logoped

Прекрасная свежая позиция КГС ВС от 30.05.2018 года, в аналогичном деле № 598/938/15-ц со ссылкой на вышеизложенную постанову ВСУ. Однако хочется отметить, что не все суды апелляционных инстанций придерживаются такой позиции и продолжают услужливо удовлетворять иски банков с пропуском исковой давности при наличии заявлений о применении исковой давности. Особенно грешит этим николаевский апелляционный суд, где очень сложно доказать, что белое, это белое. Постанова Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ справа № 598/938/15-ц провадження № 61-16317св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П. учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», представники позивачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідач 1 - ОСОБА_7, представник відповідача 2 - ОСОБА_8, відповідач 2 - ОСОБА_9, представник відповідача 2 - ОСОБА_10, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області у складі судді Левків А. І. від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І. від 13 вересня 2016 року, ВСТАНОВИВ: Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 29 червня, 01 грудня 2006 року, 21 вересня 2007 року між акціонерно-комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_7 були укладені кредитні договори № № 11015376000, 108753000, 11221362000. В забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредитних коштів за указаними кредитними договорами 29 червня, 05 грудня 2006 року, 29 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_7 були укладені договори іпотеки, предметом яких є: приміщення торгівельного центру «Вікторія» за адресою: АДРЕСА_1 Тернопільської області, загальною площею 1020,4 кв. м та 4 земельні ділянки, які використовуються для обслуговування вказаного приміщення. 12 грудня 2011 року та 13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» були укладені договори факторингу та відступлення права вимоги, відповідно до яких до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за вказаними кредитними та іпотечними договорами. У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 свої зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконав, у нього перед банком виникла заборгованість. Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 червня 2010 року у справі № 2-33/2010 позов АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_7 та ОСОБА_9 задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь АКІБ «УкрСиббанк» 553 599,71 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 червня 2006 року № 11015376000, 1 118 000,15 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2006 року № 11088753000, 500 157,63 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2007 року № 11221362000. Оскільки вказане судове рішення не виконано, кредитна заборгованість не погашена, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 перед ТОВ «Кей-Колект» за кредитними договорами від 29 червня 2006 року № 11015376000 та від 01 грудня 2006 року № 11088753000 в сумі 5 639 650,99 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - приміщення торговельного центру «Вікторія» за адресою: АДРЕСА_1 Тернопільської області, вартістю 1 657 288 грн; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2007 року № 11221362000 в сумі 1 866 608,27 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - 4 земельні ділянки вартістю 653 650 грн, а саме: земельну ділянку площею 200 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_4, вартістю 137 400 грн; земельну ділянку площею 300 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 206 100 грн; земельну ділянку площею 250 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_3 вартістю 171 750 грн; земельну ділянку площею 200 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_2 вартістю 137 400 грн, що належать на праві власності ОСОБА_7 Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект». Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року в задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами. Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 13 вересня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не обрав спосіб захисту, яким він наділений після ухвалення рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами, яке набрало законної сили, але за яким гроші не повернуті. У жовтні 2016 року ТОВ «Кей-Колект» подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, заборгованість, стягнута судовим рішенням з відповідачів на користь банку, не сплачена, а тому відсутні підстави вважати, що позовна давність за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла. Крім того, суди не звернули уваги на те, що в 2014 році відповідач частково погасив заборгованість, що свідчить про переривання позовної давності. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У грудні 2016 року від ОСОБА_9 надійшло заперечення, в яких вона зазначає, що право на пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки виникло разом з правом на дострокове стягнення боргу за кредитними договорами, яке було реалізовано пред'явленням позову до боржника в 2010 році. Таким чином, строк позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки сплив 30 червня 2013 року, а з позовом позивач звернувся 22 червня 2015 року, а тому втратив право на судовий захист своїх прав. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 20 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Суд установив, що 29 червня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 11015376000, згідно якого останній отримав грошові кошти в сумі 100 000 дол. США зі сплатою 14 % річних, терміном до 25 червня 2021 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня, між ОСОБА_7 та AT «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку належне йому на праві власності приміщення торгівельного центру «Вікторія» за адресою: АДРЕСА_1 Тернопільської області, загальною площею 1020,4 кв. м вартістю 1 187 400 грн. 01 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 11088753000, згідно якого останній отримав грошові кошти в сумі 176 212 дол. США зі сплатою 12,3 % річних з терміном повернення до 01 грудня 2011 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 05 грудня 2006 року між AT «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку належне йому на праві власності приміщення торгівельного центру «Вікторія» за адресою: АДРЕСА_1 Тернопільської області, загальною площею 1020,4 кв. м вартістю 2 196 320 грн. 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» був укладений договір факторингу № 1 та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки. Відповідно до умов цих договорів до ТОВ «Кей-Колект» перейшли права вимоги за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки від 29 червня та 05 грудня 2006 року. 21 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 11221362000, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в сумі 57 797 дол. США зі сплатою 11,9 % річних з терміном повернення до 20 вересня 2017 року. 29 грудня 2007 року між ОСОБА_7 та AT «УкрСиббанк» було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку належні йому на праві власності 4 земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 Тернопільської області, а саме, площею 200 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4; площею 300 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1; площею 250 кв. м, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3; площею 200 кв. м. кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2. 13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» був укладений договір факторингу № 2 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 21 вересня 2007 року та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки земельних ділянок від 29 грудня 2007 року. У червні 2010 року АКІБ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про дострокове стягнення заборгованості за вказаними кредитними договорами та рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 30 червня 2010 року у справі № 2-33/2010 стягнуто солідарно з відповідачів на користь АКІБ «УкрСиббанк» 553 599,71 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 червня 2006 року № 11015376000, 1 118 000,15 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2006 року № 11088753000, 500 157,63 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2007 року № 11221362000. Звертаючись до суду з указаним позовом, ТОВ «Кей-Колект» зазначало, що боржник свої зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 5 639 650 грн за кредитними договорами від 29 червня 2006 року № 11015376000 та від 01 грудня 2006 року № 11088753000; в сумі 1 866 608,27 грн за кредитним договором від 21 вересня 2007 року № 11221362000, що є підставою для звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі подали заяву про застосування позовної давності. Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У статті 33 Закону № 898-IV передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, встановивши, що строк виконання основного зобов'язання було змінено пред'явленням банком у червні 2010 року позову до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, однак ТОВ «Кей-Колект» звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у червні 2015 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1674цс17. Доводи касаційної скарги про те, що основнезобов'язання за кредитними договорами не виконано, заборгованість з відповідачів на користь банку, стягнута судовим рішенням, не сплачена, а тому не можуть бути застосовані положення статті 257 ЦК Українибезпідставні, оскільки ці обставини стосуються правовідносин, у яких позовна давність не спливла. Використовуючи своє право згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, шляхом пред'явлення у червні 2010 року позову про стягнення усього розміру заборгованості за кредитними договорами до кінцевого терміну, банк змінив строк виконання зобов'язання. Цим банк як кредитор одночасно також змінив момент початку перебігу позовної давності за його вимогами, який слід рахувати з червня 2010 року. Посилання в касаційній скарзі про переривання позовної давності шляхом часткового погашення заборгованості відповідачем у 2014 році є помилковим, оскільки таке може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Крім того, визнання боргу як підстава для переривання перебігу позовної давності має бути результатом вольових дій боржника. Погашення заборгованості на виконання судового рішення є примусовими, а не добровільними діями боржника, тому не може бути кваліфіковано як визнання боргу відповідачем та не перериває перебігу позовної давності. З урахуванням наведеного, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності є правильними. Разом із тим, помилкове зазначення судом апеляційної інстанції іншої підстави для відмови в позові - неправильний спосіб захисту на правильність вирішення спору не вплинуло. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення. Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 22 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 13 вересня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: М. Є. Червинська В. М. Коротун В. П. Курило http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74630055

Ростислав Юрьевич, добрый день! Все-таки сложно по тэгам искать. Был бы доступ к списку тэгов, вот бы радость была...

Это "безнадежные" кредиты связанных с Коломойским и Боголюбовым компаний. За них не переживайте, а за вас они не забудут))

Результаты "реформы судебной системы" от грантоедов, их заморских друзей и местного шоколадного шизофреника.

Очень спорно.... скорее не получение стороной отзыва, суживает ее права относительно своевременной подачи возражения на отзыв....

Судя по всему, банк вообще не предоставил части Умов и правил на которые ссылался, поэтому суд и указал, что такие доводы, есть предположениями.. Похоже судьи в апелляции выслужились по полной...

Свобода договора не может быть безграничной.

так оно выложено тут почитайте Постанову

Вернуть долг пока не набежало больше. Решить вопрос о прощении штрафов и пени. Если не получится, то неизвестно когда они подадут в суд и только он сможет уменьшить размер пени. Если будут отказываться принимать оплату частями (а они могут отказывать в этом для увеличения долга), вносите на депозит нотариуса и пусть он уведомляет их о погашении. И не забывайте указывать назначение платежа - погашение тела и процентов, и не в коем случае не пеню и штрафы.

идиоты в НБУ. а Фонд на основании чего туда приперся?

Интересная ситуация. Постановы НБУ отменены. А Фонд продолжает там орудовать и продавать имущество банка. http://www.kruss.kiev.ua/prescenter/news/?p=1

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2017 року м. Київ К/800/35885/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого Донця О.Є., суддів: Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф., при секретарі Кальненко О.І., за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника Національного банку України - Маслової В.М., представника Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - Шевченка Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 19.03.2015 рок № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних»; - визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь»; - зобов'язати Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації. Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 було задоволено. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року - скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 - задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь». Зобов'язано Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації. У касаційній скарзі Національний банк України, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2016 року. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 є акціонером ПАТ «Банк Київська Русь», якому належить 29,4 % акцій у статутному капіталі даного товариства. На виконання постанови правління Національного банку України від 12.05.2014 року № 272 «Про здійснення діагностичного обстеження банків» ПАТ «Банк «Київська Русь» подало до Національного банку України план капіталізації, яким передбачено збільшення статутного капіталу Банку на 182 млн. грн. у строк до 28.02.2015 року. Постановою правління Національного банку України від 11.12.2014 року № 805/БТ «Про затвердження капіталізації банків 2 та 3 груп за результатами їх діагностичного обстеження» було затверджено програму капіталізації ПАТ «Банк «Київська Русь», яка передбачає докапіталізацію банку в розмірі 199 млн. грн. у строк до 28.02.2015 року. Станом на 04.03.2015 року ПАТ «Банк «Київська Русь» залучено на рахунок 5004 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом» кошти на суму 75 млн. грн. У зв'язку з невиконанням ПАТ «Банк «Київська Русь» плану капіталізації правлінням Національного банку України 05.03.2015 року було прийнято постанову № 165/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії проблемних». 19 березня 2015 року правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», якою, зокрема встановлено невиконання банком плану капіталізації, значні ризики для вкладників і кредиторів Банку та зазначено, що за результатами аналізу даних статистичної звітності банку станом на 17.03.2015 року встановлено погіршення показників його діяльності після віднесення до категорії проблемних, зменшення обсягу високоліквідних активів на 14 млн. грн., збільшення обсягів негативно класифікованих активів на 84 млн. грн., прострочення кредитів на 24 млн. грн., погіршення якості кредитного портфелю, продовження відливу коштів фізичних осіб, зниження нормативу поточної ліквідності, розбалансованість активів і пасивів, зменшення ліміту короткої відкритої валютної позиції банку. За результатами розгляду пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» та пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду правлінням Національного банку України 16.07.2015 року прийнято постанову № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь». Вважаючи постанови Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 та від 16.07.2015 року № 460 протиправними, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом. Статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національний банк України», банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства; банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Згідно із статтею 55 Закону України «Про Національний банк України», головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України «Про банки і банківську діяльність». Статтею 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання здійснюється щодо реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків. Відповідно до статті 67 Закону «Про банки і банківську діяльність», метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. Національний банк України для цілей банківського нагляду має право отримувати від державних органів та інших осіб інформацію, у тому числі конфіденційну, щодо фінансового/майнового стану засновників банку та осіб, що набувають або збільшують істотну участь у банку, їх ділової репутації, джерел походження коштів, що використовуватимуться для формування статутного капіталу банку. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників, банківських груп, учасників банківських груп усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. У разі якщо Національний банк України при здійсненні банківського нагляду дійшов висновку, що система управління ризиками банку є неефективною та/або неадекватною, банк зобов'язаний на вимогу Національного банку України невідкладно розробити та подати на погодження Національному банку України відповідний план заходів, спрямованих на усунення недоліків. Пунктом 12 частини 1 статті 73 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного. Статтею 75 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами. Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством. Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Часиною 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків», у разі якщо банк не надав програму капіталізації/план реструктуризації банку, що відповідає вимогам Національного банку України, або учасники банку не спроможні забезпечити рівень капіталізації, передбачений частиною першою цієї статті, Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частиною 1 статті 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Так, статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора. Відповідно до пункту 3.3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346, рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет з питань нагляду) відповідно до цього Положення. Факт здійснення банком ризикової діяльності установлює Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду. Національний банк має право зробити висновок про здійснення банком ризикової діяльності на підставі результатів аналізу звітності банку, за результатами банківського нагляду, перевірок дотримання банками вимог валютного законодавства або законодавства з питань фінансового моніторингу. Ознаками здійснення банком ризикової діяльності, зокрема, можуть бути: 1) здійснення банком операцій (прямо або опосередковано), що не мають очевидної економічної доцільності (сенсу); 2) здійснення опосередкованого кредитування пов'язаних із банком осіб; 3) невключення до переліку пов'язаних із банком осіб, які мають ознаки пов'язаності з банком, та з якими банк здійснює операції прямо чи опосередковано; 4) здійснення операцій з цінними паперами, що мають ознаки фіктивності; 5) використання банком фінансових інструментів, що призводить до штучного поліпшення фінансового результату банку або викривлення його звітності; 6) дострокове повернення строкових коштів, залучених від пов'язаних з банком осіб; 7) одноразове грубе або систематичні порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу. Відповідно до підпункту 9 пункту 12.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі здійснення ризикової діяльності. Згідно із пунктом 12.5 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, банк (філія іноземного банку) подає у строк, визначений статтею 75 Закону про банки: заходи щодо приведення своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства; план фінансового оздоровлення, розроблений та затверджений згідно з вимогами, викладеними в розділі IV цього Положення, якщо віднесення банку до категорії проблемних пов'язане з погіршенням фінансового стану банку. Відповідно до пункту 13.1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством. Виходячи із вищенаведених норм, Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу, різновидами яких є віднесення банку до категорії проблемних, визнання банку неплатоспроможним та його ліквідація. Застосування зазначених заходів впливу є правомірним лише у разі наявності для цього відповідних правових підстав, дотримання НБУ законодавчо визначеної процедури їх застосування, строків притягнення Банку до відповідальності та реалізації головної мети банківського нагляду - забезпечення стабільності банківської системи і захист інтересів вкладників і кредиторів відповідного Банку. Умови частини 6 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо зобов'язання проблемного банку у строк до 180 дніів привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства слід розуміти так, що даний обов'язок повинно бути виконано банком у будь-який момент, але не пізніше дня спливу шестимісячного строку. Наведений строк є законодавчою гарантією для проблемного банку від потенційних протиправних дій та рішень Національного банку як державного владного суб'єкта. Натомість частини 8, 9 статті 75 цього Закону допускають протилежну фактичну і правову ситуацію, оскільки нормативні конструкції цих приписів, які виражені у словосполученнях «протягом 180 днів з дня...» та «не пізніше ніж через 180 днів», передбачають прийняття Національним банком рішень щодо проблемного банку ще до того, як він приведе свою діяльність у відповідність до вимог законодавства. Таким чином, приписи частин 6, 8, 9 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості та однозначності правових норм, зокрема передбачуваності (прогнозованості) законодавчої політики в соціальній сфері та стабільності правових норм. Тож, принцип правової визначеності вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій та правовідносин, що виникають. Правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна відповідати за недоліки своєї законодавчої діяльності відповідно до правила пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням. Правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням використовується у публічно-правовій галузі фінансового права, під дію якого підпадає й діяльність Національного банку України у частині здійснення банківського нагляду. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» зазначено, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи. Закон має достатньо чітко визначати межі дискреції суб'єкта влади та порядок її реалізації. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що постановою Національного банку України від 05.03.2015 року № 165/БТ, якою ПАТ «Банк «Київська Русь» визнано проблемним через невиконання ним рішення Національного банку України про збільшення статутного капіталу (плану капіталізації банку), однак, конкретного строку у межах 180 днів, продовж якого банк мав привести свою діяльність у відповідність до законодавства, вказаною постановою не встановлено, реальної можливості провести процедури фінансового оздоровлення банку не надано та вже через 14 календарних днів (10 робочих, банківських днів) його визнано неплатоспроможним, тобто вищезазначену нечіткість законодавчих норм відповідачем не було використано в інтересах особи (позивача) та з метою забезпечення банківської стабільності і забезпечення інтересів інших фізичних і юридичних осіб - вкладників, кредиторів. Як встановлено судом, ПАТ «Банк «Київська Русь» 12.03.2015 року, тобто у межах семиденного строку з дня визнання його проблемним, як того вимагає стаття 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», повідомив Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність до законодавства, а саме про заходи для виконання плану його капіталізації та про їх хід - прийняття Загальними зборами акціонерів Банку рішення від 05.12.2014 року про приватне розміщення акцій загальною номінальною вартістю 182000000,00 грн., реєстрацію 13.01.2015 року випуску акцій та проспекту їх емісії в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, укладання з учасниками договорів купівлі-продажу акцій на вищевказану суму, внесення 23.02.2015 року учасниками коштів на суму 74800000,00 грн. та здійснення іншої частини внесків у розмірі 107200000,00 грн. та повне виконання плану капіталізації банку до 15.04.2015 року. Однак, Національний банк України не взяв до уваги вищевказане повідомлення ПАТ «Банк «Київська Русь» та не врахував вимоги спеціального закону в галузі цінних паперів - Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», який регулює процедуру емісії акцій та їх викупу, яка не може бути проведена за кілька днів та прийняв оскаржувану постанову від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Оскільки, відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваної постанови від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», а зібраними у справі доказами підтверджена її протиправність, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, визнавши протиправною та скасувавши дану постанову. Враховуючи, що постанова Національного банку України від 16.07.2015 року № 460 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Київська Русь» є похідною від постанови Національного банку України від 19.03.2015 року № 190 «Про віднесення ПАТ «Банк Київська Русь» до категорії неплатоспроможних», яка є протиправною, дана постанова також підлягає скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем. Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Пунктом 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» передбачено, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Оскільки, вимога про зобов'язання Національний банк України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації є такою, що прогнозує можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, дана вимога задоволенню не підлягає. Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29- 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Касаційну скаргу Національного банку України - задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року - змінити. Рішення в частині зобов'язання Національного банку України надати можливість ПАТ «Банк Київська Русь» протягом розумного строку провести дії з фінансового оздоровлення банку після проведених заходів з його ліквідації - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2016 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: О.Є. Донець О.В. Голяшкін В.Ф. Мороз http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67092383

как сможем более года в ВССУ ))

Аналогичное дело валяется сейчас в касачке. Первую выиграли, вторую проиграли. Будем ускоряться и прилагать эту Постанову

Еще бы хотелось знать, что делает Фонд в платежеспособном банке. На основании чего он там во всю орудует?

Вы обратились в Салон красоты "Art-nt"?

До какого маразма дошли уже в ВСУ. Они скоро всю ВРУ собой заменят.

бажано із посиланням на аркуші справи

в том же постановлении есть положения и про первичку (не выписку, а мем ордер, завы про выдачу готвки,...), кроме того, есть Закон, который определяет, что есть первичка. просто судьям это надо досконально доносить на бумаге и обьяснять. если судья адекватный, в таких случаях, банк идет сад.

Банки пытаются протолкнуть практику, когда надлежащим доказательством финансово кредитных оперций, является только их выписка. Все зависит от обоснованности возражений на это, поданных суду своевременно!!

Лучше сейчас туда с таким не обращаться. Помнится мне, что по результатам последнего обращения в ВСУ по исполнительной надписи нотариуса, на сегодня имеется геморрой...

Лучше им это не показывать.))

не имущественный и подается в гражданский суд.

сейчас в кассации такое дело. ждем что скажут.