новые Узагальнення ВССУ


Recommended Posts

Эта Постанова пока еще на стадии Проекта, но уже вовсю используется судьями в качестве руководства:

ПРОЕКТ

ПОСТАНОВА №

ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

від 2011 року

Про деякі питання судової практики при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин

З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз'яснення:

1. Розгляд справ за позовами, що виникають з кредитних правовідносин, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки. При вирішенні таких справ суди мають виходити з того, що правова природа кредитних відносин урегульована в главі 71 Цивільного кодексу України, далі - ЦК (""Позика. Кредит. Банківський вклад""), законах України: від 7 грудня 2000 року № 2121-III ""Про банки і банківську діяльність""; від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ ""Про заставу""; від 5 червня 2003 року № 898-ІУ ""Про іпотеку""; від 12 травня 1991 року № 1023-XII ""Про захист прав споживачів""; від 18 листопада 2003 року № 1255-ІУ ""Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень""; Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 ""Про систему валютного регулювання і валютного контролю"" (далі - Декрет про валютне регулювання) та інших нормативно-правових актах, у тому числі виданих Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-ХГУ ""Про Національний банк України"".

2. Оскільки у справах, що виникають з кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 і 16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги є взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це може бути позов банка до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які випливають з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту, так як договір поруки, незважаючи на те, що він є самостійним цивільно-правовим договором, укладається саме для забезпечення виконання основного зобов'язання, а поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником. Неможливість їх окремого розгляду може бути пов'язана, наприклад, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Разом із тим, беручи до уваги, що пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку (частина перша статті 543 ЦК), то у разі пред'явлення позову до кожного з них окремо суди мають враховувати визначені ЦПК правила судової юрисдикції. Наприклад, позов банка і юридичної особи - поручителя із зазначенням фізичної особи - позичальник як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

3. При наявності у кредитному чи іншому відповідному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» про те, що справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підлягають розгляду третейськими судами. У зв'язку із цим залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є недопустимим. Разом із тим це не позбавляє сторін права укладати договір про передачу спору на вирішення третейського суду в інших випадках, в яких не йдеться про захист прав споживачів, наприклад, за позовом банка про стягнення кредитної заборгованості тощо.

4. Позови, що виникають з кредитних правовідносин, пред'являються до суду за загальними правилами підсудності, визначеними главою 1 розділу ЦПК.

При цьому суд має враховувати право споживача на пред'явлення позову також за його зареєстрованим місцем проживання чи перебування або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (частина п'ята статті 110 ЦПК).

Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статтї 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є банк чи інша кредитна організація як юридична особа. Зазначене правило територіальної підсудності розповсюджується на позови споживачів, а не на позови, що пред'являються банками чи іншими кредитними організаціями щодо виконання кредитних зобовязань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК. Правила статті 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, в яких предметом є нерухоме майно (наприклад, звернення стягнення іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

Недотримання правил підсудності тягне за собою повернення заяви позивачу, про що постановляється ухвала. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до належного суду (частина п'ята статті 121 ЦПК).

5. Позовна заява про вирішення спору, що виникає з кредитних правовідносин, за формою і змістом повинна відповідати загальним правилам, встановленими статтею 119 ЦПК, а також у залежності від предмета, підстави та змісту позову також і вимогам, які містяться в спеціальному законодавстві. Наприклад, у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у заяві мають бути викладені обставини із зазначенням доказів про надсилання відповідачеві письмової вимоги про усунення порушення згідно із вимогами закону та умовами договору (стаття 35 Закону України «Про іпотеку), а також метою дотримання вимог статті 39 цього Закону при ухваленні рішення в заяві мають зазначатись визначені цією нормою права обставини з посиланням на докази.

До позовної заяви мають бути доданий документ, що підтверджує сплату судового збору за ставками відповідно до Закону України від 8 липня 2011 року № 3674- VI «Про судовий збір». При цьому від сплати судового збору, наприклад, за подання апеляційної скарги, у спорах, що виникають з кредитних правовідносин, звільнені споживачі лише в разі, якщо вони виступають в процесуальному статусі позивачів, а не відповідачів, наприклад, за позовом банка про стягнення кредитної заборгованості.

При пред'явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності, чи позову про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір обчислюється як із позовної заяви немайнового характеру, оскільки це не є вимогою про стягнення грошового боргу.

6. Заява про забезпечення позову у спорах, що випливають з кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з частиною першою статті 151 ЦПК суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом, а

наведеного виду забезпечення позову ЦПК не передбачає.

Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішуються при виконанні судових рішень, ухвалених зокрема за позовами, що випливають з кредитних правовідносин, в порядку, передбаченому статтею 377-1 ЦПК.

7. Ураховуючи складність та особливість справ, що виникають з кредитних правовідносин, проведення попереднього судового засідання є необхідним. При його проведенні суд має вчинити дії для врегулювання спору до судового розгляду, а якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою статті 130 ЦПК, то суд має виконати дії, передбачені частиною шостою цієї статті. Зокрема, суд має визначитись, які правовідносини виникли між сторонами та які норми права підлягають застосуванню при вирішенні справи. Оскільки суд визначає, яка правова норма підлягає застосуванню до встановлених обставин (пункт 4 частини першої статті 214 ЦПК), то посилання позивача в позовній заяві на норму права, яка не підлягає застосуванню, саме по собі не є підставою для відмови в задоволенні вимог.

8. Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом: дострокове стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, чи їх одночасне заявления в разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), стягнення простроченої заборгованості чи розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

9. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені чинним законодавством, зокрема ЦК (статті 1048-1052, 1054), Законом України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (стаття 6).

Зокрема, кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі (стаття 1055 ЦК), причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. За змістом статей 536, 1054 ЦК істотною умовою кредитного договору, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі, є визначення розміру процентів.

10. При оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, іпотеки іншим з подружжя суди мають виходити з такого.

Положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника як сторони договору (частина перша статті 1054 ЦК).

Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 ЦК) а не правочином щодо розпорядження майном, належним поручителю; договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, тому до цих відносин положення статті 65 Сімейного кодексу України не застосовуються.

Не є розпорядженням майном подружжя і укладення договору застави (іпотеки). Проте суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якою майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників, які у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно, мають бути залучені до участі у справі.

11. Законодавство України не передбачає обов'язку банка (кредитора) інформування поручителя перед укладанням договору поруки про фінансовий та/або інший стан позичальника. Оскільки особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК), а порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі (право вибору), то незадовільний майновий стан позичальника не є підставою для визнання договору поруки недійсним.

12. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні іноземної валюти. Таких обмежень не міститься і в статті 192 ЦК, яка вказує, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством України не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті, у зв'язку із чим застосовуватись судами не може.

13. У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання), то суд має виходити з того, що

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на

території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстроване у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно із пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

У зв'язку із цим суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу жодною зі сторін кредитного договору.

14. У разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті і кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Разом із тим як за пред'явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати або на день вирішення справи.

15. При вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема на світову фінансову кризу суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною третьою цієї статті, при істотній зміні обставин.

16. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору і у позичальника існувала можливість при належній турботливості та обачності передбачити в момент укладення договору можливої зміни курсу гривні України до іноземної валюти виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808), в якому передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

17. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки належним виконанням зобов'язання є виконання, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

18. Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК і вони не передбачають підставою припинення зобов'язання вчинення виконавчого напису. У зв'язку із цим суди повинні враховувати, що наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільно чи примусово) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені за несвоєчасну сплату кредиту.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про стягнення суми з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору, що діють після дат, визначених виконавчим написом.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і в залежності від цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

19. За змістом статті 625 ЦК наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три проценти не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

20. Положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки з урахуванням принципу диспозитивності може бути застосоване судом лише за заявою відповідача до процентів , які нараховуються як пеня , оскільки вони є мірою цивільно-правової відповідальності, чи до суми, яка нараховується згідно з частиною другою статті 625 ЦК враховуючи її компенсаційну природу - як варіант. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність з розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та відсотків, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не лише боржника), які заслуговують на увагу.

21. Положення статті 616 ЦК передбачають право суду при певних умовах зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, яке суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

22. При вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 р. № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банка у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку лише з 10 січня 2009 року є неправомірними (рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

23. При вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має

враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Таким чином передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним і реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК.

24. Вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть при належному його виконанні, а якщо вимога не буде задоволена, - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлена заставодержателем лише в чітко визначених законом випадках, наприклад, при переданні заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним (стаття 592 ЦК).

25. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (частина третя статті 554 ЦК). У зв'язку із цим суди мають виходити з того, що лише в разі, якщо поручителі спільно поручились (одним договором), то вони відповідають перед кредитором солідарно. У разі укладення декількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання, то положення частини третьої статті 554 ЦК не застосовується (діє положення частини першої статті 554 ЦК).

У такому випадку кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, відповідно до яких кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником як солідарні боржники.

26. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачена можливість зміни

розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без

додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова

договору стала результатом домовленості сторін (банка і поручителя), а, отже,

поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені та з обставин справи не вбачається інформованість поручителя про збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку заявления позовних вимог про визнання договору поруки припиненим законом не передбачено, оскільки передбачена презумпція припинення договору.

27. При вирішенні спорів щодо виконання зобов'язань за кредитним договором у випадку смерті боржника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке.

З урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника при умові прийняття спадщини є боржниками перед кредитором в межах вартості майна, одержаного в спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і штрафи тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися для сплати спадкоємцям.

Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553, 554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено в договорі поруки.

Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Таким чином на поручителів може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі в договорі поруки.

Варіант 1: У разі смерті поручителя, враховуючи положення статті 607, частини першої статті 608 ЦК, а також призначенням поруки як особистим зобов'язанням відповідати за належне виконання основного зобов'язання, його спадкоємці не є солідарними боржниками за кредитним договором.

Варіант 2: Оскільки інше не передбачене статтею 559 ЦК порука у зв'язку зі смертю поручителя не припиняється, а обов'язки, що випливають з поруки, переходять у встановленому законом порядку, до спадкоємців, поручителя.

28. Відповідно до частини четвертої статті ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором, так і договором поруки визначені інші умови виконання основного зобов'язання, то при неналежному виконанні позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами.

При цьому умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

29. Предметом іпотеки, згідно із положенням частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку», може виступати нерухоме майно, зокрема, якщо його будівництво ще не завершено, але яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець при укладенні договору може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем, і на які може бути звернене стягнення.

30. У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України «Про іпотеку»).

Проте, якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, правила статті 1281 ЦК щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.

31. Невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо ненаправлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов'язання у строк, визначений законом або договором, в якому мають бути зазначені передбачені законом відомості про зміст порушення зобов'язань, є підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки і без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Доведення зазначених обставин, наприклад, наявність повідомлення про продаж предмета іпотеки тощо, лежить на позивачеві згідно з вимогами статей 10, 58, 59, 60 ІДТГК.

Положення частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про те, що невиконання вимог закону про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, не означає його право на пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки невиконані імперативні вимоги частини першої вказаної статті закону, а лише передбачає право іпотекодержателя на звернення до суду за захистом в інший, передбачений законом спосіб (наприклад, із позовом про стягнення заборгованості тощо).

32. У випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки

у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

33. З урахуванням положення частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотеко держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми

правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку із цим суди мають виходити з того, що наведеними вище нормами права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється із способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

34. Якщо предметом іпотеки є об'єкт незавершеного будівництва, то по закінченню його будівництва іпотека зберігає силу і її предметом є будівля (споруда), що зведена в результаті завершення будівництва. Якщо будівля (споруда), у тому числі й об'єкт незавершеного будівництва, що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, такий об'єкт нерухомості передається в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій він розташований (статті 5, 6, 16 Закону України «Про іпотеку). Те саме стосується й земельної ділянки, яка на час укладення договору іпотеки знаходилась у користуванні іпотекодавця, а на момент вирішення спору - в його власності. У зв'язку із цим при зверненні стягнення на будівлю (споруду) чи об'єкт незавершеного будівництва при наведених вище умовах підлягає звернення стягнення й на земельну ділянку, на якій об'єкт нерухомості знаходиться.

35. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, так як згідно зі статтею 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має його належним чином мотивувати, співставити спірні обставини зі змістом цього поняття, визначитись чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини, та враховувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті З ЦК).

36. Резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогами як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням частини четвертої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний

розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна

предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положення статті 11 Закону України «Про іпотеку» (або статті 589 ЦК щодо заставодавця).

37. Вибір способу реалізації предмета іпотеки належить позивачу (кредитору), про що зазначається в позовній заяві (частина перша статті 12 ЦК, статті 38, 39 Закону України «Про іпотеку)

Якщо суд визначає спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, то при визначенні оцінки майна, яке є предметом іпотеки, суд має виходити з того, що початкова ціна предмета іпотеки, як правило, зазначена у відповідному договорі або може визначатись на час розгляду справи виходячи з витягу з державного реєстру на це майно, якщо сторони з такою оцінкою погоджуються. Якщо між сторонами виник спір щодо такої оцінки, то в залежності від того, яка сторона її оспорює, за змістом частини третьої статті 10 ЦПК вона повинна довести інший його розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Якщо суд визначає спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом надання права іпотеко держателю на продаж предмета іпотеки (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»), то оцінка предмета іпотеки визначається згідно зі вказаною нормою права.

38. При вирішенні позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України, статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. Отже, виходячи з аналізу вказаних норм права суду належить чітко враховувати вимоги частин другої та третьої статті 40 вказаного Закону України, якими встановлений певний порядок дій іпотекодержателя (банку).

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання положень, встановлених частиною другою статті 40 Закону України «Про іпотеку» щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги одночасно зі вказаним рішенням не можуть бути задоволені, так як на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями (стаття З ЦПК України).

Недотримання визначеної законом процедури при виселенні мешканців житлового будинку чи житлового приміщення в разі звернення стягнення на предмет іпотеки є підставою для відмови в позові.

39. Згідно зі статтею 17 Закону України ""Про охорону дитинства"" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із цим суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності чи право користування на предмет іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку), як і народження дитини після укладення договору іпотеки не є підставою для визнання такого договору недійсним з підстави невиконання вимог 17 Закону України ""Про охорону дитинства"" Про отримання згоди органу опіки та піклування.

Положення статті 12 Закону України ""Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей"", яка вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування якими мають діти, діє з 1 січня 2006 року і на договори, укладені до цієї дати не поширюються (стаття 58 Конституції України).

40. Відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки може бути надана судом за заявою іпотекодавця безпосередньо як у самому рішенні (стаття 217 ЦПК, стаття 39 Закону України «Про іпотеку»), так і після його ухвалення за правилами, встановленими статтею 373 ЦПК.

У разі, якщо суд рішенням стягнув з відповідача кредитну заборгованість, то в порядку статті 373 ЦПК суд не може змінити спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки в цьому разі змінюється сама суть судового рішення і такі вимоги мають різні предмет і підстави для їх вирішення.

41. Апеляційним судам постійно аналізувати судову практику розгляду спорів, що випливають з кредитних правовідносин, своєчасно усувати суддівські помилки, приймати заходи щодо підвищення якості та оперативності в роботі судів при розгляді справ цієї категорії.

Голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Л.І. Фесенко

Д.Д. Луспеник

Link to comment
Share on other sites

3. При наявності у кредитному чи іншому відповідному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» про те, що справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підлягають розгляду третейськими судами. У зв'язку із цим залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є недопустимим. Разом із тим це не позбавляє сторін права укладати договір про передачу спору на вирішення третейського суду в інших випадках, в яких не йдеться про захист прав споживачів, наприклад, за позовом банка про стягнення кредитної заборгованості тощо.

То есть в договоре должно быть указано, что спор, который будет рассматриваться в третейке не противоречит п.14 ст.6 ЗУ про третейку?

За змістом статей 536, 1054 ЦК істотною умовою кредитного договору, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі, є визначення розміру процентів.

То есть, если есть обман по % - то можно признавать КД недействительным?

10. При оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, іпотеки іншим з подружжя суди мають виходити з такого.

Положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника як сторони договору (частина перша статті 1054 ЦК).

А если супруг давал расписку, что "не заперечує"?

Link to comment
Share on other sites

Голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Л.І. Фесенко

Д.Д. Луспеник

Даааа, а на манеже одни и те же :(

Опять издевательство над законом и правом.

Link to comment
Share on other sites

2. Оскільки у справах, що виникають з кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 і 16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги є взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це може бути позов банка до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які випливають з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту, так як договір поруки, незважаючи на те, що він є самостійним цивільно-правовим договором, укладається саме для забезпечення виконання основного зобов'язання, а поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником. Неможливість їх окремого розгляду може бути пов'язана, наприклад, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Разом із тим, беручи до уваги, що пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку (частина перша статті 543 ЦК), то у разі пред'явлення позову до кожного з них окремо суди мають враховувати визначені ЦПК правила судової юрисдикції. Наприклад, позов банка і юридичної особи - поручителя із зазначенням фізичної особи - позичальник як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Интересная позиция Луспеника на одну и ту же ситуацию:

Если кредитор физ. лицо, а поручитель юр. лицо, и иск подается на обоих, то получается что подлежит рассмотрению в "порядку цивільного судочинства"

В первом "узагальненні" прямо противоположная ситуация:

"При цьому в ухвалі зазначено, що суд на порушення вимог ч. 1 ст. 15, ст. 16 ЦПК не звернув уваги на те, що в одне провадження об’єднані вимоги юридичної особи — банку, до інших юридичних осіб — ФГ «Арос» і СФГ «Кривчик», які виникли з укладених ними договорів відповідно кредитного та поруки і які підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства (статті 1, 12 Господарського процесуального кодексу України; далі — ГПК) та позов юридичної особи — банку — до фізичної особи С., що виник з договору поруки, який може бути самостійним та окремим предметом вимог.

У зв’язку з цим, оскільки згідно зі ст. 16 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі у частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції (між юридичною особою та фізичною особою), і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства (між юридичними особами). Якщо на стадії відкриття провадження у справі допущена помилка, то суд при розгляді справи має закрити провадження в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Таке вирішення цього спірного процесуального питання не порушує прав жодної зі сторін процесу та відповідає вимогам процесуального закону. Так, згідно зі ст. 543 ЦК у разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, за законом у цьому випадку немає так званої обов’язкової процесуальної співучасті, тобто законом передбачено право позивача звернутися до суду до кожного з боржників окремо. Крім того, предметом спору є різні самостійні договірні відносини: між кредитором і боржником — за кредитним договором; між кредитором і поручителем (іпотекодавцем тощо) — за відповідним договором, або ж ці відносини можуть врегульовуватись одним кредитним договором, що не змінює суті окремих договірних відносин."

Да ужж, интересно девки пляшут.

Жду решения кассации по этому вопросу, расписал как в "узагальненні", интересно что ответят

Link to comment
Share on other sites

16. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору і у позичальника існувала можливість при належній турботливості та обачності передбачити в момент укладення договору можливої зміни курсу гривні України до іноземної валюти виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808), в якому передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Под роспись?

Link to comment
Share on other sites

2. Оскільки у справах, що виникають з кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 і 16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги є взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це може бути позов банка до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які випливають з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту, так як договір поруки, незважаючи на те, що він є самостійним цивільно-правовим договором, укладається саме для забезпечення виконання основного зобов'язання, а поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником. Неможливість їх окремого розгляду може бути пов'язана, наприклад, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

А у меня есть Ухвала ВСУ о разъединение процесса поручители отдельно , юрлицо - отдельно , как теперь будет , если проект узагальнень примут!Во маразм!

Link to comment
Share on other sites

Эта Постанова пока еще на стадии Проекта, но уже вовсю используется судьями в качестве руководства:

12. Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні іноземної валюти.

Л.І. Фесенко

Д.Д. Луспеник

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1 листопада 1996 р вперше визначила, в яких саме випадках суд зобов'язаний безпосередньо застосовувати норми Конституції. Це повинно відбуватись тоді, коли:

— зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

Луспеник каждый решил нас (народ Украины) "радовать" своими шедеврами-опусами. ;) БЕЗДАРЬ И ТУПИЦА.

Link to comment
Share on other sites

  • 2 months later...

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1 листопада 1996 р вперше визначила, в яких саме випадках суд зобов'язаний безпосередньо застосовувати норми Конституції. Це повинно відбуватись тоді, коли:

— зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

Луспеник каждый решил нас (народ Украины) "радовать" своими шедеврами-опусами. ;) БЕЗДАРЬ И ТУПИЦА.

в том то и дело, что не тупица. куплен банками. как лоббист их интересов. только вот в ВР это нормально по европейским меркам. а вот "лоббизм с извращенным трактованием конституции и законов" - это уже преступление.

лучше б уже был тупица. хрне тогда смог бы так извращенно трактовать законы.

Link to comment
Share on other sites

в том то и дело, что не тупица. куплен банками. как лоббист их интересов. только вот в ВР это нормально по европейским меркам. а вот "лоббизм с извращенным трактованием конституции и законов" - это уже преступление.

лучше б уже был тупица. хрне тогда смог бы так извращенно трактовать законы.

"Чтобы поступать справедливо, нужно знать очень немного, но чтобы с полным основанием творить несправедливость, нужно основательно изучить право." ЛИХТЕНБЕРГ Георг Кристоф.

Это про Луспеника и нашу действительность.

Link to comment
Share on other sites

"Чтобы поступать справедливо, нужно знать очень немного, но чтобы с полным основанием творить несправедливость, нужно основательно изучить право." ЛИХТЕНБЕРГ Георг Кристоф.

Это про Луспеника и нашу действительность.

СТРАШНО!!

и это только, что асается кредитов :o

Link to comment
Share on other sites

Даже не знаю, стоит ли дальше читать....

1. Розгляд справ за позовами, що виникають з кредитних правовідносин, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

логично сделать вывод, что все остальные дела могут решаться не в точном соответствии с законом... и на сроки можно наплевать......

Ну если уж быть последовательным, и выполнять предписания, которые в подобных постановах сформулированы....

Что стоит еще 3-5 штук таких постанов накатать, мол в уголовных делах - не стоит придерживаться закона

В административных - стоит придерживаться закона только в том случае, если речь идет о штрафах ГАИ и только в том случае, когда штрафы не оспариваются....

БРЕД!

Link to comment
Share on other sites

А действительно, может кто в курсе, когда это обобщение будет принято?

В таком виде оно уже отклонено. Готовят новое и его планируют принять в апреле-мае.
Link to comment
Share on other sites

В таком виде оно уже отклонено. Готовят новое и его планируют принять в апреле-мае.

А когда это новое опубликуют для всенародного обсуждения? :blink:
Link to comment
Share on other sites

А когда это новое опубликуют для всенародного обсуждения? :blink:

Как только появится проект, постараемся его сразу разместить. Предыдущий удалось завернуть в связи с зашкаливавшим Луспенизмом. :)
Link to comment
Share on other sites

Эта Постанова пока еще на стадии Проекта, но уже вовсю используется судьями в качестве руководства:

ПРОЕКТ

ПОСТАНОВА №

ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

від 2011 року

Про деякі питання судової практики при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин

Д.Д. Луспеник

Добивает то, что на содержание луспеніков приходится отчислять не маленький кусок своих трудовых доходов ввиде подоходного налога.

Link to comment
Share on other sites

Добивает то, что на содержание луспеніков приходится отчислять не маленький кусок своих трудовых доходов ввиде подоходного налога.

Ну и от Луспеникив есть пльза...Вон по третейке ухвалу написал...

А минимизировать свои платежи ГНА - святая обязанность каждого гр-на Уркаины ;)

Link to comment
Share on other sites

В таком виде оно уже отклонено. Готовят новое и его планируют принять в апреле-мае.

Спасибо. Несмотря на прозвучавшую критику, на мой взгляд, есть полезные мысли.
Link to comment
Share on other sites

2. Оскільки у справах, що виникають з кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 і 16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги є взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це може бути позов банка до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які випливають з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту, так як договір поруки, незважаючи на те, що він є самостійним цивільно-правовим договором, укладається саме для забезпечення виконання основного зобов'язання, а поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником. Неможливість їх окремого розгляду може бути пов'язана, наприклад, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

А у меня есть Ухвала ВСУ о разъединение процесса поручители отдельно , юрлицо - отдельно , как теперь будет , если проект узагальнень примут!Во маразм!

Обратно объеденят
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи