Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

5 голосов

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      1
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      2
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Опубликовано

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

4 листопада 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа – ОСОБА_2, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2003 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла їй усе своє майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Про відкриття спадщини вона (позивачка) дізналася лише у серпні 2014 року, отримавши лист від Третьої Київської державної нотаріальної контори, оскільки проживала окремо від спадкодавиці й не знала про її смерть. У видачі свідоцтва про прийняття спадщини їй було відмовлено у зв’язку з пропуском шестимісячного строку для звернення із зазначеною заявою. 

 

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року позов задоволено, постановлено визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

 

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та касаційної інстанцій, а рішення апеляційного суду залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 1272 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

 

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 надала копію ухвали Верховного Суду України від 5 березня 2008 року, а також копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року, 15 лютого, 3 жовтня 2012 року, 5 червня, 3 липня, 14 листопада 2013 року, 26 лютого та 15 жовтня 2014 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Згідно з пунктом 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

 

Суди під час розгляду справи встановили, що 11 липня 2003 року ОСОБА_3 склала заповіт на ім’я ОСОБА_1, яким заповіла останній усе належне їй майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. ОСОБА_1 у встановлений законом термін спадщину не прийняла, пояснивши, що проживала окремо від ОСОБА_3 та не знала про смерть останньої. Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з пропуском шестимісячного строку для звернення із заявою про прийняття спадщини. 

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважної причини, оскільки на час відкриття спадщини вона не проживала разом з ОСОБА_3, а про її смерть дізналася із запізненням, тому згідно з положеннями частини третьої статті 1272 ЦК України вимоги ОСОБА_1 про визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є обґрунтованими.

 

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд керувався тим, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Незнання про смерть спадкодавця як причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки сама по собі ця обставина без встановлення інших об’єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

 

Суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду, скасував його рішення і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

 

Проте в наданих для порівняння ухвалах суди касаційної інстанції виходили з того, що за змістом частини третьої статті 1272 ЦК України незнання спадкоємця про смерть спадкодавця сама по собі не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини третьої статті 1272 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

 

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

 

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( частина перша статті 1269 ЦК України). 

 

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов’язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

 

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

 

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

 

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

 

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12).

 

Отже, місцевий суд, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що незнання про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а відтак є підстави для визначення додаткового строку для подання позивачкою заяви про прийняття спадщини.

 

Разом з тим слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об’єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

 

Такий висновок узгоджується з нормами, викладеними в статтях 1222, 1220, 1269,1270, 1272 ЦК України, якими регулюються питання порядку прийняття спадщини.

 

Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення апеляційного суду.

 

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

 

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву ОСОБА_2 задовольнити. 

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2015 року скасувати, рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2015 року залишити в силі.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий

Ю.Л. Сенін

Судді:

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко 

Л.І. Охрімчук 

Я.М. Романюк 

В.М. Сімоненко 

 

Правова позиція,

висловлена при розгляді справи № 6-1486цс15

 

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

 

За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

 

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

 

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/78753E130CEA4B59C2257EF5004666FD

Опубликовано

А вот это уже прикольно... ВСУ сходит потихоньку с ума...

Опубликовано

Может намекают на то, что не хотели знать и не знали это разные вещи. Мол, если не беспокоился о родственнике продолжительное время, то это его проблема.

 

Вот если бы наряду с этим была справка с больницы о длительном лечении или о длительной командировке, то это другое дело, уважительная причина не знания о смерти.

 

А когда не справлялся о его здоровье, не жил , не звонил, не писал, значит не хотел знать. Значит не заслужил особых привилегий в поновленни сроков. 

 

Думаю ВСУ просто различил понятия:  не знал и не хотел знать.

 

Непреодолимая сила,  когда не знал и  не мог знать, а когда не знал, но мог узнать или не хотел знать, то в пролете. Это не есть уважительная причина.

 

Я понял так это решение. 

 

Возьмем на примере (по аналогии) отмены заочного решения и возобновлении сроков...

Если лицо не знало и не могло знать о решении и суд. процессе, тогда уважительная причина, срок возобновят.

 

А если лицо не знало о решении, но знало о судебном процессе, скажем просто не ходило на заседания, то в этом случае причина не будет уважительной и срок на снос заочного решения не возобновят.

Опубликовано

Может намекают на то, что не хотели знать и не знали это разные вещи. Мол, если не беспокоился о родственнике продолжительное время, то это его проблема.

 

Вы о чём пишите, о каком беспокойстве... Человек вообще может не знать о существовании родственников и о том, что они умерли и, что у него наследство открылось где то... 

Опубликовано

Вы о чём пишите, о каком беспокойстве... Человек вообще может не знать о существовании родственников и о том, что они умерли и, что у него наследство открылось где то... 

Он знал о существовании родственника, читайте внимательно решение. Это другой случай. 

Опубликовано

Я понял так это решение. 

 

Хорошо хоть Вы его поняли... отбросив все нормы закона... как лишние... Есть чёткая точка отсчёта, и причём тут больницы и здоровья, наследство положено по закону, а не как заслуга о заботе...

 

С таким успехом привожу пример... Живёт дедушка какой то и не общается со своими детьми... А какая то тётя соседка за ним ухаживает и заботится... То если он умирает, то наследство ей положено, а не детям его... Я так понял Вас...

Опубликовано

Он знал о существовании родственника, читайте внимательно решение. Это другой случай. 

 

Ну знал, ну и что с того, что это меняет... А о смерти его он знал... Об открытии наследства он знал...

Опубликовано

Наследства никто не лишал. Лишили права на дополнительный (!!!) срок, который был пропущен по неуважительной причине.

 

На счет случая с дедушкой...

Не уместный пример. При чем здесь взаимоотношения родственники = соседка.

Соседка попадает только если есть завещание.

 

Но положа руку на сердце если такие дети, которые не знают что там и как там дела у дедушки, то какие нафиг им возобновления сроков? 

Опубликовано

Он знал о существовании родственника, читайте внимательно решение. Это другой случай. 

 

Да зачем мне читать это решение, мне достаточно, что они написали в правовой позиции и этого для судов теперь будет достаточно... Закон изменился снова...)

Опубликовано

Наследства никто не лишал. Лишили права на дополнительный (!!!) срок, который был пропущен по неуважительной причине.

 

На счет случая с дедушкой...

Не уместный пример. При чем здесь взаимоотношения родственники = соседка.

Соседка попадает только если есть завещание.

 

Но положа руку на сердце если такие дети, которые не знают что там и как там дела у дедушки, то какие нафиг им возобновления сроков? 

 

А как тогда заявляться о наследстве, если срок уже тю-тю... Может Вы подскажете... 

 

Ну как же неуместный, она заботилась и ухаживала... Заслужила значит... Завещание не панацея тоже кстати...

 

А вот тут закон, поэтому руку надо на кодекс, а не руку на сердце... Вы вообще представляете какие могут быть ВООБЩЕ жизненные ситуации... Может быть это вовсе не вина внуков и детей...

Опубликовано

 

 

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. 

 

Жаль, что Информацию 1 зашифровали и мы не знаем сколько вообще времени прошло с момента открытия спадщины...

Опубликовано

Ну знал, ну и что с того, что это меняет... А о смерти его он знал... Об открытии наследства он знал...

Законом установлен срок. Пусть все кто не живет с наследодателем уложатся в срок.

поновити /дополнить срок то можно, но при случаях, признанные уважительными.

 

Не желание знать о состоянии здоровья своего родственника не может быть уважительной причиной.

Так через 20 лет любой другой родственник появится и скажет: ой, а я не знал. Возобновите мне срок и все наследники пшли вон из квартиры. Теперь и я тут буду жить. Ибо имею право.

По Вашему это правильно? 

 

Поэтому считаю решение правильным.

Нужно заботиться и беспокоится о своих родственниках. А  если нет, ну на нет и суда нет. 

Подчеркиваю, наследства никто не лишал, просто не поновили срок.

 

Это как с исполнительным листом.

На все свои сроки. Не успел вовремя подать - в пролете. Возобновить можно, но согласитесь, через 20 лет прийти и безапелляционно и бездоказательно  сказать, а я не знал, это как-то не правильно в данном случае.

 

Представьте ситуацию, наследники приняли наследство, живут в доме. Через 30 лет приходит заблудший родственник и говорит, а я не знал.  

 

Как Вы думаете это правильно?

 

Совсем другое дело, если, допустим этот родственник сидел в тюрьме весь этот срок, тогда да, он прав на 100 процентов. Но в случае в решении, насколько я понял, родственница просто не парилась, отсюда и не знала о смерти. Отсюда и нет причин в дополнительных сроках. 

Опубликовано

А как тогда заявляться о наследстве, если срок уже тю-тю... Может Вы подскажете... 

 

Ну как же неуместный, она заботилась и ухаживала... Заслужила значит... Завещание не панацея тоже кстати...

 

А вот тут закон, поэтому руку надо на кодекс, а не руку на сердце... Вы вообще представляете какие могут быть ВООБЩЕ жизненные ситуации... Может быть это вовсе не вина внуков и детей...

Все вот эти ситуации надо было и расписывать и аргументировать ими. Их, я так понял не было. Именно поэтому законом предусмотрено право суда на возобновлении этих сроков. Но это право суда не безгранично. 

Аргумент, а я не знал потому что не знал, не убедителен. 

Опубликовано

Жаль, что Информацию 1 зашифровали и мы не знаем сколько вообще времени прошло с момента открытия спадщины...

это тоже немаловажно. также немаловажно место их жительства. Если она жила в магадане, а он во львове, то это можно учесть. Но об этом ни слова. 

 

А если они жили в одном городе?

А если на соседних улицах?

 

Так что нельзя быть таким категоричным на счет неправоты суда в данном случае. 

Опубликовано

Законом установлен срок. Пусть все кто не живет с наследодателем уложатся в срок.

поновити /дополнить срок то можно, но при случаях, признанные уважительными.

 

Нет Вы сами себя со стороны слышите, что Вы пишите... )))

 

Вот Вы про всех своих родственников знаете...

Опубликовано

Подчеркиваю, наследства никто не лишал, просто не поновили срок.

 

Я вот немного это не понял, как это разъясните мне, пожалуйста, то есть наследство оставили ему, просто срока лишили принять его... или как...

Опубликовано

Это как с исполнительным листом.

 

Это не так... как с ИЛ... Про ИЛ позывач наверное знал... Или бывает, что не знает...)

Опубликовано

Представьте ситуацию, наследники приняли наследство, живут в доме. Через 30 лет приходит заблудший родственник и говорит, а я не знал.  

 

Как Вы думаете это правильно?

 

Да!!! Это правильно... Это его право законное на наследство и ему как минимум должны теперь принявшие 20 лет назад компенсировать...

Опубликовано

Это не так... как с ИЛ... Про ИЛ позывач наверное знал... Или бывает, что не знает...)

Ну, например, в обсуждаемом когда-то случае. был пример, когда стягувач сказал, что не знал и пришел с возобновлением сроков.

Опубликовано

Нет Вы сами себя со стороны слышите, что Вы пишите... )))

 

Вот Вы про всех своих родственников знаете...

Зачем обсуждать то, чего нет.

В данном случае был единственный аргумент, что не проживал с родственником и не знал о его смерти. Ничего больше. Никаких других аргументов о том, что не знал о существовании этого родственника  нет.

На нет и суда нет. 

 

Это что же за родственник такой? Значит о своем праве наследства от родственника он знает, а о самом родственнике нет?

Опубликовано

Я вот немного это не понял, как это разъясните мне, пожалуйста, то есть наследство оставили ему, просто срока лишили принять его... или как...

Так же как и ИЛ, который вовремя не подан.

нарушили принцип  рес юдиката? права на исполнение решения суда? 

Опубликовано

Да!!! Это правильно... Это его право законное на наследство и ему как минимум должны теперь принявшие 20 лет назад компенсировать...

Не вопрос. Но причина не знал потому что не хотел знать, т.е. без дополнительных веских оснований не катит. 

Опубликовано

Они все могут об этом знать...

 

Стаття 1222. Спадкоємці

1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Опубликовано

В общем, что  спорить?

ВСУ так решил и я согласен в данном случае. 

 

Поставьте себя на место добросовестного родственника. 

В установленный законом срок не уложился? Будь добр обоснуй получше, недостаточно просто прийти и сказать не знал.

 

 В случае с ребенком - причина уважительная. Он действительно не знал и не мог знать по определению. 

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...