ANTIRAID

Постановления БП-ВС о гражданской юрисдикции спора по отмене незаконной регистрации предмета ипотеки за кредитором

Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 817/2398/15

Провадження N 11-354апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Мамонової І.В.,

представника третьої особи - Ковалевського Є.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року (суддя Сало А.Б.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року (судді Котік Т.С., Жизневська А.В., Малахова Н.М.) у справі N 817/2398/15 за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - державний реєстратор), третя особа - ТОВ "ФК "Вектор Плюс", про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30 квітня 2015 року індексний номер 21043927, яким здійснено державну реєстрацію права власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на об'єкт нерухомого майна - АДРЕСА_1 (номер запису про право власності НОМЕР_1; далі - спірна квартира).

На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним, оскільки при його прийнятті відповідач не діяв у межах, у спосіб та порядку, визначеному законодавством. Так, жодних нотаріальних дій щодо нерухомого майна приватний нотаріус не вчиняв, відтак не набув повноважень державного реєстратора; нотаріус не перевіряв поданих заявником документів для здійснення реєстрації права власності, зокрема щодо своєчасного повідомлення боржника про намір звернути стягнення на майно в позасудовому порядку; рішення відповідача порушило права двох малолітніх дітей, які зареєстровані та проживають у спірній квартирі. Крім того, на підставі положень Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" належна позивачу на праві приватної власності квартира не може бути примусово стягнута (відчужена) без згоди власника.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30 квітня 2015 року, індексний номер 21043927, про державну реєстрацію за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права власності на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру (номер запису про право власності НОМЕР_1).

Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "ФК "Вектор Плюс" у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неналежним чином дослідили обставини справи, помилково витлумачили норми права, здійснили неправильну правову кваліфікацію спору, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права й ухвалення незаконних і необґрунтованих рішень. На думку скаржника, система нотаріату не входить до системи органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, нотаріус не є суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Установивши зазначені обставини, суд мав дійти висновку, що позов пред'явлений до особи, яка не може бути відповідачем в адміністративній справі, і відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закрити провадження у справі. Крім того, в касаційній скарзі зазначається, що, прийнявши оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким здійснено державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "ФК "Вектор Плюс", відповідач не порушив вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_4

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 08 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ "ФК "Вектор Плюс", копії касаційної скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 березня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду.

На час розгляду справи позивач і відповідач заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подали.

У судовому засіданні 11 вересня 2018 року представник ТОВ "ФК "Вектор Плюс" підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника третьої особи, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 30 вересня 2008 року ОСОБА_4 та Відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - Банк) уклали договір про надання споживчого кредиту N 1701/0908/71-140 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 39000 доларів США, тоді як остання зобов'язалася в порядку та на умовах, визначених указаним договором, повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено договір іпотеки від 30 вересня 2008 року N 1701/0908/71-140-Z-1 (далі - договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С.Є., згідно з яким іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (Банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру.

28 листопада 2012 року Банк відступив право вимоги ТОВ "ФК "Вектор Плюс" відповідно до договору факторингу N 15 та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки до позивача за зобов'язаннями за кредитним договором.

30 квітня 2015 року на підставі заяви уповноваженої особи ОСОБА_7 від 30 вересня 2008 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_2, номер запису про право власності НОМЕР_1), а саме про державну реєстрацію за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" права власності на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру.

Не погодившись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_4 звернулася за захистом своїх прав до адміністративного суду з відповідним позовом.

Обставин справи її учасники під сумнів не ставлять.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, ВеликаПалата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року у справі N 817/2398/15 за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", про визнання протиправним і скасування рішення - скасувати, а провадження в цій справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук О.М. Ситнік

Д.А. Гудима О.С. Ткачук

В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

  • Like 1
  • Confused 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Очередное циничное нарушение права на защиту прикрытое необоснованной сапрыкивщиной. Большая палата указала, что то, что исковые требования в деле заявлено на восстановление нарушенного гражданского права истца, спорные правоотношения связанные с невыполнением условий гражданско-правовых договоров (кредитного и ипотечного), на момент обращения в суд право собственности на спорную квартиру перешло к третьему лицу по делу, суд, несмотря на участие в споре субъекта властных полномочий, пришел к выводу о том, что этот спор не является публично-правовым, а должен решаться судами по правилам ГПК Украины.

При этом в деле не ставится вопрос о признании права собственности, что в очередной раз говорит о полном уничтожение верховенства права и правовой определенности подобными постыдными решениями.

  • Like 4

Share this post


Link to post
Share on other sites

У меня была подобная ситуация и АСМК решил, что это ЦПКУ...(((

Share this post


Link to post
Share on other sites
21 hours ago, ANTIRAID said:

Очередное циничное нарушение права на защиту прикрытое необоснованной сапрыкивщиной. Большая палата указала, что то, что исковые требования в деле заявлено на восстановление нарушенного гражданского права истца, спорные правоотношения связанные с невыполнением условий гражданско-правовых договоров (кредитного и ипотечного), на момент обращения в суд право собственности на спорную квартиру перешло к третьему лицу по делу, суд, несмотря на участие в споре субъекта властных полномочий, пришел к выводу о том, что этот спор не является публично-правовым, а должен решаться судами по правилам ГПК Украины.

При этом в деле не ставится вопрос о признании права собственности, что в очередной раз говорит о полном уничтожение верховенства права и правовой определенности подобными постыдными решениями.

Нужен этот КАСУ, как кобыле бензин...

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно подобное постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/23586/15

Провадження N 11-768апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року (судді Федорчук А.Б., Гарник К.Ю., Кобилянський К.М.) та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (у складі колегії суддів Костюк Л.О. ; Бужак Н.П., Твердохліб В.А.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції (далі - Реєстраційна служба), Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - Департамент МУЮ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Реєстраційної служби, Департаменту МУЮ, у якому просила:

- визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Галкіна Є.В. від 24 липня 2015 року щодо здійснення державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки за кадастровими номерами: НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які розташовані в селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області за Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - АТ "Дельта Банк");

- зобов'язати Реєстраційну службу внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) записи про скасування державної реєстрації права власності на зазначені земельні ділянки за АТ "Дельта Банк";

- визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту МУЮ Філюка С.П. від 30 липня 2015 року про внесення відомостей про речові права та їх обтяження до Державного реєстру прав;

- зобов'язати Департамент МУЮ внести до Державного реєстру прав записи про скасування реєстрації та їх обтяжень щодо земельних ділянок за кадастровими номерами: НОМЕР_1 та НОМЕР_2, які розташовані в селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказує, що державним реєстратором Реєстраційної служби Галкіним'Є.В. здійснено державну реєстрацію права приватної власності на земельні ділянки (за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2), розташовані в Київській області Києво-Святошинського району село Чайки, за АТ "Дельта Банк", а 30 липня 2015 року державним реєстратором Департаменту МУЮ Філюком С.П. прийняті рішення про внесення відомостей про речові права та їх обтяження до Державного реєстру прав на підставі рішення суду, яким право власності на них за АТ "Дельта Банк" не визнано і стягнення в рахунок погашення зобов'язань за іпотечним договором не звернено.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 24 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, розглянули вимоги позивачки, як адміністративний спір, і відмовили у задоволенні позову. При цьому звернули увагу позивачки, що нею невірно обрано спосіб захисту порушених прав, оскільки вилучення майна з незаконного володіння підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, 25 квітня 2016 року ОСОБА_3, звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що предметом позовних вимог є визнання протиправним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень і зобов'язання його вчинити певні дії, а не витребування земельних ділянок з незаконного володіння, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 квітня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 червня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 27 лютого 2003 року між позивачкою та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб.

Під час шлюбу подружжям на підставі договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2005 року придбано земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_2 (2,2036 га) та НОМЕР_1 (1,2245 га), що розташовані в селі Чайки Києво-Святошинського району Київської області. У грудні 2010 року ОСОБА_6 отримано державні акти на право приватної власності на ці земельні ділянки.

12 квітня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" (правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ "Кредитпромбанк") та ТОВ "Екоінветбуд" був укладений кредитний договір N 49.8/15/2007-КЛТ.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 02 лютого 2011 року між ПАТ "Кредитпромбанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір N 49.12/15/106/11, відповідно до якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв у іпотеку майно (земельні ділянки, що розташовані в селі Чайки

Києво-Святошинського району Київської області за кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1).

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 27 вересня 2013 року ПАТ "Кредитпромбанк" відступив свої права АТ "Дельта Банк" за кредитним договором, укладеним з ТОВ "Екоінвестбуд", а також пов'язаних з ним договором іпотеки, договором застави, та всі права кредитора за договором поруки.

Заборгованість ТОВ "Екоінвестбуд" у зв'язку з порушенням взятих на себе зобов'язань станом на 25 липня 2014 року складала 178039721,99 грн.

АТ "Дельта Банк" направив ОСОБА_6, як майновому поручителю, письмове повідомлення-вимогу про необхідність сплати у повному обсязі заборгованості за кредитним договором та повідомив, що у випадку невиконання вимоги буде звернуто стягнення на предмет іпотеки, однак ця вимога виконана не була.

09 жовтня 2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у цивільній справі N 369/8770/14-ц за позовом АТ "Дельта Банк" до ОСОБА_6 прийняв рішення про відмову у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

02 квітня 2015 року Апеляційний суд Київської області скасував вищезазначене рішення та прийняв нове про задоволення позову. Рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором N 49.12/15/І06/01 від 02 лютого 2011 року шляхом визнання за АТ "Дельта Банк" права власності на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 1,2245 га кадастровий номер НОМЕР_1 та земельну ділянку площею 2,2036 га кадастровий номер НОМЕР_2, що розташовані за адресою: Київська область Києво-Святошинський район село Чайки.

24 липня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Галкіним'Є.В. здійснено державну реєстрацію права приватної власності за АТ "Дельта Банк" на земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що знаходяться за адресою: Київська область Києво-Святошинський район село Чайки.

Підставою для державної реєстрації права власності на вказані земельні ділянки за АТ "Дельта Банк" в Державному реєстрі прав помилково зазначено рішення Києво-Святошинський районного суду Київської області від 09 жовтня 2014 року у цивільній справі N 369/8770/14-ц, яким у задоволенні позову було відмовлено.

30 липня 2015 року державний реєстратор Департаменту МУЮ Філюк С.П. за результатом прийнятих рішень про державну реєстрацію прав від 24 липня 2015 року відкрив розділ в Державному реєстрі прав та вніс відповідні відомості про речові права та їх обтяження про об'єкти та суб'єкта цих прав.

Вважаючи рішення відповідачів про реєстрацію права власності на земельні ділянки за АТ "Дельта Банк" та внесені на підставі цих рішень відомості про реєстрацію прав та їх обтяжень до Державного реєстру прав протиправними і прийнятими всупереч вимогам Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), ОСОБА_3 звернулася до суду із цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, позивачка звернулася до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів щодо реєстрації права власності на земельні ділянки за ТОВ "Дельта Банк", оскільки вважає їх прийнятими всупереч нормам закону, а саме, внесення запису про реєстрацію права власності на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня2014 року, яким право власності на земельні ділянки за АТ "Дельта Банк" не було визнано і стягнення в рахунок погашення зобов'язань за іпотечним договором не звернено.

Крім того зазначила, що оскаржувані рішення державних реєстраторів порушують її право власності, як співвласниці у спільній сумісній власності подружжя, оскільки унеможливлюють здійснення володіння, користування та розпорядження своєю часткою у спільному майні.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державних реєстраторів як суб'єктів, наділених владно-управлінськими функціями, скільки право позивачки володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою у спільному майні подружжя, а саме, земельними ділянками, право власності на які, у зв'язку із невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного) та на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 02 квітня 2015 року, перейшло до третьої особи (ТОВ "Дельта Банк"), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Стосовно твердження ОСОБА_3 про протиправні рішення державного реєстратора з реєстрації права власності на земельні ділянки за ТОВ "Дельта Банк" на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2014 року, яким право власності на земельні ділянки за АТ "Дельта Банк" не було визнано і стягнення в рахунок погашення зобов'язань за іпотечним договором не звернено, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначає таке.

Як встановлено судами, 24 липня 2015 року представником АТ "Дельта Банк" до Реєстраційної служби для реєстрації права власності на земельні ділянки по заставному майну подано заяви та відповідні документи, серед яких було рішення Апеляційного суду Київської області від 02 квітня 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором N 49.12/15/І06/01 від 02 лютого 2011 року шляхом визнання за АТ "Дельта Банк" права власності на нерухоме майно, а саме: земельні ділянки (кадастрові номери НОМЕР_1; НОМЕР_2), що розташовані за адресою: Київська область Києво-Святошинський район село Чайки.

При цьому, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно помилково зазначено підставу вчинення запису про реєстрацію права власності - рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 2014 року.

Стаття 27 Закону N 1952-IV передбачає виправлення технічних помилок у Державному реєстрі прав, зокрема у разі виявлення у свідоцтві про право власності на нерухоме майно та/або витязі з Державного реєстру прав технічної помилки, допущеної державним реєстратором, заінтересована особа письмово повідомляє у п'ятиденний строк про це державного реєстратора, який перевіряє відповідність відомостей Державного реєстру прав інформації, що міститься у заяві про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень. Якщо факт невідповідності підтверджено, державний реєстратор безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення.

Отже, на момент прийняття оскаржуваних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державним реєстратором встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів та відсутність законодавчо визначених підстав для відмови в державній реєстрації, а технічні помилки, допущені при внесенні записів до Державного реєстру прав, не можна вважати протиправними діями державного реєстратора, оскільки рішення про реєстрацію права власності на земельні ділянки прийняте ним на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини спрямовані на захист цивільного права позивачки, а технічні помилки в Державному реєстрі прав можуть бути виправлені державним реєстратором згідно ст. 27 Закону N 1952-IV. Наявність цих помилок не відносить зазначений спір до адміністративного.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

Постанова
Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа N 753/4348/17

Провадження N 14-275 цс 18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України в особі державного реєстратора ОСОБА_4 (далі також - відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року, постановлену суддею Леонтюк Л.К., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року, постановлену колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі: Заришняк Г.М., Андрієнко А.М., Мараєвої Н.С.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України в особі державного реєстратора ОСОБА_4.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 4 березня 2017 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом і просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу й індексним номером 12723382) від 28 квітня 2014 року (далі - оскаржене рішення), яким за ОСОБА_8 (далі - позикодавець) зареєстроване право приватної власності на квартиру N 71 загальною площею 44,3 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - квартира).

2. Мотивувала тим, що 20 квітня 2012 року позивач і позикодавець уклали договір позики, за умовами якого позивач взяла позику у сумі 300 658 грн. що за офіційним курсом Приватного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Правекс Банк" становило в еквіваленті 37 400 доларів США. Позивач мала повернути кошти у сумі, яка буде відповідати гривневому еквіваленту 37 400 доларів США за офіційним курсом їх продажу у ПАТ "Правекс Банк" на дату здійснення платежу та не пізніше 20 жовтня 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 20 квітня 2012 року позивач уклала з позикодавцем договір іпотеки квартири та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Вказувала, що відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторони домовилися про перехід права власності на квартиру до останнього після спливу 31-денного строку з моменту надіслання на адресу іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначала, що через невиконання нею умов договору позики позикодавець скористалася правом звернення стягнення на предмет іпотеки та зареєструвала право приватної власності на квартиру. Стверджувала, що письмову вимогу від позикодавця про виконання порушеного грошового зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки до 10 квітня 2014 року та після цієї дати не отримувала. Вважала, що відповідач мав відмовити у здійсненні державної реєстрації права приватної власності на квартиру за позикодавцем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 13 березня 2017 року Дарницький районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі.

4. Мотивував тим, що вимога позивача має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 14 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

6. Мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість розгляду вимоги позивача за правилами цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 4 липня 2017 року позивач звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати постановлені у справі ухвали та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Обґрунтовує правовим висновком Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 7 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Позивач вважає, що суди порушили норми процесуального права: оскільки спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільного договору, то справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

(2) Позиція відповідача

12. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

13. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

14. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

15. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій, визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

16. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

17. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що заявлена позовна вимога не випливає з договірних відносин, спір є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів не погоджується.

18. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

19. Спір виник з приводу порушення права власності позивача на об'єкт нерухомості внаслідок дій позикодавця та державного реєстратора щодо реєстрації такого права за позикодавцем.

20. Позовна вимога була мотивована тим, що позивач не отримувала від позикодавця як іпотекодержателя письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання, надсилання якої було передбачене договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 20 квітня 2012 року.В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач зазначила, що, на її думку, право власності на квартиру було порушене саме діями відповідача.

21. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання умов цивільного договору, укладеного позивачем з позикодавцем, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

22. Аналогічна правова позиція сформульована у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 554/14813/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15, від 15 травня 2018 року у справі N 686/22036/15-ц та від 15 червня 2018 року у справі N 826/952/17.

23. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

24. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

25. Згідно з частиною четвертою цієї статті у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

26. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

27. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

28. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

(2.2) Щодо судових витрат

29. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

(3) Висновки щодо застосування норм права

30. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

31. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

32. Вимоги про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо ці вимоги заявлені у місцевому загальному суді, стосуються захисту цивільного права позивача, зокрема випливають з укладеного суб'єктами спірних правовідносин договору про відчуження такого майна або майнових прав на нього (тобто якщо вказані вимоги є похідними від спору щодо нерухомого майна чи прав на це майно).

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко Повний текст постанови підписаний 17 жовтня 2018 року.

Share this post


Link to post
Share on other sites

И еще одно постановление:

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа N 805/1794/14

Провадження N 11-575апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мамонової І.В.,

представника Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" - Звєрєвої О.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 як представника позивача ОСОБА_5 та касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2014 року (судді Скріпнік А.І., Козаченко А.В., Бабаш Г.П.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року (судді Васильєва І.А., Яманко В.Г., Казначеєва Е.Г.) у справі N 805/1794/14 за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України (далі - державний реєстратор) Гуляєва Олексія Олександровича, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Банк Камбіо" (далі - ПАТ "Банк Камбіо"), ОСОБА_6, Реєстраційна служба Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Гуляєва О.О., в якому просив визнати протиправними і скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 16 жовтня 2013 року:

- за індексним номером 6863730 на нежитлове приміщення загальною площею 92,3 кв. м на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_2;

- за індексним номером 6863917 на житловий будинок з надвірними побудовами загальною площею 315,4 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3;

- за індексним номером 6863310 на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер НОМЕР_1;

- за індексним номером 6862835 на підвальне приміщення загальною площею 51,6 кв. м у житловому АДРЕСА_4;

- за індексним номером 6862134 на нежитлове приміщення перукарні загальною площею 144,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування заявлених вимог позивачзазначив, що, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали, серед іншого, вказане нерухоме майно. Між ПАТ "Банк Камбіо" (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець), який є майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо-маркет" (далі - ТОВ "Промо-маркет"; позичальник) укладені договори іпотеки від 27 та 28 серпня 2012 року N 5899, N 2716, N 2718, N 2720 про передачу в іпотеку вказаного майна, підпунктом 2.1 пункту 2 яких передбачено, що іпотека відповідно до цих договорів забезпечує повне виконання грошових зобов'язань позичальника, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з кредитного договору від 27 серпня 2012 року N 712/01-2012, укладеного між ПАТ "Банк Камбіо" (іпотекодержатель) та ТОВ "Промо-маркет" (позичальник). Строком повернення кредиту визначено 26 серпня 2013 року. У зв'язку з невиконанням ТОВ "Промо-маркет" умов указаного кредитного договору, а саме підпункту 3.5 пункту 3 в частині ненадання фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати, роздруківку дебіторів і кредиторів, загальні надходження на усі рахунки, що належать позичальнику) за 2012 рік, ПАТ "Банк Камбіо" 10 червня 2013 року виставило вимогу, якою зобов'язано ТОВ "Промо-маркет", ОСОБА_5, ОСОБА_6 достроково повернути кредит, сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом та провести повний розрахунок з ПАТ "Банк Камбіо" протягом 30 календарних днів з дати відправлення цієї вимоги. У вимозі також міститься застереження, що в разі невиконання ТОВ "Промо-маркет" вимог банку, останній зверне стягнення на предмет іпотеки.

У подальшому ПАТ "Банк Камбіо" звернулося до реєстраційної служби щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення на першому поверсі житлового будинку, житловий будинок з надвірними побудовами, підвальне приміщення в житловому будинку, нежиле приміщення перукарні за іпотечними договорами з метою реалізації вказаного майна та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. 16 жовтня 2013 року державним реєстратором Гуляєвим О.О. прийнято оскаржувані рішенняпро державну реєстрацію за ПАТ "Банк Камбіо" прав власності на нерухоме майно. На думку позивача, вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, відмовив у задоволені адміністративного позову.

Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, представник позивача та третя особа ОСОБА_6 подали касаційні скарги, на обґрунтування яких зазначили, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з порушенням норм матеріального права, а саме частини першої статті 590 та статті 578 Цивільного кодексу України. На думку скаржників, суди не взяли до уваги ту обставину, що державному реєстратору не був наданий документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання ОСОБА_5 письмової вимоги іпотекодержателя, оскільки ОСОБА_5 не отримував вказаної вимоги, що підтверджується листами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 26 лютого 2014 року N 07/5-141 та від 06 березня 2014 року N 07/5-141-1. Крім того, рішеннями відповідача порушено засади державної реєстрації прав, оскільки зареєстроване майно знаходиться в м. Донецьку та в м. Новоазовську Донецької області, а реєстрацію речових прав на це майно здійснено в м. Києві. ОСОБА_6 також зазначила, що ні вона, ні ОСОБА_5 не отримували звіту про оцінку майна. На підставі викладеного скаржники просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про повне задоволення вимог позивача.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 08 та 09 липня 2014 року відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року вказані касаційні скарги було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частин четвертої та шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з наявністю підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15, про те, що такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а також у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду.

13 липня 2018 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" (далі - уповноважена особа) подано відзив на касаційні скарги, в якому зазначено, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У зв'язку з викладеним уповноважена особа просить закрити провадження у справі й відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.

У судовому засіданні 30 жовтня 2018 року представник ПАТ "Банк Камбіо" підтримав позицію, викладену у відзиві уповноваженої особи на касаційні скарги.

Інші учасники справи хоч і належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак у судове засідання не прибули з невідомих причин, у зв'язку із чим на підставі частини четвертої статті 344 КАС України справу розглянуто за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційних скаргах та у відзиві на них доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг.

Суди попередніх інстанцій установили, що, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 придбали, зокрема, таке майно:

- нежитлове приміщення на першому поверсі житлового будинку N АДРЕСА_2;

- житловий будинок з надвірними побудовами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, із земельною ділянкою;

- підвальне приміщення в житловому АДРЕСА_4;

- нежиле приміщення перукарні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Між ПАТ "Банк Камбіо" (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець), який є майновим поручителем ТОВ "Промо-маркет" (позичальник) укладено договори іпотеки від 27 та 28 серпня 2012 року N 5899, N 2716, N 2718, N 2720 про передачу в іпотеку вказаного майна, підпунктом 2.1 пункту 2 яких передбачено, що іпотека відповідно до цих договорів забезпечує повне виконання грошових зобов'язань позичальника, що випливають та/або виникнуть у майбутньому з кредитного договору від 27 серпня 2012 року N 712/01-2012, укладеного між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Промо-маркет". Строком повернення кредиту визначено 26 серпня 2013 року.

У зв'язку з невиконанням ТОВ "Промо-маркет" умов кредитного договору від 27 серпня 2012 року N 712/01-2012, а саме підпункту 3.5 пункту 3 в частині ненадання фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові результати, роздруківку дебіторів і кредиторів, загальні надходження на усі рахунки, що належать позичальнику) за 2012 рік, ПАТ "Банк Камбіо" 10 червня 2013 року виставило вимогу, якою зобов'язало ТОВ "Промо-маркет", ОСОБА_5, ОСОБА_6 достроково повернути кредит, сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом та провести повний розрахунок з ПАТ "Банк Камбіо" протягом 30 календарних днів з дати відправлення цієї вимоги. У вимозі також міститься застереження, що в разі невиконання ТОВ "Промо-маркет" вимог банку, останній зверне стягнення на предмет іпотеки.

У подальшому ПАТ "Банк Камбіо" звернулося до реєстраційної служби щодо реєстрації права власності на вказані об'єкти нерухомого майна, що перебували в іпотеці.

16 жовтня 2013 року державним реєстратором Гуляєвим О.О. прийнято рішенняпро державну реєстрацію за ПАТ "Банк Камбіо" права власності на таке нерухоме майно:

- нежитлове приміщення загальною площею 92,3 кв. м на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 (індексний номер 6863730);

- житловий будинок з надвірними побудовами загальною площею 315,4 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (індексний номер 6863917);

- земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер НОМЕР_1 (індексний номер 6863310);

- підвальне приміщення загальною площею 51,6 кв. м у житловому АДРЕСА_4 (індексний номер 6862835);

- нежитлове приміщення перукарні загальною площею 144,3 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (індексний номер 6862134).

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірні об'єкти нерухомого майна перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 як представника позивача ОСОБА_5 та касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Князєв В.С.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...

  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      02 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 916/3006/17
      Провадження N 12-278гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідачаКібенко О. Р.,
      суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.,
      представників учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" - Попової М.О.,
      Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління - Мілютіна А.Є., Дорошенко Ю.В., Тарасенкова В.В., Саковця А.О., Авраменка С.В.,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління
      на рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року, ухвалене суддею Цісельським О.В.,
      та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Савицького Я.Ф., Головея В.М., Діброви Г.І.,
      у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (далі - ТОВ "Укркава")
      до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (далі - Банк)
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
      1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (далі - нотаріус),
      2. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС),
      про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Історія справи
      Короткий зміст та підстави позовних вимог
      1. 06 грудня 2017 року ТОВ "Укркава" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Малим О.С., таким, що не підлягає виконанню.
      2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Укркава" посилалось на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, вчинено з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого 22 лютого 2012 року наказом N 296/5 та зареєстрованого в цей же день у Міністерстві юстиції України за N 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Позивач стверджував, що нотаріус не перевірив безспірність заборгованості.
      3. Також позивач зазначав про те, що Банк перед вчиненням виконавчого напису не направляв йому вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      4. Відповідач проти позову заперечував з мотивів дотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису.
      Фактичні обставини справи, установлені судами
      5. 28 грудня 2011 року Банк та ТОВ "Укркава" уклали договір кредитної лінії N 86 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав товариству кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29 грудня 2016 року у різних валютах - гривнях, доларах США, євро;максимальний ліміт кредитування визначено в еквіваленті 40 000 000 грн.
      6. Цього ж дня на виконання умов пункту 4.1 кредитного договору ТОВ "Укркава" (іпотекодавець) та Банк (іпотекодержатель) уклали договір наступної іпотеки (далі - іпотечний договір), відповідно до умов якого на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договороміпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 (літ. " А "), оціненою вартістю 33 584 103 грн. які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні іпотекодавця за договором оренди.
      7. Пунктом 4.1 іпотечного договору сторони визначили, що право іпотеки виникає в іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, та/або невиконання іпотекодавцем обов'язків за цим договором, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.
      8. 20 лютого 2015 року Банк звернувся до ТОВ "Укркава" листом N 24-1/114 про порушення ним умов кредитного договору: у січні 2015 року не погашено заборгованість за траншами в розмірі 1 665 208,33 грн та 125 000 дол. США; у лютому 2015 року не погашено заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 451 440,26 грн та 20 506,75 дол США.
      9. 24 квітня 2015 року ці ж сторони уклали додатковий договір N 7 до кредитного договору, в якому, зокрема, змінили діючий ліміт кредитування.
      10. 04 травня 2016 року Банк направив ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/86/7402). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити заборгованість на загальну суму 3 699 753, 88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      11. Цього ж дня Банк направив Товариству вимогу про дострокове повернення кредиту (лист N 28/01-3/86/7403). Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, Банк повідомив ТОВ "Укркава" про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цього листа здійснити повне погашення заборгованості на загальну суму 3 699 753,88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості.
      12. 14 червня 2016 року у зв'язку з порушенням ТОВ "Укркава" зобов'язань за кредитним договором, Банк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      13. 07 липня 2017 року Банк направив ТОВ "Укркава" ще одну вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/17/10602). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити 3 978 178,84 дол. США та 75 465 776,91 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості. Банк попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений іпотечним договором та статтею 33 Закону України "Про іпотеку".
      14. 09 листопада 2017 року за зверненням Банку нотаріус на підставі статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів), вчинив виконавчий напис, відповідно до якого з метою погашення частини заборгованості ТОВ "Укркава" перед Банком звернув стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності боржнику та переданий в іпотеку за іпотечним договором, а саме на будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів: восьмиповерхову виробничу будівлю (літ. "Б") з навісами (літ. "б", "б1") загальною площею 7665,5 кв. м, будівлі насосної (літ. "В") з підвальним поверхом загальною площею 76,1 кв. м, споруди N 1, 8 - огорожі, N 2, 3, 9 - ворота, N 4 - градирні, N 5 - резервуари для води, N 6 - артезіанську свердловину, N 7 - резервуар для шламу, N 10 - оглядові колодязі, N 1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 а.
      15. Нотаріус виходив з того, що Банк надав ТОВ "Укркава" грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном їх повернення до 29 грудня 2016 року. Оскільки товариство з 30 грудня 2016 року по 08 листопада 2017 року (строк, за який проводиться стягнення) не повернуло кредитних коштів, то за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета стягнення, підлягають задоволенню такі вимоги стягувача: 2 999 385,40 дол. США заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в іноземній валюті; 39 965 000 грн заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в національній валюті. Крім того, з метою відшкодування внесеної за вчинення виконавчого напису плати у розмірі 80 000 грн запропоновано їх стягнути з ТОВ "Укркава". Виконавчий напис може бути пред'явлений до виконання протягом року з дня його вчинення (до 09 листопада 2018 року).
      16. 25 січня 2018 року державний виконавець ВДВС постановою ВП N 55644595 відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      17. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, позов задовольнив.
      18. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що письмового повідомлення з відміткою ТОВ "Укркава" про отримання вимоги Банку від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602) або письмового повідомлення з відміткою поштового відділення зв'язку про відправлення цієї вимоги на адресу ТОВ "Укркава", зазначену в іпотечному договорі, Банк разом із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріусу не надав.
      19. Натомість суди дійшли висновків про те, що Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки у травні 2016 року.
      20. З урахуванням положень пункту 6.2 іпотечного договору Банк обрав один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - за рішенням суду, про що свідчить його звернення до господарського суду з відповідним позовом.
      21. Тому, звернувшись до нотаріуса у листопаді 2017 року, Банк порушив правила звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
      22. Також апеляційний суд зазначив, що з дня виникнення у Банку вимоги за кредитним договором минуло більше одного року, а тому строк для вчинення виконавчого напису вважається пропущеним. Суд не взяв до уваги посилання Банку на збільшення сторонами в іпотечному договорі позовної давності до 10 років з огляду на те, що встановлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису має іншу правову природу, ніж позовна давність.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      23. У серпні 2018 року Банк та приватний нотаріус Малий О.С. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      Доводи осіб, які подали касаційні скарги
      24. На обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на помилковість висновків судів щодо пропуску строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором. Наголошують на дотриманні нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів під час вчинення оспорюваного виконавчого напису. Стверджують, що остаточним терміном повернення всієї суми кредиту є визначена сторонами у пункті 2.2 кредитного договору дата - 29 грудня 2016 року, а відтак річний строк для звернення до нотаріуса Банком не пропущений. Нотаріус також зазначає, що відповідно до наданих Банком документів право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло через 30 днів після надсилання вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист від 07 липня 2017 року N 28/01-3/17/10602). Банк також вважає, що оскільки сторони в пункті 9.4 іпотечного договору збільшили позовну давність до 10 років за будь-якими вимогами, які випливають з цього договору, нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку з огляду на положення статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      Доводи інших учасників справи
      25. ТОВ "Укркава" подало відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає законними та обґрунтованими висновки судів про пропуск строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором.
      Рух касаційних скарг
      26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвалою від 21 листопада 2018 року передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказавши на необхідність відступити від висновків щодо застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійу подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      Щодо строку звернення до нотаріуса
      27. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      28. Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      29. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що Банк пропустив передбачений законом річний строк для звернення до нотаріусу для вчинення виконавчого напису, оскільки Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки 4 травня 2016 року, звернувшись до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 4 травня 2016 року).
      30. У касаційній скарзі Банк, не погодившись із рішеннями судів, посилається на те, що пунктом 9.4 договору іпотеки сторони передбачили, що "строк позовної давності за будь-якими вимогами іпотекодержателя, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у 10 років". Тому скаржник вважає, що з огляду на положення частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 ЦК України нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку.
      31. Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійдійшов висновку про те, що статтею 88 Закону України "Про нотаріат" нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Зазначив, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У зв'язку із цим відхилив доводи про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені в один рік, оскільки сторони у встановленому законом порядку збільшили позовну давність до 5 років, а в подальшому до 50 років.
      32. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки вважає, що зазначений строк не може бути змінений договором. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктами 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін.
      33. Разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
      34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.
      35. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
      36. Стаття 88 Закону "Про нотаріат" містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України "Про нотаріат", не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб'єктною ознакою.
      37. Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга статті 318 ЦК України визначає, що всі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
      38. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи.
      39. Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
      40. Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.
      41. Водночас, нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора-юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її статусу.
      42. Таким чином, Велика Палата Верховного суду доходить висновку, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      43. Враховуючи викладене, твердження судів попередніх інстанцій щодо пропуску Банком строку для звернення до нотаріуса є помилковим, адже право вимоги виникло у Банку 04 травня 2016 року і до моменту звернення Банка до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09 листопада 2017 року минуло менше трьох років.
      Щодо безспірності заборгованості
      44. Стаття 88 Закону України "Про нотаріат" містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
      45. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
      46. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.
      47. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
      48. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі N 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.
      49. Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.
      50. Інформація про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивач визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо належного повідомлення боржника
      51. Позивач посилався на те, що Банк перед вчиненням оспорюваного виконавчого напису не направляв ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення виконання зобов'язаннявід 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.
      52. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).
      53. У пункті 6.1 іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та (або) зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. При цьому сторони за взаємною згодою встановили, що цей строк починає відлік з дати, зазначеної на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням поштового зв'язку під час відправлення іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення зобов'язання з повідомленням про вручення, або з дати, зазначеної на такому листі іпотекодавцем при отриманні представником іпотекодавця зазначеного листа особисто.
      54. На підтвердження спливу тридцятиденного строку з моменту надіслання Банком повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень ТОВ "Укркава" банк надав: засвідчену копію вимоги від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), оригінал квитанції N 6501406499910 про надання послуг поштового зв'язку про направлення вимоги листом з повідомленням про вручення, оригінал опису вкладення від 10 липня 2017 року про направлення вимоги.
      55. Отже, Банк надав приватному нотаріусу документи, які містять відмітку поштового відділення зв'язку про відправлення вимоги цінним листом з повідомленням про вручення на вказану в іпотечному договорі адресу, тобто виконав вищевказані вимоги, що не врахували суди попередніх інстанцій. Надання доказів щодо повідомлення боржника та сплив тридцятиденного строку з моменту повідомлення уможливлюють вчинення виконавчого напису, що свідчить про дотримання встановленого порядку.
      56. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що аналогічну вимогу Банку ТОВ "Укркава" отримало ще у травні 2016 року. З того моменту сума заборгованості не змінилася, жодних дій для її погашення ТОВ "Укркава" не вчинило. Таким чином, ТОВ "Укркава" було належним чином повідомлено про вимогу Банку і мало достатньо часу для усунення порушень.
      Щодо вчинення виконавчого напису на оригіналі іпотечного договору
      57. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з ненаданням приватним нотаріусом та відповідачем жодного доказу вчинення виконавчого напису на оригіналі договору, дублікаті договору, копії договору або на виписці з особового рахунку боржника при вчинення оспорюваного виконавчого напису було порушено приписи підпунктів 5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.
      58. Підпунктами 5.1, 5.2 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), який встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.
      59. Виключення з наведеного загального правила передбачає підпункт 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, відповідно до якого якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
      60. У справі, що розглядається, саме про часткове задоволення вимог стягувача щодо погашення заборгованості за основним боргом (погашення тіла кредиту) зазначено, зокрема, у заяві Банку про вчинення виконавчого напису та у виконавчому написі.
      61. Місцевий господарський суд установив, а суд апеляційної інстанції не спростував те, що Банк надав нотаріусу оригінал іпотечного договору з усіма змінами і доповненнями, як це передбачено пунктом 1 Переліку документів. При цьому в додатках до заяви про вчинення виконавчого напису міститься посилання на оригінал іпотечного договору та його нотаріально посвідчену копію, які Банк надав нотаріусу.
      62. У даному випадку вчинено виконавчий напис, в якому зазначено, що він стосується саме певного, визначеного у написі договору. Його вчинення на окремому документі не спростовує відсутність зобов'язання та не впливає на дійсність виконавчого напису.
      63. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що Банк виконав належним чином приписи чинного законодавства, надавши нотаріусу оригінал і нотаріально посвідчену копію договору іпотеки для вчинення виконавчого напису.
      64. Позивач не підтвердив належними і допустимими доказами відсутність відмітки на оригіналі іпотечного договору чи оригіналі кредитного договору. Навіть у разі недотримання нотаріусом вимоги щодо проставляння відмітки на оригіналі чи копії договору ця обставина не може слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, адже позивач не довів, яким чином відсутність цієї позначки порушує його права і впливає на дійсність виконавчого напису. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, що призвело до помилкового застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.
      Щодо обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки
      65. Як досліджено судами, пунктом 6.2 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (підпункт 6.2.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 6.2.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 6.2.3.1 та 6.2.3.2 цього пункту договору (підпункт 6.2.3).
      66. Як зазначалося раніше, Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки після звернення до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 04 травня 2016 року). У разі невиконання цієї вимоги, Банк попереджав, що буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений пунктом 6.2 іпотечного договору, в тому числі за рішенням суду.
      67. Реалізуючи своє право з урахуванням пункту 6.2 іпотечного договору, Банк 14 червня 2016 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16.
      68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру.
      69. Тому хоч на момент звернення до нотаріуса Банк уже застосував один з передбачених пунктом 6.2 іпотечного договору способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - в судовому порядку, але подальше звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису (в позасудовому порядку) не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України "Про іпотеку" зважаючи на відсутність у цій справі спору щодо наявності боргу і його розміру, вказаного у виконавчому написі нотаріуса.
      Щодо реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження
      70. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на відсутність відомостей щодо реєстрації Банком у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на момент початку процедури звернення стягнення на предмет обтяження, тобто станом на травень 2016 року.
      71. У постанові від 16 травня 2018 року у справі N 320/8269/15-ц (провадження N 14-83цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      72. Разом з тим Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень саме рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону).
      73. Оскільки у цій справі предметом іпотеки є нерухоме майно, відсутні підстави для застосування приписів цього Закону до спірних правовідносин, а тому помилковим є висновок суду про те, що відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів статей 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
      74. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення нотаріусом під час вчинення оспорюваного виконавчого напису вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
      75. Тому Велика Палата Верховного Суду підстав для задоволення позову не вбачає.
      Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
      Щодо суті касаційних скарг
      76. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      77. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
      78. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційні скарги слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
      Щодо судових витрат
      79. Судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача.
      ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
      80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
      81. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін.
      82. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.
      83. Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України "Про нотаріат", та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління задовольнити.
      2. Рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі N 916/3006/17 скасувати та ухвалити нове рішення.
      3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем, таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
      4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491)на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 35) 5 600 (п'ять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (65014, м. Одеса, вул. Базарна, 17, код ЄДРПОУ 09328601) 4 962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя: Князєв В.С.
      Суддя-доповідач О.Р. Кібенко
      Судді: Т.О. Анцупова Ж.М. Єленіна
      С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко
      В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
      Ю.Л. Власов Л.І. Рогач
      М.І. Гриців О.М. Ситнік
      Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич
      В.І. Данішевська О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      3 липня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 676/1557/16-ц
      Провадження N 14-197 цс 19
      Велика Палата Верховного Суду у складі
      судді-доповідача Гудими Д.А.,
      суддів Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області (далі також - відповідач) про відшкодування збитків
      за касаційною скаргою відповідача на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року, ухвалене суддею Швець О.Д., і рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Карпусь С.А., Федорової Н.О., Ярмолюка О.І.
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      1. 23 березня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просив стягнути з відповідача 207 754,00 грн. які вважає збитками, завданими неналежним виконанням відповідачем постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12.
      2. Позов мотивував такими обставинами:
      2.1. Позивач є інвалідом II групи з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), а тому до кінця 2011 року отримував пенсію з розрахунку заробітної плати за час роботи у зоні відчуження.
      2.2. З січня 2012 року відповідач призначив позивачу пенсію по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у мінімальному розмірі.
      2.3. Вінницький апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12 визнав неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії із заробітної плати за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року та зобов'язав відповідача провести перерахунок пенсії із заробітної плати за червень 1986 року.
      2.4. На виконання вказаного судового рішення перерахунок пенсії за період з 1 січня 2012 року до 15 липня 2013 року був проведений, однак відповідні кошти позивач отримав лише у травні 2015 року.
      2.5. Через несвоєчасне виконання судового рішення за період з 1 січня 2012 року до 31 грудня 2014 року включно позивачеві заподіяні збитки.
      Короткий зміст рішення суду першої інстанції
      3. 25 серпня 2016 рокуКам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення про часткове задоволення позову. З урахуванням ухвали від 5 вересня 2016 рокупро виправлення описки суд стягнув з відповідача на користь позивача 90 962,64 грн компенсації "у зв'язку з невчасно виплаченою пенсією".
      4. Суд першої інстанції застосував пункт 2 частини другої статті 22, частину першу статті 1166 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, частину другу статті 46, статтю 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 1 і 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", пункт 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159, і дійшов висновку, що позивач має право на одержання компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати, яку відповідач позивачеві не нарахував і не виплатив.
      Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
      5. 1 листопада 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області ухвалив рішення, в якому змінив рішення суду першої інстанції у частині суми компенсації втрати частини доходів і стягнув з відповідача 88 860,58 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
      6. Апеляційний суд, застосувавши статтю 1173 ЦК України, частину другу статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 1 і 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", абзац другий пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159, мотивував рішення так:
      6.1. У період з 1 січня 2012 року до 30 квітня 2015 року включно відповідач виплачував позивачеві пенсію у заниженому розмірі, тобто кожен місяць не доплачував частину пенсії.
      6.2. На виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12 відповідач перерахував позивачеві пенсію з 10 липня 2013 року до 30 квітня 2015 року і нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 73 448,46 грн (різницю між фактично виплаченою та належною до виплати пенсією), який фактично виплатив після відрахувань військового збору та податку на доходи фізичних осіб у травні 2015 року у сумі 72 344,22 грн.
      6.3. На виконання постанови Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області від 30 вересня 2015 року у справі N 676/5833/15-а відповідач перерахував позивачеві пенсію з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року та нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 63 589,05 грн (різницю між фактично виплаченою та належною до виплати пенсією), який фактично виплатив у січні 2016 року.
      6.4. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач заявив вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходів через порушення строків їх виплати. Доводи відповідача про те, що він своєчасно виконав судові рішення у вказаних справах, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо суті спору.
      6.5. Розраховуючи суму компенсації позивачеві, суд першої інстанції допустив помилку та всупереч вимогам абзацу другого пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159, включив до розрахунку індекси споживчих цін за січень 2012 року, липень 2013 року, травень 2015 року та січень 2016 року.
      Короткий зміст вимог касаційної скарги
      7. У листопаді 2016 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні позову. Скаржиться на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
      Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
      8. 20 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
      9. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржив рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.
      АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      10. Відповідач мотивує касаційну скаргу так:
      10.1. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що справу необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства. Оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, спір має розглядати суд адміністративної юрисдикції.
      10.2. Позивач не подав суду належний розрахунок позовних вимог, внаслідок чого суд самостійно розрахував суму, яку стягнув з відповідача.
      10.3. Дії відповідача до моменту ухвалення на користь позивача судового рішення, що підлягає виконанню, є правомірними. А тому обов'язок з виплати перерахованої пенсії позивачеві виник у відповідача лише з часу, коли суд видав виконавчий документ. Тому у справі N 676/1557/16-цсуди безпідставно вказали, що відповідач порушив строки виплати цих коштів.
      (2) Позиції інших учасників справи
      11. У січні 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу стосовно доводів відповідача про відсутність доказів обґрунтованості розрахунку позовних вимог. Вважає ці доводи безпідставними.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
      (1.1) Щодо юрисдикції суду
      12. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
      13. У касаційній скарзі, вказуючи на юрисдикцію адміністративного суду щодо розгляду цього спору, відповідач зазначив, що він є суб'єктом владних повноважень, а тому спір є публічно-правовим.
      14. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі також - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
      15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання позову) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
      16. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій (частина перша статті 17 КАС України).
      17. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України).
      18. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
      19. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 21 березня 2016 року Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу про закриття провадження у справі N 676/7544/15-а за позовом ОСОБА_1 про відшкодування фінансових втрат, завданих внаслідок несвоєчасного виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду у від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12 начальником Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області Кацап Зоєю Володимирівною. Суд вважав, що позивач заявив за правилами адміністративного судочинства вимогу про відшкодування шкоди без вимоги вирішити публічно-правовий спір. А тому адміністративний суд не має юрисдикції щодо розгляду такого спору.
      20. Оскільки 23 березня 2016 року - на час звернення позивача до суду у справі N 676/1557/16-ц - відповідач погасив борг за пенсійними виплатами, ця справа стосується захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо юрисдикції адміністративного суду.
      (1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги
      21. Суди у цій справі встановили такі обставини:
      21.1. 10 липня 2013 року Вінницький апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі N 2208/2757/12, якою зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в м. Кам'янець-Подільський та Кам'янець-Подільського району провести перерахунок пенсії позивача із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року.
      21.2. Виконуючи цю постанову, відповідач вирішив провести перерахунок пенсії позивачеві з 10 липня 2013 року до 30 квітня 2015 року включно та нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 73 448,46 грн. Цей борг відповідач виплатив позивачу у травні 2015 року у розмірі 72 344,22 грн після відрахувань військового збору та податку на доходи фізичних осіб.
      21.3. 30 вересня 2015 року Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області прийняв постанову у справі N 676/5833/15-а, якою визнав протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області щодо відмови позивачеві у проведенні обчислення пенсії за період з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року включно із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження у червні 1986 року, а також зобов'язав це управління провести позивачеві перерахунок пенсії за період з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року включно із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження у червні 1986 року.
      21.4. На виконання цієї постанови відповідач перерахував позивачеві пенсію з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року та нарахував борг за пенсійними виплатами у сумі 63 589,05 грн. який фактично виплатив у січні 2016 року.
      21.5. Позивач має право на одержання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням відповідачем строків їх виплати. Проте останній самостійно вказану компенсацію позивачеві не нарахував і не виплатив.
      22. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що він недоотримав кошти, які вважає збитками, завданими неналежним виконанням постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12.
      23. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
      24. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
      25. Позивач на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року N 1210, мав право на отримання пенсії у відповідному розмірі з розрахунку його заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року, що підтвердили суди у справах N 2208/2757/12 і N 676/5833/15-а.
      26. Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
      27. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що він має обов'язок виплачувати перераховану пенсію лише з часу, коли суд видав відповідний виконавчий документ, оскільки, на думку відповідача, його дії до дати ухвалення на користь позивача відповідного судового рішення є правомірними.
      28. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обов'язки нараховувати, перераховувати та виплачувати пенсію відповідач має відповідно до пенсійного законодавства. З рішення суду ці обов'язки не виникають. Визнання судом неправомірними дій відповідача з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії та зобов'язання відповідача провести такий перерахунок підтверджують факт неналежного виконання зазначених обов'язків у минулому. Отже, немає жодних підстави вважати, що до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням відповідач діє правомірно та не допускає прострочення виконання зобов'язання.
      29. Відповідач прострочив виконання обов'язку з виплати пенсії у відповідному розмірі з розрахунку заробітної плати позивача, одержаної за роботу у зоні відчуження за червень 1986 року, що встановив Вінницький апеляційний адміністративний суд у постанові від 10 липня 2013 року у справі N 2208/2757/12. А Кам'янець-Подільський міськрайонний суд у постанові від 30 вересня 2015 року у справі N 676/5833/15-а підтвердив, що на підставі постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року відповідач мав перерахувати пенсію позивачеві не лише на майбутні періоди з дня ухвалення зазначеної постанови у справі N 2208/2757/12, але й за весь попередній період. Тому Кам'янець-Подільський міськрайонний суд у постанові від 30 вересня 2015 року у справі N 676/5833/15-а визнав протиправними дії відповідача щодо відмови позивачеві у проведенні обчислення пенсії за період з 1 січня 2012 року до 13 липня 2013 року із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження у червні 1986 року, а також зобов'язав це управління провести позивачеві відповідний перерахунок пенсії за вказаний період.
      30. Стосовно аргументу касаційної скарги про те, що позивач не подав суду належний розрахунок позовних вимог, внаслідок чого суд самостійно розрахував суму, яку стягнув з відповідача, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач розрахував розмір позовних вимог так, як вважав за можливе, виходячи з його досвіду та знань. Натомість суд, застосовуючи норми права, оцінює наданий йому позивачем розрахунок і перевіряє його правильність, зокрема, вчиняє арифметичні дії, спрямовані на встановлення суми, яку слід стягнути згідно з тими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Отже, зазначений довід відповідача є необґрунтованим.
      31. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
      32. З огляду на вказаний припис суд касаційної інстанції не може перевірити ті доводи касаційної скарги, які стосуються встановлення обставин справи інших, ніж встановили суди першої й апеляційної інстанцій щодо розрахунку компенсації втрати частини пенсійних виплат у зв'язку з порушенням строків їх виплати позивачеві.
      (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      (2.1) Щодо суті касаційної скарги
      33. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
      34. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      35. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      36. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, виклавши мотивувальні частини рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року з урахуванням цієї постанови.
      (2.2) Щодо судових витрат
      37. Судові витрати, понесені у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на відповідача.
      Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області задовольнити частково.
      2. Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року змінити у мотивувальних частинах відповідно до цієї постанови; в інших частинах рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 серпня 2016 року у частині, незміненій судом апеляційної інстанції, а також рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 1 листопада 2016 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Т.О. Анцупова В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      Справа № 465/1648/19
      Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
      Провадження № 22-ц/811/1610/19
      Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М.
      Категорія: 81
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      23 липня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
       головуючої - Курій Н.М.,
       суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.,
       за секретаря - Матяш С.І.,
      з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Блажевського П.І.,
      розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, постановлену в складі головуючого - судді Кузь В.Я.,
      в с т а н о в и в:
      20.03.2019 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтовується тим, що 03 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року. Згідно з п.п.1.1.,1.2. Кредитного договору, Банк зобов`язався надати Позичальнику споживчий кредит в сумі 83 000 доларів США зі строком користування до 02 березня 2018 року зі сплатою 11,9% відсотків річних. В забезпечення виконання Кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та Позивачем, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., за реєстровим №1717. Відповідно до Іпотечного договору, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року, нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,3 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 .
      Позивачу стало відомо, що право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ТОВ ФК «Вектор Плюс» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Така інформація була отримана через Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Просила забезпечити позов шляхом накладення арешту та забороною вчиняти певні дії по відношенню до квартири. Вважає, вид забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії відповідає позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири вже зараз вчиняються дії, які порушують право користування квартирою.
      Зокрема, 25 вересня 2018 року двома представниками ТОВ ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Повторна спроба представників ТОВ ФК «Вектор плюс» заволодіти майном була здійснена 05.03.2019 р. о 8.30 ранку. Працівники ТОВ ФК «Вектор плюс» наполягали, щоб їх пустили до квартири, пояснюючи це тим, що вони хочуть зробити фото майна, що там знаходиться для подальшої оцінки майна та його реалізації.
      Таким чином, у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою.
      Крім того, спірна квартира АДРЕСА_2 , на даний час перебуває у власності ТОВ ФК «Вектор Плюс», останній має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном.
      Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, за безпідставністю такої.
      Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року оскаржила представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
      В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала є незаконною, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Позивач вважає, що перехід права власності на належну їй квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення її прав. У випадку не задоволення заяви про забезпечення позову ТОВ ФК «Вектор Плюс» має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном поки тривають судові засідання. Водночас, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити рішення суду у разі задоволення позову.
      Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
      Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, посилаючись на доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги та просила ухвалу суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
      Представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевський П.І. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, оскільки наміру відчужувати спірну квартиру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» немає. У випадку задоволення апеляційним судом заяви про забезпечення позову, просив вирішити питання застосування зустрічного забезпечення.
      Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (арк.спр.104, 106 виділених матеріалів), а тому апеляційний суд вважає, що розгляд справи необхідно проводити без його участі.
      Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.
      Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не зазначено обґрунтування необхідності забезпечення позову, ціну позову про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, які необхідні для забезпечення позову, що позбавляє суд визначити співмірність із заявленими позивачем вимогами відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України. Також зазначив, що заявником не додано до матеріалів заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності. Тому дійшов висновку, що вимога про забезпечення позову є безпідставною, необґрунтованою, заявником не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову та відмовив у забезпеченні позову.
      Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
      Із направлених до суду апеляційної інстанції матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в якому просила визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., щодо проведення 03.07.2015 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТзОВ Факторингова компанія «Вектор плюс». Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. індексний номер 22584599 від 03.07.2015 року, згідно з яким 03.07.2015 року внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №10277904 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер№1717 від 03.03.2008 року.
      З метою забезпечення позову просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії по передачі права користування квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам вселятися в квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам реєструватися в квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб у квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою: квартири АДРЕСА_2 .
      Доводи заяви обґрунтовувала тим, що види забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та забороною вчиняти певні дії відповідають позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири, вчиняються дії, які порушують право користування квартирою. Зокрема, представником ТОВ «ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Тому у випадку не задоволення заяви про забезпечення позову відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою, а набуття права власності на квартиру дає відповідачу обсяг правомочностей та можливість розпоряджатись даним нерухомим майном.
      Отже, у поданій заяві про забезпечення позову позивач зазначила про існування об`єктивних обставин, які свідчать про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
      Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
      Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
      Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
      Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
      Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
      Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
      Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
      Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
      При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
      Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
      Оскаржена ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
      Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.
      Посилання суду першої інстанції на те, що заявником не надано до заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності не відповідають дійсності, оскільки з надісланих матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що як до позовної заяви (арк. спр. 26-28) так і до заяви про забезпечення позову (арк. спр. 48-50) була долучена копія Інформаційна довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2019 року (об`єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»).
      З матеріалів справи встановлено, що предметом позову є визнання незаконними дій нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру та визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
      Для того, щоб уникнути ризику відчуження відповідачем спірного майна на користь третіх осіб та розпорядження відповідачем спірною квартирою, що може унеможливити або утруднити в майбутньому виконання рішення суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і звернулась з заявою до суду про забезпечення позову.
      Враховуючи наявність факту оскарження правових підстав набуття права власності на нерухоме майно, з огляду на пред`явлення вимог майнового характеру, які забезпечуються арештом майна, співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам тощо, у суду апеляційної інстанції наявні підстави для часткового вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову, а саме: в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101; накладення заборони на вчинення правочинів щодо квартири та заборонити проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 .
      Оскільки позивачем ставиться під сумнів саме законність набуття права власності на нерухоме майно відповідачем, вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та відповідають предмету позову,а відтак в частині решти вимог заяви про забезпечення позову належить відмовити, задовольнивши частково заяву про забезпечення позову.
      Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, без перевірки наведених заявником обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову та без врахування положень частини 3 статті 153 ЦПК України, норма якої передбачає, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову для повного з`ясування фактичних обставин щодо поданої заяви про забезпечення позову, не обмежується доводами заяви і може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, а у випадку, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін - частина 4 статті 153 ЦПК України.
      Таким чином, судом першої інстанції не з`ясовано обставин, що мають значення для вирішення заяви, не досліджено усіх, передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, що призвело до постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права.
      Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
      За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції в силу п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову з вищенаведених підстав.
      Щодо заявленої усної вимоги представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання застосування зустрічного забезпечення, апеляційний суд зазначає наступне.
      Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
      Враховуючи наведене правило процесуального Закону, суд має право, але не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.
      Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
      Усна вимога представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання зустрічного забезпечення не містить належних обґрунтувань та доказів, яким чином у випадку застосування ухвалою суду заходів забезпечення позову, можуть бути завдані збитки ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», розмір цих збитків, які в розумінні ч.1 ст. 154 ЦПК України були б підставою для застосування судом зустрічного забезпечення. Разом з тим, представник стверджує про відсутність наміру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вчинення дій щодо відчуження належної товариству на праві власності з 03.07.2015 року спірної квартири.
      З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги представника Блажевського П.І. про застосування зустрічного забезпечення на час перегляду апеляційним судом ухвали Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року.
      Одночасно, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснитиТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що воно не позбавлено права в порядку ст.154 ЦПК України звернутися до суду із заявою про застосування зустрічного забезпечення позову, зазначивши відповідні обставини та додавши необхідні докази.
      Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, суд 
      п о с т а н о в и в:
      Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
      Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року скасувати.
      Постановити нове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково.
      Накласти арешт на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ЄДРПОУ: 38004195, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101.
      Накласти заборону на вчинення правочинів щодо квартири АДРЕСА_2 .
      Накласти заборону проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 .
      Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
      Повний текст постанови складено 26.07.2019 року.
      Головуючий Курій Н.М.
      Судді: Шеремета Н.О.
      Цяцяк Р.П.
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83281176
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      25 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 911/2701/17
      Провадження N 12-258гс18
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В.С.,
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Федорченка В.М.,
      позивача - Громадської організації "Садівницьке товариство "Гатне-1" (в. о. голови громадської організації - Гук А.М., представник - адвокат Хасін І.Б.),
      відповідача - Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (представник - адвокат Беседін В.І.),
      розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року (головуючий Гончаров С.А., судді Чорна Л.В., Тищенко А.І.) у справі N 911/2701/17 за позовом Громадської організації "Садівницьке товариство "Гатне-1" (далі - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1") до ПАТ "Укрексімбанк", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Бориспільської районної державної адміністрації, Вишеньківської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Київській області в особі Бориспільського відділу, про встановлення земельного сервітуту.
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до ПАТ "Укрексімбанк" про встановлення постійного земельного сервітуту шляхом надання ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та її членам права проїзду транспортним засобом до земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області, перебуває в оренді ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", через частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області та належить на праві приватної власності ПАТ "Укрексімбанк", уздовж існуючої шляхової мережі площею 1,1558 га, як зображено на Плані меж земельного сервітуту та визначення істотних умов сервітуту: 1.1. Строк сервітуту - постійний. 1.2. Площа, на яку поширюється земельний сервітут - 1,1558 га. 1.3. Межі сервітуту - згідно з Планом меж земельного сервітуту. 1.4. Плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту з внесенням щомісяця до 1-го числа рівними частками.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неможливістю користуватися позивачу та його членам земельною ділянкою, переданою позивачу в користування згідно з договором оренди від 31 жовтня 2006 року, укладеним між Бориспільською районною державною адміністрацією та ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", оскільки зазначена земельна ділянка розташована на півострові і доступ до неї можливий тільки через земельну ділянку відповідача.
      1.3. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що:
      - позивач не надав належних та допустимих доказів того, що вказаний ним шлях проїзду є єдино можливим, а також доказів того, що на земельній ділянці відповідача існує будь-яка автомобільна дорога у розумінні Закону України "Про автомобільні дороги" та Державного стандарту України 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", затвердженого наказом Держстандарту України від 31 липня 1997 року N 441;
      - встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці відповідно до заявлених позивачем вимог частково унеможливлює її використання для власних потреб відповідача, чим порушується співмірність реалізації його прав та законних інтересів;
      - оскільки за даними, що містяться у Державному земельному кадастрі, відомості щодо орендованої позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га відсутні, заявлені позивачем вимоги є безпідставними;
      - частина земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 була передана у власність громадянам відповідно до розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 25 грудня 2006 року N 1643, при цьому матеріали справи не містять доказів того, що власники земельних ділянок, які утворились у результаті поділу, уповноважили ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" на представництво їх інтересів у суді.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. Бориспільська районна державна адміністрація розпорядженням від 7 вересня 2006 року N 990 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років під розширення території садівницького товариства "Гатне-1" для організацій його колективних садів за межами с. Вишеньки Вишеньківської сільської ради" затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років під розширення території ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для організацій його колективних садів за межами с. Вишеньки Вишеньківської сільської ради (пункт 1 розпорядження); надала ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" під розширення земельну ділянку загальною площею 35,4865 га, з яких: 18,0000 га - для садівництва, 17,4865 га - для сінокосіння та створення місць загального користування та зони відпочинку, в довгострокову оренду строком на 49 років для організацій його колективних садів за межами с. Вишеньки Бориспільського району (пункт 2 розпорядження).
      2.2. 31 жовтня 2006 року між ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та Бориспільською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами пунктів 1, 2 якого орендодавець - Бориспільська районна державна адміністрація надає, а орендар - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться за межами с. Вишеньки на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.
      2.3. В оренду надається земельна ділянка загальною площею 35,4865 га земель, з них: 18,0000 гектара - для садівництва; 17,4865 га - для сінокосіння та створення місць загального користування та зони відпочинку; в тому числі: земельна ділянка кадастровий номер 3220881300:04:001:1620 площею 9,7913 га, земельна ділянка кадастровий номер 3220881300:04:001:1621 площею 5,6480 га, земельна ділянка кадастровий номер 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га.
      2.4. Відповідно до пункту 8 договору його укладено на 49 (сорок дев'ять) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
      2.5. Пунктом 13 договору передбачено, що земельна ділянка надається в оренду під розширення території ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для організації його колективних садів за межами с. Вишеньки Бориспільського району Київської області, а саме для садівництва, сінокосіння та створення місць загального користування та зони відпочинку.
      2.6. 19 листопада 2006 року вказаний договір було зареєстровано у Бориспільському районному відділі Державного реєстру земель за N 050632300001.
      2.7. Власником суміжної земельної ділянки, з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247 площею 42,8600 га, розташованої на території Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області є відповідач - ПАТ "Укрексімбанк".
      2.8. Позивач звернувся до відповідача з листом від 14 червня 2017 року N 7, у якому просив встановити земельний сервітут для користування земельною ділянкою за договором оренди земельної ділянки від 31 жовтня 2006 року.
      2.9. Утім між відповідачем та позивачем не було досягнуто відповідних домовленостей, у зв'язку із чим останній звернувся до суду з позовом про встановлення постійного земельного сервітуту шляхом надання ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та її членам права проїзду транспортним засобом до земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області, перебуває в оренді у ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", через частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області та належить на праві приватної власності ПАТ "Укрексімбанк", вздовж існуючої шляхової мережі площею 1,1558 га, як зображено на Плані меж земельного сервітуту та визначення істотних умов сервітуту: 1.1. Строк сервітуту - постійний; 1.2.Площа, на яку поширюється земельний сервітут - 1,1558 га; 1.3. Межі сервітуту - згідно з Планом меж земельного сервітуту; 1.4. Плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту із внесенням щомісяця до 1-го числа рівними частками.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Київської області рішенням від 14 березня 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог, обґрунтувавши рішення тим, що позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували його користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 за договором оренди земельної ділянки саме у заявленому обсязі - 20,0472 га, оскільки загальна площа орендованої земельної ділянки за договором оренди була зменшена у зв'язку із наданням її частин загальною площею 13,9674 га, у власність фізичним особам, і, відповідно, позивачем не доведено виключну необхідність встановлення земельного сервітуту для земельної ділянки площею 20,0472 га. Також суд зазначив, що позивач не надав усіх доказів, що підтверджували б неможливість задоволення його потреб відносно користування орендованою земельною ділянкою іншим способом, ніж установлення земельного сервітуту, та установлення земельного сервітуту для її користування способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки - відповідача.
      3.2. Київський апеляційний господарський суд постановою від 29 серпня 2018 року рішення Господарського суду Київської області від 14 березня 2018 року скасував, та прийняв нове рішення про задоволення позову. Встановив постійний земельний сервітут шляхом надання ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" та її членам права проїзду транспортним засобом до земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області та перебуває в оренді у ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", через частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247, яка знаходиться в урочищі Гатне Вишеньківської сільської ради Київської області, та належить на праві приватної власності ПАТ "Укрексімбанк", уздовж існуючої шляхової мережі площею 1,1558 га, як зображено на Плані меж земельного сервітуту. Визначив істотні умови сервітуту: 1. Строк сервітуту - постійний. 2. Площа, на яку поширюється земельний сервітут - 1,1558 га. 3. Межі сервітуту - згідно з Планом меж земельного сервітуту. 4. Плата за встановлення та користування сервітутом - у розмірі 100 % від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту із внесенням щомісяця до 1-го числа рівними частинами.
      3.3. Свої висновки господарський суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що відповідно до положень статті 148-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки, а отже, позивач є належним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га та відповідно має право на встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки відповідача. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено наявність на земельній ділянці відповідача шляху для проїзду транспортних засобів до земельної ділянки, користувачем якої є позивач, а отже, запропонований позивачем спосіб встановлення сервітуту є найменш обтяжливим для ПАТ "Укрексімбанк".
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року, ПАТ "Укрексімбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 14 березня 2018 року.
      4.2. На обґрунтування касаційної скарги ПАТ "Укрексімбанк" зазначило, що:
      - суд апеляційної інстанції, у порушення частин першої, другої та п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) під час вирішення питання щодо наявності обмежень стосовно земельної ділянки ПАТ "Укрексімбанк" з кадастровим номером 3220881300:04:001:2247 не застосував норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме норми статті 111, частини першої статті 193, статті 194, статті 196 ЗК України та абзац 1 частини першої статті 1, статті 2, статті 3, частини першої статті 15, статті 36 Закону України "Про Державний земельний кадастр";
      - земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га не існує у зв'язку з її поділом, а отже, у суду апеляційної інстанції не було підстав для встановлення сервітуту до цієї ділянки;
      - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" не надала доказів вичерпання нею усіх можливостей (окрім установлення сервітуту) для забезпечення використання земельної ділянки, щодо якої заявлені вимоги про встановлення сервітуту;
      - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" не надала доказів того, що, по-перше, на земельній ділянці ПАТ "Укрексімбанк" у розумінні положень чинного законодавства існує дорога, по-друге, що її експлуатаційний стан відповідає вимогам чинного законодавства для експлуатації транспортними засобами;
      - визначення строку сервітуту як "постійний" з метою проїзду до земельної ділянки, переданої у користування позивачу на 49 років, указує на те, що втручання у право власності ПАТ "Укрексімбанк" було здійснено без дотримання справедливої рівноваги між інтересами власника земельної ділянки та особою, яка звертається з вимогою встановити земельний сервітут на цій земельній ділянці;
      - встановлення сервітуту, наслідком якого є зміна режиму використання земельної ділянки в частині, на яку встановлюється сервітут, неминуче призводить до заподіяння збитків її власнику у вигляді зменшення вартості земельної ділянки та/або зниження ступеня прибутковості здійснюваної діяльності, що, безумовно, потрібно враховувати при визначенні плати за встановлення сервітуту. Втім апеляційний суд не надав оцінки вказаним доводам;
      - ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" звернулась до суду з позовною заявою про встановлення земельного сервітуту не лише у своїх інтересах, але й в інтересах фізичних осіб, які є її членами, а відтак суд апеляційної інстанції повинен був закрити провадження у справі в частині вимог щодо прав фізичних осіб.
      5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      5.1. Оскільки ПАТ "Укрексімбанк" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
      Щодо суті спору
      5.2. Відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельний сервітут здійснюється способом найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
      5.3. За статтею 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельного сервітуту, зокрема, права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
      5.4. Згідно зі статтею 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
      5.5. Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
      5.6. Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
      5.7. Згідно зі статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що діяла на момент укладення договору оренди від 31 жовтня 2006 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
      5.8. Відповідно до статті 177 ЦК України об'єкти цивільних прав це конкретне благо з приводу якого суб'єкти вступають у правовідносини.
      5.9. До нерухомих речей як об'єктів цивільних прав відносяться земельні ділянки (стаття 181 ЦК України).
      5.9.Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
      5.10. Судами встановлено, що в оренду ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" було надано земельну ділянку з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га під розширення території ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для організації його колективних садів, тобто вказана земельна ділянка була надана як об'єкт цивільного права оренди саме ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" для ведення колективного садівництва.
      5.11. Разом із тим, статтею 35 ЗК України визначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Приватизація земельної ділянки громадянином - членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства. Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
      5.12. Частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
      5.13. Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, зокрема, ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
      5.14. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (пункт "в" частини першої статті 121 ЗК України).
      5.15. З наведеного можна зробити висновок, що надана на праві оренди садівницькому товариству земельна ділянка складається із земель загального користування та земельних ділянок для закладення та вирощування плодових насаджень.
      5.16. Земельні ділянки, надані членам садівницького товариства, можуть передаватися їм у власність на підставі графічних матеріалів в межах норм безоплатної передачі, встановлених законом. Приватизація наданої члену садівницького товариства земельної ділянки є його правом. Внаслідок приватизації земельної ділянки, наданої в користування члену садівницького товариства, формується земельна ділянка, яка є об'єктом його права власності.
      Земельні ділянки загального користування також можуть передаватися безоплатно у власність товариству як юридичній особі за його клопотанням на підставі документації із землеустрою або технічної документації із землеустрою, і за наслідками такої передачі за рахунок земельної ділянки, що передана в оренду, може бути сформована нова земельна ділянка також як об'єкт права власності садівницького товариства. При цьому безоплатна передача садівницькому товариству земельних ділянок загального користування у власність здійснюється лише за його волевиявленням.
      5.17. Отже земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону.
      5.18. Випадки припинення договору оренди та підстави припинення права користування земельною ділянкою унормовані у статті 31 Закону України "Про оренду землі" та у статті 141 ЗК України відповідно.
      5.19. Реалізація права на приватизацію земельної ділянки членом садівницького товариства, внаслідок чого він стає власником цієї земельної ділянки як об'єкту цивільних прав, не припиняє ані договору оренди земельної ділянки, укладеного садівницьким товариством з Бориспільською районною державною адміністрацією, ані права користування садівницького товариства земельною ділянкою, яка є предметом договору оренди і, відповідно, іншим об'єктом цивільних прав за площею, межами та інформацією про неї у Державному земельному кадастрі.
      5.20. З огляду на викладене вище, а також враховуючи, що стаття 31 Закону України "Про оренду землі", стаття 141 ЗК України та умови договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:04:001:1622 площею 20,0472 га від 31 жовтня 2006 року не містять положень про припинення прав та обов'язків його сторін по факту приватизації наданих у користування земельних ділянок громадянами - членами садівницького товариства відповідно до статей 35, 116, 118 ЗК України, набуте позивачем право оренди земельної ділянки площею 20,0472 га, яка не вилучалась у позивача як у землекористувача ані в цілому, ані в частині приватизованих земельних ділянок, виникло за вказаним договором і не припинилося на момент вирішення спору судом апеляційної інстанції. Отже, позивач відповідно до статей 98, 99 ЗК України та статті 401 ЦК України має право встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки відповідача.
      5.21. Відповідач під час розгляду справи у попередніх судових інстанціях не спростував доводів позивача, що вимога про встановлення земельного сервітуту у спірних правовідносинах виникла внаслідок неможливості використання останнім земельної ділянки, переданої йому за договором оренди від 31 жовтня 2006 року, оскільки вказана ділянка знаходиться на півострові і доступ до неї можливий виключно по наявному на земельній ділянці відповідача шляху. Апеляційний господарський суд установив, що запропонований відповідачем спосіб встановлення сервітуту є найменш обтяжливим, як того вимагають положення статті 98 ЗК України. Суд апеляційної інстанції також установив, що позивач звертався до відповідача з листом від 14 червня 2017 року N 7, у якому просив встановити земельний сервітут для користування земельною ділянкою за договором оренди земельної ділянки від 31 жовтня 2006 року. Втім між відповідачем та позивачем не було досягнуто відповідних домовленостей, у зв'язку із чим останній звернувся до суду із цим позовом.
      5.22. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1".
      Щодо юрисдикції цього спору
      5.23. Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
      5.24. Відповідно до статті 3 Закону України "Про кооперацію" метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.
      5.25. Відповідно до пункту 2.1 Статуту ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1", основною метою (цілями) товариства є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів його членів, сприяння створенню умов для використання ділянок для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції та для відпочинку членів товариства та їх сімей.
      5.26. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що належність сервітуту юридичній особі не означає, що право користування чужим майном належить цій юридичній особі виключно в особі її виконавчого чи іншого органу. Юридична особа, якій належить сервітут, може користуватися чужим майном так само, як ним звичайно користувався би власник, з урахуванням обсягу прав щодо користування, визначеного сервітутом. Так, якщо змістом сервітуту є право проїзду через частину чужої земельної ділянки, то юридична особа, якій належить сервітут, може здійснювати своє право для проїзду членів виконавчого та інших органів юридичної особи, зокрема її членів, для проїзду працівників юридичної особи, відвідувачів юридичної особи, зокрема її контрагентів (які, наприклад, поставляють продукти, будівельні матеріали, здійснюють ремонт майна юридичної особи чи будівництво, здійснюють обслуговування комунікацій) тощо. Тому встановлення сервітуту для проїзду юридичної особи та її членів не означає, що сервітут належить одночасно і юридичній особі, і членам цієї юридичної особи як фізичним або юридичним особам. Натомість єдиним суб'єктом сервітуту є юридична особа, а не її члени.
      5.27. У зв'язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішення цієї справи належить до юрисдикції господарських судів з огляду на предмет спору та його суб'єктний склад. Не спростовує висновків про належність цього спору до юрисдикції господарського суду і факт приватизації частини земельної ділянки позивача громадянами - членами садівницького товариства, оскільки, здійснюючи свої цивільні права вільно, на власний розсуд, останні мають право самостійно обирати спосіб, у який буде задоволено їх потреби доступу до належних на праві власності земельних ділянок, а саме: шляхом доступу до них як членів садівницького кооперативу, якому належить сервітут, або ж у спосіб самостійного звернення до суду з відповідним позовом до ПАТ "Укрексімбанк".
      Щодо доводів касаційної скарги
      5.28. Відповідно до частини першої статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається в разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи.
      5.29. Отже, земельний сервітут не може бути відокремлений від земельної ділянки, до якої має відношення. Зміна власника/користувача земельної ділянки зумовлює збереження земельного сервітуту для цієї ділянки, а не для особи. Тобто суб'єктом сервітутних правовідносин стає новий власник/користувач земельної ділянки замість колишнього власника/користувача, який перестає бути суб'єктом сервітутних правовідносин.
      5.30. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про безпідставність установлення судом апеляційної інстанції безстрокового земельного сервітуту для позивача, оскільки за наведеними нормами законодавства позивач має право на встановлення земельного сервітуту, який зберігає свою дію безстроково, незалежно від подальшої зміни власника/орендаря земельної ділянки.
      5.31. Доводи скаржника про те, що ГО "Садівницьке товариство "Гатне-1" не надано доказів того, що на земельній ділянці ПАТ "Укрексімбанк", у розумінні положень чинного законодавства існує автомобільна дорога, експлуатаційний стан якої відповідає вимогам чинного законодавства для експлуатації транспортними засобами, не беруться до уваги Великою Палатою Верховного Суду, оскільки одним із видів сервітуту, відповідно до норми статті 99 ЗК України, є право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, а не автомобільній дорозі, при цьому перше поняття є ширшим за друге, включає його, але не обмежується ним.
      5.32. Доводи скаржника про те, що встановлення сервітуту, наслідком якого є зміна режиму використання земельної ділянки в частині, на яку встановлюється сервітут, неминуче призводить до заподіяння збитків її власнику у вигляді зменшення вартості земельної ділянки та/або зниження ступеня прибутковості здійснюваної діяльності, що, безумовно, потрібно враховувати при визначенні плати за встановлення сервітуту, також не беруться до уваги Великою Палатою Верховного Суду, оскільки скаржник не довів ані факту зменшення вартості земельної ділянки, ані того, що таке зменшення вартості та зниження ступеня прибутковості здійснюваної діяльності є більшим за плату, встановлену судом другої інстанції. Крім того, Велика Палата Верховного Суду враховує, що ПАТ "Укрексімбанк" не надав власних пропозицій щодо розміру плати за право користування частиною належної йому земельної ділянки.
      5.33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
      5.34. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
      5.35. З огляду на викладене, касаційну скаргу ПАТ "Укрексімбанк" слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
      5.36. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.
      Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2018 року у справі N 911/2701/17 - без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      Іменем України
      26 червня 2019 року
      м. Київ
      Справа N 905/1956/15
      Провадження N 12-62гс19
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Бакуліної С.В.,
      суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року (головуючий Бородіна Л.І., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.) та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року (суддя Величко Н.В.) у справі N 905/1956/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" про стягнення 5675020,99 грн.
      1. Історія справи, зміст та підстави заяви
      1.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 20 жовтня 2015 року задовольнив повністю позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Регіональне відділення, Фонд відповідно) до Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (далі - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської") про стягнення 5014169,27 грн основного боргу і 660851,72 грн пені; розподілив судові витрати.
      1.2. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 14 грудня 2015 року рішення Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року скасував у частині стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на користь Регіонального відділення заборгованості в сумі 4871860,47 грн і 660851,72 грн пені, розподілу судових витрат, прийняв нове рішення, відповідно до якого відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог; в іншій частині стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" заборгованості в сумі 142308,80 грн - залишив без змін; розподілив судові витрати.
      1.3. 4 лютого 2016 року Господарський суд Донецької області видав відповідні накази на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду.
      1.4. Постановою Дзержинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 10 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження N 51914296 із виконання наказу Господарського суду Донецької області від 4 лютого 2016 року N 905/1956/15 про стягнення з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" заборгованості в сумі 142308,80 грн.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
      2.1. 25 травня 2018 року відповідно до протоколу N 22/18 загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" вирішено створити шляхом виділу з цього товариства нову юридичну особу у формі товариства з обмеженою відповідальністю з найменуванням - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" (далі - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія").
      2.2. З протоколу від 13 червня 2018 року N 01/18 загальних зборів учасників ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" вбачається, що відповідно до рішення загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" ухвалено: створити юридичну особу шляхом її виділу з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" згідно з розподільчим балансом у формі товариства з обмеженою відповідальністю та затвердити його найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія"; затвердити Статут ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" у запропонованій редакції.
      2.3. Згідно з протоколом від 13 червня 2018 року N 23/18 загальних зборів учасників ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" прийнято рішення про затвердження розподільчого балансу.
      2.4. 19 червня 2018 року між ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" та ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" підписано акт приймання-передачі майна (прав та обов'язків). За вказаним актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передано, а ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" прийнято поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи та послуги (код рядка балансу - 1615) станом на 13 червня 2018 року на загальну суму 100041585,91 грн. у тому числі кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн.
      2.5. З наявного в матеріалах справи додатку 6 до акта приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року (розшифрування розділу III Пасиву балансу "Поточні зобов'язання і забезпечення") та додатку 6.19 до акта приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року (розгорнутий розрахунок за періодами формування заборгованості, яка передана в порядку правонаступництва актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року до розподільчого балансу) вбачається, що ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" передано кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн. яка виникла у ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" за договором оренди від 27 квітня 2010 року N 8/2010 та стягнута відповідно до рішення Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 рокуу справі N 905/1956/15.
      2.6. Як убачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15 червня 2018 року державним реєстратором здійснена державна реєстрація юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія". У вказаному витязі в графі "дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа" міститься запис, що ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" є правонаступником ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської".
      2.7. Таким чином суди встановили, що боржник - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передав новоствореній шляхом виділу юридичній особі - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" кредиторську заборгованість, стягнуту за судовим рішенням у цій справі на користь стягувача - Регіонального відділення у сумі 142308,80 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. У вересні 2018 року ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" звернулося до Господарського суду Донецької області із заявою про заміну у виконавчому провадженні N 51914296 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" його правонаступником - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія".
      3.2. Господарський суд Донецької області ухвалою від 1 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року, у задоволенні заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі відмовив.
      3.3. Відмовляючи у задоволені заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження, суди першої й апеляційної інстанцій зазначили, що ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" не є таким, що вибуло зі спірних матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, оскільки відповідно до розподільчого балансу виділу юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія", складеного станом на 13 червня 2018 року та затвердженого рішенням загальних зборів ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", підприємству передано виробничі запаси, готову продукцію, товари на загальну суму 33572222,18 грн. дебіторську заборгованість у сумі 4620000,00 грн і поточні зобов'язання на суму 100041585,91 грн. тобто поточних зобов'язань у декілька разів більше, ніж активів, які можуть бути спрямовані на погашення переданих новоутвореному товариству кредиторських вимог; заміна боржника за таких обставин призведе до неспроможності реального виконання судового рішення у справі, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання на всій території України в силу вимог закону.
      3.4. Суди також указали на те, що вибуття сторони у виконавчому провадженні в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) можливе лише внаслідок зміни суб'єктів прав та обов'язків у матеріальному правовідношенні, яке не може бути спрямовано на ухилення боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.
      4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
      4.1. У лютому 2019 року ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким замінити у виконавчому провадженні N 51914296 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" його правонаступником - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія".
      4.2. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 52, 334 ГПК України, частини п'ятої статті 15 Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) з огляду на те, що передання кредиторської заборгованості перед Фондом у сумі 142308,80 грн відбулось у порядку правонаступництва і доведення цього факту є достатньою підставою для заміни боржника.
      5. Доводи інших учасників справи
      5.1. 22 травня 2019 року Регіональне відділення подало пояснення на касаційну скаргу ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", в яких зазначає, що з'ясування судами попередніх інстанцій питання спроможності ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" погасити кредиторську заборгованість за договором оренди від 27 квітня 2010 року N 8/2010 пов'язано з виконанням судового рішення та відповідає нормам ГПК України.
      5.2.Регіональне відділення наголошує, що оскільки ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передало ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" у порядку виділу поточних зобов'язань у декілька разів більше, ніж активів, що можна скерувати на погашення вимог кредиторів, вимоги яких передані новоутвореному товариству, підстав для заміни боржника у цій справі на новоутворене товариство немає.
      6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
      6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року.
      6.2. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
      6.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 квітня 2019 року справу разом з касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, зазначивши про необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі N 805/677/17-а.
      6.4. Обставини провадження щодо розгляду заяви ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження у господарській справі N 905/1956/15 і в адміністративній справі N 805/677/17-а є ідентичними, оскільки вони виникли за наслідком виділу з ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" нової юридичної особи - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" і за розподільчим балансом новоутвореному підприємству передано обов'язки щодо виконання судових рішень в обох цих справах.
      6.5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвалюючи постанову у справі N 805/677/17-а, погодився з висновками Донецького окружного адміністративного суду і Першого апеляційного адміністративного суду про наявність підстав для заміни боржника, послався на вибуття ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" з матеріальних правовідносин, щодо яких виник адміністративний спір з приводу погашення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, при цьому доводи стягувача щодо недотримання процедури виділу і створення нової юридичної особи, неправомірності такого виділу тощо не розглядалися як такі, що не становлять предмет перегляду вимог зазначеної заяви; обсяг платоспроможності правонаступника у контексті реальності виконання судового рішення та закріплених у Конституції України, ГПК України і Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принципів обов'язковості виконання судового рішення і судового контролю за виконанням судового рішення враховано не було.
      6.6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи N 805/677/17-а керувався, зокрема, положеннями статті 379 КАС України, якою унормовано заміну сторони виконавчого провадження та яка кореспондує положенням статті 334 ГПК України.
      6.7. Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі 805/677/17-а, стосовно вибуття відповідача з матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір, у зв'язку з реорганізацією боржника шляхом виділу та передачею обов'язку виконання спірних зобов'язань новоствореній юридичній особі без перевірки та дослідження правомірності такого вибуття, без урахування обсягу платоспроможності правонаступника та принципів обов'язковості виконання судового рішення і судового контролю за виконанням остаточного судового рішення.
      6.8. Визначаючи наявність підстави для заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником у цій справі, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
      6.9. У статті 1 Закону N 1404-VIII виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
      6.10. У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року у справі "Матківська проти України" (заява N 38683/04) зазначено, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
      6.11. Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону N 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
      6.12. Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону N 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до частин першої та другої статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Подібні норми містяться також у статті 379 КАС України.
      6.13. З наведеного нормативного визначення випливає, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, встановлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов'язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. Процесуальний закон та закон, який регулює підстави, порядок та спосіб виконання судових рішень, не обмежує можливість заміни сторони виконавчого провадження залежно від загальних умов та порядку (етапу) здійснення виконавчого провадження, наприклад, у зв'язку з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа.
      6.14. За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
      6.15. Таким чином, виходячи зі змісту наведеної вище норми, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов'язанні (відповідно до статей 512 і 520 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
      6.16. Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід'ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов'язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 ГПК України). Оскарження такої ухвали слід розуміти як оскарження судового рішення.
      6.17. Разом з тим процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідного матеріального правовідношення, до якого натомість вступає правонаступник цієї сторони.
      6.18. При цьому процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріального правовідношення може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цього правовідношення і не вибуває.
      6.19. Відповідно до частини третьої статті 109 ЦК України юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.
      6.20. Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.
      6.21. При цьому у таких випадках не підлягають застосуванню положення частини другої статті 619 ЦК України (до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність). Ці положення підлягають застосуванню до інших обставин, а саме коли на момент пред'явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.
      6.22. Водночас якщо кредитор - стягувач у виконавчому провадженні отримає задоволення своїх вимог повністю або частково за рахунок субсидіарного боржника, то субсидіарний боржник має право пред'явити до основного боржника регресну вимогу (абзац другий частини четвертої статті 619 ЦК України).
      6.23. Разом з тим у випадку вибуття субсидіарного боржника - сторони у виконавчому провадженні внаслідок його заміни на основного боржника після набуття законної сили рішенням суду, яким з субсидіарного боржника стягнуто борг, переданий ним правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу, така заміна може бути спрямована на ухилення субсидіарного боржника від виконання рішення суду або вчинення дій, які б ускладнювали його виконання.
      6.24. Так, невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника, ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, який у випадку його заміни на основного боржника вибуде з виконавчого провадження. При цьому кредитор не може звернутися до субсидіарного боржника з окремим позовом, оскільки є чинне рішення, яким саме з нього вже стягнуто борг у спірних правовідносинах і повторне звернення до суду унеможливлено в силу приписів пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, якою унормовано, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
      6.25. Забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності.
      6.26. Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.
      6.27. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (у цій справі - основним і субсидіарним боржниками).
      6.28. Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
      6.29. За обставинами цієї справи для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником став перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом частини майна, в тому числі й зобов'язань боржника щодо сплати заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у справі N 905/1956/15.
      6.30. Як уже зазначалося, актом приймання-передачі майна (прав та обов'язків) від 19 червня 2018 року до розподільчого балансу ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" передало до ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи та послуги на загальну суму 100041585,91 грн. у тому числі кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням на загальну суму 142308,80 грн. стягнуту рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у справі N 905/1956/15, що підтверджується розподільчим балансом та актом приймання-передачі майна від 19 червня 2018 року.
      6.31. ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" є юридичною особою, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 15 червня 2018 року за номером 12581360000000773; ідентифікаційний код 42245901; місцезнаходження юридичної особи: вул. Дружби, 31, м. Торецьк, Донецька область, 85200; перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку: Костянтинівська ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області.
      6.32. З огляду на ці обставини та вищенаведені правові висновки Велика Палата Верховного Суду вважає, що у зв'язку з передачею ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" боргу до ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" замість одного боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" у відповідному зобов'язанні з'явилися два боржники: основний боржник - ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" та субсидіарний боржник - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської", оскільки останнє не вибуло із зобов'язання у правовідносинах, щодо яких виник спір у господарській справі N 905/1956/15, а залишилося в ньому як субсидіарний боржник.
      6.33. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для заміни в господарській справі N 905/1956/15 боржника - ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" на двох боржників ТОВ "Торецька вуглевидобувна компанія" як основного боржника і ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" як субсидіарного боржника.
      6.34. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 лютого 2019 року у справі N 805/677/17-а, відповідно до якого ТДВ "ОП "Шахта імені Святої Матрони Московської" вибуло з матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір в адміністративній справі.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      6.35.Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      6.36. Відповідно до частини четвертої статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      6.37. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та зміни судових рішень з наведених у цій постанові мотивів.
      Керуючись статтями 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" задовольнити частково.
      2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 2 січня 2019 року та ухвалу Господарського суду Донецької області від 1 жовтня 2018 року у справі N 905/1956/15 змінити в мотивувальній і резолютивній частинах.
      3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити частково.
      4. Замінити в господарській справі N 905/1956/15 (ВП N 51914296) боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (вул. Фестивальна, 1, м. Торецьк (попередня назва - Дзержинськ), Донецька область, 85201, код ЄДРПОУ 36182252) на двох боржників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торецька вуглевидобувна компанія" (вул. Дружби, 31, м. Торецьк, Донецька область, 85200, код ЄДРПОУ 42245901) якосновного боржника і Товариство з обмеженою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахта імені Святої Матрони Московської" (вул. Фестивальна, 1, м. Торецьк (попередня назва - Дзержинськ), Донецька область, 85201, код ЄДРПОУ 36182252) як субсидіарного боржника.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська