Постановление ВСУ по пересмотру об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по карточному кредиту

[doroshal]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 листопада 2014 року м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року,

 

встановила:

 

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 27 675 грн 26 коп. 

 

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено в повному обсязі.

 

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 603 грн 75 коп.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на рішення суду апеляційної інстанції та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 липня 2013 року, від 29 січня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

 

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 

 

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 

 

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. 

 

Судами під час розгляду справи встановлено, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 31 січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Договір складається із заяви кредитора, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою.

 

Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк.

 

Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки.

 

Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

 

Відповідно до довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” строк дії кредитної картки, згідно договору від 27 грудня 2006 року, закінчився у січні 2009 року.

 

Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку.

 

Судом апеляційної інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснила у травні 2009 року, після чого грошові зобов'язання за договором нею не виконувались.

 

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору свої грошові зобов’язання не виконала, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Строк закінчення дії картки не настав, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявою про закриття картрахунку, а тому строк дії картки та відповідно строк дії кредитного договору пролонгувався щороку.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що останній платіж банком був нарахований за серпень 2013 року. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду із зазначеним позовом 16 жовтня 2013 року, а тому з урахуванням загального строку позовної давності, з відповідачки підлягають стягненню кошти, нараховані банком, згідно умов договору, протягом трьох років до моменту нарахування банком останнього платежу.

 

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови у позові.

 

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента.

 

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

 

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

 

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

 

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

 

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. 

 

Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов’язкової для всіх судів України.

 

Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано.

 

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. 

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав.

 

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки останній платіж банком було нараховано за серпень 2013 року, є передчасним.

 

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. 

 

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду

справи № 6-167 цс 14

 

У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

 

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4. Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року.

 

Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C06334D69F209282C2257D9600304035

[у.zaporozhskiy]

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на  лицевій стороні   карти    (місяць і рік),  і  вона   діє  до   останнього    календарного   дня

зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними  платежами,  а строк   погашення   кредиту  в   повному    обсязі – 

 

останнім  днем   місяця,  указаного  на  картці,  останній    платіж   здійснено    в

травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду

банк звернувся лише у жовтні 2013 року.

 

Все по классике.

 

Ссылки, я так понял, нет?

[у.zaporozhskiy]

пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений

 

Правильно пролонгация наступает, если стороны не нарушают условий договора.

[maggain]

Согласно этой позиции ВСУ, банку должны отказывать в полном объеме, по срокам давности?

[у.zaporozhskiy]

Согласно этой позиции ВСУ, банку должны отказывать в полном объеме, по срокам давности?

Конечно.

Если последний платеж и термин договора были более, чем за 3 года до подачи иска в суд Приватом, то это однозначное основание для отказа банку во взыскании задолженности.

А что Приват подал на Вас в суд?