Решения 3-х инстанций об отказе ТОВ ОТП Факторинг Украина
-
Пользователи
No members to show
-
Similar Content
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/14293/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - С.О. Турчин) від 19.11.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Г.П. Коробенко, судді: О.О. Євсіков, М.Г. Чорногуз) від 24.02.2020
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 15 927 грн 94 коп.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 11.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованість за договором страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/0663216 в сумі 15 927 грн 94 коп.
1.2. Позовна заява мотивована невиконанням Відповідачем в повному обсязі зобов`язань щодо відшкодування Позивачу шкоди на спірну суму (що складає суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені), завданої невиконанням (через недостатність коштів внаслідок банкрутства та ліквідації) Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" (далі - ПАТ "СК Україна") - учасником Відповідача зобов`язань перед Позивачем з виплати страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/0663216 (далі - Договір), право вимоги за яким Позивач набув після Товариства з обмеженою відповідальністю "Престижавтосервіс" (за договором про надання фінансових послуг факторингу), а зобов`язання за яким до Відповідача перейшли внаслідок банкрутства та ліквідації ПАТ "СК Україна".
1.3. 13.11.2019 Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог до Відповідача.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. 19.11.2019 Господарський суд міста Києва прийняв рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020) про відмову в задоволені позову.
2.2. Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для сплати Відповідачем замість визнаного банкрутом та ліквідованого учасника Відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", спірних сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих на суму шкоди, що складає страхове відшкодування та підлягала відшкодуванню Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" як страховиком внаслідок настання страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди за участі особи, застрахованої Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна"), оскільки до Відповідача, який не є правонаступником Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" через визнання банкрутом та ліквідацію останнього як учасника Відповідача, в силу закону перейшли обов`язки відшкодувати шкоду замість цього учасника, спірні ж суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені не є шкодою, а Відповідач не допускав прострочення щодо сплати Позивачу суми шкоди, на яку нараховані спірні суми.
Суди також виходили з преюдиції та відсутності необхідності доводити у цій справі встановленого у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" факту обґрунтованості грошової вимоги Позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на суму 37 364 грн. 00 коп., з яких: 21 436 грн. 06 коп. - сума завданого збитку, 1619 грн. 16 коп. -3 % річних, 8949 грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 5 359 грн. 02 коп. - пені через визнання цих вимог як кредиторських вимог у справі №910/842/18.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Згідно з копією постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 13.05.2015 у справі №755/7195/15-п, 27.03.2015 по Харківському шосе в м. Києві, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Фольксваген" державний номерний знак НОМЕР_1 , не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Деу Лачетті" держаний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті якого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Фольксваген" державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі полісу №АІ/0663216 від 29.04.2014.
08.04.2015 між власником транспортного засобу "Деу Лачетті", ТОВ "Престиж Авто Сервіс" та ТОВ Експертно-асистуюча компанія "Довіра" укладено договір про проведення автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу державний номерний знак НОМЕР_2 .
Відповідно до звіту № 11419 від 16.04.2015 матеріальний збиток власника транспортного засобу "Деу Лачетті" державний номерний знак НОМЕР_2 становить 26 360 грн. 40 коп.
27.05.2015 ТОВ "Престиж Авто Сервіс" подало до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.
24.06.2015 ТОВ "Престиж Авто Сервіс" (клієнт) та Позивач (фактор) уклали договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/24-06/2015 (договір), відповідності до пункту 1.1. якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/0663216 від 29 квітня 2014 року.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктом 1.3 договору, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором - загальна сума боргу 21436 грн. 06 коп.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 ; страхова компанія Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
ПрАТ "СК "Україна" на порушення умов договору (полісу) №АІ/0663216 від 29.04.2014 не здійснило виплату грошового зобов`язання.
3.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" за договорами факторингу на загальну суму 14 262 000 грн. 30 коп., в тому числі і за договором №1/24-06/2015 від 24.06.2015 на суму 37 364 грн. 00 коп., з яких: 21 436 грн. 06 коп. - сума завданого збитку, 1619 грн. 16 коп. -3 % річних, 8949 грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 5 359 грн. 02 коп. - пені, що ґрунтуються на невиконаних Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" зобов`язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просило визнати грошові вимоги Позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 Позивач визнаний кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", в тому числі за договором 1/24-06/2015 від 24.06.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПрАТ "СК Україна" у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог
3.3. У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" 13.08.2019 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату відшкодування в сумі 37 364 грн. 00 коп., з яких: 21 436 грн. 06 коп. - сума завданого збитку, 1619 грн. 16 коп. -3 % річних, 8949 грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 5 359 грн. 02 коп. - пені.
05.09.2019 Відповідач на підставі рішення МТСБУ № 3.1-05/28525 від 05.09.2019 згідно з копією платіжного доручення №1152391 від 05.09.2019 виплатив Позивачу 21 436 грн. 06 коп. як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.03.2015 за участю транспортного засобу "Деу" державний номерний знак НОМЕР_2 .
3.4. Матеріали справи не містять відомостей щодо прострочення Відповідачем виконання грошового зобов`язання перед Позивачем.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 16.03.2020 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги у справі задовольнити повністю.
4.2. Ухвалюючи про відкриття касаційного провадження за скаргою Відповідача з перегляду судових рішень у цій малозначній справі, Суд виходив з аргументів скаржника, зокрема, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Суди не застосували до спірних правовідносин норми пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) щодо виконання Відповідачем обов`язків страховика (який ліквідується, за недостатністю у нього коштів) за договорами обов`язкового страхування в повному обсязі.
5.2. Суди застосували до спірних правовідносин положення підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону без системного взаємозв`язку зі статтею 41 цього закону та з іншими статтями Закону, зокрема статтею 20 Закону.
5.3. Суди не мотивували підстави для невключення до шкоди, яка наведена в преамбулі статті 41 Закону, інфляційних збитків, пені та 3 % річних, які нараховуються у разі несвоєчасного здійснення (нездійснення) страховиком потерпілому виплати відшкодування за договорами обов`язкового страхування, не врахувавши встановлені статтею 29 Закону особливості відшкодування потерпілій особі витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу.
5.4. Порушені в касаційній скарзі питання стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з огляду на відсутність єдиної правозастосовчої практики судів стосовно порушеного питання; а справа має виняткове значення для Позивача через легалізацію оскаржуваними рішеннями обмеження прав необмеженого кола потерпілих від ДТП на отримання відшкодування у повному обсязі.
6. Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
6.1. Шкоду, яку має відшкодувати Відповідач замість страховика (що ліквідований) за договорами обов`язкового страхування, у розумінні положень статей 22, 1166 ЦК України, статей 22, 29, 41, 42 Закону, це вартість пошкодженого або втраченого майна потерпілого, або вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, однак до цієї суми не включаються суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат, як помилково вважає скаржник, оскільки ці нарахування не є шкодою.
6.2. У спірних правовідносинах слід відмовити у задоволені позовних вимог через сплив 27.03.2016 спеціальної позовної давності для вимог Позивача.
7. Касаційне провадження
7.1 Строк виготовлення Судом цього судового рішення обумовлений вирішенням Судом у цій справі питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо меж обов`язків Моторно (транспортного) страхового бюро України у разі недостатності коштів та майна ліквідованого страховика
8.1 Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
8.2 Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги.
Грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.
Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.3 За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати).
При цьому Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, яка викладена з посиланням правову позицію Верховного Суду України у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.
8.4 Суди першої і апеляційної інстанцій встановили обставини:
- нездійснення страховиком - ПАТ "СК "Україна", у встановлений Законом строк страхового відшкодування страхувальнику за Договором (права вимоги за яким набув Позивач);
- обставини звернення Позивача у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна" з кредиторськими вимогами, що складають як суму несплаченого за Договором страхового відшкодування (суму шкоди, заподіяної майну -транспортному засобу внаслідок ДТП), так і суми, нараховані внаслідок нездійснення страховиком виплати страхового відшкодування у встановлений Законом строк - пені, 3 % річних та інфляційних витрат, за весь період прострочення;
- обставини визнання цих вимог на зазначені суми як кредиторських вимог у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна";
- обставини ліквідації страховика - ПАТ "СК "Україна", внаслідок банкрутства без здійснення у межах справи № 910/842/18 про банкрутство погашення Позивачу заборгованості на суму визнаних кредиторських вимог.
8.5 Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом та Законом про банкрутство.
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
8.6 За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і Позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, у зв`язку з чим неправильним є застосування судами першої та апеляційної інстанції норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
В спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а саме не переході до МТСБУ обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 Закону.
Отже МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог Позивача до ПАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/24-06/2015 від 24.06.2015 - щодо права Позивача (фактора та кредитора за Договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.).
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
8.7 Однак суди наведеного не врахували, неправильно застосувавши до спірних правовідносин норми пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункти 5.1.-5.4.) та відхиляє протилежні аргументи Відповідача (пункти 6.1.).
Суд виходить з того, що обставини правильності розрахунків спірних сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені, які були визнані як кредиторські вимоги у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна", встановлені згідно з ухвалою від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 (пункт 3.2.).
8.8 Водночас Суд зазначає про таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
За змістом норми цієї статті позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Частинами 2, 3 статті 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
8.9 Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
8.10 Враховуючи наведені норми ЦК України та висновки в пунктах 8.6, 8.7, суди між тим дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності порушеного права у спірних правовідносинах, не надавши, всупереч нормам статті 86 ГПК України, оцінки зібраним у справі доказам, а саме заяві про застосування до спірних правовідносин позовної давності та викладеним в ній обставинам, що подана Відповідачем 13.11.2019 - до ухвалення місцевим судом рішення у цій справі (пункт 1.3).
У зв`язку із викладеним Суд частково погоджується із аналогічним аргументом Відповідача (пункт 6.2.).
8.11 Допущені судами процесуальні порушення - недослідження зібраних у справі доказів, унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про існування права на судовий захист у спірних правовідносинах, а саме: щодо почату перебігу та спливу позовної давності у спірних правовідносинах за вимогами Позивача, а також, у разі встановлення обставин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах - щодо наявності поважних причин її пропуску. Апеляційний суд вказаних помилок суду першої інстанції не виправив.
8.12 Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.13 Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
8.14 Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
8.15 Дійшовши висновків у цій справі (пункт 8.6) та з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, Суд зазначає, що рішення касаційного суду у цій справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 910/14293/19 скасувати.
3. Справу № 910/14293/19 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Васьковський
Судді В.Я. Погребняк
Н.Г. Ткаченко
Джерело: ЄДРСР 90594594
-
By ANTIRAID
09.08.2021 Справа № 756/16645/17
Справа № 756/16645/17
Провадження № 2/756/158/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шевчука А.В.‚
за участю секретаря - Парфенчик К.В., Демченко І.В.,
за участю представника позивача - Пушок С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс», про визнання договору про відступлення прав за іпотечними договорами частково недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 через свого представника 11.12.2017 року звернувся до суду з позовом до ТОВ " Кредитні ініціативи" про визнання договору про передачу прав за іпотечним договором частково недійсним, укладений 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ "Кредитні ініціативи» в частині передачі ТОВ «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором 2633/0608/45-002-Z-1 від 10.06.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує, що 28.11.2012 року, на момент укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не було іпотекодержателем за іпотечним договором, оскільки, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зареєструвало свої права за переданим від ПАТ «Сведбанк» іпотечним договором в Державному реєстрі обтяжень тільки 06.12.2012 року, тобто після укладення з відповідачем договору про відступлення прав за іпотечним договором.
В судовому засіданні залучено співвідповідача ТОВ «Фінансова компанія «Вектор Плюс».
В судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлялися належним чином, свою позицію виклали в письмових запереченнях, крім іншого просили застосувати строки позовної давності і відмовити в позові.
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Вектор Плюс» в судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку проводити розгляд даної справи за відсутності представників відповідачів які про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Із матеріалів справи вбачається, що 10.06.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір №2633/0608/45-002 (а.с.5-13).
Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору, банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі 45 000 доларів США 00 центів на строк до 10.06.2038 року на умовах, передбачених у цьому договорі.
З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором, 10.06.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено Іпотечний договір 2633/0608/45-002-Z-1, згідно з яким передано в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-18).
28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу №15. Відповідно до п. 2.1, 2.2. вказано договору, банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів (а.с.19-25).
Крім того, 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором (а.с.46).
В той же день, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2. Договору Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів (а.с.26-30).
Крім того, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про передачу прав за іпотечним договором (а.с.52).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Сутність договору факторингу полягає у тому, що суб`єкт цивільних правовідносин (кредитор) маючи боржника, який з тих чи інших причин не сплачує належні першому кошти, все ж таки ці кошти отримує, хоча і не від боржника, а від третьої особи, шляхом укладання з нею договору факторингу.
Факторинг - це спосіб кредитування однієї особи іншою з умовою платежу у формі правонаступництва ("покупки", або передачі прав вимоги до третьої особи).
Відповідно до ч. 1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Предметом договору фінансування під відступлення грошової вимоги може бути: передача грошової вимоги фактору в обмін на надання клієнту грошових коштів; відступлення клієнтом фактору своєї грошової вимоги, як способу забезпечення виконання зобов`язання, що є у клієнта перед фактором (наприклад кредитний договір).
Грошова вимога - це вимога клієнта до боржника на підставі будь-якого договору, за яким боржник повинен виплатити клієнту певну грошову суму.
Відповідно ж до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року (зі змінами), іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку», правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.
Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.12.2017 року вбачається, що 06.12.2012 року о 13 год. 04 хв. приватним нотаріусом Гречаною Р.Т. було внесено зміни у даний Реєстр, а саме змінено:
- підставу обтяження: з договору внесення змін та доповнень до договору іпотеки, 1-1390, 29.04.2010. Друга Білоцерківська міська державна нотаріальна контора змінено на Договір про відступлення прав за іпотечними договорами, 6970, 28.11.2012. Заєць І.О. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
- іпотеко держатель: ВАТ «СведБанк», Код: 19356840 змінено на ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС». Код: 38004195.
- підстава: договір про відступлення прав за іпотечними договорами. 6970, 28.11.2012, Заєць І.О. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Таким чином, 28.11.2012 року, на момент укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не було іпотекодержателем за іпотечним договором, оскільки, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зареєструвало свої права за переданим від ПАТ «Сведбанк» іпотечним договором в державному реєстрі обтяжень тільки 06.12.2012 року, тобто після укладення з відповідачем договору про відступлення прав за іпотечним договором.
У судовому засіданні встановлено, що обидва договори Факторингу укладені в один день 28.11.2012 року, але відповідачем (ТОВ «Кредитні ініціативи») як наступним фактором за другим договором Факторингу не надано доказів, що перший фактор в особі Факторингової компанії «Вектор Плюс» прийняв документацію від клієнта ПАТ «Сведбанк», зареєстрував свої права за переданими іпотечними договорами в Державному реєстрі обтяжень.
За таких обставин, на думку суду, до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не перейшло право вимоги за іпотечним договором та з цієї причини не могло відчужуватися в будь-який спосіб на користь інших осіб.
Як встановлено частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
До того ж, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, як це встановлено статтею 217 ЦК України.
В даному випадку, оспорюваний правочин не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що встановлені статтею 203 ЦК України, тому що угода була безтоварною, права, що передані за нею, були відсутні в наявності, а сам правочин, за цих підстав, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Згідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право та примусове виконання обов`язку в натурі.
Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно до вимог ст. 585 ЦК України, право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про іпотеку», правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір сплачений позивачем при подачі позовної заяви у сумі 640,00 грн.
На підставі вищевикладеного та ст. ст. 11, 16, 203, 215 , 236, 575, 585, 1077, 1078 ЦК України , Закону України "Про іпотеку", і керуючись ст. ст. 12, 19, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс», про визнання договору про відступлення прав за іпотечними договорами частково недійсним, - задовольнити.
Визнати частково недійсним договір про передачу прав за іпотечним договором, укладений 28.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи» в частині передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» права за іпотечним договором № 2633/0608/45-002-Z-1 від 10.06.2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ 35326253) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс» (ЄДРПОУ 38004195) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 320 (триста двадцять) гривень 00 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 09.08.2021 року.
Суддя А.В. Шевчук
Джерело: ЄДРСР 98954358
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
06 серпня 2021 року
м . Київ
справа № 639/6370/18
провадження № 61-2747св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт»,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Березовський Євген Валентинович, на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 27 серпня 2019 року в складі судді
Баркової Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня
2020 року в складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В.,
Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт» (далі - ТОВ «Укрфінстандарт»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., про визнання недійсним договору.
Позовна заява мотивована тим, що Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), назву якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), а у подальшому на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), і ОСОБА_1 08 жовтня 2007 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 440 609 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення 07 жовтня 2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 08 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на об`єкт інвестування - квартиру з будівельним АДРЕСА _1 .
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 квітня 2011 року на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 474 007,21 грн, а рішенням цього ж суду від 14 січня 2015 року стягнуто заборгованість за вказаним договором у розмірі 216 520 грн.
АТ «Укрсоцбанк» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») 19 вересня 2018 року уклали договір факторингу, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за вищевказаними договором кредиту та договором іпотеки. Того ж дня ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» відступило право вимоги за вказаними договорами на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінстандарт»), яке у подальшому уклало договір відступлення права вимоги від 19 вересня 2018 року щодо зазначених правочинів (кредитного та іпотечного договорів) на користь ОСОБА_2 .
Позивач 26 жовтня 2018 року отримав від ОСОБА_2 заяву-вимогу, в якій останній повідомив про наявність заборгованості за кредитним договором у розмірі 822 304,94 грн та 260 456,34 грн, у разі непогашення якої у 30 денний строк буде здійснено задоволення вимог кредитора шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Вказував , що, заявивши до позичальника вимогу про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж номінальна вартість відступленої ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» вимоги, відповідач має намір отримати винагороду у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю, тому договір від 19 вересня 2018 року за своєю правовою природою є договором факторингу, а відсутність у ОСОБА_2 ліцензії на право здійснення фінансових послуг виключає можливість укладення ним договорів факторингу.
На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати укладений 19 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 жовтня 2007 року та про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08 жовтня 2007 року недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 27 серпня 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір від 19 вересня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 жовтня 2007 року та відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08 жовтня 2007 року, укладений між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» і ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» судовий збір у розмірі по 384,20 грн з кожного окремо.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розмір грошової вимоги перевищує ціну відступлення вимоги, тому оспорюваний договір є договором факторингу, оскільки вказана різниця є платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу. Фактично відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу ОСОБА_2 , який не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і не може надавати фінансові послуги, зокрема й у формі факторингу. Права позивача як боржника укладенням оспорюваних правочинів порушені, ним правильно обрано спосіб захисту, позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що укладений 19 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» і ОСОБА_2 договір є договором факторингу, останній не має ліцензії на здійснення фінансових послуг, тому наявні передбачені законом підстави для визнання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Березовський Є. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність ознак договору факторингу та у повній мірі не дослідили правову природу укладеного між відповідачами правочину. Укладений між відповідачами договір відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки не містить характерних ознак договору факторингу.
У спірних правовідносинах відбулася заміна кредитора у грошовому зобов`язанні, яке виникло з кредитного договору, а не заміна кредитодавця в кредитному договорі. Різниця між сумою відступленого боргу та сплачених ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» коштів за відступлення права вимоги є платою за надані нотаріусом послуги, який посвідчував спірний правочин.
Оскільки ОСОБА_2 спірним договором набув статусу кредитора, то він має право на нарахування неустойки за затримку повернення боргу, розмір якої передбачений розділом 4 кредитного договору. Пеня не є сумою, яка в розумінні договору факторингу вважається додатково нарахованою сумою за користування кредитними коштами, а є лише забезпеченням виконання зобов`язання щодо повернення боргу, тому зазначена різниця між сумою боргу та сумою пені не може вважатися як додаткове благо, в зв`язку з чим її стягнення не підпадає під поняття факторингу.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказував, що суди дійшли правильного висновку щодо природи договору відступлення права вимоги, який є договором факторингу. Фактор для надання фінансової послуги повинен, зокрема, бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Разом з тим, ОСОБА_2
не є особою, яка може надавати фінансові послуги. Доводи касаційної скарги, що надлишок коштів (11 010 грн), сплачених за договором відступлення права вимоги, був спрямований на оплату послуг нотаріуса, спростовані довідкою вказаного нотаріуса, відповідно до якої останнім прийнято плату за посвідчення спірного правочину 19 вересня 2018 року в розмірі 12 000 грн саме від ОСОБА_2 , а не ТОВ «ФК «Укрфінстандарт».
Інші учасники справи відзиву на касаційні скарги не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Березовський Є. В., 07 лютого 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що АКБ «Укрсоцбанк», назву якого змінено на ПАТ «Укрсоцбанк», а у подальшому на АТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 08 жовтня 2007 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 440 609 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення 07 жовтня 2022 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 08 жовтня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на об`єкт інвестування - квартиру з будівельним АДРЕСА _1 .
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 квітня 2011 року на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 474 007,21 грн, а рішенням цього ж суду від 14 січня 2015 року стягнуто заборгованість за вказаним договором у розмірі 216 520 грн.
АТ «Укрсоцбанк» (клієнта) і ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (фактор) 19 вересня 2018 року уклали договір факторингу, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за договором кредиту від 08 жовтня 2007 року, що укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (основний договір).
Згідно з пунктом 1.2 договору факторингу від 19 вересня 2018 року за основним договором відступаються наступні права: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору - 401 433,46 грн; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору, - 420 861,48 грн, а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в майбутньому; право вимоги сплати пені, що була нарахована та буде нарахована в майбутньому.
Відповідно до пункту 1.4 договору факторингу від 19 вересня 2018 року в день підписання цього договору до фактора переходять також права, що виникають з іпотечного договору від 08 жовтня 2007 року, що укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .
Також 19 вересня 2018 року укладено договір про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки між
ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» і ТОВ «ФК «Укрфінстандарт».
Крім того, 19 вересня 2018 року між ОСОБА_2 (цесіонарій) і ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» (цедент) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1 якого на умовах, визначених цим договором, цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договором кредиту від 08 жовтня 2007 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 , що укладений з АКБ «Укрсоцбанк», кредитором за яким є цедент на підставі договору факторингу від 19 вересня 2018 року, укладеного з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» у межах боргу у розмірі 822 304,94 грн, з яких: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору - 401 443,46 грн; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору - 420 861,48 грн, а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в майбутньому; право вимоги сплати пені що була нарахована та буде нарахована в майбутньому.
Згідно з пунктом 1.2 договору відступлення права вимоги від 19 вересня 2018 року відступлення прав вимоги за кредитним договором здійснюється на умовах оплати цесіонарієм цеденту вартості відступлених прав вимоги у порядку, визначеному розділом 2 цього договору.
Пунктом 2.1 договору відступлення права вимоги від 19 вересня 2018 року визначено, що права вимоги за договором, вказаним у пункті 1.1 цього договору, вважаються переданими у день сплати цесіонарієм цеденту суми, визначеної у пункті 2.2 цього договору.
У пункті 2.2 договору відступлення права вимоги від 19 вересня 2018 року передбачено, що вартість прав вимоги, що відступається, складає 833 304,94 грн.
ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» (цедент) і ОСОБА_2 (цесіонарій) 19 вересня 2018 року уклали договір (цесії) передачі прав за іпотечним договором, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О. Л. 08 жовтня 2007 року.
ОСОБА _1 26 жовтня 2018 року надійшла заява-вимога ОСОБА_2 , посвідчена нотаріусом, відповідно до якої ОСОБА_2 повідомив про заборгованість у розмірі 822 304,94 грн і пенею - 260 456,34 грн, попередив, що у разі непогашення заборгованості у термін 30 днів буде здійснено задоволення його вимог шляхом набуття у власність предмета іпотеки.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що розмір грошової вимоги перевищує ціну відступлення вимоги, тому оспорюваний договір є договором факторингу, оскільки вказана різниця є платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу. Фактично відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу ОСОБА_2 , який не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і не може надавати фінансові послуги, зокрема й у формі факторингу. Отже, наявні передбачені законом підстави для визнання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки недійсним.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Отже , за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Відповідно до частини першої статті 1078, статті 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Договір факторингу має такі ознаки: предметом є надання фінансової послуги за плату; мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
Згідно пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).
Разом з тим у статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що факторинг являється кредитною операцією.
Таким чином, договір факторингу як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних з грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 761/44364/18 (провадження № 61-11248св20).
Так , відповідачі уклали договір відступлення права вимоги у межах боргу у розмірі 822 304,94 грн. При цьому у пункті 2.2 договору передбачено, що вартість прав вимоги, що відступається, складає 833 304,94 грн.
Крім того, пунктом 2.5 договору відступлення права вимоги передбачено, що з моменту відступлення права вимоги цесіонарій заміщує цедента у всіх правовідносинах, які склалися між ним і боржником на підставі договору, вказаного в пункті 1.1 цього договору (договору кредиту від 08 жовтня 2007 року).
Таким чином суди правильно встановили, що з умов спірного правочину вбачається надання фінансової послуги за плату, а ОСОБА_2 фактично набув прав кредитора у правовідносинах за договору кредиту від 08 жовтня 2007 року.
При цьому ОСОБА_2 у вимозі на адресу позивача зазначав про необхідність сплати як відступленого за спірним правочином боргу у розмірі 822 304,94 грн, так і нарахованої у подальшому пені - 260 456,34 грн.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже , фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 752/13279/16-ц (провадження № 61-14199св19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) вказувала, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
Фактично АТ «Укрсоцбанк», ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ОСОБА_2 уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу кредитного та іпотечного договорів від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.
На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що укладений 19 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» і ОСОБА_2 договір є договором факторингу, останній не має ліцензії на здійснення фінансових послуг, тому наявні передбачені законом підстави для визнання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки недійсним.
Наведене свідчить, що судами правильно застосовані норми матеріального права, а саме положення частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що укладений між відповідачами договір відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки не містить характерних ознак договору факторингу, враховуючи наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) вказував, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.
Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Фактично було укладено ряд угод, завдяки яким відбувся перехід права на вимогу кредитного та іпотечного договорів від банку до фізичної особи. Послідовність укладення договорів між банком та двома фінансовими юридичними особами свідчить про передачу прав, зокрема за фінансово послугою, якою є зокрема кредит.
Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є , зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
При цьому, зазначаючи про відсутність у ОСОБА_2 прав кредитора за договором кредиту, представник останнього також вказує на його право нарахувати неустойку за затримку повернення боргу, розмір якої передбачений розділом 4 кредитного договору.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Березовський Євген Валентинович, залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 27 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді : І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук
Джерело: ЄДРСР 98911408
-
By ANTIRAID
Постанова
Іменем України
8 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 346/1305/19
Провадження № 14-181цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - позичальник) і Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Безрукого Олега Васильовича (далі - приватний виконавець) про звільнення майна з-під арешту
за касаційною скаргою позивачки на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року, ухвалене суддею Веселовим В. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Фединяка В. Д., Мелінишин Г. П., Девляшевського В. А.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивачка уклала з банком, який перебував у процедурі ліквідації, договір купівлі-продажу майнових прав і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Так вона набула права вимоги до позичальника банку за укладеними ними раніше кредитним договором і договором іпотеки. Іпотека на квартиру за банком була зареєстрована задовго до того, як позивачка придбала відповідне право вимоги. Але станом на час такого придбання у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника було зареєстроване обтяження речових прав на квартиру для примусового виконання судового рішення про стягнення коштів з позичальника за іншим кредитним договором. Позивачка вважала, що наявність зареєстрованого арешту на квартиру є перешкодою у реєстрації за нею як іпотекодержателем права власності на цей предмет іпотеки. Тому звернулася до суду з позовом про звільнення квартири з-під арешту.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що банк не міг відступити позивачці право вимоги за кредитним договором, а тому і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання основного зобов`язання, бо стороною кредитного договору може бути тільки банк або інша фінансова установа. З огляду на це суди вважали, що набуття позивачкою права вимоги до позичальника за кредитним договором і за договором іпотеки суперечить закону та відмовили у задоволенні позову.
3. Позивачка у касаційній скарзі наполягала на тому, що чинне цивільне законодавство та законодавство про банківську діяльність не передбачає заборони щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі.Тому вона вважала, що має право зареєструвати за собою як іпотекодержателем право власності на квартиру після усунення судом перешкоди у такій реєстрації, а саме після звільнення квартири з-під арешту, який наклав приватний виконавець.
4. Велика Палата Верховного Суду мала вирішити три ключові питання: 1) чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки? 2) чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи? 3) чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
(2) Короткий зміст позовної заяви
5. 22 березня 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила звільнити квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира) з-під арешту, накладеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 40533618 від 6 квітня 2018 року і зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в спеціальному розділі 25631368 на підставі постанови приватного виконавця від 4 квітня 2018 року за номером 56109385 про арешт майна боржника. Мотивував позов такими обставинами:
5.1. 29 серпня 2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником кредитний договір № 0805/0807/71-040 (далі - кредитний договір-1) про надання кредиту у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом 21 000,00 доларів США.
5.2. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором-1 АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклало з позичальником іпотечний договір за реєстровим номером 1-154 (далі - договір іпотеки), згідно з яким предметом іпотеки стала квартира. Приватний нотаріус Київського міського округу на підставі договору іпотеки відразу наклав заборону відчуження квартири, про що вніс запис у Державний реєстр іпотек.
5.3. Надалі АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ПАТ «Сведбанк» уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором-1, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
5.4. 25 лютого 2012 року ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки, а також договір про відступлення прав за договором іпотеки.
5.5. 4 квітня 2018 року на підставі виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області приватний виконавець відкрив виконавче провадження № 56109385. У ньому наклав арешт на все нерухоме майно позичальника, зокрема і на квартиру. Згідно з указаним виконавчим листом суд стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 18-34.8/356 від 4 квітня 2008 року (далі - кредитний договір-2) за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року в сумі 3 409 736,71 грн.
5.6. 18 січня 2019 року позивачка уклала з ПАТ «Дельта банк» договір купівлі-продажу майнових прав № 1111/К (далі - договір купівлі-продажу майнових прав) і договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Згідно з цими договорами позивачка набула право вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки.
5.7. Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова О. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 45117258) про реєстрацію іпотеки у Державному реєстрі іпотек (номер запису про іпотеку в спеціальному розділі - 29914524; боржник - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна - квартира).
5.8. Позичальник своєчасно не погасив кредит за кредитним договором-1 на користь позивачки, внаслідок чого станом на 18 січня 2019 року загальна сума його заборгованості без урахування штрафних санкцій склала 752 471,70 грн; позивачка є новим іпотекодержателем за договором іпотеки, про що позичальник письмово повідомлений 18 січня 2019 року. Тому арешт, накладений у виконавчому провадженні № 56109385 суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», а також перешкоджає позивачці реалізувати її права іпотекодержателя.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
6. 28 серпня 2019 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
6.1. 24 листопада 2016 року Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, згідно з яким стягнув з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором-2 у сумі 3 409 736,71 грн.
6.2. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
6.3. Через заміну кредитора в зобов`язанні останнє зберігається, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Стаття 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, - банк або інша фінансова установа. За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фізична особа у будь-якому статусі не має права надавати фінансові послуги. Тому відступлення права вимоги за кредитним договором на користь такої особи суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Відступити право вимоги за кредитним договором можна лише банку або іншій фінансовій установі. Таке відступлення на користь фізичної особи суперечить закону (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11).
7. Оскільки право вимоги за кредитним договором-1 було відступлене позивачці, а не банку або іншій фінансовій установі, таке відступлення суперечить положенням частини третьої статті 512 і статті 1054 ЦК України. Тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
8. 3 грудня 2019 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
8.1. Позивачка не може бути кредитодавцем у кредитних правовідносинах.
8.2. Під час примусового виконання виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області виконавчого листа від 27 лютого 2017 року № 346/1545/16-ц про стягнення з позичальника на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором-2 за період з 4 березня 2008 року до 24 лютого 2016 року у сумі 3 409 736,71 грн, приватний виконавець згідно з постановою від 4 квітня 2018 року правомірно наклав арешт на все майно позичальника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця.
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У грудні 2019 року позивачка подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржилася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
10. 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її висновку та від висновків Верховного Суду України, а також через наявність виключної правової проблеми. Мотивував ухвалу так:
10.1. У практиці Верховного Суду України та Верховного Суду висловлювалися різні, зокрема взаємовиключні, підходи до застосування конструкції недійсності правочину з відступлення права вимоги за кредитним договором:
1) за допомогою конструкції «віртуальної» нікчемності, не визнаючи правочин про відступлення права вимоги недійсним, суд не застосовував умови цього правочину для регулювання відносин сторін (постанови Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11);
2) суд вважав, що правочин про відступлення права вимоги є правомірним (стаття 204 ЦК України) і без визнання його недійсним породжує відповідні юридичні наслідки (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2286/16; постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16);
3) оскільки правочин про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором суперечить частині третій статті 512 і статті 1054 ЦК України, суд визнавав цей правочин недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц);
10.2. Необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України (постанови від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та Великої Палати Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11). Сформульовані у цих рішеннях висновки не відповідають поняттю нікчемного правочину; ні у ЦК України, ні в іншому законі немає вказівки на нікчемність правочину про відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором.
10.3. З огляду на наявність взаємовиключних підходів суду касаційної інстанції до застосування норм права у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором фізичній особі, у справі є виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень і для формування єдиної правозастосовної практики.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
11.1. Чинне цивільне законодавство, а також законодавство, що регулює банківську діяльність, не передбачають заборону відступлення права вимоги за кредитними договорами іншим суб`єктам, ніж фінансові установи.
11.2. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо інших актів у відносинах з реалізації майна ПАТ «Дельта банк», який відчужив позивачці права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки у процесі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб може самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких, зокрема, належать права вимоги до боржників.
11.3. Якщо не спростована презумпція правомірності правочину, всі права й обов`язки, які набули його сторони, слід реалізовувати безперешкодно.
11.4. Право вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання під час відкритого конкурсу можуть отримати не тільки банки та небанківські фінансові установи, але й інші юридичні особи, а також фізичні особи (пункт 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2 у редакції, чинній, з 21 січня 2017 року, далі - Положення).
11.5. 18 грудня 2018 року позивачка стала переможцем електронного аукціону щодо забезпеченого квартирою права вимоги за кредитним договором-1, що підтверджує відповідний протокол. На його підставі 18 січня 2019 року всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки ПАТ «Дельта банк» відступило позивачці. Договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором є правомірними, бо суд не визнав їх недійсними.
11.6. Реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відступлення прав за іпотечним договором суд не скасував. Це підтверджує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 153166832 від 18 січня 2019 року.
11.7. У чинному законодавстві України немає норми, яка прямо вказує на недійсність/нікчемність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки, укладеними з фізичними особами.
11.8. Позбавлення права власності є неприпустимим. Накладання арешту на предмет іпотеки порушує права іпотекодержателя. Тому квартиру слід звільнити з-під арешту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 358/1118/16-ц).
(2) Позиція інших учасників процесу
12. Інші учасники судового процесу відзиви на касаційну скаргу не подали. Відзив приватного виконавця Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 1 грудня 2020 року залишив без розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів позивачки та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Чи могла позивачка набути від банку, який перебував у процедурі ліквідації, права вимоги за кредитним договором і за договором іпотеки?
13. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відступлення права вимоги за кредитним договором-1 і за договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить закону. Тому з урахуванням висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 і від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, позивачка не могла бути кредитором за кредитним договором-1. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не погоджується.
14. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
15. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
16. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
17. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
18. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
19. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
20. Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі факти:
21.1. За умовами кредитного договору-1 банк надав позичальнику кредит у сумі 21 000,00 доларів США на строк з 29 серпня 2007 року до 27 серпня 2032 року включно;
21.2. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав ПАТ «Дельтабанк» передало позивачці всі права вимоги до позичальника за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Позивачка оплатила 126 218,82 грн за купівлю майнових прав за кредитним договором-1;
21.3. Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав загальна заборгованість позичальника за кредитним договором-1 на дату купівлі-продажу майнових прав становить 752 471,70 грн, з них: 419 935,61 грн (еквівалент 14 979,72 доларів США) - заборгованість за кредитом, 225 662,42 грн (еквівалент 8 049,71 доларів США) - заборгованість за процентами, 106 873,67 грн - штраф і пеня;
22. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
23. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
24. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що договори купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором-1 і договором іпотеки замінений на позивачку як нового кредитора. Позивачка не набула право здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договорів купівлі-продажу майнових прав і відступлення права вимоги за іпотечним договором у неї виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором-1 і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.
25. Позивачка у касаційній скарзі зазначила, що у процедурі ліквідації ПАТ «Дельта банк» відбулись електронні торги з продажу його майна. За результатами торгів, переможцем яких стала позивачка, вона на підставі договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором отримала майнове право вимоги виконання кредитного договору-1 і договору іпотеки.
26. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).
27. Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що відступлення права вимоги суперечить закону, є помилковим.
28. Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).
29. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачка як фізична особа в силу вимог закону не могла бути стороною договору купівлі-продажу майнових прав та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором.
(1.2) Чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи?
30. В ухвалі від 9 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, формулюючи підстави для передання справи № 346/1305/19на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 (про те, що кредитна спілка як кредитодавець не має права відступати право вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою, оскільки такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і згідно зі статтею 515 ЦК України заміна кредитора у них не допускається), а також у висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що такі висновки не відповідають розумінню нікчемного правочину за ЦК України; у нормативних актах відсутня вказівка на нікчемність правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою.
31. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
32. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40).
33. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 і від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 стосуються інших обставин, за яких спірні правовідносини не є подібними з правовідносинами сторін спору у справі № 346/1305/19. Спори у справах № 6-667цс15 і № 6-59цс15 стосувалися відступлення права вимоги кредитною спілкою, яка згідно із Законом України «Про кредитні спілки» не має повноважень на укладення з фізичною особою договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами. Натомість у справі № 346/1305/19 спір виник щодо відступлення фізичній особі права вимоги за кредитним договором-1 і договором іпотеки на конкурсних засадах у процедурі ліквідації банку. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду України.
34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вона вже відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України. У зазначеній постанові від 16 березня 2021 року вона вказала, що за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ (пункт 62).
(1.3) Чи є арешт квартири, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після того, як банк зареєстрував за собою іпотеку, підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки?
35. Позивачка у позовній заяві, апеляційній і касаційній скаргах стверджувала, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру створило перешкоди їй як іпотекодержателю у реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки. Тому просила звільнити квартиру з-під арешту.
36. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що позивачка не може бути кредитором у зобов`язанні щодо виконання кредитного договору-1, і що вона не набула прав іпотекодержателя за договором іпотеки. А тому виснували, що арешт квартири не порушує прав позивачки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про те, що накладення приватним виконавцем арешту на квартиру не порушило прав позивачки, проте з інших мотивів, ніж навели суди попередніх інстанцій.
37. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 цього Закону).
38. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).
39. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду).
40. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV)).
41. 3 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII (далі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV парламент доповнив пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».
42. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи, може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника переважно перед іншими його кредиторами, зокрема, шляхом реєстраціїправа власності за ним на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей об`єкт.
43. Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, такі обставини:
43.1. 29 серпня 2007 року приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу зареєстрував обтяження квартири іпотекою згідно з договором іпотеки у Державному реєстрі іпотек;
43.2. 4 квітня 2018 року приватний виконавець наклав арешт на все майно позичальника, в тому числі на предмет іпотеки, у межах виконавчого провадження з виконання судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором-2.
43.3. 22 січня 2019 року позивачка заявила позичальнику вимогу № 0805/0807/71-040 про порушення зобов`язань за умовами виконання кредитного договору-1 (далі - вимога), яку він не виконав. Згідно з цією вимогою у разі невиконання не пізніш як у тридцятиденний строк з дня її отримання зобов`язань за умовами кредитного договору-1 позивачка зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності на підставі пункту 12.3.1 договору іпотеки.
44. Суди попередніх інстанцій не встановили, що позивачка зверталася до нотаріуса з метою реалізації іпотечного застереження та реєстрації за нею права власності на квартиру. Вона звернулася до суду 22 березня 2019 року з метою захисту її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру як предмет іпотеки, не обґрунтувавши станом на момент звернення наявність перешкод у реалізації такого права.
45. Закон № 2478-VIII застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII).
46. Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Він був опублікований 3 листопада 2018 року, набрав чинності 4 листопада того року та був введений у дію 4 лютого 2019 року.
47. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за АКБ «ТАС-Комерцбанк» ще 29 серпня 2007 року. Значно пізніше - 4 квітня 2018 року - приватний виконавець зареєстрував обтяження на предмет іпотеки. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за позивачкою лише 18 січня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 29 серпня 2007 року.
48. Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV станом на день звернення до суду позивачки, яка набула від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 29 серпня 2007 року, наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови приватного виконавця про арешт майна боржника, не могло бути підставою для відмови позивачці у державній реєстрації права власності на квартиру у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 4 лютого 2019 року Закону № 2478-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45)).
49. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачка не довела порушення її права іпотекодержателя щодо реєстрації права власності на квартиру через накладення на неї арешту приватним виконавцем.
50. Накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку» (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 листопада 2020 року у справі № 761/31581/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 331/3944/18). Наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 березня 2021 року у справі № 2-6875/10, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/1953/13-ц).
51. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що накладений на предмет іпотеки арешт є перешкодою для іпотекодержателя для звернення стягнення на це майно. Але обставини тієї справи, яку згадує у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивачка, були відмінними від обставин справи № 346/1305/19. У тій справі позивач як іпотекодержатель дізнався про порушення свого права 30 червня 2016 року під час спроби у нотаріуса звернути стягнення на предмет іпотеки і у жовтні 2016 року звернувся до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту. Як на час, коли позивач дізнався про порушення свого права, так і на час звернення до суду, пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV передбачав, що зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови в державній реєстрації прав. Не було припису, який би дозволяв державному реєстратору провести державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за наявності зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень. Таким приписом (пунктом 7) парламент доповнив частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV на підставі Закону № 2478-VIII, введеного в дію 4 лютого 2019 року.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
52. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
53. Оскільки позивачка подала касаційну скаргу у грудні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX.
54. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).
55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України у редакції, що була до набрання чинності Законом № 460-IX).
56. З огляду на наведену оцінку доводів позивачки та висновків судів попередніх інстанцій, касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
(2.2) Щодо судових витрат
57. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивачку.
(3) Висновки щодо застосування норм права
58. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
59. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
60. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом(частина третя статті 656 ЦК України).
61. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
62. Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.
63. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункт 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV). Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV).
64. Обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи)права власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
65. Висновки щодо застосування пункту 6 частин першої, пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV, сформульовані у цій постанові, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують її своїй діяльності (частина п`ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
п о с т а н о в и л а:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах зазначені судові рішення залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Д. А. Гудима
Судді:
В. В. Британчук
Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов
Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва
К. М. Пільков
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
В. І. Данішевська
Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна
О. М. Ситнік
Л. Й. Катеринчук
В. М. Сімоненко
В. С. Князєв
І. В. Ткач
С. П. Штелик
Джерело: ЄДРСР 98524306
-
By ANTIRAID
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2021 року
м . Київ
Справа № 906/1174/18
Провадження № 12-1гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Власова Ю. Л.,
суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників відповідачів: Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» -Косигіна С. В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб -Кібець Р. Р., Заплішної О. Д.,
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року (суддя Маріщенко Л. О.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року (головуючий суддя Демидюк О. О., судді Коломис В. В., Савченко Г. І.)
у справі № 906/1174/18
за позовом Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій»
до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка Олександра Володимировича, Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т. А., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2018 року Приватний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (далі - ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій») звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка О. В., Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» (далі - ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т. А. (далі - приватний нотаріус), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про:
- визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24 січня 2018 року № 958-Ф, укладеного між ПАТ «Банк Форум» та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (далі - договір № 958-Ф, спірний договір);
-скасування рішення приватного нотаріуса від 24 січня 2018 року, індексний номер 39341218, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
2. Позовні вимоги мотивовані тим, що договір № 958-Ф за своєю правовою природою є договором факторингу, а відсутність ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» у Державному реєстрі фінансових установ виключає можливість укладення ним договорів про надання фінансових послуг та порушує вимоги законодавства щодо форми, змісту і суб`єктного складу договору факторингу, що є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
3. На думку позивача, договір № 958-Ф є договором факторингу, оскільки заявлена ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» грошова вимога до позивача перевищує номінальну вартість відступленої ПАТ «Банк Форум» вимоги, а отже, ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» має намір отримати винагороду у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю.
4. Вимогу про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію іпотеки (номер запису 24515233), яким унесені відомості про нового іпотекодержателя - ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» за договором іпотеки від 19 серпня 2008 року № 15309, позивач обґрунтував тим, що запис про скасування державної реєстрації прав може бути внесено до Державного реєстру речових прав лише на підставі судового рішення про скасування попереднього рішення про державну реєстрацію.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
5. 19 серпня 2008 року між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0075/08/52-CLNv, за умовами якого зазначений банк надає позичальникові кредитні кошти в сумі 150 000 доларів США.
6. Цього ж дня, на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ПАТ «Банк Форум» та третьою особою ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким ОСОБА_2 поручився за виконання основним боржником зобов`язань з повернення кредиту.
7. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 0075/08/52-CLNv, між ПАТ «Банк Форум» та ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме: будівлю навчального корпусу та земельну ділянку загальною площею 0,9815 га, на якій розташована будівля ( м. Житомир, пров. Шкільний, 7 ).
8. У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань ПАТ «Банк Форум» звернулось до Корольовського районного суду м. Житомира із позовом до ОСОБА_1 та його поручителя ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки в розмірі 168 668,30 долара США (1 335 464,99 грн), що утворилася станом на 02 листопада 2010 року.
9. Суди встановили, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13 червня 2014 року № 355 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Форум» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 16 червня 2014 року № 49 «Про початок ліквідації ПАТ «Банк Форум» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум». На момент укладання спірного договору ПАТ «Банк Форум» перебував у процедурі ліквідації, а тому реалізація його активів здійснювалась на відкритих торгах (аукціоні) шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання відповідно до норм Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-IV«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-IV), пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку та нормативно-правових актів Фонду.
10. 26 грудня 2017 року ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест», шляхом перемоги на електронних торгах придбав право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором від 19 серпня 2008 року, за результатами яких укладений спірний договір № 985-Ф.
11. За умовами договору № 985-Ф ПАТ «Банк Форум» відступив шляхом продажу ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» права вимоги до позичальника ОСОБА_1 , поручителя ОСОБА_2 та іпотекодавця- ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» відповідно за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором згідно з додатком № 1 у розмірізаборгованості - 4 693 985,11 грн, а новий кредитор сплатив банку ціну продажу (уступки) права вимоги - грошові кошти в розмірі 1 111 414,00 грн.
12. 24 січня 2018 року приватним нотаріусом як державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
13. 15 травня 2018 року між ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Затишний хутір» укладено попередній договір про купівлю-продаж будівлі навчального корпусу.
14. Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кузьміної Л. Л. від 03 жовтня 2018 року № 252 ПЮФ «Центр надання юридичної допомоги «Дігест» відмовлено у посвідченні договору купівлі-продажу.
15. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у справі № 296/10107/18, відмовлено в задоволенні позову ПЮФ «Центр надання юридичної допомоги «Дігест» про визнання незаконною постанови приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Кузьміної Л. Л. про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
16. На обґрунтування рішення у справі № 296/10107/18 судами зазначено, що позивач не здійснює примусову реалізацію майна, а діє відповідно до іпотечного договору від 19 серпня 2008 року, договору відступлення прав за іпотечним договором та Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» та виявив добровільний намір відчужити іпотечне майно через невиконання зобов`язань боржником ОСОБА_1 за основним кредитним договором від 19 серпня 2008 року. Отже, встановивши, що 29 жовтня 2014 року державним реєстратором було зареєстровано обтяження - податкову заставу на вказану будівлю навчального корпусу, а 30 вересня 2016 року на вимогу Корольовського відділу державної виконавчої служби на нього накладено арешт, іпотекодержателя було позбавлено права задовольнити свої вимоги шляхом позасудового врегулювання, а саме від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
17. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 березня 2019 року № 161459909 будівля навчального корпусу загальною площею 3 073 кв. м, реєстраційний номер 10944522, що розташована за адресою: м. Житомир, пров. Шкільний, 7 , належить на праві приватної власності ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій».
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
18. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02 січня 2019 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні банку - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
19. Справа судами розглядалася неодноразово. Господарський суд Житомирської області рішенням від 15 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року, позов задовольнив частково: визнав недійсним договір № 958-Ф; в іншій частині позову відмовив.
20. Судові рішення мотивовано тим, що ціна відступлення права грошової вимоги за умовами договору становила 1 111 414,00 грн, а розмір самої грошової вимоги становив 162 619,57 долара США, що еквівалентно 4 693 985,11 грн, тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги. Окрім цього, уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором, банк отримав фінансування у розмірі 1 111 414,00 грн, а ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест», у свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором № 958-Ф. Укладений між ПАТ «Банк Форум» та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» спірний договір за своєю юридичною природою, незважаючи на його назву - договір про відступлення права вимоги, є договором факторингу. Суди також установили, що ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» не є фінансовою установою, доказів включення його до Державного реєстру фінансових установ суду не надано, а тому він не має права укладати договори факторингу.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
21. У жовтні 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» та Фонду. Скаржники просять скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі № 906/1174/18 та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 листопада 2020 року поновив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» строк для подання касаційної скарги, відкрив касаційне провадження за його касаційною скаргою, призначив справу до розгляду, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Відмовив скаржнику в задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року.
23. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року Фонду поновлено строк для подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою, призначено справу до розгляду та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
24. 14 січня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав цю справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
25. У вказаній вище ухвалі суд касаційної інстанції зазначив про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц, від 16, 22 грудня 2020 року у справах № 640/14873/19, 761/20317/18 відповідно, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, про застосування як пріоритетних норм Закону № 4452-IVта прийнятих на його виконання нормативно-правових актів Фонду, які не містять заборон щодо придбання фізичними та юридичними особами, які не є фінансовими установами, майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами.
26. Зазначену ухвалу також обґрунтовано тим, що справа № 906/1174/18 містить виключну правову проблему стосовно розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу з огляду на укладення договорів відступлення (купівлі-продажу) вимог за результатами електронних торгів з продажу активів банку, який ліквідується, за відсутності одного варіанта реалізації розсуду суду, який можна вважати правильним щодо застосування у системному зв`язку статей 512, 514, 1077, 1078, 1079 ЦК України та положень Закону № 4452-IVу співвідношенні із статтями 203, 215 ЦК України, нормативно-правовими актами Фонду, які не містять заборони щодо придбання фізичними та юридичними особами, які не мають статусу фінансової установи, майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
27. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2021 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
28. Касаційну скаргу ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. А саме: судами застосовані норми ЦК України та статтю 350 Господарського кодексу України (далі -ГК України) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 906/1174/18 (також у справах № 910/4816/18, 908/2251/18, 910/974/18, 910/21040/17, 909/968/16); суди попередніх інстанцій мали застосувати до спірних правовідносин положення статей 3, 15, 16 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 30 листопада 2016 року у справі № 3-1125гс16).
29. На думку скаржника, провадження у справі підлягало закриттю на підставі підпункту 6 пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки Фонд не є правонаступником ліквідованого ПАТ «Банк Форум».
30. Скаржник зазначає, що господарські суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, та помилково дійшли висновку, що цей договір є договором факторингу, а не правочином з відступлення права вимоги (цесії), що призвело до порушення статей 11, 14, 210, 236, 238, 316 ГПК України, оскільки ані за суб`єктним складом сторони не підпадають під ознаки договору факторингу, ані за предметом, ані за метою та ціною оспорюваний договір не є факторингом, зокрема тому, що на момент укладення оспорюваного договору у банку була відкликана банківська ліцензія і він не був фінансовою установою.
31. Фонд у поданій касаційній скарзі, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. А саме: суд апеляційної інстанції застосував положення статей 203, 207, 215, 227, 512, 514, 656, 1077 - 1079 ЦК України, статті 1, 4 Закону України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі -Закон № 2664-ІІІ), статтю 20 Закону України від 02 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18. Застосував положення статей 16, 203, 215 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 405/20/15-ц та у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року та 11 травня 2016 року (справи № 6-78цс13, 6-806цс16 відповідно). Судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин статті 1077, 1079 ЦК України та не застосовано положення статей 512, 514 ЦК України, оскільки неправильно з`ясовано правову природу спірного договору.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
32. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
33. Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
35. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
36. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
37. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
38. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
39. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
40. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
41. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
42. Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.
43. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
44. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
45. Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).
46. З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб'ютора продукції.
47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
48. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
49. З наведеного вбачається? що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.
51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
53. Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
54. Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
55. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
56. Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
58. Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
59. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.
60. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
61. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
62. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно.
Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа.
З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
63. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
64. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
65. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з неправильним застосуванням норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень з ухваленням нового рішення - про задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат
У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 129 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.
Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційні скарги Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.
2.Рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі № 906/1174/18 скасувати в частині визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24 січня 2018 року № 958-Ф.
3. Прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24 січня 2018 року № 958-Ф.
4. В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 15 червня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі № 906/1174/18 залишити без змін.
5. Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (410002, м. Житомир, майдан Путятинський, ЄДРПОУ 13566625)на користь Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» (10003, м. Житомир, вул. Покровська, 5/1, кв. 41, ЄДРПОУ 31231980) судового збору 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні за подання апеляційної скарги та 3 524 (три тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні за подання касаційної скарги.
6. Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (10002, м. Житомир майдан Путятинський, 4, ЄДРПОУ 13566625) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ЄДРПОУ21708016) судового збору 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні за подання апеляційної скарги та 3 964 (три тисячі дев`ятсот шістдесят чотири) гривні 50 коп. за подання касаційної скарги.
7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя - доповідач Ю. Л. Власов
Судді:
В. В. Британчук
Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва
К. М. Пільков
М. І. Гриців
О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима
В. В. Пророк
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна
І. В. Ткач
О. С. Золотніков
С. П. Штелик
Г. Р. Крет
Джерело: ЄДРСР 96342866
-
-
Темы
-
Recommended Posts
Join the conversation
You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.