Срок исковой давности по ипотечной оговорке

[frau]

Прошу прокомментировать решение суда

Номер справи місцевого суду: 501/2072/16-ц

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

 

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2019 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1

відповідач- ОСОБА_2

третя особа- Іллічівське міське управління юстиції

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Пушкарського Д.В.,

встановив:

       У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила суд:

-визнати дії щодо витребування повернення кредиту в позасудовому порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 неправомірними, у зв`язку із спливом строку давності та порушенням п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»;

-визнати недійсним односторонній правочин щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №27425709 від 23.12.2015.

В позові послалася на те, що відповідно до умов кредитного договору від 14.09.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 Банк надав їй кредит на власні потреби. 14.09.2007 в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30.09.2010 позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено повністю, стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором. Зазначене рішення набрало законної сили 07.12.2011. Проте, з виконавчим листом до Державної виконавчої служби Банк не звертався. Звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років з дня надіслання вимоги Банк не здійснював. Натомість новий кредитор ОСОБА_2 16.04.2015 знову направив вимогу про усунення порушень та сплату грошової суми вже в розмірі 1450000 грн. з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та зробив це поза межами трирічного строку давності, який сплив 24.07.2013.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду,  ОСОБА_1  звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апелянт зазначив, що суд не визначив дату, з якої спливає строк давності. Заява про перегляд рішення суду, яку позивач направляла 07.02.2012 не перериває строку давності та не призупиняє його. Ухвала Іллічівського міського суду Одеської області від 24.02.2012 та інші матеріали справи №1511/784/2012 не містять інформації про визнання позивачем свого боргу станом на 07.02.2012. В законодавстві визначаються різні поняття - строк дії договору і строк (термін) виконання зобов`язання. Кредитор надіслав відповідне повідомлення (вимогу про дострокове повернення 04.08.2009), чим змінив строк виконання зобов`язання з 14.09.2017 на 04.09.2009. Саме з цієї дати починається відрахування трирічного строку. На момент направлення вимоги 16.04.2015 новим кредитором та реєстрації прав власності на іпотечну квартиру 23.12.2015, строк давності, в межах якого кредитор мав можливість звернути стягнення на предмет іпотеки (з 24.07.2010 по 24.07.2013), вже минув.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

18.09.2018 відповідач надав письмові пояснення в яких послався на судову практику викладену в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №760/16916/14-ц.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Вбачається зі справи, що 14.09.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/5507/82/81955 за умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит на власні потреби в сумі 252 399 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,5% на рік в строк до 14.09.2017.

14.09.2007 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням своїх обов`язків за кредитним договором, 04.08.2009 Банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.

В наступному ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було реорганізовано у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно до ЗУ «Про акціонерні товариства».

30.09.2010 рішенням Іллічівського міського суду Одеської області позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. Стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 у сумі 241 432,76 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 07.12.2011.

Ухвалою Іллічівського міського суд Одеської області від 24.02.2012 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30.09.2010 у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено. Зазначена ухвала набрала законної сили 07.12.2012.

25.03.2015 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Юніон Стандарт банк» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 25.03.2015, відповідно до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором на користь ПАТ «Юніон Стандарт банк».

25.03.2015 ПАТ «Юніон Стандард Банк» відступив право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит».

25.03.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення за яким ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало право вимоги за зазначеними договорами ОСОБА_2

За актом прийому-передачі від 25.03.2015 право вимоги до зазначеного вище договору відступлення ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало ОСОБА_2 за кредитним договором та за договором іпотеки, який набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. 14.09.2007, за реєстровим номером 12262 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 перейшло до ОСОБА_2

16.04.2015 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н.А. з заявою про вимогу до ОСОБА_1 щодо усунення порушень несплати боргу за кредитним договором. Попереджено ОСОБА_1 , що у разі несплати платежу протягом 30 днів з дня отримання заяви, ОСОБА_2 має право звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 . Вказану вимогу позивач отримала 22.04.2015.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 15.12.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 14.09.2007 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, виданого 25.03.2015.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що строк давності, на який посилається позивач, на момент надсилання їй відповідачем заяви про сплату заборгованості та намір звернути стягнення на предмет іпотеки не минув. Пунктом 9.1 кредитного договору визначено, що договір діє до повного погашення кредитної заборгованості позичальником. Кредит надано строком до 14.09.2017, отже, звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до договору іпотеки, вживались кредитором у той час, коли кредитний договір та договір іпотеки були чинними.

Проте повністю погодитись з обгрунтуванням відмови у задоволенні позову не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу I книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання, норми глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства, зі спливом позовної давності зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

За змістом указаної норми іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Натомість Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв`язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, можна дійти наступного висновку.

Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Такі висновки узгоджуються з судовою практикою, викладеною, зокрема у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17 (Постанова №6-786цс17, 643/4395/16-ц).

Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Сторони іпотечного договору у пункті 4.1 встановили, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

За умовами п. 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому не поверненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту; та /або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

Відповідно до п. 5.2 іпотечного договору сторони встановили, що право іпотеки припиняється у разі припинення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою.

Сторони домовились вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (п.4.5 цього договору). У випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень зобов`язань за кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотек. Це застереження згідно ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Так як за позивачем грошове зобов`язання за кредитним договором залишилося не виконаним, посилання на сплив строку за цим зобов`язанням не надає підстав для припинення іпотеки, якою може бути забезпечене виконання зобов`язання.

З викладеного слідує, що відповідач має право у передбачений умовами іпотечного договору спосіб задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна не зважаючи на строки звернення за зобов`язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

При цьому, у разі спливу строку звернення щодо виконання основного зобов`язання, не припиняється невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припиняє суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі - на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Наведене вище у сукупності спростовує доводи апелянта про відсутність у відповідача права на звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Посилання позивача на порушення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким було встановлено заборону кредитору вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув є необґрунтованими, оскільки вказана норма не передбачала заборони та не обмежувала іпотекодержателя реалізувати у визначений договором іпотеки спосіб своє право на задоволення вимог щодо невиконаного зобов`язання за рахунок іпотечного майна.

Суд зауважує, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, не оскаржується позивачем у даному спорі з підстав порушення державним реєстратором вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яким, зокрема, встановлено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Основною підставою для скасування реєстрації права власності на іпотечне майно, на яку посилається позивач, є пропуск строку позовної давності та пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зважаючи на такі встановлені факти, відповідні їм правовідносини, рішення суду підлягає зміні в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову, в решті рішення залишається без змін, оскільки підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року змінити в частині мотивів та підстав відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , в решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

 

Головуючий:          

  

Судді:      

[Pismoshnyi]

Не знаю, не хочется такое писать, но я наверно соглашусь с судом в этом конкретном случае. Мое мнение - исковая давность тут реально не подходит. Я бы давил в сторону того, что банком уже в судебном порядке была взыскана полная сумма долга! И именно это есть причиной для отказа в регистрации прав на предмет ипотеки. Заплатили по решению суда, не заплатили, это уже проблемы банка, почему он не подал лист в ДВС. Главное, что задолженность уже взыскана решением суда. И вот от этого я бы уже плясал. А исковая давность тут не проканает.

+ регистратор должен был убедится, что задолженность бесспорная. Он этого явно не сделал.

[alexburko]

Решение неправильное. Похожую формулировку выписала одна из коллегий ВС в начале этого года, и похоже, что по этой скользкой тропинке начинают следовать суды на низах. Тут вопрос надо рассматривать под другим углом, - по субъектности сторон и материальному праву.

Чтобы долго не умничать, приведу цитату с пояснений в одном конкретном деле. Сразу скажу,  судья полностью согласился: внесудебное взыскание залога после истечения срока исковой давности, - запрещено специальным законом.

 

"...договір про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання) за своєю правовою природою є консенсуальним, а не реальним правочином. Крім того, сама назва цього правочину містить вказівку про те, що сторони домовляються про задоволення ВИМОГ іпотекодержателя за наявності певних обставин та у певний спосіб.

               Відтак, позасудовий спосіб врегулювання заборгованості, вчинений на підставі як застереження в договорі іпотеки, так і на підставі окремого договору, - є примусовим стягненням.

              

Дану правову позицію повністю поділяє і Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач) у постанові ВС КЦС від 31 жовтня 2018р. у справі справа № 465/1310/17 (провадження № 61-29771 св 18), копія додається, де серед іншого зазначено:

…Оскільки зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача та інших майнових поручителів, зазначене нерухоме житлове майно, як таке, що відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону…

 

…Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наслідками прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»…

 

               Позовна заява в даному випадку не містить посилань до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», але спільним та таким, що має істотне значення для даної справи є те, що Верховний суд прямо підтвердив правову позицію, за якою державна реєстрація в позасудовому порядку нерухомості на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі (чи на підставі окремого договору про позасудовий спосіб стягнення), - є примусовим.

               А відтак, - на вказаний вид стягнення поширюється імперативна норма  п.7.ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на суб’єктність сторін договору (банк і споживач) та зазначену раніше правову позицію ВСУ, викладену у справі  №6-126цс13 від 20 листопада 2013 року, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за споживчим кредитом після спливу позовної давності, де ВСУ зробив правовий висновок, відповідно до якого пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв’язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача, як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

              

Відтак, з огляду на вищенаведене, а також на відсутність будь-якого волевиявлення позичальника на добровільну передачу заставного майна в позасудовий спосіб (жодних актів приймання-передачі майна, чи листів про надання добровільної згоди на таку передачу не існує), твердження Відповідача про начебто доконаний факт добровільної передачі позичальником заставного майна в позасудовий спосіб, - є безпідставними та необґрунтованими.

 

               Слід окремо зауважити, що оскільки в момент укладення договору (19 червня 2008 року) кредит навіть не був виданий, відповідно позовна давність не виникала і не спливала, договір про позасудове врегулювання є консенсуальним, а жодних Актів прийому-передачі нерухомого майна чи інших угод, які б посвідчували волю боржника на фактичну передачу предмету іпотеки іпотекодержателю в рахунок погашення заборгованості на підставі вказаного Договору, - між сторонами не укладалось. ..."

 

То есть для собственного понимания надо уяснить следующее: если после истечения срока исковой давности должник добровольно выполнил обязательство, - оно принимается, и должник не вправе требовать его обратно (норма материального права). Но ипотечная оговорка - часть консенсуального договора, добровольно должник ничего не передавал (договора или акта о непосредственной передачи ипотеки нет), посему действия кредитора - принудительные (постановление ВС). А такие действия в указанных обстоятельствах - прямо запрещены императивной нормой специального закона (ЗПС), учитывая, что ипотекодатель - потребитель финуслуг. О правилах правильного применения пункта 7 части 11 статьи 11 Закона Украины «Про захист прав споживачів» ВСУ высказался в своем приведенном выше Постановлении.

Точка.

[Лев]

Опять фактор - физлицо?..

Договор отступления права требования физлицу - ничтожный на основании ч. 3 ст.1079 ГКУ.

[Vladimir AB]

23 часа назад, alexburko сказал:

Решение неправильное. Похожую формулировку выписала одна из коллегий ВС в начале этого года, и похоже, что по этой скользкой тропинке начинают следовать суды на низах. Тут вопрос надо рассматривать под другим углом, - по субъектности сторон и материальному праву.

Чтобы долго не умничать, приведу цитату с пояснений в одном конкретном деле. Сразу скажу,  судья полностью согласился: внесудебное взыскание залога после истечения срока исковой давности, - запрещено специальным законом.

 

"...договір про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання) за своєю правовою природою є консенсуальним, а не реальним правочином. Крім того, сама назва цього правочину містить вказівку про те, що сторони домовляються про задоволення ВИМОГ іпотекодержателя за наявності певних обставин та у певний спосіб.

               Відтак, позасудовий спосіб врегулювання заборгованості, вчинений на підставі як застереження в договорі іпотеки, так і на підставі окремого договору, - є примусовим стягненням.

              

Дану правову позицію повністю поділяє і Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач) у постанові ВС КЦС від 31 жовтня 2018р. у справі справа № 465/1310/17 (провадження № 61-29771 св 18), копія додається, де серед іншого зазначено:

…Оскільки зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача та інших майнових поручителів, зазначене нерухоме житлове майно, як таке, що відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону…

 

…Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наслідками прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»…

 

               Позовна заява в даному випадку не містить посилань до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», але спільним та таким, що має істотне значення для даної справи є те, що Верховний суд прямо підтвердив правову позицію, за якою державна реєстрація в позасудовому порядку нерухомості на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі (чи на підставі окремого договору про позасудовий спосіб стягнення), - є примусовим.

               А відтак, - на вказаний вид стягнення поширюється імперативна норма  п.7.ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на суб’єктність сторін договору (банк і споживач) та зазначену раніше правову позицію ВСУ, викладену у справі  №6-126цс13 від 20 листопада 2013 року, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за споживчим кредитом після спливу позовної давності, де ВСУ зробив правовий висновок, відповідно до якого пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв’язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача, як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

              

Відтак, з огляду на вищенаведене, а також на відсутність будь-якого волевиявлення позичальника на добровільну передачу заставного майна в позасудовий спосіб (жодних актів приймання-передачі майна, чи листів про надання добровільної згоди на таку передачу не існує), твердження Відповідача про начебто доконаний факт добровільної передачі позичальником заставного майна в позасудовий спосіб, - є безпідставними та необґрунтованими.

 

               Слід окремо зауважити, що оскільки в момент укладення договору (19 червня 2008 року) кредит навіть не був виданий, відповідно позовна давність не виникала і не спливала, договір про позасудове врегулювання є консенсуальним, а жодних Актів прийому-передачі нерухомого майна чи інших угод, які б посвідчували волю боржника на фактичну передачу предмету іпотеки іпотекодержателю в рахунок погашення заборгованості на підставі вказаного Договору, - між сторонами не укладалось. ..."

 

То есть для собственного понимания надо уяснить следующее: если после истечения срока исковой давности должник добровольно выполнил обязательство, - оно принимается, и должник не вправе требовать его обратно (норма материального права). Но ипотечная оговорка - часть консенсуального договора, добровольно должник ничего не передавал (договора или акта о непосредственной передачи ипотеки нет), посему действия кредитора - принудительные (постановление ВС). А такие действия в указанных обстоятельствах - прямо запрещены императивной нормой специального закона (ЗПС), учитывая, что ипотекодатель - потребитель финуслуг. О правилах правильного применения пункта 7 части 11 статьи 11 Закона Украины «Про захист прав споживачів» ВСУ высказался в своем приведенном выше Постановлении.

Точка.

Вітаю. Абсолютно погоджуюсь з таким висновком. Крім всього, варто зазначити про існуванні законодавчої прогалини в ЗУ Про іпотеку щодо строків давності в позасудових способах звернення стягнення на іпотечне майно... таким чином, банк, який пропутив строк позовної давності і програв спір в суді, йде до реєстратора через ххх років і здійснює перереєстрацію. Маю два таких випадки у своїй практиці на сьогоднішній день. 

[alexburko]

30 минут назад, Vladimir AB сказал:

Вітаю. Абсолютно погоджуюсь з таким висновком. Крім всього, варто зазначити про існуванні законодавчої прогалини в ЗУ Про іпотеку щодо строків давності в позасудових способах звернення стягнення на іпотечне майно... таким чином, банк, який пропутив строк позовної давності і програв спір в суді, йде до реєстратора через ххх років і здійснює перереєстрацію. Маю два таких випадки у своїй практиці на сьогоднішній день. 

Знову постає необхідність торувати нову стежку в частині створення практики... Важко, але можливо. Головне, треба чітко і лаконічно обгрунтовувати позицію, бо ці суди зводять на манівці "на раз", особливо апеляційні...

[Marina-NET]

Здравствуйте! По моему мнению, сложность применения - пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"    была заложена в самом тексте этого пункта еще на этапе подачи/прохождения/принятия соответствующего законопроекта (3161-IV в 2005 году), путем не определения законом самого понятия "строк давності" в контексте выражения "строк давності якого минув". Было это сделано намерено или в следствии  юридической неграмотности инициаторов законопроекта (КМУ), профильных комитетов ВР и депутатов Украины я утверждать не берусь; только отмечу что на этапе прохождения этого законопроекта ни Главное научно-экспертное управление ни Главное юридическое управление ни сделали ни одного замечания к п.7 ст.11 ни упоминания о нем вообще. В результате просторечие "строк давності", включенное в законодательный акт внесло конфликт толкования этого выражения всеми заинтересованными сторонами и сложность его применения в судебных спорах, а также сделало напрасными все усилия по защите прав потребителей в этом направлении (если они были). Достаточно было дописать в законопроекте одно предложение, например :  "строк давності - це строк у який кредитор має право задовольнити свої вимоги до споживача у позасудовий спосіб, визначений договором, та дорівнює строку позовної давності, визначеному Цивільним кодексом України" и п.7 ст.11 уже можно было бы однозначно применять на практике. В случае определенности "срока давности", потребитель мог бы смело заявлять о незаконности применения внесудебного удовлетворения требований кредитора после истечения трех лет от даты "нарушения" прав кредитора, которые он желает восстановить ; потребитель, также, мог бы в судебном порядке признать незаконными требования "Вимоги про усунення порущень іпотекодержателя", которая по ЗУ О ипотеке является обязательной и неотъемлемой частью внесудебного взыскания/отчуждения предмета ипотеки. Но у нас, увы, все делается либо через з-цу, либо в пользу экономически и политически более сильной стороны. Также, мне не известно почему за все прошедшее с декабря 2005 года время  никто не обратился в КСУ с ходатайством официально разъяснить этот злосчастный  п.7 ст.11, когда такое еще было возможно, до принятия новой редакции ЗУ О Конституционном суде (в 2017 г). ИМХО

Относительно приведенного судебного решения: я считаю, что в ближайшее время коллекторы -  "новые кредиторы", которые приобрели права требования по кредитным договорам за 1-3% от номинала попытаются организоваться и "взять реванш" в судах, активно стимулируя их на принятие решений в свою пользу толстыми портфелями с "аргументами", учитывая, что выгода с излишком покроет их затраты. ИМХО

Изменено July 3, 2019 пользователем Marina-NET
моя ошибка

[alexburko]

3 часа назад, Vladimir AB сказал:

постанова ВСУ, викладена у справі  №6-126цс13 від 20 листопада 2013 року, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за споживчим кредитом після спливу позовної давності, де ВСУ зробив правовий висновок, відповідно до якого пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв’язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача, як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Согласен. Но все же ВСУ, рассматривая вопрос шире все уже разъяснил (см.цитату).

[Marina-NET]

1 минуту назад, alexburko сказал:

Но все же ВСУ, рассматривая вопрос шире все уже разъяснил (см.цитату)

Здравствуйте! Вынуждена с Вами не согласиться, уважаемый коллега, исходя из следующих предпосылок: 1) ВСУ у нас теперь нет, 2) "правовые позиции" были обязательны к применению только судами низших инстанций, а кассация всегда имела возможность "от них отступить" и не раз "позицию" меняли те же судьи, которые ранее ее принимали (не в пример добрым традициям древних Постановлений Пленума ВСУ), 3) на сегодня, наиболее авторитетным мнением считаются выводы Постановлений БП-ВС, которые мы с Вами нередко оцениваем как несовершенные, но и сей чудный орган склонен менять свою позицию со сменой фаз луны.

[alexburko]

32 минуты назад, Marina-NET сказал:

Здравствуйте! Вынуждена с Вами не согласиться, уважаемый коллега, исходя из следующих предпосылок: 1) ВСУ у нас теперь нет, 2) "правовые позиции" были обязательны к применению только судами низших инстанций, а кассация всегда имела возможность "от них отступить" и не раз "позицию" меняли те же судьи, которые ранее ее принимали (не в пример добрым традициям древних Постановлений Пленума ВСУ), 3) на сегодня, наиболее авторитетным мнением считаются выводы Постановлений БП-ВС, которые мы с Вами нередко оцениваем как несовершенные, но и сей чудный орган склонен менять свою позицию со сменой фаз луны.

Все так, только вопрос не в институции ВСУ или ВС, а в правоприменении и в сути закона. ВС - те еще затейники в различном натягивании совы на глобус, поэтому риск есть... Значит, в случае чего, - выходить на Большую Палату...

В помощь нам, - еще ст.88 Закона "О нотариате", императивом, ведь ИНН - тоже внесудебный способ. Кроме того, - згідно ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

[Marina-NET]

1 минуту назад, alexburko сказал:

Значит, в случае чего, - выходить на Большую Палату...

Вы правы в том, что заемщику в обсуждаемом судебном споре,  необходимо в кассационной жалобе (если он в данном иске уже избрал такой способ защиты своих прав) ссылаться на выводы приведенного Вами Постановления ВСУ и просить рассмотрения спора коллегией судей Объединенной или Большой палатой ВС, с целью обобщения судебной практики по значимому правовому вопросу. 

[juri_rv]

В Tuesday, July 02, 2019 в 10:23, Pismoshnyi сказал:

Не знаю, не хочется такое писать, но я наверно соглашусь с судом в этом конкретном случае. Мое мнение - исковая давность тут реально не подходит. Я бы давил в сторону того, что банком уже в судебном порядке была взыскана полная сумма долга! И именно это есть причиной для отказа в регистрации прав на предмет ипотеки. Заплатили по решению суда, не заплатили, это уже проблемы банка, почему он не подал лист в ДВС. Главное, что задолженность уже взыскана решением суда. И вот от этого я бы уже плясал. А исковая давность тут не проканает.

+ регистратор должен был убедится, что задолженность бесспорная. Он этого явно не сделал.

Использование исковой давности, в качестве единственного аргумента для отстаивания своей правоты, в подобного рода спорах, реально недостаточно. 

[getikalex]

 пункт 7 части 11 статьи 11 Закона Украины «Про захист прав споживачів»  уже полтора года как отменен.

А ипотеки активно взыскиваются по оговорке последний год. И суды не хотят брать его во внимание .

К-стати, где написано, что регистратор (не нотарь) должен был убедится, что задолженность бесспорная?

[Bolt]

37 минут назад, getikalex сказал:

 пункт 7 части 11 статьи 11 Закона Украины «Про захист прав споживачів»  уже полтора года как отменен.

Ну не то чтобы отменён, скорее заменён... 

[alexburko]

2 часа назад, getikalex сказал:

 пункт 7 части 11 статьи 11 Закона Украины «Про захист прав споживачів»  уже полтора года как отменен.

А ипотеки активно взыскиваются по оговорке последний год. И суды не хотят брать его во внимание .

К-стати, где написано, что регистратор (не нотарь) должен был убедится, что задолженность бесспорная?

Правоотношения возникли когда? До "отмены" ЗУ о ЗПП? Значит, что?...

Причем тут "убедиться в отсутствии бесспорности"? Речь не о процедуре, а о праве (вернее, его отсутствии у кредитора) на обращение взыскания во внесудебном порядке в правоотношениях со спецсубъектом (в данном случае), - потребителем, после истечения срока исковой давности.

[Marina-NET]

1 час назад, Bolt сказал:

Ну не то чтобы отменён, скорее заменён... 

Здравствуйте, уважаемый коллега! Позволю себе не вполне согласиться с данной Вами формулировкой. Я считаю, что в  действующий закон внесена новая редакция статьи 11 ЗУ О защите прав потребителей (традиционно проголосованная законодателями не понимающими в законах) которая создала прецедент искусственного правового вакуума в урегулировании правоотношений, уже оформленных сторонами договоров потребительского кредитования. 

Правовой идиотизм такой редакции статьи 11 состоит в том, что сторонам, ранее созданных правоотношений в один момент совсем отказано в законном урегулировании их споров, а потребителям в защите их прав, так как новая редакция статьи просто отсылает их к применению закона, априори созданному для новых правоотношений, о чем в нем и написано:

Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит

1. Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

{Стаття 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011; текст статті 11 в редакції Закону № 1734-VIII від 15.11.2016}

ЗУ "Про споживче кредитування".

Розділ IV ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.

2. Дія цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом.

Ну вот что делать с этими шулерами государственного уровня? Новый ЗУ О КСУ больше не дает права КСУ "тлумачити" такие противоречия, а суды гражданской и хозяйственной юрисдикции, напротив,  будут "тлумачити" как кому придет в голову. Думаю, что в споре потребитель должен настаивать, что при заключении договора он руководствовался действующей редакцией ЗУ О защите прав потребителей и при иных условиях договор не был бы заключен, с его стороны.  ИМХО

[Marina-NET]

54 минуты назад, alexburko сказал:

Причем тут "убедиться в отсутствии бесспорности"? Речь не о процедуре, а о праве

Здравствуйте! Поддерживаю Вас, коллега. "Вимога про усунення порушень", которая является обязательным и  необходимым документом для осуществления регистрационных действий с предметом ипотеки, должна быть законной: соответствовать условиям основного и производного обязательств, соответствовать требованиям законодательства, регулирующего такие правоотношения, содержать фактические данные, и подтверждаться надлежащими доказательствами таких данных, а не фальсификацией, как: "требую миллиард, звездочку и розового слона, немедленно". 

[getikalex]

Пока что суды душат народ со ссылкой на ВП http://reyestr.court.gov.ua/Review/81796753

Нового ничего не проскакивало?

[alexburko]

Тут именно тот момент, когда надо менять практику, да, это сложно на практике.

Гудыме поставят на вид, есть коммуникация (официальная, не подумайте дурного). Жаль только, что пока практику изменим, много воды и жилья утечет. Хотя с жильем не все так грустно, - тут виндикация лезет аж бегом.

 

[Gost]

В 22.09.2019 в 15:10, Marina-NET сказал:

Здравствуйте! Поддерживаю Вас, коллега. "Вимога про усунення порушень", которая является обязательным и  необходимым документом для осуществления регистрационных действий с предметом ипотеки, должна быть законной: соответствовать условиям основного и производного обязательств, соответствовать требованиям законодательства, регулирующего такие правоотношения, содержать фактические данные, и подтверждаться надлежащими доказательствами таких данных, а не фальсификацией, как: "требую миллиард, звездочку и розового слона, немедленно". 

Добрый день! Подскажите, должна ли прилагаться к письму содержащему "Вимога про усунення порушень" копия доверенностим, на основании которой действовал представитель банка составлявший и направлявший  "вимогу"?

[Marina-NET]

7 часов назад, Gost сказал:

Добрый день! Подскажите, должна ли прилагаться к письму содержащему "Вимога про усунення порушень" копия доверенностим, на основании которой действовал представитель банка составлявший и направлявший  "вимогу"?

Здравствуйте! К сожалению, в нашем законодательстве эта пресловутая  "Вимога про усунення порушень" очень коротко описана только в ЗУ "Про іпотеку" :

Стаття 35. Повідомлення про порушення основного зобов’язання та/або іпотечного договору

У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Относительно Вашего вопроса:  в статье 35 ЗУ "Про іпотеку" четко определено, что "Вимогу" направляет именно ипотекодержатель.  Если ипотекодержатель юрлицо, то, по ЦКУ и Хозяйственному кодексу, оно действует через уполномоченные своим уставом органы - директор/глава правления и т.п.; функции бывают распорядительные и представительские; часть функций может быть делегирована третьему лицу на основании договора или доверенности. Закон предполагает что доверенное лицо/ представитель действует в законных интересах доверителя. Если доверенное лицо действует от имени юрлица, то предполагается, что юрлицо одобрило такие его действия.  Предоставлять основание для своих полномочий (доверенность/договор) лицо должно только: по требованию того, кто хочет  его полномочия проверить или в случаях четко определенных законом. 

Т.е., к "Вимоге" доверенность "главного менеджера отдела Пупкина П.П." не прикладывается, но он должен предоставить ее по первому требованию любому, кто сомневается в его полномочиях. Такие дела 

[Gost]

18 часов назад, Marina-NET сказал:

Т.е., к "Вимоге" доверенность "главного менеджера отдела Пупкина П.П." не прикладывается, но он должен предоставить ее по первому требованию любому, кто сомневается в его полномочиях. Такие дела 

Спасибо за ответ!

Я получала даже не "Вимогу", а " Повідомлення від ПАТ «УКРСОЦБАНК» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням"  и уже в нем был абзац "...Цим листом вимагаэмо сплатити...", который содержал цифры с потолка и подпись не сотрудника банка, а представителя по доверенности. По этому я предполагала, что на такие действия должны быть полномочия и должна быть приложена копия документа, эти полномочия подтверждающая.

Жаль, но я ошиблась.

[Marina-NET]

16 часов назад, Gost сказал:

Я получала даже не "Вимогу", а " Повідомлення від ПАТ «УКРСОЦБАНК» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням"  и уже в нем был абзац "...Цим листом вимагаэмо сплатити...", который содержал цифры с потолка и подпись не сотрудника банка, а представителя по доверенности. По этому я предполагала, что на такие действия должны быть полномочия и должна быть приложена копия документа, эти полномочия подтверждающая.

Добрый вечер! Я уверена, что если полученное Вами письмо составлено без соблюдения требований 35 статьи ЗУ "Про ипотеку", а также условий Вашего ипотечного договора, то Вы вправе утверждать, что Вы не получали "письмову вимогу про усунення порушення".  Дальше идет вынужденный этап обжалования незаконной перерегистрации недвиж. имущества, в  суде в "позовному цивільному провадженні". В иске Вы укажете, что надлежащей Вимоги Вы не получали, а требования указанные в "Повідомленні" не соответствуют положениям Вашего договора и закона. И еще, включение кредитором в письмо такого утверждения как "анулирование-прощение кредитором определенной сумы долга должнику" Вам потом еще очень пригодится, прочтите здесь: 

. Вот 

[Gost]

Спасибо!

[Vladimir AB]

В 27.11.2019 в 20:19, Marina-NET сказал:

Добрый вечер! Я уверена, что если полученное Вами письмо составлено без соблюдения требований 35 статьи ЗУ "Про ипотеку", а также условий Вашего ипотечного договора, то Вы вправе утверждать, что Вы не получали "письмову вимогу про усунення порушення".  Дальше идет вынужденный этап обжалования незаконной перерегистрации недвиж. имущества, в  суде в "позовному цивільному провадженні". В иске Вы укажете, что надлежащей Вимоги Вы не получали, а требования указанные в "Повідомленні" не соответствуют положениям Вашего договора и закона. И еще, включение кредитором в письмо такого утверждения как "анулирование-прощение кредитором определенной сумы долга должнику" Вам потом еще очень пригодится, прочтите здесь: 

. Вот 

НАжаль, під Укрсоцовські повідомлення про прощення частини боргу дане рішення не підійде, оскільки вони вказують, що "...у зв'язку з задоволенням вимог .. в порядку ст. 37 ЗУ ПРО ІПОТЕКУ ... Вам прощено залишок заборгованості..., хоча, можливо пробувати... дорога покоряется идущему.