заборгованості та не можуть бути підставою (складовою частиною) порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Оцінюючи доводи позивача та його представника, суд звертає увагу на те, що пунктом 1.6 кредитного договору визначено, що повернення кредиту здійснюється позичальником щомісячно в розмірі 1/114 від суми отриманого кредиту, починаючи з серпня 2007 року; погашення відсотків за користування кредитом здійснюється щомісячно. Таким чином, виходячи з розміру отриманого кредиту, ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання сплачувати банку 8333,33 долари США щомісячно в рахунок погашення суми кредиту, починаючи з серпня місяця 2007 року. При цьому додатковою угодою від 12 вересня 2007 року, підписаною сторонами, пункт 1.6 доповнено новою частиною наступного змісту: «У разі дострокового погашення позичальником основної суми боргу шляхом внесення суми коштів, що є кратною розміру щомісячного платежу, визначеного частиною 1 цього пункту, за будь-який строк наперед, строк, за який сума боргу погашена зазначеним разовим платежем, не є простроченим. Сплата відсотків за користування кредитом здійснюється позичальником щомісячно.». Вказана додаткова угода набрала чинності з моменту її підписання, тобто з 12 вересня 2007 року. Тобто вказаними змінами до основного договору позичальнику надано право вносити чергові платежі в рахунок погашення основної суми боргу наперед і при цьому такий наперед оплачений строк не вважається простроченим. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 здійснено дострокове погашення основного боргу в сумі 50000,00 доларів США – 23.07.2007 року та в сумі 199793,00 доларів США – 22.10.2007 року. Факт сплати вказаних коштів підтверджується також розрахунками заборгованості, наданими позивачем. Тобто з наведеного вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено оплату щомісячних платежів у встановленому договором розмірі наперед за (50000,00+199793,00=249793 долари США / 8333,33 місячного платежу = 29,9 місяців) майже 30 місяців. Враховуючи те, що за умовами пункту 1.6 кредитного договору повернення кредиту мало здійснюватись ОСОБА_2 з серпня 2007 року, то останній, сплативши наперед вказану суму коштів майже за 30 місяців, не міг допустити прострочення сплати основної суми боргу раніше січня місяця 2010 року. Вказане спростовує твердження представника позивача та виконаний і наданий суду позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_2, згідно з якими в останнього виникла прострочена заборгованість за основною сумою кредиту вже з серпня 2007 року, а потім після платежу в розмірі 50000,00 доларів США з листопада 2007 року, а тому суд вважає, що вимоги позивача в частині визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором необґрунтовані, суперечать умовам кредитного договору з додатковими угодами до нього та спростовуються матеріалами справи. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене вище та на підставі наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до остаточного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача щодо звернення стягнення на заставлене майно відповідача, а тому вважає необхідним в їх задоволенні відмовити. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, то суд приходить до наступного. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним. Як встановлено з матеріалів справи та пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, також письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, кредитний договір №014-71/743 від 02.02.2007 року та договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року не суперечать цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення були вільним і відповідало їхній внутрішній волі, вказані правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Судом також встановлено, що умови укладених договорів сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні таких договорів, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи з обставин, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не подано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи ОСОБА_1 та її представників спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 251, 253, 526, 553-554, 575, 590, 626, ст. 1050, ст.1052, ст.1054 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 35, 39 Закону України «Про іпотеку», постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд – в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на заставне майно – відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса КМНО Авдієнко Валерія Вікторовича, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки – відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Зінченко С.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12363474

Справа № 3/141/10 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ======================================================================= РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" листопада 2010 р. За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївторгбудматеріали” 54034, м. Миколаїв, вул. Будівельників, 5 Адреса для листування: 54002, м. Миколаїв, вул. Пролетарська, 26-а До відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”в особі Миколаївської обласної дирекції ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” 54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19 а Третя особа: Національний Банк України 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9 Про: визнання недійсними кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додаткового договору № 1 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/2 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 25.05.2007 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/3 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.10.2007 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/4 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 18.12.2008 року, додаткового договору № 010/08-11/06-552/5 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 16.03.2009 року, додаткової угоди № 010/08-11/06-552/6 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.09.2009 року, додаткової угоди № 010/08-11/06-552/7 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 08.12.2009 року, додаткової угоди № 010/08-11/06-552/8 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 31.03.2010 року . Суддя Смородінова О.Г. ПРЕДСТАВНИКИ: Від позивача: не з’явився; Від відповідача: Паленко В.В., за довіреністю. Від ІІІ-особи: Котяж Н.В., за довіреністю. СУТЬ СПОРУ: Позивач звернувся до суду з позовом визнати недійсними кредитний договір № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додатковий договір № 1 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/2 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 25.05.2007 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/3 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.10.2007 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/4 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 18.12.2008 року, додатковий договір № 010/08-11/06-552/5 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 16.03.2009 року, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/6 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 30.09.2009 року, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/7 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 08.12.2009 року, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/8 до кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 31.03.2010 року . Позовні вимоги ґрунтуються на підставі вищезазначеного договору та додаткових угод укладених до нього, норм ст.ст. 192, 524, 203, 236, Цивільного кодексу України, ст.ст. 35 Закону України «Про національний банк України», ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», положень Постанови Національного банку України «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких, нормативно-правових актів НБУ »від 30.05.07 року №200 та мотивовані тим, що оспорюванний кредитний договір укладений в іноземній валюті, відвідмінній від гривні України, отже використання іноземної валюти за цим договором як засобу платежу, суперечить вимогам діючого законодавства. Відповідач надав суду відзив в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову, посчилаючись на наявність банківської ліцензії №10 від 11.10.06р., та письмовий дозвіл НБУ №10-5 від 11.10.06р, норм ст.ст. 2,3,36,47,49 Закону України «Про Національні банки України», ч.1 ст. 8 та ч.4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови правління НБУ №496 від 12.11.2003, ч.2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України та мотивуючи тим, що на цей час законодавством України не встановлено меж термінів і сум кредитів в іноземній валюті, що є обов’язковими критеріями застосування режиму індивідуального ліцензування, таким чином, за відсутності цих встановлених меж граничних термінів і сум кредитів в іноземній валюті, банк вважає, що законно здійснює кредитні операції в іноземній валюті за наявності в нього генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. ІІІ особа без самостійних вимог в письмових поясненнях повністю підтримує позицію відповідача, позовну заяву вважає незаконною та необґрунтованою. Суд неодноразово оголошував перерви в засіданні, остання до 15.11.10р. . 15.11.10р. суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення. Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши учасників судового процесу, суд, - В С Т А Н О В И В: 04 грудня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір №010/08-11/06-552 згідно з умовами частин 1,2 якого банк (відповідач по справі) надає позичальнику (позивач у справі) кредит у розмірі 495000,00 дол. США, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідачу плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов’язання , як вони визначені в цьому договорі. Пунктом 4 частини 1 договору сторони визначили, що повернення кредиту відбувається шляхом сплати позичальником рівних щомісячних платежів –сума кредиту щомісяця погашається рівними частками на протязі всього строку дії договору, починаючи з 03 липня 2007 року згідно з графіком погашення до цього договору. В частині 2 цього договору (додаток №1) згідно пункту 1графіку погашення позичкової заборгованістю за першим траншем здійснюється рівними щомісячними платежами в розмірі 4165, 00 доларів США оо центів не пізніше 03 числа кожного місяця протягом 113 місяців починаючи з липня 2007 року та остаточно в розмірі 4355, 00 доларів США 00 центів в строк до 03 грудня 2016 року. Усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених цим договором (п. 1.11.1 договору). 04 грудня 2006 року сторони уклали додатковий договір №1 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. яким встановлено, що загальний ліміт активних операцій по всім кредитним договорам укладеним з позичальником не повинен перевищувати розмір 2500000,00 грн., або еквівалент в іншій валюті. 25 травня 2007 року між сторонами укладений додатковий договір №010/08-11/06-552/2 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. яким змінено редакцію додатка №1 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.06р. «Графік повернення кредиту та сплати процентів», зокрема: 1. погашення позичкової заборгованості здійснюється щомісяця платежами в розмірі 4342,00 доларів США 00 центів не пізніше 03 числа кожного місяця протягом 113 місяців починаючи з липня 2007 року та остаточно в розмірі 4354,00 доларів США 00 центів в строк до 03 грудня 2016 року. 30 жовтня 2007 року додатковим договором №010/08-11/06-552 /3 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. сторони визначили. Що загальний ліміт активних операцій по всім кредитним договорам укладеним з позичальником не повинен перевищувати розмір 3966160,0 грн., або еквівалент в іншій валюті. 18 грудня 2006 року сторони уклали додатковий договір010/08-11/06-552/4 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. яким додаток №1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів»кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.06р. оформили в новій редакції встановивши ліміт розміру позичкової заборгованості (в доларовому еквіваленті). 16 березня 2009 року додатковим договором №010/08-11/06-552/ до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. сторони домовились додаток №1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів»кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. читати в наступній редакції при цьому встановивши нові ліміти розміру позичкової заборгованості. 30 вересня 2009 року між сторонами укладена додаткова угода №010/08-11/06-552/6 до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. якою досягнуто згоду про зміну умов погашення (реструктуризацію) кредиту, шляхом викладення додатку №1 «Графік погашення кредиту та сплати процентів»в новій редакції. 08 грудня 2009 року додатковою угодою №010/08-11/06-552/7 від 08.12.09р. до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. тимчасово зменшено розмір щомісячного платежу по сплаті суми кредиту та викладено додаток №1 «Графік повернення кредиту та сплати процентів» в новій редакції. 31 березня 2010 року між банком та позивачем укладено додаткова угода №010/08-11/06-552 /8 від 31.03.10р. до кредитного договору №010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. щодо надання кредитних канікул на період з 31 березня 2010 року по 02 липня 2010 року, підвищення процентної ставки за кредитом у разі невиконання п.2.3.12 договору, за редакцією якого позивач повинен протягом дії договору проводити безготівкові розрахунки через рахунки, відкриті у відповідача, та викладена нова редакція ліміту щомісячної позичкової заборгованості. Також внесено інші зміни до договору та викладено в новій редакції графік погашення кредитного договору. В судових засіданнях позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі вважаючи, що оспорюваний кредитний договір та додаткові договора, укладені до нього, не відповідають вимогам закону, а саме суперечать вимогам ч. 5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Дослідивши згідно до ст. 43 ГПК України матеріали справи, проаналізувавши їх відповідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, виходячи з наступного : За приписами ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківський кредит –це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей. Згідно з ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено перелік операцій, які мають право здійснювати банки. Банки мають право здійснювати розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому, п.3, ч.1 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” не надає банкам права здійснювати розміщення залучених коштів в іноземній валюті. Вказаний висновок підтверджується також ч.2 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої операції з валютними цінностями відокремлюються від операцій, зазначених в ч.1 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. В свою чергу, відповідно до ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” резиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Відповідно, резиденти України, в тому числі і банківські установи, при здійсненні валютних операцій повинні керуватися вимогами та обмеженнями, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Тобто, при здійсненні валютних операцій ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та іншими актами валютного законодавства України. Таким чином, основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статтею 5 якого передбачено, що всі валютні операції проводяться на підставі ліцензії –генеральної або індивідуальної, що видається Національним банком України; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Так, відповідно до приписів ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, в тому числі: 1) для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, 2) для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Також, вказаною нормою визначено перелік операцій, що потребують отримання індивідуальної ліцензії: вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; вивезення, переказування і пересилання в Україні валюти України; надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або як застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами, як дарунок або спадщину. Цей перелік підстав, за наявності яких сторони повинні отримувати індивідуальні ліцензії, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, посилання скаржника, в якості правомірності укладення ним спірного кредитного договору, на отриману Банком генеральну ліцензію є помилковим, оскільки наявність такої генеральної ліцензії не надає Банку права на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, які, згідно до наведених вище положень ст. 5 Декрету про систему валютного регулювання, можуть здійснюватись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Таким чином, беручи до уваги розмір кредиту, а також те, що спірний кредитний договір № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 р. від імені Банку укладений філією, суд дійшов висновку про те, що відповідач для підтвердження правомірності укладення цього кредитного договору був повинний, у відповідності до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, надати господарському суду докази отримання в установленому законодавством порядку індивідуальної ліцензії на здійснення даної валютної операції або довести суду, що він мав право на укладення спірного договору без отримання такої індивідуальної ліцензії. Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно до ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Згідно зі ст.192 ЦК України та ст.3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” єдиним законним платіжним засобом в Україні є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Вказане свідчить, що грошові зобов’язання повинні бути виражені та виконуватися лише в національній валюті України –гривні, крім випадків, передбачених законами. Відповідно до умов кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. і графіку погашення всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту, а саме в доларах США. Вказане свідчить, що при здійсненні платежів по поверненню суми кредиту та сплаті процентів за кредитом в доларах США мало місце використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що згідно з п.г, ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”потребує індивідуальної ліцензії. Однак, жодна зі сторін кредитного договору не надали доказів наявності в однієї зі сторін кредитного договору індивідуальної ліцензії на здійснення такої операції як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що свідчить про неможливість використання в розрахунках між сторонами кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. доларів США в якості засобу платежу. Вказане свідчить про суперечливість змісту кредитного договору № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006р. та додаткових договорів і угод укладених до нього вищенаведеним нормам діючого законодавства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України. За змістом ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За нормами ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. З вищевикладеного вбачається, що умови кредитного договору № 010 /08-11/06-552 від 04.12.2006р. а отже і додаткових договорів укладених до нього суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства України, що згідно зі ст.215 ЦК України є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд – ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити. 2. Визнати недійсними кредитний договір № 010/08-11/06-552 від 04.12.2006 року, додатковий договір № 1 від 04.12.2006 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/2 від 25.05.2007 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/3 від 30.10.2007 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/4 від 18.12.2008 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додатковий договір № 010/08-11/06-552/5 від 16.03.2009 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/6 від 30.09.2009 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/7 від 08.12.2009 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552, додаткову угоду № 010/08-11/06-552/8 від 31.03.2010 року до кредитного договору № 010/08-11/06-552. 3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”в особі Миколаївської обласної дирекції ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” (54030, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 19а, код ЄДРПОУ 24779442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївторгбудматеріали” (54034, м. Миколаїв, вул. Будівельників, 5, код ЄДРПОУ 31882690) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення підписано 18.11.10р. Суддя О.Г. Смородінова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12335457

Да именно позычальника (я опечатался).О не имущественном иске укажите под реквизитами сторон. Напишите цена иска - не имущественный спор.

Третьими лицами нужно указать основного кредитора за которого поручались, ну и можно орган по защите прав потребителей. Цена позова - укажите, что это не имущественный спор.

ОТП банк уже давно не работает с третейским судом. Постарайтесь договориться с банком, сейчас существует возможность урегулировать проблему через ОТП фаткоринг Украина. Поговорите с представителями ОТП.

Как только приедут, постарайтесь их задержать и вызовите милицию.