Постановление ВХСУ о незаключенности кредитного договора с Кредитпромбанком


Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Державний герб України

 

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

"26" липня 2011 р.

 

Справа № 57/19 

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

Плюшка І.А. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Кочерової Н.О.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

 

Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність"

та Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

 

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року

 

у справі № 57/19

 

господарського суду міста Києва

 

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність"

 

до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

 

про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору

 

представників сторін

позивача Ткачук О.В.

відповідача Гусаківський С.А.

 

В С Т А Н О В И В:

 

Рішенням господарського суду міста Києва від 01 березня 2011 року (суддя Гулевець О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року (судді Вербицька О.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі № 57/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору –у задоволенні позову відмовлено повністю.

 

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" та Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.

 

Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" просить змінити мотивувальну частину постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року та встановити відсутність істотних умов кредитного договору, які визначають: строк договору, відповідальність банку, умови видачі та погашення кредиту.

 

Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року, та змінити рішення господарського суду міста Києва від 01 березня 2011 року виключивши з його мотивувальної частини висновки про те, що: кредитним договором та додатковими угодами №№1-8 до нього не визначено розмір відсоткової ставки, що на думку суду є істотною умовою кредитного договору; укладаючи кредитний договір та додаткові угоди до нього сторони не дійшли згоди щодо однієї з істотних умов –відсоткової ставки, яка передбачена законом і є обов'язковими для даного виду договору; відсутність в умовах кредитного договору умови щодо розміру процентної ставки за користування кредитом є підставою вважати кредитний договір №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року неукладеним.

 

В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що при винесенні рішення та постанови неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

 

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

 

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 жовтня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" в особі Вінницької філії (банк) (правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк" згідно протоколу №1 Загальних зборів акціонерів від 23 лютого 2010 року та відповідних змін, внесених до статуту підприємства) укладений кредитний договір № 22/69/07-КЛТ.

 

Відповідно до п. 1.1 договору встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 7300000 доларів США, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов’язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів, графік зменшення ліміту траншової лінії: щомісячно рівними частинами, починаючи з 19-го місяця з дати укладення кредитного договору (додаток №1 до цього договору).

 

Згідно з п. 1.2 договору зобов’язання банку щодо надання кредитів та зобов’язання позичальника щодо сплати кредитів та процентів, а також інші права та зобов’язання сторін передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід’ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Термін користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п. 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п. 3.4.4 договору.

 

Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору сума кредитного договору складає 10800000 доларів США.

 

Згідно з п. 2.7 кредитного договору процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється у розмірі LIBOR(6М)+5,6%, але не менше 11,27 % річних. Про розмір процентної ставки та дату, з якої вона встановлюється, банк повідомляє позичальника у письмовій формі, на дату видачі кожного траншу та двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставок LIBOR.

 

До кредитного договору у період з 05 листопада 2007 року по 03 березня 2009 року сторонами укладались додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 22/1, 22/2, 7, 8, 22/3, 22/4, 22/5, 22/5.1, 22/6, 22/7, 22/8 та 9 та вносились у них зміни щодо предмету договору, строків повернення кредиту за договором та додатковими угодами та пункту 2.7 договору

 

03 березня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 9 до договору.

 

Згідно п. 1 додаткової угоди банк надає позичальнику кредит у національній валюті згідно з цією додатковою угодою в сумі еквівалентній десяти мільйонам вісімсот тисяч доларів США за курсом Міжбанківського валютного ринку на день зарахування коштів на рахунок позичальника. Банк зобов'язується перерахувати зазначену суму грошових коштів на рахунок позичальника протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня початку дії цієї угоди.

 

Позичальник зобов'язується повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, не пізніше 17 жовтня 2014 року (п. 2 додаткової угоди).

 

Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 20 % (двадцять відсотків) річних (п. 3 додаткової угоди).

 

Відповідно до п. 5 додаткової угоди надання кредиту, його повернення, нарахування та сплата процентів здійснюється на умовах, передбачених кредитним договором та цією додатковою угодою.

 

Інші умови кредитного договору залишаються без змін (п. 7 додаткової угоди). Ця додаткова угода є невід'ємною частиною кредитного договору (п. 8 додаткової угоди).

 

При цьому, п. 9 додаткової угоди визначено, що додаткова угода набуває чинності з моменту набрання чинності договором застави майнових прав №01/8/3МП від 04 березня 2009 року.

 

Позивач звернувшись з позовом просить суд визнати недійсним п. 9 та абз. 2 п. 1 додаткової угоди № 9 від 03 березня 2009 року до кредитного договору №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

 

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

 

За приписами статей 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

 

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

 

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій вищезазначені положення додаткової угоди містить відкладальну умову за якої така додаткова угода набуває чинності, тобто п. 9 додаткової угоди зазначено дату набрання чинності угоди, а саме з моменту набрання чинності договором застави майнових прав № 01/8/3МП від 04 березня 2009 року.

 

Для забезпечення виконання зобов'язання, встановленого кредитним договором № 22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, між банком та позичальником було укладено: іпотечний договір № 22/69/101/07-ІЛТ від 17 жовтня 2007 року; договір застави рухомого майна № 22/69/305/08-ЗЛТ від 02 березня 2009 року; договір застави рухомого майна № 22/69/303/08-ЗЛТ від 15 серпня 2008 року, а також між відповідачем та фінансовим поручителем ТОВ фірми "Юність" - ТОВ "ЕнергоРемСервіс" був укладений договір поруки №22/69/П01/07-ПКЛТ від 19 жовтня 2007 року.

 

Отже, під час вирішення спору, судом першої та апеляційної інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

 

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

 

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,-

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" залишити без задоволення.

 

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" залишити без задоволення.

 

3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року зі справи № 57/19 залишити без змін.

 

Головуючий суддя І. А. Плюшко

 

Судді С.В. Владимиренко

 

Н.О. Кочерова

 


Link to comment
Share on other sites

А вот и само постановление Киевского Апелляционного Хозяйственного суда

http://reyestr.court.gov.ua/Review/17674599
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2011 № 57/19

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Вербицької О.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Гордієнко Л.М.

за участю представників:позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 107 від 23.05.2011 року;

відповідача: ОСОБА_2 представник за довіреністю № 149 від 07.04.2010 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" та Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

на рішеннягосподарського суду міста Києва

від01.03.2011 року (повний текст рішення підписаний 09.03.2011 року)

у справі№ 57/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність"

доПублічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

провизнання недійсним окремих пунктів кредитного договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.03.2011 року у справі № 57/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" (далі позивач, ТОВ "Юність") до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі відповідач, ПАТ "Кредитпромбанк") про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору у задоволенні позову відмовити повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ "Юність" та ПАТ "Кредитпромбанк" звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

В обґрунтування апеляційних вимог сторони зазначають, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, невірно та неповно встановлено обставини справи в мотивувальній частині рішення.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 року апеляційні скарги сторін було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10 год. 30 хв. 24.05.2011 року.

24.05.2011 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу.

24.05.2011 року в судове засідання в апеляційній інстанції зявились представники позивача та відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву на скаргу відповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги ТОВ "Юність" та ПАТ "Кредитпромбанк" не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" в особі Вінницької філії (банк) (правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк" згідно протоколу №1 Загальних зборів акціонерів від 23.02.2010 року та відповідних змін, внесених до статуту підприємства) був укладений кредитний договір № 22/69/07-КЛТ (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору (на моменту його укладення) встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 7300000 доларів США, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобовязання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів, графік зменшення ліміту траншової лінії: щомісячно рівними частинами, починаючи з 19-го місяця з дати укладення кредитного договору (додаток №1 до цього договору).

Згідно з п. 1.2 договору зобовязання банку щодо надання кредитів та зобовязання позичальника щодо сплати кредитів та процентів, а також інші права та зобовязання сторін передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невідємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Термін користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п. 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п. 3.4.4 договору.

Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору сума кредитного договору складає 10800000 доларів США.

Згідно з п. 2.7 кредитного договору процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється у розмірі LIBOR(6М)+5,6%, але не менше 11,27 % річних. Про розмір процентної ставки та дату, з якої вона встановлюється, банк повідомляє позичальника у письмовій формі, на дату видачі кожного траншу та двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставок LIBOR.

Як вбачається з матеріалів справи до кредитного договору у період з 05.11.2007 р. по 03.03.2009 р. сторонами укладались додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 22/1, 22/2, 7, 8, 22/3, 22/4, 22/5, 22/5.1, 22/6, 22/7, 22/8 та 9 та вносились у них зміни щодо предмету договору, строків повернення кредиту за договором та додатковими угодами та пункту 2.7 договору.

03.03.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 9 до договору (далі додаткова угода).

Згідно п. 1 додаткової угоди банк надає позичальнику кредит у національній валюті згідно з цією додатковою угодою в сумі, що еквівалентна десять мільйонів вісімсот тисяч доларів США за курсом Міжбанківського валютного ринку на день зарахування коштів на рахунок позичальника. Банк зобов'язується перерахувати вказану суму грошових коштів на рахунок позичальника на протязі 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня початку дії цієї угоди.

Позичальник зобов'язується повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, не пізніше 17 жовтня 2014 року (п. 2 додаткової угоди).

Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 20 % (двадцять процентів) річних (п. 3 додаткової угоди).

Відповідно до п. 5 додаткової угоди надання кредиту, його повернення, нарахування та сплата процентів здійснюється на умовах, передбачених кредитним договором та цією додатковою угодою.

Інші умови кредитного договору залишаються без змін (п. 7 додаткової угоди). Ця додаткова угода є невід ємною частиною кредитного договору (п. 8 додаткової угоди).

При цьому, п. 9 додаткової угоди визначено, що додаткова угода набуває чинності з моменту набрання чинності договором застави майнових прав № 01/8/3МП від 04.03.2009 року.

Позивач звернувшись з позовом просить суд визнати недійсним п. 9 та абз. 2 п. 1 додаткової угоди № 9 від 03.03.2009 року до кредитного договору № 22/69/07-КЛТ від 17.10.2007 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є господарський договір.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами статей 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вірно встановлено судом першої інстанції вищевказані положення додаткової угоди містить відкладальну умову за якої така додаткова угода набуває чинності, тобто п. 9 додаткової угоди зазначено дату набрання чинності угоди, а саме з моменту набрання чинності договором застави майнових прав № 01/8/3МП від 04.03.2009 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання, встановленого кредитним договором № 22/69/07-КЛТ від 17.10.2007 року, між банком та позичальником було укладено: іпотечний договір № 22/69/101/07-ІЛТ від 17.10.2007 року; договір застави рухомого майна № 22/69/305/08-ЗЛТ від 02.03.2009 року; договір застави рухомого майна № 22/69/303/08-ЗЛТ від 15.08.2008 року, а також між відповідачем та фінансовим поручителем ТОВ фірми "Юність" - ТОВ "ЕнергоРемСервіс" був укладений договір поруки № 22/69/П01/07-ПКЛТ від 19.10.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, договір застави майнових прав № 01/8/3МП від 04.03.2009 року сторонами не укладався, доказів укладення сторонами на виконання п. 9 додаткової угоди № 9 від 03.03.2009 року договору застави майнових прав № 01/8/3МП від 04.03.2009 року сторонами не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанції, що не спростовується доводами апеляційних скарг.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що дана угода не вступила в дію та станом на день розгляду справи, не породжує для сторін правовідносин передбачених її умовами, а тому відсутні правові підстави для визнання її недійсною.


Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку апеляційної інстанції ТОВ "Юність" та ПАТ "Кредитпромбанк" не доведено вимоги апеляційних скарг, отже, вони не підлягають задоволенню.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення (ст. 103 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 104 ГПК України підставою для зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно зясував обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення у справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 18.03.2011 року у справі № 57/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" та Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" без задоволення.

Справу № 57/19 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяВербицька О.В.

СуддіБуравльов С.І.

Андрієнко В.В.

Link to comment
Share on other sites

А вот и решение первой инстанции, которым установлена незаключенность.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/14430494

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 57/1901.03.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність"

до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк"

про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору

Суддя: Гулевець О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Каліна А.В.(Дов.)

Від відповідача: Серафіменко В.О. (Дов.)

У судовому засіданні 01.03.2011 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою до Відповідача - Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним пункту 9 та абзацу 2 пункту 1 додаткової угоди 9 від 03.03.2009 року до кредитного договору № 22/69/07-КЛТ від 17.10.2007 р.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 03 березня 2009 року позивач і відповідач внесли зміни до правочину, що були оформлені додатковою угодою № 9 від 03 березня 2009 року до кредитного договору № 22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, окремі пункти якої не відповідають вимогам закону, а саме: частині 2 статті 631 Цивільного кодексу України, частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 180 Господарського кодексу України. В зв’язку з цим позивач просить суд визнати недійсними пункт 9 та абзац 2 пункту 1 додаткової угоди № 9 від 03 березня 2009 року до кредитного договору № 22/69/07-КЛТ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2010 р. порушено провадження у справі № 57/19 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.01.2011р.

24.01.2011р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем подано клопотання про припинення провадження у справі № 57/19 на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в зв’язку з тим, що Господарським судом міста Києва у справі № 46/347 в межах своєї компетенції вже вирішено спір про недійсність кредитного договору № 22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року.

Клопотання залишено судом без задоволення як необґрунтоване, оскільки при дослідженні судом рішення Господарського суду м. Києва по справі № 46/347, на яке посилається відповідач судом встановлено, що предмет та підстави позову Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Юність" у справах: про визнання недійсним кредитного договору та про визнання недійсним окремого пункту додаткової угоди № 9 від 03.03.2009 до кредитного договору щодо набрання чинності додатковою угодою не є тотожними. За таких обставин, відсутні підстави для припинення провадження у справі № 57/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2011р. відкладено розгляд справи №57/19 на 08.02.2011р.

08.02.2011р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2011р. відкладено розгляд справи № 57/19 на 22.02.2011р.

В судовому засіданні 22.02.2011 р. позивачем було подано заяву про зміну предмету позову згідно якої позивач просить суд визнати неукладеним (таким, що не відбувся) кредитний договір № 22/69/07-КЛТ від 17.10.2007 року, укладений між ТОВ-фірмою "Юність" та ВАТ "Кредитпромбанк" з додатками та додатковими угодами до нього.

Розглянувши зазначену заяву про зміну предмету позову судом встановлено, що вона не відповідає вимогам ст. 22 ГПК України оскільки позивачем фактично одночасно змінено предмет та підстави позову. До того ж, суд враховує, що зазначена вимога не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки вимога про визнання договору неукладеним не відповідає способам захисту прав суб’єктів господарювання, що встановлені частиною другою статті 20 ГК України та іншими законами України. Визнання договору неукладеним, як факту, що має юридичне значення, може мати місце лише в аспекті юридичної оцінки обставин справи та обґрунтованості заявлених вимог, проте не може бути предметом окремого позову.

В судовому засіданні 22.02.2011 р. відповідачем була подана заява про відвід судді Гулевець О.В.

22.02.2011 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 01.03.2011 р. для вирішення питання щодо відводу складу суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 р. суд відмовив у задоволенні заяви про відвід судді Гулевець О.В.

01.03.2011 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли уточнення до позовної заяви згідно яких позивач навів додаткові обґрунтування щодо заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 01.03.2011 р. сторони надали суду письмові пояснення по справі № 57/19.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

17.10.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю–фірма "Юність" (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" в особі Вінницької філії (банк) був укладений кредитний договір № 22/69/07-КЛТ (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору (на моменту його укладення) встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 7300000 доларів США, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов’язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів, графік зменшення ліміту траншової лінії: щомісячно рівними частинами, починаючи з 19-го місяця з дати укладення кредитного договору (додаток №1 до цього договору).

Відповідно до п. 1.2 договору зобов’язання банку щодо надання кредитів та зобов’язання позичальника щодо сплати кредитів та процентів, а також інші права та зобов’язання сторін передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід’ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Термін користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п. 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п. 3.4.4 договору.

Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору сума кредитного договору складає 10800000 доларів США.

Згідно з п. 2.7 кредитного договору процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється у розмірі LIBOR(6М)+5,6%, але не менше 11,27 % річних. Про розмір процентної ставки та дату, з якої вона встановлюється, Банк повідомляє Позичальника у письмовій формі, на дату видачі кожного траншу та двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставок LIBOR.

Як вбачається з матеріалів справи до кредитного договору у період з 05.11.2007 р. по 03.03.2009 р. сторонами укладались додаткові угоди №№ 1, 2, 3,4, 5, 6, 22/1, 22/2, 7, 8, 22/3, 22/4, 22/5, 22/5.1, 22/6, 22/7, 22/8 та 9 та вносились у них зміни щодо предмету договору, строків повернення кредиту за договором та додатковими угодами та пункту 2.7 договору.

03.03.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 9 до договору згідно умов якої сторони домовились, зокрема, про наступне:

"1. Банк надає Позичальнику кредит у національній валюті згідно з цією додатковою угодою в сумі, що еквівалентна десять мільйонів вісімсот тисяч доларів США за курсом Міжбанківського валютного ринку на день зарахування коштів на рахунок Позичальника.

Банк зобов'язується перерахувати вказану суму грошових коштів на рахунок Позичальника на протязі 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня початку дії цієї угоди.

2. Позичальник зобов'язується повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, не пізніше 17 жовтня 2014 року.

3. Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 20 % (двадцять процентів) річних.

5. Надання кредиту, його повернення, нарахування та сплата процентів здійснюється на умовах, передбачених кредитним договором та цією додатковою угодою.

7. Інші умови кредитного договору залишаються без змін.

8. Ця додаткова угода є невід ємною частиною кредитного договору.

9. Додаткова угода набуває чинності з моменту набрання чинності договором застави майнових прав №0178/3МП від 04.03.2009 року."

Позивач вважає недійсним пункт 9 додаткової угоди № 9 від 03.03.2009 року з огляду на невідповідність його змісту вимогам закону, а саме: частині 2 статті 631, частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 180 Господарського кодексу України. Не відповідає домовленості сторін, на думку позивача, викладене в абзаці 2 пункту 1 додаткової угоди 9 від 03.03.2009 року, оскільки усі кредитні кошти, надання яких передбачено кредитною угодою та додатковими угодами до неї, станом на дату підписання цієї угоди, Позичальником були отримані. Зобов'язання Банку надати грошові кошти в національній валюті України або доларах США, в межах загальної суми, еквівалентної десять мільйонів вісімсот тисяч доларів США, за курсом Міжбанківського валютного ринку протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня початку дії додаткової угоди № 9, порушило б умови кредитного договору щодо суми кредиту, який надається Банком Позичальнику.

Крім того позивач зазначає, що додаткова угода № 9 від 03.03.2009 року укладена сторонами на підставі кредитного договору № 22/69/07-КЛТ який, в свою чергу, є неукладеним оскільки в ньому відсутні деякі істотні умови по яким сторонами не досягнуто згоди, що є обов'язковими для кредитних договорів, а саме: строк кредиту; відсоткова ставка; умови видачі та погашення кредиту; відповідальність банку за невидачу кредиту.

Щодо строку кредиту позивач зазначає, що законодавство України, а саме ст. 251 Цивільного кодексу України визначає строком певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Стаття 252 Цивільного кодексу України передбачає, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Статтями 253 та 254 Цивільного кодексу України передбачено початок перебігу строку та його закінчення. Пункт 7 статті 180 Господарського кодексу України визначає строком - час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі договору.

Таким чином, істотною умовою кредитного договору є строк, що визначається, як проміжок часу. Проте, в кредитному договорі строк кредиту не визначено, а вказано лише дату - 17 жовтня 2014 року, не пізніше якої позичальник зобов'язаний погасити заборгованість. Вказана дата є терміном в розумінні Цивільного та Господарського кодексів України і в жодному разі не є строком, який мав бути визначений сторонами в роках, місяцях або днях і який є істотною умовою кредитного договору. Жодного строку кредиту в кредитному договорі не вказано та сторонами не визначено.

З метою повного та всебічного дослідження матеріалів та обставин справи суд вважає за необхідне надати оцінку зазначеним доводам позивача.

Так, суд не приймає зазначені доводи позивача щодо строку кредиту з огляду на те, що у пункті 3.4.4 та пункті 5.1 договору встановлено його строк, та зазначено, що відповідач повинен повернути кредит не пізніше 17 жовтня 2014 року, а договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного погашення позичальником кредитів, процентів за користування ними, комісії. Таким чином сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Даний період, на переконання суду, і є строком дії договору, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Також позивач зазначає, що сторонами кредитного договору не визначені умови видачі та погашення кредиту, всупереч вимогам ст. 345 Господарського кодексу України, якою визначені умови видачі та погашення кредиту істотними для кредитного договору і відповідно сторони зобов'язані досягти згоди по зазначеній умові і внести свої домовленості в кредитний договір. В кредитному договорі передбачено порядок видачі та погашення кредиту, а така істотна умова, як умови видачі та погашення кредиту не передбачено. Кредитним договором №22/69/07-КЛТ не визначено, яким саме документом, або яким чином позичальник - ТОВ-фірма "Юність" буде підтверджувати отримання кредитів згідно додаткових угод до кредитного договору, що є істотною умовою договорів у кредитних правовідносинах.

Проте, суд не приймає зазначені доводи позивача з огляду на те, що дослідивши умови договору суд встановив, що умови видачі кредиту вказані в розділі 2 договору. Так, згідно п. 2.3 договору підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заяви позичальника, в якій вказується сума та валюта кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на контракт.

Згідно п. 2.4 договору сторони визначили, що датою видачі кредитів вважається день зарахування грошових коштів на позичкові рахунки, відкриті банком для обліку заборгованості позивача за кредитами, наданими згідно з цим договором та додатковими угодами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в ході виконання кредитного договору, позичальником були отримані грошові кошти в сумі 10800000 доларів США.

Умови погашення виданих відповідачу кредитних коштів передбачені сторонами в п. 3.4 договору який визначає зобов’язання позивача саме щодо погашення заборгованості за кредитом, та конкретизовані у п.п. 3.4.1-3.4.15 договору.

Також позивач зазначає, що на момент укладання договору сторони не визначили відповідальність банку за невидачу кредиту, хоча ст. 345 Господарського кодексу України визначено, що обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту є істотними умовами кредитного договору і сторони в обов'язковому порядку мають досягнути по ним згоди і відобразити це в кредитному договорі. Натомість, в кредитному договорі передбачено лише права і обов'язки банку та позичальника, а також відповідальність позичальника. Відповідальність банку за невидачу кредиту сторонами не обумовлена і така істотна умова в кредитному договорі не вказана.

Проте, судом встановлено, що відповідальність банку вказана в п. 6.1 договору, яка застосовується в загальному порядку, встановленому чинним законодавством України.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача, що сторони за взаємною згодою, мають право визначити відповідальність кредитора і шляхом не включення її в умови Кредитного договору, так як ця відповідальність, її загальні засади, вже визначені статтями 216-223 глави 24 ГК України, є обов'язковою для виконання, і не потребує визначення умовами Кредитного договору.

Щодо відсоткової ставки позивач зазначає, що в кредитному договорі відсоткова ставка не визначена, а лише передбачено порядок її формування та встановлення. При цьому основним індексом у формулі визначено LIBOR(6M). Позивач вважає, що при встановленні індексного формування відсоткової ставки за кредитом сторонами має бути погоджено порядок її визначення та оприлюднення з підтвердженням офіційності статусу джерел. Відсутність зазначеної умови унеможливлює визначення реальної відсоткової ставки і як наслідок, визначення розміру платежів, які сплачуються за кредитом.

Суд частково погоджується з доводами позивача в зазначеній частині з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі –ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 345 ГК України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Таким чином, Цивільним та Господарським кодексами України передбачено конкретні умови, які мають бути визначені в кредитному договорі.

Судом встановлено, що сторонами підписані додаткові угоди до кредитного договору, а саме: № 22/1 від 12 червня 2008 р., № 22/2 від 15 серпня 2008 року, якими внесені зміни в пункт 2.7 кредитного договору щодо розміру відсоткової ставки.

Згідно додаткової угоди № 22/2 від 15 серпня 2008 року сторони домовились внести зміни, зокрема, в пункт 2.7 договору. Так, сторони виклали п. 2.7 договору у наступній редакції: процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється в додаткових угодах на видачу кредиту (траншу).

Додатковими угодами 22/3 від 12.09.2008 р., 22/4 від 01.10.2008 р., 22/5 від 12.01.2009 р., 22/5.1 від 29.01.2009 р., 22/6 від 03.02.2009 р., 22/7 від 02.03.2009 р., 22/8 від 03.03.2009 р. та 22/9 до договору вносились зміни до п.п. 3.1.6, 4.2, 3.4.3, 2.5.2, 1.1 та додатку № 1 до договору щодо графіку погашення кожного кредиту.

Згідно додаткових угод до договору на видачу кредитів (траншів): № 1 від 12 червня 2008 року, № 2 від 12 червня 2008 року, № 3 від 12 червня 2008 року, № 4 від 12 червня 2008 року, № 5 від 12 червня 2008 року, № 6 від 11 червня 2008 року з урахуванням угод про внесення змін до додаткових угод №№1, 3, 4, 5, 6 розмір процентної ставки за видані позивачем відповідачу кредити зафіксований наступним чином: «процентна ставка за кредитом, який надається за цією Додатковою угодою, встановлюється у розмірі LIBOR (6M)+5,6%, але не менше 11,27 % процентів річних. Про розмір процентної ставки на дату, з якої вона встановлюється, Банк повідомляє Позичальника у письмовій формі на дату видачі кожного траншу двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставки LIBOR. Починаючи з 11 червня 2008 року процентна ставка за кредитом (траншем) наданим за цією Додатковою угодою встановлюється у розмірі LIBOR (6M)+2,95%, але не менше 12,5 % процентів річних.

Згідно додаткової угоди № 7 від 22 серпня 2008 року до договору процентна ставка за кредитом, який надається за даною додатковою угодою встановлена у розмірі LIBOR (6M)+2,95%, але не менше 13,5 % процентів річних. Про розмір процентної ставки на дату, з якої вона встановлюється, Банк повідомляє Позичальника у письмовій формі на дату видачі кожного траншу двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставки LIBOR.

Згідно додаткової угоди № 8 до договору процентна ставка за додатковою угодою № 8 від 12 вересня 2008 року вставлена у розмірі LIBOR (6M)+5,97%, але не менше 13,5 % процентів річних. Про розмір процентної ставки на дату, з якої вона встановлюється, Банк повідомляє Позичальника у письмовій формі на дату видачі кожного траншу двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставки LIBOR.

З аналізу судом умов додаткових угод до договору на видачу кредитів (траншів): № 1 від 12 червня 2008 року, № 2 від 12 червня 2008 року, № 3 від 12 червня 2008 року, № 4 від 12 червня 2008 року, № 5 від 12 червня 2008 року, № 6 від 11 червня 2008 року, №7 від 22 серпня 2008 року та № 8 від 12 вересня 2008 року вбачається, що відсоткова ставка визначена за формулою основним індексом у формулі якої визначено LIBOR(6M). Банк повідомляє Позичальника у письмовій формі, на дату видачі кожного траншу та двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставок LIBOR.

Відповідно до умов договору LIBOR –лондонська міжбанківська запропонована ставка по депозитах у доларах США, про розмір якої банк отримує повідомлення від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Суд вважає, що дане формулювання в кредитному договорі не визначає фактичний розмір відсоткової ставки по кредиту, оскільки вказане в кредитному договорі повідомлення від Європейського банку реконструкції та розвитку про встановлений розмір ставки по депозитах на Лондонській міжбанківській біржі не може вважатись належною підставою формування та встановлення відсоткової ставки по кредитному договору, оскільки порядок офіційного оприлюднення ставок Лондонської міжбанківської біржі здійснюється спеціалізованими організаціями та агенціями, що перебувають у відповідних контрактних відносинах з цією біржею.

Окрім цього, сторонами кредитного договору не визначено, яка саме відсоткова ставка змінна (плаваюча) або фіксована буде заснована для нарахування процентів. Зазначення в договорі ставки LIBOR (6M) не встановлює розміру процентів за кредит, оскільки нормативними актами України не визначений порядок офіційного оприлюднення ставок LIBOR, що не дає змоги сторонам кредитного договору визначити їх дійсну, фактичну величину.

Визначена в п. 2.7 кредитного договору № 22/69/07-КЛТ умова про встановлення відсоткової ставки на підставі повідомлень ЄБРР та відповідача - ВАТ "Кредитпромбанк", на думку суду, має ознаки нікчемності через невідповідність законодавству, тому що наслідком цієї умови є фактично одностороннє встановлення відсоткової ставки в розмірах, що сторонами не узгоджені і не залежать від позивача та є фактичною односторонньою зміною умов кредитного договору.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, в порушення вимог ст. 345 ГК України та ст. 1056-1 ЦК України, сторонами в кредитному договорі не передбачена відсоткова ставка та її розмір, оскільки розмір такої ставки визначається за формулою, яка не дає можливості визначити розмір відсотків, які повинен сплачувати позивач за кредитом. Як вбачається з наведених вище умов договору, відсоткова ставка може бути змінена фактично в будь-який час та за будь-яких умов, оскільки формулювання умов п. 2.7 в договорі, який передбачає регулювання даного питання до додаткових угод дають банку право застосувати ці умови на власний розсуд.

До того ж, суд враховує, що згідно пояснень позивача після підписання сторонами кредитного договору, відповідач жодного разу не направляв позивачу повідомлення про встановлення розміру процентної ставки та дати з якої вона встановлюється. Спростування зазначених обставин відповідачем суду не надано.

Виходячи з положень підписаного кредитного договору № 22/69/07-КЛТ та чинних додаткових угод до нього, враховуючи відсутність будь-яких повідомлень від банку стосовно розміру відсоткової ставки, суд вважає її не встановленою у кредитному договорі з підстав зазначених вище.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (п. 2 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладений, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін новина бути досягнута згода.

Частиною восьмою статті 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

За таких обставин суд вважає, що кредитним договором та додатковими угодами №№1-8 до нього не визначено розмір відсоткової ставки, що на думку суду, є істотною умовою кредитного договору.

Таким чином, можна зробити висновок, що укладаючи кредитний договір та додаткові угоди № 22/2 від 15 серпня 2008 року, № 1 від 12 червня 2008 року, № 2 від 12 червня 2008 року, № 3 від 12 червня 2008 року, № 4 від 12 червня 2008 року, № 5 від 12 червня 2008 року, № 6 від 11 червня 2008 року, № 7 від 22 серпня 2008 року та № 8 від 12 вересня 2008 року до нього, сторони не дійшли згоди щодо однієї з істотних умов –відсоткової ставки, яка передбачена законом і є обов’язковими для даного виду договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсутність в умовах кредитного договору умови щодо розміру процентної ставки за користування кредитом є підставою вважати кредитний договір № 22/69/07-КЛТ від 17.10.2007 року неукладеним.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами (далі –ГПК України) у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем в порушення ст. 33 ГПК України належними засобами не доведено досягнення між сторонами усіх істотних умов кредитного договору в частині визначення розміру відсоткової ставки.

Що стосується невідповідності додаткової угоди № 9 від 03.03.2009 р. вимогам законодавства України про які вказував позивач, то суд враховує, що незважаючи на часткову правомірність доводів позивача щодо відсутності однієї з істотних умов договору та враховуючи зазначені вище обставини, суд вважає, що вони не можуть бути належними підставами для визнання додаткової угоди № 9 від 03.03.2009 р. недійсною з огляду на ті обставини, що, як вбачається з п. 9 Додаткової угоди № 9 від 03.03.2009 р. вона набуває чинності з моменту набрання чинності договором застави майнових прав № 0178/3МП від 04.03.2009 року.

Таким чином, дані положення додаткової угоди містить відкладальну умову за якої така додаткова угода набуває чинності.

З пояснень позивача вбачається, що для забезпечення виконання зобов'язання, встановленого кредитним договором № 22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, між банком та позичальником було укладено:

іпотечний договір № 22/69/101/07-ІЛТ від 17.10.2007 року;

договір застави рухомого майна № 22/69/305/08-ЗЛТ від 02.03.2009 року;

договір застави рухомого майна № 22/69/303/08-ЗЛТ від 15.08.2008 року;

Для забезпечення виконання зобов'язання, встановленого кредитним договором №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року також між відповідачем та фінансовим поручителем ТОВ-фірми „Юність" - ТОВ „ЕнергоРемСервіс" був укладений договір поруки № 22/69/П01/07-ПКЛТ від 19.10.2007 року.

Позивач зазначає, що сам договір застави майнових прав № 0178/3МП від 04.03.2009 року сторонами не укладався.

Доказів укладення сторонами на виконання п. 9 додаткової угоди №9 від 03.03.2009 р. договору застави майнових прав № 0178/3МП від 04.03.2009 року відповідачем суду також не надано.

За таких обставин суд вважає, що враховуючи положення п. 9 додаткової угоди №9 станом на день розгляду справи відсутні докази, які б свідчили про набрання чинності даною угодою, а отже дана угода не вступила в дію та станом на день розгляду справи не породжує для сторін правовідносин передбачених її умовами.

Враховуючи вищенаведене, наявність спору між позивачем та відповідачем суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно –технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.44 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом

Суддя О.В.Гулевець

Дата підписання рішення: 09.03.2011 р.

Link to comment
Share on other sites

  • 1 year later...

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...