Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Проминвестбанку в недействительности и истребовании залогового имущества проданного в процедуре банкростства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

26 червня 2013 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л.,-

 

за участі: представника публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”- ОСОБА_6,

 

представника арбітражного керуючого ОСОБА_2 – ОСОБА_7, 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода”, ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008”, товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС”, товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ”, орендного підприємства “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації”, треті особи: арбітражний керуючий ОСОБА_2, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння,

 

в с т а н о в и л а:

 

У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (далі – ПАТ “Промінвестбанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода” (далі - ТОВ “Фірма “Згода”) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії (далі – кредитний договір від 30 березня 2006 року), за яким банк надав позичальнику кредит, шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 

 

14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 14 лютого 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, для рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави (далі – договір застави від 14 лютого 2007 року), за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави.

 

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (далі – договір іпотеки від 14 червня 2007 року), за яким останній (іпотекодавець) надав банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

 

15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 15 листопада 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О та № 47/3-184з/О (далі – договори застави від 15 листопада 2007 року), за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави.

 

Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року.

 

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки.

 

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. 

 

Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року.

 

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом.

 

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 

 

26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року.

 

1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008” (далі - ТОВ “РАМІТА-2008”) укладено договори дарування вказаного нерухомого майна.

 

30 квітня 2007 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та товариством з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС” (далі - ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”) укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна.

 

10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та товариством з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ” (далі - ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”) укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. 

 

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено.

 

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. 

 

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна.

 

Посилаючись на те, що договори купівлі-продажу від 26 березня 2010 року, договори дарування від 1 квітня 2010 року, договори купівлі-продажу від 30 квітня 2010 року та договори іпотеки від 10 червня 2010 року укладено з порушенням вимог статті 12 Закону України “Про іпотеку”, оскільки ПАТ “Промінвестбанк” як іпотекодержатель не надавало згоди на відчуження переданого йому в іпотеку майна, позивач просив: визнати недійсними зазначені договори; витребувати від ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” указане нерухоме майно; визнати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на зазначене нерухоме майно; зобов’язати орендне підприємство “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” скасувати відповідні реєстраційні записи про реєстрацію права власності на це нерухоме майно та зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно за ТОВ “Фірма “Згода”; зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 поновити записи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек із заміною найменування іпотекодавця на ТОВ “Фірма “Згода”, які існували до моменту укладення ліквідатором ТОВ “Фірма “Згода” ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу нерухомого майна, раніше переданого в іпотеку ПАТ “Промінвестбанк” на підставі договору іпотеки від 14 червня 2007 року. 

 

Справа судами розглядалась неодноразово. 

 

Останнім рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року, у задоволенні позову ПАТ “Промінвестбанк” відмовлено. 

 

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року касаційну скаргу ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року скасовано, позов ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Визнано недійсними: договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” в особі ліквідатора ОСОБА_2 та ОСОБА_1; договори дарування нерухомого майна, укладені 1 квітня 2010 року ОСОБА_1 на користь ТОВ “РАМІТА-2008”; договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”; іпотечні договори № 05-1-/ЮЛ/1, № 05-1-/ЮЛ/2, № 05-1-/ЮЛ/3, № 05-1/ЮЛ/4, № 05-1/ЮЛ/5, укладені 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”, про передачу нерухомого майна в іпотеку останнього. Витребувано в ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” спірне нерухоме майно та зобов’язано ОП “Запорізьке МБТІ” скасувати реєстраційні записи й зареєструвати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на спірне нерухоме майно. Вирішено питання розподілу судових витрат.

 

У квітні 2013 року до Верховного Суду України звернувся арбітражний керуючий ОСОБА_2 із заявою про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. Арбітражний керуючий ОСОБА_2 просить скасувати рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, залишивши в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

Установлено, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 

 

14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, на рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави, за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави від 14 лютого 2007 року.

 

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ “Фірма “Згода” (іпотекодавець) надало банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

 

15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. 

 

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О, № 47/3-184з/О, за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави від 15 листопада 2007 року.

 

Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року.

 

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки.

 

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. 

 

Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року.

 

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом.

 

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 

 

26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” і ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року.

 

1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ “РАМІТА-2008” укладено договори дарування вказаного нерухомого майна.

 

30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” і ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна.

 

10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ” укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. 

 

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено.

 

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. 

 

Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна.

 

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ “Промінвестбанк”, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ “Промінвестбанк” не є конкурсним кредитором, то його вимоги до боржника не можуть погашатися (припинятися) на підставі статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у зв’язку із чим застосування положень указаної статті в цьому випадку є безпідставним. Спірне майно, яке перебувало в іпотеці, відчужено в процесі ліквідаційної процедури ТОВ “Фірма “Згода”, однак постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено у зв’язку з порушенням без достатніх правових підстав справи про банкрутство боржника за спрощеною процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та відповідно визнання боржника банкрутом, що свідчить про відсутність правових підстав для відчуження спірного майна, оскільки зі скасуванням судового рішення втрачають силу ті наслідки, які з нього випливають. У порушення статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, частини другої статті 17 Закону України “Про заставу” та частини другої статті 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спірне майно відчужено без згоди іпотекодержателя, тому правочини, на підставі яких спірне майно було відчужено, є такими, що не відповідають вимогам закону й підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 ЦК України. Положення статей 378, 388 ЦК України не застосовуються, оскільки в силу статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку” ПАТ “Промінвестбанк” має право на пред’явлення позову про визнання договорів недійсними, при цьому ПАТ “Промінвестбанк” вимог про застосування реституції не заявляло, а просило привести сторони до первісного стану. Питання про добросовісність набувача підлягає з’ясуванню в разі пред’явлення позову про витребування майна, а в разі пред’явлення позову про недійсність правочину підлягає з’ясуванню питання наявності підстав для визнання правочину недійсним.

 

Арбітражний керуючий ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

 

Для прикладу наводить ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року у справах за позовами банківських установ про визнання недійсними правочинів із відчуження майна, що є предметом іпотеки, у процесі ліквідаційної процедури іпотекодавця, а також застосування правових наслідків за такими правочинами. 

 

Так, в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року та від 30 листопада 2012 року, касаційний суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки, укладених арбітражним керуючим у процесі ліквідації іпотекодавця (якого в установленому порядку визнано банкрутом та скасовано всі арешти майна боржника), оскільки застосуванню в цих правовідносинах підлягають норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. В особи, яка не є стороною недійсного правочину, може бути витребувано майно, передане на підставі недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України.

 

З аналогічних підстав виходив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляючи ухвалу від 26 грудня 2012 року. Касаційний суд погодився з висновками місцевого суду, що квартира боржника відчужена ліквідатором шляхом проведення відкритих торгів у процесі проведення ліквідаційної процедури на підставі чинної на той час постанови господарського суду та в порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. За таких підстав застава у спірних правовідносинах припинилась, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України “Про заставу” та Закону України “Про іпотеку” у частині права іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача. 

 

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2012 року та в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року суд касаційної інстанції послався на те, що положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі, і що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після недійсного правочину; у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а тому безпідставним є застосування в такому випадку реституції до спірного договору. 

 

Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, частини першої статті 216 ЦК України, частини першої статті 388 ЦК України. 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Відповідно до статті 9 Закону України “Про іпотеку” іптекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом, однак він не має права без згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки.

 

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України “Про іпотеку”).

 

У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договорами застави та іпотеки, укладеними між боржником та банком, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника.

 

Умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

 

Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.

 

Згідно зі статтею 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

 

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

 

При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено.

 

Установлено, що спірне майно було відчужене в період ліквідаційної процедури боржника, проте постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року і припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода”. 

 

Згідно із частиною другою статті 16, статтею 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

 

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

 

Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

 

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

 

Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

 

Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. 

 

Установлено, що ПАТ “Промінвестбанк” не є власником майна, що оспорюється. 

 

Крім того, частиною другою статті 388 ЦК України передбачено, що майно не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень.

 

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року, наданих ПАТ “Промінвестбанк” як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. 

 

Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та частини першої статті 216 ЦК України, частин першої, другої статті 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Крім того, суди вирішували питання про визнання угод недійсними між юридичною і фізичною особами, а також між юридичними особами і не звернули уваги на юрисдикційність зазначених спорів. 

 

Ураховуючи викладене, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-58 цс 13

 

Відчуження майна переданого в іпотеку під час проведення ліквідаційної процедури боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною з 15 лютого 2010 року до 16 червня 2010 року). 

 

Положеннями цього закону не передбачено згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство.

 

Права третіх осіб на повернення майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача.

 

Разом з тим право на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/f551dbc1cb4dd824c2257ba400287f5c?OpenDocument

 

[Obelix]

Права третіх осіб на повернення майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача.

 

Разом з тим право на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна.

 

Правило №1. Вождь всегда прав.

Правило №2. Если вождь не прав, см. правило №1.

[у.zaporozhskiy]

 

 

Правило №1. Вождь всегда прав.

Правило №2. Если вождь не прав, см. правило №1.

 

 

 

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

 

Классное постановление.

Банк не может истребовать залог у нового собственника в пользу старого, но вопросы:

1)имеет ли право банк обратить взыскание на предмет залога, если залог уже у нового собственника?

2) имеет ли право банк делать это в рамках исполнительного производства со старыми должником, если к этому моменту залог отчужден в пользу нового собственника?